Сообщения с тегами ‘пиар’

Партія Тимошенко заплатила за піар-акцію ”Новий курс” 22 мільйони

Опубликовано: Серпень 15th, 2018

Timoshenko-bidna1-500x338 (1)

 

Партія «Батьківщина» у квітні-червні 2018 року витратила 22 мільйони гривень на організацію форуму «Новий курс України» та його інформаційний супровід, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це пише громадський рух «ЧЕСНО» з посиланням на фінансовий звіт партії.

«У квітні-червні „Батьківщина“ витратила 32 мільйони, з яких 22 мільйони пішло на презентацію „Нового курсу“ – розміщення білбордів, та розміщення реклами на телебаченні й радіо», – йдеться в матеріалі.

Загалом обслуговування заходу та оренда приміщення обійшлися партії Юлії Тимошенко в 1,25 млн грн.

На друк та розміщення зовнішньої реклами витратили майже 4 мільйони. «ЧЕСНО» вважає, що, найімовірніше, йдеться про розміщення білбордів та сітілайтів із анонсом презентації «Нового курсу».

Найбільше партія віддала на теле- та радіорекламу – 17,4 мільйони гривень. Їх «Батьківщина» перерахувала медіаорганізаціям напередодні форуму та за наступні два тижні після нього.

«Левову частку цієї суми партія перерахувала компанії „Старлайт бренд контент“ (11,5 млн) (медіагрупа Віктора Пінчука – УП) та „Глобал медіа груп“ (5,7 млн) (пов’язана з медіа Ігоря Коломойського – УП)», – зазначають активісти.

Загалом партія у 2 кварталі заплатила за рекламу на понад 21 мільйон гривень, зокрема, телеканал ІНТЕР отримав у квітні 1,1 млн.

Водночас, у ЧЕСНО припускають, що промоція «Нового курсу» обійшлася ще дорожче, оскільки звіт охоплює період з квітня по червень 2018 року, «а у липні по всій країні з’явилася нова хвиля зовнішньої реклами від Юлії Тимошенко».

За другий квартал «Батьківщина» витратила на рекламу найбільше серед партій.

15 червня в Києві пройшов форум «Новий курс України», організований «Батьківщиною».

Під час виступу Тимошенко заявила про необхідність ввести в Україні парламентську форму правління канцлерського типу як у Росії.

Рубрики Тимошенко Юлія Теги: , , , , , , Коментарі Вимкнено до Партія Тимошенко заплатила за піар-акцію ”Новий курс” 22 мільйони

#Сакварелідзе розповів, чому #Саакашвілі піарять проросійські телеканали. Відео

Опубликовано: Грудень 10th, 2017

Saakahvili-Miho8-500x405

 

Проросійські канали показують Саакашвілі тому, що їх рейтинг зріс, вважає Сакварелідзе, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Екс-заступник генпрокурора України Давід Сакварелідзе заявив, що проросійські канали зробили дуже розумний крок, вони залишили частину ефіру для опозиції, висвітлюють події із Михайлом Саакашвілі і завдяки цьому зростає їхній рейтинг.

Про це в ефірі  на телеканалі ZIK заявив Сакварелідзе, відповідаючи на питання, чому Саакашвілі бере участь в ефірах проросійських телеканалів.

«Мене і Саакашвілі ніколи не хвалили проросійські канали. З іншої сторони який канал олігархів є проукраїнським? Для мене Ахметов така ж загроза для України як і Медведчук. Жоден з них не є проукраїнським, вони класичні російські олігархи, які в будь-який момент можуть домовитися з Путіним для того, щоб зберегти свої бізнесові інтереси. Тут є дуже проста логіка», – вважає гість програми.

На переконання пана Сакварелідзе, заяви, що команда Саакашвілі працює з проросійськими каналами виглядають спекулятивними.

«Вони нас показують тому, що їх рейтинг значно зріс. Чому? Тому, що вони дуже розумно залишили вільне «вікно» для опозиції. Якби вони не показували, нас взагалі б не існувало, як і їхнього рейтингу. Ми цим користуємося, бо ми в активній боротьбі і політиці, тому будь-який вихід на комунікацію з глядачами для нас вигідний», – переконує політик.

Ввечері 8 грудня лідера банди «Рух нових сил» Михайла Саакашвілі затримали.

В поліції повідомили, що затримання проводилося в Солом’янському районі м. Києва.

Затримання сталося на квартирі діючого співробітника поліції.

Рубрики Саакашвілі Міхеіл Теги: , , Коментарі Вимкнено до #Сакварелідзе розповів, чому #Саакашвілі піарять проросійські телеканали. Відео

PR-пролёт президента #Порошенко: зачем Петро полез в истребитель? Сатира

Опубликовано: Серпень 8th, 2017

Poroshenko-putin1

 

«Есть только МиГ между Путиным с Гройсманом», – это если коротко о впечатлениях от полёта верховного главнокомандующего Вооружённых Сил Украины из Киева в Винницу (едва не написал «от полёта над гнездом своей бизнес-империи», а потом вспомнил, что на время президентства Пётр Порошенко как бы отошёл от бизнеса). Да уж, на боевом истребителе глава государства круто обошёл премьерскую баржу с херсонскими арбузами и занял достойное место в галерее мемов. «Но ведь это же очень серьёзно – президент воюющей страны показал таким образом нашу военную мощь врагу и всему миру», – могут воскликнуть не только платные порохоботы, а и вполне незаангажированные домохозяйки. Так почему этот полёт вызвал намного больше горькой иронии, чем гордости за наши ВС? Разбираемся.

Острый на язык, но справедливый дипломат, блогер и общественный деятель Богдан Яременко отметил, что, например, в День работников ЖЭКов президент не почистил мусоросборник в подъезде многоквартирного дома где-нибудь в Житомире, а в День таксиста не подвёз кого-нибудь из аэропорта Одессы в центр города, никак не отметил глава государства ни День геолога ни даже День психолога. Список проигнорированных президентом Украины профессиональных праздников в посте г-на Яременко в Facebook приведён довольно длинный, но смысл прост: глава государства выбрал для своего пиара дорогостоящий полёт на истребителе тогда как наша авиация все 3 с лишним года войны никак не участвует в освобождении оккупированных территорий из-за нашей неспособности подавить средства противовоздушной обороны врага.

Теперь о враге – как ни мерзко, но придётся. Просто потому, что Пётр Порошенко сам загнал себя в контекст любимых пиар-выходок лидера страны-агрессора Владимира Путина и заставил себя с ним сравнивать. Разумеется, первые же фотожабы на тему полёта Порошенко на истребителе состояли из сопоставления его фото из самолёта с аналогичным изображением Путина, который любит полетать на российских военных самолётах. И сравнение это было, к сожалению, совсем не в пользу Петра Порошенко. Не только по причине его не слишком спортивной фигуры. Если Путин может похвастать военными победами в вероломных агрессиях против Грузии, Украины, сирийской оппозиции и т.д., то в активе Петра Порошенко только не слишком успешные бои с его политическими оппонентами. И единственным ценным трофеем Порошенко можно было бы считать президентскую булаву, если бы его победа на выборах не была бы на самом деле авансом доверия народа Украины. Которое (доверие) президент, мягко говоря, оправдал пока далеко не в полной мере. Ну и стоило ли позировать в советско-российском самолёте производства компании «Микоян и Гуревич»?..

Но даже самым заправским нашим острословам не удалось постебаться над украинским президентом так же лихо, как унижают своего лидера бойцы российского пропагандистского фронта! Нет, они-то его пытаются превозносить, а жертвы пропаганды – российский народ – это именно так и воспринимает. Но разве может человек с нормальной психикой спокойно реагировать на «гениальные» пассажи в прессе многочисленных облизывателей Путина? Полёт Порошенко совпал по времени с двухдневным отпуском российского лидера, который Путин провёл в российской глубинке в компании другого мужика – министра обороны РФ Сергея Шойгу (и всем гомофобным россиянам это кажется, почему-то, совершенно естественным). Низкорослый старик с обезображенным ботоксом лицом, в солнцезащитных очках и с голым торсом (зачем, ведь взору зрителя открывается уже откровенно дряблая кожа?!) и с дохлой «свежепойманной» щукой – всё это вызывает у россиян неконтролируемые приступы гордости за своего «мачо»! А чтобы усилить этот эффект пропагандисты стараются унизить президентов других стран «невыгодным» сравнением со своим вождём: «Интересно наблюдать, как на новости об отдыхе Путина реагируют другие. К примеру, украинский президент, не желая, чтобы СМИ его страны уделяли много внимания пойманной Путиным щуке, был вынужден сегодня влезть в кабину самолета-истребителя. Можно также вспомнить, как на днях позировал с автоматом на полигоне глава Туркменистана Гурбангулы Бердымухаммедов. А новый президент Монголии и вовсе пошел по проторенной дорожке, активно используя в политическом образе свои достижения бывшего самбиста»!!! Когда бы я ещё цитировал (прости, Господи!) российскую прессу, но не могу удержаться от ещё одной цитаты: «Выяснилось, что западные СМИ с интересом следили за отпуском президента РФ Владимира Путина в Туве в Южной Сибири. Многие иностранные журналисты отметили хорошую физическую форму российского лидера, подчеркивался его «мощный торс» и стремление к активному образу жизни. Комментарии иностранных журналистов были выдержаны в уважительном и сдержанном тоне»!

Что тут скажешь? В Северной Корее, в частности, на полном серьёзе сообщали гражданам и о победе своей сборной на чемпионате мира по футболу, и о полёте их космонавтов на Солнце. Как только российский интернет наконец-то замкнётся сам в себе и окончательно отгородится от внешнего мира (а уже есть по этому поводу проект «Чебурашка»), то россияне смогут узнать, например, от Дмитрия Киселёва о том, что им удалось-таки превратить США в «радиоактивный пепел». Впрочем, оставим эту тему для специалистов по массовому психозу и другим смежным профилям. На стёб россиян над нашим президентом нельзя серьёзно реагировать, ведь выходки их лидера – это просто сплошной трэш: то он мальчика почему-то в живот поцелует, но научит летать на нерест стерхов, то благословляет скрещивание тигра Амура с козлом Тимуром, то достанет «со дна морского» специально подготовленные амфоры. Хотя Кремль был вынужден признать, что амфоры Путин нашёл не случайно – настолько топорно была придумана эта история. Авторы этого неудачного пиар-хода уже убирают снег в Сибири?

Так стоило ли Порошенко подражать Путину, да ещё и тратить на это немалые бюджетные деньги? При том, что на весь этот год финансирование Воздушных сил Украины определено в размере всего лишь 38 миллионов долларов. Стоило ли тягаться в пиаре наших Воздушных сил с Воздушно-космическими силами РФ? Кстати, зачем из названия Военно-Воздушных Сил Украины убрали слово «военно»? Может я и неправ, но словосочетание «Воздушные силы» кажется каким-то несерьёзным, напоминающим «воздушный поцелуй»… Однако я не военный и говорю лишь о своём восприятии этого названия как сугубо гражданский человек – возможно, тут есть какая-то неведомая мне логика. Так зачем Пётр Порошенко, словно по Крещатику, пронёсся в истребителе от Киева до Винницы? Есть ли чем гордиться сегодня нашим Воздушным силам? Согласно справочникам, «по количественному показателю военная авиация Украины в 1992 году уступала лишь авиации США, России и Китая, будучи самой многочисленной в Европе. В состав ВВС Украины были переданы три воздушные армии (1100 боевых самолётов)». После аннексии/сдачи Крыма, согласно официальной информации, ВС Украины утратили объекты инфраструктуры на территории Крымского полуострова, часть авиатехники и военного имущества (так, на аэродроме Бельбек были безвозвратно утрачены абсолютно исправные семь МиГ-29, два МиГ-29УБ и три Л-39). Наверное, субботний пиар-ход верховного главнокомандующего Вооружённых Сил Украины был бы оправдан лишь в случае подготовки Воздушных Сил к активному участию в освобождении оккупированных Крыма и Донбасса, но это практически нереально. Может, Порошенко хотел нам напомнить, что он – президент воюющей страны? Но мы и так об этом помним, получая едва ли не каждый день трагические сводки с фронта… Выходит, что «воевал» Порошенко (в смысле пиара), скорее всего, с пресловутыми «арбузными баржами» Гройсмана, а вовсе не с Путиным. Ну и слава Богу, а то, допустим, фото полуобнажённого Петра Алексеевича с днепровским сомом в руках (и в сопровождении министра обороны Степана Полторака, премьера Владимира Гройсмана, лидера фракции «НФ» Максима Бурбака или даже Олега Ляшко) были бы уж точно не для слабонервных.

Максим Кречетов, Украинский информационный портал

Рубрики Порошенко Петро Теги: , , , , , Коментарі Вимкнено до PR-пролёт президента #Порошенко: зачем Петро полез в истребитель? Сатира

Орден Дейдея. Коли нардепів гнатимуть з фронту

Опубликовано: Липень 17th, 2017

Deydey-poran1

 

Поранення нардепа Євгена Дейдея у зоні АТО не тільки розсмішило військових, але й окреслило велику проблему, котра існує в Україні.

І проблема ця досить проста на перший погляд — це піар на війні. Мова тут піде не тільки про Дейдея, якого поранили 14-го липня, але і про інших нардепів, котрі пишуть ахінею про війну заради піару і займаються не тим, для чого були обрані до ВР.

В 2014-му, 2015-му роках ми бачили на фронті багато політиків. Згадати хоча б Ляшка, який ловив «сєпарів», пораненого ще не нардепа Парасюка… Велика кількість героїв війни увійшли до ВР: командир «Миротворця» Андрій Тетерук, засновник «Азова» Андрій Білецький, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош, той самий координатор батальйону «Київ-1» Євген Дейдей, Семен Семенченко з «Самопомочі», блокувальник і фронтовик. Тоді, в 2014-му, перед виборами багато людей робили собі рейтинги на війні, коли люди ще багато чого не розуміли у часи великих потрясінь.

В 2014-му році, під час гарячої фази АТО, приїхати повоювати могли ледь не всі охочі. Була велика кількість добровольчих батальйонів, діяли бригади ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники і так далі. Але чіткої взаємодії між ними не було. Один із знайомих прикордонників у районі Маріуполя ще в 2015-му році розповідав, чому він носить із собою п’ять мобільних телефонів: «Ось на цей телефонує командування, по цьому говорю з „Азовом“, по цьому з армійцями, на цей телефонують наші, а на цей волонтери та інші», — казав він. І додавав, що бували ситуації на початку війни, коли через відсутність взаємодії могли навіть своїх обстріляти. Бо часто не знали про висування добробатів на позиції ворога і так далі.

Сьогодні ж все набагато краще. Вся взаємодія йде через АТЦ і штаб АТО/ ОТУ з ЗСУ. І всі люди, котрі їдуть в АТО воювати фіксуються. Це також цікаво у випадку із Дейдеєм. Полк поліції спеціального призначення «Київ» повідомив у п’ятницю, 14-го липня, що їхній куратор і нардеп Євген Дейдей був поранений в Авдіївській промзоні. За попередніми даними — поранення осколкове, від снаряду 82-го калібру.

Згодом вже традиційно для себе «нагнав» у «Фейсбуці» радикал Ігор Мосійчук, написавши, що Дейдею потрібне переливання крові, а прес-секретар ГПУ Лариса Сарган запевнила, що поранення не важке. Самого ж Дейдея згодом на гелікоптері переправили до Дніпра, ГПУ відкрила справу про теракт.

Всього за кілька днів до цієї історії, антикорупційні органи звинувачували Дейдея в тому, що він спробував приховати купівлю квартири і двох авто за незрозуміло де взяті гроші. 11-го липня ВР не зняла з нього недоторканість, а вже 12-го він у «Фейсбуці» писав, що відмічає День народження на фронті.

Реакція військових та блогерів на поранення Дейдея була зрозумілою, особливо після того, як в мережі з’явилися фото, а згодом інформація, що на час поранення жодних обстрілів у районі Авдіївки не було.

Дивний характер поранення багато описували. Відомий волонтер Серж Марко взагалі розібрався в тому, чому воно не схоже на осколкове та навіть кульове.

Згодом сам Дейдей, котрий довго мовчав, мабуть, спостерігаючи за тим, як над ним сміються і знущаються у соцмережах, виклав у «Фейсбуці» відео своєї перев’язки.

«Да, я, будучи народным депутатом, находился в зоне АТО. Потому что нужен здесь! И мне плевать что все думают по этому поводу!», — написав Дейдей.

І у цій фразі, насправді, прихована важлива проблема в сучасному українському політикумі.

Є такий Закон «Про статус народного депутата України». І там чітко написано: «Народний депутат України (далі — народний депутат) є обраний відповідно до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України».

Євгену Дейдею можна нагадати, що головним завданням кожного парламентаря є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Виборцям варто запам’ятати фразу «и мне плевать что все думают по этому поводу». Це знадобиться на майбутніх виборах.

Тому і виникали у людей запитання, мовляв, чому нардеп опинився на фронті, якщо у нього зовсім інша функція. І поранення якесь дивне, та і вся ця історія, бо трапляється з ним вже не вперше. У 2015-му році в районі Мар’їнки з ним вже втрачали зв’язок і авто розстрілювали. Тепер Авдіївка на фоні галасу щодо його корупційної діяльності, яка підняла на поверхню навіть вже давно забутий вирок Суворовського районного суду Одеси, 2012-го року, за розбій за трьома епізодами. Між іншим, Дейдей — підполковник поліції? З такою історією, котра тягнеться з 2012-го року? Справді, дивно. Чи не є поранення спробою перекрити негатив?

Дивне поранення Дейдея ще й тому, що «Київ», до яких у гості завітав нардеп, стоїть не на самому передку, а на 2-3 лінії.

Можна лише здогадуватися, на що і на кого була розрахована історія з пораненням. Але інформаційний «вкид» провалився з тріском. У середовищі військових після цього ходить навіть припущення про самостріл, відомі волонтери і блогери не повірили у поранення, репутація нардепа суттєво постраждала. Все вказує на те, що людей вже банально нудить від подібних моментів. А інакше і бути не може, коли за час АТО загинули більше 2 600 воїнів, а бійців з пораненнями більш важкими, ніж у Дейдея, часто вивозять на розбитих «таблєтках».

Нардепам варто нарешті зрозуміти, що спекулювати і робити піар на війні не вийде. Бо війна для українців — це рана, яка болить. Народ поважає героїв і ненавидить клоунів, котрі паплюжать своїми вчинками честь. Їх скоро можуть навіть гнати з фронту. І добре, якщо мирно.

Місце нардепа у Верховній Раді. Це стосується всіх, того самого Ігоря Мосійчука, котрий не так давно у «Фейсбуці» розповідав про взяття Спартака… Той самий прогульник Білецький зосередився більше на власному проекті «Нацкорпус» і фронті, ніж законотворчості. І прикладів дуже багато.

Піар на війні швидше знищить рейтинг, ніж зіграє комусь на руку. Бо на війні одразу видно правду. Євгену Дейдею варто було б розповісти її самому про власне поранення, звичайно, якщо його він отримав у бойових діях…

А взагалі, ця історія має і свій позитив. Тепер у народі буде «орден Дейдея», котрий люди «видаватимуть» усім, хто засвітиться у подібних речах, пов’язаних із війною. Бо на ній щодня воюють і гинуть найкращі воїни. А деякі люди роблять власний піар.

Андрій Коваленко, Український інформаційний портал

Рубрики Дейдей Євген Сергійович Теги: , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Орден Дейдея. Коли нардепів гнатимуть з фронту

Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Опубликовано: Серпень 8th, 2014

Lyashko-vsunu1Практично не минає й години, щоб інформаційний простір України не стрясався повідомленнями про пригоди бравого нардепа Ляшка. Якщо вірити його бравурним реляціям, то він «виявив, захопив, допитав, знешкодив» усіх ворогів неньки України, а його «батальйони» знищили всіх сепаратистів та переможно завершили АТО. Якщо вірити Ляшкові та його трубадурам, то він один, як Аніка-воїн, тільки завдяки клоунаді, переодяганням та прихильності окремих олігархічних медіа здатен подолати несправедливість та зробити всіх щасливими.

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності.  Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців  за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка.  Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!

  ляшко \”в рот брав\”

Василь Расевич

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Налог на обмен валюты — новая афера Арбузова. Расследование

Опубликовано: Вересень 20th, 2013

Когда у феодала не было денег на очередной костюм, он вводил новый налог. Так бездарность отдельного правителя меняла жизненный уклад целых поколений.

В частности, налог на площадь окна привела к тому, что в Европе и России вместо домов веками строили склепы с узкой прорезью в стене.

Прошли века, но Нацбанк и его куратор Сергей Арбузов проповедуют те же идеи. Именно первый вице-премьер контролирует работу НБУ, хотя уже и не является руководителем ведомства.

На прошлой неделе в информационных агентствах появилась новость, что до конца года в Украине могут ввести налог с валютообменных операций.

«Я могу сказать, что в планах действий президента на 2013 год предусмотрено мероприятие по введению налога на обмен валюты», — сказал директор юридического департамента НБУ Виктор Новиков.

В случае внедрения налога, заплатить государству обязан будет любой гражданин, который придет в обменку или банк, чтобы купить или продать валюту. Исключение составят те, кто гасит кредит или делает перевод.

По словам Новикова, над идеей налога работает Министерство доходов и сборов, а НБУ лишь «принимает участие». Но позволим себе усомниться в словах «принимает участие». На самом деле, роль Нацбанка является ключевой.

Еще летом пиарщики Арбузова начали «обкатывать» эту идею через интернет. Непонятно, что же они увидели по итогам «обкатки», но теперь идея зазвучала официально. Осталось только дождаться, пока решится выступить феодал.

Почему возникла идея налога

Нацбанк любыми путями не хочет продавать валюту из своих резервов. Хотя, как ни крути, он обязан это делать, потому что политика его феодала была напрочь бездарной.

На 1 августа 2013 года золотовалютные резервы Нацбанка составляли 22,7 млрд дол. Даже эта сумма может оказаться завышенной. Уже давно ходят разговоры, что перед началом каждого месяца НБУ делает ряд шагов, чтобы «накачать» резервы.

Скорее всего, по итогам августа резервы даже немного подросли. Но что будет дальше?

Из-за бездарности власти, Украина не смогла воспользоваться преимуществами девальвации 2008 года. Внешнеторговый баланс сегодня все такой же дефицитный, как и до кризиса. А конфликт с Россией, который исподтишка подогревается группой «младореформаторов», сделает торговый «минус» Украины еще большим.

Осень 2013 года станет настоящим испытанием для власти Януковича. Нацбанку придется снова продавать валюту из резервов, и неясно, надолго ли его хватит.

В сентябре традиционно растет спрос на валюту со стороны бизнеса – официального и теневого. Население начнет понемногу откупать новые доллары, чтобы восполнить запасы, потраченные во время летних отпусков. А НАК «Нафтогаз» должен закупать российский газ, который почти не закупал с начала года.

Момент истины наступит, если резервы опустятся до отметки 20 млрд дол. После этого перспектива девальвации станет очень реальной. 20 миллиардов — это примерно объем трехмесячного импорта. Если резервов не хватает, центральный банк обязан отпустить курс, даже если через год выборы.

Чтобы не допустить такого развития событий, правительству и Нацбанку нужно совершить несколько подвигов. Кабмин должен договориться о сотрудничестве с МВФ, потому что Россия судя по всему денег Украине не даст. А Нацбанку нужно любыми способами не отпускать резервы ниже 20 млрд дол.

Есть все основания считать, что недопущение девальвации – это жесткое требование Виктора Януковича к Сергею Арбузову. В команде последнего по-прежнему находится глава НБУ Игорь Соркин.

Вот почему периодически в стенах Нацбанка рождаются идеи, которые потрясают воображение. Банки под давлением НБУ уже давно продали валюты больше, чем принадлежит им лично. Некоторые из них «перепродались» настолько, что одно лишь восстановление баланса приведет к потере нескольких миллиардов долларов из резервов НБУ.

Именно команда Арбузова «накреативила» паспорта при обмене валюты. Ей же принадлежит идея перевести рынки недвижимости и автомобилей в гривну. Отсюда возрождение нормы про обязательную продажу половины валютной выручки предприятий (от нее отказались при президенте Викторе Ющенко). Отсюда идея возродить пенсионный сбор с покупки безниличной валюты.

Идея налога – очередной креатив «младореформаторов». Его задача — даже не наполнить бюджет, а отпугнуть граждан от покупки валюты.

Летние провокации

В июле 2013 года сразу несколько сайтов начали «вдруг» рассуждать:

— Налог на валюту будет, но какой?

— Станут ли из-за 10% налога менять валюту «по-черному»?

— Какая вероятность появления налога на валюту в 10%?

 

 

 

Эти вопросы подхватывали аналитики, которых много раз замечали в поддержке идей, которые рождают пиарщики Сергея Арбузова. Они, естественно, приходили к неутешительному выводу: «в Украине давно созрели экономические предпосылки для введения налога на обмен наличной валюты».

Новость практически никто не заметил. Понятно, что июль был выбран не случайно. Сезон отпусков привел к тому, что огромная часть людей, которые читают интернет, была в отпусках. То есть, даже в случае резко негативной реакции людей, она не могла быть сильной.

Вот примеры найденных нами отзывов:

«Введут налог, потом через несколько месяцев, отменят и будут говорить про покращення. Это в стиле ПР, Сначала сделать плохо, потом вернуть как было и говорить про „руйину подолано“. По другому быть не может, ведь разницу курса заложат в сой товар все импортеры – а это значит, что страну ждет инфляция на 20%. Пойдет ли ПР, на такое в 2014 за год до выборов – большой вопрос».

«Холоп, моющий унитазы по Европе, будет платить долю практически на прямую. Меняле – смотрящим – царским байскакам. Политической целесообразности в Украине давно не существует: есть только деньги сегодня и сейчас!»

«А кто вам сказал, что вам эти 10% перепадут? Менялы форэва! Интернет поможет их находить. Сбор…10%…С каких это делов, я, инвестировавший в баксы или евро свои гривны, должен этим бездарям – покращальникам отдавать 10% при обмене? Чё, ваще с дуба впали? Да, не долго вам осталось коптить».

Почему прятался Нацбанк

Если углубиться в содержание этих новостей, нельзя не обратить внимание на одну особенность. Источник их происхождения – аноним.

В принципе, использование источника без имени – обычная практика в журналистике. Очень часто высокопоставленные чиновники соглашаются общаться со СМИ только при условии, что их имя останется в тайне.

Но в данном случае, аноним фигурирует с другой целью. Настолько резонансные новости публикуются с единственной целью – узнать, как население отреагирует на подобные действия. Это своего рода опрос общественного мнения.

 

 

Если население никак не отреагирует, можно пробовать выполнить обещание. Если же реакция окажется негативной – можно просто отказаться от идеи.

Особенно незаменимой технология оказалась для чиновников. Не секрет, что стандартному жителю Украины глубоко безразлично все, что происходит в стране. Но существуют темы-табу, которые способны вызывать негатив со стороны населения.

Подорожание проезда в общественном транспорте. Налогообложение банковских депозитов. Рост цен на «социальные сорта» хлеба. Уголовная ответственность за «наклеп» в СМИ. И, конечно же, любой вид «ощипывания» валюты, в которой население Украины хранит свои сбережения.

Если чиновник хочет получить выговор, он должен сказать, что поддерживает одно из этих начинаний. Например, введение налога на обмен валюты. А если хочет гарантированно лишиться должности, то ему нужно настаивать на своем предложении.

Полюбилась технология и пиарщикам, работающим на первого вице-премьера Сергея Арбузова.

 

Роман Кострица считается одним из ведущих пиарщиков Арбузова. Сам он отрицает, что работает на "лучшего центрального банкира Восточной Европы".

 

Изучать мнение населения анонимно «арбузовцы» начали после крайне неприятной для них ситуации. Полтора года назад «Экономическая правда» писала про идею ввести уголовную ответственность за незаконные валютные операции. Ответная реакция СМИ оказалась слишком бурной, и идею «похоронили».

С тех пор «арбузовцы» используют обходные пути. В частности, вброс новостей из анонимных источников.

Почему мы так уверены, что июльскую анонимку продвигали именно работники первого вице-премьера? Потому что вброс новостей происходит через тех же людей, через которых происходит продвижение хвалебных новостей про Сергея Арбузова. Потому, что новости за очень короткое время разошлись крайне широко. Настолько быстро и широко, что бесплатно этого не бывает. Наконец, «отмывают» эти новости те же СМИ и эксперты, которые считаются лояльными к Сергею Арбузову.

Видимо, тестовый вброс новостей воодушевил пиарщиков Арбузова. Поэтому в начале сентября идея о введении налога на обмен валюты была высказана уже официально. Правда, от лица чиновника НБУ среднего ранга.

В крайнем случае, Арбузову терять нечего. Если возникнет острый негатив, виновным окажется господин Новиков.

 

 

 

Налог на валюту: одно «за»

Почему налог на обмен валют? Первый вариант ответа на этот вопрос — заработать денег в бюджет.

Давайте посчитаем вместе. Ежемесячно оборот наличного рынка Украины составляет порядка 3,5 млрд дол. Без учета погашения кредитов, пусть это будет 2,5 млрд дол, или 30 млрд дол за год. 10% от этой суммы (такую ставку прогнозировали в июльских новостях) – это 3 млрд дол, или 24 млрд грн.

Действительно, очень неплохо. Эта сумма – единственный довод в пользу введение налога на обмен валюты. Будет на что закупить уголь с копанок Александра Януковича и новые автомобили для Кабмина.

Но существуют минусы внедрения налога, и их гораздо больше.

 

Минус первый: платить не будут

24 млрд грн – это мечты. Дай Бог, чтобы государство получило 10 млрд грн.

В ежемесячном обороте наличного рынка львиная доля – это обороты «теневой экономики», или «черный нал». Сейчас он пропускается через банки и обменки. После введения налога он уйдет на «черный рынок».

Единственные, кто не смогут обойти налог, — это обычные граждане. В 2012 году заробитчане переслали 7,5 млрд дол, или более 60 млрд грн. Если продать все это, бюджет получит 6 млрд грн (при ставке 10%).

Если же ставка составит 5%, то поступления уже сжимаются до 3 млрд грн. А если 1%, то государство заработает всего 600 миллионов.

Эта сумма потрясает воображение обычного человека, но для бюджета она не так и велика. Особенно если из-за этих денег Виктор Янукович проиграет выборы 2015 года.

 

Минус второй: политические последствия

Давайте представим, какой подарок перед выборами сделает Виктору Януковичу «лучший центральный банкир Восточной Европы» Сергей Арбузов. Действующий президент войдет в историю как тот, кто посягнул на последние деньги миллионов людей.

За границей работают сотни тысяч украинцев. 42% из них находятся в России. В основном, это жители русскоязычных Востока и Юга страны. Почти 15% работают в Польше, почти 14% — в Италии, почти 13% — в Чехии. В Европе работают преимущественно жители западных регионов.

Итого, заробитчане присутствуют во всех областях Украины. Благодаря их деньгам, выживают миллионы людей.

С наших заробитчан уже берут мзду на разных этапах – от налогообложения в стране работы до банков, которые требуют комиссию за переводы. На то, что остается, по-прежнему выживают миллионы жителей нашей страны. В Западной Украине деньги заробитчан – зачастую единственное, что позволяет избежать массовых социальных потрясений.

 

 

И вот, теперь эти люди должны будут заплатить налог еще и родному государству? Нового майдана, может, и не будет. Но население гарантированно придет к выводу, что в предвыборный год Виктор Янукович решил заработать на них. Это сродни тому, чтобы отобрать часть пенсий.

В конце концов, разве действующая власть имеет право наложить лапу на сбережения населения? Ведь украинцы хранят доллары под подушкой именно потому, что не доверяют гривне. Для этого есть все основания.

Мы назвали только социальный аспект, но будет присутствовать и эффект экономический. Благодаря деньгам заробитчан, поддерживаются макроэкономические параметры целых регионов. На присланные из-за границы средства покупаются продукты питания, стройматериалы и автомобили, оплачиваются услуги транспорта.

После изъятия налогов в бюджет, уменьшится величина совокупного потребления. Это мгновенно даст падение ВВП, которое в конечном итоге обернется… недопоступлением других налогов. Что, по сути, сейчас уже и происходит – из-за падения ВВП и нереальных планов по сбору налогов реальное выполнение бюджета составляет чуть больше 60%.

Так обрадуется ли Янукович идее Арбузова?

Хотя можно посмотреть иначе. Может и хорошо, что Янукович прислушается к рекомендациям «младореформатора»?

 

Медвежья услуга для Януковича

Налог на валюту — это не единственная «медвежья услуга», которую оказывает первый вице-премьер действующему президенту. С начала осени пиарщики Арбузова развернули яркую антироссийскую пропаганду.

Делается это чужими руками – в частности, через заявления приближенных аналитиков. Как бы случайно возникают новости и исследования, почему Таможенный союз – это зло.

Чего будет стоить эта деятельность Януковичу? Как минимум, обострения конфликта с Кремлем. А, следовательно, санкций по отношению к товарам украинского происхождения.

Кроме того, Януковича не поймет электорат Востока и Юга Украины. Население этих регионов традиционно считает россиян «своими» – даже больше, чем жителей Западной Украины.

Получается, что действующий президент расплатится за действия пиарщиков Арбузова собственным рейтингом. И без того катастрофически низким. Слишком низким, чтобы играться в валютный налог и войнушки с Россией.

 

Сергей Лямец, Экономическая правда

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Налог на обмен валюты — новая афера Арбузова. Расследование

Янукович и яйца Бахматюка

Опубликовано: Червень 17th, 2013

Журналисты провели расследование «Олег Бахматюк: Обратная сторона пиара» с экологических и социальных проблем в поселке Макаров Киевской области, жители которого уже более 5 лет протестуют против невыносимых условий, создаваемых работой местной птицефабрики.

Олег Бахматюк: Обратная сторона пиара (расследование)

Местные жители утверждают, что находящаяся в непосредственной близости от села птицефабрика агрохолдинга «Авангард» создает невыносимые для жизни условия – смрад и ядовитые испарения от птичьего помета, от чего в несколько раз увеличился процент онкозаболеваний, возросло число инсультов и инфарктов, а каждый третий ребёнок страдает астмой.

Страшные цифры, но в нарушение санитарно-эпидемиологических правил, по которым подобное экологически небезопасное предприятие должно иметь минимальную санитарную зону в 1000 метров, птицефабрика работает всего лишь в 300-х метрах от школы, на сотню метров дальше находится местный детский садик, а нормы-ограничения на выброс вредных и опасных веществ превышены в разы.

На стороне жителей СЭС и прокуратура, грубые нарушения санитарно-эпидемиологических правил фиксируется постоянно, однако «продажные украинские суды» дают агрохолдингу возможность убивать атмосферу и природу, а так же уже и человеческие жизни.

Еще во времена «оранжевой пятилетки» – в мае 2008 года главный санитарный врач Галина Гринчук вынесла предписание о временном запрете на эксплуатацию с 01.09.2008 г. комплекса ООО «Макаровскя птицефабрика» по ул. Первомайская, 68. Однако это предписание, как и последующие документы, было отменено через суд «натасканными» на отстаивание интересов хозяина юристами агрохолдинга.

12 июля 2008 года Макаровский поселковый совет отменил решение своего исполкома от 29.03.2005 г. о выдаче разрешений на проведение реконструкции и строительство объектов комплекса птицефабрики и обратился в соответствующие инстанции просьбой решить вопрос о закрытии производства, забирающего здоровье. Однако, Кабинет министров Украины, возглавляемый тогда нынешней VIP-Качановской узницей, все вопросы «порешал» в пользу агрохолдинга «Авангард», принадлежащего Бахматюку и начавшего в свое время бизнес-карьеру с должности представителя энергетической компании «Итера», тесно связанной с Тимошенко.

Впрочем, и после президентских выборов «яичный король» Бахматюк остался на большом плаву и попал в фавориты уже новой власти, а местным жителям Макарова оставалось только ждать, когда же власть выполнит обещанное и услышит каждого из десятка тысяч жителей поселка, страдающего от зловонного соседства.

И пока новая власть занималась «покращенням життя» во всей стране, градус недовольства и протестных настроений критически повышался в отдельно взятом поселке, расположенном всего лишь в 50 километрах от столицы Украины.

«Я считаю, что нас спасет только революция, нам надо подниматься и бомбить, пусть нас сажают, будем мы сидеть, но хоть может нас услышат, чтобы наши дети этого запаха не слышали. Мы просто погибаем и погибают наши дети», – заявила местная жительница Вера Нагорненко в июле 2012 года журналистам, прибывшим в поселок, чтобы разобраться во взрывоопасной ситуации, тщательно замалчиваемой крупнейшим агрохолдингом и контролируемыми им СМИ.

«Санэпидемстанцию нашу макаровскую они не признают, власть они нашу не признают, я считаю, что нам уже пора переходить к более радикальным действиям, выходить на митинги, манифестации, протесты, потому что государство нас не хочет слышать», – выражает мнение многих местных жителей Григорий Пивень.

Однако на удивление, не прошло и года, как жителей многострадального поселка государство услышало и услышало в первом лице того, кто обещал «услышать каждого» – президента Украины Виктора Януковича.

31 мая 2013 года во время визита в поселок Макаров Виктор Янукович выслушал жалобы местных жителей и общественных активистов на нарушение санитарно-экологических норм местной птицефабрикой, входящей в агрохолдинг Бахматюка.

Президент Украины Виктор Янукович поручил создать независимую комиссию для изучения ситуации с экологической обстановкой в Макарове (Киевская область), жители которого жалуются на ухудшение состояния окружающей среды в связи с работой местной птицефабрики.

“Я даю поручение, чтобы создали независимую комиссию, которая изучит ситуацию, возьмет все пробы воздуха, земли“, — сказал глава государства во время общения с местными жителями, пожаловавшимися на ситуацию с экологией, сообщила пресс-служба президента.

Он поручил выполнение этой задачи главе Киевской облгосадминистрации Анатолию Присяжнюку.

Янукович также отметил, что в состав комиссии должны войти специалисты и представители общественности, в том числе общественные активисты, обратившиеся к нему.

 

“Мы изучим, прозрачно подойдем и к срокам, и к результатам. После того как мы изучим, мы увидим, какие недостатки, и мы увидим, какое решение нужно принять“, — подчеркнул президент.

Он также обратил внимание, что много городов в Украине нуждаются в решении экологических проблем, в частности, в Донецкой, Запорожской и Днепропетровской областях.

В свою очередь, Присяжнюк заверил общественность, что данное поручение будет выполнено безотлагательно.

“Президент дал мне поручение во вторник (4 июня – ред.) встретиться с вами. Приедут специалисты, мы послушаем вас и разграничим все вопросы“, — отметил губернатор.

Казалось бы вот он – хеппи-энд. Ведь это уже наивысший уровень решения давней проблемы, поручения президента в нашей стране должны выполняться неукоснительно! Но что насторожило нас – это почти полный информационный вакуум вокруг события и поручения, которое было освещено пресс-службой президента Украины. Всего лишь несколько сайтов сообщили об этом визите президента во «владения» крупнейшего земельного магната Бахматюка, прошло уже 10 дней, а в открытых источниках отсутствует информация о ходе выполнения поручения президента, несмотря на его слова о прозрачном подходе. Неужели бизнес-империя владельца заводов, полей и кредитов настолько влиятельна, что в состоянии перекрывать информационные каналы и блокировать информацию даже о поездках и решениях Гаранта Конституции?

Вспомнив рассказы коллег о том, насколько тщательно пиар-менеджеры Бахматюказачищают информационное пространство от критической и негативной, по их мнению, информации о работодателе, мы решили не ждать у ленты новостей погоды, а сделать информационный запрос о ходе выполнения поручения президента.

К тому же ситуация в поселке Макаров типична для других населенных пунктов, волею судеб получивших зловонных соседей из «Авангарда» – жители сел Киевской, Черкасской областей и Крыма уже четвертый год борются с экологической катастрофой, вызванной деятельностью птицефабрик агрохолдинга “Авангард” Олега Бахматюка. Но эта борьба многих тысяч людей за свою жизнь и здоровье своих детей, почему то остается без внимания нашей честной прессы.

Так, 9 августа прошлого года средь бела дня в центре Киева прошла необычная акция протеста: жители сельской местности Украины давили и топтали «яйца олигарха Олега Бахматюка».

09.08.12 Протест против птицефабрик

Акции предшествовала пресс-конференция, где в очередной раз жители села Хроли Харьковской области, пгт Макаров Киевской области, города Городёнка Ивано-Франковской области, села Валя-Кузьмина Черновецкой области жаловались на агрохолдинг «Авангард» Бахматюка.

«Олег Бахматюк – второй в Европе по производству яиц и куриного мяса, на установку очистных сооружений нужны сотни миллионов долларов, и мы будем добиваться, чтобы олигарх прекратил убивать нашу экологию», – сказал представитель общины Макарова Геннадий Здольник.

После пресс-конференции на улице разыгрывался перфоманс: «жители сёл и посёлков, отравленных отходами птицефабрик», давили и уничтожали продукцию агрофирмы «Авангард».

Присутствующие скандировали: «Вон! Позор! Бахмачук мошенник!» и держали плакаты: «Экология страдает, Бахматюк наш процветает!», «Предприятия Бахматюка работают незаконно!», «Продажные журналисты скрывают правду!», «Мы умираем и умирают наши дети!», «Закрыть фиктивные предприятия Бахматюка!», «Съедая яйцо Бахматюка, ты убиваешь детей Украины!», «Олигархи жируют, а дети болеют!», «Мошенник из яйца Олег Бахматюк – преступник для народа!», «Цена яиц – здоровье нации!».

Впрочем, присутствующие киевские журналисты к участникам пресс-конференции отнеслись скептически. Столичная пресса сочла, что люди, держащие плакаты и скандирующие лозунги против Бахматюка, – вовсе не жители сёл и посёлков, а нанятые киевляне, действующие в интересах конкурентов олигарха.

Пришли ли столичные журналисты к таким «умозаключениям» самостоятельно, или среди них провели разъяснительную работу пиар-асы Бахматюка, нам точно неизвестно, но мы решили развеять информационный вакуум вокруг этой темы и вторгнуться на территорию «Терра Инкогнита». Тем более, что предварительный анализ информационных источников уже показал, что там читателя ждет много интересного и открытий чудных о деяниях «яичного суперафериста».

Анастасия Марцинюк, Национальное бюро расследований Украины

 

Рубрики Бахматюк Олег Теги: , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Янукович и яйца Бахматюка

Афери гауляйтера Олександра Попова

Опубликовано: Квітень 27th, 2013

Витрачати кошти на власний піар – одна з цілей нинішньої влади загалом і гауляйтера Попова – зокрема. Жодної копійки не було витрачено на справжню благодійність або щось користе для киян. А от змарнованих коштів на псевдо потрібні проекти  — більш ніж достатньо.

За майже три роки свого господарювання у столиці України ставленик Януковича, голова КМДА Олександр Попов впровадив багато безглуздих проектів. Деякі з них, за своїм містечковим та примітивним креатином, зашкалюють всі можливі межі, деякі вражають своїм розмахом, інші Попов кальканув з побаченого ним під час закордонних відряджень, дещо запозичив у папередніка Черновецького, але всі інновації голови КМДА об’єднують спільні ознаки – необґрунтовано висока собівартість ініціатив та їх абсолютна непотрібність місту та його мешканцям. Проектів гауляйтера за цей пекельний для Києва період назбиралось дуже багато, зупинимось на найяскравіших.

«Потемкінські» амбулаторії від Олександра Попова вартістю 100 млн. гривень

З метою наближення первинної медичної допомоги до населення та створення умов її доступності у Києві, за ініціативи Попова у 2011 році почали впроваджувати, обкатану на мешканцях Комсомольська технологію амбулаторій сімейної медицини, в яких, за задумом господарника, мали б працювати сімейні лікарі – нашвидкуруч перекваліфіковані з терапевтів.

На сьогодні у Києві функціонує трохи більше сотні таких закладів. За теорією, у сімейних лікарів має бути досвід не лише роботи дільничного терапевта, а й педіатра, офтальмолога, отоларинголога, травматолога, гінеколога, він повинен уміти робити прості хірургічні втручання тощо. Один такий лікар амбулаторії має обслуговувати близько двох тисяч пацієнтів. Але це — теорія. Технологія, яка багато років успішно працює за кордоном та прижилась в Комсомольську, де на двадцять тис. населення назбиралось аж 10 кваліфікованих лікарів-універсалів, у Києві зазнала повний крах, адже кваліфікованих лікарів в багатомільйонному мегаполісі катастрофічно не вистачає, працюють вони у приватних клініках, муніципальні ставки їх не приваблюють, набирати нових професіоналів немає з кого: на подібну посаду ідуть переважно випускники медичних вишів з метою напрацювання первинного досвіду та тренування на малозабезпечених пацієнтах. Щоправда, останнім часом для виправлення ситуації на роботу до амбулаторій сімейної медицини почали брати сімейних лікарів з інших областей України, бо, певно, киян такою зарплатнею спокусити не вдається, тому в водночас клініки перетворили ще і в помешкання для приїжджих гіпер-фахівців.

Японський досвід або скейт-парк у парку «Нивки»

У 2011 році, у рамках освоювання мільйонів на реконструкцію київський зелених зон та зон відпочинку, Олександр Попов урочисто відкрив у парку «Нивки» перший скейт-парк.

Під час свого виступу на камери Попов гучно заявив: «Молодь – це активна і дуже перспективна частина населення нашого міста, за нею майбутнє. Тому важливо, щоб це покоління зростало здоровим, і саме спорт допомагає зміцнюватись фізично і розвивати силу волі. На жаль, до цього часу у Києві не створювались умови для екстремальних видів спорту. Тому я рекомендував головам райдержадміністрацій одночасно з реконструкцією парків та скверів передбачати облаштування спортивних майданчиків, зокрема для таких видів спорту, як скейтбординг». Голова КМДА щиро запевнив присутніх у тому, що у майбутньому, міська влада планує відкрити у кожному районі Києва по декілька таких парків та майданчиків.

Майбутнє настало, але технологія облаштування зон відпочинку для молоді, яка зацікавила Попова під час його перебування в Японії, в столиці України, на жаль, не прижилась. Торік, столична прокуратура розмістила на офіційному веб-порталі інформацію під заголовком: «Київські парки та сквери знаходяться в незадовільному стані». Екологи, спеціалісти санітарно-епідеміологічних станцій, залучені київською прокуратурою до перевірки міських парків, повідомили жахливі висновки.

В свою чергу, прокуратура порушила декілька кримінальних справ, адже під час перевірки було виявлене порушення законодавства в діяльності Головного управління контролю за благоустроєм КМДА, комунального підприємства «Київзеленбуд», адміністрації парків «Перемога», «Нивки» тощо. Було встановлено, що парки та сквери столиці занедбані, захаращені сміттям. На їх території хаотично розташовуються численні тимчасові споруди, більшість з яких самовільно встановлені.

Скоріш за все, підлеглі Попова ретельно проаналізували характер вподобань української молоді та виявили, що наші хлопці, на відміну від японських, зневажають спорт та віддають перевагу дешевому пиву та чіпсам.

«Картка киянина» –  проїзний квіток для пенсіонерів вартістю в 290 мільйонів гривень

Широко розрекламована ще Леонідом Черновецьким та підхоплена Олександром Поповим ідея створення соціальної картки киянина почала входити у побут столичних мешканців у вересні 2012 року. У першій черзі 4,5 тисяч киян-пільговиків отримали картки, за допомогою яких, згідно із заявою заступника Олександра Попова, Руслана Крамаренка, нібито можна було б проводити банківські операції, безкоштовно їздити у громадському транспорті та вести облік пільг. Пізніше, інший заступник Анатолій Голубченко, розширив спектр послуг картки та повідомив, що окрім функції проїзного та посвідчення пенсіонера, вона слугуватиме своєрідним акумулятором усіх пільг, інформації медичного й іншого характеру, платіжного засобу, рахунку для перерахування пенсій та адресної матеріальної допомоги, дисконтної картки для оплати товарів у магазинах та супермаркетах тощо. Проте, як і з усіх справ Попова, з грандіозного проекту вийшов пшик.

Міська влада збиралась за допомогою картки киянина обмежити пільговий проїзд у міському транспорті. Вони планували встановити турнікети у рухомому складі і щомісяця на кожну картку перераховувати 120 гривень. Тобто, турнікет мав би зчитувати з цієї картки вартість проїзду (1,5 гривні), а власник такого «надсучасного дива» міг проїхатись аж 80 разів у наземному транспорті або ж 60 разів у метро. Монетизації пільг не сталося. Турнікети у наземному транспорті, як і кондиціонери, проект довгограючий. Їхнього встановлення чекати ще явно не один рік. На дисконтну картку також витягти не вдалося. Відповідні угоди з магазинами та супермаркетами в КМДА не уклали. Поки що знижку, і так гарантовану для пільговиків, власники картки можуть отримати аж у 60 аптеках мережі КП «Фармація». Облік пільг теж залишився за кадром, адже вставити цю картку немає куди. Договору з банками не існує. У будь-якому магазині це «диво техніки» як платіжна картка слугувати не може – терміналів просто немає. Посвідченням особи така картка також не виступатиме, бо це законодавством не передбачено.

Тож замість широко розрекламованого «дива техніки» 45 тисяч щасливчиків отримали банальний пластиковий проїзний. І навіщо була вся ця помпезна тяганина, що за підрахунками експертів коштувала киянам мінімум 290 мільйонів гривень, адже сьогодні пенсіонери і так вільно їздять громадським транспортом за пред’явленням посвідчення, якщо в аптеках та навіть у супермаркетах з пенсійним і так дають знижку?

До речі, днями Олександр Попов на зустрічі комітету з економічних реформ зізнався у провалі проекту «Картка киянина». «Ми «Картку киянина» запустили у вересні 2012 року і провалили її. Чотири місяці ходили з бюрократичними моментами. Вже сьогодні б ввели ці картки, і у нас була б зовсім інша ситуація, у тому числі і в питанні транспорту”, — заявив Попов. За його словами, головною причиною провалу «Картки киянина» стало затягування процедури узаконення герба, розташованого на картці.

На київські «Пейзажній алеї» Попов побудував кращий світ

Чотирнадцятого січня 2013 року Голова КМДА Олександр Попов разом з іншими регіоналами, — новообраним віце-прем’єром Сергієм Арбузовим та головою Шевченківської райадміністрації Сергієм Зіміним активно піарились та щирились на фотокамери під час відкриття дитячого арт-парку «Пейзажка: два світи», до якої, за словами дійсних авторів проекту, чиновники мали дуже опосередковане відношення.

Майданчик створив відомий столичний скульптор Костянтин Скретуцький у співавторстві з Федором Баландіним (менеджер Скретуцького, співавтор багатьох робіт), наявність яких високочолі чиновники під час свого «блюзнірства» на фоні Пейзажної алеї, нещодавно «полоненої» регіоналами, намагались не демонструвати. Концепція створення майданчику полягає у ознайомленні малечі із азами фінансової системи та необхідністю сплати податків.

«Це перший в історії країни майданчик, який призначений і для розваги дітей, і для того, щоб наші діти могли здобувати тут фінансову освіту. Щоб на прикладах, які тут представлені, вони мали можливість поглянути, як працюють стосунки між громадянином і державою, як працює закон, які речі є хорошими, і які – поганими», — заявив С.Арбузов. Він також повідомив, що брав участь в цьому проекті ще на посаді голови Національного банку України.

Олександр Попов висловив подяку владі та НБУ за спонсорську підтримку у реалізації даного проекту та висловив свої сподівання на те, що він буде не останнім з подібних ініціатив.

Між іншим, що до числа запрошених на урочисту подію не долучили опонентів влади, які торік впродовж декількох місяців відважно боронили Пейзажну алею від знищення саме владою та відчайдушно зберігали її для киян.

Присутнім журналістам та батькам «ощасливленої столичної малечі» залишилось лише гадати про те, як саме пихаті чиновники, що припхалися на відкриття майданчику, асоціюються із чудернацькими персонажами – жахливими зміями, павуками, скорпіонами з похмурої країни Тіні, — стилізованої під пустелю, та стомленої черепахи — зразкового платника податків з Країни квітнення та достатку, територія якої оснащена гойдалками та фонтаном «Гривня».

Крім того, відкриття арт-об’єкту асоціювалось із помпезними відкриттями інших абсурдних див від Попова, а недобудований фонтан «Гривня» підштовхнув до роздумів над тим, в чиї саме гаманці потечуть його нескінченні ріки: спантеличених киян чи замовників двозначної концепції майданчику?

Референдум Попова, або Передвиборчий піар за бюджетні гроші

В червні 2012 року підлеглі Олександра Попова, який на той момент був впевнений в міцності свого позиціонування  у Києві, підняли розголос на все місто про наближення референдуму! Адміністрація міста скуповувала за гречку підписи киян на підтримку такого голосування, а опозиційні депутати Верховної Ради закликали правоохоронців вивчити джерела фінансування масштабної агітаційної кампанії, яка супроводжувала збір підписів за плебісцит та яка, за вартістю експертів, коштувала киянам близько 1 млн. гривень. Але процес не зупинявся. Поповці масово опитували киян на предмет: надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам, надбавок працівникам бюджетної сфери столиці, створення у Києві муніципальної міліції, та їхнього погодження з проектними рішеннями нового Генерального плану розвитку Києва, який, до речі, нікому так і не вдалося побачити, та обіцяли світле, безтурботне майбутнє пенсіонерам. Обличчя Олександра Попова із закликом підтримати референдум скалилось з сотень київських біг-бордів та сіті-лайтів. А студенти з встановлених поблизу станцій метро наметів, розповсюджували брошурку, на першій сторінці якої фігурувала бравада: «Новій столичній адміністрації, яка розпочала свою роботу наприкінці 2010 року, дісталася тяжка спадщина. Відсутність стратегічного бачення розвитку столиці, тотальна корупція і засилля шахраїв-забудовників у владних кабінетах спричинили вкрай негативні наслідки. У центральних районах почали зводити будівлі, що руйнували історично сформовану архітектурну самобутність стародавнього міста, створювали реальні загрози існуванню багатьох історичних пам’яток. Нищилися парки, сквери. За безцінь розпродувалися або приватизовувалися ділянки і майно…” Ганебно, адже вся ця комедія проходила паралельно із акціями громадського спротиву проти: нищення київських парків та скверів, Андріївського узвозу, скандального будівництва на метро Театральна, вул. Гончара та проти будівництва на схилах Дніпра вертолітного майданчика для Януковича.

Олександр Попов нахабно використав адмінресурс, витратив з київського бюджету десятки мільйонів гривень на популяризацію компанії за проведення референдуму, метою якого було: затвердження Генплану забудови столиці та закріплення у свідомості киян образу гауляйтера у якості мера столиці. Референдум планували провести разом із парламентськими виборами 28 жовтня, план зірвався, але мільйоні кошти киян були вкотре витрачені марно.

Як Олександр Попов питною водою «миє» гроші

Який рік поспіль міський голова обіцяє досхочу напоїти киян джерельною водою, погрожує впровадити новітні наукові технології водоочищення водопровідної води, побудувати нові бювети та відремонтувати мережі водопостачання. Але його чергові балачки у киян абсолютно не викликають довіри.

Ще у 2010-му році столичні чиновники порахували: щоб якісно вгамувати спрагу киян, потрібно 8 мільярдів гривень. Десята частина з цієї суми призначалася на облаштування бюветів. Утім, судячи з нинішнього стану більшості бюветів, гроші пішли не туди. Саме в той час вперше підлеглими Попова була озвучена ідея про стягнення плати за користування джерелами. Спочатку називали ціну у 40-50 копійок за літр води, а згодом апетит зріс майже до гривні.

Тоді Київрадою була затверджено цільову програму «Питна вода міста Києва на 2011—2020 роки» з загальним обсягом фінансування 7,8 млрд. грн., яка мала б бути реалізованою за рахунок коштів держбюджету України в сумі 1,8 млрд. грн., коштів бюджету столиці у сумі 2,5 млрд. грн., коштів «Київводоканалу» — 1,2 млрд. грн., а також коштів інвесторів – 2,3 млрд. грн. В її рамках передбачалось забезпечення поліпшення санітарно-епідемічного та екологічного стану міста, будівництво нових водопровідних мереж, здійснення реконструкції та ремонту існуючих водопровідних мереж, що сприятиме запобіганню виникнення аварійних ситуацій.

Згідно із повідомленням КМДА, програма мала бути реалізованою в два етапи. На першому етапі (2011—2012 роки) повинні були виконатись невідкладні, найважливіші заходи, які кардинально впливають на стан системи водопостачання, а також заходи, необхідні для підготовки Києва до проведення чемпіонату Євро-2012. Передбачалось розпочати реконструкцію водоочисних станцій, систем обробки промивних вод, а також: розробити та реалізувати проект переходу на знезараження води гіпохлоритом натрію; припинити використання некондиційних підземних вод у централізованому водопостачанні; розпочати заміну застарілих насосів на станціях; закупити необхідне сучасне обладнання для ремонту і обслуговування мереж; удосконалити систему децентралізованого водопостачання шляхом впровадження установок для очищення води та затвердити обґрунтовані тарифи за послуги водопостачання.

На другому етапі (2013—2020 років) передбачалось реалізувати заходи з подальшого розвитку системи водопостачання. Зокрема, планували завершити реконструкцію водоочисних станцій; запровадити попередню мікрофільтрацію води на Дніпровській водоочисній станції; перейти на комплексні методи знезараження води; впровадити автоматизовану систему управління комплексом водопостачання тощо. В одному з коментарів програми Олександр Попов прогнозував зниження витрат на експлуатацію систем водопостачання та зменшення в подальшому капітальних вкладень на ремонт водопровідних мереж в житловому господарстві міста та обіцяв реконструювати всі київські бювети до весни 2012 року та розпочати будівництво нових.

Прийшла чергова весна, процес модернізації київських бюветів навіть не зрушився з нульової відмітки. Один з партнерів та інвесторів проекту напівприватне КП «Київводоканал» замість модернізації водопровідних мереж скоротило парк аварійного автотранспорту та звільнило 30 % фахівців-ремонтників, система водопостачання продовжує знаходиться в аварійному стані, а Бортницька станція аерації взагалі продемонструвала Києву перший дзвіночок екологічної катастрофи.

Будівництво на Поштовій площі під гаслом : «Як завжди у Попова все тільки не для людей!»

Сьогодні Олександр Попов керує будівельним проектом щодо покращення транспортної розв’язки на Поштовій площі, на який з київського бюджету торік було виділено 543 000 000 гривень. Від самого початку будівництва Голова КМДА планував з’єднати Володимирський узвіз, Набережне шосе, зробити Набережно-Хрещатицьку без світлофорів за допомогою доріг на декількох рівнях і естакад, звільнити від транспорту вулицю Сагайдачного та під площею розвернути великий торговий центр. Попов обіцяв відкрити безперешкодний транспортний рух вже у травні 2013 року.

Рік минув, все навколо розтрощили, зруйнували декілька пам’яток архітектури, а кінця й краю процесу аферного будівництва не видно. Крім того, виявилось, що знову Попову не вистачає грошей. Кабмін виділив додаткових 50 млн. грн., але натомість форсування подій і доведення будівництва до пуття, будівельників на будівельному майданчику поменшало, а процес — уповільнився. За словами Дмитра Олійника, голови постійної комісії Київради з питань транспорту і зв’язку КМДА, фінансування на проект знову недостатньо, крім того, існує заборгованість перед підрядниками та прийняте рішення не будувати естакаду з Володимирського узвозу на вулицю Набережно-Хрещатицьку.

Тож, невідомо коли та чим закінчиться чергова ініціатива господарника Олександра Попова, але вже зараз зрозуміло, що після реконструкції Поштова площа буде майже непридатною для проходу людей літнього віку, людей з інвалідністю та проїзду велосипедистів, адже під Поштовою проектують торговельний центр з єдиним вузьким підземним переходом (6 метрів). Спуститися можна буде лише трьома сходами. Пройти на набережну – по 5 маршах сходів, або по пандусу з нереальним ухилом 18%.

Каштани на мільйон

Подією 2013 року, та імовірніше і решти років господарювання Олександра Попова у Києві, стане його нещодавно втілена у супроводженні нездоланої помічниці Галини Гереги показова висадка золотих італійських каштанів на Хрещатику. Зелена акція керманича обійшлася киянам в цілий 1 млн. доларів.

Згідно із повідомленням КМДА, Попов висадив 70 дерев на центральній вулиці Києва, та у найближчому майбутньому планує довести кількість дерев до 280.Таким чином гауляйтер перехопив ініціативу папередників, які за останніх 10 років вже 5 разів викопували та пересаджували дерева на Хрещатику.

До речі, Черновецький за свого правління не пошкодував на Майдан шокуючу суму у 6,5 мільйонів бюджетних гривень, щоб замінити балканські каштани на німецькі липи, та обіцяв, що дерева і його самого переживуть. Проте, липи посохли, а на їхньому місці з’явилися клумби.

Але, найскандальнішою вирубкою «візитівок столиці», ініційованою вже Олександром Поповим, стала підготовка до Євро-2012. Хоча тоді й говорили, що зріжуть лише сухі дерева, проте вирубали усі.

Днями керманич міста розповів про те, що італійські червоні каштани стали столиці у 5,5 тис. грн. кожен, і запевнив, що цього разу дерева стійкі і до несприятливих міських умов. Проте сторонні знавці, та навіть працівники «Зеленбуду», які ведуть роботи на Хрещатику, не приховують, що на стовбурах дерев вже почав рости мох.

До речі, автор матеріалу не тільки переконався у тому, що наші звичайні білі кінські каштани не поступаються у стійкості коштовним заморським, але й набагато дешевші. Він за власних 3 000,00 грн. придбав та нещодавно висадив в одному з районів Києва 20 здорових півтораметрових дерева, вирощених у приватній оранжереї. Під час здійснення гешефту, власник оранжереї довго журився з приводу ціни на заморські каштани, нарікаючи на те, що свого часу пропонував Київській адміністрації кінські трьохметрові по 1 тисячі гривень за деревце, тобто в п’ять з гаком разів дешевші за придбані господарником Поповим.

Цим рейтингом яскравих та незабутніх для киян злочинів господарника, гауляйтера гвардії Януковича Олександра Попова, автору матеріалу хотілось нагадати киянам про те, що все, що коїться та буде скоєне означеним чужинним для Києва персонажем, розсьорбуватимуть та оплачуватимуть не тільки нинішні мешканці столиці, але їхні діти та онуки. Може, вже час задуматись про наслідки, припинити це божевілля та… мітлою викинути цю нечесть з міста!?

 

Віктор Таранов, Національне бюро розслідувань України

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Афери гауляйтера Олександра Попова

Арбузов найняв інтернет-ботів

Опубликовано: Березень 23rd, 2013

Схоже, що перший віце-прем’єр та пестунчик крон-принца Сергій Арбузов найняв на роботу інтернет-ботів.

Пояснюю, чому в мене виникли такі підозри.

У вівторок я розмістив на Youtube коротке відео інтерв’ю з Сергієм Арбузовим, яке він дав після закінчення прес-конференції у клубі Кабміну.

 

УкрПравда: Арбузов заговорив

 

Це відео було на стартовій сторінці «Української правди», але ще у вівторок пішло в архів.

І от через три дні, в п’ятницю, мені на пошту стали надходити повідомлення про те, що моє відео прямо зараз активно коментують.

 

 

Я здивувався, адже відео залишилося лише в архіві новин.

Виявляється, що у п’ятницю до цього відео з Арбузовим було додано одразу вісім коментарів – лише протягом півгодини. При тому, що раніше у ролика було лише шість коментарів.

Тобто протягом 37 хвилин до відео додали більше коментарів, ніж протягом трьох днів до того. Врахуйте, що відео вже не фігурувало в актуальних новинах!

Я зацікавився, що ж це за коментарі та хто їх залишив.

 

 

Усі вісім коментарів були компліментарними до Арбузова та мали ознаки роботи ботів.

Так, два коментаря залишили «юзери», які спеціально для цього зареєструвалися на Youtube саме сьогодні. Ви можете собі уявити людей, які будуть спеціально реєструватися на Youtube, щоб похвалити Арбузова?

Ще чотири коментарів залишили люди, які зареєструвалися 14 або 15 вересня. Деякі коментатори мають обернені ніки – як «Петр Малинов» та «Мальвина Петрова». Це що, така випадковість? Чи просто використання набору різних ніків однією людиною?

І найцікавіше – всі «люди», які сьогодні коментували це відео про Арбузова, не мають у себе на сторінці жодних завантажених відео. Так само жоден з цих коментаторів не має передплатників.

Семеро з восьми шанувальників Арбузова взагалі не мали жодного іншого коментаря (!) окрім того, що вони написали сьогодні під роликом. Хоча деякі ніки було створено півроку тому.

Усе це – типові ознаки роботи ботів.

 

 

Якщо Арбузову покладуть у моніторинг преси цей запис у блогах, нехай він знає: гроші, які в нього взяли на розмноження інтернет-ботів, є викинутими на вітер. Нехай згадає приклади Колеснікова або Королевської.

Але, схоже, піар-команда Арбузова вирішила перенести в онлайн фірмовий стиль роботи. Раніше вони оголошували його найкращим банкіром Східної Європи від імені неіснуючого німецького аналітичного центру.

Зараз вони організовують віртуальну демонстрацію любові. Від неіснуючих інтернет-шанувальників.

 

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Арбузов найняв інтернет-ботів

«Джинсою» припудрена «сім’я»

Опубликовано: Лютий 18th, 2013

Головна «родина» країни зайнялася власним іміджем. «Сім’я», яка постійно нарощує контроль за країною, насправді має системну проблему – вона цілковито і повністю базується на головному «родинному» стовпі – Вікторові Януковичу.

За таких умов та за наявних можливостей цій групі життєво важливо диверсифікувати політичні ризики – тобто мати у політичному резерві не лише Партію регіонів, в якої декілька акціонерів, але й власні політичні одиниці.

Йдеться, в першу чергу, про молоде покоління – людей, які через близькість до Олександра Януковича та всупереч всім законам НR Management, несподівано опинилися серед головних управлінців країни.

Рівень їхнього впливу на процеси не може не викликати суспільного інтересу, висота посад не дає можливості позиціонуватися як «менеджмент середньої ланки».

Необхідність «виходу в люди» для нових державних управлінців рівня Сергія Арбузова, Юрія Колобова та Олександра Клименка очевидна не лише з огляду на суспільний інтерес, який для цих людей навряд чи є зрозумілою категорією.

Політика – річ публічна, і тотально змінити це не в силах навіть головна сім’я країни. Проте, можна певним чином модифікувати.

Тож сьогодні «сім’я» взялася за специфічне публічне просування своїх головних менеджерів. Переважно з допомогою технологій. Так, журналісти виявили «поради» про те, як висвітлювати «провали Азарова» в ЗМІ.

Логіка зрозуміла – за все мають відповісти пенсіонери, бо «нова команда» має почати з «нового» і позитивного листа. Проте, з образом «нової команди» є певні складнощі.

Люди, які всіляко уникають прямого спілкування з журналістами, публічних виступів та зустрічей, які є цілковитим інкогніто для 98% українців, обирають для публічного позиціонування найпростіші способи – позавішувати своїми обличчями та малозрозумілими середньостатистичному українцеві тезами всю столицю та закидати ЗМІ «джинсою».

Причому, в даному разі навіть за гроші платників податків. Оскільки формально на лайт-боксах по всьому місту піарили не Арбузова, а минулорічний 45-й номер державного видання – Вісника податкової служби України. А обкладинку 47-го номера «прикрашало» вже обличчя Олександра Клименка.

На перший погляд дивно, чому голова Нацбанку давав інтерв’ю не «своєму» Віснику НБУ, а «сусідньому» ДПС. Вочевидь, відповідь криється у накладах першого та останнього.

Вісник НБУ видається середньомісячним тиражем 525 штук, з них 466 передплатників.

Натомість Вісник ДПС «скромним» можна назвати хіба що в плані контенту та впливу на інформаційне середовище.

Його накладу можуть позаздрити реально впливові та фахові тижневики – 88 700 примірників. В ДПС відмовилися відповісти на запит щодо розподілу частки поміж передплатниками та вільними читачами.

Скільки ж обходиться бюджету 90-тисячний Вісник податкової, прикрашений обличчями Арбузова та Клименка?

Заступник голови ДПС Андрій Ігнатов відповів ІМІ, що в бюджеті за минулий рік коштів як на видання Вісника, так і на обслуговування його видавця, передбачено не було. Чому?

Позаяк Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України», а саме ця структура є видавцем, зареєстровано лише в серпні 2012 року.

 

 

Винятково зовнішньою рекламою просування помітних фейсів це одностороннє «спілкування з народом» не обмежилося. Інший перевірений спосіб нав’язування самих себе масам – джинса.

Головні «меседжі» технологів Банкової досить невибагливі, і їх легко можна простежити в різних замовних публікаціях.

Спершу було – «через стабільність до процвітання», потім – «руїну подолано, стабільність досягнуто», після виборів «дякуєм за довіру» і – «доверие оправдаем».

Ідилічні повідомлення у пресі про «покращення», за оцінкою Інституту масової інформації, зазвичай потрапляють в розряд замовних матеріалів, простіше «джинси».

В методології визначення «джинси» серед іншого, є такі критерії як «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важливої новина” та «цілком або майже ідентичний матеріал, надрукований в інших ЗМІ».

Очевидно, що статті про вишки в Чорному морі, які «наше всьо», Нацбанк як «твердиню України» та про тяжку працю головного митаря країни щодня і щоночі на благо бюджету підпадають під ці прості критерії.

Деякі газети, як приміром «Факты», чи «Комсомолка», подають такі матеріали у відкриту, без жодної рубрикації, що натякали б на їх рекламно-замовний характер.

 

 

 

Газета «Сегодня» придумала для них з десяток рубрик та вимислює щоразу під новий привід, на кшталт «Официально», «Точка зрения», «Анонс» та інших, виписавши наприкінці видання дрібними літерами, що під такими рубриками статті друкуються на правах реклами.

В цей спосіб газета легко підтверджує розуміння експертів про замовний характер подібних публікацій. Під того ж Арбузова зовсім нещодавно з’явилася рубрика «Финансовый рынок».

 

 

Схоже, що вибори суттєво зменшили бюджети основних політичних сил, котрі тепер припинили видатки на обробку виборців, тобто на «джинсу».

Зате, ресурсу вистачає у «сім’ї». Головні герої «джинси» у післявиборчий період – вже згадані Арбузов та Клименко.

Схема тут далеко не інноваційна – імені Казбека Бектурсунова, який у такий спосіб «крутив» ще Льоню «Космоса» та головну невдаху виборців 2012 Наталю Королевську.

Інтерв’ю тижневику «Коментарі» під «життєствердним» заголовком «Валютних спекулянтів ми швидко заспокоїмо» з винесенням на обкладинку пішло протореним шляхом інтерв’ю того ж тижневика з Королевською – номер від 30 листопада 2012 року красувався на сіті-лайтах по Києву ще й наприкінці січня.

Арбузов своє публічне позиціонування донедавна пов’язував саме з Нацбанком. Для прикладу, заголовки з масових щоденок: “Представитель НБУ Сергей Арбузов: «Гривня будет продолжать укреплять свои позиции, а долар – дешеветь» («Факты» від 29 листопада), «Нацбанк отвяжет гривну от доллара» («Комсомолка» від 24 листопада).

Олександр Клименко постає як спеціаліст, здатний «качественно воплотить в жизнь задания, поставленные перед новым ведомством президентом Украины» – цитата зі слів Сергія Арбузова при представленні нового міністра.

Сам же новоспечений міністр любить говорити про створення інвестиційного клімату, яке в реальності чомусь стосується найбільш крупних платників податків, – а також про те, як «запровадження національних стандартів трансфертного ціноутворення дозволить запобігти виведенню з України майже 100 мільярдів гривень».

Об’єднання ж митниці та податкової вважає правильним кроком, здатним підняти Україну в міжнародних рейтингах.

Клименко останні місяці став частим гостем і в телеефірі, до того ж винятково в позитивному аспекті. На телеканалах добре знають, чим загрожують перевірки податкової за нинішнього стану правової системи країни.

Все дуже просто, без особливого креативу, зате надійно і безболісно: ніхто не відповідає на незручні питання, не зустрічається з критично налаштованими експертами, не веде діалогу, а забезпечує собі рейтинги пізнаваності.

Інша справа – ефективність такого піару. Ті, хто радить своїм клієнтам такий «зручний шлях», прямо зацікавлені отримувати подібні замовлення, тож мусять розповідати про його результативність.

Але цей результат прямо продемонструвала нинішня колега «нової генерації сімейних політиків» Наталя Королевська. Впізнаваність зовсім не означає політичного рейтингу.

Та, зрештою, рейтинг потрібен лише у тому разі, якщо в країні лишається інститут вільних виборів, інакше – вистачить лише засвітки чиїхось облич та звикання до них мас. Все інше – справа техніки, технологій та наявності інформаційних ресурсів.

 

Роман Кабачій, Вікторія Сюмар, ІМІ, для Української правди

 

Рубрики Обмеження свободи слова Теги: , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає
« Предыдущие записи


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: