Це просто скотство, так ставити перед ворогом наше військо на коліна… І це просто позорище, так ставати війську на коліна…
Ми тримали фронт в районі Станиці-Луганської в 16-му році поруч з першим батальйоном 28-ї бригади. Там тримали фронт інші бригади й батальйони до нас і після нас. Кожен підрозділ перерив гори землі й піску, щоб закріпитись на нашій землі якнайкраще… Кожен підрозділ мав вбитих і поранених від ворожого вогню на тій землі…

В 16-му році місцеві мешканці двічі виходили на мітинги проти розведення військ, не дивлячись на обстріли Станиці з боку ворога… І питання розведення військ там, де стрілянина не припинялась більше ніж на дві-три доби, знялось, серед іншого, і внаслідок тих, неочікуваних ніким протестів місцевого населення…

Не певен, що більшість мешканців Станиці були в захваті від нашої там присутності і від бойових дій взагалі… Але їх побутовий прагматизм був і є сильнішим за їх неприязнь до нас… Місцеві прекрасно знали про сумні наслідки розведення військ в районі Золотого. Бо те розведення негайно призвело до перетворення зони розведення у «сіру» зону «без руля й вітрил»… Ні закону, ні порядку, ні благ цивілізації… Там, де сіра зона, — життя завмирає дуже швидко… Банки, магазини, лікарні, пошта — мінус… Тому що там, де все це не прикрито нашим військом… Воно дуже швидко стає здобиччю озброєних грабіжників, мародерів і окупантів…

Я не знаю, настільки треба бути або зрадником, або дебілом, щоб не розуміти наслідків такої нерозсудливості, маючи перед очима невдалий приклад Золотого і знаючи простий закон: «Росіянам віри немає і не може бути.»… Бо не існує в світі ні однієї домовленості з ними, яку ці тварі рано чи пізно не порушили б…

Я не знаю, наскільки треба бути негідником, щоб одним розчерком пера, перекреслити кількарічні зусилля наших вояків по звільненню нашої землі від ворога і її утриманню, щоб плюнути на пролиту за цю землю українську кров…

Чому мені соромно за це добровільне ставання зеленого гівна раком перед путіним, а головно за те, що були змушені стати раком перед ним і наші вояки? Чому мені соромно все за це перед нашим Домовим, якому прострелив голову в травні 16-го ворожий снайпер в лісі поблизу Станиці? Наші хлопці за нього помстились і були тим хоч якось втішені. Бо коли за одного нашого буває вбито декілька окупантів — це є хоч якась сатисфакція…

А коли після всього цього ми, просто так, з прихоті якихось піда#асів при владі, які отримали її завдяки купі взагалі нічого не вартих (окрім «прильота» телевізором по голові) піда#асів з чомусь українськими паспортами. але зовсім не українців по духу, які змовились з байдужими до України й українців європейцями і московитськими окупантами відступаємо назад, в тил… Це є що???

Це є ганьба й безчестя… І виконання злочинного наказу. Як на мій хлопський розум… Бо немає ні в єдиному українському законі і в українській Конституції такого виду бойових дій, як «розведення сторін»…

Саме так. Те, що зробили ми, коли відійшли без виконання ворогом навіть незаконних за суттю і змістом умов «договорняків» по дотриманню режиму тиші і одночасному відходу зі своїх позицій, точно було виконанням злочинного наказу, виданого злочинцем чи злочинцями по всьому командному ланцюгу… Бо той наказ був виданий без єдиної законної підстави. І наслідком його виконання стала втрата контролю державою Україна над частиною своєї території не внаслідок переваги над нами наступаючого противника, а просто так… по чиємусь приколу.

Ігор Надолько, фейсбук, 40ka.info