Сообщения с тегами ‘Порошенко’

Вызов Коломойского

Kolomoyskiy5Мне все равно, сколько раз Коломойский назовет меня и моего друга Мустафу «гандоном», а сколько раз Филатов напишет в фейсбуке, что я «идиот».

Знаете, почему? Потому что я ни на секунду не обольщаюсь и знаю цену этим людям, много лет отслеживая их поступки в политике и бизнесе.

Можно долго говорить о том, что Коломойский спас Украину от армии Путина и собирать тысячи лайков в фейсбуке. Но пора называть вещи своими именами – Коломойский и его заместители уже неприкрыто шантажируют киевскую власть.

Их задача – получить карт-бланш на управление Днепропетровской областью, сделать из нее личное феодальное владение, которое они будут контролировать при помощи своих же личных армий.

И не нужно обижаться – именно так возник Кадыров в Чечне. И именно с этого зарождалось движение «Хезболла» в Ливане – из-за неспособности Бейрута противостоять Израилю во время войны 1982 года. А сегодня они контролируют часть территории страны и участвует в политике как партия – но с оружием в руках.

Причем Коломойский уже не скрывает своих амбиций.

Несколько дней назад Филатов написал, что к нему обращаются бойцы его батальонов, встревоженные, не собирается ли Порошенко уволить Коломойского. Мол, гремят оружием и обещают уйти в партизаны. А некие «активисты» – поджечь Днепропетровскую областную администрацию, если Порошенко уволит Коломойского.

Filatov-Boris2

Задумайтесь, это пишет не фейсбук-тролль, а государственный чиновник, который прямо угрожает своему руководителю – президенту Украины!

Филатов является рупором Коломойского в социальных сетях. Люди восхищаются его брутальными постами в фейсбуке, полными мачизма, не разбираясь в прошлом этого человека.

Например, мало кто знает, что в свое время Филатов работал юристом в корпорации ЕЭСУ и по долгу службы был хорошо информирован о структуре собственности своего работодателя. И вот однажды в руках Геннадия Корбана оказалась вся инсайдерская информация о том, как Юлия Тимошенко владела Южным ГОКом. Предприятие сменило собственников в результате рейдерской атаки под прикрытием боевиков из фирмы Коломойского «Б.О.Г.». Актив стоимостью в несколько миллиардов долларов оказался в руках Коломойского.

Опыт Корбана и Филатова в переделе собственности огромен. Их принцип прост – они находят жертву, нападение на которую не должно вызывать сочувствия в глазах общественности. Или которого они смогут затоптать с помощью медиа-империи Коломойского. Одной из их жертв был Павел Лазаренко, который был неспособен защищаться, находясь в Америке под стражей. Уверовав в свои таланты, Корбан и Филатов даже пытались стать участниками американского процесса над Лазаренко, однако судья окружного суда из Сан-Франциско опустил их на землю, не подпустив к процессу.

Вчера ночью Филатов обнародовал идею о том, что надо забрать активы у тех, кого они посчитают пособниками сепаратистов. Список перечисленных Филатовым предприятий – «десятки заводов, энергокомпаний, Укртелеком» – указывает на то, что атаковать они будут Ахметова. Цинизм же в том, что новыми владельцами должны стать – ну, конечно же, не Коломойский, а «ветераны АТО». Очень удобное прикрытие. По документам у нас и владельцем компании УкрНефть является государство – главный актив Коломойского, приносящий ему миллиарды.

Filatov-Boris3

То, что вы сейчас видите – это называется «подготовка общественного мнения к переделу собственности». Коломойского и его заместителей заносит, а местное население лепит новый культ личности, которого не было в Днепропетровской области со времен того же Павла Лазаренко.

Если Коломойский и остановил зародки сепаратизма – хотя его масштабы были несравнимы с донецким и луганским – это не дает ему карт-бланш на право делать то, что взбредет в голову.

И вдумайтесь, почему мы не слышим запорожского или харьковского губернаторов, которые тоже могли бы бить себя в грудь со словами «я остановил сепаратистов» и забирать бизнес-активы тех, кого Коломойский самолично определит в сепаратисты?

При этом Коломойский опять прикрывается своими вооруженными людьми, говоря о том, что именно они будут требовать передела собственности. «Ты вообще понимаешь, КАКИЕ вопросы парни начнут задавать власти, когда вернутся с фронта?» – пересказывает Филатов его слова.

Понятно, что задавать свои вопросы «парни» смогут, только направив дуло в лицо.

Но решать, какие предприятия должны быть реприватизированы – это функция государства, прокуратуры и судебной власти, а не Коломойского. Решать, кто должен работать губернатором – это право президента, но не Коломойского. Ходить с оружием в руках – это тоже привелегия вооруженных сил и милиции, но не частных армий Коломойского.

Поэтому решить проблему Коломойского – это вызов для Порошенко, с которым он столкнется уже в ближайшие месяцы. Вызов, от которого зависит успешность всего президентства Порошенко.

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

Процес ратифікації Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною гальмує президент #Порошенко. Розслідування

Poroshenko-Petro51Як відомо, 27 червня 2014 року в Брюсселі було нарешті завершено процедуру підписання Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною. Здавалося, її ратифікація Верховною радою мала б відбутися ледь не наступного дня, адже цей вже багатостраждальний договір став справжнім символом боротьби української нації за незалежність країни та її повернення до Європи.

Проте не так сталося, як гадалося.

Того ж дня — 27 червня, одночасно з українською –  було також підписано угоди з Молдовою та Грузією. Ця синхронність дає нам змогу порівняти темпи Києва та сусідніх столиць.

Порівняння не на нашу користь. Більше того, навіть наші європейські партнери (від яких ми чекали серйозної затримки!) діють швидше за нас.

Молдова вже завершила процедуру, ратифікувавши свою угоду. Румунія ратифікувала всі три угоди – з Молдовою, Україною та Грузією. Швидке завершення процедури анонсувала Грузія, а також держави Балтії.

Схоже, більшість інших підписантів (країн-членів ЄС) також не забаряться.

Між тим президент Україні від початку став говорити про наступну сесію парламенту! А зараз, після того як громадськість змусила депутатів відмовитися від літніх канікул, прикриваємось якоюсь міфічною «технічною» підготовкою пакету документів, який необхідно внести на Грушевського.

Насправді ж усе чітко прописано в законі про міжнародні договори України.

Жодних складнощів, які б виправдовували затримку, не існує в природі.

Тим більше, що Київ вже має практику оперативної ратифікації — навіть під градом яєць та вибухи петард — таких ганебних документів, як сумнозвісні харківські угоди. Тобто насправді технічних проблем немає!

То в чому ж суть проблеми? Спробуємо розібратися, відштовхуючись від положень згаданого Закону.

Мовою оригіналу

Питання ратифікації міжнародних договорів регулюється статтею 9 закону про міжнародні договори. Є три ключові елементи самого процесу.

По-перше, визначення суб’єктного складу, іншими словами — хто й за що відповідає. Згідно з підпунктом «а» пункту 3 цієї статті «пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору, укладеного від імені України, подаються Міністерством закордонних справ України протягом шести місяців президенту України».

Це означає, що тиск громадськості на народних депутатів – це, за великим рахунком, холостий постріл.

Процес нині гальмує не Верховна рада.

По-друге, має відбутися підготовка документів, необхідних для формування пропозиції щодо ратифікації. Їх перелік визначено пунктом 4 згаданої статті. А саме: а) подання президентові України; б) проект подання Верховній раді; в) проект закону про ратифікацію міжнародного договору України; г) текст міжнародного договору; ґ) довідка про погодження проекту закону зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади; д) супровідна (пояснювальна) записка, в якій обґрунтовується доцільність укладення міжнародного договору України, визначаються його вірогідні політичні, правові, соціально-економічні, гуманітарні та інші наслідки, а також суб’єкти виконання міжнародного договору України; е) фінансово-економічне обґрунтування; є) порівняльна таблиця — в разі подання пропозицій щодо ратифікації міжнародного договору України, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів або яким вносяться зміни до іншого міжнародного договору України; ж) електронні версії текстів документів, зазначених у пунктах «б», «в», «г» та «є» цієї частини.

Перелік ніби довгий, але не складний для підготовки.

По-третє, потрібно безпосередньо внести міжнародний договір на ратифікацію до Верховної ради. Згідно з пунктом 6 статті 9, рішення про внесення до порядку денного законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору ухвалює президент України.

Цілком очевидно, що глава держави, якого було обрано в тому числі за його проєвропейськість, не потребує багато часу для цього.

Замість висновків

Отже, за бажання, всю цю процедуру пройти нескладно.

Сама «технічна» підготовка пакету документів, який подається президенту, займає один-два дні, адже для міністерства закордонних справ це звична процедура.

Дещо заскладним, на перший погляд, видається процедура його погодження із зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, адже Угода про асоціацію стосується компетенції практично всіх органів виконавчої влади.

Проте, враховуючи виключну важливість для України цього міжнародного договору та значний суспільний резонанс, який може бути викликаний зволіканням з вирішенням цього питання, можна було б провести спеціальне розширене засідання Кабінету міністрів за участі президента, під час якого завізувати законопроект і одразу внести його на розгляд до Верховної ради України.

До речі, саме таким шляхом пішла Молдова, де не полінувалися провести екстрене засідання уряду вже 28 червня, в суботу – тобто наступного дня після повернення прем’єра з Брюсселю.

Насправді, справа за малим — продемонструвати політичну волю, необхідну для забезпечення невідкладної ратифікації Угоди про асоціацію, відмовитися від надуманих «технічних» excuses, і вирішити питання по суті.
Суспільство чекає.

Вадим Трюхан, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (2008—2010 рр.), член делегацій України на переговорах з ЄС щодо Угоди про асоціацію та Угоди про спільний авіаційний простір (2007—2010 рр.), головний експерт робочої групи з європейської інтеграції Реанімаційного пакету реформ

Перші призначення Порошенка: бізнес-партнери і любі друзі Медведчука та Черновецького. 2 фото

Борис Ложкін та Віктор Медведчук

Борис Ложкін та Віктор Медведчук

Керувати адміністрацією президента Петро Порошенко призначив свого друга і бізнес-партнера медіамагната Бориса Ложкіна.

Своє багатство теперішній голова АП мультимільйонер Борис Ложкін заробив на медіа. Маючи 18 років, у 1989 році Ложкін створив першу в Харкові мережу з продажу газет і журналів. А вже через рік вклав зароблені кошти в комерційну газету АТВ. Потім були інші медіа-проекти і зрештою — створення одного з найуспішніших медіахолдингів України — UMH Group.

UMH Group об’єднує медіапроекти в сегментах преси, радіо та інтернету в Україні та Росії. Серед найбільш відомих видань — «Кореспондент», Forbes, «Теленеделя», «Комсомольська правда в Україні», «Аргументи і факти в Україні», «Команда», «Футбол». Володіє також «Нашим радіо», «Авторадіо», «Європа Плюс», «Ретро FM», «Радіо Алла» та рядом локальних станцій. Партнерами UMH в медіабізнесі з неконтрольними частками є Ігор Суркіс (радіо «Динамо»), Геннадій Боголюбов (газета «Комсомольська правда»), група СКМ (холдинг United Online Ventures, контролюючий інтернет-портали bigmir.net, tochka.net і i.ua ).

У 2013 році журнал «Фокус» оцінив стан Бориса Ложкіна в $126,4 млн (101 місце рейтингу «200 найбагатших людей України»).

UMH Group був проданий у 2013 році корпорації ВЕТЕК, якою володіє молодий олігарх «Сім’ї» Януковича Сергій Курченко.

Із Порошенком Ложкіна поєднують бізнес-зв’язки. 13 квітня 2011 Порошенко та Ложкін спільно придбали акції медіа-компанії KP media (власник Інтернет-порталів BigMir.net, Korrespondent.net, Ricardo.com.ua, Novynar.com.ua, Політорг.net.). Минулого року Порошенко продав свою долю у цій компанії Ложкіну. Крім того, Порошенко і Ложкін спільно володіли станціями «Наше радіо», «Ретро FM», «Next».

Указом № 521/2014 Олега Рафальського призначено заступником глави адміністрації президента України.

Про Рафальського відомо те, що він вже працював в АП за часів Леоніда Кучми на посаді керівника Головного управління з питань внутрішньої політики. У той час адміністрацією керував Віктор Медведчук. Після помаранчевої революції був звільнений з АП. Після року роботи провідним науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України у жовтні 2006 року Рафальський повернувся у владу.

Його призначили заступником керівника апарату прем’єр-міністра України секретаріату Кабінету міністрів. Уряд у той час очолював Віктор Янукович. Рафальський пішов з цієї посади разом із відставкою Януковича у 2007.

У партії регіонів про Рафальського не забули. У 2008 році його призначили першим заступником завідувача секретаріату депутатської фракції партії регіонів апарату Верховної Ради України.

Із 2010 року він повертається в АП на посаду заступника голови — керівника Головного управління документального забезпечення.

26 лютого 2014 року в.о. президента України Олександр Турчинов призначив Рафальського тимчасовим виконувачем обов’язки голови АП.

Рафальського вважають близьким до колишнього глави АП часів Віктора Януковича Сергія Льовочкіна.

Державне управління справами Порошенко віддав 30 річному вінничанину Сергію Березенкові. У 2006 році він закінчив факультет економічних наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Березенка привів у команду Порошенка давній друг нового президента Анатолій Матвієнко, колишній голова Вінницької ОДА та лідер партії «Собор». Березенко є його племінником.

Ще у студентські роки Березенко вступив до партії «Український Молодіжний Собор», а потім навіть став заступником її голови, а потім деякий час навіть очолював партію.

Ця партія активно підтримувала тодішнього мера Києва Леоніда Черновецького.

Сергій Березенко

Сергій Березенко

У лютому 2006 року Березенко очолив молодіжне крило Блоку Леоніда Черновецького.

З червня 2006 Сергій Березенко працював радником Київського міського голови з питань сім’ї, молоді, спорту та туризму. У той час він зав’язав дружбу із тодішнім секретарем Київради Олесем Довгим.

З вересня 2006 року очолював Головне управління у справах сім’ї та молоді Київської міської державної адміністрації.

Сергій Березенко навіть був депутатом Київської міської ради п’ятого скликання (2006 — 2011 років) від фракції «Блок Леоніда Черновецького».

«Українська правда» у матеріалі 28 березня писала, що Березенко розвивав мережу виборчих штабів Петра Порошенка.

Петро Порошенко також призначив Геннадія Зубка першим заступником голови АП. До того Зубко керував обласним штабом кандидата в президенти Петра Порошенка в Житомирській області, де отримав підтримку 58,64% виборців.

Останні два тижні Зубко встиг пропрацювати керівником Державного управління справами.

2012 року Геннадій Зубко був обраний до Верховної Ради по мажоритарному окрузі №62 (м. Житомир) від ВО «Батьківщина».

Зубко «засвітився» в скандалі із призначенням нового директора Житомирського лікеро-горілчаного заводу.

17 травня новий директор заводу, якого призначив керівник Державного управління справами намагався потрапити на місце роботи. Але працівники підприємства завадили йому це зробити. Пізніше Зубко пояснив новому директорові від імені колективу, що люди хочуть аби нового керівника погодили з ними, бо бояться, що невідома людина доведе підприємство до банкрутства.

У мережі YouTube є відео, де Зубко, якого запросили на збори трудового колективу заводу, говорить із головою адміністрації президента Сергієм Пашинським. Останній звинувачує Зубка у використанні ситуації на заводі для агітації за Порошенка. Натомість Зубко пропонував відправити для зустрічі з колективом, якому, за словами Пашинського «промили мізки», в.о. керівника ДУС Чернецького.

Пізніше Пашинський сказав журналістам: «Мені дуже сумно, що мій колега депутат Зубко, прикриваючись трудовим колективом просто організував злочинну групу. Дуже просто взяти пару людей, дати їм гроші, вкрадені в держави, дуже просто корумпувати засоби масової інформації — така інформація теж у нас є».

Подейкують, що призначення на посаду голови ДУС Геннадія Зубка пов’язане із Житомирським лікеро-горілчаним заводом, який належить ДУСі. Зубко хотів залишити лояльний до нього менеджмент і тому Порошенко попросив Турчинова призначити Зубка.

Посаду першого помічника президента обійняв 42-річний кадровий дипломат Юрій Оніщенко. Два останні роки Оніщенко працював Надзвичайним і повноважним послом України в Королівстві Норвегія. До того був директором департаменту секретаріату міністра МЗС України. Із 2005 до 2009 працював у представництві України в ООН. Спершу радником, а потім заступником представника.

Прес-службу Петра Порошенка буде очолювати професійний тележурналіст, обличчя 5 каналу Святослав Цеголко. У 1996 році він почав працювати у Львові журналістом газети «Разом». Потім був «Поступ», «За вільну Україну», радіо «Люкс ФМ», а з 2004 року Цеголко працює у Києві на 5 каналі.

Юлія Турбаєвська, Національне бюро розслідувань України

Головою адміністрації Порошенка призначений кремлівський агент впливу Ложкін. 2 фото. Відео

Борис Ложкін та Валентина Матвієнко

Борис Ложкін та Валентина Матвієнко

 

Призначений головою адміністрації президента Борис Ложкін свого часу “піднявся” виключно на просуванні в Україні московських прес-видань та ретрансляції російськомовних радіомереж. Усі його інтернет-ресурси, м’яко кажучи, займали негативну позицію, як до україномовного контенту, так і до наявності державної мови у фронт-енді на усіх його сайтах.

Ось перелік його активів, що в різні часи входили до так званого “Укрїнського медіа холдінгу” (UMH Group), де від українського було лише слово у назві:

Інтернет: Korrespondent.net, Forbes.ua, Vogue.ua, Football.ua, Bigmir) net, I.ua, (“Комсомольская правда в Украине”) KP.ua, (“Аргументы и факты”) Aif.ua, Tv.ua, Vgorode.ua, iSport.ua,  Tochka.net, Dengi.ua, Gloss.ua.

Російські друковані видання: Теленеделя, Футбол, Журналы историй.

Радіостанції: Авторадио, Ретро FM, Наше радио, Europa Plus, Голос Столицы, Lounge FM, Джем FM.

Телеканали: Меню-ТВ.

Видавничий бізнес: Forbes, Vogue, Кореспондент, Теленеделя, Футбол, Комсомольская правда, Аргументы и факты, За рулём.

11 липня 2013 року спікер Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко вручила «успішному українському бізнесмену» почесну грамоту Ради Федерації «за великий внесок у розвиток засобів масової інформації в Україні та зміцнення добросусідських відносин між Росією та Україною»…

Як кажуть, коментарі зайві… Цікавого “фрукта” підібрав собі у керівники апарату Петро Олексійович Порошенко!.. Враховуючи, що “нова влада” звикла усі призначення робити “по квоті”, то мабуть Ложкін – це квота саме промосковської партії в українській політиці!

Борис Ложкін та Віктор Медведчук

Борис Ложкін та Віктор Медведчук

 

Влад Брова

Псевдожурналіст та екс-вертухай Тарас Чорноіван може знову потрапити до Стрижавської колонії?

Новина про затримання Тараса Чорноівана, власника і редактора газети «Тарасова правда», за вимагання 400 тисяч гривень з одного із персонажів своїх публікацій, мене абсолютно не здивувала. До цього все йшло, відколи «Тарасова правда» почала обливати помиями чи не всіх відомих вінничан: Порошенка, Домбровського, Мовчана, Гройсмана… Дехто називав це — «просто бізнес». Нормально, так?

Здивувало інше. Чому цього не сталося раніше і яка вражаюча купа «гівносайтів» для мочилова «клієнтів» знаходилась на вилучених міліцією серверах.

Що це за вінницький Вікілікс і хто такий цей Чорноіван, спитаєте ви. Ну, по-перше, зовсім не Wikileaks, а Чорноівана навіть місцеві журналісти не знали ще кілька місяців тому. Вперше до медіа бувший зонівський вертухай прибився, коли випускав пробютівську газетку «Від А до Я». Після чого заробляв уже т.з. «говносайтами» (по змісту контенту)– taras-ua.com, ord-02.com, forumtp.net та інші.

Схема «бізнесу» проста, як двері в сільському клубі – банальне мочилово репутації. На створених сайтах розміщується усіляка «заказуха» та копіпаст матеріалів про учасників різних конфліктів — рейдерських, економічних, політичних, партійних. Хочеш, щоб матеріал зник, бо ж в інтернеті й ділові партнери, і діти твої ходять — плати. За відгуками жертв шантажу, зняття однієї статті з одного сайту оцінюється в 500 доларів, «стопінг (це таку «бізнес-назву» придумали для нерозміщення інформації по конкретній людині чи організації) — 3.000 доларів на рік.

«Против тех, кто отказывается заплатить, начинается массовая информационная атака – количество грязных статеек растет, как снежный ком», — описується схема Чорноівана на сайті obozrevatel.com.

Щоправда, в цьому т.з. бізнесі, як у відомому анекдоті «є нюанс». Заробляють найбільше «попередники», які першими придумали схему і сформували «ринок» викидів компроматів та псевдокомпроментуючої інформації. Чорноівану, схоже, діставалися лише відсотки за розміщення чужого компромату від центрових чорнушних сайтів та випадкові підробітки, як от з горілчаним олігархом Черняком, який тупо башляє всім медіа-кілерам, щоб не тиражували негативу від конкурентів. Втім, судячи з того, що матеріали про Черняка вже довгий час висіли в топі «Тарасової правди», навіть він забив на вінницького «говномета».

Тому Чорноіван намагався підсидіти «попередників» в стилі порушника конвенції синів лейтенанта Шмідта із «Золотого теленка» — Паніковського, який промишляв на чужій території, за що й був побитий. Чорноівана теж уже били і не виключено, що «свої». Класика.

Просто як збірників анекдотів читаються образи цих кадрів один на одного, коли вони відкрито розказують, хто у кого шапку вкрав. Так, наприклад, сайт «Тема» в матеріалі «Тарас Чорноиван с «Тарасовой правды» ворует чужие тексты» скаржиться, що він поцупив статтю про зятя «приватівського» мілліардера Боголюбова: «Чернявский оперативно оплатил снятие материалов с сайтов, да вот с единственным ресурсом номер не прошел: сайт «Тарасова правда» снимать не согласился. Нет-нет, дело тут не в принципиальности. Руководитель сайта Тарас Чорноиван, тихо сидя в провинции, ничего самостоятельно не производит – работает чисто в стиле «копи-паст». Просто с Чернявского потребовали больше денег, чем он хотел заплатить. Тот взял паузу, а «Тарасова правда», дабы поторопить клиента, вывесила на главной странице баннер со ссылкой на статью, ему посвященную».

«Антикорупційний портал» теж скаржиться, що «Cкандальный журналист Тарас Черноиван – вор и преступник!» А чому, бо «копирует материалы наших авторов без ссылки на первоисточник». Один з авторів навіть додумався викласти в інтернет свою переписку з Чорноіваном щодо «підтримки теми, про яку з ним не домовлялись»…

«— Исходное сообщение —
От кого: «Oleksandr Rul»
Кому: [email protected], [email protected]
Дата: 10 января 2013, 12:01:26
Тема: vid Oleksandr Rul
На вашому сайті розміщено матеріал про «конверти», скопійований з мого сайту: www.viky.com.ua До того ж без дозволу. У даний час матеріал втратив свою актуальність, тому прошу видалити його.
———Відповідь1: 10 січня 2013, 12:36:29
Тарасова Правда
1 вариант) http://natribu.org
2 вариант) 1000$».
Якщо хто не знає, natribu.org — це «Официальное представительство НАХ@Й в интернете. Сюда посылают@».

До речі, місцеві герої публікацій — Домбровський, Порошенко, Мовчан, Гройсман – теж відправляли Чорноівана в район все тих же трьох букв. Як у відомому фільмі, — «піратам викупу не платимо».

Це я до того, що не потрібно робити з Чорноівана якогось суперпупермедіакіллера, хоч він і розхвалював себе таким іншим журналістам. Ні разу Чорноіван не Петров-«Люмпен», і навіть не Гладчук.

Тому вражаючі як для Вінниці відкупні у 400 тисяч викликали б запитання у будь-якої міркуючої людини. Чому така сума, якщо на ринку заказух, згідно рейтингу «Продажних ЗМІ та редакторів», одна стаття оцінюється не дорожче 800-2000 доларів. Але Чорноіван вирішив, що це удача – от поперло, так поперло…

За офіційною версією Чорноіван вимагав 400 тисяч гривень за зняття з сайту провокаційних статей щодо ректора одного із вузів (неофіційно називають В.Мороза). Ректору виписали кілька рахунків на зазначену суму нібито за надання рекламних послуг. Під час спроби зняти з рахунку першу проплату в розмірі 100 тисяч Чорноівана й затримали.

Коли дехто каже, що це могла бути дійсно реклама, фахівці не просто сміються, вони пацтолом. Не ті ресурси в Чорноівана для розміщення реклами, і не ті гроші. На таку суму можна надрукувати цілу фуру макулатури і всю Вінницю заклеїти своїм фейсом – на 500 бігбордів по 100-200 доларів оренди з друком вистачить, і я навіть не знаю, чи є в місті така кількість носіїв.

Тому, мабуть, насправді Чорноіван мав справу з «троянським» посередником, який навіть не торгувався. А вінницький «Паніковський», як це часто буває з райцентрівськими провінціалами та бувшими мєнтами, від жадібності розкрив варєжку і подумав, що впіймав за хвіст золоту рибку, яку обдере до останньої луски. Чим це закінчилось – ви вже знаєте.

Далі з деталями схеми шантажу і вимагання розбиратимуться слідчі. Заодне з’ясується, можливо, і хто фінансував «Тарасову правду».

  • А також, хто був замовником безпрецедентної чорнухи під час виборів у Вінниці по 11-му округу і чи не Чорноіван друкував оті лже-газетки.
  • Імена журналістів і копірайтерів, які копіювали та перелицьовували чорнуху, — до речі, декого з цих анонімів я знаю і не дивуюсь, що від них смердить лайном навіть в соцмережах.
  • В якому вузі і чи наймав студентів для інтернет-троллінгу на форумах інших сайтів.
  • Можливо, хоч постфактум висловляться нарешті національні сили щодо намагань Чорноівана порівнювати себе з Тарасом Шевченко, портрет якого він розміщував на логотипах своєї газети та сайту поряд із власним зображенням.
  • І врешті, чи посадять Чорноівана? Порушена кримінальна справа за ч.2 ст. 189 Кримінального кодексу (вимагання, що завдає значної шкоди потерпілому) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. А враховуючи «вертухаївську» кар’єру Чорноівана у Стрижавській колонії, опинитись по той бік колючки для нього вкрай критично.

Чому я пишу це, спитаєте, чого це мене торкає?

Тому, що проблема навіть не в грошах, які Чорноіван намагався вибивати з «багатеньких буратін». Цим займаються, зрештою, і багато структур та установ в законі. Але такі чорноівани, експлуатуючи образ журналіста й прикриваючись ним, підривають своїм інформаційним тероризмом та рекетом рештки довіри до справжніх ЗМІ та місії мас-медіа.

Тому ні я, ні жоден із знайомих журналістів і не говорять наразі про фахову солідарність. Тому що Чорноіван – це псевдожурналіст, який дискредитує саме поняття цієї професії. Він і йому подібні ніколи не займались і не збираються займатись журналістикою, як соціальною комунікацією між людьми та владними й іншими інституціями.

Ви бачили на цих говносайтах приміром скаргу рядової людини на тариф водоканалу і редакційний розбір польотів з тими ж комунальниками, коментарями чиновників. А ось вам фіг! Їх цікавлять виключно відомі персони, що турбуються власним реноме і тому нервово реагують, коли їх починають спеціально обливати брудом, щоб потім, за певну суму, запропонувати послуги по «зачистці» таких статей в інтернеті.

Приведу простішу аналогію. До вас додому приходить сантехнік зробити профілактику унітазу. Але замість чистки труб він просто затикає брудним лантухом нижній стояк і за надцять хвилин з вашого туалету починають фонтанувати «аналізи» сусідів зверху. Ви в шоці, а сантехнік стоїть в закоцяних чоботах на вашому улюбленому килимку в коридорі із слідами євроремонту, чухає такими ж закоцяними руками потилицю й натякає, що є в нього «одна імпортна прокладка», все ще можна поправити. І ви за ту «прокладку» вже готові заплатити, як за італійську душову кабіну, бо ж потік лайна плюскотить уже на порозі вашої спальні…

Сантехнік такий довго на роботі втримався б, скажіть? А от Чорноіван навіть бригадиром став і рулить цілою бригадою «унітазних мастєров», які влаштовують говнопотопи. Яке співчуття може бути до них у професійних журналістів? Після цих «мастєров» люди бояться взагалі мати справу з редакціями, мовляв, ви там усі такі.

Ні, на щастя, не всі. Принаймі поки що. Сподіваюсь, що даний прецедент стане уроком хоча б для тих молодих колег, що подались копірайтерами в деякі новостворені агенції. Хлопці з дівчатами, не пиляйте гіляку, на якій сидить сьогодні вся наша інтернет-спільнота.

 

Юрій Пархомчук, Національне бюро розслідувань України

 

Как Калетники «нагнули» Винницу. Расследование

Исходя из последних событий, область, которая заняла первое место в Украине по голосованию за оппозицию на парламентских выборах 2012, уже отдана одной «семьей», на растерзание другой «семье» — клану Калетников.

Фактически он состоит из «главы тейпа» Григория Калетника – экс-губернатора Винниччины, народного депутата нескольких созывов и председателя аграрного комитета ВР, первого вице-спикера Игоря Калетника, экс-главы таможенной Службы Украины (!) и племянницы Григория Калетника – коммунистки Оксаны Калетник, которая на выборах в мажоритарном округе выбила отца Петра Порошенка – Алексея Ивановича на его же вотчине.

То, что люди для Калетников это пустое место, а тем более оппоненты, было еще раз доказано на парламентских выборах 2012 года, когда Григорий Калетник жестко «решил вопрос» с единственным серьезным конкурентом по округу — олигархом Русланом Демчаком. Не смотря на его фирмы, фитнес-центры, банки, телеканал и многочисленные связи в действующей власти он, после начала активной кампании, «сел» в СИЗО и был отпущен только после того, как снялся с выборов. После заключения он продал большинство своих активов, РД-Банк и телеканал. Вся политическая элита области, от рьяных регионалов, до пламенных оппозиционеров оценила прецедент – переходить дорогу Калетникам или даже вступать в публичные дебаты — себе дороже. Если «обнуляют» киевских мажоров, что говорить о многолетней вотчине группировки «Калетник и Ко»?

Кстати, подающий надежды менеджер, в качестве первого зама губернатора Николая Джиги, Иван Мовчан оказался откровенно слабым управленцем и хозяйственником. Придя к власти, он не только растерялся в динамичном ходе событий региона, совмещая банальный показушный официоз: открытия, награждения, поздравления, и управление экономикой аграрной области, но и начал метаться между несколькими группировками «регионалов» и Петром Порошенко. В чем и был незамедлительно уличен племянницей Григория Калетника, обвинен в сдаче интересов области в пользу Порошенка и вызван на публичные дебаты. Губернатор как-то незаметно проглотил обвинения, но отношения с Калетниками в публичном сегменте кое-как были выровнены.

Выполняя президентские прихоти Януковича, Калетники взялись за подготовку плацдарма и в медиа-пространстве Винницкой области. Ломать через колено свободу слова этим ребятам не привыкать. Так еще в 2008 году И. Калетник возглавил список врагов прессы. Второе место занял его отец – народный депутат от партии регионов, экс-председатель Винницкого облсовета. Григорий и Игорь Калетники подали против самой тиражной винницкой областной газеты «33 канал» восемь исков на общую сумму 710 тыс. грн.

Поговаривают, что тогда «33 каналу» и Калетникам удалось уладить взаимотношения «на будущее» следующим образом. Несколько выигранных у газеты исков, были положены Калетниками под сукно, что стало гарантией лояльности самого влиятельного издания области,  вплоть до сегодняшнего дня, когда практически завершена сделка… по продаже «33 канала» бывшему главе Гостаможни Украины Игорю Калетнику….

К медиа-активам «винницкой Семьи» нужно прибавить несколько Интернет-сайтов, местных и всеукраинских, а также телеканал «Винниччина», который после череды смен владельцев перешел обратно в собственность «Семьи Калетников». Последний владелец – сын Петра Симоненка, якобы отдал телеканал Оксане Калетник, в качестве бонуса, за возможность иметь фракцию в парламенте 7 созыва. Ведь, по действующему регламенту, фракцию может иметь только та политическая партия, представитель которой победил хотя бы в одном мажоритарном округе. Этим представителем и стала Оксана Николаевна, которая по убедительной просьбе брата Игоря Григорьевича уже в парламенте вошла в КПУ и дала возможность коммунистам для масштабных торгов с регионалами.

«Семья» не обошла вниманием и районные коммунальные СМИ. Щедро вскормленные на последних парламентских выборах редакторы районных газет, полностью подконтрольны Калетникам. А это – почти половина «районок» области. Победные 16 и 18 округ – это 10 из 24 районов региона.

Относительно других районов Винницкой области, да и вышеупомянутых, бытует мнение, что Григорий Калетник лично отслеживает все кадровые назначения и ротации в области, вплоть до начальников районных управлений.

Согласитесь, подход этой «семьи» к узурпации власти монументальный.

Какие же можно извлечь итоги из краткого описания борьбы за Сахарный Донбасс? За короткий промежуток 2012—2013 г., группе Калетников удалось окончательно сломать стереотип, что Винницкая область безоговорочная вотчина Петра Порошенка. Последний уже отодвинут ото всех рычагов и предан всеми бывшими соратниками. Тягаться с «винницкой Семьей» мог бы разве что молодой, но рейтинговый мер Винницы Владимир Гройсман. Но и он уже видимо определился с приоритетами на 2015 год, а значит и в верности Калетникам. Доказательством данного факта, является молниеносное увольнения со скандалом председателя регистрационной службы области и города, после небольшого заявления все той же Оксаны Калетник о неэффективности работы регистрационной службы в Виннице, назвавшей ее кормушкой для чиновников. Уточнив при этом, что осталось только понять, какого уровня эти чиновники.

Для все еще колеблющихся и сомневающихся в отданной «винницкой семье» оппозиционной области приведу факт, который как никакой другой подтвердит «действующий табель о рангах».

Большинство читателей знакомо с протокольным церемониалом, который время от времени попадается нам на глаза, в виде сюжетов на ТВ о всевозможных визитах и рабочих поездках первых лиц государства по областям и весям. Так вот, во время последнего визита Януковича в Винницкую область, первым встречающим высокого гостя в аэропорту Гавришовка стал, не губернатор и мер областного центра, а председатель аграрного комитета ВР народный депутат и глава клана Калетников Григорий Николаевич. Если кто-то считает это случайным недоразумением, смею вас разочаровать. Тоже самое произошло и во время визита в область первого вице-премьера и самого реального наследника Николая Азарова – Сергея Арбузова.

 

Антон Булгаков, Национальное бюро расследований Украины

 

Как Порошенко НДС воровал

Петр Порошенко, как известно, это не только «Рошен», не только молдавская «Букурия» и не только дом на Грушевского, 9. Это и еще и выдающийся политик, рэволюционер, без пяти минут премьер (в прошлом), секретать СНБОУ (тоже в прошлом) и народный депутат (тоже в пролете). Однако, мало кто знает, что Петр Порошенко не только «шоколадный», но и очень даже металлический. В смысле, делал деньги на металлоломе. Император Веспасиан был не прав. Деньги таки пахнут. А первично-накопленный капитал – откровенно воняет. А металлический бизнес Порошенко – просто смердит.

Эта история началась в феврале 2001 года в Киеве. Точнее, в центральном офисе ООО «Укрпроминвест-АВТО». Это ООО входит в состав концерна «Укрпроминвест», Генеральным директором которого, как известно числится Алексей Иванович Порошенко, папа нашего персонажа. Однако, всем понятно, что хитрую схему неправедного обогащения изобрел именно Петр Алексеевич. По этой схеме, «Укрпроминвест-АВТО» закупало по фиктивным договорам купли-продажи непригодные к использованию металлообрабатывающие станки по завышенной в сотни раз цене. Станки закупались у предприятий «Стройэксим», «Укртехноком» и «Донтраст». Затем эти ну очень дорогие, но бесполезные станки, а точнее – натуральный металлолом при посредничестве предприятий «Титан», «Тори» и «Росьэкспорт» по фиктивным договорам купли-продажи продавались зарубежным оффшорным фирмам. При этом фактическим получателем «золотых» станков являлось ЗАО «Инвент», зарегистрированное в городе Рыбница в Приднестровье. Там на станки составлялись новые документы, в которых указывалась уже настоящая цена груза, который фактически являлся металлоломом. Груз растамаживался как металлолом и направлялся для переплавки на «Молдавский металлургический завод».

По Фрейду «жадность – это сублимация сексуального удовлетворения, получаемого от задерживания в себе фекальных масс». Это очень вредное для здоровья качество, почти болезнь. Петр Алексеевич ею явно страдает. Потому что желал получить выгоду не только с продажи металлолома, но еще и получал с родной страны возвращенный НДС за этот металлолом, оцененный почти как золотые слитки. Но жадность вредна не только для прямой кишки, но и для репутации.

В феврале 2003 года работники милиции задержали три вагона с металлообрабатывающими станками, которые принадлежали и экспортировались «Укрпроминвест-Авто». Задекларированная стоимость задержанных станков составляла 11 миллионов гривен, из них НДС, которое незаконно хотели получить злоумышленники – составлял 2 миллиона гривен. Судебная экспертиза, однако, установила, что реальная стоимость трех вагонов поломанных станков составила 200 тысяч гривен. Тогда же, в феврале 2003 года по этому поводу было возбуждено уголовное дело по факту мошенничества с финансовыми ресурсами в особо крупных размерах. В ходе расследования было выявлено 17 аналогичных фиктивных экспортных операций, которые были осуществлены в течение 2001 – 2003 годов должностными лицами «Укрпроминвеста» и фирмами, участвовавшими в незаконном возмещении НДС из госбюджета. Примечательно, что возмещенные таким образом суммы должностные лица «Укрпроминвест-АВТО» отображали в декларация по НДС как налоговый кредит, уменьшая таким образом налоговые обязательства этого предприятия перед бюджетом.

Подобные аферы семья Порошенко проводила с периодичностью 1-2 раза в месяц, меняя при этом комиссионеров, оффшорки, транзитные и фиктивные предприятия. С 2001 по 2003 год по этой схеме Порошенко незаконно вернул из бюджета свыше 25 миллионов гривен. А если точнее ,на сумму 25 902 108 грн. 94 копейки.

Стоит также заметить, что в ходе этих операций Порошенко и К не только воровали НДС из тощего украинского бюджета, не только подделывали финансовые документы, но и занимались контрабандой, переправляя за границу под видом станков обыкновенный металлолом.

Следует заметить, что масштабы деятельности Порошенко по аферам с НДС просто поражают. И задокументированные следователями операции – лишь вершина криминального айсберга. К примеру, в ходе следствия было обнаружено более 20 оффшорных фирм, которые участвовали в операциях с возвратом НДС. В ходе следствия также выяснилось, что в порошенковских аферах с НДС участвовало и большое число украинских предприятий. Примечательно, что закупка оборудования, а фактически металлолома, в основном осуществлялась на заводах бывшего военно-промышленного комплекса, расположенных в разных областях Украины. Кроме того, для того, чтобы придать фиктивным сделкам видимость законности и завершенности члены порошенковской ОПГ входили в преступный сговор с управляющими ряда банков на территории Украины.  Банки, выполняя свою роль в деятельности преступной группы, используя собственную разветвленную сеть корреспондентских счетов, отображали поступление валютной выручки за «оборудование» от покупателей-импортеров в полном объеме контракта.

В своих мошеннических операциях Порошенко задействовал не только украинские, молдавские, но и российские фирмы, в частности ООО «Трастэнергопласт», «Совтранстерминал», «Агротехинвест», «Республиканский универсальный акционерный коммерческий банк «ВИЗА», «Акционерный коммерческий банк «ЮНИКБАНК», «СРБИНБАНК», «Коммерческий инвестиционный промышленно-энергетический банк», «Европейский трастовый банк», ООО «Стандарт РУ», ООО «Джиффер» и другие. Не исключено, что украденные Порошенко из украинского бюджета деньги уплывали не только на счета оффшорных фирм, но также оседали и в России.

Естественно, что такая серьезная и разветвленная международная ОПГ не могла действовать не только без согласия высшего руководства Украины, но и без поддержки бандитствующего элемента. Претворение в жизнь известной «схемы Азарова» Петр Порошенко осуществлял под «крышей» донецкого криминального авторитета «Шияна». «Шиян» — контролирует ряд весьма разнообразных предприятий в разных регионах Украины, такие как донецкий «Никмет», харьковское ЗАО «Футбольный клуб «Металлист».

Услугами «Шияна» пользовались такие известные фирмы, как например ЗАО «Укрнефтегаз», «Запорожская кондитерская фабрика», донецкое «Угледобывающее предприятие фирма «Карбон», «Донецкий казенный завод химических изделий», «Харьковский подшипниковый завод», днепропетровский «Завод «Павлоградхиммаш», «Укрпромсервис».

Примечательно также, что Порошенко интересовался не только аферами с НДС, но и махинациями с фальшивыми винными этикетками, «дикими системами» регулировки газа и даже с «дикими сплавами цветмета». По последнему эпизоду, кстати СБУ в свое время задержало представителей «Укркристалмета» при попытке контарбанды в Бориспольском аэропорту.

Вообще, забавно. Украинским «оранжевым» премьером мог стать человек с куда более богатой криминальной биографией, чем пресловутый Янукович. И почему же, спросите вы такие люди и до сих пор на свободе? Вопрос риторический. «Друзи», как утверждает наш Президент – «не винні». Уголовное дело по всем этим художествам до сих пор пылится без движения в ГНАУ, а Петр Порошенко витийствует на партийных съездах и ждет высоких назначений. Правда, есть у Порошенко несколько неприятных проблем. Партнерами по НДС-кидкам в Приднестровье у Петра Алексеевича были некие представители чеченского народа, которых Порошенко из-за патологической жадности напоследок здорово «кинул». Петя ушел в «революцию», но претензии, знаете ли, остались. Кроме того, в связи с участием в гнилом бизнесе Порошенко российских фирм, в последнее время этим делом заинтересовались российские правоохранительные органы. И сейчас в России ведется активное расследование деятельности несостоявшегося украинского премьера.

 

Иван Демидов, «ОРД»

 

Порошенко здав округ клану Калетників

На фото два Калетники

Центральна виборча комісія скасувала реєстрацію кандидатом у депутати Верховної Ради батька міністра економічного розвитку і торгівлі Петра Порошенка Олексія у мажоритарному округу № 16 (Вінницька область).

Відповідне рішення було ухвалено на засіданні Центрвиборчкому.

Комісія скасувала реєстрацію Порошенко на підставі його заяви про відмову балотуватися.

Він балотувався в порядку самовисування.

Про припинення виборчої кампанії за станом здоров’я Олексій Порошенко заявив 3 тижні тому.

Його головним конкурентом була Оксана Калетник – племінниця регіонала Григорія Калетника та кузина голови Державної митної служби Ігоря Калетніка.

Два тижні тому один з керівників штабу Порошенка отримав вночі погрози з вимогою припинити працювати на свого кандидата.

Центральна виборча комісія скасувала реєстрацію кандидатом в депутати Руслана Демчака по одномандатному мажоритарному округу №18 (Вінницька область) за заявою довіреної особи. Демчак був головним конкурентом Григорія Калетника, його кинули за сфабрикованою кримінальною справою у СІЗО.

Раніше президент Янукович під час виступу Петра Порошенка розкритикував урядовців: «Поганому танцюристу завжди щось заважає. Я вам голови повідриваю, дуже скоро».

Міністр економіки Петро Порошенко балотується по іншому мажоритарному округу у Вінницькій області — № 12.

 

Валерий Иванович возвращается на таможню

Недавно произошел курьезный случай. Первый вице-премьер Валерий Хорошковский, прежде в любви к «стройбату» не замеченный, решил «оттянуться» на главе Налоговой Александре Клименко.

Дело тут вовсе не в налоговике. Просто Валерий Иванович снова в фаворе.

Источники, близкие к руководству Гостаможслужбы, рассказали о новой тенденции. Позиции главы ведомства Игоря Калетника еще недавно казались незыблемыми, но внезапно перестали быть таковыми.

На таможне заговорили о весьма вероятных и очень скорых переменах в руководстве. Счет якобы идет на недели, и перемены могут произойти даже до выборов.

Формальной причиной может стать снижение собираемости платежей после вступления в силу Таможенного кодекса. Ну, или что-либо другое, после чего уважающие себя чиновники из развитых стран уходят в отставку, а в Японии — даже кончают жизнь самоубийством.

Что же стало истинной причиной, мы попытались разобраться. Выяснилось, что это усиление Хорошковского. Тому пообещали отдать Таможню.

Конечно, может и в этот раз обойдется. Напомним, слухи о том, что кресло под Игорем Калетником качается, возникали уже неоднократно.

 

Первые проблемы у него начались сразу после назначения. Их источником был глава правительства Николай Азаров. Он не мог свыкнуться с мыслью, что Таможня ему никоим образом не подконтрольна.

Премьер «воткнул» в заместители Калетнику пару своих людей. Он рассчитывал, что те смогут если не самостоятельно рулить ведомством, то хотя бы урвать солидную часть полномочий. Но не тут-то было.

Атаку Азарова и его «бойца», министра финансов Федора Ярошенко, Игорь Калетник отбил довольно легко. Он изначально сделал людей Азарова «свадебными генералами», лишенными каких-либо серьезных полномочий. А вторым человеком в Гостаможслужбе сумел сделать «своего» Александра Дороховского.

Он также согласовал принципы работы с президентской вертикалью, полностью обезопасив себя от Азарова. Вскоре подоспела и админреформа, позволившая Калетнику окончательно избавиться от посягательств со стороны премьера.

В следующий раз проблемы у Калетника возникли примерно в марте 2012 года. Тогда в «Семье» заметили, что доходы от Таможни делятся не совсем справедливо — с точки зрения интересов самой «Семьи».

Ему были поставлены серьезные задачи по резкому увеличению поступлений в бюджет. Выполнить их можно было только за счет частичного разрушения отстроенной системы «растаможки» через «модные фирмы».

И хотя с системой было жалко расставаться не только Калетнику, но и множеству таможенников и «решал» на местах, глава ведомства сумел добиться выполнения поставленной задачи.

Пусть для этого на некоторое время пришлось практически остановить «растаможку» товаров, произвести чистку в службе и сделать прочие манипуляции.

Видимо, способность решать столь сложные задачи впечатлила «Семью». На некоторое время для Калетника наступили не просто спокойные времена, а времена работы душа в душу с «Семьей».

 

В награду Калетник получил своеобразные привилегии.

В начале сентября якобы по случайному стечению обстоятельств за решеткой оказался Руслан Демчак. Этот банкир баллотировался на одном мажоритарном округе с Калетником-старшим, отцом главы Таможни и народным депутатом.

К 20 сентября отказался от участия в выборах Порошенко-старший, который, опять-таки по случайному стечению обстоятельств, баллотировался по одному округу с двоюродной сестрой Игоря Калетника Оксаной.

К слову, последняя в канун выборов каждые выходные устраивает в своем округе фестивали. Выглядит это как концерты, во время которых мужчинам обильно разливается водка и пиво, а женщинам — вино.

Казалось бы, на таком фоне нынешние слухи о проблемах Игоря Калетника кажутся невероятными. Тем не менее, его полномочия, возможно, скоро урежут.

Связано это не столько с каким-либо его «проколом». Просто хотя Калетник и стал вхож в «Семью», однако ее членом считаться не может. А тут как раз возникла необходимость пожертвовать какой-либо значимой фигурой в правительстве.

Возникла она после последовавших друг за другом визитов в США. Сначала делегации во главе с Сергеем Арбузовым, а потом, собственно, Виктора Януковича. Оба визита, мягко говоря, не удались. Плюс, поговаривают, во время заокеанской поездки президента ему посоветовали сменить переговорщиков.

В качестве более приемлемого варианта для заокеанских визитов была якобы названа фамилия Валерия Хорошковского. Чем-то он понравился американцам больше Эдуарда Прутника, который договаривался за Арбузова.

Однако чтобы быть переговорщиком на таком уровне, Хорошковскому явно мало звания «свадебный генерал в Кабмине», пусть и со звучной должностью первого вице-премьера.

А ведь именно в таком положении был последние полгода бывший глава СБУ, некогда всемогущий соратник главы АП Сергея Левочкина и олигарха Дмитрия Фирташа.

Теперь в качестве компенсации за полгода вынужденного простоя, судя по всему, Хорошковскому отдадут кресло главы Гостаможслужбы.

Во-первых, данное направление работы действительно ближе «метросексуалу» — он уже возглавлял Таможню при «оранжевой» власти. В успехах замечен не был, но зато наверняка хорошо изучил, как таможенники зарабатывают «теневые» доходы.

Во-вторых, на другом интересном посту в Госналогслужбе находится «семейный» Александр Клименко. В общем, жертвой всей комбинации с большой долей вероятности может стать именно Игорь Калетник.

Впрочем, это не означает, что Хорошковский вернется в кресло главы Гостаможслужбы лично. Вряд ли. Более того, не факт, что Калетника ждет отставка.

Вполне возможно, что Хорошковскому позволят завести своих людей на Таможню, и он сможет контролировать ее работу либо полностью, либо в более значительной степени, чем Калетник.

Кстати, о грядущем усилении позиций Хорошковского говорит еще один любопытный факт. На заседании правительства, которое состоялось 26 сентября, Валерий Иванович позволил себе довольно резкий выпад в адрес Клименко.

Когда последний «с голоса» представил подготовленный в Госналогслужбе законопроект об изменениях в Налоговый кодекс с рядом жестких положений, Хорошковский заметил, что, мол, «мы здесь не наперсточники, а членам Кабмина негоже доставать подобные законопроекты, как фокусник достает реквизит из кармана».

В общем, произошла показательная демонстрация внезапно вернувшейся силы.

Кстати, проблемы Калетника уже не кажутся гипотетическими. В Одессе задержан начальник Южной таможни Александр Вдовиченко. При обыске у него нашли $870 тыс. Чиновника тут же обвинили, что деньги получены путем вымогательства, и уволили.

Валерий Иванович начал «зачистку»?

 

Андрій Вишинський, Економічна правда

 

Порошенко регулярно обманывал государство

Компании новоназначенного министра экономического развития и торговли разворовывали бюджет Украины. Документ.

«Аргумент» публикует фрагмент аналитической справки, составленной в одной из правоохранительных структур государства в 2005 году. Как нам известно, этот документ читал Президент Украины Виктор Ющенко, кум Петра Порошенко, накануне смещения последнего с поста секретаря Совета национальной безопасности и обороны.

Познавательно, что «жертва режима Кучмы», «герой Майдана» и член самопровозглашенного «оранжевого» «Комитета национального спасения» в «эпоху кучмизма» вовсе не пух с голоду. Активно «пилил» бюджет и «закрывал вопросы» с правоохранителями в обход закона и с выгодой для себя.

Нельзя исключать, что возвращение П.Порошенко во власть — следствие того, что Петр Николаевич встал на путь исправления. И смог убедить в этом президента Виктора Януковича.

Возможно также, что президент Янукович не располагает всей полнотой информации о том, кем на самом деле для государства является бизнесмен П.Порошенко. Тогда ему пригодится публикуемая ниже справка. А по первой президентской просьбе генералы ему принесут полный ее вариант. Там есть что почитать и Генеральному прокурору.

«…У 2002 — 2004 роках з різних джерел неодноразово надходила інформація про причетність цілого ряду українських підприємств, які пов’язують з нинішнім секретарем РНБОУ Порошенком П.О., до протиправного отримання коштів державного бюджету та ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах у вигляді незаконного відшкодування податку на додану вартість.
Так, сумнівного характеру господарські операції, за якими в подальшому проводилось незаконне відшкодування податку на додану вартість, здійснювали керівники ТОВ «Автосила» (код 32107213, м. Київ), ТОВ «Схід моторс» (код 31923506, м. Київ), ВАТ «Луцький автомобільний завод» (код 05808592, м. Луцьк), ДП «Богдан-Сервіс» (код 32347820, м. Київ), ЗАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» (код 24364528, м. Київ) та інші.

Наприклад, у 2004 році зазначені підприємства через комісіонера — ПП «Електро Трейд» (код 32347401, м. Київ) здійснювали експорт до Йорданії апаратів високочастотного захисту, які за документами виготовлені на ВАТ «Нептун» (код 20982887, м. Одеса).

Вантаж направлявся на адресу фірм Bassam Mahmmad Issa Jordan, Аmman, UMM Uzania Store Alahli Bulld. Сепtег оf 5 fl. З та «Fillmог Соmmегсе LLC» 503 Е.Nifong BLVD., Suitе 356, Соlumbіа, Міssогі, 65202-3717, USА. Необхідно зазначити, що ціна одиниці продукції, яка відправлялась на експорт, завищувалась у середньому майже в 150 разів (останнє досягалось за рахунок документального, оформлення операцій купівлі-продажу з фіктивними підприємствами).

Тільки в минулому році таким чином був переміщений товар на суму понад 200 млн. гривень (найбільше в цьому плані «відзначився» ВАТ «Луцький автомобільний завод» «експортувавши» апаратуру на суму близько 190 млн. грн.). Варто також звернути увагу на те, що операції купівлі-продажу такої апаратури жодним чином не пов’язані з основним видом діяльності цих підприємств. Таким чином, від незаконних експортних операцій вказані вище підприємства отримали право на відшкодування податку на додану вартість в особливо великих розмірах.

Видные члены СДПУ(о) Александр Зинченко и Петр Порошенко в Верховной Раде. Вся политическая карьера П.Порошенко — метания между враждебными политическими лагерями. Неизменно одно: «сладкий заяц» всегда в последний момент оказывался на тороне победителей, и всегда первым бросал побежденных.

У 2003—2004 роках підприємства, які пов’язують з Порошенком П.О., перебували в полі зору органів податкової адміністрації, які розслідували за фактами ухилення від сплати податків відповідну кримінальну справу. Вказана кримінальна справа, нібито, була закрита наприкінці грудня минулого року, а зібрані по ній докази злочинної діяльності вилучені із справи і знищені.

За матеріалами розслідування проходили ТОВ «Укрпромінвест-Авто» (код 30404064, м. Київ), ТОВ «Торговий дім «Іста» (код 25411862), ТОВ «Укравтозапчастина» (код 30722204), корпорація «Автосервіс-Україна» (код 22868070) та згадані вище ДП «Богдан-Сервіс» і ТОВ «Автосила».

Схема мінімізації податків на зазначених підприємствах була різна. Наприклад, ТОВ «Укрпромінвест-Авто» в 2002—2003 роках документально оформлювало придбання різних товарів по завищеним в декілька сот разів цінам (комплексні системи регулювання тиску газу, пристрої фільтрації природного газу, електропечі та ін.) з подальшим їх продажем в Республіку Молдова.

В ході слідства було встановлено, що поставлена в Молдову продукція оформлювалась в митному відношенні за реальними цінами та відправлялась на один з металургійних заводів на переплавку. Загальна сума по даним угодам складала більше 100 млн.грн., відповідно — сума ухилення від сплати податків близько 20 млн.грн.

Корпорація «Автосервіс-Україна», ТОВ «Торговий дім «Іста» та ТОВ «Укравтозапчастина» у 2002—2003 роках придбавали за завищеними цінами товарно-матеріальні цінності та здійснювали їх «експорт» в Росію — на адресу ТОВ «Юнг моніторингові системи» та ТОВ «АвентКонтракт».

В ході проведеної в Росії перевірки було встановлено, що обидва підприємства, на адресу яких здійснювався експорт, являються фіктивними підприємствами, і ніяких імпортних операцій, у т.ч. з українськими підприємствами, не здійснювали. За результатом вказаних фіктивних поставок, службові особи українських фірм ухилились від сплати податків на суму понад 3 млн.грн. Аналогічні схеми застосовували у 2002—2003 роках ДП «Богдан-Сервіс» і ТОВ «Автосила».

Всього було документально підтверджено факти ухилення від сплати податків зазначеними підприємствами на суму понад 66 млн.грн. Однак, 22 грудня минулого року кримінальну справу закрили за «відсутністю в діях ознак злочину», на підставі ст.6 п.2 КК України.

Підприємства, задіяні в схемі по розкраданню бюджетних коштів шляхом протиправного відшкодування ПДВ:

ТОВ «Укрпромінвест-Авто» (ЄДРПОУ 30404064, засновники ЗАТ
«Укрпромінвест» та ДП ЗАТ «Агротехінвест»)
Корпорація «Автосервіс-Україна» (ЄДРПОУ 22868070)
ТОВ «Торговий дім «Іста» (ЄДРПОУ 25411862)
ТОВ „Укрзапчастина“ (ЄДРПОУ 30722204)
ДП «Богдан-сервіс» (ЄДРПОУ 32347820)
ТОВ «Авто сила» (ЄДРПОУ 32107213)
ТОВ «Схід моторе» (ЄДРПОУ 31923506, м. Київ)
ВАТ „Луцький автомобільний завод“ (ЄДРПОУ 05808592, м. Луцьк)
ЗАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи“ (ЄДРПОУ 24364528, м. Київ)…»

«Аргумент», 27 березня 2012 року



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: