Кучма з колорадкою заявляв «Я ніколи не погоджуся з тим, що б Бандера і Шухевич були героями України», повідомляє sprotiv.org.
Це відео 2002 року.
Цікаво, чи це зараз говорить цей ватнік на переговорах у Мінську за дорученням Зеленского?
17 січня на 15 годину начебто призначено засідання Верховного Суду України по справі Кучми-Пукача.
Чому начебто?
Бо призначив це засідання цілий молодший ПОМІЧНИК судді Голубицького. Хоча за Законом всі без виключення процесуальні рішення суду має приймати безпосередньо і особисто
КОЛЕГІЯ суддів – так принаймні було всі 27 років Незалежності України у всіх тих десятках тисяч справ, що розглядалися у Вищий судовій інстанції українського Правосуддя.
Але то дрібниці.
НОВИНА: цілий Генерал-полковник Пукач, що власноруч відрізав голову Гонгадзе на замовлення Леоніда Кучми і Володимира Литвина, тепер цей Пукач , що возив мене катувати і рити власну могилу, вимагає від суду, аби мене – ПОТЕРПІЛОГО Подольського — ВИДАЛИЛИ із судових засідань. А його, стражденного, нарешті звільнити з-під варти.
Зрозуміло, що це є результат торгів того самого Пукача з Юрієм Луценко, Генеральним захисником вбивці — Кучми. Торгів, які за нашою інформацією тривають вже майже три роки, з першої години, як Юрко став Генеральним Порошенка. Що там наобіцяли хитрому, але дурнуватому генералу мені навіть не цікаво. Апріорі впевнений — його чергове кинуть, якщо не вб’ють — тихенько, коли він ще разок виконає свою жалюгідну функцію.
А мене таки видалять з залу Касаційного суду, як вже це було в Апеляційному. Нагадаю: тоді про моє видалення і позбавлення мене конституційного права на Правосуддя «просив» і клопотав не Пукач, а підкідна Валентина Теличенко, яка в Апеляції де факто представляла інтереси не вдови Георгія, а його вбивць: Кучми і Литвина. Чи була на те згода Мирослави – я не знаю. І це не моя справа, а — її сумління та її погляду в очі нащадкам Георгія.
Тепер мене видалять разом з українською Конституцією і моїм Правом людини, громадянина, українця: адже сьогодні – тепер у Касації — я разом з своїми представниками (В. Шишкін, О. Єльяшкевич, В. Купрій, Т. Костіна та інші) – фактично єдині, хто заважає Пінчуку і Порошенко, аби їхні лакеї на кшталт Юрія Луценка, Рабіновича і Мостової повісили портрет вбивці — Кучми — у зал Слави української історії.
Нагадаю, чим я, разом з командою, так заважаю самозваним суддям і Луценку виконати команду Порошенка і водночас — відробити хабарі Пінчука.
По-перше, ми не визнаємо адміністративне – телефонне – видалення з процесу судді Марчук. Яку відсторонили від справи у антиконституційний спосіб з порушенням всіх процедур процесуального кодексу. Відсторонили начебто «НЕДОТОРКАНОГО» за Конституцією суддю, відсторонили — наче жеківського двірника – адміністративним штурханом у спину.
Відсторонили на підставі «таємної» писульки генерального покидька України — Луценка і дзвінка з адміністрації благочестивого Порошенка. Відсторонили за її два рішення: відкрити офіційне розслідування злочину Генеральної прокуратури і Печерського суду — шантажу Пукача у Печерському суді, коли за Януковича прокурори Шилов і Волошин, суддя Мельник і В. Теличенко безпосередньо у ЗАКРИТОМУ засіданні погрожували підсудному життям його родини і вимагали назвати у замовниках не Кучму з Литвином, а непричетних до цього: Мороза і Марчука. А друге рішення судді Марчук, за яке її вигнали із зали засідань: вона зобов’язала Печерський суд і ГПУ розсекретити аудіо записи судових засідань у Печерському суді, які начебто зафіксовані – переписані на папір — в абсолютно ВІДКРИТИХ протоколах цих засідань. Звісно ж – шантаж у протоколи не записували. Та ще й ця суддя Марчук не лише насмілилась колегіально прийняти ці два рішення, а й систематично наполягала на їх виконанні.
По-друге, всі чудово розуміють, що ми і надалі наполягатимемо на розсекречуванні аудіо записів судових засідань. (Комісія розсекречування засідала цілих півтора роки, але нахабно проігнорувала рішення Верховного Суду України: розсекретила лише одне засідання: останнє, що відбулось вже після вироку, це були так звані «зауваження» до протоколів). Адже досі фактично вся аудіо фіксація процесу залишається «Таємною» і «Цілком таємною». Спитаєте що ж там так вперто ховають? Головна тут Державна таємниця – це фальсифікація протоколів судових засідань. Майже кожного, що тепер абсолютно відкритий. Одне порівняння фактів (того, що насправді відбувалося в засіданні з тим, що Печерський суд писав у протокол) відкриє Україні не лише сотні випадків брутального підлогу і фальсифікацій. Весь світ побачить справжнє обличчя українського так званого «Правосуддя», що не соромиться прямо у судовій залі коїти важкі злочини. Світ нарешті побачить справжню ціну судовій реформі Петра Порошенко якраз на «другий» день її дії.
Отже я кістка у горлі. І не лише вбивці, а його поплічників, що тепер на Олімпі української влади.
А кістку з горла намагаються виймати у будь-який спосіб, хоч і за допомогою Пукача, якого, наче штопор, збираються застосувати проти мене, як ви зрозуміли, вже вдруге.
Адже не Пукач їм ворог – а я. Бо бач: який нахабний — заперечує високопосадове – президентське — право різати українців, як скотину. То ж логічно: на волю дисциплінованого скотобоя Пукача! а Подольського, анархіста — у клітку!
А тепер самі собі дайте відповідь: чи можливе таке безпрецедентне дійство – на процесі, за яким слідкує: і ОБСЄ, і ПАРЄ, і Гельсінська комісія Конгресу США ? Невже такий «безпрєдєл» можливий — навіть за мільйонні хабарі Пінчука? Невже можливий такий Гротеск без політичної волі спершу Януковича, а тепер і Петра Порошенка?
Отже знайдіть хоч дві моральні відмінності на цих портретах синків Кучми.
А затим я – невиліковний оптиміст, адже вже помітив, як за хмурим обрієм прокидається наше українське Сонечко. І тут неважливо, кого на цей раз Ви, мов малі безпам’ятні дітки, понавибираєте у президенти-крадії. І цей: «новий» або «непідкупний» — все одно розчиниться, як роса на Сонці. А воно могутнє і непоборне: неодмінно і дуже скоро засяє в Україні не для сутінкового «електорату», а для – Вільних Українців.
Отже, хто має Волю — покличемо разом її Сонячний промінь: адже Воля або Смерть.
P.S. Запрошую всіх, насамперед – журналістів – побачити на власні очі те, що відбуватиметься 17 січня у Верховному Суді. Нагадую: Початок вистави о 15.00.
І останнє: ніколи не просив про це, але тут був би НАДЗВИЧАЙНО вдячний за розповсюдження і поширення цього посту. Мені вкрай потрібна Ваша інформаційна підтримка, адже «фільтри» мені вже увімкнули заздалегідь.
Колишні президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко висловилися щодо доцільності введення воєнного стану у зв’язку з агресією Росії в Керченській протоці.
Відповідну заяву зачитав перед журналістами Леонід Кравчук, повідомляє 40ka.info.
У документі висловлювалися сумніви щодо оголошення воєнного стану, як найкращої відповіді на агресивні дії Росії в морі.
Зазначалося, що оскільки воєнний стан обмежує права і свободи громадян і є ризик щодо створення хаосу у державі, президенти висловлюють сумнів щодо доцільності таких дій.
«Чи виправдані ці ризики? Чи допоможе реальному протистоянню агресору? За 5 років були ситуації, коли введення воєнного стану було доцільним і можливим — захоплення Криму, Дебальцівський та Іловайський котел, де були тисячі загиблих», — зачитав Кравчук.
Він додав, що наразі велика частина суспільства вважає, що подібні дії є загрозою демократії, чим може скористатися ворог.
На думку трьох президентів, якщо депутати вирішать що воєнний стан можливий, то вони мають скасувати норму про відміну виборів та обмеження прав і свобод людей.
«Верховна рада має ухвалити постанову про проведення виборів 31 березня 2019 року. Настав момент, коли від мудрості народних обранців залежить доля держави», — процитував Кравчук спільну заяву.
Перший президент зазначив, що питання введення воєнного стану не треба було затягувати до моменту, коли на носі вибори, щоб не сіяти підозри і не сіяти хаос у суспільстві.
Як повідомлялося, резидент Петро Порошенко своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року «Про надзвичайні заходи щодо забезпечення державного суверенітету і незалежності України та запровадження воєнного стану в Україні».
Парламентський комітет з питань нацбезпеки і оборони підтримав рішення щодо ведення воєнного стану.
Наразі указ має розглянути Верховна рада на позачерговому пленарному засіданні.
Глубоко за кулисами украинской политики уже не один месяц проходят драматические события, которые в скором будущем могут обернуться политическим землятресением.
Многие обратили внимание, что Игорь Коломойский пришел поделиться информацией на комиссию по вопросам приватизации по поводу активов «Укррудпрома» – главного сырьевого богатства Украины. Но мало кто в курсе, что это появление Коломойского на публике совпало с приближением суда в Лондоне, где готовится к рассмотрению спор между ним и Пинчуком по поводу этих же активов и где на кону стоят 2 миллиарда долларов. И никто не знает, что процесс подготовки к битве в Лондоне сопровождается неслыханными событиями, большинство из которых происходят в тени.
Об этом не писали в прессе, хотя произошедшее заслуживает широкого резонанса. Собирая по крупицам информацию из разных источников, сегодня могу сообщить вам следующее.
Итак, знаете ли вы, что в сентябре прошлого года экс-генпрокурор Святослав Пискун обратился в МВД с жалобой на то, что зять экс-президента Кучмы Виктор Пинчук угрожал ему убийством? Место, где это якобы произошло – загородний дом Пинчука, куда Пискун заехал в гости. После чего милиция допросила сперва Пискуна, а затем Пинчука. Последний сообщил, что не угрожал Пискуну, а наоборот, якобы выудил из него признание о том, что Пискун получил взятку в размере 50 миллионов долларов за закрытие дела против Коломойского по покушению на адвоката Сергея Карпенко.
Все это важно потому, что экс-генпрокурор Пискун будет давать показания в Лондоне по приглашению Коломойского.
В прошлом году милиция открыла уголовное производство после заявления Пискуна, но, вопреки желанию зятя Кучмы, их очная ставка проведена не была. А Коломойский попробовал засудить Пинчука в Лондоне к двум годам тюрьмы за давление на свидетеля. Однако на прошлой неделе Высокий суд отказал в рассмотрении жалобы днепропетровского губернатора.
А теперь – немного предыстории. Неподготовленным читателям легко запутаться в фамилиях и датах. Однако то, о чем пойдет речь, во многом объясняет процессы в украинской политике.
Итак, в 2005 году против Игоря Коломойского возбуждают уголовное дело за покушение на убийство адвоката Сергея Карпенко, который перешел дорогу Коломойскому на заводе «Днепроспецсталь».
Карпенко был вызван в офис Коломойского, где тот потребовал от юриста переиграть ситуацию с собранием акционеров на «Днепроспецстали», на что получил отказ. Через несколько недель было совершено покушение сперва на партнера Карпенко, а затем на самого юриста. Сергей Карпенко чудом выжил после нападения на него с молотками, железными прутами и ножами.
Оказалось, что покушение организовал охранник Коломойского по фамилии Никитин, который не дожил до этого разоблачения – его нашли мертвым якобы в результате суицида, однако после эксгумации могилы на его теле нашли следы насилия – множество ножевых ранений.
Летом 2005 года постановление о возбуждении дела против Коломойского подписывает следователь Генпрокуратуры Игорь Шолодько, а свою визу ставит заместитель генпрокурора на тот момент Виктор Шокин.
Шолодько — запомните эту фамилию, потому что сегодня этот человек унес в могилу все секреты уголовного дела Коломойского.
Итак, летом 2005 года следователь Шолодько везет в Печерский суд Киева представление на задержание Коломойского, а олигарх в этот момент уезжает из Украины, объясняя это аллергией на амброзию.
Однако по требованию генпрокурора Пискуна в тот же день Шолодько отзывает из суда (!) представление на задержание Коломойского. Хотя на тот момент судья провел слушание и постановил взять Коломойского под стражу.
Этим событиям предшествовали переговоры Пискуна с посланниками Коломойского, который якобы заплатил тогдашнему генпрокурору сумму в размере 40-50 миллионов долларов за закрытие дела против него.
После этого начинается зачистка дела Карпенко тем же следователем Шолодько. Коломойский, который прятался за рубежом, встретился в Турции со следователем и дал ему показания по делу Карпенко, которые полностью противоречили показаниям не только самого Карпенко, но и ближайшего окружения Коломойского – Тимура Новикова и Михаила Кипермана.
И, вместо проведения очной ставки, тот же самый Шолодько закрывает дело Коломойского (!) по статье 6 пункт 2 Уголовно-процессуального кодекса – отсутствие состава преступления. Хорошо, но недостаточно. Чтобы дело было закрыто наверняка, адвокаты Коломойского (в числе которых – нынешний его зам Святослав Олейник) в конце 2005 года идут… в Бабушкинский районный суд Днепропетровска и получают решение судьи о закрытии дела Коломойского по статье 6 пункт 1 – отсутствие события преступления!
Абсурд ситуации в том, что такие дело подсудны лишь… Печерскому райсуду Киева по месту расположения Генпрокуратуры.
Все это происходит в 2005 году.
А в 2013-ом Пинчук начинает судебную тяжбу против Коломойского в Лондоне из-за акций Криворожского железорудного комбината (этот актив – часть пресловутого «Укррудпрома», национализировать который предложил Коломойский несколько недель назад).
Стремясь доказать причастность Коломойского к заказу убийства Карпенко, Пинчук реанимирует это дело. Он инициировал преследование днепропетровских судий, неправомерно закрывших дело против Коломойского по пункт 1 статьи 6 УПК.
Через своих представителей (в числе которых – бывший замгенпрокурора Обиход) зять Кучмы «забомбил» сперва Генпрокуратуру, а затем Печерский суд заявлениями с требованием возбудить дело по факту неправомерного закрытия дела Карпенко.
Одним из фигурантов этого процесса должен был быть следователь Шолодько. Однако судьба этого человека сложилась трагически. «Дело Коломойского», которое он открывал, а потом закрывал, стало поворотным в его жизни. В скорости после описанных событий 2005 года Шолодько ушел из Генпрокуратуры и переехал жить в Житомир.
Летом 2014 года Пинчук через Генпрокуратуру и суды инициирует новое расследование обстоятельств в деле Коломойского, одним из фигурантом которого должен был стать Шолодько. Случайно или нет, но 4 августа 2014 года Шолодько был призван на военную службу Красногвардейско-Кировским военкоматом города Днепропетровска (в другом письме Минобороны сказано, что Шолодько призвал Индустриально-Самарский военкомат Днепропетровской области) – хотя сам проживал, как известно, в Житомире. Он отправился служить в зону АТО, где контактировал с окружением Коломойского.
И 30 ноября 2014 года бывший следователь Генпрокуратуры Игорь Шолодько… погиб в аэропорту Донецка. Похоронен 4 декабря 2014 года в Житомире.
Рок судьбы состоял в том, что этой же датой – 4 декабря 2014 года – датировано решение Печерского суда Киева, которым Генпрокуратуру обязали провести расследование обстоятельств закрытия этим же Шолодько «дела Коломойского», изложенных в жалобе Пинчука.
Таким образом, погиб один из ключевых свидетелей, который имел прямое отношение к открытию, а затем закрытию дела Коломойского. Этой хронологией событий я никого не обвиняю. Знаю, что Генпрокуратура времен Виктора Шокина заинтересовалась обстоятельствами упомянутых событий, а фамилия Шолодько звучит во многих высоких кабинетах.
Что произошло дальше и как все изложенные факты стали известны руководству страны – читайте скоро в блоге Мустафы Найема на «Украинской правде».
Сергей Лещенко, журналист, Народный депутат Украины, Национальное бюро расследований Украины
В эксклюзивном интервью сводник Петр Листерман рассказал, кому из украинских политиков и олигархов он «подогнал телочек». Что интересно, Листерман для украинских миллионеров ищет девушек чаще не для семьи или отношений, а ради ночи любви. – Местные олигархи настолько избалованы, что им девушки не нужны. Есть, правда, и здесь парочка: один – бизнесмен, другой – политик. Знаешь, какие, в основном заказы бывают? Политик одесский мне заявил: у моего сына есть невеста, и у него с ней, дескать, любовь. Но мне она не нравится. Я предлагаю тебе деньги, постарайся технично «подсунуть» ему другую: красавицу, интеллигентную, добрую, чтоб она у него деньги не «сосала». И такие заказы у меня часто, не нужна им любовь… Назвывать фамилии Листерман не любит.
— Фамилии смогу перечислить лет через 40, когда выйду на пенсию. Уеду на Сейшелы и буду там писать многотомную «Историю торговли «лохматым золотом». Сейчас могу только сказать, что по самым скромным моим подсчетам, это где-то 30 человек.
Но все же для Национального бюро расследований Украины сводник сделал исключение. Сначала он рассказывал о своих удачных сделках, о самых завидных невестах-украинках.
— Для меня пятерка самых завидных украинских невест это: Даша Астафьева, Алеся Спелова, Ева Бушмина, Светлана Лобода, Инна Цимбалюк. Был вариант, когда я хотел сосватать Алесю Спелову из группы Hollywood FM за очень богатого парня, миллиардера. Возникла только одна проблема – ему было 90 лет. Суммы гонорара как таковой не существовало – старичок предлагал мне нелимитированный бюджет. Но потом я реально испугался, что от красоты Алеси у него реально может прихватить сердце, и у миллиардера случится инфаркт. Испугался и отказался от сделки. Сейчас у меня в клиентах Джуд Лоу и старикашка Мэл Гибсон. Имена украинских и российских миллиардеров я не называю по условиям сотрудничества с ними. Не так давно я познакомил Криштиано Роналдо с моделью Ириной Шейк. Теперь ищу украинских подруг для Лионеля Месси и Марио Балотелли. Девчонки, кстати, любят темнокожих.
— И все же, Петр, кто они, украинские заказчики?
— Сейчас о некоторых могу рассказать. Есть такой Сережа Курченко. Я ему подогнал Тину Канделаки. Сережа вообще любит, когда девушка с именем, да и каким-нибудь интеллектом. У него много комплексов, вот он и стремится окружаить себя прекрасным. Тина осталась очень довольна знакомством с Сережей.
— И сколько за работу взял?
— Около ста тысяч долларов.
— Кому еще?
— Был курьез один. Сын вашего бывшего президента Ющенко очень хотел телезвезду. Я ему нашел Ефросинину. Она поначалу не хотела, потом согласилась. Я честно сказал, что за ночь она нигде столько не заработает. Да еще и связи получит нужные. Так из этого цирка вообще смех вышел — Ющенко и Ефросинина поженились. Вот так, я знаю, кому кого предлагать!
— Что насчет вип-вечеринок?
— Раз на День рождение Виталику Хомутыннику я подогнал целый звездный эксадрон из телочек. Все самые лучшие. На разный вкус. Там были и большие сиськи, и подростковые попы, и губы уточкой и умные красавицы и крепкие славянские бабы. Вечеринка тогда всех оставила довольными. Некоторые бизнесмены потом еще не раз приходили ко мне, так им все понравилось. Высший класс. Или вот киевскому мэру, когда он был еще боксером Виталию Кличко и хозяином ночного клуба «Рио», я находил как работниц для заведения, так и персональных попутчиц. Эти девушки, которые всплыли в интернете в переписке Кличко, они ведь все мои, это я их привел к нему. Он любит, когда много, когда несколько.
— А как со старичками?
— Ефим Звягильский — просто огонь! Он и Кучма — два неутомимых жеребца. А вот Янукович оказался слабаком. Я ему Алену Березовскую сосватал, а он просто не мог по-мужски ее удержать. Так он с ней и растался. Ушел потом к Полежай. То недоразумение, что официально считалось его женой вообще тема страшная. Не хочу даже вспоминать. Хотя, для нее я делал эксклюзив, искал мальчиков. А что, и бабушка должна радоваться жизни!
Анастасия Марцинюк, Национальное бюро расследований Украины