Сообщения с тегами ‘Нацполиция’

Про цькування журналістів одним із керівників Нацполіції Шевцовим і його дружиною Дегрик. Розслідування

 

 

У період міжвладдя активізуються посадовці, яким важливо підкреслити свій статус, показати силу і вплив. Нехай і за допомогою відверто протизаконних дій. Одна з яскравих історій – цькування журналістів одним із керівників Нацполіції Євгеном Шевцовим та його дружиною Оленою Дегрик.

Ця родина взагалі унікальна. Якщо взяти декларації Шевцова (де, щоправда, майже все майно записане на дружину), то можна лише позаздрити поліцейському чиновнику. Тут і маєтки, і квартири, і автівки, і банківські рахунки, і величезні суми готівкою. Звідки гроші, панове? Цим питанням зацікавилася і внутрішня конкурсна комісія ДБР, до якого пробував свої сили Євген Шевцов минулого року. Усе в нього йшло добре, його прізвище було у списку переможців, який нав’язали конкурсній комісії. Але все ж таки членів комісії щось збентежило. Зокрема, шалені статки, які мало подружжя Шевцових. Це стало однією з причин, чому Роман Труба відмовився затверджувати кандидатуру Шевцова – разом з іншими 26-ма особами зі схожою ситуацією.

Якби журналісти не пхали свого носа куди не слід і не оприлюднювали інформацію про маєтки, автівки та інше майно родини Шевцових – може, все пройшло б гладко. Але журналісти розкопали цікаві подробиці про дружину Шевцова. Про те, що Олена Дегрик причетна до діяльності заборонених в Україні онлайн-казино, що її компанія «Леогеймінг-Пей» фігурує у кримінальних провадженнях. Дегрик, зокрема, підозрювали у фінансуванні терористів на Донбасі, а також у співпраці з російськими бінзесменами.

Як зазначають ЗМІ, Шевцов і Дегрик не гребують навіть махінаціями із державними реєстрами. Вони розсилали приватним нотаріусам листи з вірусною програмою – нібито від імені Мін’юсту. Це дозволило їм фактично управляти комп’ютерами нотаріусів: наприклад, отримати доступ до файлів, електронної пошти, облікових записів тощо. Спеціальна програма робила навіть скріншоти екранів. Саме в такий спосіб Шевцов та Дегрик змогли дістатися до файлів із сертифікатами ключів доступу до державних реєстрів, використовуючи паролі доступу цих нотаріусів. Це було їм потрібно для того, щоби зняти арешт з майна. Щоправда, у червні 2018 року Печерський райсуд за клопотанням Генпрокуратури знову арештував статки подружжя.

Про всі ці факти довідалися журналісти і оприлюднили їх. Це нормально – у будь-якій правовій державі чиновники, чиї статки значно перевищують їхні доходи, є об’єктом зацікавлення не лише журналістів, але й правоохоронних органів. Проте не у нас. Шевцов і Дегрик обрали інший шлях: боротися з журналістами, які насмілилися написати про них критичні статті.

Пан Шевцов якось забув, що, оскільки він брав участь у публічному конкурсі на одну з ключових посад, то заборонених тем щодо нього для журналістів майже не існує. А якщо якісь табуйовані питання є, то це точно не майно та джерела походження статків. Але високопоставлений поліцейський вирішив інакше. І судовим рішенням Печерського райсуду таки заткнув пельку деяким сайтам: серед інших, заблокував блогоплатформу сайту «Кореспондент». Щоб решта ЗМІ теж не сіпалися.

До речі, у цій історії є ще цікавий момент. Рішення суду виконали не всі інтернет-провайдери. Спробуйте відкрити сайт «Кореспондент». Якщо відкрився, то ваш провайдер точно не «Тріолан», бо з ним зайти на «Кореспондент» не зможете. Сайт не відкриється. Я не полінувався зателефонувати і поцікавитись, чому цей провайдер так поспішив виконати судове рішення. Мені заявили, що «Тріолан» як законослухняний провайдер виконав рішення суду — а чому так само не вчинили їхні колеги, їм невідомо. Щоправда, саму судову  ухвалу їм ніхто не передавав – мабуть, вони просто вирішили перестрахуватися.

Отже, ситуація виглядає дуже негарно. Українські ЗМІ пробують загнати у стійло. Бо схема ж яка зручна! Ти через суддю, не обтяженого моральними принципами (або просто свого знайомого), добиваєшся рішення про блокування ЗМІ за якусь дрібницю – критичну публікацію, невдале фото, згадку «через кому» в цілком лівому матеріал. Створюєш прецедент. А потім кажеш: ну, ти поки попрацюй, але ми подивимося на твою поведінку. І якщо більше подібних дурниць з’являтися не буде, то ми дозволимо тобі працювати. А як будеш погано поводитися – судове рішення на руках. І будь-якої миті медіа може припинити своє існування.

Тож іншим ЗМІ — приготуватися! Промовчимо сьогодні, і завтра нас заженуть у таке ж стійло. Бо чиновники і силовики й зараз почуваються безкарними. А якщо їм ніхто не протидіятиме, то знахабніють геть.

Цікаво, Аваков і керівництво Нацполіції взагалі в курсі ситуації? Знають про отаку «експериментальну форму роботи зі ЗМІ»?

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій, Національне бюро розслідувань України

Хроніки окупації. Після нападу рашистів на інформагенцію Укрінформ в одного зі співробітників травма ока і численні забої тіла

 

Один зі співробітників Укрінформу, який постраждав 30 липня 2019 року внаслідок нападу на агентство рашистів у футболках з написом «Традиція і порядок», пройшов судово-медичну експертизу, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Як розповів кореспондент агентства, за словами потерпілого, лікарі встановили у нього контузію лівого ока І ступеня, травматичну ерозію рогівки і субкон’юнктивальний крововилив лівого ока, забій м’яких тканин шиї. Зафіксовано також численні забої на нозі, спині і передпліччі.

Результати проведеної експертизи медики потерпілому не видали, але пояснили, що за ними має звернутися слідчий Шевченківського райвідділу поліції, який направляв співробітника агентства на це обстеження.

Варто зазначити, що постраждалий є учасником Антитерористичної операції на Донбасі.

Двоє інших співробітників агентства, які також постраждали внаслідок нападу молодиків, не проходили судмедекспертизу.

У вівторок, 30 липня, до одного із залів пресцентру Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ”, де проходила пресконференція щодо виборів в окрузі №50 на Донбасі, орієнтовно о 16:00-16:30 увірвалися хулігани у футболках з написом «Традиція і порядок», побили техніку, знищили мікрофони, розбили двері, потрощили технічне обладнання.

Внаслідок нападу постраждало троє співробітників агентства.

Завдані збитки оцінюються в 100 тисяч гривень.

На місце події викликали поліцію. Двох активістів-учасників події поліція забрала до Шевченківського райуправління поліції Києва для встановлення особи. На них склали адмінпротоколи за дрібне хуліганство.

Однак кримінальне провадження Нацполіцією Авакова за фактом нападу рашистів у футболках «Традиція і порядок» на приміщення Укрінформу досі не відкрито.

Організоване злочинне угруповання «Традиція і порядок», за даними Національного бюро розслідувань України, займається наданням хуліганських послуг російським політикам.

Дмитро Снєгирьов розповів як МВС Авакова фабрикувало справу проти нього. Відео

Snegirov-Dmitro1-500x264

Військовий та політичний експерт Дмитро Снєгирьов розповів про деталі свого затримання в аеропорту Бориспіль, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

24 червня 2019 року поліція Київської області затримала Снєгирьова в аеропорту «Бориспіль» та звинуватила його у крадіжці портмоне, який лежав серед його речей.

Експерт зазначив, що опублікована на сайті Національної поліції інформація про те, що в аеропорту «Бориспіль» поліція Київщини затримала крадія, є порушенням статті Конституції та цивільного кодексу, адже така характеристика затриманого порушує принцип презумпції невинуватості.

Раніше поліцією було опубліковано відео 2018 року, на якому Снєгирьов начебто “вкрав” портмоне. На відео можна побачити, що портмоне опинилося на стрічці між його двох його валіз, через що він прийняв портмоне за своє, а людина, яка поклала портмоне до його речей, виявилася співробітником аеропорту.

 

На відео звертає на себе увагу поведінка Дмитра Снєгирьова, він нікуди не тікає, не ховає гаманець, тримає його на широкий загал і поводить себе цілком природно. Проте поліція вбачає в його поведінці ознаки крадіжки.

Про упередженість поліції щодо вивчення обставин “злочину” свідчить і те, що Нацполіція двічі офіційно відмовила у клопотанні щодо проведення слідчого експерименту.

На думку експерта, ця справа пов’язана з низкою викривальних матеріалів проти високопосадовців Міністерства внутрішніх справ, зокрема керівника департаменту оперативної підтримки Олега Козловського. Деталі справи у заяві :

#Пашинський нацькував Нацполіцію однопартійця Авакова на свою підлеглу Блистів, якій погрожував вбивством

Pashinskyi-Sergyi8-470x500

 

ГПУ відкрила кримінальне провадження проти Пашинського за підозрою у погрозі вбивством Блистів, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Шевченківський районний суд Києва надав Національній поліції доступ до інформації про виплати зарплат помічникам-консультантам народного депутата від «Народного фронту» Сергія Пашинського у справі про шахрайство голови секретаріату комітету з питань національної безпеки й оборони Тетяни Блистів. Про це йдеться в матеріалах суду.

9 липня 2018 року Нацполіція почала розслідування за фактами замаху на шахрайське заволодіння коштами помічника-консультанта Пашинського, розкрадання державних коштів шляхом безпідставної виплати зарплати й премій помічникам-консультантам і заступнику голови секретаріату з нацбезпеки, а також за фактом декларування Блистів недостовірної інформації.

Суд задовольнив клопотання й надав поліції доступ до деяких документів, зокрема до оригіналів відомостей про нарахування зарплати співробітникам секретаріату комітету з нацбезпеки із грудня 2015 року по липень 2018 року, а також до документів, які стали підставою для виплати помічникам Пашинського зарплат, премій, надбавок і соціальної допомоги.

Rонфлікт між Пашинським та Блистів виник під час підготовки до розгляду Верховною Радою законопроекту щодо внесення змін до законів України про вирішення деяких питань заборгованості підприємств державного концерну «Укроборонпром» перед державою-агресором.

Пізніше ГПУ відкрила кримінальне провадження проти Пашинського за підозрою у погрозі вбивством Блистів.

Нагадаємо, Служба безпеки України засекретила інформацію про хід розслідування можливих загроз Пашинського на Блистів.

У США 2 рік чекають від української влади на розкриття вбивства журналіста Павла Шеремета

Sheremet-Pavlo1-500x284

 

Посол США в Україні Марі Йованович заявила, що з нетерпінням очікує на правосуддя у справі вбивства журналіста Павла Шеремета.

Про це йдеться у заяві посольства у Twitter, повідомляє sprotiv.org.

«Сьогодні вранці українці відзначили другу річницю вбивства журналіста Павла Шеремета. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли буде здійснено правосуддя для сім’ї Павла, його друзів та українського народу», — цитуються в повідомленні слова Йованович.

20 липня 2018 року вранці на місці загибелі Шеремета зібралися його колеги та друзі, щоб вшанувати його пам’ять. Також сюди прийшла посол США Марі Йованович.

Представництво ЄС в Україні чекає на прозоре розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета та притягнення винних до відповідальності.

Один з керівників «Української правди» Павло Шеремет загинув від вибуху вранці 20 липня 2016 року. Йому підклали вибухівку під автомобіль.

Слідство схиляється до версії про професійні мотиви убивства, але ні організаторів, ні виконавців вибуху не встановило.

Поліція кваліфікувала вбивство за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб».

Журналісти «Слідство.Інфо» у документальному фільмі «Вбивство Павла», спираючись на записи камер спостереження в районі вибуху, встановили: вибухівку вночі заклала під авто жінка, її прикривав чоловік – вони перебували поруч із місцем вибуху і вранці 20 липня.

Крім того, тієї ночі під будинком, де жив Шеремет, стояли підозрілі червоний «Мерседес» і сіра «Шкода», водій останньої Ігор Устименко виявився колишнім працівником СБУ. У Службі безпеки заявили, що він не виконував завдань відомства. Втім, Устименка допитали.

Потім у поліції визнали, що припустилися помилок при розслідуванні вбивства Шеремета.

Комітет захисту журналістів (CPJ) констатував, що за рік розслідування вбивства Шеремета не дало результатів – і запропонував провести міжнародне розслідування. Там не виключають, що до вбивства Шеремета можуть бути причетні влади Білорусі, Росії й України.

Президент Петро Порошенко запропонував долучити міжнародно визнаного розслідувача до української слідчої групи у справі Шеремета.

На початку розслідування Порошенко називав його справою честі поліції й обіцяв зробити все, щоб винних покарали. У травні 2017 року президент зізнався, що чекав кращого результату.

У вересні 2017 року стало відомо, що головне слідче управління Нацполіції засекретило всі судові рішення у справі про вбивство Павла Шеремета задля захисту життя осіб, «які беруть участь у кримінальному судочинстві».

У Центрі дослідження корупції й організованої злочинності вважають, що до вбивства журналіста Павла Шеремета причетна українська влада.

У лютому 2018 року редактор-засновник «Української правди» Олена Притула виступила з вимогою до генпрокурора Юрія Луценка розслідувати загибель журналіста УП Павла Шеремета у 2016 році як терористичний акт.

13 квітня 2018 року заступник глави СБУ Віктор Кононенко констатував, що за майже 2 роки розслідування слідство не має реальної доказової бази у справі про вбивство Шеремета.

Журналісти вимагають публічного звіту щодо вбивства Шеремета.

#Аваков на 1 млрд гривень без конкурсу закупив 635 джипів для Нацполіції. Розслідування

avakov-poroshenko-kaznokrad1

 

Компанія «Ніко» продала поліції автомобілів уже більше, ніж на 1 млрд гривень, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У поліції з’явився свій «автомобільний» фаворит. «Ніко», офіційний дистриб’ютор Mitsubishi в Україні, виграла черговий тендер на поставку патрульних автомобілів. У 2017 році компанія має передати копам 635 позашляховиків Mitsubishi Outlander. Сума угоди – 959,6 млн гривень (зараз відбувається кваліфікація переможця).

Найцікавіша «деталь» тендера – він був кваліфікований як оборонний та відбувся за участю одного учасника за процедурою переговорів.

Після Майдану «Ніко» вже не вперше виграє великий тендер поліції. Рік тому компанія здобула перемогу в конкурсі на постачання поліцейським двох моделей близько трьох сотень французьких машин – 104 Renault Duster і 192 Renault Dokker. Щоправда, тоді сума контракту була значно скромнішою – 122,5 млн.

Перший поліцейський Mitsubishi Outlander міністр внутрішніх справ Арсен Аваков представив ще влітку. Вже тоді урядовець пообіцяв, що саме цим автомобілем оновиться парк Національної поліції.

Правда, тоді, незважаючи на обіцянки міністра, закупівля була під питанням: вона ще потребувала схвалення інвестора – уряду Японії, так як автомобілі купуються в рамках Кіотського протоколу. Але цієї осені Аваков разом зі своїм новим заступником Анастасією Дєєвою з’їздив у Токіо. Незрозуміло як, але «дуету» з МВС вдалося переконати японців, що Mitsubishi Outlander – саме те, що потрібно українським патрульним.

Україна вже купувала автомобілі за кіотські гроші. У 2012 році уряд підписав контракт на поставку гібридних патрульних машин Toyota Prius, які нині є основою автопарку поліції. Але, незважаючи на те, що проект із Toyota і Mitsubishi реалізується в рамках однієї «екологічної» програми, є в нового контракту нюанси, які істотно відрізняють його від попередньої закупівлі машин для поліції. Контракт на закупівлю «Пріусів», більшість з яких уже розбито, було укладено безпосередньо між Україною та акціонером «Тойоти» – компанією Sumitomo Corporation. А ось із Mitsubishi – все по-іншому. Переможець тендера – «Ніко Діамант». Це український дилер, який входить до складу відомої української автомобільної групи «Ніко».

Зрозуміло, що найбільше на поставках Mitsubishi Оutlander заробить їхній виробник. Але й «Ніко» не залишиться без «копійки». До того ж «Ніко» належить 40% акцій у спільному японсько-українському підприємстві «Ем Ем Сі Україна», через яке автомобілі імпортуватимуться до України.

Нагадаємо, що влітку у розслідуванні «Бізнес на новій поліції. Хто заробить на постачанні машин для копів» видання «Главком» припускало, що саме «Ніко» заробить на закупівлі Mitsubishi Оutlander. Так воно й сталося.

Кому належить «Ніко»?

Компанія належить маловідомому бізнесменові Івану Ніколайчуку. У відкритих джерелах інформації про нього практично немає. Учасники ринку в неформальних бесідах розповіли «Главкому», що Ніколайчук в Україні практично не з’являється, живе у Люксембурзі, а бізнес веде його син Станіслав.

Втім, Станіслав – бізнесмен теж відносно непублічний. Відомо лише, що він підтримує відносини з футбольним клубом «Динамо» і братами Суркісами. Однак стверджувати, що ці відносини виходять за рамки ділових, підстав немає.

Чи має сім’я Ніколайчуків своє лобі у владі, джерела видання серед автодилерів лише припустили, що з урахуванням того, що компанія «Ніко» на ринку вже близько 30 років, вона не могла не налагодити зв’язки у владних колах.

До речі, «Ніко» вже вигравала тендери МВС при Вікторі Януковичі. Наприклад, у 2012-му компанія продала силовикам 25 автомобілів Mitsubishi Lancer X. Але тендери 2015—2016 рр. – найбільші перемоги за всю історію компанії.

Які машини закуповує поліція?

Українська поліція їздитиме не на стандартних Mitsubishi Outlander. В її розпорядження надійде найкрутіша модифікація кросовера – PHEV. Ця абревіатура розшифровується як гібридний електромобіль, який можна заряджати. Іншими словами, він може їздити як на бензині, так і на електриці.

Виходячи з даних тендера, за кожен Mitsubishi Outlander PHEV «Ніко» заплатять по 1,5 млн гривень. Якщо рахувати за курсом НБУ, то це близько $58 тис. Для порівняння: в Британії за таке ж авто просять від 31,7 тис. фунтів. А це приблизно $39,5 тис.

Віталій Єрмаков, Національне бюро розслідувань України

Аваковщина. #Деканоидзе запретит законом видеосъемку действий сотрудников патрульной полиции

ment-oboroten4

 

В законопроекте о внедрении презумпции правоты сотрудника полиции будет прописана норма, которая запрещает гражданам проводить видеофиксацию действий патрульного полицейского.

Это следует из официального заявления главы Национальной полиции Украины Хатии Деканоидзе, которое цитирует сайт Дорожный контроль, сообщает sprotiv.org.

Так, комментируя будущие изменения в законе, Деканоидзе заявила следующее: «Многие люди назло провоцируют полицейских, снимают видео, потом это видео выкладывают в ютюбе и соцсетях, чтобы было много просмотров.»

Глава Нацполиции считает, что полицейский имеет право дать приказ прекратить видеосьемку, а в случае отказа — арестовать. «Сначала надо подчиняться, выполнять все указания, которые вам дает полиция, а потом мы будем уже разбираться через прокуратуру и суд, что случилось», — убеждена Деканоидзе.

5 июля 2015 года Антон Геращенко (нардеп называет себя советником главы МВД), который сейчас также является автором законопроекта об запрете видеосьемки, призывал граждан снимать на видео действия полицейских. «Работа полицейского в патрульной службе вполне открыта, его можно снимать с разных сторон», — говорил тогда Геращенко.

За последний год, в сети интернет появилось тысячи видеороликов незаконных действий патрульной полиции, а именно — оскорблений граждан в матерной форме, необоснованная агрессия и жестокие избиения, убийства, смертельные ДТП, фальсификации штрафов. Все это очень разозлило руководство МВД.

Вместо наказания виновных сотрудников полиции, проведения обучения, представители Нацполиции решили вообще запретить видеофиксацию чтобы в интернете не попадали компрометирующие кадры. В МВД хотят чтобы в СМИ сохранялся позитивный имидж полиции и США дальше давали деньги «на реформу».

Вместе с тем, Закон Украины «О доступе к публичной информации» разрешает всем гражданам собирать информацию о действиях представителей власти любым незапрещенным способом и на любой носитель. Никто не имеет права запретить гражданину снимать на видео действия сотрудников полиции, прокуратуры и судов.

Кроме этого, согласно ст.17 Закона Украины «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» — відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Та же ст.17 Закона гласит, что «службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі».

Таким образом, журналисты имеют законом закрепленную гарантию о том, что никто не может запретить им проводить видеофиксацию, арестовать за это или отобрать аппаратуру. Однако, на практике, журналисты постоянно подвергаются насилию со стороны представителей МВД и никак физически не могут отстоять свое законное право на проведение видеосъемки.

Спроба зрадити #Майдан №3587. Режим Порошенка хоче узаконити практику силового розгону мітингів. Законопроект. Розслідування

misce-protestu2-500x332

 

За інформацією моєї правозахисної коаліції, в жовтні-листопаді влада спробує проголосувати чотирнадцятий в історії України варіант проекту спеціального закону про мирні зібрання — законопроект № 3587. Це буде одразу після завершення засідання Венеційської комісії, де 3587 розглядатимуть.

Ухвалення попередньої версії цього проекту ми заблокували в жовтні 2013 року, за місяць до початку Євромайдану.

Тепер, щоб зупинити ухвалення 3587, ми разом із групою депутатів-практиків протестів зареєстрували альтернативний «законопроект-антонім» — № 3587-1, п’ятнадцятий в історії.

Разом з тим, ми виступаємо проти ухвалення будь-якого, навіть нашого проекту спецзакону. І пропонуємо безпечніший для українського суспільства шлях — внести зміни в уже наявні закони та переписати деякі підзаконні нормативно-правові акти. І відповідні законодавчі ініціативи ми вже реєструємо.

Чому? Бо ми бачимо небезпеку бюрократизації повідомчого порядку проведення зібрань в Україні аж до де-факто дозвільного, небезпеку систематичних звужень свободи зібрань і — як наслідок — свободи слова під час майбутніх політичних криз, небезпеку поступового перетворення української держави на поліцейську диктатуру однієї-двух (основної і сателіта) політичних сил.

Тепер поясню це все на прикладі головних загроз законопроекту № 3587 наших опонентів, які майже не змінилися з часів Януковича…

1. ЗАГРОЗА УЗАКОНЕННЯ СИЛОВИХ РОЗГОНІВ ЗІБРАНЬ

Нагадаю, що зовсім недавно силові розгони зібрань та невибіркове застосування міліцейського насилля спричинили Революцію Гідності і супроводжували чи не весь Майдан. Проте як тоді, так і зараз чинне законодавство України не дозволяє цього – правоохоронці мають право реагувати лише на конкретних правопорушників.

Що ж пропонує змінити законопроект № 3587? Нацполіція, Нацгвардія та інші правоохоронні органи на власний розсуд визначатимуть, чи «втратило зібрання мирний характер» і озвучуватимуть час, за який люди мусять розійтися (ст. 18 законопроекту 3587):

“Стаття 18. Дії Національної поліції та Національної гвардії України та інших правоохоронних органів у разі втрати зібранням мирного характеру
1. Національна поліція та Національна гвардія України, інші правоохоронні органи відповідно до компетенції оголошують про втрату зібранням мирного характеру, якщо його учасники масово застосовують насильство, або своїми діями перешкоджають затриманню осіб, що вчинаяють насильство в ході мирного зібрання, та якщо іншим чином припинити насильство не можливо.
2. В оголошенні про втрату зібранням мирного характеру правоохоронні органи повідомляють про:
1)  надання часу для залишення місця проведення зібрання для осіб, що не беруть участь у актах насильства;
2)  можливість реалізувати своє право на мирне зібрання таким чином, щоб не перешкоджати законним діями працівників правоохоронних органів, в тому числі шляхом проведення спонтанного зібрання.”

Чи є зібрання “спонтанним”, і чи відрізняється воно від “втрати зібранням мирного характеру”, судячи з тексту законопроекту, самовільно визначатимуть також правоохоронці. Але про це трохи згодом. Важливіше знати, що передбачено після того, як час “для залишення місця проведення зібрання” сплине. Відповідь на це питання дають чинні кримінальний і адміністративний кодекси.

По-перше, поліцейські та нацгвардійці будуть вважати, що учасники зібрання порушили саме законну вимогу розійтися (п. 1 ч. 3 ст. 6 законопроекту 3587):

“Учасник мирного зібрання ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ додержуватися вимог Конституції, ЦЬОГО ЗАКОНУ та інших законів України.”

Тому правоохоронці зможуть затримувати та силоміць розганяти усіх без розбору протестувальників.

За що затримувати? За «злісну непокору законному розпорядженню або вимозі» (ст. 185 КУпАП), «опір представникові правоохоронного органу» (ст. 342 ККУ) чи за юридично нечіткий спадок радянських часів – “хуліганство” (ст. 173 КУпАП або ст. 296 ККУ). Якщо ж під час мирного зібрання дійсно буде локально відбуватися якась бійка, то затримуватимуть всіх за “групове порушення громадського порядку” (ст. 293 ККУ), чи не менш розпливчасті “масові заворушення” (ст. 294 ККУ) – цю статтю останнім часом полюбляють інкримінувати учасникам зібрань, під час яких відбуваються правопорушення.

Тобто достатньо буде декількох провокаторів на мирному зібранні чи вигадки про них, щоб почати процедуру силового розгону і цілком законно застосовувати силу до навіть мирних протестувальників, які просто не слухаються.

Чому можливий саме силовий розгін? Якщо людей буде мало – то, звісно, будуть лише затримувати і пакувати в автозаки. Якщо ж людей буде більше – бити на бігу, вигадувати, за що затримали поранених, і потім брехати на суді, що відбувався, наприклад, «опір правоохоронцю».

Нічого не нагадує? Так, все це ми вже бачили під час Революції Гідності…

2. ЗАГРОЗА УЗАКОНЕННЯ «ДЕДЛАЙНУ» ДЛЯ ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО ЗІБРАННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ЗАБОРОНИ В БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ

Організатори зібрань зобов’язані будуть повідомляти про зібрання не пізніше, ніж за 48 годин до початку (ч. 1 ст. 7 законопроекту 3587):

“Організатор мирного зібрання письмово повідомляє про намір проведення мирного зібрання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніш як за сорок вісім годин до його початку.”

Нагадаю, що ще з часів ухвалення Конституції України і аж до сьогодні жодного законного «дедлайну» про час повідомлення на території країни не існує — владу про мирні зібрання можна повідомляти в будь-який момент до їх початку. Тому безліч мітингів відбувались і відбуваються просто тому, що їх не встигають заборонити підконтрольні владі суди.

Нещодавня конституційна реформа судоустрою з одного боку збільшила вплив президента на призначення суддів, і розширило можливості виконавчої влади для їх арешту, а з іншого — зовсім не торкнулася проблеми фактичного впливу на них місцевої влади. Тому «дедлайн» у 48 годин при невдалих наслідках як цієї реформи, так і децентралізації призведе до збільшення кількості політично вмотивованих судових заборон зібрань за політичними вказівками місцевої або центральної влади.

Автори 3587 також прагнуть, щоб суд отримав нові законні підстави заборонити мирне зібрання в будь-який момент до початку і під час зібрання за наявності «обставин, які зумовлюють необхідність звернення до суду» (абзац 4 ч. 1 п.п. б п. 1 ч. 2 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» законопроекту 3587):

“Позовну заяву має бути подано безпосередньо до адміністративного суду протягом двадцяти чотирьох годин після реєстрації повідомлення про проведення мирного зібрання.
Якщо ОБСТАВИНИ, ЯКІ ЗУМОВЛЮЮТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ виникли після закінчення цього строку, то позовну заяву може бути подано не пізніше двадцяти чотирьох годин З ДНЯ ВИНИКНЕННЯ ТАКИХ ОБСТАВИН незалежно від того, чи почалося мирне зібрання.”
Тобто математика репресій виглядатиме наступним чином. Наприклад, ви чесно подали повідомлення рівно за 48 годин до вашої акції. Далі міська влада відповідно або встигає подати позовну заяву в проміжок часу з 48 до 24 годин до вашого зібрання, або ні. Проте якщо не встигає — це не проблема для суду! Бо в проміжок часу з 24 години до початку акції і аж до її завершення міська влада може вигадати момент виникнення «обставин, які зумовлюють необхідність звернення до суду», чим надати собі додаткові 24 години для подання позову.

Тут варто згадати, що чинний Кодекс про адміністративне судочинство України взагалі гарантує, що без судового розгляду мають залишатися позовні заяви органів влади про обмеження права на мирні зібрання, які надійшли в суд в день проведення зібрання, або після цього (ч. 2 ст. 182 КАСУ). Але законопроект № 3587 пропонує дещо переформулювати цю норму і повністю нівелювати її значення можливістю забороняти в будь-який момент до початку і під час зібрання…

Усе це призведе до збільшення кількості затримань за невиконання рішень суддів (ст. 382 ККУ), за «організацію або проведення мирних зібрань всупереч встановленій судом забороні» (зміни законопроекту 3587 в ст. 185-1 КУпАП), або до вищезгаданої адміністративної чи кримінальної відповідальності всіх учасників зібрань (п. 4 ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 6 законопроекту 3587, ст. 185 КУпАП чи ст. 342 ККУ).

До того ж, несвоєчасність повідомлення про проведення мирного зібрання зможе буди додатковою підставою для судової заборони зібрання (ч. 7, ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587):

“Несвоєчасне подання повідомлення про проведення мирного зібрання не зумовлює його обмеження ЗА ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ, ВИЗНАЧЕНИХ частиною другою цієї статті.”

Тобто якщо ви не вкладетесь в дводенний “дедлайн”, і повідомили владу про мітинг, наприклад, за день, то суддя все одно може заборонити акцію, якщо вигадає, що запобігає “реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів” (п. 4 ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587) чи “порушенню основоположних прав та свобод людини” (п. 7 ч.2 ст. 16 законопроекту 3587).

З цього прикладу видно, що попри те, що проект № 3587 уточнює конституційні підстави для судових заборон (ст. 16 законопроекту 3587), це призведе лише до уточнених шаблонів заборонних рішень. Перш за все тому, що справжня ґрунтовна судова реформа в Україні ще не проведена.

Тут варто згадати, зокрема, практику застосування спеціального закону про протести Російської Федерації. Де-юре там суто декларативний повідомчий принцип проведення зібрань — необхідно повідомити владу про проведення в певні строки. Але де-факто — дозвільний принцип (треба просити дозволу), бо усі зібрання більше однієї людини мають пройти процедуру “узгодження” з місцевою владою. І зрозуміло, що “узгоджують” не всім.

Як бачимо, щось подібне, але за участю судів адміністративної юрисдикції, хочуть запровадити і в Україні.

Це помітили і в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини, яке нещодавно розкритикувало пропозицію законопроекту № 3587 про узаконення обов’язку повідомляти органи влади про мирні зібрання за два дні до їх початку. У доповіді Управління про ситуацію щодо дотримання прав людини в Україні в період із 16 листопада 2015 по 15 лютого 2016 року, зокрема, йдеться про те, що норма про 48-годинний “дедлайн” подання повідомлень в поєднанні з підставами для судових заборон може призвести до “довільної заборони або обмеження мирних зібрань, знеохочуючи легітимну протестну діяльність та надаючи широкі повноваження судам щодо обмеження законних протестів”.

3. «НЕБЕЗПЕЧНІ» ЗІБРАННЯ БЕЗ ПОВІДОМЛЕНЬ — ПРОТИЗАКОННІ

Кому нагадаю, а кому вперше повідомлю, що зараз ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22 та ч. 2 ст. 58 чинної Конституції гарантують нам проведення мирних зібрань, про які ми не повідомили. Щоправда правоохоронці не завжди розуміють зміст цих статей.

Що пропонує змінити законопроект 3587? Нацполіція, Нацгвардія та інші правоохоронні органи на місці вирішуватимуть, чи мають люди право проводити зібрання без попереднього повідомлення, бо «спонтанні» зібрання мають два критерії — «невідкладність» і «неможливість повідомити в строк» 48 годин (п. 5 ч. 1 ст. 1 законопроекту 3587):

“…спонтанне мирне зібрання – мирне зібрання, яке є засобом невідкладного реагування суспільства чи групи людей на певну подію або інформацію, та про що неможливо було повідомити у строк, встановлений цим Законом.”

Пояснюю логіку законопроекту в цьому питанні. По-перше, як вже було сказано, люди будуть змушені проводити зібрання лише у встановлених спецзаконом рамках (п. 1 ч. 2 ст. 5, п. 4 ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 6, законопроекту 3587):

“Організатор мирного зібрання має право:
1) проводити мирне зібрання у будь-якій формі ЗА УМОВИ ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНУ;”
“Учасник мирного зібрання має право: …
4) здійснювати інші дії, НЕ ЗАБОРОНЕНІ (НЕ ОБМЕЖЕНІ) ЗАКОНОМ чи рішенням суду, що набрало законної сили.
“Учасник мирного зібрання ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ додержуватися вимог Конституції, ЦЬОГО ЗАКОНУ та інших законів України.”

До того ж, згідно з текстом проекту 3587, лише правоохоронці будуть визначати на місці чи зібрання мирне, чи “втратило мирний характер”, чи воно “спонтанне” (п. 2 ч. 2 ст. 18 законопроекту 3587):

“В оголошенні про втрату зібранням мирного характеру правоохоронні органи повідомляють про: …
2). можливість реалізувати своє право на мирне зібрання таким чином, щоб не перешкоджати законним діями працівників правоохоронних органів, в тому числі шляхом проведення спонтанного зібрання.”

Тому якщо поліція чи нацгвардійці чомусь вирішать, що зібрання «неспонтанне», то зможуть затримати людей за «злісну непокору законному розпорядженню або вимозі» чи «опір представникові правоохоронного органу» (ст. 185 КУпАП, ст. 342 ККУ). Бо, наприклад, самовільно вирішать, що таке зібрання не є невідкладним, і що про нього таки можна було повідомити в строк (п. 5 ч. 1 ст. 1 законопроекту 3587).

Тобто, таку політично вмотивовану перевірку на «спонтанність» пройдуть далеко не всі протестувальники. А особливо важко людям буде доводити “спонтанність” свого зібрання, якщо вже після судової заборони вони все одно вийдуть на протест (зміни законопроекту 3587 в ст. 185-1 КУпАП, ст. 382 ККУ). Як було сказано вище, відсутність повідомлення про проведення мирного зібрання зможе бути додатковою підставою для такої заборони (ч. 7, ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587).

Варто відмітити й те, що, на відміну від альтернативного 3587-1, проект № 3587 потурає байдикуванню правоохоронців, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Пропонується, щоб вони, як і раніше, лише чекали на повідомлення про мирні зібрання від їхніх організаторів (ст. 13 законопроекту 3587), і не мали жодного обов’язку на рівні законів України організувати свою роботу для самостійного пошуку інформації про проведення зібрань, зокрема, за допомогою мережі Інтернет. У той час як у прифронтових областях вже зараз існує практика самостійного пошуку інформації про проведення зібрань правоохоронними органами та спецслужбами. Змусили, зокрема, терористичні акти…

4. ЗАГРОЗА НОВИХ МІСЦЕВИХ ПОРЯДКІВ ПРОВЕДЕННЯ ЗІБРАНЬ

Почну з того, що сьогодні законодавство України не дозволяє місцевим органам влади визначати порядок організації та проведення мирних зібрань, визначати права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод, а також визначати основні обов’язки громадянина. Проте в неокупованій Росією частині України окремі органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи все одно час від часу, всупереч законодавству, це роблять.

Що пропонує проект 3587? Він передбачає можливість ухвалювати нові, вже законні акти місцевих органів влади – тепер відповідно до нового спеціального закону про мирні зібрання, у питаннях, які цей закон не регулюватиме (п. 4 ч. 2, ч. 4 і ч. 5 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» законопроекту 3587):

“До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: …
3) вирішення ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ ПРО СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ питань, пов’язаних із забезпеченням проведення мирних зібрань; вирішення відповідно до закону питань про проведення спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;”

Це може легітимізувати додаткову регламентацію актами органів місцевої влади ледь не всіх питань, про які забули згадати в спеціальному законі про зібрання. Наприклад, місцеві царьки зможуть регламентувати допустиму кількість учасників зібрань, або визначати місця, де встановлення наметів учасників “перешкоджає руху пішоходів та перекриває доступ до будівель” (ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 5 законопроекту 3587).

Нагадаю, що сьогодні в Україні лишилося близько 50 неконституційних «фільчиних грамот» органів місцевого самоврядування. Станом на червень 2014 року Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” зафіксував існування 53 таких актів в населених пунктах з числа 492 досліджених обласних, районних центрів та міст обласного підпорядкування (тобто 10,8%). Ці “фільчині грамоти” дістались нам як спадок Радянського Союзу — у 1988 році з метою придушення національно-визвольних рухів Президія Верховної Ради СРСР дозволила місцевій владі регламентувати порядок проведення мирних зібрань «з урахуванням місцевих умов». Але з моменту ухвалення Основного Закону України в 1996 році такі місцеві акти про зібрання є неконституційними (ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 39, ст. 75, ч. 1 ст. 92 Конституції). Тому ще з тих часів місцеві активісти, правозахисники чи політики поступово добилися відміни більшої частини тих «фільчиних грамот», зокрема, через суд. До того ж, далеко не в усіх містах, де «фільчині» лишились, вони заважають проводити зібрання – десь місцеве самоврядування про них просто забуло, а десь люди роками вперто ці акти ігнорують як злочинні накази (ч. 1 ст. 19, ст. 60 Конституції, ч. 2 ст. 41 ККУ). Наприклад, ігнорують їх в Києві та Харкові, де місцеві депутати досі не відмінили схожі неконституційні документи.

Цікаво, що спроби регулювати мирні зібрання органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами – це частина більш загальної проблеми правової безграмотності та нерозуміння того, що ми живемо в унітарній державі. Наприклад, навіть адміністрації деяких навчальних закладів всупереч законодавству у своїх актах теж регулюють свободу зібрань студентів на територіях ВНЗ! А політичні більшості депутатів окремих місцевих рад упродовж десятків років без жодних на те делегованих повноважень від Верховної Ради в неконституційний спосіб час від часу також забороняють опозиційні партії та запроваджують так звані комендантські години для громадян. Подібні нормативно-правові акти характерні для федеративних утворень, і, ймовірно, є наслідком багатолітнього інформаційного впливу Російської Федерації.

5. ЗАГРОЗА СПЕЦЗАКОНУ ЯК ТАКОГО

Хоч у прикінцевих і перехідних положеннях законопроекту № 3587 і запропоновані переважно прогресивні зміни в чинні закони України на тему свободи зібрань, проте небезпечною є саме його основна частина — «тіло» проекту спеціального закону про протести. Небезпечним є і ухвалення альтернативного проекту № 3587-1. Бо в пострадянських реаліях навіть ідеальне «тіло» законопроекту не є гарантією від подальших погіршень тексту – з часом туди можна понапихувати додаткові обов’язки протестувальників, які звузять зміст і обсяг поняття свободи зібрань.

Наші опоненти кажуть, що мати спеціальний закон про протести зручно. Мовляв, не треба буде, як зараз, вишукувати згадки про мирні зібрання в різних законах – все буде знаходитись в одному місці! Та це лише напівправда. Бо зручно буде не лише заглядати в один документ — зручно буде вносити туди все нові й нові обов’язки учасників зібрань голосами 226 депутатів ситуативної більшості Верховної Ради. Тому якщо в сучасній Україні будь-який, навіть ідеальний спецзакон про зібрання буде ухвалено, то з кожною новою політичною кризою влада буде вносити в нього все жорсткіші і жорсткіші зміни.

Така або схожа доля спіткала чи не всі інші пострадянські держави. Зокрема, починаючи з 2004 року за допомогою змін в вищезгаданий російський спеціальний закон режим Путіна планомірно звужує свободу зібрань, щоб робити беззубою будь-яку опозицію. Українське ж громадянське суспільство хоч і сильніше російського, але досі занадто слабке, щоб систематично протистояти подібним апетитам тієї чи іншої парламентської більшості.

Чому ми проти розширення кількості обов’язків учасників мирних зібрань? Бо чинні адміністративний та кримінальний кодекси і так мають цілий арсенал статей проти усіх можливих правопорушень. Частину з них я згадував вище, та нагадаю і про публічні заклики до сепаратизму (ст. 110 ККУ) чи введення російських військ (ст. 536 ККУ), публічне використання символіки комуністичного чи нацистського тоталітарних режимів (ст. 436-1 ККУ). Комусь і цього мало?

ІНШИЙ ШЛЯХ

Як вже було сказано вище, ми виступаємо за безпечніший для українського суспільства шлях — внести зміни у вже наявні закони. Перш за все, в профільні закони про обов’язки основних “гравців” в сфері зібрань з боку влади — закони «Про Національну поліцію», «Про Національну гвардію України» та Кодекс адміністративного судочинства. Зокрема, варто додати туди відповідно: прямий обов’язок захищати учасників будь-яких мирних зібрань, пряму заборону невибіркового застосування насильства та додаткові запобіжники від політично вмотивованих заборон зібрань. Також слід виправити радянські пережитики на тему зібрань, які досі містяться в низці законів. Слід переписати чи написати нові підзаконні акти-інструкції рівня МВС, Нацполіції і Нацгвардії про зважені дії їх співробітників в складних ситуаціях.

Проекти цих документів вже переважно розроблені моєю правозахисною коаліцією і готові як до реєстрації в українському парламенті, так і до спільного обговорення їх змісту з профільними органами виконавчої влади. Окрім цього, в Верховній Раді своєї черги вже зараз чекають ще п’ять “неспеціальних” законопроектів про зібрання: 1779, 2073, 2391, 2651 та 4479. Ось найбільш вдалі, розроблені в тому числі на основі напрацювань експертів нашої коаліції:
— законопроект № 4479 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо незастосування на території України окремих нормативно-правових актів комуністичного тоталітарного режиму та місцевого самоврядування, що суперечать Конституції та загрожують унітарному устрою України»;
— законопроект № 2391, «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях)»;
— законопроект № 1779, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прав громадян під час проведення мирних зібрань)».

Чому шлях “без спецзакону” безпечніший? Бо при бажанні погіршити наявні закони, обов’язки простих людей туди не особливо-то й впишеш. Це ж, зокрема, закони про поліцію, нацгвардію й суд! Наприклад, у новому законі про Нацполіцію прописано обов’язок людини власноруч показувати поліцейському вміст особистих речей або транспортного засобу під час процедури поверхневої перевірки. Але це чи не єдиний обов’язок “простого смертного” в профільному законі про обов’язки правоохоронців.

Певний ризик погіршення права на протест, звісно, залишиться. Але значно менший, ніж у випадку існування спеціального закону про обов’язки протестувальників. Наприклад, сумнозвісні “диктаторські закони 16 січня” 2014 року, які були скасовані після втечі Януковича, були змінами у вже наявні закони. Проте досі немає достеменних підтверджень, що Партія регіонів і КПУ тоді, буцім-то, мали необхідних 226 голосів для ухвалення. Що і стало однією з причин бунту майданівців на вулиці Грушевського! Тому поки ця чи майбутня влада не будує диктатуру стрімко як під час Революції Гідності, нам слід побоюватися не стільки різкої зміни законодавства на тему зібрань, скільки поступової — псування то одного закону, то іншого. Це дасть додатковий час для суспільних дискусій та громадсько-політичних кампаній, які допоможуть або запобігти регресу законодавства, або навіть прибрати вже ухвалені погіршення. Бо, повторюся, не прийнято в закони про обов’язки органів державної влади вписувати обов’язки “простих смертних”.

Причому ми не вигадуємо велосипед, коли радимо відмовитись від ідеї саме спецзакону про протести! В 2011 році спеціальний доповідач ООН нарахував, що з 76 досліджених країн світу лише в третині був спеціальний закон. Зараз окрім України спецзакону суто про зібрання немає в таких унітарних європейських державах як Норвегія, Швеція, Ісландія, Ірландія, Італія, Греція. Якщо ж глянемо на складніші устрoї, то теж побачимо певні аналоги як в унітарних державах з автономіями (Данія, Великобританія крім Північної Ірландії), так і деяких федераціях (Бельгія). В частині з цих країн свободу зібрань досить жорстко регулюють в інших законах, в частині — майже не регулюють. І в останньому випадку насправді немає нічого дикого, бо держава може натомість регулювати складові свободи зібрань — свободу слова, свободу самовираження, свободу переміщення,  — уникаючи при цьому надмірного правового регулювання, бюрократизації права та інших ризиків.

Хочемо в Європу? То чому не запозичити звідти лише найкраще для наших реалій?

Нагадаю, що Революця Гідності була в великій мірі спричинена реакцією людей на поліцейське насильство — криваву зачистку Майдану від студентів в ніч на 30 листопада 2013 року, що відбувалося навіть без жодного рішення суду про заборону зібрання. То чи не вийде через майже три роки після тих подій так, що ми виходили на Майдан для того, щоб влада тепер била нас “по-закону”?

Михайло Лебедь, експерт правозахисної коаліції “Ні — поліцейській державі!”, sprotiv.org

Глава Нацполиции взяла к себе замом бизнес-партнера Авакова — Вадима Трояна. Подробности

Troyan-Vadym1

 

Глава Национальной полиции Украины Хатия Деканоидзе внесла кандидатуру Вадима Трояна на назначение первым заместителем главы Нацполиции.

Об этом на своей странице в Фейсбук написал известный журналист и эксперт Владимир Бойко, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

“Нарешті громадянка Республіки Грузія Деканоїдзе, яка незаконно обіймає посаду голови Національної поліції України, обрала собі першого заступника. Ним стане давній комерційний партнер Авакова Вадим Троян.

Троян у 2010 – 2012 роках очолював контрольоване Аваковим ТОВ «Одеські цифрові комунікації», яке надавало послуги під брендом «Тріолан» і формально належало партнеру Авакова – колишньому начальнику управління по справах преси та інформації Харківської ОДА Олександру Ліпчанському.

Внаслідок конфлікту між Ліпчанським і Аваковим у 2011 році (фактично за спиною Ліпчанського стояв Кернес) Аваков позбувся своєї частки в компанії, прямим наслідком чого стало припинення ТОВ «Одеські цифрові комунікації» трансляції передач належного Авакову телеканалу АТН. Але Троян зберіг вірність Авакову й у 2012 році звільнився з ТОВ «Одеські цифрові комунікації», натомість очоливши ТОВ «Сіті інвестком», що надає телекомунікаційні послуги в Київській області.

Після призначення Авакова міністром Троян був обласканий посадою начальника ГУ МВС України в Київській області. Тепер він іде на підвищення й фактично буде керувати поліцією: Деканоїдзе внесла кандидатуру Вадима Трояна на призначення першим заступником голови Національної поліції України”, – написал Бойко.

Напомним, что в начале 2015 года Деканоидзе была назначена советником министра внутренних дел Украины Арсена Авакова. А 4 ноября 2015 года на внеочередном заседании Кабинета министров Украины Деканоидзе была назначена главой Национальной полиции Украины.

Аваковщина. Замглавы Нацполиции Алексей Руденко построил шикарный дом под Киевом. Видео

Rudenko-Oleksyi1

 

Заместитель главы Национальной полиции Алексей Руденко построил огромный дом в закрытом дачном городке в селе Пуховка Броварского района на Киевщине, в котором также имеют недвижимость ряд бывших и нынешних правоохранителей.

Об этом сделали сюжет «Наші Гроші», сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Отмечается, что дом Руденко, площадью 430 квадратных метров, имеет три этажа и спуск для лодки.

Журналисты установили, что практически весь период строительства этого дома Руденко работал в структуре МВД и не занимался предпринимательством, как и его жена и сын.

Официальная биография чиновника гласит, что до 2010 года Руденко работал в структуре МВД: в уголовном розыске, после заместителем начальника ГУМВД в Киеве и начальником криминальной милиции. В 2010 году он уволился по собственному желанию, после чего оформил право собственности на указанный дом.  Тогда же правоохранитель приобрел новый внедорожник Audi Q7, а его сын Тарас – Mercedes ML 250. В последней декларации сын указан как инспектор  Киевской городской таможни с годовым доходом 28 тыс. грн.

После Майдана Руденко вернулся в органы, возглавил ГУБОП в звании генерал-майора и был назначен заместителем главы МВД Арсена Авакова.

В письменном ответе на запрос журналистов чиновник заявил, что начал строить дом в 2005 году, а доход его семьи во время службы в МВД был достаточным, чтобы закончить строительство. Также, по словам генерала полиции, обе машины были куплены из собственных сбережений за 300 тысяч гривен каждая.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: