Сообщения с тегами ‘Пінчук’

Зеленский и Савлохов. Расследование

Опубликовано: Липень 12th, 2019

«Выйди отсюда! Разбойник ты. Плохо слышишь меня? Ты точно не президент, потому что у президента нет криминала. Иди гуляй, господи…Ща позвоню Баканову по поводу этого черта».

Позволим себе не согласиться с главным Зе-пацанчиком на раёне. Ходок у пацанчика, конечно, нет. Пока, по-крайней мере. Но мазу за пацанчика тянут очень авторитетные люди. Это не только Коломойский, Пинчук и Фридман. Не только Портнов, Сурков и какая-нибудь, прости господи, Валентина Матвиенко. Но еще и люди, которые работают на земле.

Например, бывший главный тренер сборной Украины по вольной борьбе Руслан Савлохов. Который в мае этого года неожиданно для самого себя так проникся политическими талантами Зеленского, что посвятил ему целых шесть постов.

Савлохов публикует фото Зеленского в полный рост и сердито защищает президента от нападок тех, кто «вчера обзывали наркоманом, а сегодня советуют, как править страной». Пишет, что ему хочется верить Владимиру Александровичу и репостит обращения Зеленского к народу. Ах да, и прекрасное: Савлохов расшаривает новости о Зеленском с заголовком «Никаких Амстердам+ больше не будет. И не надо мне предлагать долю в таких схемах».

Интересно, что еще один политический гений, которого не репостит, но регулярно лайкает Руслан Сосланович – это Андрей Портнов.

Прекрасно все это потому что Руслан Савлохов – не только тренер, но и брат легендарного Бориса Савлохова. Который был известен не только в тренерских кругах как «Савлоха» — лидер одной из крупнейших украинских ОПГ в лихих 90-х. Наперстки, рэкет, угон авто, торговля оружием, крышевание проституции и игорного бизнеса, контроль вещевых и продовольственных рынков и т.д. – в общем, все как тогда было модно. Руслан Савлохов заслуженно считался мозгом ОПГ. И поэтому не сел в тюрьму и не умер в душевой незадолго до освобождения, перенапрягшись от игры в настольный теннис, как его брат Борис. И не был расстрелян конкурентами, как брат Теймураз.

А вместо этого при поддержке друзей из правоохранительных органов легализовался, оформил бизнес на подставных лиц, и стал главным тренером сборной по вольной борьбе. Поддерживал тесную связь с Партией регионов. От Савлохова в Раду пошел его воспитанник – Эльбрус Тедеев. Который не подал ни одного законопроекта, зато успешно участвовал во всех драках регионалов, а затем стал одним из кураторов титушек-спортсменов для Антимайдана.

Руслану Савлохову неоднократно было отказано в открытии виз для поездки со сборной на международные соревнования, в частности, в США. Савлохов активно поддерживает связь с этническими группировками российского Северного Кавказа. Недоброжелатели Руслана Сослановича даже пишут о его финансовой поддержке кадыровского батальона ”Смерть”, воевавшего за ДНР на Донбассе, и подразделения ”Восток”, а также о личном знакомстве с его командиром Александром Ходаковским и совместной деятельности по поставкам оружия в Приднестровье и Армению. Нехорошие люди говорят и о доле. Но не в Амстердаме+, а в контрабанде на оккупированные территории — ЛДНР. И о том, что Савлохов выступает представителем боевиков на неформальных переговорах в Киеве.

Но где здесь Зеленский, спросите вы. Немного терпения. ОПГ Савлохова в 90-х крышевала становящийся на ноги крупный бизнес. Одними из партнеров братьев Савлоховых были другие известные братья – Буряки. Банк которых в середине 90-х обслуживал операции по ввозу ядерного топлива и вывозу отходов ядерного цикла.

Савлоховы были гарантом безопасности со стороны преступного сообщества. А после крышей Буряков стали бывшие сотрудники СБУ под руководством нынешнего главы Внешней разведки Владислава Бухарева – Владимир Баканов (однофамилец) и Геннадий Лисовой.
Как известно, Зеленский тесно связан с Буряками. Его офис в их доме на Белорусской, 6 млн долларов на депозитах в Брокбизнесбанке, которые по схемам взаимозачетов братья помогали вернуть будущему президенту в обход ФГВФЛ. Апартаменты жены президента в Крыму, купленные у Буряков по бросовой цене. Есть все основания утверждать, что Бухарев в Зе-команде – квота Буряков. Есть их люди и в списке – например, Владимир Козак, бывший юрист корпорации “Сварог Вест Груп”. Той самой, которая участвовала в схеме по возврату депозита Зеленскому.

Ну а квота партнера Буряков Савлохова – это, похоже, Жан Беленюк. 10 номер списка «Слуга народа» и второй по упоминаемости после Зеленского персонаж на странице Руслана Савлохова. Что странно. Поскольку Беленюк – борец греко-римского стиля. А Савлохов – тренер по вольной борьбе. Тем не менее, Савлохов уделяет Беленюку внимания больше, чем своему бывшему представителю в парламенте – Эльбрусу Тедееву. Савлохов фотографируется с Беленюком в разных ракурсах, проводит совместные тренировки и репостит его обращения к Зеленскому.

Ничего не имеем против спортсмена Жана Беленюка. Он – гордость страны. И, наверное, хороший человек. Но при всем уважении – борца берут в парламент не для законотворчества. А, в-третьих, для витрины, во-вторых – для тех же целей, что и Тедеева, и во-первых – по квотному принципу. Что сегодня максимально пытается продемонстрировать Руслан Сосланович.

Так что, уважаемый президент, говоря о том, что у вас «нет криминала», вы отрицаете вклад в вашу парламентскую кампанию уважаемых людей.

Вангуем, что то, что произошло на заседании – только первые вехи становления нового президента Украины. И рекомендуем в дальнейшем всем посланным (а Годунок явно не последний из них) посылать пацанчика в ответ. Уволить-то вас все равно уволят, но зато прославитесь и покажете, что вы человек. А не животное, как считает президент Украины. Тут ведь неважно, кто такой этот Годунок. А важно, что «последняя украинская надежда» оказалась даже не Януковичем, у которого хватало ума не устраивать таких выходок публично, а закомплексованным местечковым феодалом.

P.S. У нас небольшой конкурс. Отгадавший, кто третий слева на фото в первом комментарии, получит приз, который при удачном стечении обстоятельств позволит вам в будущем претендовать на пост народного депутата – борцовки и трико.

Офіс Президента України Служба безпеки України Команда ЗеленськогоГенеральна прокуратура України Андрей Портнов (Andriy Portnov)

 

 

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Рубрики Зеленський Володимир Олександрович Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Зеленский и Савлохов. Расследование

Танцы на моряках. Расследование

Опубликовано: Липень 11th, 2019

Идти на уступки террористам нельзя. Умиротворять агрессора новыми жертвами – дорога к катастрофе. Потому что уступки легитимируют преступника и дают ему карт-бланш на новые преступления. Это – аксиомы, проверенные историей.

А пленные моряки – это информационный фиговый листок, которой пытаются прикрыть нарушения этих аксиом. Фиговый листок, выращенный и любезно предоставленный участникам политического процесса Путиным. Любую мерзость нужно прикрывать высокими общечеловеческими идеалами. А это уже аксиома террористов и государств-террористов.

Ни для кого не секрет, что ЕС заинтересован в российском рынке и энергоносителях. И ни для кого не секрет, что новая политическая элита Украины победила в том числе и на лозунгах «мира с Россией». И в ЕС хорошо видели, кто и с какой повесткой пришел к власти в Украине. И поэтому не понимают, почему должны бороться с Россией в Украине, если Россия уже не на Донбассе, а в головах новых украинских правителей. Тому не надо искать черта, у кого черт за спиной. Только протокол не позволяет ЕС заявить об этом прямо. И «Украинская правда» может сколько угодно писать, что сигналы о том, что РФ надо вернуть в ПАСЕ, стали приходить в Украину еще в начале мае. Такие сигналы приходили в Украину с момента исключения РФ из ПАСЕ в 2014 году. А в 2017 году глава ПАСЕ Аграмунт прямо на этом настаивал. Вот только позорное решение было принято лишь при новом президенте Украины. И он не возражал.

Более того, именно при новом президенте Украины появился новый же формат: переговоры об Украине и решения по ней – без участия Киева. И вот это вот «поставили перед фактом» — ну, это надо совсем своих избирателей за слабоумных считать. Мальчика усадили за стол и не налили водки. «Ну, ребята, вы меня просто перед фактом ставите», — сказал мальчик, опрокидывая стопарик.

Извините, Владимир. А как же это мы ничего от вас не слышали о том, что «молчание ягнят» — это теперь внешнеполитический статус Украины? Почему же вы молчали? Почему президент, объявивший о конце эпохи вранья, ничего не сказал своим избирателям о том, что его якобы поставили перед фактом? И почему, например, так не происходило при Порошенко?

Путин опять всех переиграл. Причем все очень хотели, чтобы он их переиграл. Все жаждали повода, который прикроет позор: легитимизирует возвращение РФ в ПАСЕ и наклон головы Зеленского под ярмо российского закона. И Путин этот повод надул и продолжает надувать (утверждая, например, что Трамп сделал тему моряков «одной из приоритетных», на фоне заявлений Трампа, что тема не поднималась).

Все испортил Климкин, написавший, что король-то голый. И что нельзя ради свободы 24 человек признавать никчемным все, ради чего до этого погибли тысячи. Хотя бы потому, что после этого признания Путин захватит 324 моряка и потребует новых признаний. Это понятно даже тем, кто кровно заинтересован в возвращении пленников. Отец моряка Сороки заявил, что считает недопустимым возвращение ребят в статусе уголовников, признавших свою вину. Сами моряки не признают себя виновными. А вот президент Украины готов это сделать за них.

Да, собственно, уже сделал. Давайте проанализируем, что произошло на брифинге. Прежде всего, у нас новость как для сторонников Зеленского, так и для его противников. Никакой истерики у президента не было. Не забывайте, что перед нами профессиональный актер. Все эти три четких вздоха, глубокое душевное волнение и расширяющиеся и сужающиеся глазки – просто добросовестное выполнение сценария. Почему?

Приведём простой довод – хронологический. Нота МИД, которая так разгневала малыша, была опубликована 26 июня в 17.15. А брифинг Зеленского состоялся на следующий день в 16.30. В нервный срыв можно было бы поверить, если бы брифинг был проведен час спустя после ноты, но не через сутки.
Это был просто театр. Представляем себе диалог перед выходом.

— Вова, ты ненавидишь Климкина!
— Да, он подонок!
— Вова, слишком вяло, больше жизни!
— Да, он подонок!!!!
— Уже лучше! Взбодрись и на сцену! И не забудь – три вздоха, Вова, три вздоха!

Зачем нужна истерика? Теперь это уже просто инструмент публичной политики, привыкайте. Инструмент тактический и стратегический. Тактически истерика на брифинге – сигнал избирателям. Проведите мою партию в Раду, потому что ОНИ не дают мне работать. И стратегический: я за моряков, а Россия – не виновата. В чем это проявилось? В феерическом «Владимир Владимирович, у вас есть дети…».

Апеллировать к милосердию человека, который, собственно, к власти пришел на том, что взрывал дома собственных соотечественников, мирных жителей, женщин и детей – это странно, что ли. Если только именно такую форму обращения Зеленского к Путину, как милосердному императору, у которого «тоже есть дети», не придумали и не передали в АП Зеленского из Кремля.
И ответ Путина на обращение Зеленского прямо говорит о том, что этот пинг-понг был согласован заранее. «Если так, то фактически украинская сторона признала, что это была провокация с их стороны. Мы спокойно в рабочем режиме этот вопрос решим», — заявил Путин. Бинго.
И в заключение небольшая, но очень живописная деталь. 26 июня в Киев пытался вернуться российский политтехнолог, советник Медведчука и Януковича и бывший руководитель так называемой «фабрики темников» Игорь Шувалов. После того, как СБУ заблокировала его въезд в Украину, Зеленский уволил начальника Департамента защиты национальной государственности Службы безопасности Даниила Доценко.

Мы так понимаем, что это временный казус с блокированием въезда Шувалову скоро победоносно завершится, и скоро у Суркова и Зе-команды будет общий ньюзрум.

Напомним, кто такой Шувалов. В 1998 году он работал на Кучму в президентской кампании за деньги Пинчука. В 2001—2004 курировал темники Медведчука, получив в награду от него украинский паспорт. Был главой одного из штабов Януковича во время Майдана-2004. В 2009 году стал неформальным куратором информационной политики телеканала «Интер» и советником Левочкина.
В 2017 году Шувалов был депортирован из Украины за антиукраинскую деятельность в интересах спецслужб РФ. Депортации предшествовал ряд скандалов. Например, ситуация с шеф-редактором новостной службы «Интера» Марией Столяровой. Последняя стала известной после того, как словами «Ну-ка, давайте заканчивайте эту х##ню» прервала прямой эфир телеканала с интервью с родственниками героев «Небесной сотни». Из-за технической накладки слова Столяровой услышали не только редактор, но и зрители.

Российскую журналистку РЕН-ТВ Столярову, сделавшую в 2014 году серию репортажей о героических ополченцах ЛДНР, пригласил руководить новостной службой «Интера» именно Шувалов. Позже в сети была обнародована взломанная переписка Столяровой со своим коллегой, в ходе которой она называет себя и Шувалова «главными руками Кремля в Украине, которые всегда в тени».

Ну и вишенка на торте. Зеленский уволил СБУ-шника, не пустившего Шувалова, не только потому что бизнес, но и потому что личное. Действующий президент хорошо знаком и даже дружен с Шуваловым. Вместе они руководили телеканалом «Интер» в 2010—2012 годах. Шувалов – как неофициальный куратор информационной политики, Зеленский — во вполне формальной роли генерального продюсера телеканала.

Было ясно, что 21 мая в Украине победил русский мир. Правда, мало кто думал, что вздохи на брифингах мы услышим так скоро. Но мы прекрасно понимаем президента. Разумков годится для выборов, но явно не дотягивает для трансляции ежедневной повестки. Здесь нужны старые согласованные интеровские кони, которые не испортят кремлевской борозды. Потом что каждый раз получать темник про количество вздохов по Скайпу, согласитесь, утомительно.

Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine Служба безпеки України Офіс Президента України Команда Зеленського

 

 

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Рубрики Зеленський Володимир Олександрович Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Танцы на моряках. Расследование

Рашистский телемост News One и Зеленский. Расследование

Опубликовано: Липень 9th, 2019

zel-gubarev1

Телемост News One продюсер телеканала Голованов согласовал с Зеленским еще 24 мая 2019 года во время своего визита в АП. Но пришлось сдавать назад потому что «не зашло». И очень громко «не зашло». Но у Зеленского не растерялись, и включили обиженных патриотов, чтобы удержать падение «Слуги народа» хотя бы среди проукраинских избирателей.

Давайте поиграем в стратегическую игру «Русский мир». Вы – Путин. Вам нужно вернуть братский народ, охмуренный биндеровцами и Госдепом в лоно России. Танковый пробег дружбы – нельзя. Посмеяться над хохлами Искандерами – тоже не вариант. Прямую войну и экономика не потянет, и Запад от страха полную блокаду может ввести, и со стула можно упасть. Да и цель достигнута не будет. Маленькая победоносная спецоперация возможна потом, когда они сами попросят «Путин, введи войска!». Но пока мерзавцы не просят. Как быть?

Рецепт прост. Надо заставить их снова полюбить Россию. Это в пределе. А для начала просто немного сместить систему ценностей. Чтобы они не просто думали, что их сосед – каннибал. А вошли в его сложное положение: силы много, ума мало, дома народ не кормленый сидит. А тут соседи шумят по ночам. Ну, съел парочку крикунов, и пару комнат у них отжал для сохранения мира и стабильности. А разве мог он поступить иначе, в его-то положении? На море НАТО поджимает вплотную, за океаном Обама-чмо, с тылу Гейропа заходит. А тут еще биндеровцы шабаш устроили. Сами ведь виноваты. Ну перегнул палку, так что теперь, век не дружить?

Но как залить эту взвешенную и разумную повестку в головы хохлам? Залить дешево и сердито. Конечно, с помощью телевизора. Около 75% жителей Украины, по данным соцопросов, узнают новости из телевизора. Бабушка пользовалась керосинкой, потому что не доверяла электричеству. То есть, технологические исходные данные как в России.

Осталось только поменять контент. И формировать новую национальную повестку страны.

И что – это возможно с помощью телевизора? Конечно! А с помощью чего же еще, если 75% оттуда черпает свои познания о мире?

Телеканал – это ведь портал в мир собственника, в его идеальное «Я». До сих пор большой удачей Украины было то, что телепорталы эти транслировали разные и частенько конфликтующие друг с другом миры. Была спасительная для Украины какофония, в которой зритель мог выбирать и сравнивать. Единый мобилизующий сигнал отсутствовал.

Но как этот единый сигнал создать и настроить? Чтобы все заработали как один, и чтобы ложь, повторенная тысячу раз, стала правдой?

Берется один Медведчук обыкновенный зашкваренный и накачивается баблом Роснефти. Затем Медведчук обыкновенный зашкваренный начинает скупку телеканалов. У него уже в активе News One, 112 канал, ZIK. А теперь еще и «Интер», который ему продал отправляющийся в далекий край, где телеканалы «Интер» ни к чему, Фирташ.

Уже многократно проверено на практике, что Россия любую военную или политическую операцию предваряет операцией информационной. Причем эта информационная операция может длиться годами.

Например, идеология ДНР возникла не в 2014, а, как минимум, в 2005 году. Когда появилась общественная организация «Донецкая республика» с флагами и гербами будущей ДНР. Которая прямо декларировала своей целью создание Донецкой Федеративной Республики. Дочерняя структура КПУ – ЛКСМУ в Одессе в 2001—2002 годах призывала к ликвидации Украины, «возрождению» «Таврии» и «Причерноморской ССР» на землях Украины. И так далее.

КПУ и Партия регионов были главными силами, на которые идеологически опирался Кремль. В Крыму с 90-х годов шла прямая агитация за присоединение к РФ. И если бы «президент Крыма» Мешков не был смещен с должности, то возвращение в гавань могло произойти еще в 1995 году. Параллельно шло два процесса – «плюсовка» России и русского мира (в Крыму – прямые призывы, на Донбассе – чуть потоньше – про «братство») и «минусовка» всего украинского – как чего-то убогого, местечкового, жадного и в то же время – опасного и агрессивного.

Но, как показал 2014 год, победить русский мир смог только там, где население было готово к его победе. А на остальной территории русский мир начали ненавидеть, а принадлежность к нему стала клеймом. Усугублялась ситуация тем, что было отключено вещание российских телеканалов.

И вот теперь шанс №2. Есть слабый пиар-президент. Он готов к сотрудничеству и уже сотрудничает, продавая свои фильмы Яндексу, соглашаясь на схемы «моряки в обмен на ПАСЕ» и прося ВСУ через Кучму и Мендель «не стрелять». Дружит через Богдана с Сурковым. Но слишком опасается за рейтинг и слишком боится общества, и после шага вперёд делает шаг назад. А когда Медведчук берет инициативу в свои руки – обижается и изображает патриота.

Вот и сейчас выступил с истерическим заявлением о «провокации» и «манипуляции» политиков, которые «очень хотят попасть в парламент». Хотя этот самый телемост продюсер News One Голованов, по нашей информации, согласовал с Богданом и Зеленским еще 24 мая во время своего визита в АП, зафиксированного Бигус инфо. А нынешняя поспешная реакция вызвана страхом – страхом от реакции общества на телемост.

Забавно, что спичрайтеры Квартала никак не могут выйти из логики президентской кампании, и выписанное ими противопоставление «мы, народ – они, политики» выглядит как снег в июле. Ребята, Зеленский уже власть и уже политик. Причём который больше всех хочет попасть в парламент, и для этого распустил Раду и назначил выборы. Он же туда и идет, чтобы грабить и грабувати, о чем свидетельствуют списки «Слуги народа». Придите в себя, бэк-офис.

А раздражение команды Зеленского вполне понятно. Пока глупый пингвин робко прячет, умный смело достает. Партия Медведчука-Бойко отрезает от рейтинга «Слуги народа» сочными ломтями. Зеленский проигрывает Юго-Восток. А своей личной слабостью, некомпетентностью и психической нестабильностью усиливает Медведчука.

Итак, есть слабый пиар-президент. И есть его окружение, которое на крючке у Кремля. Фигурант расследования ФБР Коломойский, заявляющий о гражданском конфликте на Донбассе и интернациональном долге России. И Пинчук, который ради отмены санкций на экспорт труб готов целовать песок, по которому Кабаева с Кабаевым ходила.

И есть телеканалы Коломойского – группа «1+1». А также телеканалы Пинчука – ICTV, СТБ и Новый. Вместе с четырьмя, включая «Интер», каналами Медведчука получается мощный пул. Сегодня единственный крупный канал, который в этот пул не вошел – «Украина» Ахметова. И теперь работу этого пула телеканалов надо просто правильно настроить, и никакой Соловьев с Киселевым не нужен. Камертоном уже выступил News One со своим телемостом, который следовало бы назвать «А поговорить?».

И отказ Медведчука от этой инициативы не должен вводить в заблуждение – Москва не сразу строилась. Тем более, в Киеве. Не получилось с наскоку – будут пробовать постепенно. Ну а свои пару процентов партийного рейтинга этим телемостом у Зеленского уже откусил.

В этой ситуации с мостом понятно, кто такой Медведчук – это Путин. А кто такой Зеленский, который вместо слов про государственную измену лепечет что-то про манипулятора Медведчука? Он кто – Сурков, Коломойский или Пинчук? Кто угодно, но только не национальный лидер.

Служба безпеки України Генеральна прокуратура України Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення NEWSONE TV 1+1телеканал СТБ Телеканал ICTV Офіс Президента України Телеканал Україна Слуга Народа Команда Зеленського IA ЗІК Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Рубрики Зеленський Володимир Олександрович Теги: , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Рашистский телемост News One и Зеленский. Расследование

Луценко заявил, что пленки Мельниченко – операция ФСБ против Кучмы

Опубликовано: Січень 22nd, 2019

Lucenko-Kuchma1-500x282

Генпрокурор Юрий Луценко заявил, что, по его мнению, аудиофиксация разговоров в кабинете тогдашнего президента Украины Леонида Кучмы была «операцией ФСБ против украинского президента», который заявил о своем курсе в сторону Европы. Об этом Луценко сказал в интервью Дмитрию Гордону, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Луценко заявил, что не существует доказательств того, что лично Кучма давал указание убить журналиста Георгия Гонгадзе.

«У меня нет сейчас юридических доказательств того, что лично Кучма давал команду на уничтожение Гонгадзе. К сожалению, майор Мельниченко до сих пор не сдал оригинальные записи и записывающие устройства, и сам не сотрудничает со следствием. Без этого юридическое решение судьбы Кучмы невозможно», — сказал Луценко.

При этом генпрокурор заявил, что считает Кучму виновным в том, что он “создал атмосферу, при которой неудовольствие президентом улавливалось окружением и принимало характер «кто быстрее уничтожит врага».

Луценко также считает, что «порыв участников акции „Украина без Кучмы“ сломить диктатуру был использован Москвой».

«Пленки Мельниченко – это операция ФСБ против украинского президента, который посмел заявить о несмелом, но четком, движении в НАТО», — сказал генпрокурор.

По словам Луценко, Мельниченко в конце 2004 года через руководство ФСБ передавал СБУ, «чтобы конкретные два человека от Кучмы  — Пинчук или Бакай – прибыли к нему на переговоры о продаже пленок».

«Бакай поехал и через несколько поездок вручил Мельниченко и Ляшкевичу 2 млн долл. После этого ФСБ в официальном порядке присылает пленки в СБУ. Выводы, мне кажется очевидны», — сказал генпрокурор.

По мнению Луценко, ФСБ использовала Мельниченко «вслепую».
Юрий Луценко более 10 лет является представителем так называемой «Лужниковской группы» в Украине и фактически покрывает бизнес российского олигарха Александра Бабакова. Об этом ранее писал на своей странице в «Фейсбуке» журналист Владимир Бойко.

Он подчеркнул, что об отношениях между Юрием Луценко и Александром Бабаковым писал достаточно – особенно «после того, как Луценко, став второй раз министром внутренних дел, пытался незаконно задержать и депортировать с Украины российского беженца Михаила Гангана».

По его словам, лучшим свидетельством особых отношений Юрия Луценко с «Лужниковским» формированием являются часы стоимостью 15 тысяч евро, с которыми он так любил красоваться на митингах.

hodynnyk_lutsenka_2

Таких часов было выпущено только 300 штук к 300-летию Петербурга и предназначались они для российской государственной элиты.

Рубрики Луценко Юрій Теги: , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Луценко заявил, что пленки Мельниченко – операция ФСБ против Кучмы

Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

Опубликовано: Липень 18th, 2017

gongadze20011-2

 

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи…

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз’яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 – Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював… Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА”

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів “України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком…

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною… А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам’яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв’ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Рубрики Кучма Леонід Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

За рейдерский захват Коломойским Укртатнафты миллиарды заплатит украинский бюджет. Подробности

Опубликовано: Серпень 19th, 2014

tatneft-kolomoyskiy1Международный коммерческий арбитраж (Париж) вынес решение по иску российской “Татнефти” к государству Украина по делу о захвате группой “Приват” нефтеперерабатывающего завода “Укртатнафта” осенью 2007 г. Точная сумма компенсации россиянами держится в секрете, варьируясь в широком диапазоне, который в любом случае измеряется миллиардами гривен. Таким образом, за добычу Игоря Коломойского неотвратимо заплатит украинский бюджет, а точнее, каждый украинец.

Однако в этой истории взыскание парижского суда не главное. Это история о том, как коррупция разваливает целые отрасли страны, нанося ей непоправимый ущерб. Очень дорого начинают обходиться стране и олигархи.

Иск был подан татарами еще в 2008 г. Рейдерский захват и последующие решения украинских судов, отобравших акции “Укртатнафты” у “Татнефти” и двух аффилированных с ней зарубежных компаний-акционеров, были расценены как нарушение Украиной соглашения с Россией о привлечении и взаимной защите инвестиций от 27 ноября 1998 г. Поначалу сумма иска превышала 2,5 млрд долл., но по ходу рассмотрения дела несколько раз пересматривалась.

Первой тревогу забила еще Елена Лукаш. В декабре 2013-го министр юстиции в правительстве Азарова известила своего шефа о надвигающемся поражении в международном арбитраже.

После февральской революции, 11 марта 2014 года, аналогичное письмо отправил на имя нового премьера Арсения Яценюка новый министр юстиции Павел Петренко: “Есть существенный риск, что Арбитражный трибунал признает ответственность Украины за утрату ОАО “Татнефть” прямых и непрямых акций АО “Укртатнафта”… Также есть риск… относительно требований по неоплаченным поставкам нефти”.

Оба министра юстиции призывали министерства и ведомства срочно мобилизоваться для выработки позиции. Были ли услышаны эти призывы, неизвестно, поскольку точно неизвестно, какой размер санкций в итоге наложен на Украину. Как выяснилось, этот процесс окутан плотной завесой секретности. Интересно, что разглашать парижский вердикт не хотят как в украинском Минюсте, так и в “Татнефти”. Не увенчались успехом попытки узнать детали и у международных адвокатов, принимавших участие в процессе. В результате опроса всевозможных источников можно лишь констатировать, что штраф составил от 112 млн долл. до 1,34 млрд (от 1,5 до 17 млрд грн).

“Защите удалось отбить претензии “Татнефти” в части компенсации стоимости товарных остатков на НПЗ на момент захвата, а также существенно скорректировать оценочную стоимость татарского пакета акций”, — рассказал источник в Минюсте на условиях анонимности, говоря о версии “малого” штрафа. В то же время в своих письмах Лукаш и Петренко говорили об ожидающемся проигрыше в размере 1 млрд долл. Как бы там ни было, на своем сайте в разделе тендерных закупок Минюстом уже размещено объявление о поиске международных юристов для отмены арбитражного решения по иску “Татнефти”.

Независимо от того, какой в итоге окажется санкция, Украина в истории с захватом крупнейшего украинского нефтеперерабатывающего завода уже потеряла намного больше. Это история глобальной коррупции и роли олигархов в разрушении страны.

Классика с необычным концом

Это случилось 19 октября 2007 г. Районный суд Сумской области восстановил в правах председателя правления “Укртатнафты” (Кременчугского НПЗ) Павла Овчаренко, который был уволен с должности в 2005 г. Буквально в тот же октябрьский день при вооруженной поддержке его усадили в прежнее кресло, выкинув оттуда менеджмент, лояльный “Татнефти”.

Дуэт Азаров—Клюев, который на тот момент был у власти и который с татарами, говорят, связывали не только дружественные, но и деловые отношения, посылает на завод восстановить справедливость милицейский отряд во главе с заместителем министра МВД. Однако тех на предприятии тормозит даже не заводская охрана, а внутренние войска, подчинявшиеся напрямую президенту Ющенко. (В нашем контексте источники рекомендуют обратить больше внимания на личность Виктора Балоги, главы президентской канцелярии на тот момент). Как бы там ни было, солдаты внутренних войск жили на заводе еще несколько лет после захвата, поселившись в актовом зале заводоуправления.

Достаточно быстро становится понятно, кто устроил этот “праздник”. Овчаренко еще в свое первое пришествие не скрывал своего подчинения Александру Ярославскому. Судя по всему, последний просто обменял возможность “поюзать” своего бойца для получения юридического предлога в деле кременчугского переворота. Немногим позже Ярославский заявит, что стал владельцем 24% акций “Укртатнафты”, а на заводе начнут забывать, как вообще выглядит Овчаренко.

Основным же действующим лицом выступил Игорь Коломойский, организовавший политическое, юридическое, а впоследствии взявший на себя финансовое и сырьевое обеспечение проекта. Первый бонус партнеры получили сразу: на момент захвата в заводских резервуарах плескалось сырья и нефтепродуктов, по словам менеджеров “Татнефти”, на полмиллиарда долларов (впоследствии татары включили эту сумму в иск).

За последующие два года в украинских судах было оспорено право собственности 55% акций, находившихся в собственности “Татнефти”, а также аффилированных с ней офшорок SeaGroup International и Amruz Trading. После этого акции выставили на “открытые” торги, где их выкупило некое ООО “Корсан” (владелец 1,2% акций НПЗ), в учредителях которого отчетливо просматриваются профили харьковско-днепропетровского дуэта, уходящие корнями в офшорные юрисдикции.

Интересная деталь: по закону, вакантные акции ЗАО “Укртатнафта” сначала должны быть предложены действительным акционерам, крупнейшим из которых с 43-процентным пакетом является НАК “Нафтогаз Украины”. Однако заместитель главы госкомпании Игорь Диденко подписал отказ от участия в конкурсе, что открыло путь к акциям “Корсану”. Тот же Диденко в феврале 2010 г., между первым и вторым турами президентских выборов, подпишет доверенность на участие в собрании акционеров “Укртатнафты”, на котором будут легитимизированы итоги этих чудо-конкурсов и зацементирована власть невесть откуда взявшихся акционеров. В наблюдательный совет “Укртатнафты” вошли лично Коломойский и его партнер Боголюбов.

Почему роль Коломойского ключевая? После захвата предприятия “Татнефть” добилась введения эмбарго на поставки российской нефти в Кременчуг. С тех пор завод живет, по сути, на украинской нефти, которая, в свою очередь, добывается “Укрнафтой”, полностью подконтрольной “Привату” с превалирующим госпакетом акций. Транспортировка этой нефти на завод идет по системе государственной “Укртранснафты”, возглавляемой ставленником “Привата” Александром Лазорко. В конце концов, весь производимый “Укртатнафтой” нефтепродукт реализуется через 1600 автозаправок “Укрнафта”, ANP, “Авиас” и т.д., контролируемых “Приватом”. С захватом “Кременчуга” мощнейшая в стране нефтяная империя очень сильно укрепилась.

Время расплаты

Сумма, которую предстоит заплатить по решению Парижского арбитража Украине и каждому ее гражданину за такие успехи “Привата”, далеко не полная и не основная. В какую сумму, например, можно оценить фактическое разрушение нефтеперерабатывающей и нефтетранспортной отраслей страны?

А ведь шансы избежать грустного сценария были. Но в стране, где все покупается и продается, Игорь Валерьевич всем очень нужен. Тем более его позиция в разговоре с чиновниками крайне удобная: вам не надо ничего делать, просто не делайте ничего. Не проводите собрания акционеров “Укрнафты”, “Укртатнафты”, не лезьте в “Укртранснафту”, она же и так работает…

Между тем прибыль “Укрнафты” в 2013 г. упала в семь раз, транспортировка нефти под мудрым руководством достигла дна, а этой весной началась выкачка технологической нефти.

Печальна и судьба “Укртатнафты”: накопительный финансовый результат хозяйствования “Привата” на заводе в 2008–2013 гг. составляет 6,5 млрд грн. Убытков. Этот крупнейший нефтеперерабатывающий завод страна теряет, так как программа его модернизации была заморожена, по сути, не начавшись.

Не будем в этом споре идеализировать и “Татнефть”. По факту инвестиционные обязательства, принятые при создании “Укртатнафты” в 1994 г., россияне не выполнили. Не может похвастать “Татнефть” и особыми инвестициями в НПЗ — ни одной масштабной установки при них построено так и не было. С переданным Украине добывающим предприятием в Татарстане работа также не заладилась…

Однако это уже другая история, тогда как в проблемной для себя ситуации “Татнефть” сделала все, чтобы вопрос “Укртатнафты” стал личной заботой Владимира Путина. Это было несложно, так как, по имеющимся данным, за “Татнефтью” в Украине были закреплены формальная и неформальная поддержка топливом и финансами Черноморского флота РФ в Крыму. Экспроприация “Укртатнафты” автоматически вынудила Кремль искать новые источники финансирования. По данным ZN.UA, требование вернуть Кременчугский НПЗ было одним из семи предъявленных российским лидером Виктору Януковичу после избрания последнего президентом в 2010 г.

Однако буквально через три месяца стало понятно, что Игорь Валерьевич предложил нечто более интересное, и Казань с Москвой остались с носом.

Цена одного захвата

Захват “Укртатнафты” оказал пагубное влияние на всю нефтеперерабатывающую и нефтетранспортную отрасли Украины, безвозвратно перечеркнув их перспективы. Точно подсчитать убытки сложно, понятно одно —ущерб колоссальный. Вот только краткий перечень убытков:

— возмещение ущерба “Татнефти” — 1,5–17,5 млрд грн (точных данных на момент публикации нет);

— падение переработки нефти на “Укртатнафте” более чем вдвое, с 6 до 2,5 млн т в год. Уменьшение отчислений в бюджет всех видов налогов, сокращение рабочих мест;

— остановка Одесского НПЗ в 2009 г. из-за разворота нефтепровода Кременчуг—Одесса для поставок нефти с моря на “Укртатнафту” (в 2011 г. программа была свернута);

— остановка Дрогобычского и Надвирнянского НПЗ, принадлежащих “Привату”, интерес к которым пропал после завладения более современным и мощным НПЗ “Укртатнафта”;

— увеличение объемов импорта нефтепродуктов из-за уменьшения переработки в Кременчуге, остановка Дрогобычского, Надвирнянского и Одесского НПЗ;

— утрата транзитных объемов сырья на Одессу вследствие разворота нефтепровода из Одессы в Кременчуг;

— перспектива утраты “Укртатнафты” вследствие отсутствия инвестиций в модернизацию;

— снижение объема транспортировки нефти “Укртранснафтой” за пять лет вдвое из-за падения объемов переработки и исчезновения транзитных маршрутов;

— в недалекой перспективе — утрата нефтепроводной системы вследствие начавшейся выкачки технологической нефти по причине неиспользования нефтепроводов;

— нанесение удара по инвестиционному имиджу Украины в глазах международных инвесторов.

И “по мелочи”: юридическое сопровождение судебного процесса по иску “Татнефти” в европейских судах уже стоило и еще обойдется Украине в сотни тысяч долларов.

***

Что же дальше? По уму и по справедливости, правительству Украины было бы правильно переадресовать предъявленный в Париже счет тем, кто присвоил себе Кременчугский НПЗ и уже семь лет на нем зарабатывает. Посмеялись? Теперь рассмотрим другие варианты. Кому правительство может предъявить иск? “Корсану”? Даже если государству удастся списать в свою пользу 55% акций “Укртатнафты”, работать завод вряд ли сможет. За эти годы вокруг него свит такой кокон из залогов и долгов в Приватбанке, что распутать его одной жизни не хватит… Похоже, одна надежда на юристов, которые попробуют уменьшить пока доподлинно неизвестный размер штрафа.

А вообще жизнь продолжается. Игорь Диденко назначен замминистра энергетики и угольной промышленности, Александр Лазорко штурмует Минэнергоугольпром и Кабмин для переработки технологической нефти, Игорь Коломойский и его партнер Игорь Палица — губернаторы…

Не вызывает сомнений, что парижский приговор станет новым поводом для дальнейшего распинания Коломойского на телеканалах Фирташа—Левочкина, Ахметова и Пинчука, которые бомбят днепропетровского губернатора в каждом выпуске новостей. Однако за каждым из них есть своя яркая история распилов госбюджета, уничтожения госпредприятий и ликвидации перспектив целых отраслей. Просто у них еще не было своего Парижа.

Сергей Куюн, Национальное бюро расследований Украины

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до За рейдерский захват Коломойским Укртатнафты миллиарды заплатит украинский бюджет. Подробности

Михаил Чечетов. Путь «дирижера»

Опубликовано: Квітень 14th, 2013

Михаил Васильевич Чечетов не такой уж и новичок в рядах «донов». Становление этого уроженца поселка Любимовка Курской области (Россия) как политического деятеля и государственного чиновника тесно связан с Донбассом и его хозяевами.

Первую запись в трудовой книжке Чечетова сделал отдел кадров обогатительной фабрики шахты «Юнком» (Юнокоммунаровск Донецкой обл.). Проработав там некоторое время слесарем, Михаил Васильевич поступает в Харьковский инженерно-экономический институт по специальности экономика, организация и управление горной промышленности. Окончив вуз, он целиком отдает себя научной работе, достигает вершин профессора и декана экономического факультета. Но в 1994-м позвал Донбасс. Бывший слесарь баллотируется в Верховную Раду по одномандатному округу № 125 (Донецкая обл.). Впоследствии Михаил Васильевич утверждал, что инициаторами его политической карьеры были шахтеры: мол-де, его выдвинули в парламентарии сами углекопы. Но есть подозрение, что Чечетов несколько лукавит.

 

Насколько известно, в тот период времени Михаил Васильевич находился в орбите влияния публичных лидеров «донов» середины 1990-х – председателя Донецкого облсовета, впоследствии главы областной ОГА Владимира Щербаня, а так же политика и бизнесмена Евгения Щербаня. После гибели Щербаня-бизнесмена и охлаждения отношений между Щербанем-губернатором и тогдашним президентом Кучмой, Михаил Васильевич переходит под флаги Партии регионов. Однако выборы 1998 года партия провалила. Тем не менее, перед профессором Харьковского инженерно-экономического института открываются горизонты чиновничьей карьеры.

В том же году, когда избиратели отказали в доверии ПР вообще, и Чечетову в частности, Михаила Васильевича назначают заместителем министра экономики. Уже в следующем 1999-м – он первый заместитель председателя Фонда государственного имущества Украины. Деятельность героя этой главы на посту первого зама председателя ФГИ вряд ли стоит того, чтобы о ней подробно рассказывать. Из выдающихся «подвигов» того времени вспоминается лишь приватизация Запорожского алюминиевого комбината в 2000 году, в которой Чечетов играл далеко не последнюю роль. Напомню, что приватизационный тендер по ЗАлКу закончился в пользу компаний, близких к родственникам Леонида Кучмы. Те же, кто предлагал больше денег, остались с носом.

В 2002 году Михаил Чечетов пошел на парламентские выборы в обойме провластного блока «За единую Украину». В прочем, законотворчеством он позанимался не более года – клан снова позвал на чиновничью службу. Напомню, что в 2002 году «доны» в большой мере реализовали свои претензии на власть в масштабе страны: премьер-министром Украины стал Виктор Янукович, многие ключевые посты в правительстве занимают «донецкие». Однако взять под контроль Фонд государственного имущества они смогли только в 2003 году. Тогда же на пост председателя ФГИ назначен Михаил Чечетов.

Именно на «чечетовский» период приходятся самые громкие приватизационные скандалы: распродажа по смешным ценам в нужные руки санаториев, горно-обогатительных комбинатов, шахт, метзаводов, целых флотов. Естественно, ФГИ под руководством «дона» Чечетова было вынуждено удовлетворять интересы других финансово-политических групп. Той же «киевской семерки», связанной с главой администрации президента Кучмы Виктором Медведчуком и владельцем ФК «Динамо» Григорием Суркисом, Виктора Пинчука (зятя экс-президента), а так же российских ФПГ. Однако именно в этот период происходит самое масштабное поглощение «донами» государственных активов. Наверное, в этой главе не стоит приводить в этой главе длиннющий перечень предприятий, здравниц и земельных участков. Перейдем сразу к развязке.

После смены власти в стране в 2004-м для Чечетова наступили черные дни. Приватизационные операции, которые проводил Фонд госимущества под руководством Михаила Васильевича, вызвали живой интерес у правоохранительных органов. За Чечетова взялся департамент борьбы с экономической преступностью Министерства внутренних дел. На тот момент уже бывшего главу ФГИ прижали к стенке, и тот даже явку с повинной написал. Забегая на пред отмечу, что «дело Чечетова» было успешно похоронено в недрах Генеральной прокуратуры, но это уже совсем другая история. Тогда же наш герой по нескольку раз наведывался к следователи и со всеми подробностями живописал, как «раздавались» заводы-параходы, в чьи руки и по чьей просьбе.

 

 

 

 

Автор этих строк, ознакомившись с «исповедями» Михаила Васильевича, не нашел почти ничего компрометирующего таких граждан, как Ахметов и Янукович, для которых, как известно, ФГИ Чечетова сделал много приятных «сюрпризов». Такое впечатление, будто Ринат Леонидович и не был никогда совладельцем «Криворожстали». Получается, что Михаил Чечетов, уже который год владеющий «региональным» партбилетом, как настоящий донецкий пацан, никого из своих на допросах не «сдал». Только чужих.

 

 

 

 

 

 

 

 

Впрочем, было бы неправильным утверждать, что Михаил Васильевич, когда «кололся» в МВД, вообще не бросил тень на своих могущественных однопартийцев — Рината Ахметова и Виктора Януковича. Правда, он сделал это только на первом допросе — 5 мая. Когда подполковник Дигтяр попросил его рассказать об обстоятельствах приватизации государственной холдинговой компании «Павлоградуголь», Чечетов поведал буквально следующее: «Из разговора с Премьер-министром Украины Януковичем я понял, что победить в конкурсе должна донецкая структура, подконтрольная Ринату Ахметову, в связи с чем были разработаны соответствующие условия конкурса приватизации «Павлоградуголь», по которым прошла необходимая организация «Алчевский коксохимический комбинат» (контролируется Ахметовым — Авт.)».

 

 

 

 

 

 

 

 

Фамилии самых богатых людей страны фигурируют и в некоторых других эпизодах показаний Чечетова. Как, например, в этом: « ко мне позвонил Президент Украины Кучма Л. Д. и порекомендовал мне, что в этом конкурсе (по продаже «Криворожстали» — Авт.) должен победить серьезный национальный инвестор, к которому из обозначенного списка принадлежит: промышленно-финансовый консорциум «Инвестиционно-металлургический союз» и консорциум «Индустриальная группа». Я знал, что фактическими хозяевами этих предприятий являлись Ахметов, Пинчук и Тарута».

Однако, экс-председатель ФГИ ни разу прямо не сказал, что его «нагибал» поспособствовать что-то «прихватизировать» бывший премьер Янукович. А уж тем более — в пользу Рината Ахметова. А вот о тех, кто сегодня уже низложен, Михаил Васильевич наговорил уйму занимательных вещей.

«Я, Чечетов М. В., заявляю, что, пребывая на должности главы Фонда Государственного имущества Украины, в период с июля по октябрь 2004 года под административным и психологическим давлением со стороны главы Администрации Президента Украины Медведчука В. В., будучи неправомочным лицом, совершил незаконную приватизацию государственного имущества», — заявил экс-председатель оперативникам ОБЭП МВД. Здесь речь идет о дачных домиках санатория «Пуща-Водица», которые подозрительным образом оказались в собственности ЗАО «Футбольный клуб «Динамо-Киев». Но свои, по его же словам, незаконные действия Михаил Васильевич объяснил (ни много ни мало) общественной целесообразностью. «Свои действия могу объяснить тем, что это деяние было совершено в условиях оправданного риска для достижения значительной общественно-полезной цели, — поведал Чечетов оперативникам. — А именно: в случае отказа Медведчуку В. В. в приватизации указанных домиков, последний, отстранив меня от должности, совершил бы их приватизацию другим способом. Рассчитывая на то, что, когда Медведчук В. В. перестанет влиять на кадровые и другие процессы в государстве, Государственное управление делами сможет в законном порядке вернуть в свое управление имущество».

Наверное, было бы правильным предположить, что такими же благими целями Михаил Васильевич руководствовался, когда «способствовал» незаконной приватизации «Криворожстали», НЗФ и ряда объектов помельче. Мол, знал прозорливый Чечетов, что «кучмизм» падет, и поэтому «содействовал» непрозрачной приватизации, невзирая на риск. И, главное, зачем?! Да затем, чтобы потом все «прихватизированное» вернулось народу и было с помпой продано на прозрачных аукционах по справедливой цене.

Нет, конечно, легче поверить в жизнь на Марсе, чем в подвиг Чечетова. Автор этих строк где-то в сентябре 2004-го, когда разгоралась битва за президентский пост, полюбопытствовал у Михаила Васильевича: мол, когда, по вашему мнению, в стране прекратятся корпоративные конфликты и приватизационные скандалы?

«Когда Виктор Федорович Янукович станет Президентом, — глазом не моргнув, заявил Чечетов. — Тогда те, кто сейчас мутит воду, прибегут извиняться и скажут, мол, это у нас пелена на глазах была!» Не прошло и полугода, как куда-то бежать и в чем-то каяться пришлось абсолютно не тем, кого имел в виду Михаил Васильевич. И, прежде всего, ему самому.

Продолжение следует…

 

Александр Лузер, Национальное бюро расследований Украины

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Михаил Чечетов. Путь «дирижера»


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: