Сообщения с тегами ‘АТО’

Кандидат в нардепы от блока Порошенка Руслан Демчак закосил от мобилизации? Документ

Demchak-Ruslan8Кандидат в народные депутаты Руслан Демчак проигнорировал мобилизационное распоряжение, которое пришло ему по домашнему адресу 25 мая 2014 года.

Демчак Руслан Евгеньевич 1974 года рождения не явился по указанному адресу, как то ему было предписано, а от мобилизации попросту откупился.

Demchak-Ruslan7

Разумеется, так поступают многие, кто не страдает излишне патриотическими чувствами к нашей стране.

Однако не все при этом неустанно пиарятся на украинских военных, как Руслан Демчак. Например, в рамках предвыборной кампании славный кандидат подарил Винницкому военному госпиталю хирургический стол «для бойцов АТО», о чем за денежку «отжинсовал» по всему интернету. А еще он в многочисленных блогах по сети ратует за социальные льготы участникам АТО.

Но вот сам Демчак, как выяснилось, подставляться под рашистские пули не спешит. Куда больше холеному кандидату нравится отсиживаться в тихой Виннице, пытаясь пробраться в парламент на горбу доверчивых избирателей.

Напомним, Руслан Демчак баллотируется по 18 мажоритарному округу в Винницкой области от «Блока Петра Порошенко». С его именем связан целый ряд коррупционных скандалов. Основатель корпорации UBG, заместитель председателя Совета федерации работодателей Киева, владелец ПАО ЭРДЕ-банк Руслан Демчак нажил миллиарды на отмывании денег.

О его подвигах наслышаны даже многие депутаты, которые не раз обращались с соответствующими запросами в ГПУ и СБУ.

Среди прочего доказано мошенничество Демчака на ваучерах, которой занималась брокерская компания «Эквивес», проводившая операции с ценными бумагами. Правоохранительные органы интересовались и деятельностью страховой компании «Добробут», чья лицензия была отозвана Нацкомфинуслуг после многочисленных жалоб за невыполнение компанией своих обязательств.

Однако сильнее всего завязан в коррупционных скандалах ЭРДЕ-банк, который его Руслан Демчук использовал для конвертации денег. Конвертационный центр проводил липовые операции и таким образом обналичивает деньги своим клиентам, ведущим не совсем легальный бизнес и не желающим платить налоги

. Согласно данным Национального бюро расследований Украины, у ЭРДЕ-банка очень много транзитных фирм, как правило ООО – более двадцати. Сумма услуг, оказанных этими фирмами только в 2011 году, составила более 280 млн. грн.

Некоторые из этих фирм уже накрыли правоохранители, часть в срочном порядке ликвидируются.

Как пишет НБРУ, в 2010 году эти фирмы заработали на вексельных операциях 10 млн. грн. Кроме транзитных фирм и брокеров, в банке открыты счета на людей, которые снимают наличку. 

Сам Руслан Демчак заработал на нелегальных операциях, выполняемых его банком, сотни миллионов, а точнее — около полумиллиарда гривен. Список его клиентов – это более 30-ти фирм, которым понадобились услуги по уклонению от уплаты налогов, сокрытию доходов и «левой» коммерческой деятельности.

Отметился Демчак и в земельных аферах. Два года назад член комитета парламента по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией Олег Новиков рассказал журналистам о фактах хищения земли в крупных размерах. А в 2012 году член Комитета Верховной Рады по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией Владимир Арьев направил тогдашнему председателю Службы безопасности Украины Игорю Калинину депутатское обращение «О создании Демчаком Русланом Евгеньевичем организованной преступной группировки».

Видимо, чтобы избежать наказания за все свои махинации мафиози Демчак так рвется в парламент под зонтик депутатской неприкосновенности.

Какое уж тут АТО…

Сергей Федорчук, для Национального бюро расследований Украины

Приватбанк Коломойского на грани банкротства

Privat-Kolomoyskyi1«Приватбанк» днепропетровского губернатора Игоря Коломойского, судя по всему, хочет покрыть все свои убытки за государственный счет. На первый взгляд, банк кажется одним из самых крупных и устойчивых в Украине, с огромным количеством отделений и миллионами клиентов (свои вклады в нем хранят 40,6% всех вкладчиков Украины). Однако, судя из аналитической записки главы НБУ Валерии Гонтаревой, которая оказалась в СМИ, «Приватбанк» фактически банкрот.

Как известно, «Приватбанк» попал под программу рефинансирования в рамках поддержки отечественного банковского сектора. Многие эксперты и наблюдатели сразу же заметили, что банк Коломойского и еще несколько, приближенных к тогдашнему руководителю НБУ Степану Кубиву, получил львиную долю финансирования. (Причем, не впервые, в 2009 «Привату» также выделили более 7млрд. грн. рефинансирования). На сегодняшний день сумма рефинансирования равна 1,1 млрд. долларов США. При этом банк, точнее, его владелец Игорь Коломойский, как неоднократно писали в СМИ, причастен к весеннему обвалу гривны, когда в течение нескольких дней гривна упала до исторического минимума в отношении доллара: 12 к 1. Выяснилось, что банки, получившие деньги на рефинансирование, использовали их для самообогащения. Эти деньги попали на валютный рынок, обвалив национальную валюту, и принесли своим владельцам огромные прибыли.

Кроме того, как упомянула сама Гонтарева, есть вопросы относительно имущества, оставленного банками в залог под рефинансирование. Коломойский и здесь сумел всех обвести вокруг пальца. Его банк оставил в качестве залога 10 миллиардов гривен имущество в Крыму. Дело было в апреле, и уже тогда было ясно, что, скорей всего, все имущество, находящееся в Крыму, потеряно. Днепропетровский губернатор оставил в качестве залога – воздух. Отдельный вопрос – почему НБУ, вернее, его руководитель Степан Кубив принял в качестве залога такое имущество. Не иначе, как между Кубивым и Коломойским были определенные договоренности не без пользы для собственного кармана.

Но это еще не все. Сейчас «Приватбанк» пытается получить еще 10 миллиардов гривен рефинансирования. Это при всем том, что банк много раз подвергался критике за задержки платежей, отказ выплачивать вовремя проценты и вообще возвращать депозиты. Клиенты неоднократно жаловались на махинации с начислением пени. В целом, «Приват» «славится» своей жесткостью в работе с клиентами и известен тем, что не раз кидал партнеров по бизнесу. Совсем недавно всплыла неприятная для Коломойского история. Оказывается, «Приватбанк» накладывал большие штрафы клиентам, проживающим в зоне АТО. Причем, никакие уговоры на сотрудников банка не действовали. Они в категоричной форме требовали оплаты, иначе штраф — 50 грн. за каждый просроченный день. К родственникам участников АТО «Приватбанк» без тени сомнения и совести отправлял коллекторов. Лишь когда история стала предметом огласки, клиентам были предоставлены льготы. Однако, думается, ненадолго.

Игорь Коломойский понес большие убытки в связи с аннексией Крыма и военными действиями на востоке. В частности, в Крыму работало два филиала «Приватбанка», 337 отделений, 773 терминала самообслуживания и 483 банкомата. 337 отделения – это 13,7% от того, что осталось, 483 банкомата – 6,3%. Плюс сеть АЗС «Приват» – это торговые марки «АВIАС», «АВIАС плюс», «Укрнафта», «ANP», «Sentosa OIL», «Мавекс». Всего на оккупированном полуострове находилось 43 станции, которые новая крымская «власть» успешно забрала себе.

Севастопольские власти отобрали 12 автозаправочных станций, газозаправочную станцию и нефтебазу в Инкермане.

Утерян аэропорт «Бельбек» под Севастополем (15 миллионов долларов), оздоровительный комплекс «Таврия» (20 миллионов долларов), санаторий «Форос», незавершенный пансионат «Лазурный берег». Еще несколько нежилых помещений, в которых размещались отделения «Приватбанка». База «Нива Яйла», детский оздоровительный комплекс «Юность» и еще один недостроенный объект в Кацивели.

В Донецкой области группе «Приват» принадлежит 23 АЗС, в Луганской – 17 АЗС. В связи с военными действиями продажи топлива в Донецкой области упали на 64,3%, в Луганской – на 92%, то есть, практически прекратились.

В Луганской области у Коломойского имеется предприятие по производству ферросилиция – Стахановский завод ферросплавов. Предприятие было довольно прибыльным, но сейчас захвачено сепаратистами. Разумеется, о производстве речь не идет. Когда же предприятие сможет вновь заработать и заработать ли вообще – вопрос открытый.

Что касается работы «Приватбанка», то в Донецкой области существует 311 отделений. Активы составляют 2,942 млрд. грн. Далее: кредиты физлицам – 2,8 млрд. грн., вклады физлиц до востребования – 1,1 млрд. грн., кредиты, выданные юрлицам – 0,223 млрд. грн., депозиты физлиц – 4,522 млрд. грн.

В Луганской области почти в два раза меньше: 144 отделения с активами – 1,474 млрд. грн. Кредиты физлицам – 1,3 млрд. грн., вклады физлиц до востребования – 0,43 млрд. грн., кредиты юрлицам – 0,144 млрд. грн., депозиты физлиц – 1,67 млрд. грн. Всего на данный момент в Донецкой области деятельность банка в процентом соотношении равна 42%, в Луганской – 14,6%.

Большая часть банковских отделений на востоке не работает. Невзирая на то, что «Приватбанк» накладывает штрафы украинским гражданам, проживающим в зоне АТО, совершенно очевидно, что этих денег в обозримом будущем банк не увидит. По сути, банк из-за потери Крыма и войны на Донбассе остался без важных источников своих доходов. То есть, если не банкрот, то очень близок к этому. Это вопрос ближайшего времени.

Между тем, «Приватбанк» добивается очередного транша на рефинансирование, как писалось выше, в размере 10 млрд. грн. Интересно, что на этот раз предложит Игорь Коломойский в качестве залога – Донецкое и Луганское имущество, часть которого, не исключено, также утеряна на длительный период. К тому же, сейчас многие активы «Привата» на Донбассе почти ничего не стоят из-за того, что либо не работают, либо разрушены.

Есть большие сомнения относительно целей использования денег на рефинансирование. Не окажутся ли эти деньги вновь на валютном рынке, в очередной раз обвалив гривну? Коломойский явно хочет компенсировать свои потери в Крыму и на востоке Украины. Поэтому вполне вероятно, что деньги, если он их получит от НБУ, не пойдут на выплату процентов по депозитам. Их он либо использует для получения сверхрприбылей на валютном рынке, либо выведет в офшоры: Израиль, Швейцарию или на Кипр. Банк же будет искусственно доведен до банкротства. Похожие махинации Коломойский уже проделывал не раз, наживаясь на этом.

К примеру, собственную компанию «Аэросвит» он довел до банкротства, оставив около 3 000 сотрудников без работы и долгами по зарплате. Почему бы не повторить это с «Приватбанком», через который получает зарплату треть всех граждан Украины? Или же прибегнуть к шантажу, как он делал ранее, чтобы НБУ выдал рефинансирование, иначе владелец «Привата» оставит без зарплаты миллионы граждан, еле-еле сводящих концы с концами. И столько же обманутых вкладчиков, повесив при этом все долги на государство.

Александра Грубая, БанкИск

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — він у Києві. Інфографіка

PoroshenkoYanuk2Можете вважати мене сепаратистом і провокатором але я вважаю, що головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — головний ворог України в Києві… і з часом я все більше в цьому переконуюсь.

Я розумію, що йде війна і все таке, але сидіти і мовчки спостерігати теж не вихід.

Підігрівають ситуацію і так звані «патріоти», які чи то по наївності своїй чи по чийомусь наказу заступаються за сьогоднішню владу.

«Не можна їх критикувати, їм і так важко», «Під час війни критикувати владу це грати на руку ФСБ» — ось такі тези сьогодні часто можна почути у відповідь на критику влади.

Але правда в тому, що саме цим «патріоти»-захисники влади і підіграють кремлю, а влада в цей час може відпочивати, а на всі невдачі є залізний аргумент — війна на донбасі.

За що боровся Майдан? За що поклала життя Небесна сотня? Невже заради того щоб на місце Януковича сів Порошенко, а на місце Азарова Яценюк? Я думаю аж ніяк не за це… вони боролися за зміни в державі, за реформи, за європейський вибір України.

А що ми отримали?

І не треба мені розказувати, що їм важко, що вони щойно прийшли до влади і т.д., ми це вже 23 чуємо і результат відомий.

Думаєте хлопцям на сході легко? Але це їх не зупиняє вони воюють, помирать і перемагають.

Розумію, що вимагати надзвичайних результатів від нової влади в перший місяць було б не розумно, але шановні пройшло вже пів року!!!!  За цей вже достатньо солідний строк не то, що не проведено, а навіть не розпочато ніяких реформ.

Більше того, смішно чути з вуст чиновників, що їм важко, в них мало часу… якщо хтось не вкурсі, то я відкрию таємницю, крім Президента, міністрів, депутатів і сотень їх заступників і помічників в Україні є ще надзвичайно роздута армія дерслужбовців які в своїй більшості займаються безтолковим перебиранням папірців, і які лише чекають наказу щоб почати працювати над реформуванням держави.

Давайте коротко пройдемся по основних інститутах влади.

1. УРЯД

Абсолютно не розумію симпатії значної кількості українців до Яценюка.

Із дня свого призначення уряд Арсенія Яценюка в особі профільних міністрів і самого прем’єра постійно говорить, що необхідно докорінно реформувати систему державних фінансів.

Власне, саме проблеми в цій сфері стали одним із головних каталізаторів протестів проти режиму Януковича, тому від нової влади суспільство очікувало насамперед припинення розкрадання бюджетних коштів, приборкання податкової служби, яка почала перетворюватися на інститут державного рекету, зниження фіскального тиску на бізнес тощо.

Іншими словами, українці чекали на активізацію реформ усіх складників системи державних фінансів.

На жаль, крім усних ініціатив, у цьому напрямку за минулий час майже нічого не було зроблено. КМУ не впровадив жодної серйозної реформи ні в бюджетній, ні в податковій системі.
Хабарники і вчорашні прислужники Януковича і далі продовжують працювати.

Корупційні схеми сім’ї далі продовжують працювати, гривня такої девальвації не знала навіть за часів Януковича. В той час коли українці буквально по копійці збирають кошти для військових, Нацбанк виділяє сотні мільйонів на рефінансування россійських банків (!)

 refinansuvanya2014

Вчорашні лідери Майдану обіцяли привести до керма держави нових компетентних професіоналів.

Багато хто читав про кадрові успіхи Грузії. Відтак, українці мріяли, що після революції владні кабінети наповнять молоді освічені люди із західним мисленням.

З часу ганебної втечі «сім’ї» минуло майже півроку. Значить, можна підрахувати, скільки старих чиновників звільнили, аби дати дорогу молодим.

 zvilneno1

МВС як і прокуратура схоже взагалі забули про своє призначення…

Чому не притягуються до відповідальності хабарники, та інші посадовці винні у розкраданні державних коштів, де проушені кримінальні справи проти олігархів?

В країні 300 000 міліціонерів,  в зоні АТО задіяно 50 000 чол. це разом з добровольчими  батальйонами, армією та СБУ, що робить решта ? Досі немає притягнутих за розстріл Небесної сотні,  не притягнуто винних за побиття міліцією патріотів під час концерту Ані Лорак.

Сепаратисти  і спонсори терроризму спокійно розгулюють Києвом, загаряють на пляжах і смажать шашлик, в той час як українських солдат судять за те, що вони начебто вчинили страшний злочин — вижили в бою!!!

Реальних злочинців і відвертих ворогів України знає практично кожен українець, беззаперечні докази  їх злочинів як  і координати самих злочинців публікуються кожен день, але МВС та інші служби цього просто не помічають.

Справи якщо й порушуються то лише тоді коли притягувати вже немає кого.

Дивною на мій погляд виглядає відповідь Авакова не недавній ультиматум Правого Сектора.

Не то, щоб я був палким прихильником Яроша, але в основному він в даному разі був правий, особливо після недавніх подій в Одесі і Кривому Розі.

Зверніть увагу на обмундирування міліції. В той час як наші хлопці без бронижилетів воюють з ворогом, міліція в повному обмундируванні воює з патріотами.

З цього приводу  натрапив на цікавий коментар одного з мої читачів:

Скажіть мені, а яке право має міліція їздити зі зброєю? Чи може на Інститутській проти народу був Правий сектор? Правий сектор сьогодні має в рази більше прав їздити країною зі зброєю, ніж міліція, яка до сих пір не люстрована. Адже не міліція виборювала нам свободу, нє? Вдумайтеся: сьогодні міліція, представники якої взимку воювали з народом тепер робить засідки на бійців Правого сектору, представники якого обстоювали інтереси народу перед міліцією. І в когось поверається язик звинувачувати ПС? Та вони зараз на кілька фронтів змушені працювати, боронячи Революцію.

2.ПРЕЗИДЕНТ І АРМІЯ

Я чудово розумію, що в Порошенка зараз немає тих повноважень що були у Кучми і Януковича, і що не маючи своєї фракції в парламенті важко впливати на більшість процесів в країні. Але попри все в Порошенка є сфера де він має чи не найбільші повноваження — це армія.

І тут до нього виникає багато  питань. Вся країна знає про пересування військових колон РФ, які потім розстріють наших солдат, а наша доблесна розвідка в упор цього не помічає. Причому це не вже далеко не вперше, ця історія повторюється ще березня місяця.

Щодня місцеві жителі викладують в мережу сотні фото і відео пересування  ворожих колон, причому зазначаються їх точні координати.

В нас є авіація, ракетні війська … які можуть знищити цю колону за лічені хвилини… але схоже президенту потрібна не перемога, а затяжний конфлікт.

Можна припустити, що президенту дають не точну або неправдиву інформацію його підлеглі з МО, але в це мені вже мало віриться, тому що вичислити зраднків або просто некомпетентних можна дуже швидко, тим більше за стільки часу.

Висновок напрошується сам — президент все знає і чудово розуміє, але з якихось причин не вживає відповідних заходів.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Для мене, як для багатьох українців це питання стоїть дуже гостро, адже в зоні АТО служить мій брат, багато моїх знайомих та друзів, а через злочинні дії керівництва держави вони ще більше ризикують своїм життям.
Хочу привести вам слова українского пілота який повернувся із зони АТО:

«На аэродроме стоят заправленные топливом, и боезапасом СУ-шки… Люди на месте ЗНАЮТ где идет колонна ордынской бронетехники, куда она идет, но команды на вылет и уничтожение на марше нет.
Когда колонна рассосредоточилась по городу/городам, окопалась и сныкалась — поступает команда на вылет, ищите и уничтожайте».
Ощущение, что или идиотизм в головах генералов/полковников, которые не понимают, что колонна бронетехники в поле — это всего лишь мишень, а полтора десятка танков разбросанных, замаскированных и прикрытых зенитками — это уже сбитые наши самолеты, убитые разведчики, десантники, летчики…. Или кто-то играет в такие игры, цели и задачи, которых не понятны и не видимы…
В первом случае — это халатность (по законам военного времени трибунал и расстрел, по законам мирного увольнение в запас за профнепригодность), во втором случае это как минимум предательство или измена, за которое нужно просто расстреливать по законам любого времени…

3. ВЕРХОВНА РАДА

Депутати схоже мають нас за повних дурнів і якщо ми будемо мовчки за цим спостерігати то вони будуть праві.

Ця комедія із проваленням голосуванням законів «Про вибори» і «Про люстрацію» є чистої води розвод українців. І не потрібно тут винуватити лише комуністів і регіоналів, згадайте лише як батьківщина, свобода і Удар голосували за скасування депутатської недоторканності ( якщо не знаєте, то погугліть).

Сьогодні така ж сама ситуація, для них важливо щоб ці закони не пройшли, а хто саме запоре поголосування то вже питання десяте — головне результат буде досягнуто.

Для прикладу, згадайте як працювала ВР в кінці лютого коли на під парламентом стояла юрба з битами і бруківкою, тоді і всі депутати незалежно від партій і політичних вподобань голосували як має бути, більшість законів набирали більше 300 голосів.

Ці два закони є вкрай важливі, без них революція гідності і сотні жертв будуть марними. І надзвичайно важливо прийняти ці закони саме до виборів, бо інакше до влади прийдуть тіж самі люди, тільки під іншими прапорами і ми законсервуємо цей кримінально — олігархічний  режим, ще мінімум на 5 років.

І я не хочу чути від політиків, що вони не можуть знайти потрібної кількості голосів, чи не можуть домовитись з іншими депутатами, це все дурня.

У влади яка сьогодні взяла відповідальність за долю держави є безліч інструментів впливу на депутатів, аби тільки було бажання.

Нема бажання того, що в разі прийняття цих законів під люстрацію попадають не лише комуністи і регіонали, але й більша половина Батьківщини, Удару і Свободи…

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Насправді основна проблема  України не у відсутності хорошої влади, а у відсутності контролю за владою з боку суспільтва. Поки влада  боїться гніву свого народу доти вона працює ефективно.  Сьогодні українців ніхто з них не боїться і це головна причина чому Україна не рухається вперед.  А війна на сході дозволяє списати більшість своїх невдач.

Якщо ми не заставимо їх боятись і працювати в інтересах народу то наші хлопці і далі будуть гинути на фронтах…

А для депутатів які вперто не хочуть голосувати за закони про вибори і люстрацію хочу нагадати урок історії вірменського парламенту, який теж свого часу не хотів слухати волі народу.

Павло Заєць, Національне бюро розслідувань України

Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати. Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами, — Андрій Шамбуров про #АТО

Shamburov-Andryi1

Андрій Шамбуров і його наречена Леся

«Південний котел» через певний час запишуть в історію як один із ключових моментів українсько-російської війни за Донбас. Близько двох місяців наші десантники й танкісти тримали оборону на вузькій прикордонній території від Маринівки до пропускного пункту «Ізварине».

На початку серпня в районі селищ Должанське, Дякове і Червонопартизанськ під постійними обстрілами російської артилерії, без провізії та боєприпасів опинилося більше тисячі українських військових і прикордонників. В історію цієї війни увійде дата 7 серпня – тоді наші бійці вирвалися з оточення і воз′єдналися з основними силами АТО.

Андрію Шамбурову нині рятують ноги від ампутації, оскільки поранення з гранатомета ускладнене ще й інфекцією.

Андрій Шамбуров — нетиповий вояк АТО на Донбасі. 20-річний хлопець народився й виріс на Луганщині, в депресивному Лутугинському районі. Строкову службу проходив у «Десні».

Військова справа хлопцю сподобалась і він лишився служити на контракті у Білій Церкві в 72-й окремій механізованій бригаді. Разом із бойовими товаришами з кінця березня служив на Донбасі.

Старший солдат керував танком. За час служби був у Маріуполі та у найнебезпечнішій прикордонній ділянці, де механізована бригада прикривала пункти пропуску «Должанський», «Ізварино», «Бірюково» та «Червонопартизанськ».

Шамбуров був одним із тисячі солдат українських військових і прикордонників, які вирвались із «Південного котла». Беззбройні солдати відійшли на територію Росії, щоб потім з’єднатися з основними силами АТО. По дорозі в Україну хлопця серйозно поранили бойовики, які чекали на автобус із солдатами у засідці.

Нині хлопець лежить у кістково-гнійній хірургії Київського військового госпіталю. За ним доглядає наречена Леся і майбутня теща Алла.

Леся і Андрій дивляться одне на одного закоханими поглядами.

— У нас 24 серпня буде річниця. Минулого року під час святкувань побачив її у парку в Білій Церкві і одразу закохався по самі вуха.

У середині березня в Лесі був день народження, але Андрій уже обороняв кордон біля Перекопа.

— Але я ще до мобілізації купив їй гарний подарунок і передав.

Леся усміхається і обіймає коханого.

Дивлячись у стелю, Андрій починає згадувати пережите за війну.

—  Найтяжче було після обстрілів «Градами». Спершу вони все летять і летять, а потім ми збираємо наших поранених і «двохсотих». Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати.

Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами. А в намет поруч зносили тяжкопоранених. Все це було схоже на велику м’ясорубку.

Понад місяць тому солдата вже поранило осколком у руку. Але травма була незначна, її підлікував польовий медик і Андрій керував своїм танком навіть із забинтованою рукою.

Боєць розповідає, що найтяжче його батальйону було під Червонопартизанськом. Втрати уже були чималі. А бійці опинились фактично заблокованими – не зробиш кроку ані вправо, ані вліво. Два тижні танкістів обстрілювали з кількох боків різними видами зброї – артилерією, автоматичними гранатометами, із танків та стрілецької зброї.

Поки керівництво АТО звітувало, що все під контролем, рідні солдатів цього батальйону вийшли на вулиці в Білій Церкві. Вимагали, аби хлопців вивели з «котла».

До розмови підключається мама Лесі Алла. Жінка разом з іншими матерями й дружинами бійців батальйону їздила до Києва під Міноборони і на Банкову. Та перекривала одеську трасу.

— Ми йому зателефонували: «Тримайся синок, ми тут мітингуємо, щоб у вас відбулася ротація». Їх бойовики тримали в оточенні, тому хлопці не мали нічого. Бригада була поставлена в умови виживання, – розповідає Алла.

Проте у Києві із вирішенням ротації зволікали, тому долю бійців вирішив командир бригади в зоні блокади.

— Нас лишилося близько трьохсот людей. Наше командування зажди діяло ефективно в екстремальних умовах. Інколи навіть йшло наперекір наказів київських тиловиків. Посудіть самі, наш командир вирішив нас вивести з «котла», щоб врятувати наші життя, — розповідає солдат.

Бійці знищили всю стрілецьку зброю і пішли з командиром до кордону.

Там їх тримали півтора дні. За цей час у багатьох юнаків повідбирали мобільні телефони, документи і гроші. Хлопцям лише давали воду і випускали в туалет під наглядом.

Командир домовився, щоб солдатів вивели на Успенський пункт пропуску.

Першу групу вивозили трьома автобусами, але вони вирішили їхати іншим шляхом, а не тим маршрутом, який їм рекомендували в штабі АТО. Доїхали до пункту збору безпечно.

Наступного дня в Україну відправилась іще одна група з трьох автобусів. Цього разу — по рекомендованому маршруту. Два автобуси проїхали, супроводжуючі авто теж.

— Я їхав у третьому. Раптом перед нами щось вибухнуло. Зупинились. Відкрили двері, вибили вікна й побігли в соняшникове поле. Добре, що вони були високі й кучеряві. Ми там позалягали. Але нас переслідували й обстрілювали з підствольних гранатометів. Так мені вцілило у праву ногу, а тоді й у ліву.

Я там лежав десь півтори години. Постріли затихли і стояла така тиша, що хоч ножем ріж. Почав на ліктях повзти по землі, через соняхи. Раптом почув українську мову, почав кричати з усієї сили, щоб мене знайшли у цьому полі й врятували. Виявилось, це підмога приїхала. Але в тих полях наших багато підстрелили. Мені швидко обробили рани й відвезли до Амвросіївської міської лікарні, — згадує Андрій.

До розмови долучається майбутня теща хлопця Алла, яка цілодобово годує хлопця, стелить йому ліжко, міряє температуру:

— Нам у Білу Церкву зателефонували товариші Андрія і сказали, що він у тяжкому стані, і якщо його оперативно не відправити у кращий госпіталь, йому ампутують ногу. Я одразу зателефонувала в частину і спитала командирів, як його забрати. А ті кажуть: «За одним бійцем вертоліт летіти не буде». Я їм: «Так я можу заплатити».

Вони відправили мене шукати депутатів і Міноборони. Пропонували навіть заплатити сепаратистам, щоб вивезти його з Амвросіївки, — розповідає мініатюрна брюнетка.

Через знайомих родичів бійців 72-ї бригади Алла вийшла на лікарів, які працюють у зоні АТО. Юнака вивіз київський хірург. Він має клініку в Києві, але все покинув, записався в добровольці й тепер перевозить поранених на Донбасі.

— Від хвилювання я забула його прізвище. То зараз дякую цьому герою, що спас Андрюшу, — каже Алла.

Хірург-доброволець замінованими дорогами вивіз пораненого танкіста в Розівку на Донеччині, де працював Одеський польовий госпіталь. Там його обстежили, наклали гіпс і бортом переправили до Дніпропетровська. У цьому закладі Андрію поставили апарат Ілізарова, але не повністю очистили рану від осколків і бруду, тому почалося зараження. І хлопця бортом доставили в київський госпіталь.

— Тут тепер кожен день чистка. Нога уже коротша на 10 сантиметрів за іншу, — каже юнак.

У Білоріченську в Андрія лишились мама й дві сестри 17 і півтора років. Алла просила їх поїхати із Луганщини в Білу Церкву ще місяць тому — знайшла житло, забронювала квитки. Але проти цього виявився вітчим хлопця, який має проросійські погляди. Він переконав родину не їхати, щоб захистити дім від мародерів.

Коли є зв’язок, матері спілкуються телефоном. Мама Андрія каже, що дороги заміновано терористами, регулярно літають снаряди — люди стали фактично живим щитом між українським та російськими силами. Білоріченськ і значну частину Лутугинського району ще серйозно контролюють терористи.

— А вона щодня йде по молоко молодшій доньці під цими обстрілами. А як купить, додому йде щоразу іншими шляхами, бо бойовики забирають їжу в людей, – наголошує доглядальниця бійця.

Про те, що син воює зовсім недалеко від рідного міста, мама не знала аж до його поранення. У хлопця непрості стосунки з вітчимом, тому дівчина з Аллою вирішили приховати правду.

Андрій каже, що українські танки ледве дихали. Він сам змінив кілька, бо ті просто ламалися. Солдат переконаний, що в першу чергу треба належно укріпити кордони — зупинити нелегальні перевезення, стягнути техніку, постійно наступати на ворога.

— Інакше в нас це затягнеться на роки. І, таке враження, наше військове керівництво цьому часом допомагає. Було багато ситуацій, коли треба наступати, а командування каже: «Відступайте». Так ми тільки під «Ізварино» втратили три висоти.

Цікавлюсь у Андрія, як забезпечували технікою і провізією, коли 72-га бригада тримала вузьку прикордонну зону під обстрілом.

— Людей з бригади лишилось людей 300. Ні нову зброю, ні снарядів не постачали. Було обмаль харчів. У тяжкі часи їли жаб, равликів і інший підніжний корм. Який може бути захист кордонів, якщо не було нічого?

Інколи прилітав вертоліт і нам скидали з парашутом якісь боєприпаси й пушки. Ми протримались довго лише через те, що наш командир бригади часто йшов наперекір наказам зверху. Вивести нас із «котла» було його рішенням.

За захист Батьківщини бійцям платили небагато. За охорону небезпечного прикордоння старший солдат-контрактник отримував трохи більше 5000 грн в місяць.

Зараз у Андрія є проблема з доведенням статусу учасника бойових дій. У березні він із товаришами відбув місяць на кордоні з Кримом, далі була Донецька область, Маріуполь і нарешті на пункті пропуску, але у військовому квитку хлопця жодної відмітки про участь у війні. Не кажучи вже про поранення.

Андрій постійно під сильним наркозом. Тому лишаємо його з нареченою Лесею відпочивати, а з Аллою виходимо на вулицю.

— Я заявку на учасника бойових дій подала у військову частину ще тиждень тому. Мені сказали, що передзвонять — і тиша. То я зараз роблю не так… Найгірше, що якісь тиловики-писаки отримають «учасника бойових дій», а наш синочок — ні.

Не вирішене питання і з підвищенням у званні. Ще до відправки на Схід юнаку мали присвоїти звання молодшого сержанта, але поки про це нічого не чути.

До солдата приїздить друг, теж учасник АТО з Білої Церкви. У нього теж складна історія, каже Алла.

— Десь два місяці тому його поранили в Донецькій області. Руки всі в осколках. А командир йому сказав, що ми тебе не можемо вивезти, бо скрізь блокпости ворога. Тому єдиний шанс — іти пішки до найближчого села. Це 5 кілометрів. Так він дійшов, його госпіталізували у райлікарню. А тоді вже забрали доліковуватись у Білу Церкву.

Марина Данилюк

Банда Коломойского похитила главу Госкомзема свободовца Сергея Рудыка. Подробности

Rudik-Sergii3Замгубернатора Днепропетровской области Геннадий Корбан заявил, что Рудык уже выполняет боевое задание в зоне АТО в качестве рядового бойца.

В четверг, 14 августа 2014 года, в Днепропетровске был избит и похищен председатель Государственного агентства земельных ресурсов Украины, свободовец Сергей Рудык. Об этом сообщила пресс-служба ВО «Свобода».

«Сергей Рудык прибыл на Сичеславщину (Днепропетровская область) с рабочим визитом в рамках плановой поездки по Украине… Утром Сергей Рудык посетил раненых военнослужащих в Днепропетровском военном госпитале, для которых привез помощь… В этот же день Сергей Рудык встретился с заместителем председателя Днепропетровской облгосадминистрации Геннадием Корбаном», – говорится в сообщении.

Впоследствии, по информации очевидцев, прямо перед зданием Кировского райотдела милиции вооруженные неизвестные вытащили Сергея Рудыка из автомобиля, избили, закинули в другую машину и увезли в неизвестном направлении. «Также из машины Сергея Рудыка вытащили водителя и похитили автомобиль. На данный момент судьба председателя Госземагентства неизвестна», – отметили в «Свободе».

В свою очередь, замгубернатора Днепропетровской области Игоря Коломойского Геннадий Корбан радостно объявил, что г-н Рудык уже выполняет боевое задание в зоне АТО в качестве рядового бойца.

«Глава Госкомзема Сергей Рудык зачислен в состав одной из частей украинской армии в качестве рядового бойца. Рудык принят на довольствие, получил средства индивидуальной защиты, полную экипировку, и в составе экипажа патрульной машины три часа назад отбыл в сопровождении военнослужащих в зону Антитеррористической операции. Для повседневного ношения ему оставлен его рабочий дизайнерский костюм от «Corneliani». В настоящее время Рудык находится на территории Донецкой области. Точный маршрут экипажа оглашать запрещено. После выполнения задания боец Рудык будет продолжать исполнять свой долг перед Родиной. Рудыку разъяснены его права и обязанности, нормы устава в части дисциплины и субординации», – с иронией рассказал подробности похищения свободовца известный рейдер Корбан.

По словам г-на Корбана, ему звонили с угрозами народные депутаты от «Свободы» и заявили, что в Днепропетровск приедет фракция вместе с вооруженной охраной, и будут отбивать Сергея Рудыка.

«Хочу заявить – мы ждем всех, кто приезжает к нам с оружием. Мы как раз готовим усиление наших войск в районе Зугрес, и окажем содействие, чтобы прибывшие к нам свободовцы как настоящие патриоты помогли в том районе рядовому Рудыку исполнить свой долг перед Родиной. Если на помощь Рудыку прибудет достаточное количество бойцов, я готов оказать им содействие в формировании отдельного подразделения – добровольческой роты «Свобода». Мы поможем им с организацией снабжения так же, как помогаем всем другим украинским воинским частям на этой войне», – рассказал байку замглавы Днепропетровской ОГА.

ВО «Свобода» уже обратилось в Генеральную прокуратуру, Министерство внутренних дел, Службу безопасности Украины с требованием немедленно вмешаться в ситуацию и наказать лиц, совершивших покушение на жизнь государственного деятеля.

Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Lyashko-vsunu1Практично не минає й години, щоб інформаційний простір України не стрясався повідомленнями про пригоди бравого нардепа Ляшка. Якщо вірити його бравурним реляціям, то він «виявив, захопив, допитав, знешкодив» усіх ворогів неньки України, а його «батальйони» знищили всіх сепаратистів та переможно завершили АТО. Якщо вірити Ляшкові та його трубадурам, то він один, як Аніка-воїн, тільки завдяки клоунаді, переодяганням та прихильності окремих олігархічних медіа здатен подолати несправедливість та зробити всіх щасливими.

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності.  Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців  за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка.  Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!

  ляшко \”в рот брав\”

Василь Расевич

В ответ на вопрос почему солдаты не обеспечены медикаментами Мусий пожаловался на свою жизнь

Musyi-Oleg1Глава Минздрава Олег Мусий посоветовал раненым в зоне АТО бойцам самим покупать себе медикаменты в то время, как заблокированы все тенедры на закупку медицинских препаратов. Такое заявление он сделал, отвечая на вопрос журналистов программы «Гроші».

«Это общегосударственная проблема, я вот тоже себе таблетки от повышенного давления покупаю за свои деньги», – министр здравоохранения Олег Мусий, отвечая на вопрос журналистов, почему солдаты не обеспечены медикаментами.

Конкурсы на закупку лекарств от Минобороны блокирует фирма, которая вообще не представляет фармацевтический рынок. ООО «Нафтоперспектива» было создано в апреле этого года. Предприятие сразу принялось проталкивать Минобороны свои услуги. Это при том, что фирма не имеет лицензии на производство, оптовую и розничную торговлю лекарственными средствами. Эту информацию выяснили журналисты программы «Наши деньги», которые провели журналистское расследование после того, как стало понятно, что волонтерская помощь лекарствами в зоне АТО более эффективна, чем гособеспечение.

Факт блокирования тендеров Минобороны подтвердили и в Госслужбе лекарственных средств. В Антимонопольном комитете не объясняют, почему ведомство дважды заблокировало закупку медикаментов на основании жалоб одного и того же заявителя, заведомо зная, что это ООО не отвечает требованиям, предъявляемым к участнику подобных закупок.

Минобороны же, в свою очередь, действия сомнительной фирмы не обжаловало. Хотя имело все рычаги для того, чтобы ускорить процесс.

Директор Военно-медицинского департамента Министерства обороны Украины, полковник медицинской службы Виталий Андронатий уверяет, что эпопея с блокировкой торгов закончится победой. Разблокированы тендеры теперь выигрывают Медицинская торговая компания, соучредителя которой связывает дружба с регионалкой Татьяной Бахтеевой, и Медицинский центр М.Т.К – фирмы из ТОП 20 крупнейших подрядчиков Минздрава в 2013-м.

Ранее сообщалось о том, что министр здравоохранения Украины Олег Мусий сохранил в ведомстве созданные Раисой Богатыревой незаконные схемы, связанные с государственными закупками вакцин и медицинского оборудования. Предприятиям, которые принимают участие в тендерах и хотят их выиграть, предлагают согласиться на «откаты» до 30 процентов от суммы самих тендеров, сообщили в одной из фармацевтических компаний. Олег Мусий все обвинения в свой адрес опровергает и заявляет, что причиной недовольства его работой на посту министра здравоохранения является не усугубление коррупции, а наоборот борьба с ней.

Напомним, 11 июля 2014 года было заявлено, что следствие нашло доказательства создания Раисой Богатыревой преступной группировки во главе с ее сыном и хищения бюджетных средств в размере 348 млн грн. А уже 18 июля правительство Украины обратилось в Генеральную прокуратуру и МВД с требованием расследовать действия Олега Мусия.

Нынешний министр здравоохранения Олег Мусий все самые тяжелые дни Революции Достоинства простоял на Майдане. В конце февраля 2014 года активисты Майдана делегировали г-на Мусия в Кабмин в надежде, что он сохранит свои самые лучшие качества на высоком посту. Однако новый глава Минздрава не выдержал испытания властью, дрогнул и возродил в министерстве коррупционные методы времен Януковича, регионалок Бахтеевой и Богатыревой. Об этом свидетельствуют результаты расследования и эксклюзивная информация из самого Минздрава.

Як нова влада продовжує обкрадати Україну. Розслідування. Частина перша

Через бої на Донбасі українці не чують, як нова влада прощає російське шпигунство, веде гризню за портфелі і пиляє мільярди.

В редакції «Наших Грошей» прийнято вважати, що дивна антитерористична операція (АТО) в один прекрасний момент стала не стільки війною з терористами, скільки димовою завісою для збереження корупції того, проти чого боровся Майдан.

Наші військові стали генератором поганих новин про все зростаючу кількість трупів. Влада намагається зберегти обличчя, придумуючи гарні новини про арешти, карні справи, «деблокування», тощо. І при цьому у найгірших традиціях Януковича приймає закон, яким виводить в тінь військові закупівлі. На щастя він ще не підписаний президентом, однак випадок симптоматичний.

Усе це створює товстий потік військових новин, за яким мирне населення не бачить тонких струменів корупції, що підточують і так крихкі здобутки Майдану. А він був лише три місяці тому. Тим часом існують й інші, менш популярні, зате не менш важливі новини. Деякі з них ми зібрали докупи, щоби не загубити їх у воєнному диму.

Російського мобільного оператора не карають за шпигунство

Призначення донеччанина Андрія Семенченка головою НКРЗІ поклало край претензіям до МТС

Призначення донеччанина Андрія Семенченка головою НКРЗІ поклало край претензіям до МТС

У квітні контррозвідка СБУ з’ясувала, що в Росії є комутатор, на який надходили дані мобільного оператора МТС про місцезнаходження українських абонентів та їх розмови. Фактично мова йде про такий собі вид технічної розвідки. МТС, який належить росіянам, звісно, все заперечував. Однак Нацкомісія по регулюванню зв’язку і інформатизації винесла компанії попередження про порушення ліцензійних умов. МТС у свою чергу звернувся до суду.

Кульмінацією стало 16 травня. У цей день Нацкомісія підготувала акт про те, що МТС так і не забезпечило умов для збереження персональних даних абонентів. І на найближчому засіданні мала винести компанії друге попередження, яке б стало і останнім, оскільки воно означало б позбавлення ліцензії мобільного оператора. Цього дня голова Нацкомісії Петро Яцук зустрівся з представником МТС і повідомив, що мобільний оператор має бути покараний.

Відразу після цього Яцука терміново викликали в адміністрацію президента України, і після розмови голова Нацкомісії зліг у «Феофанію».

А 17 травня 2014 року Турчинов звільнив Яцука і інших членів Нацкомісії, призначивши новий склад. У ньому виявилось два колишніх співробітники МТС. Після цього питання про винесення МТС другого попередження зникло з порядку денного Нацкомісії.

Продажем конфіскату займеться рідна фірма бізнес-партнерів нового міністра юстиції

Міністра юстиції Павла Петренка застукали вночі у пафосному ресторані з мільярдером Олегом Бахматюком

Міністра юстиції Павла Петренка застукали вночі у пафосному ресторані з мільярдером Олегом Бахматюком

 Продаж конфіскованого майна в Україні завжди був надзвичайно вигідним для окремих суб’єктів господарювання, які отримували монополію на цю справу з рук держави. Величина цього «ринку» сягає 20 млрд. на рік.

І ось «Наші Гроші. ТВ» розкопали, що нова влада визначила нові уповноважені фірми у цій сфері. Однією з них стала фірма «Лік торг», записана на такого собі Олександра Борисюка. Однак ще недавно ця фірма називалась «Акціонер», її засновником був Олег Степаненко, директором – Олег Єльчик. Ці панове також були співвласниками компанії «Мегаполіс капітал» разом з Павлом Петренком, новим міністром юстиції, саме у сфері компетенції якого і знаходиться державна торгівля конфіскатом. При цьому фірма «Лік торг» навіть після перейменування та зміни засновників зберегла прописку на на вул. Ушинського, 40 у Києві. За цією ж адресою прописана адвокатська компанія «МЛГруп», серед власників якої ще нещодавно були міністр Петренко з сестрою Оксаною.

«Батьківщина» і «УДАР» б’ються за посаду у Нацкомфінпослуг

Нацкомісія по регулюванню фінансових послуг з часів Януковича, коли її очолював Борис Візіров, неофіційно отримала репутацію закладу, де кожне погодження може коштувати сотні тисяч доларів.

За нових часів ця Нацкомісія офіційно стала першим державним органом, який не може працювати через наявність відразу двох керівників від різних угрупувань.

На початку квітня «Батьківщина» пролобіювала на пост голови Нацкомісії бізнесмена Максима Полякова, у минулому заммера Умані.

Однак вже за кілька днів «УДАР» пролобіював на цю посаду Андрія Волкова, який раніше працював у страховому і банківському бізнесі.

Обидва призначенці вважають себе законними керівниками, тому Нацкомісія практично перестала працювати. І до вирішення конфлікту ще далеко, сторони обмінюються медійними атаками. Бютівському Полякову інкримінують нібито рейдерське захоплення «Уманьхлібу». «УДАРівському» Волкову пригадали його роботу на «Альфа-банк», який належить росіянам.

«Укргазвидобування» під керівництвом людей Бойко-Кацуби реанімувало схему Курченка для Єрємєєва

Після втечі Сергія Курченка основним гравцем на ринку скрапленого газу виступає Ігор Єрємєєв

Після втечі Сергія Курченка основним гравцем на ринку скрапленого газу виступає Ігор Єрємєєв

Тут було все тихо і просто. Новий призив керівництва державного «Укргазвидобування» сформували широко відомі у вузьких колах представники знаменитих діячів: екс-міністра енергетики Юрія Бойко, екс-голови тендерного комітету «Нафтогазу» Сергія Кацуби, голови енергетичного комітету Верховної Ради Миколи Мартиненка.

Ця гвардія без жодних зволікань приступила до реанімації схеми з продажу скрапленого газу, на якій заробляв мільярди кооператив ім.Курченка. Зараз ця схема реанімована у значно меншому масштабі, мова йде про прибутки у десятки мільйонів. Однак за нинішніх часів і такі гроші є щастям для багатьох.

Отже Курченко заробляв так. Його фірми монопольно окупували аукціони «Укргазвидобування», на яких скуповували скраплений газ нібито для населення по 2 тис грн./т. Насправді ж газ відразу перепродували за ринковою ціною: у 4-5 разів дорожче.

Нове керівництво «Укргазвидобування» зробило трохи інакше. Було укладено пряму угоду з фірмою «ВОГ» нардепа Ігоря Єрємєєва, за якою ціна палива нижча від ринкової «всього» на 20-30%. Ця маржа коштує більше десяти мільйонів гривень на місяць.

Бюджет втрачає мільярди на користь Коломойського

Ігор Коломойський навіть під час війни у сусідній області не втратив шансу для гешефту

Ігор Коломойський навіть під час війни у сусідній області не втратив шансу для гешефту

Його «Укртатнафта» виявилась єдиною компанією в Україні, якій днями вдалось придбати на спецаукціоні майже 400 тис тонн нафти по 9600 грн./т, що є нижче від ринкової ціни на 15%. Дохід від оборудки – 645 млн грн. Це ті гроші, які недоотримали продавці нафти, якби продавали її за ринковою ціною. У цьому випадку найбільшим продавцем нафти була «Укрнафта», контрольована тим самим Коломойським, тому і розголосу ніхто не вчиняв.Благодійна заправка військових «Приватним» бензином досить швидко конвертувалась у надприбутки паливної групи дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського.

Тим більш, що все відбулось за легалізованими правилами на рівні уряду. Двічі судимий та виправданий лояліст «Привату» Ігор Діденко, тільки-но ставши замміністра енергетики, пролобіював урядове рішення, за яким нафту на спецаукціонах можна продавати саме з 15% дисконтом по відношенню до ринкових цін. І знову ніякого розголосу. Хоча це саме такі схеми, які діяли за злочинної влади Януковича.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: