Сообщения с тегами ‘розслідування’

НАБУ засекретило всю інформацію щодо «рюкзаків Авакова». Подробиці. Відео

avakov-poroshenko-kaznokrad1

 

У бюро, пославшись на «таємницю слідства», не відповіли, навіть, на загальні питання видання DT.UA про хід розслідування і терміни передачі справи до суду, повідомляє sprotiv.org.

Національне антикорупційне бюро України засекретило всю інформацію щодо розслідування справи про розкрадання в МВС під час закупівлі тактичних рюкзаків для потреб міністерства.

Зокрема, у запиті редакція DT.UA цікавилася, чи допитувалися в рамках цього провадження міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та його син Олександр, а також чи підтверджено доказами причетність Олександра Авакова до ТОВ «Дніпровед» (фірми-постачальника рюкзаків) та його дружбу з власником цієї фірми Володимиром Литвином. Водночас, у НАБУ, пославшись на «таємницю слідства», не відповіли, навіть, на загальні питання про хід розслідування і терміни передачі справи до суду.

Як відомо, навесні 2016 року Національне антикорупційне бюро отримало в підслідність провадження щодо розкрадання у великих розмірах та зловживання службовим становищем у керівній структурі МВС при закупівлі за захищеною ціною 6000 тактичних рюкзаків для потреб підрозділів в АТО. 23 березня 2016 року за рішенням суду детективи НАБУ отримали доступ до рахунків компанії «Дніпровенд», яку пов’язують з сином голови МВС Олександром Аваковим. Розслідування справи триває вже більше ріку.

Нагадаємо, раніше було опубліковано відео, зняте прихованою камерою, на якому людина, схожа на сина голови МВС Арсена Авакова Олександра обговорює з людиною, схожою на екс-заступника міністра Сергія Чоботаря поставку партії тактичних рюкзаків для підрозділів відомства за очевидно завищеною ціною.

Журналісти знайшли активних юзерів офшорів серед друзів Януковича. Розслідування. Прізвища

ofshor-putin-Poroshenko1

 

У “панамських документах” фігурують Азаров-молодший та Іванющенко, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Журналістське розслідування щодо активів світових лідерів у офшорних зонах “Panama Papers” викрило компанії друзів екс-президента України Віктора Януковича.

Як з’ясували журналісти, син екс-прем’єра Миколи Азарова Олексій у 2012 році заснував 26 компаній на Віргінських островах в той час, поки сам Микола Янович прем’єрствував. Серед компаній Азарова-молодшого була компанія-хаб Lazonby Group Holdings Ltd, якою керувала компанія Bridgewaters, що спеціалізується на управлінні фінансами та зареєстрована на Острові Мен, пише The Guardian.

Санкції з Олексія було знято у січні 2015 року, тож його офшорні рахунки, які розміщені у банках Швейцарії та Кіпру, розморожені. The Guardian пише: “Критики кажуть, що Порошенко не квапиться розслідувати справи друзів Януковича, оскільки побоюється, що не виборе другий строк президентства, і союзники Януковича можуть повернутись”.

Інша близька до Януковича особа, яка фігурує у розслідуванні як власник офшорних компаній – Юрій Іванющенко. Євросоюз та Швейцарія наклали арешти на статки екс-регіонала. Та дружина Іванющенка Ірина вказана у документах власником компанії Ireton Commercial Ltd, зареєстрованої на Віргінських островах. А його син Арсен володіє Skyrose Group – компанія, яка має частку у ринку “7 кілометр” під Одесою.

Місцеперебування Іванющенка нині невідоме. В електронних листах департаменту нагляду Mossack Fonseca є дані про негативні відгуки щодо екс-депутата. Зокрема, там є скарги, що Іванющенко був кримінальним босом у 1990-х роках та мав зв’язки з українськими кримінальними угрупуваннями, а також мав стосунок до формування та фінансування “груп молодих людей”, які в 2014 році викрадали, били та вбивали лідерів протестів на Євромайдані.

The Guardian звернулась за офіційними коментарями до Азарова-молодшого та Іванющенка, проте відповіді не було.

Нагадаємо, що з компанії Mossack Fonseca “витекли” документи, які стали основою для гучного міжнародного журналістського розслідування про іменитих власників великих офшорів. Ці документи виявилися в розпорядженні німецької газети Süddeutsche Zeitung, яка передала їх Міжнародному консорціуму журналістських розслідувань (ICIJ) і Центру дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP).

Наразі з 20 причетних українців опубліковані матеріали про трьох – президента Петра Порошенка, екс-прем’єра Павла Лазаренка і підприємця Мохаммеда Захура – британського бізнесмена пакистанського походження, який живе і веде бізнес в Україні.

Сергій Лещенко представить розслідування нерухомості Льовочкіна і Фірташа. Документи

Firtash-France1-500x331

Сергій Лещенко опублікує інформацію про маєтки українських олігархів на Лазуровому узбережжі.

Про це нардеп написав на своїй сторінці у Facebook, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Він представить результати власного розслідування тривалістю у півроку. За словами Лещенка, він оприлюднить «унікальні документи, відео- та фотозйомки».

Раніше нерухомість Фірташа на Лазуровому узбережжі була предметом дослідження іншого українського журналіста, шеф-редактора видання LB.ua Соні Кошкіної. На власному ресурсі вона опублікувала статтю, в якій доводила, що розкішний маєток «Ля Мареск» («Мавританка» у перекладі — ред.) у французькому містечку Сен-Жан-Кап-Ферра належить олігарху. Стаття з’явилася в мережі вранці 22 жовтня 2011 року, але вже через декілька годин з невідомих причин зникла з сайту.

Кошкіна стверджувала, що віллу він придбав у жовтні 2005 року, зареєструвавши її на власне ім’я. Своїм місцем проживання Фірташ вказав адресу у Відні. У опублікованих LB.ua документах співвласником маєтку також була зазначена мати олігарха Марія Вербова.

Firtash-France2

Оператором угоди була фірма LM Holdings. Її створили спеціально створили напередодні, 1 вересня 2005 року, із статутним капіталом у одну тисячу євро.

Кошкіна писала, що специфіка проведення ремонтних робіт та поведінка його російськомовної охорони спровокували обурення місцевих мешканців, та привернули увагу влади містечка. Через це доступ до ремонтно-будівельної документації отримало значно більше коло осіб, ніж того хотів власник.

На території маєтку знаходилися тенісний корт, декілька штучних водоспадів, окремий винний льох, басейн з усією необхідною інфраструктурою та «релакс-зоною», зоною барбекю і сауною. Сам будинок збудований у типовому для цієї місцевості середземноморському стилі.

Firtash-France3-500x324

Оприлюднені Кошкіною документи свідчили, що загальна вартість робіт із новим маєткам Фірташа оцінювалася майже в 11 мільйонів євро.

Firtash-France4

Зокрема, тенісний корт обійшовся мінімум у 87 тисячі євро.

Firtash-France5

А встановлення сигналізації та телефонного зв’язку коштували більше мільйона євро.

Firtash-France6

На літо 2006 року журнал «Корреспондент» оцінював статки Фірташа у $ 1,4 млрд.

Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Derkach-Andryi1

 

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов’язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

Derkach-Andryi3-500x311

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

"Помаранчевий" Андрій Деркач після перемоги Ющенка

“Помаранчевий” Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Derkach-Andry5-500x354

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.


Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту — 2

Bulatov-Dmitro4У 20-х числа березня 2014 пролунав дзвінок від невгамовної Тетяни Чорновол, нещодавно призначеної на посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: «Слухай, Володю, ти не хочеш попрацювати на теренах боротьби з корупцією? Скоро в кожному міністерстві та відомстві буде уповноважений по боротьбі з корупцією, якого я рекомендуватиму. Це – державна служба, платитиметься зарплатня. Може, попрацюєш по лінії Міністерства молоді та спорту? – Ти ж досконало знаєш всі їхні корупційні схеми. Я на тому тижні заїду до Булатова, будемо якраз обговорювати питання про призначення в його міністерство уповноваженого від мене, тож я зразу подам твою кандидатуру».

Довелось довго пояснювати державному службовцю 1-ї категорії, чому плодити чиновників по боротьбі з корупцією – це лише посилювати корупційні ризики.

– Ідея потрясти «схеми» Мінмолодьспорт, — кажу, — непогана. Але на державну службу, Тетяночко, я заради цього не піду. Бо боротись з корупцією мають не чиновники, а інститути громадянського суспільства. Ідея ввести в кожному міністерстві посаду штатного борця з корупцією є мертвонародженою. Такий чиновник буде підпорядкований міністру й заступникові міністра-керівнику апарату. Тобто людям, які несуть найбільшу корупційну загрозу. По-друге, такий чиновник дуже швидко зіллється з колективом, який має контролювати, чому сприятимуть  спільні п’янки, святкування днів народжень і тому подібне.

Ну і, по-третє, державний службовець діє виключно в межах посадової інструкції. В інструкції йому буде прописано, наприклад, вичитувати тендерну документацію, перевіряти документи на переказ грошей чи списання товарно-матеріальних цінностей. Але основна корупція в тому ж спорті крутиться за межами міністерства. Наприклад, в положення про змагання записується пункт про те, що кожний спортсмен має сплатити безповоротну фінансову допомогу на користь якоїсь громадської організації на кшталт «федерація зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях», яка створена при міністерстві. Тобто, гроші бере не співробітник міністерства, а стороння особа, перевіряти яку, як і положення про змагання, штатний борець з корупцією права не матиме.

Або інший приклад – міністерство переказує бюджетні кошти спортивному клубу на виконання постанови Кабміну про фінансову підтримку фізкультурно-спортивних товариств. Все, начебто, законно. Але цей клуб насправді є постійно діючою фіктивною фірмою. Я виявив кілька таких фіктивних фірм, що постійно отримують гроші від Мінмолодьспорт. Але інформацію про ці фірми я одержав лише завдяки тому, що довго судився з Товариством сприяння обороні України, вимагаючи дані про бюджетне фінансування. А якби я був державним службовцем, можливості судитись в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» в мене б не було.

Тож краще запропонуй Булатову включити мене на громадських засадах, наприклад, до складу колегії Мінмолодьспорт. Втім, навіть це зайве. Достатньо було б просто  бажання новопризначеного міністра поламати корупційні схеми, а вже алгоритм того, як це зробити, я підкажу.

На тому й домовились.

Аферист на аферисті

Тетяна не даремно згадала Мінмолодьспорт (раніше ця контора називалась Державна служба молоді та спорту України, до того – Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України).  Останні п’ять років ми з нею спільно досліджували цю помийну яму, яка займається поборами зі спортсменів, ліквідацією масового спорту та розкраданням бюджетних коштів. Було безліч публікацій, десятки судових рішень, зокрема – виграних мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

А почались наші з Тетяною розвідки з того, що у вересні 2009 року до Верховної Ради України звернувся директор єдиного в Україні державного авіаційно-спортивного клубу Міністерства освіти і науки зі скаргою на те, що з неповнолітніх вихованців цього бюджетного закладу вимагають «безповоротну фінансову допомогу» на користь якоїсь там громадської організації за участь у національних змаганнях, що проводить Мінсім’ямолодьспорт – чемпіонаті України з класичного парашутизму серед юніорів.

Народні депутати направили звернення до Генеральної прокуратури, Генпрокуратура провела перевірку й з’ясувалось, що ніякого чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів насправді ніколи не було, а гроші зі спортсменів збирали аферисти, які по підроблених документах зареєстрували громадську організацію з  пишномовною назвою «федерація парашутного спорту України».

Artemiev-Oleksandr1Директор департаменту неолімпійських видів спорту Мінмолодьспорт Олександр Артем’єв – один з організаторів схем по розкраданню коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів.

Щоправда, жодних повноважень спортивної федерації ця контора ніколи не мала й договору про співпрацю з Мінсім’ямолодьспорт не укладала. Натомість шахраї, вступивши в змову з тодішнім першим заступником міністра Іллею Шевляком та директором департаменту неолімпійських видів спорту Олександром Артем’євим (працює і зараз на тій же посаді під керівництвом Булатова), впродовж кількох років поспіль виготовляли фальшиві положення про неіснуючі змагання, які замість міністра чи його заступника підписували сторонні люди – комерсант-газовик з Харкова Олег Шаповалов (нині – депутат Харківської обласної ради від партії регіонів, який фінансував «тітушок» під час подій на Майдані) та пенсіонер, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України, Ігор Тьорло зі Львова. Ці два шахраї – Шаповалов і Тьорло – власне, і значились керівниками псевдо «федерації». Шаповалов – типу «президент», Тьорло – голова неіснуючого «виконкому».

Shapovalov-Oleg1

Харківський аферист Шаповалов (по центру фотографії) – депутат обласної ради, активіст партії регіонів, спонсор «тітушек»

Як встановила Генеральна прокуратура України в ході перевірки, механізм збору коштів був наступний. Артем’єв включав до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, наприклад, на 2009 рік державні змагання, які Міністерство  мало б провести від імені держави – 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але більш ніяких дій не робилось – наказ на проведення не видавався, положення про змагання не затверджувалось, склад колегії суддів та директор змагань не призначались. Наприкінці року в звіт Міністерства ці змагання не включались, вважалось, що вони були заплановані, але не проведені з якихось об’єктивних причин.

Torlo-Igor1Пенсіонер Тьорло, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України. Основне джерело доходів – побори зі спортсменів.

Але спортсмени й гадки не мали, що ніяких змагань не буде, оскільки Тьорло виготовляв фальшиві положення, які підписував замість міністра і куди записував, що до участі в державних змаганнях допускаються лише ті, хто вступив у його «федерацію» та заплатив йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А щоби не було скандалу, видимість проведення змагань взяв на себе Володимир Грибанов – заступник голови Товариства сприяння обороні України.

Hrybanov-Volodimir1

Легендарний Володимир Михайлович Грибанов, заступник голови Товариства сприяння обороні України. Спеціалізація: розкрадання коштів державного бюджету, підробка документів, продаж спортивних об’єктів, побори зі спортсменів.

Власне, Грибанов, якому підпорядковано кілька спортивних аеродромів, і був (точніше – досі є) реальним ватажком злочинного угруповання. Він не тільки пригрів Тьорла й дав йому безплатно кабінет в адміністративному приміщенні ТСОУ на проспекті Перемоги в Києві, але й організовував саму складну частину афери – видимість проведення державних змагань (бо інакше шахраї були б викриті впродовж одного спортивного сезону).

Робилось це дуже просто: Грибанов телефонував у підлеглий авіаспортивний клуб ТСОУ й давав вказівку прийняти Тьорла та виконати всі його забаганки. Після чого Тьорло зазначав цей клуб у фальшивому положенні як місце проведення «чемпіонату України». Потім туди з’їжджались спортсмени, які цей спектакль сприймали за чисту монету (не тільки спортсмени – навіть Державна прикордонна служба та Міністерство внутрішніх справ направляли свої команди на ці псевдо-змагання!). Перед спортсменами виступав Тьорло, розповідав, що держава уповноважила його проводити змагання і що Верховна Рада прийняла закон, відповідно до якого забороняється займатись парашутним спортом тим громадянам, які не вступили у «федерацію парашутного спорту» та не заплатили Тьорлу й Шаповалову «безповоротну фінансову допомогу». Спортсмени, думаючи, що це дійсно чемпіонат України, лізли в гаманці та платили – з кожного учасника по 2 тис. грн., з кожної команди – по 5 тис. грн…

Більш того, спортсмени оплачували все: проживання, харчування, платили Тьорлу «добові», заправляли за свій рахунок літак і навіть оплачували грамоти, які Тьорло купляв у «Спорттоварах», підписував замість міністра й ставив печатку своєї «федерації».

А на наступний рік Артем’єв знову включав до Єдиного календарного плану аналогічний чемпіонат України, причому – вже під наступним номером, щоби спортсмени ні про що не здогадались. І так – з року в рік.

Але й це не все. Квартет шахраїв – Артем’єв, Грибанов і Тьорло з Шаповаловим – налагодили торгівлю неіснуючими в країні «сертифікатами парашутиста», які Тьорло сам друкував на принтері та продавав від імені держави по 50 грн. як документ, що, начебто дозволяє виконувати в Україні стрибки з парашутом, укладати основний і запасний парашути чи виконувати будь-які види стрибків під власну відповідальність. Ба більш того, Артем’єв дав вказівку не допускати до змагань тих спортсменів, які не купили в Тьорла три таких «сертифікати» — кишені вивертали навіть неповнолітнім.

До речі, щоби зразу зняти запитання відносно ділових та моральних якостей Шевляка й Артем’єва, зразу зазначимо, що це – команда відомого державного діяча Владислава Каськіва. За помаранчевої доби Каськів прилаштував цих двох пройдисвітів до Мінсім’ямолодьспорту, а після приходу до влади Януковича забрав Шевляка до себе заступником голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Усім пам’ятна історія, коли це аферистичне агентство восени 2012 року «уклало» договір на 1 млрд. доларів США про будівництво терміналу з приймання зрідженого газу начебто з іспанською фірмою Gas Natural Fenosa. Невдовзі з’ясувалось, що відома фірма до цього «проекту» відношення не мала, а її «представником» виявився колишній лижний інструктор. Кажуть, саме Шевляк знайшов невідомо де цього лижного інструктора й привів до Каськіва на підписання угоди…

А згубила фраєра, як відомо, жадність. Тьорло, абсолютно переконаний у власній безкарності, вирішив розширити контингент облапошених і став збирати гроші навіть з юніорів під машкарою проведення молодіжного «чемпіонату України». Але в 2009 році він вже вирішив не заморочуватись з імітацією змагань. І коли на його запрошення юні парашутисти  прибули на Кіровоградський аеродром «Федорівка», негідник, зібравши з дітей гроші, заявив, що держава передумала, ніякого чемпіонату не буде, а гроші він не поверне, позаяк це була «безповоротна фінансова допомога». Серед обкрадених був неповнолітній вихованець державного клубу, і тут довелось втрутитись Генеральній прокуратурі України.

За результатами перевірки Генеральна прокуратура України напередодні нового, 2010 року, відкрила відносно Артем’єва та заступника міністра Дутчака (Шевляк на той момент працював у іншому місці – розкрадав кошти, призначені для Євро-2012) дисциплінарне провадження, співробітнику Мінсім’ямолодьспорт, який відповідав за розвиток спортивно-технічних видів, довелося шукати нове місце роботи,  прокуратура м.Києва відкрила відносно керівників «федерації» — Шаповалова та Тьорла – кримінальну справу по обвинуваченню в шахрайстві.

Щоправда, з воцарінням Януковича побори зі спортсменів відновились з новою силою, а розслідування кримінальної  справи різко пригальмувалось. Пояснення було дуже простим – Шаповалов, який раніше терся біля харківської організації БЮТ, раптом ознайомився з програмою партії регіонів, перейнявся ідеями Лідера та переметнувся в штаб харківського губернатора Добкіна. Ну, а Добкін вже підключив всі можливості, щоби вберегти Шаповалова та Тьорла від знайомства з меню Лук’янівського СІЗО. Щоправда, кримінальну справу закрити не вдалось – занадто скандальною вона була, та й порушувалась справа на звернення народних депутатів України. Але її просто поклали на полицю й не проводили жодних слідчих дій аж до травня 2014 року.

Причиною такої поблажливості правоохоронців став не тільки авторитет харківської обласної організації Партії Регіонів. Виявилось, що подібним чином в Україні вже багато років «розвиваються» всі види спорту, причому незалежно від прізвища президента чи міністра: бюджетні гроші, виділені на проведення змагань, розкрадаються, а спортсменів примушують не тільки оплачувати державні заходи, так ще й зобов’язують вступати в усілякі громадські організації зі сплатою «безповоротної фінансової допомоги».

Радник міністра

Сплинуло кілька днів після дзвінка Тетяни Чорновол і пролунав телефонний дзвінок від самого пана міністра – Булатов запросив мене бути його радником.

Враховуючи репутацію Булатова, стати його радником – честь не велика. Тому я зразу сказав, що тільки на громадських засадах: ні про яку підлеглість «жертві російського спецназу» навіть не могло бути й мови.

Оскільки на той момент я був за кордоном, спілкуватись з Булатовим довелось попервах телефоном та електронною поштою. Особливої пікантності нашому спілкуванню надавала та обставина, що незадовго до цього, 11 березня 2014 року, я звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва з черговим позовом до Мінмолодьспорт, перед тим вигравши в цього міністерства щось понад 30 справ (власне, в тих судових засіданнях і були встановлені корупційні схеми, які зараз активно експлуатує новопризначений міністр Булатов і мова про які піде нижче).

Річ у тім, що аферисти – Артем’єв, Шаповалов і Тьорло – розперезались настільки, що у вересні 2013 року підсунули на підпис попередньому міністру Сафіулліну нормативно-правовий акт, згідно з яким до участі в державних змаганнях з парашутного спорту допускаються лише громадяни, які вступили в громадську організацію Шаповалова-Тьорла, купили в Тьорла «сертифікат парашутиста» й пред’явили платіжний документ про сплату шахраям безповоротної фінансової допомоги.

Булатов, зрозуміло, пообіцяв негайно скасувати корупційні акти своїх попередників. А також побожився, що виконає всі судові рішення, які за моїми позовами до його відомства були винесені раніше.

Урешті-решт 19 квітня 2014 року я прибув до Міністерства молоді та спорту України знайомитись з керівництвом – взяв з собою десятки судових рішень, які зобов’язували міністерство надати мені документи або скасовували протиправні накази, підготував по пунктах опис корупційних схем, взяв документи стосовно фіктивних фірм, на які чиновники міністерства переказують бюджетні кошти, тощо.

Булатов з такої нагоди зібрав наближених – першого заступника міністра Андрія Вишняка (керує фінансами Мінмолодьспорт, заганяючи гроші на фіктивні фірми), заступника міністра–керівника апарату Ігоря Гоцула (організовує схеми по вимаганню грошей зі спортсменів), помічників і прес-секретаря.

– Ты ж журналист, — розпочав Булатов нараду, — слушай, тут нужно классную пиар-компанию для меня придумать. Вы с пресс-секретарем нашим решите, где лучше тебе выступить, на каком телеканале. Видишь, я сам з планшетом не расстаюсь, все время в Фейсбуке приходится что-нибудь писать. А ты сейчас отнеси в отдел кадров заявление о приеме на работу моим советником.

– Але я сюди прийшов зовсім не для того, щоби займатись піаром.

– А для чего? – щиро дивується Булатов. – Понимаешь, у нас совсем нет времени. Мы сейчас заняты тем, чтобы придумать «схему». Причем – по-быстрому. Потому что у нас, —  тут Булатов зробив рукою жест у бік свого першого заступника, — времени только три месяца.

– Два, два месяца, — поправив Булатова Вишняк.

– Любі друзі, — кажу я. – Схема може бути лише одна – та, яка передбачена Законом України «Про фізичну культуру і спорт». Ваші намагання займатись будь-якими іншими «схемами» закінчиться для вас, як мінімум, грандіозним скандалом. По-друге, йти на державну службу в таке поважне міністерство – то занадто велика для мене честь. Якщо ви зацікавлені у викоріненні корупції в міністерстві, розвитку військово-патріотичного виховання молоді та спортивно-технічних дисциплін – будь ласка, я залюбки допоможу без усілякої оплати. Для цього в міністерстві є, наприклад, колегія, куди можна вводити людей на розсуд міністра, є всілякі позаштатні радники. До речі, про колегію міністерства, треба негайно переглянути склад цього органу, бо він не оновлювався з грудня 2013 року, утворити робочі органи колегії, як це й передбачено положенням про міністерство.

Булатов дивується:

– Какая еще коллегия? – Это, в смысле, «громадська рада»?

–  Ні, — кажу, — це – та колегія, яка утворюється відповідно до положення про міністерство в складі міністра, заступників міністра, керівників департаментів, інших осіб на розсуд міністра: народних депутатів, фахівців з окремих напрямків діяльності міністерства. Колегія при міністрі – це як РНБО при президенті.

– А что это за положение такое? — питає Булатов.

Я з сумом дивлюсь на це циркове чудо, яке пролізло на посаду міністра, не маючи жодної уяви ані про систему державної влади та управління, ані про предмет діяльності, власне, міністерства. Боже милосердний, як же ж він збирається керувати?

Я беру в руки стопку судових рішень, винесених за моїми позовами, і починаю пояснювати Булатову, що його підлеглі (тоді вони ще були підлеглими попереднього міністра Сафіулліна) підробили низку документів, на підставі яких винесена постанова Кабінету Міністрів України про звільнення від сплати земельного податку доброго десятка аеродромів Товариства сприяння обороні України – за те, що там начебто відбувались неіснуючі міжнародні та всеукраїнські змагання з якихось авіаційних видів спорту. Про це чимало писала, до речі, Тетяна Чорновол. Йдеться про величезні кошти, які потрапляють не в державний бюджет, а діляться між аферистами з ТСОУ та чиновниками з міністерства.

Свого час  я звернувся до міністерства з інформаційними запитами, попрохав надіслати документи, на підставі яких надавались податкові пільги, отримав відмову (цілком природно – ніяких змагань, проведення яких є підставою для отримання пільг, насправді не було), звернувся до суду, суд постановив надати запитувану інформацію. Судові рішення не виконані, гроші розкрадаються й далі.

Булатову це не цікаво і тоді я йому показую інші судові рішення – про скасування величезної кількості наказів про проведення змагань з парашутного спорту, затвердження календарних планів і навіть рішення про анулювання списку збірної команди України з парашутного спорту, оскільки всі ці накази виносились з брутальним порушенням законності на прохання аферистів Шаповалова та Тьорла, при цьому зі спортсменів збирались гроші.

–  Слушай, что ты хочешь? – питає Булатов.

– Я хочу, щоби судові рішення, а їх біля 30, були виконані. По-друге, резолютивна частина кожного судове рішення починається словами: «позовну заяву задовольнити, визнати дії міністерства протиправними…». Кожне порушення закону завжди має прізвище, ім’я та по батькові. Наявність такої кількості судових рішень, де констатується протиправна діяльність міністерства – це ж нечуваний скандал. Треба негайно призначати службове розслідування й вжити заходи до співробітників міністерства, винних у порушення законів, – передусім, до директора департаменту Артем’єва та начальника відділу спортивно-технічних і прикладних видів. Ви в курсі, що Генеральна прокуратура України вже відкривала відносно Артем’єва дисциплінарне провадження за грошові побори зі спортсменів, але він все ніяк не вгомониться?

–  Так ты же не со мной судился, — каже Булатов, — а с министерством. Я тут при чем? И, вообще, давай заявление, будешь советником вне штата, приноси завтра две фотографии. А что касается всех этих коррупционных дел, общайся, если хочешь, с моим помощником Максимом. У меня времени нет всем этим заниматься.

Втім, часу на обговорення ситуації в міністерстві не знайшлося ані в того самого помічника Булатова, ані в заступниці, яка курувала неолімпійські види спорту – знаменитої біатлоністки Олени Підгрушної. Пані Олена сказала чесно й прямо, що вона не розуміє, що вона, як заступник міністра, підписує, і тому навіть не читає те, що їй приносять на підпис. Але пообіцяла ініціювати нараду з питань виконання судових рішень, винесених за моїми позовами до міністерства.

Нарада була призначена на 12 травня 2014 року. Можна лише уявити моє здивування, коли з’ясувалось, що обговорювати мої позови до міністерства заступник міністра Гоцул запросив отих самих аферистів – Шаповалова й Тьорла. Власне, ніякого обговорення не було – Гоцул лише продемонстрував присутнім Шаповалова в якості «смотрящєго» по парашутному спорту й оголосив, що без дозволу Шаповалова спортом ніхто займатись не буде.

Після цього я підвівся й пішов з тієї, прости Господи, наради під крики Гоцула: «А Ви тут нам не будете вказувати…».

А ще за місяць, довідавшись, що я готую цю статтю, зателефонувала Тетяна Чорновол. Ні, не для того, щоби поцікавитись успіхами на фронті боротьби з корупцією. А лише для того, щоби істерично вимагати, аби я припинив збирати матеріал про Міністерство молоді та спорту. Виявляється, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, яка отримує зарплатню на рівні заступника міністра й, як державний службовець 1-ї категорії, має безліч усіляких пільг і привілеїв, пообіцяла Булатову, що припинить антикорупційне розслідування, якщо він безкоштовно влаштує її дітей в літній табір.

Хочу зазначити, що Тетяну я знаю 12 років. Разом працювали. Дружили. Разом писали про корупцію в спорті, разом викривали злочинні схеми. У 2012 році, коли Тетяна балотувалась до Верховної Ради по мажоритарному округу на Львівщині,  я був її довіреною особою. Тим не менш, вислухавши зойки по телефону, я пояснив Тетяні, що їй нема чого робити на державній службі і якщо вона не звільниться добровільно, я оприлюдню її негідну поведінку. Оскільки отримання матеріальних благ від особи, яку вона має контролювати – це і є корупція. Урешті-решт, з її зарплатнею вона б могла дітей прилаштувати на відпочинок на загальних засадах, а не забирати безкоштовну путівку в якоїсь малозабезпеченої родини.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: