Сообщения с тегами ‘Ставицкий’

Регіонал Ставицький у 2015 році по-новому заробив мільйони на схемі зі штрих-кодами. Відео

Опубликовано: Березень 3rd, 2015

Stavitskyi-Eduard1-300x217

 

Перевірка Державної фінінспекції у грудні 2014 року виявила, що ДП “Поліграфкомбінат «Україна» Нацбанку протягом одного року виплатило компанії «Уніт» щонайменше 279 млн грн за нанесення непотрібного штрих-коду.

Як з’ясували журналісти телепрограми «Наші гроші», ця компанія належить міністру-втікачу Едуарду Ставицькому.

Минулого року «Наші гроші» з’ясували, що новий графічний елемент на акцизних марках від “ПК «Україна» легко підробити, сам код не містив корисної інформації, а контролюючі органи не володіли пристроями для його зчитування, відтак його ефективність дорівнювала нулю.

Однак тоді журналістам не вдалось дізнатись, кому державний комбінат перерахував сотні мільйонів гривень.

Після ефіру програми, восени 2014 року, Кабінет міністрів підписав постанову про здешевлення марки акцизу, а відтак і ліквідації непотрібного штрих-коду.

У грудні 2014 року співробітники Держфінінспекції виявили, що розробником та отримувачем коштів є компанія «Уніт».

Протягом співробітництва державні поліграфісти сплатили «Уніту»:
131 млн грн (друге півріччя 2013)
148 млн грн (перше півріччя 2014).

Сума за друге півріччя 2014 року у звіті не вказана, однак захисні елементи на марку акцизного податку поліграфісти наносили аж до 1 лютого 2015 року.

Вказані суми є винагородою за використання запатентованого винаходу, а саме програми «Трек-енд-трейс» для нанесення захисного елемента.

Засновник фірми «Уніт» — кіпрська компанія «Феріоло холдінгз лтд», у 2013—2014 роках її співзасновником була компанія «Сайкон Холдингс ЛТД» («Sykon Holdings LTD»).

Як з’ясувало видання «Deutsche Welle», компанія «Сайкон» є власником кіпрскої фірми «Магавенія Інвестментс» («Magavenia Investments»), на яку нещодавно переписали ТОВ «Актив капітал груп», яким раніше володіла теща Едуарда Ставицького — Валентина Ушакова. Директором «Актив капітал груп» і досі залишається Анатолій Ставицький, батько екс-міністра.

Нагадаємо також, що фірма («Sykon Holdings LTD») була задіяна в схемі заміни касових апаратів на апарати із можливістю передачі даних.

Водночас, всупереч власній осінній постанові, яка припиняла використання «штрих-коду Ставицького» у 2015 році, 29 грудня 2014 року Кабінет міністрів подовжив друк псевдозахисту на один місяць, до 1 лютого 2015 року.

Таким чином і в новому році фірми втікача і екс-міністра енергетики Едуарда Ставицького отримували виплати від України.

  “]

В серпні Інтерпол оголосив Едуарда Ставицького міжнародний розшук, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Рубрики Ставицький Едуард Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Регіонал Ставицький у 2015 році по-новому заробив мільйони на схемі зі штрих-кодами. Відео

Газові вампіри. Хто висмоктує український газ?

Опубликовано: Листопад 22nd, 2014

gaz_hren1Тема газу та й загалом тема енергетичної незалежності в Україні — найболючіша та найактуальніша на сьогодні. Як, зрештою, і тема бюджетних коштів, бо їх повсякчас не вистачає навіть на захищені статті видатків. Тому здається дивним, що досі не наведений лад в українській газовидобувній галузі, яка, як виявилося, працює не на державу, а на приватний капітал.

Основним гравцем на ринку видобутку природного газу і газового конденсату в Україні є ПАТ «Укргазвидобування», яке до грудня 2012 року мало перед власною назвою абревіатуру ДП (у публічне акціонерне товариство «дочка» НАК «Нафтогаз» перетворилася за волею Миколи Азарова та Юрія Бойка). Минулого року ця компанія видобула 15 млрд куб. м газу, що складає 75% видобутку в Україні.

ПАТ «Укргазвидобування» – вертикально інтегрована компанія із замкнутим циклом виробництва: пошук, геологічна розвідка родовищ нафти і газу, їх розробка, видобуток, транспортування, переробка вуглеводневої сировини і реалізації нафтопродуктів. У складі компанії – два газовидобувні управління, підприємство з буріння свердловин, управління з переробки газу i газового конденсату.

Компанія веде розробку газових, нафтогазових і нафтогазоконденсатних родовищ в Харківській, Полтавській, Сумській, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях, займається геологорозвідкою у Дніпровсько-Донецькій западині та Карпатському регіоні (донедавна такі роботи велися й у північній частині Керченського півострову та на Прикерченському шельфі Чорного і Азовського морів).

На сайті компанії викладена її місія: «Пріоритетним напрямком роботи ПАТ „Укргазвидобування“ є створення ефективної державної компанії, лідера на ринку видобутку газу, газового конденсату та нафти». Звучить, як побажання на день народження, коли винуватцю торжества бажають чогось бажаного, але мало досяжного. Бо і ефективною, і державною у повному розумінні цього слова компанія зможе стати лише тоді, коли очиститься від фірм-паразитів, що присмокталися до газових свердловин ще за часів Януковича-Азарова-Бойка-Ставицького.

Формально «Укргазвидобування» належить державі, проте кабальні договори, що були нав’язані компанії попередньою владою, роблять її заручницею приватного бізнесу, який, практично нічого в неї не вклавши, обдирає її, як липку. Держава при цьому нічого вдіяти не може, бо юридично її участь в управлінні обмежена.

Кожен рік у спільну діяльність передавалося усе більше об’єктів. Звичайно, приватний бізнес був зацікавлений у найбільш перспективних, з точки зору прибутковості, свердловинах. У результаті, майже усі ключові об’єкти газовидобувної інфраструктури було передано у приватні руки без права зворотного вилучення.

Як саме це оформлювалося з юридичної точки зору? Продати свердловини не можна, передати в оренду чи віддати у користування — дорого і клопітно, треба міняти ліцензії. Поступали іншим чином. Ось переді мною документ: «Договір купівлі-продажу №УГВ 6564/20/2-12 від 9 листопада 2012 року». Цим документом «Укргазвидобування» (тоді ще дочірня компанія НАК «Нафтогаз») в особі першого заступника директора Тамразова О.Г. передає у власність ТОВ «ТНГК» в особі директора Лісничого А.А. товар, який має назву “Нематеріальний актив «Право користування свердловинами №51, №53, №54, №55 Островерхівського родовища до 04.10.2027 року».

Вражає ціна товару — 1 129 200 грн (з ПДВ). Вартість середньої київської трьошки. Якщо розбити цю суму на періоди, то виходить, що за місяць користування однією газовою свердловиною компанія «ТНГК» платить трохи більше, ніж півтори тисячі гривень! При тому, що собівартість кожної такої свердловини (включаючи розвідку, буріння та облаштування) сягає 3-5 млн дол. США.

Не зайвим буде сказати, що весь видобуток газу з тих свердловин здійснювався і дотепер здійснюється саме потужностями «Укргазвидобування», а гроші за проданий у невідомому напрямку газ осідають у кишені власника «ТНГК». Тому не дивно, що компанії так сподобалася «співпраця», що вона її вирішила розширити, придбавши ще одну свердловинку №5 в тому ж родовищі (юридичною мовою — придбавши право користування свердловиною). Пікантна подробиця: відповідний договір купівлі-продажу №УГВ 8327/20/1-14 був підписаний тими ж сторонами, що і попередній, якраз у розпал Майдану — 22 січня 2014 року.

Подібний договір купівлі-продажу №УГВ 8466/20/1-14 Олексій Тамразов підписав і з ТОВ «Природні ресурси+», передавши фірмі право користування свердловинами №11 та №12 Бабчинського родовища до 31.12.2023 року. Відбулося підписання угоди 26 лютого 2014 року, тобто вже після розстрілу Майдану та втечі Януковича і його «сім’ї». Сьогодні у різних виданнях та на своїй сторінці у Facebook Олексій Тамразов виглядає героєм, начебто його «нахиляли», а він сам на сам боровся з системою. Тепер він узявся викривати корупційні схеми нинішнього керівництва «Укргазвидобування». А це нічого, що 26 лютого батько і син Пшонки, які, за його словами, змушували його грати за їхніми бандитськими правилами, вже були далеко за межами України? Чи він цього не знав, і продовжував слухняно виконувати їхню волю?

Не лише окремі свердловини, а й саме підприємство з усіма тельбухами потрапило до чиїхось дуже чіпких рук. Як це сталося? Схема проста і елегантна водночас. Але, щоб її застосувати, треба дуже-дуже заохотити посадових осіб державного підприємства або просто мати неабиякий вплив на державному рівні. А краще — і те, і те. Отже, є державна компанія, яка займається видобутком природних ресурсів. У її розпорядженні знаходяться ці ресурси, державна ліцензія на їх видобуток, готові свердловини, устаткування, персонал тощо. І ось створюються кілька компаній, які пропонують цьому державному підприємству спільну діяльність. Воно через певні причини не може відмовити. Звичайно, збоку все це виглядає дуже пристойно: знайшлися інвестори, які профінансують оновлення обладнання, модернізують компанію, навчать новим управлінським підходам, виведуть компанію на IPO і таке інше. Тобто, розвиватимуть бізнес спільними зусиллями.

Безсумнівно, пропозиція досить приваблива. Але для початку треба оцінити внесок кожного з учасників цієї майбутньої спільної діяльності, тобто, насправді, одного учасника — державної компанії. Для цього робиться оцінка її активів. Звичайно ж, ці активи (природні запаси та потужності) оцінюються у копійки, на фоні яких грошовий внесок інших партнерів буде виглядати солідно. Головне, щоб їхня спільна участь була оцінена у більше, ніж 50%, хоча б на долю відсотка. Це дозволить приватному бізнесу узяти в свої руки контроль над цією спільною діяльністю.

Найбільш цікавий трюк відбувається із внесенням часток інших персонажів. Свої частки вони вносять кредитними коштами. А поручителем при кредитуванні виступає… та сама державна компанія. Псевдопартнерам навіть не треба дбати про повернення кредитів, державна компанія усе сама поверне. Тобто, якщо розібратися, державна компанія сама себе фінансує кредитними коштами.

Така схема недобросовісного державно-приватного партнерства застосовувалася й фірмами, що взяли в оборот «Укргазвидобування». Кредити, взяті в російських банках, фірми-партнери не повертали, а тягар їх обслуговування та повернення лягав на державну компанію. Таким чином, внесок приватного бізнесу в спільну діяльність був більш ніж сумнівним.

За результатами спільної діяльності (насправді, діяльності «Укргазвидобування») компанії, що брали участь у «співпраці», отримували дивіденди, які вкладали у проект як свою частку, таким чином все більше нарощуючи її. У різні проміжки часу компанії-прилипали змінювалися, змінювалися й їхні куратори. Усе відбувалося через судові рішення, які виключали учасника із спільної діяльності. Але святе місце пустим не буває, на заміну одній фірмі одразу ж приходила інша. Ці метаморфози співпадали зі зміною керманича енергетичної галузі.

Як правило, компанії, що присмокталися до «Укргазвидобування», були зареєстровані за кордоном. Бути іноземним інвестором в Україні добре: тут тобі і режим сприяння, і кращий захист твоїх прав. Але що заважає українському громадянину (а особливо можновладцю) зареєструвати компанію за кордоном? Не здивуюся, якщо кінцевими бенефіціарами цих компаній виявляться українські громадяни, наприклад, Ставицький, Бойко чи інші «кавалери ордену золотого батону».

Найбільша угода про спільну діяльність була укладена у 2011 році з компанією «Карпатигаз», власником якої є шведська Misen Energy. Ця компанія на фоні вищезгаданих фірм-липучок виглядає, як Аль Капоне на тлі пацанчиків з району. Якщо зайти на сайт цієї шведської фірми, стає зрозумілим, що співпраця з українським державним підприємством і видобуток українського газу — єдине, чим вона займається. За інформацією, що поширило видання «Наші гроші», Misen Energy належить на 29,6% кіпрській компанії Norchamo Limited, яку, в свою чергу, заснували компанії Heico Ventures і Suzel Enterprises. Дуже заплутаний ланцюжок. Проте Heico Ventures свого часу була співвласником кіпрської компанії Ostchem, що має відношення до фірташевського Group DF. Сам Фірташ казав, що не має до цієї компанії ніякого відношення. Може, воно і так. І без нього охочих поласувати дармовим газом в Україні вистачає.

Уся спільна діяльність із шведським інвестором відбувалася за описаною вище шахрайською схемою. Згідно з умовами договору про спільну діяльність із ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy зобов’язалися вкласти у модернізацію об’єктів газовидобувної інфраструктури: реконструкцію і ремонт 110 свердловин, будівництво двох дотисних компресорних станцій, комплексний розвиток Яблунівського родовища — 1 млрд грн (125 млн дол. США). За півтора місяці була підписана додаткова угода, яка передбачала значне розширення спільної діяльності — ще 10 нових проектів, які передбачали і геологорозвідку, і реконструкцію та ремонт ще 35 свердловин, і ще багато іншого. Відповідно, і обіцяний розмір інвестицій зріс утричі, до 3 млрд грн (375 млн дол. США). Невдовзі, за новою додатковою угодою, розмір інвестицій був знов збільшений, вже до 5 млрд грн. Прямий грошовий внесок компанії Misen Energy повинен був скласти 12,3 млн дол. США, які вона зобов’язалася внести до лютого… 2014 року. Тобто через три роки.

Вартість активів державного підприємства, що були передані у спільну діяльність, була суттєво занижена, що потім, у 2013 році, підтвердилося при проведенні незалежного оцінювання. Внесок державного підприємства у спільну діяльність оцінили у 49,9%, позбавивши державу права самостійного прийняття рішень та контролю. Фактично керуючою компанією, оператором спільної діяльності стала Misen Energy. Саме вона відтепер мала відображати на своєму балансі результати спільної господарської діяльності, акумулювати на своєму рахунку спільно зароблені кошти та розпоряджається ними.

При такому стані справ взагалі вже не важливо, хто є власником підприємства. Уявіть, що у дім увірвалися грабіжники, зв’язали господаря та обчистили оселю. А потім, зрозумівши, що їм нічого не загрожує, вирішують трошки в цьому домі пожити. Господаря, звичайно, не розв’язують, лише трохи послабили мотузки, час від часу годують та водять до туалету. Чи буде у такому випадку господар якимось чином наполягати на своєму праві власності на оселю? Так само і тут.

Фірми-партнери не квапилися виконувати свої зобов’язання щодо інвестування заявлених проектів. Фінансування проектів відбувалося із значним запізненням, не у тих обсягах, що було заплановано, а головне — за рахунок кредитних коштів. Шведський інвестор і його українська «дочка» взяли в «Сбербанка Росії» 48,6 млн дол. США за кредитними лініями і 365,3 млн грн за зобов’язаннями фінансового лізингу. Як водиться, поручителем при кредитуванні виступило державне підприємство. До речі, воно й повертало кредит, узятий своїм так званим інвестором. Лише цього року «Укргазвидобування» змушене було сплатити російському банку 22 млн грн за договорами поручительства ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy.

Якщо проаналізувати природу коштів, які шведська компанія вкладала у спільну діяльність, то виявиться, що понад 70% від загальних інвестицій — реінвестиції прибутку. Це кошти, які були зароблені «Укргазвидобуванням» на видобутому газі та нафтопродуктах.

Проте навіть за таких умов ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy не виконали інвестиційну програму, за 2011—2013 роки дефіцит фінансування склав 663,3 млн грн, тобто понад 30% від затвердженого плану.

Звичайно, за таких умов «Укргазвидобування» не може реалізовувати програму модернізації повною мірою. Цікаво, що державне підприємство, яке могло б саме себе профінансувати та виконати намічені роботи, не має права це робити: договором про спільну діяльність це заборонено.

21 лютого 2014 року (якраз у день втечі Януковича з Києва) були внесені зміни у договір про спільну діяльність, якими обсяг інвестицій зменшувався з 625 млн дол. США до 250 млн дол. США.

Насправді, з моменту підписання угоди про спільну діяльність і дотепер ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy внесли до спільної скарбнички аж 3 млн 213 тис. грн замість обіцяних 5 млрд грн. Усі інші кошти, які начебто були внесені інвестором — це, за великим рахунком, гроші самого державного підприємства: воно працювало, заробляло, навіть кредит гасило, який взяли горе-інвестори.

Втім, це не заважає інвесторам відчувати себе на коні. На початку червня, під час одного з круглих столів щодо газової ситуації в країні, фінансовий директор компанії «Карпатигаз» Артур Сомов запевнив поважне зібрання, що його компанія планує цього року інвестувати близько 1,2 мільярда гривень в проекти зі збільшення видобутку газу в рамках спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування». Ці гроші, за його словами, планується вкласти у придбання обладнання, будівництво газокомпресорних станцій, запуск дев’яти дотисних газокомпресорних станцій, мовляв, це дозволить зберегти видобуток газу на високому рівні. Сомов також повідомив, що компанії торік не вдалося запустити заплановану кількість компресорних станцій через надмірну бюрократизацію і корупції в державних органах. «Якби нам не заважали останні два роки, то ми могли б вийти на 1-1,1 млрд кубометрів на рік», — зауважив він.

Не знаю, що саме він мав на увазі, коли казав про державні органи, які якось заважають його фірмі. Може, йшлося про надмірну увагу правоохоронних органів до «Укргазвидобування»? Зараз там, дійсно, не спокійно. 28 серпня «Укргазвидобування» на своєму сайті розмістило відкритий лист наступного змісту:

«ПАТ „Укргазвидобування“ відкидає звинувачення прокуратури на адресу керівництва компанії щодо можливого перевищення повноважень службовими особами. Співробітники ПАТ „Укргазвидобування“ не отримували від слідчих прокуратури жодних обвинувачуваних матеріалів.

При цьому, на сьогоднішній день усі керівники ПАТ „Укргазвидобування“, як і раніше, виконують свої функції в рамках повноважень.

Також керівництво компанії звертається до правоохоронних органів з проханням виконувати свої професійні обов’язки в рамках чинного законодавства, не порушуючи, при цьому, механізм роботи компанії, оскільки подібні заяви та обвинувачення дають негативне забарвлення іміджу підприємства щодо ведення ділових відносин з партнерами. А збитки компанії одразу ж віддзеркалюються на об’ємах видобутку природного газу, що є основою енергетичної незалежності нашої держави».

Правоохоронним органам, дійсно, давно потрібно було розібратися із шахрайськими схемами навколо державного підприємства. Проте може треба трохи змістити фокус уваги? Коли на собаці заводяться блохи, його зазвичай не б’ють, а допомагають тих бліх позбутися…

Роман Волинський, Національне бюро розслідувань України

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Газові вампіри. Хто висмоктує український газ?

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 3

Опубликовано: Січень 14th, 2014

Про майновий статус: За 2012 рік сім’я міністра енергетики та вуглепрому Едуарда Ставицького заробила майже вдесятеро більше ніж у 2011-му. Якщо в 2011 році сума сукупного доходу членів родини склала 284 тисячі гривень, то в 2012-му – уже 2,5 мільйони.

Квартиру площею 165 квадратних метрів Ставицькі за рік змінили на 212 квадратів. При цьому, кошти на банківських рахунках міністра за рік зросли майже втричі – до 155 тисяч гривень. Кошти членів родини знизились на 46 тисяч, до 85 тисяч гривень.

Скандали Ставицького: масштаби зростають

«Учора було здійснено рейдерське захоплення командою Януковича на чолі з паном Ставицьким, який безпосередньо є людиною народного депутата Джарти. Учора Ставицький разом із сімома охоронцями, разом із людьми, які допомагали їм силовим способом вриватися в будівлю НАК „Надра України“… І ця компанія була захоплена!»– обвинувачувала нинішнього міністра енергетики екс-прем’єр Юлія Тимошенко 20 серпня 2009 року.

Тоді сталася резонансна подія: отримавши рішення суду, Ставицький у супроводі працівників приватної охорони захопив будівлю НАК «Надра України» на вулиці Володимирській. Але на той час Ставицький у владі був фактично ніким, оскільки в 2009 році на посаді прем’єра була Тимошенко, а Янукович перебував в опозиції. Тому МВС за допомогою бійців «Беркуту» швидко відбило атаку Ставицького на офіс державної компанії.

Але зухвале захоплення будівлі не на жарт розлютило Тимошенко. Вона, особливо не стримуючи себе, звинувачувала «попередників» у масштабних оборудках. За її словами, «Надра України» часів Ставицького передали «на корупційній основі найближчому оточенню Віктора Януковича» 19 ліцензій на видобування нафти й газу, резиденцію «Межигір’я» та дві будівлі в центрі Києва.

Цікаво, що повідомлення з детальним описом «корупційних схем» нинішнього міністра енергетики досі висить на офіційному сайті «Надр України» під заголовком “Відбулося рейдерське захоплення НАК «Надра України». Його не видалили навіть після того, як із приходом Януковича в 2010 році Ставицький повернувся в крісло голови акціонерної компанії.

На офіційному сайті НАК "Надра України" Ставицького досі звинувачують у корупції та розкраданнях.

 


Вивчивши документи того часу, можна дійти висновку, що в 2007 році частина ліцензій і справді відійшла компаніям, які були не чужі оточенню Ставицького і Януковича. Серед інших, дозволи тоді отримали: «Надра геоцентр», «Кримська бурова компанія», «Українська бурова компанія». Ланцюжок засновників цих компаній приводив до родинного кола екс-міністра охорони навколишнього природного середовища та екс-прем’єра Криму, нині покійного Василя Джарти.

Називаючи Ставицького «людиною Джарти», Тимошенко фактично не помилялась.

Можна припустити, що саме знайомство із цією впливовою на той час фігурою було одним із вирішальних епізодів у житті нинішнього міністра енергетики.

У вересні 2006-го Джарти призначає Ставицького спочатку своїм радником.

А вже за кілька місяців герой нашого розслідування стає керівником «Надр України».

Названі ж вище компанії, що отримали родовища, через засновників приводять до австрійських фірм Lifo Invest та Wellmind Invest.

Їх директором станом на 2007 рік був ніхто інший, як зять Василя Джарти – народний депутат від ПР Валерій Омельченко.

В «епоху Ставицького» схема передачі ліцензій від державних підприємств до приватних компаній була простою. Хрестоматійною виглядає історія «Кримської бурової компанії», що детально описана в «Реєстрі судових рішень».

У листопаді 2007-го фірму заснували 50 на 50 державна «Кримгеологія» та приватна «Українська торгівельна компанія», одним з її засновників котрої, у свою чергу, у 2007 році була вищезгадана Wellmind Invest зятя Джарти.

Едуард Ставицький (по центру) люб'язно запрошує підприємців до партнерства з державою

Менше ніж за місяць без особливих труднощів новоутворена компанія отримує дозвіл на видобуток вуглеводнів на Керлеутській площі в Криму. Та вже за кілька днів після отримання бажаного документу, частка держави в компанії зменшується до 3%. Внаслідок цього «Надра України» фактично втрачають контроль над компанією та видобутком надр на цій площі.

Тогочасне керівництво «Кримгеології», яка співзаснувала «Кримську бурову компанію», виявилось також близьким і до родини Едуарда Ставицького. За даними «Наших Грошей», її очільником був Роман Майдебура – колишній співвласник“Торгового дому «Гермес» разом із батьком міністра – Анатолієм Ставицьким.

«Слідство перевіряє факт злочинної змови Ставицького Едуарда, як посадової особи НАК „Надра України“ та колишнього директора ДП „Кримгеологія“ НАК „Надра України“ Майдебури Романа, що перебуває в розшуку, оголошеному в межах кримінальної справи за фактом розкрадання майна в особливо великому розмірі», – заявляли «Надра України» у 2009 році.

Щоправда, справа так і не призвела до негативних наслідків для обох чиновників. За кілька років Ставицький пішов на підвищення по кар’єрній драбині, а Роман Майдебура в 2012-му очолив фірму, що стрімко розвивалась у видобувному сегменті – «Голден Деррік».

Золота вишка для міністрів

Саме при Ставицькому, «Надра України» передали «Голден Дерріку» майно державного підприємства «Полтаванафтогазгеологія» на 17 мільйонів гривень. Хочакерівники підприємства стверджували, що реальна вартість обладнання державної компанії набагато вища – 240 мільйонів гривень.

Компанія «Голден Деррік», назва якої перекладається з англійської як «золота вишка», отримала майно не випадково. На момент передачі активів «Полтаванафтогазгеології», «Голден Дерріком» рівною мірою володіли «Надра» та кіпрська Hartlog Limited. Але в 2008-му державна компанія люб’язно продала частину власної долі кіпріотам,залишивши собі всього 33%.

Особливо активний розвиток компанії розпочався в 2010-му році, коли Ставицький знову очолив «Надра України». За кілька років «Голден Деррік», тепер уже підконтрольний приватному власнику, отримав близько 30 дозволів на розробку надр у Центрально-Східній Україні. Цього року «Золота вишка» ще й почала перемагати на тендерах «Чорноморнафтогазу».

Така поблажливість до компанії та її власників могла виникнути ще й тому, що кіпрський офшор Hartlog Limited, крім «Голден Дерріку», був ще й засновником «Монолітінвесту» – будівельної компанії Ставицього-Присяжнюка. Згідно зрозслідуванням Слідство.Інфо, кінцевим власником Hartlog Limited виявився угорський адвокат Пітер Паллаг – близький партнер сімейства Миколи Присяжнюка ще з 1990-х років.

Ближнє коло Ставицького (зліва направо): Олег Проскуряков, Пітер Паллаг, Роман Майдебура

Ставицький і Присяжнюк наполегливо відмовляються від зв’язку з «Голден Дерріком». В 2011 році в інтерв’ю журналісту «Forbes-Україна» Едуард Ставицький заявляв, що не причетний до видобутку природних ресурсів: «У мене особисто ніколи не було свердловин своїх . Не було й немає. Перевіряйте хоч як. У заправному секторі – працював, так. У нафтотрейдерському – так. А в частині видобутку – ніколи не був пов’язаний, та й не буду… Не хочу, бо не маю права, у першу чергу», – заявляв він.

Поговорити з журналістом «Слідство.Інфо» для цього матеріалу Ставицький часу не знайшов.

«Батя, я стараюсь!»

На посаді голови «Надр України» Ставицький прославився ще і як розпорядник нерухомості, догоджаючи особисто Віктору Януковичу.

25-го вересня 2007 року «Надра України» вирішили помінятись майном із фірмою «МедІнвестТрейд» та передати резиденцію «Межигір’я» в Нових Петрівцях в обмін на два будинки на Парковій дорозі в Києві. Будівлями національна компанія змогла покористуватись лише добу: уже наступного дня уряд Януковича передав їх на баланс ДУС. А менше ніж за місяць, майно Межигір’я перейшло до рук компанії «Танталіт», у чиїй власності перебуває донині.

Таким чином, саме Ставицький взяв на себе більшу частину юридичної відповідальності по відчуженню Межигір’я, де зараз мешкає президент Янукович.

Межигір'я з повітря. Фото журналу "Кореспондент"

Очевидно, глава держави оцінив і особисту вірність і заповзятість Едуарда Ставицького.

В якості бонусу Едуард Анатолійович не лише отримав один із найважливіших міністерських портфелів. Йому вдалося провернути ще одну операцію з відчуженням державної нерухомості.

 

 

Ідеться про дві будівлі НАК «Надра України» на вулиці Володимирській у Києві.

У вересні 2007-го державна компанія, посилаючись на аварійний стан будинків, вирішує продати їх фірмам «Еліттранссервіс» та «Ярд-Шиппінг». Лояльність очільника Ставицького до двох фірм не була випадковою. Директором «Еліттранссервісу» у 2007 році був Олексій Харітонов, який ще з початку 2000-х працював разом зі Ставицькими. А «Ярд-Шиппінг» базувався в офісі народного депутата від ПР Віталія Борта – партнера Василя Джарти.

 

 

 

Однак, схоже на те, що будівлі зрештою так і не дійшли до Джарти чи Борта. У результаті перепродажу обидва об’єкти отримала кіпрська Zentax Limited.

Вказівку на можливих нових власників нерухомості дає «Реєстр судових рішень»: представником Zentax Limited в українських судах був угорський адвокат Пітер Паллаг. Як було згадано вище, саме він обслуговував інтереси пов’язаного зі Ставицьким міністра АПК Миколи Присяжнюка. І саме Паллаг на сьогодні є формальним власником «Голден Дерріка».

Щоправда, покористуватись елітною нерухомістю на Володимирський нові господарі так і не змогли: будинки стоять закинутими, а НАК «Надра України» змушені винаймати приміщення в старому бізнес-центрі на Севастопольській площі.

 

Володимирська 34

«Новий Курченко»

Державні тендери в енергетиці – золоте дно. Швидко й непрозоре свої перші сотні мільйонів на цьому заробила компанія «Газ України 2009», яку контролює скандально відомий Сергій Курченко.

Усі шанси стати ще одним Курченком має 29-річний Валерій Токар із Київщини, «людина нізвідки».

Два роки тому Токар балотувався в народні депутати по одному з округів Київщини.

Тоді він мав офіційний статус безробітногой жодної копійки особистого доходу.

У депутати Токар не пройшов, набравши 0,47% голосів виборців. А вже сьогодні він очолює ТОВ «Укратоменерго» – маловідому фірму, яка, тим не менше, виграла тендери у відомстві Ставицькогона 61 мільйон гривень.

А місяцем раніше «Укратоменерго» «випала честь» бути єдиним конкурентом «Голден Дерріка» на тендері «Чорноморнафтогазу», де близька до Присяжнюка-Ставицького фірма отримала 112 мільйонів гривень.

– Про вашу фірму ніхто раніше не чув, а тепер їй вдається вигравати тендери на десятки мільйонів. Як? – питаємо Токара.

– Нам приховувати нічого, ми нормальна структура, зі спеціалістами. Ми будували, робили ремонти, реконструкції компресорних цехів, працювали в трансгазі, на лінійно-виробничих управліннях магістральних газопроводів.

– У вашої фірми є офіс? Можна подивитися його? Поговорити з вами там?

– Добре, подзвоніть мені в понеділок, і я з вами зустрінуся в офісі.

Втім, в обіцяний час Валерій Токар виявився зайнятим і на зв’язок більше не виходив.

Пояснення тендерних успіхів його фірми може бути в тому, що одним із засновників «Укратоменерго» є Лариса Миколаївна Токар. Сам молодий директор підтвердив Слідству.Інфо, що це його родичка, щоправда, не уточнюючи, яка саме.

У соціальних мережах знайшлася Лариса Токар – уродженка Кіровоградської області 56-ти років.

Вона цілком може бути матір’ю Валерія Токара. А її походження підкріплює й без того вже усталену тенденцію: земляки Едуарда Ставицького з Кіровоградщини отримують чимало ласих шматків на тендерах міністерства енергетики.

Але, здається, це не дуже турбує Віктора Януковича.

Едуард Ставицький, будучи вірним членом президентської Сім’ї, схоже, заслужив право на створення власного угрупування у владі та бізнесі.

*   *   *

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 3

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 2

Опубликовано: Січень 14th, 2014

Пасаж на Хрещатику – одне з найпрестижніших місць Києва. Дружина енергетичного міністра Едуарда Ставицького, як свідчать дані Єдиного державного Реєстру, зареєстрована саме в одному з «пасажівських» будинків.

Витяг з ЄДР. Адреса дружини Ставицького – Пасаж на Хрещатику

 

«Едуард Ставицький тут живе?» – питаємо одного з тутешніх мешканців. – «Ні, тут живе його син Станіслав та невістка. А Едуард Ставицький живе в сусідньому під’їзді. Там машини їхні стоять, бачите? Син його на „Мазераті“ катається. Усе нормально в них».

 

 

Жителі цього під’їзду також підтверджують: їх сусідами є саме сімейство Ставицьких. Родина міністра займає три квартири – тобто, цілий поверх, кажуть місцеві. Одне з помешкань раніше використовувала «Партія зелених», за списком яких в 2006 році балотувалась Олена Ставицька. Ще раніше в цій квартирі жив співак Михайло Гришко, меморіальна дошка якому встановлена біля входу в під’їзд. Зараз двері квартир на поверсі прикрашають таблички «Приміщення народного депутата України».

Три квартири в Пасажі мають статус приміщень нардепа. В них, за твердженням сусідів – мешкають Ставицькі. Фото – Слідство.Інфо

 

 

 

 

«Все нормально», не тільки в Едуарда Ставицького і його родичів. Дуже комфортно себе почувають і найближчі друзі міністра енергетики.

Любі друзі й теплі місця

У нинішньому кабміні в Едуарда Ставицького є двоє перевірених часом друзів – міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков та міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк.

«Ми познайомились (зі Ставицьким – ред.) ще в студентстві. У нас профільна освіта – я геолог, він – гірничий інженер. На практиці пересіклись», – розповідає автору статтіОлег Проскуряков.

Дружба зі Ставицьким дала Проскурякову чимало. Друзі разом починали працювати у фірмі Ставицького – МПП «Аметист» в Олександрії. Потім, згідно офіційної біографії, Проскуряков працював у сімейній компанії Ставицьких «Тетерів-Нафті». Переходячи з посади на посаду у виконавчій владі, Едуард Ставицький не забував про друга й залишав нагріте місце саме для Олега Проскурякова.

Міністр екології Проскуряков усі посади у владі отримав "у спадок" від Ставицького. Фото із сайту Мінприроди

 

Так, у 2010-му році Ставицький іде на підвищення з посади голови правління НАК «Надра України» в керівники Державної служби геології та надр. На посаду, що звільнилася, одразу призначається друг Проскуряков. З керівників Держслужби геології та надр Ставицький іде ще вище – стає міністром екології та природних ресурсів. Звільнену посаду керівника Держгеонадр Ставицький знову ж таки залишає Проскурякову.

Зрештою, у грудні 2012-го року Ставицький стає міністром енергетики та вугільної промисловості. Вільне крісло мінекології традиційно посідає Олег Проскуряков.

Крім того, до переходу на роботу у виконавчій владі, Проскуряков встиг попрацювати ще в одній не чужій сімейству Ставицьких компанії: заступником директора з розвитку вже згаданої мережі автозаправок «БРСМ-Нафта».

Проскуряков навіть погодився віддати свою ділянку в Лютежі Київської області для будівництва однієї з АЗС мережі.

«Я не знаю, чи був він (автозаправочний комплекс – ред.) побудований. Я цю ділянку реалізував. Я просто продав її, але не „БРСМ“, а приватній особі. А що там було далі – я не знаю, я не слідкував за її долею», – коротко відповів друг Ставицького в коментарі Слідству.Інфо.

Інший друг міністра Ставицького – міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк. Як розповідає сам Присяжнюк, їхнє знайомство зі Ставицьким відбулось в Житомирі, коли аграрний міністр був заступником голови місцевої держадміністрації.

Міністри-друзі: Ставицький (по центру), по ліву руку від нього – Присяжнюк, далі Проскуряков

 

«Ставицький був успішним підприємцем. Ми працювали з ним як з меценатом, інвестором соціальних проектів у Житомирі… З ним я зараз дуже близько дружу. Я був натхненником того, щоб вони з дружиною народили другу дитину. Але на третю їх поки не вмовив», – сміється аграрний міністр у коментарі автору.

Нові скандали

Після зміни влади в 2005 році, Присяжнюк звільнився з облдержадміністрації й зайнявся бізнесом разом зі Ставицьким. Одним з їхніх спільних проектів стала компанія «Монолітінвест». Фірма мала намір зайнятися будівництвом.

«З „Монолітінвестом“ ми планували піти в будівництво, але не склалося», – розповідає Микола Присяжнюк. Публічна діяльність фірми обмежилася лише купівлею земельної ділянки в центрі столиці.

Дружньою до засновників «Монолітінвесту» можна також назвати скандальне ТОВ «Нові інвестиційні технології». Компанія зареєстрована за адресою Шота Руставелі, 17, у Києві – у тому ж приміщенні, де знаходилась легендарна фірма Миколи Присяжнюка «Риф».

На думку житомирської прокуратури, в 2007 році «Нові інвестиційні технології» сумнівним шляхом заволоділи частиною акцій ЗАТ «Волинські самоцвіти», і потім продали їх афільованому TIS Limited. У 2003 році одним з акціонерів «Волинських самоцвітів» стала страхова компанія «Класичне страхування», співзасновником якої був особисто Микола Присяжнюк. Саме ця компанія згодом продала акції «Новим інвестиційним технологіям».

Як зазначала прокуратура в апеляційному поданні, «Класичне страхування» знаходилось в одній квартирі з «Новими інвестиційними технологіями», що дало правоохоронцям підставу вважати договір нікчемним. Втім, суд вирішив, що думка правоохоронців була недостатньо переконливою та не задовольнив їх апеляцію.

Інфографіка: Ярина Михайлишин

 

А одним із засновників «Нових інвестиційних технологій», разом із кіпрським офшором TIS Limited, був та досі лишається Віктор Пономаренко, глава НАК «Надра України».

“Віктора Пономаренка знаю близько 10 років. З ним познайомився раніше, аніж зі Ставицьким. Я не скажу, що вони дружать, але сьогодні Пономаренко є підлеглим у Ставицького. До нас на роботу його привів Олександр Кравцов (нардеп V скликання від ПР – ред.)“, – розповідав Микола Присяжнюк автору цього тексту більше року тому.

Втім, «Монолітінвест» був далеко не єдиним будівельним проектом родини Ставицьких. Хоча в цій сфері їхня діяльність виявилась менш успішною ніж у продажі нафтопродуктів. Сам Едуард Ставицький разом із депутатом Київради Борисом Дроботом заснував фірму «Барви-2005», яка виступила замовником житлового комплексу «Зелена гора» в Гореничах Київської області площею в 130 тисяч квадратних метрів. Однак комплекс, задуманий як масив з 9-поверхових будинків та таунхаусів, соціальних та розважальних закладів – так і не був побудований.

Сам Ставицький, хоч і має багато впливових друзів, не вважає себе членом якогось бізнес-угрупування. «Я в жодній групі впливу не перебуваю й не перебував. А те, що в мене з багатьма людьми хороші стосунки, як і в політичних колах, так і в загальнолюдських – це так, це факт», – заявив про себе міністр журналісту Forbes-Україна Севгіль Мусаєвій.

Темні «Води України»

Намагаючись досягти газової незалежності від Росії, міненергетики на чолі зі Ставицьким активно просуває видобуток вуглеводнів усередині країни. Втім, і тут не обходиться без скандалів. Адже, окрім всесвітньо відомих енергетичних гігантів на кшталт Shell чи ExxonMobil, ласий шматок надр отримують і скандальні українські компанії.

Чимало резонансних розслідувань було присвячено фірмі зі «спального району» – «СПК Геосервіс», яка разом з транснаціональними корпораціями отримала частку у видобутку сланцевого газу на Юзівській та Олеській площах.

Однак, попри минулорічні скандали із «засланцями», Ставицькій і підлеглі продовжили залучати сумнівні структури до розподілу українських родовищ.

Майже місяць тому – 27-го листопада Едуард Ставицький підписав угоду про розподіл продукції, що видобуватиметься на площах Абіха, Суботіна, Кавказькій та Маячній у Чорному морі.

Едуард Ставицький підписує угоду про розподіл шельфу Чорного моря. Фото із сайту Міненерговугілля

 

Згідно з підписаним документом, дозвіл на розробку нафти й газу на чорноморському шельфі отримали італійська Eni, французька EdF, а також вітчизняні «Чорноморнафтогаз» і ТОВ «Води України». Цікаво, що найбільші частки проектуотримали Eni – 50%, та «Води України» – 35%, тоді як на долю «Чорномонафтогазу» та EdF припало лише 15%.

Відповідно до угоди, названі компанії зможуть видобувати близько двох мільйонів тон нафти та газового конденсату на рік. Причому три чверті видобутих вуглеводнів бізнесмени залишатимуть собі й лише чверть віддаватимуть державі.

Частина шельфу Чорного моря, переданого Ставицьким у розробку інвесторам. Джерело – "Укргеофізика", сайт ua-energy.org

 

Квота іноземних компаній може викликати питання щодо захисту національних інтересів українськими чиновниками. А от значний шматок, який отримала маловідома українська ТОВ «Води України», породжує підозри в махінаціях.

Адже ТОВ «Води України», хоч і має в засновниках державні компанії «Надра України» та «Західукргеологію», цілком схожа на фірму-прокладку.

Тривалий час вона була зареєстрована на вулиці Володимирській, 34, у Києві. Ця будівля, що раніше належала «Надрам України», була продана за часів керівництва компанією Едуардом Ставицьким у 2007 році.

Впродовж кількох років будинок стояв закинутим, а тому сконтактувати з «Водами» видавалось маловірогідним. Більше того, в 2010 році Окружний адмінсуд Києваприйняв рішення про ліквідацію «Вод України» через те, що компанія кілька років не вела жодної діяльності. Щоправда, згодом представники фірми домоглися скасування цього рішення.

Знайти діючий офіс та працівників «Вод України» виявилося справжньою проблемою. Міський телефон фірми не відповідає. Довелося телефонувати до компанії засновника – НАК «Надра України»:

– Підкажіть, як можна зв’язатися з «Водами України»?

– Людина, яка могла б відповісти на ваше питання, поїхала в міністерство й більше, нажаль, ніякої інформації не можу вам надати. Зателефонуйте завтра після обіду.

– А хтось ще може розповісти щось про «Води України»?

– Ні.

Ані наступного дня, ані пізніше людина, яка щось знає про «Води України» на робочому місці так і не з’явилася.

Слідство.Інфо вирішило на прес-конференції спитати самого міністра, чому для такого масштабного проекту було обрано не надто активну компанію. «Під кожний проект, це європейський, міжнародний досвід, робиться компанія, яка й виконує умови. Наприклад, компанію Eni представляє також дочірня компанія. Це міжнародний досвід, роблять дочірні компанії, щоб обмежити ризики, спростити прийняття тих чи інших рішень», – розповів він.

Однак міністр так і не відповів, чим саме займатимуться «Води України» та перейшов до наступного питання.

Окрім площі Абіха, компанія отримала 20-річний дозвіл на видобуток нафти й газу наСлюсарівській площі в Криму. «Води» планують розробляти не лише кримські надра: компанія намагається отримати дозволи Львівської облради на розробку Глухівської,Боратицької, Північно-Яворівської та Південно-Рудківської площ.

Попри примарний статус, режим повного сприяння для «Вод України» пояснюється просто.

Керівник перспективного розробника надр – також не чужа людина колу Едуарда Ставицького. У 2011 році, коли Ставицький був головою Держгеонадр, директором «Вод України» став Юрій Омельченко. Ним він є й по сьогодні. За даними «Наших грошей», Омельченко раніше очолював ТОВ “Торговий дім «Гермес», одним з власників якого був батько міністра Анатолій Ставицький.

І сьогоднішній державний контроль над «Водами України» не є великою перешкодою. Схема, за якою державу викидали зі статутного капіталу енергетичних компаній, практикувалася ще під час першого приходу Ставицького в «Надра України».

Але про це докладніше в заключній частині публікації.

*   *   *

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо» спеціально для Української правди

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 2

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 1

Опубликовано: Січень 14th, 2014

На підтримку вимог Евромайдану щодо відправки кабміну Азарова у відставку, «Слідство.Інфо» у рамках проекту «ЧЕСНО» проводить аудит уряду та пропонує перше розслідування: Едуард Ставицький, ключовий речник на тему підписаних Януковичем угод 17 грудня в Москві.

Ставицький обіймає одну з найбільш важливих і «смачних» посад в українському уряді. Він є міністром енергетики та вугільної промисловості в країні, де великі капітали зароблялися саме на постачанні газу та вугілля. Ця посада красномовно свідчить, наскільки важливий статус має Ставицький у так званій Сім’ї президента. Такі потужні фінансові потоки Віктор Янукович не довірив би абикому.

Історія сходження Едуарда Ставицького в крісло енергетичного міністра – це історія суцільних скандалів та оборудок, частина з яких особисто пов’язана з Віктором Януковичем.

Вузьке сімейне коло

«В чьом проблєма? Я вам говорю, в чьом проблєма?» – чоловік похилого віку в темному плащі та картузі роздратовано нас запитує про мету зйомки. Мешканці сусідніх будинків, стверджують, що цей літній чоловік є Анатолієм Борисовичем Ставицьким – батьком міністра Едуарда Ставицького.

Батько Едуарда Ставицького не хоче називати своє ім'я? Фото – Слідство.Інфо

 

 

\”Бізнесове\” гніздо Ставицьких знімати заборонено

Відео Громадське ТБ. Бізнес Ставицьких знімати заборонено

Втім, на наполегливі прохання, невідомий називати своє ім’я не захотів. Йому не сподобалося, що журналісти знімають будинок «31-Г» по вулиці Шота Руставелі в Києві. Ця відремонтована кілька років тому будівля є справжнім родовим гніздом клану Ставицьких.

Родове гніздо сімейства Ставицьких у Києві. Фото – Слідство.Інфо

Будинок став місцем реєстрації низки фірм, засновниками яких є чи були члени родини Едуарда Ставицького. Зокрема – батько, Анатолій Ставицький, та його дружина, Олена Ставицька. Упродовж останніх 15 років вони стали засновниками численних бізнесів у різних галузях: торгівлі пальним, будівництві та навіть у туризмі.

Чимало водіїв бачили жовті заправки з дивною назвою: «БРСМ-Нафта». В останні кілька років ця мережа стала активно розвиватися. Успіх компанії став настільки помітним, що в 2011 вона навіть увійшла до переліку 200 найбільших компаній за версією Forbes під номером 95. За 2011-й рік виручка «БРСМ-Нафти» досягла 3 мільярдів гривень, хоча раніше компанія була маловідомою й локальною.

БРСМ-Нафта не чужа енергетичному міністру. Фото з сайту БРСМ

«БРСМ-Нафту» – скорочення від російського «БытРемСтройМатериалы» – створили два київських підприємці Андрій Біба та Олександр Поліщук на початку 2000-х років. Впродовж перших років існування нічого не вказувало на її зв’язок із високопоставленими посадовцями. До 2010-го компанія не могла похвалитися значними досягненнями. В її активах було близько 20-ти заправок, які в основному були зосереджені в Київській області.

Після перемоги Віктора Януковича на виборах президента, Едуарда Ставицького було поновлено на посаді голови правління НАК «Надра України».

А невдовзі в «БРСМ-Нафти» з’являється й новий співвласник – Валентина Ушакова. Ця жінка зовсім не випадкова людина для Ставицьких. Вона, спільно з батьком та дружиною Ставицького, була засновником чи директором компаній: «Моноліт 2», «Інвест менеджмент», «Актив капітал груп». Сама Ушакова є співвласницею ще близько десятка інших фірм, значна частина яких пов’язана із продажем нафтопродуктів.

Витяг з ЄДР: БРСМ-Нафта

Численні джерела та сусіди Ставицьких стверджують, що Ушакова є тещею міністра енергетики. Втім, коли автор спитала про це самого Едуарда Ставицького, той замість відповіді про тещу, почав швидко залишати приміщення.

Stavitsky about Ushakova

 

Примітний збіг: після входження Ушакової до складу співвласників «БРСМ-Нафти» в 2011-му році та посилення позицій Едуарда Ставицького у владі, з 2011 року в цієї мережі почалося бурхливе зростання. На сьогодні вона володіє 130-ма заправками в більшості регіонів України й продовжує стрімко нарощувати кількість АЗС. Крім того, у власності БРСМ – три нафтобази та митно-ліцензійний склад.

За даними Forbes-Україна, основний прибуток «БРСМ-Нафта» отримує від оптового продажу нафтопродуктів через свого трейдера «Біотехнології-2000».

Про методи роботи пов’язаних з «БРСМ-Нафтою» компаній можна судити з «Реєстру судових рішень». У 2011 на Гайсинський спиртзавод прийшов інвестор, який встановив власне обладнання для виготовлення компонентів альтернативного пального. За договором, завод не мав права виготовляти продукцію для інших підприємств без згоди власника установки. Та вже за кілька місяців держпідприємство отримало листи від «Укрспирту», згідно з якими воно мало співпрацювати не з інвестором, а з «Біотехнологіями-2000».

Втім, сам Едуард Ставицький переконує, що, незважаючи на високу посаду, бізнесу родини він не допомагає: «Батько працює, займається бізнесом. У нашому сімейному маленькому бізнесі, де ми справно платимо податки й усе офіційно показуємо. Я ні на копійку не зробив лобістських моментів на користь того, чим займається мій батько», – запевняв він у 2011-му році журналіста Forbes-Україна Севгіль Мусаєву.

Перші скандали

У бізнес із великими оборотами Ставицькі прийшли на початку 2000-х років. Тоді батько та дружина енергетичного міністра були співзасновниками компаній: «Васильків нафта», «Тетерів-Нафта» та «Київ нафта», які займались торгівлею нафтопродуктами.

Особливу увагу гравців ринку та чиновників тоді привернула саме «Тетерів-Нафта», зареєстрована в селі Станишівка, Житомирської області. Компанія займалась виробництвом сумішевих бензинів, що надавало їй можливість сплачувати нижчий акцизний збір. У 2002-му «Тетерів-Нафта» налагодила особливо плідну співпрацю із передовим виробником бензинів – Лисичанським НПЗ. Високооктанові домішки фірма отримувала з Лужанського і Дублянського спиртзаводів.

«Був такий смішний момент на ринку, коли практично все пальне з Лисичанського і Кременчуцького заводів стало спрямовуватися на цю станцію, і з неї вже розподілятися кінцевим покупцям. Але це все було в рамках закону», — розповідає експерт паливного ринку Сергій Куюн.

Це підтверджується навіть даними Кабінету Міністрів: згідно з його пояснювальною запискою, в другій половині 2002-гого року завод ЛІНОС відправляв до 95% бензину «Тетерів-Нафті». Український уряд тоді бив на сполох: фірма Ставицьких не сплатила акцизів на 97 мільйонів гривень, виробляючи альтернативне пальне.

«Закінчилося все тем, що Кучма зібрав в лютому 2003-го року нараду й сказав: „Так, хлопці, припиняйте це все!“ І після цього ця схема згорнулась», – додає Сергій Куюн.

Але в листопаді 2002-го фірма Ставицьких «Тетерів-Нафта» все ж таки потрапила в поле зору правоохоронців. Як повідомляли «Подробиці», тієї осені СБУ Одеської області попередила спробу «Тетерів-Нафти» незаконно отримати відшкодування ПДВ у розмірі 19 мільйонів гривень. Тоді ж правоохоронці попередили відправлення «Тетерів-Нафтою» на адресу однієї з іноземних фірм вимірювальних приладів на 95-ти мільйонів гривень. Управління СБУ в Одеській області підтвердило «Слідству. Інфо», що в листопаді 2002 року проти посадових осіб компанії Ставицьких порушили кримінальну справу, однак зауважили, що подальший перебіг справи не відноситься до сфери їхньої компетенції.

Такий скандал був не одиничним для «Тетерів-Нафти». За кілька місяців до того фірма Ставицьких та ЗАТ «Орлан-Беверіджиз» через Одеський аеропорт відправили аналогічний товар на суму понад 133 мільйони гривень. Ціна, за розрахунками СБУ, виявилась завищеною, а підприємці отримали право на повернення більше 22 мільйонів гривень із бюджету в якості ПДВ.

Невдовзі після описаних подій, фірма Ставицьких змінює назву на «Еко-2003». Щоправда, перейменування не позначилося на законослухняності компанії. У неї знову почалися проблеми із законом.

За даними Реєстру судових рішень, на початку 2004-го року родинна фірма міністра енергетики знову засвітилася у спробі фіктивного відшкодування ПДВ.

Тільки тепер оборудка стосувалася продажу «неіснуючих банкоматів» на суму 111 мільйонів гривень. Як з’ясувало слідство, злочинна мережа з майже десятка компаній намагалася таким чином «розвести» держбюджет на 19 мільйонів гривень неіснуючого ПДВ. У підсумку, директор однієї з компаній із цього ланцюжка отримав п’ять років умовно. Родина Ставицьких відбулася переляком.

Зрештою, у грудні 2004-го року Госпсуд Житомирської області визнав «Еко-2003» банкрутом і на початку 2005-го року фірма ліквідувалась.

Партнерство з «зеленими»

Навіть після закриття «Тетерів-Нафти», нафтотрейдерство лишалось основним бізнесом Ставицьких. Для бізнесу родина міністра знайшла надійних партнерів – членів впливової тоді Партії зелених. Партійні квитки не заважали новим друзям Ставицьких займатись зовсім неекологічною діяльністю – продажем нафтопродуктів та розбудовою мереж заправок.

Тоді, на початку 2000-х, кілька нафтотрейдерських мереж об’єднались під єдиним брендом «Екоіл». Серед них були й компанії Анатолія та Олени Ставицьких, зокрема, «Київ Нафта», «Васильків-Нафта» та «Нафта-Продукт» давнього друга Ставицького – Олега Проскурякова. Їхніми партнерами, за даними ЗМІ, виступили впливові топ-кандидати «зелених» – у тому числі, співвласник «Трансбанку» Володимир Костерін. Останній, на жаль, не знайшов часу відповісти на питання для цієї статті.

У 2003 році «Екоіл» укладає вигідну угоду з НАК «Нафтогаз України». Дві компанії спільно створювали нову мережу АЗС під брендом: «Нафтогаз-Екоіл». Для неї держава надавала дешеве пальне із Шебелинського газопереробного заводу, а «Екоіл» повинен був продавати його на брендованих заправках. З боку держави дана угода була погоджена тодішнім головою «Нафтогазу» Юрієм Бойком, а одним із керівників приватної компанії-партнера виявився ніхто інший, як Едуард Ставицький.

Завдяки дешевим державним нафтопродуктам «Нафтогаз-Екоілу» вдавалось тримати низькі ціни в порівнянні з іншими автозаправними мережами.

Та успіх тривав недовго. У 2005 році «Екоіл» не знайшов спільних інтересів із новим керівництвом «Нафтогазу» та перестав отримувати шебелинські продукти за спеціальним тарифом. «Екоіл» поступово підвищував ціни на бензин та врешті-решт змушений був припинити існування, а заправки продав мережі WOG бізнесмена Ігоря Єремеєва.

Бізнес-зв’язки Ставицьких у певний момент переходять у політичну площину: приміром, Олена Ставицька йшла десятим номером у списку «зелених» на виборах до ВР-2006. Спроба отримати мандат виявилась неуспішною: ні вона, ні її чоловік, який того року був у четвертій сотні Партії регіонів, до парламенту так і не пройшли.

Цікаво, що незважаючи на бізнесове одноголосся, у родині міністра присутній політичний плюралізм. Так, мати міністра, Вікторія – член КПУ, та в 2010—2012-х роках навіть була секретарем Олександрійської міськради. Щоправда, у 2012 році Вікторії Ставицькій не допомогла навіть посада сина-міністра: її звільнили з посади рішенням міськради.

Втім, масштаб інтересів Едуарда Ставицького настільки значний, що він спирається не тільки на родичів, а й на численних друзів.

*   *   *

 

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 1

Присяжнюка сливают, старик Азаров отымел его в Кабмине

Опубликовано: Травень 29th, 2013

На закрытом заседании Кабинета министров премьер Николай Азаров раскритиковал деятельность Министерства аграрной политики и продовольствия.  По его настоянию работу ведомства признали неудовлетворительной все министры, кроме первого вице-премьера Сергея Арбузова, сообщает газета «Коммерсант-Украина». По результатам заседания будут вынесены кадровые решения, отмечают источники в правительстве.

Подробности закрытого заседания Кабмина, которое традиционно проходит по понедельникам, сообщили народные депутаты фракции «Свобода», присутствовавшие на мероприятии.

«Кабинет министров заслушал несколько отчетов — о выполнении программы президента, отчет министра образования и науки Дмитрия Табачника и отчет министра энергетики и угольной промышленности Эдуарда Ставицкого. Но критика со стороны премьер-министра прозвучала в адрес Министерства аграрной политики и продовольствия»,— рассказал народный депутат Юрий Сиротюк.

Глава Минагрополитики Николай Присяжнюк на заседании отсутствовал. Вместо него с докладом о выполнении весенних полевых работ выступил заместитель министра Александр Сень.

«Минагрополитики предложило сократить посевные площади под сахарную свеклу, аргументировав это тем, что в случае перепроизводства сахара цена на него существенно упадет, и аграриям будет невыгодно сажать свеклу в дальнейшем. Та же ситуация с гречкой — по словам представителя министерства, нет нужды создавать перепроизводство этой культуры»,— отметил господин Сиротюк. Но эти доводы не удовлетворили Кабмин. «Критики было много — в основном в отношении уменьшения посевных площадей под гречку и свеклу. Аргументы министерства показались убедительными, но в правительстве советский подход — есть план, и его надо выполнять»,— заявил депутат.

По словам других участников заседания, после отчета представителя Минагрополитики с докладами выступили председатели Сумской, Полтавской и Хмельницкой областных государственных администраций — Юрий Чмырь, Александр Удовиченко и Василий Ядуха. «Их (глав ОГА.— ред.) упрекнули в том, что они не следят за выполнением посевных работ», — рассказал собеседник издания.

Выслушав председателей ОГА, Николай Азаров предложил «признать неудовлетворительной работу Минагрополитики во время весенних полевых работ». Соответствующее решение поддержали все присутствующие на заседании министры. «Создалось впечатление, что это была попытка Николая Азарова указать на место министрам, близким к семье президента Виктора Януковича, а мы знаем, что Николай Присяжнюк, по слухам, входит в их круг»,— сказал Юрий Сиротюк. По его словам, единственным воздержавшимся при голосовании оказался первый вице-премьер Сергей Арбузов. «Он пытался убедить правительство в том, что ситуация в АПК не настолько плачевная, но ему это не удалось»,— подчеркнул господин Сиротюк.

Участники заседания отметили, что претензий к другим выступающим не было. В частности, отчет министра образования и науки Дмитрия Табачника о реформировании системы образования в 2013 году был воспринят положительно. «В конце заседания Николай Азаров сказал, что (правительством.—ред.), возможно, будут приниматься кадровые решения»,— сообщил источник в Кабмине.

 

Рубрики Присяжнюк Николай Теги: , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Присяжнюка сливают, старик Азаров отымел его в Кабмине


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: