Сообщения с тегами ‘Донбас’

Цензура. На подію з #Порошенко не пустили журналістів, звинувативши у злочинах. Подробиці

Poroshenko-Yanukovich1-491x500

 

Деяких представників засобів масової інформації не пропустили на урочисте відкриття телевежі на Карачуні під Слов’янськом, звинувативши їх в низці кримінальних правопорушень.

Про це розповів журналіст «Громадського ТБ Донбасу» (ОТВД), повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Журналістів централізовано привезли на Карачун з Краматорська.

Після прибуття всіх журналістів перевірили на наявність небезпечних предметів, документів, а після провели обшук з собакою.

Після закінчення обшуків і перевірки в базі даних невідомий чоловік попросив чотирьох журналістів повернутися в автобус, заборонивши таким чином відвідувати захід.

Серед них виявилися кореспонденти «Еспрессо», журналіста телеканалу «До ТеБе», журналісти з місцевого видання, а також оператор ОТВД.

Як передає оператор ОТВД, їм пояснили, що не пропускають на відкриття телевежі, бо їхні імена нібито внесені в базу даних осіб, розшукуваних в зв’язку з порушенням законодавства.

Трьох із чотирьох затриманих звинуватили в шахрайстві з кредитними картками, незаконному зберіганні зброї та участі в круглому столі з бойовиком Ігорем Гіркиним. Четвертому журналістові не назвали причину затримання.

В автобусі представники ЗМІ пробули 4 години.

При цьому, після закінчення заходу і того, як гору Карачун залишив президент Петро Порошенко, затриманих журналістів разом з іншими представниками ЗМІ відвезли назад в Краматорськ, так нічого і не пояснивши.

Офіційних звинувачень пред’явлено не було, журналісти були відпущені після приїзду до Краматорська.

У редакції телеканалу «До ТеБе» заявили, що їхній журналіст Павло Палагута був акредитований на подію.

«Філія Національної телекомпанії України „Донецька регіональна дирекція“ висловлює занепокоєння у зв’язку з цим фактом і вважає неприпустимим вибірковість в допущенні журналістів на відкриті офіційні заходи за участю Гаранта Конституції України», — сказано в заяві.

«Відкриття вежі відбулося в кращих совкових традиціях. Чекати Порошенка ТРИ години, щоб запустити сигнал, А врешті журналістів не впустили на запуск, бо маленька кімната апаратної. Ну, брешу, до п’ять камер таки пустили, А журналістів було цілий великий автобус. І чекали три години не в теплому автобусі, бо за правилами безпеки треба було звільнити для президента територію від транспорту.
І спочатку навіть не хотіли впускати в намет для зігріву, про що я писала в минулому пості.
Так от, після відкриття теж не впустили в апаратну, щоб хоча б фото зробити, бо всіх погнали в автобус», пише у фейсбук журналіст Мар’яна П’єцух.

Телеканал Ахметова зняв серіал про хороших ДНРівців, які боряться з «київською хунтою». Подробиці

Ahmetov-separ2-500x334

 

Телеканал «Україна», який належить компанії СКМ донецького олігарха Рината Ахметова, показав 13 квітня 2016 року у своєму ефірі епізод серіалу «Не зарікайся», в якому позитивно зображено терористів із так званої ДНР, і негативно — Україну та її громадян.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

66-й епізод телесеріалу «Не зарікайся» присвячений війні на Донбасі. Автори серіалу (продукт знято ТОВ «Фронт Сінема» на замовлення ТОВ “ТРК «Україна») зображають позитивних «бійців ДНР», які беруть в полон «бійця київської фашистської хунти». Мати «бійця хунти» у відповідь бере в полон дитину біженців, чий батько воює на боці так званої ДНР, щоб обміняти її на свого полоненого сина.

Раніше у серіалі «не зарікайся» з’явилася неприхована реклама Фонду Ахметова. Герої серіалу розмірковують про долю Донбасу, про те, як погані політики розділили простих людей, а допомагає їм лише Ринат Ахметов.

Телеканал «Україна» входить до складу ТОВ «Медіа Група Україна», акціонером якої є компанія «Систем Кепітал Менеджмент» Рината Ахметова.

Рината Ахметова та його компанії неодноразово звинувачували у співпраці з терористами з ДНР та російськими окупантами. Зокрема, польовий командир бойовиків ДНР Олександр Ходаковський заявив, що насправді за всіма процесами в “Донецькій республіці” керує ставленик олігарха Рината Ахметова Максим Лещенко, який номінально займає пост керівника адміністрації голови ДНР Олександра Захарченка.

За інформацією німецького видання Bild, уряд Росії взяв під цілковитий контроль всю діяльність окупованих районів Донбасу. При цьому в кількох засіданнях комісії російського уряду, яке стосувалося окупованих територій, брав участь представник компанії ДТЕК, яка належить Ринату Ахметову.

у березні з’явилася інформація про так званий «План Медведчука», який передбачає створення на окупованих територіях Донбасу адміністрацій, які очолили Ринат Ахметов та лідер Оппоблоку Юрій Бойко.

Також у березні група депутатів з фракції «Опозиційний блок» зареєструвала у парламенті проект Закону «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей», який фактично передбачає федералізацію України.

Фактично, даний законопроект є виконанням усіх вимог Росії щодо Донбасу і перетворює Україну у федерацію, оскільки на її території утворюється автономний суб’єкт з власними силовими структурами та правом ведення власної закордонної політики.

30 січня на Донбасі в #АТО загинув захисник України Анатолій Гаркавенко, йому відірвало ноги. Фото

Garkavenko-Anatolyi-RIP1

У суботу, 30 січня 2016 року, в зоні антитерористичної операції на Донбасі загинув військовослужбовець Анатолій Гаркавенко з позивним «Морячок». Про це у фейсбуці написла його наречена, боєць 93-ї бригади Збройних сил України Лєра Бурлакова, повідомляє sprotiv.org.

«10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем: — Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе. — За що-о-о? — За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі. — Не перебільшуй, Лєріка, — сміється.

Ми разом п’ятий місяць. Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна — добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. «Де ти була раніше?..»

Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи.

…15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200й. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає.

… Люблю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою», – написала Бурлакова в Фейсбуці.

Вона не уточнила причину загибелі. Імовірно, «Морячок» підірвався на міні.

26 вересня 2015 року в квартирі Лєри Бурлакової в Києві пройшов обшук в рамках кримінального провадження про зіткнення під будівлею Верховної Ради 31 серпня.

2 жовтня Бурлакову, яка воює за Україну на Донбасі допитали в Головному слідчому управлінні Міністерства внутрішніх справ Авакова.

На сторінці батальйону «ОУН» в Facebook опубліковано наступне: «Сьогодні при виконанні бойового завдання в підрозділі ОУН 93-ї ОМБ загинув сапер Анатолій Гаркавенко, друг „Морячок“. За своє недовге життя двадцятип’ятирічний хлопець з Івано-Франківщини встиг поборотися: бився в рядах ДУК ПС, ОУН, 93-ї ОМБр. Мріяв про перемогу і про достойне життя українців на своїй землі. Знайшов на війні своє кохання».

Картка ПриватБанку для бажаючих допомогти фінансово: 5168 7572 5234 9529 Лисенко Наталія Сергіївна (картка належить мамі нареченої бійця, Лєри).

Партія регіонів імені Петра Порошенка. Розслідування

PoroshenkoYanuk1-300x225

 

Голосування за зміни до Конституції 31 серпня 2014 року засвідчило: «Опозиційний блок» у принципових моментах діє як надійний партнер Банкової. Вирішальними стали голоси Нестора Шуфрича, Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна, Олександра Вілкула, Сергія Ківалова та решти стовпів режиму Януковича. А тепер – партнерів Петра Порошенка.

Перше спільне голосування президентської фракції та «Опозиційного блоку» відбулося ще 10 січня 2015 року – при призначенні генеральним прокурором Віктора Шокіна. Тоді за нього проголосували не лише фракції коаліції, а й фігуранти гучних корупційних скандалів – Бакулін, Бойко, Вілкул, Папієв…

Усі вони, до речі, прекрасно почувають себе у парламенті і поза ним, а про притягнення їх за масштабне розкрадання країни та співучасть у масових убивствах на Майдані у 2014 році мова уже не йде. Що не дивно: 40 голосів «Опозиційного блоку» вкрай потрібні Петрові Порошенку, який не може покладатися на норовливих союзників по парламентській коаліції.

Один з акціонерів «Опозиційного блоку» Сергій Льовочкін – частий гість у кабінеті президента та керівників його адміністрації. Спільно з ним Банкова запустила на місцеві вибори новий проект – партію «Наш край». За її списками та під її брендом балотувалися колишні регіонали, які уже перебігли у табір Порошенка, однак яких небажано брати у «Солідарність» – через репутаційні ризики для партії президента. Звісно, поки що немає сенсу брати у БПП таких персонажів, як недавній керівник Партії регіонів у Запорізькій області Сергій Кальцев чи нардеп з Одещини Антон Кіссе, якого небезпідставно звинувачували у спробах роздмухувати сепаратистські настрої у Бессарабії. А от у форматі «Нашого краю» вони можуть спокійно брати владу на місцях – з благословення президента і за гроші соратників Януковича. У Одеській області спонсорами проекту виступали «авторитети» Іван Аврамов, який у часи Януковича наглядав за регіоном у статусі «смотрящего» (в українській мові немає адекватного відповідника цьому кримінальному поняттю – авт.), та Юрій Іванющенко, більше відомий як Юра Єнакієвський – один зі найближчих соратників кривавого екс-президента. Він же, до речі, патронує «Наш край» на Донбасі.

У фронтових областях тісний союз Порошенка з «регіоналами» шокував всіх, хто наївно сподівався, що Революція Гідності таки витягне регіон з-під іга «регіоналів». Але «жити по-новому» в уяві Петра Порошенка – це всього лиш новий очільник корупційної вертикалі.

«На багатьох зустрічах в регіоні мені часто «підказують» мовляв, той регіонал, і цей регіонал. Ну, і що мені тепер робити? Вивести їх всіх на вулицю і розстріляти? Так, у бюджетників, мерів, керівників підприємств Донеччини, щоб мати роботу і втриматися біля керма, не було тоді ніякого іншого вибору, окрім як членства в ПР. Тепер вони і можуть скласти кістяк «Нашого краю». Це щось між БПП і ПР – такий собі, грубо кажучи, відстійник, перехідний пункт», – щиросердно зізнався, чим є «Наш край» керівник військово-цивільної адміністрації Донецької області Павло Жебрівський. Він, як і решта керівників областей, уже отримали з Банкової електоральний план – скільки голосів має отримати БПП та «Наш край». По Донеччині точних цифр немає, а от Лев Парцхаладзе, який очолював штаб БПП у Київській області, за інформацією Національного бюро розслідувань України мав забезпечити 35% голосів для партії президента і ще 20% – для «Нашого краю»…

Ще один провладний електоральний «відстійник» для колишніх регіоналів – партія «Відродження». У парламенті її представляють один з лідерів ПР Віталій Хомутиннік, радник Януковича, одеський мільйонер Леонід Клімов, менеджер Ахметова та колишній голова бюджетного комітету Євгеній Гєллєр, партнер Андрія Портнова (головний юрист Януковича) Валерій Писаренко, улюблений «коняр» Януковича Валентин Нечипоренко, відомий харківський українофоб Дмитро Святаш, герої численних корупційних скандалів Володимир Кацуба та Антон Яценко… А за списками партії балотувалися такі «достойні люди», як Геннадій Кернес.

Заради справедливості потрібно сказати, що «Відродження» не є цілковито проектом Банкової. Як і партією Ігоря Коломойського, як прийнято вважати, зважаючи на партнерські стосунки олігарха з неформальним лідером проекту Віталієм Хомутинніком. Радше, це «франшиза», яку в одних випадках використовуватиме Порошенко, у інших – Коломойський, а найчастіше – впливові регіональні лідери на кшталт Кернеса з Добкіним, які з тих чи інших причин не бажають асоціювати себе з «Опозиційним блоком».

Співрозмовники Національного бюро розслідувань України, близькі до адміністрації Порошенка, стверджують, що і «Наш край», і «Відродження» – запобіжники проти можливого реваншу «Опозиційного блоку». Мовляв, краще уже свої, пригодовані «регіонали», аніж п’ята колона Кремля. Однак, це звичайне лукавство. І в опозиційного блоку, і в президентських проектів – одні й ті ж акціонери та спонсори. Зрештою, і «Опозиційний блок», як бачимо із голосувань у парламенті є доволі умовною опозицією до Порошенка. У ряді регіонів БПП і «Опозиційний блок» разом ведуть боротьбу проти спільних ворогів. Наприклад, у Дніпропетровську – проти команди Ігоря Коломойського.

***
Союз Петра Порошенка із регіоналами лише на перший погляд виглядає дивним та неприродним. Петро Олексійович – один із батьків-засновників Партії регіонів, а з її першо- та другорядними акціонерами його пов’язують тривалі ділові та приятельські стосунки, одинакові світоглядні установки. Зрештою, це люди, з якими президент України розмовляє однією мовою – мовою олігархічної політики, для якої соціальні приоритети та національні інтереси ніщо у порівнянні з можливістю конвертувати владу у грошові знаки.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Громадськість збиратиме підписи за відставку Порошенка. Відео

pres-Gladchuk-Shelyazhenko-2015-05-500x258

З мітингу біля Верховної Ради України 2 червня 2015 року почнеться збір підписів за відставку президента України Петра Порошенка на знак протесту проти його корупційних зв’язків з олігархом Дмитром Фірташем, який хоче купити всю Україну кривавим золотом з гаманця Путіна. Про це оголосили громадянські активісти на прес-конференції в агентстві “Інтерфакс”.

Редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук вважає, що Фірташ купив Порошенку президентське крісло: “Після Революції Гідності був великий запит суспільства на зміни, на реформи. Як могло статися, що лідером цих змін раптом став вважатися корупційний стовп режиму Януковича, той самий Порошенко, який ходив за Януковичем міністром економіки серед інших сатрапів диктатури? Нас нагодували локшиною, засліпили нам очі. Це коштувало дуже дорого, тут не обійшлося без ін’єкцій бабла від потужного олігарха. І зараз Фірташ завдяки розслідуванню американських слідчих змушений був зізнатися у суді, що саме він влаштував кастинг на пост президента. Від нього залежало, хто очолить Україну: або Кличко, або Порошенко. Фірташ допоміг їм домовитись, що президентом стане Порошенко, а Кличко отримає Київ і його люди сформують половину списку Порошенка. Чи міг Фірташ таке казати, якщо б не він купляв президентське крісло, якщо б це крісло не лежало практично в його кишені?”.

За словами редактора газети “Правдошукач” Юрія Шеляженка, всі факти свідчать на користь такої версії, що олігарх Фірташ вже давно визначає політику Української держави за допомогою технології одночасного корумпування і влади, і опозиції. Зараз він підтримує режим Порошенка і опозицію Льовочкіна. Так само раніше він контролював адміністрацію Януковича через того ж Льовочкіна та контролював опозицію, фінансуючи Кличка. До того ж Фірташ формує громадську думку через кишенькові мас-медіа та корпоративну лояльність трудових колективів багатьох структур великого і середнього бізнесу, які йому належать частково чи повністю. І що характерно, багатство та вплив Фірташа повністю залежить від торгівлі російським газом, стратегічним ресурсом, до якого Кремль дає доступ тільки своїм людям.

Юрій Шеляженко розповідає: “Олігарх Фірташ є партнером олігарха Ротенберга, а Ротенберг є гаманцем Путіна. Тому я переконаний, що владний і опозиційний мейнстрім в Україні фінансується з гаманця Путіна. Ви спитаєте, навіщо Путіну фінансувати українську владу, яка нібито воює з Путіним? Справа в тому, що Росія програла технологічне і економічне змагання з США. Саме лідерство у цих сферах визначає світового лідера, яким Росія з її імперськими амбіціями завжди хотіла бути. Путін намагається компенсувати поразку в економічному змаганні з США, звертаючись до воєнної справи, в якій Росія вважається досить сильною. Він думає: якщо у мирний час США є світовим лідером, єдиний спосіб зробити світовим лідером Росію — почати велику війну. А для цього йому потрібен ворог, який би грав з ним у піддавки, бо США Путіну не по зубах. І роль карикатурного ворога, на жаль, дісталася Україні”.

«Майдан зрадили, замість просування патріотів до влади їх послали помирати в котлах у спровокованій війні, а при владі опинився службістсько-воровський режим за зразком путінського, зрозумілий і підконтрольний Путіну», — вважає Вадим Гладчук.

“Є багато навіть зовнішніх схожостей у тому, що робить Путін і що робить Порошенко на гроші Фірташа. Порошенківське гасло Єдина Країна схоже на путінську Єдину Росію. Обіцянка Порошенка подвоїти ВВП до 2020 року повторює таку саму обіцянку, що її давав росіянам Путін. АТО на Донбасі копіює путінську контртерористичну операцію в Чечні. Банда Порошенка багато обіцяє власному народові і всьому світу, імітує демократію на західні та путінські гроші, в тому числі легалізовані на заході протягом всього XX століття — це, за моєю версією, легендарне золото компартії, яке не зачепили жодні санкції. І куплені на золото компартії СССР карикатурні антикомуністи своєю тупістю, брехливістю та продажністю дискредитують лібералізм і наче рекламують СССР та Путіна, провокуючи всіх робити дурниці, а в критичний момент усіх зраджуючи у інтересах чергової піррової перемоги Путіна. Кремлівський тиран вже потирає рученята, бо на тлі цієї війни світ все більше його боїться. Страх — джерело його влади. Путін хоче бути всесвітнім паханом і діє за принципом: бий своїх, щоб чужі боялися та поважали. Бо корені справжньої, ще не спорченої ігом кочевників Росії тут, у Києві, в Київській Русі. Колись ми були братніми народами. Але Путін і рідного брата продасть заради шапки Мономаха, це загальний гріх всіх наших лідерів, у випадку Путіна посилений хворобливою манією величі, бо він марить, що після великої війни всі західні лідери навшпиньки перед ним ходитимуть”, — стверджує редактор «Правдошукача» Шеляженко.

Збір підписів за імпічмент Порошенка необхідний для порятунку Революції Гідності від контрреволюції путінських зрадників, куплених Фірташем, тому підписи почнуть збирати на Майдані — заявила Вікторія Полець, активістка Правого сектору.

Поки в Україні йде війна голова президентської фракції Юрій Луценко відпочивав на VIP-курорті. Відео

LucenkoPoroshenko2

В час війни на Донбасі лідер президентської фракції у Верховній Раді Юрій Луценко відпочивав на Маврикії.

Про це в програмі «Світське життя» розповіла його дружина Ірина, яка також є народним депутатом.

Офіційно у депутатів не було канікул. Всі дні, окрім календарних вихідних, були робочими. Через війну із Росією депутати навіть змінили свій графік роботи і продовжили тривалість сесії аж до лютого.

Та все таки, поки українські матері переживають за своїх синів на передовій, депутатське подружжя знайшло час для відпочинку на теплих островах.

Юрій Луценко — кум Петра Порошенка. Респу́бліка Маври́кій — острівна держава в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Маврикій має велику популярність серед європейських туристів, будучи одним з найкрасивіших і дорогих туристичних курортів поряд з Мальдівськими і Сейшельські острови, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Український правозахистник з окупованого Донбасу Андрій Древицький подякував президенту США Бараку Обамі. Фото

– Світове співтовариство має боронити право кожної людини на гідне ставлення та гарантувати виключний рівень безпеки правозахисників, котрі відважно служать цій справі, – підкреслив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, звертаючись до міжнародної спільноти з нагоди відзначення Дня прав людини 10 грудня 2014 року.

– Діяльність нашої команди справді дуже складна та небезпечна, адже ми постійно перебуваємо в епіцентрі воєнних дій. Сьогодні активне залучення правозахисників до боротьби за людську честь і гідність на Сході України ставить їхнє життя під загрозу, часто навіть змушуючи евакуйовувати з регіону цілі родини, – наголосив правозахисник Андрій Древицький, коментуючи ситуацію в галузі прав людини в Україні.

За його словами, на Донбасі сепаратисти переслідують не тільки громадських активістів, представників етнічних, релігійних чи сексуальних меншин, а й усіх свідомих громадян, котрі протистоять пануванню проросійських бойовиків.

– Ми прагнемо врятувати людей, які живуть у постійному страху за своє життя, піддаються знущанням та тортурам. Дуже добре, що сьогодні на наші заклики відгукнулася міжнародна спільнота, адже представники європейських країн та, особливо, Сполучених Штатів Америки надають істотну підтримку постраждалим, а часто навіть допомагають урятувати їм життя, – додав Андрій Древицький.

Він розповів, що нині за підтримки міжнародних фондів SILC, Lifeline, Front Line та неурядової організації Freedom House в Україні активно реалізовуються проекти, у рамках яких надається екстренна допомога постраждалим правозахисникам, котрі перебувають «на передовій» демократичної боротьби з російською військовою агресією та терористичними угрупованнями.

– Під час візиту до США у вересні цього року я був вражений рівнем підтримки, яку американський народ, громадські та неурядові організації, благодійні фонди, політичні діячі, конгресмени та особисто президент США Барак Обама висловлюють українському народу в його боротьбі за демократичні цінності, – наголосив правозахисник.

– Після зустрічі з Президентом США я можу впевнено заявити про те, що українське громадянське суспільство не залишається наодинці з викликами сучасності, адже весь американський народ допомагає нам не допустити знищення демократії та протистояти тим зовнішнім та внутрішнім загрозам, які можуть зашкодити її розвитку, – підкреслив Андрій Древицький.

DrevitskyiObama1small

Висвітлюючи основні напрями діяльності правозахисників, він наголосив на важливості реалізації проекту «Громадський контроль за дотриманням міжнародних стандартів у галузі прав людини в Україні». Його започатковано за підтримки Міжнародної програми Lifeline та Шведського міжнародного ліберального центру (SILC – Swedish International Liberal Centre. – ред.) після підписання 12–14 серпня 2014 року президентом України Петром Порошенком низки взаємопов’язаних законів. На думку правозахисників, ці закони потрібно привести до норм Конституції України задля реального дотримання основоположних прав і свобод людини та громадянина.

Українські громадські активісти та представники світової спільноти обстоюють прогресивні демократичні цінності та переконують вітчизняну владу в необхідності приведення згаданих законів у відповідність до положень Конституції України та принципів міжнародного права.

У зв’язку з цим, Андрій Древицький звернувся до президента України, запропонувавши йому провести зустріч із представниками громадянського суспільства, під час якої має бути обговорено алгоритм вирішення проблем, що гальмують розвиток демократії в Україні та ставлять під загрозу здобутки Революції гідності: приведення українського законодавства у відповідність до Конституції України та ключових актів міжнародного права; активізація боротьби з корупцією; інтенсифікація процесів оновлення влади; та проведення реальної люстрації корумпованих високопосадовців і суддів.

Довідково:

Міжнародний день прав людини проголошений Генеральною асамблеєю ООН 4 грудня 1950 року. У Резолюції № 423 (V) представники ГА ООН закликали народи всього світу звернути особливу увагу на значення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, яка є «загальним ідеалом для всього людства». Для цього держави світу мають щороку відзначати День прав людини, примножувати свої зусилля щодо відстоювання загальних суспільних свобод та регулярно надавати Генеральному секретарю ООН спеціальні доповіді щодо такої практики.

Цьогоріч День прав людини проходить під гаслом «Права людини – 365». Пропонуючи цей слоган, ООН мала на меті донести до кожної держави, суспільства та особи універсальність ідеї захисту прав людини, котра de facto відстоюється правозахисниками протягом усіх 365 днів року. За задумом ООН, нині людство повинно згадати про фундаментальність Загальної декларації прав людини, яка надає всім його представникам однакові права й свободи, таким чином підтверджуючи створення глобальної спільноти, котра сповідує універсальні ідеї та відстоює спільні цінності.

Ніна Марцинюк, sprotiv.org

Чому добре бути мафіозі Ігорем Валерійовичем Коломойським

jacenjuk-kolomojskyj1Що не зрозуміло про «Укрнафту»?

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем’єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем’єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

KolomoyskyiAhmetov1-big

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов’язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об’єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

ukrnafta1

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з’явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з’ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

ukrnafta2

“Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем’єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем’єру власне зубожіння.

Yacenuk-Arsenyi-corupt1

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати. Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами, — Андрій Шамбуров про #АТО

Shamburov-Andryi1

Андрій Шамбуров і його наречена Леся

«Південний котел» через певний час запишуть в історію як один із ключових моментів українсько-російської війни за Донбас. Близько двох місяців наші десантники й танкісти тримали оборону на вузькій прикордонній території від Маринівки до пропускного пункту «Ізварине».

На початку серпня в районі селищ Должанське, Дякове і Червонопартизанськ під постійними обстрілами російської артилерії, без провізії та боєприпасів опинилося більше тисячі українських військових і прикордонників. В історію цієї війни увійде дата 7 серпня – тоді наші бійці вирвалися з оточення і воз′єдналися з основними силами АТО.

Андрію Шамбурову нині рятують ноги від ампутації, оскільки поранення з гранатомета ускладнене ще й інфекцією.

Андрій Шамбуров — нетиповий вояк АТО на Донбасі. 20-річний хлопець народився й виріс на Луганщині, в депресивному Лутугинському районі. Строкову службу проходив у «Десні».

Військова справа хлопцю сподобалась і він лишився служити на контракті у Білій Церкві в 72-й окремій механізованій бригаді. Разом із бойовими товаришами з кінця березня служив на Донбасі.

Старший солдат керував танком. За час служби був у Маріуполі та у найнебезпечнішій прикордонній ділянці, де механізована бригада прикривала пункти пропуску «Должанський», «Ізварино», «Бірюково» та «Червонопартизанськ».

Шамбуров був одним із тисячі солдат українських військових і прикордонників, які вирвались із «Південного котла». Беззбройні солдати відійшли на територію Росії, щоб потім з’єднатися з основними силами АТО. По дорозі в Україну хлопця серйозно поранили бойовики, які чекали на автобус із солдатами у засідці.

Нині хлопець лежить у кістково-гнійній хірургії Київського військового госпіталю. За ним доглядає наречена Леся і майбутня теща Алла.

Леся і Андрій дивляться одне на одного закоханими поглядами.

— У нас 24 серпня буде річниця. Минулого року під час святкувань побачив її у парку в Білій Церкві і одразу закохався по самі вуха.

У середині березня в Лесі був день народження, але Андрій уже обороняв кордон біля Перекопа.

— Але я ще до мобілізації купив їй гарний подарунок і передав.

Леся усміхається і обіймає коханого.

Дивлячись у стелю, Андрій починає згадувати пережите за війну.

—  Найтяжче було після обстрілів «Градами». Спершу вони все летять і летять, а потім ми збираємо наших поранених і «двохсотих». Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати.

Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами. А в намет поруч зносили тяжкопоранених. Все це було схоже на велику м’ясорубку.

Понад місяць тому солдата вже поранило осколком у руку. Але травма була незначна, її підлікував польовий медик і Андрій керував своїм танком навіть із забинтованою рукою.

Боєць розповідає, що найтяжче його батальйону було під Червонопартизанськом. Втрати уже були чималі. А бійці опинились фактично заблокованими – не зробиш кроку ані вправо, ані вліво. Два тижні танкістів обстрілювали з кількох боків різними видами зброї – артилерією, автоматичними гранатометами, із танків та стрілецької зброї.

Поки керівництво АТО звітувало, що все під контролем, рідні солдатів цього батальйону вийшли на вулиці в Білій Церкві. Вимагали, аби хлопців вивели з «котла».

До розмови підключається мама Лесі Алла. Жінка разом з іншими матерями й дружинами бійців батальйону їздила до Києва під Міноборони і на Банкову. Та перекривала одеську трасу.

— Ми йому зателефонували: «Тримайся синок, ми тут мітингуємо, щоб у вас відбулася ротація». Їх бойовики тримали в оточенні, тому хлопці не мали нічого. Бригада була поставлена в умови виживання, – розповідає Алла.

Проте у Києві із вирішенням ротації зволікали, тому долю бійців вирішив командир бригади в зоні блокади.

— Нас лишилося близько трьохсот людей. Наше командування зажди діяло ефективно в екстремальних умовах. Інколи навіть йшло наперекір наказів київських тиловиків. Посудіть самі, наш командир вирішив нас вивести з «котла», щоб врятувати наші життя, — розповідає солдат.

Бійці знищили всю стрілецьку зброю і пішли з командиром до кордону.

Там їх тримали півтора дні. За цей час у багатьох юнаків повідбирали мобільні телефони, документи і гроші. Хлопцям лише давали воду і випускали в туалет під наглядом.

Командир домовився, щоб солдатів вивели на Успенський пункт пропуску.

Першу групу вивозили трьома автобусами, але вони вирішили їхати іншим шляхом, а не тим маршрутом, який їм рекомендували в штабі АТО. Доїхали до пункту збору безпечно.

Наступного дня в Україну відправилась іще одна група з трьох автобусів. Цього разу — по рекомендованому маршруту. Два автобуси проїхали, супроводжуючі авто теж.

— Я їхав у третьому. Раптом перед нами щось вибухнуло. Зупинились. Відкрили двері, вибили вікна й побігли в соняшникове поле. Добре, що вони були високі й кучеряві. Ми там позалягали. Але нас переслідували й обстрілювали з підствольних гранатометів. Так мені вцілило у праву ногу, а тоді й у ліву.

Я там лежав десь півтори години. Постріли затихли і стояла така тиша, що хоч ножем ріж. Почав на ліктях повзти по землі, через соняхи. Раптом почув українську мову, почав кричати з усієї сили, щоб мене знайшли у цьому полі й врятували. Виявилось, це підмога приїхала. Але в тих полях наших багато підстрелили. Мені швидко обробили рани й відвезли до Амвросіївської міської лікарні, — згадує Андрій.

До розмови долучається майбутня теща хлопця Алла, яка цілодобово годує хлопця, стелить йому ліжко, міряє температуру:

— Нам у Білу Церкву зателефонували товариші Андрія і сказали, що він у тяжкому стані, і якщо його оперативно не відправити у кращий госпіталь, йому ампутують ногу. Я одразу зателефонувала в частину і спитала командирів, як його забрати. А ті кажуть: «За одним бійцем вертоліт летіти не буде». Я їм: «Так я можу заплатити».

Вони відправили мене шукати депутатів і Міноборони. Пропонували навіть заплатити сепаратистам, щоб вивезти його з Амвросіївки, — розповідає мініатюрна брюнетка.

Через знайомих родичів бійців 72-ї бригади Алла вийшла на лікарів, які працюють у зоні АТО. Юнака вивіз київський хірург. Він має клініку в Києві, але все покинув, записався в добровольці й тепер перевозить поранених на Донбасі.

— Від хвилювання я забула його прізвище. То зараз дякую цьому герою, що спас Андрюшу, — каже Алла.

Хірург-доброволець замінованими дорогами вивіз пораненого танкіста в Розівку на Донеччині, де працював Одеський польовий госпіталь. Там його обстежили, наклали гіпс і бортом переправили до Дніпропетровська. У цьому закладі Андрію поставили апарат Ілізарова, але не повністю очистили рану від осколків і бруду, тому почалося зараження. І хлопця бортом доставили в київський госпіталь.

— Тут тепер кожен день чистка. Нога уже коротша на 10 сантиметрів за іншу, — каже юнак.

У Білоріченську в Андрія лишились мама й дві сестри 17 і півтора років. Алла просила їх поїхати із Луганщини в Білу Церкву ще місяць тому — знайшла житло, забронювала квитки. Але проти цього виявився вітчим хлопця, який має проросійські погляди. Він переконав родину не їхати, щоб захистити дім від мародерів.

Коли є зв’язок, матері спілкуються телефоном. Мама Андрія каже, що дороги заміновано терористами, регулярно літають снаряди — люди стали фактично живим щитом між українським та російськими силами. Білоріченськ і значну частину Лутугинського району ще серйозно контролюють терористи.

— А вона щодня йде по молоко молодшій доньці під цими обстрілами. А як купить, додому йде щоразу іншими шляхами, бо бойовики забирають їжу в людей, – наголошує доглядальниця бійця.

Про те, що син воює зовсім недалеко від рідного міста, мама не знала аж до його поранення. У хлопця непрості стосунки з вітчимом, тому дівчина з Аллою вирішили приховати правду.

Андрій каже, що українські танки ледве дихали. Він сам змінив кілька, бо ті просто ламалися. Солдат переконаний, що в першу чергу треба належно укріпити кордони — зупинити нелегальні перевезення, стягнути техніку, постійно наступати на ворога.

— Інакше в нас це затягнеться на роки. І, таке враження, наше військове керівництво цьому часом допомагає. Було багато ситуацій, коли треба наступати, а командування каже: «Відступайте». Так ми тільки під «Ізварино» втратили три висоти.

Цікавлюсь у Андрія, як забезпечували технікою і провізією, коли 72-га бригада тримала вузьку прикордонну зону під обстрілом.

— Людей з бригади лишилось людей 300. Ні нову зброю, ні снарядів не постачали. Було обмаль харчів. У тяжкі часи їли жаб, равликів і інший підніжний корм. Який може бути захист кордонів, якщо не було нічого?

Інколи прилітав вертоліт і нам скидали з парашутом якісь боєприпаси й пушки. Ми протримались довго лише через те, що наш командир бригади часто йшов наперекір наказам зверху. Вивести нас із «котла» було його рішенням.

За захист Батьківщини бійцям платили небагато. За охорону небезпечного прикордоння старший солдат-контрактник отримував трохи більше 5000 грн в місяць.

Зараз у Андрія є проблема з доведенням статусу учасника бойових дій. У березні він із товаришами відбув місяць на кордоні з Кримом, далі була Донецька область, Маріуполь і нарешті на пункті пропуску, але у військовому квитку хлопця жодної відмітки про участь у війні. Не кажучи вже про поранення.

Андрій постійно під сильним наркозом. Тому лишаємо його з нареченою Лесею відпочивати, а з Аллою виходимо на вулицю.

— Я заявку на учасника бойових дій подала у військову частину ще тиждень тому. Мені сказали, що передзвонять — і тиша. То я зараз роблю не так… Найгірше, що якісь тиловики-писаки отримають «учасника бойових дій», а наш синочок — ні.

Не вирішене питання і з підвищенням у званні. Ще до відправки на Схід юнаку мали присвоїти звання молодшого сержанта, але поки про це нічого не чути.

До солдата приїздить друг, теж учасник АТО з Білої Церкви. У нього теж складна історія, каже Алла.

— Десь два місяці тому його поранили в Донецькій області. Руки всі в осколках. А командир йому сказав, що ми тебе не можемо вивезти, бо скрізь блокпости ворога. Тому єдиний шанс — іти пішки до найближчого села. Це 5 кілометрів. Так він дійшов, його госпіталізували у райлікарню. А тоді вже забрали доліковуватись у Білу Церкву.

Марина Данилюк

Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Lyashko-vsunu1Практично не минає й години, щоб інформаційний простір України не стрясався повідомленнями про пригоди бравого нардепа Ляшка. Якщо вірити його бравурним реляціям, то він «виявив, захопив, допитав, знешкодив» усіх ворогів неньки України, а його «батальйони» знищили всіх сепаратистів та переможно завершили АТО. Якщо вірити Ляшкові та його трубадурам, то він один, як Аніка-воїн, тільки завдяки клоунаді, переодяганням та прихильності окремих олігархічних медіа здатен подолати несправедливість та зробити всіх щасливими.

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності.  Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців  за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка.  Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!

  ляшко \”в рот брав\”

Василь Расевич



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: