Сообщения с тегами ‘Євро-2012’

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту — 2

Bulatov-Dmitro4У 20-х числа березня 2014 пролунав дзвінок від невгамовної Тетяни Чорновол, нещодавно призначеної на посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: «Слухай, Володю, ти не хочеш попрацювати на теренах боротьби з корупцією? Скоро в кожному міністерстві та відомстві буде уповноважений по боротьбі з корупцією, якого я рекомендуватиму. Це – державна служба, платитиметься зарплатня. Може, попрацюєш по лінії Міністерства молоді та спорту? – Ти ж досконало знаєш всі їхні корупційні схеми. Я на тому тижні заїду до Булатова, будемо якраз обговорювати питання про призначення в його міністерство уповноваженого від мене, тож я зразу подам твою кандидатуру».

Довелось довго пояснювати державному службовцю 1-ї категорії, чому плодити чиновників по боротьбі з корупцією – це лише посилювати корупційні ризики.

– Ідея потрясти «схеми» Мінмолодьспорт, — кажу, — непогана. Але на державну службу, Тетяночко, я заради цього не піду. Бо боротись з корупцією мають не чиновники, а інститути громадянського суспільства. Ідея ввести в кожному міністерстві посаду штатного борця з корупцією є мертвонародженою. Такий чиновник буде підпорядкований міністру й заступникові міністра-керівнику апарату. Тобто людям, які несуть найбільшу корупційну загрозу. По-друге, такий чиновник дуже швидко зіллється з колективом, який має контролювати, чому сприятимуть  спільні п’янки, святкування днів народжень і тому подібне.

Ну і, по-третє, державний службовець діє виключно в межах посадової інструкції. В інструкції йому буде прописано, наприклад, вичитувати тендерну документацію, перевіряти документи на переказ грошей чи списання товарно-матеріальних цінностей. Але основна корупція в тому ж спорті крутиться за межами міністерства. Наприклад, в положення про змагання записується пункт про те, що кожний спортсмен має сплатити безповоротну фінансову допомогу на користь якоїсь громадської організації на кшталт «федерація зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях», яка створена при міністерстві. Тобто, гроші бере не співробітник міністерства, а стороння особа, перевіряти яку, як і положення про змагання, штатний борець з корупцією права не матиме.

Або інший приклад – міністерство переказує бюджетні кошти спортивному клубу на виконання постанови Кабміну про фінансову підтримку фізкультурно-спортивних товариств. Все, начебто, законно. Але цей клуб насправді є постійно діючою фіктивною фірмою. Я виявив кілька таких фіктивних фірм, що постійно отримують гроші від Мінмолодьспорт. Але інформацію про ці фірми я одержав лише завдяки тому, що довго судився з Товариством сприяння обороні України, вимагаючи дані про бюджетне фінансування. А якби я був державним службовцем, можливості судитись в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» в мене б не було.

Тож краще запропонуй Булатову включити мене на громадських засадах, наприклад, до складу колегії Мінмолодьспорт. Втім, навіть це зайве. Достатньо було б просто  бажання новопризначеного міністра поламати корупційні схеми, а вже алгоритм того, як це зробити, я підкажу.

На тому й домовились.

Аферист на аферисті

Тетяна не даремно згадала Мінмолодьспорт (раніше ця контора називалась Державна служба молоді та спорту України, до того – Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України).  Останні п’ять років ми з нею спільно досліджували цю помийну яму, яка займається поборами зі спортсменів, ліквідацією масового спорту та розкраданням бюджетних коштів. Було безліч публікацій, десятки судових рішень, зокрема – виграних мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

А почались наші з Тетяною розвідки з того, що у вересні 2009 року до Верховної Ради України звернувся директор єдиного в Україні державного авіаційно-спортивного клубу Міністерства освіти і науки зі скаргою на те, що з неповнолітніх вихованців цього бюджетного закладу вимагають «безповоротну фінансову допомогу» на користь якоїсь там громадської організації за участь у національних змаганнях, що проводить Мінсім’ямолодьспорт – чемпіонаті України з класичного парашутизму серед юніорів.

Народні депутати направили звернення до Генеральної прокуратури, Генпрокуратура провела перевірку й з’ясувалось, що ніякого чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів насправді ніколи не було, а гроші зі спортсменів збирали аферисти, які по підроблених документах зареєстрували громадську організацію з  пишномовною назвою «федерація парашутного спорту України».

Artemiev-Oleksandr1Директор департаменту неолімпійських видів спорту Мінмолодьспорт Олександр Артем’єв – один з організаторів схем по розкраданню коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів.

Щоправда, жодних повноважень спортивної федерації ця контора ніколи не мала й договору про співпрацю з Мінсім’ямолодьспорт не укладала. Натомість шахраї, вступивши в змову з тодішнім першим заступником міністра Іллею Шевляком та директором департаменту неолімпійських видів спорту Олександром Артем’євим (працює і зараз на тій же посаді під керівництвом Булатова), впродовж кількох років поспіль виготовляли фальшиві положення про неіснуючі змагання, які замість міністра чи його заступника підписували сторонні люди – комерсант-газовик з Харкова Олег Шаповалов (нині – депутат Харківської обласної ради від партії регіонів, який фінансував «тітушок» під час подій на Майдані) та пенсіонер, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України, Ігор Тьорло зі Львова. Ці два шахраї – Шаповалов і Тьорло – власне, і значились керівниками псевдо «федерації». Шаповалов – типу «президент», Тьорло – голова неіснуючого «виконкому».

Shapovalov-Oleg1

Харківський аферист Шаповалов (по центру фотографії) – депутат обласної ради, активіст партії регіонів, спонсор «тітушек»

Як встановила Генеральна прокуратура України в ході перевірки, механізм збору коштів був наступний. Артем’єв включав до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, наприклад, на 2009 рік державні змагання, які Міністерство  мало б провести від імені держави – 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але більш ніяких дій не робилось – наказ на проведення не видавався, положення про змагання не затверджувалось, склад колегії суддів та директор змагань не призначались. Наприкінці року в звіт Міністерства ці змагання не включались, вважалось, що вони були заплановані, але не проведені з якихось об’єктивних причин.

Torlo-Igor1Пенсіонер Тьорло, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України. Основне джерело доходів – побори зі спортсменів.

Але спортсмени й гадки не мали, що ніяких змагань не буде, оскільки Тьорло виготовляв фальшиві положення, які підписував замість міністра і куди записував, що до участі в державних змаганнях допускаються лише ті, хто вступив у його «федерацію» та заплатив йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А щоби не було скандалу, видимість проведення змагань взяв на себе Володимир Грибанов – заступник голови Товариства сприяння обороні України.

Hrybanov-Volodimir1

Легендарний Володимир Михайлович Грибанов, заступник голови Товариства сприяння обороні України. Спеціалізація: розкрадання коштів державного бюджету, підробка документів, продаж спортивних об’єктів, побори зі спортсменів.

Власне, Грибанов, якому підпорядковано кілька спортивних аеродромів, і був (точніше – досі є) реальним ватажком злочинного угруповання. Він не тільки пригрів Тьорла й дав йому безплатно кабінет в адміністративному приміщенні ТСОУ на проспекті Перемоги в Києві, але й організовував саму складну частину афери – видимість проведення державних змагань (бо інакше шахраї були б викриті впродовж одного спортивного сезону).

Робилось це дуже просто: Грибанов телефонував у підлеглий авіаспортивний клуб ТСОУ й давав вказівку прийняти Тьорла та виконати всі його забаганки. Після чого Тьорло зазначав цей клуб у фальшивому положенні як місце проведення «чемпіонату України». Потім туди з’їжджались спортсмени, які цей спектакль сприймали за чисту монету (не тільки спортсмени – навіть Державна прикордонна служба та Міністерство внутрішніх справ направляли свої команди на ці псевдо-змагання!). Перед спортсменами виступав Тьорло, розповідав, що держава уповноважила його проводити змагання і що Верховна Рада прийняла закон, відповідно до якого забороняється займатись парашутним спортом тим громадянам, які не вступили у «федерацію парашутного спорту» та не заплатили Тьорлу й Шаповалову «безповоротну фінансову допомогу». Спортсмени, думаючи, що це дійсно чемпіонат України, лізли в гаманці та платили – з кожного учасника по 2 тис. грн., з кожної команди – по 5 тис. грн…

Більш того, спортсмени оплачували все: проживання, харчування, платили Тьорлу «добові», заправляли за свій рахунок літак і навіть оплачували грамоти, які Тьорло купляв у «Спорттоварах», підписував замість міністра й ставив печатку своєї «федерації».

А на наступний рік Артем’єв знову включав до Єдиного календарного плану аналогічний чемпіонат України, причому – вже під наступним номером, щоби спортсмени ні про що не здогадались. І так – з року в рік.

Але й це не все. Квартет шахраїв – Артем’єв, Грибанов і Тьорло з Шаповаловим – налагодили торгівлю неіснуючими в країні «сертифікатами парашутиста», які Тьорло сам друкував на принтері та продавав від імені держави по 50 грн. як документ, що, начебто дозволяє виконувати в Україні стрибки з парашутом, укладати основний і запасний парашути чи виконувати будь-які види стрибків під власну відповідальність. Ба більш того, Артем’єв дав вказівку не допускати до змагань тих спортсменів, які не купили в Тьорла три таких «сертифікати» — кишені вивертали навіть неповнолітнім.

До речі, щоби зразу зняти запитання відносно ділових та моральних якостей Шевляка й Артем’єва, зразу зазначимо, що це – команда відомого державного діяча Владислава Каськіва. За помаранчевої доби Каськів прилаштував цих двох пройдисвітів до Мінсім’ямолодьспорту, а після приходу до влади Януковича забрав Шевляка до себе заступником голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Усім пам’ятна історія, коли це аферистичне агентство восени 2012 року «уклало» договір на 1 млрд. доларів США про будівництво терміналу з приймання зрідженого газу начебто з іспанською фірмою Gas Natural Fenosa. Невдовзі з’ясувалось, що відома фірма до цього «проекту» відношення не мала, а її «представником» виявився колишній лижний інструктор. Кажуть, саме Шевляк знайшов невідомо де цього лижного інструктора й привів до Каськіва на підписання угоди…

А згубила фраєра, як відомо, жадність. Тьорло, абсолютно переконаний у власній безкарності, вирішив розширити контингент облапошених і став збирати гроші навіть з юніорів під машкарою проведення молодіжного «чемпіонату України». Але в 2009 році він вже вирішив не заморочуватись з імітацією змагань. І коли на його запрошення юні парашутисти  прибули на Кіровоградський аеродром «Федорівка», негідник, зібравши з дітей гроші, заявив, що держава передумала, ніякого чемпіонату не буде, а гроші він не поверне, позаяк це була «безповоротна фінансова допомога». Серед обкрадених був неповнолітній вихованець державного клубу, і тут довелось втрутитись Генеральній прокуратурі України.

За результатами перевірки Генеральна прокуратура України напередодні нового, 2010 року, відкрила відносно Артем’єва та заступника міністра Дутчака (Шевляк на той момент працював у іншому місці – розкрадав кошти, призначені для Євро-2012) дисциплінарне провадження, співробітнику Мінсім’ямолодьспорт, який відповідав за розвиток спортивно-технічних видів, довелося шукати нове місце роботи,  прокуратура м.Києва відкрила відносно керівників «федерації» — Шаповалова та Тьорла – кримінальну справу по обвинуваченню в шахрайстві.

Щоправда, з воцарінням Януковича побори зі спортсменів відновились з новою силою, а розслідування кримінальної  справи різко пригальмувалось. Пояснення було дуже простим – Шаповалов, який раніше терся біля харківської організації БЮТ, раптом ознайомився з програмою партії регіонів, перейнявся ідеями Лідера та переметнувся в штаб харківського губернатора Добкіна. Ну, а Добкін вже підключив всі можливості, щоби вберегти Шаповалова та Тьорла від знайомства з меню Лук’янівського СІЗО. Щоправда, кримінальну справу закрити не вдалось – занадто скандальною вона була, та й порушувалась справа на звернення народних депутатів України. Але її просто поклали на полицю й не проводили жодних слідчих дій аж до травня 2014 року.

Причиною такої поблажливості правоохоронців став не тільки авторитет харківської обласної організації Партії Регіонів. Виявилось, що подібним чином в Україні вже багато років «розвиваються» всі види спорту, причому незалежно від прізвища президента чи міністра: бюджетні гроші, виділені на проведення змагань, розкрадаються, а спортсменів примушують не тільки оплачувати державні заходи, так ще й зобов’язують вступати в усілякі громадські організації зі сплатою «безповоротної фінансової допомоги».

Радник міністра

Сплинуло кілька днів після дзвінка Тетяни Чорновол і пролунав телефонний дзвінок від самого пана міністра – Булатов запросив мене бути його радником.

Враховуючи репутацію Булатова, стати його радником – честь не велика. Тому я зразу сказав, що тільки на громадських засадах: ні про яку підлеглість «жертві російського спецназу» навіть не могло бути й мови.

Оскільки на той момент я був за кордоном, спілкуватись з Булатовим довелось попервах телефоном та електронною поштою. Особливої пікантності нашому спілкуванню надавала та обставина, що незадовго до цього, 11 березня 2014 року, я звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва з черговим позовом до Мінмолодьспорт, перед тим вигравши в цього міністерства щось понад 30 справ (власне, в тих судових засіданнях і були встановлені корупційні схеми, які зараз активно експлуатує новопризначений міністр Булатов і мова про які піде нижче).

Річ у тім, що аферисти – Артем’єв, Шаповалов і Тьорло – розперезались настільки, що у вересні 2013 року підсунули на підпис попередньому міністру Сафіулліну нормативно-правовий акт, згідно з яким до участі в державних змаганнях з парашутного спорту допускаються лише громадяни, які вступили в громадську організацію Шаповалова-Тьорла, купили в Тьорла «сертифікат парашутиста» й пред’явили платіжний документ про сплату шахраям безповоротної фінансової допомоги.

Булатов, зрозуміло, пообіцяв негайно скасувати корупційні акти своїх попередників. А також побожився, що виконає всі судові рішення, які за моїми позовами до його відомства були винесені раніше.

Урешті-решт 19 квітня 2014 року я прибув до Міністерства молоді та спорту України знайомитись з керівництвом – взяв з собою десятки судових рішень, які зобов’язували міністерство надати мені документи або скасовували протиправні накази, підготував по пунктах опис корупційних схем, взяв документи стосовно фіктивних фірм, на які чиновники міністерства переказують бюджетні кошти, тощо.

Булатов з такої нагоди зібрав наближених – першого заступника міністра Андрія Вишняка (керує фінансами Мінмолодьспорт, заганяючи гроші на фіктивні фірми), заступника міністра–керівника апарату Ігоря Гоцула (організовує схеми по вимаганню грошей зі спортсменів), помічників і прес-секретаря.

– Ты ж журналист, — розпочав Булатов нараду, — слушай, тут нужно классную пиар-компанию для меня придумать. Вы с пресс-секретарем нашим решите, где лучше тебе выступить, на каком телеканале. Видишь, я сам з планшетом не расстаюсь, все время в Фейсбуке приходится что-нибудь писать. А ты сейчас отнеси в отдел кадров заявление о приеме на работу моим советником.

– Але я сюди прийшов зовсім не для того, щоби займатись піаром.

– А для чего? – щиро дивується Булатов. – Понимаешь, у нас совсем нет времени. Мы сейчас заняты тем, чтобы придумать «схему». Причем – по-быстрому. Потому что у нас, —  тут Булатов зробив рукою жест у бік свого першого заступника, — времени только три месяца.

– Два, два месяца, — поправив Булатова Вишняк.

– Любі друзі, — кажу я. – Схема може бути лише одна – та, яка передбачена Законом України «Про фізичну культуру і спорт». Ваші намагання займатись будь-якими іншими «схемами» закінчиться для вас, як мінімум, грандіозним скандалом. По-друге, йти на державну службу в таке поважне міністерство – то занадто велика для мене честь. Якщо ви зацікавлені у викоріненні корупції в міністерстві, розвитку військово-патріотичного виховання молоді та спортивно-технічних дисциплін – будь ласка, я залюбки допоможу без усілякої оплати. Для цього в міністерстві є, наприклад, колегія, куди можна вводити людей на розсуд міністра, є всілякі позаштатні радники. До речі, про колегію міністерства, треба негайно переглянути склад цього органу, бо він не оновлювався з грудня 2013 року, утворити робочі органи колегії, як це й передбачено положенням про міністерство.

Булатов дивується:

– Какая еще коллегия? – Это, в смысле, «громадська рада»?

–  Ні, — кажу, — це – та колегія, яка утворюється відповідно до положення про міністерство в складі міністра, заступників міністра, керівників департаментів, інших осіб на розсуд міністра: народних депутатів, фахівців з окремих напрямків діяльності міністерства. Колегія при міністрі – це як РНБО при президенті.

– А что это за положение такое? — питає Булатов.

Я з сумом дивлюсь на це циркове чудо, яке пролізло на посаду міністра, не маючи жодної уяви ані про систему державної влади та управління, ані про предмет діяльності, власне, міністерства. Боже милосердний, як же ж він збирається керувати?

Я беру в руки стопку судових рішень, винесених за моїми позовами, і починаю пояснювати Булатову, що його підлеглі (тоді вони ще були підлеглими попереднього міністра Сафіулліна) підробили низку документів, на підставі яких винесена постанова Кабінету Міністрів України про звільнення від сплати земельного податку доброго десятка аеродромів Товариства сприяння обороні України – за те, що там начебто відбувались неіснуючі міжнародні та всеукраїнські змагання з якихось авіаційних видів спорту. Про це чимало писала, до речі, Тетяна Чорновол. Йдеться про величезні кошти, які потрапляють не в державний бюджет, а діляться між аферистами з ТСОУ та чиновниками з міністерства.

Свого час  я звернувся до міністерства з інформаційними запитами, попрохав надіслати документи, на підставі яких надавались податкові пільги, отримав відмову (цілком природно – ніяких змагань, проведення яких є підставою для отримання пільг, насправді не було), звернувся до суду, суд постановив надати запитувану інформацію. Судові рішення не виконані, гроші розкрадаються й далі.

Булатову це не цікаво і тоді я йому показую інші судові рішення – про скасування величезної кількості наказів про проведення змагань з парашутного спорту, затвердження календарних планів і навіть рішення про анулювання списку збірної команди України з парашутного спорту, оскільки всі ці накази виносились з брутальним порушенням законності на прохання аферистів Шаповалова та Тьорла, при цьому зі спортсменів збирались гроші.

–  Слушай, что ты хочешь? – питає Булатов.

– Я хочу, щоби судові рішення, а їх біля 30, були виконані. По-друге, резолютивна частина кожного судове рішення починається словами: «позовну заяву задовольнити, визнати дії міністерства протиправними…». Кожне порушення закону завжди має прізвище, ім’я та по батькові. Наявність такої кількості судових рішень, де констатується протиправна діяльність міністерства – це ж нечуваний скандал. Треба негайно призначати службове розслідування й вжити заходи до співробітників міністерства, винних у порушення законів, – передусім, до директора департаменту Артем’єва та начальника відділу спортивно-технічних і прикладних видів. Ви в курсі, що Генеральна прокуратура України вже відкривала відносно Артем’єва дисциплінарне провадження за грошові побори зі спортсменів, але він все ніяк не вгомониться?

–  Так ты же не со мной судился, — каже Булатов, — а с министерством. Я тут при чем? И, вообще, давай заявление, будешь советником вне штата, приноси завтра две фотографии. А что касается всех этих коррупционных дел, общайся, если хочешь, с моим помощником Максимом. У меня времени нет всем этим заниматься.

Втім, часу на обговорення ситуації в міністерстві не знайшлося ані в того самого помічника Булатова, ані в заступниці, яка курувала неолімпійські види спорту – знаменитої біатлоністки Олени Підгрушної. Пані Олена сказала чесно й прямо, що вона не розуміє, що вона, як заступник міністра, підписує, і тому навіть не читає те, що їй приносять на підпис. Але пообіцяла ініціювати нараду з питань виконання судових рішень, винесених за моїми позовами до міністерства.

Нарада була призначена на 12 травня 2014 року. Можна лише уявити моє здивування, коли з’ясувалось, що обговорювати мої позови до міністерства заступник міністра Гоцул запросив отих самих аферистів – Шаповалова й Тьорла. Власне, ніякого обговорення не було – Гоцул лише продемонстрував присутнім Шаповалова в якості «смотрящєго» по парашутному спорту й оголосив, що без дозволу Шаповалова спортом ніхто займатись не буде.

Після цього я підвівся й пішов з тієї, прости Господи, наради під крики Гоцула: «А Ви тут нам не будете вказувати…».

А ще за місяць, довідавшись, що я готую цю статтю, зателефонувала Тетяна Чорновол. Ні, не для того, щоби поцікавитись успіхами на фронті боротьби з корупцією. А лише для того, щоби істерично вимагати, аби я припинив збирати матеріал про Міністерство молоді та спорту. Виявляється, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, яка отримує зарплатню на рівні заступника міністра й, як державний службовець 1-ї категорії, має безліч усіляких пільг і привілеїв, пообіцяла Булатову, що припинить антикорупційне розслідування, якщо він безкоштовно влаштує її дітей в літній табір.

Хочу зазначити, що Тетяну я знаю 12 років. Разом працювали. Дружили. Разом писали про корупцію в спорті, разом викривали злочинні схеми. У 2012 році, коли Тетяна балотувалась до Верховної Ради по мажоритарному округу на Львівщині,  я був її довіреною особою. Тим не менш, вислухавши зойки по телефону, я пояснив Тетяні, що їй нема чого робити на державній службі і якщо вона не звільниться добровільно, я оприлюдню її негідну поведінку. Оскільки отримання матеріальних благ від особи, яку вона має контролювати – це і є корупція. Урешті-решт, з її зарплатнею вона б могла дітей прилаштувати на відпочинок на загальних засадах, а не забирати безкоштовну путівку в якоїсь малозабезпеченої родини.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Афери гауляйтера Олександра Попова

Витрачати кошти на власний піар – одна з цілей нинішньої влади загалом і гауляйтера Попова – зокрема. Жодної копійки не було витрачено на справжню благодійність або щось користе для киян. А от змарнованих коштів на псевдо потрібні проекти  — більш ніж достатньо.

За майже три роки свого господарювання у столиці України ставленик Януковича, голова КМДА Олександр Попов впровадив багато безглуздих проектів. Деякі з них, за своїм містечковим та примітивним креатином, зашкалюють всі можливі межі, деякі вражають своїм розмахом, інші Попов кальканув з побаченого ним під час закордонних відряджень, дещо запозичив у папередніка Черновецького, але всі інновації голови КМДА об’єднують спільні ознаки – необґрунтовано висока собівартість ініціатив та їх абсолютна непотрібність місту та його мешканцям. Проектів гауляйтера за цей пекельний для Києва період назбиралось дуже багато, зупинимось на найяскравіших.

«Потемкінські» амбулаторії від Олександра Попова вартістю 100 млн. гривень

З метою наближення первинної медичної допомоги до населення та створення умов її доступності у Києві, за ініціативи Попова у 2011 році почали впроваджувати, обкатану на мешканцях Комсомольська технологію амбулаторій сімейної медицини, в яких, за задумом господарника, мали б працювати сімейні лікарі – нашвидкуруч перекваліфіковані з терапевтів.

На сьогодні у Києві функціонує трохи більше сотні таких закладів. За теорією, у сімейних лікарів має бути досвід не лише роботи дільничного терапевта, а й педіатра, офтальмолога, отоларинголога, травматолога, гінеколога, він повинен уміти робити прості хірургічні втручання тощо. Один такий лікар амбулаторії має обслуговувати близько двох тисяч пацієнтів. Але це — теорія. Технологія, яка багато років успішно працює за кордоном та прижилась в Комсомольську, де на двадцять тис. населення назбиралось аж 10 кваліфікованих лікарів-універсалів, у Києві зазнала повний крах, адже кваліфікованих лікарів в багатомільйонному мегаполісі катастрофічно не вистачає, працюють вони у приватних клініках, муніципальні ставки їх не приваблюють, набирати нових професіоналів немає з кого: на подібну посаду ідуть переважно випускники медичних вишів з метою напрацювання первинного досвіду та тренування на малозабезпечених пацієнтах. Щоправда, останнім часом для виправлення ситуації на роботу до амбулаторій сімейної медицини почали брати сімейних лікарів з інших областей України, бо, певно, киян такою зарплатнею спокусити не вдається, тому в водночас клініки перетворили ще і в помешкання для приїжджих гіпер-фахівців.

Японський досвід або скейт-парк у парку «Нивки»

У 2011 році, у рамках освоювання мільйонів на реконструкцію київський зелених зон та зон відпочинку, Олександр Попов урочисто відкрив у парку «Нивки» перший скейт-парк.

Під час свого виступу на камери Попов гучно заявив: «Молодь – це активна і дуже перспективна частина населення нашого міста, за нею майбутнє. Тому важливо, щоб це покоління зростало здоровим, і саме спорт допомагає зміцнюватись фізично і розвивати силу волі. На жаль, до цього часу у Києві не створювались умови для екстремальних видів спорту. Тому я рекомендував головам райдержадміністрацій одночасно з реконструкцією парків та скверів передбачати облаштування спортивних майданчиків, зокрема для таких видів спорту, як скейтбординг». Голова КМДА щиро запевнив присутніх у тому, що у майбутньому, міська влада планує відкрити у кожному районі Києва по декілька таких парків та майданчиків.

Майбутнє настало, але технологія облаштування зон відпочинку для молоді, яка зацікавила Попова під час його перебування в Японії, в столиці України, на жаль, не прижилась. Торік, столична прокуратура розмістила на офіційному веб-порталі інформацію під заголовком: «Київські парки та сквери знаходяться в незадовільному стані». Екологи, спеціалісти санітарно-епідеміологічних станцій, залучені київською прокуратурою до перевірки міських парків, повідомили жахливі висновки.

В свою чергу, прокуратура порушила декілька кримінальних справ, адже під час перевірки було виявлене порушення законодавства в діяльності Головного управління контролю за благоустроєм КМДА, комунального підприємства «Київзеленбуд», адміністрації парків «Перемога», «Нивки» тощо. Було встановлено, що парки та сквери столиці занедбані, захаращені сміттям. На їх території хаотично розташовуються численні тимчасові споруди, більшість з яких самовільно встановлені.

Скоріш за все, підлеглі Попова ретельно проаналізували характер вподобань української молоді та виявили, що наші хлопці, на відміну від японських, зневажають спорт та віддають перевагу дешевому пиву та чіпсам.

«Картка киянина» –  проїзний квіток для пенсіонерів вартістю в 290 мільйонів гривень

Широко розрекламована ще Леонідом Черновецьким та підхоплена Олександром Поповим ідея створення соціальної картки киянина почала входити у побут столичних мешканців у вересні 2012 року. У першій черзі 4,5 тисяч киян-пільговиків отримали картки, за допомогою яких, згідно із заявою заступника Олександра Попова, Руслана Крамаренка, нібито можна було б проводити банківські операції, безкоштовно їздити у громадському транспорті та вести облік пільг. Пізніше, інший заступник Анатолій Голубченко, розширив спектр послуг картки та повідомив, що окрім функції проїзного та посвідчення пенсіонера, вона слугуватиме своєрідним акумулятором усіх пільг, інформації медичного й іншого характеру, платіжного засобу, рахунку для перерахування пенсій та адресної матеріальної допомоги, дисконтної картки для оплати товарів у магазинах та супермаркетах тощо. Проте, як і з усіх справ Попова, з грандіозного проекту вийшов пшик.

Міська влада збиралась за допомогою картки киянина обмежити пільговий проїзд у міському транспорті. Вони планували встановити турнікети у рухомому складі і щомісяця на кожну картку перераховувати 120 гривень. Тобто, турнікет мав би зчитувати з цієї картки вартість проїзду (1,5 гривні), а власник такого «надсучасного дива» міг проїхатись аж 80 разів у наземному транспорті або ж 60 разів у метро. Монетизації пільг не сталося. Турнікети у наземному транспорті, як і кондиціонери, проект довгограючий. Їхнього встановлення чекати ще явно не один рік. На дисконтну картку також витягти не вдалося. Відповідні угоди з магазинами та супермаркетами в КМДА не уклали. Поки що знижку, і так гарантовану для пільговиків, власники картки можуть отримати аж у 60 аптеках мережі КП «Фармація». Облік пільг теж залишився за кадром, адже вставити цю картку немає куди. Договору з банками не існує. У будь-якому магазині це «диво техніки» як платіжна картка слугувати не може – терміналів просто немає. Посвідченням особи така картка також не виступатиме, бо це законодавством не передбачено.

Тож замість широко розрекламованого «дива техніки» 45 тисяч щасливчиків отримали банальний пластиковий проїзний. І навіщо була вся ця помпезна тяганина, що за підрахунками експертів коштувала киянам мінімум 290 мільйонів гривень, адже сьогодні пенсіонери і так вільно їздять громадським транспортом за пред’явленням посвідчення, якщо в аптеках та навіть у супермаркетах з пенсійним і так дають знижку?

До речі, днями Олександр Попов на зустрічі комітету з економічних реформ зізнався у провалі проекту «Картка киянина». «Ми «Картку киянина» запустили у вересні 2012 року і провалили її. Чотири місяці ходили з бюрократичними моментами. Вже сьогодні б ввели ці картки, і у нас була б зовсім інша ситуація, у тому числі і в питанні транспорту”, — заявив Попов. За його словами, головною причиною провалу «Картки киянина» стало затягування процедури узаконення герба, розташованого на картці.

На київські «Пейзажній алеї» Попов побудував кращий світ

Чотирнадцятого січня 2013 року Голова КМДА Олександр Попов разом з іншими регіоналами, — новообраним віце-прем’єром Сергієм Арбузовим та головою Шевченківської райадміністрації Сергієм Зіміним активно піарились та щирились на фотокамери під час відкриття дитячого арт-парку «Пейзажка: два світи», до якої, за словами дійсних авторів проекту, чиновники мали дуже опосередковане відношення.

Майданчик створив відомий столичний скульптор Костянтин Скретуцький у співавторстві з Федором Баландіним (менеджер Скретуцького, співавтор багатьох робіт), наявність яких високочолі чиновники під час свого «блюзнірства» на фоні Пейзажної алеї, нещодавно «полоненої» регіоналами, намагались не демонструвати. Концепція створення майданчику полягає у ознайомленні малечі із азами фінансової системи та необхідністю сплати податків.

«Це перший в історії країни майданчик, який призначений і для розваги дітей, і для того, щоб наші діти могли здобувати тут фінансову освіту. Щоб на прикладах, які тут представлені, вони мали можливість поглянути, як працюють стосунки між громадянином і державою, як працює закон, які речі є хорошими, і які – поганими», — заявив С.Арбузов. Він також повідомив, що брав участь в цьому проекті ще на посаді голови Національного банку України.

Олександр Попов висловив подяку владі та НБУ за спонсорську підтримку у реалізації даного проекту та висловив свої сподівання на те, що він буде не останнім з подібних ініціатив.

Між іншим, що до числа запрошених на урочисту подію не долучили опонентів влади, які торік впродовж декількох місяців відважно боронили Пейзажну алею від знищення саме владою та відчайдушно зберігали її для киян.

Присутнім журналістам та батькам «ощасливленої столичної малечі» залишилось лише гадати про те, як саме пихаті чиновники, що припхалися на відкриття майданчику, асоціюються із чудернацькими персонажами – жахливими зміями, павуками, скорпіонами з похмурої країни Тіні, — стилізованої під пустелю, та стомленої черепахи — зразкового платника податків з Країни квітнення та достатку, територія якої оснащена гойдалками та фонтаном «Гривня».

Крім того, відкриття арт-об’єкту асоціювалось із помпезними відкриттями інших абсурдних див від Попова, а недобудований фонтан «Гривня» підштовхнув до роздумів над тим, в чиї саме гаманці потечуть його нескінченні ріки: спантеличених киян чи замовників двозначної концепції майданчику?

Референдум Попова, або Передвиборчий піар за бюджетні гроші

В червні 2012 року підлеглі Олександра Попова, який на той момент був впевнений в міцності свого позиціонування  у Києві, підняли розголос на все місто про наближення референдуму! Адміністрація міста скуповувала за гречку підписи киян на підтримку такого голосування, а опозиційні депутати Верховної Ради закликали правоохоронців вивчити джерела фінансування масштабної агітаційної кампанії, яка супроводжувала збір підписів за плебісцит та яка, за вартістю експертів, коштувала киянам близько 1 млн. гривень. Але процес не зупинявся. Поповці масово опитували киян на предмет: надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам, надбавок працівникам бюджетної сфери столиці, створення у Києві муніципальної міліції, та їхнього погодження з проектними рішеннями нового Генерального плану розвитку Києва, який, до речі, нікому так і не вдалося побачити, та обіцяли світле, безтурботне майбутнє пенсіонерам. Обличчя Олександра Попова із закликом підтримати референдум скалилось з сотень київських біг-бордів та сіті-лайтів. А студенти з встановлених поблизу станцій метро наметів, розповсюджували брошурку, на першій сторінці якої фігурувала бравада: «Новій столичній адміністрації, яка розпочала свою роботу наприкінці 2010 року, дісталася тяжка спадщина. Відсутність стратегічного бачення розвитку столиці, тотальна корупція і засилля шахраїв-забудовників у владних кабінетах спричинили вкрай негативні наслідки. У центральних районах почали зводити будівлі, що руйнували історично сформовану архітектурну самобутність стародавнього міста, створювали реальні загрози існуванню багатьох історичних пам’яток. Нищилися парки, сквери. За безцінь розпродувалися або приватизовувалися ділянки і майно…” Ганебно, адже вся ця комедія проходила паралельно із акціями громадського спротиву проти: нищення київських парків та скверів, Андріївського узвозу, скандального будівництва на метро Театральна, вул. Гончара та проти будівництва на схилах Дніпра вертолітного майданчика для Януковича.

Олександр Попов нахабно використав адмінресурс, витратив з київського бюджету десятки мільйонів гривень на популяризацію компанії за проведення референдуму, метою якого було: затвердження Генплану забудови столиці та закріплення у свідомості киян образу гауляйтера у якості мера столиці. Референдум планували провести разом із парламентськими виборами 28 жовтня, план зірвався, але мільйоні кошти киян були вкотре витрачені марно.

Як Олександр Попов питною водою «миє» гроші

Який рік поспіль міський голова обіцяє досхочу напоїти киян джерельною водою, погрожує впровадити новітні наукові технології водоочищення водопровідної води, побудувати нові бювети та відремонтувати мережі водопостачання. Але його чергові балачки у киян абсолютно не викликають довіри.

Ще у 2010-му році столичні чиновники порахували: щоб якісно вгамувати спрагу киян, потрібно 8 мільярдів гривень. Десята частина з цієї суми призначалася на облаштування бюветів. Утім, судячи з нинішнього стану більшості бюветів, гроші пішли не туди. Саме в той час вперше підлеглими Попова була озвучена ідея про стягнення плати за користування джерелами. Спочатку називали ціну у 40-50 копійок за літр води, а згодом апетит зріс майже до гривні.

Тоді Київрадою була затверджено цільову програму «Питна вода міста Києва на 2011—2020 роки» з загальним обсягом фінансування 7,8 млрд. грн., яка мала б бути реалізованою за рахунок коштів держбюджету України в сумі 1,8 млрд. грн., коштів бюджету столиці у сумі 2,5 млрд. грн., коштів «Київводоканалу» — 1,2 млрд. грн., а також коштів інвесторів – 2,3 млрд. грн. В її рамках передбачалось забезпечення поліпшення санітарно-епідемічного та екологічного стану міста, будівництво нових водопровідних мереж, здійснення реконструкції та ремонту існуючих водопровідних мереж, що сприятиме запобіганню виникнення аварійних ситуацій.

Згідно із повідомленням КМДА, програма мала бути реалізованою в два етапи. На першому етапі (2011—2012 роки) повинні були виконатись невідкладні, найважливіші заходи, які кардинально впливають на стан системи водопостачання, а також заходи, необхідні для підготовки Києва до проведення чемпіонату Євро-2012. Передбачалось розпочати реконструкцію водоочисних станцій, систем обробки промивних вод, а також: розробити та реалізувати проект переходу на знезараження води гіпохлоритом натрію; припинити використання некондиційних підземних вод у централізованому водопостачанні; розпочати заміну застарілих насосів на станціях; закупити необхідне сучасне обладнання для ремонту і обслуговування мереж; удосконалити систему децентралізованого водопостачання шляхом впровадження установок для очищення води та затвердити обґрунтовані тарифи за послуги водопостачання.

На другому етапі (2013—2020 років) передбачалось реалізувати заходи з подальшого розвитку системи водопостачання. Зокрема, планували завершити реконструкцію водоочисних станцій; запровадити попередню мікрофільтрацію води на Дніпровській водоочисній станції; перейти на комплексні методи знезараження води; впровадити автоматизовану систему управління комплексом водопостачання тощо. В одному з коментарів програми Олександр Попов прогнозував зниження витрат на експлуатацію систем водопостачання та зменшення в подальшому капітальних вкладень на ремонт водопровідних мереж в житловому господарстві міста та обіцяв реконструювати всі київські бювети до весни 2012 року та розпочати будівництво нових.

Прийшла чергова весна, процес модернізації київських бюветів навіть не зрушився з нульової відмітки. Один з партнерів та інвесторів проекту напівприватне КП «Київводоканал» замість модернізації водопровідних мереж скоротило парк аварійного автотранспорту та звільнило 30 % фахівців-ремонтників, система водопостачання продовжує знаходиться в аварійному стані, а Бортницька станція аерації взагалі продемонструвала Києву перший дзвіночок екологічної катастрофи.

Будівництво на Поштовій площі під гаслом : «Як завжди у Попова все тільки не для людей!»

Сьогодні Олександр Попов керує будівельним проектом щодо покращення транспортної розв’язки на Поштовій площі, на який з київського бюджету торік було виділено 543 000 000 гривень. Від самого початку будівництва Голова КМДА планував з’єднати Володимирський узвіз, Набережне шосе, зробити Набережно-Хрещатицьку без світлофорів за допомогою доріг на декількох рівнях і естакад, звільнити від транспорту вулицю Сагайдачного та під площею розвернути великий торговий центр. Попов обіцяв відкрити безперешкодний транспортний рух вже у травні 2013 року.

Рік минув, все навколо розтрощили, зруйнували декілька пам’яток архітектури, а кінця й краю процесу аферного будівництва не видно. Крім того, виявилось, що знову Попову не вистачає грошей. Кабмін виділив додаткових 50 млн. грн., але натомість форсування подій і доведення будівництва до пуття, будівельників на будівельному майданчику поменшало, а процес — уповільнився. За словами Дмитра Олійника, голови постійної комісії Київради з питань транспорту і зв’язку КМДА, фінансування на проект знову недостатньо, крім того, існує заборгованість перед підрядниками та прийняте рішення не будувати естакаду з Володимирського узвозу на вулицю Набережно-Хрещатицьку.

Тож, невідомо коли та чим закінчиться чергова ініціатива господарника Олександра Попова, але вже зараз зрозуміло, що після реконструкції Поштова площа буде майже непридатною для проходу людей літнього віку, людей з інвалідністю та проїзду велосипедистів, адже під Поштовою проектують торговельний центр з єдиним вузьким підземним переходом (6 метрів). Спуститися можна буде лише трьома сходами. Пройти на набережну – по 5 маршах сходів, або по пандусу з нереальним ухилом 18%.

Каштани на мільйон

Подією 2013 року, та імовірніше і решти років господарювання Олександра Попова у Києві, стане його нещодавно втілена у супроводженні нездоланої помічниці Галини Гереги показова висадка золотих італійських каштанів на Хрещатику. Зелена акція керманича обійшлася киянам в цілий 1 млн. доларів.

Згідно із повідомленням КМДА, Попов висадив 70 дерев на центральній вулиці Києва, та у найближчому майбутньому планує довести кількість дерев до 280.Таким чином гауляйтер перехопив ініціативу папередників, які за останніх 10 років вже 5 разів викопували та пересаджували дерева на Хрещатику.

До речі, Черновецький за свого правління не пошкодував на Майдан шокуючу суму у 6,5 мільйонів бюджетних гривень, щоб замінити балканські каштани на німецькі липи, та обіцяв, що дерева і його самого переживуть. Проте, липи посохли, а на їхньому місці з’явилися клумби.

Але, найскандальнішою вирубкою «візитівок столиці», ініційованою вже Олександром Поповим, стала підготовка до Євро-2012. Хоча тоді й говорили, що зріжуть лише сухі дерева, проте вирубали усі.

Днями керманич міста розповів про те, що італійські червоні каштани стали столиці у 5,5 тис. грн. кожен, і запевнив, що цього разу дерева стійкі і до несприятливих міських умов. Проте сторонні знавці, та навіть працівники «Зеленбуду», які ведуть роботи на Хрещатику, не приховують, що на стовбурах дерев вже почав рости мох.

До речі, автор матеріалу не тільки переконався у тому, що наші звичайні білі кінські каштани не поступаються у стійкості коштовним заморським, але й набагато дешевші. Він за власних 3 000,00 грн. придбав та нещодавно висадив в одному з районів Києва 20 здорових півтораметрових дерева, вирощених у приватній оранжереї. Під час здійснення гешефту, власник оранжереї довго журився з приводу ціни на заморські каштани, нарікаючи на те, що свого часу пропонував Київській адміністрації кінські трьохметрові по 1 тисячі гривень за деревце, тобто в п’ять з гаком разів дешевші за придбані господарником Поповим.

Цим рейтингом яскравих та незабутніх для киян злочинів господарника, гауляйтера гвардії Януковича Олександра Попова, автору матеріалу хотілось нагадати киянам про те, що все, що коїться та буде скоєне означеним чужинним для Києва персонажем, розсьорбуватимуть та оплачуватимуть не тільки нинішні мешканці столиці, але їхні діти та онуки. Може, вже час задуматись про наслідки, припинити це божевілля та… мітлою викинути цю нечесть з міста!?

 

Віктор Таранов, Національне бюро розслідувань України

 

У Кернеса брешуть, що 10 лавок загальною сумою 630 тисяч гривень — це не казнокрадство

Влада Харкова стверджує, що лавки, встановлені в харківському метрополітені за 63 тисячі гривень кожна, — унікальні.

(більше…)

Хорошковський надіслав чорну мітку “донецьким”?

sbu7Інтриги всередині владної команди набувають обертів.

По різні боки опинилися так звані «донецькі», або команда Ріната Ахметов, і так зване «газове лобі» в складі Льовочкіна-Хорошковського.

Протягом останніх днів з’явилося ще одне підтвердження системного конфлікту всередині владних кланів.

Так, за санкцією СБУ під арештом встиг побувати один з фігурантів справи «Родовід Банку», який одночасно є генпідрядником на ключовому об’єкті Євро-2012.

(більше…)



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: