Сообщения с тегами ‘Олександр Вілкул’

#Тимошенко прогуляла всі засідання свого парламентського комітету у 2018 році

kurva-Timoshenko1

 

Лідери трьох фракцій жодного разу не прийшли на засідання парламентських комітетів у 2018 році.

Про це йдеться у заяві Комітету виборців України, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Найнижчі показники відвідуваності у Юлії Тимошенко (“Батьківщина”) та у Юрія Бойка і Олександра Вілкула (“Опозиційний блок”).

За час роботи восьмої сесії Бойко, Вілкул та Тимошенко не взяли участі в жодному засіданні комітетів, до яких вони входять.

Олег Ляшко (“Радикальна партія”) взяв участь лише в 33% засідань, Олег Березюк (“Самопоміч”) — 58%, Артур Герасимов (БПП) — 79%, Максим Бурбак (“Народний фронт”) – 92%.

Лідерка “Батьківщини” пропустила більше половини голосувань у Раді в травні: Юлія Тимошенко проголосувала всього сім разів, що є лише 1% від загальної кількості голосувань за місяць.

Крім того, Тимошенко не голосувала за закони щодо трансплантація органів людині та вдосконалення діяльності Держбюро розслідувань. При цьому політик була письмово зареєстрована на восьми пленарних засідань.

Володимира Литвина застукали за непристойним заняттям у Раді: кадри ганьби. 2 фото

Litvin-bot1

 

Парламентський журналіст Богдан Бортаков сфотографував, як народний депутат Володимир Литвин лайкає свої дописи у соціальній мережі Facebook зі сторінки бота.

Відповідні фото, зроблені у залі парламенту, він опублікував у соцмережі, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

На фото видно, як політик зі сторінки бота “Антон” натискає “Подобається” під постами на своїй публічній сторінці у Facebook.

Відзначимо, що у четвер, 17 травня 2018 року, до Верховної Ради більшість народних депутатів прийшли в вишиванці. Однак деякі політики проігнорували Всесвітній день вишиванки і прийшли в парламент у звичайних ділових костюмах.

Серед таких були Михайло Добкін, Наталія Королевська, Олександр Вілкул і Сергій Ківалов. Не одягнув вишиванки і колишній спікер ВР та фігурант плівок Мельниченка Володимир Литвин.

У Донецькій області провокативні білборди Опоблоку до 9 травня

znovu-rigioni1

 

У Маріуполі демонтували білборди з привітаннями з 9 травня від одного з лідерів «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула.

Про це пише проект Радіо Свобода Донбасс.Реалії.

«У Маріуполі місцеві активісти домоглися демонтажу білбордів до 9 травня, які вважають провокативними», — повідомляється в публікації.

Як і в багатьох інших містах сходу, тут днями з’явилися білборди з привітаннями зі «святом перемоги» від одного з лідерів «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула, але в Маріуполі вони не провисіли і декількох діб.

 Слоганами «Танки грязи не боятся» і «Победа будет за нами» — супроводжувалося привітання депутата від «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула. В одній з локацій міста ця реклама ще й межувала з бордом пам’яті Небесної сотні.

Частину городян обурив і зміст постерів, і манера подачі самого привітання: зміст реклами багато жителів визнали обурливим для міста, яке не так давно пережило обстріли.

Як стверджують місцеві жителі, для робіт з демонтажу рекламних щитів був залучений комунальний транспорт, але міська влада коментувати інцидент не стала, пославшись на те, що не втручається в питання розміщення та демонтажу подібної продукції від рекламних агентств.

У прес-службі «Опозиційного блоку» і самого Олександра Вілкула на питання, хто демонтував рекламу і чи доречний  її зміст, не відповіли.

У той же час, в інших містах Донецької області ця ж реклама продовжує висіти на вулицях, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Недобиток Януковича з Опоблоку розлютив українців нахабним візитом в школу. Відео

Vilkul-Oleksandr1 (1)

 

Лідера парламентської фракції «Опозиційний блок» Олександра Вілкула освистали під час його візиту в одну з шкіл міста Кам’янське Дніпропетровської області.

Відео інциденту опублікувала на своїй сторінці у Facebook місцева журналістка, повідомляє 40ka.info.

На запису видно, що в залі в момент зустрічі з нардепом вимкнене світло. Депутат намагався поговорити з присутніми, але його постійно перебивали і було чути незадоволений гул.

За словами самої журналістки, присутні в залі націоналісти почали співати Гімн України, намагаючись заглушити Вілкула. Багато хто приніс з собою українські прапори.

«Що примітно, Вілкул співати Гімн не хоче», — прокоментувала журналістка.


За словами самої журналістки, присутні в залі націоналісти почали співати Гімн України, намагаючись заглушити Вілкула. Багато хто приніс з собою українські прапори.

«Що примітно, Вілкул співати Гімн не хоче», — прокоментувала журналістка.

43 депутати пропустили 99% голосувань Ради. Прізвища

rada-udalit1-1

 

За три роки 43 народних депутати пропустили до 99% голосувань Верховної Ради.

Про це розповіли у прес-службі «Комітету виборців України», повідомляє sprotiv.org.

Зазначається, що у списку депутатів, що пропустили майже всі голосування ВР, найбільше членів фракції «Опозиційний блок» – 18 осіб. Також в списку 10 депутатів «Відродження», 9 – позафракційних, 4 – «Волі Народу», по 1 – НФ та БПП.

За даними КВУ, всього за три роки 188 нардепів пропустили більше, ніж половину із 10 945 голосувань Верховної Ради.

При цьому, 47 депутатів пропустили від 71% до 81% голосувань, 23 депутати пропустили від 81% до 90% голосувань і 8 — від 91 до 99% голосувань.

Серед найбільших «прогульників» — Сергій Льовочкін, який брав участь лише у 0,47% голосувань, Сергій Клюєв — у 0,49% випадках, Вадим Рабінович — 1,43%, Костянтин Жеваго — 1,96% та Андрій Білецький — 2,09%.

Також до цього списку входять В’ячеслав Богуслаєв, Дмитро Ярош, Юрій Бойко, Михайло Добкін, Наталія Королевська, Олександр Вілкул та Віталій Хомутиннік, які голосували лише у 2,59% — 10,85% випадків.

Партія регіонів імені Петра Порошенка. Розслідування

PoroshenkoYanuk1-300x225

 

Голосування за зміни до Конституції 31 серпня 2014 року засвідчило: «Опозиційний блок» у принципових моментах діє як надійний партнер Банкової. Вирішальними стали голоси Нестора Шуфрича, Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна, Олександра Вілкула, Сергія Ківалова та решти стовпів режиму Януковича. А тепер – партнерів Петра Порошенка.

Перше спільне голосування президентської фракції та «Опозиційного блоку» відбулося ще 10 січня 2015 року – при призначенні генеральним прокурором Віктора Шокіна. Тоді за нього проголосували не лише фракції коаліції, а й фігуранти гучних корупційних скандалів – Бакулін, Бойко, Вілкул, Папієв…

Усі вони, до речі, прекрасно почувають себе у парламенті і поза ним, а про притягнення їх за масштабне розкрадання країни та співучасть у масових убивствах на Майдані у 2014 році мова уже не йде. Що не дивно: 40 голосів «Опозиційного блоку» вкрай потрібні Петрові Порошенку, який не може покладатися на норовливих союзників по парламентській коаліції.

Один з акціонерів «Опозиційного блоку» Сергій Льовочкін – частий гість у кабінеті президента та керівників його адміністрації. Спільно з ним Банкова запустила на місцеві вибори новий проект – партію «Наш край». За її списками та під її брендом балотувалися колишні регіонали, які уже перебігли у табір Порошенка, однак яких небажано брати у «Солідарність» – через репутаційні ризики для партії президента. Звісно, поки що немає сенсу брати у БПП таких персонажів, як недавній керівник Партії регіонів у Запорізькій області Сергій Кальцев чи нардеп з Одещини Антон Кіссе, якого небезпідставно звинувачували у спробах роздмухувати сепаратистські настрої у Бессарабії. А от у форматі «Нашого краю» вони можуть спокійно брати владу на місцях – з благословення президента і за гроші соратників Януковича. У Одеській області спонсорами проекту виступали «авторитети» Іван Аврамов, який у часи Януковича наглядав за регіоном у статусі «смотрящего» (в українській мові немає адекватного відповідника цьому кримінальному поняттю – авт.), та Юрій Іванющенко, більше відомий як Юра Єнакієвський – один зі найближчих соратників кривавого екс-президента. Він же, до речі, патронує «Наш край» на Донбасі.

У фронтових областях тісний союз Порошенка з «регіоналами» шокував всіх, хто наївно сподівався, що Революція Гідності таки витягне регіон з-під іга «регіоналів». Але «жити по-новому» в уяві Петра Порошенка – це всього лиш новий очільник корупційної вертикалі.

«На багатьох зустрічах в регіоні мені часто «підказують» мовляв, той регіонал, і цей регіонал. Ну, і що мені тепер робити? Вивести їх всіх на вулицю і розстріляти? Так, у бюджетників, мерів, керівників підприємств Донеччини, щоб мати роботу і втриматися біля керма, не було тоді ніякого іншого вибору, окрім як членства в ПР. Тепер вони і можуть скласти кістяк «Нашого краю». Це щось між БПП і ПР – такий собі, грубо кажучи, відстійник, перехідний пункт», – щиросердно зізнався, чим є «Наш край» керівник військово-цивільної адміністрації Донецької області Павло Жебрівський. Він, як і решта керівників областей, уже отримали з Банкової електоральний план – скільки голосів має отримати БПП та «Наш край». По Донеччині точних цифр немає, а от Лев Парцхаладзе, який очолював штаб БПП у Київській області, за інформацією Національного бюро розслідувань України мав забезпечити 35% голосів для партії президента і ще 20% – для «Нашого краю»…

Ще один провладний електоральний «відстійник» для колишніх регіоналів – партія «Відродження». У парламенті її представляють один з лідерів ПР Віталій Хомутиннік, радник Януковича, одеський мільйонер Леонід Клімов, менеджер Ахметова та колишній голова бюджетного комітету Євгеній Гєллєр, партнер Андрія Портнова (головний юрист Януковича) Валерій Писаренко, улюблений «коняр» Януковича Валентин Нечипоренко, відомий харківський українофоб Дмитро Святаш, герої численних корупційних скандалів Володимир Кацуба та Антон Яценко… А за списками партії балотувалися такі «достойні люди», як Геннадій Кернес.

Заради справедливості потрібно сказати, що «Відродження» не є цілковито проектом Банкової. Як і партією Ігоря Коломойського, як прийнято вважати, зважаючи на партнерські стосунки олігарха з неформальним лідером проекту Віталієм Хомутинніком. Радше, це «франшиза», яку в одних випадках використовуватиме Порошенко, у інших – Коломойський, а найчастіше – впливові регіональні лідери на кшталт Кернеса з Добкіним, які з тих чи інших причин не бажають асоціювати себе з «Опозиційним блоком».

Співрозмовники Національного бюро розслідувань України, близькі до адміністрації Порошенка, стверджують, що і «Наш край», і «Відродження» – запобіжники проти можливого реваншу «Опозиційного блоку». Мовляв, краще уже свої, пригодовані «регіонали», аніж п’ята колона Кремля. Однак, це звичайне лукавство. І в опозиційного блоку, і в президентських проектів – одні й ті ж акціонери та спонсори. Зрештою, і «Опозиційний блок», як бачимо із голосувань у парламенті є доволі умовною опозицією до Порошенка. У ряді регіонів БПП і «Опозиційний блок» разом ведуть боротьбу проти спільних ворогів. Наприклад, у Дніпропетровську – проти команди Ігоря Коломойського.

***
Союз Петра Порошенка із регіоналами лише на перший погляд виглядає дивним та неприродним. Петро Олексійович – один із батьків-засновників Партії регіонів, а з її першо- та другорядними акціонерами його пов’язують тривалі ділові та приятельські стосунки, одинакові світоглядні установки. Зрештою, це люди, з якими президент України розмовляє однією мовою – мовою олігархічної політики, для якої соціальні приоритети та національні інтереси ніщо у порівнянні з можливістю конвертувати владу у грошові знаки.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Непотізм по-новому. Хто кому брат, кум і сват в українській політиці. Розслідування

poroshenko-kumi1

 

СІМ’Ї

Сімейство Порошенків

1. Петро Порошенко, президент України
2. Олексій Порошенко, батько Петра Олексійовича, депутат Вінницької облради
3. Олексій Порошенко, син Петра Олексійовича, народний депутат України, член президії партії «Солідарність»

Сімейство Балоги

1. Віктор Балога, народний депутат України
2. Оксана Балога, дружина В. Балоги, депутат Закарпатської облради
3. Іван Балога, рідний брат В.Балоги, народний депутат України
4. Павло Балога, рідний брат В. Балоги, народний депутат України
5. Василь Петьовка, двоюрідний брат В. Балоги, народний депутат України
6. Андрій Балога, син В. Балоги, кандидат на мера Мукачевого

Сімейство Королевських

1. Наталія Королевська, народний депутат України
2. Юрій Солод, чоловік Н. Королевської, народний депутат України

Сімейство Луценків

1. Юрій Луценко, народний депутат України
2. Ірина Луценко, дружина Ю. Луценка, народний депутат України

Сімейство Матвієнків

1. Анатолій Матвієнко, народний депутат України
2. Сергій Березенко, племінник А. Матвієнка, народний депутат України, екс-голова ДУСі

Сімейство Добкіних
1. Михайло Добкін, народний депутат України
2. Дмитро Добкін, рідний брат М.Добкіна, народний депутат України

Сімейство Корчинських

1. Дмитро Корчинський, лідер «Братства»
2. Оксана Корчинська, дружина Д. Корчинського, народний депутат України

Сімейство Богословських
1. Інна Богословська, екс-народний депутат України
2. Володимир Мельниченко, чоловік І. Богословської, народний депутат України

Сімейство Клюєвих
1. Сергій Клюєв, народний депутат України
2. Андрій Клюєв, рідний брат С.Клюєва, екс-секретар РНБО

Сімейство Калетників
1. Оксана Калетник, екс-народний депутат України
2. Ігор Калетнік, двоюрідний брат О. Калетник, екс-віце-спікер парламенту
3. Григорій Калетнік, батько І. Калетніка, екс-народний депутат України

Сімейство Дубневичів
1. Ярослав Дубневич, народний депутат України
2. Богдан Дубневич, рідний брат Я. Дубневича, народний депутат України

Сімейство Ющенків
1. Віктор Ющенко, екс-президент України
2. Петро Ющенко, брат В.Ющенка, екс-народний депутат України
3. Ярослав Ющенко, син П. Ющенка, екс-заступник голови Харківської ОДА

Сімейство Довгих-Горіних
1. Станіслав Довгий, екс-народний депутат України
2. Олесь Довгий, син С. Довгого, народний депутат України
3. Ірина Горіна, теща О. Довгого, екс-народний депутат України

Сімейство Тягнибоків
1. Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода»
2. Андрій Тягнибок, брат О. Тягнибока, екс-народний депутат України

Сімейство Герег
1. Олександр Герега, народний депутат України
2. Галина Герега, дружина О. Гереги, екс-секретар Київради, колишній народний депутат України

Сімейство Онопенка
1. Василь Онопенко, суддя цивільної палати Верховного Суду України
2. Євген Корнійчук, зять В. Онопенка, екс-заступник міністра юстиції

Сімейство Костусєвих
1. Олексій Костусєв, екс-мер Одеси
2. Олексій Гончаренко, син О. Костусєва, народний депутат України

Сімейство Білозорів
1. Оксана Білозір, екс-міністр культури, колишній народний депутат України
2. Андрій Білозір, син О.Білозір, депутат Київради

Сімейство Васюників
1. Іван Васюник, екс-віце-премєр-міністр України
2. Ігор Васюник, рідний брат І. Васюника, народний депутат України

Сімейство Васильєвих
1. Олександр Васильєв, екс-народний депутат України
2. Геннадій Васильєв, рідний брат О. Васильєва, колишній в.о. Генерального прокурора України

Сімейство Буряків
1. Сергій Буряк, екс-народний депутат України, колишній голова Державної податкової адміністрації України
2. Олександр Буряк, екс-народний депутат України, банкір

Сімейство Вілкулів
1. Юрій Вілкул, мер Кривого Рогу
2. Олександр Вілкул, син Ю. Вілкула, екс-віце-прем’єр-міністр України, народний депутат України

Сімейство Франчуків
1. Анатолій Франчук, колишній голова Ради АРК
3. Ігор Франчук, син А. Франчук і колишній чоловік Олени Франчук, доньки Леоніда Кучми

Сімейство Кучми
1. Леонід Кучма, екс-президент України
2. Олена Пінчук, донька Л. Кучми
3. Віктор Пінчук, зять Л. Кучми і чоловік О. Пінчук

Сімейство Збітнєвих
1. Рена Назарова, депутат Київради
2. Юрій Збітнєв, чоловік Р. Назарової, екс-народний депутат України

СВАТИ
1. Петро Симоненко (КПУ) і Катерина Ващук, екс-народний депутат України
2. Андрій Деркач, народний депутат України і Володимир Литвин, народний депутат України

КУМИ

Порошенко Петро, президент України

Куми
Віктор Ющенко, екс-президент України
Оксана Білозір, співачка
Юрій Стець, міністр інформаційної політики

Бойко Юрій, народний депутат України

Куми
Дмитро Фірташ, співвласник компанії RosUkrEnergo
Ганна Герман, екс-народний депутат України

Деркач Андрій, народний депутат України

Куми
Давид Жванія, екс-народний депутат України.

Кільчицька Ірена, екс-перший заступник київського мера Леоніда Черновецького

Куми
Аліна Айвазова, колишня дружина Леоніда Черновецького;
Степан Черновецький, син Леоніда Черновецького;
Ольга Богомолець, доктор медичних наук, професор.

Кличко Віталій, мер Києва

Куми
Палатний Артур, народний депутат України

Кучма Леонід, екс-президент України

Куми
Сергій Льовочкін, народний депутат України
Юрій Павленко, народний депутат України
Іво Бобул, співак
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»

Льовочкін Сергій, народний депутат України

Куми
Едуард Прутнік, екс-народний депутат
Віктор Янукович

Луценко Юрій, народний депутат України

Куми
Юрій Стець, міністр інформаційної політики

Мартиненко Микола, народний депутат України

Куми
Давид Жванія, екс-народний депутат України

Медведчук Віктор, екс-глава адміністрації президента Леоніда Кучми

Куми
Володимир Путін, президент Росії
Світлана Медведєва, дружина прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва

Павленко Юрій, народний депутат України

Куми
Леонід Кучма, екс-президент України
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка

Піскун Святослав, екс-Генеральний прокурор і колишній народний депутат України

Куми
Сергій Винокуров, суддя Конституційного суду України
Петро Мельник, екс-ректор Національного університету податкової служби України
Дмитро Понамарчук, журналіст

Поживанов Михайло, колишній заступник міністра економіки України

Куми
Олег Надоша, екс-народний депутат України
Андрій Клюєв, екс-секретар Ради національної безпеки і оборони
Вадим Гуржос, колишній голова Державної служби автомобільних доріг України

Рибачук Олег, екс-глава Секретаріату президента України

Куми
Олександр Третьяков, народний депутат України
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка

Рудьковський Микола, екс-народний депутат України

Куми
Віктор Уколов, колишній народний депутат України

Стець Юрій, міністр інформаційної політики

Куми
Юрій Луценко, народний депутат України
Ірина Луценко, дружина Юрія Луценка, народний депутат України
Петро Порошенко, президент України
Марина Порошенко, дружина Петра Порошенка.

Третьяков Олександр, народний депутат України

Куми
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка
Едуард Зейналов, колишній народний депутат України
Дмитро Табачник, екс-міністр освіти і науки України
Олег Рибачук, екс-глава Секретаріату президента
Ігор Палиця, екс-голова Одеської ОДА

Франчук Олена, донька Леоніда Кучми

Куми
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»

Шуфрич Нестор, народний депутат України

Куми
Ірина Білик, співачка

Ющенко Віктор, екс-президент України

Куми
Микола Палійчук, екс-голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації
Микола Катеринчук, екс-народний депутат України
Петро Порошенко, президент України
Олександр Черевко, екс-голова Черкаської обласної державної адміністрації
Оксана Білозір, співачка
Володимир Гришко, співак
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»
Станіслав Аржевітін, колишній народний депутат України
Сергій Буряк, екс-народний депутат України
Анатолій Бурдюгов, екс-прем’єр-міністр Криму
Давид Жванія, екс-народний депутат України
Михайло Саакашвілі, екс-президент Грузії
Ніно Ананіашвілі, грузинська балерина
Петро Міхеєв, екс-голова правління банку «Україна»

Ющенко Катерина, дружина Віктора Ющенка

Куми
Юрій Павленко, народний депутат України
Олександр Третьяков, народний депутат України

Янукович Людмила, дружина Віктора Януковича

Куми
Вадим Писарєв, художній керівник Донецького театру опери і балету.

Яценюк Арсеній, прем’єр-міністр України

Куми
Андрій Пишний, народний депутат України

Сергій Руденко, Національне бюро розслідувань України

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Віце-прем’єр Олександр Вілкул: уран, распродажа лікарень та авторитет «Таран»

24 грудня 2012 року указом президента України на посаду віце-прем’єр-міністра України було призначено вихідця з Кривого рогу Олександра Вілкула.

Цим призначенням Партія регіонів в черговий раз продемонструвала, що не збирається очищувати свої ряди, оскільки навпаки просуває по кар’єрній драбині людей, які погрузли в корупції та посадових злочинах.

Вже багато років місто Кривій Ріг є одним з лідерів за рівнем злочинності. Саме з цього міста з сумнівною славою і вийшла династія сучасних політиків від Партії регіонів – родина Вілкулів. Батько Юрій Григорович тривалий час очолював Дніпропетровську обласну раду, а два роки тому здобув перемогу на виборах мера Кривого Рогу. Його син Олександр зробив стрімку кар’єру менеджера на підприємствах регіону, які належать олігарху Ренату Ахметову, тому їх імена завжди ідуть поруч і в сучасній політиці. Коли в цій статті мова буде йти про Вілкула, то я буду мати на увазі саме молодшого члена династії (сина).

Ще в 2006 році Олександр у віці 31 рік вирішив піти в політику та одразу ж став народним депутатом України за партійними списками регіоналів. Можна здогадатись, що тут не обійшлося без впливу його покровителя Ахметова. 18 березня 2010 року молодого, енергійного, а саме головне, начебто перспективного політика, одразу після обрання Віктора Януковича президентом, призначають на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Через півроку в жовтні місяці мене обирають депутатом Дніпродзержинської міської ради, яка по територіальності підпадає у відання Вілкула. Саме з цього моменту розпочались наші офіційні взаємовідносини, які привели мене до висновків про корумпованість та злочинну недбалість обласного керівника. Почну по порядку.

Тривалий час я очолюю правозахисну громадську організацію, яка бореться з корупцією та посадовими злочинами. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ці органи виконавчої влади забезпечують, зокрема законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, а також виконання Конституції, законів України, актів президента України, Кабінету міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, в своїй правозахисній та депутатській діяльності я очікував отримати надійного партнера в особі Олександра Вілкула. Але замість того, щоб активно співпрацювати, я спочатку наштовхнувся на стіну байдужості з боку облдержадміністрації, а потім отримав від неї за свої ініціативи серію болючих ударів. Але про це пізніше.

Я виділив тільки декілька значущих тем, які яскраво демонструють антинародну діяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Провал медичної реформи

Під керівництвом Вілкула відбувся провал у реалізації медичного експерименту на території області відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Всупереч статті 49 Конституції України (КУ) в області була суттєво скорочена мережа закладів охорони здоров’я та кількість койкомісць, що призвело до масових акцій громадського протесту та погіршення якості медичних послуг. Зазначене скорочення вс. Єлизаветівка Петриківського району призвело до загибелі людини, що було широко висвітлено в ЗМІ (зокрема на телеканалі «Інтер»). А в грудні 2012 року так звана «оптимізація» медичних закладів області призвела до звільнення з посад одразу 31 головного лікаря.

Вілкул з перевищенням влади особисто втручався в діяльність місцевих рад та давав їм доручення передавати майно громад (лікарні, обладнання, тощо) на баланс обласної ради без укладення передбачених статтею 142 КУ договорів. В результаті громади Дніпропетровська і Дніпродзержинська безповоротно втратили своє власне майно вартістю сотні мільйонів гривень, на придбання якого витрачались кошти місцевих бюджетів.

В лікарнях до сих пір процвітає корупція, якій сприяє тотальне недофінансування галузі. В порушення конституційного принципу безкоштовності медицини, майже всі операції проводяться за гроші, які через чорні каси перерозподіляються по всій вертикалі влади. Окремо слід зазначити, що Вілкул разом зі своєю підлеглою, керівником управління охорони здоров’я облдержадміністрації Валентиною Гінзбург, покривають злочин – зникнення 26 тіл дітей, які народилися мертвими та померли на першому тижні життя, з пологового відділення 9-ої міської лікарні Дніпродзержинська. Рішенням Баглійського районного суду встановлена вина в цьому злочині заступника головного лікаря Косюри, але врешті решт всі виконавці схеми по торгівлі дітьми та їх органами уникли відповідальності та продовжують працювати на своїх місцях.

Ігнорування уранової проблеми

Починаючи з 2007 року і по теперішній час в Дніпропетровському районі області іде тотальне розкрадання кілометрів радіаційно-забруднених труб великого діаметру та обладнання 4-х насосних станцій колишнього уранового виробництва ВО «Придніпровський хімічний завод». В своєму зверненні від 04 квітня 2011 року я повідомив губернатора Вілкула про те, що в результаті цього розкрадання держава втратила майно вартістю в десятки мільйонів гривень та, що більш важливо, зруйнована система підкачки води в хвостосховище відходів «Сухачівське». В результаті на десятках гектарів земель з’явилися так звані радіаційні пляжі, з яких забруднений пил вітром розноситься на прилеглі сільськогосподарські угіддя агрофірми «Наукової», в результаті чого радіонукліди за харчовим ланцюгом попадають в організм людей. Більш того, викрадені гідротехнічні споруди використовувались раніше державними підприємствами хімічного виробництва «Цирконій» і «Смоли» для скиду небезпечних відходів у хвостосховища.

На теперішній час ці підприємства майже збанкрутіли, оскільки питання утилізації хімічних відходів не вирішено. Не зважаючи на моє звернення, Олександр Вілкул не вжив жодного заходу для вирішення даної проблеми та захисту інтересів держави і громадян.

Оборудки при переселенні мешканців зсувонебезпечної зони

Вже багато років в м.Дніпродзержинську відбувається виселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки, яка за радянські часи була забудована п’ятиповерховими будинками з численними проектними порушеннями. В кінці 2011 року Кабінет міністрів України виділив черговий транш – близько 20 млн. гривень – на придбання 110 квартир для мешканців будинків, які продовжують руйнуватись. Розпорядником цих коштів була Дніпропетровська облдержадміністрація, яку очолював Вілкул. Середня вартість придбаної квартири склала близько 200 000 гривень, в той самий час, коли аналогічні квартири можна було придбати на вторинному ринку житла Дніпродзержинська в 1,5 рази дешевше. В результаті цієї оборудки державний бюджет втратив близько 7 млн. гривень. Також слід зазначити, що більшість мешканців одразу не погоджувалась на запропоновані варіанти переселення та просила виплати їм грошової компенсації, як це було зроблено стосовно попередніх переселенців у 2007 році.

На початку листопада 2011 року за місцем проживання переселенців повул. Онищенко на прохання людей я організував громадські збори, на яких були сформовані відповідні вимоги до облдержадміністрації та Кабміну, та в ці установи направлені делегації. Годі й казати, що влада проігнорувала побажання людей. І невдовзі під погрозами відключити в будинку системи опалення, водо- і газопостачання, люди були змушені переїжджати в куплені облдержадміністрацією квартири в екологічно брудні райони міста (Соцмісто), або взагалі в найближчі села (Єлизаветівка). Я вважаю, що невипадково 10 листопада, вже через декілька днів після організації мною акції протесту проти насильницького переселення, на мене був здійснений замах на вбивство. Двоє невідомих штовхнули мене у 3-метровий бетонний бункер з уламками гострої арматури, який знаходився біля мого офісу. За щасливим випадком мені вдалося вижити, але зламане плече та пальці ступні, струс мозку, чисельні садні сприяли переконанню місцевих жителів, що треба погоджуватись на «пропозицію» влади.

Провал житлової реформи і покривання корупції в ЖКГ

У зв’язку з тим, що широко розрекламована губернатором Вілкулом програма створення та підтримки об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) зазнала краху, житловий фонд Дніпропетровської області почав активно передаватись в управління наближеним до влади приватним фірмам. Так без проведення публічного обговорення і конкурсу майже всі багатоквартирні будинки м.Дніпродзержинська (2 млн. кв. м.) з 01.06.2011 обслуговуються нікому невідомим ТОВ «Компанія по управлінню комунальним житлом» (КУКЖ). Всупереч вимогам «Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді», затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України N 60 від 25.04.2005 – КУКЖ на момент визначення не мало можливості самостійно надавати споживачам послуги належної якості. В активах цієї компанії був всього на всього декількатисячний статутний капітал, сформований застарілими офісною технікою та меблями. Ані штату працівників, ані фахового керівництва, ані досвіду функціонування на ринку житлово-комунальних послуг компанія не мала. Фактично відбулось поглинання цією компанією існуючих комунальних жеків з вимиванням з тарифу 10% (200 тис. грн. на місяць) для оплати заробітної плати всього декількох працівників. Тобто махінатори отримують 2 млн. грн. на місяць від споживачів, не маючи законодавчо визначених підстав, без затвердження тарифів на утримання будинків і прибудинкових територій та укладення передбаченого законодавством нотаріально посвідченого договору управління житловим фондом.

Губернатор Вілкул був повідомлений особисто мною про існування цієї корупційної схеми. Влітку 2011 року прокуратурою м. Дніпродзержинська по даному факту за моєю заявою було навіть порушено кримінальну справу. Але після втручання облдержадміністрації цю справу було не тільки закрито, а і КУКЖ поширила свою діяльність на частину м. Дніпропетровська та продовжує свою експансію.

Корупція у сфері зовнішньої реклами

Тривалий час в місті Дніпродзержинську діє корупційна схема, освячена рішенням міської ради, з привласнення комунальним підприємством «Міська інформаційна служба» бюджетних коштів від власників засобів зовнішньої реклами (бігборди, лайтбокси, банери). На теперішній час за більше ніж 8 років свого існування зазначене підприємство з невеликою перервою очолює депутат Дніпродзержинської міської ради від Партії регіонів Галина Куропятникова. За роки її «плідної» роботи міський бюджет недоотримав близько 8 млн. грн., які були розтрачені з порушенням бюджетного законодавства та правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067. Зокрема на ці (бюджетні) кошти проводилась агітаційна кампанія кандидатів від Партії регіонів на виборах всіх рівнів та фінансується кабельне телебачення, на якому введена жорстка цензура та не допускаються представники опозиції. Аналогічна схема працює в м.Дніпропетровську і в інших містах області.

Я особисто повідомляв губернатора Вілкула про незаконність направлення бюджетних коштів від розповсюджувачів зовнішньої реклами комунальним підприємствам, а не на казначейські рахунки міських рад. Але ці корупційні схеми до сих пір не зупинені, тому що вигідні для влади.

Зловживання в ритуальній сфері

В містах Дніпропетровську та Дніпродзержинську громадяни направляють в органи влади чисельні скарги про те, що працівники ритуальних служб займаються протиправною торгівлею місцями на кладовищах. Зазначені факти навіть висвітлювались на центральних каналах телебачення (1+1). Затверджені тарифи на риття могили свавільно підвищуються в три – п’ять разів, а іноді доходять до 5000 гривень. Убиті горем люди часто не бажають сперечатися з комунальними грабіжниками та платять. Але не кожному по кишені такі витрати, які до речі йдуть не в бюджет, або на рахунки комунальних підприємств, а збагачують вертикаль влади. Особисто я ще в листопаді 2011 року повідомив губернатора Вілкула, що в м.Дніпродзержинську ритуальна сфера знаходиться під контролем бандитського угрупування кримінального авторитета «Тарана», який відбув більше 13 років ув’язнення за масові вбивства в 90-х роках. Також я повідомив про те, що керівництво місцевої міліції покриває цих злочинців. Жодної реакції на мої депутатські звернення не відбулось.

Цікавим є факт, що 02 листопада 2012 року за хабар в 11 000 доларів США (данина від колгоспників за право торгувати на ринку) був затриманий начальник Дніпродзержинської міліції Олег Плачков. Далі під час обшуку на його квартирі були знайдені непередані в суд кримінальні справи, які дозволяли наркоторгівцям уникати відповідальності за скоєні злочини. Саме про злочинні дії головного дніпродзержинського міліціонера та його заступника Ігора Шарана і їх зв’язок з бандою «Тарана» я повідомляв губернатора неодноразово. Ігнорування моїх звернень може лише свідчити про спільну участь облдержадміністрації в міліцейському рекеті та свавіллі.

Порушення прав людини

Про ці і багато інших зловживань я намагався розказати Олександру Вілкулу при особистій зустрічі в стінах Дніпродзержинської міської ради ще в 2011 році. Але після взаємного привітання, у мене на шляху стали два двометрових охоронця, які в порушення Закону України «Про статус місцевих рад» так і не пустили мене в сесійну залу. Зрозуміло, адже Вілкул не звик до публічних дискусій та боїться незручних питань.

Після цього замість діалогу з обласною владою я отримав справжні бойові дії. У зв’язку з моєю принциповою позицією у боротьбі з корупцією, двічі за минулий рік на мене було здійснено замахи на вбивство, які до сих пір не розслідувані. Останній раз у квітні 2012 року серед біла дня біля державної установи виконавчої служби, що знаходиться в центрі міста, невідомий в гумових рукавичках намагався вдарити мене по голові молотком.

Тільки допомога випадкових перехожих врятувала моє життя.

Декілька разів прокуратура намагалась відібрати у мене та моєї родини гроші та нерухомість, подаючи до суду безпідставні позови. В одній цивільній справі про захист ділової репутації у мене було арештоване все майно тільки за те, що я повідомив прокурора про низку корупційних схем влади.

Апогей у моїх відносинах з Вілкулом відбувся в серпні 2012 року, коли я в статусі кандидата в народні депутати Верховної Ради захотів розмістити на своїх бігбордах зображення бабці з котом та надписом «Взнала, що внук проголосував за регіони, переписала хату на кота». Про це я повідомив своїх колег по опозиції. І вже 12 серпня на мій мобільний телефон декілька разів наполегливо дзвонили з приймальні губернатора. Коли я нарешті зміг взяти слухавку, то жіночий голос спитав у мене моє ім’я та чи зможу я переговорити з Олександром Вілкулом з приводу бігбордів. Я погодився, але через 10-15 секунд очікування переді мною вибачився все той же голос та сказав «ваше питання вже вирішено». А вирішено було наступне: в ніч з 14 по 15 серпня всі 15 моїх бігбордів були зрізані та 10 з них вивезені (викрадені) у невідомому напрямку. За даним фактом навіть не була порушена кримінальна справа. Міліція, яка виїжджала на місце злочину за викликом по номеру 102, злочинців не спинила, а дозволила їм продовжувати крадіжку. А коли я на прес-конференції в УНІАН сказав, що підозрюю у вчиненні цього злочину Олександра Вілкула, тоді був наданий наказ про арешт мене та моїх колег по виборчій кампанії.

За мною одразу було встановлено протиправне стеження, яке я зафіксував на відео, а потім 5 вересня відбулась спроба мого арешту з автомобільною погонею по центру Дніпродзержинська. Тільки за збігом обставин я встиг зачинити двері свого офісу прямо перед носом у представників обласного карного розшуку та встиг вийти через запасний вихід. І вже через день мої колеги – відомі депутати міської ради – були арештовані і їх протримали в СІЗО рівно 3 місяці за абсурдним звинуваченням у хуліганських діях 2009 року. Майже 2 місяці я був змушений знаходитись за кордоном, зупинивши виборчу кампанію, в якій мав непогані шанси перемогти. В цей час по сфабрикованій кримінальній справі мені поштою була направлена повістка з погрозою примусовим приводом за неявку до слідчого у якості свідка. А мої родичі отримали цю повістку через 3 дні після дати, на яку мені треба було з’явитись.

Зазначені арешти, стеження та переслідування не можуть відбуватись без відома перших осіб області. Тому я вважаю, що Олександр Вілкул причетний до порушень прав людей, чим знехтував принципами діяльності місцевих державних адміністрацій, визначених в статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Відповідно до статті 39 цього ж закону місцеві державні адміністрації очолюють голови. Саме вони здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень.

На жаль, Партія регіонів вважає покривання Олександром Вілкулом чисельних корупційних схем, порушення ним прав людей та провали у втіленні реформ справним здійсненням ним своїх повноважень і в подяку підвищує його до рівня віце-прем’єр-міністра. Тепер досвід службових зловживань у сфері ЖКГ буде більш справно поширено на територію всієї України. Оборудки з державними коштами продовжать своє існування, але вже під прапором Ахметівсько-Вілкуловської політичної династії. А ситуація з верховенством права погіршить рейтинг України на міжнародній арені.

Отже, на рахунку Вілкула:

1. Зловживання в медичній сфері, які призвели до загибелі людей. Провал медичної реформи з антиконституційним скороченням медичних закладів та койкомісць, звільненням десятків головних лікарів. Покривання викрадення тіл дітей, які начебто померли в перинатальному періоді, з 9-ої міської лікарні м.Дніпродзержинська.

2. Покривання злочинів щодо колишнього уранового виробництва, які призвели до радіаційного забруднення території Дніпропетровської області та зупинення державних хімічних підприємств.

3. Оборудки з державними коштами на переселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки у м.Дніпродзержинськ. Закупівля квартир за завищеними цінами з нанесенням шкоди державі у розмірі 7 млн. грн.

4. Покривання корупції в ЖКГ. Провал програми підтримки ОСББ та протиправне введення на ринок обслуговування житла кишенькових управляючих компаній.

5. Покривання корупції у сфері зовнішньої реклами. Ігнорування вимог законодавства та направлення мільйонів бюджетних коштів на обслуговування інтересів Партії регіонів.

6. Зловживання в ритуальній сфері та покривання міліцейських злочинів. Завищення оплати за ритуальні послуги, передача ритуального бізнесу кримінальним авторитетам. Замовчування фактів хабарництва та посадових злочинів в органах МВС.

7. Порушення прав людини та переслідування опозиції: протиправне стеження, знищення бізнесу (викрадення бігбордів), спроби відібрати майно, спроба арешту, два замахи на вбивство.

 

Віталій Купрій, депутат Дніпродзержинської міської ради

 

Сімейні клани в українській політиці

Якби у Британії була своя Ганна Герман, яка працювала би в офісі Гордона Брауна, і одного весняного дня вона би надумала зробити свого сина заступником міністра, ця подія спричинила би скандал, а то й урядову кризу.

Таблоїди не давали би проходу новопризначеному чиновнику, а слідча комісія зайнялася би перевіркою, чи відповідає така поведінка цінностям, які повинні сповідувати піддані Її Величності.

Зате в Україні відрядження сина Ганни Герман заступником до Нестора Шуфрича не спровокувало навіть реакції з боку опозиції. Можливо тому, що зробити зауваження сьогоднішній владі просто нема кому. Адже їхні попередники мало чим відрізнялися від тих, хто тепер перебрався до службових кабінетів.

Характерна риса Партії регіонів

На сайті Міністерства надзвичайних ситуацій з’явилася біографія сина Герман Миколи Коровіцина.

Тепер платники податків знатимуть, що утримуватимуть заступника міністра, чий трудовий шлях до цієї посади пролягав аж з однієї кар’єрної сходинки – помічника народного депутата.

При чому цим депутатом була власна мама. Формально Коровіцин був оформлений до депутата Чорновола, але, за словами самого Тараса, частину квоти своїх помічників кожен нардеп віддає на потреби фракції. І Коровіцин працював саме з Герман як її водій та асистент. Загальний стаж роботи нового урядовця до призначення в Кабмін – три роки і сім місяців.

Поява сина Герман у Міністерстві надзвичайних ситуацій не викликала жодної резонансу в середовищі Партії регіонів. Демократичні традиції не надто розвинуті у команді нового президента. Цим регіонали і відрізняються від «Нашої України», де схоже за суттю призначення чоловіка Віри Ульянченко тут же викликало публічне засудження.

Прилаштування власних близьких на теплі посади цілком відповідає політичній культурі Партії регіонів.

Для цього достатньо переглянути склад Донецької обласної ради. Там можна знайти багато людей, чиї родичі освоюють уже київські владні коридори.

Так, депутатом Донецької обласної ради від Партії регіонів є:

– Віталій Пригодський – син Антона Пригодського, впливового депутата Верховної Ради;

– Володимир Дейч – син Бориса Дейча, іншого нардепа з Партії регіонів;

– Василь Бубка – брат екс-регіонала Сергія Бубки, глави Національного олімпійського комітету;

– Андрій Бондаренко – чоловік депутата Олени Бондаренко і, до речі, ще один новопризначений заступник міністра надзвичайних ситуацій;

– Віктор Бондик – брат нардепа-регіонала Валерія Бондика;

– Алла Борулько – родичка генпрокурора Медведька;

– Сергій Близнюк – син нового губернатора Донецької області регіонала Анатолія Близнюка, який до цього був головою Донецької облради.

Схожа ситуація і в міській раді Донецька. Тут мандатом володіють також діти нардепів:

– Андрій Ландик – син Валентина Ландика;

– Сергій Дейч – син Бориса Дейча.

Прецедент з призначенням сина Герман став нагодою проаналізувати інші родинні та кадрові зв’язки в українській політиці. Їх виявилося достатньо у всіх п’яти політичних силах, представлених у парламенті.

«Українська правда» не претендує на вичерпність цього списку, оскільки просто не всі сімейні стосунки нам відомі.

Партія регіонів

Тут моду задає сам Віктор Янукович, який власним вольовим рішенням у 2006 році дарував депутатство своєму сину Віктору Януковичу.

За цей час Янукович-молодший жодного разу не виступив з парламентської трибуни як доповідач або співдоповідач, жодного разу не взяв слова з місця. В парламенті цього скликання син Януковича поставив своє прізвище під трьома законопроектами. Оскільки тексти нормативних актів готував не він, то, швидше за все, автографи сина Януковича мали на меті іміджеве навантаження.

Загалом перші вибори за чисто партійними списками, які відбулися у 2006-му, відкрили зелений коридор до парламенту для другої хвилі регіоналів, чиї родичі на той момент уже побували в депутатах.

Так, у 2006 за списком Партії регіонів у депутати потрапляє бізнесмен Сергій Клюєв – брат Андрія Клюєва, який до того часу встиг попрацювати віце-прем’єром.

 

Також у 2006 році регіонали включають до свого списку Володимира Вечерка – зятя одного з найавторитетніших персонажів у донецькій ієрархії Юхима Зв’ягильського.

Загалом на виборах у 2006-му регіонали проводять до парламенту:

– Юлію Ковальову – сестру Василя Салигіна, який був обраний головою Харківської обласної ради;

– Олександра Вілкула – сина Юрія Вілкула, голови Дніпропетровської обласної ради;

– Володимира Ландік – брата іншого нардепа Валентина Ландика;

– Артема Щербаня – сина екс-губернатора Донеччини Володимира Щербаня.

Тоді ж нардепом стає Артем Пшонка – син заступника генерального прокурора Віктора Пшонки.

Трохи раніше, у березні 2004 року на довиборах до парламенту потрапляє Олександр Васильєв – брат на той час генерального прокурора Геннадія Васильєва.

У 2007 році на дострокових виборах у списку з’являється прізвище Юлії Новикової. Лише згодом з’ясувалося, що це – рідна сестра Сергія Льовочкіна.

 

Тоді ж 2007-му мандат отримує Олександр Супруненко – родич Леоніда Черновецького по лінії його доньки Христини.

У 2007-му нардепом став Дмитро Рева, чий батько Олексій Рева багато каденцій поспіль обіймає посаду мера Артемівська, де Ахметов (чи все-таки Янукович?) володіє заводом шампанських вин.

Родинні призначення не обмежуються Верховною Радою. Так, членом Центральної виборчої комісії в 2007 році стала Тетяна Лукаш – сестра юристки-регіоналки Олени Лукаш.

Інша юрист Тетяна Ківалова, донька нардепа Сергія Ківалова, є депутатом Одеської міської ради від Партії регіонів. Аналогічну позицію обіймає син іншого регіонала Олексія Костусєва Олексій Гончаренко, що засідає у тій же Одеській міській раді.

До Київської міської ради в минулому скликанні потрапили сини Раїси Богатирьової та Володимира Рибака.

А у Херсонській обласній раді два Демьохіна – окрім Володимира, який є головою ради, депутатом також є його брат Ігор Демьохін.

Родинні зв’язки регіоналів простежуються не лише на рівні депутатства. Так, донька нардепа Миколи Круглова Олена Мамонтова є суддею Вищого господарського суду.

У січні 2010-го року вона в складі колегії суддів ухвалила рішення про приналежність резиденції «Межигір’я» нинішнім власникам. А уже в середині березня її батько став новим губернатором Миколаївщини.

БЮТ

Хоча Юлія Тимошенко під час виборів намагалася довести, що не здійснювала призначень за родинною ознакою, але це не так.

Наприклад, у тому ж 2007 році членом Центральної виборчої комісії стає Юлія Швець– донька нардепа Віктора Швеця. До цієї посади дехто іде все життя, а 27-річна юристка на момент призначення встигла попрацювати лише в секретаріаті Кабміну та помічником депутата.

На дострокових виборах 2007-го до парламенту за списком БЮТ потрапляє Еліна Шишкіна – донька судді Конституційного суду Віктора Шишкіна.

 

Трудова діяльність молодої депутатки до цього обмежувалася посадою помічника нардепа Григорія Омельченка, який товаришував з Шишкіним. Це обрання доньки виглядало як подяка судді за його позицію під час розпуску парламенту в 2007 році.

Так само в депутати потрапляє Юрій Трегубов – син Ольги Трегубової, яка обіймала посаду першого помічника прем’єр-міністра Тимошенко. Пізніше в інтерв’ю Трегубовазізналася, що особисто рекомендувала сина в список.

Після призначення Тимошенко прем’єром в 2007-му посаду заступника міністра Кабінету міністрів отримує Володимир Федорчук – син одного із керівників партії «Батьківщина» Ярослава Федорчука.

Інший заступник міністра Кабміну Сергій Чеботар допомагає брату Леоніду Чеботарюстати заступником Державної податкової адміністрації в місті Києві.

Володимир Крупко, син міністра Кабміну Петра Крупка, після призначення батьказдобуває посаду начальника департаменту в «Нафтогазі».

А Олена Денисова, донька міністра праці та соціальної політики, завдяки матеріочолює Державну інспекцію по контролю за цінами в Криму.

Дітям Крупка і Денисової на той час було близько 25 років.

У 2006-му депутатом від БЮТ став Андрій Шевченко – тоді як його батько Віталій Шевченко очолював Нацраду з телебачення і радіомовлення. Заради справедливості тут можна додати, що Шевченко потрапив до Тимошенко саме як журналіст з уже сформованим іміджем і в подальшому працював її vip-агітатором.

Родичі БЮТівських депутатів активно представлені у місцевих радах.

Володимир Семинога, брат нардепа Анатолія Семиноги – депутат БЮТ в Київраді.Олег Куровський, син іншого нардепа Івана Куровського – так само депутат Київради від БЮТ. Віктор Таран, син Віктора Таран-Терена – депутат Дарницької райради від БЮТ.

Також до Київради за списком БЮТ пройшла  Інна Новак, дружина колишнього заступника глави секретаріату президента Олександра Чалого. Це – відлуння співпраці Тимошенко з «Індустріальним союзом Донбасу».

Народний депутат від БЮТ одесит Юрій Крук має двох синів – і обох доля не образила посадами. В’ячеслав Крук – депутат Одеської міської ради від БЮТ, а Юрій Крук-молодший за часів уряду Тимошенко в 29 років став начальником порту «Южний».

У БЮТівського олігарха Миколи Ковзеля є брат Петро Ковзель, який став суддею Окружного адміністративного суду Києва. А Петро Онопенко, брат глави Верховного суду Василя Онопенка, від Тимошенко отримав посаду заступника голови Державної митної служби. Так само як зять Онопенка Євген Корнійчук став першим заступником міністра юстиції.

Брати Сергій та Олександр Буряки також непогано реалізували себе при Тимошенко. Старший два роки пропрацював главою Державної податкової адміністрації, молодший стабільно обирається депутатом Верховної Ради.

 

Ще один братський тандем – Черпіцькі. Нардеп від БЮТ Олег Черпіцький має раніше судимого брата Олександра Черпіцького, який за часів Тимошенко встиг побувати і заступником глави Держкомзему, і навіть декілька днів – першим заступником міністра транспорту.

Зовсім невипадково останню посаду він отримав синхронно з подачею Тимошенко позову до Вищого адмінсуду про оскарження результатів президентських виборів.

Розгадка ж у тому, що суддею в цьому суді працює… дружина Олега ЧерпіцькогоЛюдмила Черпіцька.

Але розрахунок не виправдав себе. Після того, як суддя Черпіцька взагалі не прийшла на судовий розгляд і нічим не допомогла, Тимошенко скасувала розпорядження про призначення Олександра Черпіцького до Мінтрансу. На знак помсти його брат Олег Черпіцький став однією з «тушек» у коаліції Януковича.

НУНС

Хрестоматійний приклад, після якого призначення родичів у владу перестало сприйматися як щось непристойне, є прихід на посади родичів Ющенка. Так, у 2002 за списком «Нашої України» народним депутатом стає Петро Ющенко – до того часу нікому не відомий старший брат Віктора Андрійовича.

А в 2005-му заступником губернатора Харківської області призначають 24-річногоЯрослава Ющенка – племінника нового президента, який до цього мав один запис утрудовій біографії – він працював економістом на фірмі батька.

 

Цілком в дусі працевлаштування родичів стало призначення вже при новій владі чоловіка Віри Ульянченко Віктора Івченка на посаду заступника міністра освіти. У часи президентства Ющенка його також не ображали теплим місцем – за виключенням останнього півроку, Івченко пропрацював на чолі Нацагентства з питань інвестицій та інновацій.

Чотири з п’яти років президентства Ющенка посаду міністра молоді та спорту обіймавЮрій Павленко. Його тесть – Віктор Євсєєв, заступник керівника Державного управління справами в часи Ющенка і його персональний «банщик», якому президентдовіряв найделікатніші питання облаштування свого побуту.

Нардеп від НУНС Руслан Князевич – племінник Василя Князевича, міністра охорони здоров’я в останньому помаранчевому уряді. Щоправда, до списку депутатів Князевич-молодший потрапив завдяки особистим заслугам – як член Центрвиборчкому, який в часи Майдану відмовився визнавати сфальсифіковану перемогу Януковича.

У 2005-06 роках міністром охорони здоров’я був Юрій Поляченко – син Володимира Поляченка, який тоді ж обрався за списком «Нашої України».

Дружина нашоукраїнця Юрія Ключковського Наталія Богашева в другому уряді Тимошенко отримала посаду заступника міністра юстиції.

Син депутата від НУНС Станіслава Довгого Олесь Довгий у 2006-му був протягнутий Черновецьким на посаду секретаря Київради. Менш карколомно склалася кар’єра сина Бориса Тарасюка – Олег Тарасюк став заступником Державної податкової інспекції в Святошинському районі Києва.

Син іншого нашоукраїнця Зиновія Шкутяка Петро Шкутяк в 2009-му обійняв посаду голови Долинської райадміністрації Івано-Франківської області.

Мер Мукачевого Василь Петьовка став нардепом, коли його двоюрідний брат Віктор Балога очолював секретаріат президента. Так само завдяки Балозі депутатом обралася 25-річна Леся Оробець. Це – уже приклад передачі мандату в спадок: Леся потрапила до парламенту замість загиблого в автокатастрофі батька, якому Балога був винен за активний захист у 2004 році.

 

Ну а племінник нашоукраїнця Миколи Оніщука Максим Оніщук є суддею в Печерському райсуді Києва. Правда, став ним не тоді, коли дядько очолював міністерство юстиції, а коли той був першим заступником глави парламентського комітету з питань правосуддя.

КПУ

Попри заяви про ідеологічну цноту, не гребують родинними зв’язками і комуністи.

Так, заступник міністра охорони здоров’я Валерій Бідний є зятем екс-спікера комуніста Олександра Ткаченка.

Заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов – син депутата від КПУ Євгена Мармазова.

Заступник глави Державної податкової адміністрації Олег Матвєєв – син депутата-комуніста Валентина Матвєєва.

Новий керівник Державної митної служби нардеп Ігор Калетнік – син екс-губернатора Вінниччини в часи Кучми Григорія Калетніка. Калетнік-старший, до речі, зараз готується зайти до парламенту… по списку Партії регіонів. Замість депутатів, що перешли на роботу до виконавчої влади.

 

 

Ну а син полум’яної комуністки Катерини Самойлик Сергій Самойлик отримав призначення на посаду прокурора Ялти.

Блок Литвин

Рідня голови фракції Литвина у Верховній Раді Ігоря Шарова працює в рідному Кіровограді. Старший брат Олександр Шаров є депутатом Кіровоградської облради, а молодший брат Юрій Шаров – депутат Кіровоградської міської ради

Інший литвинівець Вадим Гривковський має брата Едуарда Гривковського, який обіймає крісло віце-прем’єра уряду Криму.

Нардеп Микола Шершун свого сина Миколу Шершуна делегував на посаду члена Антимонопольного комітету.

Але живим втіленням родинних призначень у блоці Литвина є сам Володимир Литвин.

Обидва брата спікера парламенту при посадах. Микола Литвин – уже скоро десять років як керівник Державної прикордонної служби, а Петро Литвин – командувач військами Південного оперативного командування.

Призначення найближчих до себе осіб на хлібні місця – явище, характерне не лише для політиків. Так, наприклад, суддями Окружного адміністративного суду Києва працюють Наталія Блажівська та Костянтин Винокуров. Їхні батьки – заступники генерального прокурора…

…Чи можливо таке побачити у Британії? Можливо, якщо це телерепортаж про Україну.

 

Сергій Лещенко, Українська правда

 

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: