Архив Серпень, 2014

Украинцы пишут Цукербергу письма о цензуре в #Facebook из-за жалоб «кремлеботов». 2 фото

В последние дни участились блокировки проукраинских активистов в Facebook. Их блокируют из-за жалоб, которые оставляют так называемые «кремлевские боты». В одной из групп украинского Facebook родилась идея написать письмо об этом непосредственно основателю социальной сети Марку Цукебрергу — причем так, чтобы письмо отправило как можно больше пользователей.

К примеру, несколько дней назад в очередной раз в сети была заблокирована страница блогера Сергея Иванова. Аккаунт «забанили» после того, как Сергей разместил призыв к россиянкам не отпускать сыновей на войну. Также, согласно тексту письма, была блокирована страница Алекса Заводюка: «В связи с многочисленными жалобами «организованных групп юзеров, зарегистрированных в РФ». Меньше, чем за сутки текст письма расшарили более 660 раз.

Авторы текста письма просят Цукерберга поменять администратора украинского сегмента. В данный момент офис, отвечающий за развитие украинского Facebook, находится в РФ, его возглавляет Екатерина Скоробогатова. Инициаторы письма просят у основателя сети поменять ответственных за украинский сегмент (назначить человека из любой из нейтральных стран) в связи с военной агрессией России.

Кстати, российская администрация Фейсбук дважды блокировала аккаунт редактора sprotiv.org Вадима Гладчука из-за критики Путина и распространение информации о позиции США по интервенции российских войск в Украине.

 Facebook28-07-2014-1 Facebook28-07-2014-2

А администрация YouTube вынесла предупреждение редакции sprotiv.org иудалила видео аферы мафиози Сергея Курченко, по которому сейчас правоохранителями Украины открыты уголовные производства.

Кстати, в ночь на 28 августа 2014 года (день, когда украинские власти объявили о вторжении российских войск в Украину) украинцы вывели хештег #RussiainvadedUkraine в мировые тренды Twitter.

Текст листа:

Dear Mr.Zuckerberg,
We are writing to you on behalf of the Ukrainian Facebook community. We are deeply concerned about the facts of politically-motivated blocking of the prominent FB-users. As you know, at this time Russian Federation is undertaking an unprecedented military and informational aggression towards Ukraine. The civilized society worldwide, as well as the United States, condemns such actions. Among total informational blockade and aggressive pro-Russian propaganda, Facebook remains probably the most important channel for delivering the information about the events at hotspots of this war, as well as the only way of communication between those Ukrainians, who reside on the territories, currently occupied by the Russian military forces.
However, prominent authors of Ukrainian Facebook segment are being more and more frequently attacked by organized pro-Putin groups of Russian users, whose actions are financed by the entities affiliated with the Russian authorities. As an example, three days ago a profile of a well-known Ukrainian blogger Sergii Ivanov (www.facebook.com/applecrysis) was blocked after his post appealed to the mothers of Russian soldiers not to let their sons participate in the military aggression of Putin’s regime against Ukraine. It was the third blockage of this author’s account in the past four weeks. Also, on August 26, another famous blogger, Alex Zavodyuk’s (www.facebook.com/alex.zavodyuk) page was blocked.
Such banning takes place as a result of the “complaints” from organized groups of fake users, registered on the territory of Russian Federation. This list goes on and on… We have found out, that the Ukrainian segment of FB is administered by a person with Russian citizenship, the country, that is killing dozens of Ukrainians on a daily basis using heavy weaponry operated by Russian military. It is widely known, that Facebook corporation is a social network aimed at the freedom of speech and not propaganda. And to the best of our knowledge, Facebook’ activity is based on respect for dignity, civil rights and freedom of all people, regardless of their social status, racial or political affiliation. We are currently observing severe violation of these principals by the Russian administration of Ukrainian Facebook. Such obvious mismanagement encourages further informational war between Ukrainian and Russian people and benefits the state that has been recognized worldwide as the AGGRESSOR.
In light of the above mentioned facts, we hereby ask you to consider the possibility of changing the administrator of Ukrainian Facebook for a citizen of Ukraine or any neutral country, which has no vested interest in further escalation of the conflict.
Mark, we are all aware and highly respectful of your humanitarian position and consistence with which it is being upheld. In view of this, we are calling for your immediate intervention into this situation, as the owner of the company which reputation is being undermined by the actions of its employee.
Respectfully,
____________________ (name)
~

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Голова СБУ Наливайченко розповів як ФСБ блокує акаунти патріотів України у соцмережах. Відео. Фото

Глава Служби безпеки України Валентин Наливайченко заявляє про поширення Федеральною службою безпеки Росії в інтернеті інформації для стимулювання паніки в українському суспільстві.

Про це він сказав після засідання Ради національної безпеки й оборони.

«18-й спеціальний центр ФСБ Росії працює як спеціальна установа, де цілодобово майже 1,5 тис. людей… у соціальних мережах через роботизовані системи розсилання повідомлень… цілеспрямовано останні три доби розсилають повідомлення, тексти панічного характеру», — сказав він.

Наливайченко зазначив, що СБУ вживає всіх заходів для припинення таких дій.

Зокрема, удалося домовитися з корпорацією Google, щоб пошуковик не блокував на вимогу російської влади українські сайти й матеріали на відехостингу YouTube.

У той же час із адміністрацією соціальної мережі Facebook поки не вдається домовитися про блокування фейкових акаунтів російських пропагандистів.

 Про інформаційну безпеку і російських диверсантів – Валентин Наливайченко

До речі, російська адміністрація Фейсбук двічі блокувала акаунт редактораsprotiv.org Вадима Гладчука через критику Путіна та поширення позиції США щодо інтервенції російських військ в Україну.

 Facebook28-07-2014-1

Водночас адміністрація YouTube винесла попередження редакції sprotiv.org  тавидалила відео про афери мафіозі Сергія Курченка, щодо якого зараз правоохоронцями України відкриті кримінальні провадження.

Олег Ляшко — последняя надежда Кремля

Lyashko-vsunu125 августа 2014 года Петр Порошенко огласил свой указ о роспуске Верховной Рады. В нынешнем составе она проработала на Россию ровно два года. Лишь 169 депутатов из 450 могли считаться проукраинскими. Остальные, кто в большей степени, кто в меньшей, верно служили и готовы дальше служить делу «русского мира».

Подавляющее большинство из них это будет делать уже вне стен главного законодательного органа. Итоги выборов предсказать пока трудно, но сейчас можно сказать точно одно: Верховная Рада впервые за 23 года будет украинская. Не по национальному признаку. По духовному.

Безусловно, Кремль будет продолжать рассчитывать на своих пасынков: Тигипко, Ю.Мирошниченко, Шуфрича, Медведчука, но все на что они и их политсилы могут рассчитывать – это преодолеть барьер в 5%. В новой Раде бывшие и нынешние коммунисты и регионалы с трудом получат максимум 15% мест.

В этой ситуации Кремлю необходимо искать свежие лица. И других вариантов, кроме «Радикальной партии» Олега Ляшко у него нет.

Данный политпроект , который знающие люди связывают с бывшим главой администрации Януковича Левочкиным, безусловно, не КПУ и не партия регионов, но определенную опасность для украинского общества представляет. По нынешним социологическим данным «Радикальная партия» может взять от 15 до 20%. Это не смертельно, но много.

В чем опасность? В оголтелом популизме. Ляшко прекрасный оратор, имеющий хорошее чувство юмора. Людям нравится его слушать, часть молодежи называет его «прикольным». Он всегда говорит то, что на 100% поддерживают все здравомыслящие люди.

Профессионалы медийщики создали Ляшко образ первого парня на передовой. Только те ребята, что там реально воюют, о таком бойце ничего не знают. Постановочные ролики, в которых злой бандеровец Ляшко берет в плен сепаратистов, и с пристрастием их допрашивает известны и российскому зрителю. Как и знаменитый допрос Ляшко от 1993 года.

  Видеозапись допроса депутата БЮТ Олега Ляшко

Если кто-то верит, что такой «милый друг» стал радикалом и борцом за идеалы Украины, то испорченный бюллетень ему в руки.

Ляшко еще месяц назад в эфире «Свободы слова» сказал, что ему регулярно предлагают миллионы долларов за проходные места в списке его партии. Он эти деньги берет и все отправляет в армию, а те, кто давал, позже увидят дулю, а не место. Красиво? Сочно? Безусловно. Только где видеорепортажи о том, что куплено на эти миллионы? Их нет. Потому что миллионы, скорее всего есть, а покупок нет. Нет, он что-то на фронт привозит, как и многие другие граждане Украины. Только это не те объемы помощи, о которых вещает Ляшко по ТВ.

Радикал обещает, что в его партии не будет знакомых лиц и это есть доказательство его незаангажированности. Только непонятно, как это гарантирует то, что незнакомый Попка не будет голосовать так, как ему укажет условный Левочкин.

Так что зря российское ТВ так неуважительно относится к Ляшко. Даже если это игра, рассчитанная на его украинского избирателя. Как-то все с переборчиком. Педофил – это явно лишнее. Да и каналы российские в Украине уже не работают. Так что, скорее глупость, чем игра.

Хотя Ляшко – это последняя реальная надежда Кремля в Украине. На то, что украинская власть будет продолжать говорить о реформах, но не делать их.

Хотя повторюсь, что при любых раскладах, Радикальная партия вместе с осколками партии регионов и КПУ не создаст большинства в новой Верховной Раде.

Cергей Запорожский, Эхо Москвы

Екс-главу Фонду держмайна Валентину Семенюк-Самсоненко застрелили кілери Коломойського?

Semenuk-Valentina1Екс-глава Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко знайдена мертвою в своєму будинку в селі Чайки (Києво-Святошинський район).

Про це повідомив журналістів керівник прес-служби головного управління МВС Київської області Микола Жукович.

«Я підтверджую, що вона знайдена мертвою. На місці працює слідчо-оперативна група», — сказав він у коментарі агентству в середу.

Він відмовився повідомляти будь-які подробиці події.

Відповідаючи на запитання про те, хто ще перебував у будинку, Жукович сказав: «Вона була одна».

Семенюк-Самсоненко застрелили у підборіддя з мисливської рушниці.

Раніше Семенюк-Самсоненко тривалий час конфліктувала з мафіозною групою Приват Ігоря Коломойського, повідомляєНаціональне бюро розслідувань України.

Раніше у подібний спосіб був вбитий прокурор Дніпропетровської області Володимир Шуба, що теж перейшов дорогу приватівцям.

Головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — він у Києві. Інфографіка

PoroshenkoYanuk2Можете вважати мене сепаратистом і провокатором але я вважаю, що головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — головний ворог України в Києві… і з часом я все більше в цьому переконуюсь.

Я розумію, що йде війна і все таке, але сидіти і мовчки спостерігати теж не вихід.

Підігрівають ситуацію і так звані «патріоти», які чи то по наївності своїй чи по чийомусь наказу заступаються за сьогоднішню владу.

«Не можна їх критикувати, їм і так важко», «Під час війни критикувати владу це грати на руку ФСБ» — ось такі тези сьогодні часто можна почути у відповідь на критику влади.

Але правда в тому, що саме цим «патріоти»-захисники влади і підіграють кремлю, а влада в цей час може відпочивати, а на всі невдачі є залізний аргумент — війна на донбасі.

За що боровся Майдан? За що поклала життя Небесна сотня? Невже заради того щоб на місце Януковича сів Порошенко, а на місце Азарова Яценюк? Я думаю аж ніяк не за це… вони боролися за зміни в державі, за реформи, за європейський вибір України.

А що ми отримали?

І не треба мені розказувати, що їм важко, що вони щойно прийшли до влади і т.д., ми це вже 23 чуємо і результат відомий.

Думаєте хлопцям на сході легко? Але це їх не зупиняє вони воюють, помирать і перемагають.

Розумію, що вимагати надзвичайних результатів від нової влади в перший місяць було б не розумно, але шановні пройшло вже пів року!!!!  За цей вже достатньо солідний строк не то, що не проведено, а навіть не розпочато ніяких реформ.

Більше того, смішно чути з вуст чиновників, що їм важко, в них мало часу… якщо хтось не вкурсі, то я відкрию таємницю, крім Президента, міністрів, депутатів і сотень їх заступників і помічників в Україні є ще надзвичайно роздута армія дерслужбовців які в своїй більшості займаються безтолковим перебиранням папірців, і які лише чекають наказу щоб почати працювати над реформуванням держави.

Давайте коротко пройдемся по основних інститутах влади.

1. УРЯД

Абсолютно не розумію симпатії значної кількості українців до Яценюка.

Із дня свого призначення уряд Арсенія Яценюка в особі профільних міністрів і самого прем’єра постійно говорить, що необхідно докорінно реформувати систему державних фінансів.

Власне, саме проблеми в цій сфері стали одним із головних каталізаторів протестів проти режиму Януковича, тому від нової влади суспільство очікувало насамперед припинення розкрадання бюджетних коштів, приборкання податкової служби, яка почала перетворюватися на інститут державного рекету, зниження фіскального тиску на бізнес тощо.

Іншими словами, українці чекали на активізацію реформ усіх складників системи державних фінансів.

На жаль, крім усних ініціатив, у цьому напрямку за минулий час майже нічого не було зроблено. КМУ не впровадив жодної серйозної реформи ні в бюджетній, ні в податковій системі.
Хабарники і вчорашні прислужники Януковича і далі продовжують працювати.

Корупційні схеми сім’ї далі продовжують працювати, гривня такої девальвації не знала навіть за часів Януковича. В той час коли українці буквально по копійці збирають кошти для військових, Нацбанк виділяє сотні мільйонів на рефінансування россійських банків (!)

 refinansuvanya2014

Вчорашні лідери Майдану обіцяли привести до керма держави нових компетентних професіоналів.

Багато хто читав про кадрові успіхи Грузії. Відтак, українці мріяли, що після революції владні кабінети наповнять молоді освічені люди із західним мисленням.

З часу ганебної втечі «сім’ї» минуло майже півроку. Значить, можна підрахувати, скільки старих чиновників звільнили, аби дати дорогу молодим.

 zvilneno1

МВС як і прокуратура схоже взагалі забули про своє призначення…

Чому не притягуються до відповідальності хабарники, та інші посадовці винні у розкраданні державних коштів, де проушені кримінальні справи проти олігархів?

В країні 300 000 міліціонерів,  в зоні АТО задіяно 50 000 чол. це разом з добровольчими  батальйонами, армією та СБУ, що робить решта ? Досі немає притягнутих за розстріл Небесної сотні,  не притягнуто винних за побиття міліцією патріотів під час концерту Ані Лорак.

Сепаратисти  і спонсори терроризму спокійно розгулюють Києвом, загаряють на пляжах і смажать шашлик, в той час як українських солдат судять за те, що вони начебто вчинили страшний злочин — вижили в бою!!!

Реальних злочинців і відвертих ворогів України знає практично кожен українець, беззаперечні докази  їх злочинів як  і координати самих злочинців публікуються кожен день, але МВС та інші служби цього просто не помічають.

Справи якщо й порушуються то лише тоді коли притягувати вже немає кого.

Дивною на мій погляд виглядає відповідь Авакова не недавній ультиматум Правого Сектора.

Не то, щоб я був палким прихильником Яроша, але в основному він в даному разі був правий, особливо після недавніх подій в Одесі і Кривому Розі.

Зверніть увагу на обмундирування міліції. В той час як наші хлопці без бронижилетів воюють з ворогом, міліція в повному обмундируванні воює з патріотами.

З цього приводу  натрапив на цікавий коментар одного з мої читачів:

Скажіть мені, а яке право має міліція їздити зі зброєю? Чи може на Інститутській проти народу був Правий сектор? Правий сектор сьогодні має в рази більше прав їздити країною зі зброєю, ніж міліція, яка до сих пір не люстрована. Адже не міліція виборювала нам свободу, нє? Вдумайтеся: сьогодні міліція, представники якої взимку воювали з народом тепер робить засідки на бійців Правого сектору, представники якого обстоювали інтереси народу перед міліцією. І в когось поверається язик звинувачувати ПС? Та вони зараз на кілька фронтів змушені працювати, боронячи Революцію.

2.ПРЕЗИДЕНТ І АРМІЯ

Я чудово розумію, що в Порошенка зараз немає тих повноважень що були у Кучми і Януковича, і що не маючи своєї фракції в парламенті важко впливати на більшість процесів в країні. Але попри все в Порошенка є сфера де він має чи не найбільші повноваження — це армія.

І тут до нього виникає багато  питань. Вся країна знає про пересування військових колон РФ, які потім розстріють наших солдат, а наша доблесна розвідка в упор цього не помічає. Причому це не вже далеко не вперше, ця історія повторюється ще березня місяця.

Щодня місцеві жителі викладують в мережу сотні фото і відео пересування  ворожих колон, причому зазначаються їх точні координати.

В нас є авіація, ракетні війська … які можуть знищити цю колону за лічені хвилини… але схоже президенту потрібна не перемога, а затяжний конфлікт.

Можна припустити, що президенту дають не точну або неправдиву інформацію його підлеглі з МО, але в це мені вже мало віриться, тому що вичислити зраднків або просто некомпетентних можна дуже швидко, тим більше за стільки часу.

Висновок напрошується сам — президент все знає і чудово розуміє, але з якихось причин не вживає відповідних заходів.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Для мене, як для багатьох українців це питання стоїть дуже гостро, адже в зоні АТО служить мій брат, багато моїх знайомих та друзів, а через злочинні дії керівництва держави вони ще більше ризикують своїм життям.
Хочу привести вам слова українского пілота який повернувся із зони АТО:

«На аэродроме стоят заправленные топливом, и боезапасом СУ-шки… Люди на месте ЗНАЮТ где идет колонна ордынской бронетехники, куда она идет, но команды на вылет и уничтожение на марше нет.
Когда колонна рассосредоточилась по городу/городам, окопалась и сныкалась — поступает команда на вылет, ищите и уничтожайте».
Ощущение, что или идиотизм в головах генералов/полковников, которые не понимают, что колонна бронетехники в поле — это всего лишь мишень, а полтора десятка танков разбросанных, замаскированных и прикрытых зенитками — это уже сбитые наши самолеты, убитые разведчики, десантники, летчики…. Или кто-то играет в такие игры, цели и задачи, которых не понятны и не видимы…
В первом случае — это халатность (по законам военного времени трибунал и расстрел, по законам мирного увольнение в запас за профнепригодность), во втором случае это как минимум предательство или измена, за которое нужно просто расстреливать по законам любого времени…

3. ВЕРХОВНА РАДА

Депутати схоже мають нас за повних дурнів і якщо ми будемо мовчки за цим спостерігати то вони будуть праві.

Ця комедія із проваленням голосуванням законів «Про вибори» і «Про люстрацію» є чистої води розвод українців. І не потрібно тут винуватити лише комуністів і регіоналів, згадайте лише як батьківщина, свобода і Удар голосували за скасування депутатської недоторканності ( якщо не знаєте, то погугліть).

Сьогодні така ж сама ситуація, для них важливо щоб ці закони не пройшли, а хто саме запоре поголосування то вже питання десяте — головне результат буде досягнуто.

Для прикладу, згадайте як працювала ВР в кінці лютого коли на під парламентом стояла юрба з битами і бруківкою, тоді і всі депутати незалежно від партій і політичних вподобань голосували як має бути, більшість законів набирали більше 300 голосів.

Ці два закони є вкрай важливі, без них революція гідності і сотні жертв будуть марними. І надзвичайно важливо прийняти ці закони саме до виборів, бо інакше до влади прийдуть тіж самі люди, тільки під іншими прапорами і ми законсервуємо цей кримінально — олігархічний  режим, ще мінімум на 5 років.

І я не хочу чути від політиків, що вони не можуть знайти потрібної кількості голосів, чи не можуть домовитись з іншими депутатами, це все дурня.

У влади яка сьогодні взяла відповідальність за долю держави є безліч інструментів впливу на депутатів, аби тільки було бажання.

Нема бажання того, що в разі прийняття цих законів під люстрацію попадають не лише комуністи і регіонали, але й більша половина Батьківщини, Удару і Свободи…

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Насправді основна проблема  України не у відсутності хорошої влади, а у відсутності контролю за владою з боку суспільтва. Поки влада  боїться гніву свого народу доти вона працює ефективно.  Сьогодні українців ніхто з них не боїться і це головна причина чому Україна не рухається вперед.  А війна на сході дозволяє списати більшість своїх невдач.

Якщо ми не заставимо їх боятись і працювати в інтересах народу то наші хлопці і далі будуть гинути на фронтах…

А для депутатів які вперто не хочуть голосувати за закони про вибори і люстрацію хочу нагадати урок історії вірменського парламенту, який теж свого часу не хотів слухати волі народу.

Павло Заєць, Національне бюро розслідувань України

По ночам диктатор Порошенко тайно встречается с регионалами и российским послом. Видео

Poroshenko-5-faktiv1В Киеве журналист Сергей Андрушко две ночи провел возле администрации президента, наблюдая, кто приходит на прием к президенту Украины Петру Порошенко или чиновникам его администрации в нестандартное рабочее время. При этом журналист спрашивал всех политиков, почему они посещают АП так поздно вечером, или даже глубокой ночью.

В первую ночь расследования Банковую посетил мэр Харькова Геннадий Кернес. Позже в АП пришел экс-регионал, а теперь лидер партии Сильная Украина Сергей Тигипко и внефракционный депутат Владимир Пехов.

Две ночи подряд администрацию президента Украины посещал и посол Российской Федерации Михаил Зурабов.

Ранее президент Украины Петр Порошенко заявлял, что с момента вступления в должность ежедневно работает до двух часов ночи.

Об этом он сказал в ходе представления коллективу Генеральной прокуратуры нового генерального прокурора Виталия Яремы.

«Я уже немногим более двух недель работаю президентом, ни одного раза еще раньше двух ночи я домой не уехал», — отмечал Порошенко.

На официальном сайте диктатора Украины информация об упомянутых визитах отсутствует.

2 дні під Адміністрацією Президента || Сергій Андрушко (СХЕМИ)

Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати. Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами, — Андрій Шамбуров про #АТО

Shamburov-Andryi1

Андрій Шамбуров і його наречена Леся

«Південний котел» через певний час запишуть в історію як один із ключових моментів українсько-російської війни за Донбас. Близько двох місяців наші десантники й танкісти тримали оборону на вузькій прикордонній території від Маринівки до пропускного пункту «Ізварине».

На початку серпня в районі селищ Должанське, Дякове і Червонопартизанськ під постійними обстрілами російської артилерії, без провізії та боєприпасів опинилося більше тисячі українських військових і прикордонників. В історію цієї війни увійде дата 7 серпня – тоді наші бійці вирвалися з оточення і воз′єдналися з основними силами АТО.

Андрію Шамбурову нині рятують ноги від ампутації, оскільки поранення з гранатомета ускладнене ще й інфекцією.

Андрій Шамбуров — нетиповий вояк АТО на Донбасі. 20-річний хлопець народився й виріс на Луганщині, в депресивному Лутугинському районі. Строкову службу проходив у «Десні».

Військова справа хлопцю сподобалась і він лишився служити на контракті у Білій Церкві в 72-й окремій механізованій бригаді. Разом із бойовими товаришами з кінця березня служив на Донбасі.

Старший солдат керував танком. За час служби був у Маріуполі та у найнебезпечнішій прикордонній ділянці, де механізована бригада прикривала пункти пропуску «Должанський», «Ізварино», «Бірюково» та «Червонопартизанськ».

Шамбуров був одним із тисячі солдат українських військових і прикордонників, які вирвались із «Південного котла». Беззбройні солдати відійшли на територію Росії, щоб потім з’єднатися з основними силами АТО. По дорозі в Україну хлопця серйозно поранили бойовики, які чекали на автобус із солдатами у засідці.

Нині хлопець лежить у кістково-гнійній хірургії Київського військового госпіталю. За ним доглядає наречена Леся і майбутня теща Алла.

Леся і Андрій дивляться одне на одного закоханими поглядами.

— У нас 24 серпня буде річниця. Минулого року під час святкувань побачив її у парку в Білій Церкві і одразу закохався по самі вуха.

У середині березня в Лесі був день народження, але Андрій уже обороняв кордон біля Перекопа.

— Але я ще до мобілізації купив їй гарний подарунок і передав.

Леся усміхається і обіймає коханого.

Дивлячись у стелю, Андрій починає згадувати пережите за війну.

—  Найтяжче було після обстрілів «Градами». Спершу вони все летять і летять, а потім ми збираємо наших поранених і «двохсотих». Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати.

Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами. А в намет поруч зносили тяжкопоранених. Все це було схоже на велику м’ясорубку.

Понад місяць тому солдата вже поранило осколком у руку. Але травма була незначна, її підлікував польовий медик і Андрій керував своїм танком навіть із забинтованою рукою.

Боєць розповідає, що найтяжче його батальйону було під Червонопартизанськом. Втрати уже були чималі. А бійці опинились фактично заблокованими – не зробиш кроку ані вправо, ані вліво. Два тижні танкістів обстрілювали з кількох боків різними видами зброї – артилерією, автоматичними гранатометами, із танків та стрілецької зброї.

Поки керівництво АТО звітувало, що все під контролем, рідні солдатів цього батальйону вийшли на вулиці в Білій Церкві. Вимагали, аби хлопців вивели з «котла».

До розмови підключається мама Лесі Алла. Жінка разом з іншими матерями й дружинами бійців батальйону їздила до Києва під Міноборони і на Банкову. Та перекривала одеську трасу.

— Ми йому зателефонували: «Тримайся синок, ми тут мітингуємо, щоб у вас відбулася ротація». Їх бойовики тримали в оточенні, тому хлопці не мали нічого. Бригада була поставлена в умови виживання, – розповідає Алла.

Проте у Києві із вирішенням ротації зволікали, тому долю бійців вирішив командир бригади в зоні блокади.

— Нас лишилося близько трьохсот людей. Наше командування зажди діяло ефективно в екстремальних умовах. Інколи навіть йшло наперекір наказів київських тиловиків. Посудіть самі, наш командир вирішив нас вивести з «котла», щоб врятувати наші життя, — розповідає солдат.

Бійці знищили всю стрілецьку зброю і пішли з командиром до кордону.

Там їх тримали півтора дні. За цей час у багатьох юнаків повідбирали мобільні телефони, документи і гроші. Хлопцям лише давали воду і випускали в туалет під наглядом.

Командир домовився, щоб солдатів вивели на Успенський пункт пропуску.

Першу групу вивозили трьома автобусами, але вони вирішили їхати іншим шляхом, а не тим маршрутом, який їм рекомендували в штабі АТО. Доїхали до пункту збору безпечно.

Наступного дня в Україну відправилась іще одна група з трьох автобусів. Цього разу — по рекомендованому маршруту. Два автобуси проїхали, супроводжуючі авто теж.

— Я їхав у третьому. Раптом перед нами щось вибухнуло. Зупинились. Відкрили двері, вибили вікна й побігли в соняшникове поле. Добре, що вони були високі й кучеряві. Ми там позалягали. Але нас переслідували й обстрілювали з підствольних гранатометів. Так мені вцілило у праву ногу, а тоді й у ліву.

Я там лежав десь півтори години. Постріли затихли і стояла така тиша, що хоч ножем ріж. Почав на ліктях повзти по землі, через соняхи. Раптом почув українську мову, почав кричати з усієї сили, щоб мене знайшли у цьому полі й врятували. Виявилось, це підмога приїхала. Але в тих полях наших багато підстрелили. Мені швидко обробили рани й відвезли до Амвросіївської міської лікарні, — згадує Андрій.

До розмови долучається майбутня теща хлопця Алла, яка цілодобово годує хлопця, стелить йому ліжко, міряє температуру:

— Нам у Білу Церкву зателефонували товариші Андрія і сказали, що він у тяжкому стані, і якщо його оперативно не відправити у кращий госпіталь, йому ампутують ногу. Я одразу зателефонувала в частину і спитала командирів, як його забрати. А ті кажуть: «За одним бійцем вертоліт летіти не буде». Я їм: «Так я можу заплатити».

Вони відправили мене шукати депутатів і Міноборони. Пропонували навіть заплатити сепаратистам, щоб вивезти його з Амвросіївки, — розповідає мініатюрна брюнетка.

Через знайомих родичів бійців 72-ї бригади Алла вийшла на лікарів, які працюють у зоні АТО. Юнака вивіз київський хірург. Він має клініку в Києві, але все покинув, записався в добровольці й тепер перевозить поранених на Донбасі.

— Від хвилювання я забула його прізвище. То зараз дякую цьому герою, що спас Андрюшу, — каже Алла.

Хірург-доброволець замінованими дорогами вивіз пораненого танкіста в Розівку на Донеччині, де працював Одеський польовий госпіталь. Там його обстежили, наклали гіпс і бортом переправили до Дніпропетровська. У цьому закладі Андрію поставили апарат Ілізарова, але не повністю очистили рану від осколків і бруду, тому почалося зараження. І хлопця бортом доставили в київський госпіталь.

— Тут тепер кожен день чистка. Нога уже коротша на 10 сантиметрів за іншу, — каже юнак.

У Білоріченську в Андрія лишились мама й дві сестри 17 і півтора років. Алла просила їх поїхати із Луганщини в Білу Церкву ще місяць тому — знайшла житло, забронювала квитки. Але проти цього виявився вітчим хлопця, який має проросійські погляди. Він переконав родину не їхати, щоб захистити дім від мародерів.

Коли є зв’язок, матері спілкуються телефоном. Мама Андрія каже, що дороги заміновано терористами, регулярно літають снаряди — люди стали фактично живим щитом між українським та російськими силами. Білоріченськ і значну частину Лутугинського району ще серйозно контролюють терористи.

— А вона щодня йде по молоко молодшій доньці під цими обстрілами. А як купить, додому йде щоразу іншими шляхами, бо бойовики забирають їжу в людей, – наголошує доглядальниця бійця.

Про те, що син воює зовсім недалеко від рідного міста, мама не знала аж до його поранення. У хлопця непрості стосунки з вітчимом, тому дівчина з Аллою вирішили приховати правду.

Андрій каже, що українські танки ледве дихали. Він сам змінив кілька, бо ті просто ламалися. Солдат переконаний, що в першу чергу треба належно укріпити кордони — зупинити нелегальні перевезення, стягнути техніку, постійно наступати на ворога.

— Інакше в нас це затягнеться на роки. І, таке враження, наше військове керівництво цьому часом допомагає. Було багато ситуацій, коли треба наступати, а командування каже: «Відступайте». Так ми тільки під «Ізварино» втратили три висоти.

Цікавлюсь у Андрія, як забезпечували технікою і провізією, коли 72-га бригада тримала вузьку прикордонну зону під обстрілом.

— Людей з бригади лишилось людей 300. Ні нову зброю, ні снарядів не постачали. Було обмаль харчів. У тяжкі часи їли жаб, равликів і інший підніжний корм. Який може бути захист кордонів, якщо не було нічого?

Інколи прилітав вертоліт і нам скидали з парашутом якісь боєприпаси й пушки. Ми протримались довго лише через те, що наш командир бригади часто йшов наперекір наказам зверху. Вивести нас із «котла» було його рішенням.

За захист Батьківщини бійцям платили небагато. За охорону небезпечного прикордоння старший солдат-контрактник отримував трохи більше 5000 грн в місяць.

Зараз у Андрія є проблема з доведенням статусу учасника бойових дій. У березні він із товаришами відбув місяць на кордоні з Кримом, далі була Донецька область, Маріуполь і нарешті на пункті пропуску, але у військовому квитку хлопця жодної відмітки про участь у війні. Не кажучи вже про поранення.

Андрій постійно під сильним наркозом. Тому лишаємо його з нареченою Лесею відпочивати, а з Аллою виходимо на вулицю.

— Я заявку на учасника бойових дій подала у військову частину ще тиждень тому. Мені сказали, що передзвонять — і тиша. То я зараз роблю не так… Найгірше, що якісь тиловики-писаки отримають «учасника бойових дій», а наш синочок — ні.

Не вирішене питання і з підвищенням у званні. Ще до відправки на Схід юнаку мали присвоїти звання молодшого сержанта, але поки про це нічого не чути.

До солдата приїздить друг, теж учасник АТО з Білої Церкви. У нього теж складна історія, каже Алла.

— Десь два місяці тому його поранили в Донецькій області. Руки всі в осколках. А командир йому сказав, що ми тебе не можемо вивезти, бо скрізь блокпости ворога. Тому єдиний шанс — іти пішки до найближчого села. Це 5 кілометрів. Так він дійшов, його госпіталізували у райлікарню. А тоді вже забрали доліковуватись у Білу Церкву.

Марина Данилюк

Руководить столицей поручают только друзьям Кличко

Klichko-dibil1Столичный мэр продолжает кулуарные назначения в Киевской горадминистрации и на ключевых предприятиях города…

«Вам досталась вся страна, дайте нам порулить Киевом», — так знающие люди описывают взаимоотношения между командами президента Украины Петра Порошенко и столичного мэра Виталия Кличко. Поговаривают, что все нынешние кадровые назначения в КГГА делаются с подачи и в пользу Виталия Владимировича. У людей от главы государства советов по руководству городом не спрашивают. Не обсуждаются кадровые ротации и с депутатами Киеврады. Народные избранники уже стали потихоньку возмущаться по этому поводу. Мол, несмотря на все заявления нынешней власти о прозрачности, руководителей структур КГГА и коммунальных предприятий назначают без проведения конкурсов.

Любая информация о намечающихся кадровых перестановках в столице держится в строжайшем секрете. К одному и тому же креслу может примеряться несколько человек. Интрига — кто же в конце-концов станет его обладателем — сохраняется до последнего момента. Так, например, на место главы департамента здравоохранения КГГА прочили главного врача третьей киевской больницы Бориса Паламаря. Но на днях эту должность отдали Михаилу Ригану — директору центра спортивной травматологии Национального университета физического воспитания и спорта Украины, который давно знаком с Кличко. «Быть хорошим врачом для чиновника, которому вверено более 200 медучреждений, — не главное. Тут нужны качества грамотного управленца. Ведь сейчас отрасль находится в крайне сложных условиях из-за недостатка финансирования», — комментирует председатель Киевского городского профсоюза работников здравоохранения Лариса Конаровская. Михаилу Ригану придется сокращать койкоместа в больницах как минимум на 15% в течение ближайших нескольких месяцев. Подобные меры предусмотрены планом сокращения бюджетных трат, одобренным столичными депутатами на последнем пленарном заседании. Поговаривают, что на этот счет уже имеются внутренние распоряжения по горздраву.

На минувшей неделе Кличко особенно активно раздавал своим людям посты. В частности, распорядился назначить руководителем аппарата КГГА 28-летнего Владимира Владимировича Бондаренко (не путать с экс-главой администрации, депутатом Киеврады от «Батькiвщини» Владимиром Дмитриевичем Бондаренко). Ранее этот молодой человек — юрист партии «Удар» — возглавлял аппарат Киеврады. Вряд ли он будет участвовать в отборе кандидатур на ключевые посты в мэрии. Скорее всего, функции аппаратчика ограничатся визированием документов, вышедших из-под пера градоначальника. Уже ясно, что принципам прозрачности, заявленным шефом, чиновник следовать не собирается. Бондаренко объявил, что информацию о кадровых назначениях не обязательно публиковать на официальных ресурсах администрации, поскольку она является «внутренним организационным вопросом».

Продолжилась и раздача директорских портфелей ключевых коммунальных предприятий столицы. В частности, мэр назначил нового начальника «Киевгорсвета» — Андрея Хричова, некогда занимавшего пост заместителя директора «Киевводоканала». Тот уже успел сообщить, что намерен бороться в первую очередь с МАФами и незаконными рекламными конструкциями, которые несанкционированно подключаются к коммунальным сетям. Бывший директор «Киевгорсвета» Андрей Швец говорит, что Хричову досталось весьма выгодное предприятие. «В 2008 году доход в бюджет от КП составлял 300 тыс. грн. Сейчас он превышает 4 млн грн. в год», — заявил он.

На минувшей неделе стало известно, что КП «Киевпастранс» возглавил 40-летний Сергей Майзель, работавший ранее заместителем генерального директора КП «Киевжилспецэксплуатация» и начальником отдела транспорта и информационных технологий Деснянской райгосадминистрации Киева. Николай Ламбуцкий, руководивший предприятием с 2001 г., уволился по собственному желанию. Его преемник на хлебном месте заявил, что будет заниматься модернизацией автобусов, трамваев и троллейбусов, а также повышать стандарты предоставления транспортных услуг. Информации о назначенце не так много. На его личной странице в ФБ значится, что он родом из Монако. С подачи столичного мэра на прошлой неделе президент Петр Порошенко также сменил председателей шести районных госадминистраций Киева.

Анастасия Сотченкова, Деловая столица

Дмитро Булатов. Мародер молоді та спорту — 2

Bulatov-Dmitro4У 20-х числа березня 2014 пролунав дзвінок від невгамовної Тетяни Чорновол, нещодавно призначеної на посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: «Слухай, Володю, ти не хочеш попрацювати на теренах боротьби з корупцією? Скоро в кожному міністерстві та відомстві буде уповноважений по боротьбі з корупцією, якого я рекомендуватиму. Це – державна служба, платитиметься зарплатня. Може, попрацюєш по лінії Міністерства молоді та спорту? – Ти ж досконало знаєш всі їхні корупційні схеми. Я на тому тижні заїду до Булатова, будемо якраз обговорювати питання про призначення в його міністерство уповноваженого від мене, тож я зразу подам твою кандидатуру».

Довелось довго пояснювати державному службовцю 1-ї категорії, чому плодити чиновників по боротьбі з корупцією – це лише посилювати корупційні ризики.

– Ідея потрясти «схеми» Мінмолодьспорт, — кажу, — непогана. Але на державну службу, Тетяночко, я заради цього не піду. Бо боротись з корупцією мають не чиновники, а інститути громадянського суспільства. Ідея ввести в кожному міністерстві посаду штатного борця з корупцією є мертвонародженою. Такий чиновник буде підпорядкований міністру й заступникові міністра-керівнику апарату. Тобто людям, які несуть найбільшу корупційну загрозу. По-друге, такий чиновник дуже швидко зіллється з колективом, який має контролювати, чому сприятимуть  спільні п’янки, святкування днів народжень і тому подібне.

Ну і, по-третє, державний службовець діє виключно в межах посадової інструкції. В інструкції йому буде прописано, наприклад, вичитувати тендерну документацію, перевіряти документи на переказ грошей чи списання товарно-матеріальних цінностей. Але основна корупція в тому ж спорті крутиться за межами міністерства. Наприклад, в положення про змагання записується пункт про те, що кожний спортсмен має сплатити безповоротну фінансову допомогу на користь якоїсь громадської організації на кшталт «федерація зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях», яка створена при міністерстві. Тобто, гроші бере не співробітник міністерства, а стороння особа, перевіряти яку, як і положення про змагання, штатний борець з корупцією права не матиме.

Або інший приклад – міністерство переказує бюджетні кошти спортивному клубу на виконання постанови Кабміну про фінансову підтримку фізкультурно-спортивних товариств. Все, начебто, законно. Але цей клуб насправді є постійно діючою фіктивною фірмою. Я виявив кілька таких фіктивних фірм, що постійно отримують гроші від Мінмолодьспорт. Але інформацію про ці фірми я одержав лише завдяки тому, що довго судився з Товариством сприяння обороні України, вимагаючи дані про бюджетне фінансування. А якби я був державним службовцем, можливості судитись в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» в мене б не було.

Тож краще запропонуй Булатову включити мене на громадських засадах, наприклад, до складу колегії Мінмолодьспорт. Втім, навіть це зайве. Достатньо було б просто  бажання новопризначеного міністра поламати корупційні схеми, а вже алгоритм того, як це зробити, я підкажу.

На тому й домовились.

Аферист на аферисті

Тетяна не даремно згадала Мінмолодьспорт (раніше ця контора називалась Державна служба молоді та спорту України, до того – Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України).  Останні п’ять років ми з нею спільно досліджували цю помийну яму, яка займається поборами зі спортсменів, ліквідацією масового спорту та розкраданням бюджетних коштів. Було безліч публікацій, десятки судових рішень, зокрема – виграних мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

А почались наші з Тетяною розвідки з того, що у вересні 2009 року до Верховної Ради України звернувся директор єдиного в Україні державного авіаційно-спортивного клубу Міністерства освіти і науки зі скаргою на те, що з неповнолітніх вихованців цього бюджетного закладу вимагають «безповоротну фінансову допомогу» на користь якоїсь там громадської організації за участь у національних змаганнях, що проводить Мінсім’ямолодьспорт – чемпіонаті України з класичного парашутизму серед юніорів.

Народні депутати направили звернення до Генеральної прокуратури, Генпрокуратура провела перевірку й з’ясувалось, що ніякого чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів насправді ніколи не було, а гроші зі спортсменів збирали аферисти, які по підроблених документах зареєстрували громадську організацію з  пишномовною назвою «федерація парашутного спорту України».

Artemiev-Oleksandr1Директор департаменту неолімпійських видів спорту Мінмолодьспорт Олександр Артем’єв – один з організаторів схем по розкраданню коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів.

Щоправда, жодних повноважень спортивної федерації ця контора ніколи не мала й договору про співпрацю з Мінсім’ямолодьспорт не укладала. Натомість шахраї, вступивши в змову з тодішнім першим заступником міністра Іллею Шевляком та директором департаменту неолімпійських видів спорту Олександром Артем’євим (працює і зараз на тій же посаді під керівництвом Булатова), впродовж кількох років поспіль виготовляли фальшиві положення про неіснуючі змагання, які замість міністра чи його заступника підписували сторонні люди – комерсант-газовик з Харкова Олег Шаповалов (нині – депутат Харківської обласної ради від партії регіонів, який фінансував «тітушок» під час подій на Майдані) та пенсіонер, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України, Ігор Тьорло зі Львова. Ці два шахраї – Шаповалов і Тьорло – власне, і значились керівниками псевдо «федерації». Шаповалов – типу «президент», Тьорло – голова неіснуючого «виконкому».

Shapovalov-Oleg1

Харківський аферист Шаповалов (по центру фотографії) – депутат обласної ради, активіст партії регіонів, спонсор «тітушек»

Як встановила Генеральна прокуратура України в ході перевірки, механізм збору коштів був наступний. Артем’єв включав до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, наприклад, на 2009 рік державні змагання, які Міністерство  мало б провести від імені держави – 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але більш ніяких дій не робилось – наказ на проведення не видавався, положення про змагання не затверджувалось, склад колегії суддів та директор змагань не призначались. Наприкінці року в звіт Міністерства ці змагання не включались, вважалось, що вони були заплановані, але не проведені з якихось об’єктивних причин.

Torlo-Igor1Пенсіонер Тьорло, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України. Основне джерело доходів – побори зі спортсменів.

Але спортсмени й гадки не мали, що ніяких змагань не буде, оскільки Тьорло виготовляв фальшиві положення, які підписував замість міністра і куди записував, що до участі в державних змаганнях допускаються лише ті, хто вступив у його «федерацію» та заплатив йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А щоби не було скандалу, видимість проведення змагань взяв на себе Володимир Грибанов – заступник голови Товариства сприяння обороні України.

Hrybanov-Volodimir1

Легендарний Володимир Михайлович Грибанов, заступник голови Товариства сприяння обороні України. Спеціалізація: розкрадання коштів державного бюджету, підробка документів, продаж спортивних об’єктів, побори зі спортсменів.

Власне, Грибанов, якому підпорядковано кілька спортивних аеродромів, і був (точніше – досі є) реальним ватажком злочинного угруповання. Він не тільки пригрів Тьорла й дав йому безплатно кабінет в адміністративному приміщенні ТСОУ на проспекті Перемоги в Києві, але й організовував саму складну частину афери – видимість проведення державних змагань (бо інакше шахраї були б викриті впродовж одного спортивного сезону).

Робилось це дуже просто: Грибанов телефонував у підлеглий авіаспортивний клуб ТСОУ й давав вказівку прийняти Тьорла та виконати всі його забаганки. Після чого Тьорло зазначав цей клуб у фальшивому положенні як місце проведення «чемпіонату України». Потім туди з’їжджались спортсмени, які цей спектакль сприймали за чисту монету (не тільки спортсмени – навіть Державна прикордонна служба та Міністерство внутрішніх справ направляли свої команди на ці псевдо-змагання!). Перед спортсменами виступав Тьорло, розповідав, що держава уповноважила його проводити змагання і що Верховна Рада прийняла закон, відповідно до якого забороняється займатись парашутним спортом тим громадянам, які не вступили у «федерацію парашутного спорту» та не заплатили Тьорлу й Шаповалову «безповоротну фінансову допомогу». Спортсмени, думаючи, що це дійсно чемпіонат України, лізли в гаманці та платили – з кожного учасника по 2 тис. грн., з кожної команди – по 5 тис. грн…

Більш того, спортсмени оплачували все: проживання, харчування, платили Тьорлу «добові», заправляли за свій рахунок літак і навіть оплачували грамоти, які Тьорло купляв у «Спорттоварах», підписував замість міністра й ставив печатку своєї «федерації».

А на наступний рік Артем’єв знову включав до Єдиного календарного плану аналогічний чемпіонат України, причому – вже під наступним номером, щоби спортсмени ні про що не здогадались. І так – з року в рік.

Але й це не все. Квартет шахраїв – Артем’єв, Грибанов і Тьорло з Шаповаловим – налагодили торгівлю неіснуючими в країні «сертифікатами парашутиста», які Тьорло сам друкував на принтері та продавав від імені держави по 50 грн. як документ, що, начебто дозволяє виконувати в Україні стрибки з парашутом, укладати основний і запасний парашути чи виконувати будь-які види стрибків під власну відповідальність. Ба більш того, Артем’єв дав вказівку не допускати до змагань тих спортсменів, які не купили в Тьорла три таких «сертифікати» — кишені вивертали навіть неповнолітнім.

До речі, щоби зразу зняти запитання відносно ділових та моральних якостей Шевляка й Артем’єва, зразу зазначимо, що це – команда відомого державного діяча Владислава Каськіва. За помаранчевої доби Каськів прилаштував цих двох пройдисвітів до Мінсім’ямолодьспорту, а після приходу до влади Януковича забрав Шевляка до себе заступником голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Усім пам’ятна історія, коли це аферистичне агентство восени 2012 року «уклало» договір на 1 млрд. доларів США про будівництво терміналу з приймання зрідженого газу начебто з іспанською фірмою Gas Natural Fenosa. Невдовзі з’ясувалось, що відома фірма до цього «проекту» відношення не мала, а її «представником» виявився колишній лижний інструктор. Кажуть, саме Шевляк знайшов невідомо де цього лижного інструктора й привів до Каськіва на підписання угоди…

А згубила фраєра, як відомо, жадність. Тьорло, абсолютно переконаний у власній безкарності, вирішив розширити контингент облапошених і став збирати гроші навіть з юніорів під машкарою проведення молодіжного «чемпіонату України». Але в 2009 році він вже вирішив не заморочуватись з імітацією змагань. І коли на його запрошення юні парашутисти  прибули на Кіровоградський аеродром «Федорівка», негідник, зібравши з дітей гроші, заявив, що держава передумала, ніякого чемпіонату не буде, а гроші він не поверне, позаяк це була «безповоротна фінансова допомога». Серед обкрадених був неповнолітній вихованець державного клубу, і тут довелось втрутитись Генеральній прокуратурі України.

За результатами перевірки Генеральна прокуратура України напередодні нового, 2010 року, відкрила відносно Артем’єва та заступника міністра Дутчака (Шевляк на той момент працював у іншому місці – розкрадав кошти, призначені для Євро-2012) дисциплінарне провадження, співробітнику Мінсім’ямолодьспорт, який відповідав за розвиток спортивно-технічних видів, довелося шукати нове місце роботи,  прокуратура м.Києва відкрила відносно керівників «федерації» — Шаповалова та Тьорла – кримінальну справу по обвинуваченню в шахрайстві.

Щоправда, з воцарінням Януковича побори зі спортсменів відновились з новою силою, а розслідування кримінальної  справи різко пригальмувалось. Пояснення було дуже простим – Шаповалов, який раніше терся біля харківської організації БЮТ, раптом ознайомився з програмою партії регіонів, перейнявся ідеями Лідера та переметнувся в штаб харківського губернатора Добкіна. Ну, а Добкін вже підключив всі можливості, щоби вберегти Шаповалова та Тьорла від знайомства з меню Лук’янівського СІЗО. Щоправда, кримінальну справу закрити не вдалось – занадто скандальною вона була, та й порушувалась справа на звернення народних депутатів України. Але її просто поклали на полицю й не проводили жодних слідчих дій аж до травня 2014 року.

Причиною такої поблажливості правоохоронців став не тільки авторитет харківської обласної організації Партії Регіонів. Виявилось, що подібним чином в Україні вже багато років «розвиваються» всі види спорту, причому незалежно від прізвища президента чи міністра: бюджетні гроші, виділені на проведення змагань, розкрадаються, а спортсменів примушують не тільки оплачувати державні заходи, так ще й зобов’язують вступати в усілякі громадські організації зі сплатою «безповоротної фінансової допомоги».

Радник міністра

Сплинуло кілька днів після дзвінка Тетяни Чорновол і пролунав телефонний дзвінок від самого пана міністра – Булатов запросив мене бути його радником.

Враховуючи репутацію Булатова, стати його радником – честь не велика. Тому я зразу сказав, що тільки на громадських засадах: ні про яку підлеглість «жертві російського спецназу» навіть не могло бути й мови.

Оскільки на той момент я був за кордоном, спілкуватись з Булатовим довелось попервах телефоном та електронною поштою. Особливої пікантності нашому спілкуванню надавала та обставина, що незадовго до цього, 11 березня 2014 року, я звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва з черговим позовом до Мінмолодьспорт, перед тим вигравши в цього міністерства щось понад 30 справ (власне, в тих судових засіданнях і були встановлені корупційні схеми, які зараз активно експлуатує новопризначений міністр Булатов і мова про які піде нижче).

Річ у тім, що аферисти – Артем’єв, Шаповалов і Тьорло – розперезались настільки, що у вересні 2013 року підсунули на підпис попередньому міністру Сафіулліну нормативно-правовий акт, згідно з яким до участі в державних змаганнях з парашутного спорту допускаються лише громадяни, які вступили в громадську організацію Шаповалова-Тьорла, купили в Тьорла «сертифікат парашутиста» й пред’явили платіжний документ про сплату шахраям безповоротної фінансової допомоги.

Булатов, зрозуміло, пообіцяв негайно скасувати корупційні акти своїх попередників. А також побожився, що виконає всі судові рішення, які за моїми позовами до його відомства були винесені раніше.

Урешті-решт 19 квітня 2014 року я прибув до Міністерства молоді та спорту України знайомитись з керівництвом – взяв з собою десятки судових рішень, які зобов’язували міністерство надати мені документи або скасовували протиправні накази, підготував по пунктах опис корупційних схем, взяв документи стосовно фіктивних фірм, на які чиновники міністерства переказують бюджетні кошти, тощо.

Булатов з такої нагоди зібрав наближених – першого заступника міністра Андрія Вишняка (керує фінансами Мінмолодьспорт, заганяючи гроші на фіктивні фірми), заступника міністра–керівника апарату Ігоря Гоцула (організовує схеми по вимаганню грошей зі спортсменів), помічників і прес-секретаря.

– Ты ж журналист, — розпочав Булатов нараду, — слушай, тут нужно классную пиар-компанию для меня придумать. Вы с пресс-секретарем нашим решите, где лучше тебе выступить, на каком телеканале. Видишь, я сам з планшетом не расстаюсь, все время в Фейсбуке приходится что-нибудь писать. А ты сейчас отнеси в отдел кадров заявление о приеме на работу моим советником.

– Але я сюди прийшов зовсім не для того, щоби займатись піаром.

– А для чего? – щиро дивується Булатов. – Понимаешь, у нас совсем нет времени. Мы сейчас заняты тем, чтобы придумать «схему». Причем – по-быстрому. Потому что у нас, —  тут Булатов зробив рукою жест у бік свого першого заступника, — времени только три месяца.

– Два, два месяца, — поправив Булатова Вишняк.

– Любі друзі, — кажу я. – Схема може бути лише одна – та, яка передбачена Законом України «Про фізичну культуру і спорт». Ваші намагання займатись будь-якими іншими «схемами» закінчиться для вас, як мінімум, грандіозним скандалом. По-друге, йти на державну службу в таке поважне міністерство – то занадто велика для мене честь. Якщо ви зацікавлені у викоріненні корупції в міністерстві, розвитку військово-патріотичного виховання молоді та спортивно-технічних дисциплін – будь ласка, я залюбки допоможу без усілякої оплати. Для цього в міністерстві є, наприклад, колегія, куди можна вводити людей на розсуд міністра, є всілякі позаштатні радники. До речі, про колегію міністерства, треба негайно переглянути склад цього органу, бо він не оновлювався з грудня 2013 року, утворити робочі органи колегії, як це й передбачено положенням про міністерство.

Булатов дивується:

– Какая еще коллегия? – Это, в смысле, «громадська рада»?

–  Ні, — кажу, — це – та колегія, яка утворюється відповідно до положення про міністерство в складі міністра, заступників міністра, керівників департаментів, інших осіб на розсуд міністра: народних депутатів, фахівців з окремих напрямків діяльності міністерства. Колегія при міністрі – це як РНБО при президенті.

– А что это за положение такое? — питає Булатов.

Я з сумом дивлюсь на це циркове чудо, яке пролізло на посаду міністра, не маючи жодної уяви ані про систему державної влади та управління, ані про предмет діяльності, власне, міністерства. Боже милосердний, як же ж він збирається керувати?

Я беру в руки стопку судових рішень, винесених за моїми позовами, і починаю пояснювати Булатову, що його підлеглі (тоді вони ще були підлеглими попереднього міністра Сафіулліна) підробили низку документів, на підставі яких винесена постанова Кабінету Міністрів України про звільнення від сплати земельного податку доброго десятка аеродромів Товариства сприяння обороні України – за те, що там начебто відбувались неіснуючі міжнародні та всеукраїнські змагання з якихось авіаційних видів спорту. Про це чимало писала, до речі, Тетяна Чорновол. Йдеться про величезні кошти, які потрапляють не в державний бюджет, а діляться між аферистами з ТСОУ та чиновниками з міністерства.

Свого час  я звернувся до міністерства з інформаційними запитами, попрохав надіслати документи, на підставі яких надавались податкові пільги, отримав відмову (цілком природно – ніяких змагань, проведення яких є підставою для отримання пільг, насправді не було), звернувся до суду, суд постановив надати запитувану інформацію. Судові рішення не виконані, гроші розкрадаються й далі.

Булатову це не цікаво і тоді я йому показую інші судові рішення – про скасування величезної кількості наказів про проведення змагань з парашутного спорту, затвердження календарних планів і навіть рішення про анулювання списку збірної команди України з парашутного спорту, оскільки всі ці накази виносились з брутальним порушенням законності на прохання аферистів Шаповалова та Тьорла, при цьому зі спортсменів збирались гроші.

–  Слушай, что ты хочешь? – питає Булатов.

– Я хочу, щоби судові рішення, а їх біля 30, були виконані. По-друге, резолютивна частина кожного судове рішення починається словами: «позовну заяву задовольнити, визнати дії міністерства протиправними…». Кожне порушення закону завжди має прізвище, ім’я та по батькові. Наявність такої кількості судових рішень, де констатується протиправна діяльність міністерства – це ж нечуваний скандал. Треба негайно призначати службове розслідування й вжити заходи до співробітників міністерства, винних у порушення законів, – передусім, до директора департаменту Артем’єва та начальника відділу спортивно-технічних і прикладних видів. Ви в курсі, що Генеральна прокуратура України вже відкривала відносно Артем’єва дисциплінарне провадження за грошові побори зі спортсменів, але він все ніяк не вгомониться?

–  Так ты же не со мной судился, — каже Булатов, — а с министерством. Я тут при чем? И, вообще, давай заявление, будешь советником вне штата, приноси завтра две фотографии. А что касается всех этих коррупционных дел, общайся, если хочешь, с моим помощником Максимом. У меня времени нет всем этим заниматься.

Втім, часу на обговорення ситуації в міністерстві не знайшлося ані в того самого помічника Булатова, ані в заступниці, яка курувала неолімпійські види спорту – знаменитої біатлоністки Олени Підгрушної. Пані Олена сказала чесно й прямо, що вона не розуміє, що вона, як заступник міністра, підписує, і тому навіть не читає те, що їй приносять на підпис. Але пообіцяла ініціювати нараду з питань виконання судових рішень, винесених за моїми позовами до міністерства.

Нарада була призначена на 12 травня 2014 року. Можна лише уявити моє здивування, коли з’ясувалось, що обговорювати мої позови до міністерства заступник міністра Гоцул запросив отих самих аферистів – Шаповалова й Тьорла. Власне, ніякого обговорення не було – Гоцул лише продемонстрував присутнім Шаповалова в якості «смотрящєго» по парашутному спорту й оголосив, що без дозволу Шаповалова спортом ніхто займатись не буде.

Після цього я підвівся й пішов з тієї, прости Господи, наради під крики Гоцула: «А Ви тут нам не будете вказувати…».

А ще за місяць, довідавшись, що я готую цю статтю, зателефонувала Тетяна Чорновол. Ні, не для того, щоби поцікавитись успіхами на фронті боротьби з корупцією. А лише для того, щоби істерично вимагати, аби я припинив збирати матеріал про Міністерство молоді та спорту. Виявляється, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, яка отримує зарплатню на рівні заступника міністра й, як державний службовець 1-ї категорії, має безліч усіляких пільг і привілеїв, пообіцяла Булатову, що припинить антикорупційне розслідування, якщо він безкоштовно влаштує її дітей в літній табір.

Хочу зазначити, що Тетяну я знаю 12 років. Разом працювали. Дружили. Разом писали про корупцію в спорті, разом викривали злочинні схеми. У 2012 році, коли Тетяна балотувалась до Верховної Ради по мажоритарному округу на Львівщині,  я був її довіреною особою. Тим не менш, вислухавши зойки по телефону, я пояснив Тетяні, що їй нема чого робити на державній службі і якщо вона не звільниться добровільно, я оприлюдню її негідну поведінку. Оскільки отримання матеріальних благ від особи, яку вона має контролювати – це і є корупція. Урешті-решт, з її зарплатнею вона б могла дітей прилаштувати на відпочинок на загальних засадах, а не забирати безкоштовну путівку в якоїсь малозабезпеченої родини.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: