Сообщения с тегами ‘конверт’

Клан Януковичей: «констянтинівські», Арбузов, Борулько, Шепелев, «конверти», трупи…

Спадкоємець Віктора Януковича нинішній царевич Олександр по-молодості досить легковажно ставився до життя. Коли його батько писав в біографії, що його син працює стоматологом, той насправді під кайфом спалював двигуни дорогим новеньким яхтам.

Зокрема, коли автор в Балаклаві в 2006-тому цікавилася кому належить яхта «Центуріон», один капітан переконував, що сину Януковича. «Якому з двох?», -спитала автор. «Тому, що наркоман», – відповів чоловік.

Яхта виявилася власністю старшого сина Федоровича і була оформлена на сімейне підприємство «Веспром». Отже в 2006 році Олександру Януковичу було не до бізнесу. На це автору тоді ж скаржився його брат нардеп Віктор Янукович: «Саша плаває на яхті. Я не можу собі цього дозволити у мене справи». Щоправда і молодший син лідера виявився без хисту до підприємництва, а бізнесові справи татка хтось мусив «оформлювати». І так вийшло, що з кожним роком все більше відповідальності лягало на плечі молодого керівника сімейного «Укрбізнесбанку» Сергія Арбузова.

Фактично це він, ще за першого прем’єрства Януковича, сформував команду людей, яка нині від імені царевича Олександра сидить на фінансових потоках країни, а також контролює всі силові структури.

І можна звернути увагу, що чимало з цих персон родом з Констянтинівки. Адже, саме в цьому невеликому місті Донбасу Арбузов почав свою кар’єру банкіра керівником місцевої філії «Приватбанку». Там Сергій Арбузов став «приростати» людьми, яких пізніше потягнув з собою до Януковича.

Отож в українському політикумі в середовищі «донецьких» в групі «сімейних» можна виділити цілу підгрупу «костянтинівських».

 

Це місце роботи Арбузова в Костянтинівці

 

Констянтинівські

 

Наприклад, Податкову міста Києва нині очолює Ірина Носачова. Вона працювала бухгалтером костянтинівського відділення «Приватбанку», коли його очолював Арбузов.

Костянтинівський Павло Зінов, нині працює в дуже «хлібному» місці – керує матеріальним забезпеченням МВС, тобто під його керівництвом закуповуються патрульні автомобілі, водомети, кийки, та інше добро для міліції, при чому в інтернеті можна знати масу прикладів переплати за товари. І це свідчить зовсім не про те, що Зінов слабкий в бізнесі. Навпаки, саме з бізнесу він прийшов у міліцію. Колись Зінов мав спільні підприємства з Сергієм Арбузовим: ТОВ «Ваше право», ТОВ «Приват тур».

Керівником Зінова в МВС, тобто міністром, є костянтинівський Віталій Захарченко, який довгий час працював в керівництві міліції Костянтинівки. Щоправда, в той час, коли Арбузов приїхав в Константинівку Захарченко навпаки поїхав. Проте автора переконували, що ці двоє близько познайомилися, якраз в костянтинівський період життя Арбузова.

До речі, в роки, коли «Приватбанк» обкрадав багатих буратін Маріуполя (про це в першій частині) Захарченко очолював Державну службу по боротьбі з економічною злочинністю (з 2001 року), а в 2003-му працював першим заступником УВС Донецька.

Якщо говорити про відомих осіб з Костянтинівки варто згадати також Олександра Медведька, який керував прокуратурою цього міста в кінці дев’яностих, а також генпрокуратурою при двох останніх Президентах. Його не можна оминути, бо Сергій Арбузов добре знав його родича, чоловіка племінниці, молодого костянтинівського банкіра Павла Борулька.

Ще нещодавно Борулько носив титул «короля конвертації» в Україні. Ще раніше був банкіром Віктора Януковича. Разом з Едуардом Прутніком та своїм дядьком Віталієм Лобасом (заступником Януковича-губернатора та кажуть його особистим лікарем) він заснував «сімейний» банк «Донеччина», який пізніше був перейменований у відомий нам «УкрБізнесБанк» і, який в 2003 році очолив Сергій Арбузов.

А ще Борулько так само, як і Арбузов працював в костянтинівському відділені «Приватбанку». Щоправда до того, як туди було призначено Арбузова. Тому не дивно, що коли Арбузов облаштувався в Костянтинівці він близько зійшовся з Борульком. Зрештою, Костянтинівка маленьке місто: люди з одного кола там добре знають один одного. І що цікаво, деякий час Арбузов йшов в гору не лише по слідах Борулька, а буквально пересідаючи в його крісла.

Коли Віктор Янукович перший раз став прем’єром в його команді перебрався в Київ і керівник близького йому банку «Донеччина» Павло Борулько. Його було призначено заступником керівника «Ощадбанку», що курував казначейство державного банку, яке очолював Юрій Колобов – нині відомий, як «сімейний» міністр фінансів.

Після від’їзду Борулька з Донецька його кабінет в банку «Донеччина» зайняв – Сергій Арбузов. Він став керівником банку, який невдовзі було перейменовано в «УкрБізнесБанк». Так почалася його кар’єра в команді «сімейних».

А от приятель Арбузова Павло Борулько не зорієнтувався. Після поразки Януковича на виборах він продав свою долю акцій в банку-казначействі Януковичів і в наступні роки відірвався від «сімейних», хіба, що співпрацював у різних сумнівних схемах.

Нині його вільне плавання закінчилося білоруською в’язницею. Північний сусід України арештував Борулька за поданням нашої генпрокуратури, яка звинувачує «королів української конвертації» Павла Борулька та його бізнес-партнера Олександра Шепелева у привласнені коштів національних банків та вкладників загальною сумою 1 млрд. 300 млн. грн.

Ці двоє також проходили у справах замовних вбивств, зокрема керівника «Автокразбанка» в 2003 році та офіцера УБОЗу в 2006-тому. Що цікаво, виконавцями ліквідації банкіра були костянтинівські кримінальні елементи.

 

«УкрБізнесБанку» і вбивство офіцера УБОЗ Єрохіна

 

«УкрБізнесБанк», яким з 2003 року до 2009 року керував Сергій Арбузов в першу чергу виконував роль казначейства бізнес-імперії Януковича. В цьому банку зокрема були відкриті рахунки всіх підприємств, які працювали в інтересах родини Януковичів, зокрема відчужували та забудовували резиденцію Віктора Януковича «Міжгір’я».

В 2008 році в бізнес-імперію Януковичів прийшла працювати і мама Сергія Арбузова – Валентина. Разом з Олександром Януковичем вона заснувала ТОВ «Донснабтара». Це підприємство невдовзі стало засновником «Всеукраїнського банку розвитку». Нині власником 100% акцій цього банку є старший син Януковича, а Валентина Арбузова очолює правління «ВБР».

«Укрбізнесбанк», яким керував Арбузов до Президенства Януковича був крихітним кишеньковим банком. Його першим завданням, було втаємничувати від перевіряючих органів рух коштів по рахунках підприємств родини Януковича. Це було особливо важливо, коли «донецькі» опинялися в опозиції. Також банк Януковичів «відмивав» гроші, і не лише для «сім»ї”, а також для клієнтів зі сторони.

Зокрема, згадка про «Укрбізнесбанк» є у вироку суду у справі резонансного вбивства офіцера УБОЗ Романа Єрохіна, який спеціалізувався на виявлені та ліквідації конвертаційних центрів.

Автор детальніше розповість про цю справу, адже хоча «Укрбізнесбанк» в ній з’являється фрагментарно, вона демонструє внутрішню кухню «прального» бізнесу, в якій шеф-поваром довгий час працював Сергій Арбузов.

Отже в 2006 році був вбитий офіцер УБОЗу донеччанин Роман Єрохін, який згідно своїх посадових обов’язків мусив боротися з конвертаційними центрами. Щоправда, схоже, що він боровся доволі специфічно, скажімо так – вибірково. Про що свідчать неймовірні, як для працівника міліції статки. Зокрема, у вироку Апеляційного суду міста Києва (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12906450), що у 2010 році засудив виконавців вбивства Єрохіна, можна прочитати, що офіцер УБОЗ мав мобільний телефон вартістю 38 тисяч. грн.

В цьому вироку є свідчення, що убозівець Роман Єрохін мав дружні стосунки з «королем конвертації» Павлом Борульком (тим самим першим банкіром Януковичів по чиїм слідам зробив кар’єру Арбузов) та підкидав йому клієнтів. Остання їх зустріч в стилі «поцілунок Іуди» відбулася в київському ресторані «Єгоїст». Адже Борулько знав, що опісля у Єрохіна запланована зустріч з кілерами, які діяли від та в інтересах іншого друга Борулька нардепа Олександра Шепелева.

Зокрема, згідно вироку суду кіллери відпрацьовували сценарій вбивства в офісі фірми «Старе місто» на Ярославовім валу, яка була оформлена на стареньку бабусю Олександра Шепелева.

Паралельно в тому ж офісі, ті самі кіллери готували вбивство іншого «приятеля» Борулька Дмитра Гончарова з яким той не міг поділити активи банку «Європейський». Це пізніше в інтерв’ю журналістам визнає сам Гончаров: «Кілери, які вбили Єрохіна, збиралися вбити мене».

Отже «королі конвертації» Борулько та Шепелев не гребували вбивствами. Взагалі відмивання коштів в Україні традиційно є доволі кривавим бізнесом. Просто ніхто не відслідковує, як раптово помирають підставні директори (звичайні бомжі) тих фірм, через які відмиваються величезні суми. Наприклад, особлива висока смертність серед директорів «пральних машин» у схемах нардепа Антона Яценка.

Однак повернемося до вбивства Єрохіна.

Отже шеф-кухарі на кухні конвертації Борулько і Шепелев розбиралися з виробничими проблемами доволі специфічно – за допомогою кілерів. При чому, якщо говорити про Шепелева, то проблеми у нього виникли через політику. Офіцер УБОЗу Єрохін, який довгий час заплющував очі на діяльність підконтрольного Шепелеву конвертаційного центру при «Банку Перспектива» був вимушений вислужитися перед Юрієм Луценком, якому в той час важливо було накопати компромат на депутатів Блоку Юлії Тимошенко.

А Олександр Шепелев, якраз був таким депутатом. «Король конвертації» Шепелев починав свою кар’єру з прання коштів Юрія Іванющенка (Юри Єнаківського), а після перемоги помаранчевої революції вчасно зорієнтувався і купив собі місце в списках БЮТу. Однак, завдяки такому позитивному явищу, як конкуренція, яке існувало в політикумі тих часів депутат БЮТ Шепелев у якого було все «ок» з донецькими потрапив під вогонь третьої сторони-команди Ющенка…

Чому автор присвятив так багато уваги цій історії? Не лише тому, що завдяки їй стає зрозуміло, що собою являє пральний бізнес в Україні. Не лише тому, що головним героєм в ній є Павло Борулько, перший банкір Януковичів, наставник Сергія Арбузова. А тому, що в цю історію вплітається і сюжетна лінія пов’язана з «УкрБізнесБанком».

У вироку по справі Єрохіна є цікаві свідчення брата жертви, також «силовика». Рідний брат покійного Єрохіна розповів слідству, що напередодні смерті брата «служба безпеки „УкрБізнесБанку“ йому повідомила, що у брата конфлікт з Шепелевим».

Звідки в «Укрбізнесбанку» була наявна інформація про смертельну загрозу Єрохіну? Чому відбулася ця розмова? Які спільні справи мав «УкрБізнесБанк» та офіцери УБОЗу брати Єрохіни? Автор намагався з’ясувати відповідь на ці питання в прес-службі Арбузова, однак там відмовчалися.

Можливо відповідь на це питання підсказує прес-реліз відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України в Донецькій області датований жовтнем наступного 2007-мого року? Виявляється «УкрБізнесБанк», яким тоді керував Арбузов і «Банк Перспектива» Шепелева РАЗОМ «прали» гроші. Донецькі силовики так і писали: «Злочинне угрупування використовувало для переведення коштів у готівку донецький „Приватбанк“, „Укрбізнесбанк“, „Автокразбанк“, „Національний стандарт“, (останні два банки близькі до Борулька, авт.), „Банк Перспектива“ (банк Шепелева, авт.)…»

 

«УкрБізнесБанк» та педофільний скандал

 

У відкритих джерелах можна навіть знайти конкретні приклади, як «УкрБізнесБанк» часів керівництва Сергія Арбузова відмивав гроші. Наприклад, в Єдиному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5562597 автор знайшов постанову Макіївського суду 2009-го року, з якої можна дізнатися, що податківці розслідували злочинну діяльність великого конвертаційного центру. Зокрема ТОВ «ІР-бізнес плюс», що мало рахунки в «УкрБізнесБанку» і надавала фіктивні рекламні послуги газовим трейдерам. Газові трейдери в свою чергу на основі цих витрат формували завищену вартість природного газу при його розподіленні кінцевим споживачам та ховали прибуток. І справді перераховані в постанові газотрейдери в 2009 році пропустили через себе газу на 2 млрд. грн., а податковій продемонстрували суцільні збитки від своєї важкої газотрейдерської діяльності.

Отже суми, які треба було прати були чималенькі. Автор дослідив, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» було афілійована з ТОВ «Акцент-бізнес», яке на кінець 2009-того року показала величезний дохід майже в півмільярда грн. І, що особливо цікаво, ТОВ «Акцент-бізнес» була заснована структурою, яка через ланцюжок співзасновників була пов’язана з «Східною транспортною компанією» – фірмою з бізнес-павутиння старшого сина Януковича.

Схоже, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» та ТОВ «Акцент-бізнес» були структури створені при «УкрБізнесБанку» саме для надання специфічних банківських послуг. Автор звернулася до прес-служби Арбузова повідомити чи був «УкрБізнесБанк» причетний до створення цієї структури, а також афілійованої до неї фірми ТОВ «Акцент-бізнес». Однак відповіді не надійшли.

Коли автор поцікавилася, хто власники газотрейдерів, які в 2009 році користувалися послугами того конвертаційного центру, то виявив велике різноманіття, тут були структури близькі до Злочевського, Коломойського і навіть ТОВ «Промгаз України» депутата БЮТ Руслана Богдана.

Отже пральня Януковича не простоювала навіть тоді, коли «донецькі» були в опозиції. Щоправда, те, що бютівець Богдан давав можливість заробити «януковичам» в часи урядування Тимошенко не порятувала його від педофільного скандалу. Літом 2009 депутат Регіонів Вадим Колісніченко звинуватив трьох депутатів від БЮТ в гвалтуванні дітей, серед них виявилося і прізвище клієнта «пральні» Руслана Богдана.

Далі буде

 

Блог Тетяни Чорновол

 

Цыплаков не просто «Цыпа»

Благодаря Нестору Ивановичу Шуфричу, искренне обидевшемуся, что вчерашние друзья-регионалы «отжали» у него «Нефтегаздобычу», мы смогли рассмотреть еще одну макеевскую физиономию из «ближнего круга» сыновей Виктора Януковича. А именно, человека, которого в разное время в Донецке звали то «Цыпой», то «Русей», и который сейчас по нелепой прихоти судьбы из банального гопника превратился в миллионера и «лицо приближенное» если не к «императору», то к «принцу».

Забавно, что посадить Цыплакова собирались еще в сентябре 2005 года, когда он трудился банкиром у Юры Енакиевского в «Югкомбанке» и «Укриндексбанке», но тогда Цыплакову удалось банально откупиться за ничтожные 60 тысяч долларов. А прошло совсем немного времени и «Цыпа» уже заимел личный самолет стоимость в 60 милллионов долларов. Если не врет, конечно.

Впрочем, нельзя не сказать о том, что «Цыпа» умеет учиться. Потому что проделал путь от макеевского гопника и «бригадного» у водочника Климца до матерого «конвертатора», а теперь и рейдера он в рекордно короткий срок.

Кстати, в банковской сфере у «Цыпы» остались весьма интересные люди. К примеру некто по кличке «Цупа».

«Цыпа» и Цупор

Нацбанк утвердил Ивана Цупора в должности Председателя Правления «ПИВДЕНКОМБАНКА» Согласно решению Комиссии Национального банка Украины по вопросам надзора и регулирования деятельности банков от 25.05.12, Цупор Иван Иванович согласован на должность Председателя Правления ПАО «КБ «ПИВДЕНКОМБАНК». Общий опыт работы Ивана Цупора в банковской сфере составляет более 30 лет, из которых 13 последних лет он проработал на руководящих должностях в АБ «Укргазбанк», «Экспортно-импортном банке”,”Проминвестбанке”, банк «Киев» и др. Более 10 банков за 13 лет. Частенько не правда ли? Если обратим внимание, половина банков государственные или стали государственными в результате деятельности — «убийцы» банков — Вани Цупора. Основное изобретние ВВЦ — схема плучение дешовых денег их гос бюджета, путем подкупа и взяток должностных лиц и руководящих гос чиновников. Как пример, в настоящее время Цупор вошел в преступный сговор с руководителем исполнительной дирекции Фонда социального страхования по временной утрате работоспособности Украины — Бондарем Олегом Васильевичем, который банчит бюджетными денежными средствами, как своими личными, с целью получения тендера на размещения дешевых денег в своем и связанных с ним банках. При этом дальнейшая судьба гос средств очень туманна, ведь не для кого не секрет, что «Южкомбанк» является крупнейшим в Украине «конвертационным» центром. Классическая схема хищения финансов в наше время выглядит следующим образом: преступник мошенническим путем договаривается с фин учреждением о получении кредита, подделывает требуемые документы, дает взятку будущему «терпиле», получает желаемое и обналичивает через площадку «конвертационного» центра. Не правда ли очень схожая ситуация? Единственное отличие в настоящем примере, кредит берет не мошенник через подставных лиц, а непосредствено «конвертатор» Зачем платить больше? За годы преступной деятельности Ванек, приобрел не малый опыт в этих вопросах, опитимизация затрат — это его главная фишка! Чтоб дойти до уровня сенсея-мошенника пришлось погубить не один банк, но об этом в другой раз.

Кроме того, у «Цыпы» есть братец Сергей, который умудрился выжить с земли даже закарпатских гуцулов.

Скандал вокруг Писаного камня происходил в прошлом году.

«Про бажання донецьких «інвесторів» заволодіти туристичною перлиною Карпат — Писаним каменем жителі села Буковець дізналися у травні цього року. На сході селян гуцули одностайно виступили проти оренди легендарної скелі. У той час місцеві мешканці також дізналися, що підприємці з Донецька, які претендували на Писаний камінь, вже купили неподалік чотири гектари землі і на цьому зупинятися не збираються. При цьому несподівано і дуже на руку донеччанам Верховинська районна прокуратура звернулася до суду, вимагаючи визнати недійсними державні акти на землю власників чотирьох сусідніх ділянок. Після кількох публікацій у «ГК» («Хто зазіхнув на Писаний камінь» в №19 від 12 травня, «Війна за камінь» в №22 від 2 червня) депутати Івано-Франківської обласної ради створили тимчасову комісію, яка взялася вивчати земельний конфлікт навколо Писаного каменя. У неділю, 24 липня, на черговому сході селян у Буківці про роботу комісії доповів її голова Ігор Шумега”.

Сходка крестьян

Крім депутатів обласної ради, які вже понад місяць вивчають ситуацію навколо Писаного каменя, на збори селян з’явилися і представники районного керівництва. Голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак запевнив, що про цей земельний конфлікт дізнався з преси та від голови сільської ради. Загалом селян зібрали, щоб повідомити, що позовні заяви щодо скасування державних актів на право приватної власності на землю Верховинський районний суд залишив без розгляду. «Суд виніс рішення на користь громади села Буковець. Я думаю, все стало на свої місця», — зазначив Гондурак. Однак депутат сільради Іван Соколовський нагадав, що судовий позов адміністрація підтримала. Оскільки позивачем був «прокурор Верховинського району в інтересах держави в особі Верховинської районної державної адміністрації». Проте голова РДА продовжував виправдовуватися: «Позивачем була не адміністрація… Я не збираюся щось доказувати. Факти говорять за своє».

Голова тимчасової комісії обласної ради Ігор Шумега підтвердив, що судова справа закрита, оскільки райдержадміністрація «на пропозицію прокуратури» відмовилася підтримати судовий позов щодо скасування державних актів на право користування землею. Шумега підтвердив припущення селян, що на територію біля Писаного каменя зазіхнули «не прості» люди. «Комісія виходила на місце. Там вже є вертолітний майданчик, електропідстанція. Ви собі уявіть, скільки вам треба буде ходити, скільки працювати, щоб у себе на подвір’ї, для своєї пилорами поставити електропідстанцію», — поділився враженнями голова комісії.

Депутатів обласної ради також здивувала мотивація судового позову — невстановлені межі сіл. «Я вам скажу, що меж між населеними пунктами в сільській місцевості немає майже ніде», — повідомив Шумега. При цьому він припустив, що, відмінивши один земельний акт, можна відмінити й інші. Адже нема гарантії, що землевласники з Донецька не захочуть «розширятися». Депутат запевнив, що комісія обласної ради дійсно перейнялася проблемою буківчан і готова розглянути всі їхні скарги.

Перекрили воду

Зі скаргами селяни не забарилися. «Діти пішли на Писаний камінь по афини (чорниці — ред.), хотіли набрати води, але їх злякав собака», — розповів один із мешканців села. Гора Копілаш, на якій знаходиться Писаний камінь, густо вкрита чорницями. Збір ягід у літню пору є вагомим заробітком для багатьох гуцулів. Виявилося, що єдине джерело, де брали воду відвідувачі Писаного каменя, знаходиться на ділянці, яку придбали донецькі. Схвильовані мешканці навперебій розповідали, що біля джерела, де раніше набирали воду, тепер прив’язаний собака, який нікого до нього не підпускає. Крім того, селяни розповіли, що на їхні намагання напитися води попри пса, з’явилися охоронці, які їм у цьому перешкодили. Тепер охочим відвідати Писаний камінь доводиться шукати питну воду у радіусі декількох кілометрів. Гуцули вважають, що не дати води навіть найлютішому ворогові є великим гріхом. Втім гріха донеччани, схоже, не бояться. Наразі місцева влада пообіцяла домовитися з ними і зробити водогін від джерела, яким вивести воду за межі їхньої земельної ділянки.

Тим часом не вгамовується районна прокуратура. Після того, як райдержадміністрація відмовилася підтримувати судовий позов про скасування державних актів на землю, прокурор Верховинського району Дмитро Медведчук звернувся з листом до голови сільради Мирослава Матаржука з проханням підтримати позов прокуратури щодо визнання недійсними державних актів на право власності землею. Однак тепер прокурор вимагає розширити список відповідачів у суді. Окрім чотирьох земельних актів, які вже суд відмовився скасувати, тепер прокуратура вимагає визнати недійсними ще три. Серед них, щоправда, й акт на землю Сергія Циплакова з Донецька, який за документами є власником скандальної ділянки під Писаним каменем.

У селі говорять, що після гучного розголосу цієї справи прокурори хочуть розширити кількість відповідачів у суді тільки для замилювання очей. Як би там не було, сесія Буковецької сільської ради прохання прокуратури відхилила.

«ГК»

 

Но вернемся к «Цыпе», его смешной биографии и недавнего сканадала вокруг «Нефтегазодобычи».

Апрель месяц 2012 года, казалось бы, уже не сулил никаких сюрпризов для сотрудников «Нефтегаздобычи» – дела шли своим чередом, судьба их коллеги оставалась неизвестной, пока в один прекрасный день не выяснилось, что офис охраняют незнакомые лица спортивного телосложения, а по коридорам офиса расшагивает новый владелец. Старый, угодливо извиваясь, демонстрировал свежеиспеченному хозяину не столько свою крутизну, сколько желание быть полезным. Подозрения, двухмесячной давности оправдались – неизвестно каким образом владельцем фирмы стал молодой человек с «донецкой» пропиской, со смешной фамилией Цыплаков. Готов поспорить, что в киевской среде он малоизвестен. В то же время, подавляющее большинство донецких бизнесменов более чем хорошо осведомлены о его персоне.

Тогда Руслан Петрович был более известен как «Русик», в статусе подручного легендарного водочного барона Павла Климца. В те лихие года проблемами платежеспособности никто особо не заморачивался, тем более в Донбассе, с контрагентами поступали жестко, а с должниками – тем более. Тогда, под началом Цыплакова работала группа ребят в спортивных костюмах, решавших сложные вопросы без долгих и нудных судебных разбирательств. Действительно, зачем и кому нужна волокита, если несговорчивого «клиента» можно похитить и посадить «на подвал», где ему будет удобно поработать и с документами и оформить все «должным образом» с лояльным нотариусом. Доказав свою результативность, Руслан Цыплаков получил «повышение» – его поставили прикрывать конвертационный центр, обслуживающий водочную империю Олимпа.

Как известно, Донбасс – порожняк не гонит, а теневики уровня Климца не любят быть зависимыми от кого бы то ни было, поэтому, Цыплакову была поручена еще более ответственная задача – сформировать «площадку». Что было и сделано, на базе банка с днепропетровской пропиской, которым и стал КБ «Южкомбанк». Не останавливаясь на достигнутом, была предпринята попытка поглотить еще один, сугубо «конвертный» банк – АКБ «Автокразбанк». История банкира Леонида Кириченко, которого встретил в подъезде своего дома неизвестный, после чего нанес единственный удар ножом в печень, и исчез, не забрав ни дорогих швейцарских часов, ни бумажника с валютой – была весьма наглядным уроком для тех, кто не понимал, с кем он имеет дело.

Ответственности Цыплаков не боялся – начальником безопасности в Южкомбанке трудился заслуженный борец с конвертационными центрами отдела «К» УСБУ Донецкой области — Илья Разаренов, со стороны милиции его прикрывал высокопоставленный сотрудник донецкого угрозыска Александр Худяк. К слову сказать, именно Худяк возглавлял операции по похищению людей, вымогательстве и пытках. Ему, как менту – не представляло особого труда организовать заход к жертве, вызвать её на встречу, после чего человек на некоторое время исчезал. Если же родственники писали заявление в милицию – то оно попадало на рассмотрение к тому же Худяку, который и организовывал мероприятия по раскрытию преступления. Удачно, что и говорить.

Плохая компания

Еще более удивительным образом Цыплаков «засветился» с нигерийцем Инносентом Эзумой. А дело было так. Нигерия – страна далекая, но с природными ресурсами у неё дела обстоят просто великолепно. Дело – за инвесторами. В компании, являющейся резидентной в Нигерии — FSO Nigerian Limited — соучредителями были Игорь Деревлев (75% — Украина) и Инносент Эзума (25% — Нигерия). Именно с 2005 года эта компания совместно с одной из ведущих украинских финансово-промышленных групп, от лица которой выступала аффилированная с ней нидерландская компания, и создала Zuma Steel West Africa Limited — с целью производства стального проката. Причем Эзума был назначен директором этого предприятия. Уже в конце 2006 года эта украинская группа, которая в итоге стала контролировать 75% акций Zuma Steel West Africa Limited, из-за дефицита сырья отказалась от планов развития сталепрокатного производства в Нигерии, предложив FSO Nigerian Limited выкупить ее долю. Ввиду этого Эзума попросил Деревлева подыскать потенциальных украинских инвесторов, желающих вложить средства в это предприятие. Таким инвестором Деревлев предложил своего знакомого Руслана Цыплакова. С ним-то и планировалось создать новую фирму, которая выкупила бы долю указанной украинской финансово-промышленной группы.

Однако сам Цыплаков выставил ряд условий. Во-первых, он должен был стать новым директором совместной компании. Во-вторых, FSO Nigerian Limited должна была передать в новую компанию лицензию на добычу полезных ископаемых в Нигерии, которую она ранее выкупила у Zuma Steel West Africa Limited. Наконец, от Эзумы потребовали, чтобы его доля была оформлена на Эзуму как на физическое лицо. С этим последний никак не согласился, ввиду юридических особенностей (в случае физического устранения на его долю как физлица смогли бы претендовать партнеры, а так его компания остается под контролем его прямых наследников).

Все возражения нигерийца Цыплаковым не принимались. Более того, он заявил, что сможет заставить Эзуму продать свою долю. Если и тогда нигериец откажется, то Цыплаков сможет выкупить долю у украинской группы в Zuma Steel West Africa Limited без его участия и посредством решений судов вернуть ей лицензию на добычу полезных ископаемых. Наконец, Цыплаков, по словам Эзумы, заявил, что может вообще «устранить» его как препятствие на пути к добыче африканских полезных ископаемых. При этом Деревлев все это время поддерживал позицию Цыплакова, также угрожая африканцу.

Захватывающие эпизоды этого конфликта развернулись и в Африке. Сотрудники Zuma Steel West Africa Limited сообщили 7 ноября 2007 года Эзуме, что украинские рейдеры из группы Цыплакова пытались захватить эту африканскую компанию, прикрываясь поддельным распоряжением украинской финансово-промышленной группы, имеющей в ней 75% долю, об отстранении Эзумы с должности директора. Впрочем, опытка такой «революции» провалилась — в дело вмешались нигерийская полиция. Провести захват через местные нигерийские суды у Цыплакова тоже не вышло.

Поэтому, вопрос попытались решить обычным путем, «по-донецки». Первое покушение на нигерийца произошло 23 октября 2007 года, когда в офисе фирмы Эзумы в Киевском районе Донецка двое нападавших сильно избили бизнесмена. Через три дня, 26 октября уже трое нападавших избили Эзуму — на территории учреждения здравоохранения в донецком Куйбышевском районе. Более того, тогда прозвучали и выстрелы из автоматического оружия. Как и в первый раз, Инносент смог отбиться, хотя снова не без посторонней помощи — выручили сотрудники «Титана». Это дело, как и многие другие – кончилось прогнозируемо – ничем.

К слову сказать, откуда на «Нефтегаздобыче» взялся Цыплаков, как у него оказался контрольный пакет акций и почему Нестор Шуфрич представляет его как полномочного представителя Семьи – ответить не мог никто. Да и кому нужно ввязываться в эти разборки? Раз Семья зашла – значит так тому и быть. Уж тем более, что в представители оной последнее время наращивает обороты с потрясающей эффективностью, которая оранжевым в 2005-м году даже не снилась. Ну а явление «эффективного менеджера» новой донецкой формации, который в начале 2012 года внезапно озаботился столь перспективным направлением и даже приобрел нефтегазодобывающую компанию – расставило все на свои места.

Действительно, Руслан Петрович Цыплаков, банкир с криминальной биографией (весьма свойственной представителям славного шахтерского края), весьма близок к сыну Президента Украины – Виктору Януковичу-младшему, с которым участвует в ралли-рейдах и занимают должности в президиуме Автомобильной федерации Украины. К слову сказать, «Нефтегаздобыча», подобно Южкомбанку, владельцем которого является Цыплаков, также неоднократно выступала в роли «площадки» – конвертационного центра. Так что управлять этим бизнесом для Руслана Петровича не составит особого труда — благо, опыт имеется, а с нефтегазовым направлением – Нестор Иванович поможет.

Разумеется, возникает резонный вопрос: случайно или неслучайно Нестор Шуфрич оказался в «младших партнерах» Цыплакова. Стал ли он очередной «жертвой» набравшей обороты Семьи или же напротив, выступил в роли инициатора появления в бизнесе высоких покровителей?

Верным оказалось второе предположение. Шуфрич, потерявший в ходе бесчисленных скандалов политический вес, умудрившийся рассориться с Сергеем Левочкиным решил расплатиться за возвращение в большую политику газовым предприятием. При этом, такие мелочи, как необходимость согласования подобных действий с другими партнерами, в его планы не входили. Единственным, кто серьезно мог помешать планам Нестора Ивановича, был его же протеже Олег Семинский — являвшийся миноритарным акционером компании. Но стоило ему исчезнуть — тут же предприятие, с подачи Нестора Шуфрича, оказалось в руках нового «донецкого» владельца.

Возникает резонный вопрос — это судьба Семинского, а также принадлежащих ему акций. Не поменяли ли они, за время его вынужденного отсутствия, своего хозяина? Да и сам Семинский – это не тот человек, что может просто «потеряться». Уверен — рано или поздно, но механизм сделки по «Нефтегаздобыче» станет явным (как, например это было с таинственной приватизацией комбината Ильича). А вместе с ним и подробности этого похищения.

Удар по президенту

Самое интересное заключается в том, что весь негатив от этой ситуации ляжет не столько на Нестора Шуфрича и Руслана Цыплаковым, а на … Виктора Януковича-младшего. Которого и выставят инициатором рейдерской схемы захвата нефтедобывающего предприятия. Собственно, это уже и так происходит. Ведь Шуфрич уже успел проинформировать всех заинтересованных лиц, что в его бизнес зашла Семья и он теперь под ними. Тем самым, Шуфрич демонстрирует всем, что он снова «в обойме».

Для сторонников Януковича вся данная ситуация – яркий пример того, что не стоит сильно уповать на милость там, где ее нет, и не будет. Понравится ваш бизнес — отберут. Любыми средствами. Не останавливаясь ни перед чем. Причем, обыватель и разбираться не будет — насколько эта ситуация соответствует действительности и действительно ли причастен ли к этому сын Президента.

Цена, которую Шуфричу пришлось заплатить за право быть рядом с Семьей – очень высока, но Нестор Иванович платил ее с улыбкой. Почему так? Неужели он верил, что есть вероятность, будто бы все поменялось и его больше не кинут? Как это ни смешно звучит, но, похоже, что верил. И зря. Кинули Нестора, кинули. Потому что бандиты, потому что донецкие. И теперь уже вряд ли ему помогут любые публикации.

(продолжение следует)

 

Игорь Кривой, «ОРД», «Национальное бюро расследований Украины»

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: