Сообщения с тегами ‘Віктор Балога’

Регламентний комітет ВР рекомендував голосувати по кожній постанові щодо дати інавгурації зеленского

zel-bulava1-500x375

Регламентний комітет Верховної Ради розглянув сім проектів постанов щодо дати інавгурації новообраного президента Володимира Зеленського і рекомендував ВР голосувати по кожній з них.

Таке рішення комітет прийняв на засіданні 15 травня 2019 року, повідомляє 40ka.info.

Загалом,  проектами пропонувалося провести інавгурацію Зеленського з 17 травня і до кінця місяця.

Серед нардепів, які реєстрували проекти постанов щодо інавгурації, Сергій Міщенко (19 травня), Віктор Балога (19 травня), Віталій Купрій (20 і 26 травня), Сергій Каплін (19 травня), Володимир Курінний (17 травня).

Тетерук реєстрував проект постанови з Бориславом Березою.

Перший заступник голови Комітету Верховної Ради Павло Пинзеник назвав всі постанови мотивованими.

За його словами, вони в межах закону пропонують провести інавгурацію в 30-денний строк після публікації офіційних результатів виборів.

Пинзеник наголосив, що комітет не має повноважень закликати чи визначати дату інавгурації.

Тепер на засіданні Верховна Рада має проголосувати на підтримку тієї чи іншої постанови.

Спікер ВР Андрій Парубій заявив, що ВР буде приймати рішення щодо дати інавгурації на основі рекомендацій комітету 16 травня після того як розгляне закон про Держбюро розслідувань.

У Зеленського обдумують питання узурпації влади та неконституційного розпуску Верховної Ради до осінніх виборів у парламент.

У генпрокуратурі Луценка представнику «Правого сектора» хочуть дати довічне

Pravyi-sektor1-500x247

 

Генпрокуратура передала до суду обвинувачення щодо представника націоналістичного угрупування «Правий сектор», який вчинив низку особливо тяжких злочинів.

Про це йдеться на сайті Генпрокуратури, повідомляє 40ka.info.

«03.12.2018 завершено досудове розслідування та направлено до суду обвинувальний акт щодо раніше оголошеного у розшук та затриманого представника ДУК ВПР „Правий сектор“, який упродовж 2014 – 2015 років у складі банди вчинив низку особливо тяжких та тяжких злочинів», — йдеться у повідомленні.

Вказується, що серед злочинів вчинення терористичного акту 11 липня 2015 року у Мукачевому, що спричинило загибель людини та інших злочинів на території Львівської та Закарпатської областей.

За вчинення особливо тяжких злочинів передбачена кримінальна відповідальність у вигляді довічного ув’язнення та позбавлення волі на строк до 15 років, з конфіскацією майна.

11 липня 2015 року у Мукачево після зустрічі представників «Правого сектора» з депутатом Ради Михайлом Ланьо (близьким до Медведчука) сталося збройне зіткнення, у якому також взяли участь правоохоронці. В результаті загинули декілька людей.

Як йшлося у статті «Української правди», причиною конфлікту, який у підсумку призвів до смерті людей та гучного скандалу, стали непрості стосунки народних депутатів Михайла Ланьо («Воля народу») та Віктора Балоги (позафракційний).

13 липня відбувся допит Ланьо, який натякав на причетність Балоги до «Правого сектора» на Закарпатті.

Балога заявляв, що конфлікт у Мукачево виник через боротьбу за право покривати контрабанду між представниками «Правого сектора» та його колишнім соратником Ланьо.

Парламент не повинен голосувати за воєнний стан, — Балога

Poroshenko-poneslo1-500x431

 

Народний депутат каже, що воєнний стан вигідний лише одному кандидату і невигідний всім іншим, повідомляє 40ka.info.

— Їм потрібен воєнний стан, щоб перенести вибори? Це вже ближче до реальності. Бо воєнний стан вигідний лише одному кандидату і невигідний всім іншим. Воєнний стан дозволяє закрити рота кому потрібно. Закрутити гайки там, де вигідно. Показати всім, «які вони імпотенти і який я молодець». Чи готові вони ризикнути країною заради ще п’яти років при владі? Легко! Тому на моє глибоке переконання, ми не повинні голосувати за воєнний стан в парламенті, — каже Віктор Балога.

Виктор #Балога оказался предателем. Нардеп призвал отказаться от оккупированных территорий

Baloga-Viktor1-500x353

 

Лучшим вариантом завершения войны в Украине является отказ от оккупированных территорий. Так считает внефракционный народный депутат Виктор Балога, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

«Если мы хотим завершить войну силой, думаю, будет трудно. Если дипломатией, то еще труднее. Наиболее реалистичный сценарий – это отказ от оккупированных территорий. Проводим референдум, спрашиваем мнение людей. Тогда не будет предмета войны», – написал он в своем Facebook.

Он считает, что украинцы могут решить, должны ли 95% государства зависеть от остальных 5%, или иметь возможность «развиваться и процветать».

При этом он подчеркнул, что если агрессор пойдет дальше – «это уже другое дело».

«Они пошли только туда, где их поддерживают. В Киеве их поддерживают? Не поддерживают. Поэтому и ловить им здесь нечего. В Полтаве, Николаеве, Одессе поддерживают? Не думаю. В Мариуполе поддерживают? Если так, то будет то же, что и в Донецке», – написал Балога.

Baloga-Viktor-zrada1

Росіянин Григоришин пробачив Авакову борг у 12 мільйонів доларів

Avakov-zelenka1

 

Російський бізнесмен Костянтин Григоришин стверджує, що у 2007 році позичив 12 млн доларів для участі у виборах нинішньому міністру внутрішніх справ Арсену Авакову.

Про це він заявив в інтерв’ю журналу «Новое время», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Авакову я колись позичив 12 млн доларів. Дав йому грошей на вибори у 2007-му. Йому і Віктору Балозі», — сказав бізнесмен.

Відповідаючи на запитання, чи просив він ці гроші назад, Григоришин зазначив, що спочатку його не пускали в Україну тодішній президент Віктор Ющенко і глава його секретаріату Балога.

«А потім в Авакова були складні часи. А нині він міністр внутрішніх справ. Як я можу попросити щось у міністра внутрішніх справ?», — відповів бізнесмен.

Непотізм по-новому. Хто кому брат, кум і сват в українській політиці. Розслідування

poroshenko-kumi1

 

СІМ’Ї

Сімейство Порошенків

1. Петро Порошенко, президент України
2. Олексій Порошенко, батько Петра Олексійовича, депутат Вінницької облради
3. Олексій Порошенко, син Петра Олексійовича, народний депутат України, член президії партії «Солідарність»

Сімейство Балоги

1. Віктор Балога, народний депутат України
2. Оксана Балога, дружина В. Балоги, депутат Закарпатської облради
3. Іван Балога, рідний брат В.Балоги, народний депутат України
4. Павло Балога, рідний брат В. Балоги, народний депутат України
5. Василь Петьовка, двоюрідний брат В. Балоги, народний депутат України
6. Андрій Балога, син В. Балоги, кандидат на мера Мукачевого

Сімейство Королевських

1. Наталія Королевська, народний депутат України
2. Юрій Солод, чоловік Н. Королевської, народний депутат України

Сімейство Луценків

1. Юрій Луценко, народний депутат України
2. Ірина Луценко, дружина Ю. Луценка, народний депутат України

Сімейство Матвієнків

1. Анатолій Матвієнко, народний депутат України
2. Сергій Березенко, племінник А. Матвієнка, народний депутат України, екс-голова ДУСі

Сімейство Добкіних
1. Михайло Добкін, народний депутат України
2. Дмитро Добкін, рідний брат М.Добкіна, народний депутат України

Сімейство Корчинських

1. Дмитро Корчинський, лідер «Братства»
2. Оксана Корчинська, дружина Д. Корчинського, народний депутат України

Сімейство Богословських
1. Інна Богословська, екс-народний депутат України
2. Володимир Мельниченко, чоловік І. Богословської, народний депутат України

Сімейство Клюєвих
1. Сергій Клюєв, народний депутат України
2. Андрій Клюєв, рідний брат С.Клюєва, екс-секретар РНБО

Сімейство Калетників
1. Оксана Калетник, екс-народний депутат України
2. Ігор Калетнік, двоюрідний брат О. Калетник, екс-віце-спікер парламенту
3. Григорій Калетнік, батько І. Калетніка, екс-народний депутат України

Сімейство Дубневичів
1. Ярослав Дубневич, народний депутат України
2. Богдан Дубневич, рідний брат Я. Дубневича, народний депутат України

Сімейство Ющенків
1. Віктор Ющенко, екс-президент України
2. Петро Ющенко, брат В.Ющенка, екс-народний депутат України
3. Ярослав Ющенко, син П. Ющенка, екс-заступник голови Харківської ОДА

Сімейство Довгих-Горіних
1. Станіслав Довгий, екс-народний депутат України
2. Олесь Довгий, син С. Довгого, народний депутат України
3. Ірина Горіна, теща О. Довгого, екс-народний депутат України

Сімейство Тягнибоків
1. Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода»
2. Андрій Тягнибок, брат О. Тягнибока, екс-народний депутат України

Сімейство Герег
1. Олександр Герега, народний депутат України
2. Галина Герега, дружина О. Гереги, екс-секретар Київради, колишній народний депутат України

Сімейство Онопенка
1. Василь Онопенко, суддя цивільної палати Верховного Суду України
2. Євген Корнійчук, зять В. Онопенка, екс-заступник міністра юстиції

Сімейство Костусєвих
1. Олексій Костусєв, екс-мер Одеси
2. Олексій Гончаренко, син О. Костусєва, народний депутат України

Сімейство Білозорів
1. Оксана Білозір, екс-міністр культури, колишній народний депутат України
2. Андрій Білозір, син О.Білозір, депутат Київради

Сімейство Васюників
1. Іван Васюник, екс-віце-премєр-міністр України
2. Ігор Васюник, рідний брат І. Васюника, народний депутат України

Сімейство Васильєвих
1. Олександр Васильєв, екс-народний депутат України
2. Геннадій Васильєв, рідний брат О. Васильєва, колишній в.о. Генерального прокурора України

Сімейство Буряків
1. Сергій Буряк, екс-народний депутат України, колишній голова Державної податкової адміністрації України
2. Олександр Буряк, екс-народний депутат України, банкір

Сімейство Вілкулів
1. Юрій Вілкул, мер Кривого Рогу
2. Олександр Вілкул, син Ю. Вілкула, екс-віце-прем’єр-міністр України, народний депутат України

Сімейство Франчуків
1. Анатолій Франчук, колишній голова Ради АРК
3. Ігор Франчук, син А. Франчук і колишній чоловік Олени Франчук, доньки Леоніда Кучми

Сімейство Кучми
1. Леонід Кучма, екс-президент України
2. Олена Пінчук, донька Л. Кучми
3. Віктор Пінчук, зять Л. Кучми і чоловік О. Пінчук

Сімейство Збітнєвих
1. Рена Назарова, депутат Київради
2. Юрій Збітнєв, чоловік Р. Назарової, екс-народний депутат України

СВАТИ
1. Петро Симоненко (КПУ) і Катерина Ващук, екс-народний депутат України
2. Андрій Деркач, народний депутат України і Володимир Литвин, народний депутат України

КУМИ

Порошенко Петро, президент України

Куми
Віктор Ющенко, екс-президент України
Оксана Білозір, співачка
Юрій Стець, міністр інформаційної політики

Бойко Юрій, народний депутат України

Куми
Дмитро Фірташ, співвласник компанії RosUkrEnergo
Ганна Герман, екс-народний депутат України

Деркач Андрій, народний депутат України

Куми
Давид Жванія, екс-народний депутат України.

Кільчицька Ірена, екс-перший заступник київського мера Леоніда Черновецького

Куми
Аліна Айвазова, колишня дружина Леоніда Черновецького;
Степан Черновецький, син Леоніда Черновецького;
Ольга Богомолець, доктор медичних наук, професор.

Кличко Віталій, мер Києва

Куми
Палатний Артур, народний депутат України

Кучма Леонід, екс-президент України

Куми
Сергій Льовочкін, народний депутат України
Юрій Павленко, народний депутат України
Іво Бобул, співак
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»

Льовочкін Сергій, народний депутат України

Куми
Едуард Прутнік, екс-народний депутат
Віктор Янукович

Луценко Юрій, народний депутат України

Куми
Юрій Стець, міністр інформаційної політики

Мартиненко Микола, народний депутат України

Куми
Давид Жванія, екс-народний депутат України

Медведчук Віктор, екс-глава адміністрації президента Леоніда Кучми

Куми
Володимир Путін, президент Росії
Світлана Медведєва, дружина прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва

Павленко Юрій, народний депутат України

Куми
Леонід Кучма, екс-президент України
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка

Піскун Святослав, екс-Генеральний прокурор і колишній народний депутат України

Куми
Сергій Винокуров, суддя Конституційного суду України
Петро Мельник, екс-ректор Національного університету податкової служби України
Дмитро Понамарчук, журналіст

Поживанов Михайло, колишній заступник міністра економіки України

Куми
Олег Надоша, екс-народний депутат України
Андрій Клюєв, екс-секретар Ради національної безпеки і оборони
Вадим Гуржос, колишній голова Державної служби автомобільних доріг України

Рибачук Олег, екс-глава Секретаріату президента України

Куми
Олександр Третьяков, народний депутат України
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка

Рудьковський Микола, екс-народний депутат України

Куми
Віктор Уколов, колишній народний депутат України

Стець Юрій, міністр інформаційної політики

Куми
Юрій Луценко, народний депутат України
Ірина Луценко, дружина Юрія Луценка, народний депутат України
Петро Порошенко, президент України
Марина Порошенко, дружина Петра Порошенка.

Третьяков Олександр, народний депутат України

Куми
Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка
Едуард Зейналов, колишній народний депутат України
Дмитро Табачник, екс-міністр освіти і науки України
Олег Рибачук, екс-глава Секретаріату президента
Ігор Палиця, екс-голова Одеської ОДА

Франчук Олена, донька Леоніда Кучми

Куми
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»

Шуфрич Нестор, народний депутат України

Куми
Ірина Білик, співачка

Ющенко Віктор, екс-президент України

Куми
Микола Палійчук, екс-голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації
Микола Катеринчук, екс-народний депутат України
Петро Порошенко, президент України
Олександр Черевко, екс-голова Черкаської обласної державної адміністрації
Оксана Білозір, співачка
Володимир Гришко, співак
Оксана Хант (Мороз), власниця магазину «Санахант»
Станіслав Аржевітін, колишній народний депутат України
Сергій Буряк, екс-народний депутат України
Анатолій Бурдюгов, екс-прем’єр-міністр Криму
Давид Жванія, екс-народний депутат України
Михайло Саакашвілі, екс-президент Грузії
Ніно Ананіашвілі, грузинська балерина
Петро Міхеєв, екс-голова правління банку «Україна»

Ющенко Катерина, дружина Віктора Ющенка

Куми
Юрій Павленко, народний депутат України
Олександр Третьяков, народний депутат України

Янукович Людмила, дружина Віктора Януковича

Куми
Вадим Писарєв, художній керівник Донецького театру опери і балету.

Яценюк Арсеній, прем’єр-міністр України

Куми
Андрій Пишний, народний депутат України

Сергій Руденко, Національне бюро розслідувань України

Рада хоче повернути один з диктаторських законів 16 січня

cenzura10-500x380

 

 

Депутат Василь Петьовка, який є двоюрідним братом одіозного закарпатського олігарха Віктора Балоги, вніс пропозиції щодо доповнень та змін до Закону України «Про інформацію», повідомляє sprotiv.org.

Найбільше привертають увагу цих доповнень наступні пункти: «4. Блогер зобов’язаний розмістити на своєму сайті або сторінці сайту в мережі “Інтернет” свої прізвище та ініціали, електронну адресу для направлення йому юридично значимих повідомлень».

Як стверджують громадські активісти, влада бажає деанонімізувати Інтернет і точно знати імена та інші дані людей, що можуть зводити крамолу на можновладців.

«Так як зараз почались гоніння за активістами, що не погоджуються з тим, як проводиться четверта хвиля мобілізації, так само влада може почати гоніння з будь-якої іншої теми, яка їм не сподобається», – коментують закон в соціальній мережі ВКонтакте.

Крім того, багато інших пунктів є досить непрописаними і можуть використовуватись як завгодно.

«Під вкрай широке визначення «екстремістських матеріалів» або «матеріалів, що пропагують культ насильства і жорстокості» при бажанні можна підігнати що завгодно. Так само як і «порушенням ділової репутації організації» згодом запросто можуть назвати запис про те, як роботодавець кинув найманих працівників на зарплату», – стверджують на сайті лівих активістів «Чорна радуга».

Подібний законопроект було ухвалено 16 січня 2014 року.

За рейдерский захват Коломойским Укртатнафты миллиарды заплатит украинский бюджет. Подробности

tatneft-kolomoyskiy1Международный коммерческий арбитраж (Париж) вынес решение по иску российской “Татнефти” к государству Украина по делу о захвате группой “Приват” нефтеперерабатывающего завода “Укртатнафта” осенью 2007 г. Точная сумма компенсации россиянами держится в секрете, варьируясь в широком диапазоне, который в любом случае измеряется миллиардами гривен. Таким образом, за добычу Игоря Коломойского неотвратимо заплатит украинский бюджет, а точнее, каждый украинец.

Однако в этой истории взыскание парижского суда не главное. Это история о том, как коррупция разваливает целые отрасли страны, нанося ей непоправимый ущерб. Очень дорого начинают обходиться стране и олигархи.

Иск был подан татарами еще в 2008 г. Рейдерский захват и последующие решения украинских судов, отобравших акции “Укртатнафты” у “Татнефти” и двух аффилированных с ней зарубежных компаний-акционеров, были расценены как нарушение Украиной соглашения с Россией о привлечении и взаимной защите инвестиций от 27 ноября 1998 г. Поначалу сумма иска превышала 2,5 млрд долл., но по ходу рассмотрения дела несколько раз пересматривалась.

Первой тревогу забила еще Елена Лукаш. В декабре 2013-го министр юстиции в правительстве Азарова известила своего шефа о надвигающемся поражении в международном арбитраже.

После февральской революции, 11 марта 2014 года, аналогичное письмо отправил на имя нового премьера Арсения Яценюка новый министр юстиции Павел Петренко: “Есть существенный риск, что Арбитражный трибунал признает ответственность Украины за утрату ОАО “Татнефть” прямых и непрямых акций АО “Укртатнафта”… Также есть риск… относительно требований по неоплаченным поставкам нефти”.

Оба министра юстиции призывали министерства и ведомства срочно мобилизоваться для выработки позиции. Были ли услышаны эти призывы, неизвестно, поскольку точно неизвестно, какой размер санкций в итоге наложен на Украину. Как выяснилось, этот процесс окутан плотной завесой секретности. Интересно, что разглашать парижский вердикт не хотят как в украинском Минюсте, так и в “Татнефти”. Не увенчались успехом попытки узнать детали и у международных адвокатов, принимавших участие в процессе. В результате опроса всевозможных источников можно лишь констатировать, что штраф составил от 112 млн долл. до 1,34 млрд (от 1,5 до 17 млрд грн).

“Защите удалось отбить претензии “Татнефти” в части компенсации стоимости товарных остатков на НПЗ на момент захвата, а также существенно скорректировать оценочную стоимость татарского пакета акций”, — рассказал источник в Минюсте на условиях анонимности, говоря о версии “малого” штрафа. В то же время в своих письмах Лукаш и Петренко говорили об ожидающемся проигрыше в размере 1 млрд долл. Как бы там ни было, на своем сайте в разделе тендерных закупок Минюстом уже размещено объявление о поиске международных юристов для отмены арбитражного решения по иску “Татнефти”.

Независимо от того, какой в итоге окажется санкция, Украина в истории с захватом крупнейшего украинского нефтеперерабатывающего завода уже потеряла намного больше. Это история глобальной коррупции и роли олигархов в разрушении страны.

Классика с необычным концом

Это случилось 19 октября 2007 г. Районный суд Сумской области восстановил в правах председателя правления “Укртатнафты” (Кременчугского НПЗ) Павла Овчаренко, который был уволен с должности в 2005 г. Буквально в тот же октябрьский день при вооруженной поддержке его усадили в прежнее кресло, выкинув оттуда менеджмент, лояльный “Татнефти”.

Дуэт Азаров—Клюев, который на тот момент был у власти и который с татарами, говорят, связывали не только дружественные, но и деловые отношения, посылает на завод восстановить справедливость милицейский отряд во главе с заместителем министра МВД. Однако тех на предприятии тормозит даже не заводская охрана, а внутренние войска, подчинявшиеся напрямую президенту Ющенко. (В нашем контексте источники рекомендуют обратить больше внимания на личность Виктора Балоги, главы президентской канцелярии на тот момент). Как бы там ни было, солдаты внутренних войск жили на заводе еще несколько лет после захвата, поселившись в актовом зале заводоуправления.

Достаточно быстро становится понятно, кто устроил этот “праздник”. Овчаренко еще в свое первое пришествие не скрывал своего подчинения Александру Ярославскому. Судя по всему, последний просто обменял возможность “поюзать” своего бойца для получения юридического предлога в деле кременчугского переворота. Немногим позже Ярославский заявит, что стал владельцем 24% акций “Укртатнафты”, а на заводе начнут забывать, как вообще выглядит Овчаренко.

Основным же действующим лицом выступил Игорь Коломойский, организовавший политическое, юридическое, а впоследствии взявший на себя финансовое и сырьевое обеспечение проекта. Первый бонус партнеры получили сразу: на момент захвата в заводских резервуарах плескалось сырья и нефтепродуктов, по словам менеджеров “Татнефти”, на полмиллиарда долларов (впоследствии татары включили эту сумму в иск).

За последующие два года в украинских судах было оспорено право собственности 55% акций, находившихся в собственности “Татнефти”, а также аффилированных с ней офшорок SeaGroup International и Amruz Trading. После этого акции выставили на “открытые” торги, где их выкупило некое ООО “Корсан” (владелец 1,2% акций НПЗ), в учредителях которого отчетливо просматриваются профили харьковско-днепропетровского дуэта, уходящие корнями в офшорные юрисдикции.

Интересная деталь: по закону, вакантные акции ЗАО “Укртатнафта” сначала должны быть предложены действительным акционерам, крупнейшим из которых с 43-процентным пакетом является НАК “Нафтогаз Украины”. Однако заместитель главы госкомпании Игорь Диденко подписал отказ от участия в конкурсе, что открыло путь к акциям “Корсану”. Тот же Диденко в феврале 2010 г., между первым и вторым турами президентских выборов, подпишет доверенность на участие в собрании акционеров “Укртатнафты”, на котором будут легитимизированы итоги этих чудо-конкурсов и зацементирована власть невесть откуда взявшихся акционеров. В наблюдательный совет “Укртатнафты” вошли лично Коломойский и его партнер Боголюбов.

Почему роль Коломойского ключевая? После захвата предприятия “Татнефть” добилась введения эмбарго на поставки российской нефти в Кременчуг. С тех пор завод живет, по сути, на украинской нефти, которая, в свою очередь, добывается “Укрнафтой”, полностью подконтрольной “Привату” с превалирующим госпакетом акций. Транспортировка этой нефти на завод идет по системе государственной “Укртранснафты”, возглавляемой ставленником “Привата” Александром Лазорко. В конце концов, весь производимый “Укртатнафтой” нефтепродукт реализуется через 1600 автозаправок “Укрнафта”, ANP, “Авиас” и т.д., контролируемых “Приватом”. С захватом “Кременчуга” мощнейшая в стране нефтяная империя очень сильно укрепилась.

Время расплаты

Сумма, которую предстоит заплатить по решению Парижского арбитража Украине и каждому ее гражданину за такие успехи “Привата”, далеко не полная и не основная. В какую сумму, например, можно оценить фактическое разрушение нефтеперерабатывающей и нефтетранспортной отраслей страны?

А ведь шансы избежать грустного сценария были. Но в стране, где все покупается и продается, Игорь Валерьевич всем очень нужен. Тем более его позиция в разговоре с чиновниками крайне удобная: вам не надо ничего делать, просто не делайте ничего. Не проводите собрания акционеров “Укрнафты”, “Укртатнафты”, не лезьте в “Укртранснафту”, она же и так работает…

Между тем прибыль “Укрнафты” в 2013 г. упала в семь раз, транспортировка нефти под мудрым руководством достигла дна, а этой весной началась выкачка технологической нефти.

Печальна и судьба “Укртатнафты”: накопительный финансовый результат хозяйствования “Привата” на заводе в 2008–2013 гг. составляет 6,5 млрд грн. Убытков. Этот крупнейший нефтеперерабатывающий завод страна теряет, так как программа его модернизации была заморожена, по сути, не начавшись.

Не будем в этом споре идеализировать и “Татнефть”. По факту инвестиционные обязательства, принятые при создании “Укртатнафты” в 1994 г., россияне не выполнили. Не может похвастать “Татнефть” и особыми инвестициями в НПЗ — ни одной масштабной установки при них построено так и не было. С переданным Украине добывающим предприятием в Татарстане работа также не заладилась…

Однако это уже другая история, тогда как в проблемной для себя ситуации “Татнефть” сделала все, чтобы вопрос “Укртатнафты” стал личной заботой Владимира Путина. Это было несложно, так как, по имеющимся данным, за “Татнефтью” в Украине были закреплены формальная и неформальная поддержка топливом и финансами Черноморского флота РФ в Крыму. Экспроприация “Укртатнафты” автоматически вынудила Кремль искать новые источники финансирования. По данным ZN.UA, требование вернуть Кременчугский НПЗ было одним из семи предъявленных российским лидером Виктору Януковичу после избрания последнего президентом в 2010 г.

Однако буквально через три месяца стало понятно, что Игорь Валерьевич предложил нечто более интересное, и Казань с Москвой остались с носом.

Цена одного захвата

Захват “Укртатнафты” оказал пагубное влияние на всю нефтеперерабатывающую и нефтетранспортную отрасли Украины, безвозвратно перечеркнув их перспективы. Точно подсчитать убытки сложно, понятно одно —ущерб колоссальный. Вот только краткий перечень убытков:

— возмещение ущерба “Татнефти” — 1,5–17,5 млрд грн (точных данных на момент публикации нет);

— падение переработки нефти на “Укртатнафте” более чем вдвое, с 6 до 2,5 млн т в год. Уменьшение отчислений в бюджет всех видов налогов, сокращение рабочих мест;

— остановка Одесского НПЗ в 2009 г. из-за разворота нефтепровода Кременчуг—Одесса для поставок нефти с моря на “Укртатнафту” (в 2011 г. программа была свернута);

— остановка Дрогобычского и Надвирнянского НПЗ, принадлежащих “Привату”, интерес к которым пропал после завладения более современным и мощным НПЗ “Укртатнафта”;

— увеличение объемов импорта нефтепродуктов из-за уменьшения переработки в Кременчуге, остановка Дрогобычского, Надвирнянского и Одесского НПЗ;

— утрата транзитных объемов сырья на Одессу вследствие разворота нефтепровода из Одессы в Кременчуг;

— перспектива утраты “Укртатнафты” вследствие отсутствия инвестиций в модернизацию;

— снижение объема транспортировки нефти “Укртранснафтой” за пять лет вдвое из-за падения объемов переработки и исчезновения транзитных маршрутов;

— в недалекой перспективе — утрата нефтепроводной системы вследствие начавшейся выкачки технологической нефти по причине неиспользования нефтепроводов;

— нанесение удара по инвестиционному имиджу Украины в глазах международных инвесторов.

И “по мелочи”: юридическое сопровождение судебного процесса по иску “Татнефти” в европейских судах уже стоило и еще обойдется Украине в сотни тысяч долларов.

***

Что же дальше? По уму и по справедливости, правительству Украины было бы правильно переадресовать предъявленный в Париже счет тем, кто присвоил себе Кременчугский НПЗ и уже семь лет на нем зарабатывает. Посмеялись? Теперь рассмотрим другие варианты. Кому правительство может предъявить иск? “Корсану”? Даже если государству удастся списать в свою пользу 55% акций “Укртатнафты”, работать завод вряд ли сможет. За эти годы вокруг него свит такой кокон из залогов и долгов в Приватбанке, что распутать его одной жизни не хватит… Похоже, одна надежда на юристов, которые попробуют уменьшить пока доподлинно неизвестный размер штрафа.

А вообще жизнь продолжается. Игорь Диденко назначен замминистра энергетики и угольной промышленности, Александр Лазорко штурмует Минэнергоугольпром и Кабмин для переработки технологической нефти, Игорь Коломойский и его партнер Игорь Палица — губернаторы…

Не вызывает сомнений, что парижский приговор станет новым поводом для дальнейшего распинания Коломойского на телеканалах Фирташа—Левочкина, Ахметова и Пинчука, которые бомбят днепропетровского губернатора в каждом выпуске новостей. Однако за каждым из них есть своя яркая история распилов госбюджета, уничтожения госпредприятий и ликвидации перспектив целых отраслей. Просто у них еще не было своего Парижа.

Сергей Куюн, Национальное бюро расследований Украины

Укринбанк — последнее пристанище банкира и генерала Николая Герасименко

На фото слева направо: глава Наблюдательного совета «Укринбанка» Владимир Клименко, советник президента Украины, экс-глава НБУ Владимир Стельмах,  советник главы правления  «Укринбанка» , экс-зампред СБУ Николай Герасименко в зале переговоров «Укринбанка» купленного ими за 4 000 гривен (фотография с сайта банка).

На фото слева направо: глава Наблюдательного совета «Укринбанка» Владимир Клименко, советник президента Украины, экс-глава НБУ Владимир Стельмах, советник главы правления «Укринбанка» , экс-зампред СБУ Николай Герасименко в зале переговоров «Укринбанка» купленного ими за 4 000 гривен (фотография с сайта банка).

Увидев Герасименко Н.М. в здании службы безопасности сотрудники СБУ были в шоке.  Еще больший шок вызвала информация, что Наливайченко назначил его своим помощником и собирается сделать заместителем председателя службы безопасности Украины. Спросите у любого из бывших председателей СБУ, широкой общественности, журналистов, даже например у Татьяны Черновил кто такой Герасименко, вы услышите ответ – подонок профессиональный.

Фабрикация уголовных дел в тандеме с Виктором Пшонкой и его подчиненными.

Незаконная реализация имущества конфискованное Службой безопасности Украины.

Воровство  служебных документов.

Вывод денег НБУ Украины на подконтрольный Герасименко «Укринбанк».

Неоднократные увольнения из службы безопасности Украины.

Захват имущества клиентов «Укринбанка» с помощью фабрикации против них уголовных дел.

Тесные связи с криминалитетом.

Это не полный перечень «подвигов» Герасименко.

ГЕНЕРАЛ КОМПРОМАТОВ

Сложно найти более скомпрометировавшего себя заместителя главы Службы безопасности Украины, чем Николай Герасименко. Журналисты ряда СМИ основательно покопались в его деятельности. Не исключено, что причиной тому не профессиональная деятельность зампреда СБУ, а исключительная жадность, которая превалировала над основным чувством человека – самосохранение.

«Украина криминальная» в статье «ОПГ от СБУ: «крысы конторские» настаивает на том, что под руководством Герасименко, в то время первого заместителя начальника Следственного управления СБУ, была создана целая организованно-преступная группа, которая реализовывала конфискованное правоохранителями имущество за бесценок. «Крысиная технология была проста и действенна. После возбуждения уголовного дела по факту совершения преступления, предусмотренного ст. 201 УК Украины, Николай Герасименко направлял материалы в подразделение, которым руководил Вергелес. А тот поручал дело своему подчиненному Юру, для проведения, так сказать, досудебного следствия. Которое, на самом деле, не проводилось, виновные лица не устанавливались и к ответственности не привлекались», – пишет издание.  Далее согласно разработанной схеме Юр и Вергелес выносили постановления о реализации вещдоков.

После этого, согласно раскрытой схеме изданием, «…в дело вступала эксперт КНИИСЭ Павленко. На основании постановления следователя она готовила экспертное заключение, в котором стоимость товаров волшебным образом многократно занижалась…Следователь, вооруженный документом экспертизы и руководимый тягой к сбережению будущего «запаса» стаи тут же принимал решение про реализацию товаров. После чего они передавались фирме – реализатору «Росичи» в лице господина Мельника. После всех манипуляций с чужим имуществом, организованная группа под предводительством Н.Герасименко получала «легко конвертируемые зеленые вершки», а на депозит Службы безопасности Украины поступали суммы от продажи товаров по сниженным ценам или небольшая часть от их стоимости. «Деревянные корешки», так сказать…» Таким явно наглым способом всей группе удавалось безбедно существовать.

Пока в июле 2005 года приказом председателя СБУ Александра Турчинова не был отстранен от должности первого заместителя начальника Следственного управления СБУ. А уже в апреле 2007-го назначен  Наливайченко с повышением – начальником Следственного управления СБУ, в июне 2007 занял кресло заместителя председателя СБУ – начальника Следственного управления.

И опять же Николай Герасименко, уже в звании генерал-лейтенанта оказывается в эпицентре скандала. По информации издания «Версии», Николай Герасименко собирал компромат на тогдашнего главу секретариата президента Виктора Балогу. «Герасименко утащил и спрятал в своем гараже материалы дела о контрабанде элитных иномарок на закарпатской таможне, где каким-то боком проходил брат высокопоставленного чиновника Иван Балога. Расстарался до такой степени, что по факту исчезновения старого дельца из архива было возбуждено дело, в гараже у зампреда, по слухам, даже провели обыск, где и нашли погрызенные мышами бумаги», – пишут «Версии». – «Над Балогой и Герасименко долго смеялся весь бомонд, что первому явно не понравилось, и второй оказался за штатом СБУ».

«УКРИНБАНК» ПОСЛЕДНЕЕ ПРИСТАНИЩЕ БАНКИРА И ГЕНЕРАЛА?

В кризисный 2009-й дуэт из банкира и генерала выбирает себе новую жертву «Украинский инвестиционный банк», приобретение которого на сегодняшний день не имеет однозначной трактовки, хотя она четко прописана разными статьями Уголовного Кодекса.

Само приобретение «УкрИнБанка» больше напоминает мошенническо-рейдерский захват, нежели легальное приобретение. Так, по словам очевидцев событий, тогдашний зампред СБУ Герасименко и покинувший пенаты банкротящейся «Биг Энергии» Клименко.  Организовав  за 4000 гривен рефинансоронвание НБУ  и каким-то образом получили контрольный пакет  «Укринбанка».

Одновременно с переходом контрольного пакета в банке появляется Клименко, который  представился «человеком, связанным с руководством НБ Украины». В кратчайшие сроки новоприбывшие меняют руководство банка путем подделки документов — писем в НБУ и уже известного финта Герасименко – «выдавливания» неугодных при помощи силовиков и уголовных дел. Так банк становится полностью подконтрольным дуэту.

После чего, по информации СМИ, «УкрИнБанк» начинают нещадно разворовывать, и он становится инициаторов ряда рейдерских атак.

УПРАВЛЕНЦЫ ОТ РЕЙДЕРСТВА

В уже упомянутой статье издания Banker.ua «Кто и как зарабатывает на проблемных банках» автор заявляет о мошеннических действиях руководства банка: «…вновь пришедшая команда во главе с Клименко–Герасименко начала активно заниматься схемами «кидков» клиентов. Со слов сотрудников Национального Банка, они регулярно искажают отчётность банка, подделывают документы…»

Одной из первых афер по вымывании средств из банка, по информации автора, стала продажа в два раза ниже рыночной стоимости офисного центра ООО «Белая Акация», находящийся в то время в залоге у банка.  После «УкрИнБанк» замечен в захвате крупнейшего торгово-развлекательного центра Тернополя «Аллигатор». По словам учредителя ТРК Валерия Борисова, Клименко выкупил кредит его компании у банка «Биг Энергия», а потом попросту продал комплекс подконтрольной фирме со странным названием «Акция». Сразу после смены собственника в отношении Борисова начали возбуждаться уголовные дела, оказываться другое давление со стороны силовых структур. Причиной этому, по его мнению, несомненно, стали старые связи Герасименко и лобби нового подельника дуэта – заместителя губернатора Тернопольской области Юрия Желиховского.

Примечательно, что, по заявлению Борисова, комплекс на сегодняшний день практически не функционирует и даже не имеет всей разрешительной документации. Т.е. правление банка не только допускало свое участие в практически захватах предприятий, но и не смогло должным образом довести объект «до ума».

И еще, по подсчетам Валерия Борисова, схема по отбору «Аллигатора» обошлась 13 миллионов гривен, а «Акции» он был продан всего за 1,3 миллиона. Сами собой напрашиваются вопросы: зачем глава наблюдательного совета наказал свой банк на 11,7 миллионов? И забиралось только затем чтобы забрать? Сколько таких убыточных схем реализовано? И как долго при таких «управлятелях» сможет существовать банк?

С другой стороны становится вполне понятно: почему железный середнячок рынка вдруг становится таким себе незаметным и незначимым игроком – его попросту используют в своих целях для обогащения дуэт…Или, может быть, трио?

Шлейф «подвигов» и афер парочки Клименко-Герасименко, по информации Национального бюро расследований Украины тянется еще от их добанковской деятельности – с торговли конфискованным металлом в Сумской области, когда один начальник СБУ области Герасименко поставлял его коммерсанту Клименко в его «Супермаркет цветных металлов».

В той же статье портала «Банковский генерал от коррупции и афер-2» автор приоткрывает завесу прошлого о Владимире Клименко «Некоторое время он работал «младшим подносящим» в «Брокбизнесбанке» братьев Буряков. Общеизвестно, что Сергей и Александр Буряки, а в особенности их отец Василий Буряк, состояли в тесной дружбе с тогдашним председателем НБУ Владимиром Стельмахом. И во время своей временной отставки в начале 2000-х Стельмах состоял при «Брокбизнесбанке» главой наблюдательного совета. В это же время там крутился и «металлист» Клименко.

В Интернете пишут, что именно в «Брокбизнесбанке» Клименко как раз ощутил приятную легкость банковских денег, особенно полученных за счет обмана акционеров. В частности, приводится случай, когда после согласования с ним помещение для филиала банка было куплено не за 5 млн. грн. (по курсу 4,68), как запрашивал продавец, а за 9,2 млн. грн… Куда ушла разница? Догадайтесь сами…»

Banker.ua в статье «Кто и как зарабатывает на проблемных банках», ссылаясь на официальные документы, сообщает, что следующим местом работы Владимира Клименко стал ОАО АКБ «АвтоКРАЗБанк», в котором по информации НБУ он являлся членом наблюдательного совета и владел 7,68% акций. По информации Государственной налоговой администрации в Харьковской области в финучреджении работала «…преступная группа, финансовым мозгом которой является «АвтоКРАЗбанк», масштабами своей преступной деятельности сражает наповал… Ею только в первом квартале прошлого года переведено на счета подконтрольных зарубежных структур в один из латвийских банков около 875 миллионов долларов!». Это, согласно фактам, приведенным в статье, подтвердили данные Государственного финансового мониторинга для СНБО, согласно которым они видят в деятельности «АвтоКРАЗБанка» «признаки отмывания денег».

В настоящее время, Герасименко Н.М., представляясь советником председателя СБУ, посещает органы прокуратуры, МВД, суды продолжает лоббировать фальсифицированные с его участием  (на коммерческой основе) уголовные и гражданские дела.

При этом Герасименко Н.М. заявляет, что он выполняет особые поручения и курирует особо важные  дела по поручению новой власти.

Просили бы обратить на это внимание руководство СБУ и Прокуратуры, а сотрудников этих органов и судов, к которым  будет обращаться отставной генерал Герасименко Н.М., немедленно сообщать на горячие линии Прокуратуры и СБУ.

Возникает вопрос, будет ли кто-то из тех, кто был на Майдане мириться с нахождением Герасименко в стенах СБУ. Какая цель этого назначения и кто его лоббирует? Что надо сделать обществу, чтобы  взять под контроль назначение в силовых структурах и не допускать беспредел?

Лидия Вайнер, Национальное бюро расследований Украины

Сімейні клани в українській політиці

Якби у Британії була своя Ганна Герман, яка працювала би в офісі Гордона Брауна, і одного весняного дня вона би надумала зробити свого сина заступником міністра, ця подія спричинила би скандал, а то й урядову кризу.

Таблоїди не давали би проходу новопризначеному чиновнику, а слідча комісія зайнялася би перевіркою, чи відповідає така поведінка цінностям, які повинні сповідувати піддані Її Величності.

Зате в Україні відрядження сина Ганни Герман заступником до Нестора Шуфрича не спровокувало навіть реакції з боку опозиції. Можливо тому, що зробити зауваження сьогоднішній владі просто нема кому. Адже їхні попередники мало чим відрізнялися від тих, хто тепер перебрався до службових кабінетів.

Характерна риса Партії регіонів

На сайті Міністерства надзвичайних ситуацій з’явилася біографія сина Герман Миколи Коровіцина.

Тепер платники податків знатимуть, що утримуватимуть заступника міністра, чий трудовий шлях до цієї посади пролягав аж з однієї кар’єрної сходинки – помічника народного депутата.

При чому цим депутатом була власна мама. Формально Коровіцин був оформлений до депутата Чорновола, але, за словами самого Тараса, частину квоти своїх помічників кожен нардеп віддає на потреби фракції. І Коровіцин працював саме з Герман як її водій та асистент. Загальний стаж роботи нового урядовця до призначення в Кабмін – три роки і сім місяців.

Поява сина Герман у Міністерстві надзвичайних ситуацій не викликала жодної резонансу в середовищі Партії регіонів. Демократичні традиції не надто розвинуті у команді нового президента. Цим регіонали і відрізняються від «Нашої України», де схоже за суттю призначення чоловіка Віри Ульянченко тут же викликало публічне засудження.

Прилаштування власних близьких на теплі посади цілком відповідає політичній культурі Партії регіонів.

Для цього достатньо переглянути склад Донецької обласної ради. Там можна знайти багато людей, чиї родичі освоюють уже київські владні коридори.

Так, депутатом Донецької обласної ради від Партії регіонів є:

– Віталій Пригодський – син Антона Пригодського, впливового депутата Верховної Ради;

– Володимир Дейч – син Бориса Дейча, іншого нардепа з Партії регіонів;

– Василь Бубка – брат екс-регіонала Сергія Бубки, глави Національного олімпійського комітету;

– Андрій Бондаренко – чоловік депутата Олени Бондаренко і, до речі, ще один новопризначений заступник міністра надзвичайних ситуацій;

– Віктор Бондик – брат нардепа-регіонала Валерія Бондика;

– Алла Борулько – родичка генпрокурора Медведька;

– Сергій Близнюк – син нового губернатора Донецької області регіонала Анатолія Близнюка, який до цього був головою Донецької облради.

Схожа ситуація і в міській раді Донецька. Тут мандатом володіють також діти нардепів:

– Андрій Ландик – син Валентина Ландика;

– Сергій Дейч – син Бориса Дейча.

Прецедент з призначенням сина Герман став нагодою проаналізувати інші родинні та кадрові зв’язки в українській політиці. Їх виявилося достатньо у всіх п’яти політичних силах, представлених у парламенті.

«Українська правда» не претендує на вичерпність цього списку, оскільки просто не всі сімейні стосунки нам відомі.

Партія регіонів

Тут моду задає сам Віктор Янукович, який власним вольовим рішенням у 2006 році дарував депутатство своєму сину Віктору Януковичу.

За цей час Янукович-молодший жодного разу не виступив з парламентської трибуни як доповідач або співдоповідач, жодного разу не взяв слова з місця. В парламенті цього скликання син Януковича поставив своє прізвище під трьома законопроектами. Оскільки тексти нормативних актів готував не він, то, швидше за все, автографи сина Януковича мали на меті іміджеве навантаження.

Загалом перші вибори за чисто партійними списками, які відбулися у 2006-му, відкрили зелений коридор до парламенту для другої хвилі регіоналів, чиї родичі на той момент уже побували в депутатах.

Так, у 2006 за списком Партії регіонів у депутати потрапляє бізнесмен Сергій Клюєв – брат Андрія Клюєва, який до того часу встиг попрацювати віце-прем’єром.

 

Також у 2006 році регіонали включають до свого списку Володимира Вечерка – зятя одного з найавторитетніших персонажів у донецькій ієрархії Юхима Зв’ягильського.

Загалом на виборах у 2006-му регіонали проводять до парламенту:

– Юлію Ковальову – сестру Василя Салигіна, який був обраний головою Харківської обласної ради;

– Олександра Вілкула – сина Юрія Вілкула, голови Дніпропетровської обласної ради;

– Володимира Ландік – брата іншого нардепа Валентина Ландика;

– Артема Щербаня – сина екс-губернатора Донеччини Володимира Щербаня.

Тоді ж нардепом стає Артем Пшонка – син заступника генерального прокурора Віктора Пшонки.

Трохи раніше, у березні 2004 року на довиборах до парламенту потрапляє Олександр Васильєв – брат на той час генерального прокурора Геннадія Васильєва.

У 2007 році на дострокових виборах у списку з’являється прізвище Юлії Новикової. Лише згодом з’ясувалося, що це – рідна сестра Сергія Льовочкіна.

 

Тоді ж 2007-му мандат отримує Олександр Супруненко – родич Леоніда Черновецького по лінії його доньки Христини.

У 2007-му нардепом став Дмитро Рева, чий батько Олексій Рева багато каденцій поспіль обіймає посаду мера Артемівська, де Ахметов (чи все-таки Янукович?) володіє заводом шампанських вин.

Родинні призначення не обмежуються Верховною Радою. Так, членом Центральної виборчої комісії в 2007 році стала Тетяна Лукаш – сестра юристки-регіоналки Олени Лукаш.

Інша юрист Тетяна Ківалова, донька нардепа Сергія Ківалова, є депутатом Одеської міської ради від Партії регіонів. Аналогічну позицію обіймає син іншого регіонала Олексія Костусєва Олексій Гончаренко, що засідає у тій же Одеській міській раді.

До Київської міської ради в минулому скликанні потрапили сини Раїси Богатирьової та Володимира Рибака.

А у Херсонській обласній раді два Демьохіна – окрім Володимира, який є головою ради, депутатом також є його брат Ігор Демьохін.

Родинні зв’язки регіоналів простежуються не лише на рівні депутатства. Так, донька нардепа Миколи Круглова Олена Мамонтова є суддею Вищого господарського суду.

У січні 2010-го року вона в складі колегії суддів ухвалила рішення про приналежність резиденції «Межигір’я» нинішнім власникам. А уже в середині березня її батько став новим губернатором Миколаївщини.

БЮТ

Хоча Юлія Тимошенко під час виборів намагалася довести, що не здійснювала призначень за родинною ознакою, але це не так.

Наприклад, у тому ж 2007 році членом Центральної виборчої комісії стає Юлія Швець– донька нардепа Віктора Швеця. До цієї посади дехто іде все життя, а 27-річна юристка на момент призначення встигла попрацювати лише в секретаріаті Кабміну та помічником депутата.

На дострокових виборах 2007-го до парламенту за списком БЮТ потрапляє Еліна Шишкіна – донька судді Конституційного суду Віктора Шишкіна.

 

Трудова діяльність молодої депутатки до цього обмежувалася посадою помічника нардепа Григорія Омельченка, який товаришував з Шишкіним. Це обрання доньки виглядало як подяка судді за його позицію під час розпуску парламенту в 2007 році.

Так само в депутати потрапляє Юрій Трегубов – син Ольги Трегубової, яка обіймала посаду першого помічника прем’єр-міністра Тимошенко. Пізніше в інтерв’ю Трегубовазізналася, що особисто рекомендувала сина в список.

Після призначення Тимошенко прем’єром в 2007-му посаду заступника міністра Кабінету міністрів отримує Володимир Федорчук – син одного із керівників партії «Батьківщина» Ярослава Федорчука.

Інший заступник міністра Кабміну Сергій Чеботар допомагає брату Леоніду Чеботарюстати заступником Державної податкової адміністрації в місті Києві.

Володимир Крупко, син міністра Кабміну Петра Крупка, після призначення батьказдобуває посаду начальника департаменту в «Нафтогазі».

А Олена Денисова, донька міністра праці та соціальної політики, завдяки матеріочолює Державну інспекцію по контролю за цінами в Криму.

Дітям Крупка і Денисової на той час було близько 25 років.

У 2006-му депутатом від БЮТ став Андрій Шевченко – тоді як його батько Віталій Шевченко очолював Нацраду з телебачення і радіомовлення. Заради справедливості тут можна додати, що Шевченко потрапив до Тимошенко саме як журналіст з уже сформованим іміджем і в подальшому працював її vip-агітатором.

Родичі БЮТівських депутатів активно представлені у місцевих радах.

Володимир Семинога, брат нардепа Анатолія Семиноги – депутат БЮТ в Київраді.Олег Куровський, син іншого нардепа Івана Куровського – так само депутат Київради від БЮТ. Віктор Таран, син Віктора Таран-Терена – депутат Дарницької райради від БЮТ.

Також до Київради за списком БЮТ пройшла  Інна Новак, дружина колишнього заступника глави секретаріату президента Олександра Чалого. Це – відлуння співпраці Тимошенко з «Індустріальним союзом Донбасу».

Народний депутат від БЮТ одесит Юрій Крук має двох синів – і обох доля не образила посадами. В’ячеслав Крук – депутат Одеської міської ради від БЮТ, а Юрій Крук-молодший за часів уряду Тимошенко в 29 років став начальником порту «Южний».

У БЮТівського олігарха Миколи Ковзеля є брат Петро Ковзель, який став суддею Окружного адміністративного суду Києва. А Петро Онопенко, брат глави Верховного суду Василя Онопенка, від Тимошенко отримав посаду заступника голови Державної митної служби. Так само як зять Онопенка Євген Корнійчук став першим заступником міністра юстиції.

Брати Сергій та Олександр Буряки також непогано реалізували себе при Тимошенко. Старший два роки пропрацював главою Державної податкової адміністрації, молодший стабільно обирається депутатом Верховної Ради.

 

Ще один братський тандем – Черпіцькі. Нардеп від БЮТ Олег Черпіцький має раніше судимого брата Олександра Черпіцького, який за часів Тимошенко встиг побувати і заступником глави Держкомзему, і навіть декілька днів – першим заступником міністра транспорту.

Зовсім невипадково останню посаду він отримав синхронно з подачею Тимошенко позову до Вищого адмінсуду про оскарження результатів президентських виборів.

Розгадка ж у тому, що суддею в цьому суді працює… дружина Олега ЧерпіцькогоЛюдмила Черпіцька.

Але розрахунок не виправдав себе. Після того, як суддя Черпіцька взагалі не прийшла на судовий розгляд і нічим не допомогла, Тимошенко скасувала розпорядження про призначення Олександра Черпіцького до Мінтрансу. На знак помсти його брат Олег Черпіцький став однією з «тушек» у коаліції Януковича.

НУНС

Хрестоматійний приклад, після якого призначення родичів у владу перестало сприйматися як щось непристойне, є прихід на посади родичів Ющенка. Так, у 2002 за списком «Нашої України» народним депутатом стає Петро Ющенко – до того часу нікому не відомий старший брат Віктора Андрійовича.

А в 2005-му заступником губернатора Харківської області призначають 24-річногоЯрослава Ющенка – племінника нового президента, який до цього мав один запис утрудовій біографії – він працював економістом на фірмі батька.

 

Цілком в дусі працевлаштування родичів стало призначення вже при новій владі чоловіка Віри Ульянченко Віктора Івченка на посаду заступника міністра освіти. У часи президентства Ющенка його також не ображали теплим місцем – за виключенням останнього півроку, Івченко пропрацював на чолі Нацагентства з питань інвестицій та інновацій.

Чотири з п’яти років президентства Ющенка посаду міністра молоді та спорту обіймавЮрій Павленко. Його тесть – Віктор Євсєєв, заступник керівника Державного управління справами в часи Ющенка і його персональний «банщик», якому президентдовіряв найделікатніші питання облаштування свого побуту.

Нардеп від НУНС Руслан Князевич – племінник Василя Князевича, міністра охорони здоров’я в останньому помаранчевому уряді. Щоправда, до списку депутатів Князевич-молодший потрапив завдяки особистим заслугам – як член Центрвиборчкому, який в часи Майдану відмовився визнавати сфальсифіковану перемогу Януковича.

У 2005-06 роках міністром охорони здоров’я був Юрій Поляченко – син Володимира Поляченка, який тоді ж обрався за списком «Нашої України».

Дружина нашоукраїнця Юрія Ключковського Наталія Богашева в другому уряді Тимошенко отримала посаду заступника міністра юстиції.

Син депутата від НУНС Станіслава Довгого Олесь Довгий у 2006-му був протягнутий Черновецьким на посаду секретаря Київради. Менш карколомно склалася кар’єра сина Бориса Тарасюка – Олег Тарасюк став заступником Державної податкової інспекції в Святошинському районі Києва.

Син іншого нашоукраїнця Зиновія Шкутяка Петро Шкутяк в 2009-му обійняв посаду голови Долинської райадміністрації Івано-Франківської області.

Мер Мукачевого Василь Петьовка став нардепом, коли його двоюрідний брат Віктор Балога очолював секретаріат президента. Так само завдяки Балозі депутатом обралася 25-річна Леся Оробець. Це – уже приклад передачі мандату в спадок: Леся потрапила до парламенту замість загиблого в автокатастрофі батька, якому Балога був винен за активний захист у 2004 році.

 

Ну а племінник нашоукраїнця Миколи Оніщука Максим Оніщук є суддею в Печерському райсуді Києва. Правда, став ним не тоді, коли дядько очолював міністерство юстиції, а коли той був першим заступником глави парламентського комітету з питань правосуддя.

КПУ

Попри заяви про ідеологічну цноту, не гребують родинними зв’язками і комуністи.

Так, заступник міністра охорони здоров’я Валерій Бідний є зятем екс-спікера комуніста Олександра Ткаченка.

Заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов – син депутата від КПУ Євгена Мармазова.

Заступник глави Державної податкової адміністрації Олег Матвєєв – син депутата-комуніста Валентина Матвєєва.

Новий керівник Державної митної служби нардеп Ігор Калетнік – син екс-губернатора Вінниччини в часи Кучми Григорія Калетніка. Калетнік-старший, до речі, зараз готується зайти до парламенту… по списку Партії регіонів. Замість депутатів, що перешли на роботу до виконавчої влади.

 

 

Ну а син полум’яної комуністки Катерини Самойлик Сергій Самойлик отримав призначення на посаду прокурора Ялти.

Блок Литвин

Рідня голови фракції Литвина у Верховній Раді Ігоря Шарова працює в рідному Кіровограді. Старший брат Олександр Шаров є депутатом Кіровоградської облради, а молодший брат Юрій Шаров – депутат Кіровоградської міської ради

Інший литвинівець Вадим Гривковський має брата Едуарда Гривковського, який обіймає крісло віце-прем’єра уряду Криму.

Нардеп Микола Шершун свого сина Миколу Шершуна делегував на посаду члена Антимонопольного комітету.

Але живим втіленням родинних призначень у блоці Литвина є сам Володимир Литвин.

Обидва брата спікера парламенту при посадах. Микола Литвин – уже скоро десять років як керівник Державної прикордонної служби, а Петро Литвин – командувач військами Південного оперативного командування.

Призначення найближчих до себе осіб на хлібні місця – явище, характерне не лише для політиків. Так, наприклад, суддями Окружного адміністративного суду Києва працюють Наталія Блажівська та Костянтин Винокуров. Їхні батьки – заступники генерального прокурора…

…Чи можливо таке побачити у Британії? Можливо, якщо це телерепортаж про Україну.

 

Сергій Лещенко, Українська правда

 

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: