Як відомо, 27 червня 2014 року в Брюсселі було нарешті завершено процедуру підписання Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною. Здавалося, її ратифікація Верховною радою мала б відбутися ледь не наступного дня, адже цей вже багатостраждальний договір став справжнім символом боротьби української нації за незалежність країни та її повернення до Європи.

Проте не так сталося, як гадалося.

Того ж дня — 27 червня, одночасно з українською –  було також підписано угоди з Молдовою та Грузією. Ця синхронність дає нам змогу порівняти темпи Києва та сусідніх столиць.

Порівняння не на нашу користь. Більше того, навіть наші європейські партнери (від яких ми чекали серйозної затримки!) діють швидше за нас.

Молдова вже завершила процедуру, ратифікувавши свою угоду. Румунія ратифікувала всі три угоди – з Молдовою, Україною та Грузією. Швидке завершення процедури анонсувала Грузія, а також держави Балтії.

Схоже, більшість інших підписантів (країн-членів ЄС) також не забаряться.

Між тим президент Україні від початку став говорити про наступну сесію парламенту! А зараз, після того як громадськість змусила депутатів відмовитися від літніх канікул, прикриваємось якоюсь міфічною «технічною» підготовкою пакету документів, який необхідно внести на Грушевського.

Насправді ж усе чітко прописано в законі про міжнародні договори України.

Жодних складнощів, які б виправдовували затримку, не існує в природі.

Тим більше, що Київ вже має практику оперативної ратифікації — навіть під градом яєць та вибухи петард — таких ганебних документів, як сумнозвісні харківські угоди. Тобто насправді технічних проблем немає!

То в чому ж суть проблеми? Спробуємо розібратися, відштовхуючись від положень згаданого Закону.

Мовою оригіналу

Питання ратифікації міжнародних договорів регулюється статтею 9 закону про міжнародні договори. Є три ключові елементи самого процесу.

По-перше, визначення суб’єктного складу, іншими словами — хто й за що відповідає. Згідно з підпунктом «а» пункту 3 цієї статті «пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору, укладеного від імені України, подаються Міністерством закордонних справ України протягом шести місяців президенту України».

Це означає, що тиск громадськості на народних депутатів – це, за великим рахунком, холостий постріл.

Процес нині гальмує не Верховна рада.

По-друге, має відбутися підготовка документів, необхідних для формування пропозиції щодо ратифікації. Їх перелік визначено пунктом 4 згаданої статті. А саме: а) подання президентові України; б) проект подання Верховній раді; в) проект закону про ратифікацію міжнародного договору України; г) текст міжнародного договору; ґ) довідка про погодження проекту закону зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади; д) супровідна (пояснювальна) записка, в якій обґрунтовується доцільність укладення міжнародного договору України, визначаються його вірогідні політичні, правові, соціально-економічні, гуманітарні та інші наслідки, а також суб’єкти виконання міжнародного договору України; е) фінансово-економічне обґрунтування; є) порівняльна таблиця — в разі подання пропозицій щодо ратифікації міжнародного договору України, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів або яким вносяться зміни до іншого міжнародного договору України; ж) електронні версії текстів документів, зазначених у пунктах «б», «в», «г» та «є» цієї частини.

Перелік ніби довгий, але не складний для підготовки.

По-третє, потрібно безпосередньо внести міжнародний договір на ратифікацію до Верховної ради. Згідно з пунктом 6 статті 9, рішення про внесення до порядку денного законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору ухвалює президент України.

Цілком очевидно, що глава держави, якого було обрано в тому числі за його проєвропейськість, не потребує багато часу для цього.

Замість висновків

Отже, за бажання, всю цю процедуру пройти нескладно.

Сама «технічна» підготовка пакету документів, який подається президенту, займає один-два дні, адже для міністерства закордонних справ це звична процедура.

Дещо заскладним, на перший погляд, видається процедура його погодження із зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, адже Угода про асоціацію стосується компетенції практично всіх органів виконавчої влади.

Проте, враховуючи виключну важливість для України цього міжнародного договору та значний суспільний резонанс, який може бути викликаний зволіканням з вирішенням цього питання, можна було б провести спеціальне розширене засідання Кабінету міністрів за участі президента, під час якого завізувати законопроект і одразу внести його на розгляд до Верховної ради України.

До речі, саме таким шляхом пішла Молдова, де не полінувалися провести екстрене засідання уряду вже 28 червня, в суботу – тобто наступного дня після повернення прем’єра з Брюсселю.

Насправді, справа за малим — продемонструвати політичну волю, необхідну для забезпечення невідкладної ратифікації Угоди про асоціацію, відмовитися від надуманих «технічних» excuses, і вирішити питання по суті.
Суспільство чекає.

Вадим Трюхан, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (2008—2010 рр.), член делегацій України на переговорах з ЄС щодо Угоди про асоціацію та Угоди про спільний авіаційний простір (2007—2010 рр.), головний експерт робочої групи з європейської інтеграції Реанімаційного пакету реформ