Тема газу та й загалом тема енергетичної незалежності в Україні — найболючіша та найактуальніша на сьогодні. Як, зрештою, і тема бюджетних коштів, бо їх повсякчас не вистачає навіть на захищені статті видатків. Тому здається дивним, що досі не наведений лад в українській газовидобувній галузі, яка, як виявилося, працює не на державу, а на приватний капітал.

Основним гравцем на ринку видобутку природного газу і газового конденсату в Україні є ПАТ «Укргазвидобування», яке до грудня 2012 року мало перед власною назвою абревіатуру ДП (у публічне акціонерне товариство «дочка» НАК «Нафтогаз» перетворилася за волею Миколи Азарова та Юрія Бойка). Минулого року ця компанія видобула 15 млрд куб. м газу, що складає 75% видобутку в Україні.

ПАТ «Укргазвидобування» – вертикально інтегрована компанія із замкнутим циклом виробництва: пошук, геологічна розвідка родовищ нафти і газу, їх розробка, видобуток, транспортування, переробка вуглеводневої сировини і реалізації нафтопродуктів. У складі компанії – два газовидобувні управління, підприємство з буріння свердловин, управління з переробки газу i газового конденсату.

Компанія веде розробку газових, нафтогазових і нафтогазоконденсатних родовищ в Харківській, Полтавській, Сумській, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях, займається геологорозвідкою у Дніпровсько-Донецькій западині та Карпатському регіоні (донедавна такі роботи велися й у північній частині Керченського півострову та на Прикерченському шельфі Чорного і Азовського морів).

На сайті компанії викладена її місія: «Пріоритетним напрямком роботи ПАТ „Укргазвидобування“ є створення ефективної державної компанії, лідера на ринку видобутку газу, газового конденсату та нафти». Звучить, як побажання на день народження, коли винуватцю торжества бажають чогось бажаного, але мало досяжного. Бо і ефективною, і державною у повному розумінні цього слова компанія зможе стати лише тоді, коли очиститься від фірм-паразитів, що присмокталися до газових свердловин ще за часів Януковича-Азарова-Бойка-Ставицького.

Формально «Укргазвидобування» належить державі, проте кабальні договори, що були нав’язані компанії попередньою владою, роблять її заручницею приватного бізнесу, який, практично нічого в неї не вклавши, обдирає її, як липку. Держава при цьому нічого вдіяти не може, бо юридично її участь в управлінні обмежена.

Кожен рік у спільну діяльність передавалося усе більше об’єктів. Звичайно, приватний бізнес був зацікавлений у найбільш перспективних, з точки зору прибутковості, свердловинах. У результаті, майже усі ключові об’єкти газовидобувної інфраструктури було передано у приватні руки без права зворотного вилучення.

Як саме це оформлювалося з юридичної точки зору? Продати свердловини не можна, передати в оренду чи віддати у користування — дорого і клопітно, треба міняти ліцензії. Поступали іншим чином. Ось переді мною документ: «Договір купівлі-продажу №УГВ 6564/20/2-12 від 9 листопада 2012 року». Цим документом «Укргазвидобування» (тоді ще дочірня компанія НАК «Нафтогаз») в особі першого заступника директора Тамразова О.Г. передає у власність ТОВ «ТНГК» в особі директора Лісничого А.А. товар, який має назву “Нематеріальний актив «Право користування свердловинами №51, №53, №54, №55 Островерхівського родовища до 04.10.2027 року».

Вражає ціна товару — 1 129 200 грн (з ПДВ). Вартість середньої київської трьошки. Якщо розбити цю суму на періоди, то виходить, що за місяць користування однією газовою свердловиною компанія «ТНГК» платить трохи більше, ніж півтори тисячі гривень! При тому, що собівартість кожної такої свердловини (включаючи розвідку, буріння та облаштування) сягає 3-5 млн дол. США.

Не зайвим буде сказати, що весь видобуток газу з тих свердловин здійснювався і дотепер здійснюється саме потужностями «Укргазвидобування», а гроші за проданий у невідомому напрямку газ осідають у кишені власника «ТНГК». Тому не дивно, що компанії так сподобалася «співпраця», що вона її вирішила розширити, придбавши ще одну свердловинку №5 в тому ж родовищі (юридичною мовою — придбавши право користування свердловиною). Пікантна подробиця: відповідний договір купівлі-продажу №УГВ 8327/20/1-14 був підписаний тими ж сторонами, що і попередній, якраз у розпал Майдану — 22 січня 2014 року.

Подібний договір купівлі-продажу №УГВ 8466/20/1-14 Олексій Тамразов підписав і з ТОВ «Природні ресурси+», передавши фірмі право користування свердловинами №11 та №12 Бабчинського родовища до 31.12.2023 року. Відбулося підписання угоди 26 лютого 2014 року, тобто вже після розстрілу Майдану та втечі Януковича і його «сім’ї». Сьогодні у різних виданнях та на своїй сторінці у Facebook Олексій Тамразов виглядає героєм, начебто його «нахиляли», а він сам на сам боровся з системою. Тепер він узявся викривати корупційні схеми нинішнього керівництва «Укргазвидобування». А це нічого, що 26 лютого батько і син Пшонки, які, за його словами, змушували його грати за їхніми бандитськими правилами, вже були далеко за межами України? Чи він цього не знав, і продовжував слухняно виконувати їхню волю?

Не лише окремі свердловини, а й саме підприємство з усіма тельбухами потрапило до чиїхось дуже чіпких рук. Як це сталося? Схема проста і елегантна водночас. Але, щоб її застосувати, треба дуже-дуже заохотити посадових осіб державного підприємства або просто мати неабиякий вплив на державному рівні. А краще — і те, і те. Отже, є державна компанія, яка займається видобутком природних ресурсів. У її розпорядженні знаходяться ці ресурси, державна ліцензія на їх видобуток, готові свердловини, устаткування, персонал тощо. І ось створюються кілька компаній, які пропонують цьому державному підприємству спільну діяльність. Воно через певні причини не може відмовити. Звичайно, збоку все це виглядає дуже пристойно: знайшлися інвестори, які профінансують оновлення обладнання, модернізують компанію, навчать новим управлінським підходам, виведуть компанію на IPO і таке інше. Тобто, розвиватимуть бізнес спільними зусиллями.

Безсумнівно, пропозиція досить приваблива. Але для початку треба оцінити внесок кожного з учасників цієї майбутньої спільної діяльності, тобто, насправді, одного учасника — державної компанії. Для цього робиться оцінка її активів. Звичайно ж, ці активи (природні запаси та потужності) оцінюються у копійки, на фоні яких грошовий внесок інших партнерів буде виглядати солідно. Головне, щоб їхня спільна участь була оцінена у більше, ніж 50%, хоча б на долю відсотка. Це дозволить приватному бізнесу узяти в свої руки контроль над цією спільною діяльністю.

Найбільш цікавий трюк відбувається із внесенням часток інших персонажів. Свої частки вони вносять кредитними коштами. А поручителем при кредитуванні виступає… та сама державна компанія. Псевдопартнерам навіть не треба дбати про повернення кредитів, державна компанія усе сама поверне. Тобто, якщо розібратися, державна компанія сама себе фінансує кредитними коштами.

Така схема недобросовісного державно-приватного партнерства застосовувалася й фірмами, що взяли в оборот «Укргазвидобування». Кредити, взяті в російських банках, фірми-партнери не повертали, а тягар їх обслуговування та повернення лягав на державну компанію. Таким чином, внесок приватного бізнесу в спільну діяльність був більш ніж сумнівним.

За результатами спільної діяльності (насправді, діяльності «Укргазвидобування») компанії, що брали участь у «співпраці», отримували дивіденди, які вкладали у проект як свою частку, таким чином все більше нарощуючи її. У різні проміжки часу компанії-прилипали змінювалися, змінювалися й їхні куратори. Усе відбувалося через судові рішення, які виключали учасника із спільної діяльності. Але святе місце пустим не буває, на заміну одній фірмі одразу ж приходила інша. Ці метаморфози співпадали зі зміною керманича енергетичної галузі.

Як правило, компанії, що присмокталися до «Укргазвидобування», були зареєстровані за кордоном. Бути іноземним інвестором в Україні добре: тут тобі і режим сприяння, і кращий захист твоїх прав. Але що заважає українському громадянину (а особливо можновладцю) зареєструвати компанію за кордоном? Не здивуюся, якщо кінцевими бенефіціарами цих компаній виявляться українські громадяни, наприклад, Ставицький, Бойко чи інші «кавалери ордену золотого батону».

Найбільша угода про спільну діяльність була укладена у 2011 році з компанією «Карпатигаз», власником якої є шведська Misen Energy. Ця компанія на фоні вищезгаданих фірм-липучок виглядає, як Аль Капоне на тлі пацанчиків з району. Якщо зайти на сайт цієї шведської фірми, стає зрозумілим, що співпраця з українським державним підприємством і видобуток українського газу — єдине, чим вона займається. За інформацією, що поширило видання «Наші гроші», Misen Energy належить на 29,6% кіпрській компанії Norchamo Limited, яку, в свою чергу, заснували компанії Heico Ventures і Suzel Enterprises. Дуже заплутаний ланцюжок. Проте Heico Ventures свого часу була співвласником кіпрської компанії Ostchem, що має відношення до фірташевського Group DF. Сам Фірташ казав, що не має до цієї компанії ніякого відношення. Може, воно і так. І без нього охочих поласувати дармовим газом в Україні вистачає.

Уся спільна діяльність із шведським інвестором відбувалася за описаною вище шахрайською схемою. Згідно з умовами договору про спільну діяльність із ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy зобов’язалися вкласти у модернізацію об’єктів газовидобувної інфраструктури: реконструкцію і ремонт 110 свердловин, будівництво двох дотисних компресорних станцій, комплексний розвиток Яблунівського родовища — 1 млрд грн (125 млн дол. США). За півтора місяці була підписана додаткова угода, яка передбачала значне розширення спільної діяльності — ще 10 нових проектів, які передбачали і геологорозвідку, і реконструкцію та ремонт ще 35 свердловин, і ще багато іншого. Відповідно, і обіцяний розмір інвестицій зріс утричі, до 3 млрд грн (375 млн дол. США). Невдовзі, за новою додатковою угодою, розмір інвестицій був знов збільшений, вже до 5 млрд грн. Прямий грошовий внесок компанії Misen Energy повинен був скласти 12,3 млн дол. США, які вона зобов’язалася внести до лютого… 2014 року. Тобто через три роки.

Вартість активів державного підприємства, що були передані у спільну діяльність, була суттєво занижена, що потім, у 2013 році, підтвердилося при проведенні незалежного оцінювання. Внесок державного підприємства у спільну діяльність оцінили у 49,9%, позбавивши державу права самостійного прийняття рішень та контролю. Фактично керуючою компанією, оператором спільної діяльності стала Misen Energy. Саме вона відтепер мала відображати на своєму балансі результати спільної господарської діяльності, акумулювати на своєму рахунку спільно зароблені кошти та розпоряджається ними.

При такому стані справ взагалі вже не важливо, хто є власником підприємства. Уявіть, що у дім увірвалися грабіжники, зв’язали господаря та обчистили оселю. А потім, зрозумівши, що їм нічого не загрожує, вирішують трошки в цьому домі пожити. Господаря, звичайно, не розв’язують, лише трохи послабили мотузки, час від часу годують та водять до туалету. Чи буде у такому випадку господар якимось чином наполягати на своєму праві власності на оселю? Так само і тут.

Фірми-партнери не квапилися виконувати свої зобов’язання щодо інвестування заявлених проектів. Фінансування проектів відбувалося із значним запізненням, не у тих обсягах, що було заплановано, а головне — за рахунок кредитних коштів. Шведський інвестор і його українська «дочка» взяли в «Сбербанка Росії» 48,6 млн дол. США за кредитними лініями і 365,3 млн грн за зобов’язаннями фінансового лізингу. Як водиться, поручителем при кредитуванні виступило державне підприємство. До речі, воно й повертало кредит, узятий своїм так званим інвестором. Лише цього року «Укргазвидобування» змушене було сплатити російському банку 22 млн грн за договорами поручительства ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy.

Якщо проаналізувати природу коштів, які шведська компанія вкладала у спільну діяльність, то виявиться, що понад 70% від загальних інвестицій — реінвестиції прибутку. Це кошти, які були зароблені «Укргазвидобуванням» на видобутому газі та нафтопродуктах.

Проте навіть за таких умов ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy не виконали інвестиційну програму, за 2011—2013 роки дефіцит фінансування склав 663,3 млн грн, тобто понад 30% від затвердженого плану.

Звичайно, за таких умов «Укргазвидобування» не може реалізовувати програму модернізації повною мірою. Цікаво, що державне підприємство, яке могло б саме себе профінансувати та виконати намічені роботи, не має права це робити: договором про спільну діяльність це заборонено.

21 лютого 2014 року (якраз у день втечі Януковича з Києва) були внесені зміни у договір про спільну діяльність, якими обсяг інвестицій зменшувався з 625 млн дол. США до 250 млн дол. США.

Насправді, з моменту підписання угоди про спільну діяльність і дотепер ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy внесли до спільної скарбнички аж 3 млн 213 тис. грн замість обіцяних 5 млрд грн. Усі інші кошти, які начебто були внесені інвестором — це, за великим рахунком, гроші самого державного підприємства: воно працювало, заробляло, навіть кредит гасило, який взяли горе-інвестори.

Втім, це не заважає інвесторам відчувати себе на коні. На початку червня, під час одного з круглих столів щодо газової ситуації в країні, фінансовий директор компанії «Карпатигаз» Артур Сомов запевнив поважне зібрання, що його компанія планує цього року інвестувати близько 1,2 мільярда гривень в проекти зі збільшення видобутку газу в рамках спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування». Ці гроші, за його словами, планується вкласти у придбання обладнання, будівництво газокомпресорних станцій, запуск дев’яти дотисних газокомпресорних станцій, мовляв, це дозволить зберегти видобуток газу на високому рівні. Сомов також повідомив, що компанії торік не вдалося запустити заплановану кількість компресорних станцій через надмірну бюрократизацію і корупції в державних органах. «Якби нам не заважали останні два роки, то ми могли б вийти на 1-1,1 млрд кубометрів на рік», — зауважив він.

Не знаю, що саме він мав на увазі, коли казав про державні органи, які якось заважають його фірмі. Може, йшлося про надмірну увагу правоохоронних органів до «Укргазвидобування»? Зараз там, дійсно, не спокійно. 28 серпня «Укргазвидобування» на своєму сайті розмістило відкритий лист наступного змісту:

«ПАТ „Укргазвидобування“ відкидає звинувачення прокуратури на адресу керівництва компанії щодо можливого перевищення повноважень службовими особами. Співробітники ПАТ „Укргазвидобування“ не отримували від слідчих прокуратури жодних обвинувачуваних матеріалів.

При цьому, на сьогоднішній день усі керівники ПАТ „Укргазвидобування“, як і раніше, виконують свої функції в рамках повноважень.

Також керівництво компанії звертається до правоохоронних органів з проханням виконувати свої професійні обов’язки в рамках чинного законодавства, не порушуючи, при цьому, механізм роботи компанії, оскільки подібні заяви та обвинувачення дають негативне забарвлення іміджу підприємства щодо ведення ділових відносин з партнерами. А збитки компанії одразу ж віддзеркалюються на об’ємах видобутку природного газу, що є основою енергетичної незалежності нашої держави».

Правоохоронним органам, дійсно, давно потрібно було розібратися із шахрайськими схемами навколо державного підприємства. Проте може треба трохи змістити фокус уваги? Коли на собаці заводяться блохи, його зазвичай не б’ють, а допомагають тих бліх позбутися…

Роман Волинський, Національне бюро розслідувань України