Сообщения с тегами ‘Коломойський’

Зрадник Демчишин лизнув у сраку мафіозі Коломойського. Документ

Demchishin-Volodimir3-500x280

 

Міністр енергетики Володимир Демчишин вирішив виключити виконавчого директора «Нафтогазу» Андрія Пасішника зі складу аукціонного комітету з продажу нафти.

Про це на своєму блозі на сайті «Української правди» пише депутат від Блоку Петра Порошенка Сергій Лещенко.

За його словами, виключення Пасішника відбувається під тиском олігарха Ігоря Коломойського, який, контролюючи менеджмент «Укрнафти», намагається не допустити знищення корупційних схем з продажу нафти на аукціонах.

«Пасішника, який останні місяці вів напрямок з поверненню „Укрнафти“ під державний контроль, після наполегливих прохань і шантажу Коломойського виключають з аукціонного комітету з продажу нафти», – написав депутат.

Лещенко нагадав, що аукціонний комітет визначає параметри аукціону та стартову ціну. Його склад формується спільним наказом Міненерго та Мінекономіки.

На даний момент під указом про новий склад аукціонного комітету, в якому відсутній Пасишиник, вже стоїть підпис Демчишина. Для того, щоб документ набув чинності, необхідний ще підпис міністра економіки Абромавичуса.

Demchishin-Volodimir1

Demchishin-Volodimir2

«Тепер черга за Айварасом Абромавичусом, який, всупереч тиску, вже виявляв героїзм у відносинах з Коломойським минулого тижня, заощадивши для країни мільярд гривень», – пише Лещенко.

10 лютого 2015 року «Укрнафта», яка на 51% належить державі, але контролюється Коломойським, подала позов до суду з вимогою виключити з аукціонного комітету чотирьох представників «Нафтогазу», серед яких було і ім’я Пасішника.

Лещенко тоді писав, що причиною позову є те, що комітет ламає схеми Коломойського, за яким його структури купували нафту у «Укрнафти» на підконтрольних йому біржових майданчиках на неконкурентних умовах і за значно заниженими цінами.

У своєму нинішньому посту Лещенко з посиланням на свої джерела стверджує, що нафти у «Укрнафти» вже не залишилося, оскільки вся вона переробляється на Кременчуцькому заводі у Коломойського.

«Завод працює без зупинки, тоді як в Україну немає імпорту нафти. Відповідно, або на Кременчуці переробляють ще непродану сировину „Укрнафти“, або ж – ту технічну нафту з трубопроводів, яку зі скандалом злили в 2014 році. І те, і інше – привласнення в особливо великих розмірах!» – запевнив він.

Лещенко додав, що він та група інших депутатів з цього приводу направили депутатське звернення генеральному прокурору Віктору Шокіну.

Раніше міністр Демчишин за визнав Крим російським федеральним округом.

Коломойский — Хомутыннику: «Скажи им, что „Укрнефть“ принадлежит Коломойскому…». Аудио

homutinnik-kolomoiskyi1

 

Бывший регионал и верный соратник сыновей Януковича Виталий Хомутынник, по всей видимости, неплохо вписался в сегодняшнюю действительность, отодвинув в сторону всех своих прежних партнеров, которые нынче в бегах, и теперь решает вопросы с несколько иными людьми, дабы остаться «на коне» и при бабле…

Журналисты писали на днях о последних делах некогда «серого кардинала» Государственной фискальной службы Виталия Хомутынника, и о его приобретениях в плане людей, решающих вопросы. Напомним, что 30 января 2015 года своим указом Петр Порошенко уволил старый «ахметовский» состав Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку, и назначил новое руководство комиссии. Ее главой был назначен Тимур Хромаев, а одним из членов комиссии стал Дмитрий Тарабакин – люди, весьма нечуждые Хомутыннику. И если раньше они решали свои вопросы через юного «комбинатора» и обслуживали его сделки на рынке ценных бумаг, то теперь уже Хомутынник имеет возможность «разрулить» с ними свои дела.

Слухи о том, что Хомутынник в последнее время, как говорят в кулуарах олигархического цеха, «сдался с потрохами» Игорю Коломойскому, по всей видимости, подтверждаются.

Национальное бюро расследований публикует содержание состоявшегося недавно телефонного разговора Хомутынника с Коломойским о «решалове» в Верховной Раде, и от чьего имени Хомутынник пытается «строить» спикера парламента и о чем докладывает своему новому патрону…

Хомутынник :Алло!
Коломойский: Алло!
Хомутынник: Добрый день!
Коломойский: Привет, Виталик! И шо они хотят внести?
Хомутынник: Какую-то шнягу очередную, дополнение к тому, что уже принято
Коломойский: Ага…
Хомутынник: Тут ходят Онищенко, Ляшко и Юля и мутят. Ну я подошел к дирижеру… главному
Коломойский: Гройсману…гроссмейстеру
Хомутынник: Сказал ему , чтобы он не вздумал ничего здесь делать, никаких сюрпризов. Пообещал, что не будет ничего. Но он мне подтвердил, что так действительно они мутят
Коломойский: Ага. Ясно.
Хомутынник: Я не знаю, что…
Коломойский (перебивает): Надо знаешь, что им сказать? Что ты тоже хочешь поправку внести. Что Укрнефть принадлежит Коломойскому. Если нет, то…
(общий смех)
Коломойский: Скажи им, что Игорь Валериевич предложил такую поправку, но исходя из того, что он не имеет права законодательной инициативы, то попросил меня это озвучить.
Хомутынник: А я могу в голос сказать
(общий смех)
Коломойский: Правда, сказал, что что бы вы не придумали. все равно он вас пере…т… Это точно
(общий смех)
Хомутынник: Я знаю, вы там в Кабмин идете после этого?
Коломойский: А вот я прямо подъезжаю. Потом заеду к Авакову, потом буду к себе. Буду где-то к 19.30
Хомутынник: Ну смс-ните тогда, если что
Коломойский: Да-да-да… До 20.00 буду точно
Хомутынник: Ну лучше смс-ните
Коломойский Хорошо, хорошо. Есть

(продолжение следует)

Инна Нефедова, Национальное бюро расследований Украины

Чому добре бути мафіозі Ігорем Валерійовичем Коломойським

jacenjuk-kolomojskyj1Що не зрозуміло про «Укрнафту»?

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем’єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем’єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

KolomoyskyiAhmetov1-big

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов’язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об’єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

ukrnafta1

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з’явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з’ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

ukrnafta2

“Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем’єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем’єру власне зубожіння.

Yacenuk-Arsenyi-corupt1

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Коломойский, Корбан и Жвания фальсифицируют выборы в 5 округах Донецкой области. Прослушка. 3 аудиофайла

Kolomoyskiy5В Youtube Национальное бюро расследований Украины опубликовало записи так называемой «прослушки», на которой человек с голосом олигарха-губернатора Игоря Коломойского договаривается с человеком с голосом близкого к Кабмину и администрации президента народного депутата Давидом Жванией о том, как сфальсифицировать результаты голосования в 5 округах Донецкой области – 47, 49, 50, 52 и 59-м.

В записях фигурирует человек с голосом замгубернатора Днепропетровщины Геннадия Корбаном.

 

Договаривающиеся стороны для реализации договоренностей решили привлечь подконтрольные днепропетровскому губернатору батальоны МВД. Для этого они «выбили» из министра МВД Авакова специальный приказ, которым днепропетровским батальонам поручается «обеспечение порядка» на избирательных участках и в окружных комиссиях. Пользуясь этим документом, батальоны уже заняли здания трех окружных избирательных комиссий, где в мирное время располагаются мэрии городов Донецкой области.

 

Задача человека с голосом Жвании – обеспечить «прикрытие» этой схемы в Киеве и легализация ее результатов в парламенте и ЦИК. В телефонному разговоре упоминаемый человек записывает фамилии нужных Коломойскому кандидатов, которые должны победить в результате манипуляций и давления батальонов.

В первом разговоре он утверждает, что «По 49-му и 50-му уже все решено!». «Осталось теперь 52 и 59», — настаивает человек с голосом днепропетровского олигарха и гарантирует «личную благодарность».

В то же время, из разговоров становится понятно, что человек с голосом Жвании получает постоянные «благодарности» от своего собеселника. «Завтра хвостик не забудь», — напоминает он собеседнику о необходимости выполнения в полном объеме обязательств.

Ситуация в округах, которые «отжимают», сложилась для приватовцев катастрофическая. Все данные социологических исследований приведены по результатам опросов Донецкого информационно-аналитического центра ДИАЦ.

В округе №49 (Константиновка) Коломойский делает ставку на Дмитрия Грицуна. Его называют менеджером Коломойского, который сейчас управляет отобранной у государства шахтой «Краснолиманская». Его рейтинг сегодня составляет 0,17%. Ему с рейтингом в 36% противостоит мажоритарщик Денис Омельянович, который выигрывал выборы в этом округе в 2012 году.

В округе №50 (Красноармейск) «человек Коломойского» — хозяин футбольной луганской «Зари», депутат от партии регионов Евгений Геллер. Он набирает 0,25% по результатам социологических исследований. Здесь уверенно лидирует побеждавший и в прошлый раз депутат Леонид Байсаров – почетный президент самой крупной украинской шахты «Красноармейская-Западная №1». За него уже готовы отдать голоса 23% избирателей. Геллер рассчитывал пройти в парламент по списку одной из политических партий, но в последний момент был вынужден вскочить в уходящий поезд мажоритарки. По округу ходят легенды о том, как Геллер «менял прописку» с ПР на «коломойскую».  Мол, протоколы ему могут и домой привезти бойцы «правильных» батальонов.

В округе 52 (Дзержинск) от губернатора предлагается в депутаты малоизвестный днепропетровский бизнесмен Роман Свитан. Его рейтинг в Донецкой области вовсе не может оторваться от «нуля». Социологи пока дают ему 0,11%,  несмотря на трогательную историю с якобы пребыванием его в плену у одного из полевых командиров ДНР Беса. Ему противостоит опытный мажоритарщик-регионал Игорь Шкиря с 24% поддержки.

На 59-м округе (Марьинка) выдвигается в депутаты заместитель батальона «Днепр-2» Валентин Манько. Его же батальон «охраняет» участки и избирательные комиссии. Не сложно догадаться как именно он будет обеспечивать результат – ему даже избиратели не нужны. Достаточно в полном вооружении прийти в окружком и пару раз передернуть затвор для доказательства серьезности намерений. Хотя местные граждане не забыли, что обстреливали их с двух сторон. Поэтому лидером общественных симпатий в округе остается Кураховский городской голова Сергей Сажко с 24% голосов. У Манько – всего 0,56%.

Также из разговора становится понятно, что человек с голосом олигарха делает и другие, отчасти сентиментальные, днепропетровские ставки в «донецкой игре». В округе №48 он поставил на «ключницу» — днепропетровскую чиновницу, которая подавала ему ключи от губернаторского кабинета, когда тот торжественно вступал в должность. «Я считаю, что это личное. Я сегодня с ней увиделся. Она вся такая правильная», — делится сокровенным он в разговоре.

В пылу Майдана Коломойский протестовал против выдвижения в депутаты водителей, а сегодня поддерживает «ключницу»?

Кроме того,  днепропетровского мафиози интересуют округа №46 и 47, где ему близки Сергей Северин и Михаил Лысенко. Одного из них он любовно называет «северный парень», а другого – «Миша Пипия».

Будет удивительно, если главный рейдер страны, имея административный ресурс и частную армию, не рейдернет пару округов в прифронтовой зоне. Закроют ли на это газа наблюдатели? Захочет ли Петр Порошенко пожертвовать имиджем демократа и «слить» свои первые выборы в статусе президента ради удовлетворения амбиций олигархата –  это вопрос нынешних выборов.

Екатерина Гайдай, Национальное бюро расследований Украины

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Коломойский нанял Антона Яценко для игры с голосами на парламентских выборах

Yacenko-Anton8Предысторией может служить грязная биография тендерного мафиози Антона Яценко. 16-17 марта 2011 года Яценко вместе с другими народными депутатами, избранными в Верховную Раду по списку БЮТ  вошли во фракцию партии регионов.

“Тендерная палата Украины основана семейным кланом бизнесменов Антона Яценко и Владимира Врублевского, представляет монопольные коммерческие интересы их компаний, ряда народных депутатов и чиновников. И уже в силу этого не имеет ни малейшего права осуществлять общественный контроль над государственными закупками Украины. Навязчивые попытки «приватизировать» госзакупки этими господами СБУ пресекала еще при Л.Кучме” – пишет сайт politrada.com.

Яценко можно смело называть “черным тендерным магом”. Основную часть своих капиталов он инвестирует в самую надёжную валюту – недвижимость.

Краткий перечень владений:

— помещение в Киеве на Артема 5012 (около 6 000 кв. м.); оформлено на отца Яценко — Владимира Порфирьевича;

— три нежилых помещения в Киеве по улице Льва Толстого, 39 (жилой комплекс «Граф Толстой», общая площадь 2 100 кв. м.);

— помещение № 30 в доме по улице Владимирской 511 в Киеве; оформлено на Яценко Татьяну Николаевну — мать Антона Яценко;

— места для паркинга автомобилей А.Яценко в Киеве возле дома на улице Владимирской, 49А. Эти места оформлены на самого Антона Яценко и его мать — Татьяну Николаевну;

— два нежилых помещения (суммарно 800 кв. м.) и квартира № 1 в доме на бульваре Т. Шевченко, 11 в Киеве. Владелец — Антон Яценко;

— квартира (363 кв. м.) в клубном доме на Липках, на улице Ольгинской, 6а;

— три квартиры и пять машино-мест в доме на улице Грушевского, 9 а в Киеве;

— квартиры № 19, 20 и 29 и 5 машино-мест в гаражном боксе этого нового дома на улице Круглоуниверситетской, 31 в Киеве; договора купли-продажи этой недвижимости в свое время подписал лично А. Яценко и его мать — Татьяна Яценко;

— нежилое помещение в доме на улице Саксаганского, 119 в Киеве (915 кв. м.);

— квартира № 52 по улице Грушевского, 341 («сталинка») в Киеве;

— квартира № 28 в доме по улице Заньковецкой, 8 («сталинка») в Киеве; договор купли-продажи в свое время был подписан Татьяной Яценко — матерью А. Яценко.

— квартиры № 24, 10 и 21 дома на улице Почайнинская, 35, Волошская 46 и Туровская, 9 (Киев), соответственно.

Известно, что А. Яценко также конвертировал свои доходы в многочисленные земельные участки в окрестностях Киева, сообщает журналист Георгий Семенец.

Теперь господин Яценко решил взяться за “правильные” подсчеты голосов на выборах в ВР, что должны состояться этой осенью. Яценко будет творить те чудеса и фокусы, которым научился в партии регионов.

Его задача помочь пройти в парламент людям главного псевдопатриота Игоря Коломойского. О такой договорённости сообщают одновременно несколько инсайдеров, один из которых уже давно следит за аферами Антора Яценка.

Если эта информация верна, то на этих выборах мы увидим яркое шоу от “черного мага” и очередной крах молодой украинской демократии. Пока страна воюет с внешним врагом… ну а дальше набор стандартных словосочетаний.

P.S.

Антон Яценко умеет использовать админресурс.

Достаточно вспомнить, как он заставил толкать своё английское авто сотрудников украинского ГАИ.

 Александр Бигус, Национальное бюро расследований Украины

Вызов Коломойского

Kolomoyskiy5Мне все равно, сколько раз Коломойский назовет меня и моего друга Мустафу «гандоном», а сколько раз Филатов напишет в фейсбуке, что я «идиот».

Знаете, почему? Потому что я ни на секунду не обольщаюсь и знаю цену этим людям, много лет отслеживая их поступки в политике и бизнесе.

Можно долго говорить о том, что Коломойский спас Украину от армии Путина и собирать тысячи лайков в фейсбуке. Но пора называть вещи своими именами – Коломойский и его заместители уже неприкрыто шантажируют киевскую власть.

Их задача – получить карт-бланш на управление Днепропетровской областью, сделать из нее личное феодальное владение, которое они будут контролировать при помощи своих же личных армий.

И не нужно обижаться – именно так возник Кадыров в Чечне. И именно с этого зарождалось движение «Хезболла» в Ливане – из-за неспособности Бейрута противостоять Израилю во время войны 1982 года. А сегодня они контролируют часть территории страны и участвует в политике как партия – но с оружием в руках.

Причем Коломойский уже не скрывает своих амбиций.

Несколько дней назад Филатов написал, что к нему обращаются бойцы его батальонов, встревоженные, не собирается ли Порошенко уволить Коломойского. Мол, гремят оружием и обещают уйти в партизаны. А некие «активисты» – поджечь Днепропетровскую областную администрацию, если Порошенко уволит Коломойского.

Filatov-Boris2

Задумайтесь, это пишет не фейсбук-тролль, а государственный чиновник, который прямо угрожает своему руководителю – президенту Украины!

Филатов является рупором Коломойского в социальных сетях. Люди восхищаются его брутальными постами в фейсбуке, полными мачизма, не разбираясь в прошлом этого человека.

Например, мало кто знает, что в свое время Филатов работал юристом в корпорации ЕЭСУ и по долгу службы был хорошо информирован о структуре собственности своего работодателя. И вот однажды в руках Геннадия Корбана оказалась вся инсайдерская информация о том, как Юлия Тимошенко владела Южным ГОКом. Предприятие сменило собственников в результате рейдерской атаки под прикрытием боевиков из фирмы Коломойского «Б.О.Г.». Актив стоимостью в несколько миллиардов долларов оказался в руках Коломойского.

Опыт Корбана и Филатова в переделе собственности огромен. Их принцип прост – они находят жертву, нападение на которую не должно вызывать сочувствия в глазах общественности. Или которого они смогут затоптать с помощью медиа-империи Коломойского. Одной из их жертв был Павел Лазаренко, который был неспособен защищаться, находясь в Америке под стражей. Уверовав в свои таланты, Корбан и Филатов даже пытались стать участниками американского процесса над Лазаренко, однако судья окружного суда из Сан-Франциско опустил их на землю, не подпустив к процессу.

Вчера ночью Филатов обнародовал идею о том, что надо забрать активы у тех, кого они посчитают пособниками сепаратистов. Список перечисленных Филатовым предприятий – «десятки заводов, энергокомпаний, Укртелеком» – указывает на то, что атаковать они будут Ахметова. Цинизм же в том, что новыми владельцами должны стать – ну, конечно же, не Коломойский, а «ветераны АТО». Очень удобное прикрытие. По документам у нас и владельцем компании УкрНефть является государство – главный актив Коломойского, приносящий ему миллиарды.

Filatov-Boris3

То, что вы сейчас видите – это называется «подготовка общественного мнения к переделу собственности». Коломойского и его заместителей заносит, а местное население лепит новый культ личности, которого не было в Днепропетровской области со времен того же Павла Лазаренко.

Если Коломойский и остановил зародки сепаратизма – хотя его масштабы были несравнимы с донецким и луганским – это не дает ему карт-бланш на право делать то, что взбредет в голову.

И вдумайтесь, почему мы не слышим запорожского или харьковского губернаторов, которые тоже могли бы бить себя в грудь со словами «я остановил сепаратистов» и забирать бизнес-активы тех, кого Коломойский самолично определит в сепаратисты?

При этом Коломойский опять прикрывается своими вооруженными людьми, говоря о том, что именно они будут требовать передела собственности. «Ты вообще понимаешь, КАКИЕ вопросы парни начнут задавать власти, когда вернутся с фронта?» – пересказывает Филатов его слова.

Понятно, что задавать свои вопросы «парни» смогут, только направив дуло в лицо.

Но решать, какие предприятия должны быть реприватизированы – это функция государства, прокуратуры и судебной власти, а не Коломойского. Решать, кто должен работать губернатором – это право президента, но не Коломойского. Ходить с оружием в руках – это тоже привелегия вооруженных сил и милиции, но не частных армий Коломойского.

Поэтому решить проблему Коломойского – это вызов для Порошенко, с которым он столкнется уже в ближайшие месяцы. Вызов, от которого зависит успешность всего президентства Порошенко.

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

У Дніпропетровську Коломойський відбирає підприємства рашиста Царьова. Подробиці

Carev-Oleg1

У Дніпропетровську 30 невідомих у захисній формі і масках близько 20:00 29 травня 2014 року перелізли через паркан ТОВ «Дніпровська паперова фабрика», яка належить Олегу Царьову і оголосили, що «у фабрики новий власник».

Про це заявив директор фабрики Сергій Кучеренко.

«Це рейдерське захоплення», — сказав Кучеренко.

Він зазначив, що наразі фабрика не працює і знаходиться на технічному обслуговуванні.

Невідомі забрали блок відеоспостереження, який знаходився в кімнаті охорони, саму охорону і директора виставили за межі фабрики.

Також Кучеренко сказав, що на місце події було викликано міліцію, яка склала протокол.

Невідомі повідомили йому, що у фабрики новий господар, розповів Кучеренко.

Вони також сказали йому, що всі відповідні документи буде надано ними в п’ятницю в міліції.

Як повідомлялося, Верховна Рада відклала голосування щодо зняття недоторканності з депутата фракції партії регіонів Олега Царьова на 3 червня.

Проти нього порушено низку кримінальних справ.

До речі, Олег Царьов, народний депутат і лідер сепаратистського руху «Юго-Восток», відреагував на захоплення належних йому підприємств. Він вважає, що «у загарбників є розуміння, що їхня влада ненадовго, і що власність … втримати не вийде». Тому, поки йому ще не повернули його «заводи і параходи», попросив голову Дніпропетровської ОДА, істинного, на його думку, замовника захоплення власності, подбати про тварин.

Своє послання у Facebook Царьов назвав «Ігор Валерійович, погодуйте свиней, будь ласка».

«Мені телефонують співробітники з захоплених підприємств. На них на всіх сидять окупанти і зайняті тільки тим, що знімають гроші за продану продукцію.

Хлібокомбінат на межі зупинки, тому що треба купувати борошно, паперова фабрика не купує макулатуру.

Найгірше на свинокомплексі: там десятки тисяч некормлених тварин через те, що загарбники не оплачують комбікорм… Шкода співробітників, які навряд чи тепер можуть розраховувати на зарплату, шкода тварин. Якщо тварини почнуть здихати, то буде екологічна катастрофа на всю область», — написав депутат-сепаратист на своїй сторінці в соцмережі.

«Судячи з усього, у загарбників є розуміння, що їхня влада ненадовго, і що власність, отримана за допомогою зроблених на копіювальному апараті документів і адмінресурсу, втримати не вийде.

Таким чином ставиться завдання — просто зруйнувати бізнес», — вважає Царьов.

«Розуміючи, хто замовник рейдерського захоплення, у мене велике прохання до губернатора Дніпропетровської області — Ігор Валерійович, погодуйте свиней, будь-ласка», — закінчив нардеп.

Інна Нефьодова, Національне бюро розслідувань України

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Перша олігархічна війна нової влади. Версія Ігоря Єремеєва

Eremeev-Igor4Під прикриттям військової агресії Росії українські олігархи влаштували перерозподіл державних ресурсів. На телебаченні та в інтернеті триває інформаційна війна. Підконтрольні олігархам фракції «Економічний розвиток» (Коломойський) і «Суверенна європейська Україна» (Єремеєв) шантажують уряд, відмовляючись підтримувати законопроекти.

Історія — складна для розуміння пересічним читачам. Але на кону — 1 мільярд доларів. Ідея «Української правди» полягає в тому, щоб фігуранти від першої особи пояснили природу конфлікту, а не змагалися в замовних матеріалах.

Отже, депутат Ігор Єремеєв, хоч і уникає прізвищ, але фактично звинувачує дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського в корупції. Ці двоє осіб ділять між собою ринок реалізації бензину та інших нафтопродуктів. Коломойський контролює близько 1,5 тисячі заправок під брендами Авіас, УкрНафта і Сентоза. У Єремеєва — 500 заправок марки WOG.

Крім того, Коломойський зберігає контроль над компанією УкрНафта попри те, що контрольний пакет акцій належить українській державі. Так само на чолі державної компанії «УкрТрансНафта» стоїть його людина Олександр Лазорко.

Коломойський і Єремеєв воюють через так звану «технічну нафту», яка закачана в трубопроводи «УкрТрансНафти» багато років тому за смішними цінами — в десять разів нижче ринкових. Ідея Коломойського — викачати нафту для переробки на своєму Кременчуцькому заводі та продати за нинішніми цінами.

Єремеєв бореться проти цього не лише тому, що є конкурентом Коломойського. Він також володіє зупиненим заводом в Херсоні. Якщо нафту злити з системи, трубопроводи зруйнуються і будуть нездатні в подальшому качати на переробку до Єремеєва. Так всі його плани будуть зруйновані.

Сам Єремеєв вже не один рік шукає інвестора для реконструкції Херсонського заводу. У березні він зустрічався з Дмитром Фірташем у Відні за декілька днів до його арешту за запитом ФБР. За словами депутата, мова йшла про залучення Фірташа до проекту реконструкції Херсонського нафтопереробного заводу.

Оскільки тема війни Єремеєва та Коломойського супроводжується взаємними звинуваченнями, ми запропонували обом олігархам викласти свою версію подій. «Українська правда» публікує інтерв’ю Єремеєва.

Коломойським пообіцяв «Українській правді», що вирішить, чи оприлюднюватиме своє бачення, після виходу розмови з Єремеєвим.

— Зараз відбувається інформаційна війна між двома учасниками ринку. З одного боку ви, з іншого — Ігор Коломойський. А боротьба точиться навколо так званої технічної нафти, яка зберігається в системі державних нафтопроводів «Укртранснафта». В чому суть конфлікту?

— Ми не займаємося інформаційними війнами. Я завжди займав позицію, яка дає можливість розвиватися ринку нафтопродуктів. І тому я маю свою позицію стосовно викачки так званої технічної нафти із «Транснафти».

— Навколо чого йде боротьба?

— Щоб пояснити ситуацію, треба зробити певний екскурс в історію і зрозуміти, що таке за організація «Транснафта». В державі Україна є транспортна система газопроводів, є транспортна система нафтопроводів і була колись транспортна система нафтопродуктів. І кожна з цих систем – це є надбання українського народу. І «Транснафта» – це не менш потужний орган, ніж транзитна газова труба, яка йде через Україну. «Транснафта» також повинна бути прибутковою, бо дає транзит нафти через територію країни і дає можливість забезпечити нафтопереробні заводи сировиною.

Треба повернутися на декілька років назад. Ми дуже часто чуємо фрази «проблема з українською переробкою нафти», «у нас не вистачає нафтопродуктів» і так далі.

Пік переробки нафти в нафтопродукти на території України – це 2007 рік, коли працювали всі нафтопереробні заводи. Ми в тому році переробили, якщо не помиляюся, 12,8 мільйонів тон нафти. Як сформувалась ця переробка? Кременчуцький нафтопереробний завод – 5 мільйонів 620 тисяч тон, Лисичанський нафтопереробний – 5 мільйонів 651 тисяча тон, Одеський – 920 тисяч тон і так далі.

Але в 2008 році переробка нафти різко зменшилася. Бо в 2008 році знизилась переробка нафти в 2 рази на Кременчуцькому нафтопереробному після того, як звідти по зрозумілій причині вивели акціонерів-татарів.

— Не кажіть загадками, бо читачі не поінформовані в деталі. Отже, чому з Кременчука вивели татарів?

— Є модне словосполучення «рейдерська атака». Тобто татари були виштовхані з Кременчуцького НПЗ, після чого був введений мораторій з російської сторони на поставку нафти.

— Чому ви не хочете називати прізвище Коломойського, який не приховує, що фактично став новим власником Кременчуцького НПЗ?

— Я просто констатую, що Кременчуцький НПЗ переходить під контроль нової структури, і татари перестають поставляти туди нафту. Після чого частина ресурсів, яка видобувалась на території України «Укрнафтою» (компанія, де контрольний пакет має держава, але Коломойський контролює менеджмент — УП), переводиться на Кременчук.

В 2009 році на державну компанію «УкрТрансНафта» приходить новий керівник – Олександр Лазорко (висуванець Коломойського — УП).

У кінці 2009 – на початку 2010 року приходить нова ідея керівництву «Транснафти» – що треба розвернути трубу Броди-Одеса начебто з метою почати поставляти Азербайджанську нафту на Європу.

— Ну, трубу пустили в плановому режимі з Одеси на Броди…

— Так, до того вона працювала з Бродів на Одесу і забезпечувала 2,4-2,8 мільйони тон «лукойлівської» нафти на Одеський НПЗ. Але тепер «Лукойлу» було запропоновано поставляти нафту для свого заводу через порт Одеса, що є набагато дорожче, а найголовніше – через перевалки, які належать відповідним структурам…

— «Привату»?

— …Відповідно, «Лукойл» сказав: «Мені це економічно невигідно», і вони відмовилися від поставки нафти таким методом. І в 2010 році «лукойлівський» завод у Одесі зменшує переробку, а в 2011 повністю зупиняється.

— Тобто ще до появи Курченка і до «Лівели», які без мита ввозили готовий бензин і вбивали переробку?

— Звичайно.

— А чому керівництво України дозволило розвернути трубу Броди-Одеса?

— Тому що лобіювалися певні інтереси. І кожний раз політичне загострення між Росією та Україною можна використовувати для своїх економічних інтересів.

— Тобто Ющенка використали в темну?

— Знаєте, Ющенко – романтик, і йому можна було розказати про постачання  азербайджанської нафту на Європу, і що вона буде перероблятися на Надвірній і Дрогобичі, наприклад, не розуміючи, що високоякісна легка азербайджанська нафта не може перероблятися на допотопних нафтопереробних заводах.

— Ви ж були власником заводу в Дрогобичі й знаєте, в якому стані перебував цей завод?

— Так, ми продали його в 2004—2005 році групі «Приват». Ми прийняли рішення, що краще комусь одному бути власником, щоб не було суперечок між акціонерами. Там глибина переробки 50%, і буде за будь-яких обставин збитково переробляти там таку дорогу високоякісну нафту, як азербайджанська.

— Коли трубу розвернули з Одеси в Броди, що почалося далі?

— Коли розвернули трубу, російська нафта перестала по ній рухатись. Тобто зупинилися транзит російської нафти — а це мільйони тон — плюс поставка на «Лукойлівський» завод, а це два з гаком мільйони тон. Так ми втратили ще один нафтопереробний завод. Кременчук уже на той момент не переробляв російської нафти, тільки українську, тобто обсяги, менші майже в два рази.

У 2012 році зрозуміли, що ідея поставки азербайджанської нафти і на Кременчук теж фікція, тому що азербайджанська нафта дуже дорога. Відповідно зупиняється поставка азербайджанської нафти, і в 2012 році ми получаємо нуль переробки в Одеса, нуль в Дрогобичі, фактично нуль в Надвірній. Переробляємо в Лисичанську 800 тисяч тон і в Кременчуці 3 мільйони тон.

А з 2012 року на 2013 вже зупиняється Лисичанський НПЗ і лишається тільки один – Кременчук, на який іде вся українська нафта, яка видобувається «Укрнафтою». Ідея з поставкою азербайджанської нафти, яку придумала «Транснафта» – це була фікція, в результаті якої зникли всі конкуренти в нафтопереробці.

І на сьогоднішній день ми маємо один працюючий нафтопереробний завод. «Транснафта» за декілька років повністю знищила систему транзиту нафти.

— А хто керував «Транснафтою»?

— Олександр Лазорко.

— Тобто він не втратив посаду при Януковичі? Як він зміг зберегти посаду при Януковичі, якщо поміняли керівників по всій вертикалі аж до ЖЕКів?

— Це таємниця. Напевно він унікальний в цьому відношенні менеджер.

— Як пов’язаний Лазорко з «Приватом»?

— Це їх представник. В результаті, до 2013 року всі нафтопереробні заводи зупинені і працює лише один, і на ньому переробляється лише одна українська нафта.

— Але до цього призвела не тільки «Транснафта», але й спочатку «Лівела», а потім Курченко, які завозили бензин без мита і робили переробку конкурентоздатною. Тобто не можна Коломойського звинувачувати в цьому.

— Я не звинувачую Коломойського. Я кажу, що були зроблені певні дії. Що стосується «Лівели» або того ж самого Курченка. Однозначно ринок нафтопродуктів дуже чутливий до будь-якої можливості продавати нафтопродукт без сплати акцизу або ПДВ.

Тонна готового нафтопродукту коштує приблизно 1 тисячу доларів. Акциз і податок складають 300-400 доларів. А заробіток на тоні нафтопродукту – приблизно 50-60 доларів, у виняткових випадках — 100 доларів. Тобто лише 7-8% рентабельності, а акциз і ПДВ складає майже 40% рентабельності. Якщо одна компанія не платить акциз, вона повністю нищить ринок.

І зрозуміло, що «Лівела» або Курченко – це були додаткові фактори. Але ми говоримо, що вже в 2013 році були зупинені всі заводи, до того, як з’явився Курченко в 2013 році.

До речі, коли були зупинені нафтопереробні заводи, то було легше вводити схеми того ж самого Курченка. Бо є нафтопереробники, вони разом виступають проти схеми, вони борються. Але коли вже заводи зупинені, то нема кому боротися.

— Що відбувається зараз?

— Спроби викачати технічну нафту з «УкрТрансНафти». Вони були неодноразові.

«Транснафта» – це структура, в якій завжди є так звана технічна нафта, бо нею повинні постійно бути закачані всі труби. Об’єм технічної нафти сьогодні повинен бути близько 1,3-1,4 мільйона тон.

Якщо з «Транснафти» викачати нафту і заповнити труби водним або азотно-водним розчином під приводом консервації, то я можу навести два приклади. Коли збудували трубопровід Одеса-Броди, Україні важко було знайти кошти, щоб наповнити цю трубу. Треба було виділити 200 чи 300 мільйонів доларів. А тепер другий приклад. Раніше в Радянському Союзі була система продуктопроводів, де проходили нафтопродукти. В час, коли формувалася Україна як незалежна, з цих продуктопроводів викрали весь нафтопродукт і їх заповнили водою. Знайдіть мені сьогодні хоч один законсервований і збережений продуктопровід, який був в системі. Він весь згнив і зник, його не існує.

Бо, коли заповнюєш водою, вже ніхто не буде дивитися за технічним станом, за консервантом, за ізоляцією, за статичним електричним струмом. Я готовий заявити будь-де, що якщо уряд прийме рішення викачати нафту із системи «Транснафти», ми раз і назавжди забудемо, що можемо виконувати транзитні функції.

КЕРІВНИЦТВО «УКРТРАНСНАФТИ» ЗНИЩУЄ КОМПАНІЮ

— Але у вас є теж свій особистий інтерес. Ви володієте Херсонським нафтопереробним заводом, хочете його запустити і не хочете, щоб відгалуження нафтопроводу до Херсонського НПЗ було відрізано.

— У мене є інтерес, щоб у цій державі була нафтопереробка. Але якщо ми хочемо, щоб сюди прийшов інвестор і зробив реконструкцію з глибиною 98%, як має кожна нормальна європейська держава, то ми не можемо знищувати систему «Транснафти». А поки ж є ідея з ціллю забезпечення української армії нафтопродуктами викачати з системи «Транснафти» нафту і переробити її на одному вітчизняному нафтопереробному заводі.

— На Кременчуцькому заводі Коломойського?

— Так.

— А хто буде власником цих нафтопродуктів?

— Це теж питання. Почитаєте документи: ціна технічної нафти в нафтопроводах не переоцінювалася багато років. Вона сьогодні смішна, це порядку 700-800 гривень за тону. А реальна ціна 780 доларів за тону, при нинішньому курсі. Різниця складає під 10 мільярдів гривень на мільйоні тон технічної нафти.

— Тобто фактично мова йде про те, що Коломойський хоче забрати нафту вартістю 1 мільярд доларів?

— Якщо «Транснафта» викачала з системи нафту і віддала на переробку, то вона повинна за це отримати кошти. Вона отримає кошти по якій ціні? По балансовій вартості.

— А чому не ринковій?

— Якщо тільки буде ринкова, тоді ніхто ніколи не захоче викачувати нафту.

— А в чому інтерес Коломойського в цьому проекті?

— Балансова вартість – 700 гривень, а ринкова ціна – 780 доларів. В листі керівника «Транснафти» Лазорка на уряд написано, що технічна нафта буде перероблена на вітчизняному нафтопереробному заводі і по ринковій вартості продана. Я вважаю, що на сьогоднішній день «Транснафта» ціленаправлено робить дії для того, щоб в Україні не було такої компанії.

— Чи почалася вже відкачка технічної нафти?

— Я знаю точно, що декілька тижнів тому була спроба викачати нафту в Снігурівці — це точка переходу нафтопроводу Кременчук-Одеса на Херсонський нафтопереробний завод. Відповідно, на цій ділянці зберігається 40 тисяч тон нафти. І в ніч з п’ятниці на суботу була спроба підключитися до системи «Транснафти» і перекачати нафту в термінали.

В результаті, викачали 25 чи 26 тисяч тон. Була відкрита кримінальна справа, були залучені правоохоронці для того, щоб зупинити цей процес. Я декілька разів розмовляв з міністром Проданом. Він також запевнив мене, що без рішення уряду ніхто нафту викачувати з системи «Транснафти» не буде. Але через добу ми тільки дізналися, що була така спроба.

— Можливо, проблема в тому, що у вас конфлікт із Коломойським за цю нафту. І викачати хотіли її також ви?

— Це нафта, яка належала Херсонському нафтопереробному заводу. І ми не даємо її викачати, тому що ми розуміємо — в іншому разі трубопровід просто зникне. Я точно знаю, що є рішення суду, і ні в якому разі цю нафту не можна викачувати.

— Там 40 тисяч тон, різниця складає 900 доларів. Фактично ви змагаєтеся з Коломойським за 40 мільйонів доларів. І ви, декларуючи загальнодержавні інтереси, все одно виходите з приватних, тому що ви претендуєте на цю нафту так само, як і Коломойський.

— Ні, ні, ні. Я за будь-яких обставин завжди виходжу з державних інтересів. Тому що я готовий доводити де завгодно, що викачувати нафту з системи «Транснафти» – це злочин перед державою.

— Я можу поставити себе на місце Коломойського. Він заправив військову техніку, вона поїхала на полігон. І потім він, можливо, має право сказати: «Тепер компенсуйте мені ці видатки через цю схему»?

— Якщо хтось каже, що він допоміг армії, то це його особиста дія. Він має право її зробити з особистого прибутку або дивідендів.  Наша фракція зібрала 16 мільйонів гривень і також видала на українську армію. Тільки не з «Укрнафти», а власних коштів.

— На яку суму він заправив військову техніку?

— Якщо не помиляюсь, 180 мільйонів гривень.

— А ціна питання в «Транснафті» скільки складає?

— 10 мільярдів, якщо нафта буде продана по балансовій вартості.

— Але зрештою це теж впирається у ваш бізнес. Щоб у читачів не було уявлення, що одна сторона права, а інша — ні.

— Мені не соромно говорити, що я хочу зробити реконструкцію Херсонського нафтопереробного заводу. Ми зробили проект, заплатили за ліцензії. В умовах такої глибокої кризи залучити іноземні кошти для реконструкції дуже складно. Але при знищеній системі «Транснафти» взагалі без шансів побудувати жодний нафтопереробний завод.

— А ви вже знайшли партнера? Ним буде Фірташ?

— Ми не домовилися з Фірташем, але розмови такі велися. І вони б, напевно, зараз велися, якби його не арештували.

— Ваша фракція не завжди голосує тепер за рішення уряду і Турчинов через це часто нервує. Це є шантажем, щоб рішення по технічній нафті не було прийнято?

— Ми готові голосувати за всі законопроекти, але без пакетів, а голосувати так, як і повинно бути, один за одним. Сьогодні часто саме депутатські законопроекти виписуються під конкретних депутатів. І ми не будемо ці законопроекти підтримувати.

— Виходить, що Майдан був, люди загинули, а корупція триває й далі?

— От я би не хотів, щоб ми так відсікали. Питання корупції – це питання не тільки України, це питання сьогоднішньої цивілізації. І в Європі або в Америці також є корупція. Питання – який рівень корупції і чи створюється система боротьби. Я хочу вірити, що все-таки чиновники і влада зробили певні висновки.

— Ваші менеджери тепер отримують підписи без хабара?

— Я поки що не чув цих випадків. Поки що до мене ніхто не прийшов і не сказав: «Ігор Миронович, з нас вимагають хабара».

— Наскільки Яценюк чутливий до ваших рекомендацій?

— Мені Арсеній Петрович імпонує як прем’єр-міністр. Перед тим, як прийняти рішення йти в коаліцію, ми з ним сиділи розмовляли десь до третьої ночі у кабінеті Верховної Ради. Ми спілкувалися про те, які будуть принципи в коаліції. І сьогодні, наприклад, ми пропонуємо розробити закон про електронні торги на всі енергоносії в Україні. Що це означає? Є споживач, який використовує, є продавець, який виробляє. Є біржа, де один продає, а другий купує – публічна, яка дає можливість це зробити, ось і все.

— Але ви при Януковичі теж непогано жили. Ви були одним із головних постачальників «Укрзалізниці» нафтопродуктами.

— Ми були постачальниками «Укрзалізниці» до Януковича. Коли прийшов Янукович, ми декілька місяців не поставляли, тому що нове керівництво вивчало нас. Можливість поставляти на «Укрзалізницю» – це не таке легке питання. Наприклад, я сьогодні вранці мав розмову стосовно поставки на «Укрзалізницю». По-перше, нафтопродукти на «Укрзалізницю» поставляються з відтермінуванням платежів 45-60 днів. Коли такі терміни розрахунків і коли нестабільний курс, і коли рухається котування нафти, це завжди ризики.

Дуже багато компаній цього робити не хоче і ловлять момент. Вони хочуть мати контракт, і коли їм вигідно, вони поставляють, коли не вигідно – не поставляють. Чому з нашою структурою «Укрзалізниця» працює вже не перший рік? Тільки з однієї причини – ми не ловимо моменти. Ми поставляємо монотонно і постійно.

— Якби ви не отримували прибуток, ви би просто не працювали!

— Пам’ятаєте, колись була історія про відкриття кримінальної справи Хорошковським, і у нас в офісі були обшуки? І коли ми підняли цифри і показали, що ми поставили в тому році 370 тисяч тон на «Укрзалізницю» і заробили аж цілих 50 чи 60 тисяч доларів, то Хорошковський, будучи керівником СБУ, дивився на мене і не міг зрозуміти. А в той рік були дуже сильні коливання «плацу» (біржова вартість нафти — УП). «Плац» за місяць мінявся більше ніж на 60 доларів, і цей прибуток просто згорає.

Але ми хотіли довести «Укрзалізниці», що ми порядний постачальник, який не буде вибирати моменти, а буде допомагати «Укрзалізниці» в будь-який момент. Наприклад, можу сказати, що сьогодні ми поставляємо дизельне пальне зі збитком 2 гривні на кожному кілограмі. В цьому році ще жодна тонна на була поставлена, щоб на ній можна було заробити.

— Ви розумієте, що відбувається з курсом гривні?

— Я вважаю, що сьогодні є спекуляція з курсом певними групами банків, які притримують продаж валюти і скуповують надлишкову валюту на ринку. І сьогодні задача уряду – зупинити цю спекуляцію.

— І який буде реальний курс по року?

— Я вважаю, що якби все було нормально і ми отримали підтримку Міжнародного валютного фонду, курс повинен опуститися десь до рівня 10,5 гривень за долар.

Сергій Лещенко, Українська правда



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: