Сообщения с тегами ‘нафтопродукти’

Люди Пашинського хочуть через ДП «Укртранснафтопродукт» «узаконити» вкрадену у держави нафту Курченка

Pashinskyi-Sergyi13

 

У конкурсі на заміщення вакантної посади генерального директора державного підприємства «Укртранснафтопродукт» є п’ятеро претендентів, із них двоє – це креатура Сергія Пашинського. І якщо хтось із них отримає перемогу, у справі щодо нафтопродуктів Курченка будуть сховані усі кінці у воду.

Про це розповів екс-президент Асоціації операторів ринку нафтопродуктів Леонід Косянчук на телеканалі ZIK, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Хтось має понести відповідальність за вкрадені Пашинським понад 100 тисяч тонн так званих нафтопродуктів Курченка. Це перша теза. Друга теза: а якою сьогодні є ситуація із власністю самого Одеського нафтопереробного заводу? Кому він зараз належить? І щоб ми знову не натрапили на ті самі граблі, на які ми натрапили з «Укртранснафтою», де український платник податків заплатить за всі «художні витвори» Коломойського, який, будучи міноритарним акціонером, «прихватизував» той завод. Таким чином, ми отримали рішення міжнародного арбітражу. Там, по-моєму, 145 млн доларів тепер має держава сплатити за ту всю історію. Хто буде платити? Коломойський? Ні, ми з вами будемо платити, бо держава інших грошей, як наших, не має», – заявив Леонід Косянчук.

Співрозмовник так прокоментував інформацію щодо оголошення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора державного підприємства «Укртранснафтопродукт» (нагадаємо, конкурс відбудеться завтра о 10 год.): «Це вже другий етап конкурсу, і наразі є п’ятеро претендентів на посаду гендиректора. З них двоє – це точно креатура Пашинського… Тому ми повинні усвідомлювати, що відбувається. Якщо перемогу отримають люди Пашинського, значить, у справі нафтопродуктів Курченка будуть сховані усі кінці у воду».

Екс-президент Асоціації операторів ринку нафтопродуктів зауважив, що він особисто би не погодився брати участь у такому конкурсі за жодних обставин, адже настане час, коли хтось нестиме відповідальність:

«Наскільки мені відомо, там існують кредити та застава, і сьогодні рішенням якогось містечкового суду переписати завод у власність на будь-кого, на «Укртранспродукт», на державу, чи на когось – це все закінчиться однаково, адже для міжнародного суду усі ці наші політичні ігрища, хто сепарат, а хто не сепарат, … вони не мають жодного юридичного сенсу. Там конкретно: чия була власність, чому вона перейшла у другу власність, на якій підставі і на підставі чого», – зазначив Леонід Косянчук.

Юрій Луценко веде спільний бізнес зі скандальним екс-регіоналом Володимиром Зубиком. Розслідування

Lucenko-rigi1

 

Стало відомо, що у Юрія Луценка є свої інтереси в бізнесі — мова йде про комерційну нерухомість та телекомунікації.

У біографії лідера фракції БПП та президентського кума цікавий епізод — партнерство з Володимиром Зубиком, екс-регіоналом та представником депутатської групи «Відродження».

Про це пише видання «Новое время», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Зазначається, що у Луценка є свої інтереси в бізнесі — мова йде про комерційну нерухомість та телекомунікації. Компанія «Українські новітні телекомунікації» (УНТК) — давній актив сім’ї Луценка. Заснована в 2005-му, сьогодні ця структура обіцяє підключити клієнтів до інтернету, налаштувати телебачення, відеоспостереження або надати «красивий» номер. Ще в 2006-му, під час його перебування на посаді міністра внутрішніх справ, МВС вимагав від своїх підрозділів перейти на телефонні тарифні плани УНТК.

Зпочатку власником УНТК значився Степан Нарембик, батько Ірини Луценко. Потім власність над активом перейшла до самої дружини лідера фракції БПП. Зараз кінцевим бенефіціаром компанії є Валерій Кулаков — помічник на громадських засадах народного депутата Зубика.

Кулаков працював з регіоналом Зубиком в численних будівельних проектах і скандально відомій компанії «Лівела». Ця фірма, що мала ексклюзивне право на ввезення нафтопродуктів без податків і зборів, діяла на ринку в 2004—2010 роках. Формально «прокладкою» управляли помічники нардепа, але численні журналістські розслідування, в тому числі Української правди, довели — «Лівелу» контролював саме Зубик.

Вітчизняні трейдери закуповували нафтопродукти, наприклад, в Литві, потім продавали їх перед перетином українського кордону «Лівелі». Та розмитнювала паливо за «пільговим тарифом» і продавала його назад трейдерам, беручи при цьому комісію на рівні 70% від заощаджених податків — до $250 на тонні бензину.

Луценко каже, що його родина не має відношення до УНТК з 2012 року, коли його дружина продала цей бізнес.

«Покупець компанії не мав ніякого відношення до Володимира Зубика,— стверджує політик.— В останній раз спілкувався з ним минулої осені в стінах парламенту». У самій УНТК кажуть, що нинішній власник з’явився в капіталі компанії в 2015-му.

«Новое время» пише, що інформація з держреєстрів показує: керівництво компанією не змінилося. Це дозволяє ЗМІ стверджувати, що сім’я Луценка продовжує контролювати актив разом з Зубиком.

Так, у реєстрі юридичних осіб зазначено, що директором УНТК досі числиться Євген Терещенко, який керує компанією з 2011-го, коли їй володіла сім’я глави президентської фракції. Ще кілька тижнів тому, згідно з даними того ж реєстру, право підпису в УНТК також мав близький до сім’ї Луценко Віталій Морозюк. Проте незабаром після того, як «Новое время» зацікавилося цією темою, його ім’я зникло з реєстру.

Газові вампіри. Хто висмоктує український газ?

gaz_hren1Тема газу та й загалом тема енергетичної незалежності в Україні — найболючіша та найактуальніша на сьогодні. Як, зрештою, і тема бюджетних коштів, бо їх повсякчас не вистачає навіть на захищені статті видатків. Тому здається дивним, що досі не наведений лад в українській газовидобувній галузі, яка, як виявилося, працює не на державу, а на приватний капітал.

Основним гравцем на ринку видобутку природного газу і газового конденсату в Україні є ПАТ «Укргазвидобування», яке до грудня 2012 року мало перед власною назвою абревіатуру ДП (у публічне акціонерне товариство «дочка» НАК «Нафтогаз» перетворилася за волею Миколи Азарова та Юрія Бойка). Минулого року ця компанія видобула 15 млрд куб. м газу, що складає 75% видобутку в Україні.

ПАТ «Укргазвидобування» – вертикально інтегрована компанія із замкнутим циклом виробництва: пошук, геологічна розвідка родовищ нафти і газу, їх розробка, видобуток, транспортування, переробка вуглеводневої сировини і реалізації нафтопродуктів. У складі компанії – два газовидобувні управління, підприємство з буріння свердловин, управління з переробки газу i газового конденсату.

Компанія веде розробку газових, нафтогазових і нафтогазоконденсатних родовищ в Харківській, Полтавській, Сумській, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях, займається геологорозвідкою у Дніпровсько-Донецькій западині та Карпатському регіоні (донедавна такі роботи велися й у північній частині Керченського півострову та на Прикерченському шельфі Чорного і Азовського морів).

На сайті компанії викладена її місія: «Пріоритетним напрямком роботи ПАТ „Укргазвидобування“ є створення ефективної державної компанії, лідера на ринку видобутку газу, газового конденсату та нафти». Звучить, як побажання на день народження, коли винуватцю торжества бажають чогось бажаного, але мало досяжного. Бо і ефективною, і державною у повному розумінні цього слова компанія зможе стати лише тоді, коли очиститься від фірм-паразитів, що присмокталися до газових свердловин ще за часів Януковича-Азарова-Бойка-Ставицького.

Формально «Укргазвидобування» належить державі, проте кабальні договори, що були нав’язані компанії попередньою владою, роблять її заручницею приватного бізнесу, який, практично нічого в неї не вклавши, обдирає її, як липку. Держава при цьому нічого вдіяти не може, бо юридично її участь в управлінні обмежена.

Кожен рік у спільну діяльність передавалося усе більше об’єктів. Звичайно, приватний бізнес був зацікавлений у найбільш перспективних, з точки зору прибутковості, свердловинах. У результаті, майже усі ключові об’єкти газовидобувної інфраструктури було передано у приватні руки без права зворотного вилучення.

Як саме це оформлювалося з юридичної точки зору? Продати свердловини не можна, передати в оренду чи віддати у користування — дорого і клопітно, треба міняти ліцензії. Поступали іншим чином. Ось переді мною документ: «Договір купівлі-продажу №УГВ 6564/20/2-12 від 9 листопада 2012 року». Цим документом «Укргазвидобування» (тоді ще дочірня компанія НАК «Нафтогаз») в особі першого заступника директора Тамразова О.Г. передає у власність ТОВ «ТНГК» в особі директора Лісничого А.А. товар, який має назву “Нематеріальний актив «Право користування свердловинами №51, №53, №54, №55 Островерхівського родовища до 04.10.2027 року».

Вражає ціна товару — 1 129 200 грн (з ПДВ). Вартість середньої київської трьошки. Якщо розбити цю суму на періоди, то виходить, що за місяць користування однією газовою свердловиною компанія «ТНГК» платить трохи більше, ніж півтори тисячі гривень! При тому, що собівартість кожної такої свердловини (включаючи розвідку, буріння та облаштування) сягає 3-5 млн дол. США.

Не зайвим буде сказати, що весь видобуток газу з тих свердловин здійснювався і дотепер здійснюється саме потужностями «Укргазвидобування», а гроші за проданий у невідомому напрямку газ осідають у кишені власника «ТНГК». Тому не дивно, що компанії так сподобалася «співпраця», що вона її вирішила розширити, придбавши ще одну свердловинку №5 в тому ж родовищі (юридичною мовою — придбавши право користування свердловиною). Пікантна подробиця: відповідний договір купівлі-продажу №УГВ 8327/20/1-14 був підписаний тими ж сторонами, що і попередній, якраз у розпал Майдану — 22 січня 2014 року.

Подібний договір купівлі-продажу №УГВ 8466/20/1-14 Олексій Тамразов підписав і з ТОВ «Природні ресурси+», передавши фірмі право користування свердловинами №11 та №12 Бабчинського родовища до 31.12.2023 року. Відбулося підписання угоди 26 лютого 2014 року, тобто вже після розстрілу Майдану та втечі Януковича і його «сім’ї». Сьогодні у різних виданнях та на своїй сторінці у Facebook Олексій Тамразов виглядає героєм, начебто його «нахиляли», а він сам на сам боровся з системою. Тепер він узявся викривати корупційні схеми нинішнього керівництва «Укргазвидобування». А це нічого, що 26 лютого батько і син Пшонки, які, за його словами, змушували його грати за їхніми бандитськими правилами, вже були далеко за межами України? Чи він цього не знав, і продовжував слухняно виконувати їхню волю?

Не лише окремі свердловини, а й саме підприємство з усіма тельбухами потрапило до чиїхось дуже чіпких рук. Як це сталося? Схема проста і елегантна водночас. Але, щоб її застосувати, треба дуже-дуже заохотити посадових осіб державного підприємства або просто мати неабиякий вплив на державному рівні. А краще — і те, і те. Отже, є державна компанія, яка займається видобутком природних ресурсів. У її розпорядженні знаходяться ці ресурси, державна ліцензія на їх видобуток, готові свердловини, устаткування, персонал тощо. І ось створюються кілька компаній, які пропонують цьому державному підприємству спільну діяльність. Воно через певні причини не може відмовити. Звичайно, збоку все це виглядає дуже пристойно: знайшлися інвестори, які профінансують оновлення обладнання, модернізують компанію, навчать новим управлінським підходам, виведуть компанію на IPO і таке інше. Тобто, розвиватимуть бізнес спільними зусиллями.

Безсумнівно, пропозиція досить приваблива. Але для початку треба оцінити внесок кожного з учасників цієї майбутньої спільної діяльності, тобто, насправді, одного учасника — державної компанії. Для цього робиться оцінка її активів. Звичайно ж, ці активи (природні запаси та потужності) оцінюються у копійки, на фоні яких грошовий внесок інших партнерів буде виглядати солідно. Головне, щоб їхня спільна участь була оцінена у більше, ніж 50%, хоча б на долю відсотка. Це дозволить приватному бізнесу узяти в свої руки контроль над цією спільною діяльністю.

Найбільш цікавий трюк відбувається із внесенням часток інших персонажів. Свої частки вони вносять кредитними коштами. А поручителем при кредитуванні виступає… та сама державна компанія. Псевдопартнерам навіть не треба дбати про повернення кредитів, державна компанія усе сама поверне. Тобто, якщо розібратися, державна компанія сама себе фінансує кредитними коштами.

Така схема недобросовісного державно-приватного партнерства застосовувалася й фірмами, що взяли в оборот «Укргазвидобування». Кредити, взяті в російських банках, фірми-партнери не повертали, а тягар їх обслуговування та повернення лягав на державну компанію. Таким чином, внесок приватного бізнесу в спільну діяльність був більш ніж сумнівним.

За результатами спільної діяльності (насправді, діяльності «Укргазвидобування») компанії, що брали участь у «співпраці», отримували дивіденди, які вкладали у проект як свою частку, таким чином все більше нарощуючи її. У різні проміжки часу компанії-прилипали змінювалися, змінювалися й їхні куратори. Усе відбувалося через судові рішення, які виключали учасника із спільної діяльності. Але святе місце пустим не буває, на заміну одній фірмі одразу ж приходила інша. Ці метаморфози співпадали зі зміною керманича енергетичної галузі.

Як правило, компанії, що присмокталися до «Укргазвидобування», були зареєстровані за кордоном. Бути іноземним інвестором в Україні добре: тут тобі і режим сприяння, і кращий захист твоїх прав. Але що заважає українському громадянину (а особливо можновладцю) зареєструвати компанію за кордоном? Не здивуюся, якщо кінцевими бенефіціарами цих компаній виявляться українські громадяни, наприклад, Ставицький, Бойко чи інші «кавалери ордену золотого батону».

Найбільша угода про спільну діяльність була укладена у 2011 році з компанією «Карпатигаз», власником якої є шведська Misen Energy. Ця компанія на фоні вищезгаданих фірм-липучок виглядає, як Аль Капоне на тлі пацанчиків з району. Якщо зайти на сайт цієї шведської фірми, стає зрозумілим, що співпраця з українським державним підприємством і видобуток українського газу — єдине, чим вона займається. За інформацією, що поширило видання «Наші гроші», Misen Energy належить на 29,6% кіпрській компанії Norchamo Limited, яку, в свою чергу, заснували компанії Heico Ventures і Suzel Enterprises. Дуже заплутаний ланцюжок. Проте Heico Ventures свого часу була співвласником кіпрської компанії Ostchem, що має відношення до фірташевського Group DF. Сам Фірташ казав, що не має до цієї компанії ніякого відношення. Може, воно і так. І без нього охочих поласувати дармовим газом в Україні вистачає.

Уся спільна діяльність із шведським інвестором відбувалася за описаною вище шахрайською схемою. Згідно з умовами договору про спільну діяльність із ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy зобов’язалися вкласти у модернізацію об’єктів газовидобувної інфраструктури: реконструкцію і ремонт 110 свердловин, будівництво двох дотисних компресорних станцій, комплексний розвиток Яблунівського родовища — 1 млрд грн (125 млн дол. США). За півтора місяці була підписана додаткова угода, яка передбачала значне розширення спільної діяльності — ще 10 нових проектів, які передбачали і геологорозвідку, і реконструкцію та ремонт ще 35 свердловин, і ще багато іншого. Відповідно, і обіцяний розмір інвестицій зріс утричі, до 3 млрд грн (375 млн дол. США). Невдовзі, за новою додатковою угодою, розмір інвестицій був знов збільшений, вже до 5 млрд грн. Прямий грошовий внесок компанії Misen Energy повинен був скласти 12,3 млн дол. США, які вона зобов’язалася внести до лютого… 2014 року. Тобто через три роки.

Вартість активів державного підприємства, що були передані у спільну діяльність, була суттєво занижена, що потім, у 2013 році, підтвердилося при проведенні незалежного оцінювання. Внесок державного підприємства у спільну діяльність оцінили у 49,9%, позбавивши державу права самостійного прийняття рішень та контролю. Фактично керуючою компанією, оператором спільної діяльності стала Misen Energy. Саме вона відтепер мала відображати на своєму балансі результати спільної господарської діяльності, акумулювати на своєму рахунку спільно зароблені кошти та розпоряджається ними.

При такому стані справ взагалі вже не важливо, хто є власником підприємства. Уявіть, що у дім увірвалися грабіжники, зв’язали господаря та обчистили оселю. А потім, зрозумівши, що їм нічого не загрожує, вирішують трошки в цьому домі пожити. Господаря, звичайно, не розв’язують, лише трохи послабили мотузки, час від часу годують та водять до туалету. Чи буде у такому випадку господар якимось чином наполягати на своєму праві власності на оселю? Так само і тут.

Фірми-партнери не квапилися виконувати свої зобов’язання щодо інвестування заявлених проектів. Фінансування проектів відбувалося із значним запізненням, не у тих обсягах, що було заплановано, а головне — за рахунок кредитних коштів. Шведський інвестор і його українська «дочка» взяли в «Сбербанка Росії» 48,6 млн дол. США за кредитними лініями і 365,3 млн грн за зобов’язаннями фінансового лізингу. Як водиться, поручителем при кредитуванні виступило державне підприємство. До речі, воно й повертало кредит, узятий своїм так званим інвестором. Лише цього року «Укргазвидобування» змушене було сплатити російському банку 22 млн грн за договорами поручительства ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy.

Якщо проаналізувати природу коштів, які шведська компанія вкладала у спільну діяльність, то виявиться, що понад 70% від загальних інвестицій — реінвестиції прибутку. Це кошти, які були зароблені «Укргазвидобуванням» на видобутому газі та нафтопродуктах.

Проте навіть за таких умов ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy не виконали інвестиційну програму, за 2011—2013 роки дефіцит фінансування склав 663,3 млн грн, тобто понад 30% від затвердженого плану.

Звичайно, за таких умов «Укргазвидобування» не може реалізовувати програму модернізації повною мірою. Цікаво, що державне підприємство, яке могло б саме себе профінансувати та виконати намічені роботи, не має права це робити: договором про спільну діяльність це заборонено.

21 лютого 2014 року (якраз у день втечі Януковича з Києва) були внесені зміни у договір про спільну діяльність, якими обсяг інвестицій зменшувався з 625 млн дол. США до 250 млн дол. США.

Насправді, з моменту підписання угоди про спільну діяльність і дотепер ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy внесли до спільної скарбнички аж 3 млн 213 тис. грн замість обіцяних 5 млрд грн. Усі інші кошти, які начебто були внесені інвестором — це, за великим рахунком, гроші самого державного підприємства: воно працювало, заробляло, навіть кредит гасило, який взяли горе-інвестори.

Втім, це не заважає інвесторам відчувати себе на коні. На початку червня, під час одного з круглих столів щодо газової ситуації в країні, фінансовий директор компанії «Карпатигаз» Артур Сомов запевнив поважне зібрання, що його компанія планує цього року інвестувати близько 1,2 мільярда гривень в проекти зі збільшення видобутку газу в рамках спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування». Ці гроші, за його словами, планується вкласти у придбання обладнання, будівництво газокомпресорних станцій, запуск дев’яти дотисних газокомпресорних станцій, мовляв, це дозволить зберегти видобуток газу на високому рівні. Сомов також повідомив, що компанії торік не вдалося запустити заплановану кількість компресорних станцій через надмірну бюрократизацію і корупції в державних органах. «Якби нам не заважали останні два роки, то ми могли б вийти на 1-1,1 млрд кубометрів на рік», — зауважив він.

Не знаю, що саме він мав на увазі, коли казав про державні органи, які якось заважають його фірмі. Може, йшлося про надмірну увагу правоохоронних органів до «Укргазвидобування»? Зараз там, дійсно, не спокійно. 28 серпня «Укргазвидобування» на своєму сайті розмістило відкритий лист наступного змісту:

«ПАТ „Укргазвидобування“ відкидає звинувачення прокуратури на адресу керівництва компанії щодо можливого перевищення повноважень службовими особами. Співробітники ПАТ „Укргазвидобування“ не отримували від слідчих прокуратури жодних обвинувачуваних матеріалів.

При цьому, на сьогоднішній день усі керівники ПАТ „Укргазвидобування“, як і раніше, виконують свої функції в рамках повноважень.

Також керівництво компанії звертається до правоохоронних органів з проханням виконувати свої професійні обов’язки в рамках чинного законодавства, не порушуючи, при цьому, механізм роботи компанії, оскільки подібні заяви та обвинувачення дають негативне забарвлення іміджу підприємства щодо ведення ділових відносин з партнерами. А збитки компанії одразу ж віддзеркалюються на об’ємах видобутку природного газу, що є основою енергетичної незалежності нашої держави».

Правоохоронним органам, дійсно, давно потрібно було розібратися із шахрайськими схемами навколо державного підприємства. Проте може треба трохи змістити фокус уваги? Коли на собаці заводяться блохи, його зазвичай не б’ють, а допомагають тих бліх позбутися…

Роман Волинський, Національне бюро розслідувань України

Чому добре бути мафіозі Ігорем Валерійовичем Коломойським

jacenjuk-kolomojskyj1Що не зрозуміло про «Укрнафту»?

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем’єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем’єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

KolomoyskyiAhmetov1-big

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов’язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об’єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

ukrnafta1

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з’явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з’ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

ukrnafta2

“Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем’єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем’єру власне зубожіння.

Yacenuk-Arsenyi-corupt1

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 1

На підтримку вимог Евромайдану щодо відправки кабміну Азарова у відставку, «Слідство.Інфо» у рамках проекту «ЧЕСНО» проводить аудит уряду та пропонує перше розслідування: Едуард Ставицький, ключовий речник на тему підписаних Януковичем угод 17 грудня в Москві.

Ставицький обіймає одну з найбільш важливих і «смачних» посад в українському уряді. Він є міністром енергетики та вугільної промисловості в країні, де великі капітали зароблялися саме на постачанні газу та вугілля. Ця посада красномовно свідчить, наскільки важливий статус має Ставицький у так званій Сім’ї президента. Такі потужні фінансові потоки Віктор Янукович не довірив би абикому.

Історія сходження Едуарда Ставицького в крісло енергетичного міністра – це історія суцільних скандалів та оборудок, частина з яких особисто пов’язана з Віктором Януковичем.

Вузьке сімейне коло

«В чьом проблєма? Я вам говорю, в чьом проблєма?» – чоловік похилого віку в темному плащі та картузі роздратовано нас запитує про мету зйомки. Мешканці сусідніх будинків, стверджують, що цей літній чоловік є Анатолієм Борисовичем Ставицьким – батьком міністра Едуарда Ставицького.

Батько Едуарда Ставицького не хоче називати своє ім'я? Фото – Слідство.Інфо

 

 

\”Бізнесове\” гніздо Ставицьких знімати заборонено

Відео Громадське ТБ. Бізнес Ставицьких знімати заборонено

Втім, на наполегливі прохання, невідомий називати своє ім’я не захотів. Йому не сподобалося, що журналісти знімають будинок «31-Г» по вулиці Шота Руставелі в Києві. Ця відремонтована кілька років тому будівля є справжнім родовим гніздом клану Ставицьких.

Родове гніздо сімейства Ставицьких у Києві. Фото – Слідство.Інфо

Будинок став місцем реєстрації низки фірм, засновниками яких є чи були члени родини Едуарда Ставицького. Зокрема – батько, Анатолій Ставицький, та його дружина, Олена Ставицька. Упродовж останніх 15 років вони стали засновниками численних бізнесів у різних галузях: торгівлі пальним, будівництві та навіть у туризмі.

Чимало водіїв бачили жовті заправки з дивною назвою: «БРСМ-Нафта». В останні кілька років ця мережа стала активно розвиватися. Успіх компанії став настільки помітним, що в 2011 вона навіть увійшла до переліку 200 найбільших компаній за версією Forbes під номером 95. За 2011-й рік виручка «БРСМ-Нафти» досягла 3 мільярдів гривень, хоча раніше компанія була маловідомою й локальною.

БРСМ-Нафта не чужа енергетичному міністру. Фото з сайту БРСМ

«БРСМ-Нафту» – скорочення від російського «БытРемСтройМатериалы» – створили два київських підприємці Андрій Біба та Олександр Поліщук на початку 2000-х років. Впродовж перших років існування нічого не вказувало на її зв’язок із високопоставленими посадовцями. До 2010-го компанія не могла похвалитися значними досягненнями. В її активах було близько 20-ти заправок, які в основному були зосереджені в Київській області.

Після перемоги Віктора Януковича на виборах президента, Едуарда Ставицького було поновлено на посаді голови правління НАК «Надра України».

А невдовзі в «БРСМ-Нафти» з’являється й новий співвласник – Валентина Ушакова. Ця жінка зовсім не випадкова людина для Ставицьких. Вона, спільно з батьком та дружиною Ставицького, була засновником чи директором компаній: «Моноліт 2», «Інвест менеджмент», «Актив капітал груп». Сама Ушакова є співвласницею ще близько десятка інших фірм, значна частина яких пов’язана із продажем нафтопродуктів.

Витяг з ЄДР: БРСМ-Нафта

Численні джерела та сусіди Ставицьких стверджують, що Ушакова є тещею міністра енергетики. Втім, коли автор спитала про це самого Едуарда Ставицького, той замість відповіді про тещу, почав швидко залишати приміщення.

Stavitsky about Ushakova

 

Примітний збіг: після входження Ушакової до складу співвласників «БРСМ-Нафти» в 2011-му році та посилення позицій Едуарда Ставицького у владі, з 2011 року в цієї мережі почалося бурхливе зростання. На сьогодні вона володіє 130-ма заправками в більшості регіонів України й продовжує стрімко нарощувати кількість АЗС. Крім того, у власності БРСМ – три нафтобази та митно-ліцензійний склад.

За даними Forbes-Україна, основний прибуток «БРСМ-Нафта» отримує від оптового продажу нафтопродуктів через свого трейдера «Біотехнології-2000».

Про методи роботи пов’язаних з «БРСМ-Нафтою» компаній можна судити з «Реєстру судових рішень». У 2011 на Гайсинський спиртзавод прийшов інвестор, який встановив власне обладнання для виготовлення компонентів альтернативного пального. За договором, завод не мав права виготовляти продукцію для інших підприємств без згоди власника установки. Та вже за кілька місяців держпідприємство отримало листи від «Укрспирту», згідно з якими воно мало співпрацювати не з інвестором, а з «Біотехнологіями-2000».

Втім, сам Едуард Ставицький переконує, що, незважаючи на високу посаду, бізнесу родини він не допомагає: «Батько працює, займається бізнесом. У нашому сімейному маленькому бізнесі, де ми справно платимо податки й усе офіційно показуємо. Я ні на копійку не зробив лобістських моментів на користь того, чим займається мій батько», – запевняв він у 2011-му році журналіста Forbes-Україна Севгіль Мусаєву.

Перші скандали

У бізнес із великими оборотами Ставицькі прийшли на початку 2000-х років. Тоді батько та дружина енергетичного міністра були співзасновниками компаній: «Васильків нафта», «Тетерів-Нафта» та «Київ нафта», які займались торгівлею нафтопродуктами.

Особливу увагу гравців ринку та чиновників тоді привернула саме «Тетерів-Нафта», зареєстрована в селі Станишівка, Житомирської області. Компанія займалась виробництвом сумішевих бензинів, що надавало їй можливість сплачувати нижчий акцизний збір. У 2002-му «Тетерів-Нафта» налагодила особливо плідну співпрацю із передовим виробником бензинів – Лисичанським НПЗ. Високооктанові домішки фірма отримувала з Лужанського і Дублянського спиртзаводів.

«Був такий смішний момент на ринку, коли практично все пальне з Лисичанського і Кременчуцького заводів стало спрямовуватися на цю станцію, і з неї вже розподілятися кінцевим покупцям. Але це все було в рамках закону», — розповідає експерт паливного ринку Сергій Куюн.

Це підтверджується навіть даними Кабінету Міністрів: згідно з його пояснювальною запискою, в другій половині 2002-гого року завод ЛІНОС відправляв до 95% бензину «Тетерів-Нафті». Український уряд тоді бив на сполох: фірма Ставицьких не сплатила акцизів на 97 мільйонів гривень, виробляючи альтернативне пальне.

«Закінчилося все тем, що Кучма зібрав в лютому 2003-го року нараду й сказав: „Так, хлопці, припиняйте це все!“ І після цього ця схема згорнулась», – додає Сергій Куюн.

Але в листопаді 2002-го фірма Ставицьких «Тетерів-Нафта» все ж таки потрапила в поле зору правоохоронців. Як повідомляли «Подробиці», тієї осені СБУ Одеської області попередила спробу «Тетерів-Нафти» незаконно отримати відшкодування ПДВ у розмірі 19 мільйонів гривень. Тоді ж правоохоронці попередили відправлення «Тетерів-Нафтою» на адресу однієї з іноземних фірм вимірювальних приладів на 95-ти мільйонів гривень. Управління СБУ в Одеській області підтвердило «Слідству. Інфо», що в листопаді 2002 року проти посадових осіб компанії Ставицьких порушили кримінальну справу, однак зауважили, що подальший перебіг справи не відноситься до сфери їхньої компетенції.

Такий скандал був не одиничним для «Тетерів-Нафти». За кілька місяців до того фірма Ставицьких та ЗАТ «Орлан-Беверіджиз» через Одеський аеропорт відправили аналогічний товар на суму понад 133 мільйони гривень. Ціна, за розрахунками СБУ, виявилась завищеною, а підприємці отримали право на повернення більше 22 мільйонів гривень із бюджету в якості ПДВ.

Невдовзі після описаних подій, фірма Ставицьких змінює назву на «Еко-2003». Щоправда, перейменування не позначилося на законослухняності компанії. У неї знову почалися проблеми із законом.

За даними Реєстру судових рішень, на початку 2004-го року родинна фірма міністра енергетики знову засвітилася у спробі фіктивного відшкодування ПДВ.

Тільки тепер оборудка стосувалася продажу «неіснуючих банкоматів» на суму 111 мільйонів гривень. Як з’ясувало слідство, злочинна мережа з майже десятка компаній намагалася таким чином «розвести» держбюджет на 19 мільйонів гривень неіснуючого ПДВ. У підсумку, директор однієї з компаній із цього ланцюжка отримав п’ять років умовно. Родина Ставицьких відбулася переляком.

Зрештою, у грудні 2004-го року Госпсуд Житомирської області визнав «Еко-2003» банкрутом і на початку 2005-го року фірма ліквідувалась.

Партнерство з «зеленими»

Навіть після закриття «Тетерів-Нафти», нафтотрейдерство лишалось основним бізнесом Ставицьких. Для бізнесу родина міністра знайшла надійних партнерів – членів впливової тоді Партії зелених. Партійні квитки не заважали новим друзям Ставицьких займатись зовсім неекологічною діяльністю – продажем нафтопродуктів та розбудовою мереж заправок.

Тоді, на початку 2000-х, кілька нафтотрейдерських мереж об’єднались під єдиним брендом «Екоіл». Серед них були й компанії Анатолія та Олени Ставицьких, зокрема, «Київ Нафта», «Васильків-Нафта» та «Нафта-Продукт» давнього друга Ставицького – Олега Проскурякова. Їхніми партнерами, за даними ЗМІ, виступили впливові топ-кандидати «зелених» – у тому числі, співвласник «Трансбанку» Володимир Костерін. Останній, на жаль, не знайшов часу відповісти на питання для цієї статті.

У 2003 році «Екоіл» укладає вигідну угоду з НАК «Нафтогаз України». Дві компанії спільно створювали нову мережу АЗС під брендом: «Нафтогаз-Екоіл». Для неї держава надавала дешеве пальне із Шебелинського газопереробного заводу, а «Екоіл» повинен був продавати його на брендованих заправках. З боку держави дана угода була погоджена тодішнім головою «Нафтогазу» Юрієм Бойком, а одним із керівників приватної компанії-партнера виявився ніхто інший, як Едуард Ставицький.

Завдяки дешевим державним нафтопродуктам «Нафтогаз-Екоілу» вдавалось тримати низькі ціни в порівнянні з іншими автозаправними мережами.

Та успіх тривав недовго. У 2005 році «Екоіл» не знайшов спільних інтересів із новим керівництвом «Нафтогазу» та перестав отримувати шебелинські продукти за спеціальним тарифом. «Екоіл» поступово підвищував ціни на бензин та врешті-решт змушений був припинити існування, а заправки продав мережі WOG бізнесмена Ігоря Єремеєва.

Бізнес-зв’язки Ставицьких у певний момент переходять у політичну площину: приміром, Олена Ставицька йшла десятим номером у списку «зелених» на виборах до ВР-2006. Спроба отримати мандат виявилась неуспішною: ні вона, ні її чоловік, який того року був у четвертій сотні Партії регіонів, до парламенту так і не пройшли.

Цікаво, що незважаючи на бізнесове одноголосся, у родині міністра присутній політичний плюралізм. Так, мати міністра, Вікторія – член КПУ, та в 2010—2012-х роках навіть була секретарем Олександрійської міськради. Щоправда, у 2012 році Вікторії Ставицькій не допомогла навіть посада сина-міністра: її звільнили з посади рішенням міськради.

Втім, масштаб інтересів Едуарда Ставицького настільки значний, що він спирається не тільки на родичів, а й на численних друзів.

*   *   *

 

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Хто такий Сергій Курченко

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

 

Сергій Щербина, Економічна правда

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: