Сообщения с тегами ‘#євромайдан’

90% «суддів Майдану» досі на своїх посадах, – правозахисники

pravosudya1-500x281

 

 

За 2 роки звільнили 34 суддів, які приймали неправомірні рішення стосовно активістів Євромайдану, що складає лише 10% від загальної кількості поданих скарг, повідомляє sprotiv.org.

Ще 29 суддів очікують фінального рішення.

Такі результати розгляду скарг Вищою радою правосуддя  (ВРП) оприлюднив адвокат, активіст ВГО «Автомайдан» Роман Маселко під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

«Навіть по тих 34 суддях, по яких є кінцеве рішення про звільнення, до кінця немає впевненості, що вони не продовжать ходити на роботу. Тому що останньою крапкою у звільненні судді є наказ голови суду», – зазначив він.

За його словами, всього є 64 подання про звільнення суддів. 31 суддю звільнили у 2016 році, у 2017 – лише трьох. Стосовно 90% подань про звільнення подані оскарження, остаточних рішень стосовно більшості з них немає.  Щодо 204 суддів ВРП відмовилася відкривати дисциплінарне провадження. Стосовно 68 суддів провадження відкрили, але у внесенні подання про звільнення відмовили. Подання про тимчасове відсторонення внесли стосовно 5 суддів.

«Мова йде виключно про репресивні рішення проти активістів, коли є всі підстави говорити про те, що це не було здійсненням правосуддя, тому що рішення приймалися у непроцесуальний спосіб, системно і по всій Україні», — зазначила на брифінгу голова громадської ради при Департаменті люстрації Міністерства юстиції України Тетяна Козаченко.

За її словами, такі судді мають нести кримінальну відповідальність.

«Громадськість звертається до Вищої ради правосуддя не виступати адвокатами судової системи, а виступати тим арбітром, який має забезпечити чистоту судової влади. Тому що наявність у лавах судової влади таких суддів унеможливлює здійснення правосуддя в країні», – наголосила Козаченко.

«Якщо 90% суддів, які виносили рішення щодо учасників Євромайдану, не покарані і не звільнені, це означає, що влада вважає, що вони чинили правильно, тобто винними і злочинцями були учасники Євромайдану. Це дає підстави вважати, що, якби Євромайдан відбувся сьогодні, судді діяли б так само», – у свою чергу підкреслила голова ГО «Громадський люстраційний комітет» Олександра Дрік.

Вона зауважила, що цей негативний тренд поширюється на всі спроби змін у судовій гілці влади загалом.

«Критично важливо довести до логічного завершення те, що розпочалося одразу після Євромайдану. Якщо цього не буде зроблено, це означає повернення до тієї ситуації, у якій розпочався Євромайдан. Цього не можна допустити», – говорить Олександра Дрік.

Аваковщина. У СІЗО повісили організатора побиття коханки Пашинського Тетяни Чорновол

Chornovil-Tetyana15-500x332

 

Олега Нетребка, організатора нападу на журналістку Тетяну Чорновол під час Євромайдану, повісили у камері СІЗО. Про це на своїй сторінці у Facebook написав народний депутат Віталій Купрій, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Отримав сьогодні інформацію, що організатора нападу на Тетяну Чорновол, кримінального авторитета Олега Нетребка (прізвисько „Нетрик“) повісили у камері СІЗО!» — йдеться у його повідомленні.

Купрій стверджує, що ще під час Майдану він знав деталі цього нападу, оскільки один із його учасників був його сусідом з міста Кам’янське.

«Саме Нетрик найняв банду з мого рідного міста на виконання цього злочину», — пише нардеп.

«Вбивство Нетрика в камері очікуване, саме він міг розповісти про злочини правоохоронців під час Революції гідності. Деякі з них досі перебувають на посадах. Ключового свідка у справі Майдану зачищено!» — додав він.

Тетяна Чорновол перебуває у близьких статевих стосунках з нардепом Сергієм Пашинським. Цей мафіозі разом зі своїм спільником з МВС Арсеном Аваковим заволодів за шахрайською схемою нафтопродуктами Сергія Курченка, обікравши державу на мільйони.

У #Порошенко знищили частину секретних документів, що стосуються злочинів проти #Євромайдан

poroshenko2004

 

Генпрокуратура заявляє, що адміністрація президента Порошенка знищила частину секретних документів СБУ щодо боротьби з тероризмом під час Євромайдану, а частину роздала колишнім співробітникам.

Про це йдеться в ухвалі суду від 31 березня 2017 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Згідно з нею, в рамках розслідування вбивств активістів Євромайдану Генпрокуратура, зокрема, досліджують обставини організації та проведення 18 і 19 лютого 2014 року силового розгону мітингувальників в центральній частині Києва силами і засобами СБУ і Міністерства внутрішніх справ, в тому числі шляхом проведення антитерористичної операції.

Під час досудового розслідування встановлено, що колишні посадові особи СБУ в листопаді 2013 року – лютому 2014 року інформували АП листами, повідомленнями, довідками про стан боротьби з тероризмом і про прийняті рішення щодо приведення сил і засобів суб’єктів боротьби з тероризмом в готовність «посилена» або «підвищена».

Частина зазначених документів була надана адміністрацією органу досудового розслідування і приєднана до матеріалів даної кримінальної виробництва.
Згідно з листом АП від 8 лютого 2017 року, ряд документів, в яких йдеться про кадрові переміщення в СБУ, містить конфіденційну інформацію і в даний час знаходиться в зазначеному відомстві.

У той же час, згідно з наданою інформацією, 15 документів знищені в установленому порядку, а 5 документів були видані працівникам АП, які вже не працюють у відомстві.

«Слідчий зазначає, що зазначені документи мають відношення до розслідуваних подій, мають гриф обмеженого доступу і можуть бути використані як докази в кримінальному провадженні», — сказано в судовому рішенні.

Слідчий висловив сумнів в тому, що зазначені документи знищені і попросив суд надати до них доступ.

Суд задовольнив клопотання і надав Генпрокуратурі доступ до документів, які зберігаються в адміністрації, і підтверджують знищення зазначених доповідних записок СБУ і передачу їх екс-співробітникам.

Десять беркутовцев, которые залили кровью #Майдан, получили гражданство России. Подробности

Berkut-Maidan1-500x277

 

Двенадцать экс-бойцов киевского спецподразделения «Беркут», которых подозревают в расстреле активистов Евромайдана, на данный момент проживают на территории России.

Десять из них получили российское гражданство, еще двоим предоставили разрешение на проживание в статусе беженцев, сообщил прокурор Департамента спецрасследований Генпрокуратуры Роман Псюк, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

«Есть официальный ответ от генеральной прокуратуры РФ. По состоянию на данный момент, 10 экс-бойцов спецроты „Беркут“ получили российское гражданство. Еще двое скрываются на территории РФ», — отметил он.

Всего в расстрелах подозреваются 23 экс-работников киевского «Беркута». 18 из них в розыске, пятеро сейчас на скамье подсудимых. Дело в отношении них слушается уже полтора года в Святошинском суде Киева.

Экс-командир спецроты киевского «Беркута» Дмитрий Садовник, который сбежал из-под домашнего ареста в сентябре 2014 получил российское гражданство уже через два месяца после побега.

Майданівець, фото якого облетіли увесь світ, заявив, що наказ бити студентів на Майдані віддав #Льовочкін

pobiti-maidanivci1-500x319

 

Майданівець, фото якого облетіли увесь світ, переосмислює події трирічної давнини, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Батько з сином, обидва із закривавленими обличчями, стоять перед беркутівцем на вулиці Інститутській у Києві. Цей знімок на початку 2014 року облетів увесь світ. Завдяки йому мільйони людей дізнались, що відбувається в Україні. Сьогодні чоловік з фото – Микола Кузнецов переосмислює події Майдану.

У своєму інтерв’ю для Радіо Свобода Кузнецов каже, що відбулася фальсифікація подій, які сталися три роки тому. «Студентів побили для того, щоб зібрався Майдан. Це очевидно. Це був план, за яким повинен був здійснитися державний переворот, щоб скинути Януковича», – переконаний Кузнецов.

На його думку, наказ бити людей віддала людина з близького оточення Януковича. Кузнецов прямо не називає прізвища, але з його слів зрозуміло, що він має на увазі Сергія Льовочкіна, колишнього керівника адміністрації президента.

«Коли били студентів? Били їх під камери „Інтера“. „Інтер“, відомо, кому належить. Так само наказ бити студентів віддала людина з оточення Фірташа. Били під камери, знімали», – впевнений майданівець.

Також Кузнецов не вірить, що за нинішньої влади та чинного генерального прокурора справа Майдану буде розслідувана і винні понесуть покарання.

«Ця людина була другою після Януковича за впливом у Партії регіонів. І не буде проти неї справ. Ніхто не посаджений, ніхто й не буде посаджений. Нинішній генеральний прокурор – він генеральний прокурор в піар-агентстві. Для людей це була Революція гідності – це безумовно, а для олігархів – це був переворот руками людей», – з сумом зазначив один із символів Євромайдану.

Генпрокурор #Луценко руйнує слідство навіть там, де воно було близьким до цілі

Lucenko-genprokuror1

 

Генеральний прокурор Юрій Луценко дає змогу корупціонерам уникнути покарання.

Про це заявив глава парламентського комітету з протидії корупції Єгор Соболєв, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Через піар у Facebook, через намагання показати, „що я роблю“, генеральний прокурор руйнує слідство навіть там, де воно було близьке до цілі. Проблема в тому, що нинішнє керівництво держави сприяє, саботує, щоб ніхто – ані з організаторів, ані з виконавців – не відповів за Євромайдан. Це тому, що вони й надалі є партнерами в дуже великому бізнесі з обкрадання держави», — сказав Соболєв.

Соболєв нагадав, що досі на посаді залишається глава Центрвиборчкому Михайло Охендовський, прізвище якого знайшли в амбарній книзі Партії регіонів.

«Найстрашніше серед того, що не зробив Луценко, — він довго не підписував підозру на Онищенка, який за цей час встиг долетіти до Лондона, сказати там, що його політично переслідують, звернутися по притулок й отримати імунітет. Якби не було звернення щодо притулку, то було б можливим затримання через Інтерпол. Луценко фактично дав йому час, щоб той вирішив свої справи. Друга річ – справа Гречківського, коли генпрокурор відрапортував, що член ВРЮ взяв хабара. Минуло два місяці, а Гречківський спокійно працює членом ВРЮ, яка тепер ребрендується до Вищої ради правосуддя», — зазначив Соболєв.

Спроба зрадити #Майдан №3587. Режим Порошенка хоче узаконити практику силового розгону мітингів. Законопроект. Розслідування

misce-protestu2-500x332

 

За інформацією моєї правозахисної коаліції, в жовтні-листопаді влада спробує проголосувати чотирнадцятий в історії України варіант проекту спеціального закону про мирні зібрання — законопроект № 3587. Це буде одразу після завершення засідання Венеційської комісії, де 3587 розглядатимуть.

Ухвалення попередньої версії цього проекту ми заблокували в жовтні 2013 року, за місяць до початку Євромайдану.

Тепер, щоб зупинити ухвалення 3587, ми разом із групою депутатів-практиків протестів зареєстрували альтернативний «законопроект-антонім» — № 3587-1, п’ятнадцятий в історії.

Разом з тим, ми виступаємо проти ухвалення будь-якого, навіть нашого проекту спецзакону. І пропонуємо безпечніший для українського суспільства шлях — внести зміни в уже наявні закони та переписати деякі підзаконні нормативно-правові акти. І відповідні законодавчі ініціативи ми вже реєструємо.

Чому? Бо ми бачимо небезпеку бюрократизації повідомчого порядку проведення зібрань в Україні аж до де-факто дозвільного, небезпеку систематичних звужень свободи зібрань і — як наслідок — свободи слова під час майбутніх політичних криз, небезпеку поступового перетворення української держави на поліцейську диктатуру однієї-двух (основної і сателіта) політичних сил.

Тепер поясню це все на прикладі головних загроз законопроекту № 3587 наших опонентів, які майже не змінилися з часів Януковича…

1. ЗАГРОЗА УЗАКОНЕННЯ СИЛОВИХ РОЗГОНІВ ЗІБРАНЬ

Нагадаю, що зовсім недавно силові розгони зібрань та невибіркове застосування міліцейського насилля спричинили Революцію Гідності і супроводжували чи не весь Майдан. Проте як тоді, так і зараз чинне законодавство України не дозволяє цього – правоохоронці мають право реагувати лише на конкретних правопорушників.

Що ж пропонує змінити законопроект № 3587? Нацполіція, Нацгвардія та інші правоохоронні органи на власний розсуд визначатимуть, чи «втратило зібрання мирний характер» і озвучуватимуть час, за який люди мусять розійтися (ст. 18 законопроекту 3587):

“Стаття 18. Дії Національної поліції та Національної гвардії України та інших правоохоронних органів у разі втрати зібранням мирного характеру
1. Національна поліція та Національна гвардія України, інші правоохоронні органи відповідно до компетенції оголошують про втрату зібранням мирного характеру, якщо його учасники масово застосовують насильство, або своїми діями перешкоджають затриманню осіб, що вчинаяють насильство в ході мирного зібрання, та якщо іншим чином припинити насильство не можливо.
2. В оголошенні про втрату зібранням мирного характеру правоохоронні органи повідомляють про:
1)  надання часу для залишення місця проведення зібрання для осіб, що не беруть участь у актах насильства;
2)  можливість реалізувати своє право на мирне зібрання таким чином, щоб не перешкоджати законним діями працівників правоохоронних органів, в тому числі шляхом проведення спонтанного зібрання.”

Чи є зібрання “спонтанним”, і чи відрізняється воно від “втрати зібранням мирного характеру”, судячи з тексту законопроекту, самовільно визначатимуть також правоохоронці. Але про це трохи згодом. Важливіше знати, що передбачено після того, як час “для залишення місця проведення зібрання” сплине. Відповідь на це питання дають чинні кримінальний і адміністративний кодекси.

По-перше, поліцейські та нацгвардійці будуть вважати, що учасники зібрання порушили саме законну вимогу розійтися (п. 1 ч. 3 ст. 6 законопроекту 3587):

“Учасник мирного зібрання ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ додержуватися вимог Конституції, ЦЬОГО ЗАКОНУ та інших законів України.”

Тому правоохоронці зможуть затримувати та силоміць розганяти усіх без розбору протестувальників.

За що затримувати? За «злісну непокору законному розпорядженню або вимозі» (ст. 185 КУпАП), «опір представникові правоохоронного органу» (ст. 342 ККУ) чи за юридично нечіткий спадок радянських часів – “хуліганство” (ст. 173 КУпАП або ст. 296 ККУ). Якщо ж під час мирного зібрання дійсно буде локально відбуватися якась бійка, то затримуватимуть всіх за “групове порушення громадського порядку” (ст. 293 ККУ), чи не менш розпливчасті “масові заворушення” (ст. 294 ККУ) – цю статтю останнім часом полюбляють інкримінувати учасникам зібрань, під час яких відбуваються правопорушення.

Тобто достатньо буде декількох провокаторів на мирному зібранні чи вигадки про них, щоб почати процедуру силового розгону і цілком законно застосовувати силу до навіть мирних протестувальників, які просто не слухаються.

Чому можливий саме силовий розгін? Якщо людей буде мало – то, звісно, будуть лише затримувати і пакувати в автозаки. Якщо ж людей буде більше – бити на бігу, вигадувати, за що затримали поранених, і потім брехати на суді, що відбувався, наприклад, «опір правоохоронцю».

Нічого не нагадує? Так, все це ми вже бачили під час Революції Гідності…

2. ЗАГРОЗА УЗАКОНЕННЯ «ДЕДЛАЙНУ» ДЛЯ ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО ЗІБРАННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ЗАБОРОНИ В БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ

Організатори зібрань зобов’язані будуть повідомляти про зібрання не пізніше, ніж за 48 годин до початку (ч. 1 ст. 7 законопроекту 3587):

“Організатор мирного зібрання письмово повідомляє про намір проведення мирного зібрання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніш як за сорок вісім годин до його початку.”

Нагадаю, що ще з часів ухвалення Конституції України і аж до сьогодні жодного законного «дедлайну» про час повідомлення на території країни не існує — владу про мирні зібрання можна повідомляти в будь-який момент до їх початку. Тому безліч мітингів відбувались і відбуваються просто тому, що їх не встигають заборонити підконтрольні владі суди.

Нещодавня конституційна реформа судоустрою з одного боку збільшила вплив президента на призначення суддів, і розширило можливості виконавчої влади для їх арешту, а з іншого — зовсім не торкнулася проблеми фактичного впливу на них місцевої влади. Тому «дедлайн» у 48 годин при невдалих наслідках як цієї реформи, так і децентралізації призведе до збільшення кількості політично вмотивованих судових заборон зібрань за політичними вказівками місцевої або центральної влади.

Автори 3587 також прагнуть, щоб суд отримав нові законні підстави заборонити мирне зібрання в будь-який момент до початку і під час зібрання за наявності «обставин, які зумовлюють необхідність звернення до суду» (абзац 4 ч. 1 п.п. б п. 1 ч. 2 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» законопроекту 3587):

“Позовну заяву має бути подано безпосередньо до адміністративного суду протягом двадцяти чотирьох годин після реєстрації повідомлення про проведення мирного зібрання.
Якщо ОБСТАВИНИ, ЯКІ ЗУМОВЛЮЮТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ виникли після закінчення цього строку, то позовну заяву може бути подано не пізніше двадцяти чотирьох годин З ДНЯ ВИНИКНЕННЯ ТАКИХ ОБСТАВИН незалежно від того, чи почалося мирне зібрання.”
Тобто математика репресій виглядатиме наступним чином. Наприклад, ви чесно подали повідомлення рівно за 48 годин до вашої акції. Далі міська влада відповідно або встигає подати позовну заяву в проміжок часу з 48 до 24 годин до вашого зібрання, або ні. Проте якщо не встигає — це не проблема для суду! Бо в проміжок часу з 24 години до початку акції і аж до її завершення міська влада може вигадати момент виникнення «обставин, які зумовлюють необхідність звернення до суду», чим надати собі додаткові 24 години для подання позову.

Тут варто згадати, що чинний Кодекс про адміністративне судочинство України взагалі гарантує, що без судового розгляду мають залишатися позовні заяви органів влади про обмеження права на мирні зібрання, які надійшли в суд в день проведення зібрання, або після цього (ч. 2 ст. 182 КАСУ). Але законопроект № 3587 пропонує дещо переформулювати цю норму і повністю нівелювати її значення можливістю забороняти в будь-який момент до початку і під час зібрання…

Усе це призведе до збільшення кількості затримань за невиконання рішень суддів (ст. 382 ККУ), за «організацію або проведення мирних зібрань всупереч встановленій судом забороні» (зміни законопроекту 3587 в ст. 185-1 КУпАП), або до вищезгаданої адміністративної чи кримінальної відповідальності всіх учасників зібрань (п. 4 ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 6 законопроекту 3587, ст. 185 КУпАП чи ст. 342 ККУ).

До того ж, несвоєчасність повідомлення про проведення мирного зібрання зможе буди додатковою підставою для судової заборони зібрання (ч. 7, ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587):

“Несвоєчасне подання повідомлення про проведення мирного зібрання не зумовлює його обмеження ЗА ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ, ВИЗНАЧЕНИХ частиною другою цієї статті.”

Тобто якщо ви не вкладетесь в дводенний “дедлайн”, і повідомили владу про мітинг, наприклад, за день, то суддя все одно може заборонити акцію, якщо вигадає, що запобігає “реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів” (п. 4 ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587) чи “порушенню основоположних прав та свобод людини” (п. 7 ч.2 ст. 16 законопроекту 3587).

З цього прикладу видно, що попри те, що проект № 3587 уточнює конституційні підстави для судових заборон (ст. 16 законопроекту 3587), це призведе лише до уточнених шаблонів заборонних рішень. Перш за все тому, що справжня ґрунтовна судова реформа в Україні ще не проведена.

Тут варто згадати, зокрема, практику застосування спеціального закону про протести Російської Федерації. Де-юре там суто декларативний повідомчий принцип проведення зібрань — необхідно повідомити владу про проведення в певні строки. Але де-факто — дозвільний принцип (треба просити дозволу), бо усі зібрання більше однієї людини мають пройти процедуру “узгодження” з місцевою владою. І зрозуміло, що “узгоджують” не всім.

Як бачимо, щось подібне, але за участю судів адміністративної юрисдикції, хочуть запровадити і в Україні.

Це помітили і в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини, яке нещодавно розкритикувало пропозицію законопроекту № 3587 про узаконення обов’язку повідомляти органи влади про мирні зібрання за два дні до їх початку. У доповіді Управління про ситуацію щодо дотримання прав людини в Україні в період із 16 листопада 2015 по 15 лютого 2016 року, зокрема, йдеться про те, що норма про 48-годинний “дедлайн” подання повідомлень в поєднанні з підставами для судових заборон може призвести до “довільної заборони або обмеження мирних зібрань, знеохочуючи легітимну протестну діяльність та надаючи широкі повноваження судам щодо обмеження законних протестів”.

3. «НЕБЕЗПЕЧНІ» ЗІБРАННЯ БЕЗ ПОВІДОМЛЕНЬ — ПРОТИЗАКОННІ

Кому нагадаю, а кому вперше повідомлю, що зараз ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22 та ч. 2 ст. 58 чинної Конституції гарантують нам проведення мирних зібрань, про які ми не повідомили. Щоправда правоохоронці не завжди розуміють зміст цих статей.

Що пропонує змінити законопроект 3587? Нацполіція, Нацгвардія та інші правоохоронні органи на місці вирішуватимуть, чи мають люди право проводити зібрання без попереднього повідомлення, бо «спонтанні» зібрання мають два критерії — «невідкладність» і «неможливість повідомити в строк» 48 годин (п. 5 ч. 1 ст. 1 законопроекту 3587):

“…спонтанне мирне зібрання – мирне зібрання, яке є засобом невідкладного реагування суспільства чи групи людей на певну подію або інформацію, та про що неможливо було повідомити у строк, встановлений цим Законом.”

Пояснюю логіку законопроекту в цьому питанні. По-перше, як вже було сказано, люди будуть змушені проводити зібрання лише у встановлених спецзаконом рамках (п. 1 ч. 2 ст. 5, п. 4 ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 6, законопроекту 3587):

“Організатор мирного зібрання має право:
1) проводити мирне зібрання у будь-якій формі ЗА УМОВИ ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНУ;”
“Учасник мирного зібрання має право: …
4) здійснювати інші дії, НЕ ЗАБОРОНЕНІ (НЕ ОБМЕЖЕНІ) ЗАКОНОМ чи рішенням суду, що набрало законної сили.
“Учасник мирного зібрання ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ додержуватися вимог Конституції, ЦЬОГО ЗАКОНУ та інших законів України.”

До того ж, згідно з текстом проекту 3587, лише правоохоронці будуть визначати на місці чи зібрання мирне, чи “втратило мирний характер”, чи воно “спонтанне” (п. 2 ч. 2 ст. 18 законопроекту 3587):

“В оголошенні про втрату зібранням мирного характеру правоохоронні органи повідомляють про: …
2). можливість реалізувати своє право на мирне зібрання таким чином, щоб не перешкоджати законним діями працівників правоохоронних органів, в тому числі шляхом проведення спонтанного зібрання.”

Тому якщо поліція чи нацгвардійці чомусь вирішать, що зібрання «неспонтанне», то зможуть затримати людей за «злісну непокору законному розпорядженню або вимозі» чи «опір представникові правоохоронного органу» (ст. 185 КУпАП, ст. 342 ККУ). Бо, наприклад, самовільно вирішать, що таке зібрання не є невідкладним, і що про нього таки можна було повідомити в строк (п. 5 ч. 1 ст. 1 законопроекту 3587).

Тобто, таку політично вмотивовану перевірку на «спонтанність» пройдуть далеко не всі протестувальники. А особливо важко людям буде доводити “спонтанність” свого зібрання, якщо вже після судової заборони вони все одно вийдуть на протест (зміни законопроекту 3587 в ст. 185-1 КУпАП, ст. 382 ККУ). Як було сказано вище, відсутність повідомлення про проведення мирного зібрання зможе бути додатковою підставою для такої заборони (ч. 7, ч. 2 ст. 16 законопроекту 3587).

Варто відмітити й те, що, на відміну від альтернативного 3587-1, проект № 3587 потурає байдикуванню правоохоронців, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Пропонується, щоб вони, як і раніше, лише чекали на повідомлення про мирні зібрання від їхніх організаторів (ст. 13 законопроекту 3587), і не мали жодного обов’язку на рівні законів України організувати свою роботу для самостійного пошуку інформації про проведення зібрань, зокрема, за допомогою мережі Інтернет. У той час як у прифронтових областях вже зараз існує практика самостійного пошуку інформації про проведення зібрань правоохоронними органами та спецслужбами. Змусили, зокрема, терористичні акти…

4. ЗАГРОЗА НОВИХ МІСЦЕВИХ ПОРЯДКІВ ПРОВЕДЕННЯ ЗІБРАНЬ

Почну з того, що сьогодні законодавство України не дозволяє місцевим органам влади визначати порядок організації та проведення мирних зібрань, визначати права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод, а також визначати основні обов’язки громадянина. Проте в неокупованій Росією частині України окремі органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи все одно час від часу, всупереч законодавству, це роблять.

Що пропонує проект 3587? Він передбачає можливість ухвалювати нові, вже законні акти місцевих органів влади – тепер відповідно до нового спеціального закону про мирні зібрання, у питаннях, які цей закон не регулюватиме (п. 4 ч. 2, ч. 4 і ч. 5 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» законопроекту 3587):

“До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: …
3) вирішення ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ ПРО СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ питань, пов’язаних із забезпеченням проведення мирних зібрань; вирішення відповідно до закону питань про проведення спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;”

Це може легітимізувати додаткову регламентацію актами органів місцевої влади ледь не всіх питань, про які забули згадати в спеціальному законі про зібрання. Наприклад, місцеві царьки зможуть регламентувати допустиму кількість учасників зібрань, або визначати місця, де встановлення наметів учасників “перешкоджає руху пішоходів та перекриває доступ до будівель” (ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 5 законопроекту 3587).

Нагадаю, що сьогодні в Україні лишилося близько 50 неконституційних «фільчиних грамот» органів місцевого самоврядування. Станом на червень 2014 року Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” зафіксував існування 53 таких актів в населених пунктах з числа 492 досліджених обласних, районних центрів та міст обласного підпорядкування (тобто 10,8%). Ці “фільчині грамоти” дістались нам як спадок Радянського Союзу — у 1988 році з метою придушення національно-визвольних рухів Президія Верховної Ради СРСР дозволила місцевій владі регламентувати порядок проведення мирних зібрань «з урахуванням місцевих умов». Але з моменту ухвалення Основного Закону України в 1996 році такі місцеві акти про зібрання є неконституційними (ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 39, ст. 75, ч. 1 ст. 92 Конституції). Тому ще з тих часів місцеві активісти, правозахисники чи політики поступово добилися відміни більшої частини тих «фільчиних грамот», зокрема, через суд. До того ж, далеко не в усіх містах, де «фільчині» лишились, вони заважають проводити зібрання – десь місцеве самоврядування про них просто забуло, а десь люди роками вперто ці акти ігнорують як злочинні накази (ч. 1 ст. 19, ст. 60 Конституції, ч. 2 ст. 41 ККУ). Наприклад, ігнорують їх в Києві та Харкові, де місцеві депутати досі не відмінили схожі неконституційні документи.

Цікаво, що спроби регулювати мирні зібрання органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами – це частина більш загальної проблеми правової безграмотності та нерозуміння того, що ми живемо в унітарній державі. Наприклад, навіть адміністрації деяких навчальних закладів всупереч законодавству у своїх актах теж регулюють свободу зібрань студентів на територіях ВНЗ! А політичні більшості депутатів окремих місцевих рад упродовж десятків років без жодних на те делегованих повноважень від Верховної Ради в неконституційний спосіб час від часу також забороняють опозиційні партії та запроваджують так звані комендантські години для громадян. Подібні нормативно-правові акти характерні для федеративних утворень, і, ймовірно, є наслідком багатолітнього інформаційного впливу Російської Федерації.

5. ЗАГРОЗА СПЕЦЗАКОНУ ЯК ТАКОГО

Хоч у прикінцевих і перехідних положеннях законопроекту № 3587 і запропоновані переважно прогресивні зміни в чинні закони України на тему свободи зібрань, проте небезпечною є саме його основна частина — «тіло» проекту спеціального закону про протести. Небезпечним є і ухвалення альтернативного проекту № 3587-1. Бо в пострадянських реаліях навіть ідеальне «тіло» законопроекту не є гарантією від подальших погіршень тексту – з часом туди можна понапихувати додаткові обов’язки протестувальників, які звузять зміст і обсяг поняття свободи зібрань.

Наші опоненти кажуть, що мати спеціальний закон про протести зручно. Мовляв, не треба буде, як зараз, вишукувати згадки про мирні зібрання в різних законах – все буде знаходитись в одному місці! Та це лише напівправда. Бо зручно буде не лише заглядати в один документ — зручно буде вносити туди все нові й нові обов’язки учасників зібрань голосами 226 депутатів ситуативної більшості Верховної Ради. Тому якщо в сучасній Україні будь-який, навіть ідеальний спецзакон про зібрання буде ухвалено, то з кожною новою політичною кризою влада буде вносити в нього все жорсткіші і жорсткіші зміни.

Така або схожа доля спіткала чи не всі інші пострадянські держави. Зокрема, починаючи з 2004 року за допомогою змін в вищезгаданий російський спеціальний закон режим Путіна планомірно звужує свободу зібрань, щоб робити беззубою будь-яку опозицію. Українське ж громадянське суспільство хоч і сильніше російського, але досі занадто слабке, щоб систематично протистояти подібним апетитам тієї чи іншої парламентської більшості.

Чому ми проти розширення кількості обов’язків учасників мирних зібрань? Бо чинні адміністративний та кримінальний кодекси і так мають цілий арсенал статей проти усіх можливих правопорушень. Частину з них я згадував вище, та нагадаю і про публічні заклики до сепаратизму (ст. 110 ККУ) чи введення російських військ (ст. 536 ККУ), публічне використання символіки комуністичного чи нацистського тоталітарних режимів (ст. 436-1 ККУ). Комусь і цього мало?

ІНШИЙ ШЛЯХ

Як вже було сказано вище, ми виступаємо за безпечніший для українського суспільства шлях — внести зміни у вже наявні закони. Перш за все, в профільні закони про обов’язки основних “гравців” в сфері зібрань з боку влади — закони «Про Національну поліцію», «Про Національну гвардію України» та Кодекс адміністративного судочинства. Зокрема, варто додати туди відповідно: прямий обов’язок захищати учасників будь-яких мирних зібрань, пряму заборону невибіркового застосування насильства та додаткові запобіжники від політично вмотивованих заборон зібрань. Також слід виправити радянські пережитики на тему зібрань, які досі містяться в низці законів. Слід переписати чи написати нові підзаконні акти-інструкції рівня МВС, Нацполіції і Нацгвардії про зважені дії їх співробітників в складних ситуаціях.

Проекти цих документів вже переважно розроблені моєю правозахисною коаліцією і готові як до реєстрації в українському парламенті, так і до спільного обговорення їх змісту з профільними органами виконавчої влади. Окрім цього, в Верховній Раді своєї черги вже зараз чекають ще п’ять “неспеціальних” законопроектів про зібрання: 1779, 2073, 2391, 2651 та 4479. Ось найбільш вдалі, розроблені в тому числі на основі напрацювань експертів нашої коаліції:
— законопроект № 4479 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо незастосування на території України окремих нормативно-правових актів комуністичного тоталітарного режиму та місцевого самоврядування, що суперечать Конституції та загрожують унітарному устрою України»;
— законопроект № 2391, «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях)»;
— законопроект № 1779, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прав громадян під час проведення мирних зібрань)».

Чому шлях “без спецзакону” безпечніший? Бо при бажанні погіршити наявні закони, обов’язки простих людей туди не особливо-то й впишеш. Це ж, зокрема, закони про поліцію, нацгвардію й суд! Наприклад, у новому законі про Нацполіцію прописано обов’язок людини власноруч показувати поліцейському вміст особистих речей або транспортного засобу під час процедури поверхневої перевірки. Але це чи не єдиний обов’язок “простого смертного” в профільному законі про обов’язки правоохоронців.

Певний ризик погіршення права на протест, звісно, залишиться. Але значно менший, ніж у випадку існування спеціального закону про обов’язки протестувальників. Наприклад, сумнозвісні “диктаторські закони 16 січня” 2014 року, які були скасовані після втечі Януковича, були змінами у вже наявні закони. Проте досі немає достеменних підтверджень, що Партія регіонів і КПУ тоді, буцім-то, мали необхідних 226 голосів для ухвалення. Що і стало однією з причин бунту майданівців на вулиці Грушевського! Тому поки ця чи майбутня влада не будує диктатуру стрімко як під час Революції Гідності, нам слід побоюватися не стільки різкої зміни законодавства на тему зібрань, скільки поступової — псування то одного закону, то іншого. Це дасть додатковий час для суспільних дискусій та громадсько-політичних кампаній, які допоможуть або запобігти регресу законодавства, або навіть прибрати вже ухвалені погіршення. Бо, повторюся, не прийнято в закони про обов’язки органів державної влади вписувати обов’язки “простих смертних”.

Причому ми не вигадуємо велосипед, коли радимо відмовитись від ідеї саме спецзакону про протести! В 2011 році спеціальний доповідач ООН нарахував, що з 76 досліджених країн світу лише в третині був спеціальний закон. Зараз окрім України спецзакону суто про зібрання немає в таких унітарних європейських державах як Норвегія, Швеція, Ісландія, Ірландія, Італія, Греція. Якщо ж глянемо на складніші устрoї, то теж побачимо певні аналоги як в унітарних державах з автономіями (Данія, Великобританія крім Північної Ірландії), так і деяких федераціях (Бельгія). В частині з цих країн свободу зібрань досить жорстко регулюють в інших законах, в частині — майже не регулюють. І в останньому випадку насправді немає нічого дикого, бо держава може натомість регулювати складові свободи зібрань — свободу слова, свободу самовираження, свободу переміщення,  — уникаючи при цьому надмірного правового регулювання, бюрократизації права та інших ризиків.

Хочемо в Європу? То чому не запозичити звідти лише найкраще для наших реалій?

Нагадаю, що Революця Гідності була в великій мірі спричинена реакцією людей на поліцейське насильство — криваву зачистку Майдану від студентів в ніч на 30 листопада 2013 року, що відбувалося навіть без жодного рішення суду про заборону зібрання. То чи не вийде через майже три роки після тих подій так, що ми виходили на Майдан для того, щоб влада тепер била нас “по-закону”?

Михайло Лебедь, експерт правозахисної коаліції “Ні — поліцейській державі!”, sprotiv.org

Порошенко працевлаштував у НКРЕ рейдера з «лужніковського» злочинного угрупування Валерія Тарасюка. Депутатське звернення

Tarasuk-Valeryi1-500x360

 

Україна у війні. Майже щодня гинуть герої. А в цей час відбувається тиха окупація — на важливі посади в енергетиці призначаються ставленики російських олігархів. Сьогодні, хочу розповісти про Валерія Тарасюка, якого Президент призначив членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарасюк Валерій Володимирович відомий тим, що в 2006 році він особисто приймав активну участь у рейдерському злочинному захопленні приміщення Готельного комплексу «Русь» (м.Київ), яке було вчинено організованою злочинною групою «Лужниківська» (Російська Федерація). Лідером цієї групи є Олександр Бабаков, депутат Госдуми РФ, який голосував за анексію Криму. Бабаков є співвласником 10 обленерго в Україні, його інтереси тут представляє компанія «VS energy», де віце-президентом довший час працював герой нашого звернення Валерій Тарасюк.

Даний факт участі Тарасюка у рейдерському захоплені «Русі» є беззаперечним, не викликає жодних сумнівів і повністю підтверджується відеозаписом, який був відзнятий під час фізичного штурму готелю бабаковськими бандитами.

“]

Цікавим є той факт, що саме в готелях захоплених за допомогою Тарасюка російськими рейдерами Бабаков розселив тітушок, зокрема бойовиків «Оплоту», які вбивали активістів Євромайдану.

Про особливі та довірливі зв’язки Тарасюка Валерія Володимировича з російським кримінальним авторитетом Олександром Бабаковим свідчить і такий загально відомий та беззаперечний факт, що Тарасюк Валерій Володимирович свого часу працював на посаді віце-президента в компанії «ВС Енерджи Інтернешнл Україна», про яку зазначено вище.

Сам факт зайняття Тарасюком Валерієм Володимировичем такої важливої та впливової посади, як віце-президент компанії ТОВ «ВС Енерджи Інтернешнл Україна», означає наявність особливо довірливих відносин та зв’язків між ним та російським кримінальним авторитетом Олександром Бабаковим.

Tarasuk-Valeryi2-500x375

Tarasuk-Valeryi3-500x375

 

Участь Тарасюка Валерія Володимировича у вчиненні злочинів у складі російської ОПГ «Лужниківська» означає наявність у даної ОПГ засобів впливу на нього як нинішнього державного службовця, що входить до складу такого важливого та впливового органу, як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. На це ж вказує і наявність у нього особливих та довірливих відносин з російським кримінальним авторитетом Олександром Бабаковим, які Тарасюк Валерій Володимирович намагається приховати.

В умовах фактичної війни з країною-агресором, беручи до уваги темне минуле та викладені вище ганебні факти сумнівної протиправної діяльності та сумнівних зв’язків Тарасюка Валерія Володимировича з представниками російського організованого кримінального середовища, яке має істотні та великі інтереси якраз в сфері енергетики народні депутати України — представники Міжфракційного об’єднання «Самооборона Майдану» звернулись до Президента з пропозицією розглянути питання щодо звільнення Тарасюка Валерія Володимировича з займаної посади.

Ми вважаємо, що в Україні є велика кількість набагато більш достойних, професійних, досвідчених та компетентних людей, які мають гарну та позитивну репутацію та не мають сумнівних зв’язків з російською ОПГ «Лужниківська» і які можуть працювати в НКРЕ.

З урахуванням наведеного, керуючись Законом України «Про статус народного депутата України» депутати — самооборонівці вимагають від Президента України звільнити Тарасюка Валерія Володимировича з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Звернення підписали: А.Левус, І. Лапін, М. Величкович, М.Бондар, О.Медуниця, С. Висоцький.

Боротьба з тихою окупацією лише починається. Без очищення тилу від російських маріонеток перемоги на фронті не буде. Сподіваємось, це розуміє й сам Президент.

Tarasuk-Valeryi4

Tarasuk-Valeryi5

Tarasuk-Valeryi6

Андрій Левус, голова підкомітету держбезпеки Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони, Національне бюро розслідувань України

Как Шилова на деньги регионалки Бахтеевой пыталась разобрать баррикаду на #Євромайдан Видео

Депутат Днепропетровского облсовета Виктория Шилова попыталась разобрать одну из баррикад на киевском Майдане.

Об этом сообщила нардеп Ирина Геращенко.

«Выяснилось, что это бабушки-участницы всех антимайданов под руководством некоей Шиловой пытались начать разбирать баррикады. Увидели камеры и отряды самообороны — спрятались под зонты. «Киевляночки», дорогие, когда делаешь доброе дело, да еще и «не за деньги» — лицо не прячут. Боюсь, сегодня они не отработали свой гонорар», — подчеркнула в одной из соцсетей Геращенко.

Столкновения на баррикадах перед КГГА

 

 

Напомним, в Днепропетровский облсовет Шилова была избрана от партии регионов, из которой ее затем исключили.

На довыборах в декабре 2013 года баллотировалась в Верховную Раду по 223-у округу в Киеве от Радикальной партии, из которой ее позже также изгнали.

Уроженка Новомосковска (Днепропетровская область).

Напомним, что ранее Национальное бюро расследований Украины сообщало, что креативная Татьяна Бахтеева решила «радикально» использовать Олега Ляшка, подкинув ему деньжат на пиар и выборы его кандидатов.

 

 

Так политическая проститутка Шилова, назвавшись лидером социального движения «За здоровую нацию!», недавно провела на деньги Бахтеевой митинг перед стенами МОЗа и забросала портреты Богатыревой помидорами, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

 

Наталья Кличко на #Євромайдан простила мужа-бабника? Расследование. 3 фото

Итак, Наталья Кличко на Майдане рядом с мужем. То есть простила? Напомню, появившийся в сети архив переписки Виталия Кличко за последние пять лет с взломанного хакерами почтового ящика, пролил свет на некоторые аспекты личной жизни оппозиционного политика. Как следует из его писем и фотографий, за это время (2009—2013 гг.), состоя в браке и имея трех детей с Наталией Кличко, лидер УДАРакрутил романы еще как минимум с пятью дамами, одной из которых сделал внебрачного сына и малодушно отказался от него. Появившуюся в открытом доступе переписку ни Виталий Кличко, ни его супруга никак не прокомментировали, предпочтя отмолчаться.

3 декабря вечером лидер УДАР появился вместе с женой и братом Владимиром на Евромайдане. Если посмотрим внимательно видео их совместного похода по Майдану с последующим выступлением на сцене, обращают на себя внимания робкие попытки Виталия Кличко приобнять жену на людях, от которых та очень аккуратно уклоняется. Из чего можно сделать вывод, что Наталья приехала из Гамбурга «отбыть номер» рядом с мужем. Вышел еще один казус. Виталий в который раз уже продемонстрировал, что он не в курсе, чем живет его благоверная. Нечто подобное уже было, когда он давал интервью Кате Осадчей в программе «Светская жизнь» (видео).

Вот и сейчас, Виталий Кличко анонсировал участникам Евромайдана песенное выступление своей жены и заявил: «Наташа, поет только дома. Такие концерты – чрезвычайное событие…». Наталье пришлось его опровергнуть прямо со сцены, скомкано ответив: «Не только дома…». Для Натальи песенное творчество – это то дело, которым она живет уже немало лет. И поэтому выступить перед многочисленным Майданом, еще и с трансляцией на всю Украину, а то и на весь мир – это такой же шанс отпиарить себя как певицу, как и выступление перед боксерским поединком мужа накануне парламентских выборов. Только тогда, такой пиар-ход был нужен в большей степени самому Виталию.

Из кругов близких к семье Кличко стало известно, что Виталий долгое время запрещал Наталье делать певческую карьеру, настаивая на том, чтобы она воспитывала детей. На этой почве возникали серьезные ссоры и даже были порывы развестись со стороны Натальи. Также Виталий категорически отказывался финансировать музыкальный проект жены, на это ему всегда было жалко денег, т.к. считал это бесперспективным занятием. Думаю, особенно обидно должно быть Наталье Кличко, если учесть, что из опубликованной переписки становится ясно, что ее муж в то же самое время, выступил спонсором двух певиц из числа своих любовниц – Анны Бастон и Миланы, которым проплачивал корпоративы в своих закрытых клубах сети «Сенатор», запись их видео-клипов, раскрутку треков на радио и ТВ. О такой помощи мужа в своей певческой карьере Наталья только и могла что мечтать.

Впрочем, уже несколько лет Виталий лишь изредка награждает супругу своим звездным вниманием, о чем свидетельствует его переписка. Наталья же тем временем усиленно занималась вокалом, всячески раскручивала своими силами собственный музыкальный проект. Еще в начале 2012 года она поведала в упомянутом интервью Осадчей о том, что сама пишет песни, и уже сделала несколько камерных выступлений со своей музыкальной группой.

А две недели назад 19 ноября в интервью немецкой газете «HamburgerMorgenpost»Наталья Кличко анонсировала выход своего сольного альбома в 2014 году. Публикация указанного интервью была сопровождена такой вот фотографией с интересной подписью: «С 1996 года Виталий и Наталья в браке. Пара живет со своими тремя детьми в Гамбурге».

 

Seit 1996 sind Vitali und Natalia Klitschko verheiratet. Das Paar lebt mit seinen drei Kindern in Hamburg. Foto: picture-alliance

 

Наверное, немецким журналистам виднее, где все-таки живет Виталий Кличко, или же будущий кандидат в президенты Украины будет судиться с гамбургской газетой за такое утверждение, как за клевету?

В этом интервью жена чемпиона также анонсировала свой большой концерт в Гамбурге при поддержке немецкого Фонда «Фитокидс» (Phytokids-Stiftung). Как рассказала Наталия Кличко в этом интервью, она активно присоединилась к работе указанного Фонда, основная задача которого – это помощь детям, попавшим в затруднительные жизненные ситуации. Фонд «Фитокидс» учредил немецкий миллиардер Михаель Попп (Michael Popp), собственник фармацевтического концерна Bionorica SE. Отвечая на вопросы газеты, Наталья сообщила следующее: «Я же знала, что некоторым детям на моей украинской родине живется плохо. Однако когда становишься очевидцем этого на месте (в Германии – авт.), это уже нечто иное. Слезы наворачиваются… Для этого не нужно смотреть на Африку, Азию или Восточную Европу – в Германии также есть ужасные судьбы. Неимоверно, как много детей голодных и побитых…».

Воистину, патриотичней слов из уст потенциальной украинской «Первой Леди» трудно представить. Ну, ладно-то, слова, но дальше идут поступки, безусловно благородные и гуманные, только никак не связанные с Украиной.

На сайте самого Фонда «Фитокидс» о последнем мероприятии для детей, прошедшем 16 ноября,  рассказывается в статье под названием «Пировать ради хорошей цели», в которой сообщается, что для 44 богатых гостей был устроен благотворительный ужин с изысканными блюдами и дегустацией элитных вин с Мальорки. Потенциальных спонсоров было проинформировано о заложенном фундаменте для проведения трех проектов, а именно: «организация досуга на каникулах для обделенных детей города Зульцбах-Розенберг, финансирование Фитоленда (центра досуга для детей – авт.) в городе Гельзенкирхен и содержание мобильных пунктов помощи в гамбургских спальных кварталах».

Во время ужина перед толстосумами выступила Наталия Кличко. Это описывается так: «Настоящий сюрприз пережили гости, когда Наталья Кличко исполнила песню. Многие этого не знали, но она поет чудесно. 29 ноября 2013 года она даст концерт в гамбургском «TheBox». Сборы от этого концерта она также передаст на благотворительность в Фонд «Фитокидс» для реализации проекта в Гамбурге». В общей сложности растроганные пением Натальи состоятельные бюргеры скинулись за ужином на немецких детей на общую сумму 32800 евро. Для подтверждения присутствия на благотворительном мероприятии жены прославленного боксера и известной в Гамбурге персоны сайт немецкого Фонда поместил эту фотографию:

 

 

 

По информации, анонсированный благотворительный концерт Натальи Кличко для немецких меценатов под эгидой «Фитокидса» благополучно состоялся в Гамбурге и собранные деньги переданы на помощь немецким детям, которым нужно как-то организовать досуг на школьных каникулах.

Из всего вышеизложенного возникает вопрос, а как же Украина? Как украинские обездоленные дети? Собирается ли потенциальная «Первая Леди» и в их судьбе тоже поучаствовать?

Или громкие слова Виталия Кличко перед выступлением своей супруги на Евромайдане «У нас одна страна, и нам в ней жить!» относились не к Украине, а, например, к Германии?

А если же все-таки к Украине, то кого из троих, стоящих в тот момент на сцене, он имел в виду, говоря о «нас»: себя, свою жену или брата Владимира? Кто из них здесь живет или собирается жить?

 

Максим Кадыренко, Национальное бюро расследований Украины

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: