Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України