Сообщения с тегами ‘Медведчук’

Михаил Чечетов. Путь «дирижера»

Опубликовано: Квітень 14th, 2013

Михаил Васильевич Чечетов не такой уж и новичок в рядах «донов». Становление этого уроженца поселка Любимовка Курской области (Россия) как политического деятеля и государственного чиновника тесно связан с Донбассом и его хозяевами.

Первую запись в трудовой книжке Чечетова сделал отдел кадров обогатительной фабрики шахты «Юнком» (Юнокоммунаровск Донецкой обл.). Проработав там некоторое время слесарем, Михаил Васильевич поступает в Харьковский инженерно-экономический институт по специальности экономика, организация и управление горной промышленности. Окончив вуз, он целиком отдает себя научной работе, достигает вершин профессора и декана экономического факультета. Но в 1994-м позвал Донбасс. Бывший слесарь баллотируется в Верховную Раду по одномандатному округу № 125 (Донецкая обл.). Впоследствии Михаил Васильевич утверждал, что инициаторами его политической карьеры были шахтеры: мол-де, его выдвинули в парламентарии сами углекопы. Но есть подозрение, что Чечетов несколько лукавит.

 

Насколько известно, в тот период времени Михаил Васильевич находился в орбите влияния публичных лидеров «донов» середины 1990-х – председателя Донецкого облсовета, впоследствии главы областной ОГА Владимира Щербаня, а так же политика и бизнесмена Евгения Щербаня. После гибели Щербаня-бизнесмена и охлаждения отношений между Щербанем-губернатором и тогдашним президентом Кучмой, Михаил Васильевич переходит под флаги Партии регионов. Однако выборы 1998 года партия провалила. Тем не менее, перед профессором Харьковского инженерно-экономического института открываются горизонты чиновничьей карьеры.

В том же году, когда избиратели отказали в доверии ПР вообще, и Чечетову в частности, Михаила Васильевича назначают заместителем министра экономики. Уже в следующем 1999-м – он первый заместитель председателя Фонда государственного имущества Украины. Деятельность героя этой главы на посту первого зама председателя ФГИ вряд ли стоит того, чтобы о ней подробно рассказывать. Из выдающихся «подвигов» того времени вспоминается лишь приватизация Запорожского алюминиевого комбината в 2000 году, в которой Чечетов играл далеко не последнюю роль. Напомню, что приватизационный тендер по ЗАлКу закончился в пользу компаний, близких к родственникам Леонида Кучмы. Те же, кто предлагал больше денег, остались с носом.

В 2002 году Михаил Чечетов пошел на парламентские выборы в обойме провластного блока «За единую Украину». В прочем, законотворчеством он позанимался не более года – клан снова позвал на чиновничью службу. Напомню, что в 2002 году «доны» в большой мере реализовали свои претензии на власть в масштабе страны: премьер-министром Украины стал Виктор Янукович, многие ключевые посты в правительстве занимают «донецкие». Однако взять под контроль Фонд государственного имущества они смогли только в 2003 году. Тогда же на пост председателя ФГИ назначен Михаил Чечетов.

Именно на «чечетовский» период приходятся самые громкие приватизационные скандалы: распродажа по смешным ценам в нужные руки санаториев, горно-обогатительных комбинатов, шахт, метзаводов, целых флотов. Естественно, ФГИ под руководством «дона» Чечетова было вынуждено удовлетворять интересы других финансово-политических групп. Той же «киевской семерки», связанной с главой администрации президента Кучмы Виктором Медведчуком и владельцем ФК «Динамо» Григорием Суркисом, Виктора Пинчука (зятя экс-президента), а так же российских ФПГ. Однако именно в этот период происходит самое масштабное поглощение «донами» государственных активов. Наверное, в этой главе не стоит приводить в этой главе длиннющий перечень предприятий, здравниц и земельных участков. Перейдем сразу к развязке.

После смены власти в стране в 2004-м для Чечетова наступили черные дни. Приватизационные операции, которые проводил Фонд госимущества под руководством Михаила Васильевича, вызвали живой интерес у правоохранительных органов. За Чечетова взялся департамент борьбы с экономической преступностью Министерства внутренних дел. На тот момент уже бывшего главу ФГИ прижали к стенке, и тот даже явку с повинной написал. Забегая на пред отмечу, что «дело Чечетова» было успешно похоронено в недрах Генеральной прокуратуры, но это уже совсем другая история. Тогда же наш герой по нескольку раз наведывался к следователи и со всеми подробностями живописал, как «раздавались» заводы-параходы, в чьи руки и по чьей просьбе.

 

 

 

 

Автор этих строк, ознакомившись с «исповедями» Михаила Васильевича, не нашел почти ничего компрометирующего таких граждан, как Ахметов и Янукович, для которых, как известно, ФГИ Чечетова сделал много приятных «сюрпризов». Такое впечатление, будто Ринат Леонидович и не был никогда совладельцем «Криворожстали». Получается, что Михаил Чечетов, уже который год владеющий «региональным» партбилетом, как настоящий донецкий пацан, никого из своих на допросах не «сдал». Только чужих.

 

 

 

 

 

 

 

 

Впрочем, было бы неправильным утверждать, что Михаил Васильевич, когда «кололся» в МВД, вообще не бросил тень на своих могущественных однопартийцев — Рината Ахметова и Виктора Януковича. Правда, он сделал это только на первом допросе — 5 мая. Когда подполковник Дигтяр попросил его рассказать об обстоятельствах приватизации государственной холдинговой компании «Павлоградуголь», Чечетов поведал буквально следующее: «Из разговора с Премьер-министром Украины Януковичем я понял, что победить в конкурсе должна донецкая структура, подконтрольная Ринату Ахметову, в связи с чем были разработаны соответствующие условия конкурса приватизации «Павлоградуголь», по которым прошла необходимая организация «Алчевский коксохимический комбинат» (контролируется Ахметовым — Авт.)».

 

 

 

 

 

 

 

 

Фамилии самых богатых людей страны фигурируют и в некоторых других эпизодах показаний Чечетова. Как, например, в этом: « ко мне позвонил Президент Украины Кучма Л. Д. и порекомендовал мне, что в этом конкурсе (по продаже «Криворожстали» — Авт.) должен победить серьезный национальный инвестор, к которому из обозначенного списка принадлежит: промышленно-финансовый консорциум «Инвестиционно-металлургический союз» и консорциум «Индустриальная группа». Я знал, что фактическими хозяевами этих предприятий являлись Ахметов, Пинчук и Тарута».

Однако, экс-председатель ФГИ ни разу прямо не сказал, что его «нагибал» поспособствовать что-то «прихватизировать» бывший премьер Янукович. А уж тем более — в пользу Рината Ахметова. А вот о тех, кто сегодня уже низложен, Михаил Васильевич наговорил уйму занимательных вещей.

«Я, Чечетов М. В., заявляю, что, пребывая на должности главы Фонда Государственного имущества Украины, в период с июля по октябрь 2004 года под административным и психологическим давлением со стороны главы Администрации Президента Украины Медведчука В. В., будучи неправомочным лицом, совершил незаконную приватизацию государственного имущества», — заявил экс-председатель оперативникам ОБЭП МВД. Здесь речь идет о дачных домиках санатория «Пуща-Водица», которые подозрительным образом оказались в собственности ЗАО «Футбольный клуб «Динамо-Киев». Но свои, по его же словам, незаконные действия Михаил Васильевич объяснил (ни много ни мало) общественной целесообразностью. «Свои действия могу объяснить тем, что это деяние было совершено в условиях оправданного риска для достижения значительной общественно-полезной цели, — поведал Чечетов оперативникам. — А именно: в случае отказа Медведчуку В. В. в приватизации указанных домиков, последний, отстранив меня от должности, совершил бы их приватизацию другим способом. Рассчитывая на то, что, когда Медведчук В. В. перестанет влиять на кадровые и другие процессы в государстве, Государственное управление делами сможет в законном порядке вернуть в свое управление имущество».

Наверное, было бы правильным предположить, что такими же благими целями Михаил Васильевич руководствовался, когда «способствовал» незаконной приватизации «Криворожстали», НЗФ и ряда объектов помельче. Мол, знал прозорливый Чечетов, что «кучмизм» падет, и поэтому «содействовал» непрозрачной приватизации, невзирая на риск. И, главное, зачем?! Да затем, чтобы потом все «прихватизированное» вернулось народу и было с помпой продано на прозрачных аукционах по справедливой цене.

Нет, конечно, легче поверить в жизнь на Марсе, чем в подвиг Чечетова. Автор этих строк где-то в сентябре 2004-го, когда разгоралась битва за президентский пост, полюбопытствовал у Михаила Васильевича: мол, когда, по вашему мнению, в стране прекратятся корпоративные конфликты и приватизационные скандалы?

«Когда Виктор Федорович Янукович станет Президентом, — глазом не моргнув, заявил Чечетов. — Тогда те, кто сейчас мутит воду, прибегут извиняться и скажут, мол, это у нас пелена на глазах была!» Не прошло и полугода, как куда-то бежать и в чем-то каяться пришлось абсолютно не тем, кого имел в виду Михаил Васильевич. И, прежде всего, ему самому.

Продолжение следует…

 

Александр Лузер, Национальное бюро расследований Украины

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Михаил Чечетов. Путь «дирижера»

Мелкие гопники

Опубликовано: Квітень 8th, 2013

Долго думала, что писать? Вчера начала писать одно, но сегодня узнала, что оппозиция оставила Сеню лидером фракции, а против был — Гриценко. Тут Сеня прав: это точно будет за Витю, а не за Юлю. Нет, ну то, что Толян за Юлю -это само собой, но не за ту Юлю. Уж лучше Сеня, чем Толя. Я вот честно, даже не знаю, как обо всем этом цирке писать, чтобы еще и не навредить оппозиции? Еще митинг впереди.

Если оппозиция хочет нормальные акции, то должна создать штаб и планировать их на май. В штабе не должно быть лидеров. Они все только портят. Штаб планирует и все готовит. Для этого ему нужно дать полномочия. Штаб все должен делать. Профи, а не лидеры. Должна быть цепочка: цель — задача — мероприятие. А не одни голые мероприятия. И свержение Яныка может быть только одной из задач, но не целью. Откройте глаза. Что вы предлагаете? Заменить Яныка наверху коррумпированной системы Сеней или Виталей, или еще кем-то? А народу какой смысл менять шило на мыло? Потом вы удивляетесь, что народ не приходит на митинги. Все лидеры слишком много для себя хотят, а внутреннее сознание народа это все четко понимает.

Народ спрашивает: что это было? Почему разблокировали Раду и ушли? В сети начали писать, что оппозиция предала. Собственно говоря, было вот что. В день митинга у ВР Клюев провел небольшую спецоперацию и переиграл оппозицию, еще и тушек прикупил, а в итоге — сделал Бузю. И тихо радовался своей победе. Тогда еблан Бузя в отместку решил провести выездное заседание Рады.  У Клюева, наверное, припадок был, когда он узнал об этом.  Дальше все под руководством АПК помогли этим имбицилам напринимать незаконно всякой хрени, раздерибанив кучу бабла, и тихонько слиняли. После чего Коля-Катер обжаловал заседание Рады на Банковой, а еблан Бузя заставил какую-то тётку подать в суд на оппозицию за блокирование ВР. Короче, цирк уехал, клоуны остались. Запасайся, народ, попкором, дальше будет еще веселей.

Кто-то у меня тут говорил: «кто такой Медведчук, всего лишь муж Оксаны Марченко». Я сегодня посмеялась. Кажется, муж Оксаны Марченко готовит свою жену в президенты. То есть в кандидаты. Смотри, народ, все веселее и веселее становится в нашем театре. Не могу оставить в покое Калетника. Мне тут в одном ресторане, который недавно горел, поведали одну историю интересную. Сначала Калетника незаконно на работу приняли в Гостаможню. Правовой статус председателя Государственной таможенной службы Украины не отвечал требованиям Конституции Украины и законам Украины. А еще показали акт проверки махинаций Минфина, который зафиксировал убытки Госбюджета по Ильичевску  в 1 млрд долларов. Фактически этот акт является объективной частью описуемой части проекта приговора, по уголовному делу по всем кто его написал, потому что все проверяющие, среди которых был и Левочкин, ничего с этими выявленными нарушениями и злоупотреблениями  не сделали, а это статья 367 УКУ. Служебная халатность, а если эта халатность повлекла тяжкие последствия — наказывается лишением свободы на срок от двух до пяти лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет и со штрафом от двухсот пятидесяти до семисот пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан или без такового.

Как народ думает: стыренный миллиард баксов — это тяжкие последствия для страны, или это пацаны мелочь по карманам тырят? Вот этим актом Калетника и приперли к стенке, чтоб не рыпался. С одной стороны нелегитимный, поскольку не назначен Указом (хотя все остальные были переназначены!). А с другой стороны, сами выписали нарушения, за которые в любой момент его можно закрыть к товарищу Волге, и сделать на этом пиар-компанию борьбы с коррупцией. Вот поэтому Калетник сдавал всех своих подчиненных. Кроме того он дал добро на Одессу, добро на контрабанду бензина, причем сам рассказал стоматологу как это сделать. Они загнали в Украине через конторы Курченко море левака.

Сергей Курченко. Бензиновая петля Украины

 

За вырученные деньги купили Одесский НПЗ, сейчас за эти бабки подвинут Фирташа. Кто контролирует импорт газа? Нафтогаз? Фирташ? Фигня это все. Импорт контролирует ТАМОЖНЯ! Точнее Калетник!! Точнее Медведчук! А там и ВВП видно за туманом.

Это будет полным песцом, народ, для страны, если наша оппозиция уберет деда Азарова и премьером станет Калетник. Там клейма негде ставить. Вот какие редкие кадры выращивает КПУ. 1 млрд в месяц — это потери Одессы и Ильичевска! Так вот это все, представьте себе, именно мелочь по карманам. Потому что не мелочь — это был туннель в Ужгороде на границе со Словакией. Сколько прошло под землей нелегалов, наркотиков, проституток и пр. Это миллиарды бабла. Когда ситуация запахла жареным, они придумали как замести следы — создать МИНЗДОХ. Для чего? Для того, чтобы стереть базу таможни, а налоговой ослабить базу НДС и отчетности, поскольку они во-первых, обманывают государство, а во-вторых, обманывают один другого. Янык ищет крайних. А таким никто не хочет быть. Вот и валят компру друг на друга.

 

Алла Инкогнито, для Национального бюро расследований Украины

 

Рубрики Калетник Ігор Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Мелкие гопники

Путин, Медведчук, Калетник. Покер с последствиями

Опубликовано: Квітень 8th, 2013

Для начала хочу сказать, народ, если я пишу о том, что Збитнев или кто-то из Калетников собрался в президенты, то это вовсе не значит, что я утверждаю их состоятельность. Быть кандидатом и стать президентом — разные вещи. Я не Кассандра и я понятия не имею, кто станет нашим следующим президентом. Я всего лишь любитель пошариться в деталях и показать их вам, вместе обсудив что-то. Итак. Подведем итог. Скажу сразу, что с покером трудности. Нет у меня роял флеша и даже стрит флеша не получается. Возможно, каре — комбинация из 4-х карт одного ранга и пятого туза. Вот этот туз, как ни крути, а все время у меня лишний. Будете смеяться, узнав, какая карта у меня получается лишней, но этот туз ни кто иной, как Путин. Давайте следить за руками.

Начнем с Калетника. Что мы имеем?  Для начала Медведчук. Я уже о нем писала.  Вспоминаем кто такой у нас Медведчук. Фактический руководитель Южного Федерального Округа, назначенный персонально Путиным. Что это значит? Что все проблемы связанные с российским рынком, а Россия наш главный экономический партнер, решает здесь не Янык с его братвой, а именно Медведчук. И он неприкасаем. Всякое ЧП с Медведчуком — это равносильно объявлению войны.  Кремль этим ясно указал нам, что мы не больше чем колония со своей администрацией.  А теперь давайте подумаем, нужен ли на самом деле Медвежчуку ТС?  Он смотрящий и он решающий все вопросы по России. Это значительно больше, чем должность Левочкина. Он сборщик колониального налога, где доходы уходят ему, а расходы остаются нашим местным администрациям.  Так спрашивается, на пуркуа ему тот ТС? Зачем тогда Медведчук будет нужен? Бабло тут же пойдет мимо кассы. А на пуркуа ТС коммунякам и Калетнику? Чтоб сюда зашла российская таможня, на что сейчас и жалуется Казахстан.

Петя Симоненко такое же жадное чмо, как и Янык. Нет, я не верю, что эти паразиты могут добровольно отдать то, что умело вылавливают в мутной воде. На фиг им не нужен ТС? Все эти понты, будоражащие Восток, это ни что иное, как еще один способ заробитчанства коммуняками бабла у россиян. Бизнес и ничего больше.  А вот чем дальше, тем у меня интереснее и интереснее получается. Сам Игорек за это время успел отпиариться в США, Китае, Казахстане (не говоря о России). И говорят, что был принят три раза послом Теффтом. Ну, а о том, что Калетник с Медведчуком друзья — это коню понятно. Калетник старший раньше в СДПУ(0) был, а отсюда все вытекающие. Теперь подходим к самому интересному. Покопавшись в деталях предвыборных, а именно: финансирование от российского бизнесмена Лебедева из медведевского пула, пиарщики — россияне и даже англичане, все меня привело к тому, что именно медведевский пул занимался раскруткой коммуняк. А Медведеву тот ТС тоже, как зайцу стоп сигнал.

А вот теперь зайдем в Россию. То, что там сейчас творится, и как путинцы топчутся по медведевцам — это трэш. Самое пристойное, что попалось: во время интимной встречи премьера РФ Дмитрия Медведева и его пресс-секретаря Натальи Тимаковой, проходящей по традиции в кабинете председателя правительства, премьера внезапно посетила руководитель благотворительного фонда «Дар» Светлана Медведева. В своем кратком обращении, основанном на отглагольных прилагательных сексуального характера, она подчеркнула свое отношение к ситуации, ближайшему будущему коллег, демографической ситуации в Российской Федерации и личному участию Дмитрия Медведева в ее улучшении. Дальше по ссылке. Я читало и плакало.

Как говорится, мочилово пошло по всем ключевым фигурам медведевского пула. Причем, мочилово брутальное. Теперь, наконец-то поняла, чем ценен Рамзана для Путина. Это противовес медведевским дагам. Там свои разборки. Обуздать Дагестан помогает Рамзан.

У нас такого не было даже во время предвыборной кампании. Запустила Ганька ипическое видео с ЮВТ и Власенко. Народ эту полову есть отказался. Запустили еще один срач с Власенко, где он выковыривал из зубов блюдо «кролик», на что Сеня ответил своим холодным блюдом «месть» — отобрав у Власа мандат. Все было предсказуемо сразу. А тут  жесткая чернуха. Зацепило всех. И Сурков пострадал. А это мочилово Дерипаска — основного из «московской семьи».

И такого добра — пруд пруди. Хотя, вот тут много перекручено, но доля истины есть. Долги в ЖКХ это стихийное бедствие. А уж в энергетике и подавно. Но манюпас должен разозлиться, а ЖКХ это всегда сильный раздражитель. Манюпасу нужно указать корень бед. Что и было сделано.  Кстати, это нашей оппозиции на заметку. Тарифы на ЖКХ растут, потому что, внутренний газ экспортируется, а импортируемый направляется как раз на внутренние нужды ЖКХ по велению Кабмина. Можно еще всяких сравнений накидать. Например, расходы на Яныка и расходы, ну допустим, на детей сирот.  Очень действенно. Еще лучше, если будет в картинках. Хотя бы так. Потребительская корзина украинца: одна мужская рубашка на 12 лет, одни женские трусы на 5 лет и 20 гривен в месяц на детсад. И еще вот так. Власти закупили малину по 672 гривны за килограмм . И тут же так. Центру Киева грозит проблема с канализационным коллектором. И так еще. Беседку в карпатской резиденции Януковича отремонтируют за 24 млн грн. В общем, такого кино можно наснимать до фига, что собственно и было сделано. И вот уже даже французы жалеют ДАМа.

А теперь вопрос: кому такое понравится? Медвежонок хоть и маленький, но он все же премьер, да еще к тому же успевший побывать президентом. Как он должен отнестись к такому публичному унижению? А теперь вопрос номер два: Тимакова, которую смешали с грязью, как она должна к этому отнестись? А Тимакова, между прочим, умнейшая женщина. Я могла бы еще предположить, что ДАМ отигнорит все это, но Тимакова — никогда! Уверена, что холодное блюдо готовила она. Вспоминаем Кипр и коронную фразу ДАМа: «На Кипре продолжают грабить награбленное». И вся дальнейшая цепочка, связанная со смертью Березовского. Вот хоть убиццаапстену, но на пуркуа это нужно было Путину? Экспертиза показала, что у БАБа было сломано ребро, но синяков не было. Стало быть, сломали перед тем, как удушили. Без участия англичан это было бы невозможно. Они что дурные, чтоб так подсобить Путину? Да они бы ради него этого в жизни не стали бы делать.  Тогда что? А думается мне так: «Семья» сама слила одного из своих, а именно Березовского. Чтобы запустить очередную волну дискредитации Путина. Шашни не у Путина с британцами, а у Медведева.  Вот в этом случае выходит роял флеш в покере.

А теперь возвращаемся к Калетнику. Медведчук кум и Путина и Медведева. И сдается мне, что каждый играет свою игру. И ни Путину, ни  ТС в ней места нет. Вспоминаем интерес Синдеевой к медиарынку Украины, а это не может быть без благословления Тимаковой, а значит Медведева. Скорее всего, это медвежонок играет свою партию. Он хочет доказать, что он в Украине намного эффективнее, чем Путин. И тут же вспоминаем казахов с их референдумом по ТС. И понимаем, что ось Лондон-Вашингтон против оси Берлин-Москва-Пекин завертелась на всю катушку.

 

Алла Инкогнито, для Национального бюро расследований Украины

 

Рубрики Калетник Ігор Теги: , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Путин, Медведчук, Калетник. Покер с последствиями

Комунiсти + Медведчук + ВО Свобода

Опубликовано: Березень 17th, 2013

Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

 

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України

 

Рубрики Національна безпека Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Гей до стійла, адвокати!

Опубликовано: Січень 6th, 2013

«Нещасні ми овечки. Не боїмося ми вовка. Та хто нас порятує від пастуха?»

Французьке прислів’я.

«Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает…, позволяя… неприличие или полити­ческий оппортунизм …», – саме так буквально по-Лєніну і вирішувався «вопрос об адвокате» в радянській державі.

На момент розвалу Союзу адвокатське середовище (Спілка адвокатів УРСР не могла породити спільноту) репрезентувала людина, яка добре затямила головну вимогу влади до професії адвоката, а тому під час стрімкого сходження на адвокатський олімп, як виглядає, найбільше демонструвала свою політичну лояльність і не надто, м’яко кажучи, переймалась питаннями професійного реноме.

Ось, як 17 грудня 1979 року оцінив в останньому слові роль свого захисника у справі та адвокатури в цілому поет Юрій Литвин: Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумаючих”… Роком пізніше той самий адвокат на процесі Василя Стуса, як стверджували тогочасні самвидавні джерела, і зовсім занапастився, бо вслід за прокурором у дебатах віщав, що всі злочини його підзахисного заслуговують на покарання.

Справедливості ради, слід відзначити, що на зламі епох старе-нове керівництво адвокатурою не стало «збивати» під себе загальнонаціональну централізовану вертикаль органів адвокатського самоврядування і в Законі про адвокатуру від 1992 року зазначені питання не знайшли жодного законодавчого закріплення. Таке становище проіснувало 20 років, впродовж яких мені не довелось чути жодного ремствування з боку жодного мого колеги, що мовляв про нього бідного забули законодавці і залишили напризволяще «несамоврядним»: «Нещасні ми овечки, ніхто нас не пасе…».

Ні, я далебі не ідеалізую ситуацію з адвокатурою у наші дні. Вона, без перебільшення, в катастрофічному стані. Адвокат у кримінальному процесі зведений до ролі статиста. В кожному разі кримінального обвинувачення, посполитий український люд фактично приречений на заклання. Набули неабиякого поширення гидотні практики самої тісної кооперації адвокатів з правоохоронними органами на місцях. Проте ці та інші найбільші ґанджі новітньої адвокатури аж ніяк не можуть бути пояснені лише тільки відсутністю автономного статусу у адвокатської спільноти.

Настільки жалюгідне становище адвокатури стало прямим породженням багаторічної відсутності в країні незалежного правосуддя. Причому, з початком судово-правової реформи, яка стартувала в середині 2010 року і була начебто покликана забезпечити нарешті незалежність суддів та суддівське самоврядування, ситуація тільки погіршилась.

Ніколи за 20 років незалежної історії, українські суди не відважувались брати під варту учасників мирних зібрань за липовим обвинуваченням у пошкодженні покриття на Майдані. Зроду-віку чинний Голова Верховного Суду країни не йшов з привселюдною ганьбою до влади на поклін з чолобитною про звільнення рідного батька своїх внуків, заарештованого за звинуваченням у амністійному злочині. Рідкий фахівець з практики Європейського Суду відразу згадає, коли востаннє і яка європейська держава осуджувалась за ганебною статтею 18 Конвенції, як це мало місце у справі «Луценко проти України». Європейський Суд фактично констатував, що влада цієї країни через людей в мантіях українських суддів відібрала у Заявника свободу з наміром спекатися незручного політичного опонента або ж помститися йому за попередню діяльність на посаді силового міністра.

Ось такою в реальності виявилася пореформеyна суддівська незалежність. А там непомітно дійшла черга дарувати самоврядування й інтелігентній сволоті, щоб не помишляли наодинці з собою всякого паскудства, про що автори прямо вказали у пояснювальній записці до законопроекту: «…подальше існування адвокатури України неможливе без створення єдиної професійної організації». Робочу групу з реформування адвокатури очолив той самий Портнов, якого небезпідставно вважають головним ідеологом всієї судово-правової реформи в країні. Ухвалений 5 липня цього року Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» очікувано передбачив створення Національної асоціації адвокатів України з обов’язковим членством в ній всіх без винятку представників професії. Звершилось!

Відразу мушу уточнити, що я не став би з наскоку демонізувати новий закон, який в цілому нічим не гірший за попередній, а подекуди й справді надає адвокату солідніші інструменти для праці. Інше питання, наскільки вони виявляться плідними у наскрізь облудному правосудді. І якби не те, що обов’язкове членство адвоката у професійній асоціації прямо суперечило статті 36 Конституції України (“ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій”), я не вважав би найбільшу новелу нового закону однозначно неприйнятною. Дійсні причини моїх вагань були куди прозаїчнішими: адже всенькі реформи та вдосконалення абичого за останні роки і всі пов’язані з цим декларації та переможні реляції неминуче закінчувались втратою того малого позитивного, що ще залишалося. А найчастіше й зовсім сходило на пси.

Реформування адвокатури не стало винятком. Приблизно за два місяці до запланованого на 17 листопада з’їзду адвокатів у ЗМІ було опубліковано інтерв’ю з Президентом Асоціації правників України Валентином Загарією. Якщо коротко, то Президент АПУ покритикував новий Закон, який чомусь бездумно застеріг за всіма адвокатами регіону право на участь в підготовчих конференціях, покартав всіх адвокатів гамузом за відсутність волі та бажання об’єднуватися, назвавши їх найбільшою загрозою адвокатському самоврядуванню, висловив сподівання на те, що  стара ВККА (Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури) осилить покладений Законом обов’язок у організації з’їзду, а щоб, треба так розуміти, ВККА таки впоралась з цим почесним завданням? виступив ініціатором створення окремої робочої групи з підготовки установчого з’їзду.  Найнесподіванішим у всьому цьому потоці свідомості були острахи, що очікуваний з’їзд адвокатів може закінчитися дискусією в судах. Так і сталося – висловлені п. Загарією побоювання виявилися пророчими.

Вже зранку у місці планованого проведення установчого з’їзду адвокатів в готелі «Русь» кимсь було виставлено невідомого походження охорону, яка пропускала делегатів по невідомо ким складених списках. Це стало повною несподіванкою для Голови ВККА Володимира Висоцького, на руках в якого логічно перебували всі документи, списки та протоколи, підготовлені ВККА для проведення з’їзду. Не знайшовши контакту з опонентами, Голова ВККА та частина делегатів, яких не виявилось у списках, змушені були ретируватися, заявивши наостанок про рейдерське захоплення адвокатури.

Таким чином, 17 листопада 2012 року відбулися відразу два відокремлені збори двох адвокатських груп, кожна з яких називала себе установчим з’їздом. Із повідомлень в пресі відомо, що по основному місцю в готелі «Русь» були присутні 217 адвокатів. В іншому місці, в залі кінотеатру «Кінопанорама» – адвокатський цех був представлений 207 делегатами.

Не дивлячись не те, що більш щасливих перших вітали і Президент України, і Голова парламентського комітету з питань правосуддя Ківалов, зрозуміло, що жодне із цих поважних зібрань не було і не могло бути Установчим з’їздом адвокатів України в розумінні закону і права. Тим не менше, вже 19 листопада було проведено державну реєстрацію органів адвокатського самоврядування, а саме тих із них, які були проголосовані в готелі «Русь». Так, головою Національної асоціації адвокатів та Ради адвокатів України стала Лідія Ізовітова. А Головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) – той самий «віщий» Загарія.

Апофеоз адвокатського самоврядування по-українськи доповнюється наступною дуже показовою ілюстрацією. Делегатам, що засідали в «Русі» буцім спонтанно, «з голосу», запропонували відкликати з Вищої Ради Юстиції Висоцького. Всі розуміли, що це якось трохи непорядно і ще більше незаконно, але логіка війни перемогла. Проте кого ж шановна самоврядна адвокатська спільнота обрала за своєю квотою до цього надпрестижного конституційного колегіального органу суддівської влади? Немислимо, але цим достойником виявився Голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев. Як кажуть, нічого особистого не маю проти останнього, але більшого позорища спільноті годі й придумати. Ну хіба що, може, вступитися квотою прокурорам. А може нема тут ніякого парадоксу, раз завершення дискусії з самого початку планувалось в судах!?

Говорячи про перспективи адвокатської професії в країні, не можу не зупинитись на постаті «новообраного» Голови ВКДКА. Повірте на слово, мене аж ніяк не обходить той факт, що пан Загарія не має базової юридичної освіти. Насправді, мені зовсім байдуже, що на сайті компанії «Спенсер і Кауфманн» його названо фахівцем з питань злиття і поглинання. Одначе, що мене, рядового адвоката, безпосередньо стосується і відверто непокоїть? так це те, що меч адвокатської дисциплінарки опинився в руках людини, яка або немає елементарного поняття про основоположні права людини, або, що набагато сумніше, розмахує ввіреним мечем на догоду тим іншим, що стоять за всією цією вакханалією з судово-правовою реформою.

А йдеться ось про що. Ледь не в першому публічному коментарі у новій якості Голови ВКДКА, пан Загарія ні сіло ні впало поінформував суспільство про те, що до Комісії надійшла скарга на адвоката Миколу Сірого і що якийсь міфічний скаржник просить притягнути М.Сірого до дисциплінарної  відповідальності за критичну оцінку нового Кримінального процесуального Кодексу України. Далі Голова ВКДКА розмірковує про види можливого стягнення і навіть не виключає можливості позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю в разі грубого одноразового порушення правил адвокатської етики…

Що це було? Реальна погроза адвокату-захиснику Ю.Тимошенко, невігластво, тимчасовий розлад чи якась особиста ревність до провідного вченого з питань кримінального процесу і просто громадянина, – не відомо. Проте насмілююсь без ризику помилитись припустити, що ще ніколи в історії людства жоден адвокат не втратив право на адвокатську професію з причини вираження свого власного погляду на якість закону, здійсненого поза юридичними процедурами і не у зв’язку з наданням правової допомоги клієнту.

Отже, зі святом вас, дорогі колеги, з адвокатським вас самоврядуванням!

 

Олег Левицький, адвокат

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Сплетня о том, что у Медведчука рак подтвердилась

Опубликовано: Січень 4th, 2013

Подтвердилась сплетня о том, что у Медведчука рак. Врачи дают ему год примерно, даже меньше. Теперь понятно, почему его кампания была такая скомканная — знал, что в забеге участвовать нет никакого смысла.

Могу себе представить, как радуется Янукович. Могу себе представить, что в Кремле происходит — то ли Витренчиху призвать наконец-то, то ли сделать ставку на сидящего в тюрьме Волгу (отрезанный ломоть, как по мне, хотя есть такие, кто его до сих пор тянет наверх — в России).

 

 

Если кратко и матом, то это пипец. Вся движуха в российско-украинских отношениях в последний год строилась на том, что Медведчук — следующий президент Украины. Путин, думаю, в шоке. Жалко, что так получилось. Непруха.

 

http://pohabij-oplueff.livejournal.com/

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , Коментарів немає

Дмитрий Сандлер. И швец, и жнец, и на дуде игрец

Опубликовано: Грудень 13th, 2012

Под прикрытием Медведчука нечистый на руку коммерсант захватывает и разоряет земли Черниговской области…

Парламентские выборы прошли. Политические силы подводят итоги избирательной компании. Кто-то веселится, кто-то пьет с горя, кто-то – как Партия регионов – проводит разбор полетов. То, что результаты, полученные партией власти, оказались значительно ниже, чем рассчитывало руководство страны, не вызывает сомнения. Чтобы оценить это, достаточно проанализировать перестановки в высших эшелонах власти, о которых уже говорят как о свершившемся факте.

И если результаты выборов в Киеве еще можно объяснить «спецификой» – «оранжевыми» традициями, политической насыщенностью информпространства, очевидными трудностями с  «администрированием» избирательного процесса в столице, то в Черниговской обл., к примеру, ничем таким не пахнет. Область как область. А тут тебе и Олег Ляшко со своими «вилами», и 30,7% за «Батькивщину» против 20,09% за «Регионы», и ни одного официального мажоритарщика от ПР. Очевидно, что здесь причины поражения партии власти следует искать в самой области, в тех «кадрах», которых Киев назначил управлять и выступать от имени центральной власти.

«Пила» земли под названием «Дружба-Нова»

Не будем говорить обо всей Черниговщине, возьмем только один 209-й округ (Нежин, Ичня и др.). За «Батькивщину»  – 40%, за «Регионы» – 17%, победил «самовыдвиженец» Иван Куровский, до этого дважды избиравшийся в Раду от БЮТ. На втором месте с большим отрывом оказался  представитель «Свободы», короче, складывается впечатление, что Нежин расположен не на левом берегу Днепра, а где-то в Прикарпатье. Между тем, чтобы понять причину такого бурного неприятия власти местными жителями, надо просто посмотреть публикации в прессу, самая резкая из которых так и называется: «На Черниговщине зреет бунт?».

Дело в том, что именно на землях округа уже много лет ведет хозяйственную деятельность агропредприятие «Дружба-Нова», крышуемое самим черниговским губернатором Владимиром Хоменко. Наверное, в истории Украины последнего десятилетия трудно найти аналог такого наплевательского отношения к законам, какое демонстрирует  эта новоявленная латифундия. Из года в год «Дружба-Нова» принципиально не платит налоги, сумма которых уже достигла минимум 6 млн. грн. Многочисленные иски местных советов и правоохранительных органов против фирмы ее юристы успешно заматывают в судах разных инстанций.
Платить арендную плату крестьянам «дружбаны», как их называют местные жители, также фактически отказываются, при этом, пользуясь покровительством областного начальства, все время наращивают площадь эксплуатируемых земель, практически захватив не только паевые наделы, но и земли резерва нескольких районов Черниговщины (Вырвица, Ичня, Прилуки). Полный беспредел царит у «Дружбы-Нова» и с оформлением права аренды. Целые села утверждают, что никаких договоров о передаче земли с агрофирмой они не подписывали. А тем временем «Дружба-Нова», кроме земель, активно прихватизирует оставшиеся от колхозов мощности – свинофермы, коровники, перерабатывающие предприятия.

При этом наблюдатели в один голос утверждают, что «дружбаны» совершенно хищнически, без соблюдения каких бы то ни было сельскохозяйственных и экологических правил и норм эксплуатируют земельный фонд. В отношении крестьян агрофирма ведет себя не лучше – как настоящий крепостник: пользуясь проблемами с трудоустройством в селах, хозяева «Дружба-Нова» заставляют людей работать на себя за гроши, затыкают им рты угрозами увольнения.

Коррумпированные чиновники, как в районах, так и в области, на все запросы СМИ и протесты жителей отвечают формальными отписками, мол, все по закону. Между тем только в этом году в целом ряде сел, как раз расположенных на территории 209-го избирательного округа, прошли стихийные митинги протеста. Терпение народа лопнуло. Как раз это и показали выборы в Верховную Раду: население почти единодушно выразило вотум недоверия районным и областным начальникам, областному голове Хоменко и Партии регионов, которой вся эта бюрократическая кодла прикрывается.

Дети лейтенанта Алекперова

Уместно задаться вопросом, что же это за «группа интересов», которой в течение уже десятка лет удается столь нагло хозяйничать в Черниговской области. Местное население говорит, что это какие-то «русские нефтяники», чьи украинские представители, как хотят, вертят областной властью и имеют влияние в столице. Когда мы проверили эту информацию, были удивлены тем, насколько она не соответствует действительности.

Хозяином, по крайней мере, «первой инстанции», агрофирмы «Дружба-Нова» является киевский бизнесмен и уже в прошлом политик Дмитрий Михайлович Сандлер, 1961-го года рождения.

Однако поистине всеукраинскую известность г-н Сандлер снискал как раз на музыкальном поприще благодаря похабному клипу-подарку, снятому к юбилею известного киевского бизнесмена Александра Меламуда. Вместе с другими состоятельными евреями народный депутат Украины кривлялся на музыку Леди Гага.  Этот образец «музыкального юмора» все желающие могут найти в интернете. Один из участников клипа очень откровенно сказал, что ему и его друзьям нечего бояться за свою репутацию, которая и так хуже некуда.

За свою сознательную жизнь г-н Сандлер сменил много профессий, работал в цирке Дурова, в Киевском метрополитене, несколько лет даже играл на клавишах в столичной филармонии, но, в конце концов, нашел себя в бизнесе. Причем в сером.

Как топ-менеджер концерна «Нафтовый», прекратившего существование в 2000-м г. он, действительно, имел отношение к торговле нефтепродуктами. В течение двух лет, до избрания в 2002-м году народным депутатом ВР по списку «Нашей Украины», он работал представителей «Лукойл-нефтехима» в Украине. Собственно, эти эпизоды и дают г-ну Сандлеру повод до сих пор выдавать себя за представителя российского «Лукойла» и лично его главы Вагита Аликперова. Но вот его деятельность  в этих структурах вызывает много вопросов. В том числе и у правоохранительных органов.

Забытый концерн «Нафтовый», например, спустя 10 лет после распродажи, вновь всплыл в скандале вокруг банкротства Укрпромбанка и банка «Родовид». Одной из главных причин разорения Укрпромбанка стало то, что его акционеры, среди которых молва упорно называет и Сандлера, выдали самим себе как владельцам «Нафтового» 5 млрд. грн. кредита под залог АЗС. Однако долг так и не был банку возвращен, а заправки проданы третьим лицам. Для того, чтобы спасти старейший сберегательный банк Украины правительство Тимошенко постановило предать его активы банку «Родовид», на тот момент национализированному, а также выделило более 4-х млрд. грн. на погашение задолженности Укрпромбанка перед должниками. Однако затем постановлением НБУ Укрпромбанк был объявлен банкротом, «Родовид» лишился и его активов, и возможности вернуть влитые в него громадные средства, и в результате также лопнул. Есть информация, что г-н Сандлер, в этот период уже народный депутат от Партии регионов,  сыграл не последнюю роль в этой крупнейшей после банка «Украина» афере.

Точно также вызывает вопросы и деятельность будущего бизнесмена- агрария  и на посту представителя «Лукойла». Г-н Сандлер принял самое активное участие в сделке по объединению государственного нефтехимического предприятияиятия «Ориана» (Калуш) с дочкой «Лукойла» «Карпатнефтехим». В результате слияния и образования ЗАО «Лукор» украинское государство фактически лишилось крупнейшего и только что модернизированного производственного комплекса и к тому же еще осталось должно немецким банкам 200 млн. евро. На сегодняшний день сделка по созданию «Лукора» признана незаконной всеми судебными инстанциями Украины. Колоссальные убытки несет и украинское государство, и «Лукойл», умудрившийся в свою очередь вложить в ЗАО полмиллиарда долл. При этом доподлинно неизвестно, как  сегодня Вагит Аликперов относится к украинским бизнесменам, 12 лет назад втянувшим его в эту аферу.
Впрочем, следует отметить, что сомнительная бизнес-деятельность  г-на Сандлера, насколько нам известно, до последнего времени не привлекала внимание компетентных органов и СМИ. Во многом так получилось благодаря его политическому статусу. С 2002-го года по сегодняшний день Дмитрий Михайлович трудился народным депутатом Верховной Рады, сначала – в команде Виктора Ющенко, а с 2006-го – уже в «Регионах» Виктора Януковича.

Но по большому счету, и публичная политическая, и серая деловая живучесть Дмитрия Сандлера, объясняется по-другому. Дело в том, что и в «Лукойл», и в «Нашу Украину», и в «Регионы» г-на Сандлера рекрутировал Виктор Медведчук, кстати, его же стараниями в кресле черниговского губернатора очутился и бывший работник ДУСи Владимир Хоменко. То, что последние годы фаворит Кучмы остается в тени, не должно вводить в заблуждение. И сегодня личный друг и кум президента Путина остается одним из самых влиятельных людей Украины. Нет сомнений, победи на президентских выборах Юлия Тимошенко, Медведчук уже бы давно вернулся в большую политику. О том, что в случае внушительной победы оппозиции на парламентских выборах именно он может стать премьером Украины, еще весной ходили упорные слухи. С такой «крышей» можно себе позволить и беспредел.

За пригоршню гривен

В общем-то, к репутации г-на Сандлера бессмысленно предъявлять претензии. И дело здесь не только в видео сомнительного толка. Просто вопросами морали он явно не озабочен. Это, например, прекрасно демонстрирует один эпизод времен последней президентской компании. Здесь мы снова вернемся в Черниговскую обл., в пгт. Варва, в котором расположена штаб-квартира СТОВ «Дружба-Нова» и где вещает телекомпания «Орион», принадлежавшая на тот момент депутату-регионалу Дмитрию Сандлеру.
Согласно имеющемуся в нашем распоряжении договору, подписанному представителем избирательного штаба Тимошенко и ТРК «Орион», телекомпания четыре раза, в январе 2010г., накануне 2-го тура голосования, в прайм-тайм пускала в эфир видеоролик «Двойная ходка», посвященный дискредитации Виктора Януковича. За этот иудин поступок дважды депутат от Партии регионов Дмитрий Михайлович  Сандлер с подчиненными заработал аж 10 650 грн. Пожалуй, это похлеще, чем петь хором с показывающими голый зад и испражняющимися на камеру друзьями по бизнесу. С шедевром «чернухи» против Януковича выходившим на местечковом телеканале Сандлера можно ознакомиться здесь:

Двойная ходка. Часть_1.avi

Двойная ходка. Часть_2.avi

Двойная ходка. Часть_3.avi

 

Мораль, нравственность, вряд ли эти категории вообще знакомы г-ну Сандлеру. Вот еще один, но очень характерный по своей беспринципности  эпизод его бизнеса. Как передает «Новый канал», отныне на табличке подросткового санатория «Юность» (Симеиз, Большая Ялта) слово «противотуберкулезный» замазано белой краской. Почти 2 гектара территории санатория, пляж и часть корпусов отделены каменным забором. В частную собственность перешел даже климатопавильон, в котором больные туберкулезом дети спали днем возле моря, что являлось основой их лечения». Читатели, догадайтесь с двух раз, кто отобрал у больных детей здравницу, построенную еще до Октябрьской революции, обнес забором пляж Коралл и кусок природного заповедника г.Кошка, кто, почитайте крымские форумы, устраивает под окнами больных туберкулезом детей пьяные оргии?

Нет, это не «Лукойл», как считают введенные в заблуждение жители и отдыхающие Симеиза. Это Дмитрий Михайлович Сандлер собственной персоной. В этом году, когда за аферу с рейдерским захватом территории санатория «Юность» взялась СБУ АР Крым, уже бывший народный депутат даже спешно сменил табличку на воротах и переписал якобы принадлежащую ООО «Коралл Лимитед» территорию санатория ООО «Дружба Нова».

Кстати рядом, нависая над Симеизом, торчит на голом склоне и дворец настоящего хозяина здешних мест – бывшего главы администрации президента Украины Виктора Медведчука. Любопытно, он тоже принимает участие  в «перформенсах» на пляже Коралл, или все-таки брезгует?

Сергей Розанов, для Национального бюро расследований Украины

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Під маркою «українського вибору» Медведчук підсовує євразійське ярмо

Опубликовано: Липень 24th, 2012

Сірий кардинал епохи пізнього кучмізму – Віктор Медведчук – повертається в українську політику як примара з лихого сну. Син поліцая-колаборанта, кум Путіна та Медвєдєва, колишній голова адміністрації Леоніда Кучми, горе-адвокат Василя Стуса, автор найбільш брудних технологій розколу країни створив об’єднання, яке має назву «український вибір», яке чомусь оформлене в кольорах російського прапору і підкреслено всю інформацію подає російською мовою.

Тиждень тому Медведчук став одним з основних ньюзмейкерів завдяки візиту президента Росії Володимира Путіна в Україну. Він запросив московського керманича до себе в «особняк» з фонтаном і деякий час про щось з ним спілкувався. Незабаром з’явилася цікава інформація, яку оприлюднив позаштатний радник Путіна, російський бізнесмен українського походження Ілля Осадчук. Виявляється, адвокат просив у Путіна грошей на передвиборчу кампанію, просив про підтримку і все таке. Мимохідь пообіцяв посадити за грати Ющенка як найбільш ненависного Путіну політика. А заодне і Балогу, який посмів критикувати «лідера всія Русі» за запізнення на зустріч з Януковичем.

Крім того Осадчук у своєму блозі зазначив ще одну цікаву деталь. Виявляється, за газовими контрактами, за які Тимошенко відбуває термін, стирчать вуха Медведчука. Що саме він домовлявся, організовував зустріч, узгоджував умови контракту.

За логікою речей, Медведчук має бути в тюрмі разом із Юлією Володимирівною. Але якимсь чином він на волі і навіть не фігурував в обвинуваченнях. І Янукович, який особисто терпіти не може Медведчука і який власноруч заїхав йому по пиці і спустив зі східців, нічого своєму опоненту не може заподіяти.

Вочевидь, його заборонили чіпати кремлівські лідери. Медведчук завжди був людиною КДБ, ще відтоді, як згодився з ним співпрацювати аби його, Медведчука, не посадили за побиття київського студента. Адвокат – цінна персона для Путіна і ко.

Більше того, експерти, зокрема, російський політолог Андрій Окара, вже розглядають імовірність того, що Путін вимагатиме призначити Медведчука прем’єром. Для чого? Ясна річ, для того, щоб вести повністю проросійську політику. Як зазначає сайт uainfo.censor.net.ua з посиланням на оточення цього одіозного політика, він буде вести свою кампанію переважно на Сході України, висуваючи гасла приєднання України до Євразійського союзу і надання російській мові статусу другої державної. А своїми основними опонентами він вважає…ні, не «помаранчевих», не націоналістів чи ліберальну опозицію, а Партію регіонів і Януковича особисто.

Я б в цій ситуації хотів би звернутися до пророцтва карпатського мольфара, який пророкував загибель Януковича в наступному році. Цілком може бути. ФСБ може здійснити цю операцію, бажаючи бачити більш проросійського президента в Україні. І зробить це так, як вчинило з Качинським в 2010-у…

В світлі останніх подій хотілося б повернутися до 2004 року. Тоді отруєння Ющенка, як видається тепер, могло бути лише операцією ФСБ з наказу Путіна. А організувати її міг в Україні лише Медведчук. Сацюк, якого підозрюють в підсипанні діоксину в їжу екс-президента, був беззастережно людиною Медведчука і співпрацював з ФСБ. Після 2005 переховувався саме в Москві, очевидно, під крилом своїх «патронів» з Луб’янки. Сацюк міг доправити діоксин лише з Москви, бо в Україні нема лабораторій для його виготовлення. Це вже давно мало б довести причетність Медведчука до замаху на Ющенка. Але горе-адвоката ніхто не чіпав. Бо це Путін не дозволив би зробити ані Тимошенко, ані Януковичу.

До речі, і касетний скандал, і вбивство Чорновола також могли бути інспіровані Медведчуком. Бо сталися вони саме в ті роки, коли в Росії ваги набрав Путні. А в Україні – Медведчук.

Тому карта екс-голови адміністрації президента Кучми може бути розіграна неодноразово. І під час парламентських виборів, і президентських, і у міжвиборчий період. І саме Медведчук може стати «джокером» Москви в перемовинах з Києвом та насадженні нам Кремлем чергових кабальних умов. Тому громадянам України треба бути пильним – прихована загроза в особі «убивці» Стуса несе за собою ярмо чергової окупації з боку Росії. Тепер вже під маркою Євразійського союзу.

 

Сергій Багряний

 

Рубрики Національна безпека Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Тарас Козак или почему же мафия бессмертна?

Опубликовано: Червень 7th, 2009

Иногда диву даешься, до чего одиозные фигуры попадаются в структурах нашей власти. И насколько они живучи. Взять хотя бы таможенника Тараса Козака. Выбить его из обоймы не смогли ни вопиющая, не скрываемая коррумпированность, ни уголовные дела, заведенные прокуратурой, ни подозрение в причастности к убийствам Степана Сенчука и криминального авторитета «Рокеро», ни «тысяча и одно» безобразие, творимое им ранее и сейчас, на должности зампреда ГТС, на которой он восстановился по суду.

Тарас Козак сделал карьеру во Львове, где с помощью Сергея Медведчука дослужился до первого заместителя главы ГНА во Львовской области (2001- 2003 гг). После этого он был назначен начальником Западной региональной таможни. А с июня 2004 совмещал эту должность с постом замглавы Гостаможенной службы. Там он лег под Калетника, благодаря чему успел поруководить многими особо доходными региональными таможнями. Как он это делал, знает и прокуратура, и СБУ, и УБОП, и даже простые люди. Еще в 2004 году на форуме сайта «Україна податкова» один читатель делился информацией, как говорится, с полей. http://web.archive.org/web/20070216083916/podatkova.org.ua/228.htm

«Мимовільним повіреним у темних справах Шегинської митниці я став зовсім випадково: минулого тижня їхав за товаром до Польщі і на самому переході зустрів свого однокласника, який зараз працює у Митній Варті. “Питаєш, чого я тут стою, як х…? – однокласник засміявся, – є таке “указаніє”. Він підняв палець догори: “Колишній заступник начальника Львівської ДПА, а нині керівник Західної регіональної митниці Тарас Романович Козак заявив начальству, що є підозра про те, що не всю “касу” приносять йому, і для того аби вирахувати “крису”, поставили тут нас, Митну Варту. Дивись, кожному з нас начальник Митної варти “Ямєля” (Олег Ямельницький) розробив спеціальні контрольні листки на яких окремо вказано скільки через кордон пройшло “тірів”, “бусів”, авто з причепами тощо. Все це треба облікувати, а рано старший зміни документацію звіряє і разом із зібраною готівкою везе це все до Львова на звірку до першого заступника нині вже генерал-лейтенанта Тараса Козака Ігоря Цибульського. Там йде основний “дєрєбан”. За зміну (зміна 12 годин) збираєм з поста від 30 до 80 тисяч доларів США – все залежить від кількості транспорту. У місяць маємо 60 змін. Множити вмієш? Давай візьмемо середнє: 60 помножимо на 60. Скільки виходить? Правильно – 3 мільйони 600 тисяч доларів !!! Готівки!!! Щомісяця, при мінімальних затратах.

Щоправда, останнім часом митникам залишається тільки те, що впаде з панського столу “Учителя” (саме так називають на Шегинях Тараса Козака, – автор). Йдуть через Шегиню машини, номери яких ми навіть не записуємо, бо то їде аппаратура рідного брата “Учителя” Бодіка, якого ми між собою називаємо “Брат – 2”. Я відкрив термос, ми випили з вартовим наших рубежів трохи кави і він повів ще кілька цікавих моментів. Насамперед, списки усіх авто з назвою товару, номерами машин і “тяглами” СБУ має, але нікого не затримує, бо особисто весь цей бізнес Тараса Козака “кришує” начальник обласної СБУ генерал Химей, якого для цієї мети і прислали з Києва…».

В декабре 2004 года Тараса Козака все же уволили (чуть ли не последним указом президента Кучмы) за абсолютно беспредельную коррумпированность. Первый год после оранжевой революции он скрывался от следствия. В 2006 году всплыл в «Блоке Наталии Витренко» под теоретически проходным 15 номером. А в конце 2006 года выиграл суд (уж не львовский ли, под управлением Зварича?!!!) и восстановился на должности зампредседателя Гостаможслужбы. Что-то там занес браткам Януковича, и те вернули его на прежнее доходное место.

Вскоре посыпались депутатские запросы о деятельности, или, точнее, криминальных деяниях Козака и его многочисленной родни. Фрагменты из этих запросов – это просто хроника криминальных будней таможенного олигарха.

«07.09.2007р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією було видано ТзОВ «Пройпшем Україна» (код ЄДРПОУ 35322594) ліцензію серії АВ №358018, відповідно до якої товариство отримало право на здійснення проектних робіт.

Це дає підстави вважати, що заявник подавав відповідні відомості про наявність запровадженої системи якості згідно з вимогами ДСТУ І5О серії 9000.

Відомо, що процес створення ефективно діючої системи якості, яка б відповідала вимогам ДСТУ І5О серії 9000, а також здійснення встановлених процедур оцінки такої системи та отримання сертифікату відповідності займає тривалий проміжок часу.

В той же час, з моменту державної реєстрації ТзОВ «Пройпшем Україна» як юридичної особи (17.08.2007р.) до моменту отримання ліцензії на провадження будівельної діяльності (07.09.2007р.) минуло лише 20 календарних днів, що однозначно свідчить про неможливість за такий короткий проміжок часу запровадити систему якості згідно з вимогами ДСТУ І5О серії 9000 та підтвердити ЇЇ відповідними документами.

Аналогічні порушення були допущені при видачі ліцензій на провадження будівельної діяльності ТзОВ «Інтер’єр Янкович» (код ЄДРПОУ 35253526, юридичну особу зареєстровано 04.07.2007р., ліцензію серії АВ №358023 видано 07.09.2007р.), ТзОВ «Київінвестспецбуддевелопмент» (код ЄДРПОУ 35141168, юридичну особу зареєстровано 10.05.2007р., ліцензію серії АВ №357630 видано 23.08.2007р.) а також ТзОВ «Будімекс-Дромекс» (код ЄДРПОУ 34668717, юридичну особу зареєстровано 31.10.2006р., ліцензію серії’АВ №313091 видано 26.01.2007р.)…»

Во всех этих предприятиях учредителем является близкая связь Тараса Козака –

Шепита Олег Григорович: его кум. Козак обеспечивал Шепите, как и прочей родне, режим наибольшего благоприятствования по системе, описанной выше относительно «брата Боди»: укрывал их доходы от законного налогообложения, способствовал незаконному получению лицензий и т.д.. Список структур, которые входят в орбиту бизнеса Козака и Ко, – не секрет, его даже называли в депутатских запросах.

«Такими підприємницькими структурами є: ТОБ фірма «Хоммар» ЛТД (код ЄДРПОУ 19329990), ЗАТ Львівський м’ясокомбінат (код ЄДРПОУ 443772), ЗАТ «Біохімфарма» (код ЄДРПОУ 25590698), ТОБ «Тако плюс» (українсько-чеське) (код ЄДРПОУ 30706774), ТОВ «Мальвазія-інвест» (код ЄДРПОУ 25236873), ТОВ «Керамбуд» (код ЄДРПОУ 31829585), ПП торгівельна компанія «Рукавичка» (код ЄДРПОУ 35227449), ТОВ «Озеро» (код ЄДРПОУ 19163911), ТОВ торгівельно- виробнича компанія «Львівхолод» (код ЄДРПОУ 1553681), ТОВ авіаційна компанія «Галавіасервіс» (код ЄДРПОУ 30605611), СП у формі ТОВ українсько» латвійське «Сканді авто» (код ЄДРПОУ 25553941), ТОВ «Капітал плаза» (код ЄДРПОУ 34605772), ТОВ «Добробут-інвесі» (код ЄДРПОУ 31228208), ТОВ «Будімекс-дромекс» (код ЄДРПОУ 34668717), ТОВ «Інтер’єр янкович» (код ЄДРПОУ 35253526), ТОВ «Пройпшем Україна» (код ‘ ЄДРПОУ 35322594), ТОВ «Міськбудмоноліт» (код ЄДРПОУ 32970122), ТОВ «Магнат» РР» (код ЄДРПОУ 33087083), «Київінвестспецбуддевелопмент» (код ЄДРПОУ 35141168).

Протиправна діяльність підприємств координуються і спрямовуються групою осіб, які є або керівниками, або засновками вказаних підприємств. Такими особами є Козак Богдан Романович (брат), Козак Богдан Михайлович (двоюродный брат), Козак Василь Михайлович, Козак Зиновій Павлович, Козак Олег Михайлович, Козак Ольга Романівна (сестра, учредитель «Конкордия-Львов» и «Львівхолод»), Козак Роман Іванович, Козак Роман Михайлович, Козак Софія Степанівна, Шепіта Олег Григорович, Шепіта Григорій Степанович, Марко Роман Михайлович. Підприємства поєднує не тільки одні й ті ж засновники і керівники. Усі вони є елементами кількох злочинних схем…»

Вообще, в количестве «козачих родственнников» – черт ногу сломит, тем болем, что есть полные тезки. Выручает, что все они «кублятся» вокруг «Львівхолода». Тут и Богдан Романович 28.01.1967 г.р., генеральний директор ТзОВ “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод”, депутат Львовского облсовета. И Богдан Романович (Бодя), 1974 года рождения, учредитель фирмы «Керамбуд».

Кстати, интересная фирма. На нее был оформлен знаменитый контрабандный самолет ЯК-42, за который Козаки не уплатили пошлину и попались (дело вела прокуратура). И не только.

Вот что пишет в своем запросе народный депутат Кендзьор:

«Згідно з отриманою мною інформацією, яка стала мені відома у зв’язку із здійсненням депутатської діяльності, Козаком Т.Р. через підставних осіб, зокрема ТзОВ «Керамбуд», по суті власником якого являється рідний брат Тараса Козака — Роман Козак … за допомогою тіньових схем через дане підприємство фактично за безцінок скуповувались землі Міністерства оборони України, тим самим завдано державі значних збитків…»

История с самолетом и «военными участками» подробно описывалась на сайте «ОРД» в статье «Кайдашева мафия (львовский вариант)» http://ord-ua.com/2006/06/20/kajdasheva-mafiya-lvovskij-variant/. У Тараса Козака дома были обыски, а его кум Олег Сало (бывший начальник львовской милиции) находился в розыске.

Там же упоминалась и нераследованная до конца версия убийства Степана Сенчука. Дело в том, что «Керамбуд» построил фабрику по производству керамики, и ему зачем-то понадобились мощности «Львовсельмаш», на тот момент подконторольной Сенчуку.

По данным львовского интернет-издания «Обсерватор» http://www.observator.com.ua/, братья Козаки начали насиловать «Львовсельмаш» с помощью тещи Боди Козака – Мирославы Дякович, скандально известной собственницы крупнейшей нотариальной конторы во Львове, почетного консула ФРГ, которая через своего мужа начальника областного управления юстиции, сбывала конфискат через… Рава-Русскую таможню.

В прессе не раз упоминалось, что причиной гибели Сенчука был как раз «Сельмаш». Именно о ” Сельмаше “ Сенчук должен был говорить с адвокатом Владимиром Косенко, которого ожидал в машине, в глухом месте рано утром у поселка Брюховичи. Владимир Косенко, вопреки распространенной в СМИ информации, никогда не был адвокатом Сенчука. Он был адвокатом Козака и фирмы «Керамбуд», т.е. представителем противной стороны.

Следствие по убийству Сенчука выявило удивительные факты. Сенчук почему-то решил встретиться с адвокатом утром в лесу возле заправки, а не в офисе или ресторане, где обычно проводят такие встречи. Приехал один, без охраны, но в бронежелете. Адвокат опоздал на встречу на 10 минут. Якобы ему позвонили. За эти 10 минут Сенчука и расстреляли. Тело Сенчука тоже случайно обнаружила… теща Козака Мирослава Дякович (это зафиксировано милицейскими протоколами). Она тоже живет в Брюховичах, как и Сенчук, и по какому-то странному совпадению именно по этой дороге и в это время ехала на работу. Ее водитель увидел автомобиль с разбитым стеклом. Мирослава подошла, увидела, что Сенчук – покойник и вызвала милицию. Только после этого подъехал адвокат. Странно, правда?

По не менее странному стечению обстоятельств, Козак имел бизнес еще с одним покойником – криминальным авторитетом Николаем Лозинским по кличке Коля Рокеро. Коля Рокеро был расстрелян неизвестными на проспекте Черновола 10 января 2007 года. Вскоре после того, как Козак восстановился на должности замглавы таможни.

Как писал в 2007 году сайт УкрИнформБюро, «Рокеро бандитом уже назвать было трудно – он стремительно легализовался. Николай Лозинский владел частью акций Дрогобычского НПЗ, поддерживал контакты с Петром Дыминским и экс-начальником Западной региональной таможни Тарасом Козаком. Впрочем, Тараса Козака неоднократно видели вместе с теми, кто обычно обращается к милиционерам «гражданин начальник» – не только с Лозинским («Рокеро») но и неким Кляпом («Чебурашка»), а также прочими «авторитетами». Соответственно, Рокеро через Козака контролировал экспорт-импорт на Львовщине. В преступных кругах его считали наркобароном. Однажды он был задержан сотрудниками УБОПа во Львове. При задержании у Рокеро изъяли 1 грамм 72 мг героина. Мелковато для наркобарона, но вполне нормально для бандита…».

По сведениям из надежных источников, львовским сыщикам не дали раскрутить версию убийства Рокеро из-за того, что он стал «нависать» над Козаком принуждать к продолжению криминального сотрудничества, которое для Тараса Романовича уже стало «чемоданом без ручки». Еще одна интересная деталь: Коля начинал свою «карьеру» в группировке львовского криминального авторитета Ореста Завинского, он же «Завиня», убитого в начале 90-х. А любовницей «Завини» была та самая теща брата Козака – Мирослава Дякович. Возможно, Коля имел на Козака или его родню жесткий компромат, от которого решили избавиться посредством пули киллера? На этом фоне прочие преступные деяния Козака – это лишь детские забавы.

Впрочем, нынешняя преступная деятельность Козака тоже тянет на несколько серьезных уголовных статей. Цитируем запрос депутата Кендзьора:

«Злочинна діяльність підприємницьких структур, починаючи з порушень під час реєстрації і отримання дозвільних документів, триває роками без належних перевірок фінансово-господарської діяльності завдяки стійким корупційним зв’язкам з посадовцями правоохоронних і контролюючих органів.

Згідно з отриманою мною інформацією одним з кураторів протиправної діяльності злочинного угруповання є заступник Голови Державної митної служби України Козак Т.Р.

Про обґрунтованість зазначеної інформації, крім іншого, може свідчити наступний факт. В період, коли вказана посадова особа здійснювала контроль за питаннями будівництва в Держмитслужбі, був проведений тендер, під час якого обиралось підприємство, що здійснюватиме будівництво вантажного терміналу на митному посту «Порубне». Тендер було організовано Козаком Т.Р. таким чином, що його виграло одне з будівельних підприємств, яке входить до злочинного угруповання, про яке йдеться.

На будівництво Держмитслужбою було виділено невиправдано великі кошти, однак станом на сьогодні вантажний термінал залишається недобудованим і його будівництво знаходиться в законсервованому стані…».

«З метою мінімізації” податків, що підлягають сплаті, підприємствами, основним видом діяльності яких є будівництво, а саме, ТОВ «Добробут-інвест», ТОВ «Будімекс-дромекс», ТОВ «Капітал Плаза», ТОВ «Пройпшем Україна» ТОВ «Інтер’єр янкович», використовуються підприємства, зокрема, ТОВ «Керамбуд», ТОВ «Мальвазія-інвест», які за рахунок операцій з виготовлення і купівлі-продажу будівельних матеріалів забезпечують досягнення протиправних цілей.

Крім того названі підприємства використовуються для легалізації будівельних матеріалів, ввезених в Україну контрабандою.

ЗАТ «Львівський м’ясокомбінат» перетворився на джерело розповсюдження в Україні м’ясопродуктів, що не підлягають вживанню населенням, оскільки виготовлені з неякісної сировини, у тому числі, ввезеної контрабандою, тобто не тільки без сплати обов’язкових платежів, а й без належних ветеринарного і санітарного контролю,

До злочинних схем отримання незаконних прибутків невід’ємним ланцюгом входять підприємства, що займаються оптовою і роздрібною торгівлею: СП у формі ТОВ украінсько-латвійське «Сканді авто», ТОВ фірма «Хоммар» ЛТД, ТОВ «Тако плюс», ПП торгівельна компанія «Рукавичка», ТОВ торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод».

Крім вирішення питань мінімізації податків і реалізації контрабандних товарів названі торговельні підприємства причетні до протиправного отримання коштів з держбюджету шляхом незаконного повернення ПДВ.

Недостовірне документальне підтвердження господарсько-фінансових операцій у відповідних документах надає змогу усім з названих вище підприємств не сплачувати податки в повному обсязі.

Характерно, що осередком протиправної діяльності згаданих вище

підприємств перестала бути лише Львівська область. На сьогодні ланцюги злочинного угруповання безкарно забезпечують свої протиправні бізнесові інтереси вже і в Криму, і місті Києві…».

Добавим от себя –сегодня сфера преступной деятельности нашего героя расширилась до общегосударственных масштабов. Если его не остановить, то не, ровен час, будем иметь львовскую-полусемейную ОПГ транснационального значения…

Сергей Ульянов

http://h.ua/story/197389/

http://ord-ua.com/2009/05/14/tara/?lpage=1

Рубрики Козак Тарас Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарів немає

Віктор Медведчук і К° атакують СБУ

Опубликовано: Травень 12th, 2009

В далекому 1996 році голова уряду Павло Лазаренко призначив віце-прем’єр-міністром народного депутата Василя Дурдинця. Пішовши з парламенту, Дурдинець фактично уступив місце іншому майбутньому прем’єр-міністру – Юлії Тимошенко, яка була обрана до Верховної ради в результаті довиборів у його Бобринецькому виборчому окрузі №229 Кіровоградської області.

За іронією долі через тринадцять років, заручившись підтримкою Віктора Медведчука, соратники Юлії Тимошенко влаштували кругову травлю, що може закінчитися п’ятирічним ув’язненням племінника того самого Дурдинця – нинішнього заступника голови Служби безпеки Тиберія Дурдинця.

(більше…)

Рубрики CБУ, Кузьмін Рінат, Судова корупція Теги: , , , , , Коментарів немає
Следующие записи »


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: