Сообщения с тегами ‘Партія регіонів’

П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

zrada-Sirko1

 

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України

На нардепа з БПП Олексія Гончаренка завели справу за посягання на цілісність України. Документ

Goncharenko-Oleksyi3-500x308

Генеральна прокуратура порушила кримінальне провадження стосовно депутата («Блок Петра Порошенка») Олексія Гончаренка за фактом замаху на територіальну цілісність і недоторканність України. Провадження було розпочато за зверненням нардепа Ігора Мосійчука.

Про це в суботу, 4 червня 2016 року, заявив депутат (Радикальна партія) Анрій Лозовий, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«На народного депутата від БПП, відомого одеського сепаратиста Олексія Гончаренка відкрили кримінальне провадження по статті 110 кримінального кодексу України – посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також статті 161 – порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, належності і їх ставлення до релігії», – повідомив пан Лозовий у своєму Фейсбуці.

За його словами, Ігор Мосійчук підкріпив своє звернення в ГПУ якісною доказовою базою, яка свідчить «про просування Гончаренком ідей «русского мира» в Одесі, зустрічі з кураторами з ФСБ і підривну антиукраїнську діяльність в цілому».

Goncharenko-Oleksyi-criminal1

Нагадаємо, Олексій Гончаренко був обраний народним депутатом за списками «Блоку Петра Порошенка», куди він був включений під №40.

Раніше Олексій Гончаренко обіймав посаду голови Одеської обласної ради, був членом Партії регіонів і проросійської партії «Союз», яку очолював екс-голова Антимонопольного комітету, колишній мер Одеси і батько Олексія Гончаренка Олексій Костусєв.

В команду Саакашвілі затесався колишній регіонал Носаль, який фальсифікував оцінку вартості землі для Януковича. Фото

Nosal-Oleksandr1-500x377

 

У команді очільника Одеської обласної держадміністрації Саакашвілі «засвітився» одіозний екс-голова Вишгородської районної ради Олександр Носаль, який був обраний від Партії регіонів і який фальсифікував оцінку вартості землі під мисливські угіддя Віктора Януковича.

В команду Саакашвілі затесався колишній регіонал, який фальсифікував оцінку вартості землі для Януковича, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це написав на своїй сторінці у Facebook автор програми розслідувань «Гроші» на «1+1» Олександр Дубинський.

«Саакашвілі черговим гаслом розродився — обіцяє прорватися до влади і показати усім „кузькіну мать“. Тільки чомусь не уточнює, хто ж буде показувати. А персонажі у нього за спиною прекрасні. Наприклад, такий собі Олександр Носаль — колишній глава Вишгородської райради, який фальсифікував для Януковича оцінку землі під мисливські господарства».

За інформацією журналіста, до роботи у Вишгородській райраді, куди Олександр Носаль був обраний по списку Партії регіонів, він встиг попрацювати у компанії “Торговий дім «Мегаполіс». Нагадаємо, ця компанія була заснована російським олігархом, близьким до ФСБ і сім’єю Януковича. Вона — монополіст з торгівлі сигаретами.

Зараз акціонером компанії є одеський бізнесмен Борис Кауфман. «Той самий, який разом з партнером Олександром Грановським контролює Одеський аеропорт і володіє готелем „Брістоль“. Тим самим, який прихистив перший „антикорупційний“ форум Саакашвілі», — відзначає Дубинський.

Зазначимо, що і Грановський, і Кауфман за даними видання «Наші гроші» є чільними спонсорами Михайла Саакашвілі.

Зараз Олександр Носаль очолює «Міжнародний центр реформ» — структуру, яка привозить «грузинських реформаторів» в Україну.

Чому екс-регіонал, корупціонер Юрій Бойко уникнув суду і спокійно залишається значущою фігурою в політиці? Розслідування

Boiko-Yurii13

 

Колишній держчиновник і член Партії регіонів уникнув суду за кричущим звинуваченнями в корупції у зв’язку зі скандальними «вишками Бойка» і спокійнісінько живе в елітному маєтку під Києвом.

Хто допоміг йому в цьому?

Він спокійно живе в маєтку під Києвом, у закритому кооперативі. Протягом тижня без усіляких проблем їздить на роботу до Верховної Ради на особистому Mercedes, який цілком відповідає його статусу лідера третьої за величиною парламентської фракції Опозиційного блоку (ОБ).

Ця людина — Юрій Бойко. Він не намагається втекти з країни, що не побоюється арешту й оточений повагою колег. «Юра буде останнім, щодо кого порушать кримінальну справу»,— так, за словами політтехнолога Тараса Березовця, кажуть про Бойка його соратники.

Між тим цей політик — один з ключових діячів епохи Віктора Януковича, якого звинувачують у причетності до корупції в розмірі $400 млн. Саме стільки 2011 року держкомпанія Чорноморнафтогаз, якою опікувався Бойко, який на той момент обіймав посаду міністра палива та вугільної промисловості, переплатила за дві морські бурові установки. За кожну держбюджет виділив по $400 млн невідомим компаніям-посередникам, переплативши вдвічі. Власником однієї з цих фірм виявився латвійський бомж-алкоголік. «Класична корупційна схема»,— наполягали тоді представники Дзеркала тижня, видання, що розкопало цю аферу. Ту саму фразу повторювали й опозиціонери, які докоряли Януковичу тим, що Генпрокуратура цією сумнівною оборудкою так і не зацікавилася.

Тепер вчорашня опозиція має весь обсяг влади в країні, а Бойко опинився в ролі політичного опонента влади. Але ані справа про скандальні вишки, ані нові звинувачення в співучасті в незаконній схемі продажу скрапленого газу, реалізованій 2010‑го «младомільярдером» Сергієм Курченком за участю Бойка і його підлеглих, не зробили з колишнього міністра обвинуваченого в судах щодо корупції.

Генпрокуратура мляво розслідує обидві справи. Експерти впевнені: безпеку високопосадовцю забезпечує влада, яка послідовно дотримується нейтралітету. Таким само чином вони поводяться щодо друзів і партнерів Бойка — мільярдера Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна, заступника голови фракції Опоблоку.

«Переконаний: без домовленостей із Банковою лідер ОБ не почувався б настільки безкарним»,— каже Віталій Шабунін, голова Центру протидії корупції.

Бойко не лише уникає суду, але і залишається значущою фігурою в газовій галузі, контролюючи один із важливих активів — компанію Київгаз. Його зять Сергій Горовий вже шостий рік працює головою правління Київгазу, який частково перебуває в муніципальній власності.

Найщасливіший

Два роки після Майдану, протягом яких країна пройшла крізь глобальні потрясіння, а політична еліта — крізь струс, зокрема втечу з країни ключових чиновників і частковий арешт їх активів, Бойко пережив без особливої напруги. Він ще не оприлюднив декларацію за 2015 рік, проте, з огляду на дані за 2014‑й, його справи йшли непогано.

У власності політика і його рідних опинилися чотири ділянки землі площею від 600 соток до 2 га, два житлових будинки — один з них на 450 кв. м. За інформацією ЗМІ, сім’я Бойка живе в елітному кооперативі Лісовий в селі Іванковичі, що за 15 км від Києва. Крім того, його родина задекларувала понад 9 млн грн річного доходу. А на рахунках подружжя Бойків зберігається 27,5 млн грн. І це лише видима частина: як кажуть експерти, навряд чи екс-чиновник розкрив усю свою власність у декларації.

Бойко не просто заможно живе за містом і працює у Верховній Раді — фортуна в буквальному сенсі не втомлюється йому посміхатися.

Навесні 2014 року українська Генпрокуратура підготувала для ЄС санкційний список з 22 осіб, що входять у близьке оточення Януковича. Прізвище Бойка там відсутнє. Так само, як і прізвища його друзів і партнерів — Фірташа, Льовочкіна, а також колишнього керівника НАК Нафтогаз України Євгена Бакуліна. Тобто до санкційного списку не потрапив жоден з членів так званої групи Росукренерго (РУЕ), названої на честь газотрейдера-посередника, на якій Фірташ збагатився.

Люди з РУЕ уникли санкцій завдяки Олегу Махніцькому, першому постмайданному генпрокурору та члену ВО Свобода, вважає Сергій Лещенко, депутат від Блоку Петра Порошенка (БПП). За його версією, Махніцький не вніс до списків представників РУЕ через те, що залежав від іншого свободівця Ігоря Кривецького на прізвисько Пупс, колишнього партнера Фірташа.

Генпрокуратура і в інших випадках була поблажливою до Бойка. У лютому минулого року до Остапа Семерака, народного депутата фракції Народного фронту, звернулися співробітники прокуратури. Вони розплутували справу про закупівлю вишок Бойка — цією саом темою цікавився і сам Семерак.

За Януковича ГПУ ця справа не зацікавила, але після Євромайдану, у квітні 2014‑го, вона взялася за нього ґрунтовно, порушивши справу за фактом того, що службові особи Міненерго в змові з представниками НАК Нафтогаз і Чорноморнафтогазу вкрали у держави $400 млн, сплачених за вишки.

І хоч Бойко не підписував тендерну документацію і контракти на придбання вишок, але, як людина, що опікувалася Нафтогазом і Чорноморнафтогазом, не міг не знати про деталі цієї афери, переконаний Семерак.

Слідчі прийшли до депутата, за його словами, по допомогу. Мовляв, готували постанову про арешт Бойка, але лідер Опоблоку розпочав переговори з кимось із представників влади, намагаючись уникнути цього. Щоб екс-чиновник все ж відчув на зап’ястях наручники, працівники ГПУ попросили депутата вжити контрзаходів. Семерак проанонсував арешт Бойка. Але в результаті ГПУ навіть не передала в Раду клопотання про зняття недоторканності з очільника Опоблоку. Причини такої поведінки Генпрокуратури Семерак не знає.

Сам Бойко завжди заперечував звинувачення у штучному завищенні ціни на бурові, називаючи маржу платою за додаткове устаткування.

Сьогодні обидві установки, що працювали біля Криму, росіяни вкрали. Також в російському полоні несподіваним чином опинилася і частина документації щодо закупівлі цього обладнання.

Колишній керівник Нафтогазу Бакулін, під орудою якого проводився скандальний тендер, лише короткий час навесні 2014‑го провів під арештом і зараз разом з Бойком засідає в парламенті у фракції Опоблоку.

У Генпрокуратурі на запит журналістів відповіли, що слідство за фактом афери все ще ведеться. Зокрема, перевіряють і законність дій нинішнього лідера опозиції. Тривале розслідування у відомстві пояснили тим, що в його межах співробітники прокуратури звертаються із запитами до закордонних органів.

Вибіркове неправосуддя

ГПУ виявилася вкрай милостивою до лідера ОБ і в іншій справі. Лещенко згадує, що ще влітку 2015‑го слідчі прокуратури підготували клопотання про зняття недоторканності й арешт Бойка за його участь в інший афері — схемі реалізації скрапленого газу, створеній Курченком.

Бойко, на той момент міністр палива і енергетики, і Оксана Масс, перший заступник директора  «Газ України», штучно завищували потребу населення у скрапленому газі в семи областях. Щоб її задовольнити, держава проводила аукціони з продажу додаткових обсягів енергоносія за соціальними цінами, що становлять 20 % від ринкової вартості. Покупцями ставали 12 фіктивних підприємств, створених Курченком. Придбаний таким чином газ перепродувався за комерційними цінами на ринку. «Бойку було відомо про сенс скоєного злочину, була визначена його роль у злочинній організації: він мав не тільки діяти як міністр, але і забезпечувати скоєння злочину за лінією Міненерго та дочірніх підприємств»,— цитує текст клопотання слідчих ГПУ Лещенко.

Але Шокін клопотання не підписав.

ГПУ не цікавиться й іншими темними справами екс-чиновника, яких не бракувало. Російський бізнесмен Костянтин Григоришин нещодавно кинув світло на гігантський масштаб корупції під патронатом міністра Бойка. «Раніше [на держзакупівлі] сиділи люди Юри Бойка, вони казали: помножте ціну на шість, поставте трансформатори, а потім 80 % поверніть нам готівкою»,— розповідав він НБРУ, говорячи про особливості здійснення держзакупівель у часи, коли нинішній головний парламентський опозиціонер був у владі.

Бойко не відповів на запит журналістів про те, чи викликають його до прокуратури, як кого і щодо яких справ.

Весь у газі

Лідер Опоблоку не тільки дешево відбувся за старими справами, але і залишається важливим гравцем на газовому ринку.

Тут його ключовим активом є зять Сергій Горовий, чоловік старшої дочки Ярослави.

2010 року, коли Бойко служив міністром, Горового на позачергових зборах акціонерів Київгазу обрали головою правління. Відтоді зять політика не залишає цей пост, хоча результати його роботи негативні. Нацкомісія з регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) у травні 2015‑го перевірила компанію на предмет дотримання ліцензійних умов. Підсумок — НКРЕКП наклала на Київгаз максимальний штраф у 800 тис. грн.

Але звільнити зятя Бойка Київська міськдержадміністрація (КМДА) не може: за словами Петра Пантелєєва, заступника голови КМДА, це здатна зробити лише наглядова рада. Як стверджує чиновник, міська влада вже попросила компанію призначити загальні збори акціонерів, щоб переобрати раду. І сподіваються, що вони відбудуться до середини весни.

У липні минулого року Київгаз створив дочірнє підприємство КиївГазЕнерджі, якому делегував функції обслуговування споживачів. Директором стала теж не чужа Бойку людина — Владислав Красавін, який на сайті Ради досі значиться помічником на громадських засадах лідера Опоблоку.

Ані Горовий, ані Красавін не відповіли на питання журналістів, чи пов’язані їхні призначення з Бойком.

Горовий для Бойка — не тільки інструмент впливу на Київгаз, але і сімейний роботодавець. Він є співвласником видавничого дому Вавилон, до якого входять модні журнали l’Officiel та Pink. І дві старші дочки лідера ОБ працюють у цих виданнях: Ярослава — креативним директором l’Officiel, а Уляна — шеф-редактором Pink.

Непотоплюваний

Чому ГПУ спускає на гальмах справи, до яких причетний Бойко? Відповідаючи на це запитання, експерти зазначають кілька причин.

Лещенко каже, що у Шокіна є старший помічник — Василь Драган. За часів Януковича він був завідувачем сектора запобігання та виявлення корупції в апараті Міненерговугілля. «Драган був у Бойка головним борцем з корупцією саме тоді, коли купували вишки Бойка»,— пояснює нардеп БПП.

Бойко не захотів коментувати свої зв’язки з Драганом.

Але у ГПУ є і значно вагоміша причина затягувати слідство. І ця причина — найвища влада в особі президента країни. Про те, що без домовленостей з Банковою Бойко не був би такий спокійний за свою свободу, говорить Шабунін. Лідер Опоблоку, на його думку, дуже зручний конкурент для Порошенка на наступних президентських виборах.

Про існування якогось таємного «акта про ненапад», на думку політолога Євгена Магди, свідчить і те, що Опозиційний блок не виконує найважливішої функції — він не опонує главі держави. «ОБ не турбує владу, він шукає можливість з нею домовитися»,— пояснює експерт.

На останній прес-конференції президента журналісти нагадали Порошенку про те, що Шокін не підписує клопотання до парламенту про зняття депутатської недоторканності й арешт Бойка. На що президент відповів, що тепер це робота вже не ГПУ, а нових антикорупційних органів. “І про Бойка, будь ласка, матеріали в Антикорупційне бюро. І справи не будемо вибирати. Бойко, не Бойко — всіх корупціонерів до відповідальності”,— театрально заявив засновник Партії регіонів.

У Національному антикорупційному бюро журналістам сказали, що зараз у них немає кримінальних проваджень щодо Бойка.

Христина Бердинських, Національне бюро розслідувань України

Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Derkach-Andryi1

 

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов’язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

Derkach-Andryi3-500x311

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

"Помаранчевий" Андрій Деркач після перемоги Ющенка

“Помаранчевий” Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Derkach-Andry5-500x354

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.


Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Кандидат в депутати від Порошенка Артур Баленко 2 роки тому критикував Майдан. Фото

Balenko-Artur3

Це пост дворічної давності Артура Баленка, чинний депутат Київради та син мільярдера і власника «Фуршету» Ігоря Баленка, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Разом з батьком вони хочуть стати депутатами Київради на теперішніх виборах від Блоку Петра Порошенка «Солідарність».

«У свій час Баленко-старший підтримував Партію Регіонів. Два роки тому Артур ніяк не міг зрозуміти політики, а виступи проти Януковича його „задалбали“. Через два роки Артур зрозумів, що сталося тоді чи як?», — саркастично питає у своєму фейсбуці Любомир Ференц.

Balenko-Artur-1

Гроші Тягнибока. Документи і факти

Люди з правлячої нині у країні Партiї регiонiв крадуть. Цю думку можна почути часто. I у її прав­дивостi, мабуть, уже мало хто сьогоднi сумнiвається. Люди переконані, що регіонали крадуть кошти платників податків, майно. Крадуть перспективу в кожної людини.

Саме це розумiння змушує виборців шукати альтернативу правлячій партії.

Є чимало людей, якi вважають, що такою альтернативою може бути партiя Тягнибока “Свобода”. I ось тут, щоб знову не загнiз­дилося у наших серцях велике розчарування, як це вже було пiсля Помаранчевої революцiї, варто з’ясувати принциповi речi: якщо Партiя регiонiв краде, будучи при владi, то звiдки бере грошi “Свобода”, ще навіть не ставши владою?

Чеснiсть у вiдповiдi на це запитання означає багато. Дуже багато.

А саме: чи партiя “Свобода” принципово вiдрiз­няється вiд Партiї регiонiв? Чи це тi самi бiлi сорочки на грудях любителiв пожити за рахунок платникiв податкiв, лише — з вишивкою?

“Свобода” розмов про джерела її фінансування не любить. Але час від часу мусить щось людям пояснювати.

Аналіз преси засвідчує, що лише двічі дійшло до прізвищ. Серед усiх членiв партiї “Свобода” тiльки одного Олег Тягнибок назвав “спонсором партiї” на пріз­вище. Публiчно. Такою була вiдповiдь лiдера “свободiвцiв” на запитання жур­налiста “Української правди”: хто фiнансує його партiю?

 

 

Лідер “Свободи” та шеф його виборчого штабу переконують виборців у тому, що не відповідає дійсності.

Те, що лiдер партiї не обмовився, пiдтверджує ще одне нещодавнє iнтерв’ю — вiце-спiкера та багато­лiт­нього керiвника виборчого штабу “Свободи” Руслана Кошулинського.

Пана Кошулинського також запитали, хто ж фiнан­сує партiю. I високопоставлений партiйний функцiо­нер, як i пан Тягнибок, не вагаючись голосно назвав те саме прiзвище.

I останнiй факт. Днями у продажу з’явився новий номер журналу “Форбс”. Пiд заголовком “Золото партiї” — текст про партію “Свобода”. Також iз зазначенням “один з головних спон­сорiв партiї” під фото людини з тим же прізвищем.

Отже, хочемо ми цього чи нi, доводиться прийняти цю думку: один із головних спонсорів “Свободи” — людина на прiзвище Гутник. Саме це прiзвище назвали вголос керівники пар­тії — Тягнибок i Кошулинський.

Чому цей чоловік дає партії свої кровнi? Пат­рiот вiн, романтик чи холодний прагматик, який, фi­нансуючи полiтикiв, має певний розрахунок щодо повернення своїх вкладень?

Беручи грошi у спонсорiв, партiї потрапляють у певну залежнiсть. Але вони йдуть на це. Йдуть, бо для партiйної дiяль­ностi — на пiдтримку пер­винних органiзацiй, на зарплати депутатам, агi­тацiю i т. д. — потрiбнi грошi. Великi грошi.

Прiзвища спонсорiв ретельно приховують, пар­тiйнi лiдери дуже нiяко­вiють, коли треба пояснити: на якi кошти iснує партiя? Та рано чи пiзно це питання: “Хто фiнан­сує?” — постає. Мало постати воно i перед “Свободою”. I партiя начебто розв’язала цю дилему — її лiдери озвучили прiзвище.

Цiкаво, що всi прийняли слова Тягнибока i Кошулинського на вiру. Ми, журналiсти “Експресу”, працюємо лише з пере­вiреними фактами. Тому, коли почули прiзвище людини, яка вже потрапляла у поле нашої уваги як один з можливих фiгу­рантiв корупцiйних схем, — щиро здивувалися. I вирiшили перевiрити все ретельнiше. Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походження грошей, які надходять у партійну касу.

Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походженя грошей, які надходять у партійну касу.

I ось — факти.

Для початку ми зателефонували самому Гутниковi. Вiн — депутат мiсь­кої ради. “Свобода” ствер­джує повсякчас: її члени завжди готовi звi­ту­вати перед людьми. Щоб перевірити це твердження, ми попросили пана Гутника надати декларацiю про його доходи.

 

 

“Головний спонcор” чи головна булька партії?

Перша реакцiя була доволi доброзичливою. Ось як вiн вiдреагував на прохання журналiста:

— Я вже десятки рокiв займаюся бiзнесом. Я — голова спостережної ра­ди акцiонерного товариства. I ще десяткiв рiзних фiрм, де є засновником i директором.

Але нам мало слiв. Потрiбнi документи. Тож знову попросили депутата надати декларацiю про доходи. Пан Гутник запропонував: “А ви звер­нiться у подат­кову, нехай вам надасть”.

Звiсно, це була лише наївна спроба виграти час, адже реакцiя податкової була передбачуваною. Все ж ми терпляче звернулися туди, де нам начебто мали б розпо­вiсти про доходи “спонсора “свободiвцiв”. По­дат­кова, певна рiч, вiдмо­вила. Послалася на закон України про захист персональних даних.

Телефонуємо пановi Гутнику ще раз. Пояснюємо ситуацiю. Цього разу реакцiя спiврозмовника нервова. Вiн починає грубiянити. Надати декларацiю про доходи на­вiдрiз вiдмовляється.

Погодьтесь, доволi див­на поведiнка члена пар­тiї, яка декларує, що вiдкрита перед людьми. Тим бiльше, її “головного спонсора”.

Неадекватна поведiнка народного депутата на стандартне прохання — перша з ознак, що така людина приховує щось важливе. Це i дало нам пiдставу ретельнiше по­цiкавитись життям та дiяльнiстю депутата.

I тут нас чекали справ­жнi вiдкриття.

Отож, встановити, до яких пiдприємств має стосунок депутат, виявилось доволi просто. На офiцiйному депутатському сайтi у бiографiчних даних насправдi таких пiдприємств лише три.

Пан Гутник особисто зазначає, що вiн голова спостережної ради “ЗАТ “КВВС”, а також засновник пiдприємства, як зазначено, “Голукрiнвест” та ЛТ “Промисловий дiм”.

Iншими словами, дивi­денди та можлива зарплата, отримуванi на цих пiдприємствах, є i мали б бути у цiєї людини єдиним легальним джерелом спон­сорських внескiв для пар­тiї. I це зрозумiло: хочеш пiдтри­мувати пар­тiю, то маєш спершу якiсь грошi заробити.

Наше ознайомлення з бiзнесом депутата починаємо з компанiї, яка, судячи iз назви, була заснована з участю голандського капiталу, працює у сферi деревообробки i мала б бути доволi успiш­ною, — “Голукрінвест”.

Перше, що дивує: за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрi, пiд­при­ємства… немає. Сусiди кажуть, що фiрма звiдси ви­їхала давно. Куди? Напрямок не вiдомий. Фiр­ма не залишила реквiз­итiв. Просто одного дня загадково щезла. Мов i не було.

В iнтернетi знаходимо повiдомлення про те, що виробництво фiрми мiс­титься у селi Млинiвцi Тернопiльської областi, неподалiк райцентру Збо­рiв. Вирушаємо за вказаною адресою.

— О-он туди їдьте, — показують нам рукою на закинутi примiщення на краю села. — Колись там був колгосп, все розпродали, то, може, там i є фiрма того Гутника, яку шукаєте.

Лiворуч дошка. Колись тут вивiшували “ударникiв комунiстичної пра­цi”. Дов­кола — гниль та iржа. Двоповерхiвка iз забитими наглухо вiкнами на першому поверсi. На обдертих стiнах цiєї закинутої будови таки знаходимо табличку iз написом — ЛТ “Промисловий дiм”.

Дарма шукати i вхiд: ручки у дверях фiрми з такою назвою — немає. Залишилися тiльки дiри, напханi ганчiр’ям.

— Якщо хочете купити, то я наберу власника, —пiдходить чоловiк у старенькому светрi.

— Гутника? — питаю.

Ніяковіє.

— Та що ви його слухаєте, — пiдходить iнший чоловiк. — Звiдси все, що було всерединi, вивезли ще рокiв чотири тому. Тож бачите: все обсипається. За що грошi давати, за колгоспну цеглу?

Виявляється, що гучною назвою — ЛТ “Промисловий дiм”, колись тут прикривався звичай­нiсiнький цех з вироб­ниц­тва паркету. Начебто тут колись була й інша фірма — “Голукрінвест”.

Звiдки брали деревину i куди продавали цей паркет, мiсцевi не знають. Кажуть, платили на пiд­приємствi так собi.

Людей мiсцевих там працювало мало, бiльше привозили автобусом “чужих”. Чому чужих, якщо у селi своєї дешевої сили вдосталь — не вiдомо. Припускають, що паркет виробляли з краденого лісу.

Але виробництво паркету — то було давно. Вже рокiв чотири, а то й бiльше тут собаки приблуднi живуть i ворони гнiздяться.

Отож факти — рiч вперта: фiрми “успiшного бiз­несмена, спонсора “Свободи” — заросли бур’яном, погнили i поiр­жавiли.

Чи можна на цих руїнах заробляти кошти на утримання такої великої пар­тiї, як “Свобода”, — питання риторичне.

Iдемо далi.

Знову терпляче телефонуємо пановi Гутнику. Просимо докладнiше роз­повiсти про вказане у бiо­графiї як засноване ним ЛТ “Промисловий дiм”. Депутат раптом демонструє невисокi характерис­тики своєї пам’ятi: “Я не пригадую, щоб я там був спiвзасновником. Де офiс, хто директор — не знаю”.

Отакої. Чому депутат так категорично вiдхре­щу­єть­ся вiд фiрми, яку сам створив, власноруч зазначив це в бiографiї та котра, як твер­дять лiдери “Свободи”, фiнансує партiю?

Вiдповiдь знаходимо доволi швидко. Вона — у рiшеннi господарського суду вiд 18 травня 2012 року.

“Унiверсал банк” через суд пробує повернути кредитнi кошти — позичальники взяли багатомiль­йонний кредит, але повертати його, як випливає iз рiшення суду, нiхто i не думав. Суд позов банку задовольнив.

Тож депутат, судячи з усього, лише iмiтує забудь­куватiсть. Що бiльше, свi­домо заплутує слiди, бо навiть назву пiдприємства зазначив у своїй депутатськiй бiографiї так, щоб знайти її було не­мож­ливо: “ЛТ Промисловий дiм”. Але ми знайшли. Правильна назва — ТзОВ “Львiвський торгово-промисловий дiм”.

Отож, двi фiрми “ус­пiш­ного бiзнесмена” i “головного спонсора” партiї “Свобода” виявилися мильними бульбашками.

Такими собi привидами, що живуть лише на паперi та ще, можливо, в уявi партiйних керівників. Що ж, шукаємо “грошi “Свободи” далi.

Отож, третє пiдприєм­ство “партiйного спонсора Гутника”, яке також фiгурує в офiцiйнiй бiо­гра­фiї депутата, — ЗАТ “КВВС”. ЗАТ “КВВС” — оператор великого аквапарку.

У пресi пан Гутник часто фiгує як власник цього комплексу. Та це не так. За офiцiйними документами, “головний спонсор” “Свободи” тут лише голова спостережної ра­ди, тобто найманий працiв­ник.

У числi засновникiв ком­панiї — два пiдприємцi. Прiзвища “Гутник” серед акцiонерiв ЗАТ “КВВС” — немає. Це пiдтверджує спецiальний звiт про володiння посадовими особами емiтента акцiями.

А ось до пана Гутника як до посадової особи запитань виникає чимало.

По-перше, пiдпри­єм­ство має величезнi збитки. За останнi роки їх — на десятки мiльйонiв. По-друге, аудитори фiрми офiцiйно зазначають, що це акцiонер­не пiдпри­ємство, згiдно iз законом, уже давно мало бути лiк­вiдоване, оскiльки його чистi активи значно ниж­чi за його капiтал. Що це означає? А те, що пiд­приємство насправдi банкрут.

I третє, мабуть, най­цiкавiше у “фiрмi пар­тiйного “бос-спонсора”. Пiдприємство свого часу взяло два кредити у двох банках на суму понад 95 мiльйонiв гривень. I не повертає. А пан Гутник, який вiдповiдає за нагляд над дiяльностю виконавчих органiв товариства, чомусь усiх цих порушень закону не бачить. Чому не помiчає явних порушень? Бо, як виглядає, нiчого там не вирiшує, вiн на цiй посадi — лише весiльний генерал. До речi, в офi­цiйнiй звiтностi аудитор пiдприємства зазначає, що у звiтному роцi пан Гутник “винагороди не отримував”.

Все це дивує, чи не так?

Усi пiдприємства, до яких мав стосунок депутат, — недiючi або глибоко збитковi. Мають величезнi заборгованостi перед банками, а отже, влас­ники депозитiв, серед яких, мабуть, чимало й виборцiв “Свободи”, ризикують нiколи не отримати свої вклади з вини у тому числi й пана Гутника, “спонсора партiї”.

Але найцiкавiше iнше — жодне пiдприємство, причетнiсть до яких зазначив депутат у своїх офiцiйних бiографiчних даних, не мо­же бути джерелом його доходiв. Хiба що мета дiяль­ностi “успiш­ного бiзнес­мена” — взяти в банку кредит i не вiддати.

Але такi речi називаються не пiдприємниць­кою дiяльнiстю, а — пограбуванням банку. I як­що припустити, що саме такi кошти становлять “спонсорськi внески” для партiї “Свобода”, то тодi може скластися враження, що партiя просто да­хує зло­дiїв, якi вибудовують свiй бiзнес на непо­вер­неннi кредитiв банкам.

Втiм, ми готовi дати пановi Гутнику та його однопартiйцям можливiсть пояснити, де помилка у цьому логiчному ряду мiр­кувань. Для цього треба зовсiм мало — оприлюднити декларацiї про доходи за останнi три роки озвученого публiчно лiдерами “Свободи” “головного спонсора” партiї, який займається депутською дiяльнiстю.

Бо поки що складається враження, що єдиний бiз­нес депутата — це можливостi, що їх дає йому депутатський мандат, та безвiд­повiдальне ставлення “Свободи” до грошей, якi вона отримує на фiнасування своєї дiяльностi.

А можливо, все по-iн­шому. I пан Гутник таки забезпечує “Свободi” “спон­сорство”, але не прозоро, як личить членовi партiї, що голосно говорить про любов до нацiї, а у виглядi “чорного налу”, готiвки. Якщо це так, то яке походження цiєї готiвки? Контрабанда? Контрафакт?

А якщо “спонсор Гутник” — лише виплiд уяви панiв Тягнибока та Кошулинського, то питання залишається вiдкритим i надалi: хто ж фiнансує “Cвободу” насправдi й чому вiн її фiнансує?

Яке походження кош­тiв, за якi, до прикладу, придбано наддорогий автомобiль премiум-класу, яким їз­дить лiдер партiї Олег Тягнибок? Відповідь на це запитання нам відома, але про це — трохи згодом.

…До сьогоднi керiвники “Свободи” наївно намагалися створити враження того, що партiю фi­нансують її члени. Аби все було “прозоро”, оприлюднили й прiзвище “спон­сора Гутника”.

Ми уже знаємо, що це не так. Знаємо, що розповiдi про “головного спонсора” — мiф.

Чи “простежується” у спонсорствi партiї олiгарх Коломойський? “Свободу” дуже дратує, коли хтось натякає на це можливе джерело фiнансування партiї, адже ставлення багатьох членiв “Свободи” до євреїв — специфiчне. Втiм, це, мож­ливо, мало про що свiд­чить, але саме Iгор Коломойський був одним з перших, хто несподiвано виступив на захист “Свободи” пiсля того, як стало зрозумiлим, що вона вперше буде представлена у парламенті. I коли у свiтi почав здiйматись лемент з цього приводу, саме пан Коломойський зробив дуже цi­каву заяву, мовляв, боятися “Свободи” немає сенсу, бо все — пiд контролем. Таку заяву мiг зробити лише чоловiк, який розумiє, що має у своїх руках серйознi важелi впливу на партiю — наприк­лад, її бюджети, її грошi.

А якщо все це не так, пане Тягнибок, то оприлюднiть, будь ласка, декларацiю про доходи за останнi три роки свого “головного спонсора” й однопартiйця депутата Гутника.

Далi буде

 

Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, expres.ua

 

До речі

У процесі підготовки матеріалу ми знайшли ще один цікавий факт. На партійному сайті у 2009 році в біографії Гутника зазначено, що він закінчив економічний факультет університету. Однак у біографії 2010 року в графі “Освіта” вже фігурує Луцький інститут розвит­ку людини. Цікаво, про що це могло б свідчити?

 

Бахтеєва кнопкодавить за себе, Колеснікова та Скубашевського. 2 фото

Журналісти зафіксували порушення під час голосування у Верховній Раді 19 березня 2013 року, повідомляє sprotiv.org.

 

 

Тетяна Бахтеєва (Партія регіонів) голосує за себе та регіонала Бориса Колеснікова.

 

 

Тетяна Бахтеєва (Партія регіонів) голосує за себе та Станіслава Скубашевського (Партія регіонів).

До речі, через «кнопкодавів-регіоналів» у Раді 19 березня протягом засідання тричі переголосовували питання.

Нагадаємо, що 1 березня 2013 року, президент Віктор Янукович підписав зміни до регламенту, які стосуються персонального голосування депутатів.

Згідно зі змінами, у разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого нардепа розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється.

 

Віце-прем’єр Олександр Вілкул: уран, распродажа лікарень та авторитет «Таран»

24 грудня 2012 року указом президента України на посаду віце-прем’єр-міністра України було призначено вихідця з Кривого рогу Олександра Вілкула.

Цим призначенням Партія регіонів в черговий раз продемонструвала, що не збирається очищувати свої ряди, оскільки навпаки просуває по кар’єрній драбині людей, які погрузли в корупції та посадових злочинах.

Вже багато років місто Кривій Ріг є одним з лідерів за рівнем злочинності. Саме з цього міста з сумнівною славою і вийшла династія сучасних політиків від Партії регіонів – родина Вілкулів. Батько Юрій Григорович тривалий час очолював Дніпропетровську обласну раду, а два роки тому здобув перемогу на виборах мера Кривого Рогу. Його син Олександр зробив стрімку кар’єру менеджера на підприємствах регіону, які належать олігарху Ренату Ахметову, тому їх імена завжди ідуть поруч і в сучасній політиці. Коли в цій статті мова буде йти про Вілкула, то я буду мати на увазі саме молодшого члена династії (сина).

Ще в 2006 році Олександр у віці 31 рік вирішив піти в політику та одразу ж став народним депутатом України за партійними списками регіоналів. Можна здогадатись, що тут не обійшлося без впливу його покровителя Ахметова. 18 березня 2010 року молодого, енергійного, а саме головне, начебто перспективного політика, одразу після обрання Віктора Януковича президентом, призначають на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Через півроку в жовтні місяці мене обирають депутатом Дніпродзержинської міської ради, яка по територіальності підпадає у відання Вілкула. Саме з цього моменту розпочались наші офіційні взаємовідносини, які привели мене до висновків про корумпованість та злочинну недбалість обласного керівника. Почну по порядку.

Тривалий час я очолюю правозахисну громадську організацію, яка бореться з корупцією та посадовими злочинами. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ці органи виконавчої влади забезпечують, зокрема законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, а також виконання Конституції, законів України, актів президента України, Кабінету міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, в своїй правозахисній та депутатській діяльності я очікував отримати надійного партнера в особі Олександра Вілкула. Але замість того, щоб активно співпрацювати, я спочатку наштовхнувся на стіну байдужості з боку облдержадміністрації, а потім отримав від неї за свої ініціативи серію болючих ударів. Але про це пізніше.

Я виділив тільки декілька значущих тем, які яскраво демонструють антинародну діяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Провал медичної реформи

Під керівництвом Вілкула відбувся провал у реалізації медичного експерименту на території області відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Всупереч статті 49 Конституції України (КУ) в області була суттєво скорочена мережа закладів охорони здоров’я та кількість койкомісць, що призвело до масових акцій громадського протесту та погіршення якості медичних послуг. Зазначене скорочення вс. Єлизаветівка Петриківського району призвело до загибелі людини, що було широко висвітлено в ЗМІ (зокрема на телеканалі «Інтер»). А в грудні 2012 року так звана «оптимізація» медичних закладів області призвела до звільнення з посад одразу 31 головного лікаря.

Вілкул з перевищенням влади особисто втручався в діяльність місцевих рад та давав їм доручення передавати майно громад (лікарні, обладнання, тощо) на баланс обласної ради без укладення передбачених статтею 142 КУ договорів. В результаті громади Дніпропетровська і Дніпродзержинська безповоротно втратили своє власне майно вартістю сотні мільйонів гривень, на придбання якого витрачались кошти місцевих бюджетів.

В лікарнях до сих пір процвітає корупція, якій сприяє тотальне недофінансування галузі. В порушення конституційного принципу безкоштовності медицини, майже всі операції проводяться за гроші, які через чорні каси перерозподіляються по всій вертикалі влади. Окремо слід зазначити, що Вілкул разом зі своєю підлеглою, керівником управління охорони здоров’я облдержадміністрації Валентиною Гінзбург, покривають злочин – зникнення 26 тіл дітей, які народилися мертвими та померли на першому тижні життя, з пологового відділення 9-ої міської лікарні Дніпродзержинська. Рішенням Баглійського районного суду встановлена вина в цьому злочині заступника головного лікаря Косюри, але врешті решт всі виконавці схеми по торгівлі дітьми та їх органами уникли відповідальності та продовжують працювати на своїх місцях.

Ігнорування уранової проблеми

Починаючи з 2007 року і по теперішній час в Дніпропетровському районі області іде тотальне розкрадання кілометрів радіаційно-забруднених труб великого діаметру та обладнання 4-х насосних станцій колишнього уранового виробництва ВО «Придніпровський хімічний завод». В своєму зверненні від 04 квітня 2011 року я повідомив губернатора Вілкула про те, що в результаті цього розкрадання держава втратила майно вартістю в десятки мільйонів гривень та, що більш важливо, зруйнована система підкачки води в хвостосховище відходів «Сухачівське». В результаті на десятках гектарів земель з’явилися так звані радіаційні пляжі, з яких забруднений пил вітром розноситься на прилеглі сільськогосподарські угіддя агрофірми «Наукової», в результаті чого радіонукліди за харчовим ланцюгом попадають в організм людей. Більш того, викрадені гідротехнічні споруди використовувались раніше державними підприємствами хімічного виробництва «Цирконій» і «Смоли» для скиду небезпечних відходів у хвостосховища.

На теперішній час ці підприємства майже збанкрутіли, оскільки питання утилізації хімічних відходів не вирішено. Не зважаючи на моє звернення, Олександр Вілкул не вжив жодного заходу для вирішення даної проблеми та захисту інтересів держави і громадян.

Оборудки при переселенні мешканців зсувонебезпечної зони

Вже багато років в м.Дніпродзержинську відбувається виселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки, яка за радянські часи була забудована п’ятиповерховими будинками з численними проектними порушеннями. В кінці 2011 року Кабінет міністрів України виділив черговий транш – близько 20 млн. гривень – на придбання 110 квартир для мешканців будинків, які продовжують руйнуватись. Розпорядником цих коштів була Дніпропетровська облдержадміністрація, яку очолював Вілкул. Середня вартість придбаної квартири склала близько 200 000 гривень, в той самий час, коли аналогічні квартири можна було придбати на вторинному ринку житла Дніпродзержинська в 1,5 рази дешевше. В результаті цієї оборудки державний бюджет втратив близько 7 млн. гривень. Також слід зазначити, що більшість мешканців одразу не погоджувалась на запропоновані варіанти переселення та просила виплати їм грошової компенсації, як це було зроблено стосовно попередніх переселенців у 2007 році.

На початку листопада 2011 року за місцем проживання переселенців повул. Онищенко на прохання людей я організував громадські збори, на яких були сформовані відповідні вимоги до облдержадміністрації та Кабміну, та в ці установи направлені делегації. Годі й казати, що влада проігнорувала побажання людей. І невдовзі під погрозами відключити в будинку системи опалення, водо- і газопостачання, люди були змушені переїжджати в куплені облдержадміністрацією квартири в екологічно брудні райони міста (Соцмісто), або взагалі в найближчі села (Єлизаветівка). Я вважаю, що невипадково 10 листопада, вже через декілька днів після організації мною акції протесту проти насильницького переселення, на мене був здійснений замах на вбивство. Двоє невідомих штовхнули мене у 3-метровий бетонний бункер з уламками гострої арматури, який знаходився біля мого офісу. За щасливим випадком мені вдалося вижити, але зламане плече та пальці ступні, струс мозку, чисельні садні сприяли переконанню місцевих жителів, що треба погоджуватись на «пропозицію» влади.

Провал житлової реформи і покривання корупції в ЖКГ

У зв’язку з тим, що широко розрекламована губернатором Вілкулом програма створення та підтримки об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) зазнала краху, житловий фонд Дніпропетровської області почав активно передаватись в управління наближеним до влади приватним фірмам. Так без проведення публічного обговорення і конкурсу майже всі багатоквартирні будинки м.Дніпродзержинська (2 млн. кв. м.) з 01.06.2011 обслуговуються нікому невідомим ТОВ «Компанія по управлінню комунальним житлом» (КУКЖ). Всупереч вимогам «Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді», затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України N 60 від 25.04.2005 – КУКЖ на момент визначення не мало можливості самостійно надавати споживачам послуги належної якості. В активах цієї компанії був всього на всього декількатисячний статутний капітал, сформований застарілими офісною технікою та меблями. Ані штату працівників, ані фахового керівництва, ані досвіду функціонування на ринку житлово-комунальних послуг компанія не мала. Фактично відбулось поглинання цією компанією існуючих комунальних жеків з вимиванням з тарифу 10% (200 тис. грн. на місяць) для оплати заробітної плати всього декількох працівників. Тобто махінатори отримують 2 млн. грн. на місяць від споживачів, не маючи законодавчо визначених підстав, без затвердження тарифів на утримання будинків і прибудинкових територій та укладення передбаченого законодавством нотаріально посвідченого договору управління житловим фондом.

Губернатор Вілкул був повідомлений особисто мною про існування цієї корупційної схеми. Влітку 2011 року прокуратурою м. Дніпродзержинська по даному факту за моєю заявою було навіть порушено кримінальну справу. Але після втручання облдержадміністрації цю справу було не тільки закрито, а і КУКЖ поширила свою діяльність на частину м. Дніпропетровська та продовжує свою експансію.

Корупція у сфері зовнішньої реклами

Тривалий час в місті Дніпродзержинську діє корупційна схема, освячена рішенням міської ради, з привласнення комунальним підприємством «Міська інформаційна служба» бюджетних коштів від власників засобів зовнішньої реклами (бігборди, лайтбокси, банери). На теперішній час за більше ніж 8 років свого існування зазначене підприємство з невеликою перервою очолює депутат Дніпродзержинської міської ради від Партії регіонів Галина Куропятникова. За роки її «плідної» роботи міський бюджет недоотримав близько 8 млн. грн., які були розтрачені з порушенням бюджетного законодавства та правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067. Зокрема на ці (бюджетні) кошти проводилась агітаційна кампанія кандидатів від Партії регіонів на виборах всіх рівнів та фінансується кабельне телебачення, на якому введена жорстка цензура та не допускаються представники опозиції. Аналогічна схема працює в м.Дніпропетровську і в інших містах області.

Я особисто повідомляв губернатора Вілкула про незаконність направлення бюджетних коштів від розповсюджувачів зовнішньої реклами комунальним підприємствам, а не на казначейські рахунки міських рад. Але ці корупційні схеми до сих пір не зупинені, тому що вигідні для влади.

Зловживання в ритуальній сфері

В містах Дніпропетровську та Дніпродзержинську громадяни направляють в органи влади чисельні скарги про те, що працівники ритуальних служб займаються протиправною торгівлею місцями на кладовищах. Зазначені факти навіть висвітлювались на центральних каналах телебачення (1+1). Затверджені тарифи на риття могили свавільно підвищуються в три – п’ять разів, а іноді доходять до 5000 гривень. Убиті горем люди часто не бажають сперечатися з комунальними грабіжниками та платять. Але не кожному по кишені такі витрати, які до речі йдуть не в бюджет, або на рахунки комунальних підприємств, а збагачують вертикаль влади. Особисто я ще в листопаді 2011 року повідомив губернатора Вілкула, що в м.Дніпродзержинську ритуальна сфера знаходиться під контролем бандитського угрупування кримінального авторитета «Тарана», який відбув більше 13 років ув’язнення за масові вбивства в 90-х роках. Також я повідомив про те, що керівництво місцевої міліції покриває цих злочинців. Жодної реакції на мої депутатські звернення не відбулось.

Цікавим є факт, що 02 листопада 2012 року за хабар в 11 000 доларів США (данина від колгоспників за право торгувати на ринку) був затриманий начальник Дніпродзержинської міліції Олег Плачков. Далі під час обшуку на його квартирі були знайдені непередані в суд кримінальні справи, які дозволяли наркоторгівцям уникати відповідальності за скоєні злочини. Саме про злочинні дії головного дніпродзержинського міліціонера та його заступника Ігора Шарана і їх зв’язок з бандою «Тарана» я повідомляв губернатора неодноразово. Ігнорування моїх звернень може лише свідчити про спільну участь облдержадміністрації в міліцейському рекеті та свавіллі.

Порушення прав людини

Про ці і багато інших зловживань я намагався розказати Олександру Вілкулу при особистій зустрічі в стінах Дніпродзержинської міської ради ще в 2011 році. Але після взаємного привітання, у мене на шляху стали два двометрових охоронця, які в порушення Закону України «Про статус місцевих рад» так і не пустили мене в сесійну залу. Зрозуміло, адже Вілкул не звик до публічних дискусій та боїться незручних питань.

Після цього замість діалогу з обласною владою я отримав справжні бойові дії. У зв’язку з моєю принциповою позицією у боротьбі з корупцією, двічі за минулий рік на мене було здійснено замахи на вбивство, які до сих пір не розслідувані. Останній раз у квітні 2012 року серед біла дня біля державної установи виконавчої служби, що знаходиться в центрі міста, невідомий в гумових рукавичках намагався вдарити мене по голові молотком.

Тільки допомога випадкових перехожих врятувала моє життя.

Декілька разів прокуратура намагалась відібрати у мене та моєї родини гроші та нерухомість, подаючи до суду безпідставні позови. В одній цивільній справі про захист ділової репутації у мене було арештоване все майно тільки за те, що я повідомив прокурора про низку корупційних схем влади.

Апогей у моїх відносинах з Вілкулом відбувся в серпні 2012 року, коли я в статусі кандидата в народні депутати Верховної Ради захотів розмістити на своїх бігбордах зображення бабці з котом та надписом «Взнала, що внук проголосував за регіони, переписала хату на кота». Про це я повідомив своїх колег по опозиції. І вже 12 серпня на мій мобільний телефон декілька разів наполегливо дзвонили з приймальні губернатора. Коли я нарешті зміг взяти слухавку, то жіночий голос спитав у мене моє ім’я та чи зможу я переговорити з Олександром Вілкулом з приводу бігбордів. Я погодився, але через 10-15 секунд очікування переді мною вибачився все той же голос та сказав «ваше питання вже вирішено». А вирішено було наступне: в ніч з 14 по 15 серпня всі 15 моїх бігбордів були зрізані та 10 з них вивезені (викрадені) у невідомому напрямку. За даним фактом навіть не була порушена кримінальна справа. Міліція, яка виїжджала на місце злочину за викликом по номеру 102, злочинців не спинила, а дозволила їм продовжувати крадіжку. А коли я на прес-конференції в УНІАН сказав, що підозрюю у вчиненні цього злочину Олександра Вілкула, тоді був наданий наказ про арешт мене та моїх колег по виборчій кампанії.

За мною одразу було встановлено протиправне стеження, яке я зафіксував на відео, а потім 5 вересня відбулась спроба мого арешту з автомобільною погонею по центру Дніпродзержинська. Тільки за збігом обставин я встиг зачинити двері свого офісу прямо перед носом у представників обласного карного розшуку та встиг вийти через запасний вихід. І вже через день мої колеги – відомі депутати міської ради – були арештовані і їх протримали в СІЗО рівно 3 місяці за абсурдним звинуваченням у хуліганських діях 2009 року. Майже 2 місяці я був змушений знаходитись за кордоном, зупинивши виборчу кампанію, в якій мав непогані шанси перемогти. В цей час по сфабрикованій кримінальній справі мені поштою була направлена повістка з погрозою примусовим приводом за неявку до слідчого у якості свідка. А мої родичі отримали цю повістку через 3 дні після дати, на яку мені треба було з’явитись.

Зазначені арешти, стеження та переслідування не можуть відбуватись без відома перших осіб області. Тому я вважаю, що Олександр Вілкул причетний до порушень прав людей, чим знехтував принципами діяльності місцевих державних адміністрацій, визначених в статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Відповідно до статті 39 цього ж закону місцеві державні адміністрації очолюють голови. Саме вони здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень.

На жаль, Партія регіонів вважає покривання Олександром Вілкулом чисельних корупційних схем, порушення ним прав людей та провали у втіленні реформ справним здійсненням ним своїх повноважень і в подяку підвищує його до рівня віце-прем’єр-міністра. Тепер досвід службових зловживань у сфері ЖКГ буде більш справно поширено на територію всієї України. Оборудки з державними коштами продовжать своє існування, але вже під прапором Ахметівсько-Вілкуловської політичної династії. А ситуація з верховенством права погіршить рейтинг України на міжнародній арені.

Отже, на рахунку Вілкула:

1. Зловживання в медичній сфері, які призвели до загибелі людей. Провал медичної реформи з антиконституційним скороченням медичних закладів та койкомісць, звільненням десятків головних лікарів. Покривання викрадення тіл дітей, які начебто померли в перинатальному періоді, з 9-ої міської лікарні м.Дніпродзержинська.

2. Покривання злочинів щодо колишнього уранового виробництва, які призвели до радіаційного забруднення території Дніпропетровської області та зупинення державних хімічних підприємств.

3. Оборудки з державними коштами на переселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки у м.Дніпродзержинськ. Закупівля квартир за завищеними цінами з нанесенням шкоди державі у розмірі 7 млн. грн.

4. Покривання корупції в ЖКГ. Провал програми підтримки ОСББ та протиправне введення на ринок обслуговування житла кишенькових управляючих компаній.

5. Покривання корупції у сфері зовнішньої реклами. Ігнорування вимог законодавства та направлення мільйонів бюджетних коштів на обслуговування інтересів Партії регіонів.

6. Зловживання в ритуальній сфері та покривання міліцейських злочинів. Завищення оплати за ритуальні послуги, передача ритуального бізнесу кримінальним авторитетам. Замовчування фактів хабарництва та посадових злочинів в органах МВС.

7. Порушення прав людини та переслідування опозиції: протиправне стеження, знищення бізнесу (викрадення бігбордів), спроби відібрати майно, спроба арешту, два замахи на вбивство.

 

Віталій Купрій, депутат Дніпродзержинської міської ради

 

Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались. Фото

Початок першої ранкової бійки був в 10:22 і закінчилась вона в 10:27. Пройшло 25 хв., і Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались на що до подій пів-годинної давнини.

Шуфрич наприклад, всім приміряв чийсь відірваний гудзик, це тривало десь протягом 5-6 хв., потім до них підійшли Шенцев і Царьовим…

А ні Мохник, а ні Кошулинський у першій бійці участі не приймали, на відміну від цих трьох вищезгаданих бойовиків ПР… я так розумію що не всі 37 свободівців є багнетами демократії… на заступників голови фракції ця ідея не розповсюджується.

Україна. Київ. Верховна Ради України. Засідання сесії Верховної Ради 7-го скликання. 13.12.2012.

 

 

Влад Содель

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: