Сообщения с тегами ‘Министерство обороны’

Доброволець Сергій Ульянов підпалив себе під Міноборони. Відео

Ulianov-Sergyi1

 

У Києві під Міністерством оборони, де добровольці вимагають визнати їх рівноправними учасниками бойових дій, боєць Сергій Ульянов вчинив самопідпал, повідомляє 40ka.info.

Як видно з відео телеканалу ZIK із місця подій, чоловік облив себе рідиною і підпалив.

Люди, які були поруч, повалили чоловіка на землю й погасили полум’я.

Голова організації ТО «Каховський плацдарм» Сергій Цигіпа написав у Facebook, що колишній боєць 73-го МЦСпП Сил спецоперацій Сергій Ульянов свідомо вибрав саме такий шлях «боротьби з військовим бюрократизмом».

«Жити буде. Врятували. Але проблема не вирішена», – повідомив він.

За даними ZIK, Сергій Ульянов уже два роки через суд домагається визнання рівних із учасниками бойових дій прав добровольців.

Перед своєю акцією він розповів, що тривалий час добровольці не могли поспілкуватися з представниками Міноборони, минулого року навіть голодували під стінами відомства.

«Закінчилось все тим, що хлопців відправили як військовослужбовців на воєнно-лікарську комісію у госпіталь. Там нас списали за усіма старими болячками, у кого були контузії та інше», – розповів Ульянов.

«За цей час командуючий силами спеціальної операції Луньов нас перевів незрозумілими указами в особисте розпорядження і після проходження ВЛК, мене за один день вкотре вигнали», – додав він.

За словами чоловіка, з ним не розрахувались та навмисно не видали потрібних документів, хоча це незаконно.

«Я залишився у повітрі, навіть не можу стати на військовий облік. Просто не можу далі жити і нормально працювати та розвиватися. Мого бойового побратима взагалі звільнили без його відома, він також не отримав жодних документів», – пожалівся Ульянов.

«А з приводу нашого командира, який вирішував моє питання, взагалі не смішно, адже його самого звільнили ще у 2016 році», – додав він.

«Друзі президента» зривають постачання палива для української армії

Granovskyi-Adamovskyi1-500x255

 

Фірма «Газтрейд» намагається в судовому порядку змінити умови угод, а також розірвати деякі угоди на постачання палива, укладені за результатами тендерів з Міністерством оборони протягом 2017 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Така інформація міститься в численних судових документах, які проаналізував проект «Марлін».

Зокрема Господарський суд Дніпропетровської області розглядає позовну заяву “Газтрейд” про розірвання одразу шести угод з Міноборони, укладених влітку 2017 року на постачання різного виду палива загальною вартістю понад 700 млн гривень.

Ще в одній судовій справі ТОВ «Газтрейд» в середині грудня домігся перенести строки постачання бензину загальною вартістю 75 млн гривень з жовтня на кінець грудня 2017 року.

Проблеми «Газтрейд» пов’язані з кримінальними справами іншої скандальної фірми ТОВ «Трейд Коммодіті». З останньою ТОВ «Газтрейд» уклало угоду на виробництво палива.

ТОВ «Трейд Коммодіті» заключив угоду на постачання газового конденсату необхідного для виробництва палива з ТОВ «Хімпродторг ЛТД», яке в свою чергу  закупило газ за зовнішньоекономічним контрактом з компанією «Реtro Energy Group Limited» (м. Дубаї, Арабські Емірати).

Судом встановлено, що ТОВ «Хімпродторг ЛТД» здійснив ввезення на територію України газового конденсату, але не пройшов митне оформлення. В серпні відкрито кримінальне провадження.

На думку митників, службовими особами ТОВ «Хімпродторг ЛТД» з метою зменшення розміру сплати митних платежів внесені недостовірні відомості до митної декларації, що призвело до заниження ПДВ на суму понад 800 тисяч грн.

Паралельно триває кримінальна справа, порушена НАБУ в 2016 році. На думку детективів, «Трейд Коммодіті» причетна до злочинної схеми посадових осіб Міноборони щодо закупівлі палива.

У грудні 2017 року адвокат заявила у суді, що арешт рахунків ТОВ «Трейд Коммодіті» може призвести до збитків у розмірі 142,5 млн гривень для держбюджету, у зв’язку з неможливістю виконання ТОВ «Газтрейд» своїх договірних зобов’язань перед Міністерством оборони.

Причина перегляду угод з Міноборони також криється в штрафних санкціях на користь держави. За порушення строків постачання продукції “Газтрейд” має сплатити пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

А за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Також відшкодовується вартість завданих збитків.

За даними YouControl ТОВ «Газтрейд» утворене в кінці 2016 року зі статутним капіталом 1 тисяча гривень у м. Дніпро. У січні минулого року фірму оформили на Дмитра Львова з м. Кам’янське Дніпропетровської області. У тому ж місті зареєстроване згадане «Трейд Коммодіті».

За даними «Наших грошей» протягом 2013—2014 років Дмитро Львов керував ТОВ «Нафта Кепітал Груп», заснованим компанією з управління активів «Капітал Групп». Серед співвласників останньої – співробітники групи «НЕСТ» інвестора «Трейд Коммодіті» Володимира Трофименка, який був затриманий НАБУ по згаданому кримінальному провадженню НАБУ.

Вже в квітні новостворене ТОВ «Газтрейд» виграло перші контракти від Міноборони на суму понад півмільярда гривень. Загалом протягом минулого року «Газтрейд» отримало від військового відомства контрактів на два мільярди гривень.

В тендерних пропозиціях були підкладені переважно довідки від виробника палива ТОВ «Трейд Коммодіті», яке входить в бізнес-групу Андрія Адамовського. Останній партнер впливового нардепа від Блоку Петра Порошенка Олександра Грановського. Сам Грановський свою причетність до «Коммодіті» заперечує.

Кому війна… Як в тилу розкрадають оборонні заводи. Розслідування

tanki-ukr1

На ремонт озброєння держбюджет 2016 року передбачає 3,5 млрд грн. Чи використовуються ці кошти за призначенням? Відповідь — крадуть.

Судовий реєстр переповнений кримінальними провадженнями проти директорів оборонних заводів, які поживилися на війні.

Ось кілька свіжих резонансних справ стосовно стратегічних підприємств.

Харківський російський завод

Харківський тракторний завод імені Орджонікідзе має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, але упродовж восьми років знаходився під контролем тих, хто на цю безпеку зазіхає.

У 2007 році в статутному капіталі підприємства через низку юридичних маневрів пропали корпоративні права держави. Про це йдеться у кримінальному провадженні, порушеному в березні 2016 року місцевими поліцейськими.

З цього часу усе виробництво та діяльність стратегічного заводу погоджувалися з керівниками корпорації «Русские машины». Її власником є відомий російський  мільярдер Олег Дерипаска — співвласник групи «Базовий елемент». Саме ця структура через офшорні компанії отримала корпоративні права на ХТЗ.

Цей завод — найбільший і найефективніший виробник гусеничних та колісних сільськогосподарських тракторів, а в умовах війни — ще й військової техніки. Крім того, завод має унікальне виробництво, заміни якому в Україні нема.

Можливо, саме це підштовхнуло гендиректора заводу Андрія Коваля за час свого недовгого правління підготувати передавання заводу з усією документацією Росії.

На думку слідчих, диверсія ретельно планувалася кілька місяців. До ворожої держави збиралися вивезти ливарні цехи, конструкторську і технічну документацію. Однак своєчасне втручання СБУ зупинило процес.

На майно і рахунки підприємства накладено арешт, а директору повідомлено про підозру у вчиненні злочину та оголошено в розшук.

Схоже, посада гендиректора цього заводу підштовхує вчиняти злочини, бо кримінальне провадження відкрите проти ще одного директора — Владислава Губіна. За версією слідства, саме він протягом останніх двох років розтратив кошти підприємства в особливо великих розмірах через підроблення документів.

Втім, Харківський суд відмовив слідчому у позові щодо доступу до документів, мотивуючи відсутністю доказів. Губін після скандалу покинув посаду за згодою сторін, а на його місце прийшов той самий Коваль.

У квітні на контрольний пакет акцій ХТЗ націлився вітчизняний олігарх Олександр Ярославський, який був співвласником підприємства до 2007 року. Втім, Антимонопольний комітет поки блокує купівлю через номінальних покупців з кіпрського офшору, які офіційно відмовляються вказати кінцевого бенефіціара.

НБУ дозволив Ярославському профінансувати відновлення заводу за умови, якщо кримінальні провадження щодо заводу будуть закриті, а рахунки — розблоковані.

Львівські маги

На західній Україні теж крадуть гроші. Менеджмент Львівського бронетанкового заводу мав свою схему «освоєння» бюджетів.

Міністерство оборони у грудні 2015 року уклало з цим підприємством договір на виготовлення комплектуючих для військової техніки. Йдеться про 40 двигунів марки В-46-6 для військових машин. Загальна вартість контракту — 28,5 млн грн.

У день підписання угоди чиновники Міноборони перерахували заводу всю суму. Маленький нюанс: на момент підписання акта приймання майна на заводі не було ні двигунів, ні технічної документації, ні паспортів заводу-виробника. Зайве й говорити про випробування техніки та перевірку її технічного стану.

Кошти ж упродовж січня 2016 року поступово перекочували з рахунків заводу на рахунки однорічної фірми «Булет лайн». В інтернеті про це приватне підприємство нема жодної згадки. З бізнес-пошуку Youcontrol відомо, що фірма зареєстрована у Києві і за документами займається виготовленням зброї.

Дивно, проте в телефонній розмові працівники підприємства не змогли впевнено сказати, чим саме вони займаються. Дзвінок їх насторожив. Можливо, недарма. За два роки фірма з ознаками фіктивності встигла стати фігурантом кількох кримінальних справ, причому усі вони стосуються бюджетних коштів.

До прикладу, працівники Житомирського бронетанкового заводу купили у фірми «Булет лайн» різне приладдя до військової техніки. Щоправда, як встановило слідство, закупівля відбулася лише на папері.

Коли завершиться розслідування, Львівському заводу невідомо. Наразі майже 30 млн грн, направлених на потреби військових, осіли в чиїхось кишенях.

Житомирська бронетанкова «прокладка»

Службові особи Житомирського бронетанкового заводу вигадали не одну схему. У липні 2014 року Міноборони та ЖБТЗ уклали договір на ремонт військової техніки на 300 млн грн.

Згодом житомирський завод уклав угоду купівлі-продажу ремонтного обладнання з торговельною компанією «Чайка».

За документом, у грудні 2014 року на завод начебто поставили чотири блоки БУ-25 2с для бойових машин. Їх постачальником для «Чайки» виявилося підприємство «Брон плюс».

Фірма із статутним капіталом 1 тис грн зареєстрована у Києві за місяць до укладання угоди. За місцем офіційного знаходження — відсутня.

На рахунку «прокладки» — близько півтисячі судових справ. Як встановило слідство, серед її «послуг», якими скористалися недобросовісні чиновники, — ухилення від сплати податків, виведення у готівку державних коштів, підробка документів та фіктивне підприємництво.

Саме ТОВ «Брон плюс» повинне було поставити на бронетанковий завод обладнання вартістю близько 0,5 млн грн. Однак документи свідчать, що в період оформлення договору таку послугу товариство не надавало. У цій справі слідство ведеться вже понад півтора року, проте винні досі не знайдені.

Прикро, та більшість таких розслідувань розтягується на роки. Поки шукають винних, кошти та майно заводів розчиняються на рахунках «прокладок».

Першим особам держави слід терміново звернути увагу на діяльність стратегічних оборонних підприємств. Інакше український фронт будуть тримати фіктивні танки з невидимими бойовими машинами.

Інна Попович, Національне бюро розслідувань України

Розслідування проведене в рамках проекту Центру локального самоврядування «Без корупції» за фінансової підтримки міжнародного фонду «Відродження»

З бронетанкового заводу вкрали 20 двигунів ціною 7 млн грн. Подробиці

tanki-ukr1

 

Поліція розслідує кримінальну справу щодо відчуження з ДП «Житомирський бронетанковий завод» (ЖБТЗ) 20 двигунів на суму 6,89 млн грн.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

З матеріалів справи відомо, що на початку жовтня 2014 року директор «ЖБТЗ» доручив працівникам вилучити зі складу непорушного запасу мобілізаційного резерву 20 двигунів УТД-20.

Офіційно двигуни вилучили для  виконання регламентних робіт по переконсервації. Обладнання перевезли до дизельного цеху, де й перевірили його працездатність.

Після цього  двигуни були вивезені з підприємства у невідомому напрямку без будь-яких дозвільних документів. Їх вартість поліція оцінила в 6,89 млн грн.

Коли двигуни почали розшукувати, директор «ЖБТЗ» написав листа керівництву концерну «Укроборонпром», що це обладнання належить ТОВ “НВК «Техімпекс».

В результаті перевірки поліція встановила, що ще 20 двигунів УТД-20 в листопаді-грудні 2014 року були поставлені до центральної бази бронетанкового майна ВЧ А0297 в Києві.

Слідчий в суді попросив надати дозвіл на проведення позапланової перевірки «ЖБТЗ» для проведення зустрічної звірки ТОВ “НВК «Техімпекс» та ВЧ А0297. Суд клопотання слідчого задовольнив.

Дизельні двигуни УТД-20 встановлюють на бойових машинах піхоти (БМП), бойових машинах десанту (БМД) та на самохідних артилерійських установах.

Засновниками ТОВ “НВК «Техімпекс» Юрій Кравченко, Ігор Перехов та Євгеній Ващілін. Останній – син Віктора Ващіліна, який свого часу очолював Державну службу експортного контролю. Цій фірмі Міністерство оборони продавало стрілецьку зброю по заниженим цінам.

В 2014 році ДП «ЖБТЗ» очолював Сергій Бутенко. Він є співзасновником ТОВ “ТВФ «Брек», яке зараз намагається відсудити у завода 7 гусеничних тягачів. Фірма стверджує, що без документів передала «ЖБТЗ» машини для перефарбування та участі у параді на 9 травня.

Крім того зараз розслідується кримінальна справа про укладання угоди що мала ознаки фіктивності між ДП «ЖБТЗ» і фірмою «Укрвагонремтранс» вартістю 24,7 млн грн. За цією угодою завод встиг оплатити 17,8 млн грн.

В липні 2015 року «ЖБТЗ» за результатами кадрового конкурсу очолив Олексій Бабич. Це брат Андрія Бабіча – заступника керівника апарату директора «Укроборонпрому».

У лютому апеляційний суд Львівської області залишив під арештом колишнього заступника директора Житомирського бронетанкового заводу, якого підозрюють у розтраті держмайна та привласненні понад 23 млн грн.

До речі, колишній директор Львівського бронетанкового заводу підозрюється у привласненні мільйонів грн. Слідство підозрює колишнього керівника держпідприємства «Львівський бронетанковий завод» в тому, що він протягом грудня 2014 року — січня 2015 року, за попередньою змовою з іншими особами і з використанням підприємств з ознаками фіктивності, зловживаючи службовим становищем, заволодів державними коштами оборонного замовлення в сумі понад 2 млн гривень.

Семен Семенченко: від звичайного шахрая Грішіна до живої легенди. Частина 2

2-й резервний батальйон Нацгвардії був використаний Грішіним і Геращенком для реклами в соцмережах і ЗМІ відкритих аферистами рахунків для фінансової підтримки неіснуючого в державі батальйону «Донбас».

Вже на початку травня 2014 року стало відомо, що людина, яка підписується в соціальних мережах як Семен Семенченко (псевдонім, придуманий Богданом Кутєповим, виявився напрочуд живучим), — це доведений до відчаю від хронічного безгрошів’я дрібний донецький шахрай Костя Грішін, дружину якого розшукує оператор зв’язку МТС, щоби стягнути заборгованість за користування мобільним телефоном на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14.

У пошуках, чим нагодувати трьох дітей, Грішін тинявся по штабах сепаратистів, брав участь у штурмі 3 березня 2014 року відділення Держказначейства в Донецьку, вештався по захопленій «губаревцями» обласній державній адміністрації. Наприклад, на цьому відео з Донецької ОДА, оприлюдненому 3 березня 2014 року, майбутній народний депутат бовваніє з 11-ї по 22-гу секунди.

Втім, точно так безробітний Грішін їздив на київський Майдан і вештався серед учасників проукраїнських мітингів у Донецьку, час від часу потрапляючи в об’єктиви фотоапаратів.

Grishin-Konstantyn3-500x375

 

 

Годі шукати в цьому якесь ідеологічне підґрунтя, хоча, проживаючи в Севастополі, Грішін позиціонував себе  російським націоналістом і саме під проросійськими та прокомуністичними гаслами балотувався до Севастопольської міськради в 2000 році. Все було простіше: «джентльмен у пошуках червінця» виглядав, де можна було заробити бодай якусь копійчину.

Напевно, два роки навчання в Москві на режисерських курсах пішли на користь талановитому шахраю. Намацавши завдяки Геращенку «золоту жилу», Грішін разом з тодішніми соратниками — передусім, нинішнім народним депутатом України Наталією Веселовою — створив сторінку у Facebook із розповідями про неіснуючий «батальон территориальной обороны Донецкой области «Донбасс». Ясна річ, з зазначенням номерів рахунків, на які слід переказувати пожертви.

Звісно, ніякого батальйону «Донбас» не існувало. Батальйони територіальної оборони — це підрозділи Збройних сил України, підпорядковані Міністерству оборони. Як згодом запевняла та ж Веселова, яка на прохання пройдисвіта створювала фейкову сторінку фейкового батальйону, вона гадки не мала, що Семен Семенченко — це раніше судимий шахрай, що збирає гроші, рекламуючи себе постановочними сценами подвигів псевдо-батальйону.

Фальшиві посвідчення і справжня зброя

Яким би талановитим актором не був майбутній легендарний комбат, вивели на широкі обрії проект «Семен Семенченко» інші люди — Антон Геращенко та Арсен Аваков.

30 травня 2014 року в складі військової частини 3027 Національної гвардії України (так нині називаються Внутрішні війська МВС України), що базується в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, був утворений 2-й батальйон спеціального призначення. Це спеціальне призначення полягало в тому, що до батальйону зараховували резервістів — тобто громадян, які хотіли б відновити чи набути навичок з військово-облікових спеціальностей.

По суті «резервні батальйони» — це щось на кшталт радянського ДТСААФ, а саме поняття резервіста було запроваджено законом від 17 березня 2014 року, який вніс новації в Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». А саме, з’явилась вставна стаття 26-1, яка визначила, що «Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю… Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи».

Оцей 2-й резервний батальйон і був використаний Грішіним і Геращенком для того, щоби рекламувати в соціальних мережах і ЗМІ відкриті аферистами рахунки для фінансової підтримки неіснуючого в державі «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Грішіна, який не мав жодного відношення до Нацгвардії, за розпорядженням Авакова допустили на територію в/ч 3027, де він зустрічав людей, що хотіли вступити на службу в розрекламований батальйон. При цьому Грішін представлявся командиром військової частини №3027 підполковником Семенченком. Якщо аферист не бачив, як використати певну людину в своїх потребах, він відправляв її оформлюватись до реального командира в/ч — Володимира Мусієнка. Але в більшості випадків Грішін особисто «приймав на службу», підписував «наказ» і видавав фальшиве «посвідчення» з «правом носіння табельної зброї», яке засвідчував фальшивою печаткою.

Semenchenko-Semen-falsif1-500x312

Цих людей Грішін використовував для зйомки рекламних кліпів, завдяки яким зібрав колосальні гроші та цілий парк елітних автомобілів.

Ось так виглядає типове фальшиве посвідчення бійця неіснуючого батальйону «Донбас». Посвідчення, підписане «командиром військової частини 3027 підполковником С. Семенченком», видане стрільцю, начебто зарахованому на військову службу «наказом командира в/ч 3027 від 19.06.2014 р. №24». Нижче — «дозвіл на носіння табельної зброї» із зазначенням номеру автомата АКС, засвідчений фальшивою печаткою.

Людям, які отримували ці «посвідчення», навіть на думку не спадало, що батальйони не є юридичними особами й не можуть мати печаток, що на печатках обов’язково зазначається код ЄДРПОУ, а символіка державних установ затверджується постановами Кабінету міністрів України. Та й кому міг спасти на думку масштаб афери, якщо все це відбувалось на території військової частини Національної гвардії, куди аж ніяк не могла потрапити стороння особа?

Щоправда, якщо печатка була фальшивою, то зброя — справжньою. У зв’язку з чим виникає цілком закономірне запитання до Авакова та Геращенка: де Грішін брав АКСи, які роздавав на території в/ч 3027 обманутим ним громадянам, що думали, буцімто їх прийняли до лав Нацгвардії? І чи не зі складів Нацгвардії ця «ліва» зброя? У такому разі також непогано було б з’ясувати, скільки саме «стволів» було роздано, скільки — продано й кому саме. Це зробити тим простіше, що на фальшивих посвідченнях проставлені реальні заводські номери автоматів.

Друге коло запитань стосується правового статусу людей, які були певні, що воюють у складі військової частини 3027 Національної гвардії України під орудою «підполковника Семенченка». Зрозуміло, що вони стали жертвою шахрайства, вчиненого на території військової частини. Але це не робить їх військовослужбовцями. Тепер виникає запитання: а як цивільні особи, нехай навіть і обмануті Грішіним, могли опинитись у зоні бойових дій? Хто тепер виплачуватиме грошову допомогу родичам тих, хто загинув з фальшивим посвідченням бійця Нацгвардії?

До речі, взагалі б непогано було розібратись, у який спосіб резервісти Нацгвардії опинились в зоні проведення антитерористичної операції, яку проводить, згідно із законом, виключно Антитерористичний центр СБУ. Бо відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ані МВС України, ані підпорядкована йому Нацгвардія, ані Збройні сили України жодного відношення до АТО не мають й лише відкомандировують своїх співробітників та військовослужбовців разом з технікою в підпорядкування першого заступника голови СБУ. Тож хотілося б, щоби Служба безпеки України пояснила, як резервісти Нацгвардії опинились у її розпорядженні й що серед них робили особи з фальшивими посвідченнями, виданими «підполковником Семенченком».

На особливий наголос заслуговує та обставина, що самого «підполковника Семенченка» прийняти в Нацгвардію було неможливо — давалась взнаки колишня судимість. Хоча вона давно погашена, той факт, що Грішін був колись засуджений, унеможливлював його службу в органах міліції чи Національній гвардії України. Та й на яку посаду міг бути прийнятий громадянин з середньою освітою, який раніше не служив у армії ані дня? Хіба лише рядового солдата.

Саме тому Грішіну й доводилось приховувати своє справжнє прізвище, оскільки будь-який дільничний міліціонер міг миттєво «пробити» по картотеці Інформаційного центру МВС України його біографію. З тієї ж причини — й маска-балаклава. Бо характерна зовнішність «підполковника Семенченка» була дуже добре відома як ошуканим мешканцям Севастополя, так і його кредиторам у Донецьку.

Як розповідали згодом волонтери, які були впевнені, що допомагають батальйону «Донбас», поведінка «підполковника Семенченка» спочатку не викликала в них жодних підозр саме тому, що роздача посвідчень і зброї відбувалась за парканом військової частини, де Семенченко почувався як вдома. Наталка Веселова навіть заснувала благодійний фонд для збору коштів і відкрила на своє ім’я рахунки в «Приватбанку». От тільки в якості одного з контактних телефонів при відкритті рахунків вона мала необережність зазначити телефон Грішіна. Це урешті-решт призвело до того, що в січні 2015 року шахрай змінив ПІН-код (СМС-ка з новим кодом прийшла на його телефон) і через банкомати зняв готівкою всі гроші, зібрані волонтерами.

Але попервах довірливий народ вірив, що Семен Семенченко — народний герой. Перші підозри з’явились у липні 2014 року, коли стало відомо, що так званий командир батальйону замість того, щоби перебувати на фронті, веде життя світського лева та активно збирає гроші готівкою — зокрема, взяв чималу суму в тодішнього голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, яку привласнив.

Потім поповзли чутки, що Грішін взяв 300 тис. дол. у громадянина США Марка Паславського, начебто на придбання безпілотників для потреб Нацгвардії, а після того, як Марк став вимагати звітності за витрачені кошти, його зі спини настигла куля.

Грішін, який ще в березні 2014 року не міг заплатити за телефон і разом з дружиною ховався від кредиторів, через місяць після початку збору коштів вже катався на престижних іномарках, обідав у ресторанах і висипав готівку перед солдатами, демонструючи, що таке мільйон гривень. Але найбільше скандалів було саме навколо незрозумілого правового статусу бійців. Власне, було два батальйони — офіційний, у складі військової частини 3027 під командуванням законного командира, і люди, яких прийняв на службу «підполковник Семенченко» і які також вважали себе військовослужбовцями, мали зброю й мріяли побачити свого керівника не по телевізору, а в зоні АТО.

Грошового забезпечення не одержували ні ті, ні інші. Натоміть регулярно спливали історії про те, що якась незрозуміла охорона «командира батальйону» пограбувала підприємство, порізала й продала на металобрухт невеличкий завод, витрясла гроші з бізнесмена чи відібрала в мешканця прифронтової зони дороге авто.

Пожертви на армію: закордонні поїздки, безтурботне життя та персональна охорона

Коли в серпні 2014 року Аваков вирішив розкласти яйця по різних кошиках і зробити Грішіна народним депутатом, постало питання — як зліпити «комбату» красиву біографію з урахуванням того, що 8 місяців, проведені в Лук’янівському СІЗО №13, обвинувальний вирок та неодноразові випадки притягнення до кримінальної відповідальності повністю виключали можливість зарахування його до лав Національної гвардії України.

Тоді зробили так. 11 серпня 2014 року було наказано зарахувати Грішіна в Нацгвардію без пред’явлення жодного документа, навіть без паспорта — «зі слів». Костянтин прийшов у кадрове управління та назвався Семенченком Семеном Ігоровичем, капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці. Ці дані без будь-якого документального підтвердження були занесені в особову справу та направлені на спецперевірку щодо минулих судимостей.

Відповідь з Інформаційного центру МВС України надійшла миттєво: у картотеці осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, Семенченко Семен Ігорович, 1974 року народження, не значиться. І це — свята правда. Бо тюремну баланду сьорбав Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження. Зрозуміло, що запит у Міністерство оборони на предмет існування «капітан-лейтенанта Семенченка» ніхто не направляв. Годі й казати про те, що ніхто навіть не перевірив: а чи не значиться часом новопризначений військовослужбовець приватним підприємцем? Між тим свідоцтво фізичної особи-підприємця Грішін здав лише 24 листопада 2014 року у зв’язку з обранням його народним депутатом України за партійним списком скандально відомої «Самопомочі».

Semenchenko-Semen3-500x132

 

Після цього за розпорядженням Авакова морський капітан-лейтенант був негайно переатестований на сухопутного капітана та призначений командиром 2-го спеціального батальйону в/ч 3027 з видачею відповідного службового посвідчення. Це було саме в той момент, коли десятки людей, яких нібито прийняв на службу «підполковник Семенченко», заходили в Іловайськ. Тільки легендарного комбата з ними не було. Бо він лише оформлювався на службу в Нацгвардію, де одержав фальшивий документ про наявність у нього офіцерського звання.

Semenchenko-Semen4-500x70

 

Отримавши 11 серпня 2014 року посвідчення капітана Нацгвардії, Грішін наступного дня, 12 серпня, приїхав у Вишгородський райвідділ Державної міграційної служби і на підставі цього посвідчення одержав новий паспорт серії СТ за номером 432098 на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. Чому у Вишгороді? Тому що паспортна база Донецької області, де зареєстрований Грішін, була втрачена після захоплення бойовиками адміністративних будівель в обласному центрі, як і паспортна база Севастополя, де Грішіну свого часу видавали паспорт.

Тому отримати новий паспорт у разі втрати старого або зміни прізвища Грішін міг лише за місцем офіційного проживання або роботи з пред’явленням додаткових документів, що посвідчують особу. Тому шахрай міг отримати новий паспорт лише після того, як його за новим прізвищем, але без паспорта, прийняли в Нацгвардію — на підставі фальшивого службового посвідчення та за місцем розташування в/ч 3027.

Вже 20 серпня 2014 року Аваков вніс подання президенту України про нагородження раніше судимого афериста, який прослужив лише 8 днів, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Після чого присвоїв шахраю з середньою освітою, який взагалі не служив у армії, звання майора.

Тепер можна було й балотуватись. Тим більше що грошей Грішіну вистачало не тільки на виборчу кампанію, безтурботне життя та закордонні вояжі, але навіть для найму персональної охорони.

До речі, як повідомило на запит Головне управління Національної гвардії України, грошові кошти чи автомобілі від громадян для потреб 2-го батальйону спеціального призначення у військову частину 3027 ніколи не надходили. А сам батальйон не є юридичною особою, не має ані власної печатки, ані власного рахунку в установах банків. Тобто пожертви Грішін-Семенченко тупо привласнював. Втім, повірити, що левова частка пожертв не йшла Авакову й Геращенку, я не можу — дружба з міністром внутрішніх справ та його вірним радником зазвичай коштує дорого.

Отримавши 12 серпня новий внутрішній паспорт, Грішін-Семенченко моментально виправив на нове прізвище і закордонний. Вже 19 вересня 2014 року орденоносець збирав гроші з довірливих діапорян у Сполучених Штатах.

Цілком закономірне запитання: а як військовослужбовець отримав американську візу, на які кошти літав за океан і хто його відпустив у подорож з місця проходження служби? Ось відповідь Головного управління Нацгвардії: «майорові резерву Семенченку Семену Ігоровичу за весь період проходження ним служби у військовому резерві відпустка не надавалась, інформацією про кошти, за які здійснювалась поїздка до Сполучених Штатів Америки, Головне управління Національної гвардії України не володіє. Посадові особи Головного управління Національної гвардії України не надавали допомоги громадянинові Семенченку Семену Ігоровичу в оформленні в’їзної візи до Сполучених Штатів Америки».

Semenchenko-Semen5-500x280

Цікаво в такому разі: а як посольство США видало візу без довідки з місця проходження служби, без довідки про доходи та без підтвердження того, що громадянин Семенченко перебуватиме в США під час своєї законної відпустки, впродовж якої йому зберігатиметься в Україні місце роботи?

До речі, а які документи Грішін-Семенченко надав у посольство США на підтвердження свої платоспроможності — невже виписки з рахунку, на який збиралася благодійна допомога? І чи розповів у анкеті про 8 місяців, проведені в СІЗО, обвинувальний вирок та неповернуті кредити?

Маю підстави стверджувати, що Грішін, звісно ж, приховав від посольства США подробиці своєї бурхливої біографії.

Втім, військова кар’єра майора Семенчека виявилась короткою — 24 листопада 2014 року він був звільнений з посади командира 2-го батальйону військової частини Національної гвардії України за власним бажанням. Але залишились запитання. Передусім — до генерального прокурора України.

Власне, запитання три.

Перше: коли саме по викладених вище фактах буде відкрито кримінальне провадження, а службові особи Національної гвардії України, які допустили раніше судимого афериста на територію військової частини, видали йому посвідчення офіцера та сприяли розкраданню коштів довірливих громадян, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності?

Друге запитання: коли саме у Верховну Раду України буде внесено подання про зняття депутатської недоторканності з Семена Семенченка та Антона Геращенка?

І, нарешті, третє запитання: що саме робить прокуратура для посмертного надання статусу учасника бойових дій тим громадянам, які, будучи обманутими «підполковником Семенченком», помилково вважали себе бійцями Нацгвардії й загинули в ході антитерористичної операції?

 

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

В Укроборонпром возвращаются коррумпированные ставленники Януковича. Расследование

groshi-na-war1Вот уже и годовщина Революции достоинства, но с каждым днем всплывают новые скандалы вокруг коррумпированности военных «верхушек» связаных с проведением АТО, а люди недавно сбежавшего Януковича вновь рвутся на «хлебные» должности.

Украина переживает непростые времена, но люди, в большей части, демонстрируют готовность перетерпеть реформы, выстоять в противостоянии с Россией ради того, чтобы построить совершенно новую страну. Единственное, пожалуй, что вызывает в обществе не просто недовольство, а возмущение — это безнаказанность чиновников эпохи Януковича, многие из которых пытаются найти свое место уже в нынешней системе власти. Что иногда напрямую может угрожать интересам национальной безопасности.

Яркий пример такой ситуации — деятельность господ Станислава Хоша и Петра Федорука, связанных с команиями «Укринмаш» и «Спецтехноэкспорт». Это государственные хозрасчетные предприятия, осуществляющие внешнеэкономическую деятельность в сфере военной и специальной научно-технической продукции и услуг. В том числе речь идет о высоких технологиях двойного назначения.

Станислав Хош с августа 2013 успел поочередно поработать директором на обеих предприятиях. А господин Федорук сразу после победы Януковича на президентских выборах был назначен первым заместителем директора «Спецтехноэкспорта» и проработал на этой должности до тех пор, пока не был уволен после революции достоинства в 2014 году. Но объединяет двух этих людей то, что фактически они являлись представителями «Семьи» Януковича в столь важной для государства отрасли, а их непосредственным куратором был сбежавший в Россию экс-министр обороны Украины Павел Лебедев.

Под «крышей» экс-министра Лебедева и в сотрудничестве с его замом Артуром Бабенко, предприимчивые Хош и Федорук создали коррупционную схему дерибана воинского имущества и организации теневых схем закупок, что значительно пополнило казну «СЕМЬИ» и фактически разрушило хозяйственную деятельность Министерства обороны в 2012 — 2014 гг. Именно эта схема работы ведомства стала причиной проблем с логистикой и обеспечением украинских солдат во время проведения АТО.

Собственно, Станислав Хош будучи «смотрящим» на предприятии от главы оборонного ведомства ввел еженедельный сбор средств на будущую избирательную кампанию Януковича в 2015 году и на финансирование силовых формирований Лебедева.

Для полной надежности, теневая схема была закреплена семейными связями. Брат Станислава Хоша, Денис Хош занимал кресло замначальника департамента избыточного имущества и земель Минобороны Украины, именно благодаря его присутствию на этой должности дуэт Хоша-Федорука дерибанил армейское имущество.

Когда Станислав Хош был переведен на должность директора компании «Укринмаш», директором «Спецтехноэкспорт» был назначен его протеже Евгений Тришновский, работающий под контролем Федорука. Хош фактически установил контроль над хозяйственной деятельностью обоих предприятий. И реализация имущества Минобороны шла по «удлиненной» схеме — Минобороны заключало договор на реализацию имущества с компанией «Спецтехноэкспорт», а та, в свою очередь, заключала договора субкомиссии с компанией «Укринмаш» на продажу товара международному заказчику. «Связанные» компании — «Спецтехноэкспорт» и «Укринмаш» отлично делили между собой разницу в цене, завышая затраты, и не отчитываясь перед Министерством обороны.

Hosh-ukroboronprom1

При этом, молодые руководители компаний, источали абсолютную самоуверенность и безнаказанность. Господин Федорук, по словам множества свидетелей, во время переговоров с потенциальными партнерами имел наглую привычку бравировать своей близостью к Павлу Лебедеву и к «Семье».

Не секрет, что каждый солдат мечтает стать генералом, так и Станислав Хош метил на должность руководителя «Укроборонпрома», но это была лишь промежуточная цель. Имея тесные связи и поддержку зампреда правительства Российской Федерации Дмитрия Рогозина и беглого сына экс-президента Украины Александра Януковича, Хош планировал взять под личный контроль весь ОПК Украины и «сдать» его России, но к счастью этим планам не было суждено сбыться.

Однако, даже на уровне контроля всего двух предприятий-спецэкспортеров, усилиями этой «молодой команды» были завалены позиции Украины на международных рынках. Так, по указанию бывшего министра обороны Павла Лебедева, Хош с Федоруком остановили отгрузку военного имущества для Судана. Груз был без каких-либо оснований брошен гнить в украинском порту, а контракт с Суданом анулирован. В результате, украинские заводы не получили оплату за выполненные работы и оказались на гране банкротства. Между прочим — это Житомирский и Шепетовский ремонтные заводы, которые являются сейчас ключевыми для ремонта техники сил АТО.

И что самое печальное — по поступающей информации Петр Федорук пытается вернуться на руководящие посты в «Укроборонпром». Как известно, сегодня этот концерн задействован в ряде международных проектов, направленных на перевооружение Министрства обороны Украины, МВД и СБУ, оснащения их подразделений современными образцами оружия и техники. Учитывая связи Петра Федорука с Януковичем и его беглым министром обороны, если он получит доступ к служебной документации «Укроборонпрома», гарантировано можно сказать, что все эти данные окажутся в руках российских спецслужб.

Ситуация более чем серьезна. Украина фактически находится в состоянии войны, а чиновники, причастные к разрушению обороноспособности государства, к утрате международных позиций в сфере военных технологий не только не ответили за свои преступления, но и снова «расправляют крылья». Допустить этого никак нельзя — господам Хошу и Федоруку не место в кресле руководителей стратегических предприятий Украины, журналистское расследование продолжается и вскоре мы обнародуем новые факты деятельности членов команды Януковича.

Сергей Кустов, Национальное бюро расследований Украины

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Павел Лебедев. Тролли держат оборону

В украинские СМИ попало секретное письмо сотрудника министерства обороны Украины с инструкциями по улучшению имиджа ведомства в интернете и имена исполнителей — военных журналистов. За сдельную плату представителям СМИ предлагалось писать комментарии под статьями о Минобороны. Этот медиадесант автор называет «оперативной группой по комментированию в сети Интернет».

На Украине произошел медиаскандал, в который оказались втянуты минобороны страны и местные военные корреспонденты. Украинские интернет-СМИ опубликовали текст письма, в котором якобы от имени сотрудника военного ведомства ряду журналистов предлагается поработать интернет-троллями, за плату писать комментарии к интернет-статьям, в которых критикуется минобороны.

Главный редактор украинского интернет-портала «ОРД» Станислав Речинский, в распоряжении которого оказалось письмо, рассказал «Газете.Ru», что получил его от самих военных журналистов, с которыми у него есть контакты.

«Им самим подобное «творчество» не нравится. Тем более что им не только оплачивают эту «работу», но обязывают ее делать, даже если они этого не хотят. Фамилию сотрудника, я, конечно, назвать не могу», — поведал Речинский. По его словам, обязывает журналистов заниматься платным комментированием «некто Антон Соколов, помощник министра обороны, пиарщик, который делал ему кампанию, еще в бытность политиком».

Речинский считает причины такого пиара в интернете вполне банальными: «Бывший министр обороны Гриценко (Анатолий Гриценко был главой Минобороны в 2005–2007 годы, сейчас — депутат Верховной рады от «Батькивщины») постоянно критикует в прессе нынешнего министра (Павла) Лебедева, а тот таким образом отвечает».

В письме даются довольно четкие инструкции и описывается механизм, как именно журналистам нужно исполнять эту «работу». Так, координатору проекта, которым, согласно письму, является некая Дарья Чигарева, поступают от начальства ссылки на материалы в СМИ, которые необходимо прокомментировать тем или иным образом. Характер этих статей, как говорится в письме, «негативный, критический, ложный». В свою очередь, координатор должен разослать платным комментаторам смс-сообщения со ссылкой на статью и указать, что именно нужно написать в комментарии. По степени активности комментаторам будет начисляться зарплата: координатор, мониторящий «работу», будет отмечать самых активных.

Начать журналистам-ботам предлагается с регистрации под несколькими никами на сайтах следующих интернет-СМИ: http://sevastopol.su, http://korrespondent.net, http://lb.ua, http://zn.ua. Также им нужно создать, кроме своего настоящего аккаунта, еще и несколько фальшивых в социальной сети Facebook и иметь несколько адресов электронной почты. Все ники и адреса должны пересылаться координатору для контроля за «работой» и начисления оплаты. «Сотрудникам» советуют быть бдительными и отслеживать, не отражается ли их IP-адрес рядом с комментарием, чтобы не вскрылось, что «комментарии пишет один и тот же человек».

Отдельно в письме описывается, какой должна быть стилистика платных комментариев: «…комментировать нужно, естественно, так, чтобы у других читателей не возникло впечатление «придуманности» этих комментариев». Рекомендуется также делать в комментариях стилистические и грамматические ошибки и «скрывать журналистские таланты». Открыто петь дифирамбы минобороны в письме не советуют: «…маскируйтесь под обычного рядового пользователя».

В завершающем абзаце инструкции автор подчеркивает, что журналистам стоит воспринимать это «задание» как подработку и что пренебрегать своей основной работой вовсе не обязательно: «Ваша повседневная работа — на первом месте, но если так случается, что надо что-то прокомментировать, а вы в этот момент находитесь за компьютером, — уделите, пожалуйста, 10 минут вашего времени, набросайте 2–4 комментария под разными никами, в различных стилях (или хотя бы один). Каждый из ваших комментариев будет замечен и зачислен, уверяю вас», — говорится в письме.

Запущен был этот «проект» украинского минобороны, согласно письму, в конце марта. Источники финансирования и зарплата комментаторов в письме не уточняются.

Речинский добавил, что подобные технологии используются не только минобороны.

«Такая же система есть и в МВД. Бывший замминистра Москаль постоянно «наезжает» на нынешнего министра Захарченко, пресс-служба последнего то «заказывает» о нем статьи, то «командно» комментирует. Заняться больше нечем, видимо», — негодует Речинский.

В департаменте прессы и информации министерства обороны Украины  отказались прокомментировать ситуацию.

Из фигурантов списка военных журналистов, чьи имена присутствуют в письме, корреспонденту «Газеты.Ru» удалось взять комментарий только у одного коллеги — журналиста из Одессы Олега Проценко. Остальные или не отвечали на звонки, или отказывались что-либо комментировать.

Проценко считает, что просочившееся в прессу письмо не имеет под собой реальной основы. «Недавно в министерстве обороны поменялось руководство, и кто-то из людей, кому это было неугодно, сделал эту писульку. Она не имеет ни угловых штампов, ни официального вида документа.

Я действительно специальный корреспондент по Одессе, что касается телевидения, и действительно работаю в социальных сетях. Я работаю на Youtube, Вконтакте, но это не имеет ничего общего с этими комментариями. Прошло 15 дней (в письме указано 2 апреля как крайний срок ответа на него), говорить о какой-то работе — это просто глупо. Кому-то перешли дорогу — и кто-то это написал», — уверен Проценко.

На вопрос, как его данные (номер телефона и электронная почта) попали в письмо, Проценко ответил, что они взяты из неких списков для министерства обороны. «Это передергивание, по географии, видимо, брали людей. Мне это очень неприятно». У Проценко есть свой канал на Youtube, «Армейские новости юга Украины». «Мы освещаем международные учения, «Славянское содружество» и так далее. То есть ведем нормальную плодотворную работу, а кому-то надо дискредитировать руководство. Конечно, мне неприятно, что я без вины виноват, но жизнь есть жизнь, все проходит, и это пройдет», — заключил Проценко.

Корреспонденту удалось связаться не со всеми редакциями перечисленных в письме украинских СМИ. В издании «Зеркало недели» рассказали, что подозрительных комментариев за последние несколько недель на своем сайте не замечали. Портал LB.ua отказался от комментариев, несмотря на то что опубликовал довольно критическую заметку о преданном гласности письме.

Руководитель киевского центра прикладных политических исследований «Пента» Владимир Фесенко считает такие методы пиара топорными, но допускает их существование. «Такой работой (комментарии под статьями) занимаются не журналисты. Но подобное часто встречается, как на Украине, так и в России. Нанимают людей, у которых четкая задача: размещать под материалами, которые касаются либо конкретных ведомств, либо деятельности оппозиции, либо деятельности власти, соответствующие критические комментарии. Основная функция этого — троллинг. Вместо дискуссии создается конфликт. Я не исключаю, что в минобороны решили перенять передовой опыт. Возможно, они работают с какой-то пиар-службой, которая предложила им соответствующие услуги по созданию позитивного контекста для ведомства», — полагает политолог.

Тем не менее Фесенко отмечает, что в последние месяцы какой-либо значимой информации о деятельности минобороны не появлялось. «В первые недели (назначения нового министра обороны Павла Лебедева) были несколько смелые и не совсем компетентные заявления министра обороны, потому что он новичок на этой должности и, видимо, тогда еще не владел ситуацией. Потом пыл он поумерил, и каких-то сенсационных новостей о деятельности ведомства не появлялось. Возможно также, что это кто-то из сотрудников ведомства, кто отвечает за его информационную политику, решил таким образом проявить себя. На мой взгляд, если есть какой-то инструктаж для журналистов — это топорная работа. Но нечто подобное происходит в украинской информационной среде. Топорно, но вполне возможно», — заключил Фесенко.

Украинский опыт манипулирования общественным мнением в соцсетях не уникален. В конце марта юрист Фонда по борьбе с коррупцией, которым руководит оппозиционер Алексей Навальный, Руслан Левиев опубликовал в своем блоге нашумевший пост, разоблачающий агентство Тины Канделаки «Апостол» в якобы накрутке просмотров роликов госкомпании «Аэрофлот», создании сети ботов для раскручивания сайта госкорпорации «Ростех», а также для продвижения политических хэштегов в соцсети Twitter. Генеральный директор «Апостола» Василий Бровко назвал разоблачение Левиева в своем аккаунте в Twitter «конспирологией».

 

Фарида Рустамова, Газета.Ру

 

Павел Лебедев. Есть такая профессия – армией торговать

Говорят, лебеди поют только один раз – перед своей смертью. Нечто подобное может произойти и с Вооруженными Силами Украины. Ведь судьбу армии благодаря стараниям Верховного главнокомандующего Виктора Януковича доверили бывшему финансисту Павлу Лебедеву. Сей президентский указ (№740/2012) открыл весьма интересную страницу в истории Вооруженных Сил Украины.

Ахтунг! Реформа…

Глядя на нашу армию, уже не верится, что еще не так давно ее считали сильнейшей армией Европы. Украинские вооруженные силы, некогда входящие в состав бывшего СССР, могли запросто стереть с лица земли даже такую супердержаву, как США (с помощью ракетных войск стратегического назначения с ядерными боговлоками).

Однако сегодня защитники Отечества представляют собой лишь жалкое подобие потешных войск, разгромленных отнюдь не на полях сражений…

Впервые в военной истории Украины оборонное ведомство возглавило лицо, которое последние 20 лет вообще не имело никакого отношения к армии и «командовало» только всевозможными фирмами и компаниями.

Согласно биографии Павла Лебедева, после окончания Ярославского высшего военно-финансового училища будущий министр обороны прослужил в Черновецком военном гарнизоне (1984—1992 годы), откуда уволился досрочно в 1992 году. Итого: общая выслуга – 12 лет (из них 4 года курсантских и 8 – офицерских). Может ли человек с таким (гарнизонно-финансовым) уровнем военной подготовки заниматься вопросами обороноспособности всей страны?

Но главный «прикол» в другом: последние два десятилетия г-н Лебедев вообще был далек от насущных армейских проблем. Ибо он трудился аки пчела в различных гражданских структурах: руководил ассоциацией «МЕТА», ООО «Легтех» и кожгалантерейной фабрикой «Престиж-Интер». С 1999 года по 2002 год – работал финансовым директором государственной акционерной компании «Титан» в городе Армянск (Крым). С 2002 года по 2005 год – являлся председателем наблюдательного совета ОАО «Кременчугский сталелитейный завод» и ОАО «Днепровагонмаш». С 2005 года по 2006 год – президентом промышленной инвестиционной группы транспортного машиностроения «Интер Кар Груп». А с 2006 по 2012 – был «слугой народа» Украины (нардепом V созыва и VI созыва) и, разумеется, стойким членом Партии регионов Украины (ПРУ).

Исходя из этого, возникает вопрос: неуж-то в многочисленных рядах ПРУ не нашлось более подходящей и достойной кандидатуры?

Наверное, нужно отдать должное «дорогому Виктору Федоровичу»: очень скоро мы свою армию не узнаем. Впрочем, сегодня ее тоже трудно узнать. Так называемые «реформы» можно охарактеризовать всего лишь одним словом: «Разгром!». Причем, без единого боя. Оказывается, в оборонном ведомстве уже смекнули, что лучше торговать, чем воевать. Именно так можно расценивать многочисленные решения о продаже военных городков. Речь идет о миллиардах долларов. Сколько их уйдет «налево», неизвестно.

Миллиарды уходят «налево»

Весь фокус-мокус заключается в том, что новый министр сам не знает реальной стоимости всего «добра» Минобороны: чтобы провести оценку зданий и земли, нужно иметь немалые деньги, а статью на них в военном бюджете почему-то не учли. Также «забыли» учесть, что на одних и те же объектах недвижимости можно по-разному торговать: если военный городок продается как целостный комплекс, то цена будет одной, если по частям — другой. Так что для МО это очень выгодный «бизнес», особенно, когда дело касается лакомых кусочков земли, в частности, лесных угодий.

О том, как «хозяйничают» в армии (по-натовским стандартам), можно судить по так называемому «разрешению» (от 19.01.2006г. №10/137), подписанному начальником Центрального спецстройуправления МО Дмитрием Исаенко. Сия бумаженция ранее была адресована главе госпредприятия МО «Черкасское строительное монтажное управление» Александру Грищенко.

Главная цель — провести отчуждение четырех военных городков. Речь идет о 48 объектах, размещенных на 24 гектарах оценочной стоимостью более двух миллионов гривен. Спрашивается, куда должны быть направлены эти деньги? В госбюджет? А фигушки! Господин Исаенко позаботился о другом: «Средства, полученные от продажи недвижимого имущества, указанного в этом разрешении, направить на инвестирование производственной деятельности в соответствии с финансовым планом». В общем забавная получается петрушка: армия «инвестирует» тех, кто ее распродает.

В свое время о дерибане военного имущества с парламентской трибуны заявляла и бывшая депутатка Людмила Кириченко: «Согласно полученной мной информации, в Министерстве обороны разработаны различные схемы распродажи имущества. Домостроительные комбинаты, санатории, ремонтные заводы переходят в частные руки путем фиктивного банкротства, списания имущества и тому подобное. Так, например, был доведен до фиктивного банкротства строительный комбинат «Укрвійськбуд». А потом его продали частному предпринимателю по смехотворной цене — 270 гривен за квадратный метр. Причем руководитель этого частного предприятия — жена директора якобы обанкротившегося предприятия. Руководство Минобороны при поддержке военной прокуратуры всячески покрывает расследование удачной сделки. По моим многочисленным обращениям Генпрокуратура возбудила уголовное дело. Однако у меня есть основания говорить о том, что оно будет закрыто. Деньги решают все»…

Но особо радоваться господину Лебедеву, наверное, не придется. В условиях противостояния между властью и оппозицией он будет чувствовать себя, как на минном поле: одно неосторожное движение — и взрыв…

 

Валентин Ковальский, sprotiv.org

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: