Сообщения с тегами ‘Олександр Янукович’

Печерський райсуд розморозив щонайменше 26 рахунків близьких до Януковичів фірм

PoroshenkoYanuk1-300x225

 

Печерський суд Києва протягом місяця скасував арешти зі щонайменше 26 рахунків, які правоохоронці пов’язували з оточенням екс-президента Віктора Януковича.

Про це йдеться у рішеннях, оприлюднених в Єдиному реєстрі, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Рахунки були заарештовані у справі, яку веде Генпрокуратура. Слідство вважає, що до реєстраційних документів низки компаній внесли неправдиви дані. Також ймовірні злочинці нібито сприяли відмиванню «брудних» коштів – їхні дії передували легалізації грошей, отриманих незаконним шляхом.

У цій справі кільком підприємствам за листопад-грудень вдалось зняти арешти зі своїх рахунків та сум ПДВ в системі електронного адміністрування.

Це «Аскор-Інвест», «Гендальф», «Фігаро Еволюшн», «Екотрейд 2016», «Фартісіма», «Фаршмаг», «Ін-Том».

Більшість з них фігурують також в інших провадженнях, зокрема, щодо розкрадання коштів Укрзалізниці. Слідство у цій справі заявляло, що причетні фірми нібито належать сину екс-президент Олександру Януковичу.

Судді вирішили, що слідство не довело причетність компаній до злочинів та незаконність їхніх коштів.

Деякі з рахунків були відкриті, зокрема, у «Всеукраїнському банку розвитку», який належить Януковичу-молодшому.

Які суми зберігались на арештованих рахунках, не відомо. Однак наприкінці листопада джерела УП у Генпрокуратурі повідомляли, що оточення Януковича хотіло зняти арешт з 250 мільйонів доларів. В одній зі справ арешт тоді залишився дійсним, однак, судячи із судових рішень, ці з кошти фігурують також серед десятків рахунків, розморожених у листопаді.

Раніше УП повідомляла про скасування арештів рахунків у банку Олександра Януковича. Кошти пізніше арештовували у банку Порошенка.

У лютому 2018 року суд зняв арешт з рахунків компаній, пов’язаних з сином екс-президента: на них зберігались майже 550 мільйонів гривень та понад 27 мільйонів доларів США.

Ці кошти були арештовані у справі про заволодіння державними коштами через регіональні відділення «Укрзалізниці».

Пізніше стало відомо, що майже 2 мільярди гривень, які знаходились на депозитах підставних осіб у банку сина екс-президента, були виведені через банк чинного президента Петра Порошенка.

Рада дозволила росіянам скуповувати українські підприємства

moe1

 

Верховна Рада ухвалила закон, що дає можливість росіянам і корупціонерам купувати українські підприємства.

Про це заявили у Центрі протидії корупції, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Парламент ухвалив закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння залученню іноземних інвестицій» №6141.

Документ дозволяє приховати інформацію про кінцевого бенефіціара-покупця будь-якої державної чи приватної акціонерної компанії.

«Це фактично дає можливість будь-кому інкогніто скуповувати українські облігації внутрішньої державної позики та інші цінні папери, через які приватизують українські державні підприємства», — кажуть в організації.

На ухваленні закону в редакції, яка дозволила приховати інформацію про кінцевого власника офшора, особисто наполягав голова фракції Радикальної партії Олег Ляшко та депутат від «Опоблоку» Олександр Долженков, нагадують активісти.

Лише в такій редакції законопроект отримав необхідні для проходження голоси.

Щоб купити українські цінні папери чи державні підприємства, корупціонерам чи росіянам достатньо буде найняти кіпрського юриста.

Корупціонери, російський бізнес та будь-хто інший можуть таємно заходити в Україну. Українські банки позбавляються обов’язку ідентифікувати реальних власників цінних паперів, якщо їх представлятимуть закордонні банки.

Якщо зараз банки зобов’язані ідентифікувати саме кінцевого бенефіціара, то із вступом у дію закону вони матимуть справу з номінальними власниками, наприклад, кіпрським банком.

Інформація ж про реального власника знаходитиметься виключно в іноземному банку, який представлятиме інтереси «офшора-інвестора».

Щоб отримати інформацію від іноземного банку про реального власника активів, НАБУ, СБУ чи ГПУ доведеться робити офіційний запит про правову допомогу. Розкриття інформації про бенефіціарів відтепер займатиме від 6 місяців.

«Щоб купити українські цінні папери чи державні підприємства, корупціонерам чи росіянам достатньо буде найняти кіпрського юриста, який відкриє рахунок, наприклад, в Австрійському банку і той купуватиме в Україні цінні папери від імені офшора.

В Україні інформація про реального бенефіціарного власника офшора не зберігатиметься. Правоохоронні органи будуть витрачати роки на її пошук по світу, а тим часом стратегічні державні підприємства чи державний борг будуть скуплені корупціонерами чи росіянами», — заявляють в ЦПК.

Саме великі міжнародні банки дуже часто є найбільшими відмивачами грошей. Нещодавно один з найбільших світових банків, Deutsche Bank, оштрафовали на рекордні $630 млн за відмивання $10 млрд російських олігархів. Також структури цього банку у своїх схемах відмивання коштів використовував Олександр Янукович.

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Губернатор Черкащини Сергій Тулуб та його дружина володіють двома дачами в Іспанії. Розслідування

Невдовзі відбудуться вибори до Верховної Ради на п’яти округах, де влада знищила перемогу мажоритарників від опозиції у 2012 році. Ця стаття присвячена одному з основних «героїв» тих подій — черкаському губернатору Сергію Тулубу. Адже на двох з п’яти округів ламали через коліно за його наказом. Будь-якою ціною, але губернатор Черкащини не пропустив у Раду жодного опозиціонера в опозиційно налаштованому регіоні. Навіть на окрузі 194, де кандидат від «Батьківщини» Микола Булатецький відірвався від всіх інших аж на 15% , голові комісії під страхом смерті було заборонено підписувати протокол.

Також можна згадати, що адмінресурс губернатора забезпечив перемогу найбільш одіозним кандидатам від влади. Тендерний мафіозі Антон Яценко та Володимир Зубик (це його «Лівела» у 2010 році пограбувала держбюджет на 8 млрд грн) пройшли у Верховну Раду якраз по Черкащині.

Такого ворога демократичних виборів варто знати в обличчя. Отож автор вирішив поцікавитися особистістю Сергія Тулуба.

Як кам’яне вугілля перетворюється на діаманти

09.09.09 журналіст інкогніто побувала на весіллі донецької мафії. Дон Іванющенко (нинішній народний депутат, колишній авторитет з Єнакієвого) віддавав заміж дочку Яну. Позаяк там були всі свої, політична еліта не вдавалася до фальшивої скромності, отож весілля було пишне, дами мерехтіли діамантами. А так, як в основу багатства Юрія Іванющенка та його оточення в основному покладені оборудки у вугільній галузі, виходить, що автор стала свідком, як вуглеводні (до яких належить і кам’яне вугілля) можуть перетворюватися на алмази без будь-яких геопроцесів в земній корі.

Особливо привертала увагу дама в кольє, такому розкішному, що неможливо було повірити в його коштовність. Проте також важко було повірити, що солідна пані сяяла, як новорічна ялинка, скляною біжутерією.

Тим паче, що жінку ту звали Галина Тулуб. Її чоловік Сергій Тулуб — нинішній губернатор Черкащини, в минулому міністр вуглепрому, носій прізвиська «вугільний маршал» є якраз одним з тих, хто знає секрети перетворення чорного масного вугілля хоч на долари, хоч на предмети розкоші.

Фото подружжя Тулубів на весіллі мафії

 

 

 

Спеціалізація у вуглепромі дала можливість особисто Сергію Тулубу накопичити чималі «тіньові» статки, про це свідчить стиль його життя. Зокрема численна нерухомість в Україні та за кордоном.

У подружжя Тулубів дві дачі в Іспанії

Автор знайшла у подружжя Тулубів аж дві дачі в Іспанії. Цю закордонну нерухомість не знайти у декларації про доходи, яку Тулуб подав на посаді губернатора Черкащини. Однак в іспанських реєстрах вона присутня. Апартаменти родини Тулубів знаходяться на популярному курорті для багатіїв Марбелья.

Фото апартаментів. Фото документів

 

 

 

 

 

 

Одні апартаменти оформлені особисто на Сергія Тулуба, інші — на сина Бориса та дружину Галину.

Особисто на нинішнього губернатора Черкащини оформлені апартаменти Rincon Andaluz ( 278 м2) на першій лінії елітних готелів. Ціна цього житла починається від 600 000 євро.

На сина та дружину оформлений скромніший о б ‘ є кт Embrujo Playa (164 м2) и об ‘ є кт Garaje (12 м2), які йдуть в комплекті, як апартамент и та гараж. Ця нерухомість дещо дешевша — 400 000 тисяч євро

На дачу на чартері

Далі ще цікавіше. Це занадто навіть для колишнього міністра, а для губернатора взагалі неймовірно — на свою дачу в Іспанії Тулуб літає на чартері. У автора є документи про чартерні перельоти Сергія Тулуба у Відень, Салоніки, Ніцу, а також в Малагу ( це аеропорт, найближчий до його іспанської дачі).

Щоб зрозуміти, які це гроші, можна згадати, що скандальний чартерний рейс міністра Миколи Рудьковського в 2007 році з Києва до Парижа коштував майже 400 тисяч грн.

Таблиця з даними про чартерні перельоти

 

№ п.п. Загальні дані Перетин кордону Прим.
1. Напрям: Виїзд За даними «Украероруху»перельоти п.п. 1,2 заказувала компанія ICS-Aero (м. Київ, тел.: 2726015).По інших рейсах інформація в компанії «Украерорух» відсутня
Дата перетину: 13.06.2012 17:17:08
Чартер: YLKSD КИЇВ-МАЛАГА
Авіакомпанія: KS Avia (Латвия)
2. Напрям: В’їзд
Дата перетину: 17.06.2012 16:53:57
Чартер: LTC301 МАЛАГА-КИЇВ
Авіакомпанія: SmartLynxAirlines
Эстония (см. Приложение)
3. Напрям: Виїзд
Дата перетину: 07.10.2012 13:15:24
Чартер: AOJ59DB КИЇВ-САЛОНIКИ
4. Напрям: В’їзд
Дата перетину: 08.10.2012 22:59:26
Чартер: AOJ59DB САЛОНIКИ-КИЇВ
5. Напрям: В’їзд
Дата перетину: 11.12.2012 21:49:53
Чартер: YLKSG ВIДЕНЬ-КИЇВ
6. Напрям: Виїзд
Дата перетину: 30.12.2012 6:07:26
Чартер: LTC301 КИЇВ-ФРАНКФУРТ
7. Напрям: Виїзд
Дата перетину: 02.08.2013 10:10:39
Чартер: AIA3421 КИЇВ-НIЦЦА
8. Напрям: В’їзд
Дата перетину: 04.08.2013 20:26:22
Чартер: AIA3420 НIЦА-КИЇВ
9. Напрям: Виїзд
Дата перетину: 08.08.2013 12:46:39
Чартер: URPRM КИЇВ-САЛОНIКИ
Авіакомпанія: Центр деловой авиации
ОКПО 24086236
Директор — Гребенкин
Юрий Александрович
10. Напрям: В’їзд
Дата перетину: 09.08.2013 19:00:21
Чартер: URPRM САЛОНIКI-КИЇВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погодьтесь, п’ять мільйонів гривень на рахунках банків, які губернатор Черкащини показав в останній декларації з таким способом життя надовго не вистачить. Однак автор не для того показав елементи розкоші в житті Тулуба, що продемонструвати, що він бреше в декларації.

Адже в українській політиці не один Тулуб все життя працює на державній посаді, а живе, як бог. Проте Тулуб від інших відрізняється тим, що його багатство має оригінальне походження, це «відкат» за вірну службу. Він лише слуга, хоча з найвисокооплачуваних в Україні, бо працює на Віктора Януковича. І цей факт робить його «губернаторство» особливо небезпечним для Черкащини в період непростих виборів 2015 року.

Такі висновки автор зробив після журналістської екскурсії у минуле Тулуба, передовсім у його діяльність у вугільній сфері. Чому саме туди? Адже Тулуб також керував «Єнергоатомом». Певно тому, що автору просто стало цікаво, як вугілля перетворюється в діаманти після побаченого на весіллі доньки Юрія Єнакіївського.

Між Юрою Єнакіївським та Януковичем

До речі, на тому весіллі у Іванющенка були зіркові гості: Янукович, Ахметов, Колесніков, Єфремов. І Тулуб зі своєю сяючою дружиною потрапив у коло запрошених невипадково.

Автор знайшла слід спільної участі Іванющенка та Тулуба в одному бізнесі, ще в середині 90-тих. Тоді було створено спільне російсько-донецьке підприємство «Росукрнафтопропродукт». Після вбивства Євгена Щербаня та воцаріння на губернаторському кріслі Віктора Януковича «Росукрнафтопродукт» вистрілив в найкрупнішого нафтотрейдера Донбасу, СП стало головним постачальником російської нафти на Лисичанський НПЗ, забезпечувало нафтопродуктами підприємства металургії.

Єнакіївською дочкою цієї корпорації -ТОВ «Єнакієвонафтопродукт» володів Юрій Іванющенко (в Єнакієвому у нього була нафтобаза та мережа заправок), а Харцизькою — «Росукрнафтопродукт-Харцизьк» — Ігор Тулуб — рідний брат нинішнього губернатора Черкащини. Сам Сергій Тулуб в ті часи був заступником губернатора Донеччини Віктора Януковича. Отже Тулуб-Іванющенко та Янукович були пов’язані спільними бізнес-справами, ще в 90-тих.

При чому цілком можливо, що брат Тулуба тоді лише прикривав своїм тулубом долю Віктора Януковича в тому процвітаючому паливному бізнесі.

Адже подальше дослідження автора показало, що на всіх державних посадах, а також в бізнес-схемах сімейство Тулубів працювала виключно в інтересах Віктора Федоровича.

Фабрики для Януковича

Наприклад, в кінці 1999-того Сергій Тулуб на посаді міністра вуглепрому сприяв передачі майнового комплексу збагачувальної фабрики «Узлівська» в оренду одноіменному підприємству оформленому на його сина.

Однак, як показує база податкової, невдовзі сина Тулуба в засновниках збагачувальної фабрики підмінив Андрій Федорук (менеджер бізнесу Януковичів, сьогоднішній голова Донецької обласної ради), а потім ТОВ «ДРФЦ» ( головна структура у вугільному бізнесі Януковича). Отож Тулуб відчуджував збагачувальну фабрику в інтересах Сім ‘ ї, але не своєї, а Януковича.

Тулуб лише солдат на службі. Він працював «куди пошлють». Нині Януковичу потрібен вірний та жорсткий губернатор Черкащини — Тулуб готовий. В 2006—2007 треба було повернути в «лоно Сім’ї» вугільних генералів, які відбилися від рук після помаранчевої революції, і Тулуб був вдруге призначений на міністра вуглепрому в «антикризовому» уряді Віктора Януковича.

Вугілля для Януковича

Тоді він почав тотальну зачистку гендиректорів шахтних об’єднань. Деякі вугільні генерали щоправда посміли відмовитися добровільно звільняти своє місце для ставлеників Тулуба. Для таких у міністра був свій підхід і його в повній мірі відчув на собі Іван Пожитько керівник ДП «Селідоввугілля». Мінвугіллля влаштувало справжнє цькування непокірного генерала. Бюджетне фінансування ДП «Селідоввугілля» зменшувалось, заборгованість за добуте вугілля збільшувалось, міністерство ініціювало перевірки, судові позови. Пожитька довели до інфаркту і продовжували добивати — до ліжка хворого прибували гінці, що погрожували кримінальними справами. Зрештою Сергій Тулуб свого добився — Пожитько пішов. Проте вугільний генерал був гонорової вдачі і пішов з високо піднятою головою. Якраз напередодні приїзду Тулуба в своє господарство він демонстративно покінчив життя самогубством. Тулуб екстрено скасував візит, цинічно прокоментував, що Пожитька він навіть не знав.

Чому кадрові зміни в ДП «Селідоввугілля» були так принципово потрібні Сергію Тулубу аж до фізичного знищення людини?

Пожитько хоч і був призначений керувати шахтним об’єднанням після помаранчевої революції, був аполітичний, тому виходить, що не влаштовував він міністра уряду Януковича виключно своїми життєвими принципами. Зокрема він не був корупціонером, про що свідчить хоча б той факт, що після двох років керівництва великим шахтним господарством він пішов у інший світ з вікна своєї єдиної малогабаритної квартири отриманої ще за Союзу.

Після його загибелі влітку 2007-го почалося…

Автор зі своїх джерел автор дізналася, що тільки на ВП «Шахта Україна», що входить до ДП «Селідоввугілля», майже третина добутого вугілля пішла поза обліком. З 388 тисяч тон добутого вугілля тільки 275 тисяч тон пройшло по документам. Не оформлене вугілля далі передавалося на збагачення на ЦЗФ «Україна» і звідти вже не поверталося. Іншими словами було вкрадене. Державне підприємство втратило 22 млн грн. доходів тільки на одній оборудці. І що цікаво, в ті часи орендарем ЦЗФ було приватне підприємство «Донвуглепереробка» з асоціаціації «ДРФЦ». Ця структура це кит вугільного бізнесу Януковича.

Отже виходить Тулуб «зачищав» керівників шахт в бізнес-інтересах Януковича.

Отож виходить, що кров непокірного вугільного генерала стала прийнятною ціною за прибутки Януковича, які давав контроль на «Селідоввугіллям».

До речі, нині вугільні та грошові потоки ДП «Селідоввугілля» повністю під контролем «ДРФЦ» Януковича.

Відкати з тендерів для Януковича

Не можна не згадати, ще один приклад, який свідчить про системне служіння Тулуба Януковичу. Коли Тулуб перебував на посаді міністра мінвугілля, він грішив тим, що тендери у галузі вигравали фірми напряму оформлені на членів його родини — сина, брата, дружину.

Нині Тулуб губернатор Черкаської області, і не має стосунку до вуглепрому, однак нещодавно сайт «Наші гроші» виявив, що ТОВ «Донбас оіл», яка виграла вугільний тендер на 295, 7 млн. грн. бюджетних коштів офіційно зареєстрована в Донецьку по вул. Постишева 60 кв. 601. Ця квартира відома, як «гніздо» фірм Тулуба, там було прописано також ТОВ «Монохім», яке належало дружині Тулуба, ЗАТ «Карбо і крепь» його брата. Ці фірми в минулому вигравали тендери у вугільній галузі.

Проте основна інтрига в іншому: хоча квартира «щасливого переможця» «Донбас оіл» це «гніздо» Тулубів, його телефон в базі мінстату «062 34516 62» спільний з наступними структурами:

1.«СПС-груп». Ця фірма відома тим, що завозила у славнозвісний маєток «Міжгір’я» різьблені колони та барельєфи з червоного дерева з «Німеччини», кришталеві люстри з позолотою з Росії.

2. «Київуніверсалсервіс». В цій структурі працевлаштовані люди, які обслуговують «Міжгір’я» горничні, кухарі, садівники.

3. Благодійний фонд Олександра Януковича. Тут без коментарів.

Що все це означає? Є два варіанта. Або Тулуб навіть перебуваючи на посаді губернатора Черкащини обслуговує схеми збагачення Сім’ї за рахунок бюджетних коштів у вугільній галузі, або всі ті «Монохіми», «Зевси» та інші фірми створені сімейством Тулубів, які паразитували у вугільній сфері в минулому робили це в інтересах не тільки прародителя Тулуба, а також Януковича. Тобто в будь якому разі очевидний факт вірного служіння Тулубів Януковичам.

До речі, тендер, який виграла «Донбас оіл» надзвичайно ганебний. Справа в тому, що мова йде про купівлю державою за бюджетні гроші вугілля для потреб родин загиблих гірників¸ інвалідів вугільної галузі. Тому у вищій мірі цинічно «Донбас оіл» продало те вугілля втричі дорожче ніж його ринкова ціна. (Завдяки сайту «Наші гроші» стало відомо що «Донбас оіл» продало своє вугілля за 1400 за тонну, в той час, коли об’єднання «Селідоввугілля» продає за ціною 517 грн. за тонну, інші учасники тендеру пропонували двічі дешевшу ціну).

Всі описані приклади служіння Сергія Тулуба свідчать, що він не губернатор Черкащини, не вугільний маршал, не політик, не держслужбовець, а слуга, а також зважаючи на грубу жорсткість методів роботи — солдат Януковича. Від першої своєї посади у владних структурах. І та посада, до речі, називалася заступник губернатора Донецької області Віктора Януковича.

Тулуб, який обслуговує жагу крові Януковича

Нині Тулуб, як солдат Януковича, відправлений на центральний фронт. І тривожно за Черкащину, яка йде в 2015 рік з таким губернатором. Особливо, якщо зважити ще на одну роль Сергія Борисовича в житті Януковича.

Справа в тому, що Тулуб з тих, хто допомагає Януковичу плекати жагу крові. В прямому сенсі слова. Зокрема він є формальним власником Товариства мисливців та рибалок «Кедр», на яке оформлено 30 тисяч га лісів під Сухолуччям. Саме в тих лісах знаходиться мисливський маєток Януковича. Тулуб сам не проти кривавих розваг. Офіційно на нього оформлено 18 одиниць різноманітної зброї — пістолети, рушниці, карабіни.

А позаяк Тулуб продемонстрував, що технологія «ламати вибори через коліно» ефективна, Янукович ближче до виборів почне заміняти губернаторів на солдат і в інших областях. Перший вже пішов — Віктор Янукович призначив на посаду губернатора Львівської області одіозного силовика кучмівських часів Олега Сала!

 

Перелік зброї, оформленої на Сергія Тулуба:

ТУЛУБ СЕРГЕЙ БОРИСОВИЧ 13.08.1953г.р.

Уроженец(ка): УКРАИНА, ДОНЕЦКАЯ ОБЛАСТЬ, ДОНЕЦК
Гражданство: УКРАИНА

Служебные данные Досье

Адрес (2)

· МЕСТО ПРОЖИВАНИЯ: УКРАИНА, ЧЕРКАССКАЯ ОБЛАСТЬ, Г. ЧЕРКАССЫ, УЛ. ШЕВЧЕНКО ДОМ 185

· МЕСТО ПРОЖИВАНИЯ: УКРАИНА, ДНЕПРОВСКИЙ РАЙОН, Г. КИЕВ, УЛ. ТУМАНЯНА ОВАНЕСА ДОМ 8 КВ. 155

Документ (1)

· ПАСПОРТ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ Серия BA Номер 569833

Разрешение на Оружие(18 / 0)

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 3265 от 02.12.2010 Сроком до 02.12.2013 оружие: ПИСТОЛЕТ (СПЕЦСРЕДСТВО) ФОРТ12Р Серия MБB Номер 1951

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 3265 от 02.12.2010 Сроком до 02.12.2013 оружие: ПИСТОЛЕТ (СПЕЦСРЕДСТВО) ФОРТ12Р Серия BI Номер 026634

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: КАРАБИН BLASERR93 Номер 9204845

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: КАРАБИН TP9 Серия SA Номер 101888

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: КАРАБИН MANLICHER Номер 1006926

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: КАРАБИН MANLICHER Серия SC Номер 1039615

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: КАРАБИН ТИГР Номер 23576

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 2783 от 12.11.2010 Сроком до 12.11.2013 оружие: РУЖЬЕ КОМБИНИРОВАННОЕ HAENEL Серия H Номер 00726

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ BENELLI Серия C Номер 748218

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ CAESARGUERINITEMPIOLIGHT Номер 122262

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ REMINGTON Серия AM Номер 623013

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ WINCHESTER Серия L Номер 3413839

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ FABARM Серия CA Номер 05229

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ BROWNING Серия KSNP Номер 113211

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ МЦ2001 Номер 940081

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ GERMANICA Номер 555890

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 6090 от 13.08.2010 Сроком до 13.08.2013 оружие: РУЖЬЕ ГЛАДКОСТВОЛЬНОЕ BENELLI Серия CX Номер 1129948

· Орган: ГУВД ЧЕРКАССКОЙ ОБЛ. № 739 от 06.12.2004 оружие: ПИСТОЛЕТ (НАРЕЗНОЕ) WALTHERP38 Номер 8223

 

Тетяна Чорновол, Національне бюро розслідувань України

 

Forbes відцензурував рейтинг держзакупівель, виключивши з нього сина Януковича. 3 фото

Український «Forbes» відредагував свій матеріал, виключивши ім’я Олександра Януковича з числа тих, хто найбільше нажився на «Укрзалізниці».

Про це свідчить порівняльний аналіз двох варіантів статей видання, пише інтернет-видання «Остров».

Так, у понеділок видання «Forbes.ua» розмістило матеріал журналіста Сергія Головньова про те, хто виграє тендери на «Укрзалізниці». У ньому з посиланням на дані «Вісника держзакупівель» говорилося про те, що старший син президента Олександр Янукович контролює компанії, які виграли у 2013 році третину всіх тендерів монополіста залізничних перевезень на Україні.

У матеріалі було перераховано компанії,  які нібито пов’язані з Олександром Януковичем. Це «Перша паливна компанія», «Левада-Палас», «Автономні джерела струму», «Євроінвестстрой» і «Консалтинг кепітал».

Такий вигляд мав рейтинг тендерних переможців на «Укрзалізниці» до зняття матеріалу:

 

 

За версією «Forbes.ua», в основному Янукович поставляв залізницям дизпаливо і мазут, технічні мастила, акумулятори та вугілля.

Загалом структури сина президента отримали від «Укрзалізниці» 3,1 мільярда гривень (близько $ 387 500 000) за 5 місяців поточного року. Це приблизно третина всіх закупівель залізниці.

За деякий час доступ до даної публікації на сайті «Forbes.ua» обмежили, але матеріал можна було знайти в кеші пошуковика Google.

Потім з’явився відкоригований матеріал, з якого було прибрано інформацію про те, що Олександр Янукович пов’язаний з виграшними тендерами на «Укрзалізниці».

 

Як пояснив головний редактор української версії «Forbes» Володимир Федорин, матеріал зняв він особисто з тієї причини, що текст був недороблений.

 

 

«Коли і якщо у Forbes будуть неспростовні докази того, що ПТК — це Янукович чи будь-хто інший, він про це одразу ж напише. Цензури щодо текстів із залізними доказами причетності до кампаній або подій Януковича, Курченка або інших подібних персонажів, ще не було. Як кажуть на „Форбесі“: потрібно прибити цвяхами», — сказав автор матеріалу Сергій Головньов.

 

Клан Януковичей: «констянтинівські», Арбузов, Борулько, Шепелев, «конверти», трупи…

Спадкоємець Віктора Януковича нинішній царевич Олександр по-молодості досить легковажно ставився до життя. Коли його батько писав в біографії, що його син працює стоматологом, той насправді під кайфом спалював двигуни дорогим новеньким яхтам.

Зокрема, коли автор в Балаклаві в 2006-тому цікавилася кому належить яхта «Центуріон», один капітан переконував, що сину Януковича. «Якому з двох?», -спитала автор. «Тому, що наркоман», – відповів чоловік.

Яхта виявилася власністю старшого сина Федоровича і була оформлена на сімейне підприємство «Веспром». Отже в 2006 році Олександру Януковичу було не до бізнесу. На це автору тоді ж скаржився його брат нардеп Віктор Янукович: «Саша плаває на яхті. Я не можу собі цього дозволити у мене справи». Щоправда і молодший син лідера виявився без хисту до підприємництва, а бізнесові справи татка хтось мусив «оформлювати». І так вийшло, що з кожним роком все більше відповідальності лягало на плечі молодого керівника сімейного «Укрбізнесбанку» Сергія Арбузова.

Фактично це він, ще за першого прем’єрства Януковича, сформував команду людей, яка нині від імені царевича Олександра сидить на фінансових потоках країни, а також контролює всі силові структури.

І можна звернути увагу, що чимало з цих персон родом з Констянтинівки. Адже, саме в цьому невеликому місті Донбасу Арбузов почав свою кар’єру банкіра керівником місцевої філії «Приватбанку». Там Сергій Арбузов став «приростати» людьми, яких пізніше потягнув з собою до Януковича.

Отож в українському політикумі в середовищі «донецьких» в групі «сімейних» можна виділити цілу підгрупу «костянтинівських».

 

Це місце роботи Арбузова в Костянтинівці

 

Констянтинівські

 

Наприклад, Податкову міста Києва нині очолює Ірина Носачова. Вона працювала бухгалтером костянтинівського відділення «Приватбанку», коли його очолював Арбузов.

Костянтинівський Павло Зінов, нині працює в дуже «хлібному» місці – керує матеріальним забезпеченням МВС, тобто під його керівництвом закуповуються патрульні автомобілі, водомети, кийки, та інше добро для міліції, при чому в інтернеті можна знати масу прикладів переплати за товари. І це свідчить зовсім не про те, що Зінов слабкий в бізнесі. Навпаки, саме з бізнесу він прийшов у міліцію. Колись Зінов мав спільні підприємства з Сергієм Арбузовим: ТОВ «Ваше право», ТОВ «Приват тур».

Керівником Зінова в МВС, тобто міністром, є костянтинівський Віталій Захарченко, який довгий час працював в керівництві міліції Костянтинівки. Щоправда, в той час, коли Арбузов приїхав в Константинівку Захарченко навпаки поїхав. Проте автора переконували, що ці двоє близько познайомилися, якраз в костянтинівський період життя Арбузова.

До речі, в роки, коли «Приватбанк» обкрадав багатих буратін Маріуполя (про це в першій частині) Захарченко очолював Державну службу по боротьбі з економічною злочинністю (з 2001 року), а в 2003-му працював першим заступником УВС Донецька.

Якщо говорити про відомих осіб з Костянтинівки варто згадати також Олександра Медведька, який керував прокуратурою цього міста в кінці дев’яностих, а також генпрокуратурою при двох останніх Президентах. Його не можна оминути, бо Сергій Арбузов добре знав його родича, чоловіка племінниці, молодого костянтинівського банкіра Павла Борулька.

Ще нещодавно Борулько носив титул «короля конвертації» в Україні. Ще раніше був банкіром Віктора Януковича. Разом з Едуардом Прутніком та своїм дядьком Віталієм Лобасом (заступником Януковича-губернатора та кажуть його особистим лікарем) він заснував «сімейний» банк «Донеччина», який пізніше був перейменований у відомий нам «УкрБізнесБанк» і, який в 2003 році очолив Сергій Арбузов.

А ще Борулько так само, як і Арбузов працював в костянтинівському відділені «Приватбанку». Щоправда до того, як туди було призначено Арбузова. Тому не дивно, що коли Арбузов облаштувався в Костянтинівці він близько зійшовся з Борульком. Зрештою, Костянтинівка маленьке місто: люди з одного кола там добре знають один одного. І що цікаво, деякий час Арбузов йшов в гору не лише по слідах Борулька, а буквально пересідаючи в його крісла.

Коли Віктор Янукович перший раз став прем’єром в його команді перебрався в Київ і керівник близького йому банку «Донеччина» Павло Борулько. Його було призначено заступником керівника «Ощадбанку», що курував казначейство державного банку, яке очолював Юрій Колобов – нині відомий, як «сімейний» міністр фінансів.

Після від’їзду Борулька з Донецька його кабінет в банку «Донеччина» зайняв – Сергій Арбузов. Він став керівником банку, який невдовзі було перейменовано в «УкрБізнесБанк». Так почалася його кар’єра в команді «сімейних».

А от приятель Арбузова Павло Борулько не зорієнтувався. Після поразки Януковича на виборах він продав свою долю акцій в банку-казначействі Януковичів і в наступні роки відірвався від «сімейних», хіба, що співпрацював у різних сумнівних схемах.

Нині його вільне плавання закінчилося білоруською в’язницею. Північний сусід України арештував Борулька за поданням нашої генпрокуратури, яка звинувачує «королів української конвертації» Павла Борулька та його бізнес-партнера Олександра Шепелева у привласнені коштів національних банків та вкладників загальною сумою 1 млрд. 300 млн. грн.

Ці двоє також проходили у справах замовних вбивств, зокрема керівника «Автокразбанка» в 2003 році та офіцера УБОЗу в 2006-тому. Що цікаво, виконавцями ліквідації банкіра були костянтинівські кримінальні елементи.

 

«УкрБізнесБанку» і вбивство офіцера УБОЗ Єрохіна

 

«УкрБізнесБанк», яким з 2003 року до 2009 року керував Сергій Арбузов в першу чергу виконував роль казначейства бізнес-імперії Януковича. В цьому банку зокрема були відкриті рахунки всіх підприємств, які працювали в інтересах родини Януковичів, зокрема відчужували та забудовували резиденцію Віктора Януковича «Міжгір’я».

В 2008 році в бізнес-імперію Януковичів прийшла працювати і мама Сергія Арбузова – Валентина. Разом з Олександром Януковичем вона заснувала ТОВ «Донснабтара». Це підприємство невдовзі стало засновником «Всеукраїнського банку розвитку». Нині власником 100% акцій цього банку є старший син Януковича, а Валентина Арбузова очолює правління «ВБР».

«Укрбізнесбанк», яким керував Арбузов до Президенства Януковича був крихітним кишеньковим банком. Його першим завданням, було втаємничувати від перевіряючих органів рух коштів по рахунках підприємств родини Януковича. Це було особливо важливо, коли «донецькі» опинялися в опозиції. Також банк Януковичів «відмивав» гроші, і не лише для «сім»ї”, а також для клієнтів зі сторони.

Зокрема, згадка про «Укрбізнесбанк» є у вироку суду у справі резонансного вбивства офіцера УБОЗ Романа Єрохіна, який спеціалізувався на виявлені та ліквідації конвертаційних центрів.

Автор детальніше розповість про цю справу, адже хоча «Укрбізнесбанк» в ній з’являється фрагментарно, вона демонструє внутрішню кухню «прального» бізнесу, в якій шеф-поваром довгий час працював Сергій Арбузов.

Отже в 2006 році був вбитий офіцер УБОЗу донеччанин Роман Єрохін, який згідно своїх посадових обов’язків мусив боротися з конвертаційними центрами. Щоправда, схоже, що він боровся доволі специфічно, скажімо так – вибірково. Про що свідчать неймовірні, як для працівника міліції статки. Зокрема, у вироку Апеляційного суду міста Києва (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12906450), що у 2010 році засудив виконавців вбивства Єрохіна, можна прочитати, що офіцер УБОЗ мав мобільний телефон вартістю 38 тисяч. грн.

В цьому вироку є свідчення, що убозівець Роман Єрохін мав дружні стосунки з «королем конвертації» Павлом Борульком (тим самим першим банкіром Януковичів по чиїм слідам зробив кар’єру Арбузов) та підкидав йому клієнтів. Остання їх зустріч в стилі «поцілунок Іуди» відбулася в київському ресторані «Єгоїст». Адже Борулько знав, що опісля у Єрохіна запланована зустріч з кілерами, які діяли від та в інтересах іншого друга Борулька нардепа Олександра Шепелева.

Зокрема, згідно вироку суду кіллери відпрацьовували сценарій вбивства в офісі фірми «Старе місто» на Ярославовім валу, яка була оформлена на стареньку бабусю Олександра Шепелева.

Паралельно в тому ж офісі, ті самі кіллери готували вбивство іншого «приятеля» Борулька Дмитра Гончарова з яким той не міг поділити активи банку «Європейський». Це пізніше в інтерв’ю журналістам визнає сам Гончаров: «Кілери, які вбили Єрохіна, збиралися вбити мене».

Отже «королі конвертації» Борулько та Шепелев не гребували вбивствами. Взагалі відмивання коштів в Україні традиційно є доволі кривавим бізнесом. Просто ніхто не відслідковує, як раптово помирають підставні директори (звичайні бомжі) тих фірм, через які відмиваються величезні суми. Наприклад, особлива висока смертність серед директорів «пральних машин» у схемах нардепа Антона Яценка.

Однак повернемося до вбивства Єрохіна.

Отже шеф-кухарі на кухні конвертації Борулько і Шепелев розбиралися з виробничими проблемами доволі специфічно – за допомогою кілерів. При чому, якщо говорити про Шепелева, то проблеми у нього виникли через політику. Офіцер УБОЗу Єрохін, який довгий час заплющував очі на діяльність підконтрольного Шепелеву конвертаційного центру при «Банку Перспектива» був вимушений вислужитися перед Юрієм Луценком, якому в той час важливо було накопати компромат на депутатів Блоку Юлії Тимошенко.

А Олександр Шепелев, якраз був таким депутатом. «Король конвертації» Шепелев починав свою кар’єру з прання коштів Юрія Іванющенка (Юри Єнаківського), а після перемоги помаранчевої революції вчасно зорієнтувався і купив собі місце в списках БЮТу. Однак, завдяки такому позитивному явищу, як конкуренція, яке існувало в політикумі тих часів депутат БЮТ Шепелев у якого було все «ок» з донецькими потрапив під вогонь третьої сторони-команди Ющенка…

Чому автор присвятив так багато уваги цій історії? Не лише тому, що завдяки їй стає зрозуміло, що собою являє пральний бізнес в Україні. Не лише тому, що головним героєм в ній є Павло Борулько, перший банкір Януковичів, наставник Сергія Арбузова. А тому, що в цю історію вплітається і сюжетна лінія пов’язана з «УкрБізнесБанком».

У вироку по справі Єрохіна є цікаві свідчення брата жертви, також «силовика». Рідний брат покійного Єрохіна розповів слідству, що напередодні смерті брата «служба безпеки „УкрБізнесБанку“ йому повідомила, що у брата конфлікт з Шепелевим».

Звідки в «Укрбізнесбанку» була наявна інформація про смертельну загрозу Єрохіну? Чому відбулася ця розмова? Які спільні справи мав «УкрБізнесБанк» та офіцери УБОЗу брати Єрохіни? Автор намагався з’ясувати відповідь на ці питання в прес-службі Арбузова, однак там відмовчалися.

Можливо відповідь на це питання підсказує прес-реліз відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України в Донецькій області датований жовтнем наступного 2007-мого року? Виявляється «УкрБізнесБанк», яким тоді керував Арбузов і «Банк Перспектива» Шепелева РАЗОМ «прали» гроші. Донецькі силовики так і писали: «Злочинне угрупування використовувало для переведення коштів у готівку донецький „Приватбанк“, „Укрбізнесбанк“, „Автокразбанк“, „Національний стандарт“, (останні два банки близькі до Борулька, авт.), „Банк Перспектива“ (банк Шепелева, авт.)…»

 

«УкрБізнесБанк» та педофільний скандал

 

У відкритих джерелах можна навіть знайти конкретні приклади, як «УкрБізнесБанк» часів керівництва Сергія Арбузова відмивав гроші. Наприклад, в Єдиному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5562597 автор знайшов постанову Макіївського суду 2009-го року, з якої можна дізнатися, що податківці розслідували злочинну діяльність великого конвертаційного центру. Зокрема ТОВ «ІР-бізнес плюс», що мало рахунки в «УкрБізнесБанку» і надавала фіктивні рекламні послуги газовим трейдерам. Газові трейдери в свою чергу на основі цих витрат формували завищену вартість природного газу при його розподіленні кінцевим споживачам та ховали прибуток. І справді перераховані в постанові газотрейдери в 2009 році пропустили через себе газу на 2 млрд. грн., а податковій продемонстрували суцільні збитки від своєї важкої газотрейдерської діяльності.

Отже суми, які треба було прати були чималенькі. Автор дослідив, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» було афілійована з ТОВ «Акцент-бізнес», яке на кінець 2009-того року показала величезний дохід майже в півмільярда грн. І, що особливо цікаво, ТОВ «Акцент-бізнес» була заснована структурою, яка через ланцюжок співзасновників була пов’язана з «Східною транспортною компанією» – фірмою з бізнес-павутиння старшого сина Януковича.

Схоже, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» та ТОВ «Акцент-бізнес» були структури створені при «УкрБізнесБанку» саме для надання специфічних банківських послуг. Автор звернулася до прес-служби Арбузова повідомити чи був «УкрБізнесБанк» причетний до створення цієї структури, а також афілійованої до неї фірми ТОВ «Акцент-бізнес». Однак відповіді не надійшли.

Коли автор поцікавилася, хто власники газотрейдерів, які в 2009 році користувалися послугами того конвертаційного центру, то виявив велике різноманіття, тут були структури близькі до Злочевського, Коломойського і навіть ТОВ «Промгаз України» депутата БЮТ Руслана Богдана.

Отже пральня Януковича не простоювала навіть тоді, коли «донецькі» були в опозиції. Щоправда, те, що бютівець Богдан давав можливість заробити «януковичам» в часи урядування Тимошенко не порятувала його від педофільного скандалу. Літом 2009 депутат Регіонів Вадим Колісніченко звинуватив трьох депутатів від БЮТ в гвалтуванні дітей, серед них виявилося і прізвище клієнта «пральні» Руслана Богдана.

Далі буде

 

Блог Тетяни Чорновол

 

Канал Business Руслана Демчака перейшов під контроль родини Януковича

Demchak-Ruslan1Руслан Демчак, власник Ukrainian Business Group, продав телеканал Business.

Про це сату  «МедіаБізнес» стало відомо з власних джерел.

Оборудка завершилася минулого тижня. Ім’я нового власника не називається, але джерело натякає на його наближеність до Олександра Януковича.

Як відомо, з осені 2012 Руслан Демчак перебував у СІЗО за підозрою у легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. В кінці лютого 2013 власник корпорації «Українська бізнес група» (UBG) вийшов із СІЗО.

Демчак балотувався в народні депутати у 18 окрузі Вінницької області.

Загалом в окрузі, де він висувався, балотувалося 17 осіб. У команді Демчака основним своїм конкурентом називали голову комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, члена фракції Партії регіонів Григорія Калетніка, який свого часу очолював Вінницьку облраду та Вінницьку облдержадміністрацію.

Після затримання Р.Демчака у ЗМІ з’явилася інформація про те, що він розпродає бізнес-активи, серед яких, зокрема, ЕРДЕ Банк (Київ), чотири телеканали, СК «Добробут» і мережа медичних центрів «Добробут».

З кінця літа 2012 на каналі Business відбувалося скорочення ряду проектів і звільнення співробітників.

У групу UBG входять телеканали Business, Ukrainian Fashion, A-One і Dobro TV.

Восени минулого року повідомлялося, що Руслан Демчак виставив на продаж свої медіаактиви: ряд великих ТВ-холдингів, російських та українських медійних груп отримали пропозицію про їх купівлю.

За чотири канали Демчак хотів виручити до $ 12 мільйонів, а канал Business власник оцінював в $ 10 мільйонів — повідомлялося тоді.

«Джинсою» припудрена «сім’я»

Головна «родина» країни зайнялася власним іміджем. «Сім’я», яка постійно нарощує контроль за країною, насправді має системну проблему – вона цілковито і повністю базується на головному «родинному» стовпі – Вікторові Януковичу.

За таких умов та за наявних можливостей цій групі життєво важливо диверсифікувати політичні ризики – тобто мати у політичному резерві не лише Партію регіонів, в якої декілька акціонерів, але й власні політичні одиниці.

Йдеться, в першу чергу, про молоде покоління – людей, які через близькість до Олександра Януковича та всупереч всім законам НR Management, несподівано опинилися серед головних управлінців країни.

Рівень їхнього впливу на процеси не може не викликати суспільного інтересу, висота посад не дає можливості позиціонуватися як «менеджмент середньої ланки».

Необхідність «виходу в люди» для нових державних управлінців рівня Сергія Арбузова, Юрія Колобова та Олександра Клименка очевидна не лише з огляду на суспільний інтерес, який для цих людей навряд чи є зрозумілою категорією.

Політика – річ публічна, і тотально змінити це не в силах навіть головна сім’я країни. Проте, можна певним чином модифікувати.

Тож сьогодні «сім’я» взялася за специфічне публічне просування своїх головних менеджерів. Переважно з допомогою технологій. Так, журналісти виявили «поради» про те, як висвітлювати «провали Азарова» в ЗМІ.

Логіка зрозуміла – за все мають відповісти пенсіонери, бо «нова команда» має почати з «нового» і позитивного листа. Проте, з образом «нової команди» є певні складнощі.

Люди, які всіляко уникають прямого спілкування з журналістами, публічних виступів та зустрічей, які є цілковитим інкогніто для 98% українців, обирають для публічного позиціонування найпростіші способи – позавішувати своїми обличчями та малозрозумілими середньостатистичному українцеві тезами всю столицю та закидати ЗМІ «джинсою».

Причому, в даному разі навіть за гроші платників податків. Оскільки формально на лайт-боксах по всьому місту піарили не Арбузова, а минулорічний 45-й номер державного видання – Вісника податкової служби України. А обкладинку 47-го номера «прикрашало» вже обличчя Олександра Клименка.

На перший погляд дивно, чому голова Нацбанку давав інтерв’ю не «своєму» Віснику НБУ, а «сусідньому» ДПС. Вочевидь, відповідь криється у накладах першого та останнього.

Вісник НБУ видається середньомісячним тиражем 525 штук, з них 466 передплатників.

Натомість Вісник ДПС «скромним» можна назвати хіба що в плані контенту та впливу на інформаційне середовище.

Його накладу можуть позаздрити реально впливові та фахові тижневики – 88 700 примірників. В ДПС відмовилися відповісти на запит щодо розподілу частки поміж передплатниками та вільними читачами.

Скільки ж обходиться бюджету 90-тисячний Вісник податкової, прикрашений обличчями Арбузова та Клименка?

Заступник голови ДПС Андрій Ігнатов відповів ІМІ, що в бюджеті за минулий рік коштів як на видання Вісника, так і на обслуговування його видавця, передбачено не було. Чому?

Позаяк Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України», а саме ця структура є видавцем, зареєстровано лише в серпні 2012 року.

 

 

Винятково зовнішньою рекламою просування помітних фейсів це одностороннє «спілкування з народом» не обмежилося. Інший перевірений спосіб нав’язування самих себе масам – джинса.

Головні «меседжі» технологів Банкової досить невибагливі, і їх легко можна простежити в різних замовних публікаціях.

Спершу було – «через стабільність до процвітання», потім – «руїну подолано, стабільність досягнуто», після виборів «дякуєм за довіру» і – «доверие оправдаем».

Ідилічні повідомлення у пресі про «покращення», за оцінкою Інституту масової інформації, зазвичай потрапляють в розряд замовних матеріалів, простіше «джинси».

В методології визначення «джинси» серед іншого, є такі критерії як «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важливої новина” та «цілком або майже ідентичний матеріал, надрукований в інших ЗМІ».

Очевидно, що статті про вишки в Чорному морі, які «наше всьо», Нацбанк як «твердиню України» та про тяжку працю головного митаря країни щодня і щоночі на благо бюджету підпадають під ці прості критерії.

Деякі газети, як приміром «Факты», чи «Комсомолка», подають такі матеріали у відкриту, без жодної рубрикації, що натякали б на їх рекламно-замовний характер.

 

 

 

Газета «Сегодня» придумала для них з десяток рубрик та вимислює щоразу під новий привід, на кшталт «Официально», «Точка зрения», «Анонс» та інших, виписавши наприкінці видання дрібними літерами, що під такими рубриками статті друкуються на правах реклами.

В цей спосіб газета легко підтверджує розуміння експертів про замовний характер подібних публікацій. Під того ж Арбузова зовсім нещодавно з’явилася рубрика «Финансовый рынок».

 

 

Схоже, що вибори суттєво зменшили бюджети основних політичних сил, котрі тепер припинили видатки на обробку виборців, тобто на «джинсу».

Зате, ресурсу вистачає у «сім’ї». Головні герої «джинси» у післявиборчий період – вже згадані Арбузов та Клименко.

Схема тут далеко не інноваційна – імені Казбека Бектурсунова, який у такий спосіб «крутив» ще Льоню «Космоса» та головну невдаху виборців 2012 Наталю Королевську.

Інтерв’ю тижневику «Коментарі» під «життєствердним» заголовком «Валютних спекулянтів ми швидко заспокоїмо» з винесенням на обкладинку пішло протореним шляхом інтерв’ю того ж тижневика з Королевською – номер від 30 листопада 2012 року красувався на сіті-лайтах по Києву ще й наприкінці січня.

Арбузов своє публічне позиціонування донедавна пов’язував саме з Нацбанком. Для прикладу, заголовки з масових щоденок: “Представитель НБУ Сергей Арбузов: «Гривня будет продолжать укреплять свои позиции, а долар – дешеветь» («Факты» від 29 листопада), «Нацбанк отвяжет гривну от доллара» («Комсомолка» від 24 листопада).

Олександр Клименко постає як спеціаліст, здатний «качественно воплотить в жизнь задания, поставленные перед новым ведомством президентом Украины» – цитата зі слів Сергія Арбузова при представленні нового міністра.

Сам же новоспечений міністр любить говорити про створення інвестиційного клімату, яке в реальності чомусь стосується найбільш крупних платників податків, – а також про те, як «запровадження національних стандартів трансфертного ціноутворення дозволить запобігти виведенню з України майже 100 мільярдів гривень».

Об’єднання ж митниці та податкової вважає правильним кроком, здатним підняти Україну в міжнародних рейтингах.

Клименко останні місяці став частим гостем і в телеефірі, до того ж винятково в позитивному аспекті. На телеканалах добре знають, чим загрожують перевірки податкової за нинішнього стану правової системи країни.

Все дуже просто, без особливого креативу, зате надійно і безболісно: ніхто не відповідає на незручні питання, не зустрічається з критично налаштованими експертами, не веде діалогу, а забезпечує собі рейтинги пізнаваності.

Інша справа – ефективність такого піару. Ті, хто радить своїм клієнтам такий «зручний шлях», прямо зацікавлені отримувати подібні замовлення, тож мусять розповідати про його результативність.

Але цей результат прямо продемонструвала нинішня колега «нової генерації сімейних політиків» Наталя Королевська. Впізнаваність зовсім не означає політичного рейтингу.

Та, зрештою, рейтинг потрібен лише у тому разі, якщо в країні лишається інститут вільних виборів, інакше – вистачить лише засвітки чиїхось облич та звикання до них мас. Все інше – справа техніки, технологій та наявності інформаційних ресурсів.

 

Роман Кабачій, Вікторія Сюмар, ІМІ, для Української правди

 

Хто такий Сергій Курченко

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

 

Сергій Щербина, Економічна правда

 

Стали явними таємні деталі про зв’язки у «сім’ї» Януковича

Олександр Янукович познайомився з Сергієм Арбузовим, Олександр Клименком та Віталієм Захарченком у 2005—2006 роках, коли створював свою корпорацію «Мако».

Арбузов навчався на обліково-фінансовому факультеті Донецького держуніверситету. За словами декана Петра Єгорова, студентом нинішній заступник Азарова зірок з неба не хапав, був твердим хорошистом, завжди скрупульозно виконував завдання викладачів.

Запам’ятався Арбузов лише тим, що захищав диплом на тему «Валютні операції комерційних банків» не перед вузівськими викладачами, а перед співробітниками донецької філії Приватбанку, який на той час очолювала його мати Валентина Арбузова.

Після цього Арбузов не без допомоги матері очолив Костянтинівське відділення Приватбанку. «Арбузова і надалі відігравала важливу роль в кар’єрі сина, ставши тією ниточкою, яка привела нинішнього першого віце-прем’єра в оточення Олександра Януковича», — пише видання.

«Разом з Януковичем-молодшим Арбузова була серед засновників компанії Донснабтара, що заснувала ВБР. Тепер вона є головою правління цієї фінансової структури. Партнерством з президентським сином Арбузова зобов’язана давнім зв’язкам зі старшим представником сімейства Янукович», — пише видання.

«У ті часи (в кінці 90-х — початку 2000-х) про Арбузова мало що чути було. А ось його мати була першою людиною в структурах Приватбанку, і губернатору Донеччини Віктору Януковичу не знати її було не можна», — розповів кореспонденту Кирило Сазонов, політтехнолог і головний редактор інтернет-порталу «Донецькі вісті».

Нинішній міністр доходів Олександр Клименко зробив кар’єру завдяки братові, який в 2004 керував виборчим штабом СПУ на Донеччині. Пізніше Антон Клименко очолив місцевий осередок «Нашої України», і випросив у губернатора для брата посаду голови спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Донецька.

Саме очолюючи цю службу Клименко і познайомився з Олександром Януковичем, який якраз створював корпорацію «Мако».

Нинішній глава МВС Віталій Захарченко працював у Костянтинівці начальником міськуправління міліції, коли Приватбанк там очолював Сергій Арбузов.

На думку співрозмовників, Арбузова і Клименка познайомив екс-глава Держподаткової служби Олександр Папаїка. Часом, коли перетнулися шляхи членів групи Олександра Януковича, прийнято вважати 2005—2006 роки.

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: