Сообщения с тегами ‘Дмитро Фірташ’

Хто такий Сергій Курченко

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

 

Сергій Щербина, Економічна правда

 

Браззавільський синдром при підготовці до Євро-2012

Серед чоловічої частини населення Браззавіля – столиці Конго, однієї з найбідніших країн Африки, існує культ одягу.

Люди можуть жити посеред смітників, їсти зіпсовану їжу та пити жахливу воду, але останні копійки вони відкладають на придбання костюмів кричущих кольорів, часто – дорогих французьких або італійських фірм.

Їхня мета – бути схожим на колонізаторів півсторічної давнини. Наряджаючись у вишуканий, хоч і абсурдний одяг, вони намагаються втекти від сумної африканської дійсності.

Хизуючись один перед одним зеленими або жовтими костюмами-трійками, конголезці доводять всім навколо, що вони не є лузерами. І нехай у них немає грошей на гідне харчування, але життєві негаразди їм компенсує можливість пройтися центральною вулицею в яскравому туалеті.

Таку саму здатність пускати пил в очі продемонструвала головна урядова структури з підготовки до Євро-2012.

У країні, де значна частина населення живе за межею бідності, а соціальна інфраструктура повністю зруйнована, Національне агентство з підготовки до Євро-2012 витрачає мільйонні кошти просто на оренду свого приміщення в найдорожчому бізнес-центрі столиці.

“Українська правда” вже неодноразово писала про непрозорі схеми розподілу фантастичного обсягу бюджетних коштів, які виділяються на Євро-2012, а також про бенефіціарів цього “Клондайку” в статтях “Хто заробляє на Євро-2012? Перша частина розслідування”; а також “Хто заробляє на Євро-2012? Друга частина розслідування”.

Але виявилося, що тендери з одним учасником – не єдиний сумнівний момент в процесі витрати коштів платників податків.

Офіс за 5 мільйонів

Після отримання Україною права проводити європейську першість з футболу, тодішній уряд Януковича створив в серпні 2007 року спеціальний орган – Національне агентство з питань підготовки та проведення Євро-2012. Згодом його очолив вірний соратник екс-президента Ющенка Євген Червоненко. Але у листопаді 2008 вже урядом Тимошенко Нацагентство було ліквідоване.

Нове життя це відомство отримало після обрання Януковича президентом і призначення головним відповідальним за Євро-2012 віце-прем’єра Бориса Колеснікова. Саме він був визначений координатором новоствореного Нацагенства, яке очолив близький до Колеснікова колишній директор будівництва стадіону “Донбас-Арена” Володимир Ковалевський.

Пізніше Нацагентство отримало небачену владу. Згідно зі змінами, ухваленими до закону про держзакупівлі, всі роботи в рамках Євро-2012 проходять без конкурсу саме після погодження з агентством. Тобто з Ковалевським.

А у травні 2010 уряд знайшов Нацагентству нову домівку. Своєю постановою Кабмін дозволив поселити відомство не де-небудь, а на 17 поверсі фешенебельного бізнес-центру “Парус”, що на вулиці Мечникова, 2 в центрі Києва.

Бізнес-центр "Парус"

Питання, яке виникло в зв’язку з таким вибором місця роботи, лежить на поверхні – у яку суму бюджету обходиться оренда цілого поверху шикарного бізнес-центру для державної установи?

Невже для 70 співробітників Нацагентства не знайшлося місця у безлічі київських урядових будівель? І це при тому, що влада оголосила масштабні скорочення державного апарату, внаслідок яких обов’язково мають з’явитися вільні кабінети у тій же будівлі Кабміну.

Але уряд дозволив “центральному органу виконавчої влади” орендувати приміщення в будівлі, де розміщені офіси найбагатших людей України.

Наприклад, поверхом нижче від Нацагентства розташована компанія з управління активами “Concorde”. Також у “Парусі” свої офіси мають фігуранти списку “Форбс” Віктор Пінчук та Дмитро Фірташ.

“Українська правда” попросила Нацагентство офіційно повідомити вартість оренди. Адже платники податків мають знати, скільки їхніх грошей іде на комфортні умови праці чиновників з підготовки Євро-2012 – і скільки недоотримають, наприклад, лікарні та школи.

Однак Нацагентство… відмовилося назвати ціну оренди! Вони послались на пункт договору з орендодавцем, який забороняє розголошувати інформацію про обставини угоди.

Ціна оренди офісу Нацагентства – це не пусте питання. З офісу Євро-2012 відкривається чудова панорама “Октябрської лікарні”, що перебуває в жахливому стані – як й переважна частина інших українських лікарень.

І зекономлені на “Парусі” гроші могли би піти, наприклад, саме на утримання лікувальних закладів України.

Отримавши відмову від Нацагенства, “Українська правда” зв’язалася з відповідним відділом самого бізнес-центру “Парус”.

Менеджери розповіли, що наразі вартість оренди приміщення оцінюють у 45 доларів США за квадратний метр, плюс 8 доларів – за експлуатаційні послуги. Всього 53 долари за квадрат.

Згідно з таблицею, яка доступна на сайті “Парусу”, площа 17 поверху, де знаходиться Нацагентство, складає 1 380 квадратних метрів.

Шляхом нескладних математичних підрахунків отримуємо, що у місяць оренда поверху обходиться у 73 тисячі 140 доларів.

Тобто майже 578 тисяч гривень на місяць!

Рішення уряду поселити Нацагентство у “Парусі” з’явилося в травні. Якщо рахувати з 1 червня, ця установа орендує приміщення вже повних дев’ять місяців. Виходить, що за цей час лише за оренду приватному бізнес-центру держава сплатила близько 5 мільйонів 134 тисяч гривень!

Мабуть, не варто нагадувати, що у цей же час уряд всіма силами намагається залатати бюджетні дірки, а під стіни Кабміну приходять тисячі освітян, що вимагають підвищення зарплат.

Відповідь на ще одне питання, навіщо державній установі винаймати офіс у такому бізнес-центрі, глава Нацагенства Володимир Ковалевський дав задовго до цієї публікації.

Після скандалу, коли журналісту “Українській правді” перешкоджали фотографувати офіс Нацагентства, відомство поширило гнівну відповідь, у який Ковалевський, зокрема, стверджував, що Нацагентство здійснює “важливі представницькі функції”.

Дійсно, можна лише уявляти, яких людей приймають в установі, керівник якої благословляє застосування безтендерних процедур при закупівлях для Євро-2012.

Чиновники озвучили ще одну версію, чому Нацагентство орендує “Парус” – тому що в цьому ж бізнес-центрі знімає квадратні метри місцевий організаційний комітет Євро-2012 на чолі з Маркіяном Лубківським.

Проблеми лише в тому, що за їхню оренду платить УЄФА, а не українські громадяни. Подібний же вибір офісу державною структурою межує з марнотратством у напівзлиденній країні.

Цікаво, що за старої влади Нацагентство з Євро-2012 квартирувалося у будівлі Державної акціонерної компанії “Хліб України”, що знаходиться зовсім поруч з “будівництвом сторіччя” – НСК “Олімпійський”.

Будівля ДАК "Хліб України"

Колишній керівник Нацагентства і теперішній чиновник МНС Євген Червоненко розповів “Українській правді”, що тоді відомство орендувало по половині двох поверхів у цій будівлі. Однак вартість оренди він пригадати не зміг.

Але це й не так важливо, адже у тому випадку державна установа орендувала приміщення у державної компанії. Тобто гроші просто перекладалися з однієї бюджетної кишені до іншої. Зараз же бюджет платить комерційній структурі – при чому суми явно непорівнянні.

Власником бізнес-центру “Парус” є олігарх Дмитро Фірташ, який користується особливою повагою у нинішніх господарів Банкової.

Ремонт, який не відбувся

Втім, для державних чиновників, які відповідають за підготовку до Євро-2012, мати офіс у престижному бізнес-центрі виявилося недостатньо. Вони ще вирішили його… відремонтувати. Звісно, за державні кошти.

Так, у листопаді 2010 року Нацагентсво замовило собі капітальний ремонт офісного приміщення. Звісно, без проведення тендеру. Підряд на роботи в розмірі 1 мільйон 73 тисячі бюджетних гривень отримало ТОВ “Авіа-Буд”.

Щоправда, залишалося незрозумілим, навіщо робити цей самий ремонт, якщо сам хмарочос лише 2007 року здали в експлуатацію?

Із запитанням, яка була потреба в ремонті, “Українська правда” направила до Нацагентства ще один інформаційний запит. Однак відповіді на це питання ми не отримали. Державна установа відповіла, що процедуру закупівлі робіт з капремонту в одного учасника скасували 27 грудня. Очевидно, зробили це після резонансу в пресі.


За час нетривалого перебування в офісі Нацагентства у журналіста не склалося враження, що кабінети потребують навіть косметичного ремонту.

Немає потьоків на стінах, протягів від щілин у віконних рамах, розбитого паркету або інших явищ такого гатунку, які можна спостерігати у приміщеннях інших державних організацій.

Підлога застелена чистим ковроліном, кабінети відділені охайними скляними перегородками, на яких висять жалюзі, пофарбовані у нейтральний колір стіни, які увішані фотографіями стадіонів, сучасні офісні меблі та техніка…

Щоб внести ясність в питання щодо “житлових умов” Нацагентства, “Українська правда” намагалася домовитися про офіційну фотозйомку офісу цієї державної установи. Але виявилося, що підлеглі Колеснікова засекречені не гірше Міністерства оборони.

За версією чиновників, для фотозйомки на орендованому ними поверсі… необхідний дозвіл бізнес-центру. Відповідний запит редакція направила ще два тижні тому, але питання фотозйомки, яка має зайняти не більше 10 хвилин, не узгоджене й досі.

Напевно, на думку чиновників, українських громадян, як і конголезьких модників, має цікавити лише яскрава обгортка Євро-2012. А якою ціною буде проведено футбольну першість і на що витрачаються бюджетні гроші, їм знати необов’язково.

Сергій Щербина, Сергій Лещенко, УП



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: