Сообщения с тегами ‘МВС’

Син Юрія Луценка вбив людину. Подробиці

lucenko_son

 

 

Старший син лідера парламентської фракції ББП Юрія Луценка, Олександр, потрапив у ДТП у ніч на 9 лютого 2015 року.

Про це повідомив журналістам у Верховній Раді Юрій Луценко, аби «унеможливити політичні інсинуації з цього приводу».

Депутат розповів, що в ніч на понеділок Олександр Луценко повертався машиною від друзів – і в столичному районі Нивки в його машину врізався «Ланос», який рухався зустрічною смугою на великій швидкості.

«Син трохи здав ліворуч, тому удар прийшовся на порожнє пасажирське сидіння. Він має незначні ушкодження ніг, але далі подушка безпеки його врятувала», — розповів байку колишній головмент Юрій Луценко.

«На жаль, людина, яка врізалася в машину мого сина, загинула. Це працівник МВС, також молодий хлопець, 89-го року народження», — повідомив відомий дебошир і алкоголік.

Сина кума президента Порошенко ніхто не затримав, повідомляє   Національне бюро розслідувань України.

«Звичайно, що він перебуває у напівшоковому стані, але я виступаю за повну прозорість процесу і всіх слідчих дій», — зазначив Юрій Луценко.

Рецидивіст Ляшко відсидів у в’язниці за шахрайство та був судимий за наклеп. Документи. Фото

Lyasko-zek1Lyasko-zek1Лідер Радикальної партії Олег Ляшко виявився двічі судимий, причому перший раз він відсидів реальний термін, тоді як у своїй автобіографії за 2002 рік він стверджував, що судимостей не має.

Як повідомляється в публікації на сайті «Тема», перший раз Ляшко був засуджений за афери з купівлею автомобілів «Волга» під прикриттям МВС та незаконне отримання квартири в Вишневому під Києвом.

У публікації наголошується, що, незважаючи на те, що Ляшко був засуджений на 6 років, в реальності він відсидів набагато менше.

«Замість шести років позбавлення волі апеляційний суд скинув термін трактористу-журналістові до чотирьох років. А реально він відсидів півроку», — повідомляється в публікації.

Як стверджується в публікації, роботу слідству значно полегшив щоденник Ляшко, який був виявлений у нього в квартирі.

«Сам Ляшко значно полегшив роботу слідства. При обшуку на його квартирі виявили щоденник журналіста, в якому той описував всі перипетії своєї нелегкої долі. Узагальнюючої була фраза агента і елітного хлопчика за викликом: «Я сидів у золотій клітці МВС», — йдеться у публікації.

Видання також зазначає, що швидка амністія для Ляшко швидше за все пов’язана з заступництвом його «друзів» з МВС, з якими він був пов’язаний особливими специфічними сексуальними відносинами.

«Відкинувся» Ляшко по амністії. Мабуть, не без заступництва олежкиных друзів Кучма зглянувся над молодим збоченцем — підписав Указ з його прізвищем», — пише видання.

 ляшко “в рот брав”

Також, як повідомляється, другу судимість Ляшко отримав за наклеп на Василя Дурдинця — відомого діяча епохи кучмізму, який зайняв пост в.о. прем’єр-міністра.

Як повідомляє видання, «Дурдинець виграв суд проти Ляшка, але завдяки скандалу позбувся посади. А Олег отримав два роки умовно — за наклеп. Вже тоді в рядах силовиків впевнено говорили: редактору «Політики» допомогли інформаційно друзі-генерали».

Сам «боевой підарас» Олег Ляшко назвав цю справу політичною.

Lyasko-zek2Lyasko-zek4

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту

Bulatov-Dmitro2Доки на Сході України патріоти гинуть у боях з бандформуваннями, у Києві успішно орудують зграї мародерів з числа так званих «героїв Майдану». Найскандальнішою є компанія аферистів, очолювана «жертвою російського спецназу» Дмитром Булатовим, що наразі окопалась у міністерстві молоді та спорту. Журналісти досі сперечаються, інтереси якого саме кримінального угруповання представляє Булатов. Але беззастережними є наслідки його чотиримісячного царювання на посаді міністра: розкрадання коштів державного бюджету, невиконання судових рішень, грошові побори зі спортсменів, знищення цілих спортивних дисциплін, припинення будь-якої роботи з військово-патріотичного виховання молоді.

З хама – в пани

Яким чином Булатов опинився в кріслі міністра достеменно не відомо.  Взагалі-то цього пана до початку акцій протесту на Майдані знали хіба лише у вузьких колах борців з організованою злочинністю. Передусім – як адміністратора бандитського нічого клубу «Аль Капоне», що колись розміщувався у київському кінотеатрі «Жовтень» на Подолі. А також – як дрібного «комерса», який крутився біля залишків колишнього угруповання «Прища» (тобто Валерія Прищика, вбитого в грудні 2003 року; вбивці досі не знайдені, але правоохоронці на правах анонімності запевняють, що вбивство організував найближчий поплічник «Прища» на прізвисько «Ліча», а виконавцем був бригадний «Прища» на прізвисько «Аліса»).

Соратники. По центру – «Ліча», колишній заступник «Прища» в банді, по ліву руку від «Лічі» — «Аліса», ймовірний вбивця «Прища». Булатов – третій зліва. Квітень 2013 року, Київ.

Соратники. По центру – «Ліча», колишній заступник «Прища» в банді, по ліву руку від «Лічі» — «Аліса», ймовірний вбивця «Прища». Булатов – третій зліва. Квітень 2013 року, Київ.

Що саме привело бандитську «шістку» на Майдан – невідомо. Знову ж таки, чутки ходять різні. Але, судячи з поведінки Булатова, його завдання полягало лише в тому, щоби на своїй сторінці у Facebook паплюжити тих активістів, які звали на барикади й закликали до повалення режиму Януковича.

Про Булатова заговорили невдовзі після початку активного протистояння на Майдані, після його раптового зникнення 22 січня 2014 року. За тиждень по тому Булатов знайшовся й розповів журналістам, що його викрали «російські спецназівці»: пробили цвяхами руки, вухо відрізали, усіляко катували. Лікував відрізане вухо Булатов спочатку в Латвії, згодом (з його слів) – у Німеччині, а після повернення в Україну на вимогу Віталія Кличка був призначений міністром молоді та спорту в новому уряді.

Власне, це була навіть не вимога, а категоричний ультиматум. Щойно народ скинув режим Януковича, колишні парламентські опозиціонери, скориставшись нагодою, ділили посади, і соратники по опозиції запропонували Кличку поставити на чолі Мінмолодьспорт свого друга Артура Палатного. Але боксер раптом зажадав Булатова й лише Булатова. Враховуючи, що це міністерство аж ніяк не вважалось ключовим, а посади ділились за квотним принципом, інші екс-опозиціонери не стали впиратись і погодились на призначення міністром людини, про яку ще два місяці тому ніхто нічого не знав.

Скандал вибухнув пізніше – коли інші активісти Майдану обвинуватили пана міністра в крадіжці тих грошей, що в грудні 2013 року – січні 2014 року кияни жертвували на підтримку акцій протесту і які надходили на картковий рахунок Булатова. Але найбільше активістів Майдану обурив той факт, що, як виявилось, після «катування російським спецназом» майбутній міністр насправді не в Німеччині лікувався, а відтягувався на курорті в Домініканській Республіці (цей факт Булатову врешті-решт довелось визнати).

Цілком природно, що поява «жертви російського спецназу» в міністерському кріслі породила чимало пліток. Зокрема, співробітники одного поважного правоохоронного органу розповідали мені, що майбутнього міністра «викрали» начебто його компаньйони з оточення Кличка – через те, що Булатов запустив руку в спільну касу, внаслідок чого «общак» зменшився на 5 млн. грн. Урешті-решт, переконавшись, що гроші Булатов повернути не здатен, Кличко – так, принаймні, запевняли співрозмовники – поставив крадія на Мінмолодьспорт «відпрацьовувати» борг. Тобто, вкрасти з бюджету 5 млн. грн. і повернути в «общак».

Звісно, ми в цю історію не віримо, глибоко переконані, що правоохоронці просто заздрять моральним чеснотам лицаря революції й тому вигадують про нього всілякі нісенітниці. Але, про всяк випадок, поцікавились в МВС України, як же ж просувається розслідування кримінального провадження, відкритого за публічною заявою Булатова про його викрадення та катування. Відповідь була наступна: «Офіційних коментарів з цього приводу не даємо». А неофіційно було сказано, що слідчих дій після повернення Булатова в Україну не проводиться взагалі, оскільки ніякого викрадення не було, а всі його розповіді про російських спецназ – то суцільна брехня.

Напевно, співробітники Головного слідчого управління МВС України також оббріхують Булатова. Незрозуміло лише, чому сам пан міністр не проявляє ініціативи в пошуках своїх кривдників, не скаржиться в прокуратуру на бездіяльність слідства й, взагалі, не цікавиться цією справою? Невже не хоче помститись за вухо, яке було відрізано російським спецназом, але потім якимсь чудом відросло по-новій на пляжах Карибського моря?

Урешті-решт, на посаду міністра Булатов був призначений виключно завдяки скандалу навколо свого викрадення й прогресивна громадськість давно хоче побачити на лаві підсудних тих негідників, які посміли здійняти руку на майбутнього члена уряду. Тим більше, що в аналогічному кримінальному провадженні – відкритому у зв’язку з викраденням у січні 2014 року активістів Майдану Ігорю Луценка та Юрія Вербицького – ведуться активні слідчі дії, трьом підозрюваним обрано запобіжний захід, ще вісьмох оголошено в розшук і справа скоро попрямує до суду (у частині тих підозрюваних, яких вже вдалось затримати).

Але облишмо булатовські вуха. Значно цікавішими є підрахунки, скільки ж команда нового міністра встигла вкрасти за ті три з половиною місяці, впродовж яких «жертва російського спецназу» ґвалтує спорт та вивертає кишені в спортсменів. Мені вдалось поспостерігати з діяльністю цієї банди трохи зсередини – я був запрошений Булатовим на посаду радника міністра. Але, подивившись, чим займається цей «герой Майдану» та його підлеглі, не став навіть забирати посвідчення у відділі кадрів міністерства – я просто підвівся на одній нараді та пішов геть. Бо склалось враження, що Булатов після призначення вперше побачив гроші.

Отже, увазі читачів пропонується розповідь очевидця про те, що зараз коїться в Міністерстві молоді та спорту України, як підручні Булатова розкрадають бюджет, як вимагають гроші зі спортсменів, як підробляють документи, як працюють з фіктивними фірмами.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Юрій #Стець. Нова посада президентського кума

Stec-Yuryi1Я розумію, що триває війна з тероризмом, але це не привід для відвертого нехтування законами.

Депутат та кум президента Юрій Стець днями очолив управління інформаційної безпеки Нацгвардії. Це призначення виглядає дивно з кількох міркувань:

Перше. Нацгвардія – це не якесь абстрактне утворення, це структурний підрозділ МВС, який називався до березня 2014 року внутрішніми військами України, в них є структура і штатний розпис, а посада начальника управління належить до центрального апарату Нацгвардії. Цивільні особи, які працюють у центральному апараті Нацгвардії, мають стаж державної служби.

Конституція визначає, що депутат «здійснює повноваження на постійній основі». Тобто максимум, що він може – це бути позаштатним радником, але не обіймати одночасно штатну посаду начальника управління Нацгвардії.

Якщо Стець призначений начальником управління Нацгвардії як цивільна особи, то він ще порушує норму Конституції про те, що депутат не може обіймати інших посад на державній службі.

Друге. Закон про Нацгвардію визначає, що «діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права (…) та позапартійності». Юрій Стець є головою президентської партії «Солідарність» та депутатом фракції політичної партії «Батьківщина», що явно суперечить принципу «позапартійності».

І чи взагалі це коректно, коли лідер партії «Солідарність» пан Стець одночасно очолює головне пропагандистське управління Нацгвардії та публікує свої фотографії на перших шпальтах безкоштовної газети АТО?

Ось фотографія останнього номера газети в руках Вахтанга Кіпіані:

Stec-PR1

Чи не є це використанням адміністративного ресурсу, адже газета поширюється серед військовослужбовців?

Таким чином, Стець став вже тричі сумісником – суміщає депутатський мандат з діяльністю як генпродюсер 5 каналу, а ще начальник управління Нацгвардії та лідер партії «Солідарність».

Звичайно, ніхто не заперечує – якщо пан Стець є гарним пропагандистом, він може присвятити себе роботі на чолі управління Нацгвардії. Але тоді йому варто відмовитися від депутатського мандату, а також скласти повноваження лідера політичної партії. А поки діє принцип «війна усе спише».

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

Під час обшуку в екс-міністра Присяжнюка вилучили 286 тисяч доларів та 659 тисяч гривень, — Аваков

Prisazhnuk-Mikola-Avakov1

 

Правоохоронці під час обшуків вилучили великі суми готівки в екс-міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка і першого заступника Державної ветеринарної і фітосанітарної служби Вадима Симонова, написав глава МВС Арсен Аваков на своїй сторінці в Facebook.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«У екс-міністра аграрної політики Присяжнюка вилучили: 286 тисяч доларів + 659 тисяч гривень, кілька наручних годинників високої вартості відомих світових брендів. У першого заступника Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України Симонова вилучили: один мільйон 717 тисяч доларів + 1 мільйон 250 тисяч гривень + 9 тисяч гривень», – написав міністр.

Він уточнив, що обшуки і низку слідчих дій провели у рамках кримінального розслідування розкрадання бюджетних коштів у Мінагропроді.

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 3

Про майновий статус: За 2012 рік сім’я міністра енергетики та вуглепрому Едуарда Ставицького заробила майже вдесятеро більше ніж у 2011-му. Якщо в 2011 році сума сукупного доходу членів родини склала 284 тисячі гривень, то в 2012-му – уже 2,5 мільйони.

Квартиру площею 165 квадратних метрів Ставицькі за рік змінили на 212 квадратів. При цьому, кошти на банківських рахунках міністра за рік зросли майже втричі – до 155 тисяч гривень. Кошти членів родини знизились на 46 тисяч, до 85 тисяч гривень.

Скандали Ставицького: масштаби зростають

«Учора було здійснено рейдерське захоплення командою Януковича на чолі з паном Ставицьким, який безпосередньо є людиною народного депутата Джарти. Учора Ставицький разом із сімома охоронцями, разом із людьми, які допомагали їм силовим способом вриватися в будівлю НАК „Надра України“… І ця компанія була захоплена!»– обвинувачувала нинішнього міністра енергетики екс-прем’єр Юлія Тимошенко 20 серпня 2009 року.

Тоді сталася резонансна подія: отримавши рішення суду, Ставицький у супроводі працівників приватної охорони захопив будівлю НАК «Надра України» на вулиці Володимирській. Але на той час Ставицький у владі був фактично ніким, оскільки в 2009 році на посаді прем’єра була Тимошенко, а Янукович перебував в опозиції. Тому МВС за допомогою бійців «Беркуту» швидко відбило атаку Ставицького на офіс державної компанії.

Але зухвале захоплення будівлі не на жарт розлютило Тимошенко. Вона, особливо не стримуючи себе, звинувачувала «попередників» у масштабних оборудках. За її словами, «Надра України» часів Ставицького передали «на корупційній основі найближчому оточенню Віктора Януковича» 19 ліцензій на видобування нафти й газу, резиденцію «Межигір’я» та дві будівлі в центрі Києва.

Цікаво, що повідомлення з детальним описом «корупційних схем» нинішнього міністра енергетики досі висить на офіційному сайті «Надр України» під заголовком “Відбулося рейдерське захоплення НАК «Надра України». Його не видалили навіть після того, як із приходом Януковича в 2010 році Ставицький повернувся в крісло голови акціонерної компанії.

На офіційному сайті НАК "Надра України" Ставицького досі звинувачують у корупції та розкраданнях.

 


Вивчивши документи того часу, можна дійти висновку, що в 2007 році частина ліцензій і справді відійшла компаніям, які були не чужі оточенню Ставицького і Януковича. Серед інших, дозволи тоді отримали: «Надра геоцентр», «Кримська бурова компанія», «Українська бурова компанія». Ланцюжок засновників цих компаній приводив до родинного кола екс-міністра охорони навколишнього природного середовища та екс-прем’єра Криму, нині покійного Василя Джарти.

Називаючи Ставицького «людиною Джарти», Тимошенко фактично не помилялась.

Можна припустити, що саме знайомство із цією впливовою на той час фігурою було одним із вирішальних епізодів у житті нинішнього міністра енергетики.

У вересні 2006-го Джарти призначає Ставицького спочатку своїм радником.

А вже за кілька місяців герой нашого розслідування стає керівником «Надр України».

Названі ж вище компанії, що отримали родовища, через засновників приводять до австрійських фірм Lifo Invest та Wellmind Invest.

Їх директором станом на 2007 рік був ніхто інший, як зять Василя Джарти – народний депутат від ПР Валерій Омельченко.

В «епоху Ставицького» схема передачі ліцензій від державних підприємств до приватних компаній була простою. Хрестоматійною виглядає історія «Кримської бурової компанії», що детально описана в «Реєстрі судових рішень».

У листопаді 2007-го фірму заснували 50 на 50 державна «Кримгеологія» та приватна «Українська торгівельна компанія», одним з її засновників котрої, у свою чергу, у 2007 році була вищезгадана Wellmind Invest зятя Джарти.

Едуард Ставицький (по центру) люб'язно запрошує підприємців до партнерства з державою

Менше ніж за місяць без особливих труднощів новоутворена компанія отримує дозвіл на видобуток вуглеводнів на Керлеутській площі в Криму. Та вже за кілька днів після отримання бажаного документу, частка держави в компанії зменшується до 3%. Внаслідок цього «Надра України» фактично втрачають контроль над компанією та видобутком надр на цій площі.

Тогочасне керівництво «Кримгеології», яка співзаснувала «Кримську бурову компанію», виявилось також близьким і до родини Едуарда Ставицького. За даними «Наших Грошей», її очільником був Роман Майдебура – колишній співвласник“Торгового дому «Гермес» разом із батьком міністра – Анатолієм Ставицьким.

«Слідство перевіряє факт злочинної змови Ставицького Едуарда, як посадової особи НАК „Надра України“ та колишнього директора ДП „Кримгеологія“ НАК „Надра України“ Майдебури Романа, що перебуває в розшуку, оголошеному в межах кримінальної справи за фактом розкрадання майна в особливо великому розмірі», – заявляли «Надра України» у 2009 році.

Щоправда, справа так і не призвела до негативних наслідків для обох чиновників. За кілька років Ставицький пішов на підвищення по кар’єрній драбині, а Роман Майдебура в 2012-му очолив фірму, що стрімко розвивалась у видобувному сегменті – «Голден Деррік».

Золота вишка для міністрів

Саме при Ставицькому, «Надра України» передали «Голден Дерріку» майно державного підприємства «Полтаванафтогазгеологія» на 17 мільйонів гривень. Хочакерівники підприємства стверджували, що реальна вартість обладнання державної компанії набагато вища – 240 мільйонів гривень.

Компанія «Голден Деррік», назва якої перекладається з англійської як «золота вишка», отримала майно не випадково. На момент передачі активів «Полтаванафтогазгеології», «Голден Дерріком» рівною мірою володіли «Надра» та кіпрська Hartlog Limited. Але в 2008-му державна компанія люб’язно продала частину власної долі кіпріотам,залишивши собі всього 33%.

Особливо активний розвиток компанії розпочався в 2010-му році, коли Ставицький знову очолив «Надра України». За кілька років «Голден Деррік», тепер уже підконтрольний приватному власнику, отримав близько 30 дозволів на розробку надр у Центрально-Східній Україні. Цього року «Золота вишка» ще й почала перемагати на тендерах «Чорноморнафтогазу».

Така поблажливість до компанії та її власників могла виникнути ще й тому, що кіпрський офшор Hartlog Limited, крім «Голден Дерріку», був ще й засновником «Монолітінвесту» – будівельної компанії Ставицього-Присяжнюка. Згідно зрозслідуванням Слідство.Інфо, кінцевим власником Hartlog Limited виявився угорський адвокат Пітер Паллаг – близький партнер сімейства Миколи Присяжнюка ще з 1990-х років.

Ближнє коло Ставицького (зліва направо): Олег Проскуряков, Пітер Паллаг, Роман Майдебура

Ставицький і Присяжнюк наполегливо відмовляються від зв’язку з «Голден Дерріком». В 2011 році в інтерв’ю журналісту «Forbes-Україна» Едуард Ставицький заявляв, що не причетний до видобутку природних ресурсів: «У мене особисто ніколи не було свердловин своїх . Не було й немає. Перевіряйте хоч як. У заправному секторі – працював, так. У нафтотрейдерському – так. А в частині видобутку – ніколи не був пов’язаний, та й не буду… Не хочу, бо не маю права, у першу чергу», – заявляв він.

Поговорити з журналістом «Слідство.Інфо» для цього матеріалу Ставицький часу не знайшов.

«Батя, я стараюсь!»

На посаді голови «Надр України» Ставицький прославився ще і як розпорядник нерухомості, догоджаючи особисто Віктору Януковичу.

25-го вересня 2007 року «Надра України» вирішили помінятись майном із фірмою «МедІнвестТрейд» та передати резиденцію «Межигір’я» в Нових Петрівцях в обмін на два будинки на Парковій дорозі в Києві. Будівлями національна компанія змогла покористуватись лише добу: уже наступного дня уряд Януковича передав їх на баланс ДУС. А менше ніж за місяць, майно Межигір’я перейшло до рук компанії «Танталіт», у чиїй власності перебуває донині.

Таким чином, саме Ставицький взяв на себе більшу частину юридичної відповідальності по відчуженню Межигір’я, де зараз мешкає президент Янукович.

Межигір'я з повітря. Фото журналу "Кореспондент"

Очевидно, глава держави оцінив і особисту вірність і заповзятість Едуарда Ставицького.

В якості бонусу Едуард Анатолійович не лише отримав один із найважливіших міністерських портфелів. Йому вдалося провернути ще одну операцію з відчуженням державної нерухомості.

 

 

Ідеться про дві будівлі НАК «Надра України» на вулиці Володимирській у Києві.

У вересні 2007-го державна компанія, посилаючись на аварійний стан будинків, вирішує продати їх фірмам «Еліттранссервіс» та «Ярд-Шиппінг». Лояльність очільника Ставицького до двох фірм не була випадковою. Директором «Еліттранссервісу» у 2007 році був Олексій Харітонов, який ще з початку 2000-х працював разом зі Ставицькими. А «Ярд-Шиппінг» базувався в офісі народного депутата від ПР Віталія Борта – партнера Василя Джарти.

 

 

 

Однак, схоже на те, що будівлі зрештою так і не дійшли до Джарти чи Борта. У результаті перепродажу обидва об’єкти отримала кіпрська Zentax Limited.

Вказівку на можливих нових власників нерухомості дає «Реєстр судових рішень»: представником Zentax Limited в українських судах був угорський адвокат Пітер Паллаг. Як було згадано вище, саме він обслуговував інтереси пов’язаного зі Ставицьким міністра АПК Миколи Присяжнюка. І саме Паллаг на сьогодні є формальним власником «Голден Дерріка».

Щоправда, покористуватись елітною нерухомістю на Володимирський нові господарі так і не змогли: будинки стоять закинутими, а НАК «Надра України» змушені винаймати приміщення в старому бізнес-центрі на Севастопольській площі.

 

Володимирська 34

«Новий Курченко»

Державні тендери в енергетиці – золоте дно. Швидко й непрозоре свої перші сотні мільйонів на цьому заробила компанія «Газ України 2009», яку контролює скандально відомий Сергій Курченко.

Усі шанси стати ще одним Курченком має 29-річний Валерій Токар із Київщини, «людина нізвідки».

Два роки тому Токар балотувався в народні депутати по одному з округів Київщини.

Тоді він мав офіційний статус безробітногой жодної копійки особистого доходу.

У депутати Токар не пройшов, набравши 0,47% голосів виборців. А вже сьогодні він очолює ТОВ «Укратоменерго» – маловідому фірму, яка, тим не менше, виграла тендери у відомстві Ставицькогона 61 мільйон гривень.

А місяцем раніше «Укратоменерго» «випала честь» бути єдиним конкурентом «Голден Дерріка» на тендері «Чорноморнафтогазу», де близька до Присяжнюка-Ставицького фірма отримала 112 мільйонів гривень.

Про вашу фірму ніхто раніше не чув, а тепер їй вдається вигравати тендери на десятки мільйонів. Як? – питаємо Токара.

– Нам приховувати нічого, ми нормальна структура, зі спеціалістами. Ми будували, робили ремонти, реконструкції компресорних цехів, працювали в трансгазі, на лінійно-виробничих управліннях магістральних газопроводів.

У вашої фірми є офіс? Можна подивитися його? Поговорити з вами там?

– Добре, подзвоніть мені в понеділок, і я з вами зустрінуся в офісі.

Втім, в обіцяний час Валерій Токар виявився зайнятим і на зв’язок більше не виходив.

Пояснення тендерних успіхів його фірми може бути в тому, що одним із засновників «Укратоменерго» є Лариса Миколаївна Токар. Сам молодий директор підтвердив Слідству.Інфо, що це його родичка, щоправда, не уточнюючи, яка саме.

У соціальних мережах знайшлася Лариса Токар – уродженка Кіровоградської області 56-ти років.

Вона цілком може бути матір’ю Валерія Токара. А її походження підкріплює й без того вже усталену тенденцію: земляки Едуарда Ставицького з Кіровоградщини отримують чимало ласих шматків на тендерах міністерства енергетики.

Але, здається, це не дуже турбує Віктора Януковича.

Едуард Ставицький, будучи вірним членом президентської Сім’ї, схоже, заслужив право на створення власного угрупування у владі та бізнесі.

*   *   *

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Мафіозі Шепелева затримали в Угорщині. Відео

У Будапешті затримано колишнього народного депутата від БЮТ та Партії регіонів Олександра Шепелева.

Про це «Українській правді» повідомили інформовані джерела.

«Близько 22:00 його затримала угорська поліція разом з представниками німецького Інтерполу у ресторані готелю Four Seasons. Він жив у Будапешті з угорським паспортом, виданим на інше ім’я», — сказав співрозмовник.

Арешт екс-депутата Олександра Шепелєва

 

У той же час, МВС не має інформації про затримання Шепелева.

Про це Українським новинам повідомив виконуючий обов’язки начальника управління по зв’язках з громадськістю МВС Сергій Бурлаков.

«Поки що ми не можемо підтвердити цю інформацію (про затримання екс-депутата)», — сказав він.

Як відомо, Шепелев був оголошений у міжнародний розшук українськими правоохоронцями.

МВС офіційно заявило, що відносно Шепелєва було відкрито кримінальне провадження щодо розкрадань в особливо великих розмірах та замаху на вбивство.

Зокрема, йшлося про махінації навколо банку «Родовід» в часи прем’єрства Юлії Тимошенко.

 

Також екс-депутат фігурував у справах щодо вбивства глави наглядової ради «АвтоКразБанку» Сергія Кириченка у січні 2003 року та щодо замаху на життя колишнього акціонера «Родовіда» Сергія Дядечка.

 

Клан Януковичей: «констянтинівські», Арбузов, Борулько, Шепелев, «конверти», трупи…

Спадкоємець Віктора Януковича нинішній царевич Олександр по-молодості досить легковажно ставився до життя. Коли його батько писав в біографії, що його син працює стоматологом, той насправді під кайфом спалював двигуни дорогим новеньким яхтам.

Зокрема, коли автор в Балаклаві в 2006-тому цікавилася кому належить яхта «Центуріон», один капітан переконував, що сину Януковича. «Якому з двох?», -спитала автор. «Тому, що наркоман», – відповів чоловік.

Яхта виявилася власністю старшого сина Федоровича і була оформлена на сімейне підприємство «Веспром». Отже в 2006 році Олександру Януковичу було не до бізнесу. На це автору тоді ж скаржився його брат нардеп Віктор Янукович: «Саша плаває на яхті. Я не можу собі цього дозволити у мене справи». Щоправда і молодший син лідера виявився без хисту до підприємництва, а бізнесові справи татка хтось мусив «оформлювати». І так вийшло, що з кожним роком все більше відповідальності лягало на плечі молодого керівника сімейного «Укрбізнесбанку» Сергія Арбузова.

Фактично це він, ще за першого прем’єрства Януковича, сформував команду людей, яка нині від імені царевича Олександра сидить на фінансових потоках країни, а також контролює всі силові структури.

І можна звернути увагу, що чимало з цих персон родом з Констянтинівки. Адже, саме в цьому невеликому місті Донбасу Арбузов почав свою кар’єру банкіра керівником місцевої філії «Приватбанку». Там Сергій Арбузов став «приростати» людьми, яких пізніше потягнув з собою до Януковича.

Отож в українському політикумі в середовищі «донецьких» в групі «сімейних» можна виділити цілу підгрупу «костянтинівських».

 

Це місце роботи Арбузова в Костянтинівці

 

Констянтинівські

 

Наприклад, Податкову міста Києва нині очолює Ірина Носачова. Вона працювала бухгалтером костянтинівського відділення «Приватбанку», коли його очолював Арбузов.

Костянтинівський Павло Зінов, нині працює в дуже «хлібному» місці – керує матеріальним забезпеченням МВС, тобто під його керівництвом закуповуються патрульні автомобілі, водомети, кийки, та інше добро для міліції, при чому в інтернеті можна знати масу прикладів переплати за товари. І це свідчить зовсім не про те, що Зінов слабкий в бізнесі. Навпаки, саме з бізнесу він прийшов у міліцію. Колись Зінов мав спільні підприємства з Сергієм Арбузовим: ТОВ «Ваше право», ТОВ «Приват тур».

Керівником Зінова в МВС, тобто міністром, є костянтинівський Віталій Захарченко, який довгий час працював в керівництві міліції Костянтинівки. Щоправда, в той час, коли Арбузов приїхав в Константинівку Захарченко навпаки поїхав. Проте автора переконували, що ці двоє близько познайомилися, якраз в костянтинівський період життя Арбузова.

До речі, в роки, коли «Приватбанк» обкрадав багатих буратін Маріуполя (про це в першій частині) Захарченко очолював Державну службу по боротьбі з економічною злочинністю (з 2001 року), а в 2003-му працював першим заступником УВС Донецька.

Якщо говорити про відомих осіб з Костянтинівки варто згадати також Олександра Медведька, який керував прокуратурою цього міста в кінці дев’яностих, а також генпрокуратурою при двох останніх Президентах. Його не можна оминути, бо Сергій Арбузов добре знав його родича, чоловіка племінниці, молодого костянтинівського банкіра Павла Борулька.

Ще нещодавно Борулько носив титул «короля конвертації» в Україні. Ще раніше був банкіром Віктора Януковича. Разом з Едуардом Прутніком та своїм дядьком Віталієм Лобасом (заступником Януковича-губернатора та кажуть його особистим лікарем) він заснував «сімейний» банк «Донеччина», який пізніше був перейменований у відомий нам «УкрБізнесБанк» і, який в 2003 році очолив Сергій Арбузов.

А ще Борулько так само, як і Арбузов працював в костянтинівському відділені «Приватбанку». Щоправда до того, як туди було призначено Арбузова. Тому не дивно, що коли Арбузов облаштувався в Костянтинівці він близько зійшовся з Борульком. Зрештою, Костянтинівка маленьке місто: люди з одного кола там добре знають один одного. І що цікаво, деякий час Арбузов йшов в гору не лише по слідах Борулька, а буквально пересідаючи в його крісла.

Коли Віктор Янукович перший раз став прем’єром в його команді перебрався в Київ і керівник близького йому банку «Донеччина» Павло Борулько. Його було призначено заступником керівника «Ощадбанку», що курував казначейство державного банку, яке очолював Юрій Колобов – нині відомий, як «сімейний» міністр фінансів.

Після від’їзду Борулька з Донецька його кабінет в банку «Донеччина» зайняв – Сергій Арбузов. Він став керівником банку, який невдовзі було перейменовано в «УкрБізнесБанк». Так почалася його кар’єра в команді «сімейних».

А от приятель Арбузова Павло Борулько не зорієнтувався. Після поразки Януковича на виборах він продав свою долю акцій в банку-казначействі Януковичів і в наступні роки відірвався від «сімейних», хіба, що співпрацював у різних сумнівних схемах.

Нині його вільне плавання закінчилося білоруською в’язницею. Північний сусід України арештував Борулька за поданням нашої генпрокуратури, яка звинувачує «королів української конвертації» Павла Борулька та його бізнес-партнера Олександра Шепелева у привласнені коштів національних банків та вкладників загальною сумою 1 млрд. 300 млн. грн.

Ці двоє також проходили у справах замовних вбивств, зокрема керівника «Автокразбанка» в 2003 році та офіцера УБОЗу в 2006-тому. Що цікаво, виконавцями ліквідації банкіра були костянтинівські кримінальні елементи.

 

«УкрБізнесБанку» і вбивство офіцера УБОЗ Єрохіна

 

«УкрБізнесБанк», яким з 2003 року до 2009 року керував Сергій Арбузов в першу чергу виконував роль казначейства бізнес-імперії Януковича. В цьому банку зокрема були відкриті рахунки всіх підприємств, які працювали в інтересах родини Януковичів, зокрема відчужували та забудовували резиденцію Віктора Януковича «Міжгір’я».

В 2008 році в бізнес-імперію Януковичів прийшла працювати і мама Сергія Арбузова – Валентина. Разом з Олександром Януковичем вона заснувала ТОВ «Донснабтара». Це підприємство невдовзі стало засновником «Всеукраїнського банку розвитку». Нині власником 100% акцій цього банку є старший син Януковича, а Валентина Арбузова очолює правління «ВБР».

«Укрбізнесбанк», яким керував Арбузов до Президенства Януковича був крихітним кишеньковим банком. Його першим завданням, було втаємничувати від перевіряючих органів рух коштів по рахунках підприємств родини Януковича. Це було особливо важливо, коли «донецькі» опинялися в опозиції. Також банк Януковичів «відмивав» гроші, і не лише для «сім»ї”, а також для клієнтів зі сторони.

Зокрема, згадка про «Укрбізнесбанк» є у вироку суду у справі резонансного вбивства офіцера УБОЗ Романа Єрохіна, який спеціалізувався на виявлені та ліквідації конвертаційних центрів.

Автор детальніше розповість про цю справу, адже хоча «Укрбізнесбанк» в ній з’являється фрагментарно, вона демонструє внутрішню кухню «прального» бізнесу, в якій шеф-поваром довгий час працював Сергій Арбузов.

Отже в 2006 році був вбитий офіцер УБОЗу донеччанин Роман Єрохін, який згідно своїх посадових обов’язків мусив боротися з конвертаційними центрами. Щоправда, схоже, що він боровся доволі специфічно, скажімо так – вибірково. Про що свідчать неймовірні, як для працівника міліції статки. Зокрема, у вироку Апеляційного суду міста Києва (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12906450), що у 2010 році засудив виконавців вбивства Єрохіна, можна прочитати, що офіцер УБОЗ мав мобільний телефон вартістю 38 тисяч. грн.

В цьому вироку є свідчення, що убозівець Роман Єрохін мав дружні стосунки з «королем конвертації» Павлом Борульком (тим самим першим банкіром Януковичів по чиїм слідам зробив кар’єру Арбузов) та підкидав йому клієнтів. Остання їх зустріч в стилі «поцілунок Іуди» відбулася в київському ресторані «Єгоїст». Адже Борулько знав, що опісля у Єрохіна запланована зустріч з кілерами, які діяли від та в інтересах іншого друга Борулька нардепа Олександра Шепелева.

Зокрема, згідно вироку суду кіллери відпрацьовували сценарій вбивства в офісі фірми «Старе місто» на Ярославовім валу, яка була оформлена на стареньку бабусю Олександра Шепелева.

Паралельно в тому ж офісі, ті самі кіллери готували вбивство іншого «приятеля» Борулька Дмитра Гончарова з яким той не міг поділити активи банку «Європейський». Це пізніше в інтерв’ю журналістам визнає сам Гончаров: «Кілери, які вбили Єрохіна, збиралися вбити мене».

Отже «королі конвертації» Борулько та Шепелев не гребували вбивствами. Взагалі відмивання коштів в Україні традиційно є доволі кривавим бізнесом. Просто ніхто не відслідковує, як раптово помирають підставні директори (звичайні бомжі) тих фірм, через які відмиваються величезні суми. Наприклад, особлива висока смертність серед директорів «пральних машин» у схемах нардепа Антона Яценка.

Однак повернемося до вбивства Єрохіна.

Отже шеф-кухарі на кухні конвертації Борулько і Шепелев розбиралися з виробничими проблемами доволі специфічно – за допомогою кілерів. При чому, якщо говорити про Шепелева, то проблеми у нього виникли через політику. Офіцер УБОЗу Єрохін, який довгий час заплющував очі на діяльність підконтрольного Шепелеву конвертаційного центру при «Банку Перспектива» був вимушений вислужитися перед Юрієм Луценком, якому в той час важливо було накопати компромат на депутатів Блоку Юлії Тимошенко.

А Олександр Шепелев, якраз був таким депутатом. «Король конвертації» Шепелев починав свою кар’єру з прання коштів Юрія Іванющенка (Юри Єнаківського), а після перемоги помаранчевої революції вчасно зорієнтувався і купив собі місце в списках БЮТу. Однак, завдяки такому позитивному явищу, як конкуренція, яке існувало в політикумі тих часів депутат БЮТ Шепелев у якого було все «ок» з донецькими потрапив під вогонь третьої сторони-команди Ющенка…

Чому автор присвятив так багато уваги цій історії? Не лише тому, що завдяки їй стає зрозуміло, що собою являє пральний бізнес в Україні. Не лише тому, що головним героєм в ній є Павло Борулько, перший банкір Януковичів, наставник Сергія Арбузова. А тому, що в цю історію вплітається і сюжетна лінія пов’язана з «УкрБізнесБанком».

У вироку по справі Єрохіна є цікаві свідчення брата жертви, також «силовика». Рідний брат покійного Єрохіна розповів слідству, що напередодні смерті брата «служба безпеки „УкрБізнесБанку“ йому повідомила, що у брата конфлікт з Шепелевим».

Звідки в «Укрбізнесбанку» була наявна інформація про смертельну загрозу Єрохіну? Чому відбулася ця розмова? Які спільні справи мав «УкрБізнесБанк» та офіцери УБОЗу брати Єрохіни? Автор намагався з’ясувати відповідь на ці питання в прес-службі Арбузова, однак там відмовчалися.

Можливо відповідь на це питання підсказує прес-реліз відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України в Донецькій області датований жовтнем наступного 2007-мого року? Виявляється «УкрБізнесБанк», яким тоді керував Арбузов і «Банк Перспектива» Шепелева РАЗОМ «прали» гроші. Донецькі силовики так і писали: «Злочинне угрупування використовувало для переведення коштів у готівку донецький „Приватбанк“, „Укрбізнесбанк“, „Автокразбанк“, „Національний стандарт“, (останні два банки близькі до Борулька, авт.), „Банк Перспектива“ (банк Шепелева, авт.)…»

 

«УкрБізнесБанк» та педофільний скандал

 

У відкритих джерелах можна навіть знайти конкретні приклади, як «УкрБізнесБанк» часів керівництва Сергія Арбузова відмивав гроші. Наприклад, в Єдиному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5562597 автор знайшов постанову Макіївського суду 2009-го року, з якої можна дізнатися, що податківці розслідували злочинну діяльність великого конвертаційного центру. Зокрема ТОВ «ІР-бізнес плюс», що мало рахунки в «УкрБізнесБанку» і надавала фіктивні рекламні послуги газовим трейдерам. Газові трейдери в свою чергу на основі цих витрат формували завищену вартість природного газу при його розподіленні кінцевим споживачам та ховали прибуток. І справді перераховані в постанові газотрейдери в 2009 році пропустили через себе газу на 2 млрд. грн., а податковій продемонстрували суцільні збитки від своєї важкої газотрейдерської діяльності.

Отже суми, які треба було прати були чималенькі. Автор дослідив, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» було афілійована з ТОВ «Акцент-бізнес», яке на кінець 2009-того року показала величезний дохід майже в півмільярда грн. І, що особливо цікаво, ТОВ «Акцент-бізнес» була заснована структурою, яка через ланцюжок співзасновників була пов’язана з «Східною транспортною компанією» – фірмою з бізнес-павутиння старшого сина Януковича.

Схоже, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» та ТОВ «Акцент-бізнес» були структури створені при «УкрБізнесБанку» саме для надання специфічних банківських послуг. Автор звернулася до прес-служби Арбузова повідомити чи був «УкрБізнесБанк» причетний до створення цієї структури, а також афілійованої до неї фірми ТОВ «Акцент-бізнес». Однак відповіді не надійшли.

Коли автор поцікавилася, хто власники газотрейдерів, які в 2009 році користувалися послугами того конвертаційного центру, то виявив велике різноманіття, тут були структури близькі до Злочевського, Коломойського і навіть ТОВ «Промгаз України» депутата БЮТ Руслана Богдана.

Отже пральня Януковича не простоювала навіть тоді, коли «донецькі» були в опозиції. Щоправда, те, що бютівець Богдан давав можливість заробити «януковичам» в часи урядування Тимошенко не порятувала його від педофільного скандалу. Літом 2009 депутат Регіонів Вадим Колісніченко звинуватив трьох депутатів від БЮТ в гвалтуванні дітей, серед них виявилося і прізвище клієнта «пральні» Руслана Богдана.

Далі буде

 

Блог Тетяни Чорновол

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: