Сообщения с тегами ‘правосуддя’

Заява голови Ради суддів України Олега Ткачука про тиск посадових осіб офісу президента на суддів та судову владу

rada-suddiv1-500x190

Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з’їзду суддів України. Діючий склад Ради суддів України був обраний XV з’їздом суддів України у березні 2018 року.

За цей час вищий орган суддівського самоврядування продемонстрував здатність забезпечити виконання як рішень з’їзду суддів, так і тих завдань, що визначені законом щодо розробки та організації виконання заходів в частині забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; вирішення питань правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей; контролю за організацією діяльності судів, за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,

Голови Державної судової адміністрації України його заступників тощо.

Радою суддів України було проведено сотні заходів спрямованих на забезпечення реалізації судової влади, підвищення ефективності діяльності судів та забезпечення доступу громадян до правосуддя.

Разом із тим, переважна більшість суддів і Рада суддів України, як їх вищий представницький орган, занепокоєні тональністю дискусії щодо місця, завдань судової влади в Україні, ефективності судового захисту прав, свобод та інтересів тих, хто покладається на Правосуддя.

Ми об’єктивно оцінюємо дії окремих суддів, які дозволяють демонструвати своїми рішеннями виклик суспільним відносинам і шокують усіх незалежно від розуміння теорії юриспруденції. І хоча ці рішення ще не мають сили закону, оскільки не переглянуті в апеляційному порядку, очевидна невідповідність тлумачення законодавчих приписів принципу верховенства права у вердиктах таких суддів не може не бути підставою для обговорення суддями у межах процедур визначених Законом! Високий статус судді, статус єдиного представника судової влади надає лише дві пільги — служити Українському Народу і бути взірцем для державних службовців будь-якого рангу та для громадян у дотриманні тих принципів, на яких будується демократичне суспільство і забезпечується реальний захист кожного в державі.

Рада суддів України притримується думки, що гарантія суддівської незалежності перебуває в руках громадянського суспільства і, щоб суспільство піклувалося про інституційну і матеріальну незалежність суддів, воно має бути переконаним у справедливості кожного з нас!

На жаль, час від часу, люди, які випадково були прийняті до нашої спільноти демонструють, що ніколи не розуміли, або ж забули, значення слова «Честь!». Зважаючи на це, членами Ради суддів України дискутується питання стосовно обговорення на позачерговому з’їзді суддів питання «Про стан дотримання Кодексу суддівської етики».

Разом із тим, ми категорично не сприймаємо і не сприймемо намагання проведення експериментів над суддями і правосуддям в Україні з тим, щоб поновити можливість політичного впливу на судову владу. Рада суддів України органом є вищим органом суддівського самоврядування і представляє єдиних носіїв судової влади — суддів. Спроби принизити державну судову владу, спаплюжити її, ми сприймаємо як заклики проти України та її демократичного розвитку, як перешкоду для побудови соціальної і правової держави. Ми готові мобілізувати свої сили не тільки для того, щоб працювати у вкрай важких умовах, пов’язаних із нестачею суддівських кадрів та іншими проблемами, і захищати права інших, ми здатні захистити в Україні Правосуддя і тих, хто його здійснює! Для тих, хто забув уроки історії, нагадуємо латинський вислів на якому побудовано Європейську цивілізацію – «Правосуддя — фундамент держави!»

До останнього часу Рада суддів України демонструвала злагоджену і послідовну роботу задля реального забезпечення суддівської незалежності, та захисту суддів від будь-якого стороннього впливу.

21 червня 2019 року в Раді суддів України заплановано чергове засідання для вирішення питання про скликання позачергового з’їзду суддів з метою обрання суддів Конституційного суду України та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Напередодні, сьогодні вночі та зранку до мене почала надходити інформація від суддів з різних регіонів України, членів Ради суддів України про те, що з Адміністрації Президента України головам судів надходять телефонні дзвінки з вимогою дати розпорядження делегованим від цих судів до Ради суддів України членам зірвати проведення засідання Ради суддів.

Вказана ситуація викликає велике занепокоєння і жодним чином не узгоджується із засадами демократії, свідчить про реальну загрозу для судової влади та може підірвати її авторитет як неупередженого арбітра у соціальних, політичних, економічних спорах.

Потрібно сказати, що такі спроби підірвати довіру до здатності судової влади самостійно вирішувати внутрішні проблеми і завдання, визначені Конституцією і Законами України, було продемонстровано 19 червня 2019 року під час зустрічі заступника глави Адміністрації Президента Руслана Рябошапки і заступника голови Ради суддів України Вадима Бутенка.

Ніколи раніше працівники апарату Адміністрації Президента не дозволяли собі публічно демонструвати керівну і спрямовуючу роль у судовій владі.

У той же час, вказаний захід, висвітлений на офіційних інформаційних ресурсах, підтверджує подальші кроки спрямовані на дестабілізацію роботи вищого органу суддівського самоврядування та намагання окремих посадових осіб підпорядкувати собі судову владу.

У зв’язку з цим, вважаю своїм громадянським і суддівським обов’язком, звернутися до Президента України, Генерального прокурора та Директора Державного бюро розслідувань із вимогою вжиття термінових, невідкладних заходів з метою припинення та попередження тиску посадових осіб офісу Президента України на суддів та судову владу, а також притягнення винних осіб до відповідальності.

Усі засоби масової інформації, громадські організації, громадян України та міжнародні установи, що опікуються питаннями судової реформи, прошу звернути увагу на проблему, що виникла в суспільстві і стати на захист демократії і судової влади, як її складової частини.

Від вашої волі, від ваших дій і устремлінь залежить чи буде наша держава розвиватися як правова і соціальна.

З повагою
Голова Ради суддів України
Суддя Верховного Суду
Олег Ткачук

Посилання Фейсбук

У США 2 рік чекають від української влади на розкриття вбивства журналіста Павла Шеремета

Sheremet-Pavlo1-500x284

 

Посол США в Україні Марі Йованович заявила, що з нетерпінням очікує на правосуддя у справі вбивства журналіста Павла Шеремета.

Про це йдеться у заяві посольства у Twitter, повідомляє sprotiv.org.

«Сьогодні вранці українці відзначили другу річницю вбивства журналіста Павла Шеремета. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли буде здійснено правосуддя для сім’ї Павла, його друзів та українського народу», — цитуються в повідомленні слова Йованович.

20 липня 2018 року вранці на місці загибелі Шеремета зібралися його колеги та друзі, щоб вшанувати його пам’ять. Також сюди прийшла посол США Марі Йованович.

Представництво ЄС в Україні чекає на прозоре розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета та притягнення винних до відповідальності.

Один з керівників «Української правди» Павло Шеремет загинув від вибуху вранці 20 липня 2016 року. Йому підклали вибухівку під автомобіль.

Слідство схиляється до версії про професійні мотиви убивства, але ні організаторів, ні виконавців вибуху не встановило.

Поліція кваліфікувала вбивство за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб».

Журналісти «Слідство.Інфо» у документальному фільмі «Вбивство Павла», спираючись на записи камер спостереження в районі вибуху, встановили: вибухівку вночі заклала під авто жінка, її прикривав чоловік – вони перебували поруч із місцем вибуху і вранці 20 липня.

Крім того, тієї ночі під будинком, де жив Шеремет, стояли підозрілі червоний «Мерседес» і сіра «Шкода», водій останньої Ігор Устименко виявився колишнім працівником СБУ. У Службі безпеки заявили, що він не виконував завдань відомства. Втім, Устименка допитали.

Потім у поліції визнали, що припустилися помилок при розслідуванні вбивства Шеремета.

Комітет захисту журналістів (CPJ) констатував, що за рік розслідування вбивства Шеремета не дало результатів – і запропонував провести міжнародне розслідування. Там не виключають, що до вбивства Шеремета можуть бути причетні влади Білорусі, Росії й України.

Президент Петро Порошенко запропонував долучити міжнародно визнаного розслідувача до української слідчої групи у справі Шеремета.

На початку розслідування Порошенко називав його справою честі поліції й обіцяв зробити все, щоб винних покарали. У травні 2017 року президент зізнався, що чекав кращого результату.

У вересні 2017 року стало відомо, що головне слідче управління Нацполіції засекретило всі судові рішення у справі про вбивство Павла Шеремета задля захисту життя осіб, «які беруть участь у кримінальному судочинстві».

У Центрі дослідження корупції й організованої злочинності вважають, що до вбивства журналіста Павла Шеремета причетна українська влада.

У лютому 2018 року редактор-засновник «Української правди» Олена Притула виступила з вимогою до генпрокурора Юрія Луценка розслідувати загибель журналіста УП Павла Шеремета у 2016 році як терористичний акт.

13 квітня 2018 року заступник глави СБУ Віктор Кононенко констатував, що за майже 2 роки розслідування слідство не має реальної доказової бази у справі про вбивство Шеремета.

Журналісти вимагають публічного звіту щодо вбивства Шеремета.

Загадково помер у власному автомобілі 37-ми річний суддя Олександр Бобровник

Ukr-RIP2-500x325

 

Суддя Солом’янського суду Києва Олександр Бобровник помер у Житомирській області за кермом власного автомобіля.

Про це «Українській правді» заявила речник Головного управління Нацполіції у Житомирській області Алла Ващенко, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«На момент смерті він знаходився у власному автомобілі, відчув погіршення самопочуття. Викликали швидку, але медики лише констатували смерть», — сказала вона.

Назвати попередню причину смерті Ващенко не захотіла і порадила з цим питанням звернутися до рідних.

«Про причини смерті зверніться до рідних. Ми не можемо розголошувати таку інформацію», — сказала речник поліції.

Бобровнику було 37 років.

Суддя Олександр Бобровник відомий кількома рішеннями щодо соратників президента-втікача Віктора Януковича.

Зокрема, у 2016 році він зобов’язав прокурора закрити кримінальне провадження щодо екс-нардепа від ПР Юрія Іванющенка, а у 2017 році відмовив НАБУ у доступі до документів щодо махінацій екс-міністра екології Миколи Злочевського.

Також Бобровник розглядав справу відстороненого глави Державної фіскальної служби Романа Насірова і 7 березня 2017 року затвердив рішення про його арешт, встановивши заставу у 100 млн гривень.

22 квітня 2017 р. Бобровник відмовився заарештувати екс-нардепа від «Народного фронту» Миколу Мартиненка та віддав його на поруки. Ще одного фігуранта «справи Мартиненка» — Сергія Перелому — Бобровник відпустив під особисту поруку кількох нардепів.

Також Бобровник був суддею у «газовій справі», фігурант якої — нардеп-утікач Олександр Онищенко — заявляв, що Бобровник є «ручним суддею НАБУ» і лояльним до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

У 2018-му Бобровник відпустив главу Держаудитслужби Лідію Гаврилову, яку підозрювали у незаконному збагаченні і декларуванні недостовірних даних, під особисте зобов’язання.

На початку 2018 року Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарне провадження щодо Олександра Бобровника, якого раніше звинуватили у хабарництві та вживанні алкоголю на робочому місці.

#Порошенко узурпував судову владу, – нардеп Михайло Головко

Poroshenko-angl1

 

Михайло Головко заявив про фактичний перехід Вищої ради правосуддя до ручного управління президентом, повідомляє sprotiv.org.

Позафракційний нардеп Михайло Головко заявив у ефірі ZIK про узурпацію Петром Порошенком судової гілки влади.

«Глобальна проблема влади в Україні полягає в тому, що ми не живемо за Конституцією, оскільки президент Порошенко повністю узурпував судову гілку влади. Відтак, Вища рада правосуддя, яка стала ручним органом закритого типу, тепер має дуже потужний вплив», – йдеться в заяві.

ветувати, вручення повісток, законопроект №5610, заочне засудження, КПК, кримінальне провадження, Кримінального процесуального кодексу України, Національна асоціація адвокатів України, Петро Порошенко, повідомленя про обвинувачення, права на свободу, правосуддя, строки кримінального провадження, тоталітарні зміни, тримання під вартою

veto3

 

Національна асоціація адвокатів України звертається до президента України Петра Порошенка із закликом застосувати право вето до законопроекту № 5610 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)».

Про це інформує офіційний сайт НААУ, повідомляє sprotiv.org.

НААУ заявляє, що законопроект суперечить стратегічним документам, що визначають цілі і напрямки реформ в сфері правосуддя. Зокрема, Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, яка затверджена указом Президента від 20 травня 2015 року, визначає одним з напрямів реформування «удосконалення процесуального забезпечення справедливості і права на захист під час кримінального провадження». «По суті, пропонованими змінами до КПК перекреслено всю главу «Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність», – зазначено у повідомленні.

Адвокати нагадують, що аналіз окремих положень законопроекту свідчить про те, що документ містить численні порушення права осіб на захист (стаття 63 Конституції України) та права бути вчасно повідомленим про обвинувачення.

Якщо законопроект буде прийнято, то зміни до статті 135 КПК, які передбачають, що вручення повісток про виклик буде здійснюватися через офіційні друковані видання, заочне засудження стане правилом і це призведе до зростання сфабрикованих справ з обвинувальними вироками. Адже мільйони українців з об’єктивних і суб’єктивних причин проживають не за місцем своєї офіційної реєстрації.

Значне збільшення строків тримання під вартою (з 12 до 18 місяців) порушить конституційне право громадян на особисту свободу. Підозрювані особи, вина яких ще не доведена, будуть набагато довше триматися в СІЗО, часто в нелюдських умовах.

Разом із запропонованим порядком обрахунку строків при об’єднанні проваджень цим будуть порушені і розумні строки кримінального провадження, закріплені у статті 28 КПК та частині третій статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Затягування розслідування дозволить тримати осіб у невизначеному статусі підозрюваних протягом кількох років.

Верховний Суд взявся за позов Гладчука і Шеляженка до Верховної Ради про протиправність монополії адвокатури

pres-Gladchuk-Shelyazhenko-2015-05-500x258

 

Верховний Суд України відкрив провадження у справі за позовом Гладчука Вадима Федоровича, Шеляженка Юрія Вадимовича до Верховної Ради України, Президента України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями. Цим позовом оскаржується протиправний закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Про це повідомляє sprotiv.org.

Спочатку позов було подано до Вищого адміністративного суду України, де суддя Веденяпін незаконно та протиправно заблокував його розгляд двома ухвалами. Про перегляд обох ухвал позивачі просили Верховний Суд України.

«В результаті Верховний Суд, суддя Волков відкрив провадження за заявою про перегляд ухвали про повернення позову. Подивимось, яким буде рішення. Налаштовані рішуче захистити право на справедливий суд або в Києві, або в Страсбурзі» – каже правозахисник Юрій Шеляженко, – «А от з переглядом ухвали про залишення позову без руху вийшла комічна історія. Ми так сформулювали позовні вимоги, щоб не платити грабіжницький судовий збір: просили про відшкодування шкоди від адвокатської монополії в сумі 1 гривня. Але суддя Прокопенко з Верховного Суду зажадав сплати судового збору без будь-яких законних підстав. Ми подали заяву про роз’яснення його ухвали, а саме, в якій сумі та на яких законних підставах маємо платити судовий збір. Прокопенко відмовився роз’яснювати свою ухвалу, послався на те, що існує формальна вимога додавати до заяви квитанцію про сплату судового збору. Тоді ми додали квитанцію про сплату 1 копійки судового збору і тут же подали клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 1 копійка. Прокопенко змушений був винести ухвалу про повернення нам цієї копійки».

Нагадаємо, що 25.11.2015 року президент України П. О. Порошенко подав «Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. 02.06.2016 р. Верховною Радою України було прийнято відповідний закон, а 24.06.2016 р. президент України П. Порошенко його підписав. Гладчук та Шеляженко оскаржили відповідні дії Порошенка та Верховної Ради, посилаючись на те, що такий закон суперечить природному праву позивачів на свободу об’єднання довірителя зі своїм представником у судах без примусу представника до вступу в професійну асоціацію, відповідно до гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 20 Загальної декларації прав людини.

На думку журналіста та громадського діяча Вадима Гладчука, в Україні відбувається руйнація правосуддя та нав’язування кишенькових судів, прокуратури та адвокатури режиму Порошенка. Грабіжницький судовий збір та монополія купки високооплачуваних адвокатів на представництво та захист в суді ускладнюють доступ до правосуддя для більшості людей та перетворюють правосуддя на розкіш правлячого класу, дозовану ручним керуванням судами з адміністрації президента. Суди стають придатком режиму внутрішньої окупації, відпрацьовують вказівки згори щодо безкарності корупційної еліти, безправ’я свідомих українців та політичних репресій.

Гладчук та Шеляженко заявили відвід судді Верховного Суду Прокопенку за вимагання зайвих грошей

pres-Gladchuk-Shelyazhenko-2015-05-500x258

Вадим Гладчук та Юрій Шеляженко заявили відвід судді Верховного Суду України Олександру Прокопенку, який вимагає сплати судового збору в справі про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями узурпатора Порошенка та його кишенькової конституційної більшості у Верховній Раді України із запровадження так званої адвокатської монополії. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Як зазначено в заяві про відвід, ухвалою Верховного Суду України від 2.09.2016 р. у справі № 21-2970а16 (суддя О.Б.Прокопенко) заяву представника Гладчука Вадима Федоровича – Шеляженка Юрія Вадимовича про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.07.2016 р. у справі № 800/368/16 залишено без руху з протиправних підстав, а саме, оскільки до заяви не додано документ про сплату судового збору, тоді як відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» у даній категорії справ судовий збір взагалі не справляється. Зазначену ухвалу виконати неможливо через її протиправність та незрозумілий зміст. Окрім того, оскільки заява подавалася двома заявниками, а суддя Прокопенко залишив без руху заяву лише одного із заявників, складається враження, що іншого заявника суддя просто проігнорував. Це свідчить про упередженість судді, що є підставою для відводу.

Як пояснив юрист Юрій Шеляженко, для оскарження адвокатської монополії позивачі спеціально обрали таку форму позову, за яку не сплачується судовий збір, на знак протесту проти унеможливлення для більшості українців із значним ростом судових зборів та із монополізацією представництва у суді адвокатами навіть формального доступу до правосуддя, не кажучи вже про необхідність платити хабар за справедливе, а не формальне рішення. Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, їх посадовою або службовою особою.

Нагадаємо, що Вадим Гладчук та Юрій Шеляженко оскаржили до Вищого адміністративного суду України протиправний закон узурпатора Порошенка та його посіпаки Філатова «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Як з’ясувалося, Вищий адмінсуд покриває протиправну монополію адвокатури, яка порушує природне право на свободу об’єднань. Якщо Верховний Суд України не захистить права позивачів, вони звертатимуться до Європейського Суду з прав людини та інших міжнародних структур. Окрім того, для боротьби всіма легальними засобами проти створення тираном Порошенком та його посіпаками Філатовим і Медведчуком адвокатської монополії для торгівлі правосуддям з Адміністрації Президента незалежні юристи створили Громадську організацію «Автономна Адвокатура»

Вищий адмінсуд покриває протиправну монополію адвокатури, яка порушує природне право на свободу об’єднань

На фото Вадим Гладчук

На фото Вадим Гладчук

 

Вадим Гладчук та Юрій Шеляженко звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України, якою було залишено без руху позов щодо протиправного закону узурпатора Порошенка та його посіпаки Філатова «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Про це повідомляє sprotiv.org.

«Ухвала Вищого адміністративного суду, яку ми просимо переглянути, є зразком дикого спотворення дійсності. Суддя Веденяпін написав, що позивачами не заявлено вимог до відповідачів про вирішення публічно-правового спору, не зазначено зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, не надано доказів на підтвердження цих обставин. Насправді, звісно ж, все перераховане в позові було. Просто бюрократична звичка плодити юридичні фейки стала другою натурою наших суддів, які плювати хотіли на реальність прав людини та турбуються лише про те, як вислужитися перед владою, і цинічно маніпулюють процедурними нормами у нікчемних спробах приховати свій правовий нігілізм. Якщо Верховний Суд України не виправить цю помилку, звертатимемося до Європейського Суду з прав людини» – пояснює редактор газети «Правдошукач» Юрій Шеляженко.

Нагадаємо, що 25.11.2015 року президент України П. О. Порошенко подав «Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. 02.06.2016 р. Верховною Радою України було прийнято відповідний закон, а 24.06.2016 р. президент України П. Порошенко його підписав. Гладчук та Шеляженко оскаржили відповідні дії Порошенка та Верховної Ради, посилаючись на те, що такий закон суперечить природному праву позивачів на свободу об’єднання довірителя зі своїм представником у судах без примусу представника до вступу в професійну асоціацію, відповідно до гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 20 Загальної декларації прав людини.

«Порошенко і його банда не збираються нести відповідальність за свої злочини і антинародну тиранію. Вони не хочуть платити за свої вчинки, але примушують всіх інших платити їм данину, встановили грабіжницький судовий збір та змушують адвокатів бути лояльними режиму, щоб унеможливити доступ більшості громадян до правосуддя. Схоже, державну владу в Україні банально узурпувала банда містечкових рекетирів. У разі, якщо руйнація правосуддя в Україні та нав’язування кишенькових судів, прокуратури та адвокатури Порошенка під виглядом реформ продовжиться, ми будемо привертати увагу міжнародних структур до такої деградації правосуддя в Україні та готові організувати громадянський спротив монополії адвокатури та тиранії кремлівського сатрапа» — заявляє правозахисник, редактор часопису sprotiv.org Вадим Гладчук.

Гладчук обурений тим, що судді прикривають афери Бобрицького сільського голови Короля

Gladchuk-pravosudya3-1

 

Редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук подав до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області та Київського апеляційного адміністративного суду, які відмовилися припинити сумнівні оборудки Бобрицького сільського голови Олександра Короля із об’єднання територіальних громад та деребану коштів сільського бюджету на стерилізацію 17-ти бродячих собак за ціною майже по тисячі гривень кожна.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Проявом крайньої деградації системи правосуддя Гладчук назвав те, що судді стали на бік сільського голови Короля, який цинічно порушив всі процедурні норми, пропихуючи непопулярне об’єднання Бобриці з Княжичами замість ближчої Білогородки, також особисто зізнався, що не надає публічну інформацію на запити електронною поштою, і ще й не вважає за необхідне встановлювати в селі правила утримання бродячих тварин, як того вимагає закон.

За позовом проти незаконного об’єднання громад суд проігнорував свідчення Гуріненко Надії Лук’янівни, члена територіальної громади села Бобриця, про те, що Бобрицький сільський голова Король, Княжицький сільський голова Шинкаренко і ті угруповання, які стоять за ними, протиправно і незаконно, без належного обговорення та всупереч громадській думці намагаються об’єднати село Бобрицю з Княжичами, віддаленим селом, яке подібне до Бобриці й не має інфраструктури для обслуговування кількох сіл. Доцільніше, на її думку, приєднуватися до Білогородки, більш розвинутого економічно та розташованого ближче села.

«Пропоноване об’єднання громад економічно невигідне. Чоми ми маємо приєднуватися до Княжичів? Туди далеко їхати, це незручно. Крім того, будучи депутатом районної ради попереднього скликання, я вивчала думку громади і хочу сказати, що 90% населення категорично проти такого об’єднання. Так зване громадське обговорення 12 липня 2015 року з міліцією, бандитами та сміттєвими баками не було мирним публічним обговоренням. Було сфабриковано обговорення, це фальшивка» – заявила в суді Надія Гуріненко.

Що стосується позову Гладчука щодо забезпечення доступу до публічної інформації в Бобриці, то ситуація склалася взагалі ганебна. Поки по вулицях Бобриці бігають стаї собак по 4-10 штук, які нападають на людей і домашніх тварин, сільська рада під керівництвом одіозного пана Короля не знайшла нічого кращого, як сплатити півтора десятки тисяч гривень за одноразовий відлов і стерилізацію 17-ти собак, яких потім випустили. Як стверджував Король у суді, цю акцію провели влітку 2015 року і більше не повторювали, вважаючи проблему вирішеною. При цьому бездомні собаки продовжують тероризувати селян, а ніяких правил з приводу поводження з ними сільська рада не приймала і навіть «програму регулювання чисельності безпритульних тварин» було переписано з численними помилками із аналогічної програми міста Рівного, просто «щоб був папірець».

«Враховуючи повну відсутність громадського контролю, не виключено, що насправді ніхто не ловив жодної собаки, просто проплатили гроші з бюджету села та отримали відкат. Інакше чому створюють перешкоди для звернень громадськості із запитами на інформацію?! Королю є, що приховувати?» — обурюється Гладчук.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції виправдали Короля, не особливо вникаючи в обставини справи, Гладчук просить Вищий адміністративний суд України повернути обидва позови для повторного, об’єктивного розгляду до суду першої інстанції, яким є Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Гей до стійла, адвокати!

«Нещасні ми овечки. Не боїмося ми вовка. Та хто нас порятує від пастуха?»

Французьке прислів’я.

«Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает…, позволяя… неприличие или полити­ческий оппортунизм …», – саме так буквально по-Лєніну і вирішувався «вопрос об адвокате» в радянській державі.

На момент розвалу Союзу адвокатське середовище (Спілка адвокатів УРСР не могла породити спільноту) репрезентувала людина, яка добре затямила головну вимогу влади до професії адвоката, а тому під час стрімкого сходження на адвокатський олімп, як виглядає, найбільше демонструвала свою політичну лояльність і не надто, м’яко кажучи, переймалась питаннями професійного реноме.

Ось, як 17 грудня 1979 року оцінив в останньому слові роль свого захисника у справі та адвокатури в цілому поет Юрій Литвин: Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумаючих”… Роком пізніше той самий адвокат на процесі Василя Стуса, як стверджували тогочасні самвидавні джерела, і зовсім занапастився, бо вслід за прокурором у дебатах віщав, що всі злочини його підзахисного заслуговують на покарання.

Справедливості ради, слід відзначити, що на зламі епох старе-нове керівництво адвокатурою не стало «збивати» під себе загальнонаціональну централізовану вертикаль органів адвокатського самоврядування і в Законі про адвокатуру від 1992 року зазначені питання не знайшли жодного законодавчого закріплення. Таке становище проіснувало 20 років, впродовж яких мені не довелось чути жодного ремствування з боку жодного мого колеги, що мовляв про нього бідного забули законодавці і залишили напризволяще «несамоврядним»: «Нещасні ми овечки, ніхто нас не пасе…».

Ні, я далебі не ідеалізую ситуацію з адвокатурою у наші дні. Вона, без перебільшення, в катастрофічному стані. Адвокат у кримінальному процесі зведений до ролі статиста. В кожному разі кримінального обвинувачення, посполитий український люд фактично приречений на заклання. Набули неабиякого поширення гидотні практики самої тісної кооперації адвокатів з правоохоронними органами на місцях. Проте ці та інші найбільші ґанджі новітньої адвокатури аж ніяк не можуть бути пояснені лише тільки відсутністю автономного статусу у адвокатської спільноти.

Настільки жалюгідне становище адвокатури стало прямим породженням багаторічної відсутності в країні незалежного правосуддя. Причому, з початком судово-правової реформи, яка стартувала в середині 2010 року і була начебто покликана забезпечити нарешті незалежність суддів та суддівське самоврядування, ситуація тільки погіршилась.

Ніколи за 20 років незалежної історії, українські суди не відважувались брати під варту учасників мирних зібрань за липовим обвинуваченням у пошкодженні покриття на Майдані. Зроду-віку чинний Голова Верховного Суду країни не йшов з привселюдною ганьбою до влади на поклін з чолобитною про звільнення рідного батька своїх внуків, заарештованого за звинуваченням у амністійному злочині. Рідкий фахівець з практики Європейського Суду відразу згадає, коли востаннє і яка європейська держава осуджувалась за ганебною статтею 18 Конвенції, як це мало місце у справі «Луценко проти України». Європейський Суд фактично констатував, що влада цієї країни через людей в мантіях українських суддів відібрала у Заявника свободу з наміром спекатися незручного політичного опонента або ж помститися йому за попередню діяльність на посаді силового міністра.

Ось такою в реальності виявилася пореформеyна суддівська незалежність. А там непомітно дійшла черга дарувати самоврядування й інтелігентній сволоті, щоб не помишляли наодинці з собою всякого паскудства, про що автори прямо вказали у пояснювальній записці до законопроекту: «…подальше існування адвокатури України неможливе без створення єдиної професійної організації». Робочу групу з реформування адвокатури очолив той самий Портнов, якого небезпідставно вважають головним ідеологом всієї судово-правової реформи в країні. Ухвалений 5 липня цього року Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» очікувано передбачив створення Національної асоціації адвокатів України з обов’язковим членством в ній всіх без винятку представників професії. Звершилось!

Відразу мушу уточнити, що я не став би з наскоку демонізувати новий закон, який в цілому нічим не гірший за попередній, а подекуди й справді надає адвокату солідніші інструменти для праці. Інше питання, наскільки вони виявляться плідними у наскрізь облудному правосудді. І якби не те, що обов’язкове членство адвоката у професійній асоціації прямо суперечило статті 36 Конституції України (“ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій”), я не вважав би найбільшу новелу нового закону однозначно неприйнятною. Дійсні причини моїх вагань були куди прозаїчнішими: адже всенькі реформи та вдосконалення абичого за останні роки і всі пов’язані з цим декларації та переможні реляції неминуче закінчувались втратою того малого позитивного, що ще залишалося. А найчастіше й зовсім сходило на пси.

Реформування адвокатури не стало винятком. Приблизно за два місяці до запланованого на 17 листопада з’їзду адвокатів у ЗМІ було опубліковано інтерв’ю з Президентом Асоціації правників України Валентином Загарією. Якщо коротко, то Президент АПУ покритикував новий Закон, який чомусь бездумно застеріг за всіма адвокатами регіону право на участь в підготовчих конференціях, покартав всіх адвокатів гамузом за відсутність волі та бажання об’єднуватися, назвавши їх найбільшою загрозою адвокатському самоврядуванню, висловив сподівання на те, що  стара ВККА (Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури) осилить покладений Законом обов’язок у організації з’їзду, а щоб, треба так розуміти, ВККА таки впоралась з цим почесним завданням? виступив ініціатором створення окремої робочої групи з підготовки установчого з’їзду.  Найнесподіванішим у всьому цьому потоці свідомості були острахи, що очікуваний з’їзд адвокатів може закінчитися дискусією в судах. Так і сталося – висловлені п. Загарією побоювання виявилися пророчими.

Вже зранку у місці планованого проведення установчого з’їзду адвокатів в готелі «Русь» кимсь було виставлено невідомого походження охорону, яка пропускала делегатів по невідомо ким складених списках. Це стало повною несподіванкою для Голови ВККА Володимира Висоцького, на руках в якого логічно перебували всі документи, списки та протоколи, підготовлені ВККА для проведення з’їзду. Не знайшовши контакту з опонентами, Голова ВККА та частина делегатів, яких не виявилось у списках, змушені були ретируватися, заявивши наостанок про рейдерське захоплення адвокатури.

Таким чином, 17 листопада 2012 року відбулися відразу два відокремлені збори двох адвокатських груп, кожна з яких називала себе установчим з’їздом. Із повідомлень в пресі відомо, що по основному місцю в готелі «Русь» були присутні 217 адвокатів. В іншому місці, в залі кінотеатру «Кінопанорама» – адвокатський цех був представлений 207 делегатами.

Не дивлячись не те, що більш щасливих перших вітали і Президент України, і Голова парламентського комітету з питань правосуддя Ківалов, зрозуміло, що жодне із цих поважних зібрань не було і не могло бути Установчим з’їздом адвокатів України в розумінні закону і права. Тим не менше, вже 19 листопада було проведено державну реєстрацію органів адвокатського самоврядування, а саме тих із них, які були проголосовані в готелі «Русь». Так, головою Національної асоціації адвокатів та Ради адвокатів України стала Лідія Ізовітова. А Головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) – той самий «віщий» Загарія.

Апофеоз адвокатського самоврядування по-українськи доповнюється наступною дуже показовою ілюстрацією. Делегатам, що засідали в «Русі» буцім спонтанно, «з голосу», запропонували відкликати з Вищої Ради Юстиції Висоцького. Всі розуміли, що це якось трохи непорядно і ще більше незаконно, але логіка війни перемогла. Проте кого ж шановна самоврядна адвокатська спільнота обрала за своєю квотою до цього надпрестижного конституційного колегіального органу суддівської влади? Немислимо, але цим достойником виявився Голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев. Як кажуть, нічого особистого не маю проти останнього, але більшого позорища спільноті годі й придумати. Ну хіба що, може, вступитися квотою прокурорам. А може нема тут ніякого парадоксу, раз завершення дискусії з самого початку планувалось в судах!?

Говорячи про перспективи адвокатської професії в країні, не можу не зупинитись на постаті «новообраного» Голови ВКДКА. Повірте на слово, мене аж ніяк не обходить той факт, що пан Загарія не має базової юридичної освіти. Насправді, мені зовсім байдуже, що на сайті компанії «Спенсер і Кауфманн» його названо фахівцем з питань злиття і поглинання. Одначе, що мене, рядового адвоката, безпосередньо стосується і відверто непокоїть? так це те, що меч адвокатської дисциплінарки опинився в руках людини, яка або немає елементарного поняття про основоположні права людини, або, що набагато сумніше, розмахує ввіреним мечем на догоду тим іншим, що стоять за всією цією вакханалією з судово-правовою реформою.

А йдеться ось про що. Ледь не в першому публічному коментарі у новій якості Голови ВКДКА, пан Загарія ні сіло ні впало поінформував суспільство про те, що до Комісії надійшла скарга на адвоката Миколу Сірого і що якийсь міфічний скаржник просить притягнути М.Сірого до дисциплінарної  відповідальності за критичну оцінку нового Кримінального процесуального Кодексу України. Далі Голова ВКДКА розмірковує про види можливого стягнення і навіть не виключає можливості позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю в разі грубого одноразового порушення правил адвокатської етики…

Що це було? Реальна погроза адвокату-захиснику Ю.Тимошенко, невігластво, тимчасовий розлад чи якась особиста ревність до провідного вченого з питань кримінального процесу і просто громадянина, – не відомо. Проте насмілююсь без ризику помилитись припустити, що ще ніколи в історії людства жоден адвокат не втратив право на адвокатську професію з причини вираження свого власного погляду на якість закону, здійсненого поза юридичними процедурами і не у зв’язку з наданням правової допомоги клієнту.

Отже, зі святом вас, дорогі колеги, з адвокатським вас самоврядуванням!

 

Олег Левицький, адвокат

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: