Сообщения с тегами ‘ВО “Свобода”’

Побитий у Черкасах журналіст Вадим Комаров помер, не виходячи з коми. За що його могли вбити? Розслідування

Опубликовано: Червень 20th, 2019

Komarov-Vadym1-500x333

Черкаський журналіст Вадим Комаров, який перебував у комі після побиття 4 травня 2019 року, помер.

Про це написав голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко в Facebook, повідомляє sprotiv.org.

«Сьогодні уночі помер черкаський журналіст Вадим Комаров, жорстоко побитий у центрі Черкас 4 травня. Від часу нападу Вадим був без свідомості, перебував у стані коми», — написав він.

Томіленко зазначив, що єдина версія замаху, а тепер уже і убивства, яку поділяють черкаські журналісти, — саме професійна діяльність Вадима Комарова.

Він додав, що НСЖУ продовжує наполягати на проведенні спеціальних парламентських слухань з питань фізичної безпеки журналістів та свободи слова.

«Продовжуємо вимагати реального, а не декларативного, захисту прав українських журналістів! Чергове вбивство журналіста в Україні. Після демонстративно убитого в центрі Києва Павла Шеремета, сумний список поповнюється новим прізвищем», — заявив голова Національної спілки журналістів.

4 травня голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко повідомив про жорстоке побиття відомого місцевого журналіста Вадима Комарова. Після нападу Комаров перебував у реанімації «у надзвичайно важкому стані». Його прооперували, після чого Комаров впав у кому.

За фактом нападу на Комарова поліція відкрила кримінальне провадження за ч.1 ст.121 КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження), однак згодом перекваліфікувала його на ст.115 КК (Замах на умисне вбивство).

Після нападу на журналіста до Черкас одразу приїхали представники ОБСЄ. П’ятого травня вони зустрілися з лікарями. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Гарлем Дезір засудив напад на Вадима Комарова.

«Це спроба вбивства місцевого журналіста, який розслідував корупцію. Цей напад не може залишитися безкарним. Я закликаю владу докласти максимум зусиль для повного розслідування злочину», – сказав Гарлем Дезір.

Голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко на своїй сторінці у Фейсбуці написав, що «Вадим Комаров часто порушував резонансні теми, реально дратував багатьох у Черкасах, хто мав велику владу і великі гроші».

Вадим Комаров розслідував і розповідав про резонансні події Черкас та області.

Із останніх подій журналіст розповідав про проблеми в Черкаській колонії №62.

«Бондаренко, Суботенко, Ющенко, Бабічев – ось далеко не повний перелік персоналій, що перетворили Черкаську виправну колонію №62 на такий собі бізнес-центр. На блатному жаргоні називаємий – «малина», – писав у Фейсбуці Комаров.

Журналіст називав причетними до збуту алкоголю і наркотиків начальника колонії Валерія Суботенка, його заступника Олександра Ющенка, засудженого Миколу Бабічева. Про якого саме Бондаренка мова, Комаров не уточнював. На сайті НАЗК, куди працівники зобов’язані щороку подавати декларацію про свої доходи, із таким прізвищем значиться лише начальник відомчої пожежної охорони черкаської виправної колонії Бондаренко Сергій Віталійович.

Паралельно Вадим Комаров розказував про те, як голова Чигиринської РДА Володимир Клименко звільнив начальницю відділу освіти Чигиринської районної адміністрації Катерину Невгоденко за чужу провину – ДТП, яку скоїв водій шкільного автобуса. Третього травня Вадим Комаров написав у Фейсбуці, що після поновлення на посаді Катерини Негоденко зник голова Чигиринської РДА.

Вадим Комаров критикував діяльність представників ВО «Свобода» у Черкасах – заступників міського голови Юрія Ботнара та Ігоря Коломойця, директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Сергія Воронова.

У переддень побиття Вадим обіцяв оприлюднити інформацію про конфлікт між заступником міського голови Юрієм Ботнаром і директоркою ДЮСШ «Спартак» Тетяною Бордовською.

«Вадим розповів мені про найближчі плани: виставити сюжет телепроекту «72 години» з матеріалами журналістського розслідування. З нього випливає, що місцеві чиновники зухвало шантажували керівництво «Спартака», погрожуючи «масштабною спортивною реформою» із закриттям спортивних шкіл у місті Черкаси, посилаючись на те, що досвід із закриття департаментів у них вже є», – написав про цю історію у Фейсбуці Валерій Макеєв.

Іще одна подія, через яку могли побити Комарова, – скандал навколо реконструкції двоповерхової будівлі по вулиці Кобзарській, 1. Там мають розмістити кризовий центр для жінок, які постраждали від насильства.

«Заступник директора департаменту освіти та гуманітарної політики Богдан Бєлов підписав позитивний висновок приватній комерційній структурі «Сокол-5000», використавши який ця фірма спромоглася виграти тендер на 4,6 мільйонів гривень. Проте, як виявилося, до позитивного висновку було внесено неправдиві відомості. Тому результат цього тендеру має бути скасований», – писав Вадим Комаров у Фейсбуці.

У вересні 2016 на Вадима Комарова вже нападали. У нього стріляли. Вадим пов’язував напад зі своєю журналістською діяльністю. Тоді він працював над двома журналістськими розслідуваннями, які стосувалися суддів і правоохоронців.

«Я півроку розкручував тему інтернет-фірми ТОВ «Фрістайл», яка має двох співзасновників, і один з них «кинув» іншого і за підрахунками привласнив десь 2 мільйони гривень. Там ще замішаний полковник, який під час виборів приховав факт виявлення вибухівки на виборчій дільниці. І друге, з чим я пов’язую напад – це питання відносно двох суддів – суддя районного суду Троян і суддя Апеляційного суду Бондаренко. Один постановив, другий затвердив рішення іменем України на підставі очевидно підроблених документів. І також півроку я займаюся питанням мінування машини голови Апеляційного суду. З того, що я знаю, на 80% переконаний, що Бондаренко має до цього відношення», – розказував Комаров у коментарі виданню «Детектор медіа».

Вадим Едуардович Комаров народився 8 жовтня 1961 року. Навчався у Люботинській школі-інтернаті №2 Харківської області.

Одружений. Має доньку Ірину, яка живе в Німеччині.

Кілька років працював в газеті «Антена», видавав власну газету «Фактор». У квітні 2018 року, згідно з даними Державного реєстру друкованих ЗМІ, заснував газету «Черкаські відгуки». Активно дописував на сторінці ГО «Агенція антикорупційних реформ» у Фейсбуці. Був радником міського голови Черкас на громадських засадах. Був представником Громадської ради при Черкаській ОДА.

Вадим Гладчук, sprotiv.org

Рубрики Обмеження свободи слова Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Побитий у Черкасах журналіст Вадим Комаров помер, не виходячи з коми. За що його могли вбити? Розслідування

В суде над защитниками Конституции Украины произошли столкновения. Беркута Авакова избили депутата Киеврады Назаренко

Опубликовано: Січень 11th, 2018

zahistniki-Konst2-500x334

 

В зале Шевченковского суда Киева во время заседания по делу о теракте под Верховной Радой 31 августа 2015 года произошли столкновения, сообщает 40ka.info.

Как заявил координатор организации «С14» Сергей Мазур, силовики выгнали из зала всех присутствующих, к фигурантам дела Игорю Гуменюку и Сергею Крайняку применили силу. Закрытое заседание перенесли в другой зал.

Позже Мазур сообщил, что силовики избили депутата Киеврады Владимира Назаренко. Он потерял сознание. К пострадавшему вызвали «скорую». Судебное заседание проводится в закрытом режиме из-за того, что сторона защиты обратилась с заявлением о том, что на нее оказывают давление.

В зал не допускают поручителей, в частности, народного депутата Андрея Ильенко, сообщается на странице ВГО «Сокіл» в фейсбуке. Зал заседаний закрыт изнутри. У двери выставлена охрана.

Как сообщается на странице ВО «Свобода» Киев, конфликт начался после того, как активисты «Свободы» и «Сокола» вручили судье Олегу Линнику «награду» за служение государству-агрессору и режиму Януковича.

«После этого назначенный в Шевченковский суд Януковичем Линник вынес решение о проведении закрытого судебного заседания, использовав акцию как повод», — отмечается в сообщении.

Судовое заседание проводится в закрытом режиме из-за того, что сторона защиты обратилась с заявлением о том, что на нее оказывают давление.

В зал не допускают поручителей, в частности, народного депутата Андрея Ильенко, сообщается на странице ВГО «Сокіл» в фейсбуке. Зал заседаний закрыт изнутри. У двери выставлена охрана.

Как сообщается на странице ВО «Свобода» Киев, конфликт начался после того, как активисты «Свободы» и «Сокола» вручили судье Олегу Линнику «награду» за служение государству-агрессору и режиму Януковича.

«После этого назначенный в Шевченковский суд Януковичем Линник вынес решение о проведении закрытого судебного заседания, использовав акцию как повод», — отмечается в сообщении.

31 августа 2015 года Верховная Рада в первом чтении 265 голосами одобрила президентский законопроект о внесении изменений в Основной закон страны в части децентрализации власти. После этого под зданием парламента начались столкновения митингующих, выступающих против голосования за законопроект, с правоохранителями. В результате взрыва гранаты погибли четверо нацгвардейцев. По последним данным, в деле 152 пострадавших, среди которых сотрудники правоохранительных органов.

Одним из организаторов митинга выступила «Свобода», а гранату якобы бросил близкий к партии боец батальона «Сич» Игорь Гуменюк. Позже был задержан его друг, боец добровольческого батальона «Карпатская Сич» Сергей Крайняк. По версии прокуратуры, Крайняк зажег дымовую шашку, чтобы помочь Гуменюку осуществить взрыв под парламентом и скрыться.

Еще несколько человек были задержаны по обвинению в организации массовых беспорядков, но всех их в конечном итоге отпустили из-под стражи.

В ноябре суд отказался отпустить фигурантов дела о теракте под Радой на поруки депутата Назаренко.

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до В суде над защитниками Конституции Украины произошли столкновения. Беркута Авакова избили депутата Киеврады Назаренко

Обнародованы данные действительного российского паспорта «свободовца» Юрия Левченко. 2 фото

Опубликовано: Жовтень 15th, 2017

Levchnko-moskal1

 

Журналист Андрей Дзиндзя обнародовал данные российского паспорта внефракционного народного депутата Юрия Левченко, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Фото с данными из внедренной МВД РФ информационно-поисковой системы «Следопыт-М» он обнародовал на своей странице в Facebook.

«Просто действительный российский паспорт, простого патриота из „Свободы“, который просто с нарушениями законодательства зарегистрировался на выборах в 2012 году, который просто так срывал голосование за антипутинские законы», — написал журналист.

Согласно обнародованным данным, паспорт гражданина РФ был выдан Левченко в Москве по достижении им 14 лет. В качестве места регистрации указана Москва, улица Кантемировская, дом 4. В качестве места рождения указана Украина.

Levchenko-moskal2-410x500

10 октября народный депутат от ВО «Свобода» Юрий Левченко, который зажигал дымовые шашки в сессионном зале Верховной Рады, подтвердил, что в свое время имел российское гражданство.  По словам нардепа, он получил украинское гражданство в 2008 году.

6 октября внефракционный народный депутат Юрий Левченко во время стычки у трибуны парламента в ходе рассмотрения законопроекта о реинтеграции Донбасса бросил пластиковую бутылку с водой в спикера Андрея Парубия.

6 октября Юрий Левченко бросил дымовую шашку в зале заседаний и пригрозил сжечь Раду.

Позже в Регламентном комитете отметили, что Юрию Левченко может грозить запрет на посещение следующих пяти пленарных заседаний.

Рубрики Левченко Юрій Теги: , , , , , , Коментарі Вимкнено до Обнародованы данные действительного российского паспорта «свободовца» Юрия Левченко. 2 фото

Свободівець Юрій Левченко запропонував ввести кримінальну відповідальність за кнопкодавство

Опубликовано: Листопад 6th, 2016

knopkodavam-ni1-500x312

 

З трибуни Верховної Ради України нардеп від ВО «Свобода» Юрія Левченка прозвучав заклик стежити за діями депутатів як Верховного, так і місцевих рад, щоб на кожних наступних виборах не повторювали власних помилок, вибираючи різних негідників. Про це повідомлє sprotiv.org.

«Парламентарі шляхом кнопкодавства „Опозиційного блоку“ та групи „Відродження“ протягнули два закони про сприяння забудовникам, що посилить вакханалію будівельної мафії. Попри мої звернення до спікера Андрія Парубія з вимогою переголосувати ці питання, він проігнорував порушенням регламенту», — зазначив Юрій Левченко з приводу голосування депутатів парламенту.

«Мало хто знає, але у Київраді обранці пішли далі — депутати більшості Кличка, фракції БПП та „Єдність“, навчили голосувати своїх помічників. Так, 27 жовтня на сесії Київради замість депутата Ігоря Кісільова з „Єдності“ голосував довірена особа та помічник Віктора Пилипишина В’ячеслав Боядін. На відео чітко видно, як депутат Яловий дає вказівку своєму помічнику голосувати, після чого показує на нього пальцем і хизується перед своїми колегами, мовляв, як ми гарно всіх надурили», — повідомив свободівець.

Цей В’ячеслав Боядин до того ж є помічником на громадських засадах депутата Верховної Ради від БПП, яка нам постійно розповідає про нові принципи і європейську Україну”.

«Я наполягаю на кримінальній відповідальності цих людей, бо вони порушили не один закон кримінального кодексу.
Такі дії, на думку парламентаря, це тотальне знущання над українцями, і щоразу владі вдається перевершити саму себе. Жодні закони не зупинять заможних ділків, поки люди їх обиратимуть», — додав Юрій Левченко.

Рубрики Левченко Юрій Теги: , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Свободівець Юрій Левченко запропонував ввести кримінальну відповідальність за кнопкодавство

Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Опубликовано: Січень 6th, 2016

Derkach-Andryi1

 

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов’язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

Derkach-Andryi3-500x311

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

"Помаранчевий" Андрій Деркач після перемоги Ющенка

“Помаранчевий” Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Derkach-Andry5-500x354

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.


Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Рубрики Деркач Андрій Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Банда Коломойского похитила главу Госкомзема свободовца Сергея Рудыка. Подробности

Опубликовано: Серпень 18th, 2014

Rudik-Sergii3Замгубернатора Днепропетровской области Геннадий Корбан заявил, что Рудык уже выполняет боевое задание в зоне АТО в качестве рядового бойца.

В четверг, 14 августа 2014 года, в Днепропетровске был избит и похищен председатель Государственного агентства земельных ресурсов Украины, свободовец Сергей Рудык. Об этом сообщила пресс-служба ВО «Свобода».

«Сергей Рудык прибыл на Сичеславщину (Днепропетровская область) с рабочим визитом в рамках плановой поездки по Украине… Утром Сергей Рудык посетил раненых военнослужащих в Днепропетровском военном госпитале, для которых привез помощь… В этот же день Сергей Рудык встретился с заместителем председателя Днепропетровской облгосадминистрации Геннадием Корбаном», – говорится в сообщении.

Впоследствии, по информации очевидцев, прямо перед зданием Кировского райотдела милиции вооруженные неизвестные вытащили Сергея Рудыка из автомобиля, избили, закинули в другую машину и увезли в неизвестном направлении. «Также из машины Сергея Рудыка вытащили водителя и похитили автомобиль. На данный момент судьба председателя Госземагентства неизвестна», – отметили в «Свободе».

В свою очередь, замгубернатора Днепропетровской области Игоря Коломойского Геннадий Корбан радостно объявил, что г-н Рудык уже выполняет боевое задание в зоне АТО в качестве рядового бойца.

«Глава Госкомзема Сергей Рудык зачислен в состав одной из частей украинской армии в качестве рядового бойца. Рудык принят на довольствие, получил средства индивидуальной защиты, полную экипировку, и в составе экипажа патрульной машины три часа назад отбыл в сопровождении военнослужащих в зону Антитеррористической операции. Для повседневного ношения ему оставлен его рабочий дизайнерский костюм от «Corneliani». В настоящее время Рудык находится на территории Донецкой области. Точный маршрут экипажа оглашать запрещено. После выполнения задания боец Рудык будет продолжать исполнять свой долг перед Родиной. Рудыку разъяснены его права и обязанности, нормы устава в части дисциплины и субординации», – с иронией рассказал подробности похищения свободовца известный рейдер Корбан.

По словам г-на Корбана, ему звонили с угрозами народные депутаты от «Свободы» и заявили, что в Днепропетровск приедет фракция вместе с вооруженной охраной, и будут отбивать Сергея Рудыка.

«Хочу заявить – мы ждем всех, кто приезжает к нам с оружием. Мы как раз готовим усиление наших войск в районе Зугрес, и окажем содействие, чтобы прибывшие к нам свободовцы как настоящие патриоты помогли в том районе рядовому Рудыку исполнить свой долг перед Родиной. Если на помощь Рудыку прибудет достаточное количество бойцов, я готов оказать им содействие в формировании отдельного подразделения – добровольческой роты «Свобода». Мы поможем им с организацией снабжения так же, как помогаем всем другим украинским воинским частям на этой войне», – рассказал байку замглавы Днепропетровской ОГА.

ВО «Свобода» уже обратилось в Генеральную прокуратуру, Министерство внутренних дел, Службу безопасности Украины с требованием немедленно вмешаться в ситуацию и наказать лиц, совершивших покушение на жизнь государственного деятеля.

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , Коментарі Вимкнено до Банда Коломойского похитила главу Госкомзема свободовца Сергея Рудыка. Подробности

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Опубликовано: Травень 11th, 2014

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Комунiсти + Медведчук + ВО Свобода

Опубликовано: Березень 17th, 2013

Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

 

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України

 

Рубрики Національна безпека Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Мафіозі Пилипишина продовжать судити 26 березня

Опубликовано: Лютий 28th, 2013

У засіданні суду у справі екс-голови Шевченківської райадміністрації Києва Віктора Пилипишина оголошено перерву до 26 березня 2013 року через неявку свідків звинувачення, повідомляєНаціональне бюро розслідувань України.

25 березня на засіданні суду надавали свідчення двох свідків захисту, які проводили ревізійну та аудиторську перевірку діяльності Пилипишина на посаді глави райадміністрації.

Сам Пилипишин був присутній на суді, однак категорично відмовмився давати свідчення Він заявив, що начебто дасть свідчення після допиту всіх свідків. Він також відмовився коментувати журналістам розгляд справи, а також чутки про його призначення головою райадміністрації.

Оскільки свідок з боку держобвинувачення не з`явився на засідання, суддя Голосіївського суду Микола Дідик оголосив перерву на невизначений термін.

Під час засідання перед будівлею суду проводили мітинг близько 20 прихильників ВО «Свобода». Активісти вимагали, щоб він вийшов до громадськості та журналістів і відповів на всі питання, що цікавлять, однак, Пилипишин так і не вийшов з машини.

До речі, на сторінку Пилипишина в Фейсбуці після судового засідання посипалося багато запитань, через що екс-чиновник певно вирішив «залягти на дно» та 26 лютого 2013 року видалив свій аккаунт у фейсбуці.

Нагадаємо, Пилипишина звинувачують у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України). Зокрема, Пилипишина звинувачують у незаконній передачі в приватну власність одному з товариств будинків на проспекті Перемоги, в результаті чого завдано збитків київській громаді на суму понад 15 млн.грн.

У квітні 2011 року прокуратура Києва об`єднала дві кримінальні справи за звинуваченням Віктора Пилипишина в одне провадження, а у вересні 2011р. передала цю справу до Голосіївського суду.

На початку лютого 2013 повідомлялося, що Пилипишина планують призначити головою однієї з київських райадміністрацій.

 

Рубрики Пилипишин Віктор Теги: , , , , , , Коментарів немає

Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались. Фото

Опубликовано: Грудень 15th, 2012

Початок першої ранкової бійки був в 10:22 і закінчилась вона в 10:27. Пройшло 25 хв., і Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались на що до подій пів-годинної давнини.

Шуфрич наприклад, всім приміряв чийсь відірваний гудзик, це тривало десь протягом 5-6 хв., потім до них підійшли Шенцев і Царьовим…

А ні Мохник, а ні Кошулинський у першій бійці участі не приймали, на відміну від цих трьох вищезгаданих бойовиків ПР… я так розумію що не всі 37 свободівців є багнетами демократії… на заступників голови фракції ця ідея не розповсюджується.

Україна. Київ. Верховна Ради України. Засідання сесії Верховної Ради 7-го скликання. 13.12.2012.

 

 

Влад Содель

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , Коментарів немає
« Предыдущие записи


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: