Сообщения с тегами ‘Маркіян Лубківський’

В Хорватии Маркиян Лубкивский помогал мафии продавать наркотики и девушек

Головокружительная карьера Маркияна Романовича Лубкивского (в 25 лет – 3-й секретарь Посольства Украины в Югославии, в 35 – уже Чрезвычайный и Полномочный Посол в Хорватии и Боснии) – идеальный пример политической преемственности по-украински. То есть когда старых г*нд*н*в меняют молодые.

Новоявленный футбольный функционер учился чиновничьему многоборью (откатный спорт, фигурное подлизывание вышестоящему начальству, бюджетный роспил на скорость и прочие непубличные, но весьма доходные занятия), что называется, с младых ногтей – в отличие от многих «новодонецких», вошедших ныне во власть, господин Лубкивский в костюме госслужащего чувствует себя намного уютнее, чем в олимпийке и трениках Adidas, безупречно владеет украинским языком, да и ручку свою от Parker на бейсбольную биту ни в жисть не променяет, не в пример коллегам.

И тем не менее, даже несмотря на природную изворотливость и врожденную беспринципность (люди, проработавшие в МИД многие годы, говорят, что по беспринципности Лубкивский абсолютный чемпион в младшей возрастной категории), сей господин успел наследить, причем не где-нибудь, а в Европе.

Справедливости ради отметим, что Лубкивский сделал все возможное, чтобы ни украинские медиа, ни широкие околополитические круги не узнали деталей грандиозного международного скандала, в центре которого оказался Маркиян Романович в середине 2009 года. Очень кстати подвернулась и позиция главы руководителя Евро-2012 – вроде как и не выперли с дипломатической работы со скандалом, а «новые вызовы бла-бла-бла».

Но – все тайное рано или поздно становится явным, особенно если за дело берется Олейников:-))). Устраивайтесь поудобнее – наш рассказ будет долгим.

«Руссо мафиозо Марко»

За семь месяцев проживания в Хорватии я познакомился с десятком местных журналистов – и почти каждый из них спрашивал меня в интервью или частных беседах, как нынче поживает «руссо мафиозо Марко». И с улыбкой замечали, что несмотря на проблемы на Балканах, у себя на Родине (то есть в Украине) он сумел вновь стать уважаемым человеком.

В первом разговоре я даже не понял, о ком идет речь – и только переспросив, узнал, что под «руссо мафиозо Марко» подразумевается ни кто иной, как Маркиян Лубкивский.

Ну «руссо» – понятно, мы тут все для них «руссо», как они для большинства из нас – югославы:-). Но мафиозо – кто, этот прыщ кабинетный, вечный вылизыватель задов Колесникова, Ахметова и компании??? Первоначально, признаюсь, даже не поверил… и тут же задался вопросом: а что, собственно, широкая отечественная публика знает о жизни «евродиректора от Украины» в период между 2004 годом, когда он впервые засветился на телезкранах в помаранчевом шарфике, и назначением на нынешнюю должность в 2009 году?

Листая страницы биографии…

Давайте бегло взглянем на трудовой путь г-на Лубкивского:

Родился во Львове в 1971 году. В 1993 году закончил Львовский государственный университет им.И.Франко (филологический факультет, «славянские языки и литература»).

1995—1996 гг. – атташе управления Европы и Америки Министерства иностранных дел Украины.

1996—1999 гг. – атташе, 3-й секретарь Посольства Украины в Союзной Республике Югославии.

С февраля 2000 года – 2-й секретарь управления политического анализа и планирования МИД Украины.

С февраля 2001-го – 2-й секретарь, с декабря 2001-го – 1-й секретарь Кабинета Министра иностранных дел Украины.

С февраля 2003 года – и.о. начальника пресс-службы МИД Украины, с августа 2004-го – начальник пресс-службы, спикер МИД Украины.

С марта по декабрь 2005-го – заместитель Государственного секретаря Украины (Александра Зинченко, Олега Рыбачука).

С декабря 2005 по декабрь 2006 гг. – советник Президента Украины (Виктора Ющенко) – руководитель Главной службы гуманитарной политики Секретариата Президента.

С декабря 2006 по май 2009 гг. – Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины в Хорватии.

С сентября 2007 по май 2009 гг. – Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины в Боснии и Герцеговине по совместительству.

С июля 2009-го – директор турнира УЕФА «Евро-2012» в Украине.

Чрезвычайный и Полномочный Посланник І класса (2007). Женат. Есть сын и дочь.

Вас ничего не настораживает во второй части этой биографии? Почему Маркиян Романович отработал на должности посла в регионе комфортном и непыльном во всех смыслах менее трех лет – и после с легкостью и в одночасье променял посольский статус и привилегии на работу, пусть публичную, но вовсе не статусную, да и с непонятными перспективами? Почему он вдруг решил выпасть из «дипломатической обоймы», в которой вызрел как чиновник, зная все входы-выходы – для человека его уровня и моральных (точнее, аморальных) принципов это совсем нетипично?

А может быть, в бытность Лубкивского послом в Хорватии и Боснии с конца 2006 по 2009 года случилось что-то экстраординарное? Что-то, из-за чего Маркиян Романович спешно ретировался в Украину и подыскал работенку «похуже, но тоже ничего», а на Балканах к нему накрепко приклеилось прозвище «руссо мафиозо Марко»?

Такова была моя гипотеза – которая впоследствии стопроцентно подтвердилась.

Пользуйтесь Гуглом

Для того, чтобы «копать дальше», нужна была канва – по которой можно идти и проверять факты, действующих лиц и хронологию. Идеальная канва – предыдущее расследование: даты мы знали (2006—2009), фигурант – известен (Маркиян Лубкивский), место действия – балканские страны, а также Украина.

И – музыка, туш – на одном из сайтов журналистских расследований мы обнаружили текст, который здесь хотим воспроизвести без сокращений (стилистика и орфография сохранены):

———————————————————————————————

Мордобойные подвиги Никоненко (экс-посол Украины в Польше, прославившийся грандиозным пьяным дебошем в Варшаве – прим. ред.) кажутся сущей мелочью по сравнению со скандалом, назревающим с послом в Хорватии Маркияном Лубкивским.

Надо сказать пару слов об этом «выдающемся» дипломате… Роман – представитель галичанского семейства, давно и плотно обсевшего МИД, подобно кровососущим пиявкам.

Его папочка был некогда послом в Чехии и наворовался так, что во время ревизии бухгалтерша посольства выбросилась из окна, а ему светил вполне конкретный срок за хищение в особо крупных размерах. Только Кучмина боязнь криков националистов о «преследовании свидомых украинцев» спасла «мытця» от ознакомления с тюремными порядками.

Маркияша оказался достойным сыном своего отца. Недаром на Михайловской у него была негламурная кличка «свинья» из-за редкого совпадения внешних и внутренних данных. Карьеру Лубкивский предпочитал делать стуком, что было достаточно широко известно.

Увы, позиционирующий себя аристократом Грищенко оказался очень падок на доносы и с удовольствием выслушивал «информацию» виляющего задом от усердия пресс-секретаря.

Наивный Константин Иванович не знал, что одновременно, в последние месяцы перед Майданом, его верный информатор бегал в обед на «конспиративные свидания» с Тарасюком прямо под здание министерства – в пафосный ресторан «Да Винчи».

Там, за чашечкой кофе за сотню гривен (учитывая редкую жадность Лубкивского – платил Тарасюк) он выкладывал будущему министру целый ворох сведений – от ксерокопий документов до подробного отчета, как Грищенко называл Бориса Ивановича «желтым земляным червяком».

Когда стал ясен отказ Кучмы от наведения конституционного порядка адекватными методами, Маркиян подсуетился организовать «письмо протеста дипломатов против преступного режима». Однако и тут (на всякий случай!) смотался в штаб Януковича и заверил, что «его заставили», но он всегда «останется верен» Виктору Федоровичу. Наградой за майданный «героизм» Маркияну стала должность на Банковой, где деньги сами пошли в руки.

Замглавы секретариата, а потом советнику президента не представляло особой трудности вставлять в проекты указов на награждения несколько фамилий, что было поставлено буквально на конвейер. Целыми днями он обзванивал еле знакомых бизнесменов среднего уровня и предлагал «обсудить важное дело». На встрече, позиционируя себя наиболее приближенным к Ющенко – не смущаясь, предлагал организовать награждение любым орденом за соответствующий взнос в «фонд президента». Цены начинались от 25 тысяч за орден «За заслуги» 3-й степени (1-я степень – 75 тысяч) до полутора миллиона долларов за звание героя Украины. Почетные звания стоили намного дешевле – от 10 тысяч. Прайс мог немного снижаться, если человек сам оформлял необходимые первичные документы, но в целом доходность промысла на воздухе (точнее, жестянках) преувеличить невозможно.

Все бы так и дальше шло по накатанной, но новоиспеченного «крупного государственного деятеля» погубила жадность. Дело в том, что поступал он не «по-пацански». Тем же бизнесом с орденами занималось (хоть и в разных масштабах) все руководство Секретариата, но крысятничал один Маркиян – не заносил наверх ничего из заработанного.

Когда такая вопиющая наглость вскрылась, Лубкивского «сослали» послом в Хорватию. Но и на новом месте Маркиян Романович не терял зря времени, возобновив полезный контакт со старым знакомым.

Согласно информации полиции, данный деятель (этнический албанец с хорватским паспортом) входил в албанскую наркомафию в Белграде и отвечал за транспортировку наркотиков через сербский канал. Лубкивский был с ним знаком еще со времен работы в Сербии и уже тогда оказывал (понятно, не даром) мелкие услуги по визам и организации встреч с влиятельными людьми в Украине.

На этот раз сотрудничество стало неизмеримо масштабнее. Посол Украины стал деятельным участником разветвленной организации албано-хорватской ОПГ, занимающейся торговлей наркотиками, оружием и живым товаром.

Задача Лубкивского была нетрудной, но ответственной. В частности, он выписывал все необходимые документы на украинских девушек, которых потом переправляли в публичные дома Италии, Германии и Австрии. Полиция также считает, что под видом украинского дипломатического багажа в Европу ввозились крупные партии героина (хотя доказательств тому найдено не было, поскольку таможенный досмотр дипбагажа запрещен – прим.ред.). Участвовал он и в «торговле смертью» – находил покупателей в странах Африки, на которые наложено эмбарго, и помогал в оформлении закупок стрелкового вооружения.

На полученные доходы украинский посол купил большой роскошный особняк на берегу Адриатики. Мало того – вилла была куплена на свое имя как на гражданина Хорватии (украинские физлица не имеют право приобретать недвижимость в Хорватии – для этого необходимо зарегистрировать компанию с иностранной инвестицией, и после купить актив на имя компании – прим. ред.).

Когда руководителей албано-хорватской ОПГ повязали, то имя Маркияна всплыло почти немедленно…

———————————————————————————————

Продолжение следует

Во второй части нашей публикации – эксклюзивные фотографии особняка Маркияна Лубкивского в Хорватии, копии документов о незаконном приобретении недвижимости, комментарии хорватских офицеров полиции, участвовавших в изобличении группировки, в которую входил «руссо мафиозо Марко», а также местных репортеров криминальной тематики.

Оставайтесь на связи – будет интересно.

Денис Олейников, UAINFO

 

Браззавільський синдром при підготовці до Євро-2012

Серед чоловічої частини населення Браззавіля – столиці Конго, однієї з найбідніших країн Африки, існує культ одягу.

Люди можуть жити посеред смітників, їсти зіпсовану їжу та пити жахливу воду, але останні копійки вони відкладають на придбання костюмів кричущих кольорів, часто – дорогих французьких або італійських фірм.

Їхня мета – бути схожим на колонізаторів півсторічної давнини. Наряджаючись у вишуканий, хоч і абсурдний одяг, вони намагаються втекти від сумної африканської дійсності.

Хизуючись один перед одним зеленими або жовтими костюмами-трійками, конголезці доводять всім навколо, що вони не є лузерами. І нехай у них немає грошей на гідне харчування, але життєві негаразди їм компенсує можливість пройтися центральною вулицею в яскравому туалеті.

Таку саму здатність пускати пил в очі продемонструвала головна урядова структури з підготовки до Євро-2012.

У країні, де значна частина населення живе за межею бідності, а соціальна інфраструктура повністю зруйнована, Національне агентство з підготовки до Євро-2012 витрачає мільйонні кошти просто на оренду свого приміщення в найдорожчому бізнес-центрі столиці.

“Українська правда” вже неодноразово писала про непрозорі схеми розподілу фантастичного обсягу бюджетних коштів, які виділяються на Євро-2012, а також про бенефіціарів цього “Клондайку” в статтях “Хто заробляє на Євро-2012? Перша частина розслідування”; а також “Хто заробляє на Євро-2012? Друга частина розслідування”.

Але виявилося, що тендери з одним учасником – не єдиний сумнівний момент в процесі витрати коштів платників податків.

Офіс за 5 мільйонів

Після отримання Україною права проводити європейську першість з футболу, тодішній уряд Януковича створив в серпні 2007 року спеціальний орган – Національне агентство з питань підготовки та проведення Євро-2012. Згодом його очолив вірний соратник екс-президента Ющенка Євген Червоненко. Але у листопаді 2008 вже урядом Тимошенко Нацагентство було ліквідоване.

Нове життя це відомство отримало після обрання Януковича президентом і призначення головним відповідальним за Євро-2012 віце-прем’єра Бориса Колеснікова. Саме він був визначений координатором новоствореного Нацагенства, яке очолив близький до Колеснікова колишній директор будівництва стадіону “Донбас-Арена” Володимир Ковалевський.

Пізніше Нацагентство отримало небачену владу. Згідно зі змінами, ухваленими до закону про держзакупівлі, всі роботи в рамках Євро-2012 проходять без конкурсу саме після погодження з агентством. Тобто з Ковалевським.

А у травні 2010 уряд знайшов Нацагентству нову домівку. Своєю постановою Кабмін дозволив поселити відомство не де-небудь, а на 17 поверсі фешенебельного бізнес-центру “Парус”, що на вулиці Мечникова, 2 в центрі Києва.

Бізнес-центр "Парус"

Питання, яке виникло в зв’язку з таким вибором місця роботи, лежить на поверхні – у яку суму бюджету обходиться оренда цілого поверху шикарного бізнес-центру для державної установи?

Невже для 70 співробітників Нацагентства не знайшлося місця у безлічі київських урядових будівель? І це при тому, що влада оголосила масштабні скорочення державного апарату, внаслідок яких обов’язково мають з’явитися вільні кабінети у тій же будівлі Кабміну.

Але уряд дозволив “центральному органу виконавчої влади” орендувати приміщення в будівлі, де розміщені офіси найбагатших людей України.

Наприклад, поверхом нижче від Нацагентства розташована компанія з управління активами “Concorde”. Також у “Парусі” свої офіси мають фігуранти списку “Форбс” Віктор Пінчук та Дмитро Фірташ.

“Українська правда” попросила Нацагентство офіційно повідомити вартість оренди. Адже платники податків мають знати, скільки їхніх грошей іде на комфортні умови праці чиновників з підготовки Євро-2012 – і скільки недоотримають, наприклад, лікарні та школи.

Однак Нацагентство… відмовилося назвати ціну оренди! Вони послались на пункт договору з орендодавцем, який забороняє розголошувати інформацію про обставини угоди.

Ціна оренди офісу Нацагентства – це не пусте питання. З офісу Євро-2012 відкривається чудова панорама “Октябрської лікарні”, що перебуває в жахливому стані – як й переважна частина інших українських лікарень.

І зекономлені на “Парусі” гроші могли би піти, наприклад, саме на утримання лікувальних закладів України.

Отримавши відмову від Нацагенства, “Українська правда” зв’язалася з відповідним відділом самого бізнес-центру “Парус”.

Менеджери розповіли, що наразі вартість оренди приміщення оцінюють у 45 доларів США за квадратний метр, плюс 8 доларів – за експлуатаційні послуги. Всього 53 долари за квадрат.

Згідно з таблицею, яка доступна на сайті “Парусу”, площа 17 поверху, де знаходиться Нацагентство, складає 1 380 квадратних метрів.

Шляхом нескладних математичних підрахунків отримуємо, що у місяць оренда поверху обходиться у 73 тисячі 140 доларів.

Тобто майже 578 тисяч гривень на місяць!

Рішення уряду поселити Нацагентство у “Парусі” з’явилося в травні. Якщо рахувати з 1 червня, ця установа орендує приміщення вже повних дев’ять місяців. Виходить, що за цей час лише за оренду приватному бізнес-центру держава сплатила близько 5 мільйонів 134 тисяч гривень!

Мабуть, не варто нагадувати, що у цей же час уряд всіма силами намагається залатати бюджетні дірки, а під стіни Кабміну приходять тисячі освітян, що вимагають підвищення зарплат.

Відповідь на ще одне питання, навіщо державній установі винаймати офіс у такому бізнес-центрі, глава Нацагенства Володимир Ковалевський дав задовго до цієї публікації.

Після скандалу, коли журналісту “Українській правді” перешкоджали фотографувати офіс Нацагентства, відомство поширило гнівну відповідь, у який Ковалевський, зокрема, стверджував, що Нацагентство здійснює “важливі представницькі функції”.

Дійсно, можна лише уявляти, яких людей приймають в установі, керівник якої благословляє застосування безтендерних процедур при закупівлях для Євро-2012.

Чиновники озвучили ще одну версію, чому Нацагентство орендує “Парус” – тому що в цьому ж бізнес-центрі знімає квадратні метри місцевий організаційний комітет Євро-2012 на чолі з Маркіяном Лубківським.

Проблеми лише в тому, що за їхню оренду платить УЄФА, а не українські громадяни. Подібний же вибір офісу державною структурою межує з марнотратством у напівзлиденній країні.

Цікаво, що за старої влади Нацагентство з Євро-2012 квартирувалося у будівлі Державної акціонерної компанії “Хліб України”, що знаходиться зовсім поруч з “будівництвом сторіччя” – НСК “Олімпійський”.

Будівля ДАК "Хліб України"

Колишній керівник Нацагентства і теперішній чиновник МНС Євген Червоненко розповів “Українській правді”, що тоді відомство орендувало по половині двох поверхів у цій будівлі. Однак вартість оренди він пригадати не зміг.

Але це й не так важливо, адже у тому випадку державна установа орендувала приміщення у державної компанії. Тобто гроші просто перекладалися з однієї бюджетної кишені до іншої. Зараз же бюджет платить комерційній структурі – при чому суми явно непорівнянні.

Власником бізнес-центру “Парус” є олігарх Дмитро Фірташ, який користується особливою повагою у нинішніх господарів Банкової.

Ремонт, який не відбувся

Втім, для державних чиновників, які відповідають за підготовку до Євро-2012, мати офіс у престижному бізнес-центрі виявилося недостатньо. Вони ще вирішили його… відремонтувати. Звісно, за державні кошти.

Так, у листопаді 2010 року Нацагентсво замовило собі капітальний ремонт офісного приміщення. Звісно, без проведення тендеру. Підряд на роботи в розмірі 1 мільйон 73 тисячі бюджетних гривень отримало ТОВ “Авіа-Буд”.

Щоправда, залишалося незрозумілим, навіщо робити цей самий ремонт, якщо сам хмарочос лише 2007 року здали в експлуатацію?

Із запитанням, яка була потреба в ремонті, “Українська правда” направила до Нацагентства ще один інформаційний запит. Однак відповіді на це питання ми не отримали. Державна установа відповіла, що процедуру закупівлі робіт з капремонту в одного учасника скасували 27 грудня. Очевидно, зробили це після резонансу в пресі.


За час нетривалого перебування в офісі Нацагентства у журналіста не склалося враження, що кабінети потребують навіть косметичного ремонту.

Немає потьоків на стінах, протягів від щілин у віконних рамах, розбитого паркету або інших явищ такого гатунку, які можна спостерігати у приміщеннях інших державних організацій.

Підлога застелена чистим ковроліном, кабінети відділені охайними скляними перегородками, на яких висять жалюзі, пофарбовані у нейтральний колір стіни, які увішані фотографіями стадіонів, сучасні офісні меблі та техніка…

Щоб внести ясність в питання щодо “житлових умов” Нацагентства, “Українська правда” намагалася домовитися про офіційну фотозйомку офісу цієї державної установи. Але виявилося, що підлеглі Колеснікова засекречені не гірше Міністерства оборони.

За версією чиновників, для фотозйомки на орендованому ними поверсі… необхідний дозвіл бізнес-центру. Відповідний запит редакція направила ще два тижні тому, але питання фотозйомки, яка має зайняти не більше 10 хвилин, не узгоджене й досі.

Напевно, на думку чиновників, українських громадян, як і конголезьких модників, має цікавити лише яскрава обгортка Євро-2012. А якою ціною буде проведено футбольну першість і на що витрачаються бюджетні гроші, їм знати необов’язково.

Сергій Щербина, Сергій Лещенко, УП



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: