Сообщения с тегами ‘Укрзалізниця’

Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Kolomoyskiy3Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

 В.В. Путин о проходимце И. Коломойском

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов’язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України

Forbes відцензурував рейтинг держзакупівель, виключивши з нього сина Януковича. 3 фото

Український «Forbes» відредагував свій матеріал, виключивши ім’я Олександра Януковича з числа тих, хто найбільше нажився на «Укрзалізниці».

Про це свідчить порівняльний аналіз двох варіантів статей видання, пише інтернет-видання «Остров».

Так, у понеділок видання «Forbes.ua» розмістило матеріал журналіста Сергія Головньова про те, хто виграє тендери на «Укрзалізниці». У ньому з посиланням на дані «Вісника держзакупівель» говорилося про те, що старший син президента Олександр Янукович контролює компанії, які виграли у 2013 році третину всіх тендерів монополіста залізничних перевезень на Україні.

У матеріалі було перераховано компанії,  які нібито пов’язані з Олександром Януковичем. Це «Перша паливна компанія», «Левада-Палас», «Автономні джерела струму», «Євроінвестстрой» і «Консалтинг кепітал».

Такий вигляд мав рейтинг тендерних переможців на «Укрзалізниці» до зняття матеріалу:

 

 

За версією «Forbes.ua», в основному Янукович поставляв залізницям дизпаливо і мазут, технічні мастила, акумулятори та вугілля.

Загалом структури сина президента отримали від «Укрзалізниці» 3,1 мільярда гривень (близько $ 387 500 000) за 5 місяців поточного року. Це приблизно третина всіх закупівель залізниці.

За деякий час доступ до даної публікації на сайті «Forbes.ua» обмежили, але матеріал можна було знайти в кеші пошуковика Google.

Потім з’явився відкоригований матеріал, з якого було прибрано інформацію про те, що Олександр Янукович пов’язаний з виграшними тендерами на «Укрзалізниці».

 

Як пояснив головний редактор української версії «Forbes» Володимир Федорин, матеріал зняв він особисто з тієї причини, що текст був недороблений.

 

 

«Коли і якщо у Forbes будуть неспростовні докази того, що ПТК — це Янукович чи будь-хто інший, він про це одразу ж напише. Цензури щодо текстів із залізними доказами причетності до кампаній або подій Януковича, Курченка або інших подібних персонажів, ще не було. Як кажуть на „Форбесі“: потрібно прибити цвяхами», — сказав автор матеріалу Сергій Головньов.

 

Как зарабатывают новые министры

В правительстве своего владельца ждут еще два министерских портфеля: министра культуры, которого обязан подыскать «гуманитарный» вице-премьер Константин Грищенко, и министра промышленной политики, который должен стать креатурой «энергетического» вице-премьера Юрия Бойко. Все остальные – известны. И о них уже можно многое сказать: с кем связаны и как зарабатывают.

Угольная королева — министр социальной политики Наталья Королевская

Наталья Королевская, хотя и не занимала должностей в исполнительной власти, во времена премьерства Юлии Тимошенко курировала ликвидированное сейчас министерство угольной промышленности. Перед самым приходом правительства Азарова Королевская обеспечила назначение менеджеров бизнесмена Рината Ахметова гендиректорами мощных государственных угледобывающих предприятий: «Донецкая угольная энергетическая компания», «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит». Два последних в итоге были переданы в концессию ДТЭКу.

Официально Королевская признает за собой только один актив – предприятие «Луганскхолод», владеющее торговой маркой «Королевское мороженое». Но основной бизнес политика сосредоточен именно в угольной отрасли. Через ряд фирм ее супруг Юрий Солод контролирует «Львовскую угольную компанию». Это предприятие владеет обогатительной фабрикой «Червоноградская», которая занимается переработкой угля, добытого на пока еще государственном объединении «Львовуголь», самом мощном в Западной Украине.

Тень Ставицкого — министр экологии и природных ресурсов Олег Проскуряков

Бывший глава НАК «Надра Украины», советник главы правления НАК «Нафтогаз Украины» Олег Проскуряков – правая рука Эдуарда Ставицкого, который сменил должность министра экологии и природных ресурсов на кресло главы Минэнергоугля.

По информации агентства по развитию инфраструктуры фондового рынка, Олег Проскуряков работал заместителем директора по развитию компании «БРСМ-Нафта». Компания – активно развивающийся оператор АЗС. За два года – с 2010 по 2012-й – она увеличила количество своих заправочных станций с 26 до 75. «БРСМ-Нафта» принадлежит Эдуарду Ставицкому, который контролирует ее через своего отца Анатолия.

Проскуряков был также соучредителем «Западно-региональной инвестиционной компании» вместе с предприятием «Риф» – материнской платой для сборки бизнеса министра агрополитики Николая Присяжнюка.

СКМщик — министр экономического развития и торговли Игорь Прасолов

Игорь Прасолов – квота так называемой группы Ахметова в парламенте. В свое время Прасолов возглавлял принадлежащую самому богатому украинцу группу СКМ, с кресла директора которой и попал в Верховную раду в 2006 году. Был заместителем председателя, а потом и председателем совета Нацбанка.

Еще до СКМ Прасолов создал инвестиционную компанию «Керамет Инвест», позже переименованную в «Юпрас Капитал», а пару лет назад – в «Альтана Капитал». В 2009 г. инвесткомпания официально сменила владельца. Прасолов, якобы, все продал своему менеджеру Анатолию Амелину, который в 2010 г. занял пост одного из руководителей Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (НКЦБФР).

С тех пор у нардепа не было публичного бизнеса, но лишь официально. «Украинское кредитно-рейтинговое агентство», которое в этом году получило от НКЦБФР статус уполномоченного рейтингового агентства, оформлено на дончанина Андрея Мустафу, ведущего совместный бизнес с Натальей Прасоловой – женой новоиспеченного министра.

По другой версии, Прасолов переписал бизнес на жену, которая дистанцировалась от группы Ахметова и имеет общий бизнес с сыном президента Александром Януковичем.

Агрессивный машиностроитель — министр обороны Павел Лебедев

Новый глава Минобороны – железнодорожный магнат, почетный президент промышленно-инвестиционной группы транспортного машиностроения «Интер Кар Групп». В группу входят производители грузовых вагонов, литья, оборудования и комплектующих.

Главный производственный актив – ПАО «Дизельный завод» (Кривой Рог), сервисный – компания «Интерлизинвест», которая, согласно рейтингу Forbes.ua, входит в шестерку крупнейших частных железнодорожных перевозчиков. В наличии у компании парк из более чем 1200 грузовых вагонов. За кредитные средства ЕБРР в размере $75 млн «Интерлизинвест» намерена расширить его еще на 3000 вагонов.

Партнер Лебедева по бизнесу – бизнесмен Леонид Юрушев. До 2006 г. новый военный министр пребывал в должности замначальника управления инвестиционного бизнеса в банке «Форум», главным акционером которого на то время был Юрушев.

Личный юрист — министр Кабинета министров Елена Лукаш

В отличие от некоторых других новых членов Кабмина, Елена Лукаш не может похвастаться крупными бизнес-активами. За свою карьеру она основала лишь юридическое агентство «Именем Закона». На всю страну ее имя стало известно в 2004 г., когда, будучи юристом ООО «Юридическое агентство «Либера», учрежденного сестрой Татьяной, она защищала в Верховном суде интересы кандидата в президенты Виктора Януковича.

Тем не менее многим коллегам по Кабмину Лукаш даст фору по части политического влияния. Встретив 2010 г. в статусе рядового народного депутата от Партии регионов, после инаугурации Виктора Януковича она стала первым замом главы администрации президента – представителем президента в Конституционном суде. С тех пор Лукаш входит в круг людей, особо приближенных к гаранту. Благодаря этому могут не переживать за свои карьеры ее муж, Григорий Ильяшов – председатель Службы внешней разведки, и сестра Татьяна – член Центральной избирательной комиссии.

Мистер «Криворожье» — министр регионального развития, строительства и ЖКХ Геннадий Темник

Карьера Геннадия Темника тесно связана с городом Кривой Рог Днепропетровской области – родиной семьи Вилкулов. Юрий Вилкул на последних местных выборах избран мэром Кривого Рога. С 2010 г. Темник работал заместителем его сына – губернатора Днепропетровской области Александра Вилкула. В Кабмине днепропетровская иерархия сохранится. Темник по-прежнему будет работать под началом Александра Вилкула, который назначен вице-премьером, курирующим, в том числе, и вопросы ЖКХ.

Основной бизнес Темника – агропредприятие «Новолозуватское», совладельцем которого сейчас является его супруга Валентина Темник. Предприятие владеет землей в Днепропетровской области, выращивает и реализует зерно. Пока Темник работал в Днепропетровской облгосадминистрации, выручка «Новолозуватского» увеличилась почти в два раза – до 40 млн грн. в 2011 г.

Локомотив Ахметова — министр инфраструктуры Владимир Козак

Владимир Козак – кадровый железнодорожник. Он возглавлял «Укрзалізницю» два раза. Сначала в 2006—2007 гг., когда премьером был Виктор Янукович, а потом – с 2011 г. Транспортный менеджер, как и его предшественник Борис Колесников, считается близким к бизнесмену Ринату Ахметову.

В 2000—2001 гг. Козак возглавлял одиозного оператора железнодорожных вагонов «Лемтранс», который осуществлял посреднические услуги между грузовладельцами и государственными железными дорогами. Позже Козак возглавлял учрежденный «Лемтрансом» «Межрегиональный промышленный союз». До последнего времени совладельцем «Лемтранса» был товарищ президента Виктора Януковича – Антон Пригодский. Сейчас «Лемтранс» официально входит в группу СКМ Рината Ахметова.

Спец по обогащению — вице-премьер-министр Александр Вилкул

Вилкул начинал помощником экскаваторщика на Южном горно-обогатительном комбинате (ГОК), работал на Центральном и Северном ГОКах (объединенная дирекция), где дослужился до должности генерального директора. ГОКи на тот момент управлялись группой СКМ Рината Ахметова. В 2010 г. Вилкул был назначен губернатором Днепропетровской области.

Ввиду того что Вилкул – наемный менеджер, а не предприниматель, в самостоятельном бизнесе он замечен не был. Но этого нельзя сказать об его отце Юрии Вилкуле, городском главе Кривого Рога и депутате Днепропетровского облсовета. Вилкул-старший имеет отношение к созданию компаний «РудТранс» (грузоперевозки), «Кривбасрудпром» (экспедиторские услуги). Но этот небольшой в масштабах страны бизнес никогда не шел вразрез интересов Рината Ахметова в регионе.

Позитивный лоббист — министр иностранных дел Леонид Кожара

Леонид Кожара на пару с другим дипломатом от Партии регионов Иваном Попеску представляют интересы нынешнего украинского правительства в международных институтах. Кожара – соучредитель неправительственной организации European Centre for a Modern Ukraine (Европейский центр современной Украины), зарегистрированной в Бельгии, которая используется для формирования позитивного имиджа Партии регионов в Европе.

В 2002—2004 гг. Кожара работал послом Украины в Швеции. С тех пор новоназначенного министра иностранных дел называли лоббистом стран Скандинавии – он активно помогал шведским компаниям Tetra Pak и IKEA завоевывать украинский рынок.

Казначей семьи — министр доходов и сборов Александр Клименко

Самый молодой член правительства, 32-летний Александр Клименко объединил под своим началом функции Налоговой службы, которую он раньше возглавлял, и Гостаможни.

Одна из основных вех его жизни – учеба в Донецком государственном университете управления. Этот же вуз окончили в свое время бывший вице-премьер Борис Колесников (29-е место в списке богатейших Forbes), совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута (14-е место), глава совета директоров ФПГ «Альтком» Александр Тисленко (64-е) и другие миллионеры.

В 2005—2010 гг. Клименко работал замом начальника специализированной государственной налоговой инспекции по работе с крупными плательщиками налогов города Донецка. Там он познакомился с нынешними членами правительства и «членами семьи» президента Виктора Януковича.

И хотя публичным бизнесом Клименко пока не обзавелся, в правительстве он получил одну из наиболее ответственных должностей. Бывший глава Налоговой будет отвечать за пополнение государственной казны.

Первый после сына — первый вице-премьер-министр Сергей Арбузов

Бывший руководитель Нацбанка Сергей Арбузов – близкий друг старшего сына президента Александра Януковича. Его мать Валентина Арбузова управляет Всеукраинским банком развития, 100% акций которого принадлежат непосредственно Александру.

В Донецке у Арбузовых есть и собственный бизнес. Компания «Приваттур», совладельцем которой является отец Сергея – Геннадий Арбузов, занимается сдачей в аренду недвижимости. Компания «Дент-Сервис», основанная бывшим главой Нацбанка и его отцом, торгует фармпрепаратами.

 

Сергей Головнев, Алексей Грибановский

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: