Сообщения с тегами ‘Луценко’

Як одним підписом Луценко зруйнував справу проти Бахматюка на 1,2 мільярда. Розслідування

Bahmatuk-Zhevago1-500x375

У 2014 році НБУ видав «ВіЕйБі банку» Олега Бахматюка мільярдний кредит на підтримку установи, але вкладники грошей не отримали — їх забрав власник банку. НАБУ знайшло кінці, але у справу втрутився генпрокурор.

Посада генерального прокурора передбачає надзвичайно серйозні повноваження. Лише один підпис може або дати зелене світло покаранню, або мати катастрофічні наслідки і коштувати державі 1,2 млрд грн.

Генпрокурор Юрій Луценко, схоже, обрав останній варіант, змінивши підслідність у справі про розкрадання кредиту Нацбанку представниками «ВіЕйБі банку» Олега Бахматюка.

Йдеться про розслідування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) стосовно державної підтримки комерційних банків після Революції гідності. Тоді гроші платників податків виділялися фінансовим установам для їх підтримки, аби вони не банкрутували і не втрачали кошти вкладників.

Одним з таких отримувачів допомоги був «ВіЕйБі банк», яким тоді володів один з найбільших латифундистів країни Олег Бахматюк. Однак ці гроші пішли не на підтримку установи. За даними НАБУ, кошти просто виводилися з неї через різні схеми, а звичайні вкладники банку не могли забрати свої вклади.

Слідчі бюро вийшли на фінішну пряму, але генпрокурор вирішив віддати справу в поліцію — попри численні прохання НАБУ передати справу їм. В ГПУ кажуть, що у них для цього були законні підстави.

У той же час поліція, яка уже розслідувала зловживання у «ВіЕйБі банку», частину доказів випадково втратила: сто томів кримінальної справи зберігалися у підвалі стороннього підприємства і були затоплені.

У 2014 році НБУ видав «ВіЕйБі банку» Олега Бахматюка мільярдний кредит на підтримку установи, але вкладники грошей не отримали — їх забрав власник банку. НАБУ знайшло кінці, але у справу втрутився генпрокурор.

Посада генерального прокурора передбачає надзвичайно серйозні повноваження. Лише один підпис може або дати зелене світло покаранню, або мати катастрофічні наслідки і коштувати державі 1,2 млрд грн.

Генпрокурор Юрій Луценко, схоже, обрав останній варіант, змінивши підслідність у справі про розкрадання кредиту Нацбанку представниками «ВіЕйБі банку» Олега Бахматюка.

Йдеться про розслідування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) стосовно державної підтримки комерційних банків після Революції гідності. Тоді гроші платників податків виділялися фінансовим установам для їх підтримки, аби вони не банкрутували і не втрачали кошти вкладників.

Одним з таких отримувачів допомоги був «ВіЕйБі банк», яким тоді володів один з найбільших латифундистів країни Олег Бахматюк. Однак ці гроші пішли не на підтримку установи. За даними НАБУ, кошти просто виводилися з неї через різні схеми, а звичайні вкладники банку не могли забрати свої вклади.

Слідчі бюро вийшли на фінішну пряму, але генпрокурор вирішив віддати справу в поліцію — попри численні прохання НАБУ передати справу їм. В ГПУ кажуть, що у них для цього були законні підстави.

У той же час поліція, яка уже розслідувала зловживання у «ВіЕйБі банку», частину доказів випадково втратила: сто томів кримінальної справи зберігалися у підвалі стороннього підприємства і були затоплені.

Кредит без гарантій

Справу Бахматюка НАБУ почало розслідувати в жовтні 2016 року. Детективів зацікавив факт виділення Нацбанком у жовтні 2014 року 1,2 млрд грн ПАТ «ВіЕйБі банк» як стабілізаційного кредиту для фінансового оздоровлення банку.

Гарантією повернення кредиту повинні були стати активи банку — комерційна нерухомість у Києві та Харкові, а також майно власників установи. Однак детективи НАБУ встановили, що в банку підробили висновки про вартість майна, яким забезпечувався кредит, зазначивши завищені цифри. Про це, зокрема, стало відомо з ухвали Солом’янського суду.

Як зазначається в ухвалі, банк також не надав НБУ програму фінансового оздоровлення — чіткий детальний план використання кредиту для подальшої роботи установи. Без цієї програми Нацбанк взагалі не мав права надавати позику.

Якщо провести паралель із звичайними позичальниками, то виглядає так, ніби банк дав величезний кредит людині без довідки про доходи, яка як гарантію подала кімнату в гуртожитку,  оціненою чомусь у мільйон доларів.

Як вивели гроші

З іншої судової ухвали випливає, що детективи встановили, у який спосіб грооші виводились з банку. Зокрема, їх виводили трьома шляхами.

Спочатку у банку несподівано згадали, що мають борг перед кіпрською фірмою. Одразу після отримання кредиту регулятора банк переказав 45 млн дол (680 млн грн) на рахунки компанії Quickom Limited. Куратор від Нацбанку, який контролював усі фінансові операції «ВіЕйБі банку», цього «не помітив».

Як виявилося, Quickom Limited була не звичайним «позичальником», а контролювалася самим Бахматюком. Тобто «борг» сплатили самі собі. Через цю компанію Бахматюк володів й іншим банком — «Фінансова ініціатива». Обидві установи Нацбанк визнав неплатоспроможними у 2014—2015 роках.

Згодом «ВіЕйБі банк» повернув 380 млн грн депозитів Тростянецькому м’ясокомбінату і фірмі «Свiтанок», які контролював Бахматюк. Однак тоді діяла заборона НБУ на дострокове повернення депозитів пов’язаним компаніям.

Решту грошей вивели через зняття готівки. Звичайні ж вкладники не могли забрати свої гроші. Вони отримували по 1 тис грн на день через касу банку.

Як «подарувати» 1,2 мільярда

У лютому 2019 року генпрокурор змінив підслідність справи і передав її слідчим поліції та підопічним прокурорам.

 Lucenko-Bahmatuk1-500x304

Про це також свідчить відповідь НАБУ на запит авторів, в якому відомство пояснює, чому відповідна справа не могла бути передана.

Як стало відомо, у корупційному злочині щодо втрати 1,2 млрд грн підозрюють першого заступника голови Нацбанку. За законом, розслідування корупції стосовно чиновників такого рівня — виняткова підслідність НАБУ.

«Детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування злочинів…, якщо злочин вчинено головою Національного банку, його першим заступником та заступником, або розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму», — наголошується у відповіді НАБУ.

У ході розслідування детективи та прокурори САП з’ясували, що схожі справи розслідує поліція. Вони не раз зверталися до цього відомства, щоб забрати документи і скасувати постанови про закриття цих справ.

НАБУ та САП ці справи були необхідні, перш за все, для аналізу доказів. Антикорупційні органи також хотіли запобігти тому, щоб фігуранти не могли використовувати закриття справ у поліції для прикриття у справі НАБУ. Фігуранти могли б посилатися на поліцію, яка не знайшла складу злочину.

Однак генпрокурор віддав справу поліції. Він використав свої повноваження про вирішення спорів про підслідність, хоча ніякого спору у цьому випадку не було, вважають в НАБУ.

Отже, вважають в бюро, Луценко порушив статтю 216 КПК щодо підслідності і статтю 36 КПК, яка забороняє передавати підслідні НАБУ справи іншим правоохоронцям.

Проте, в Генпрокуратурі іншої думки.

У відповідь на запит ЕП у відомстві зазначили, що «притягнення особи до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення».

«Готування пред’явити підозри» не є  в розумінні КПК України стадією, яка свідчить про те, що особи, які вчинили злочин, достеменно відомі та їм повідомлено про підозру”, — зазначають в ГПУ.

Крім цього, у відомстві наголошують, що інформація про «встановлений збиток у 1,2 мільярда» залишається не підтвердженою.

«Виходячи із запиту, 1,2 млрд є сумою „виділення Національним банком стабілізаційного кредиту для фінансового оздоровлення“, що, вочевидь, не може вважатися сумою збитку за умови повернення кредиту», — стверджують в Генпрокуратурі.

З повною відповіддю Генпрокуратури можна ознайомитися тут.

Як топлять кримінальну справу

Серед потенційних підозрюваних у справі — колишній перший заступник голови НБУ Олександр Писарук, який виконував обов’язки голови в період відпустки Валерії Гонтаревої, сам власник банку Олег Бахматюк та його менеджмент.

Передавання справи в поліцію означає, що фігуранти ніколи не отримають підозр. Річ у тім, що підопічні Арсена Авакова відмовилася від усіх претензій до банку Бахматюка.

Головне слідче управління та слідчі київських підрозділів поліції раніше розслідували чотири справи щодо «ВіЕйБі банку». Усі ці справи закрили. При цьому під час розслідування слідчі поліції вилучили в банках важливі докази, наприклад, оригінали кредитних справ.

Далі ще цікавіше: ці докази згнили у підвалі підприємства, що проводить експертизи, через затоплення. Хоча відповідно до внутрішньої інструкції, усі матеріали кримінальних справ після їх закриття повинні зберігатися у спеціальних приміщеннях без доступу сторонніх осіб.

Схоже, поліція порушила справи лише для того, аби зібрати та поховати докази.

Тепер і справою НАБУ, ймовірно, займуться ті ж слідчі та прокурори, які потопили частину доказів. Не виключено, що за таких умов зібрані НАБУ і САП докази також можуть зникнути. Тоді держава остаточно втратить шанс покарати відповідальних і повернути хоча б частину вкраденого.

Проте, це лише один приклад вартістю 1,2 млрд грн. Скільки ще таких справ знищено, залишається тільки здогадуватися.

Олена Щербан, Андрій Савін, Центр протидії корупції, Економічна правдаНаціональне бюро розслідувань України

Репресії по-новому. Генпрокуратура Луценко отримала доступ до телефонів «автомайданівців» у сфабрикованій справі про «побиття яйцями»

represii-richnicya1-500x304

Генпрокуратура отримала доступ до усіх трафіків та локації під час дзвінків трьох обвинувачених у справі про «побиття яйцями» нардепа Олега Барни під час мітингу біля Верховної Ради, який відбувся у липні 2017 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це у своїй колонці на УП написав адвокат, член Громадської ради доброчесності та член ГО ВО «Автомайдан» Роман Маселко.

Він нагадав, що прокуратура та поліція завершили розслідування у цій справі і 10 вересня вручили обвинувальний акт трьом автомайданівцям — Сергію Хаджинову, Олегу Пушаку та Богдану Мельнику — за ч.2. ст. 346 КК, що передбачає покарання від 4 до 7 років ув’язнення.

Разом з тим прокуратура також отримала доступ до усіх трафіків обвинувачених та їх локації під час дзвінків за місяць.

Окрім того заступник генпрокурора Юрій Столярчук поставив слідчим завдання відпрацювати усі контакти, зв’язки активістів та провести негласні слідчо розшукові дії (НСРД).

«Це може бути будь-що, починаючи від візуального спостереження, до встановлення жучків та проникнення у житло, і  все це в рамках розслідування факту кидка трьох яєць», — зазначив адвокат.

Маселко додав, що адвокати ознайомились з матеріалами справи після завершення досудового розслідування, і у справі проти трьох «автомайданівців» не було ані ухвал суду про вилучені трафіки, ані трафіків, ані результатів проведення НСРД.

«Дії проводились, а їх результати у справу не поклали. Це логічно – для справи вони не потрібні. То для чого їх збирали, що зібрали і як використали чи збираються використати?», — зазначає адвокат.

За його словами, справа «яєць Барни» є “помстою Юрія Луценка за поїздку «автомайданівців» до його маєтку у грудні 2017 року.

«Тоді стає зрозумілим, що кримінальне провадження використано для нейтралізації найбільш активних та збору інформації про усе оточення Автомайдану. … Пояснення Луценка стосовно дій прокуратури у справі журналістів є лише спробою знайти логічне пояснення для дій, які мають зовсім іншу мету. А мета простежується одна – переслідування та покарання активних громадян, які вимагають від влади виконання обіцянок чи викривають корупцію і у зв’язку з цим стають небезпечними для влади», — заявляє Маселко.

Він додав, що з цією метою прокуратура «за ініціативою Луценка відновила використання методів Януковича, Пшонки, Захарченка, і справа проти трьох автомайданівців – яскраве тому підтвердження».

Нагадаємо, 13 липня 2017 року активісти перед Радою закидали нардепа від БПП Олега Барну яйцями.

Фракція «БПП» виступила з вимогою до СБУ та Нацполіції розслідувати інцидент.

За даними слідства, в той час, коли Барна йшов до будівлі ВР, на його адресу лунали погрози заподіяння шкоди здоров’ю, після чого вказані автомайданівці  «вирішили спричинити йому побої шляхом нанесення ударів, у тому числі, використовуючи заздалегідь заготовлені курячі яйця».

У документі вказано, що Хаджинов вдарив Барну яйцем по плечу, а Мельник і Пушак — яйцями по голові, що було умисним нанесенням шкоди державному діячу за попередньою змовою.

У свою чергу активіст Автомайдану, а нині — член Ради громадського контролю при НАБУ Сергій Хаджинов заявляв, що Барна кілька разів проходив через їхній «блокпост», а яйця в нього полетіли тоді, коли нардеп почав ображати людей.

На початку вересня прокуратура вручила обвинувальні акти трьом активістам “ВО «Автомайдан», які закидали яйцями нардепа від БПП Олега Барну.

Раніше Печерський суд дозволив ГПУ отримати доступ до смс, дзвінків і місцеперебування телефонів журналістів Седлецької і Бердинських за 17 місяців.

Це викликало широку критику українських та міжнародних антикорупційних, правозахисних і журналістських спільнот, дипломатів і урядових організацій – як таке, яке суперечить принципам свободи слова і може бути розцінене як тиск на журналістів-розслідувачів.

На «Радіо Свобода» висловили обурення ухвалою суду. В редакції зазначали: такий запит, що охоплює тривалий період спілкування з телефона, який належить відомій українській журналістці, що успішно викриває високопосадову корупцію, викликає серйозне занепокоєння про справжні наміри тих, хто шукає інформацію.

У ГПУ запевнили, що жодним чином не втручатимуться у професійну діяльність та особисте життя Седлецької, а журналістка виступає в якості можливого свідка.

18 вересня Європейський суд із прав людини зобов’язав українську владу утриматися від доступу до будь-яких даних від мобільного оператора з телефону журналістки.

Ці заходи діють до 18 жовтня – доки «Радіо Свобода», де Седлецька працює головним редактором програми журналістських розслідувань «Схеми», готуватиме повну скаргу до ЄСПЛ.

Апеляційний суд Києва частково задовольнив скаргу Седлецької та обмежив обсяг даних, які може отримати слідчий із її телефона.

Згодом журналісти з понад 15 медіа відправили інформаційні запити до Генеральної прокуратури і запустили у Facebook флешмоб із закликом #Луценко_дай_відповідь.

У ГПУ на це відповіли, що не вбачають підстав для надання будь-яких відомостей у відповідь на інформаційні запити.

Також у ГПУ повідомили, що на вимогу Європейського суду з прав людини призупинили збір даних про геолокації мобільного телефону журналіста Наталії Седлецької.

У шоколаді? Генпрокуратура Луценко закрила справу проти екс-міністра регіонала Злочевського. Подробиці

Zlochevskyi-Mikola3

 

Генеральна прокуратура України закрила кримінальне провадження щодо ТОВ ЕСК Еско-Північ, компанії екс-міністра Миколи Злочевського, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Як зазначає прес-служба Генпрокуратури України, збитки державі відшкодовано. В цілому сума сплати до державного бюджету склав 180 млн гривень, зазначили у відомстві…

Раніше екс-міністра екології та природних ресурсів слідство підозрювало в розкраданні, відмиванні доходів та ухиленні від сплати податків (ч. 3 ст. 368-2; ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України).

За результатами попереднього розслідування щодо Злочевського не виявлено порушень податкового законодавства в частині повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб Злочевським. Це підтверджується позаплановою документальною перевіркою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Києві.

Розшук Злочевського було припинено 27 вересня 2016 року відповідно до постанови Печерського райсуду Києва.

Похоже, следующим, кого освободит генпрокурор Луценко из СИЗО, будет Ефремов. Подробности

Efremov-separ1

 

Расследования против бывших членов Партии регионов, причастных к разжиганию войны на востоке Украины, с самого начало было цирком. После экс-регионала Владимира Медяника из изолятора СБУ могут выпустить и бывшего главу фракции Партии регионов Александра Ефремова, заявил донецкий журналист Денис Казанский. Об этом сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Причастность бывших народных депутатов Украины от Партии регионов к разжиганию войны на Донбассе доказать несложно, при условии, если перед следствием действительно стоит такая цель. Об этом заявил главный редактор портала «Четвертая власть» донецкий журналист Денис Казанский.

«Когда война только начиналась, когда Стрелков-Гиркин вошел в Славянск, когда террористы сбили малайзийский Boeing, наша СБУ постоянно выкладывала записи телефонных разговоров боевиков, даже если они общались по закрытым каналам связи. То есть всех их слушали. Думаю, восстановить телефонные разговоры Медяника весной 2014-го – не проблема, при условии, если перед следствием действительно стоит такая цель», – уверен Казанский.

Журналист убежден, что видео допросов Медяника специально выложили в интернет, чтобы показать: формальных поводов держать экс-регионала в СИЗО нет.

«Медяник последовательно и планомерно участвовал в разжигании войны на востоке. Участвовал задолго до 2014-го, когда ситуация взорвалась. До того регионалы много раз выводили население на так называемые антифашистские марши, разжигали рознь, натравливали Восток на Запад: мол, бандеровцы придут, вас всех перережут. Я считаю, что в этом виноват в том числе Медяник. Но доказательств его прямой вины обществу не открывают. Наоборот: нам очень хитро показали только те допросы Медяника, которые подтверждают: к нему нет серьезных претензий. Получается, формально его действительно не за что держать в СИЗО», – рассказал Казанский.

Главный редактор подчеркнул, что по схожей схеме генпрокурор Юрий Луценко может освободить из СИЗО и экс-главу фракции Партии регионов, луганского губернатора в 1998–2005 годах Александра Ефремова.

«Похоже, следующим, кого освободят из СИЗО, будет Ефремов. О том, что расследования против экс-регионалов – цирк, можно было догадаться с самого начала. Мы то же самое видели в 2005 году, когда тот же Луценко точно так же посадил Колесникова, после – выпустил (в 2005-м Луценко возглавлял МВД, Борис Колесников был председателем Донецкого облсовета). Хотя Колесникова было за что сажать: там и экономические махинации, и сепаратизм», – напомнил Казанский.

Журналист считает, что повлиять на ситуацию, когда годами не расследуются резонансные преступления, можно только одним – не голосовать за кандидатов, которые «ни на что не способны и постоянно обманывают».

«Что делать? Не голосовать за людей, которые ни на что не способны и постоянно обманывают. Ефремова же можно было не только за сепаратизм судить. Полно журналистских расследований его криминальных схем. Я тоже делал расследование, как под руководством Ефремова уничтожались заводы, как директоров госпредприятий заставляли покупать газ только у фирм Ефремова, где этот газ стоил в три раза дороже рыночной цены, как предприятия искусственно вгоняли в долги, а после распиливали. Этим всем может заняться следствие, если действительно есть такая цель», – подытожил Казанский.

24 октября 2016 года стало известно, что Генеральная прокуратура Украины закрыла уголовное производство в отношении Владимира Медяника – народного депутата 2012–2014 годов от Партии регионов. Экс-регионал вышел на свободу из следственного изолятора СБУ. В тот же день адвокат Медяника заявил о намерении добиваться тюремных сроков для прокурора и следователя, которые вели дело его подзащитного.

Медяник был арестован в августе этого года, ему инкриминировали посягательство на территориальную целостность Украины и причастность к созданию и участию в террористической организации «ЛНР». 22 октября генеральный прокурор Украины Юрий Луценко сообщил, что Медяник в ближайшее время выйдет из-под ареста, так как у прокуратуры нет доказательств его вины.

30 июля 2016 года сотрудники Генпрокуратуры Украины совместно со Службой безопасности Украины задержали экс-главу фракции Партии регионов в парламенте Александра Ефремова в аэропорту перед вылетом в Австрию. На следующий день его арестовали. Суд избрал Ефремову меру пресечения в виде содержания под стражей до 24 ноября.

19 октября в Генпрокуратуре заявили, что планируют в течение двух месяцев передать дело Ефремова в суд. Экс-регионала подозревают в посягательстве на территориальную целостность и неприкосновенность Украины, участии в создании террористической организации «ЛНР», а также присвоении имущества государственного предприятия «Луганскуголь». На данный момент Ефремов содержится в киевском следственном изоляторе СБУ.

Луценко хоче повернути Україні 1,3 млрд грн Арбузова

Arbuzov-simiya1

 

Юрій Луценко сподівається конфіскувати гроші екс-глави НБУ часів Януковича Сергія Арбузова без тоталітарного закону про спецконфіскацію.

Про це повідомив блогер Карл Волох в ефірі Еспресо.TV, повідомляє sprotiv.org.

«Я дуже не впевнений, що у нього це вийде. Але напевно Луценку видніше. Я знаю, очевидно, не все і в той період коли я цим цікавився не було ще таких вмотивованих співробітніків. Тому, можливо, справа трохи просунулася», — заявив Волох.

За його словами, генпрокурор спробує витягнути цю історію не змінюючи закону про спецконфіскацію.

Волох нагадав, що арест накладено на 1,3 млрд грн, які належать фірмам, пов’язаним з Арбузовим або з людьми з його оточення.

«Проблема не у тому, щоб накласти на ці гроші арест, а у тому що потрібно довести приналежність грошей саме до Арбузова», — додав Волох.

На його думку, справа Арбузова буде передана в суд. Виграти її дуже складно, хоча у Луценка можливо найшлися якісь нові зачіпки, крім даних фінмоніторингів.

Раніше повідомлялося, що у Латвії рішенням суду 50 млн євро визнані незаконно набутими і вилученими на користь латвійської держскарбниці у справі розкрадань із держбюджету України і легалізації коштів через латвійські банки.

Екс-урядовець часів Януковича Арбузов, з яким пов’язують кошти, заявив, що у нього немає банківських рахунків в Латвії, а інформація про конфіскацію 50 млн євро на його рахунках в цій країні неправдива.

#Аваков на прохання #Луценко зняв регіонала Злочевського з розшуку

Zlochevskyi-Mikola3

 

З сайту МВС було знято інформаційно-статистичну картку про розшук екс-міністра Миколи Злочевського у зв’язку з відповідним запитом від ГПУ.

Про це «Українській правді» розповів директор департаменту з комунікацій МВС Артем Шевченко, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За його словами інформація про припинення розшуку була внесена на підставі надісланої з Генпрокуратури постанови про скасування державного розшуку Злочевського.

Постанова датована 20 вересня 2016 року.

Постанова була ухвалена департаментом з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки.

Українська правда звернулася до ГПУ по коментар.

13 вересня Печерський райсуд зобов’язав Генпрокуратуру прийняти рішення про припинення розшуку Злочевського.

16 січня 2015 року Генпрокуратура оголосила в розшук колишнього міністра екології та природних ресурсів Миколу Злочевського.

7 липня Генеральна прокуратура почала операцію по виявленню нової «газової схеми», до якої причетний екс-міністр екології Микола Злочевський.

Колишній міністр екології та природних ресурсів, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Злочевський підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368-2 КК України.

Нардеп-тендерщик Яценко кнопкодавил за пятерых по заказу лидера БПП Луценко. Видео

Yacenko-Anton10-500x281

 

Народный депутат от партии «Відродження» Антон Яценко 22 декабря 2015 года на заседании в Верховной Раде решил стать примером «трудолюбия» для своих коллег, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Если бы Антон Владимирович такими же темпами работал на заводе или фабрике за такую работу ему скорее всего бы выписали премию, но к сожалению он работает в украинском парламенте.

Ранее 17 июня 2015 года Антон Яценко проголосовал за законопроект с регистрационным номером 1895​, который предусматривает взыскания с народных депутатов, которые голосуют за других.

Так же стоит отметить, что после позорного голосования за пол фракции «Видродження», Яценко подошел отчитаться о проделанной работе лидеру БПП Юрию Луценко, который похвалил кнопкодава и приказал уйти из зала ВРУ, что бы не мозолить журналистам глаза. Яценко покорно выполнил распоряжение барина и удалился, пишет сайт golos-naroda.tv.

В 2014 году народный депутат от партии регионов Антона Яценко требовал введения в стране чрезвычайного положения, силового разгона Майдана, а также голосовал за диктаторские законы в Верховной Раде.

Антона Яценка называют крестным отцом тендерной мафии и основателем Тендерной палаты, благодаря деятельности которой у государства в 2007 году украли более ста миллиардов гривен.

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Ринат Ахметов. Сокровенные тайны «короля Донбасса». Часть пятая

Журналист Татьяна Чорновол собрала уникальный пласт воспоминаний жителей поселка «Октябрьский», где прошло детство и юность самого богатого гражданина Украины.

 

Ринату Ахметову помог взлететь мертвый Утенок

 

Итак, мы вплотную приблизились к разгадке страшной тайны самого богатого гражданина Украины – Рината Ахметова. Однажды Ринат Леонидович, отвечая на вопрос «Mirror Weekly», чем он занимался после окончания школы, ответил: «Некоторое время работал, вернее учился работать, перенимая опыт других».

Кем работал? У кого учился? Чей опыт перенимал? Какой опыт? Никаких намеков на этот счет в интервью нет. Впрочем, это и неудивительно. Ведь в поселке Октябрьский, где прошли детство и юность Рината, насчет его наставников единое мнение – единственным «наставником» Ахметова был Ахать Брагин, он же Алик Грек.

Каким опытом мог поделиться с талантливым в карточных играх мальчишкой опытный «катала»? Вопрос, конечно же, риторический. В то же время все местные жители едины во мнении: Брагин в 1983 процветал в азартных играх. В этом не сомневается ни один житель поселка.

Чему мог Брагин научить Ахметова? Вопрос, конечно, риторический.

Естественно, Брагин работал на этом поприще не один. Напарником ему в этом непростом бизнесе, требующем неординарных способностей, был гражданин по прозвищу Утенок. Впервые это имя вспомнила жительница Октябрьского Людмила Черноног. Она вспомнила, как Утенка «убрали»: убийца подъехал на мотоцикле и выстрелил в него на ходу.

Прозвище «Утенок» никакого устрашающего эффекта, конечно, не производит. И поначалу я даже не предала особого значения этой личности. Но впоследствии оказалось, что личность эта в кругах донецкой мафии почти легендарная. Каково же было мое удивление, когда на ту же историю я наткнулась в книге «Донецкая мафия».

Оказывается, Утенок в Октябрьском был не последним человеком. Согласно книге Пенчука, звали его Алексей Прохоров. А расстреляли Утенка в 1983 году из охотничьего ружья. В книге приводятся выдержки из расследования криминального дела Куйбышевской районной прокуратурой. Позже один-в-один историю Утенка рассказала журналисту жительница поселка Светлана Матвейко, которая в силу жизненных обстоятельств просто не могла читать «Донецкую мафию».

История такова: Некий гражданин Просветов купил овчарку. Продавец пригласил обмыть покупку у себя дома. За бутылкой водки к ним присоединились друзья собачника — Утенок и Алик Грек. Веселая компания споила «счастливого» владельца овчарки, а потом в карточной игре обчистила до нитки. Просветов проиграл все: дом, забор, сарай — всего на 30 тысяч рублей. В утешение игроку осталась только «удачно» купленная собака.

Сообразив всю серьезность своего положения, хозяин собаки решил отомстить своим обидчикам. Сел на проигранный в карты мотоцикл, взял ружье и… В общем, Алик Грек потерял очень нужного человека. Случилось это, напоминаем, в 1983 году.

Ринат Ахметов как раз закончил школу. По мнению Светланы Матвейко, тут-то и настал звездный час Рината. Брагин искал замену Утенку, и благодаря своему картежному таланту юный Ахметов прошел отборочный «кастинг»… «Ринат Ахметов у Брагина занял место Утенка. И у него все получалось лучше. Вскоре даже в Сочи летали «играть», обчищали партийных боссов на отдыхе », — рассказывает Светлана.

Надо сказать, что в «артели» Брагина Ахметов был одним из самых юных. Нелегко видно ему пришлось среди парней, которые имели и физическое и психологическое преимущество. Зато научился выживать и выигрывать, находясь в тени. Ведь если «грудь колесом» – значит, она беззащитна перед пулями.

В конце восьмидесятых в воспоминаниях жителей поселка фамилии «Брагин» и «Ахметов» неразрывно связаны. «У Ахметова в ОРСе связи большие были. Там дефицитом торговали. Раньше как: этого не было — того не было. А у татар было все. Они открывали свои магазины. Захотел Алик Грек – набрал товара, открыл магазин. Ведь были огромные деньги. Хоть он мясником работал — на мясе такого, конечно, не заработать. Это все картишки-рулеточки… И Ахметов был всегда при нем. Это был ’86 год», — так рассказывает землячка Рината Леонидовича Людмила.

Высший класс в азартных играх — это не для тупоголовых. В бизнесе тоже нужна сноровка и мозги, поэтому принимать участие в первых коммерческих сделках при Брагине, очевидно, тоже выпадало Ахметову.

«Ахметов поднялся благодаря Брагину, а Брагин — благодаря Шамилю Иванкову», -рассказывает осведомленный собеседник, помнящий те бурные времена. Мы стоим возле гастронома, где торговал мясом Ахметов. Оказывается, связи с ныне покойным Иванковым в конце 80-х открывали большие перспективы. Он руководил донецкой оптово-розничной торговой базой «Укртекстильторг». В то время Ахать Брагин поменял официальную работу мясника в гастрономе на более престижную — директора магазина №41. Но схема дохода у него оставалась старой. Дефицитный товар с базы Иванкова по накладным якобы шел в упомянутый магазин №41, а на самом деле выбрасывался на рынки Донецка и Донецкой области.

Кстати, в тот период Ринат формально числился экспедитором в магазине… правильно — № 41. Так что благодаря Брагину, Ахметов учился не только картежным играм, но и перенимал первый коммерческий опыт.

Торговля — двигатель украинской политики

А дальше… В начале 90-х деятельность Брагина и Ахметова выходит далеко за границы поселка Октябрьский. В детали мы углубляться пока не будем. Впрочем, даже исследование раннего периода жизни Рината, связанного с Октябрьским, дает представление о том, как начинал свою трудовую деятельность наш самый богатый соотечественник.

После разговоров с земляками Рината Леонидовича можно сделать вывод, что именно азартные игры были сферой ответственности Ахметова в империи Алика Грека. Не исключено, что «по долгу службы» Ринату уже тогда приходилось держать в руках чемоданы с деньгами. С годами он зарекомендовал себя как человек надежный. В подобных обществах такого человека зачастую назначают «держателем общака».

Однако вскоре Ахать Брагин погиб. После его гибели Ринату Леонидовичу пришлось доказать проверенное тысячелетиями утверждение: «кто владеет деньгами — тот владеет миром». Кстати, данную теорию подтверждает первая должность Ахметова в официальной биографии – основатель Донецкого городского банка.

О человеческих качествах Ахметова может свидетельствовать такой факт: после гибели Брагина Ринат Леонидович взял на себя полностью все заботы о его семье. «Ахметов заезжает в гости к вдове убитого», — подтверждают соседи дома с полумесяцем, где живет вдова Брагина.

Кстати, преданность местных жителей своей малой родине просто восхитительна. Пусть эти места ассоциируются с жестокими временами, пусть улицы не освещены, пусть до сих пор здесь слишком высока преступность – местные жители неохотно покидают насиженные места. Брату Рината — Игорю Ахметову – наверное, несложно купить дом в центре Донецка, но он почему-то построился именно на улице Миргородской, где и живет. Соседи рассказали, что некоторое время он скрывался за границей (тогда орлы Луценко приезжали с обыском к нему домой). Сейчас — вернулся, выдал дочку замуж.

Мать Ахметова тоже уезжать с родных мест не собирается. Ее соседка, обыкновенная бабушка в крохотной избушке Инна Ивановна, утверждает, что со старыми подругами и соседями Надежда не общается, но иногда поговорить с ней можно без посредников.

«Она иногда выходит, на лавочке сидит, с соседями переговаривается. Они на одной стороне, она — на другой, а между ними — охрана», — рассказывает старушка.

Ринат Ахметов, по ее словам, тоже тут бывает – заезжает к матери. Но по поселку никогда пешком не ходит, только в Мерседесе и с охраной. Хотя бывают интересные случаи. «Как-то шла с базара. У меня еще куры были, он остановился в конце улицы: «Садитесь, садитесь». — Подвез».

Внуки к матери Ахметова, по словам соседки, приезжают редко. Особенно в последнее время. «Приезжала золовка, говорила, что дети Ахметова сейчас учатся за границей», -рассказала бабушка.

2007-й – роковой год для Рината

Наконец, описывая ранний этап трудового пути Рината Ахметова, нельзя не вспомнить еще об одной известной личности – бизнесмене Сергее Романе. Фамилию ныне покойного предпринимателя вспоминают, когда речь заходит о правой руке Ахметова, Борисе Колесникове. Недруги последнего намекают, что странным образом после убийства Романа новым хозяином его предприятий стал Колесников. Мол, слишком много совпадений, когда старые хозяева погибают, а их бизнес переходит двум друзьям — Ахметову и Колесникову. Сам Колесников опроверг в интервью журналистам подобные подозрения.

Но мы расскажем не об этом, а о другом удивительном совпадении: оказывается, ныне покойный директор фирмы «Юг» и основатель сладкой компании Колесникова «Киев-Конти» тоже родом из Октябрьского. Но, как выяснил журналист, с другого края поселка.

Как вспоминают местные жители, Роман был в одной компании с Брагиным и Ахметовым. Говорят, что учился в одном классе с раньше упомянутым Утенком. А после его гибели женился на девушке Утенка Татьяне.

А вот еще интересное совпадение: Брагина взорвали, когда ему исполнилось 40 лет, именно в таком же возрасте расстреляли и Романа. Между прочим, Ринат Леонидович недавно отказался праздновать свое 40-летие, которое наступило в 2006-м. Такой вот пример маленьких слабостей сильного мужчины. В одном из своих интервью Ринат Леонидович довольно искренне ответил «Газете по-украински» на вопрос, какой его главный страх: «Я не хочу умирать». Так может говорить человек, который не понаслышке знает, что такое смерть. Кстати, его имя, производное от «Ренат», с арабского переводиться как рожденный вновь.

«Коттеджная» улица закрыта для остальных жителей поселка

Судьба Романа столь же загадочна, как и жизнь Ахметова. Например, в поселке говорят, что он был самым близким к Алику Греку. Но после устранения Брагина, Роман — вместо того чтобы занять его место на вершине империи – вдруг уехал в Швейцарию. Чего он испугался – быть обвиненным в покушении или повторить судьбу друга?

Однако от судьбы не убежишь. Его бизнес в Донецке требовал хоть редкого присутствия «хозяина» в Украине. В один из его приездов на родину киллеры «наградили» предпринимателя свинцом. Однако до сих пор неизвестно, кого же опасался Роман и кто его «заказал».

Кстати, дом покойного Романа стоит неподалеку с мечетью и кафе «Деляра», где в районе устраивались первые бандитские «стрелки». Дома на его улице — крепкие и большие, хотя и старой застройки. Видимо, эта часть Октябрьского не знала нищеты, которую пережил Ринат Леонидович.

На улице Сигнальной стоит кирпичный дом в стиле восьмидесятых. Его архитектура подходит под определение «огромный сарай». На улице рассказали, что тут живут родители Романа. Журналист хотел пообщаться — но вот беда: дом покинут. Соседи говорят, что хозяева неожиданно все бросили и выехали, даже собак не забрали. Их каждое утро приходит кормить соседка.

Романа в период его молодости здесь помнят не многие. Большинство говорит, что не так давно купили дома. Те, кто о Романе знают, говорить что-либо не спешат. Одни вспоминают, что он был очень красивым парнем: высокий, плечистый, волосы — вороново крыло. Другие рассказывают лишь то, что в последние годы своей жизни Роман жил в Швейцарии.

Те, что посмелее, помимо этого вспоминают, что он был задиристый и жестокий, не терпел, когда ему говорили «нет». «В свою бригаду Серый отбирал таких «безбашенных» и тупоголовых, о которых говорят: восемь пуль в головах, но никто не пострадал», — рассказал один собеседник.

Семья Ахметова может себе позволить дом в самом центре Донецка. Но не хочет

Сегодня свидетельством бурных событий тех времен остался дорожный знак, подвешенный над улицей покойного Романа. «Ограничения скорости до 5 кмч. Подойдя к знаку поближе, понимаешь, что на этой улице он выполнял роль мишени в тире. Не исключено, это память о бурных временах поселка, когда братки, изрядно выпив в «Деляре», лихо катались под этим знаком, демонстрируя свое «уважение» к законам.

Многих людей, выросших на этой улице, уже давно нет. А «подстреленный» дорожный знак до сих пор напоминает местным жителям, что красивые дома и фешенебельные коттеджи строились за очень высокую цену. Многих из тех, кто начинал карьеру в рабочих поселках Донецкой области, уже нет в живых. В начале 90-х Донбасс славился бандами, которые уничтожали друг друга.

Со временем те, кто сильнее и умнее, выживали. Они пытались легализовать «бизнес». Но и это не гарантировало безопасность. Многих ждала пуля. На Донбассе, как в фильме «Горец», был актуален лозунг: «Выживет только один». Теперь его имя гремит на весь Донбасс.

После изложенного остается один вопрос: как с продуктом столь бескомпромиссного естественного отбора могут тягаться политики из мирных Хоружевок?

 

Татьяна Чорновол, Обозреватель, 06.02.2007, Сompromat.Ru

 

Откуда миллионы у Ирины Луценко? Расследование

Ирина Луценко – жена опального министра внутренних дел Юрия Луценко, стала народным депутатом от партии «Батькивщина». По данным СМИ ее семья была самой богатой в списке так называемой «объединенной оппозиции», на нее и ее двух сыновей было записано почти 60 млн. гривен. Сама Ирина Луценко личность неоднозначная. Когда ее спрашивают о муже, она рассказывает душераздирающие истории и неизменно пускает слезу. В то же время женщина активно проводит свой досуг, ходит с народными депутатами в дорогие заведения и неизменно посещает представления «95 квартала». Еще один интересный факт. В прошлом году Ирина Луценко заявляла, что Арсений Яценюк заинтересован в том, чтобы ее муж как можно дольше просидел за решеткой. Тем не менее она стала кандидатом в народный депутаты от Объединенной оппозиции и вошла во фракцию «Батькивщина», которую возглавляет Яценюк.

Ирина Луценко всегда была за мужем, как за каменной стеной. Журналистам рассказывает трогательный истории о том, как она с ним познакомилась во Львове. Юрий учился тогда на втором курсе, а она на первом. Говорит, что за ним всегда ходили толпы студентов, под его обаяние попала и она. Рассказывает, что ее будущий муж за ней трогательно ухаживал, дарил цветы, вместе они исследовали сначала весь Львов, а потом и все исторические места в Украине.

Также Ирина говорит, что в их семье четко были распределены обязанности: муж занимался политикой, поскольку ему было не все равно, что происходит с его страной, а она зарабатывала деньги. Отмечает, что Луценко даже не знал, в какой фирме она работает, сказала она в недавнем интервью. Вероятно женщина была вынуждена так сказать, поскольку в 2005 году был скандал в прессе. Журналисты издания «Украинская правда» пытались узнать у Юрия Луценко, где работает его жена. Он отнесся к такому простому вопросу агрессивно, но название фирмы назвал. Правда в последствие оказалось, что фирму Луценко назвал неправильно. Журналисты тогда заявили, что он сделал это сознательно, чтобы запутать представителей СМИ. Но журналисты все таки установили, каким бизнесом занимается его жена и даже позвонили ей, чтобы уточнить некоторые вопросы, но жена политика не пожелала с ними разговаривать, в агрессивной форме сообщив, что она занята.

Со временем стало понятно, почему семья Луценко так не хотела открывать тайну о месте работы Ирины Луценко. Дело в том, что госпожа Луценко стала финансовым директором в компании своих кумовей Воскобойниковых «Украинские новейшие телекоммуникации». Все бы ничего, но выяснилось, что Юрий Луценко на посту министра внутренних дел, через своего заместителя дал указание, чтобы все подразделения министерства заказывали услуги по связи не напрямую у операторов, а через посредника. И этим посредником стали «Украинские новейшие телекоммуникации». Министерские деньги начали идти в фирму, которую возглавляли родственники министра, а это уже коррупция, отмечают журналисты.

Также журналисты проследили налоговые декларации Юрия Луценко. В 2004 году он жил на одну зарплату. Когда стал министром МВД, его называли самым бедным министром страны. Но с каждым годом финансовое положение семьи главного милиционера страны улучшалось. Правда, деньги и имущество были записаны на жену.

Сам Луценко говорил, что в этом нет ничего странного, что его жена предприниматель, поэтому миллионы в декларации – это результат ее эффективной работы.

В прессе даже был скандал по поводу того, как бедный министр позволил себе отдых в самом дорогом санатории Крита. Тогда Юрий Луценко заявил, что все расходы оплатила жена. Кстати, о том, что деньги водились не только у Ирины, говорит и одно из ее последних интервью. Она рассказывала журналистам о том, как Луценко (так она его и называет во время разговора) организовывал празднование ее дней рождений. Захотела она в Париж, он ее свозил. Рассказывает, что ни один раз он ей звонил из зарубежных командировок и рассказывал, как красиво в тех местах. Потом, говорит Ирина, он обязательно ее возил в те же страны.

После того, как Юрия Луценко арестовали и посадили в тюрьму, Ирина Луценко пошла в политику и стала защитником своего мужа, а также публичной личностью. Каждый день она была у стен СИЗО, присутствовала на судебных заседаниях. Но, отмечают журналисты, в перерыве с депутатами ходила в дорогие рестораны, пообедать и отдохнуть.

Летом ей предложили стать народным депутатом и включили в список ОО на проходное место. Интересно, но буквально за несколько месяцев до этого события она заявила, что именно Арсений Яценюк заинтересован, чтобы ее муж как можно дольше находился за решеткой. По ее словам, представители власти его якобы спросили, будет ли Луценко мстить, если его освободят. И он ответил, что да. Тогда Яценюк прокомментировал заявление Ирины Луценко и ее высказывания связал с психическим состоянием женщины, чей муж невинно осужден и находится в заключении.

Тем не менее психическое состояние не помешало Ирине Луценко стать народным депутатом во фракции Арсения Яценюка. Сама женщина заявила, что идет в парламент чтобы отстаивать интересы своего мужа. Она заявляла, что будет работать в комитете по правам человека (туда ее и назначили), поскольку прекрасно ориентируется в уголовном кодексе. Ирина Луценко заявила, что будет вносить поправки в этот кодекс, чтобы не было невинно осужденных, и чтобы ее муж вышел на свободу. Также она отметила, что в других вопросах будет голосовать так, как скажет фракция. За время первой сессии, Ирина Луценко даже зарегистрировала один законопроект в соавторстве с еще пятью депутатами, среди которых Забзалюк и Парубий – о создании временной следственной комиссии по проверке работы спецподразделений МВД.

Кстати, Ирина Луценко далеко не бедная женщина. Ее декларация, поданная в 2012 году говорит о том, что в 2011 году она заработала чуть больше 700 тыс. гривен (316 тыс. – зарплата, чуть больше 388 тыс. получила как доход от предпринимательской деятельности. Доход членов ее семьи составил 166 тыс. 86 гривен (зарплата – почти 45 тыс. гривен, почти 9,5 тыс. – стипендия и 112 тыс. доход от отчуждения имущества). У госпожи Луценко в собственности есть дом на почти 204 квадрата. Земельный участок на 775 квадратов, квартира на 186,9 квадратных метра и другое недвижимое имущество общей площадью почти 18 квадратов. На сыновей записаны квартира на 27.5 квадратов, а также другое недвижимое имущество площадью 90.4 и 94.5 квадратов.

Госпожа Луценко имеет два автомобиля – Мерседес-Бенц 2007 года и Тойоту Ленд крузер 2010 года выпуска. На старшего сына записан мотоцикл Хонда 2005 года. На счетах в банке у Ирины Луценко было почти 8 тыс. гривен, но взносы в уставной капитал предприятий составил почти 58 млн. гривен, в 2011 году Луценко внесла в уставной капитал почти 5,5 млн. гривен.

По данным журналистов. Ирина Луценко возглавила в партии «Батькивщина» пятерку самых богатых семей партии.

В этом нет ничего странного, говорит сама Ирина, так как она является предпринимателем. Правда, по ее же словам, теперь она народный депутат и не может заниматься бизнесом. Именно поэтому, отмечает политик, самый сложный коммунальный бизнес она продала, а салон красоты и бизнес в сфере недвижимости переписала на сына. По ее словам, он справится с руководством бизнеса, поскольку у него будет верный советчик – мама, да еще и народный депутат.

 

Виктория Ковшун, Национальное бюро расследований Украины

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: