Сообщения с тегами ‘Укрнафта’

За рейдерский захват Коломойским Укртатнафты миллиарды заплатит украинский бюджет. Подробности

tatneft-kolomoyskiy1Международный коммерческий арбитраж (Париж) вынес решение по иску российской “Татнефти” к государству Украина по делу о захвате группой “Приват” нефтеперерабатывающего завода “Укртатнафта” осенью 2007 г. Точная сумма компенсации россиянами держится в секрете, варьируясь в широком диапазоне, который в любом случае измеряется миллиардами гривен. Таким образом, за добычу Игоря Коломойского неотвратимо заплатит украинский бюджет, а точнее, каждый украинец.

Однако в этой истории взыскание парижского суда не главное. Это история о том, как коррупция разваливает целые отрасли страны, нанося ей непоправимый ущерб. Очень дорого начинают обходиться стране и олигархи.

Иск был подан татарами еще в 2008 г. Рейдерский захват и последующие решения украинских судов, отобравших акции “Укртатнафты” у “Татнефти” и двух аффилированных с ней зарубежных компаний-акционеров, были расценены как нарушение Украиной соглашения с Россией о привлечении и взаимной защите инвестиций от 27 ноября 1998 г. Поначалу сумма иска превышала 2,5 млрд долл., но по ходу рассмотрения дела несколько раз пересматривалась.

Первой тревогу забила еще Елена Лукаш. В декабре 2013-го министр юстиции в правительстве Азарова известила своего шефа о надвигающемся поражении в международном арбитраже.

После февральской революции, 11 марта 2014 года, аналогичное письмо отправил на имя нового премьера Арсения Яценюка новый министр юстиции Павел Петренко: “Есть существенный риск, что Арбитражный трибунал признает ответственность Украины за утрату ОАО “Татнефть” прямых и непрямых акций АО “Укртатнафта”… Также есть риск… относительно требований по неоплаченным поставкам нефти”.

Оба министра юстиции призывали министерства и ведомства срочно мобилизоваться для выработки позиции. Были ли услышаны эти призывы, неизвестно, поскольку точно неизвестно, какой размер санкций в итоге наложен на Украину. Как выяснилось, этот процесс окутан плотной завесой секретности. Интересно, что разглашать парижский вердикт не хотят как в украинском Минюсте, так и в “Татнефти”. Не увенчались успехом попытки узнать детали и у международных адвокатов, принимавших участие в процессе. В результате опроса всевозможных источников можно лишь констатировать, что штраф составил от 112 млн долл. до 1,34 млрд (от 1,5 до 17 млрд грн).

“Защите удалось отбить претензии “Татнефти” в части компенсации стоимости товарных остатков на НПЗ на момент захвата, а также существенно скорректировать оценочную стоимость татарского пакета акций”, — рассказал источник в Минюсте на условиях анонимности, говоря о версии “малого” штрафа. В то же время в своих письмах Лукаш и Петренко говорили об ожидающемся проигрыше в размере 1 млрд долл. Как бы там ни было, на своем сайте в разделе тендерных закупок Минюстом уже размещено объявление о поиске международных юристов для отмены арбитражного решения по иску “Татнефти”.

Независимо от того, какой в итоге окажется санкция, Украина в истории с захватом крупнейшего украинского нефтеперерабатывающего завода уже потеряла намного больше. Это история глобальной коррупции и роли олигархов в разрушении страны.

Классика с необычным концом

Это случилось 19 октября 2007 г. Районный суд Сумской области восстановил в правах председателя правления “Укртатнафты” (Кременчугского НПЗ) Павла Овчаренко, который был уволен с должности в 2005 г. Буквально в тот же октябрьский день при вооруженной поддержке его усадили в прежнее кресло, выкинув оттуда менеджмент, лояльный “Татнефти”.

Дуэт Азаров—Клюев, который на тот момент был у власти и который с татарами, говорят, связывали не только дружественные, но и деловые отношения, посылает на завод восстановить справедливость милицейский отряд во главе с заместителем министра МВД. Однако тех на предприятии тормозит даже не заводская охрана, а внутренние войска, подчинявшиеся напрямую президенту Ющенко. (В нашем контексте источники рекомендуют обратить больше внимания на личность Виктора Балоги, главы президентской канцелярии на тот момент). Как бы там ни было, солдаты внутренних войск жили на заводе еще несколько лет после захвата, поселившись в актовом зале заводоуправления.

Достаточно быстро становится понятно, кто устроил этот “праздник”. Овчаренко еще в свое первое пришествие не скрывал своего подчинения Александру Ярославскому. Судя по всему, последний просто обменял возможность “поюзать” своего бойца для получения юридического предлога в деле кременчугского переворота. Немногим позже Ярославский заявит, что стал владельцем 24% акций “Укртатнафты”, а на заводе начнут забывать, как вообще выглядит Овчаренко.

Основным же действующим лицом выступил Игорь Коломойский, организовавший политическое, юридическое, а впоследствии взявший на себя финансовое и сырьевое обеспечение проекта. Первый бонус партнеры получили сразу: на момент захвата в заводских резервуарах плескалось сырья и нефтепродуктов, по словам менеджеров “Татнефти”, на полмиллиарда долларов (впоследствии татары включили эту сумму в иск).

За последующие два года в украинских судах было оспорено право собственности 55% акций, находившихся в собственности “Татнефти”, а также аффилированных с ней офшорок SeaGroup International и Amruz Trading. После этого акции выставили на “открытые” торги, где их выкупило некое ООО “Корсан” (владелец 1,2% акций НПЗ), в учредителях которого отчетливо просматриваются профили харьковско-днепропетровского дуэта, уходящие корнями в офшорные юрисдикции.

Интересная деталь: по закону, вакантные акции ЗАО “Укртатнафта” сначала должны быть предложены действительным акционерам, крупнейшим из которых с 43-процентным пакетом является НАК “Нафтогаз Украины”. Однако заместитель главы госкомпании Игорь Диденко подписал отказ от участия в конкурсе, что открыло путь к акциям “Корсану”. Тот же Диденко в феврале 2010 г., между первым и вторым турами президентских выборов, подпишет доверенность на участие в собрании акционеров “Укртатнафты”, на котором будут легитимизированы итоги этих чудо-конкурсов и зацементирована власть невесть откуда взявшихся акционеров. В наблюдательный совет “Укртатнафты” вошли лично Коломойский и его партнер Боголюбов.

Почему роль Коломойского ключевая? После захвата предприятия “Татнефть” добилась введения эмбарго на поставки российской нефти в Кременчуг. С тех пор завод живет, по сути, на украинской нефти, которая, в свою очередь, добывается “Укрнафтой”, полностью подконтрольной “Привату” с превалирующим госпакетом акций. Транспортировка этой нефти на завод идет по системе государственной “Укртранснафты”, возглавляемой ставленником “Привата” Александром Лазорко. В конце концов, весь производимый “Укртатнафтой” нефтепродукт реализуется через 1600 автозаправок “Укрнафта”, ANP, “Авиас” и т.д., контролируемых “Приватом”. С захватом “Кременчуга” мощнейшая в стране нефтяная империя очень сильно укрепилась.

Время расплаты

Сумма, которую предстоит заплатить по решению Парижского арбитража Украине и каждому ее гражданину за такие успехи “Привата”, далеко не полная и не основная. В какую сумму, например, можно оценить фактическое разрушение нефтеперерабатывающей и нефтетранспортной отраслей страны?

А ведь шансы избежать грустного сценария были. Но в стране, где все покупается и продается, Игорь Валерьевич всем очень нужен. Тем более его позиция в разговоре с чиновниками крайне удобная: вам не надо ничего делать, просто не делайте ничего. Не проводите собрания акционеров “Укрнафты”, “Укртатнафты”, не лезьте в “Укртранснафту”, она же и так работает…

Между тем прибыль “Укрнафты” в 2013 г. упала в семь раз, транспортировка нефти под мудрым руководством достигла дна, а этой весной началась выкачка технологической нефти.

Печальна и судьба “Укртатнафты”: накопительный финансовый результат хозяйствования “Привата” на заводе в 2008–2013 гг. составляет 6,5 млрд грн. Убытков. Этот крупнейший нефтеперерабатывающий завод страна теряет, так как программа его модернизации была заморожена, по сути, не начавшись.

Не будем в этом споре идеализировать и “Татнефть”. По факту инвестиционные обязательства, принятые при создании “Укртатнафты” в 1994 г., россияне не выполнили. Не может похвастать “Татнефть” и особыми инвестициями в НПЗ — ни одной масштабной установки при них построено так и не было. С переданным Украине добывающим предприятием в Татарстане работа также не заладилась…

Однако это уже другая история, тогда как в проблемной для себя ситуации “Татнефть” сделала все, чтобы вопрос “Укртатнафты” стал личной заботой Владимира Путина. Это было несложно, так как, по имеющимся данным, за “Татнефтью” в Украине были закреплены формальная и неформальная поддержка топливом и финансами Черноморского флота РФ в Крыму. Экспроприация “Укртатнафты” автоматически вынудила Кремль искать новые источники финансирования. По данным ZN.UA, требование вернуть Кременчугский НПЗ было одним из семи предъявленных российским лидером Виктору Януковичу после избрания последнего президентом в 2010 г.

Однако буквально через три месяца стало понятно, что Игорь Валерьевич предложил нечто более интересное, и Казань с Москвой остались с носом.

Цена одного захвата

Захват “Укртатнафты” оказал пагубное влияние на всю нефтеперерабатывающую и нефтетранспортную отрасли Украины, безвозвратно перечеркнув их перспективы. Точно подсчитать убытки сложно, понятно одно —ущерб колоссальный. Вот только краткий перечень убытков:

— возмещение ущерба “Татнефти” — 1,5–17,5 млрд грн (точных данных на момент публикации нет);

— падение переработки нефти на “Укртатнафте” более чем вдвое, с 6 до 2,5 млн т в год. Уменьшение отчислений в бюджет всех видов налогов, сокращение рабочих мест;

— остановка Одесского НПЗ в 2009 г. из-за разворота нефтепровода Кременчуг—Одесса для поставок нефти с моря на “Укртатнафту” (в 2011 г. программа была свернута);

— остановка Дрогобычского и Надвирнянского НПЗ, принадлежащих “Привату”, интерес к которым пропал после завладения более современным и мощным НПЗ “Укртатнафта”;

— увеличение объемов импорта нефтепродуктов из-за уменьшения переработки в Кременчуге, остановка Дрогобычского, Надвирнянского и Одесского НПЗ;

— утрата транзитных объемов сырья на Одессу вследствие разворота нефтепровода из Одессы в Кременчуг;

— перспектива утраты “Укртатнафты” вследствие отсутствия инвестиций в модернизацию;

— снижение объема транспортировки нефти “Укртранснафтой” за пять лет вдвое из-за падения объемов переработки и исчезновения транзитных маршрутов;

— в недалекой перспективе — утрата нефтепроводной системы вследствие начавшейся выкачки технологической нефти по причине неиспользования нефтепроводов;

— нанесение удара по инвестиционному имиджу Украины в глазах международных инвесторов.

И “по мелочи”: юридическое сопровождение судебного процесса по иску “Татнефти” в европейских судах уже стоило и еще обойдется Украине в сотни тысяч долларов.

***

Что же дальше? По уму и по справедливости, правительству Украины было бы правильно переадресовать предъявленный в Париже счет тем, кто присвоил себе Кременчугский НПЗ и уже семь лет на нем зарабатывает. Посмеялись? Теперь рассмотрим другие варианты. Кому правительство может предъявить иск? “Корсану”? Даже если государству удастся списать в свою пользу 55% акций “Укртатнафты”, работать завод вряд ли сможет. За эти годы вокруг него свит такой кокон из залогов и долгов в Приватбанке, что распутать его одной жизни не хватит… Похоже, одна надежда на юристов, которые попробуют уменьшить пока доподлинно неизвестный размер штрафа.

А вообще жизнь продолжается. Игорь Диденко назначен замминистра энергетики и угольной промышленности, Александр Лазорко штурмует Минэнергоугольпром и Кабмин для переработки технологической нефти, Игорь Коломойский и его партнер Игорь Палица — губернаторы…

Не вызывает сомнений, что парижский приговор станет новым поводом для дальнейшего распинания Коломойского на телеканалах Фирташа—Левочкина, Ахметова и Пинчука, которые бомбят днепропетровского губернатора в каждом выпуске новостей. Однако за каждым из них есть своя яркая история распилов госбюджета, уничтожения госпредприятий и ликвидации перспектив целых отраслей. Просто у них еще не было своего Парижа.

Сергей Куюн, Национальное бюро расследований Украины

Перша олігархічна війна нової влади. Версія Ігоря Єремеєва

Eremeev-Igor4Під прикриттям військової агресії Росії українські олігархи влаштували перерозподіл державних ресурсів. На телебаченні та в інтернеті триває інформаційна війна. Підконтрольні олігархам фракції «Економічний розвиток» (Коломойський) і «Суверенна європейська Україна» (Єремеєв) шантажують уряд, відмовляючись підтримувати законопроекти.

Історія — складна для розуміння пересічним читачам. Але на кону — 1 мільярд доларів. Ідея «Української правди» полягає в тому, щоб фігуранти від першої особи пояснили природу конфлікту, а не змагалися в замовних матеріалах.

Отже, депутат Ігор Єремеєв, хоч і уникає прізвищ, але фактично звинувачує дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського в корупції. Ці двоє осіб ділять між собою ринок реалізації бензину та інших нафтопродуктів. Коломойський контролює близько 1,5 тисячі заправок під брендами Авіас, УкрНафта і Сентоза. У Єремеєва — 500 заправок марки WOG.

Крім того, Коломойський зберігає контроль над компанією УкрНафта попри те, що контрольний пакет акцій належить українській державі. Так само на чолі державної компанії «УкрТрансНафта» стоїть його людина Олександр Лазорко.

Коломойський і Єремеєв воюють через так звану «технічну нафту», яка закачана в трубопроводи «УкрТрансНафти» багато років тому за смішними цінами — в десять разів нижче ринкових. Ідея Коломойського — викачати нафту для переробки на своєму Кременчуцькому заводі та продати за нинішніми цінами.

Єремеєв бореться проти цього не лише тому, що є конкурентом Коломойського. Він також володіє зупиненим заводом в Херсоні. Якщо нафту злити з системи, трубопроводи зруйнуються і будуть нездатні в подальшому качати на переробку до Єремеєва. Так всі його плани будуть зруйновані.

Сам Єремеєв вже не один рік шукає інвестора для реконструкції Херсонського заводу. У березні він зустрічався з Дмитром Фірташем у Відні за декілька днів до його арешту за запитом ФБР. За словами депутата, мова йшла про залучення Фірташа до проекту реконструкції Херсонського нафтопереробного заводу.

Оскільки тема війни Єремеєва та Коломойського супроводжується взаємними звинуваченнями, ми запропонували обом олігархам викласти свою версію подій. «Українська правда» публікує інтерв’ю Єремеєва.

Коломойським пообіцяв «Українській правді», що вирішить, чи оприлюднюватиме своє бачення, після виходу розмови з Єремеєвим.

— Зараз відбувається інформаційна війна між двома учасниками ринку. З одного боку ви, з іншого — Ігор Коломойський. А боротьба точиться навколо так званої технічної нафти, яка зберігається в системі державних нафтопроводів «Укртранснафта». В чому суть конфлікту?

— Ми не займаємося інформаційними війнами. Я завжди займав позицію, яка дає можливість розвиватися ринку нафтопродуктів. І тому я маю свою позицію стосовно викачки так званої технічної нафти із «Транснафти».

— Навколо чого йде боротьба?

— Щоб пояснити ситуацію, треба зробити певний екскурс в історію і зрозуміти, що таке за організація «Транснафта». В державі Україна є транспортна система газопроводів, є транспортна система нафтопроводів і була колись транспортна система нафтопродуктів. І кожна з цих систем – це є надбання українського народу. І «Транснафта» – це не менш потужний орган, ніж транзитна газова труба, яка йде через Україну. «Транснафта» також повинна бути прибутковою, бо дає транзит нафти через територію країни і дає можливість забезпечити нафтопереробні заводи сировиною.

Треба повернутися на декілька років назад. Ми дуже часто чуємо фрази «проблема з українською переробкою нафти», «у нас не вистачає нафтопродуктів» і так далі.

Пік переробки нафти в нафтопродукти на території України – це 2007 рік, коли працювали всі нафтопереробні заводи. Ми в тому році переробили, якщо не помиляюся, 12,8 мільйонів тон нафти. Як сформувалась ця переробка? Кременчуцький нафтопереробний завод – 5 мільйонів 620 тисяч тон, Лисичанський нафтопереробний – 5 мільйонів 651 тисяча тон, Одеський – 920 тисяч тон і так далі.

Але в 2008 році переробка нафти різко зменшилася. Бо в 2008 році знизилась переробка нафти в 2 рази на Кременчуцькому нафтопереробному після того, як звідти по зрозумілій причині вивели акціонерів-татарів.

— Не кажіть загадками, бо читачі не поінформовані в деталі. Отже, чому з Кременчука вивели татарів?

— Є модне словосполучення «рейдерська атака». Тобто татари були виштовхані з Кременчуцького НПЗ, після чого був введений мораторій з російської сторони на поставку нафти.

— Чому ви не хочете називати прізвище Коломойського, який не приховує, що фактично став новим власником Кременчуцького НПЗ?

— Я просто констатую, що Кременчуцький НПЗ переходить під контроль нової структури, і татари перестають поставляти туди нафту. Після чого частина ресурсів, яка видобувалась на території України «Укрнафтою» (компанія, де контрольний пакет має держава, але Коломойський контролює менеджмент — УП), переводиться на Кременчук.

В 2009 році на державну компанію «УкрТрансНафта» приходить новий керівник – Олександр Лазорко (висуванець Коломойського — УП).

У кінці 2009 – на початку 2010 року приходить нова ідея керівництву «Транснафти» – що треба розвернути трубу Броди-Одеса начебто з метою почати поставляти Азербайджанську нафту на Європу.

— Ну, трубу пустили в плановому режимі з Одеси на Броди…

— Так, до того вона працювала з Бродів на Одесу і забезпечувала 2,4-2,8 мільйони тон «лукойлівської» нафти на Одеський НПЗ. Але тепер «Лукойлу» було запропоновано поставляти нафту для свого заводу через порт Одеса, що є набагато дорожче, а найголовніше – через перевалки, які належать відповідним структурам…

— «Привату»?

— …Відповідно, «Лукойл» сказав: «Мені це економічно невигідно», і вони відмовилися від поставки нафти таким методом. І в 2010 році «лукойлівський» завод у Одесі зменшує переробку, а в 2011 повністю зупиняється.

— Тобто ще до появи Курченка і до «Лівели», які без мита ввозили готовий бензин і вбивали переробку?

— Звичайно.

— А чому керівництво України дозволило розвернути трубу Броди-Одеса?

— Тому що лобіювалися певні інтереси. І кожний раз політичне загострення між Росією та Україною можна використовувати для своїх економічних інтересів.

— Тобто Ющенка використали в темну?

— Знаєте, Ющенко – романтик, і йому можна було розказати про постачання  азербайджанської нафту на Європу, і що вона буде перероблятися на Надвірній і Дрогобичі, наприклад, не розуміючи, що високоякісна легка азербайджанська нафта не може перероблятися на допотопних нафтопереробних заводах.

— Ви ж були власником заводу в Дрогобичі й знаєте, в якому стані перебував цей завод?

— Так, ми продали його в 2004—2005 році групі «Приват». Ми прийняли рішення, що краще комусь одному бути власником, щоб не було суперечок між акціонерами. Там глибина переробки 50%, і буде за будь-яких обставин збитково переробляти там таку дорогу високоякісну нафту, як азербайджанська.

— Коли трубу розвернули з Одеси в Броди, що почалося далі?

— Коли розвернули трубу, російська нафта перестала по ній рухатись. Тобто зупинилися транзит російської нафти — а це мільйони тон — плюс поставка на «Лукойлівський» завод, а це два з гаком мільйони тон. Так ми втратили ще один нафтопереробний завод. Кременчук уже на той момент не переробляв російської нафти, тільки українську, тобто обсяги, менші майже в два рази.

У 2012 році зрозуміли, що ідея поставки азербайджанської нафти і на Кременчук теж фікція, тому що азербайджанська нафта дуже дорога. Відповідно зупиняється поставка азербайджанської нафти, і в 2012 році ми получаємо нуль переробки в Одеса, нуль в Дрогобичі, фактично нуль в Надвірній. Переробляємо в Лисичанську 800 тисяч тон і в Кременчуці 3 мільйони тон.

А з 2012 року на 2013 вже зупиняється Лисичанський НПЗ і лишається тільки один – Кременчук, на який іде вся українська нафта, яка видобувається «Укрнафтою». Ідея з поставкою азербайджанської нафти, яку придумала «Транснафта» – це була фікція, в результаті якої зникли всі конкуренти в нафтопереробці.

І на сьогоднішній день ми маємо один працюючий нафтопереробний завод. «Транснафта» за декілька років повністю знищила систему транзиту нафти.

— А хто керував «Транснафтою»?

— Олександр Лазорко.

— Тобто він не втратив посаду при Януковичі? Як він зміг зберегти посаду при Януковичі, якщо поміняли керівників по всій вертикалі аж до ЖЕКів?

— Це таємниця. Напевно він унікальний в цьому відношенні менеджер.

— Як пов’язаний Лазорко з «Приватом»?

— Це їх представник. В результаті, до 2013 року всі нафтопереробні заводи зупинені і працює лише один, і на ньому переробляється лише одна українська нафта.

— Але до цього призвела не тільки «Транснафта», але й спочатку «Лівела», а потім Курченко, які завозили бензин без мита і робили переробку конкурентоздатною. Тобто не можна Коломойського звинувачувати в цьому.

— Я не звинувачую Коломойського. Я кажу, що були зроблені певні дії. Що стосується «Лівели» або того ж самого Курченка. Однозначно ринок нафтопродуктів дуже чутливий до будь-якої можливості продавати нафтопродукт без сплати акцизу або ПДВ.

Тонна готового нафтопродукту коштує приблизно 1 тисячу доларів. Акциз і податок складають 300-400 доларів. А заробіток на тоні нафтопродукту – приблизно 50-60 доларів, у виняткових випадках — 100 доларів. Тобто лише 7-8% рентабельності, а акциз і ПДВ складає майже 40% рентабельності. Якщо одна компанія не платить акциз, вона повністю нищить ринок.

І зрозуміло, що «Лівела» або Курченко – це були додаткові фактори. Але ми говоримо, що вже в 2013 році були зупинені всі заводи, до того, як з’явився Курченко в 2013 році.

До речі, коли були зупинені нафтопереробні заводи, то було легше вводити схеми того ж самого Курченка. Бо є нафтопереробники, вони разом виступають проти схеми, вони борються. Але коли вже заводи зупинені, то нема кому боротися.

— Що відбувається зараз?

— Спроби викачати технічну нафту з «УкрТрансНафти». Вони були неодноразові.

«Транснафта» – це структура, в якій завжди є так звана технічна нафта, бо нею повинні постійно бути закачані всі труби. Об’єм технічної нафти сьогодні повинен бути близько 1,3-1,4 мільйона тон.

Якщо з «Транснафти» викачати нафту і заповнити труби водним або азотно-водним розчином під приводом консервації, то я можу навести два приклади. Коли збудували трубопровід Одеса-Броди, Україні важко було знайти кошти, щоб наповнити цю трубу. Треба було виділити 200 чи 300 мільйонів доларів. А тепер другий приклад. Раніше в Радянському Союзі була система продуктопроводів, де проходили нафтопродукти. В час, коли формувалася Україна як незалежна, з цих продуктопроводів викрали весь нафтопродукт і їх заповнили водою. Знайдіть мені сьогодні хоч один законсервований і збережений продуктопровід, який був в системі. Він весь згнив і зник, його не існує.

Бо, коли заповнюєш водою, вже ніхто не буде дивитися за технічним станом, за консервантом, за ізоляцією, за статичним електричним струмом. Я готовий заявити будь-де, що якщо уряд прийме рішення викачати нафту із системи «Транснафти», ми раз і назавжди забудемо, що можемо виконувати транзитні функції.

КЕРІВНИЦТВО «УКРТРАНСНАФТИ» ЗНИЩУЄ КОМПАНІЮ

— Але у вас є теж свій особистий інтерес. Ви володієте Херсонським нафтопереробним заводом, хочете його запустити і не хочете, щоб відгалуження нафтопроводу до Херсонського НПЗ було відрізано.

— У мене є інтерес, щоб у цій державі була нафтопереробка. Але якщо ми хочемо, щоб сюди прийшов інвестор і зробив реконструкцію з глибиною 98%, як має кожна нормальна європейська держава, то ми не можемо знищувати систему «Транснафти». А поки ж є ідея з ціллю забезпечення української армії нафтопродуктами викачати з системи «Транснафти» нафту і переробити її на одному вітчизняному нафтопереробному заводі.

— На Кременчуцькому заводі Коломойського?

— Так.

— А хто буде власником цих нафтопродуктів?

— Це теж питання. Почитаєте документи: ціна технічної нафти в нафтопроводах не переоцінювалася багато років. Вона сьогодні смішна, це порядку 700-800 гривень за тону. А реальна ціна 780 доларів за тону, при нинішньому курсі. Різниця складає під 10 мільярдів гривень на мільйоні тон технічної нафти.

— Тобто фактично мова йде про те, що Коломойський хоче забрати нафту вартістю 1 мільярд доларів?

— Якщо «Транснафта» викачала з системи нафту і віддала на переробку, то вона повинна за це отримати кошти. Вона отримає кошти по якій ціні? По балансовій вартості.

— А чому не ринковій?

— Якщо тільки буде ринкова, тоді ніхто ніколи не захоче викачувати нафту.

— А в чому інтерес Коломойського в цьому проекті?

— Балансова вартість – 700 гривень, а ринкова ціна – 780 доларів. В листі керівника «Транснафти» Лазорка на уряд написано, що технічна нафта буде перероблена на вітчизняному нафтопереробному заводі і по ринковій вартості продана. Я вважаю, що на сьогоднішній день «Транснафта» ціленаправлено робить дії для того, щоб в Україні не було такої компанії.

— Чи почалася вже відкачка технічної нафти?

— Я знаю точно, що декілька тижнів тому була спроба викачати нафту в Снігурівці — це точка переходу нафтопроводу Кременчук-Одеса на Херсонський нафтопереробний завод. Відповідно, на цій ділянці зберігається 40 тисяч тон нафти. І в ніч з п’ятниці на суботу була спроба підключитися до системи «Транснафти» і перекачати нафту в термінали.

В результаті, викачали 25 чи 26 тисяч тон. Була відкрита кримінальна справа, були залучені правоохоронці для того, щоб зупинити цей процес. Я декілька разів розмовляв з міністром Проданом. Він також запевнив мене, що без рішення уряду ніхто нафту викачувати з системи «Транснафти» не буде. Але через добу ми тільки дізналися, що була така спроба.

— Можливо, проблема в тому, що у вас конфлікт із Коломойським за цю нафту. І викачати хотіли її також ви?

— Це нафта, яка належала Херсонському нафтопереробному заводу. І ми не даємо її викачати, тому що ми розуміємо — в іншому разі трубопровід просто зникне. Я точно знаю, що є рішення суду, і ні в якому разі цю нафту не можна викачувати.

— Там 40 тисяч тон, різниця складає 900 доларів. Фактично ви змагаєтеся з Коломойським за 40 мільйонів доларів. І ви, декларуючи загальнодержавні інтереси, все одно виходите з приватних, тому що ви претендуєте на цю нафту так само, як і Коломойський.

— Ні, ні, ні. Я за будь-яких обставин завжди виходжу з державних інтересів. Тому що я готовий доводити де завгодно, що викачувати нафту з системи «Транснафти» – це злочин перед державою.

— Я можу поставити себе на місце Коломойського. Він заправив військову техніку, вона поїхала на полігон. І потім він, можливо, має право сказати: «Тепер компенсуйте мені ці видатки через цю схему»?

— Якщо хтось каже, що він допоміг армії, то це його особиста дія. Він має право її зробити з особистого прибутку або дивідендів.  Наша фракція зібрала 16 мільйонів гривень і також видала на українську армію. Тільки не з «Укрнафти», а власних коштів.

— На яку суму він заправив військову техніку?

— Якщо не помиляюсь, 180 мільйонів гривень.

— А ціна питання в «Транснафті» скільки складає?

— 10 мільярдів, якщо нафта буде продана по балансовій вартості.

— Але зрештою це теж впирається у ваш бізнес. Щоб у читачів не було уявлення, що одна сторона права, а інша — ні.

— Мені не соромно говорити, що я хочу зробити реконструкцію Херсонського нафтопереробного заводу. Ми зробили проект, заплатили за ліцензії. В умовах такої глибокої кризи залучити іноземні кошти для реконструкції дуже складно. Але при знищеній системі «Транснафти» взагалі без шансів побудувати жодний нафтопереробний завод.

— А ви вже знайшли партнера? Ним буде Фірташ?

— Ми не домовилися з Фірташем, але розмови такі велися. І вони б, напевно, зараз велися, якби його не арештували.

— Ваша фракція не завжди голосує тепер за рішення уряду і Турчинов через це часто нервує. Це є шантажем, щоб рішення по технічній нафті не було прийнято?

— Ми готові голосувати за всі законопроекти, але без пакетів, а голосувати так, як і повинно бути, один за одним. Сьогодні часто саме депутатські законопроекти виписуються під конкретних депутатів. І ми не будемо ці законопроекти підтримувати.

— Виходить, що Майдан був, люди загинули, а корупція триває й далі?

— От я би не хотів, щоб ми так відсікали. Питання корупції – це питання не тільки України, це питання сьогоднішньої цивілізації. І в Європі або в Америці також є корупція. Питання – який рівень корупції і чи створюється система боротьби. Я хочу вірити, що все-таки чиновники і влада зробили певні висновки.

— Ваші менеджери тепер отримують підписи без хабара?

— Я поки що не чув цих випадків. Поки що до мене ніхто не прийшов і не сказав: «Ігор Миронович, з нас вимагають хабара».

— Наскільки Яценюк чутливий до ваших рекомендацій?

— Мені Арсеній Петрович імпонує як прем’єр-міністр. Перед тим, як прийняти рішення йти в коаліцію, ми з ним сиділи розмовляли десь до третьої ночі у кабінеті Верховної Ради. Ми спілкувалися про те, які будуть принципи в коаліції. І сьогодні, наприклад, ми пропонуємо розробити закон про електронні торги на всі енергоносії в Україні. Що це означає? Є споживач, який використовує, є продавець, який виробляє. Є біржа, де один продає, а другий купує – публічна, яка дає можливість це зробити, ось і все.

— Але ви при Януковичі теж непогано жили. Ви були одним із головних постачальників «Укрзалізниці» нафтопродуктами.

— Ми були постачальниками «Укрзалізниці» до Януковича. Коли прийшов Янукович, ми декілька місяців не поставляли, тому що нове керівництво вивчало нас. Можливість поставляти на «Укрзалізницю» – це не таке легке питання. Наприклад, я сьогодні вранці мав розмову стосовно поставки на «Укрзалізницю». По-перше, нафтопродукти на «Укрзалізницю» поставляються з відтермінуванням платежів 45-60 днів. Коли такі терміни розрахунків і коли нестабільний курс, і коли рухається котування нафти, це завжди ризики.

Дуже багато компаній цього робити не хоче і ловлять момент. Вони хочуть мати контракт, і коли їм вигідно, вони поставляють, коли не вигідно – не поставляють. Чому з нашою структурою «Укрзалізниця» працює вже не перший рік? Тільки з однієї причини – ми не ловимо моменти. Ми поставляємо монотонно і постійно.

— Якби ви не отримували прибуток, ви би просто не працювали!

— Пам’ятаєте, колись була історія про відкриття кримінальної справи Хорошковським, і у нас в офісі були обшуки? І коли ми підняли цифри і показали, що ми поставили в тому році 370 тисяч тон на «Укрзалізницю» і заробили аж цілих 50 чи 60 тисяч доларів, то Хорошковський, будучи керівником СБУ, дивився на мене і не міг зрозуміти. А в той рік були дуже сильні коливання «плацу» (біржова вартість нафти — УП). «Плац» за місяць мінявся більше ніж на 60 доларів, і цей прибуток просто згорає.

Але ми хотіли довести «Укрзалізниці», що ми порядний постачальник, який не буде вибирати моменти, а буде допомагати «Укрзалізниці» в будь-який момент. Наприклад, можу сказати, що сьогодні ми поставляємо дизельне пальне зі збитком 2 гривні на кожному кілограмі. В цьому році ще жодна тонна на була поставлена, щоб на ній можна було заробити.

— Ви розумієте, що відбувається з курсом гривні?

— Я вважаю, що сьогодні є спекуляція з курсом певними групами банків, які притримують продаж валюти і скуповують надлишкову валюту на ринку. І сьогодні задача уряду – зупинити цю спекуляцію.

— І який буде реальний курс по року?

— Я вважаю, що якби все було нормально і ми отримали підтримку Міжнародного валютного фонду, курс повинен опуститися десь до рівня 10,5 гривень за долар.

Сергій Лещенко, Українська правда

Депутатський запит Юрія Сиротюка щодо «Газ Україна 2009». Повний текст

Генеральному прокурору України
Пшонці В.П.

Голові Служби безпеки України
Якименку О.Г.

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ

щодо перевірки фактів грубого порушення законодавства України посадовими особами групи компаній «Газ Україна 2009», що завдає непоправних збитків Державному бюджету

Шановні Вікторе Павловичу та Олександре Григоровичу!

До мене як до народного депутата України останнім часом надходить інформація від представників громадськості та журналістів провідних українських ЗМІ щодо діяльності групи компаній «Газ Україна 2009», яка призвела до прямих втрат Державного бюджету України на суму більше 3 млрд. грн. лише за 9 місяців 2012 року. Тому вважаю за необхідне звернутися до Вас, враховуючи наступне:

1) Контрабанда бензинів та їх фіктивний експорт

З весни 2012 року група «Газ Україна 2009»,через низку своїх ТОВ (у т.ч. ТОВ «Газ Україна 2020») розпочала діяльність із контрабандного ввезення на територію України автомобільного бензину.

Цю схему легко відстежити, порівнявши дані митниці та залізниці щодо проходження бензинів – вони суттєво відрізняються. За 9 міс. 2012 р. Держмитслужба розмитнила на 397,2 тис. тонн бензинів менше, ніж було поставлено на український ринок через «Укрзалізницю».

На те, що майже весь зазначений обсяг ввезено групою «Газ Україна 2009», вказує той факт, що 323,3 тис. тонн контрабандного бензину надійшло на ринок через три залізничні станції – «Світловодськ», «Миронівка» та «Чорноморська». Ці три станції віддано «на відкуп» групі «Газ Україна 2009», на території цих станцій розташовані митні склади цієї групи. Крім того, на потреби цієї структури працює державна Феодосійська нафтобаза (Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами).

Не важко розрахувати втрати держави від несплати акцизу та ПДВ: при ввезенні групою «Газ Україна 2009» бензинів лише залізничним транспортом за 9 міс. це орієнтовно – 1,4 млрд. грн.

Спочатку схема працювала за принципом «обірваного транзиту» – ресурс ввозився до України та, за документами, йшов далі за кордон, а насправді – реалізовувався покупцям усередині країни.

У жовтні цю схему «вдосконалили» – додали фіктивний експорт. Віднині на експорт нібито працюють три компанії з групи «Газ Україна 2009» – ПП «Армада-Плюс», ТзОВ «Зовнітрансгаз» та дочірнє підприємство «Петрол» (Петрол-Форвардінг, МПП). Усі вони, за документами, транспортують бензин (який невідомо звідки береться) автоцистернами до танкерів, які везуть пальне компанії Zevidon Trading Ltd в Беліз.

За жовтень таким способом було «експортовано» 117 тис. тонн бензину. Навіть з технічної точки зору це неможливо: наприклад, Кременчуцький НПЗ в найкращі свої часи відвантажував через автоналив близько 120 тис. т. пального, але не в місяць, а в рік.

На думку гравців ринку, метою цієї схеми може бути відшкодування ПДВ з фіктивного експорту. Лише за жовтень група «Газ Україна 2009» отримає близько 200–300 млн. грн. відшкодування ПДВ з експорту, якого не було.

2) Монополізація ринку бензинів та дизпалива

Наприкінці жовтня 2012 року Держмитслужба почала затримувати оформлення імпортного бензину. Офіційна мотивація – «необхідність лабораторного визначення октанового числа бензину». Разом з тим, такі дії не мають жодного сенсу – всі бензини (незалежно від октанового числа) обкладаються однаковим акцизом.

За наявною інформацією, Держмитслужба затримувала товар за вказівкою голови відомства Ігоря Калетника та його заступника Степана Дериволкова з метою перешкоджання ввезенню пального будь-якими гравцями, окрім групи «Газ Україна 2009».

Із затримками зіткнулися всі основні імпортери – «ОККО», WOG, «Паралель», «Асі-ойл», «КЛО» та інші.

На початку листопада розпочалася і триває донині друга хвиля затримок – втрат зазнають румунська Rompetrol, азербайджанська Socar Energy Ukraine. Конфлікт уже вийшов на міжнародний рівень, оскільки відповідні компанії звернулися за захистом до своїх посольств.

Rompetrol розглядає питання виходу з українського ринку та відмови від запланованого інвестування 1 млрд. грн. в СП з НАК «Нафтогаз України» через проблеми з митницею.

На початку грудня органи Держмитслужби почали затримувати оформлення не лише бензинів, але й дизельного пального (ДП).

Логічно припустити, що все це робиться для того, щоби група «Газ Україна 2009» стала ексклюзивним імпортером бензину та ДП.

З метою оформлення домінантного становища на ринку «Газ Україна 2009» намагалася також придбати другий за величиною НПЗ в Україні – Лисичанський. Однак спроба зірвалася через зміну акціонерів чинного власника заводу – ТНК-ВР.

3) Махінації на ринку скрапленого газу

Згідно із законодавством України, частина скрапленого газу, виробленого підконтрольними державі ДК «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», реалізується через спеціальні аукціони для потреб населення. Цей механізм покликаний забезпечити громадян дешевим балонним газом.

До середини 2010 року учасниками спецаукціонів були виключно облгази, на які, відповідно до законодавства, покладено функції забезпечення населення балонним газом. При цьому обсяг пального, яке продавали через спецаукціони, був незначним – близько 60 тис. т. в рік. Решту пального «Укргазвидобування» та «Укрнафти» продавали за ринковими цінами та в подальшому використовували для заправки автомобілів.

Однак із незрозумілих причин влітку 2010 року Кабінет Міністрів розширив перелік учасників спецаукціонів ТОВ «Запоріжгаз-2000», «Чекаси-газпостач», «Харків-СПБТ», «Модус-Вівенді», «Луганськпропангаз», «Луганськпостачгаз», «Кримбутангаз», «Укрхарьківгазпостачання-2009» та іншими компаніями.

Крім того, уряд зобов’язав «Укргазвидобування» та «Укрнафту» виставляти на спецаукціони стільки скрапленого газу, скільки забажають покупці.

За наявною інформацією, всі нові учасники спецаукціонів входять до групи компаній «Газ Україна 2009». На їхній сумнівний характер указує й те, що географічні прив’язки в назвах ТОВ не відповідають місцю реєстрації (усі зареєстровані в Харківській обл.), компанії зареєстровано на їхніх директорів, а кількість співробітників обмежується 1–2 особами.

На сьогодні група «Газ Україна 2009» викупляє через спецаукціони за пільговою ціною (2,13 тис. грн./т) більше 80% газу, що виробляється «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою». При цьому весь цей об’єм група продає для заправки автомобілів за ринковою ціною – близько 10,86 тис. грн./т. Продаж здійснюється у тому числі «під чорним прапором» – за готівку та без сплати податків.

За 9 місяців 2012 року «Газ Україна 2009» через підконтрольні їй ТОВ викупила зі спецаукціонів 185,637 тис. т. скрапленого газу, а облгази – лише 30,628 тис. т., що недостатньо для забезпечення населення балонним газом.

Різниця між пільговою та ринковою ціною ресурсу, викупленого «Газ Україна 2009» за 9 міс. 2012 р., – близько 1,6 млрд. грн. Тобто, саме стільки недоотримав бюджет.

4) Монополізація ринку скрапленого газу

На початку 2011 року Державна митна служба України почала затримувати оформлення імпортованого скрапленого газу на 30–60 днів. Відомство мотивувало свої дії тим, що «не всі види скрапленого газу обкладаються акцизом, тому необхідно провести лабораторну перевірку, який саме вид пального ввозиться».

Затримки з імпортом призвели до подорожання скрапленого газу та його тимчасового дефіциту на українському ринку.

Практика затримок була поновлена Держмитслужбою в липні 2011 року і триває донині, хоча відбір проб скрапленого газу уже втратив будь-який сенс (набув чинності Податковий кодекс, який обклав акцизом усі види скрапленого газу).

За наявною інформацією, Держмитслужба затримує товар з метою перешкоджання ввезенню скрапленого газу будь-якими гравцями, окрім групи «Газ Україна 2009». Як результат, на сьогодні «Газ Україна 2009» володіє ексклюзивним правом на безпроблемний імпорт пального в Україну та контролює близько 75% імпорту скрапленого газу в Україну.

Група також домовилась зі структурами Ігоря Коломойського про викуп усього скрапленого газу, що виробляється Кременчуцьким НПЗ. Таким чином, «Газ Україна 2009» закріпила своє монопольне становище на ринку (за 9 міс. група реалізувала близько 450 тисяч тонн скрапленого газу, ринкова частка – 80%).

5) Державні закупівлі

За 2011–2012 рр. компанії, що входять до групи «Газ Україна 2009», стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд. грн. Значна частина товарів та послуг постачалися НАК «Нафтогаз України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Чорноморнафтогаз» та решті покупців за завищеними цінами.

Для прикладу, за результатами одного з тендерів ТОВ «Лідергаз» (що входить до групи «Газ Україна 2009») поставить «Укртрансгазу» природний газ на суму 2 млрд. 407,577 млн. грн. за ціною $527 за 1 тыс. куб.м., що значно перевищує ринкову ціну.

У свою чергу, ТОВ «Райагрострой-Перспектива» (з тієї ж групи компаній) уже поставила «Чорноморнафтогазу» сталеві труби на суму 150,03 млн. грн. за ціною, що більш ніж удвічі перевищувала ринкову.

Група продавала держпідприємствам товари також через ТОВ «Універсалоптторг-Х», «Українську нафто-газову компанію», «Кіровоградгаз-2000», «Нео-Синтезгаз», «Фіскус-21», «Кванта коста», «Запоріжський коксохімремонт», “Будівельну компанію «Перша Черноморська».

За наявною інформацією, підтримували бізнес «Газ Україна 2009» з боку державних енергетичних компаній заступники голови правлінь «Чорноморнафтогазу» та «Нафтогазу України» Олександр та Сергій Кацуби.

6) Легализація та розвиток «Газ Україна 2009»

За наявною інформацією, зараз група «Газ Україна 2009» працює над легалізацією коштів, отриманих незаконним шляхом та формуванням власної фінансово-промислової групи.

У рамках цього процесу «Газ Україна 2009» придбала харківський банк «Реал», страхову компанію «Перлина страхування».

Крім того, група зайнялася поставками природного газу за нерегульованим тарифом. Підконтрольні їй ТОВ «Українська нафто-газова компанія», «Укренергоринок», «Верена-Трейд» та «Аріона-Торг» лише за останній місяць розширили ліцензії на постачання газу до 1,22 млрд. куб. м. в рік. Дохід «Укренергоринку», який був першопрохідцем групи на цьому напрямку, за перше півріччя 2012 склав 1 млрд. 91,9 млн. грн.

Митні дані свідчать, що група імпортує значні обсяги одягу, інших товарів легкої промисловості – очевидно, надалі буде розвивати пов’язані з цим напрямки бізнесу.

8) Організатори схеми та прикриття її діяльності

Згідно з отриманими даними, засновником групи «Газ Україна 2009» та її менеджером є громадянин Сергій Курченко, 1985 року народження, що проживає в місті Чугуїв Харківської області. Допомагають йому у веденні операційної діяльності громадяни Анатолій Мигаль, Андрій Кошель та інші.

Куратором групи від реальних власників є син Генерального прокурора України Віктора Пшонки – Артем Пшонка. За наявною інформацією, він разом з нинішніми та колишніми співробітниками Генеральної прокуратури України (такими як Степан Моліцький) здійснює «кришування» діяльності групи «Газ Україна 2009» та захищає її від переслідувань з боку державних органів контролю.

В українських ЗМІ практично відсутня інформація щодо діяльності «Газ Україна 2009», оскільки всю її блокують. Роботу з підкупу ЗМІ очолює громадянин України Ілля Савін. Для переговорів зі ЗМІ, їх залякування та підкупу група також залучає громадянина Росії Алєксандра Сегала.

Відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України», Служба безпеки є державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. На СБУ покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Служба безпеки України зобов’язана відповідати на запити комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України (стаття 31 Закону України «Про Службу безпеки України»).

На підставі наведеного та керуючись статтею 15 Закону України «Про статус народного депутата України», — ПРОШУ :

Генерального прокурора України:

1. Організувати перевірку фактів грубого порушення законодавства України посадовими особами групи компаній «Газ Україна 2009», що завдає непоправних збитків Державному бюджету.

2. За наслідками перевірки ухвалити відповідні рішення та внести на розгляд уповноважених органів відповідні акти.

3. За наявності підстав вжити заходів у порядку статті 214 КПК України та притягнути винних осіб до відповідальності.

Голову Служби безпеки України:

1. Організувати перевірку фактів грубого порушення законодавства України посадовими особами групи компаній «Газ Україна 2009», що завдає непоправних збитків Державному бюджету. 2. 2. За наслідками перевірки за наявності підстав вжити заходів у порядку статті 214 КПК України та притягнути винних осіб до відповідальності.

 

 

 

З повагою,
Народний депутат
Юрій Сиротюк

 

 

 

Національне бюро розслідувань України

 

Хто такий Сергій Курченко

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

 

Сергій Щербина, Економічна правда

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: