Сообщения с тегами ‘Олександр Лазорко’

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Перша олігархічна війна нової влади. Версія Ігоря Єремеєва

Eremeev-Igor4Під прикриттям військової агресії Росії українські олігархи влаштували перерозподіл державних ресурсів. На телебаченні та в інтернеті триває інформаційна війна. Підконтрольні олігархам фракції «Економічний розвиток» (Коломойський) і «Суверенна європейська Україна» (Єремеєв) шантажують уряд, відмовляючись підтримувати законопроекти.

Історія — складна для розуміння пересічним читачам. Але на кону — 1 мільярд доларів. Ідея «Української правди» полягає в тому, щоб фігуранти від першої особи пояснили природу конфлікту, а не змагалися в замовних матеріалах.

Отже, депутат Ігор Єремеєв, хоч і уникає прізвищ, але фактично звинувачує дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського в корупції. Ці двоє осіб ділять між собою ринок реалізації бензину та інших нафтопродуктів. Коломойський контролює близько 1,5 тисячі заправок під брендами Авіас, УкрНафта і Сентоза. У Єремеєва — 500 заправок марки WOG.

Крім того, Коломойський зберігає контроль над компанією УкрНафта попри те, що контрольний пакет акцій належить українській державі. Так само на чолі державної компанії «УкрТрансНафта» стоїть його людина Олександр Лазорко.

Коломойський і Єремеєв воюють через так звану «технічну нафту», яка закачана в трубопроводи «УкрТрансНафти» багато років тому за смішними цінами — в десять разів нижче ринкових. Ідея Коломойського — викачати нафту для переробки на своєму Кременчуцькому заводі та продати за нинішніми цінами.

Єремеєв бореться проти цього не лише тому, що є конкурентом Коломойського. Він також володіє зупиненим заводом в Херсоні. Якщо нафту злити з системи, трубопроводи зруйнуються і будуть нездатні в подальшому качати на переробку до Єремеєва. Так всі його плани будуть зруйновані.

Сам Єремеєв вже не один рік шукає інвестора для реконструкції Херсонського заводу. У березні він зустрічався з Дмитром Фірташем у Відні за декілька днів до його арешту за запитом ФБР. За словами депутата, мова йшла про залучення Фірташа до проекту реконструкції Херсонського нафтопереробного заводу.

Оскільки тема війни Єремеєва та Коломойського супроводжується взаємними звинуваченнями, ми запропонували обом олігархам викласти свою версію подій. «Українська правда» публікує інтерв’ю Єремеєва.

Коломойським пообіцяв «Українській правді», що вирішить, чи оприлюднюватиме своє бачення, після виходу розмови з Єремеєвим.

— Зараз відбувається інформаційна війна між двома учасниками ринку. З одного боку ви, з іншого — Ігор Коломойський. А боротьба точиться навколо так званої технічної нафти, яка зберігається в системі державних нафтопроводів «Укртранснафта». В чому суть конфлікту?

— Ми не займаємося інформаційними війнами. Я завжди займав позицію, яка дає можливість розвиватися ринку нафтопродуктів. І тому я маю свою позицію стосовно викачки так званої технічної нафти із «Транснафти».

— Навколо чого йде боротьба?

— Щоб пояснити ситуацію, треба зробити певний екскурс в історію і зрозуміти, що таке за організація «Транснафта». В державі Україна є транспортна система газопроводів, є транспортна система нафтопроводів і була колись транспортна система нафтопродуктів. І кожна з цих систем – це є надбання українського народу. І «Транснафта» – це не менш потужний орган, ніж транзитна газова труба, яка йде через Україну. «Транснафта» також повинна бути прибутковою, бо дає транзит нафти через територію країни і дає можливість забезпечити нафтопереробні заводи сировиною.

Треба повернутися на декілька років назад. Ми дуже часто чуємо фрази «проблема з українською переробкою нафти», «у нас не вистачає нафтопродуктів» і так далі.

Пік переробки нафти в нафтопродукти на території України – це 2007 рік, коли працювали всі нафтопереробні заводи. Ми в тому році переробили, якщо не помиляюся, 12,8 мільйонів тон нафти. Як сформувалась ця переробка? Кременчуцький нафтопереробний завод – 5 мільйонів 620 тисяч тон, Лисичанський нафтопереробний – 5 мільйонів 651 тисяча тон, Одеський – 920 тисяч тон і так далі.

Але в 2008 році переробка нафти різко зменшилася. Бо в 2008 році знизилась переробка нафти в 2 рази на Кременчуцькому нафтопереробному після того, як звідти по зрозумілій причині вивели акціонерів-татарів.

— Не кажіть загадками, бо читачі не поінформовані в деталі. Отже, чому з Кременчука вивели татарів?

— Є модне словосполучення «рейдерська атака». Тобто татари були виштовхані з Кременчуцького НПЗ, після чого був введений мораторій з російської сторони на поставку нафти.

— Чому ви не хочете називати прізвище Коломойського, який не приховує, що фактично став новим власником Кременчуцького НПЗ?

— Я просто констатую, що Кременчуцький НПЗ переходить під контроль нової структури, і татари перестають поставляти туди нафту. Після чого частина ресурсів, яка видобувалась на території України «Укрнафтою» (компанія, де контрольний пакет має держава, але Коломойський контролює менеджмент — УП), переводиться на Кременчук.

В 2009 році на державну компанію «УкрТрансНафта» приходить новий керівник – Олександр Лазорко (висуванець Коломойського — УП).

У кінці 2009 – на початку 2010 року приходить нова ідея керівництву «Транснафти» – що треба розвернути трубу Броди-Одеса начебто з метою почати поставляти Азербайджанську нафту на Європу.

— Ну, трубу пустили в плановому режимі з Одеси на Броди…

— Так, до того вона працювала з Бродів на Одесу і забезпечувала 2,4-2,8 мільйони тон «лукойлівської» нафти на Одеський НПЗ. Але тепер «Лукойлу» було запропоновано поставляти нафту для свого заводу через порт Одеса, що є набагато дорожче, а найголовніше – через перевалки, які належать відповідним структурам…

— «Привату»?

— …Відповідно, «Лукойл» сказав: «Мені це економічно невигідно», і вони відмовилися від поставки нафти таким методом. І в 2010 році «лукойлівський» завод у Одесі зменшує переробку, а в 2011 повністю зупиняється.

— Тобто ще до появи Курченка і до «Лівели», які без мита ввозили готовий бензин і вбивали переробку?

— Звичайно.

— А чому керівництво України дозволило розвернути трубу Броди-Одеса?

— Тому що лобіювалися певні інтереси. І кожний раз політичне загострення між Росією та Україною можна використовувати для своїх економічних інтересів.

— Тобто Ющенка використали в темну?

— Знаєте, Ющенко – романтик, і йому можна було розказати про постачання  азербайджанської нафту на Європу, і що вона буде перероблятися на Надвірній і Дрогобичі, наприклад, не розуміючи, що високоякісна легка азербайджанська нафта не може перероблятися на допотопних нафтопереробних заводах.

— Ви ж були власником заводу в Дрогобичі й знаєте, в якому стані перебував цей завод?

— Так, ми продали його в 2004—2005 році групі «Приват». Ми прийняли рішення, що краще комусь одному бути власником, щоб не було суперечок між акціонерами. Там глибина переробки 50%, і буде за будь-яких обставин збитково переробляти там таку дорогу високоякісну нафту, як азербайджанська.

— Коли трубу розвернули з Одеси в Броди, що почалося далі?

— Коли розвернули трубу, російська нафта перестала по ній рухатись. Тобто зупинилися транзит російської нафти — а це мільйони тон — плюс поставка на «Лукойлівський» завод, а це два з гаком мільйони тон. Так ми втратили ще один нафтопереробний завод. Кременчук уже на той момент не переробляв російської нафти, тільки українську, тобто обсяги, менші майже в два рази.

У 2012 році зрозуміли, що ідея поставки азербайджанської нафти і на Кременчук теж фікція, тому що азербайджанська нафта дуже дорога. Відповідно зупиняється поставка азербайджанської нафти, і в 2012 році ми получаємо нуль переробки в Одеса, нуль в Дрогобичі, фактично нуль в Надвірній. Переробляємо в Лисичанську 800 тисяч тон і в Кременчуці 3 мільйони тон.

А з 2012 року на 2013 вже зупиняється Лисичанський НПЗ і лишається тільки один – Кременчук, на який іде вся українська нафта, яка видобувається «Укрнафтою». Ідея з поставкою азербайджанської нафти, яку придумала «Транснафта» – це була фікція, в результаті якої зникли всі конкуренти в нафтопереробці.

І на сьогоднішній день ми маємо один працюючий нафтопереробний завод. «Транснафта» за декілька років повністю знищила систему транзиту нафти.

— А хто керував «Транснафтою»?

— Олександр Лазорко.

— Тобто він не втратив посаду при Януковичі? Як він зміг зберегти посаду при Януковичі, якщо поміняли керівників по всій вертикалі аж до ЖЕКів?

— Це таємниця. Напевно він унікальний в цьому відношенні менеджер.

— Як пов’язаний Лазорко з «Приватом»?

— Це їх представник. В результаті, до 2013 року всі нафтопереробні заводи зупинені і працює лише один, і на ньому переробляється лише одна українська нафта.

— Але до цього призвела не тільки «Транснафта», але й спочатку «Лівела», а потім Курченко, які завозили бензин без мита і робили переробку конкурентоздатною. Тобто не можна Коломойського звинувачувати в цьому.

— Я не звинувачую Коломойського. Я кажу, що були зроблені певні дії. Що стосується «Лівели» або того ж самого Курченка. Однозначно ринок нафтопродуктів дуже чутливий до будь-якої можливості продавати нафтопродукт без сплати акцизу або ПДВ.

Тонна готового нафтопродукту коштує приблизно 1 тисячу доларів. Акциз і податок складають 300-400 доларів. А заробіток на тоні нафтопродукту – приблизно 50-60 доларів, у виняткових випадках — 100 доларів. Тобто лише 7-8% рентабельності, а акциз і ПДВ складає майже 40% рентабельності. Якщо одна компанія не платить акциз, вона повністю нищить ринок.

І зрозуміло, що «Лівела» або Курченко – це були додаткові фактори. Але ми говоримо, що вже в 2013 році були зупинені всі заводи, до того, як з’явився Курченко в 2013 році.

До речі, коли були зупинені нафтопереробні заводи, то було легше вводити схеми того ж самого Курченка. Бо є нафтопереробники, вони разом виступають проти схеми, вони борються. Але коли вже заводи зупинені, то нема кому боротися.

— Що відбувається зараз?

— Спроби викачати технічну нафту з «УкрТрансНафти». Вони були неодноразові.

«Транснафта» – це структура, в якій завжди є так звана технічна нафта, бо нею повинні постійно бути закачані всі труби. Об’єм технічної нафти сьогодні повинен бути близько 1,3-1,4 мільйона тон.

Якщо з «Транснафти» викачати нафту і заповнити труби водним або азотно-водним розчином під приводом консервації, то я можу навести два приклади. Коли збудували трубопровід Одеса-Броди, Україні важко було знайти кошти, щоб наповнити цю трубу. Треба було виділити 200 чи 300 мільйонів доларів. А тепер другий приклад. Раніше в Радянському Союзі була система продуктопроводів, де проходили нафтопродукти. В час, коли формувалася Україна як незалежна, з цих продуктопроводів викрали весь нафтопродукт і їх заповнили водою. Знайдіть мені сьогодні хоч один законсервований і збережений продуктопровід, який був в системі. Він весь згнив і зник, його не існує.

Бо, коли заповнюєш водою, вже ніхто не буде дивитися за технічним станом, за консервантом, за ізоляцією, за статичним електричним струмом. Я готовий заявити будь-де, що якщо уряд прийме рішення викачати нафту із системи «Транснафти», ми раз і назавжди забудемо, що можемо виконувати транзитні функції.

КЕРІВНИЦТВО «УКРТРАНСНАФТИ» ЗНИЩУЄ КОМПАНІЮ

— Але у вас є теж свій особистий інтерес. Ви володієте Херсонським нафтопереробним заводом, хочете його запустити і не хочете, щоб відгалуження нафтопроводу до Херсонського НПЗ було відрізано.

— У мене є інтерес, щоб у цій державі була нафтопереробка. Але якщо ми хочемо, щоб сюди прийшов інвестор і зробив реконструкцію з глибиною 98%, як має кожна нормальна європейська держава, то ми не можемо знищувати систему «Транснафти». А поки ж є ідея з ціллю забезпечення української армії нафтопродуктами викачати з системи «Транснафти» нафту і переробити її на одному вітчизняному нафтопереробному заводі.

— На Кременчуцькому заводі Коломойського?

— Так.

— А хто буде власником цих нафтопродуктів?

— Це теж питання. Почитаєте документи: ціна технічної нафти в нафтопроводах не переоцінювалася багато років. Вона сьогодні смішна, це порядку 700-800 гривень за тону. А реальна ціна 780 доларів за тону, при нинішньому курсі. Різниця складає під 10 мільярдів гривень на мільйоні тон технічної нафти.

— Тобто фактично мова йде про те, що Коломойський хоче забрати нафту вартістю 1 мільярд доларів?

— Якщо «Транснафта» викачала з системи нафту і віддала на переробку, то вона повинна за це отримати кошти. Вона отримає кошти по якій ціні? По балансовій вартості.

— А чому не ринковій?

— Якщо тільки буде ринкова, тоді ніхто ніколи не захоче викачувати нафту.

— А в чому інтерес Коломойського в цьому проекті?

— Балансова вартість – 700 гривень, а ринкова ціна – 780 доларів. В листі керівника «Транснафти» Лазорка на уряд написано, що технічна нафта буде перероблена на вітчизняному нафтопереробному заводі і по ринковій вартості продана. Я вважаю, що на сьогоднішній день «Транснафта» ціленаправлено робить дії для того, щоб в Україні не було такої компанії.

— Чи почалася вже відкачка технічної нафти?

— Я знаю точно, що декілька тижнів тому була спроба викачати нафту в Снігурівці — це точка переходу нафтопроводу Кременчук-Одеса на Херсонський нафтопереробний завод. Відповідно, на цій ділянці зберігається 40 тисяч тон нафти. І в ніч з п’ятниці на суботу була спроба підключитися до системи «Транснафти» і перекачати нафту в термінали.

В результаті, викачали 25 чи 26 тисяч тон. Була відкрита кримінальна справа, були залучені правоохоронці для того, щоб зупинити цей процес. Я декілька разів розмовляв з міністром Проданом. Він також запевнив мене, що без рішення уряду ніхто нафту викачувати з системи «Транснафти» не буде. Але через добу ми тільки дізналися, що була така спроба.

— Можливо, проблема в тому, що у вас конфлікт із Коломойським за цю нафту. І викачати хотіли її також ви?

— Це нафта, яка належала Херсонському нафтопереробному заводу. І ми не даємо її викачати, тому що ми розуміємо — в іншому разі трубопровід просто зникне. Я точно знаю, що є рішення суду, і ні в якому разі цю нафту не можна викачувати.

— Там 40 тисяч тон, різниця складає 900 доларів. Фактично ви змагаєтеся з Коломойським за 40 мільйонів доларів. І ви, декларуючи загальнодержавні інтереси, все одно виходите з приватних, тому що ви претендуєте на цю нафту так само, як і Коломойський.

— Ні, ні, ні. Я за будь-яких обставин завжди виходжу з державних інтересів. Тому що я готовий доводити де завгодно, що викачувати нафту з системи «Транснафти» – це злочин перед державою.

— Я можу поставити себе на місце Коломойського. Він заправив військову техніку, вона поїхала на полігон. І потім він, можливо, має право сказати: «Тепер компенсуйте мені ці видатки через цю схему»?

— Якщо хтось каже, що він допоміг армії, то це його особиста дія. Він має право її зробити з особистого прибутку або дивідендів.  Наша фракція зібрала 16 мільйонів гривень і також видала на українську армію. Тільки не з «Укрнафти», а власних коштів.

— На яку суму він заправив військову техніку?

— Якщо не помиляюсь, 180 мільйонів гривень.

— А ціна питання в «Транснафті» скільки складає?

— 10 мільярдів, якщо нафта буде продана по балансовій вартості.

— Але зрештою це теж впирається у ваш бізнес. Щоб у читачів не було уявлення, що одна сторона права, а інша — ні.

— Мені не соромно говорити, що я хочу зробити реконструкцію Херсонського нафтопереробного заводу. Ми зробили проект, заплатили за ліцензії. В умовах такої глибокої кризи залучити іноземні кошти для реконструкції дуже складно. Але при знищеній системі «Транснафти» взагалі без шансів побудувати жодний нафтопереробний завод.

— А ви вже знайшли партнера? Ним буде Фірташ?

— Ми не домовилися з Фірташем, але розмови такі велися. І вони б, напевно, зараз велися, якби його не арештували.

— Ваша фракція не завжди голосує тепер за рішення уряду і Турчинов через це часто нервує. Це є шантажем, щоб рішення по технічній нафті не було прийнято?

— Ми готові голосувати за всі законопроекти, але без пакетів, а голосувати так, як і повинно бути, один за одним. Сьогодні часто саме депутатські законопроекти виписуються під конкретних депутатів. І ми не будемо ці законопроекти підтримувати.

— Виходить, що Майдан був, люди загинули, а корупція триває й далі?

— От я би не хотів, щоб ми так відсікали. Питання корупції – це питання не тільки України, це питання сьогоднішньої цивілізації. І в Європі або в Америці також є корупція. Питання – який рівень корупції і чи створюється система боротьби. Я хочу вірити, що все-таки чиновники і влада зробили певні висновки.

— Ваші менеджери тепер отримують підписи без хабара?

— Я поки що не чув цих випадків. Поки що до мене ніхто не прийшов і не сказав: «Ігор Миронович, з нас вимагають хабара».

— Наскільки Яценюк чутливий до ваших рекомендацій?

— Мені Арсеній Петрович імпонує як прем’єр-міністр. Перед тим, як прийняти рішення йти в коаліцію, ми з ним сиділи розмовляли десь до третьої ночі у кабінеті Верховної Ради. Ми спілкувалися про те, які будуть принципи в коаліції. І сьогодні, наприклад, ми пропонуємо розробити закон про електронні торги на всі енергоносії в Україні. Що це означає? Є споживач, який використовує, є продавець, який виробляє. Є біржа, де один продає, а другий купує – публічна, яка дає можливість це зробити, ось і все.

— Але ви при Януковичі теж непогано жили. Ви були одним із головних постачальників «Укрзалізниці» нафтопродуктами.

— Ми були постачальниками «Укрзалізниці» до Януковича. Коли прийшов Янукович, ми декілька місяців не поставляли, тому що нове керівництво вивчало нас. Можливість поставляти на «Укрзалізницю» – це не таке легке питання. Наприклад, я сьогодні вранці мав розмову стосовно поставки на «Укрзалізницю». По-перше, нафтопродукти на «Укрзалізницю» поставляються з відтермінуванням платежів 45-60 днів. Коли такі терміни розрахунків і коли нестабільний курс, і коли рухається котування нафти, це завжди ризики.

Дуже багато компаній цього робити не хоче і ловлять момент. Вони хочуть мати контракт, і коли їм вигідно, вони поставляють, коли не вигідно – не поставляють. Чому з нашою структурою «Укрзалізниця» працює вже не перший рік? Тільки з однієї причини – ми не ловимо моменти. Ми поставляємо монотонно і постійно.

— Якби ви не отримували прибуток, ви би просто не працювали!

— Пам’ятаєте, колись була історія про відкриття кримінальної справи Хорошковським, і у нас в офісі були обшуки? І коли ми підняли цифри і показали, що ми поставили в тому році 370 тисяч тон на «Укрзалізницю» і заробили аж цілих 50 чи 60 тисяч доларів, то Хорошковський, будучи керівником СБУ, дивився на мене і не міг зрозуміти. А в той рік були дуже сильні коливання «плацу» (біржова вартість нафти — УП). «Плац» за місяць мінявся більше ніж на 60 доларів, і цей прибуток просто згорає.

Але ми хотіли довести «Укрзалізниці», що ми порядний постачальник, який не буде вибирати моменти, а буде допомагати «Укрзалізниці» в будь-який момент. Наприклад, можу сказати, що сьогодні ми поставляємо дизельне пальне зі збитком 2 гривні на кожному кілограмі. В цьому році ще жодна тонна на була поставлена, щоб на ній можна було заробити.

— Ви розумієте, що відбувається з курсом гривні?

— Я вважаю, що сьогодні є спекуляція з курсом певними групами банків, які притримують продаж валюти і скуповують надлишкову валюту на ринку. І сьогодні задача уряду – зупинити цю спекуляцію.

— І який буде реальний курс по року?

— Я вважаю, що якби все було нормально і ми отримали підтримку Міжнародного валютного фонду, курс повинен опуститися десь до рівня 10,5 гривень за долар.

Сергій Лещенко, Українська правда



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: