Сообщения с тегами ‘Минмолодьспорт’

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту — 2

Bulatov-Dmitro4У 20-х числа березня 2014 пролунав дзвінок від невгамовної Тетяни Чорновол, нещодавно призначеної на посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: «Слухай, Володю, ти не хочеш попрацювати на теренах боротьби з корупцією? Скоро в кожному міністерстві та відомстві буде уповноважений по боротьбі з корупцією, якого я рекомендуватиму. Це – державна служба, платитиметься зарплатня. Може, попрацюєш по лінії Міністерства молоді та спорту? – Ти ж досконало знаєш всі їхні корупційні схеми. Я на тому тижні заїду до Булатова, будемо якраз обговорювати питання про призначення в його міністерство уповноваженого від мене, тож я зразу подам твою кандидатуру».

Довелось довго пояснювати державному службовцю 1-ї категорії, чому плодити чиновників по боротьбі з корупцією – це лише посилювати корупційні ризики.

– Ідея потрясти «схеми» Мінмолодьспорт, — кажу, — непогана. Але на державну службу, Тетяночко, я заради цього не піду. Бо боротись з корупцією мають не чиновники, а інститути громадянського суспільства. Ідея ввести в кожному міністерстві посаду штатного борця з корупцією є мертвонародженою. Такий чиновник буде підпорядкований міністру й заступникові міністра-керівнику апарату. Тобто людям, які несуть найбільшу корупційну загрозу. По-друге, такий чиновник дуже швидко зіллється з колективом, який має контролювати, чому сприятимуть  спільні п’янки, святкування днів народжень і тому подібне.

Ну і, по-третє, державний службовець діє виключно в межах посадової інструкції. В інструкції йому буде прописано, наприклад, вичитувати тендерну документацію, перевіряти документи на переказ грошей чи списання товарно-матеріальних цінностей. Але основна корупція в тому ж спорті крутиться за межами міністерства. Наприклад, в положення про змагання записується пункт про те, що кожний спортсмен має сплатити безповоротну фінансову допомогу на користь якоїсь громадської організації на кшталт «федерація зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях», яка створена при міністерстві. Тобто, гроші бере не співробітник міністерства, а стороння особа, перевіряти яку, як і положення про змагання, штатний борець з корупцією права не матиме.

Або інший приклад – міністерство переказує бюджетні кошти спортивному клубу на виконання постанови Кабміну про фінансову підтримку фізкультурно-спортивних товариств. Все, начебто, законно. Але цей клуб насправді є постійно діючою фіктивною фірмою. Я виявив кілька таких фіктивних фірм, що постійно отримують гроші від Мінмолодьспорт. Але інформацію про ці фірми я одержав лише завдяки тому, що довго судився з Товариством сприяння обороні України, вимагаючи дані про бюджетне фінансування. А якби я був державним службовцем, можливості судитись в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» в мене б не було.

Тож краще запропонуй Булатову включити мене на громадських засадах, наприклад, до складу колегії Мінмолодьспорт. Втім, навіть це зайве. Достатньо було б просто  бажання новопризначеного міністра поламати корупційні схеми, а вже алгоритм того, як це зробити, я підкажу.

На тому й домовились.

Аферист на аферисті

Тетяна не даремно згадала Мінмолодьспорт (раніше ця контора називалась Державна служба молоді та спорту України, до того – Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України).  Останні п’ять років ми з нею спільно досліджували цю помийну яму, яка займається поборами зі спортсменів, ліквідацією масового спорту та розкраданням бюджетних коштів. Було безліч публікацій, десятки судових рішень, зокрема – виграних мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

А почались наші з Тетяною розвідки з того, що у вересні 2009 року до Верховної Ради України звернувся директор єдиного в Україні державного авіаційно-спортивного клубу Міністерства освіти і науки зі скаргою на те, що з неповнолітніх вихованців цього бюджетного закладу вимагають «безповоротну фінансову допомогу» на користь якоїсь там громадської організації за участь у національних змаганнях, що проводить Мінсім’ямолодьспорт – чемпіонаті України з класичного парашутизму серед юніорів.

Народні депутати направили звернення до Генеральної прокуратури, Генпрокуратура провела перевірку й з’ясувалось, що ніякого чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів насправді ніколи не було, а гроші зі спортсменів збирали аферисти, які по підроблених документах зареєстрували громадську організацію з  пишномовною назвою «федерація парашутного спорту України».

Artemiev-Oleksandr1Директор департаменту неолімпійських видів спорту Мінмолодьспорт Олександр Артем’єв – один з організаторів схем по розкраданню коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів.

Щоправда, жодних повноважень спортивної федерації ця контора ніколи не мала й договору про співпрацю з Мінсім’ямолодьспорт не укладала. Натомість шахраї, вступивши в змову з тодішнім першим заступником міністра Іллею Шевляком та директором департаменту неолімпійських видів спорту Олександром Артем’євим (працює і зараз на тій же посаді під керівництвом Булатова), впродовж кількох років поспіль виготовляли фальшиві положення про неіснуючі змагання, які замість міністра чи його заступника підписували сторонні люди – комерсант-газовик з Харкова Олег Шаповалов (нині – депутат Харківської обласної ради від партії регіонів, який фінансував «тітушок» під час подій на Майдані) та пенсіонер, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України, Ігор Тьорло зі Львова. Ці два шахраї – Шаповалов і Тьорло – власне, і значились керівниками псевдо «федерації». Шаповалов – типу «президент», Тьорло – голова неіснуючого «виконкому».

Shapovalov-Oleg1

Харківський аферист Шаповалов (по центру фотографії) – депутат обласної ради, активіст партії регіонів, спонсор «тітушек»

Як встановила Генеральна прокуратура України в ході перевірки, механізм збору коштів був наступний. Артем’єв включав до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, наприклад, на 2009 рік державні змагання, які Міністерство  мало б провести від імені держави – 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але більш ніяких дій не робилось – наказ на проведення не видавався, положення про змагання не затверджувалось, склад колегії суддів та директор змагань не призначались. Наприкінці року в звіт Міністерства ці змагання не включались, вважалось, що вони були заплановані, але не проведені з якихось об’єктивних причин.

Torlo-Igor1Пенсіонер Тьорло, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України. Основне джерело доходів – побори зі спортсменів.

Але спортсмени й гадки не мали, що ніяких змагань не буде, оскільки Тьорло виготовляв фальшиві положення, які підписував замість міністра і куди записував, що до участі в державних змаганнях допускаються лише ті, хто вступив у його «федерацію» та заплатив йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А щоби не було скандалу, видимість проведення змагань взяв на себе Володимир Грибанов – заступник голови Товариства сприяння обороні України.

Hrybanov-Volodimir1

Легендарний Володимир Михайлович Грибанов, заступник голови Товариства сприяння обороні України. Спеціалізація: розкрадання коштів державного бюджету, підробка документів, продаж спортивних об’єктів, побори зі спортсменів.

Власне, Грибанов, якому підпорядковано кілька спортивних аеродромів, і був (точніше – досі є) реальним ватажком злочинного угруповання. Він не тільки пригрів Тьорла й дав йому безплатно кабінет в адміністративному приміщенні ТСОУ на проспекті Перемоги в Києві, але й організовував саму складну частину афери – видимість проведення державних змагань (бо інакше шахраї були б викриті впродовж одного спортивного сезону).

Робилось це дуже просто: Грибанов телефонував у підлеглий авіаспортивний клуб ТСОУ й давав вказівку прийняти Тьорла та виконати всі його забаганки. Після чого Тьорло зазначав цей клуб у фальшивому положенні як місце проведення «чемпіонату України». Потім туди з’їжджались спортсмени, які цей спектакль сприймали за чисту монету (не тільки спортсмени – навіть Державна прикордонна служба та Міністерство внутрішніх справ направляли свої команди на ці псевдо-змагання!). Перед спортсменами виступав Тьорло, розповідав, що держава уповноважила його проводити змагання і що Верховна Рада прийняла закон, відповідно до якого забороняється займатись парашутним спортом тим громадянам, які не вступили у «федерацію парашутного спорту» та не заплатили Тьорлу й Шаповалову «безповоротну фінансову допомогу». Спортсмени, думаючи, що це дійсно чемпіонат України, лізли в гаманці та платили – з кожного учасника по 2 тис. грн., з кожної команди – по 5 тис. грн…

Більш того, спортсмени оплачували все: проживання, харчування, платили Тьорлу «добові», заправляли за свій рахунок літак і навіть оплачували грамоти, які Тьорло купляв у «Спорттоварах», підписував замість міністра й ставив печатку своєї «федерації».

А на наступний рік Артем’єв знову включав до Єдиного календарного плану аналогічний чемпіонат України, причому – вже під наступним номером, щоби спортсмени ні про що не здогадались. І так – з року в рік.

Але й це не все. Квартет шахраїв – Артем’єв, Грибанов і Тьорло з Шаповаловим – налагодили торгівлю неіснуючими в країні «сертифікатами парашутиста», які Тьорло сам друкував на принтері та продавав від імені держави по 50 грн. як документ, що, начебто дозволяє виконувати в Україні стрибки з парашутом, укладати основний і запасний парашути чи виконувати будь-які види стрибків під власну відповідальність. Ба більш того, Артем’єв дав вказівку не допускати до змагань тих спортсменів, які не купили в Тьорла три таких «сертифікати» — кишені вивертали навіть неповнолітнім.

До речі, щоби зразу зняти запитання відносно ділових та моральних якостей Шевляка й Артем’єва, зразу зазначимо, що це – команда відомого державного діяча Владислава Каськіва. За помаранчевої доби Каськів прилаштував цих двох пройдисвітів до Мінсім’ямолодьспорту, а після приходу до влади Януковича забрав Шевляка до себе заступником голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Усім пам’ятна історія, коли це аферистичне агентство восени 2012 року «уклало» договір на 1 млрд. доларів США про будівництво терміналу з приймання зрідженого газу начебто з іспанською фірмою Gas Natural Fenosa. Невдовзі з’ясувалось, що відома фірма до цього «проекту» відношення не мала, а її «представником» виявився колишній лижний інструктор. Кажуть, саме Шевляк знайшов невідомо де цього лижного інструктора й привів до Каськіва на підписання угоди…

А згубила фраєра, як відомо, жадність. Тьорло, абсолютно переконаний у власній безкарності, вирішив розширити контингент облапошених і став збирати гроші навіть з юніорів під машкарою проведення молодіжного «чемпіонату України». Але в 2009 році він вже вирішив не заморочуватись з імітацією змагань. І коли на його запрошення юні парашутисти  прибули на Кіровоградський аеродром «Федорівка», негідник, зібравши з дітей гроші, заявив, що держава передумала, ніякого чемпіонату не буде, а гроші він не поверне, позаяк це була «безповоротна фінансова допомога». Серед обкрадених був неповнолітній вихованець державного клубу, і тут довелось втрутитись Генеральній прокуратурі України.

За результатами перевірки Генеральна прокуратура України напередодні нового, 2010 року, відкрила відносно Артем’єва та заступника міністра Дутчака (Шевляк на той момент працював у іншому місці – розкрадав кошти, призначені для Євро-2012) дисциплінарне провадження, співробітнику Мінсім’ямолодьспорт, який відповідав за розвиток спортивно-технічних видів, довелося шукати нове місце роботи,  прокуратура м.Києва відкрила відносно керівників «федерації» — Шаповалова та Тьорла – кримінальну справу по обвинуваченню в шахрайстві.

Щоправда, з воцарінням Януковича побори зі спортсменів відновились з новою силою, а розслідування кримінальної  справи різко пригальмувалось. Пояснення було дуже простим – Шаповалов, який раніше терся біля харківської організації БЮТ, раптом ознайомився з програмою партії регіонів, перейнявся ідеями Лідера та переметнувся в штаб харківського губернатора Добкіна. Ну, а Добкін вже підключив всі можливості, щоби вберегти Шаповалова та Тьорла від знайомства з меню Лук’янівського СІЗО. Щоправда, кримінальну справу закрити не вдалось – занадто скандальною вона була, та й порушувалась справа на звернення народних депутатів України. Але її просто поклали на полицю й не проводили жодних слідчих дій аж до травня 2014 року.

Причиною такої поблажливості правоохоронців став не тільки авторитет харківської обласної організації Партії Регіонів. Виявилось, що подібним чином в Україні вже багато років «розвиваються» всі види спорту, причому незалежно від прізвища президента чи міністра: бюджетні гроші, виділені на проведення змагань, розкрадаються, а спортсменів примушують не тільки оплачувати державні заходи, так ще й зобов’язують вступати в усілякі громадські організації зі сплатою «безповоротної фінансової допомоги».

Радник міністра

Сплинуло кілька днів після дзвінка Тетяни Чорновол і пролунав телефонний дзвінок від самого пана міністра – Булатов запросив мене бути його радником.

Враховуючи репутацію Булатова, стати його радником – честь не велика. Тому я зразу сказав, що тільки на громадських засадах: ні про яку підлеглість «жертві російського спецназу» навіть не могло бути й мови.

Оскільки на той момент я був за кордоном, спілкуватись з Булатовим довелось попервах телефоном та електронною поштою. Особливої пікантності нашому спілкуванню надавала та обставина, що незадовго до цього, 11 березня 2014 року, я звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва з черговим позовом до Мінмолодьспорт, перед тим вигравши в цього міністерства щось понад 30 справ (власне, в тих судових засіданнях і були встановлені корупційні схеми, які зараз активно експлуатує новопризначений міністр Булатов і мова про які піде нижче).

Річ у тім, що аферисти – Артем’єв, Шаповалов і Тьорло – розперезались настільки, що у вересні 2013 року підсунули на підпис попередньому міністру Сафіулліну нормативно-правовий акт, згідно з яким до участі в державних змаганнях з парашутного спорту допускаються лише громадяни, які вступили в громадську організацію Шаповалова-Тьорла, купили в Тьорла «сертифікат парашутиста» й пред’явили платіжний документ про сплату шахраям безповоротної фінансової допомоги.

Булатов, зрозуміло, пообіцяв негайно скасувати корупційні акти своїх попередників. А також побожився, що виконає всі судові рішення, які за моїми позовами до його відомства були винесені раніше.

Урешті-решт 19 квітня 2014 року я прибув до Міністерства молоді та спорту України знайомитись з керівництвом – взяв з собою десятки судових рішень, які зобов’язували міністерство надати мені документи або скасовували протиправні накази, підготував по пунктах опис корупційних схем, взяв документи стосовно фіктивних фірм, на які чиновники міністерства переказують бюджетні кошти, тощо.

Булатов з такої нагоди зібрав наближених – першого заступника міністра Андрія Вишняка (керує фінансами Мінмолодьспорт, заганяючи гроші на фіктивні фірми), заступника міністра–керівника апарату Ігоря Гоцула (організовує схеми по вимаганню грошей зі спортсменів), помічників і прес-секретаря.

– Ты ж журналист, — розпочав Булатов нараду, — слушай, тут нужно классную пиар-компанию для меня придумать. Вы с пресс-секретарем нашим решите, где лучше тебе выступить, на каком телеканале. Видишь, я сам з планшетом не расстаюсь, все время в Фейсбуке приходится что-нибудь писать. А ты сейчас отнеси в отдел кадров заявление о приеме на работу моим советником.

– Але я сюди прийшов зовсім не для того, щоби займатись піаром.

– А для чего? – щиро дивується Булатов. – Понимаешь, у нас совсем нет времени. Мы сейчас заняты тем, чтобы придумать «схему». Причем – по-быстрому. Потому что у нас, —  тут Булатов зробив рукою жест у бік свого першого заступника, — времени только три месяца.

– Два, два месяца, — поправив Булатова Вишняк.

– Любі друзі, — кажу я. – Схема може бути лише одна – та, яка передбачена Законом України «Про фізичну культуру і спорт». Ваші намагання займатись будь-якими іншими «схемами» закінчиться для вас, як мінімум, грандіозним скандалом. По-друге, йти на державну службу в таке поважне міністерство – то занадто велика для мене честь. Якщо ви зацікавлені у викоріненні корупції в міністерстві, розвитку військово-патріотичного виховання молоді та спортивно-технічних дисциплін – будь ласка, я залюбки допоможу без усілякої оплати. Для цього в міністерстві є, наприклад, колегія, куди можна вводити людей на розсуд міністра, є всілякі позаштатні радники. До речі, про колегію міністерства, треба негайно переглянути склад цього органу, бо він не оновлювався з грудня 2013 року, утворити робочі органи колегії, як це й передбачено положенням про міністерство.

Булатов дивується:

– Какая еще коллегия? – Это, в смысле, «громадська рада»?

–  Ні, — кажу, — це – та колегія, яка утворюється відповідно до положення про міністерство в складі міністра, заступників міністра, керівників департаментів, інших осіб на розсуд міністра: народних депутатів, фахівців з окремих напрямків діяльності міністерства. Колегія при міністрі – це як РНБО при президенті.

– А что это за положение такое? — питає Булатов.

Я з сумом дивлюсь на це циркове чудо, яке пролізло на посаду міністра, не маючи жодної уяви ані про систему державної влади та управління, ані про предмет діяльності, власне, міністерства. Боже милосердний, як же ж він збирається керувати?

Я беру в руки стопку судових рішень, винесених за моїми позовами, і починаю пояснювати Булатову, що його підлеглі (тоді вони ще були підлеглими попереднього міністра Сафіулліна) підробили низку документів, на підставі яких винесена постанова Кабінету Міністрів України про звільнення від сплати земельного податку доброго десятка аеродромів Товариства сприяння обороні України – за те, що там начебто відбувались неіснуючі міжнародні та всеукраїнські змагання з якихось авіаційних видів спорту. Про це чимало писала, до речі, Тетяна Чорновол. Йдеться про величезні кошти, які потрапляють не в державний бюджет, а діляться між аферистами з ТСОУ та чиновниками з міністерства.

Свого час  я звернувся до міністерства з інформаційними запитами, попрохав надіслати документи, на підставі яких надавались податкові пільги, отримав відмову (цілком природно – ніяких змагань, проведення яких є підставою для отримання пільг, насправді не було), звернувся до суду, суд постановив надати запитувану інформацію. Судові рішення не виконані, гроші розкрадаються й далі.

Булатову це не цікаво і тоді я йому показую інші судові рішення – про скасування величезної кількості наказів про проведення змагань з парашутного спорту, затвердження календарних планів і навіть рішення про анулювання списку збірної команди України з парашутного спорту, оскільки всі ці накази виносились з брутальним порушенням законності на прохання аферистів Шаповалова та Тьорла, при цьому зі спортсменів збирались гроші.

–  Слушай, что ты хочешь? – питає Булатов.

– Я хочу, щоби судові рішення, а їх біля 30, були виконані. По-друге, резолютивна частина кожного судове рішення починається словами: «позовну заяву задовольнити, визнати дії міністерства протиправними…». Кожне порушення закону завжди має прізвище, ім’я та по батькові. Наявність такої кількості судових рішень, де констатується протиправна діяльність міністерства – це ж нечуваний скандал. Треба негайно призначати службове розслідування й вжити заходи до співробітників міністерства, винних у порушення законів, – передусім, до директора департаменту Артем’єва та начальника відділу спортивно-технічних і прикладних видів. Ви в курсі, що Генеральна прокуратура України вже відкривала відносно Артем’єва дисциплінарне провадження за грошові побори зі спортсменів, але він все ніяк не вгомониться?

–  Так ты же не со мной судился, — каже Булатов, — а с министерством. Я тут при чем? И, вообще, давай заявление, будешь советником вне штата, приноси завтра две фотографии. А что касается всех этих коррупционных дел, общайся, если хочешь, с моим помощником Максимом. У меня времени нет всем этим заниматься.

Втім, часу на обговорення ситуації в міністерстві не знайшлося ані в того самого помічника Булатова, ані в заступниці, яка курувала неолімпійські види спорту – знаменитої біатлоністки Олени Підгрушної. Пані Олена сказала чесно й прямо, що вона не розуміє, що вона, як заступник міністра, підписує, і тому навіть не читає те, що їй приносять на підпис. Але пообіцяла ініціювати нараду з питань виконання судових рішень, винесених за моїми позовами до міністерства.

Нарада була призначена на 12 травня 2014 року. Можна лише уявити моє здивування, коли з’ясувалось, що обговорювати мої позови до міністерства заступник міністра Гоцул запросив отих самих аферистів – Шаповалова й Тьорла. Власне, ніякого обговорення не було – Гоцул лише продемонстрував присутнім Шаповалова в якості «смотрящєго» по парашутному спорту й оголосив, що без дозволу Шаповалова спортом ніхто займатись не буде.

Після цього я підвівся й пішов з тієї, прости Господи, наради під крики Гоцула: «А Ви тут нам не будете вказувати…».

А ще за місяць, довідавшись, що я готую цю статтю, зателефонувала Тетяна Чорновол. Ні, не для того, щоби поцікавитись успіхами на фронті боротьби з корупцією. А лише для того, щоби істерично вимагати, аби я припинив збирати матеріал про Міністерство молоді та спорту. Виявляється, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, яка отримує зарплатню на рівні заступника міністра й, як державний службовець 1-ї категорії, має безліч усіляких пільг і привілеїв, пообіцяла Булатову, що припинить антикорупційне розслідування, якщо він безкоштовно влаштує її дітей в літній табір.

Хочу зазначити, що Тетяну я знаю 12 років. Разом працювали. Дружили. Разом писали про корупцію в спорті, разом викривали злочинні схеми. У 2012 році, коли Тетяна балотувалась до Верховної Ради по мажоритарному округу на Львівщині,  я був її довіреною особою. Тим не менш, вислухавши зойки по телефону, я пояснив Тетяні, що їй нема чого робити на державній службі і якщо вона не звільниться добровільно, я оприлюдню її негідну поведінку. Оскільки отримання матеріальних благ від особи, яку вона має контролювати – це і є корупція. Урешті-решт, з її зарплатнею вона б могла дітей прилаштувати на відпочинок на загальних засадах, а не забирати безкоштовну путівку в якоїсь малозабезпеченої родини.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту

Bulatov-Dmitro2Доки на Сході України патріоти гинуть у боях з бандформуваннями, у Києві успішно орудують зграї мародерів з числа так званих «героїв Майдану». Найскандальнішою є компанія аферистів, очолювана «жертвою російського спецназу» Дмитром Булатовим, що наразі окопалась у міністерстві молоді та спорту. Журналісти досі сперечаються, інтереси якого саме кримінального угруповання представляє Булатов. Але беззастережними є наслідки його чотиримісячного царювання на посаді міністра: розкрадання коштів державного бюджету, невиконання судових рішень, грошові побори зі спортсменів, знищення цілих спортивних дисциплін, припинення будь-якої роботи з військово-патріотичного виховання молоді.

З хама – в пани

Яким чином Булатов опинився в кріслі міністра достеменно не відомо.  Взагалі-то цього пана до початку акцій протесту на Майдані знали хіба лише у вузьких колах борців з організованою злочинністю. Передусім – як адміністратора бандитського нічого клубу «Аль Капоне», що колись розміщувався у київському кінотеатрі «Жовтень» на Подолі. А також – як дрібного «комерса», який крутився біля залишків колишнього угруповання «Прища» (тобто Валерія Прищика, вбитого в грудні 2003 року; вбивці досі не знайдені, але правоохоронці на правах анонімності запевняють, що вбивство організував найближчий поплічник «Прища» на прізвисько «Ліча», а виконавцем був бригадний «Прища» на прізвисько «Аліса»).

Соратники. По центру – «Ліча», колишній заступник «Прища» в банді, по ліву руку від «Лічі» — «Аліса», ймовірний вбивця «Прища». Булатов – третій зліва. Квітень 2013 року, Київ.

Соратники. По центру – «Ліча», колишній заступник «Прища» в банді, по ліву руку від «Лічі» — «Аліса», ймовірний вбивця «Прища». Булатов – третій зліва. Квітень 2013 року, Київ.

Що саме привело бандитську «шістку» на Майдан – невідомо. Знову ж таки, чутки ходять різні. Але, судячи з поведінки Булатова, його завдання полягало лише в тому, щоби на своїй сторінці у Facebook паплюжити тих активістів, які звали на барикади й закликали до повалення режиму Януковича.

Про Булатова заговорили невдовзі після початку активного протистояння на Майдані, після його раптового зникнення 22 січня 2014 року. За тиждень по тому Булатов знайшовся й розповів журналістам, що його викрали «російські спецназівці»: пробили цвяхами руки, вухо відрізали, усіляко катували. Лікував відрізане вухо Булатов спочатку в Латвії, згодом (з його слів) – у Німеччині, а після повернення в Україну на вимогу Віталія Кличка був призначений міністром молоді та спорту в новому уряді.

Власне, це була навіть не вимога, а категоричний ультиматум. Щойно народ скинув режим Януковича, колишні парламентські опозиціонери, скориставшись нагодою, ділили посади, і соратники по опозиції запропонували Кличку поставити на чолі Мінмолодьспорт свого друга Артура Палатного. Але боксер раптом зажадав Булатова й лише Булатова. Враховуючи, що це міністерство аж ніяк не вважалось ключовим, а посади ділились за квотним принципом, інші екс-опозиціонери не стали впиратись і погодились на призначення міністром людини, про яку ще два місяці тому ніхто нічого не знав.

Скандал вибухнув пізніше – коли інші активісти Майдану обвинуватили пана міністра в крадіжці тих грошей, що в грудні 2013 року – січні 2014 року кияни жертвували на підтримку акцій протесту і які надходили на картковий рахунок Булатова. Але найбільше активістів Майдану обурив той факт, що, як виявилось, після «катування російським спецназом» майбутній міністр насправді не в Німеччині лікувався, а відтягувався на курорті в Домініканській Республіці (цей факт Булатову врешті-решт довелось визнати).

Цілком природно, що поява «жертви російського спецназу» в міністерському кріслі породила чимало пліток. Зокрема, співробітники одного поважного правоохоронного органу розповідали мені, що майбутнього міністра «викрали» начебто його компаньйони з оточення Кличка – через те, що Булатов запустив руку в спільну касу, внаслідок чого «общак» зменшився на 5 млн. грн. Урешті-решт, переконавшись, що гроші Булатов повернути не здатен, Кличко – так, принаймні, запевняли співрозмовники – поставив крадія на Мінмолодьспорт «відпрацьовувати» борг. Тобто, вкрасти з бюджету 5 млн. грн. і повернути в «общак».

Звісно, ми в цю історію не віримо, глибоко переконані, що правоохоронці просто заздрять моральним чеснотам лицаря революції й тому вигадують про нього всілякі нісенітниці. Але, про всяк випадок, поцікавились в МВС України, як же ж просувається розслідування кримінального провадження, відкритого за публічною заявою Булатова про його викрадення та катування. Відповідь була наступна: «Офіційних коментарів з цього приводу не даємо». А неофіційно було сказано, що слідчих дій після повернення Булатова в Україну не проводиться взагалі, оскільки ніякого викрадення не було, а всі його розповіді про російських спецназ – то суцільна брехня.

Напевно, співробітники Головного слідчого управління МВС України також оббріхують Булатова. Незрозуміло лише, чому сам пан міністр не проявляє ініціативи в пошуках своїх кривдників, не скаржиться в прокуратуру на бездіяльність слідства й, взагалі, не цікавиться цією справою? Невже не хоче помститись за вухо, яке було відрізано російським спецназом, але потім якимсь чудом відросло по-новій на пляжах Карибського моря?

Урешті-решт, на посаду міністра Булатов був призначений виключно завдяки скандалу навколо свого викрадення й прогресивна громадськість давно хоче побачити на лаві підсудних тих негідників, які посміли здійняти руку на майбутнього члена уряду. Тим більше, що в аналогічному кримінальному провадженні – відкритому у зв’язку з викраденням у січні 2014 року активістів Майдану Ігорю Луценка та Юрія Вербицького – ведуться активні слідчі дії, трьом підозрюваним обрано запобіжний захід, ще вісьмох оголошено в розшук і справа скоро попрямує до суду (у частині тих підозрюваних, яких вже вдалось затримати).

Але облишмо булатовські вуха. Значно цікавішими є підрахунки, скільки ж команда нового міністра встигла вкрасти за ті три з половиною місяці, впродовж яких «жертва російського спецназу» ґвалтує спорт та вивертає кишені в спортсменів. Мені вдалось поспостерігати з діяльністю цієї банди трохи зсередини – я був запрошений Булатовим на посаду радника міністра. Але, подивившись, чим займається цей «герой Майдану» та його підлеглі, не став навіть забирати посвідчення у відділі кадрів міністерства – я просто підвівся на одній нараді та пішов геть. Бо склалось враження, що Булатов після призначення вперше побачив гроші.

Отже, увазі читачів пропонується розповідь очевидця про те, що зараз коїться в Міністерстві молоді та спорту України, як підручні Булатова розкрадають бюджет, як вимагають гроші зі спортсменів, як підробляють документи, як працюють з фіктивними фірмами.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Зять приватовца Геннадия Боголюбова мошенник Дмитрий Чернявский. Расследование

Оказалось, Дмитрия Чернявского знают и помнят не меньше, чем скандального Сергея Курченко.

Дмитрий Чернявский и Екатерина Боголюбова

 

 

Дмитрий Чернявский родился и вырос в Донецке. Дмитрий Чернявский – выходец из приличной еврейской семьи. Его папу, Леонида Владимировича Чернявского многие в городе знают и уважают.

Еще с советских времен Леонид Чернявский трудился на завидной должности директора «Донецкрыбы». Уникальный руководитель: до сих пор его предприятие не украдено, то есть, сохранило свой государственный статус. Отец Дмитрия Чернявского вхож в круг донецко-еврейской общины, костяк которой составляют такие яркие персоны как Ефим Звягильский и Анатолий Рыбак…

Трудовая деятельность Дмитрия Чернявского начиналась с работы дантиста. В 1996-м он окончил экономический факультет Донецкого университета. После этого Дмитрий Чернявский поступил и окончил юрфак Киевского госуниверситета. Правда, учеба была сугубо формальной и фактически ограничивалась появлением Дмитрия Чернявского в стенах альма матер для сбора подписей преподавателей в зачетке. Все остальное время Дмитрий Чернявский жил не напрягаясь. Папа организовал ему тихий мажорный бизнес: Дима завозил в Украину незначительные партии французского коньяка «на любителя» – «Отард». Но, хотя Дмитрий Чернявский из семьи крепкого хозяйственника советского уклада, планида предначертала ему иной путь. Того тянуло к яркой жизни, полной остроты, неожиданностей и шальных денег.

Неутомительная торговлишка коньяком свела Дмитрия Чернявского с «французом» советского розлива Жаном (при рождении – Яковом). Жан давно осел во Франции, обзавелся французским прононсом, манерами и оказался одного поля ягодой с Чернявским. Вместе они провернули первое «настоящее дело», которому Дмитрий с тех пор не изменяет.

В 1994-м Дмитрий Чернявский привез в деловые круги Донецка славную весть: французское представительство «Кока-Колы» собирается строить в Украине завод по разливу своего пойла. Есть шанс войти в большой транснациональный бизнес и хорошенько заработать. У Дмитрия Чернявского есть для этого «выходы» и «наработки». Осталось подготовить проект. В качестве приманки в Украину прибыл вальяжный Жан-Яков. Желающие преумножить первые пост-перестроечные капиталы отыскались быстро. Донецкие пацаны, покряхтев, скинулись на подготовку инвестпроекта, который взялись подготовить Дима с Яковом. В сравнении с будущими прибылями сумма была смехотворной: жалкие 70-100 тысяч долларов, которые они успешно «переварили».

Время шло, а стройка все не начиналась. На переговоры «инвесторов» никто не приглашал. Те стали настойчиво задавать Дмитрию Чернявскому один вопрос: «Когда едем во Францию – хочется пообщаться с партнерами». В ответ услышали успокаивающее: «Стартовую сумму мы освоили, проект подготовлен. Но чтобы сесть за стол переговоров, следует подтвердить свою решимость к сотрудничеству суммой, подобающей рангу «Кока-Колы». Донецкие пацаны напрягли извилины, и к ним подкралось понимание, что это – элементарный развод. Не успели они нахмурить брови, как чуйка прирожденного мошенника подсказала Дмитрию Чернявскому: будут бить. Он вовремя ударил по тапкам и… очутился в Москве. Димин папа потом еще долго «откашливал» этот финансовый кульбит сыночка, но все же прикрыл родную кровинушку.

В Москве Дмитрий Чернявский не стал по примеру соотечественников класть плитку, а организовал фирму «Инвестиции и недвижимость». Благо, стартовый капитал уже имелся – благодаря успешно проведенной Операции «Кока-Кола». Заметим, что завод таки был построен в Украине, только Дмитрий Чернявский не имел к этому решительно никакого отношения. Сразу заявим, что в московской компании он числился скромным юрисконсультом (не имея к тому времени юридического образования). С тех пор он не меняет привычек, во всех своих компаниях значась на вторых ролях. Так, позже даже в созданной им компании «Чернявский и партнеры» Дмитрий значился ни кем иным, как юрисконсультом.

Его московский бизнес не имел ничего общего с инвестициями. Он занимался расселением старых москвичей по окраинам, продажей престижной недвижимости тех, кто собрался в эмиграцию. Тема была весьма прибыльной, но очень опасной. Этот бизнес находился под контролем мэра Лужкова и чеченских мошенников: «черные маклеры», нечистые на руку нотариусы и пр. Как Дмитрию Чернявскому удалось влиться в этот бизнес, остается только догадываться: может папины связи помогли, может сам затесался благодаря прирожденному таланту Остапа Бендера. Как вы догадываетесь, надолго Дмитрий Чернявский в Москве не задержался: и бизнес больно криминальный, да и склонность к разводу лохов не способствует оседлости.

Следующей пристанью Дмитрия Чернявского в бурном житейском море стал Киев. Здесь он встретил милую девушку, с которой даже отгулял свадьбу в родном Донецке: былые проделки к тому времени ему простили – не без участия папы. Первое время он побегал по банкам с мифическими инвестпроектами. Однако, наступили иные времена, в банках уже сидели финансовые аналитики, которые быстро «хоронили» все димины попытки развести банкиров на деньги. Тогда Дмитрий Чернявский отправился по проторенному пути: зарегистрировал в Украине компанию, созвучную скандально известной в Москве фирме, всего лишь переставив слова: «Недвижимость и Инвестиции». В действительности новая компания занималась «разводом клиентов» в сфере так называемой оптимизации налогообложения. Знаний в этой сфере у Дмитрия Чернявского не было и нет. Зато у него есть набор отличных костюмов, белоснежные сорочки – непременно с запонками, дорогие галстуки и «Монблан» в нагрудном карманчике. Эта спецодежда – непременный атрибут ведения бизнеса. К тому же, не взирая на то, сколько у него денег на счету, Дмитрий Чернявский передвигается на люксовых авто с услужливым водителем. Все это в комплексе с правильным ведением разговора – кратчайший путь к кошельку клиента.

«Оптимизация», которой занимались профессионалы из числа наивных партнеров и наемных работников, шла параллельно с размещением активов клиентов, преимущественно за рубежами отечества. И тут Дмитрий Чернявский снова оказался на коне, вспомнив успешный донецкий опыт: термины «инвестпроекты», «оффшорные банки» стали самыми популярными в его лексиконе. Правда, здесь на дороге встали конкуренты, в большинстве своем – такие же «разводилы». Нужно было нечто свеженькое, на что клюнет переборчивый клиент. Кипры и прочие экзотические острова с оффшорным статусом успели приесться. Поэтому Дмитрий Чернявский предпринял несколько рабочих поездок в Черногорию и… Монголию. Именно туда призывал он инвестировать деньги клиентов, суля баснословные барыши. Что любопытно: многие верили и вкладывали деньги в развитие монгольских степей. Впрочем, туда деньги инвесторов не доходили, оседая на диминых счетах. Также ему пришлось посетить далекую Мексику и задержаться в ней. Поездка была чисто бизнесовой: порой, знаете ли, скрыться от клиента куда подальше – самое правильное решение в бизнесе. Так у Дмитрия Чернявского появились паспорта Черногории, России, Израиля.

А со временем Дмитрий Чернявский полюбил Лондон. В это время он стал фигурантом уголовного дела, возбужденного СБУ. Пришлось задержаться на туманном Альбионе на долгие полтора годка. Там его белоснежные манжеты снова сослужили службу: он подвязался в солидной британской инвесткомпании Associated First Capital Incorporated по линии доверительного управления активами состоятельных клиентов из стран восточного блока. Естественно, сотрудничество оказалось недолгим: пришлось съезжать – снова в Москву.

В Белокаменной Дмитрий Чернявский представлялся как представитель по Восточной Европе «крупной международной корпорации Tax Consulting U.K». В действительности это была мелкая фирмочка, которую он спешно зарегистрировал в Британии: словянские лохи с деньгами любят громкие названия.

Вторая московская реинкарнация Чернявского также связана с регистрацией компании «Аврора», карманного банка, инвестиционной и консалтинговой компаний. Про родину он тоже не забыл: открыл филиал в Украине. Офис «Авроры» размещался в пафосном бизнес-центре «Леонардо» в самом сердце Киева.

Если вначале своего бизнес-пути Дмитрий Чернявский не брезговал любым приработком, то к этому времени вошел во вкус, превратился в зрелого мошенника: он специализироваться лишь на крупных клиентах. Чернявский усвоил одно правило: больше пафоса и мишуры – больше простаков попадет в твои сети. «Монблан», запонки и офис в «Леонардо» – этого уже мало. Нужен пиар. Он проплачивает серию публикаций и интервью о его новом детище. Чернявский не моргнув глазом заявляет прессе, что «Аврора» под его предводительством примет участие в тендере по продаже «Запорожстали». В действительности никакого участия в тендере его контора не принимала и принять не могла, хотя бы потому, что такого уровня клиент никогда не обратился бы к услугам дутой фирмы. Зато требуемый эффект был достигнут: на подобные заявления клюнули клиенты помельче.

Как отзываются о Чернявском те, кто имел несчастье с ним столкнуться (других встретить не довелось), Дима – уникальный человек: авантюрист-непоседа, которому скучно жить на готовеньком, исправно работающем бизнесе. Ему непременно нужен драйв, вкус опасности и несметных миллионов, которые можно рубануть в ходе одной бендеровской комбинации. Поэтому Дмитрий Чернявский нигде не задерживается надолго. Да, и справедливости ради заметим, «клиенты», досаждающие любопытством о судьбе своих бесследно исчезнувших денег, подталкивают к перемене мест. В своем спортивном раже Дима не остановится ни перед чем. Знающие его люди с восхищением констатируют: Дима – прирождённый талант!

Однако, с «развитием бизнеса» ему становилось все сложнее находить простаков. Его костюмы-монбланы-запонки успели примелькаться в бизнес-сообществе и службы безопасности компаний стали все чаще вычислять за вальяжной личиной инвестора-оптимизатора талантливого проходимца. Чего стоит одно лишь заявление севастопольской предпринимательницы на имя председателя СБУ двухлетней давности. Уже по нему можно составить представление о масштабах деятельности Дмитрия Чернявского. Тут и рейдерская атака на броварской завод «Стрела» и попытка захвата «Артека» трехлетней давности и отмывание денег через организации инвалидов… Дмитрий Чернявкий – птица высокого полета: он сумел приложить руку даже к банкротству «Родовидбанка» – у него там невозвратный кредит на четыре миллиона.

После череды больших и малых скандалов Дмитрий Чернявский стал слишком заметен, а это в его бизнесе слишком опасно, чревато самыми неприятными вещами… Пришлось искать иной род деятельности. При всей нелюбви к рутине, Дима понял, что самый прибыльный и непыльный бизнес – это госслужба. Правда, чтобы войти в этот бизнес, необходимы связи. Ну, с заведением связей у него никогда не было проблем. Дмитрий Чернявский может мастерски сыграть роль «знакомого влиятельного лица», чье имя он услышал в случайном разговоре. Главное – правильно выбрать направление приложения творческих сил, а дальше – дело техники, которой он владеет в совершенстве. Видимо как-то так он и влился в команду Юрия Павленко – свеженазначенного министра Минмолодьспорта.

Время было самое благодатное: ющенковская вольница – кради-не хочу. Для разведки ситуации заслал в министерство пару своих бойцов, которые начали под его негласным руководством «наведение порядка с имуществом министерства»: учет и контроль принадлежащих министерству объектов. А такого добра оказалось немало: гостиницы-пансионаты-спортивные объекты… Когда база имущества была сформирована, Чернявский прикинул, что из этого достойно приватизации. После чего министр озвучил идею избавления от ненужного балласта. Естественно, под эту программу потребовалось провести титаническую работу по подготовке инвестпроектов – обкатанная тема для Димы. На кой черт министерству понадобилась «прокладка» в виде фирм Чернявского, когда существует ведомственное НИИ – этим вопросом никто не задавался. Так Дмитрий Чернявский почувствовал вкус бюджетных денег. И остался им доволен.

В одном из эпизодов своей краткой, но бурной спортивно-хозяйственной деятельности он настроил министра Павленко сменить руководство гостиницы «Спорт», что около стадиона «Олимпийский» в Киеве. Смена руководства требовалась для последующей «прихватизации» гостиницы. На ТВ даже попали сюжеты, где Павленко в присутствии Чернявского бросал в лицо директору «Спорта» Юрию Супрунюку папку с документами. Супрунюк, получивший в результате сотрясение мозга, утверждал, что неадекватное поведение министра связано с желанием приватизировать гостиницу «Спорт». Позже Павленко вынужден был извиниться.

В 2008-м Дмитрий Чернявский стал советником министра, а вскоре был назначен и.о. гендиректора ГП «НСК Олимпийский» – Родина доверила Дмитрию Леонидовичу ответственное дело подготовки главного стадиона страны к «Евро-2012». И вскоре об этом горько пожалела. Разводить клиентов в «Леонардо» – это одно, а руководить массой людей и делать реальную работу, ежеминутно принимать ответственные решения, строить мега-объект, не имея никакого опыта, да и желания – это «две большие разницы». К тому же, Борис Колесников подмял под свои фирмы самые жирные куски подготовки к чемпионату: Дмитрию Чернявскому в этом бизнесе не осталось места.

Потерпев полное фиаско, как менеджер и бизнесмен, Дмитрий Чернявский без сожаления оставил должность под угрозой «посадки». В декабре 2009 года министр Павленко лично подал заявление в СБУ на предмет финансовых злоупотреблений Чернявского. Вслед за этим случилось кратковременное задержание Дмитрия Леонидовича органами. Дело в том, что прокуратура Киева оценила его «царювання» в ГП «НСК «Олимпийский» предъявлением претензий на жалкие 500 тысяч гривен. В действительности – это крупица в сравнении с тем, за что ему следует сменить «Бриони» на робу.

Дмитрию Чернявскому пришлось в очередной раз отправиться в зарубежный вояж – от греха подальше. Так он снова очутился в любимом Лондоне, где нет вечно нетрезвого министра Павленко, СБУ и прокуратуры с ее мелочными претензиями.

На этот раз Дмитрий Чернявский не стал скитаться по инвестиционным конторам. Результатом его трехмесячного пребывания в британской столице стала вторая и весьма удачная женитьба: Дмитрий Чернявский породнился с 27-летней Екатериной Боголюбовой, дочерью одного из видных «приватовцев» Геннадия Боголюбова. Говорят, тесть не испытывал эйфории от нового родственника, но очарованная Екатерина Боголюбова была очень категорична в своем выборе.

После этого все проблемы Дмитрия Чернявского развеялись как дым, и он вновь объявился в Киеве. Очевидно, для закрепления брачного единства с Екатериной Боголюбовой — новая ячейка общества скоропостижно обзавелась ребенком.

Ну что сказать в заключении? Талантище!

 

Инна Нефедова, Национальное бюро расследований Украины

 

Дмитрий Чернявский — талантливый мошенник, зять Боголюбова

Сегодня мы расскажем о ярком персонаже – Дмитрии Чернявском. Оказалось, его знают и помнят не меньше, чем скандального Сергея Курченко. Народ излил нам душу. А мы излагаем новые знания своим читателям. Кому-то эта публикация сбережет значительные суммы. Дмитрий Чернявский родился и вырос в Донецке. Дмитрий Чернявский – выходец из приличной еврейской семьи. Его папу, Леонида Владимировича Чернявского многие в городе знают и уважают.

Еще с советских времен Леонид Чернявский трудился на завидной должности директора «Донецкрыбы». Уникальный руководитель: до сих пор его предприятие не украдено, то есть, сохранило свой государственный статус. Отец Дмитрия Чернявского вхож в круг донецко-еврейской общины, костяк которой составляют такие яркие персоны как Ефим Звягильский и Анатолий Рыбак…

Трудовая деятельность Дмитрия Чернявского начиналась с работы дантиста. В 1996-м он окончил экономический факультет Донецкого университета. После этого Дмитрий Чернявский поступил и окончил юрфак Киевского госуниверситета. Правда, учеба была сугубо формальной и фактически ограничивалась появлением Дмитрия Чернявского в стенах альма матер для сбора подписей преподавателей в зачетке. Все остальное время Дмитрий Чернявский жил не напрягаясь. Папа организовал ему тихий мажорный бизнес: Дима завозил в Украину незначительные партии французского коньяка «на любителя» – «Отард». Но, хотя Дмитрий Чернявский из семьи крепкого хозяйственника советского уклада, планида предначертала ему иной путь. Того тянуло к яркой жизни, полной остроты, неожиданностей и шальных денег.

Неутомительная торговлишка коньяком свела Дмитрия Чернявского с «французом» советского розлива Жаном (при рождении – Яковом). Жан давно осел во Франции, обзавелся французским прононсом, манерами и оказался одного поля ягодой с Чернявским. Вместе они провернули первое «настоящее дело», которому Дмитрий с тех пор не изменяет.

В 1994-м Дмитрий Чернявский привез в деловые круги Донецка славную весть: французское представительство «Кока-Колы» собирается строить в Украине завод по разливу своего пойла. Есть шанс войти в большой транснациональный бизнес и хорошенько заработать. У Дмитрия Чернявского есть для этого «выходы» и «наработки». Осталось подготовить проект. В качестве приманки в Украину прибыл вальяжный Жан-Яков. Желающие преумножить первые пост-перестроечные капиталы отыскались быстро. Донецкие пацаны, покряхтев, скинулись на подготовку инвестпроекта, который взялись подготовить Дима с Яковом. В сравнении с будущими прибылями сумма была смехотворной: жалкие 70-100 тысяч долларов, которые они успешно «переварили».

Время шло, а стройка все не начиналась. На переговоры «инвесторов» никто не приглашал. Те стали настойчиво задавать Дмитрию Чернявскому один вопрос: «Когда едем во Францию – хочется пообщаться с партнерами». В ответ услышали успокаивающее: «Стартовую сумму мы освоили, проект подготовлен. Но чтобы сесть за стол переговоров, следует подтвердить свою решимость к сотрудничеству суммой, подобающей рангу «Кока-Колы». Донецкие пацаны напрягли извилины, и к ним подкралось понимание, что это – элементарный развод. Не успели они нахмурить брови, как чуйка прирожденного мошенника подсказала Дмитрию Чернявскому: будут бить. Он вовремя ударил по тапкам и… очутился в Москве. Димин папа потом еще долго «откашливал» этот финансовый кульбит сыночка, но все же прикрыл родную кровинушку.

В Москве Дмитрий Чернявский не стал по примеру соотечественников класть плитку, а организовал фирму «Инвестиции и недвижимость». Благо, стартовый капитал уже имелся – благодаря успешно проведенной Операции «Кока-Кола». Заметим, что завод таки был построен в Украине, только Дмитрий Чернявский не имел к этому решительно никакого отношения. Сразу заявим, что в московской компании он числился скромным юрисконсультом (не имея к тому времени юридического образования). С тех пор он не меняет привычек, во всех своих компаниях значась на вторых ролях. Так, позже даже в созданной им компании «Чернявский и партнеры» Дмитрий значился ни кем иным, как юрисконсультом.

Его московский бизнес не имел ничего общего с инвестициями. Он занимался расселением старых москвичей по окраинам, продажей престижной недвижимости тех, кто собрался в эмиграцию. Тема была весьма прибыльной, но очень опасной. Этот бизнес находился под контролем мэра Лужкова и чеченских мошенников: «черные маклеры», нечистые на руку нотариусы и пр. Как Дмитрию Чернявскому удалось влиться в этот бизнес, остается только догадываться: может папины связи помогли, может сам затесался благодаря прирожденному таланту Остапа Бендера. Как вы догадываетесь, надолго Дмитрий Чернявский в Москве не задержался: и бизнес больно криминальный, да и склонность к разводу лохов не способствует оседлости.

Следующей пристанью Дмитрия Чернявского в бурном житейском море стал Киев. Здесь он встретил милую девушку, с которой даже отгулял свадьбу в родном Донецке: былые проделки к тому времени ему простили – не без участия папы. Первое время он побегал по банкам с мифическими инвестпроектами. Однако, наступили иные времена, в банках уже сидели финансовые аналитики, которые быстро «хоронили» все димины попытки развести банкиров на деньги. Тогда Дмитрий Чернявский отправился по проторенному пути: зарегистрировал в Украине компанию, созвучную скандально известной в Москве фирме, всего лишь переставив слова: «Недвижимость и Инвестиции». В действительности новая компания занималась «разводом клиентов» в сфере так называемой оптимизации налогообложения. Знаний в этой сфере у Дмитрия Чернявского не было и нет. Зато у него есть набор отличных костюмов, белоснежные сорочки – непременно с запонками, дорогие галстуки и «Монблан» в нагрудном карманчике. Эта спецодежда – непременный атрибут ведения бизнеса. К тому же, не взирая на то, сколько у него денег на счету, Дмитрий Чернявский передвигается на люксовых авто с услужливым водителем. Все это в комплексе с правильным ведением разговора – кратчайший путь к кошельку клиента.

«Оптимизация», которой занимались профессионалы из числа наивных партнеров и наемных работников, шла параллельно с размещением активов клиентов, преимущественно за рубежами отечества. И тут Дмитрий Чернявский снова оказался на коне, вспомнив успешный донецкий опыт: термины «инвестпроекты», «оффшорные банки» стали самыми популярными в его лексиконе. Правда, здесь на дороге встали конкуренты, в большинстве своем – такие же «разводилы». Нужно было нечто свеженькое, на что клюнет переборчивый клиент. Кипры и прочие экзотические острова с оффшорным статусом успели приесться. Поэтому Дмитрий Чернявский предпринял несколько рабочих поездок в Черногорию и… Монголию. Именно туда призывал он инвестировать деньги клиентов, суля баснословные барыши. Что любопытно: многие верили и вкладывали деньги в развитие монгольских степей. Впрочем, туда деньги инвесторов не доходили, оседая на диминых счетах. Также ему пришлось посетить далекую Мексику и задержаться в ней. Поездка была чисто бизнесовой: порой, знаете ли, скрыться от клиента куда подальше – самое правильное решение в бизнесе. Так у Дмитрия Чернявского появились паспорта Черногории, России, Израиля.

А со временем Дмитрий Чернявский полюбил Лондон. В это время он стал фигурантом уголовного дела, возбужденного СБУ. Пришлось задержаться на туманном Альбионе на долгие полтора годка. Там его белоснежные манжеты снова сослужили службу: он подвязался в солидной британской инвесткомпании Associated First Capital Incorporated по линии доверительного управления активами состоятельных клиентов из стран восточного блока. Естественно, сотрудничество оказалось недолгим: пришлось съезжать – снова в Москву.

В Белокаменной Дмитрий Чернявский представлялся как представитель по Восточной Европе «крупной международной корпорации Tax Consulting U.K». В действительности это была мелкая фирмочка, которую он спешно зарегистрировал в Британии: словянские лохи с деньгами любят громкие названия.

Вторая московская реинкарнация Чернявского также связана с регистрацией компании «Аврора», карманного банка, инвестиционной и консалтинговой компаний. Про родину он тоже не забыл: открыл филиал в Украине. Офис «Авроры» размещался в пафосном бизнес-центре «Леонардо» в самом сердце Киева.

Если вначале своего бизнес-пути Дмитрий Чернявский не брезговал любым приработком, то к этому времени вошел во вкус, превратился в зрелого мошенника: он специализироваться лишь на крупных клиентах. Чернявский усвоил одно правило: больше пафоса и мишуры – больше простаков попадет в твои сети. «Монблан», запонки и офис в «Леонардо» – этого уже мало. Нужен пиар. Он проплачивает серию публикаций и интервью о его новом детище. Чернявский не моргнув глазом заявляет прессе, что «Аврора» под его предводительством примет участие в тендере по продаже «Запорожстали». В действительности никакого участия в тендере его контора не принимала и принять не могла, хотя бы потому, что такого уровня клиент никогда не обратился бы к услугам дутой фирмы. Зато требуемый эффект был достигнут: на подобные заявления клюнули клиенты помельче.

Как отзываются о Чернявском те, кто имел несчастье с ним столкнуться (других встретить не довелось), Дима – уникальный человек: авантюрист-непоседа, которому скучно жить на готовеньком, исправно работающем бизнесе. Ему непременно нужен драйв, вкус опасности и несметных миллионов, которые можно рубануть в ходе одной бендеровской комбинации. Поэтому Дмитрий Чернявский нигде не задерживается надолго. Да, и справедливости ради заметим, «клиенты», досаждающие любопытством о судьбе своих бесследно исчезнувших денег, подталкивают к перемене мест. В своем спортивном раже Дима не остановится ни перед чем. Знающие его люди с восхищением констатируют: Дима – прирождённый талант!

Однако, с «развитием бизнеса» ему становилось все сложнее находить простаков. Его костюмы-монбланы-запонки успели примелькаться в бизнес-сообществе и службы безопасности компаний стали все чаще вычислять за вальяжной личиной инвестора-оптимизатора талантливого проходимца. Чего стоит одно лишь заявление севастопольской предпринимательницы на имя председателя СБУ двухлетней давности. Уже по нему можно составить представление о масштабах деятельности Дмитрия Чернявского. Тут и рейдерская атака на броварской завод «Стрела» и попытка захвата «Артека» трехлетней давности и отмывание денег через организации инвалидов… Дмитрий Чернявкий – птица высокого полета: он сумел приложить руку даже к банкротству «Родовидбанка» – у него там невозвратный кредит на четыре миллиона.

После череды больших и малых скандалов Дмитрий Чернявский стал слишком заметен, а это в его бизнесе слишком опасно, чревато самыми неприятными вещами… Пришлось искать иной род деятельности. При всей нелюбви к рутине, Дима понял, что самый прибыльный и непыльный бизнес – это госслужба. Правда, чтобы войти в этот бизнес, необходимы связи. Ну, с заведением связей у него никогда не было проблем. Дмитрий Чернявский может мастерски сыграть роль «знакомого влиятельного лица», чье имя он услышал в случайном разговоре. Главное – правильно выбрать направление приложения творческих сил, а дальше – дело техники, которой он владеет в совершенстве. Видимо как-то так он и влился в команду Юрия Павленко – свеженазначенного министра Минмолодьспорта.

Время было самое благодатное: ющенковская вольница – кради-не хочу. Для разведки ситуации заслал в министерство пару своих бойцов, которые начали под его негласным руководством «наведение порядка с имуществом министерства»: учет и контроль принадлежащих министерству объектов. А такого добра оказалось немало: гостиницы-пансионаты-спортивные объекты… Когда база имущества была сформирована, Чернявский прикинул, что из этого достойно приватизации. После чего министр озвучил идею избавления от ненужного балласта. Естественно, под эту программу потребовалось провести титаническую работу по подготовке инвестпроектов – обкатанная тема для Димы. На кой черт министерству понадобилась «прокладка» в виде фирм Чернявского, когда существует ведомственное НИИ – этим вопросом никто не задавался. Так Дмитрий Чернявский почувствовал вкус бюджетных денег. И остался им доволен.

В одном из эпизодов своей краткой, но бурной спортивно-хозяйственной деятельности он настроил министра Павленко сменить руководство гостиницы «Спорт», что около стадиона «Олимпийский» в Киеве. Смена руководства требовалась для последующей «прихватизации» гостиницы. На ТВ даже попали сюжеты, где Павленко в присутствии Чернявского бросал в лицо директору «Спорта» Юрию Супрунюку папку с документами. Супрунюк, получивший в результате сотрясение мозга, утверждал, что неадекватное поведение министра связано с желанием приватизировать гостиницу «Спорт». Позже Павленко вынужден был извиниться.

В 2008-м Дмитрий Чернявский стал советником министра, а вскоре был назначен и.о. гендиректора ГП «НСК Олимпийский» – Родина доверила Дмитрию Леонидовичу ответственное дело подготовки главного стадиона страны к «Евро-2012». И вскоре об этом горько пожалела. Разводить клиентов в «Леонардо» – это одно, а руководить массой людей и делать реальную работу, ежеминутно принимать ответственные решения, строить мега-объект, не имея никакого опыта, да и желания – это «две большие разницы». К тому же, Борис Колесников подмял под свои фирмы самые жирные куски подготовки к чемпионату: Дмитрию Чернявскому в этом бизнесе не осталось места.

Потерпев полное фиаско, как менеджер и бизнесмен, Дмитрий Чернявский без сожаления оставил должность под угрозой «посадки». В декабре 2009 года министр Павленко лично подал заявление в СБУ на предмет финансовых злоупотреблений Чернявского. Вслед за этим случилось кратковременное задержание Дмитрия Леонидовича органами. Дело в том, что прокуратура Киева оценила его «царювання» в ГП «НСК «Олимпийский» предъявлением претензий на жалкие 500 тысяч гривен. В действительности – это крупица в сравнении с тем, за что ему следует сменить «Бриони» на робу.

Дмитрию Чернявскому пришлось в очередной раз отправиться в зарубежный вояж – от греха подальше. Так он снова очутился в любимом Лондоне, где нет вечно нетрезвого министра Павленко, СБУ и прокуратуры с ее мелочными претензиями.

На этот раз Дмитрий Чернявский не стал скитаться по инвестиционным конторам. Результатом его трехмесячного пребывания в британской столице стала вторая и весьма удачная женитьба: Дмитрий Чернявский породнился с 27-летней Екатериной Боголюбовой, дочерью одного из видных «приватовцев» Геннадия Боголюбова. Говорят, тесть не испытывал эйфории от нового родственника, но очарованная Екатерина Боголюбова была очень категорична в своем выборе.

 

 

Дмитрий Чернявский и Екатерина Боголюбова

 

После этого все проблемы Дмитрия Чернявского развеялись как дым, и он вновь объявился в Киеве. Очевидно, для закрепления брачного единства с Екатериной Боголюбовой — новая ячейка общества скоропостижно обзавелась ребенком.

Ну что сказать в заключении? Талантище!

 

Национальное бюро расследований Украины

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: