Сообщения с тегами ‘Порошенко’

Куму Януковича Присяжнюку вернули арестованные миллионы

Prisazhnuk-Mikola7

 

 

Семье экс-министра аграрной политики и продовольствия Украины, регионала Николая Присяжнюка возвращены средства.

«Возвращены средства, изъятые во время обыска по месту жительства сестры Присяжнюка Симоновой Л.В. Речь идет о 1 млн 717 тыс. долларов США, 9 тыс. евро и 1 млн 250 тыс. грн», – об этом в своем блоге написал народный депутат, секретарь Комитета по вопросам предотвращения и противодействия коррупции Дмитрий Добродомов.

По словам Добродомова, арест на средства был наложен в конце марта в ходе досудебного следствия по уголовному производству, предусмотренного ч. 5 ст. 191 УК Украины.

«Во время, когда российские агрессоры как раз начали наступление на Донбассе. Когда вся страна скидывалась деньгами на обеспечение ограбленной режимом Януковича украинской армии. Когда на фронте сотнями погибали наши герои, вернули деньги семье Присяжнюка», — пишет Добродомов.

Напомним, что основателем партии регионов является нынешний диктатор Украины Петр Порошенко, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

У кумы Порошенка Гонтаревой берут за многомиллиардное рефинансирование откат в 25%

Gontareva Valerya3

Пан Порошенко, вы в курсе, что у Гонтаревой берут за рефинансирование откат в 25%?

Я только вчера выразил свое сомнение насчет достоверности информации пресс-службы президента о том, что якобы представители миссии МВФ за что-то похвалили при встрече с Порошенко главу Нацбанка Гонтареву.

И вот сегодня на нее и ее ведомство появился новый компромат. Причем, очень мощный компромат.

Настоятельно рекомендую президенту Порошенко прочитать сегодня публикацию в весьма уважаемом издании «ЛIГАБiзнесIнформ», в которой глава набсовета банка «Национальный кредит» Андрей Онистрат, не скрываясь, заявил следующее:

«Утверждаю: в Украине система рефинансирования банков абсолютно непрозрачна. За текущий год объем рефинансирования увеличился на 26 млрд грн. Но из общего объема выданного НБУ рефинансирования в объеме 106 млрд грн 97% средств выдано 14 банкам… Каждые две-три недели в банке из ниоткуда появляется человек и предлагает рефинансирование за 25% отката. У такого человека, как правило, нет визитки или он называется чьим-то помощником. Так работает система. К слову, система участия в валютных аукционах также абсолютно непрозрачна».

Может быть, господин президент, вы примете, наконец, соответствующее кадровое решение? Понимая, что, в том числе, из-за таких действий Нацбанка у нас сейчас так сильно обвалилась гривна (около 19 грн за долл на наличном рынке), а доверия к банковской системе у украинцев не осталось совсем?

Или у вас имеются некие «веские» аргументы против отставки Гонтаревой с поста главы НБУ? Например, те, которые мною были изложены в статье «Почему нужно гнать в шею Гонтареву и не только ее»?

И тогда срочно гнать в шею с занимаемых должностей нужно сразу двух человек? С помощью третьего Майдана или каким-то иным способом?..

Экономика от Пророка

Порошенко, Гонтарева, Бахматюк, Лагун. Менялы по-крупному или Нацбанк для «своих»

Svoi-Bahmatuk1Коалицианты соблюли приличия — должность главы НБУ если и была предметом торга, не оказалась в пакете должностей, назначения на которые стали итогом месячных переговоров. По крайней мере, пока, и это если судить по выставленной напоказ фасадной стороне процесса.

Впрочем, это не снимает ключевой проблемы Национального банка — отсутствия реальной независимости и, как следствие, острейшего дефицита доверия к ведомству, а также курируемым им банковской системе и национальной денежной единице. И это — острейшая головная боль не только Нацбанка, но и всей страны и ее экономики. Проблема, за существование которой вместе с председателем НБУ в полной мере несут ответственность глава государства и премьер-министр. А вот расплачиваются предприниматели и простые граждане.

Вполне может быть, что в ходе переговоров президент Порошенко сумел сохранить пост главы НБУ в собственной квоте и решил (как минимум, пока) оставить его за собственной креатурой — Валерией Гонтаревой. Но вероятнее, что Нацбанк решили пока не «разменивать» из-за нежелания лишний раз дразнить функционеров МВФ, для которых независимость центробанка (хотя бы формальная) — одно из ключевых и непременных условий.

Законодательные изменения к профильному закону, направленные «на усиление базы для управления и автономии НБУ», специально прописаны в нынешнем меморандуме с фондом и содержатся в числе его структурных маяков. Впрочем, аналогичные по замыслу пункты были и практически во всех предыдущих соглашениях. И что?

Увы, с независимостью и автономностью у Национального банка Украины дела обстоят, мягко говоря, не очень. С одной стороны, это объективная данность: в сложившихся отечественных реалиях ведомство к ней и само далеко не готово. Нет ни должной прозрачности, ни надлежащей институциональной зрелости (хоть по украинским меркам ее и можно было бы считать достаточно высокой, если бы не чрезвычайность сложившейся ситуации). Процедуры оперативного взаимодействия с правительством (и, в частности, с Минфином) тоже до конца не формализованы и не отработаны. По этой причине множественные конфликты между правительством и НБУ как возникали в былые времена, так и случаются нынче.

В том, что безусловная подчиненность главы Нацбанка премьер-министру — «абсолютное зло», страна убедилась в первые же постмайданные месяцы работы «правительства камикадзе». «Наследие» Кубива, а точнее, его куратора Яценюка, еще долго придется разгребать и Нацбанку, и банковской системе, а отрабатывать — всей экономике и гражданам. Быстро возросшая до свыше 100 млрд грн задолженность ограниченного перечня банков по стабкредитам и рефинансированию, как и массированная эмиссия гривни на покрытие бюджетных нужд стали серьезнейшими факторами первой в нынешнем году — весенней — волны девальвации, вылившейся в падение курса национальной валюты с 8,2 до 12 грн за доллар (почти 50%).

Похоже, в тот момент премьер был даже рад расстаться со своим ставленником на посту главы НБУ. Как-то уж слишком легко он уступил эту должность новоизбранному президенту Порошенко. И хотя выдвижение главного банкира — прерогатива главы государства, это вовсе не значит, что занимавший этот пост до его избрания должен автоматически слагать полномочия. Не стоит забывать, что согласно закону об НБУ его председатель должен избираться на семь лет (статья 18), и требуются очень серьезные основания для снятия его с должности. Конечно, если фигурант не пишет заявления «по собственному». Уговорили, получается, «по-тихому». ‏Очевидно, что ворох накопившихся в банковской системе уже на тот момент проблем оказался слишком сложным и неподъемным даже для «гения» нынешнего украинского премьера, поэтому он и решил «отойти в сторону».

Другой «гений» — президентский — этого, видимо, недопонял. Уж так хотелось взять Нацбанк под крыло, что Кубив впоследствии даже оказался в предвыборном списке БПП, получив иммунитет от каких-либо «лишних» вопросов правоохранителей. И не меньше хотелось иметь на Институтской своего личного ставленника (да еще имеющего хорошие контакты с работающими под вывеской Rothschild людьми, вроде бы занимающимися сейчас продажей президентских активов). Иначе расчетливый Порошенко не бросил бы на амбразуру борьбы с пылающими одновременно валютно-курсовым, денежно-кредитным и финансово-банковским кризисами человека без достаточных для этого компетенций.

И дело вовсе не в том, что это дело не женское (женщин с очень даже боевыми мужскими характерами в украинской политике и коридорах власти предостаточно). Таких характеристик Гонтаревой, как живой ум, независимость оценок и суждений, жесткость и прагматичность в подходах, хороший бэкграунд работы и связи в западных финансовых структурах, а также успехи в управлении собственным инвестбанком, — этих качеств вполне могло бы хватить для управления и реформирования Нацбанка в отличные от нынешних времена. Но тут и недостаток опыта управления коммерческим банком, и полное отсутствие опыта работы в госструктурах, да еще без надлежащей профессиональной командной поддержки, заранее обрекли г-жу Гонтареву на выносимый нынче практически всеми нашими собеседниками вердикт: «Не справляется». При всей человеческой симпатии к Валерии Алексеевне, такие ее качества, как эмоциональность и импульсивность в принятии решений, вполне можно было бы расценивать, как достоинства, если бы речь шла не о должности главного банкира страны, где они оборачиваются факторами подверженности манипулятивному влиянию.

Характер у нынешнего главы Нацбанка, конечно, есть. И «мойки» с «конвертами» вычищаются, и больные структуры закрываются… Вот только все равно при этом применяется избирательный подход (о примерах — ниже). Надо сказать, что рефинансирование при нынешнем руководстве НБУ раздается далеко не так легко, как при предшественнике. Свидетельство тому — публикуемые данные по задолженности банков перед НБУ по состоянию на 1 ноября с.г. (рефинансирование плюс стабкредиты). Примечательно, что общая их сумма с момента ухода Кубива (по крайней мере, до начала прошлого месяца) оставалась практически неизменной — немногим более 100 млрд грн. Хотя и здесь нельзя исключать, что это достижение надо вменять в заслугу не столько Институтской, сколько МВФ-ским функционерам — слишком большие скандалы бушевали в Киеве на рефинансовой почве во время летнего четырехнедельного пребывания миссии фонда в украинской столице.

Наши собеседники подтверждают, что именно нежелание выдавать рефинансирование является одной из главных «лютых» претензий собственников и управляющих большинства украинских банков к человеку по фамилии Гонтарева. Однако и тут не обошлось без «особенных случаев». Еще в начале сентября от источников ZN.UA поступила информация, в которую мы поначалу и не поверили: Валерия Алексеевна все-таки «не смогла устоять перед обаянием и способностью убеждать» Петра Алексеевича, вроде бы вынудившего ее выдать более трех миллиардов одному из банков дутого аграрного барона по фамилии Бахматюк. Сложно сказать, что связывает этих людей,  но сестра Бахматюка по фамилии Василюк даже числилась в предвыборном списке под казавшимся до выборов проходным номером 108. Она же, кстати, возглавляет набсоветы двух ключевых активов брата — ООО «Авангард» и «VAB-Банка».

В ходе сентябрьского интервью мы не могли не поинтересоваться этим обстоятельством у главы Нацбанка лично. Тогда Валерия Алексеевна отвергла возможность выдачи стабкредитов какому-либо из принадлежащих вышеназванному персонажу финучреждений, заявив, что выдается только стандартное рефинансирование на еженедельной основе. Даже если банкирское слово и не гранит, то подпись точно должна стоить бумаги, на которую ставится (даже если эта бумага — национальные денежные знаки), — как не поверить?

Каково же было наше удивление, когда при ознакомлении с данными банковской отчетности на сайте НБУ мы обнаружили, что обязательства по статье «средства банков» учреждения под вывеской «Финансовая инициатива» (также принадлежит О.Бахматюку) в третьем квартале выросли, ни много ни мало, на более чем 3 млрд грн (ничего себе «стандарты»!). Так, привлеченные средства вылились для «ФИ» в общий рост активов за третий квартал на 4,2 млрд грн (почти в 1,4 раза, причем наиболее существенное увеличение было зафиксировано по статьям «Торговые ценные бумаги» (на 2,05 млрд грн), а также «Кредиты и задолженность юрлиц» (на 2,72 млрд грн). И это все — в условиях падения ВВП и стагнации кредитования!

При этом опрос осведомленных участников рынка свидетельствовал: лимиты на «ФИ», работающей как «пылесос» для финансирования бизнесов своего собственника, на рынке давно закрыты. И ни один из даже не уважающих себя банков на рынке (в том числе и терпящий бедствие родственник VAB) не мог одолжить столь крупную сумму. Так что единственный потенциальный источник — только Нацбанк, к которому и надо обращаться с вопросами. ZN.UA не преминуло воспользоваться этим советом, однако все наши обращения, запросы и напоминания остались пока без ответа. Впрочем, как и обращение за разъяснениями в саму «Финансовую инициативу»…

Конечно, возможности, что регулятор все-таки ни при чем, исключать все-таки было нельзя. Теоретически речь могла идти о какой-то финансовой схеме, «подхимиченной» под отчетную квартальную дату.

Но в таком случае, если столь очевидно-сомнительные миллиардные «оборудки» проходят под носом НБУ незамеченными, есть ли вообще смысл надеяться на наведение когда-нибудь порядка в системе? (Это к вопросу об институциональной «спроможності» Нацбанка). Может, хоть в правоохранительных органах кто-то, почитав СМИ, обратит внимание? Хотя, как показывает опыт, там хоть и читают прессу достаточно внимательно, эта внимательность идет на пользу вовсе не госказне. А вот финансовая состоятельность «отдельных персонажей» среди силовиков и судей растет очень даже внушительно.

Тем временем данные о задолженности банков перед НБУ, которые мы публикуем в этом номере, свидетельствуют: источником получения денег «Фининициативой» был, получается, таки Национальный банк. Причем его чиновников не смутило, что общая сумма задолженности при этом составила более 9 млрд грн (четвертый показатель по системе!), в 1,67 раза превысив объемы привлеченных учреждением клиентских средств. При этом речь идет о структуре даже не из разряда крупнейших. А ведь еще свежи в памяти скандалы, которыми сопровождалось получение рефинансирования даже на меньшую сумму (немногим более 7 млрд грн) вполне даже системным и крупнейшим банком «Надра». Хотя курс тогда, конечно, был еще не тот…

Так неужели Валерия Алексеевна в ходе интервью лукавила или чего-то недоговаривала? Или, может, банально не владела информацией? Но если так, тогда получает подтверждение еще один тезис, уже неоднократно высказывавшийся собеседниками ZN.UA: ей так и не удалось взять под надлежащий контроль процессы в возглавляемом ведомстве (и признание, что memo в МВФ приходится/приходилось готовить самой, — яркое тому свидетельство). Что уж тут говорить о всей банковской системе?

По информации ZN.UA, ситуация не осталась без реакции — в Национальном банке уже началась структурная реорганизация. Вот только, как показывает опыт, подобные процессы крайне редко заканчиваются ожидаемым результатом…

***

Коалиционное соглашение содержит целый раздел под названием «Реформа финансового сектора», многие принципиальные пункты в котором являются прерогативой Национального банка. В банковской среде уже активно работают различные рабочие группы, задачей которых является выработка мер по реформированию и восстановлению устойчивости финансового сектора (и это — тема отдельного большого разговора). Впрочем, эта задача для банкиров, судорожно и лихорадочно пытающихся сейчас вместе с регулятором всякими мерами и полумерами оттянуть летальный исход, пока неподъемна. И здесь дело далеко не в первую очередь в событиях на Востоке страны, на которые так любят нынче пенять высшие должностные лица украинского государства. И даже плачевное состояние экономики, без восстановления которой очень сложно рассчитывать на хорошее самочувствие финансового сектора, было бы делом вполне поправимым, если бы, наконец, закончились разговоры о реформах, и их таки начал кто-то делать.

Главный системный вызов — восстановить уже практически полностью потерянное ДОВЕРИЕ — к политике, гривне, надежности обещаний и обязательств, а также деклараций намерений. Причем как внутри страны, так и за ее пределами.

Приезжавшие в прошлом месяце в украинскую столицу функционеры МВФ были настроены всерьез поработать, чтобы узнать, где же все-таки обещанные Киевом и записанные в меморандуме о сотрудничестве структурные реформы. Но осознав, что на Печерских холмах больше заняты совершенно другим и намного более интересным для тамошних обитателей занятием, нежели спасение государства, — разменом портфелей, денежных потоков и полномочий, уехали восвояси, отложив до «лучших времен» свои неудобные вопросы. О наличии которых публично намекнул хотя бы тот же вице-президент США Джозеф Байден…

В итоге страна оказалась пока без миллиардных валютных поступлений, на которые так рассчитывала. А заодно — и без единственного источника внешнего финансирования, за счет которого можно было надеяться восполнить зияющую нынче дыру в госфинансах (перезимовать, не закрыв которую, будет очень сложно). Альтернатива — новая непокрытая эмиссия, последствия которой даже страшно прогнозировать.

Но даже для получения новых МВФ-ских траншей хотя бы в конце января придется хорошенько потрудиться, чтобы восстановить снова всерьез пошатнувшееся доверие и Вашингтона. И, кроме начала реальных реформ, доказать, что Национальный банк принимает решения в таких чувствительных сферах, как денежно-кредитная и валютно-курсовая политика, самостоятельно (иначе деньги фонда неизбежно улетят «в топку»).

Один из авторитетных иностранных собеседников ZN.UA, анализируя нынешнюю угрюмую украинскую действительность, предположил, что в такой ситуации вполне могла бы оказаться кстати уже начавшая эксплуатироваться в Украине политика привлечения «варягов» на высшие государственные посты. Однако, по его словам, фигура главы монетарного ведомства должна быть достаточно авторитетной в глазах иностранцев (и особенно финансистов), чтобы они поверили в ее способность не только навести порядок, но и говорить принципиальное «нет» будь то украинскому премьер-министру, будь то президенту, доверие к которым сейчас на Западе тает на глазах. Так что «кто попало не прокатит» — такой человек должен быть вхож в круг центральных банкиров, собирающихся каждый квартал в Базеле. Ну что же, если своего Бальцеровича никак не найдем, то, может, хоть чужого попросим? Чего уж по мелочам размениваться?

Юрий Сколотяный, газета «Зеркало недели»

Банк «Финансовая инициатива» Бахматюка с подачи Порошенко получил 3 млрд грн на рефинансирование

bank-Finansova-iniciativa1Банк «Финансовая инициатива», якобы с подачи Порошенко, получил большую сумму на рефинансирование.

Нежелание НБУ выдавать рефинансирование является одной из главных «лютых» претензий собственников и управляющих большинства украинских банков к главе НБУ Валерии Гонтаревой. Однако, как пишет Юрий Сколотяный в своей статье «Менялы по-крупному» для ZN.UA, есть исключения.

Еще в начале сентября 2014 года от источников ZN.UA поступила информация, что кума Гонтарева «не смогла устоять перед обаянием и способностью убеждать» Петра Порошенко, вроде бы вынудившего ее выдать более 3 миллиардов банку «Финансовая инициатива», который принадлежит аграрному барону Олегу Бахматюку. Напомни, недавно еще один его банк — VAB Банк — НБУ признал неплатежеспособным.

Как пишет автор, информация о 3 млрд подтвердилась, когда при ознакомлении с данными банковской отчетности на сайте НБУ обнаружилось, что обязательства по статье «средства банков» учреждения под вывеской «Финансовая инициатива» в третьем квартале выросли, ни много ни мало, на более чем 3 млрд грн.

«При этом опрос осведомленных участников рынка свидетельствовал: лимиты на „ФИ“, работающей как „пылесос“ для финансирования бизнесов своего собственника, на рынке давно закрыты. И ни один из даже не уважающих себя банков на рынке не мог одолжить столь крупную сумму. Так что единственный потенциальный источник — только Нацбанк», — идет речь в статье.

ZN.UA обратилось в НБУ за разъяснениями, однако все обращения, запросы и напоминания остались пока без ответа. Также никакого ответа не последовало и из «Финансовой инициативы».

Однако, данные о задолженности банков перед НБУ, которые опубликованы в статье журналиста, свидетельствуют, что источником получения денег «Фининициативой» был, получается, таки Национальный банк.

«Причем его чиновников не смутило, что общая сумма задолженности при этом составила более 9 млрд грн (четвертый показатель по системе), в 1,67 раза превысив объемы привлеченных учреждением клиентских средств», — отмечает автор статьи.

Ранеее сообщалось, что международные резервы Украины упали до 9,97 млрд долл. Сейчас достигнутый уровень международных резервов является наименьшим с декабря 2004 г., когда они составляли 9,715 млрд долл.

«Любі друзі» Порошенка приватизують землю біля адміністрації президента. Фото

Poroshenko-Petro8Київська міська рада оприлюднила проект рішення про передачу Олександрі Мартиновській у приватну власність земельної ділянки на вул.Лютеранській 19-б.

Про це пише сайт «Наші гроші».

Як зазначає видання, ділянку передають для будівництва і обслуговування жилого будинку. Площа ділянки становить близько 0,045 га.

Водночас триповерховий будинок на Лютеранській 19-б виставлено на продаж за ціною 3,2 млн доларів, пише видання.

Повідомляється, що він має площу 700 м2 і потребує реконструкції. Власником будинку є фізособа. Також вказано, що земля 0,045 га під будинком вже приватизована.

Згідно зі ст.121 Земельного кодексу, громадяни мають право на безоплатну передачу їм у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – у містах не більше 0,10 га.

Про те, як було придбано сам будинок на вул.Лютеранській 19-б у відкритих джерелах нема інформації.

Дане приміщення намагаються продати щонайменше з жовтня 2013 року. Тоді оголошення розміщувало ПП «Оптимус Груп», зареєстроване в одній квартирі з ТОВ «Агроветпостач» Олександри Мартиновської та Лідії Мартиновської (мати). «Оптимус Груп» працює як агентство нерухомості. Його засновниками значаться Віталій Панич і Олександр Овсюк, останній є партнером Мартиновських по ТОВ «Аструм».

Poroshenko-druzi-neruh1

Олександра Мартиновська є донькою Валерія Мартиновського, колишнього народного депутата (1998—2006 рр.), радника прем’єр-міністра Юлії Тимошенко у 2008 році, помічника і радника прем’єр-міністра Павла Лазаренка у 1996—1997 рр.

У 2000—2005 рр. Мартиновський очолював Дніпропетровську обласну організацію Народної партії.

Також Мартиновський був головою правління Дніпровського крохмалопатокового комбінату.

За даними Smida, у 2002—2006 рр. акціонерами комбінату були ТОВ «Асоціація крахмалопродукт», яке очолює Анатолій Переведенцев, тесть президента України Петра Порошенка, а також ТОВ «Агроветпостачання», співзасновницею якого була Олександра Бабко, прописана в одній квартирі з родиною Мартиновських.

Крім того, у 2001 році засновано «Благодійний фонд Валерія Мартиновського і Петра Порошенка». Свого часу Мартиновський назвав Порошенка своїм хорошим другом.

У 2007 році головним акціонером комбінату залишилась «Асоціація крахмалопродукт» (93,5%). Протягом 2007—2009 рр. засновницею асоціації значилась Лідія Мартиновська (дружина Валерія). Директором весь цей час був тесть Порошенка — Анатолій Переведенцев. У 2009 році учасником товариства «Асоціація крахмалопродукт» став фонд «Прайм Ессетс кепітал» Петра Порошенка.

З квітня 2011 року майже 99% акцій комбінату оформлено на «Прайм Ессетс кепітал».

Роман Стаднийчук: фальсификатор из ниоткуда

Stadnyichuk-Roman2Нардеп Роман Стаднийчук, за последние два года «прославившийся» своим участием в громких коррупционных скандалах – это типичная «темная лошадка» украинской политики. С тех пор, как закон не обязывает кандидатов в нардепы публиковать подробную биографию и декларацию о доходах, Стаднийчук может скромно умалчивать обо всем, кроме того, что родился 27.07.1980 г. и до сих пор прописан в селе Слобода-Шаргородская Винницкой области. Вроде «новое лицо», молодой, но уже известен как изрядный прохвост.

Поговаривают, что Стаднийчук занимался обслуживанием структур Жвании, решал земельные вопросы. В политической агитации спекулировал общими местами: против коррупции, за мир. Украл символику Порошенко и всюду твердил, что Порошенко его поддерживает, хотя ничего подобного в Блоке Петра Порошенко не знают… Если верить декларации за 2011 год, месячный доход составляет менее 4 тыс грн. – и при этом гектары земли, бигборды, подкуп избирателей, роскошные машины, о которых не упомянуто в декларации (впрочем, и задекларированая Шкода Октавия Тур стоит три якобы годовых заработка).

Наш интерес к персоне Стаднийчука продиктован из ряд вон выходящей наглостью фальсификации результатов выборов в его пользу на 16 избирательном округе. Окружная комиссия, явно небескорыстно заглядывающая ему в рот, умудрилась признать недействительными протоколы с двух участков, на которых получил лучший результат его главный соперник Юрий Македон.

 

Но и до подсчета голосов Стаднийчук сокращал свой отрыв от лидера избирательной гонки поразительно грязными методами.

Во-первых, в центр избирательного округа, Ямполь, прикатил липовый «Автомайдан» из нескольких нанятых маргиналов. Эти клоуны ко всеобщему возмущению горожан пытались смешивать с грязью имя Македона. Позднее они же пытались завезти в Могилев-Подольский бредовые листовки против Македона без данных о заказчике. Их задержали сотрудники ГАИ.

Во-вторых, среди избирательных комиссий и в местной прессе распространялись фальшивые постановления Центризбиркома о, якобы, снятии кандидатуры Македона по его собственному желанию.

В-третьих, в день выборов купленные члены участковых избирательных комиссий массово вбрасывали бюллетени за Стаднийчука и портили бюллетени за Македона.

 

Чтобы случайно не поломать схемы Стаднийчука, окружная комиссия просто отказала в удовлетворении всех жалоб Македона. А для верности сами жалобы «потеряли». И бюллетени с двух спорных участков тоже «потеряли». Активисты потом находили эту документацию на полу под столами, где заседала окружная комиссия. Следы преступления, как говорится, были налицо. Правда, правоохранители пожимают плечами и говорят идти в суд, где у теневого «решалы» тоже все схвачено. Судя по публикациям в интернете, судьям занесли аж полмиллиона «зеленых», лишь бы Македон не добился справедливости.

Обо всех проделках Стаднийчука рассказали на пресс-конференции в Киеве Вадим Гладчук, редактор оппозиционного интернет-издания sprotiv.org, и Елена Грабик, доверенное лицо Македона. Демонстрировались видеозаписи, доказывающие факты фальсификаций. Остается отрытым вопрос в том, найдутся ли в запасе у Стаднийчука путаны в мантиях, которые и после этого не побоятся общественного мнения и подмахнут нужное «решале Жвании» решение…

 

Между прочим, кандидатом в нардепы Стаднийчук тоже был зарегистрирован исключительно благодаря удивительным симпатиям к нему отечественной Фемиды. Вначале Центризбирком отказал ему в регистрации, потому что Стаднийчук не подтвердил, что он не занимается совместительством. Получив отказ 30 сентября, 1 октября он обращается в суд и в тот же день суд обязывает Центризбирком его зарегистрировать.

Кстати, с совместительством у Стаднийчука сложилась интересная ситуация. На момент получения депутатского мандата, 19 марта 2013 года, он был зарегистрирован частным предпринимателем. По сути, это коррупционное правонарушение и основание для лишения его депутатских полномочий. Но так как Стаднийчук предал включившую его в список «Батькивщину» и переметнулся к регионалам, «властелины золотых батонов» и «прокурорские цезари» на его коррупцию закрыли глаза.

Особая ирония заключается в том, что совместитель Стаднийчук получил мандат в связи с лишением мандата Сергея Власенко, адвоката Юлии Тимошенко, как раз под предлогом совместительства депутатской должности с адвокатской деятельностью. Преследуя Власенко, Владимир Рыбак, карманный спикер Януковича, при обращении в Высший админсуд подделал решение регламентного комитета Рады. Беззаконие было очевидным. Вся фракция ВО «Батькивщина» отговаривала Стаднийчука от принятия присяги, потому что не признавала лишение мандата Власенко. Но Стаднийчук наплевал на мнение фракции и принял присягу, а 4 апреля 2013 года на нелегитимном выездном заседании Рады заявил о выходе из фракции «Батькивщины». Тогда-то стало очевидным, что он «тушка», продавшаяся Януковичу.

Кстати, по словам самого Власенко, Стаднийчук уволился со своего места работы в тот день, когда Рыбак подал против него иск в Высший административный суд. То есть, Стаднийчук был заодно с регионалами и уволился с работы, чтобы зайти на место Власенко. А о том, что Стаднийчук был включен в список «Батькивщины» по квоте Жвании, открыто заявил Олесь Доний. При этом он сознался: я, мол, 25 лет в политике и не знаю, кто такой Стаднийчук, за какие заслуги он попал в список?

Не знают, кто такой Стаднийчук, не только опытные политики. Он позиционируется как бывший адвокат, но его фамилии вы не найдете ни в судебной хронике через поисковики, ни в реестрах адвокатов – ни в свежих, ни в архивных. В едином реестре судебных решений нет ни одного решения по уголовному, гражданскому, административному делу, где защитником или представителем выступал бы «адвокат» Стаднийчук. Только в хозяйственных судах и только по одному делу, в земельном споре между ООО «Гранд-Чубинское» (структура Васадзе) и Великоалександровским сельсоветом, высвечивается фамилия и инициалы представителя сельсовета Стаднийчука Р. В.

Когда в 2013 году Центризбирком давал Стаднийчуку депутатский мандат, разразился скандал, потому что в его трудовой книжке не было отмечено заявленное место работы – руководящий партнер в адвокатском объединении «Немесида». Это объединение было зарегистрировано в 2012 году двумя адвокатами-основателями, Игорем Билоусом и Евгением Кондратчуком. Если там и был «руководящий партнер» Стаднийчук, то разве что в качестве мальчика на побегушках: занести документы для регистрации фирмы или, положим, занести в суды «убедительно шелестящие аргументы»… Ведь ничем иным не объяснишь, как так может быть, что «руководящий партнер» нигде не засветился, в то время как другие, не «руководящие» партнеры – известные, практикующие юристы с именем, о них множество упоминаний в поисковиках. Кроме того, «руководящий партнер» и мальчик на побегушках мог выполнять функции «левого кассира» и «смотрящего» от настоящего владельца фирмы, например, того же Жвании.

Удастся ли сомнительному дельцу от юриспруденции Стаднийчуку с помощью спонсора-олигарха и грязных приемов одержать победу над известным общественным деятелем Македоном? Избиратели уже выразили недоверие ставленнику Жвании и требуют от Центризбиркома положить конец его фальсификациям. Судебные процессы продолжаются. Посмотрим, изменилось ли что-то в избирательной системе после Революции Достоинства или олигархи со своими уголовными подельниками и дальше могут безнаказанно творить что хотят.

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Чому добре бути мафіозі Ігорем Валерійовичем Коломойським

jacenjuk-kolomojskyj1Що не зрозуміло про «Укрнафту»?

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем’єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем’єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

KolomoyskyiAhmetov1-big

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов’язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об’єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

ukrnafta1

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з’явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з’ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

ukrnafta2

“Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем’єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем’єру власне зубожіння.

Yacenuk-Arsenyi-corupt1

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — він у Києві. Інфографіка

PoroshenkoYanuk2Можете вважати мене сепаратистом і провокатором але я вважаю, що головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — головний ворог України в Києві… і з часом я все більше в цьому переконуюсь.

Я розумію, що йде війна і все таке, але сидіти і мовчки спостерігати теж не вихід.

Підігрівають ситуацію і так звані «патріоти», які чи то по наївності своїй чи по чийомусь наказу заступаються за сьогоднішню владу.

«Не можна їх критикувати, їм і так важко», «Під час війни критикувати владу це грати на руку ФСБ» — ось такі тези сьогодні часто можна почути у відповідь на критику влади.

Але правда в тому, що саме цим «патріоти»-захисники влади і підіграють кремлю, а влада в цей час може відпочивати, а на всі невдачі є залізний аргумент — війна на донбасі.

За що боровся Майдан? За що поклала життя Небесна сотня? Невже заради того щоб на місце Януковича сів Порошенко, а на місце Азарова Яценюк? Я думаю аж ніяк не за це… вони боролися за зміни в державі, за реформи, за європейський вибір України.

А що ми отримали?

І не треба мені розказувати, що їм важко, що вони щойно прийшли до влади і т.д., ми це вже 23 чуємо і результат відомий.

Думаєте хлопцям на сході легко? Але це їх не зупиняє вони воюють, помирать і перемагають.

Розумію, що вимагати надзвичайних результатів від нової влади в перший місяць було б не розумно, але шановні пройшло вже пів року!!!!  За цей вже достатньо солідний строк не то, що не проведено, а навіть не розпочато ніяких реформ.

Більше того, смішно чути з вуст чиновників, що їм важко, в них мало часу… якщо хтось не вкурсі, то я відкрию таємницю, крім Президента, міністрів, депутатів і сотень їх заступників і помічників в Україні є ще надзвичайно роздута армія дерслужбовців які в своїй більшості займаються безтолковим перебиранням папірців, і які лише чекають наказу щоб почати працювати над реформуванням держави.

Давайте коротко пройдемся по основних інститутах влади.

1. УРЯД

Абсолютно не розумію симпатії значної кількості українців до Яценюка.

Із дня свого призначення уряд Арсенія Яценюка в особі профільних міністрів і самого прем’єра постійно говорить, що необхідно докорінно реформувати систему державних фінансів.

Власне, саме проблеми в цій сфері стали одним із головних каталізаторів протестів проти режиму Януковича, тому від нової влади суспільство очікувало насамперед припинення розкрадання бюджетних коштів, приборкання податкової служби, яка почала перетворюватися на інститут державного рекету, зниження фіскального тиску на бізнес тощо.

Іншими словами, українці чекали на активізацію реформ усіх складників системи державних фінансів.

На жаль, крім усних ініціатив, у цьому напрямку за минулий час майже нічого не було зроблено. КМУ не впровадив жодної серйозної реформи ні в бюджетній, ні в податковій системі.
Хабарники і вчорашні прислужники Януковича і далі продовжують працювати.

Корупційні схеми сім’ї далі продовжують працювати, гривня такої девальвації не знала навіть за часів Януковича. В той час коли українці буквально по копійці збирають кошти для військових, Нацбанк виділяє сотні мільйонів на рефінансування россійських банків (!)

 refinansuvanya2014

Вчорашні лідери Майдану обіцяли привести до керма держави нових компетентних професіоналів.

Багато хто читав про кадрові успіхи Грузії. Відтак, українці мріяли, що після революції владні кабінети наповнять молоді освічені люди із західним мисленням.

З часу ганебної втечі «сім’ї» минуло майже півроку. Значить, можна підрахувати, скільки старих чиновників звільнили, аби дати дорогу молодим.

 zvilneno1

МВС як і прокуратура схоже взагалі забули про своє призначення…

Чому не притягуються до відповідальності хабарники, та інші посадовці винні у розкраданні державних коштів, де проушені кримінальні справи проти олігархів?

В країні 300 000 міліціонерів,  в зоні АТО задіяно 50 000 чол. це разом з добровольчими  батальйонами, армією та СБУ, що робить решта ? Досі немає притягнутих за розстріл Небесної сотні,  не притягнуто винних за побиття міліцією патріотів під час концерту Ані Лорак.

Сепаратисти  і спонсори терроризму спокійно розгулюють Києвом, загаряють на пляжах і смажать шашлик, в той час як українських солдат судять за те, що вони начебто вчинили страшний злочин — вижили в бою!!!

Реальних злочинців і відвертих ворогів України знає практично кожен українець, беззаперечні докази  їх злочинів як  і координати самих злочинців публікуються кожен день, але МВС та інші служби цього просто не помічають.

Справи якщо й порушуються то лише тоді коли притягувати вже немає кого.

Дивною на мій погляд виглядає відповідь Авакова не недавній ультиматум Правого Сектора.

Не то, щоб я був палким прихильником Яроша, але в основному він в даному разі був правий, особливо після недавніх подій в Одесі і Кривому Розі.

Зверніть увагу на обмундирування міліції. В той час як наші хлопці без бронижилетів воюють з ворогом, міліція в повному обмундируванні воює з патріотами.

З цього приводу  натрапив на цікавий коментар одного з мої читачів:

Скажіть мені, а яке право має міліція їздити зі зброєю? Чи може на Інститутській проти народу був Правий сектор? Правий сектор сьогодні має в рази більше прав їздити країною зі зброєю, ніж міліція, яка до сих пір не люстрована. Адже не міліція виборювала нам свободу, нє? Вдумайтеся: сьогодні міліція, представники якої взимку воювали з народом тепер робить засідки на бійців Правого сектору, представники якого обстоювали інтереси народу перед міліцією. І в когось поверається язик звинувачувати ПС? Та вони зараз на кілька фронтів змушені працювати, боронячи Революцію.

2.ПРЕЗИДЕНТ І АРМІЯ

Я чудово розумію, що в Порошенка зараз немає тих повноважень що були у Кучми і Януковича, і що не маючи своєї фракції в парламенті важко впливати на більшість процесів в країні. Але попри все в Порошенка є сфера де він має чи не найбільші повноваження — це армія.

І тут до нього виникає багато  питань. Вся країна знає про пересування військових колон РФ, які потім розстріють наших солдат, а наша доблесна розвідка в упор цього не помічає. Причому це не вже далеко не вперше, ця історія повторюється ще березня місяця.

Щодня місцеві жителі викладують в мережу сотні фото і відео пересування  ворожих колон, причому зазначаються їх точні координати.

В нас є авіація, ракетні війська … які можуть знищити цю колону за лічені хвилини… але схоже президенту потрібна не перемога, а затяжний конфлікт.

Можна припустити, що президенту дають не точну або неправдиву інформацію його підлеглі з МО, але в це мені вже мало віриться, тому що вичислити зраднків або просто некомпетентних можна дуже швидко, тим більше за стільки часу.

Висновок напрошується сам — президент все знає і чудово розуміє, але з якихось причин не вживає відповідних заходів.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Для мене, як для багатьох українців це питання стоїть дуже гостро, адже в зоні АТО служить мій брат, багато моїх знайомих та друзів, а через злочинні дії керівництва держави вони ще більше ризикують своїм життям.
Хочу привести вам слова українского пілота який повернувся із зони АТО:

«На аэродроме стоят заправленные топливом, и боезапасом СУ-шки… Люди на месте ЗНАЮТ где идет колонна ордынской бронетехники, куда она идет, но команды на вылет и уничтожение на марше нет.
Когда колонна рассосредоточилась по городу/городам, окопалась и сныкалась — поступает команда на вылет, ищите и уничтожайте».
Ощущение, что или идиотизм в головах генералов/полковников, которые не понимают, что колонна бронетехники в поле — это всего лишь мишень, а полтора десятка танков разбросанных, замаскированных и прикрытых зенитками — это уже сбитые наши самолеты, убитые разведчики, десантники, летчики…. Или кто-то играет в такие игры, цели и задачи, которых не понятны и не видимы…
В первом случае — это халатность (по законам военного времени трибунал и расстрел, по законам мирного увольнение в запас за профнепригодность), во втором случае это как минимум предательство или измена, за которое нужно просто расстреливать по законам любого времени…

3. ВЕРХОВНА РАДА

Депутати схоже мають нас за повних дурнів і якщо ми будемо мовчки за цим спостерігати то вони будуть праві.

Ця комедія із проваленням голосуванням законів «Про вибори» і «Про люстрацію» є чистої води розвод українців. І не потрібно тут винуватити лише комуністів і регіоналів, згадайте лише як батьківщина, свобода і Удар голосували за скасування депутатської недоторканності ( якщо не знаєте, то погугліть).

Сьогодні така ж сама ситуація, для них важливо щоб ці закони не пройшли, а хто саме запоре поголосування то вже питання десяте — головне результат буде досягнуто.

Для прикладу, згадайте як працювала ВР в кінці лютого коли на під парламентом стояла юрба з битами і бруківкою, тоді і всі депутати незалежно від партій і політичних вподобань голосували як має бути, більшість законів набирали більше 300 голосів.

Ці два закони є вкрай важливі, без них революція гідності і сотні жертв будуть марними. І надзвичайно важливо прийняти ці закони саме до виборів, бо інакше до влади прийдуть тіж самі люди, тільки під іншими прапорами і ми законсервуємо цей кримінально — олігархічний  режим, ще мінімум на 5 років.

І я не хочу чути від політиків, що вони не можуть знайти потрібної кількості голосів, чи не можуть домовитись з іншими депутатами, це все дурня.

У влади яка сьогодні взяла відповідальність за долю держави є безліч інструментів впливу на депутатів, аби тільки було бажання.

Нема бажання того, що в разі прийняття цих законів під люстрацію попадають не лише комуністи і регіонали, але й більша половина Батьківщини, Удару і Свободи…

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Насправді основна проблема  України не у відсутності хорошої влади, а у відсутності контролю за владою з боку суспільтва. Поки влада  боїться гніву свого народу доти вона працює ефективно.  Сьогодні українців ніхто з них не боїться і це головна причина чому Україна не рухається вперед.  А війна на сході дозволяє списати більшість своїх невдач.

Якщо ми не заставимо їх боятись і працювати в інтересах народу то наші хлопці і далі будуть гинути на фронтах…

А для депутатів які вперто не хочуть голосувати за закони про вибори і люстрацію хочу нагадати урок історії вірменського парламенту, який теж свого часу не хотів слухати волі народу.

Павло Заєць, Національне бюро розслідувань України

Які обіцянки не виконав Порошенко?

Poroshenko-Petro51Усі пропрезидентські та помірковані політичні сили в Україні наголошують, що критикувати дії нового президента, якими б непослідовними вони не були, не можна, оскільки «людині треба дати час щось зробити».

Також нібито не слід вимагати від Петра Олексійовича і виконання передвиборчих обіцянок, так як за такий короткий час важко щось встигнути зробити, особливо при формуванні нової команди та ще й в умовах війни. Всі ці аргументи щодо недопустимості критики президента в складний час безумовно слушні, як і те, що українцям варто певний час не нагадувати про його передвиборчі обіцянки, якби не одна маленька деталь. Справа в тім, що Порошенко особисто обіцяв українцям конкретні терміни, дати, числа, дні та місяці втілення своїх передвиборчих обіцянок. І більшість цих термінів уже минули.

Так, у травні вся Україна була обклеєна порошенківськими білбордами з дуже конкретними обіцянками. Наприклад: «Обери президента в першому турі. Зупини війну 25 травня!». Президента ми обрали так як і просив Порошенко, а чому війна не зупинилася у травні?

До виборів Порошенко, критикуючи команду Турчинова, наголошував, що антитерористична операція, яка зараз проводиться в східних областях, повинна бути коротшою й більш ефективною та тривати години і дні, а не місяці. Українці хотіли побачити виконання однієї з головних обіцянок, почутих у Верховній Раді 7 червня 2014 року, — припинити воєнні дії на Донбасі за тиждень. Порошенко слова не дотримав. Ці слова президента були просто кинуті на вітер. Можливо, дехто скаже, що це була лиш політична метафора і насправді не все так просто зробити, однак хто тягнув Порошенка за язик обіцяти конкретну дату, коли він зупинить війну?

Якщо Порошенко не знав, що ні ліквідувати тисячі російських та чеченських професійних диверсантів не під силу в короткі строки, а домовитися з Путіним і його маріонетками з ДНР і ЛНР неможливо через те, що стабілізація ситуації та мир в Україні не входять в їхні плани (не для цього ж Путін почав війну в Україні), то він розуміється в політиці гірше, аніж його сільський виборець пенсійного віку без закінченої шкільної освіти.

А якщо усвідомлював, що на другий день після виборів неможливо реалізувати ці завдання, то для чого говорив виборцям неправду? У такому разі, це пряма маніпуляція свідомістю втомлених від війни, багатостраждальних людей та цинічний обман виборців, які йому довірилися.

Передвиборча платформа Порошенка відзначається ще більшою конкретикою. Зокрема, на одній із зустрічей з виборцями Петро Порошенко наголосив, що матеріальне забезпечення армії стане його головним пріоритетом і воювати будуть лише добровольці.  Солдат, який бере участь у бойових діях, одержуватиме платню тисячу гривень в день, а його життя буде застраховане на один мільйон гривень. Один з виборців запитав політика коли це буде, на що Порошенко відповів: «Запиши, 26 травня!».

 #Порошенко пообещал солдатам в зоне #АТО платить ежедневно 1000 грн

Як бачимо, Порошенко досі не виконав цієї дуже конкретної обіцянки, хоча звісно політик не уточнив рік її виконання, що виглядало б справжнім цинізмом.

Порошенко мав би усвідомлювати, що навіть після перемоги в першому турі, до інавгурації він не має права братися за фінансові важелі держави чи брати повноваження верховного головнокомандувача, поки в законному порядку не прийме на себе ці функції. Невже він не знав, що інавгурація не відбувається на другий день після виборів? А якщо знав, що інавгурація відбудеться в червні, чому тоді пообіцяв солдатам платити 1000 гривень за день 26 травня, коли він ще не матиме юридичного права давати такі вказівки? До того ж минув вже місяць, Порошенко став чинним президентом і розставив на посади своїх людей, а обіцянка вже місяць так і залишається не виконана.

Очевидно, що навіть в найближчому майбутньому український солдат, який воює і гине за промислові зони Донбасу, за країну, президентом якої став мільярдер, не матиме ніякої тисячі гривень в день. Як тоді розуміти таку чітку конкретику нового президента, яка залишилася не втіленою в життя?

Очевидно Порошенко як політик продемонстрував схильність пообіцяти, що завгодно і коли завгодно, без намірів виконувати обіцянки довірливим солдатам, які гинуть за інтереси промислових олігархів, залишаючи сім’ї, сиріт-дітей і невиплачені кредити та відсотки банкам, існування яких вони своїм життям захищають.

Ставши президентом, Порошенко обіцяв за тиждень повністю закрити кордони Донецької та Луганської областей з Росією, однак реалізація цього затягнулася на довший термін. Більше того — з РФ  почали прориватися навіть танки та ракетні установки ГРАД,  а український кордон і досі залишається «дірявим» для російських диверсантів.

Політика нового президента відзначається дивною нерішучістю. То він погрожує сепаратистам ліквідацією, то говорить про амністію та зелений коридор у Росію, то в умовах нападів на українські блокпости, промислові підприємства та захоплення численних заручників оголошує про припинення вогню з боку українських військ. Після інавгурації Порошенко почав діяти нелогічно. Не зачистив жорстко Донбас, чого чекали, а в умовах продовження активного збройного протистояння розпочав переговорний процес із Росією.

Отож українці вже можуть пересвідчитися, що характерною рисою нового президента є кидання слів на вітер та роздавання дуже чітких і конкретних у часових рамках обіцянок з подальшим їхнім невиконанням. Настільки щедрим на конкретні слова та настільки безвідповідальним до своїх слів не був жоден з українських президентів. Очевидно, що українцям слід звикати до такої риси нового державного керманича, яка стала вже послідовною тенденцією.

Водночас українці самі винні у тому, що президент дозволяє собі ставитися до народу настільки легковажно та безвідповідально, що безумовно демонструє й рівень поваги президента до свого виборця. Таку політику можна порівняти з традиційним девізом кремлівських політтехнологів: «дурний піпл (народ) все схаває».

Обрання президентом Порошенка, який є тісно пов’язаний з минулою владою та олігархами не повинно створювати ні в кого ілюзій щодо нового європейського життя та подолання корупції. Українці вибрали саме Порошенка виходячи з почуття власної ментальної консервативності та страху перед непередбачуваним майбутнім.

Політична історія України підтверджує, що в часи великих суспільних переломів наш народ вибирає не нове, а добре відоме, хоч і не найкраще, старе.

Так, у 1991 році, українці віддали перевагу передбачуваному та пов’язаному з радянським минулим  Кравчуку, а не революційному та непередбачуваному Чорноволу. А в 2014 році, вибираючи між радикальною і непередбачуваною Тимошенко, та пов’язаним з відносно стабільним, хоч і злиденним минулим Порошенком, українці обрали сумно відоме перед невідомим.

Однак так консервативно та нерішуче мислить більшість українського суспільства, але історію, як відомо, творить активна меншість. Та меншість, яка не боялася штурмів і вуличних боїв з Беркутом, і та меншість, яка сьогодні зі зброєю та почуттям справедливості воює з російськими диверсантами на Донбасі. Ці люди не дозволять так легко собою маніпулювати як раніше. Радикально налаштовані, озброєні й обуренні політичною корупцією українські патріоти легко можуть організувати третій Майдан і почнеться він не з пісень і танців.

Нещодавній мітинг під адміністрацією президента є знаковим для Порошенка, якому не можна продовжувати керувати по-старому, підтримувати збереження корупційних схем та йти на поступки сепаратистам. Якщо президент продовжуватиме роздавати пусті обіцянки і не виконуватиме їх – йому загрожує втрата довіри та зростання народного невдоволення, що в умовах воєнного часу і радикалізованого війною й революцією суспільства загрожує не просто падінням рейтингу чи відставкою. І відлік у накопиченні народного протестного потенціалу проти нового президента розпочався.

Валерій Майданюк, політолог



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: