Архив рубрики: ‘Національна безпека’

Спецоперация ФСБ «Венедиктов в гнезде». Расследование

 

 

Сегодня о легендарном эйчаре Зе-команды: помощник Зеленского по связям с Россией ведет бизнес с бывшим российским разведчиком и советником главы Совета Федерации РФ. Это просто совпадение или так надо?
Чем отличается российский ястреб-патриот от российского голубя-либерала? Примерно тем же, чем, согласно детской советской загадке, отличается пионер от сосиски.

Как гласил ответ этой загадки, «пионер – всегда готов, а сосиске еще 5 минут вариться». Российский либерал – это просто полуфабрикат российского патриота. То есть, все то же самое, но, как говорит ценитель настоящей мужской дружбы Андрей Портнов – с меньшей амплитудой. Разогрейте как следует либерала, и вы получите кондового великодержавного патриота-фарисея.

Разогрейте Навального, и он скажет вам, что «Крым не бутерброд», и что «он останется частью России и больше никогда в обозримом будущем не станет частью Украины». Роднит российских патриотов и либералов полное отсутствие эмпатии к другим народам. В частности, к украинцам. Тут либерала даже разогревать не надо. Он сходу раскрывает вам модель мышления доброго людоеда, которая присутствует в его голове в качестве базовых настроек. Он совершенно искренне недоумевает, почему русских ненавидят – ведь они всего-навсего захватили чужую землю, убили несколько тысяч украинцев и сломали жизнь миллионам. Делов-то. Так что теперь – перестать дружить?

Именно такие мысли мы слышим от главреда самого либерального и самого оппозиционного СМИ России – «Эха Москвы». Алексей Венедиктов приезжает в Киев и спокойно, расслабленно рассказывает нам о том, что украинцы скоро забудут о своих военнослужащих, убитых Россией на Донбассе. Это просто станет «историческим фактом и статистикой». Да и сколько их там гибнет — «два, три человека в день», недоумевает гуманист из Москвы. «Да в России в ДТП каждый день погибает около 70 человек. Это как Карабах. Никто о нем не помнит, а там стреляют и убивают. Хрен с ним, забыли», — говорит нам добрый российский либерал.

Эту мысль, что скоро все забудется и будет дружба, Венедиктов повторяет дважды – в интервью Гордону и «Стране». Что свидетельствует о том, что мысль эта – не только Венедиктова, но и Кремля. Вип-агентом которого в российских оппозиционных кругах Венедиктов является. Иначе нельзя. Таков мучительный парадокс российской жизни. Главное российское оппозиционное издание входит в «Газпром-медиа» и финансируется властью. И поэтому с одной стороны – на «Эхе» Шендерович, Шульман или Пархоменко, а с другой – пресс-секретарь Путина Песков и первый замглавы АП президента РФ Громов, – друзья и наставники, опекающие Венедиктова.

Впрочем, зачем так глубоко копать. Сам Венедиктов признает, что имеет регулярные личные встречи с Путиным, и как бы шутя говорит, что «Путин лично курирует «Эхо Москвы». Российские журналисты неоднократно уличали Венедиктова в сливе протестов, содействии российским силовикам и непосредственном информационном обслуживании Путина. Например, когда Путина освистали на бое Емельяненко, Венедиктов заявил, что освистали не Путина, а ФСО, якобы не выпускавшую зрителей с трибун. И Навального на «бутерброд» и согласие с повесткой Путина спровоцировал тот же Венедиктов в интервью.
И вот в свой первый приезд месяц назад Венедиктов передает Зеленскому письмо матери арестованного российского пропагандиста – редактора «РИА Новости Украина» Кирилла Вышинского.

Это действие рисует жирный знак равенства между «Эхом» и «РИА Новости», между Венедиктовым и Киселевым. Это раскрытие карт. Потому что Вышинский – это ведь даже не российский журналист. Это просто украинский коллаборант, который на деньги российского государства вел агитацию в поддержку аннексии Крыма и создания ЛДНР, и был награжден за это медалями Минобороны РФ «За возвращение Крыма» и «За службу Отечеству». Так что ни о какой цеховой солидарности тут речи идти не может. Венедиктов четко обслуживает запрос российских спецслужб в кейсе спасения рядового Вышинского.

Во время второго своего визита Венедиктов заявляет о намерении открыть филиал «Эха» в Украине – Киеве, Одессе и Львове. Планы Венедиктова вызвали крайне негативную реакцию в Украине – от журналистов до членов Нацсовета по телерадиовещанию. Но, несмотря на это, главред «Эха» позавчера заявил, что добьется своего, и ему не нужно «никакого разрешения, никакой лицензии».
«Тут сильно возбудились украинские соцсети, украинские депутаты, украинские дипломаты… Вы ничего не поняли.

Мы уже там, мы уже у вас. Мы уже к вам пришли. «Эхо» уже у вас”. И я это сделаю, что бы вы ни кричали, как бы вы ни визжали, как бы вы ни сопротивлялись, мы будем получать украинскую точку зрения на события между Россией и Украиной. И наши слушатели этого заслуживают. Так оно будет, поэтому не напрягайтесь и не тужьтесь, оно будет так, как я сказал», – сказал позавчера добрый и мягкий дедушка российской журналистики.
Способ взаимодействия России с миром вообще и Украиной в частности – это гибридные спецоперации. Активность Венедиктова в Украине – в чистом виде подобная спецоперация.

И в этой связи очень интересны явки и пароли сподвижников, на которых опирался Венедиктов во время своих визитов в Киев. Например, кто и зачем передавал Зеленскому «письмо матери» Вышинского? И от кого Венедиктов знает, что Зеленский получил и прочитал это письмо? Нет ли у лейтенанта Баканова и подчиненных ему генералов из СБУ подозрений, что таким образом Россия пытается повлиять на следствие по делу Вышинского и судей?

В своем интервью «Стране» Венедиктов называет помощника Зеленского Андрея Ермака как главного коммуникатора Офиса президента Украины с Администрацией президента РФ. Это очень любопытное признание от главреда «Эха».

И любопытен тут не столько даже сам Ермак. Немного юрист, немного кинопродюсер, немного решала по МАФам в Киеве. Помощник депутата от Партии регионов Эльбруса Тедеева – куратора титушек и Антимайдана, воспитанника братьев Савлоховых. И главное – друг (как он себя называет) Зеленского еще со времен работы на «Интере».
Так вот интересен не Ермак, а его партнер по трем компаниям (ЗАО «Интерпромфинанс-Украина», ООО «Медийна группа Европейского партнерства» и ООО «М.Е.П.») – Эмануилов Рахахим Яшаевич.

Интересен Рахахим Яшаевич тем, что является советником главы Совета Федерации и партнером первого замглавы Аппарата правительства РФ. А в прошлом – сотрудником спецслужб РФ с как минимум 16-летним стажем агентурной работы в странах Ближнего Востока.

Как указано в официальной биографии Эмануилова, в 1975—1981 годах он находился в загранкомандировках в посольстве СССР в Иране, в 1985—1991 — в торгпредстве СССР в Афганистане. Ветеран боевых действий. Затем в биографии торгпреда-ветерана следует пропасть в 4 года, и в 1995 году он становится акционером и заместителем председателя Совета директоров ЗАО АКБ «Интерпромбанк».

«Интерпромфинанс-Украина», собственниками которого являются помощник Зеленского Ермак и Эмануилов — это дочерняя структура ЗАО «Интерпромфинанс», зарегистрированной в Москве (улица Тверская-Ямская 2-Я, 14/15 3). В свою очередь, ЗАО «Интерпромфинанс» связано с банком, одним из руководителей которого является Эммануилов – «Интерпромбанк».

Этот банк входит в орбиту одного из самых влиятельных российских чиновников – первого замглавы Аппарата правительства Сергея Приходько (того самого, что прославился прогулкой на яхте с Олегом Дерипаской и Настей Рыбкой). Пакетами акций банка владеют зять Приходько и бизнес-партнёр его жены. Интерпромбанк занимает аж 125 место по активам, но, как пишут российские СМИ, зарабатывает на выдаче госгарантий больше, чем такие монстры, как Сбербанк и ВТБ.

И в связи с этим мы просим прояснить Зеленского либо Венедиктова – а кто там у нас все-таки занимается коммуникаций с администрацией Путина – Ермак (во что слабо верится с учетом его биографии мелкого решалы) или его старший партнёр Эмануилов? А также просим рассказать помощника президента Ермака, в чем состояла его роль в компании «Интерпромфинанс-Украина», где он владел 10%, а советник главы Совета Федерации и партнер первого замглавы Аппарата правительства РФ – 90%?

Эхо Москвы Андрей Портнов (Andriy Portnov)Служба безпеки України Офіс Президента України Дмитрий Разумков Сбербанк Банк ВТБ

 

 

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Станиця-Луганська. Це просто скотство, так ставити перед ворогом наше військо на коліна

Stanica-Luganska1-500x281

Це просто скотство, так ставити перед ворогом наше військо на коліна… І це просто позорище, так ставати війську на коліна…
Ми тримали фронт в районі Станиці-Луганської в 16-му році поруч з першим батальйоном 28-ї бригади. Там тримали фронт інші бригади й батальйони до нас і після нас. Кожен підрозділ перерив гори землі й піску, щоб закріпитись на нашій землі якнайкраще… Кожен підрозділ мав вбитих і поранених від ворожого вогню на тій землі…

В 16-му році місцеві мешканці двічі виходили на мітинги проти розведення військ, не дивлячись на обстріли Станиці з боку ворога… І питання розведення військ там, де стрілянина не припинялась більше ніж на дві-три доби, знялось, серед іншого, і внаслідок тих, неочікуваних ніким протестів місцевого населення…

Не певен, що більшість мешканців Станиці були в захваті від нашої там присутності і від бойових дій взагалі… Але їх побутовий прагматизм був і є сильнішим за їх неприязнь до нас… Місцеві прекрасно знали про сумні наслідки розведення військ в районі Золотого. Бо те розведення негайно призвело до перетворення зони розведення у «сіру» зону «без руля й вітрил»… Ні закону, ні порядку, ні благ цивілізації… Там, де сіра зона, — життя завмирає дуже швидко… Банки, магазини, лікарні, пошта — мінус… Тому що там, де все це не прикрито нашим військом… Воно дуже швидко стає здобиччю озброєних грабіжників, мародерів і окупантів…

Я не знаю, настільки треба бути або зрадником, або дебілом, щоб не розуміти наслідків такої нерозсудливості, маючи перед очима невдалий приклад Золотого і знаючи простий закон: «Росіянам віри немає і не може бути.»… Бо не існує в світі ні однієї домовленості з ними, яку ці тварі рано чи пізно не порушили б…

Я не знаю, наскільки треба бути негідником, щоб одним розчерком пера, перекреслити кількарічні зусилля наших вояків по звільненню нашої землі від ворога і її утриманню, щоб плюнути на пролиту за цю землю українську кров…

Чому мені соромно за це добровільне ставання зеленого гівна раком перед путіним, а головно за те, що були змушені стати раком перед ним і наші вояки? Чому мені соромно все за це перед нашим Домовим, якому прострелив голову в травні 16-го ворожий снайпер в лісі поблизу Станиці? Наші хлопці за нього помстились і були тим хоч якось втішені. Бо коли за одного нашого буває вбито декілька окупантів — це є хоч якась сатисфакція…

А коли після всього цього ми, просто так, з прихоті якихось піда#асів при владі, які отримали її завдяки купі взагалі нічого не вартих (окрім «прильота» телевізором по голові) піда#асів з чомусь українськими паспортами. але зовсім не українців по духу, які змовились з байдужими до України й українців європейцями і московитськими окупантами відступаємо назад, в тил… Це є що???

Це є ганьба й безчестя… І виконання злочинного наказу. Як на мій хлопський розум… Бо немає ні в єдиному українському законі і в українській Конституції такого виду бойових дій, як «розведення сторін»…

Саме так. Те, що зробили ми, коли відійшли без виконання ворогом навіть незаконних за суттю і змістом умов «договорняків» по дотриманню режиму тиші і одночасному відходу зі своїх позицій, точно було виконанням злочинного наказу, виданого злочинцем чи злочинцями по всьому командному ланцюгу… Бо той наказ був виданий без єдиної законної підстави. І наслідком його виконання стала втрата контролю державою Україна над частиною своєї території не внаслідок переваги над нами наступаючого противника, а просто так… по чиємусь приколу.

Ігор Надолько, фейсбук40ka.info

Указ про розпуск парламенту: що Зеленскому має сказати Конституційний Суд. Розслідування

potopt-po-Konst1

Указ

Процес дострокових парламентських виборів, розпочатий сенсаційним указом президента Володимира Зеленського 21 травня 2019 року, йде повним ходом.

У той же час 11 червня в Конституційному Суді має відбутися відкритий розгляд питання конституційності цього указу.

Тож суспільні та політичні дискусії навколо цієї теми не вщухають.

З одного боку, згаданий акт глави держави досі викликає здебільшого позитивну реакцію серед «широких верств населення».

Це й не дивно, враховуючи разючу різницю між сьогоднішніми рейтингами довіри до президента та Верховної Ради.

Реакція політичних сил на ситуацію залишається підпорядкованою іншій, хоча теж передбачуваній, закономірності: чим менше шансів у політичної партії досягти успіху на дочасних виборах – тим критичніша її позиція до указу, і навпаки.

Таким чином, Конституція постійно згадується усіма учасниками дискусій, але використовується здебільшого не як критерій правової оцінки, а як один з численних інструментів для досягнення електоральних цілей і одержання переваг над політичними супротивниками.

Здавалось би, розрядити ситуацію мав би аполітичний, фаховий аналіз питання. Але авторитетні експерти-конституціоналісти теж встигли поділитися з цього приводу на два «непримиренні» табори.

З огляду на це, багато-хто почав ставити під сумнів саму необхідність аналізу указу на предмет конституційності, виходячи з різних аргументів. Ось деякі з них:

– це виключно політичне, а не юридичне питання, тим більше, що всі партії погодилися брати участь у виборах;

– суспільство, у своїй більшості, підтримало рішення президента;

– парламент не має на сьогодні необхідного авторитету, а тому, незалежно від наявності конституційних підстав, «заслуговує якнайшвидшого перезавантаження»;

– КС теж позбавлений достатньої суспільної довіри, а тому його рішення не вичерпає дискусії;

– вибори до парламенту все одно відбулися б, всього лише на три місяці пізніше, – тому й не варто перейматися скороченням строку повноважень не надто популярних депутатів та ін.

Тобто, на сьогодні, в різних середовищах, на основі різних підходів до змісту і способу аргументації позиції сформувалися три різних оцінки ситуації:

одні вважають указ цілковито конституційним;
інші – неконституційним (їх меншість);
третя оцінка зводиться до того, що конституційна перевірка указу взагалі неважлива (чи то пак – неможлива, недоцільна або недоречна).
Доцільність
Якщо перші дві позиції заслуговують на конструктивну дискусію, то третя, яка повністю виводить питання розпуску парламенту за межі конституційного контролю, не витримує жодної критики. Адже вона не враховує що:

– Рада, як і президент, обрана народом на п’ятирічний строк, який може бути скорочений лише за наявності виняткових і вичерпних конституційних підстав;

– відображена в Конституції стійка воля Українського народу не може підмінятися ані волею сильних світу цього, ані короткочасними примхами тимчасової більшості;

– навіть правильні з політичної точки зору державні рішення мають втілюватися в життя лише в правильний (конституційний) спосіб;

– скептичне заперечення ваги і цінності Конституції, її значення для утвердження верховенства права та захисту прав людини, віддаляє Україну від перспектив вступу до ЄС і НАТО не менше, ніж збройна агресія Росії чи економічні негаразди;

– і нарешті: державного успіху та процвітання можна досягти тільки в разі усвідомлення нацією та політикумом цінності Конституції – як акту первинної влади народу, що покликана реально обмежувати державну владу, утримуючи її від можливого свавілля.

Відтак видається очевидним, що в умовах парламентсько-президентської форми правління, конституційна підстава для розпуску парламенту – найбільш впливового суб’єкта здійснення державної влади в Україні – має бути безсумнівною і переконливою.

Оскільки в указі цієї безсумнівності не вдалося досягти одразу, то остаточно розвіяти сумніви і поставити крапку в дискусії, яка так гостро виникла, зацікавлені всі сторони.

Про те, чи по силах це завдання КС нинішнього зразка, мова піде трохи пізніше. Спершу – декілька слів про суть проблеми, в основі якої лежить феномен коаліції депутатських фракцій Ради.

Феномен коаліції: світові стандарти та українське ноу-хау

Правова природа парламентської коаліції українцям маловідома. Сама ідея її запровадження на вітчизняних теренах виникла раптово – в умовах гострої політичної кризи та переходу до іншої форми правління під час Помаранчевої Революції 2004 року.

Одним з найбільш серйозних недоліків інституту коаліції в «українському виконанні» є надмірна формалізація її статусу при недостатній увазі на сутнісні аспекти роботи коаліції, а також штучне і непродумане розмежування понять «коаліція» та «парламентська більшість».

У більшості парламентських та парламентсько-президентських демократій розуміння ролі і призначення коаліції формувалося історично, а тому регулюється переважно конституційними звичаями та політичною практикою. Головне – утворити стійку більшість, яка сформує уряд, та буде гарантією стабільної роботи парламенту, спрямованої, окрім іншого, на законодавче забезпечення урядової діяльності.

Коаліція – не самоціль, а, перш за все, засіб формування і підтримки уряду. Якщо останній працює, має довіру парламенту, про формальне існування коаліції ніхто навіть не запитує.

В Україні ж усе навпаки. Коаліцію, дивним чином, перетворено ледь не на центральний суб’єкт вітчизняної політики.

Існує чи ні?

Навіть лінивий уже запам’ятав, що відповідно до статті 90 Конституції президент має право достроково припинити повноваження Ради лише з трьох підстав, а саме якщо:

протягом одного місяця у Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції;
протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад уряду;
протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Кожен з цих  пунктів передбачає окрему підставу для розпуску парламенту. При чому всі вони підпорядковані єдиній логіці і меті, об’єднані спільним завданням – запобігти «функціональному паралічу» парламенту та/або уряду.

Тому і перша з наведених підстав, на яку послався президент у своєму указі, не може сприйматися буквально, а має розглядатися глибше – у системному взаємозв’язку з іншими конституційними нормами, змістовними, а не формальними, обставинами, на основі аналізу ефективності діяльності коаліції, а також всього парламенту, його співпраці з урядом, президентом тощо.

Шкода, але обговорення конституційності указу щодо розпуску парламенту звелося до з’ясування факту формального існування коаліції.

В центрі уваги опинилися суто процедурні питання:

чи є вихід фракцій з коаліції свідченням припинення її існування;
наскільки правомірним є доєднання до коаліції окремих народних депутатів, чи були такі факти та як їх перевірити;
чи було оголошення голови  Ради про припинення існування коаліції тощо.
Сама постановка дискусії – некоректна з багатьох причин. В першу чергу –  з огляду на те, що Конституція жодним чином не пов’язує право президента на розпуск парламенту з формальним припиненням існування коаліції.

Цей факт, як ми вже згадували, сам по собі, не має ніякого значення та ні на що не впливає.

Варто погодитися з раніше висловленими окремими експертами твердженнями, що припинення діяльності (виконання функцій) коаліції та припинення її формального існування не можна ототожнювати.

У першому випадку йдеться про змістовний аспект розуміння питання, у другому – про суто формальний.

У першому випадку – проблема впливає на здатність ефективної роботи уряду та всієї держави, у другому – є виключно внутрішньопарламентською справою.

Тож для встановлення факту припинення діяльності коаліції, потрібно з’ясувати, чи мало місце невиконання нею свого конституційного функціоналу.

Функція коаліції

Відповідно до Конституції, за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій у парламенті формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Ради.

В одному з абзаців статті 83 Конституції передбачено дві функції коаліції:

1) відповідно до Конституції вносити пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра;

2) відповідно до Конституції вносити пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів.

Процедура призначення прем’єра парламентом за поданням президента, відповідно до пропозиції коаліції, чітко прописана в Конституції. Однак про інші «пропозиції коаліції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів» в Основному Законі більше ніде не згадується (ще один приклад неуважності авторів реформи 2004 року).

Тож решту міністрів і президент і прем’єр вносять до парламенту вже без попередніх пропозицій коаліції.

Таким чином, єдиною конституційною функцією коаліції у Верховній Раді, що є обов’язковим елементом парламентських процедур, є внесення пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єра.

У жодних інших обов’язкових парламентських процедурах коаліція участі не бере, тобто іншої діяльності не здійснює.

Більше того, посилання, що коаліція, крім наведеного, нібито повинна забезпечувати сталу роботу уряду, призначати міністрів і т.д. абсолютно безпідставні. Це вже не її завдання, а повноваження всенародно обраного на визначений строк парламенту – єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Саме до повноважень Ради, а не коаліції, належить:
* прийняття законів;
* затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням держбюджету, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
* розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабміну;
* здійснення контролю за діяльністю уряду відповідно до цієї Конституції та закону.

Отже, після призначення прем’єра для забезпечення подальшої роботи Кабміну потрібна злагоджена і системна робота Ради. Жодної необхідності, а тим більше обов’язку долучення до цієї роботи коаліції депутатських фракцій, як окремого парламентського утворення, немає.

Тому важко погодитися з тим, що Конституція допускає розпуск парламенту в результаті припинення існування коаліції «на папері», при збереженні реальної парламентської більшості, яка підтримує ініціативи уряду.

Навпаки, штучне існування коаліції, при нездатності внести кандидатуру прем’єра президенту – є ознакою фактичного припинення її діяльності, з відповідними правовими наслідками.

День припинення діяльності

Конституція зобов’язує парламент сформувати коаліцію у місячний строк у двох випадках:
1) в разі обрання парламенту нового скликання;

2) в разі припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді.

З першим пунктом все зрозуміло: відсутність сформованої коаліції у новообраному парламенті унеможливлює внесення кандидатури прем’єра, а відтак – і формування уряду. Це й надає президенту не тільки політичне, але й юридичне право на розпуск недієздатного парламенту.

Але й другий випадок має розглядатися виключно через призму здатності коаліції започаткувати процедуру формування уряду, і ніяк інакше.

Бо відповідно до Конституції, у такому випадку  коаліція має один місяць, щоб внести нову кандидатуру прем’єра. Лише невнесення відповідної пропозиції за відведений час свідчитиме про бездіяльність коаліції з моменту, коли у неї виникло відповідне конституційне зобов’язання.

За цей час ніщо не обмежує парламентарів шукати більшість голосів для утворення іншої коаліції і внесення необхідної кандидатури.

Але якщо і цього не вдалося досягти за відведений місячний строк, у президента виникає право розпуску парламенту.

Відтак, усі процедури формування, розформування, перейменування, переформатування коаліції, які не впливають на здійснення нею єдиної конституційної функції, є внутрішньою справою парламенту та не можуть оцінюватися зовнішніми суб’єктами, в тому числі президентом.

Не можуть вони бути і прямим чи опосередкованим підгрунтям для припинення повноважень парламенту.

Адже, розпуск парламенту є не засобом його покарання за формальну відсутність абстрактної коаліції, а способом виходу з парламентської кризи та відкриття можливості формування уряду.

Черговий шанс для Конституційного Суду

Окремі представники ЦВК вже поспішили необережно заявити, що «після початку виборчої кампанії жодне судове рішення не зможе зупинити виборчий процес». Таке твердження слушне щодо судів загальної юрисдикції, але не може стосуватися юрисдикції Конституційного Суду.

Тим не менше, продуковані політиками та політологами, і широко розтиражовані у ЗМІ заяви про «неминучість» виборів 21 липня, змусили багатьох завідомо змиритися з можливою неконституційністю указу та, незважаючи на це, погодитись на його беззастережне виконання.

Але оголошення дострокових виборів не може бути предметом жодних компромісів, погоджень та домовленостей, якщо цього не передбачає Конституція України або ж прямо не диктує революційна ситуація.

Звісно, до моменту рішення Конституційного Суду, указ про дострокове припинення повноважень парламенту повноцінно діє та втратить чинність лише в разі визнання його неконституційним.

Тож участь у виборчому процесі тих, хто сумнівається у відповідності указу Конституції, логічна та не суперечлива, за умови, що вони докладають зусиль для перевірки указу і допускають можливість скасування дочасних виборів.

Звичайно, багатолітня криза, в якій продовжує перебувати КС, сьогодні не дозволяє йому впевнено взяти на себе роль авторитетного арбітра у цій справі.

В реаліях сьогодення та відсутності достатньої суспільної довіри, після цілої низки різко критикованих, резонансних рішень Суду, навіть цілком справедливе рішення ризикує опинитися в центрі скандалу, не задовільнивши одну із сторін політичного конфлікту.

Тож не дивно, що в сьогоднішніх умовах суддям КС, можливо, й не хотілося б ризикувати та брати на себе високу відповідальність.

Може хтось із них волів би краще «ухилитися» від розгляду справи, благо – способів не бракує: від відмови вирішувати питання по суті до затягування судового процесу.

Але це – абсолютно не той випадок. Ситуація настільки серйозна, що конституційність указу має бути перевірена КС невідкладно в межах розумного строку, ще до 21 липня.

Зрозуміло, що чим ближче дата гіпотетичного рішення Суду до дня голосування, тим складніше буде забезпечити його повноцінне сприйняття і легітимацію. Тому оперативність, без втрати якості розгляду справи – вкрай важлива.

Суд більше не може дозволити собі уникати розгляду питань, для вирішення яких він, власне, й створений. В іншому випадку просто втрачається сенс його існування.

Неспроможність Суду вирішити цю справу по суті і вчасно – свідчитиме про відсутність ефективного конституційного захисту парламенту від свавільного розпуску. Не лише поточного, але й майбутніх скликань.

Але для того, щоби розгляд справи відбувся як належить, зусиль одного тільки Суду буде недостатньо. Дуже важливо, щоб усі зацікавлені суб’єкти виходили з того, що визнання указу неконституційним, чи конституційним не є самоціллю цього провадження.

Спільною метою, досягнення якої необхідне всім, є справедливе, якісно обгрунтоване, зрозуміле суспільству рішення Суду, що буде належно визнане та сприйняте сторонами – без спроб його політизації чи делегітимізації.

При цьому, КС має врахувати попередні помилки в комунікації з суспільством. Тому Україні просто необхідний невідкладний та публічний розгляд цієї справи, де кожна зі сторін відкрито викладе свої аргументи, а суспільство зможе зробити усвідомлений висновок та побачити Конституцію в дії.

Це б стало прикладом нового рівня правової культури, продемонструвало б суспільству іншу якість політичних відносин, дозволило б провести наступні вибори в умовах максимальної легітимності, взаємної довіри і поваги.

Сергій Різник, доцент кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка, Голова ГО «Центр конституційних ініціатив», Національне бюро розслідувань України

Все по дефолту. Расследование

60996849_2220566304686666_4270644393691578368_n

 

— Кто этот мощный старик? – спросил редактор Financial Times репортера, бравшего интервью.
— О, это гигант мысли, отец украинской демократии и особа, приближенная к Зеленскому.

Итак, в интервью ключевому экономическому изданию Запада Коломойский выступил за объявление Украиной дефолта. Уточнив, что Греция и Аргентина уже объявляли дефолт – и ничего.

Во-первых, уже интересно, на какие страны Коломойский предлагает ориентироваться Украине – на Аргентину и Грецию. Во-вторых – не совсем ничего. И даже совсем не ничего. В 2001 году после объявления дефолта в Аргентине произошел обвал песо (национальной валюты), экономика за первый год упала втрое, Буэнос-Айрес охватили беспорядки и мародерство. И длилось это «ничего» 12 лет. Именно через такой срок экономика вышла на докризисный уровень.

К сожалению, не все украинцы могут позволить себе выехать на подобный неблагоприятный период в Израиль или Швейцарию и, глядя на волны Красного моря или гладь Женевского озера, подождать, пока «ничего» закончится. Да и закончится ли? В Аргентине сейчас очередной виток перманентного экономического кризиса, инфляция 25%, а рост ВВП – 2,9%. У Греции рост ВВП – 1,4%. У нас – 2,4%. Пока что.

Да и с Грецией Коломойский лукавит. Ни слова о беспорядках в Афинах, закрытии банков, блокировании платежей и лимита на снятие 60 евро в сутки. И главное: греки не объявили дефолт и стали автономными. И не пошли на поклон к Москве, как намекал премьер Ципрас. А наоборот – Ципрас поехал договаривается о третьем пакете помощи в Берлин и Брюссель. И получил новые транши в обмен на реформы: на жесточайшие меры бюджетной экономии, приватизацию, сокращение пенсий и социальных выплат.

И только в августе прошлого года, после выполнения взятых на себя обязательств Греция впервые за восемь лет получила право одалживать деньги на финансовых рынках, а в Европейском стабилизационном фонде заявили, что только благодаря беспрецедентной финансовой поддержке Греция смогла модернизировать свою экономику и восстановить доверие инвесторов. И после выхода из кризиса безработица в Греции – 20%, среди молодежи – свыше 40%. И Аргентина, и Греция продолжают выплачивать долги МВФ.

Кстати, Игорь Валерьевич не упоминает еще одну страну, объявившую дефолт. Россию. Там в 1998 году рубль упал втрое, банковская система была парализована полгода, а в 2000 году пришел спаситель нации – Путин. Очень показательный пример, Игорь Валерьевич — напрасно не упоминаете.

Но не будем отвлекаться. Так вот, Коломойский даже не ведет речь о реструктуризации, а просто говорит о том, что нужно отказаться от выплат долгов МВФ. И самое интересное здесь состоит в том, что говорит об этом Коломойский в момент, когда национальная экономика вполне дееспособна.

Власть барыг довела платежный баланс Украины до профицита в 300 миллионов долларов за первый квартал. Moody’s говорит, что задержка транша МВФ на несколько месяцев не приведет к существенному ухудшению способности Украины обслуживать внешний госдолг. А советник Зеленского и директор Фонда Блейзера Устенко уверен, что в краткосрочной перспективе Украина сможет удержать макрофинансовую стабильность без очередного транша МВФ, однако в долгосрочной перспективе стране необходимо продолжать сотрудничество с фондом.

Это заявление Устенко наглядно демонстрирует критический дефицит спикеров у Коломойского. Вот не говорил бы Устенко вторую часть фразы – хорошо было бы. А так приходится все делать самому.
Коломойский не может ждать октября или, тем более, декабря. Ему нужно испортить отношения страны с МВФ здесь и сейчас. Игорь Валерьевич, как всегда, играет вдолгую.

Отношения в треугольнике «Коломойский-Украина-МВФ» можно описать с помощью диалога из фильма «Формула любви»:

Коломойский Украине:

— Эй, крестьянка! Приходи вечером на сеновал!

Украина Коломойскому:

— Приду, но с кузнецом МВФ!

Коломойский:

— Зачем нам МВФ?

Зачем МВФ с его миссиями, требованиями реформ, контроля над расходами, рынка и т.д., когда на повестке столько важного? Во-первых, нужно отжать обратно Приватбанк. Игорь Валерьевич уже заявил, что готов принять 24% акций банка, и не отменять национализацию.

«Дайте мне точку опоры – и переверну Землю», — сказал когда-то Архимед. «Дайте мне хотя бы одну акцию – и отожму любое предприятие», — сказал когда-то другой великий человек – любимый ученик Коломойского Геннадий Корбан. А мы знаем по примеру Укрнафты, что любое госпредприятие, где у Коломойского хотя бы одна акция, быстро перестает быть государственным де-факто. И в лучшем случае (а такие случаи у Игоря Валерьевича – редкость) просто перестает приносить прибыль государству. Конечно, МВФ будет очень против этого восстановления справедливости.

Да и много кейсов впереди. Приватизация Центрэнерго и других энергетических активов. Перевалка в Южном. Правильное открытие рынка земли. Очень, очень можно хорошо покуролесить.

А дефолт, что даст дефолт? Тут надо разграничить, что даст дефолт Коломойскому и что он даст избирателям Зеленского.

Избирателям он даст обвал гривны, сокращение рабочих мест и снижение покупательной способности населения. Как это было в 2014. Потому что зарубежные инвесторы начнут массовый исход из страны, сброс украинских долговых бумаг и вывод капиталов. Крупные украинские компании не смогут привлекать внешние заимствования, и будут вынуждены сокращать производство и персонал. А НБУ будет вынужден тратить резервы на удержание гривны.

А что дефолт для Коломойского? О, рынок подешевеет. И вот тогда нужно будет скупать активы, а не сейчас, как это делает нелепый Тигипко, -уверен Игорь Валерьевич.

Когда начнётся турбулентность и пассажиры забегают по салону – вот тогда за копейки можно будет скупить весь багаж. Ресурсы для этого есть, потому что бизнес Коломойского – экспорт сырья за доллары.

Сам Коломойский уверен, что «как другие пассажиры не знаю, а я так точно долечу». И точкой назначения считает президентские выборы в США в ноябре следующего года. На которых, по мнению Игоря Валерьевича, победит Джо Байден. Кандидат от Демократической партии, представителей которой, например, члена Палаты представителей Конгресса Дебби Мукарсел-Пауэлл, поддерживает Коломойский.
Именно поэтому Коломойский с задорным и многозначительным лицом принимает пинки, которыми его награждает команда Трампа. И обещает вывести на свет Божий субчиков. И поэтому окружение Зеленского не отвечает на звонки Джулиани. И этим объясняется poker-face Зе-команды в ответ на новости о том, что миссия МВФ то ли уезжает, то ли продолжает.

Если раньше в фарватере стратегии Коломойского шел только «1+1», то сейчас, похоже, начинает двигаться вся страна.

И поэтому проблема-то как раз не в шаурме, не в факинг-отрасли, и не в старушке-Британии.

Выстраивать публичную риторику Зеленский сможет научиться. Как смог Янукович. А вот научится ли Зеленский быть чем-то (не говоря уже о кем-то) ну хоть чуть-чуть отдельным от Коломойского?

Как это сделать, Зеленскому уже намекал Джулиани, спрашивая об аресте Игоря Валерьевича. Ну это сказка, которая не станет былью при президенте Зеленском. А вот на вполне выполнимый совет шведского экономиста и старшего научного сотрудника Atlantic Council Андерса Аслунда об обязанностях президента Зеленскому стоило бы обратить внимание.
«Это (дефолт) самая глупая идея которую мне приходилось слышать. До конца этой недели Зеленскому следовало бы сделать заявление, что он не допустит дефолта Украины из-за государственного долга. Это входит в обязанности президента, ведь он должен сохранить спокойствие на финансовых рынках», — написал Аслунд.

У Зеленского было три варианта реагирования на слова Коломойского: первый, уже успешно опробованный – промолчать, второй, стремный – сделать заявление в интересах экономической безопасности страны, которую он возглавил, и третий вариант, смешной, который точно понравится Лысому. Повторить слова «Я вам ничего не должен. Я должен только своим родителям».

Зе-команда выбрала четвертый вариант, промежуточный между тремя. Разумков дал перепуганный комментарий на пресс-конференции о том, что «в сегодняшних условиях это малоэффективный путь, и вряд ли Украина сможет по нему пойти».

Если бы Разумков отреагировал словами экономиста Аслунда – «самая глупая идея, которую мне приходилось слышать» — никаких вопросов бы у общества не было. Ответ же Разумкова с этими «вряд ли» и «в сегодняшних условиях» — это просто внесение вопроса в повестку дня. Чтобы добиться абсурдного решения, сначала нужно устроить публичную дискуссию и адаптировать общественное сознание к предлагаемому градусу идиотизма. Ну а потом проиграть дискуссию, сославшись на то, что «сегодняшние условия» поменялись, и превратились в завтрашние, и поэтому «вряд ли» теперь превратится в «возможно», а затем – в «другого выхода нет».

Національний банк України Міністерство економічного розвитку і торгівлі України Міністерство фінансів України Кабінет Міністрів України U.S. Embassy Kyiv Ukraine

Сергей Федорчук, Національне бюро розслідувань України

Повзуча #окупація: путін готує роздачу паспортів РФ усім українцям

Putin-shur1

Президент РФ Володимир путін заявив, що в Москві думають над тим, щоб надавати громадянство Росії у спрощеному порядку не тільки жителям ОРДЛО, але і всім українцям, повідомляє 40ka.info.

«Ми взагалі думаємо про те, щоб надавати в спрощеному порядку громадянам України наше громадянство» — заявив він на прес-конференції в Пекіні, передає російський «Інтерфакс».

Крім того, президент РФ назвав «страшилками» твердження про те, що надання паспортів РФ жителям Донбасу дорого обійдеться російському бюджету.

«Що стосується обговорення цієї теми: я думаю, що в обговоренні цієї теми, перш за все, особливо з точки зору „страшилок“ для російського бюджету, для наших бюджетників, ось ці „страшилки“ вкидаються, безумовно, тими людьми або тими політичними силами, які не хочуть, щоб Росія якось підтримувала людей, які проживають на Донбасі», — заявив він.

Президент РФ підкреслив, що рішення про громадянство не було спонтанним, і «не приймалося з кондачка».

«Ми все прорахували. І кількість можливих претендентів на наші паспорти, і кількість пенсіонерів з цього числа. Це приблизно одна третина з того контингенту, який, як ми вважаємо, може претендувати на наше громадянство», — відзначив Путін.

24 квітня 2019 року Володимир путін підписав указ про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей.

Міністерство закордонних справ України назвало «юридично нікчемним» указ президента РФ Володимира Путіна про спрощену видачу російських паспортів українцям в ОРДЛО та заявило, що це рішення має на меті дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні у післявиборчий період.

Рада Безпеки ООН зібралась на екстрене засідання, щоб обговорити указ президента РФ про спрощений порядок отримання російського громадянства жителям ОРДЛО.

Його учасники наголосили, що «паспортний указ Путіна» підриває суверенітет України.

У Великій Британії заявили, що такі дії Росії — це спроба дестабілізувати Україну. Дії РФ засудили також Німеччина і Франція.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що українські дипломати працюють над посиленням міжнародного тиску на Росію через рішення про видачу паспортів РФ жителям окупованої частини Донбасу.

Дружину Зеленского внесли у базу «Миротворця» за заклик повідомляти рашистам про переміщення #ВСУ. Фото. Відео

zel-viisk1

Сайт «Миротворець» вніс дружину кандидата в президенти Володимира Зеленського у свою базу через те, що 2014 року вона перепостила на своїй сторінці в Facebook публікацію російських ЗМІ, які просили за винагороду надсилати інформацію про переміщення українських військ. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Інформатор бойовиків НВФ. Після того, як інформація про пособництво поширилася 20.04.2019, сторінку видалила», — йдеться на сайті “Миротворця”.

Пост Елены Зеленской, в якому російське інформагенство LIFE пропонує українським громадянам 15000 рублів за відеоролики про пересування українських військ.
Користувачі Facebook обурювалися з приводу перепосту Зеленською в 2014 році публікації російського пропагандистського ресурсу LifeNews.
«Надсилайте відео переміщення українських військ. Гонорар 15 000 рублів», — йшлося у пості.

Водночас після того, як у мережі почало поширюватися обурення перепостом, пост Зеленської за 2014 рік був видалений з її сторінки, однак лишився в архіві.


Сама Олена Зеленська у переписці з кореспондентом «Української правди» фактично відмовилася коментувати свій давній пост, попросивши “не сприяти розгону цієї «новини».

Зеленська Олена Володимирівна внесена в базу Миротворця.
https://psb4ukr.org/criminal/zelenskaya-elena-vladimirovna/

Центр «Миротворець» просить правоохоронні органи розглядати дану публікацію на сайті як заяву про вчинення цим громадянином усвідомлених діянь проти національної безпеки України.

Раніше Зеленский назвав російські окупаційні війська на Донбасі — «повстанцями».

Взломанные электронные письма указывают, что Зеленского финансирует Россия, — Newsweek

zel-pidtrimka1-500x500

Авторитетнейшее американское издание Newsweek в своем расследовании пишет: «Взломанные электронные письма указывают, что Зеленского поддерживает Россия. У комика сильный покровитель: Кремль». Об этом сообщает Национальное бюро расследований Украины.

«Комик и актер Владимир Зеленский, политический новичок, перевернул президентскую гонку в Украине за последние несколько месяцев, пообещав молодым избирателям вырваться из прошлого.

Но теперь взломанные электронные письма указывают, что у Зеленского есть собственный могущественный покровитель: Кремль.

Во вторник Служба безопасности Украины отметила, что они расследуют, получала ли кампания Зеленского финансирование от сотрудников российских спецслужб, которые поддерживают руководство «ДНР», самопровозглашенного пророссийского сепаратистского прото-государства на Донбассе.

Украинская хакерская группа опубликовала взломанные электронные письма, в которых говорилось, что российский сотрудник службы безопасности, сотрудничающий с руководством «ДНР», попытался отправить средства на президентскую кампанию Зеленского. В одном из электронных писем сотрудник российских спецслужб отмечает, что они «утвердили бюджет на действия комика».

Электронные письма также показывают, что часть финансирования поступила от кремлевского помощника Владислава Суркова и российского миллиардера Константина Малофеева, которые помогают диктовать политику Кремля в отношении Украины.

«Сурков является главным архитектором кремлевской пропаганды, наиболее известной как «гибридная война», — сказала Newsweek Ольга Лаутман, следователь по России и Украине. «Он был одним из архитекторов аннексии Крыма».

«Малофеев служит посредником между пророссийскими боевиками на Донбассе и Москвой, и [бывший президент Барак] Обама наложил санкции за то, что он оказывал финансовую поддержку русским националистам в Крыму», — продолжила Лаутман.

Инсайдер, лондонский сайт журналистских расследований, опубликовал копии утечек в среду и утверждает, что они реальные. Euromaidan Press, украинский веб-сайт, открытый после прозападного движения Евромайдана в 2014г, аналогичным образом проверил документы и определил, что «взлом является подлинным». Другие независимые исследователи пришли к аналогичным выводам.

Зеленский говорит, что выступает за диалог с Россией. Были также подняты вопросы о том, слишком ли Зеленский обязан украинскому олигарху Игорю Коломойскому, человеку, которому принадлежит телевизионный канал, на котором транслируется популярное телевизионное шоу Зеленского.
Кремль предпочитает комедианта Зеленского, а не действующего президента Петра Порошенко.

«Если они действительно подлинные, то значение электронных писем показывает, что Кремль хочет продвигаться глубже в Украину и рассматривает Зеленского как инструмент для этого», — сказал Newsweek Андреа Чалупа, писатель и режиссер, специализирующийся на Украине.

„Электронные письма были подтверждены как реальные. Он имеет полную поддержку и доступ к одному из крупных телеканалов, принадлежащих олигарху Коломойскому, которого многие считают его покровителем“, — продолжил Чалупа. «Ясно, что Зеленский является лучшим кандидатом для Кремля, учитывая полное отсутствие у него политического опыта и его сопротивление прозрачности и подотчетности в качестве кандидата».

Сотрудники Зеленского уже пытаются встретиться с влиятельными членами внешнеполитического ведомства США, в том числе с членами Конгресса и представителями мозговых центров. В среду, член партии Зеленского «Слуга народа», которая был названа в честь фильма, нанял лоббистскую фирму Signal Group Д.К. за $60 000».

Ряжений преЗЕдент як гібридна зброя

zel-gubarev1

Мені видається, що наступні мої роздуми є доволі слушними для опису можливих негативних сценаріїв розвитку ситуації.

У ході гібридної війни, як і будь-якої іншої, також відбувається удосконалення сил і засобів ведення бойових дій.

Ще на початку російської агресії ворог для створення потрібної телекартинки і віртуальної реальності використовував ряжених акторів і працівників спецслужб. Але сьогодні ряжені «жертви бандеровцев», що розповідають про «распятых мальчиков» удосконалили до рівня ряженого кандидата в президенти, який розповідає про кінець епохи жадібності і бідності.

Зеленський — це лише фейковий образ, призначений для зомбування телеглядачів. Якщо ряжений кандидат виграє вибори, ми матимемо ряженого преЗЕдента, а Кремль — усю повноту повноважень українського президента, а згодом і більшість в українському парламенті та лояльний уряд.

З жадібним олігархом, який віддав у користування телеканал і забезпечив юридичний і безпековий супровід ряженого кандидата, розрахуються нашими з вами грошима. Бо він прагне лише грошей, а не політичної відповідальності. Коломойський технічно відмежується від Зеленського, підкреслюючи, що не має і ніколи не мав ніякого на нього впливу, а лише виконував умови контракту.

Далі може бути два сценарія підпорядкування путіним України.

1. Ряжений президент за підтримки Росії стає інструментом, за допомогою якого Україна розвертається у бік Росії. Ймовірність перетворення Зе в ефективний політичний інструмент типу Тимошенко є вкрай низькою. Тому більш вірогідним є інший варіант.

2. Після формування в парламенті проросійської більшості і з огляду на неспроможність ряженого президента виконувати свої функції, Україна спочатку де факто, а потім і де юре перетворюється в чисто парламентську республіку. Тоді консенсусу олігархів під кураторством Кремля вже ніяке народне волевиявлення не загрожуватиме.

Сергій Сиротенко, фейсбук, 40ka.info

В СБУ зареєстровано заяву про державну зраду Зеленського, — Вадим Гладчук

Gladchuk-SBU-15-04-2019-1

Служба безпеки України (СБУ) зареєструвала заяву стосовно кандидата у президенти Володимира Зеленського, якого редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук звинувачує у державній зраді, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За словами журналіста, заяву про вчинення дій, передбачених ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада), зареєстрували 15 квітня 2019 року.

Gladchuk-SBU-15-04-2019-2

Гладчук, зокрема, звинувачує Зеленського в отриманні мільйонів російських рублів за державні замовлення уряду Російської Федерації під час війни України за Донбас.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

«Отримувач коштів від уряду Російської Федерації Зеленський В.О. з 2014 року  почав інформаційну українофобську медійну кампанію проти України, українців та мобілізації. Це відео розміщено «Вечірнім кварталом» 7 липня 2014 року.

Через два тижні 21 липня 93 ОМБр перший раз штурмувала с. Піски. Загинуло 6 захисників України, поранено 11.

Посилання на оригінал https://www.youtube.com/watch?v=kgOSrw9Q8rc», пише Гладчук.

Також Гладчук заявляє, що Зеленський в інтерв’ю з Дмитром Гордоном розповів, що проводив час у російських лазнях із держдіячами РФ. Зокрема, Зеленський сам хвалився, що серед них були Дмитро Медведєв та Віктор Янукович.

Гладчук висловлює впевненість, що саме особисте знайомство та пиятики у російських банях спонукали політиків РФ використати кандидата для руйнування державності України.

Серед доказів російського сліду у балотуванні Зеленського Гладчук вказує агітацію за Зеленського від депутатів Держдуми РФ Жириновського та Наталії Поклонської, комуніста Зюганова та сєпара Губарева.

Повний текст заяви про злочин та обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення Зеленським опубліковані за цим посиланням.

 

Суд скасував заборону на в’їзд російському політтехнологу Шувалову

zrada-peremoga1

У 2017 році Шувалова видворили з України і заборонили йому в’їзд у країну на п’ять років.

Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправною заборону на в’їзд в Україну громадянинові Російської Федерації Ігорю Шувалову.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України з посиланням на рішення суду.

Зазначається, що суд визнав протиправною заборону на в’їзд Шувалову і в повному обсязі задовольнив його позов до Державної міграційної служби України.

Рішення приймав суддя Сергій Каракашьян.

Шувалов почав свою діяльність в Україні 1998 року з обрання великого бізнесмена, зятя екс-президента Леоніда Кучми Віктора Пінчука народним депутатом у мажоритарному окрузі в Дніпропетровську.

Потім з 2002 по 2004 рік серед його клієнтів був голова адміністрації Кучми, кум президента РФ Віктор Медведчук. Ті представники журналістського цеху, хто працював на початку 2000-х, напевно, пам’ятають практику розсилки «темників» від адміністрації Медведчука з докладними інструкціями про те, як висвітлювати найважливіші події життя країни. Одним з їхніх авторів тоді вважали Шувалова. Сам він своє авторство незмінно заперечував.

Уже за Віктора Януковича і після нього Шувалов постійно працював із Сергієм Льовочкіним.

Нагадаємо, в травні 2017 року Шувалова, який протягом багатьох років відповідав за інформаційну політику телеканалу «Інтер», видворили з України і заборонили йому в’їзд у країну на п’ять років. За даними нардепа від «Народного фронту» Антона Геращенка, Шувалова використовували спецслужби РФ для проведення антиукраїнських пропагандистських заходів. Сам Шувалов назвав це рішення абсурдним.

У травні 2018 року Шувалов подав позов до ДМС в Окружний адмінсуд Києва.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: