Сообщения с тегами ‘Олег Проскуряков’

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 3

Про майновий статус: За 2012 рік сім’я міністра енергетики та вуглепрому Едуарда Ставицького заробила майже вдесятеро більше ніж у 2011-му. Якщо в 2011 році сума сукупного доходу членів родини склала 284 тисячі гривень, то в 2012-му – уже 2,5 мільйони.

Квартиру площею 165 квадратних метрів Ставицькі за рік змінили на 212 квадратів. При цьому, кошти на банківських рахунках міністра за рік зросли майже втричі – до 155 тисяч гривень. Кошти членів родини знизились на 46 тисяч, до 85 тисяч гривень.

Скандали Ставицького: масштаби зростають

«Учора було здійснено рейдерське захоплення командою Януковича на чолі з паном Ставицьким, який безпосередньо є людиною народного депутата Джарти. Учора Ставицький разом із сімома охоронцями, разом із людьми, які допомагали їм силовим способом вриватися в будівлю НАК „Надра України“… І ця компанія була захоплена!»– обвинувачувала нинішнього міністра енергетики екс-прем’єр Юлія Тимошенко 20 серпня 2009 року.

Тоді сталася резонансна подія: отримавши рішення суду, Ставицький у супроводі працівників приватної охорони захопив будівлю НАК «Надра України» на вулиці Володимирській. Але на той час Ставицький у владі був фактично ніким, оскільки в 2009 році на посаді прем’єра була Тимошенко, а Янукович перебував в опозиції. Тому МВС за допомогою бійців «Беркуту» швидко відбило атаку Ставицького на офіс державної компанії.

Але зухвале захоплення будівлі не на жарт розлютило Тимошенко. Вона, особливо не стримуючи себе, звинувачувала «попередників» у масштабних оборудках. За її словами, «Надра України» часів Ставицького передали «на корупційній основі найближчому оточенню Віктора Януковича» 19 ліцензій на видобування нафти й газу, резиденцію «Межигір’я» та дві будівлі в центрі Києва.

Цікаво, що повідомлення з детальним описом «корупційних схем» нинішнього міністра енергетики досі висить на офіційному сайті «Надр України» під заголовком “Відбулося рейдерське захоплення НАК «Надра України». Його не видалили навіть після того, як із приходом Януковича в 2010 році Ставицький повернувся в крісло голови акціонерної компанії.

На офіційному сайті НАК "Надра України" Ставицького досі звинувачують у корупції та розкраданнях.

 


Вивчивши документи того часу, можна дійти висновку, що в 2007 році частина ліцензій і справді відійшла компаніям, які були не чужі оточенню Ставицького і Януковича. Серед інших, дозволи тоді отримали: «Надра геоцентр», «Кримська бурова компанія», «Українська бурова компанія». Ланцюжок засновників цих компаній приводив до родинного кола екс-міністра охорони навколишнього природного середовища та екс-прем’єра Криму, нині покійного Василя Джарти.

Називаючи Ставицького «людиною Джарти», Тимошенко фактично не помилялась.

Можна припустити, що саме знайомство із цією впливовою на той час фігурою було одним із вирішальних епізодів у житті нинішнього міністра енергетики.

У вересні 2006-го Джарти призначає Ставицького спочатку своїм радником.

А вже за кілька місяців герой нашого розслідування стає керівником «Надр України».

Названі ж вище компанії, що отримали родовища, через засновників приводять до австрійських фірм Lifo Invest та Wellmind Invest.

Їх директором станом на 2007 рік був ніхто інший, як зять Василя Джарти – народний депутат від ПР Валерій Омельченко.

В «епоху Ставицького» схема передачі ліцензій від державних підприємств до приватних компаній була простою. Хрестоматійною виглядає історія «Кримської бурової компанії», що детально описана в «Реєстрі судових рішень».

У листопаді 2007-го фірму заснували 50 на 50 державна «Кримгеологія» та приватна «Українська торгівельна компанія», одним з її засновників котрої, у свою чергу, у 2007 році була вищезгадана Wellmind Invest зятя Джарти.

Едуард Ставицький (по центру) люб'язно запрошує підприємців до партнерства з державою

Менше ніж за місяць без особливих труднощів новоутворена компанія отримує дозвіл на видобуток вуглеводнів на Керлеутській площі в Криму. Та вже за кілька днів після отримання бажаного документу, частка держави в компанії зменшується до 3%. Внаслідок цього «Надра України» фактично втрачають контроль над компанією та видобутком надр на цій площі.

Тогочасне керівництво «Кримгеології», яка співзаснувала «Кримську бурову компанію», виявилось також близьким і до родини Едуарда Ставицького. За даними «Наших Грошей», її очільником був Роман Майдебура – колишній співвласник“Торгового дому «Гермес» разом із батьком міністра – Анатолієм Ставицьким.

«Слідство перевіряє факт злочинної змови Ставицького Едуарда, як посадової особи НАК „Надра України“ та колишнього директора ДП „Кримгеологія“ НАК „Надра України“ Майдебури Романа, що перебуває в розшуку, оголошеному в межах кримінальної справи за фактом розкрадання майна в особливо великому розмірі», – заявляли «Надра України» у 2009 році.

Щоправда, справа так і не призвела до негативних наслідків для обох чиновників. За кілька років Ставицький пішов на підвищення по кар’єрній драбині, а Роман Майдебура в 2012-му очолив фірму, що стрімко розвивалась у видобувному сегменті – «Голден Деррік».

Золота вишка для міністрів

Саме при Ставицькому, «Надра України» передали «Голден Дерріку» майно державного підприємства «Полтаванафтогазгеологія» на 17 мільйонів гривень. Хочакерівники підприємства стверджували, що реальна вартість обладнання державної компанії набагато вища – 240 мільйонів гривень.

Компанія «Голден Деррік», назва якої перекладається з англійської як «золота вишка», отримала майно не випадково. На момент передачі активів «Полтаванафтогазгеології», «Голден Дерріком» рівною мірою володіли «Надра» та кіпрська Hartlog Limited. Але в 2008-му державна компанія люб’язно продала частину власної долі кіпріотам,залишивши собі всього 33%.

Особливо активний розвиток компанії розпочався в 2010-му році, коли Ставицький знову очолив «Надра України». За кілька років «Голден Деррік», тепер уже підконтрольний приватному власнику, отримав близько 30 дозволів на розробку надр у Центрально-Східній Україні. Цього року «Золота вишка» ще й почала перемагати на тендерах «Чорноморнафтогазу».

Така поблажливість до компанії та її власників могла виникнути ще й тому, що кіпрський офшор Hartlog Limited, крім «Голден Дерріку», був ще й засновником «Монолітінвесту» – будівельної компанії Ставицього-Присяжнюка. Згідно зрозслідуванням Слідство.Інфо, кінцевим власником Hartlog Limited виявився угорський адвокат Пітер Паллаг – близький партнер сімейства Миколи Присяжнюка ще з 1990-х років.

Ближнє коло Ставицького (зліва направо): Олег Проскуряков, Пітер Паллаг, Роман Майдебура

Ставицький і Присяжнюк наполегливо відмовляються від зв’язку з «Голден Дерріком». В 2011 році в інтерв’ю журналісту «Forbes-Україна» Едуард Ставицький заявляв, що не причетний до видобутку природних ресурсів: «У мене особисто ніколи не було свердловин своїх . Не було й немає. Перевіряйте хоч як. У заправному секторі – працював, так. У нафтотрейдерському – так. А в частині видобутку – ніколи не був пов’язаний, та й не буду… Не хочу, бо не маю права, у першу чергу», – заявляв він.

Поговорити з журналістом «Слідство.Інфо» для цього матеріалу Ставицький часу не знайшов.

«Батя, я стараюсь!»

На посаді голови «Надр України» Ставицький прославився ще і як розпорядник нерухомості, догоджаючи особисто Віктору Януковичу.

25-го вересня 2007 року «Надра України» вирішили помінятись майном із фірмою «МедІнвестТрейд» та передати резиденцію «Межигір’я» в Нових Петрівцях в обмін на два будинки на Парковій дорозі в Києві. Будівлями національна компанія змогла покористуватись лише добу: уже наступного дня уряд Януковича передав їх на баланс ДУС. А менше ніж за місяць, майно Межигір’я перейшло до рук компанії «Танталіт», у чиїй власності перебуває донині.

Таким чином, саме Ставицький взяв на себе більшу частину юридичної відповідальності по відчуженню Межигір’я, де зараз мешкає президент Янукович.

Межигір'я з повітря. Фото журналу "Кореспондент"

Очевидно, глава держави оцінив і особисту вірність і заповзятість Едуарда Ставицького.

В якості бонусу Едуард Анатолійович не лише отримав один із найважливіших міністерських портфелів. Йому вдалося провернути ще одну операцію з відчуженням державної нерухомості.

 

 

Ідеться про дві будівлі НАК «Надра України» на вулиці Володимирській у Києві.

У вересні 2007-го державна компанія, посилаючись на аварійний стан будинків, вирішує продати їх фірмам «Еліттранссервіс» та «Ярд-Шиппінг». Лояльність очільника Ставицького до двох фірм не була випадковою. Директором «Еліттранссервісу» у 2007 році був Олексій Харітонов, який ще з початку 2000-х працював разом зі Ставицькими. А «Ярд-Шиппінг» базувався в офісі народного депутата від ПР Віталія Борта – партнера Василя Джарти.

 

 

 

Однак, схоже на те, що будівлі зрештою так і не дійшли до Джарти чи Борта. У результаті перепродажу обидва об’єкти отримала кіпрська Zentax Limited.

Вказівку на можливих нових власників нерухомості дає «Реєстр судових рішень»: представником Zentax Limited в українських судах був угорський адвокат Пітер Паллаг. Як було згадано вище, саме він обслуговував інтереси пов’язаного зі Ставицьким міністра АПК Миколи Присяжнюка. І саме Паллаг на сьогодні є формальним власником «Голден Дерріка».

Щоправда, покористуватись елітною нерухомістю на Володимирський нові господарі так і не змогли: будинки стоять закинутими, а НАК «Надра України» змушені винаймати приміщення в старому бізнес-центрі на Севастопольській площі.

 

Володимирська 34

«Новий Курченко»

Державні тендери в енергетиці – золоте дно. Швидко й непрозоре свої перші сотні мільйонів на цьому заробила компанія «Газ України 2009», яку контролює скандально відомий Сергій Курченко.

Усі шанси стати ще одним Курченком має 29-річний Валерій Токар із Київщини, «людина нізвідки».

Два роки тому Токар балотувався в народні депутати по одному з округів Київщини.

Тоді він мав офіційний статус безробітногой жодної копійки особистого доходу.

У депутати Токар не пройшов, набравши 0,47% голосів виборців. А вже сьогодні він очолює ТОВ «Укратоменерго» – маловідому фірму, яка, тим не менше, виграла тендери у відомстві Ставицькогона 61 мільйон гривень.

А місяцем раніше «Укратоменерго» «випала честь» бути єдиним конкурентом «Голден Дерріка» на тендері «Чорноморнафтогазу», де близька до Присяжнюка-Ставицького фірма отримала 112 мільйонів гривень.

Про вашу фірму ніхто раніше не чув, а тепер їй вдається вигравати тендери на десятки мільйонів. Як? – питаємо Токара.

– Нам приховувати нічого, ми нормальна структура, зі спеціалістами. Ми будували, робили ремонти, реконструкції компресорних цехів, працювали в трансгазі, на лінійно-виробничих управліннях магістральних газопроводів.

У вашої фірми є офіс? Можна подивитися його? Поговорити з вами там?

– Добре, подзвоніть мені в понеділок, і я з вами зустрінуся в офісі.

Втім, в обіцяний час Валерій Токар виявився зайнятим і на зв’язок більше не виходив.

Пояснення тендерних успіхів його фірми може бути в тому, що одним із засновників «Укратоменерго» є Лариса Миколаївна Токар. Сам молодий директор підтвердив Слідству.Інфо, що це його родичка, щоправда, не уточнюючи, яка саме.

У соціальних мережах знайшлася Лариса Токар – уродженка Кіровоградської області 56-ти років.

Вона цілком може бути матір’ю Валерія Токара. А її походження підкріплює й без того вже усталену тенденцію: земляки Едуарда Ставицького з Кіровоградщини отримують чимало ласих шматків на тендерах міністерства енергетики.

Але, здається, це не дуже турбує Віктора Януковича.

Едуард Ставицький, будучи вірним членом президентської Сім’ї, схоже, заслужив право на створення власного угрупування у владі та бізнесі.

*   *   *

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 2

Пасаж на Хрещатику – одне з найпрестижніших місць Києва. Дружина енергетичного міністра Едуарда Ставицького, як свідчать дані Єдиного державного Реєстру, зареєстрована саме в одному з «пасажівських» будинків.

Витяг з ЄДР. Адреса дружини Ставицького – Пасаж на Хрещатику

 

«Едуард Ставицький тут живе?» – питаємо одного з тутешніх мешканців. – «Ні, тут живе його син Станіслав та невістка. А Едуард Ставицький живе в сусідньому під’їзді. Там машини їхні стоять, бачите? Син його на „Мазераті“ катається. Усе нормально в них».

 

 

Жителі цього під’їзду також підтверджують: їх сусідами є саме сімейство Ставицьких. Родина міністра займає три квартири – тобто, цілий поверх, кажуть місцеві. Одне з помешкань раніше використовувала «Партія зелених», за списком яких в 2006 році балотувалась Олена Ставицька. Ще раніше в цій квартирі жив співак Михайло Гришко, меморіальна дошка якому встановлена біля входу в під’їзд. Зараз двері квартир на поверсі прикрашають таблички «Приміщення народного депутата України».

Три квартири в Пасажі мають статус приміщень нардепа. В них, за твердженням сусідів – мешкають Ставицькі. Фото – Слідство.Інфо

 

 

 

 

«Все нормально», не тільки в Едуарда Ставицького і його родичів. Дуже комфортно себе почувають і найближчі друзі міністра енергетики.

Любі друзі й теплі місця

У нинішньому кабміні в Едуарда Ставицького є двоє перевірених часом друзів – міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков та міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк.

«Ми познайомились (зі Ставицьким – ред.) ще в студентстві. У нас профільна освіта – я геолог, він – гірничий інженер. На практиці пересіклись», – розповідає автору статтіОлег Проскуряков.

Дружба зі Ставицьким дала Проскурякову чимало. Друзі разом починали працювати у фірмі Ставицького – МПП «Аметист» в Олександрії. Потім, згідно офіційної біографії, Проскуряков працював у сімейній компанії Ставицьких «Тетерів-Нафті». Переходячи з посади на посаду у виконавчій владі, Едуард Ставицький не забував про друга й залишав нагріте місце саме для Олега Проскурякова.

Міністр екології Проскуряков усі посади у владі отримав "у спадок" від Ставицького. Фото із сайту Мінприроди

 

Так, у 2010-му році Ставицький іде на підвищення з посади голови правління НАК «Надра України» в керівники Державної служби геології та надр. На посаду, що звільнилася, одразу призначається друг Проскуряков. З керівників Держслужби геології та надр Ставицький іде ще вище – стає міністром екології та природних ресурсів. Звільнену посаду керівника Держгеонадр Ставицький знову ж таки залишає Проскурякову.

Зрештою, у грудні 2012-го року Ставицький стає міністром енергетики та вугільної промисловості. Вільне крісло мінекології традиційно посідає Олег Проскуряков.

Крім того, до переходу на роботу у виконавчій владі, Проскуряков встиг попрацювати ще в одній не чужій сімейству Ставицьких компанії: заступником директора з розвитку вже згаданої мережі автозаправок «БРСМ-Нафта».

Проскуряков навіть погодився віддати свою ділянку в Лютежі Київської області для будівництва однієї з АЗС мережі.

«Я не знаю, чи був він (автозаправочний комплекс – ред.) побудований. Я цю ділянку реалізував. Я просто продав її, але не „БРСМ“, а приватній особі. А що там було далі – я не знаю, я не слідкував за її долею», – коротко відповів друг Ставицького в коментарі Слідству.Інфо.

Інший друг міністра Ставицького – міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк. Як розповідає сам Присяжнюк, їхнє знайомство зі Ставицьким відбулось в Житомирі, коли аграрний міністр був заступником голови місцевої держадміністрації.

Міністри-друзі: Ставицький (по центру), по ліву руку від нього – Присяжнюк, далі Проскуряков

 

«Ставицький був успішним підприємцем. Ми працювали з ним як з меценатом, інвестором соціальних проектів у Житомирі… З ним я зараз дуже близько дружу. Я був натхненником того, щоб вони з дружиною народили другу дитину. Але на третю їх поки не вмовив», – сміється аграрний міністр у коментарі автору.

Нові скандали

Після зміни влади в 2005 році, Присяжнюк звільнився з облдержадміністрації й зайнявся бізнесом разом зі Ставицьким. Одним з їхніх спільних проектів стала компанія «Монолітінвест». Фірма мала намір зайнятися будівництвом.

«З „Монолітінвестом“ ми планували піти в будівництво, але не склалося», – розповідає Микола Присяжнюк. Публічна діяльність фірми обмежилася лише купівлею земельної ділянки в центрі столиці.

Дружньою до засновників «Монолітінвесту» можна також назвати скандальне ТОВ «Нові інвестиційні технології». Компанія зареєстрована за адресою Шота Руставелі, 17, у Києві – у тому ж приміщенні, де знаходилась легендарна фірма Миколи Присяжнюка «Риф».

На думку житомирської прокуратури, в 2007 році «Нові інвестиційні технології» сумнівним шляхом заволоділи частиною акцій ЗАТ «Волинські самоцвіти», і потім продали їх афільованому TIS Limited. У 2003 році одним з акціонерів «Волинських самоцвітів» стала страхова компанія «Класичне страхування», співзасновником якої був особисто Микола Присяжнюк. Саме ця компанія згодом продала акції «Новим інвестиційним технологіям».

Як зазначала прокуратура в апеляційному поданні, «Класичне страхування» знаходилось в одній квартирі з «Новими інвестиційними технологіями», що дало правоохоронцям підставу вважати договір нікчемним. Втім, суд вирішив, що думка правоохоронців була недостатньо переконливою та не задовольнив їх апеляцію.

Інфографіка: Ярина Михайлишин

 

А одним із засновників «Нових інвестиційних технологій», разом із кіпрським офшором TIS Limited, був та досі лишається Віктор Пономаренко, глава НАК «Надра України».

“Віктора Пономаренка знаю близько 10 років. З ним познайомився раніше, аніж зі Ставицьким. Я не скажу, що вони дружать, але сьогодні Пономаренко є підлеглим у Ставицького. До нас на роботу його привів Олександр Кравцов (нардеп V скликання від ПР – ред.)“, – розповідав Микола Присяжнюк автору цього тексту більше року тому.

Втім, «Монолітінвест» був далеко не єдиним будівельним проектом родини Ставицьких. Хоча в цій сфері їхня діяльність виявилась менш успішною ніж у продажі нафтопродуктів. Сам Едуард Ставицький разом із депутатом Київради Борисом Дроботом заснував фірму «Барви-2005», яка виступила замовником житлового комплексу «Зелена гора» в Гореничах Київської області площею в 130 тисяч квадратних метрів. Однак комплекс, задуманий як масив з 9-поверхових будинків та таунхаусів, соціальних та розважальних закладів – так і не був побудований.

Сам Ставицький, хоч і має багато впливових друзів, не вважає себе членом якогось бізнес-угрупування. «Я в жодній групі впливу не перебуваю й не перебував. А те, що в мене з багатьма людьми хороші стосунки, як і в політичних колах, так і в загальнолюдських – це так, це факт», – заявив про себе міністр журналісту Forbes-Україна Севгіль Мусаєвій.

Темні «Води України»

Намагаючись досягти газової незалежності від Росії, міненергетики на чолі зі Ставицьким активно просуває видобуток вуглеводнів усередині країни. Втім, і тут не обходиться без скандалів. Адже, окрім всесвітньо відомих енергетичних гігантів на кшталт Shell чи ExxonMobil, ласий шматок надр отримують і скандальні українські компанії.

Чимало резонансних розслідувань було присвячено фірмі зі «спального району» – «СПК Геосервіс», яка разом з транснаціональними корпораціями отримала частку у видобутку сланцевого газу на Юзівській та Олеській площах.

Однак, попри минулорічні скандали із «засланцями», Ставицькій і підлеглі продовжили залучати сумнівні структури до розподілу українських родовищ.

Майже місяць тому – 27-го листопада Едуард Ставицький підписав угоду про розподіл продукції, що видобуватиметься на площах Абіха, Суботіна, Кавказькій та Маячній у Чорному морі.

Едуард Ставицький підписує угоду про розподіл шельфу Чорного моря. Фото із сайту Міненерговугілля

 

Згідно з підписаним документом, дозвіл на розробку нафти й газу на чорноморському шельфі отримали італійська Eni, французька EdF, а також вітчизняні «Чорноморнафтогаз» і ТОВ «Води України». Цікаво, що найбільші частки проектуотримали Eni – 50%, та «Води України» – 35%, тоді як на долю «Чорномонафтогазу» та EdF припало лише 15%.

Відповідно до угоди, названі компанії зможуть видобувати близько двох мільйонів тон нафти та газового конденсату на рік. Причому три чверті видобутих вуглеводнів бізнесмени залишатимуть собі й лише чверть віддаватимуть державі.

Частина шельфу Чорного моря, переданого Ставицьким у розробку інвесторам. Джерело – "Укргеофізика", сайт ua-energy.org

 

Квота іноземних компаній може викликати питання щодо захисту національних інтересів українськими чиновниками. А от значний шматок, який отримала маловідома українська ТОВ «Води України», породжує підозри в махінаціях.

Адже ТОВ «Води України», хоч і має в засновниках державні компанії «Надра України» та «Західукргеологію», цілком схожа на фірму-прокладку.

Тривалий час вона була зареєстрована на вулиці Володимирській, 34, у Києві. Ця будівля, що раніше належала «Надрам України», була продана за часів керівництва компанією Едуардом Ставицьким у 2007 році.

Впродовж кількох років будинок стояв закинутим, а тому сконтактувати з «Водами» видавалось маловірогідним. Більше того, в 2010 році Окружний адмінсуд Києваприйняв рішення про ліквідацію «Вод України» через те, що компанія кілька років не вела жодної діяльності. Щоправда, згодом представники фірми домоглися скасування цього рішення.

Знайти діючий офіс та працівників «Вод України» виявилося справжньою проблемою. Міський телефон фірми не відповідає. Довелося телефонувати до компанії засновника – НАК «Надра України»:

– Підкажіть, як можна зв’язатися з «Водами України»?

– Людина, яка могла б відповісти на ваше питання, поїхала в міністерство й більше, нажаль, ніякої інформації не можу вам надати. Зателефонуйте завтра після обіду.

А хтось ще може розповісти щось про «Води України»?

– Ні.

Ані наступного дня, ані пізніше людина, яка щось знає про «Води України» на робочому місці так і не з’явилася.

Слідство.Інфо вирішило на прес-конференції спитати самого міністра, чому для такого масштабного проекту було обрано не надто активну компанію. «Під кожний проект, це європейський, міжнародний досвід, робиться компанія, яка й виконує умови. Наприклад, компанію Eni представляє також дочірня компанія. Це міжнародний досвід, роблять дочірні компанії, щоб обмежити ризики, спростити прийняття тих чи інших рішень», – розповів він.

Однак міністр так і не відповів, чим саме займатимуться «Води України» та перейшов до наступного питання.

Окрім площі Абіха, компанія отримала 20-річний дозвіл на видобуток нафти й газу наСлюсарівській площі в Криму. «Води» планують розробляти не лише кримські надра: компанія намагається отримати дозволи Львівської облради на розробку Глухівської,БоратицькоїПівнічно-Яворівської та Південно-Рудківської площ.

Попри примарний статус, режим повного сприяння для «Вод України» пояснюється просто.

Керівник перспективного розробника надр – також не чужа людина колу Едуарда Ставицького. У 2011 році, коли Ставицький був головою Держгеонадр, директором «Вод України» став Юрій Омельченко. Ним він є й по сьогодні. За даними «Наших грошей», Омельченко раніше очолював ТОВ “Торговий дім «Гермес», одним з власників якого був батько міністра Анатолій Ставицький.

І сьогоднішній державний контроль над «Водами України» не є великою перешкодою. Схема, за якою державу викидали зі статутного капіталу енергетичних компаній, практикувалася ще під час першого приходу Ставицького в «Надра України».

Але про це докладніше в заключній частині публікації.

*   *   *

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо» спеціально для Української правди

 

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 1

На підтримку вимог Евромайдану щодо відправки кабміну Азарова у відставку, «Слідство.Інфо» у рамках проекту «ЧЕСНО» проводить аудит уряду та пропонує перше розслідування: Едуард Ставицький, ключовий речник на тему підписаних Януковичем угод 17 грудня в Москві.

Ставицький обіймає одну з найбільш важливих і «смачних» посад в українському уряді. Він є міністром енергетики та вугільної промисловості в країні, де великі капітали зароблялися саме на постачанні газу та вугілля. Ця посада красномовно свідчить, наскільки важливий статус має Ставицький у так званій Сім’ї президента. Такі потужні фінансові потоки Віктор Янукович не довірив би абикому.

Історія сходження Едуарда Ставицького в крісло енергетичного міністра – це історія суцільних скандалів та оборудок, частина з яких особисто пов’язана з Віктором Януковичем.

Вузьке сімейне коло

«В чьом проблєма? Я вам говорю, в чьом проблєма?» – чоловік похилого віку в темному плащі та картузі роздратовано нас запитує про мету зйомки. Мешканці сусідніх будинків, стверджують, що цей літній чоловік є Анатолієм Борисовичем Ставицьким – батьком міністра Едуарда Ставицького.

Батько Едуарда Ставицького не хоче називати своє ім'я? Фото – Слідство.Інфо

 

 

\”Бізнесове\” гніздо Ставицьких знімати заборонено

Відео Громадське ТБ. Бізнес Ставицьких знімати заборонено

Втім, на наполегливі прохання, невідомий називати своє ім’я не захотів. Йому не сподобалося, що журналісти знімають будинок «31-Г» по вулиці Шота Руставелі в Києві. Ця відремонтована кілька років тому будівля є справжнім родовим гніздом клану Ставицьких.

Родове гніздо сімейства Ставицьких у Києві. Фото – Слідство.Інфо

Будинок став місцем реєстрації низки фірм, засновниками яких є чи були члени родини Едуарда Ставицького. Зокрема – батько, Анатолій Ставицький, та його дружина, Олена Ставицька. Упродовж останніх 15 років вони стали засновниками численних бізнесів у різних галузях: торгівлі пальним, будівництві та навіть у туризмі.

Чимало водіїв бачили жовті заправки з дивною назвою: «БРСМ-Нафта». В останні кілька років ця мережа стала активно розвиватися. Успіх компанії став настільки помітним, що в 2011 вона навіть увійшла до переліку 200 найбільших компаній за версією Forbes під номером 95. За 2011-й рік виручка «БРСМ-Нафти» досягла 3 мільярдів гривень, хоча раніше компанія була маловідомою й локальною.

БРСМ-Нафта не чужа енергетичному міністру. Фото з сайту БРСМ

«БРСМ-Нафту» – скорочення від російського «БытРемСтройМатериалы» – створили два київських підприємці Андрій Біба та Олександр Поліщук на початку 2000-х років. Впродовж перших років існування нічого не вказувало на її зв’язок із високопоставленими посадовцями. До 2010-го компанія не могла похвалитися значними досягненнями. В її активах було близько 20-ти заправок, які в основному були зосереджені в Київській області.

Після перемоги Віктора Януковича на виборах президента, Едуарда Ставицького було поновлено на посаді голови правління НАК «Надра України».

А невдовзі в «БРСМ-Нафти» з’являється й новий співвласник – Валентина Ушакова. Ця жінка зовсім не випадкова людина для Ставицьких. Вона, спільно з батьком та дружиною Ставицького, була засновником чи директором компаній: «Моноліт 2», «Інвест менеджмент», «Актив капітал груп». Сама Ушакова є співвласницею ще близько десятка інших фірм, значна частина яких пов’язана із продажем нафтопродуктів.

Витяг з ЄДР: БРСМ-Нафта

Численні джерела та сусіди Ставицьких стверджують, що Ушакова є тещею міністра енергетики. Втім, коли автор спитала про це самого Едуарда Ставицького, той замість відповіді про тещу, почав швидко залишати приміщення.

Stavitsky about Ushakova

 

Примітний збіг: після входження Ушакової до складу співвласників «БРСМ-Нафти» в 2011-му році та посилення позицій Едуарда Ставицького у владі, з 2011 року в цієї мережі почалося бурхливе зростання. На сьогодні вона володіє 130-ма заправками в більшості регіонів України й продовжує стрімко нарощувати кількість АЗС. Крім того, у власності БРСМ – три нафтобази та митно-ліцензійний склад.

За даними Forbes-Україна, основний прибуток «БРСМ-Нафта» отримує від оптового продажу нафтопродуктів через свого трейдера «Біотехнології-2000».

Про методи роботи пов’язаних з «БРСМ-Нафтою» компаній можна судити з «Реєстру судових рішень». У 2011 на Гайсинський спиртзавод прийшов інвестор, який встановив власне обладнання для виготовлення компонентів альтернативного пального. За договором, завод не мав права виготовляти продукцію для інших підприємств без згоди власника установки. Та вже за кілька місяців держпідприємство отримало листи від «Укрспирту», згідно з якими воно мало співпрацювати не з інвестором, а з «Біотехнологіями-2000».

Втім, сам Едуард Ставицький переконує, що, незважаючи на високу посаду, бізнесу родини він не допомагає: «Батько працює, займається бізнесом. У нашому сімейному маленькому бізнесі, де ми справно платимо податки й усе офіційно показуємо. Я ні на копійку не зробив лобістських моментів на користь того, чим займається мій батько», – запевняв він у 2011-му році журналіста Forbes-Україна Севгіль Мусаєву.

Перші скандали

У бізнес із великими оборотами Ставицькі прийшли на початку 2000-х років. Тоді батько та дружина енергетичного міністра були співзасновниками компаній: «Васильків нафта», «Тетерів-Нафта» та «Київ нафта», які займались торгівлею нафтопродуктами.

Особливу увагу гравців ринку та чиновників тоді привернула саме «Тетерів-Нафта», зареєстрована в селі Станишівка, Житомирської області. Компанія займалась виробництвом сумішевих бензинів, що надавало їй можливість сплачувати нижчий акцизний збір. У 2002-му «Тетерів-Нафта» налагодила особливо плідну співпрацю із передовим виробником бензинів – Лисичанським НПЗ. Високооктанові домішки фірма отримувала з Лужанського і Дублянського спиртзаводів.

«Був такий смішний момент на ринку, коли практично все пальне з Лисичанського і Кременчуцького заводів стало спрямовуватися на цю станцію, і з неї вже розподілятися кінцевим покупцям. Але це все було в рамках закону», — розповідає експерт паливного ринку Сергій Куюн.

Це підтверджується навіть даними Кабінету Міністрів: згідно з його пояснювальною запискою, в другій половині 2002-гого року завод ЛІНОС відправляв до 95% бензину «Тетерів-Нафті». Український уряд тоді бив на сполох: фірма Ставицьких не сплатила акцизів на 97 мільйонів гривень, виробляючи альтернативне пальне.

«Закінчилося все тем, що Кучма зібрав в лютому 2003-го року нараду й сказав: „Так, хлопці, припиняйте це все!“ І після цього ця схема згорнулась», – додає Сергій Куюн.

Але в листопаді 2002-го фірма Ставицьких «Тетерів-Нафта» все ж таки потрапила в поле зору правоохоронців. Як повідомляли «Подробиці», тієї осені СБУ Одеської області попередила спробу «Тетерів-Нафти» незаконно отримати відшкодування ПДВ у розмірі 19 мільйонів гривень. Тоді ж правоохоронці попередили відправлення «Тетерів-Нафтою» на адресу однієї з іноземних фірм вимірювальних приладів на 95-ти мільйонів гривень. Управління СБУ в Одеській області підтвердило «Слідству. Інфо», що в листопаді 2002 року проти посадових осіб компанії Ставицьких порушили кримінальну справу, однак зауважили, що подальший перебіг справи не відноситься до сфери їхньої компетенції.

Такий скандал був не одиничним для «Тетерів-Нафти». За кілька місяців до того фірма Ставицьких та ЗАТ «Орлан-Беверіджиз» через Одеський аеропорт відправили аналогічний товар на суму понад 133 мільйони гривень. Ціна, за розрахунками СБУ, виявилась завищеною, а підприємці отримали право на повернення більше 22 мільйонів гривень із бюджету в якості ПДВ.

Невдовзі після описаних подій, фірма Ставицьких змінює назву на «Еко-2003». Щоправда, перейменування не позначилося на законослухняності компанії. У неї знову почалися проблеми із законом.

За даними Реєстру судових рішень, на початку 2004-го року родинна фірма міністра енергетики знову засвітилася у спробі фіктивного відшкодування ПДВ.

Тільки тепер оборудка стосувалася продажу «неіснуючих банкоматів» на суму 111 мільйонів гривень. Як з’ясувало слідство, злочинна мережа з майже десятка компаній намагалася таким чином «розвести» держбюджет на 19 мільйонів гривень неіснуючого ПДВ. У підсумку, директор однієї з компаній із цього ланцюжка отримав п’ять років умовно. Родина Ставицьких відбулася переляком.

Зрештою, у грудні 2004-го року Госпсуд Житомирської області визнав «Еко-2003» банкрутом і на початку 2005-го року фірма ліквідувалась.

Партнерство з «зеленими»

Навіть після закриття «Тетерів-Нафти», нафтотрейдерство лишалось основним бізнесом Ставицьких. Для бізнесу родина міністра знайшла надійних партнерів – членів впливової тоді Партії зелених. Партійні квитки не заважали новим друзям Ставицьких займатись зовсім неекологічною діяльністю – продажем нафтопродуктів та розбудовою мереж заправок.

Тоді, на початку 2000-х, кілька нафтотрейдерських мереж об’єднались під єдиним брендом «Екоіл». Серед них були й компанії Анатолія та Олени Ставицьких, зокрема, «Київ Нафта», «Васильків-Нафта» та «Нафта-Продукт» давнього друга Ставицького – Олега Проскурякова. Їхніми партнерами, за даними ЗМІ, виступили впливові топ-кандидати «зелених» – у тому числі, співвласник «Трансбанку» Володимир Костерін. Останній, на жаль, не знайшов часу відповісти на питання для цієї статті.

У 2003 році «Екоіл» укладає вигідну угоду з НАК «Нафтогаз України». Дві компанії спільно створювали нову мережу АЗС під брендом: «Нафтогаз-Екоіл». Для неї держава надавала дешеве пальне із Шебелинського газопереробного заводу, а «Екоіл» повинен був продавати його на брендованих заправках. З боку держави дана угода була погоджена тодішнім головою «Нафтогазу» Юрієм Бойком, а одним із керівників приватної компанії-партнера виявився ніхто інший, як Едуард Ставицький.

Завдяки дешевим державним нафтопродуктам «Нафтогаз-Екоілу» вдавалось тримати низькі ціни в порівнянні з іншими автозаправними мережами.

Та успіх тривав недовго. У 2005 році «Екоіл» не знайшов спільних інтересів із новим керівництвом «Нафтогазу» та перестав отримувати шебелинські продукти за спеціальним тарифом. «Екоіл» поступово підвищував ціни на бензин та врешті-решт змушений був припинити існування, а заправки продав мережі WOG бізнесмена Ігоря Єремеєва.

Бізнес-зв’язки Ставицьких у певний момент переходять у політичну площину: приміром, Олена Ставицька йшла десятим номером у списку «зелених» на виборах до ВР-2006. Спроба отримати мандат виявилась неуспішною: ні вона, ні її чоловік, який того року був у четвертій сотні Партії регіонів, до парламенту так і не пройшли.

Цікаво, що незважаючи на бізнесове одноголосся, у родині міністра присутній політичний плюралізм. Так, мати міністра, Вікторія – член КПУ, та в 2010—2012-х роках навіть була секретарем Олександрійської міськради. Щоправда, у 2012 році Вікторії Ставицькій не допомогла навіть посада сина-міністра: її звільнили з посади рішенням міськради.

Втім, масштаб інтересів Едуарда Ставицького настільки значний, що він спирається не тільки на родичів, а й на численних друзів.

*   *   *

 

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Как зарабатывают новые министры

В правительстве своего владельца ждут еще два министерских портфеля: министра культуры, которого обязан подыскать «гуманитарный» вице-премьер Константин Грищенко, и министра промышленной политики, который должен стать креатурой «энергетического» вице-премьера Юрия Бойко. Все остальные – известны. И о них уже можно многое сказать: с кем связаны и как зарабатывают.

Угольная королева — министр социальной политики Наталья Королевская

Наталья Королевская, хотя и не занимала должностей в исполнительной власти, во времена премьерства Юлии Тимошенко курировала ликвидированное сейчас министерство угольной промышленности. Перед самым приходом правительства Азарова Королевская обеспечила назначение менеджеров бизнесмена Рината Ахметова гендиректорами мощных государственных угледобывающих предприятий: «Донецкая угольная энергетическая компания», «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит». Два последних в итоге были переданы в концессию ДТЭКу.

Официально Королевская признает за собой только один актив – предприятие «Луганскхолод», владеющее торговой маркой «Королевское мороженое». Но основной бизнес политика сосредоточен именно в угольной отрасли. Через ряд фирм ее супруг Юрий Солод контролирует «Львовскую угольную компанию». Это предприятие владеет обогатительной фабрикой «Червоноградская», которая занимается переработкой угля, добытого на пока еще государственном объединении «Львовуголь», самом мощном в Западной Украине.

Тень Ставицкого — министр экологии и природных ресурсов Олег Проскуряков

Бывший глава НАК «Надра Украины», советник главы правления НАК «Нафтогаз Украины» Олег Проскуряков – правая рука Эдуарда Ставицкого, который сменил должность министра экологии и природных ресурсов на кресло главы Минэнергоугля.

По информации агентства по развитию инфраструктуры фондового рынка, Олег Проскуряков работал заместителем директора по развитию компании «БРСМ-Нафта». Компания – активно развивающийся оператор АЗС. За два года – с 2010 по 2012-й – она увеличила количество своих заправочных станций с 26 до 75. «БРСМ-Нафта» принадлежит Эдуарду Ставицкому, который контролирует ее через своего отца Анатолия.

Проскуряков был также соучредителем «Западно-региональной инвестиционной компании» вместе с предприятием «Риф» – материнской платой для сборки бизнеса министра агрополитики Николая Присяжнюка.

СКМщик — министр экономического развития и торговли Игорь Прасолов

Игорь Прасолов – квота так называемой группы Ахметова в парламенте. В свое время Прасолов возглавлял принадлежащую самому богатому украинцу группу СКМ, с кресла директора которой и попал в Верховную раду в 2006 году. Был заместителем председателя, а потом и председателем совета Нацбанка.

Еще до СКМ Прасолов создал инвестиционную компанию «Керамет Инвест», позже переименованную в «Юпрас Капитал», а пару лет назад – в «Альтана Капитал». В 2009 г. инвесткомпания официально сменила владельца. Прасолов, якобы, все продал своему менеджеру Анатолию Амелину, который в 2010 г. занял пост одного из руководителей Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (НКЦБФР).

С тех пор у нардепа не было публичного бизнеса, но лишь официально. «Украинское кредитно-рейтинговое агентство», которое в этом году получило от НКЦБФР статус уполномоченного рейтингового агентства, оформлено на дончанина Андрея Мустафу, ведущего совместный бизнес с Натальей Прасоловой – женой новоиспеченного министра.

По другой версии, Прасолов переписал бизнес на жену, которая дистанцировалась от группы Ахметова и имеет общий бизнес с сыном президента Александром Януковичем.

Агрессивный машиностроитель — министр обороны Павел Лебедев

Новый глава Минобороны – железнодорожный магнат, почетный президент промышленно-инвестиционной группы транспортного машиностроения «Интер Кар Групп». В группу входят производители грузовых вагонов, литья, оборудования и комплектующих.

Главный производственный актив – ПАО «Дизельный завод» (Кривой Рог), сервисный – компания «Интерлизинвест», которая, согласно рейтингу Forbes.ua, входит в шестерку крупнейших частных железнодорожных перевозчиков. В наличии у компании парк из более чем 1200 грузовых вагонов. За кредитные средства ЕБРР в размере $75 млн «Интерлизинвест» намерена расширить его еще на 3000 вагонов.

Партнер Лебедева по бизнесу – бизнесмен Леонид Юрушев. До 2006 г. новый военный министр пребывал в должности замначальника управления инвестиционного бизнеса в банке «Форум», главным акционером которого на то время был Юрушев.

Личный юрист — министр Кабинета министров Елена Лукаш

В отличие от некоторых других новых членов Кабмина, Елена Лукаш не может похвастаться крупными бизнес-активами. За свою карьеру она основала лишь юридическое агентство «Именем Закона». На всю страну ее имя стало известно в 2004 г., когда, будучи юристом ООО «Юридическое агентство «Либера», учрежденного сестрой Татьяной, она защищала в Верховном суде интересы кандидата в президенты Виктора Януковича.

Тем не менее многим коллегам по Кабмину Лукаш даст фору по части политического влияния. Встретив 2010 г. в статусе рядового народного депутата от Партии регионов, после инаугурации Виктора Януковича она стала первым замом главы администрации президента – представителем президента в Конституционном суде. С тех пор Лукаш входит в круг людей, особо приближенных к гаранту. Благодаря этому могут не переживать за свои карьеры ее муж, Григорий Ильяшов – председатель Службы внешней разведки, и сестра Татьяна – член Центральной избирательной комиссии.

Мистер «Криворожье» — министр регионального развития, строительства и ЖКХ Геннадий Темник

Карьера Геннадия Темника тесно связана с городом Кривой Рог Днепропетровской области – родиной семьи Вилкулов. Юрий Вилкул на последних местных выборах избран мэром Кривого Рога. С 2010 г. Темник работал заместителем его сына – губернатора Днепропетровской области Александра Вилкула. В Кабмине днепропетровская иерархия сохранится. Темник по-прежнему будет работать под началом Александра Вилкула, который назначен вице-премьером, курирующим, в том числе, и вопросы ЖКХ.

Основной бизнес Темника – агропредприятие «Новолозуватское», совладельцем которого сейчас является его супруга Валентина Темник. Предприятие владеет землей в Днепропетровской области, выращивает и реализует зерно. Пока Темник работал в Днепропетровской облгосадминистрации, выручка «Новолозуватского» увеличилась почти в два раза – до 40 млн грн. в 2011 г.

Локомотив Ахметова — министр инфраструктуры Владимир Козак

Владимир Козак – кадровый железнодорожник. Он возглавлял «Укрзалізницю» два раза. Сначала в 2006—2007 гг., когда премьером был Виктор Янукович, а потом – с 2011 г. Транспортный менеджер, как и его предшественник Борис Колесников, считается близким к бизнесмену Ринату Ахметову.

В 2000—2001 гг. Козак возглавлял одиозного оператора железнодорожных вагонов «Лемтранс», который осуществлял посреднические услуги между грузовладельцами и государственными железными дорогами. Позже Козак возглавлял учрежденный «Лемтрансом» «Межрегиональный промышленный союз». До последнего времени совладельцем «Лемтранса» был товарищ президента Виктора Януковича – Антон Пригодский. Сейчас «Лемтранс» официально входит в группу СКМ Рината Ахметова.

Спец по обогащению — вице-премьер-министр Александр Вилкул

Вилкул начинал помощником экскаваторщика на Южном горно-обогатительном комбинате (ГОК), работал на Центральном и Северном ГОКах (объединенная дирекция), где дослужился до должности генерального директора. ГОКи на тот момент управлялись группой СКМ Рината Ахметова. В 2010 г. Вилкул был назначен губернатором Днепропетровской области.

Ввиду того что Вилкул – наемный менеджер, а не предприниматель, в самостоятельном бизнесе он замечен не был. Но этого нельзя сказать об его отце Юрии Вилкуле, городском главе Кривого Рога и депутате Днепропетровского облсовета. Вилкул-старший имеет отношение к созданию компаний «РудТранс» (грузоперевозки), «Кривбасрудпром» (экспедиторские услуги). Но этот небольшой в масштабах страны бизнес никогда не шел вразрез интересов Рината Ахметова в регионе.

Позитивный лоббист — министр иностранных дел Леонид Кожара

Леонид Кожара на пару с другим дипломатом от Партии регионов Иваном Попеску представляют интересы нынешнего украинского правительства в международных институтах. Кожара – соучредитель неправительственной организации European Centre for a Modern Ukraine (Европейский центр современной Украины), зарегистрированной в Бельгии, которая используется для формирования позитивного имиджа Партии регионов в Европе.

В 2002—2004 гг. Кожара работал послом Украины в Швеции. С тех пор новоназначенного министра иностранных дел называли лоббистом стран Скандинавии – он активно помогал шведским компаниям Tetra Pak и IKEA завоевывать украинский рынок.

Казначей семьи — министр доходов и сборов Александр Клименко

Самый молодой член правительства, 32-летний Александр Клименко объединил под своим началом функции Налоговой службы, которую он раньше возглавлял, и Гостаможни.

Одна из основных вех его жизни – учеба в Донецком государственном университете управления. Этот же вуз окончили в свое время бывший вице-премьер Борис Колесников (29-е место в списке богатейших Forbes), совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута (14-е место), глава совета директоров ФПГ «Альтком» Александр Тисленко (64-е) и другие миллионеры.

В 2005—2010 гг. Клименко работал замом начальника специализированной государственной налоговой инспекции по работе с крупными плательщиками налогов города Донецка. Там он познакомился с нынешними членами правительства и «членами семьи» президента Виктора Януковича.

И хотя публичным бизнесом Клименко пока не обзавелся, в правительстве он получил одну из наиболее ответственных должностей. Бывший глава Налоговой будет отвечать за пополнение государственной казны.

Первый после сына — первый вице-премьер-министр Сергей Арбузов

Бывший руководитель Нацбанка Сергей Арбузов – близкий друг старшего сына президента Александра Януковича. Его мать Валентина Арбузова управляет Всеукраинским банком развития, 100% акций которого принадлежат непосредственно Александру.

В Донецке у Арбузовых есть и собственный бизнес. Компания «Приваттур», совладельцем которой является отец Сергея – Геннадий Арбузов, занимается сдачей в аренду недвижимости. Компания «Дент-Сервис», основанная бывшим главой Нацбанка и его отцом, торгует фармпрепаратами.

 

Сергей Головнев, Алексей Грибановский

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: