Архив рубрики: ‘Дайджест’

Тендерные схемы депутата Еремеева

Опубликовано: Жовтень 17th, 2013

У народного депутата Украины Игоря Еремеева, не входящего в состав ни одной из фракций, в последнее время дела по бизнесу идут хорошо. Человек и народу в парламенте служит, и про бизнес не забывает, как говорится. Причем в парламент, в отличие от некоторых своих коллег-бизнесменов, является. и даже осуществляет там некую так называемую «парламентскую деятельность». Однако при малейшем рассмотрении деятельности в парламенте народного депутата Еремеева можно увидеть и понять, что в Верховной Раде господин Еремеев занимается делами весьма специфическими. а именно- всяческим образом пытается перетянуть бюджетное одеяло на себя и подведомственные ему структуры. Что, наверное, с точки зрения господина Еремеева правильно — потому как зачем тогда вообще в парламент идти?

В июне месяце текущего года Игорь Еремеев отправил депутатский запрос в адрес премьер-министра Украины Николая Азарова. Тема запроса от депутата Еремеева была весьма любопытной. Нардеп как истинный патриот своего региона и округа решил перевести немного бюджетных средств на некоторые предприятия в Волынской области, которые, по мнению депутата Еремеева, на ладан дышат, а посему надо их из за государственный счет чуток «подкормить»…

11/10-924 21.06.2013
(2 сесія)
Єремеєв Ігор Миронович Народний депутат України
VII скл.
Кабінет Міністрів України
Азаров Микола Янович
Депутатський запит щодо поновлення стабільної роботи Волинських державних підприємств: “Ковельський державний завод кормових видатків «Ветсанзавод», «Луцький спиртогорілчаний комбінат», та Волинської філії Українського Інституту експертизи сортів рослин.
Відповіді №9154/0/2-13 від 11.07.2013р. — Прем’єр-міністр України М.Азаров.

(Официальный портал Верховной Рады Украины)

Казалось бы, дело державное и нужное, а нардеп переживает за свой край. Однако есть во всем этом любопытные нюансы. Взять, к примеру, указанный в запросе Луцкий государственный спиртоводочный комбинат. Предприятие достаточно само по себе самостоятельное, и , если говорить откровенно, в состоянии само себя содержать. о чем свидетельствуют, например, недавние инициативы известных в данном бизнесе людей, пытавшихся добиться приватизации целого ряда ликероводочных предприятий Украины. Цитируем: «Народные депутаты Украины Павел Климец (Партия регионов) и Иван Денькевич (БЮТ) предлагают исключить из перечня объектов права государственной собственности, не подлежащих приватизации, ряд предприятий винодельческой и ликероводочной промышленности. Об этом свидетельствует законопроект N8451, зарегистрированный в Верховной Раде 28 апреля 2011 года» (ЛигаБизнес).

В упомянутом законопроекте “О внесении изменений в Закон Украины “О перечне объектов права государственной собственности, не подлежащих приватизации ” предлагалось исключить из соответствующего перечня кучу предприятий, в число которых входил и упомянутый выше Луцкий государственный спиртоводочный комбинат.

По мнению авторов проекта, его принятие создало бы законодательные предпосылки для эффективной работы винодельческой и ликероводочной промышленности, повышения эффективности использование имущественных комплексов, которые в настоящее время находятся в государственной собственности, и роста числа рабочих мест в сельской местности. Однако депутат Еремеев думает иначе. По его мнению, завод, как и другие упомянутые в запросе предприятия, должно содержать государство, и самим им не выкарабкаться…

Существует известная схема. Товарищи близкие к властному Олимпу и бюджетной «кормушке», зачастую создают предпосылки и условия для перекачки бюджетных средств на некоторые предприятия, которые представляются как дышащими на ладан. За государственный счет предприятия «запускаются и реанимируются», после чего плавно переходят к другому владельцу, то есть, после «реанимации» создаются условия для приватизации. Подобные вещи, кстати, были весьма распространены во время подготовки к ЕВРО-2012, когда с государственного счета списывались средства «для поддержки предприятий», а между тем между руководством предприятия и «лоббистами» от власти заключались соглашения по передаче некоторого процента акций и предприятие плавно переходило уже фактически в другие руки. Очень удобная схема — инвестиции государственные, вкладываться не надо, а потом получай только прибыль…

Возможно, что следующим шагом господина Еремеева и его соратников должен стать как раз законопроект по внесению изменений в Закон Украины «О перечне объектов права государственной собственности, не подлежащих приватизации». То есть, то, что не удалось господам Климцу и Денькевичу два года назад. И можно будет пожинать плоды…

Следует отметить, что в последнее время господин Еремеев изрядно преуспел в привлечении государственных потоков на свои активы. Еще в мае текущего года он стал своего рода «чемпионом» по получению госзаказов на свои предприятия. Предприятия группы Группа «Континиум», принадлежащей нардепу, выиграли тендеры на 1,5 млрд грн по поставке дизеля для железных дорог. Второй по объемам тендер на поставку дизеля на сумму 1,3 млрд выиграла «Первая топливная компания», которая, по неофициальным данным, имеет отношение к сыну президента Александра Януковича…

А в июне текущего года Министерство внутренних дел Украины объявило о результатах тендера на закупку топлива в 2013 году на сумму 256,9 млн грн. Согласно сообщению на портале государственных закупок, его победителем стал киевский филиал компании «Золотой экватор» (бренд WOG). МВД закупило у «Золотого Экватора» 21,5 млн литров бензина и 2,3 млн литров дизтоплива. А «Золотой экватор» входит в группу «Континиум» нардепа Игоря Еремеева, которая является одним из основных поставщиков топлива для государственных компаний и учреждений и регулярно побеждает в тендерах на поставку бензина милиционерам с 2011 года. Сеть АЗС WOG является одной из наиболее крупных в Украине и насчитывает более 420 станций…

При этом Еремеев весьма успешно избавляется от балластов в виде нескольких своих активов. Компания «Дельта Вест Ойл Групп», подконтрольная нардепу Игорю Еремееву, в конце июля нынешнего года просила суд объявить банкротом мобильного оператора ИМК (работает под брендом «CDMA-Украина»), принадлежащего опять таки Еремееву. Любопытная схема, не правда ли? Компания оказалась должна кредиторам более 700 млн грн, и задолжала таким крупным компаниям, как китайские ZTE и Huawei (21,8 млн и 100 млн грн соответственно), имели место быть и долги перед Брокбизнесбанком (108 млн грн) и некоторыми другими банками.

А в июне текущего года в Волынской области было начато банкротство ООО «ТД Западная молочная группа», подконтрольного внефракционному нардепу Игорю Еремееву. Иск о банкротстве был подан другой компанией депутата — «Дубномолоко». Как пишет газета «Деловая столица», до недавнего времени «Западная молочная группа» занималась реализацией молокопродуктов «Ковельмолока», «Дубномолока», Львовского городского молокозавода и целого ряда других молочных предприятий Еремеева. На них приходилось около 5% рынка цельномолочной продукции Украины и примерно такая же доля на рынке сыра.

Есть ощущение, что господин Еремеев просто переводит свои активы туда-сюда, доводя до состояния банкротства одни свои структуры и подминая под себя другие. При этом является «чемпионом страны» по тендерам… И при этом просит государство дать денег на другие предприятия в подведомственном ему регионе, при малейшем рассмотрении являющиеся достаточно хорошо себя чувствующими в плане финансов…

Будет любопытно проследить дальнейшие пути «чемпиона» по вытягиваю из государства средств. Ибо, судя по масштабам, народный депутат Еремеев может придумать еще очень много схем, и другие коллеги из украинского «олигархата» будут только завистливо пускать слюнки…

Справка:

Еремеев Игорь Миронович. Родился 3 апреля 1968 года в селе Острожец Млиновского района Ровенской области. Народный депутат Верховной Рады Украины IV, VII созыва. Заместитель главы комитета Верховной Рады по вопросам налоговой и таможенной политики. Беспартийный, внефракционный. Предприниматель №45 в рейтинге украинского Форбс (2011). Владелец сети АЗС WOG. В начале тысячелетия был замечен в рейдерстве. В марте 2011 года был оштрафован на 93 миллиона гривен за сговор с другими участниками рынка и подъем цен на бензин. В 2010 году попал в топ-3 наибольших должников страны со своими 176 миллионами долга перед Укрсиббанком, Альфа-банком и банком Надра. В 2006—2007 году вместе с Олегом Бахматюком держал в своих руках акции 6 облгазов, которые позже ему продал. Фокус оценил капиталы Еремеева в 2011-м — в 379 миллионов долларов. Форбс-2011 оценил активы в 220 миллионов долларов. Владеет газетой Волынские ведомости. Попал в «Золотую сотню» (37 место) — номер журнала Корреспондент от 9 июня 2011 года (стр.54). Капитал за год вырос с 249 до 312 миллионов долларов. Совладелец группы Континиум. Имеет интересы в девелопменте Киева. Имеет интересы в молочной отрасли (Западная молочная группа, ТМ Комо). Заядлый лошадник — имеет 11 коней. Собирает анималистические фигурки. (по материалам Генштабъ).

Продолжение следует…

 

Евгений Кемеровский, СЛЕД.net.ua

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Тендерные схемы депутата Еремеева

В Хмельницкой области назревает бунт из-за рыбного губернатора

Опубликовано: Жовтень 14th, 2013

 

В Хмельницкой области назревает социальный бунт, из-за действий хмельницкого губернатора и милиции, вокруг мифического Государственного предприятия «Подолье». Это предприятие никогда не работало по своей прямой направленности, не занималось селекцией и генетикой рыб. Более того, здесь даже не выращивали рыбу, потому, что этим просто некому заниматься – в штате ГП «Подолье» состоит всего два человека – директор (чьи обязанности исполняет не единожды судимый Роман Кизюн) и бухгалтер Игорь Боднарчук. Больше в штате людей не надо, потому что предприятие фактически находится в собственности у рыбного губернатора области Василия Ядухи.

Единственной формой заработка этого предприятия была сдача за наличные в субаренду рыбоводческих водоемов настоящего рыбоводческого предприятия ОАО «Хмельницкрыбхоз». Однако, по приказу Главы Госагентства по рыбному хозяйству, противозаконная форма деятельности была пресечена. После этого на счетах предприятия образовался долг 600 000 грн. С февраля 2013 года по счетам «Подолья» не прошла ни одна копейка. То есть, предприятие не покупало горюче-смазочные материалы, зарыбок, не кормило рыбу, не платило зарплату. Те не менее, этот факт не смутил главу исполнительной службы Владимира Наконечного, старшего судебного исполнителя Дениса Кота, которые, якобы, по решению суда должны изъять рыбу ОАО «Хмельницкрыбхоз» для погашения задолженности ГП «Подолье».

При этом, понятно какими критериями и законами пользовались чиновники, решая украсть рыбу у ОАО «Хмельницкрыбхоз». Законами Хмельницкой области. А самый главный закон силы и воровства представляет рыбный губернатор – Василий Ядуха, который и определяет из каких ставов нужно изымать рыбу.

 

Милиция прячет от стыда глаза, но губернатор приказал стоять!

 

– То, что происходит, это просто грабеж – говорит директор ОАО Хмельницкрыбхоз Сергей Сутый. – Нам так никто и не смог объяснить, почему суд решил, что рыба которую вырастили мы должна пойти на оплату долгов ГП «Подолье»! Как наша рыба вдруг оказалась на балансе «Подолья»? По какой причине на наши ставы были выставлены посты ГСО?».

На этот вопрос не смогла ответить и Глава пресс-службы ГСО Светлана Павловская: – Посты установлены в исполнение определения суда в отношении ГП «Подолье», для сохранности рыбы, которая находится в этих ставах, до рассмотрения дела по существу, – заявила она. Однако не смогла уточнить, какого именно суда и какое отношение имеет рыба «Хмельницкрыбхоза» к ГП «Подолье»,  и самое главное, каким образом исполняется определение, если сотрудники ГСО, поставленные якобы для сохранности рыбы, допускают на объекты посторонних лиц, которые вывозят рыбу десятками тонн, без актов, каких либо документов и исполнительной службы.

Заместитель хмельницкого губернатора Лилия Бернадская не видит в происходящем ничего незаконного.

3 октября 2013 года, протестуя против действий рыбного губернатора, рыбаки перекрыли трассу Умань-Краковец. Тогда заместитель губернатора Лилия Бернадская заверила, что чиновники попытаются разобраться в ситуации. Однако, уже на следующий день со ставов в селе Маломолинцы неизвестные вывезли почти 40 тонн рыбы общей стоимостью 640 000 грн. Работники ГСО, не только препятствовали их действиям, но не пускали на ставы рыбаков, которых на их глазах буквально обворовали. Почему ночью 9 октября под защитой нарядов ГСО те же неизвестные выловили и вывезли почти 5 тонн товарной рыбы на сумму 100 000 грн.?! И самое главное – почему долги ГП «Подолье» на сумму 600 000 грн. покрываются рыбой на сумму 740 тыс. грн., и при этом бесконтрольный вылов по ночам продолжается?

Без ответов пока остается много вопросов. Например, почему замгубернатора Бернадская на акции протеста отрицала связь Ядухи В. с ГП «Подолье» и там же, отойдя на десять, метров агитировала рыбаков перейти на работу в ГП.

 

Заместитель хмельницкого губернатора Лилия Бернадская не видит в происходящем ничего незаконного

 

Почему на попытки обловов ОАО «Хмельныцкрыбхоза» приезжают по 30 чел. милиции и угрожает рыбакам уголовной ответственностью за вылов «губернаторской рыбы»?

Почему Василий Ядуха, прикрываясь госпредприятием и государственными интересами, пытается ловить в свой карман? Зачем государству нужно государственное предприятие, существующее в угоду частным интересам? И наконец, кто будет за все это отвечать?

– Рыбный губернатор Василий Ядуха?

– Думаем, что нет! Скорее подконтрольный ему директор государственного предприятия Роман Кизюн. ведь у него богатый криминальный опыт, и ему не привыкать!

 

Анастасия Марцинюк

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до В Хмельницкой области назревает бунт из-за рыбного губернатора

В кабинете Пшонки был пожар – сгорели все документы

Опубликовано: Жовтень 14th, 2013

На прошлой неделе сотрудники Генеральной прокуратуры закончили свой переезд в новое, уже третье, здание, пристроенное к первым двум, расположенным в Киеве на Резницкой 13 /15. И, не успев переехать, устроили там пожар: выгорело несколько кабинетов. Больше других от пожара пострадал кабинет первого лица Генпрокуроры Украины Виктора Пшонки. Пожар случился на следующий день после профессионального праздника юристов. Погуляли!?…

По сообщениям СМИ,  Государственный строительный комбинат Управления делами Верховной Рады сделал реконструкцию административного здания по ул. Резницкой на сумму в 1 990 000 грн. с демонтажем существующей галереи и строительством нового перехода, соединяющего два здания. Кроме этого Генпрокуратура приобрела в новое строение мебель на 979 тыс. грн.
С 2010 года в «Вестнике госзакупок» были опубликованы данные о строительных работах, заказанных Генпрокуратурой, на сумму около 324 010 000 грн.
Ранее ГПУ сообщала, что за последние три года ремонт ее помещений обошелся бюджету в 369 500 000 грн. (в том числе, ремонт с пристройкой здания стоил государству 270 600 000 грн.).
А в декабре 2012 года распоряжением Кабмина ГПУ были выделены новые помещения, находящиеся по улице Московской, 8. Ремонт этих помещений обойдется государственному бюджету в 113 960 000 грн.

Все эти умопомрачающие цифры мы приводим не столько потому, чтобы показать тупую расточительность нашего государства на благо «белых воротничков», сколько потому, чтобы показать халатное отношение этих «воротничков» ко всему, что им, в ущерб миллионам простых, практически нищим, украинцам, выделает государство.

Итак, по свидетельствам очевидцев, переезд в новое здание Генпрокуратуры проходил шумно: больше месяца прокуроры переносили в новые кабинеты чемоданы бумаг, разного рода аксессуары (наверняка, увесистые подарки и сувениры от «багодарных посетителей»), а потом устроили так называемые входыны. А какие ж входыны без 100 грамм? Тем более, если они совпали с праздником – Днем юриста.

Возможно, переезд в новые кабинеты решили «подукрасить»  чем-то легковоспламеняющимся, а в торжественной суете Дня юриста кто-то забыл выключить что-то из электроприборов, возможно строители-электрики халатно отнеслись к своей работе, только вот примечательно другое: загорелось ночью, и именно в кабинете Виктора Пшонки. По слухам, в кабинете Генпрокурора сгорела мебель, все документы, обгорели стены – дорогостоящего ремонта, как не было…

В самой прокуратуре факт пожара тщательно скрывают: еще бы, это как же надо было блюстителям закона отмечать свое новоселье, чтобы после этого случился пожар?.. Хотя… Деньги то на ремонт и реконструкцию здания для прокуроров – дармовые, государственные, точнее наши с вами – простого народа. Ну не углядели прокуроры – выделим еще…

Но главное в другом: не факт, что последствия этого пожара Виктор Павлович или его подчиненные не смогут использовать в корыстных целях. К примеру, сгорел при переезде важный документ или уголовное дело – и дело с концом…

Знающие люди утверждают: пожар, случившийся в период новоселья – плохой знак. Якобы, не будет жизни в этом строении новому хозяину. А «тонкая энергия» может предупреждать, может наказать… И никто не может противостоять ее силе…

Итак, что же было в Генпрокуратуре после Дня юриста: пожар, случившийся из-за безалаберности и халатности блюстителей законности, или знак Генпрокурору, посылаемый свыше? Если учесть, что и в период внутренних строительных работ в новом здании в кабинете Пшонки еще и прорвало трубы (тогда залило все здание, вплоть до гаража), то мистический сигнал от потусторонних сил о недопущении Виктора Павловича к работе в новых условиях – налицо.

А поскольку наш Генпрокурор человек, якобы, верующий – строит церкви, посещает торжественные богослужения, хочется посоветовать ему срочно начать очищать свою душу от грехов, которые, возможно, и не пускают его в новое здание на Резницкой. А если очищения не произойдет, то хотя бы иметь амулет, подаренный ему чистым и светлым человеком. А вдруг он сможет защитить прокурора «от всякой напасти»?

Только вот сдается, что ни замаливание грехов, ни амулеты Виктору Павловичу уже не помогут: слишком много за прокурором тяжких  грехов, а чистый и светлый человек в его окружении вряд ли найдется…

 

Любомир Светлый

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , Коментарі Вимкнено до В кабинете Пшонки был пожар – сгорели все документы

Гроші Тягнибока. Документи і факти

Опубликовано: Жовтень 11th, 2013

Люди з правлячої нині у країні Партiї регiонiв крадуть. Цю думку можна почути часто. I у її прав­дивостi, мабуть, уже мало хто сьогоднi сумнiвається. Люди переконані, що регіонали крадуть кошти платників податків, майно. Крадуть перспективу в кожної людини.

Саме це розумiння змушує виборців шукати альтернативу правлячій партії.

Є чимало людей, якi вважають, що такою альтернативою може бути партiя Тягнибока “Свобода”. I ось тут, щоб знову не загнiз­дилося у наших серцях велике розчарування, як це вже було пiсля Помаранчевої революцiї, варто з’ясувати принциповi речi: якщо Партiя регiонiв краде, будучи при владi, то звiдки бере грошi “Свобода”, ще навіть не ставши владою?

Чеснiсть у вiдповiдi на це запитання означає багато. Дуже багато.

А саме: чи партiя “Свобода” принципово вiдрiз­няється вiд Партiї регiонiв? Чи це тi самi бiлi сорочки на грудях любителiв пожити за рахунок платникiв податкiв, лише — з вишивкою?

“Свобода” розмов про джерела її фінансування не любить. Але час від часу мусить щось людям пояснювати.

Аналіз преси засвідчує, що лише двічі дійшло до прізвищ. Серед усiх членiв партiї “Свобода” тiльки одного Олег Тягнибок назвав “спонсором партiї” на пріз­вище. Публiчно. Такою була вiдповiдь лiдера “свободiвцiв” на запитання жур­налiста “Української правди”: хто фiнансує його партiю?

 

 

Лідер “Свободи” та шеф його виборчого штабу переконують виборців у тому, що не відповідає дійсності.

Те, що лiдер партiї не обмовився, пiдтверджує ще одне нещодавнє iнтерв’ю — вiце-спiкера та багато­лiт­нього керiвника виборчого штабу “Свободи” Руслана Кошулинського.

Пана Кошулинського також запитали, хто ж фiнан­сує партiю. I високопоставлений партiйний функцiо­нер, як i пан Тягнибок, не вагаючись голосно назвав те саме прiзвище.

I останнiй факт. Днями у продажу з’явився новий номер журналу “Форбс”. Пiд заголовком “Золото партiї” — текст про партію “Свобода”. Також iз зазначенням “один з головних спон­сорiв партiї” під фото людини з тим же прізвищем.

Отже, хочемо ми цього чи нi, доводиться прийняти цю думку: один із головних спонсорів “Свободи” — людина на прiзвище Гутник. Саме це прiзвище назвали вголос керівники пар­тії — Тягнибок i Кошулинський.

Чому цей чоловік дає партії свої кровнi? Пат­рiот вiн, романтик чи холодний прагматик, який, фi­нансуючи полiтикiв, має певний розрахунок щодо повернення своїх вкладень?

Беручи грошi у спонсорiв, партiї потрапляють у певну залежнiсть. Але вони йдуть на це. Йдуть, бо для партiйної дiяль­ностi — на пiдтримку пер­винних органiзацiй, на зарплати депутатам, агi­тацiю i т. д. — потрiбнi грошi. Великi грошi.

Прiзвища спонсорiв ретельно приховують, пар­тiйнi лiдери дуже нiяко­вiють, коли треба пояснити: на якi кошти iснує партiя? Та рано чи пiзно це питання: “Хто фiнан­сує?” — постає. Мало постати воно i перед “Свободою”. I партiя начебто розв’язала цю дилему — її лiдери озвучили прiзвище.

Цiкаво, що всi прийняли слова Тягнибока i Кошулинського на вiру. Ми, журналiсти “Експресу”, працюємо лише з пере­вiреними фактами. Тому, коли почули прiзвище людини, яка вже потрапляла у поле нашої уваги як один з можливих фiгу­рантiв корупцiйних схем, — щиро здивувалися. I вирiшили перевiрити все ретельнiше. Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походження грошей, які надходять у партійну касу.

Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походженя грошей, які надходять у партійну касу.

I ось — факти.

Для початку ми зателефонували самому Гутниковi. Вiн — депутат мiсь­кої ради. “Свобода” ствер­джує повсякчас: її члени завжди готовi звi­ту­вати перед людьми. Щоб перевірити це твердження, ми попросили пана Гутника надати декларацiю про його доходи.

 

 

“Головний спонcор” чи головна булька партії?

Перша реакцiя була доволi доброзичливою. Ось як вiн вiдреагував на прохання журналiста:

— Я вже десятки рокiв займаюся бiзнесом. Я — голова спостережної ра­ди акцiонерного товариства. I ще десяткiв рiзних фiрм, де є засновником i директором.

Але нам мало слiв. Потрiбнi документи. Тож знову попросили депутата надати декларацiю про доходи. Пан Гутник запропонував: “А ви звер­нiться у подат­кову, нехай вам надасть”.

Звiсно, це була лише наївна спроба виграти час, адже реакцiя податкової була передбачуваною. Все ж ми терпляче звернулися туди, де нам начебто мали б розпо­вiсти про доходи “спонсора “свободiвцiв”. По­дат­кова, певна рiч, вiдмо­вила. Послалася на закон України про захист персональних даних.

Телефонуємо пановi Гутнику ще раз. Пояснюємо ситуацiю. Цього разу реакцiя спiврозмовника нервова. Вiн починає грубiянити. Надати декларацiю про доходи на­вiдрiз вiдмовляється.

Погодьтесь, доволi див­на поведiнка члена пар­тiї, яка декларує, що вiдкрита перед людьми. Тим бiльше, її “головного спонсора”.

Неадекватна поведiнка народного депутата на стандартне прохання — перша з ознак, що така людина приховує щось важливе. Це i дало нам пiдставу ретельнiше по­цiкавитись життям та дiяльнiстю депутата.

I тут нас чекали справ­жнi вiдкриття.

Отож, встановити, до яких пiдприємств має стосунок депутат, виявилось доволi просто. На офiцiйному депутатському сайтi у бiографiчних даних насправдi таких пiдприємств лише три.

Пан Гутник особисто зазначає, що вiн голова спостережної ради “ЗАТ “КВВС”, а також засновник пiдприємства, як зазначено, “Голукрiнвест” та ЛТ “Промисловий дiм”.

Iншими словами, дивi­денди та можлива зарплата, отримуванi на цих пiдприємствах, є i мали б бути у цiєї людини єдиним легальним джерелом спон­сорських внескiв для пар­тiї. I це зрозумiло: хочеш пiдтри­мувати пар­тiю, то маєш спершу якiсь грошi заробити.

Наше ознайомлення з бiзнесом депутата починаємо з компанiї, яка, судячи iз назви, була заснована з участю голандського капiталу, працює у сферi деревообробки i мала б бути доволi успiш­ною, — “Голукрінвест”.

Перше, що дивує: за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрi, пiд­при­ємства… немає. Сусiди кажуть, що фiрма звiдси ви­їхала давно. Куди? Напрямок не вiдомий. Фiр­ма не залишила реквiз­итiв. Просто одного дня загадково щезла. Мов i не було.

В iнтернетi знаходимо повiдомлення про те, що виробництво фiрми мiс­титься у селi Млинiвцi Тернопiльської областi, неподалiк райцентру Збо­рiв. Вирушаємо за вказаною адресою.

— О-он туди їдьте, — показують нам рукою на закинутi примiщення на краю села. — Колись там був колгосп, все розпродали, то, може, там i є фiрма того Гутника, яку шукаєте.

Лiворуч дошка. Колись тут вивiшували “ударникiв комунiстичної пра­цi”. Дов­кола — гниль та iржа. Двоповерхiвка iз забитими наглухо вiкнами на першому поверсi. На обдертих стiнах цiєї закинутої будови таки знаходимо табличку iз написом — ЛТ “Промисловий дiм”.

Дарма шукати i вхiд: ручки у дверях фiрми з такою назвою — немає. Залишилися тiльки дiри, напханi ганчiр’ям.

— Якщо хочете купити, то я наберу власника, —пiдходить чоловiк у старенькому светрi.

— Гутника? — питаю.

Ніяковіє.

— Та що ви його слухаєте, — пiдходить iнший чоловiк. — Звiдси все, що було всерединi, вивезли ще рокiв чотири тому. Тож бачите: все обсипається. За що грошi давати, за колгоспну цеглу?

Виявляється, що гучною назвою — ЛТ “Промисловий дiм”, колись тут прикривався звичай­нiсiнький цех з вироб­ниц­тва паркету. Начебто тут колись була й інша фірма — “Голукрінвест”.

Звiдки брали деревину i куди продавали цей паркет, мiсцевi не знають. Кажуть, платили на пiд­приємствi так собi.

Людей мiсцевих там працювало мало, бiльше привозили автобусом “чужих”. Чому чужих, якщо у селi своєї дешевої сили вдосталь — не вiдомо. Припускають, що паркет виробляли з краденого лісу.

Але виробництво паркету — то було давно. Вже рокiв чотири, а то й бiльше тут собаки приблуднi живуть i ворони гнiздяться.

Отож факти — рiч вперта: фiрми “успiшного бiз­несмена, спонсора “Свободи” — заросли бур’яном, погнили i поiр­жавiли.

Чи можна на цих руїнах заробляти кошти на утримання такої великої пар­тiї, як “Свобода”, — питання риторичне.

Iдемо далi.

Знову терпляче телефонуємо пановi Гутнику. Просимо докладнiше роз­повiсти про вказане у бiо­графiї як засноване ним ЛТ “Промисловий дiм”. Депутат раптом демонструє невисокi характерис­тики своєї пам’ятi: “Я не пригадую, щоб я там був спiвзасновником. Де офiс, хто директор — не знаю”.

Отакої. Чому депутат так категорично вiдхре­щу­єть­ся вiд фiрми, яку сам створив, власноруч зазначив це в бiографiї та котра, як твер­дять лiдери “Свободи”, фiнансує партiю?

Вiдповiдь знаходимо доволi швидко. Вона — у рiшеннi господарського суду вiд 18 травня 2012 року.

“Унiверсал банк” через суд пробує повернути кредитнi кошти — позичальники взяли багатомiль­йонний кредит, але повертати його, як випливає iз рiшення суду, нiхто i не думав. Суд позов банку задовольнив.

Тож депутат, судячи з усього, лише iмiтує забудь­куватiсть. Що бiльше, свi­домо заплутує слiди, бо навiть назву пiдприємства зазначив у своїй депутатськiй бiографiї так, щоб знайти її було не­мож­ливо: “ЛТ Промисловий дiм”. Але ми знайшли. Правильна назва — ТзОВ “Львiвський торгово-промисловий дiм”.

Отож, двi фiрми “ус­пiш­ного бiзнесмена” i “головного спонсора” партiї “Свобода” виявилися мильними бульбашками.

Такими собi привидами, що живуть лише на паперi та ще, можливо, в уявi партiйних керівників. Що ж, шукаємо “грошi “Свободи” далi.

Отож, третє пiдприєм­ство “партiйного спонсора Гутника”, яке також фiгурує в офiцiйнiй бiо­гра­фiї депутата, — ЗАТ “КВВС”. ЗАТ “КВВС” — оператор великого аквапарку.

У пресi пан Гутник часто фiгує як власник цього комплексу. Та це не так. За офiцiйними документами, “головний спонсор” “Свободи” тут лише голова спостережної ра­ди, тобто найманий працiв­ник.

У числi засновникiв ком­панiї — два пiдприємцi. Прiзвища “Гутник” серед акцiонерiв ЗАТ “КВВС” — немає. Це пiдтверджує спецiальний звiт про володiння посадовими особами емiтента акцiями.

А ось до пана Гутника як до посадової особи запитань виникає чимало.

По-перше, пiдпри­єм­ство має величезнi збитки. За останнi роки їх — на десятки мiльйонiв. По-друге, аудитори фiрми офiцiйно зазначають, що це акцiонер­не пiдпри­ємство, згiдно iз законом, уже давно мало бути лiк­вiдоване, оскiльки його чистi активи значно ниж­чi за його капiтал. Що це означає? А те, що пiд­приємство насправдi банкрут.

I третє, мабуть, най­цiкавiше у “фiрмi пар­тiйного “бос-спонсора”. Пiдприємство свого часу взяло два кредити у двох банках на суму понад 95 мiльйонiв гривень. I не повертає. А пан Гутник, який вiдповiдає за нагляд над дiяльностю виконавчих органiв товариства, чомусь усiх цих порушень закону не бачить. Чому не помiчає явних порушень? Бо, як виглядає, нiчого там не вирiшує, вiн на цiй посадi — лише весiльний генерал. До речi, в офi­цiйнiй звiтностi аудитор пiдприємства зазначає, що у звiтному роцi пан Гутник “винагороди не отримував”.

Все це дивує, чи не так?

Усi пiдприємства, до яких мав стосунок депутат, — недiючi або глибоко збитковi. Мають величезнi заборгованостi перед банками, а отже, влас­ники депозитiв, серед яких, мабуть, чимало й виборцiв “Свободи”, ризикують нiколи не отримати свої вклади з вини у тому числi й пана Гутника, “спонсора партiї”.

Але найцiкавiше iнше — жодне пiдприємство, причетнiсть до яких зазначив депутат у своїх офiцiйних бiографiчних даних, не мо­же бути джерелом його доходiв. Хiба що мета дiяль­ностi “успiш­ного бiзнес­мена” — взяти в банку кредит i не вiддати.

Але такi речi називаються не пiдприємниць­кою дiяльнiстю, а — пограбуванням банку. I як­що припустити, що саме такi кошти становлять “спонсорськi внески” для партiї “Свобода”, то тодi може скластися враження, що партiя просто да­хує зло­дiїв, якi вибудовують свiй бiзнес на непо­вер­неннi кредитiв банкам.

Втiм, ми готовi дати пановi Гутнику та його однопартiйцям можливiсть пояснити, де помилка у цьому логiчному ряду мiр­кувань. Для цього треба зовсiм мало — оприлюднити декларацiї про доходи за останнi три роки озвученого публiчно лiдерами “Свободи” “головного спонсора” партiї, який займається депутською дiяльнiстю.

Бо поки що складається враження, що єдиний бiз­нес депутата — це можливостi, що їх дає йому депутатський мандат, та безвiд­повiдальне ставлення “Свободи” до грошей, якi вона отримує на фiнасування своєї дiяльностi.

А можливо, все по-iн­шому. I пан Гутник таки забезпечує “Свободi” “спон­сорство”, але не прозоро, як личить членовi партiї, що голосно говорить про любов до нацiї, а у виглядi “чорного налу”, готiвки. Якщо це так, то яке походження цiєї готiвки? Контрабанда? Контрафакт?

А якщо “спонсор Гутник” — лише виплiд уяви панiв Тягнибока та Кошулинського, то питання залишається вiдкритим i надалi: хто ж фiнансує “Cвободу” насправдi й чому вiн її фiнансує?

Яке походження кош­тiв, за якi, до прикладу, придбано наддорогий автомобiль премiум-класу, яким їз­дить лiдер партiї Олег Тягнибок? Відповідь на це запитання нам відома, але про це — трохи згодом.

…До сьогоднi керiвники “Свободи” наївно намагалися створити враження того, що партiю фi­нансують її члени. Аби все було “прозоро”, оприлюднили й прiзвище “спон­сора Гутника”.

Ми уже знаємо, що це не так. Знаємо, що розповiдi про “головного спонсора” — мiф.

Чи “простежується” у спонсорствi партiї олiгарх Коломойський? “Свободу” дуже дратує, коли хтось натякає на це можливе джерело фiнансування партiї, адже ставлення багатьох членiв “Свободи” до євреїв — специфiчне. Втiм, це, мож­ливо, мало про що свiд­чить, але саме Iгор Коломойський був одним з перших, хто несподiвано виступив на захист “Свободи” пiсля того, як стало зрозумiлим, що вона вперше буде представлена у парламенті. I коли у свiтi почав здiйматись лемент з цього приводу, саме пан Коломойський зробив дуже цi­каву заяву, мовляв, боятися “Свободи” немає сенсу, бо все — пiд контролем. Таку заяву мiг зробити лише чоловiк, який розумiє, що має у своїх руках серйознi важелi впливу на партiю — наприк­лад, її бюджети, її грошi.

А якщо все це не так, пане Тягнибок, то оприлюднiть, будь ласка, декларацiю про доходи за останнi три роки свого “головного спонсора” й однопартiйця депутата Гутника.

Далi буде

 

Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, expres.ua

 

До речі

У процесі підготовки матеріалу ми знайшли ще один цікавий факт. На партійному сайті у 2009 році в біографії Гутника зазначено, що він закінчив економічний факультет університету. Однак у біографії 2010 року в графі “Освіта” вже фігурує Луцький інститут розвит­ку людини. Цікаво, про що це могло б свідчити?

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Гроші Тягнибока. Документи і факти

Налог на обмен валюты — новая афера Арбузова. Расследование

Опубликовано: Вересень 20th, 2013

Когда у феодала не было денег на очередной костюм, он вводил новый налог. Так бездарность отдельного правителя меняла жизненный уклад целых поколений.

В частности, налог на площадь окна привела к тому, что в Европе и России вместо домов веками строили склепы с узкой прорезью в стене.

Прошли века, но Нацбанк и его куратор Сергей Арбузов проповедуют те же идеи. Именно первый вице-премьер контролирует работу НБУ, хотя уже и не является руководителем ведомства.

На прошлой неделе в информационных агентствах появилась новость, что до конца года в Украине могут ввести налог с валютообменных операций.

«Я могу сказать, что в планах действий президента на 2013 год предусмотрено мероприятие по введению налога на обмен валюты», — сказал директор юридического департамента НБУ Виктор Новиков.

В случае внедрения налога, заплатить государству обязан будет любой гражданин, который придет в обменку или банк, чтобы купить или продать валюту. Исключение составят те, кто гасит кредит или делает перевод.

По словам Новикова, над идеей налога работает Министерство доходов и сборов, а НБУ лишь «принимает участие». Но позволим себе усомниться в словах «принимает участие». На самом деле, роль Нацбанка является ключевой.

Еще летом пиарщики Арбузова начали «обкатывать» эту идею через интернет. Непонятно, что же они увидели по итогам «обкатки», но теперь идея зазвучала официально. Осталось только дождаться, пока решится выступить феодал.

Почему возникла идея налога

Нацбанк любыми путями не хочет продавать валюту из своих резервов. Хотя, как ни крути, он обязан это делать, потому что политика его феодала была напрочь бездарной.

На 1 августа 2013 года золотовалютные резервы Нацбанка составляли 22,7 млрд дол. Даже эта сумма может оказаться завышенной. Уже давно ходят разговоры, что перед началом каждого месяца НБУ делает ряд шагов, чтобы «накачать» резервы.

Скорее всего, по итогам августа резервы даже немного подросли. Но что будет дальше?

Из-за бездарности власти, Украина не смогла воспользоваться преимуществами девальвации 2008 года. Внешнеторговый баланс сегодня все такой же дефицитный, как и до кризиса. А конфликт с Россией, который исподтишка подогревается группой «младореформаторов», сделает торговый «минус» Украины еще большим.

Осень 2013 года станет настоящим испытанием для власти Януковича. Нацбанку придется снова продавать валюту из резервов, и неясно, надолго ли его хватит.

В сентябре традиционно растет спрос на валюту со стороны бизнеса – официального и теневого. Население начнет понемногу откупать новые доллары, чтобы восполнить запасы, потраченные во время летних отпусков. А НАК «Нафтогаз» должен закупать российский газ, который почти не закупал с начала года.

Момент истины наступит, если резервы опустятся до отметки 20 млрд дол. После этого перспектива девальвации станет очень реальной. 20 миллиардов — это примерно объем трехмесячного импорта. Если резервов не хватает, центральный банк обязан отпустить курс, даже если через год выборы.

Чтобы не допустить такого развития событий, правительству и Нацбанку нужно совершить несколько подвигов. Кабмин должен договориться о сотрудничестве с МВФ, потому что Россия судя по всему денег Украине не даст. А Нацбанку нужно любыми способами не отпускать резервы ниже 20 млрд дол.

Есть все основания считать, что недопущение девальвации – это жесткое требование Виктора Януковича к Сергею Арбузову. В команде последнего по-прежнему находится глава НБУ Игорь Соркин.

Вот почему периодически в стенах Нацбанка рождаются идеи, которые потрясают воображение. Банки под давлением НБУ уже давно продали валюты больше, чем принадлежит им лично. Некоторые из них «перепродались» настолько, что одно лишь восстановление баланса приведет к потере нескольких миллиардов долларов из резервов НБУ.

Именно команда Арбузова «накреативила» паспорта при обмене валюты. Ей же принадлежит идея перевести рынки недвижимости и автомобилей в гривну. Отсюда возрождение нормы про обязательную продажу половины валютной выручки предприятий (от нее отказались при президенте Викторе Ющенко). Отсюда идея возродить пенсионный сбор с покупки безниличной валюты.

Идея налога – очередной креатив «младореформаторов». Его задача — даже не наполнить бюджет, а отпугнуть граждан от покупки валюты.

Летние провокации

В июле 2013 года сразу несколько сайтов начали «вдруг» рассуждать:

— Налог на валюту будет, но какой?

— Станут ли из-за 10% налога менять валюту «по-черному»?

— Какая вероятность появления налога на валюту в 10%?

 

 

 

Эти вопросы подхватывали аналитики, которых много раз замечали в поддержке идей, которые рождают пиарщики Сергея Арбузова. Они, естественно, приходили к неутешительному выводу: «в Украине давно созрели экономические предпосылки для введения налога на обмен наличной валюты».

Новость практически никто не заметил. Понятно, что июль был выбран не случайно. Сезон отпусков привел к тому, что огромная часть людей, которые читают интернет, была в отпусках. То есть, даже в случае резко негативной реакции людей, она не могла быть сильной.

Вот примеры найденных нами отзывов:

«Введут налог, потом через несколько месяцев, отменят и будут говорить про покращення. Это в стиле ПР, Сначала сделать плохо, потом вернуть как было и говорить про „руйину подолано“. По другому быть не может, ведь разницу курса заложат в сой товар все импортеры – а это значит, что страну ждет инфляция на 20%. Пойдет ли ПР, на такое в 2014 за год до выборов – большой вопрос».

«Холоп, моющий унитазы по Европе, будет платить долю практически на прямую. Меняле – смотрящим – царским байскакам. Политической целесообразности в Украине давно не существует: есть только деньги сегодня и сейчас!»

«А кто вам сказал, что вам эти 10% перепадут? Менялы форэва! Интернет поможет их находить. Сбор…10%…С каких это делов, я, инвестировавший в баксы или евро свои гривны, должен этим бездарям – покращальникам отдавать 10% при обмене? Чё, ваще с дуба впали? Да, не долго вам осталось коптить».

Почему прятался Нацбанк

Если углубиться в содержание этих новостей, нельзя не обратить внимание на одну особенность. Источник их происхождения – аноним.

В принципе, использование источника без имени – обычная практика в журналистике. Очень часто высокопоставленные чиновники соглашаются общаться со СМИ только при условии, что их имя останется в тайне.

Но в данном случае, аноним фигурирует с другой целью. Настолько резонансные новости публикуются с единственной целью – узнать, как население отреагирует на подобные действия. Это своего рода опрос общественного мнения.

 

 

Если население никак не отреагирует, можно пробовать выполнить обещание. Если же реакция окажется негативной – можно просто отказаться от идеи.

Особенно незаменимой технология оказалась для чиновников. Не секрет, что стандартному жителю Украины глубоко безразлично все, что происходит в стране. Но существуют темы-табу, которые способны вызывать негатив со стороны населения.

Подорожание проезда в общественном транспорте. Налогообложение банковских депозитов. Рост цен на «социальные сорта» хлеба. Уголовная ответственность за «наклеп» в СМИ. И, конечно же, любой вид «ощипывания» валюты, в которой население Украины хранит свои сбережения.

Если чиновник хочет получить выговор, он должен сказать, что поддерживает одно из этих начинаний. Например, введение налога на обмен валюты. А если хочет гарантированно лишиться должности, то ему нужно настаивать на своем предложении.

Полюбилась технология и пиарщикам, работающим на первого вице-премьера Сергея Арбузова.

 

Роман Кострица считается одним из ведущих пиарщиков Арбузова. Сам он отрицает, что работает на "лучшего центрального банкира Восточной Европы".

 

Изучать мнение населения анонимно «арбузовцы» начали после крайне неприятной для них ситуации. Полтора года назад «Экономическая правда» писала про идею ввести уголовную ответственность за незаконные валютные операции. Ответная реакция СМИ оказалась слишком бурной, и идею «похоронили».

С тех пор «арбузовцы» используют обходные пути. В частности, вброс новостей из анонимных источников.

Почему мы так уверены, что июльскую анонимку продвигали именно работники первого вице-премьера? Потому что вброс новостей происходит через тех же людей, через которых происходит продвижение хвалебных новостей про Сергея Арбузова. Потому, что новости за очень короткое время разошлись крайне широко. Настолько быстро и широко, что бесплатно этого не бывает. Наконец, «отмывают» эти новости те же СМИ и эксперты, которые считаются лояльными к Сергею Арбузову.

Видимо, тестовый вброс новостей воодушевил пиарщиков Арбузова. Поэтому в начале сентября идея о введении налога на обмен валюты была высказана уже официально. Правда, от лица чиновника НБУ среднего ранга.

В крайнем случае, Арбузову терять нечего. Если возникнет острый негатив, виновным окажется господин Новиков.

 

 

 

Налог на валюту: одно «за»

Почему налог на обмен валют? Первый вариант ответа на этот вопрос — заработать денег в бюджет.

Давайте посчитаем вместе. Ежемесячно оборот наличного рынка Украины составляет порядка 3,5 млрд дол. Без учета погашения кредитов, пусть это будет 2,5 млрд дол, или 30 млрд дол за год. 10% от этой суммы (такую ставку прогнозировали в июльских новостях) – это 3 млрд дол, или 24 млрд грн.

Действительно, очень неплохо. Эта сумма – единственный довод в пользу введение налога на обмен валюты. Будет на что закупить уголь с копанок Александра Януковича и новые автомобили для Кабмина.

Но существуют минусы внедрения налога, и их гораздо больше.

 

Минус первый: платить не будут

24 млрд грн – это мечты. Дай Бог, чтобы государство получило 10 млрд грн.

В ежемесячном обороте наличного рынка львиная доля – это обороты «теневой экономики», или «черный нал». Сейчас он пропускается через банки и обменки. После введения налога он уйдет на «черный рынок».

Единственные, кто не смогут обойти налог, — это обычные граждане. В 2012 году заробитчане переслали 7,5 млрд дол, или более 60 млрд грн. Если продать все это, бюджет получит 6 млрд грн (при ставке 10%).

Если же ставка составит 5%, то поступления уже сжимаются до 3 млрд грн. А если 1%, то государство заработает всего 600 миллионов.

Эта сумма потрясает воображение обычного человека, но для бюджета она не так и велика. Особенно если из-за этих денег Виктор Янукович проиграет выборы 2015 года.

 

Минус второй: политические последствия

Давайте представим, какой подарок перед выборами сделает Виктору Януковичу «лучший центральный банкир Восточной Европы» Сергей Арбузов. Действующий президент войдет в историю как тот, кто посягнул на последние деньги миллионов людей.

За границей работают сотни тысяч украинцев. 42% из них находятся в России. В основном, это жители русскоязычных Востока и Юга страны. Почти 15% работают в Польше, почти 14% — в Италии, почти 13% — в Чехии. В Европе работают преимущественно жители западных регионов.

Итого, заробитчане присутствуют во всех областях Украины. Благодаря их деньгам, выживают миллионы людей.

С наших заробитчан уже берут мзду на разных этапах – от налогообложения в стране работы до банков, которые требуют комиссию за переводы. На то, что остается, по-прежнему выживают миллионы жителей нашей страны. В Западной Украине деньги заробитчан – зачастую единственное, что позволяет избежать массовых социальных потрясений.

 

 

И вот, теперь эти люди должны будут заплатить налог еще и родному государству? Нового майдана, может, и не будет. Но население гарантированно придет к выводу, что в предвыборный год Виктор Янукович решил заработать на них. Это сродни тому, чтобы отобрать часть пенсий.

В конце концов, разве действующая власть имеет право наложить лапу на сбережения населения? Ведь украинцы хранят доллары под подушкой именно потому, что не доверяют гривне. Для этого есть все основания.

Мы назвали только социальный аспект, но будет присутствовать и эффект экономический. Благодаря деньгам заробитчан, поддерживаются макроэкономические параметры целых регионов. На присланные из-за границы средства покупаются продукты питания, стройматериалы и автомобили, оплачиваются услуги транспорта.

После изъятия налогов в бюджет, уменьшится величина совокупного потребления. Это мгновенно даст падение ВВП, которое в конечном итоге обернется… недопоступлением других налогов. Что, по сути, сейчас уже и происходит – из-за падения ВВП и нереальных планов по сбору налогов реальное выполнение бюджета составляет чуть больше 60%.

Так обрадуется ли Янукович идее Арбузова?

Хотя можно посмотреть иначе. Может и хорошо, что Янукович прислушается к рекомендациям «младореформатора»?

 

Медвежья услуга для Януковича

Налог на валюту — это не единственная «медвежья услуга», которую оказывает первый вице-премьер действующему президенту. С начала осени пиарщики Арбузова развернули яркую антироссийскую пропаганду.

Делается это чужими руками – в частности, через заявления приближенных аналитиков. Как бы случайно возникают новости и исследования, почему Таможенный союз – это зло.

Чего будет стоить эта деятельность Януковичу? Как минимум, обострения конфликта с Кремлем. А, следовательно, санкций по отношению к товарам украинского происхождения.

Кроме того, Януковича не поймет электорат Востока и Юга Украины. Население этих регионов традиционно считает россиян «своими» – даже больше, чем жителей Западной Украины.

Получается, что действующий президент расплатится за действия пиарщиков Арбузова собственным рейтингом. И без того катастрофически низким. Слишком низким, чтобы играться в валютный налог и войнушки с Россией.

 

Сергей Лямец, Экономическая правда

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Налог на обмен валюты — новая афера Арбузова. Расследование

Псевдожурналіст та екс-вертухай Тарас Чорноіван може знову потрапити до Стрижавської колонії?

Опубликовано: Вересень 19th, 2013

Новина про затримання Тараса Чорноівана, власника і редактора газети «Тарасова правда», за вимагання 400 тисяч гривень з одного із персонажів своїх публікацій, мене абсолютно не здивувала. До цього все йшло, відколи «Тарасова правда» почала обливати помиями чи не всіх відомих вінничан: Порошенка, Домбровського, Мовчана, Гройсмана… Дехто називав це — «просто бізнес». Нормально, так?

Здивувало інше. Чому цього не сталося раніше і яка вражаюча купа «гівносайтів» для мочилова «клієнтів» знаходилась на вилучених міліцією серверах.

Що це за вінницький Вікілікс і хто такий цей Чорноіван, спитаєте ви. Ну, по-перше, зовсім не Wikileaks, а Чорноівана навіть місцеві журналісти не знали ще кілька місяців тому. Вперше до медіа бувший зонівський вертухай прибився, коли випускав пробютівську газетку «Від А до Я». Після чого заробляв уже т.з. «говносайтами» (по змісту контенту)– taras-ua.com, ord-02.com, forumtp.net та інші.

Схема «бізнесу» проста, як двері в сільському клубі – банальне мочилово репутації. На створених сайтах розміщується усіляка «заказуха» та копіпаст матеріалів про учасників різних конфліктів — рейдерських, економічних, політичних, партійних. Хочеш, щоб матеріал зник, бо ж в інтернеті й ділові партнери, і діти твої ходять — плати. За відгуками жертв шантажу, зняття однієї статті з одного сайту оцінюється в 500 доларів, «стопінг (це таку «бізнес-назву» придумали для нерозміщення інформації по конкретній людині чи організації) — 3.000 доларів на рік.

«Против тех, кто отказывается заплатить, начинается массовая информационная атака – количество грязных статеек растет, как снежный ком», — описується схема Чорноівана на сайті obozrevatel.com.

Щоправда, в цьому т.з. бізнесі, як у відомому анекдоті «є нюанс». Заробляють найбільше «попередники», які першими придумали схему і сформували «ринок» викидів компроматів та псевдокомпроментуючої інформації. Чорноівану, схоже, діставалися лише відсотки за розміщення чужого компромату від центрових чорнушних сайтів та випадкові підробітки, як от з горілчаним олігархом Черняком, який тупо башляє всім медіа-кілерам, щоб не тиражували негативу від конкурентів. Втім, судячи з того, що матеріали про Черняка вже довгий час висіли в топі «Тарасової правди», навіть він забив на вінницького «говномета».

Тому Чорноіван намагався підсидіти «попередників» в стилі порушника конвенції синів лейтенанта Шмідта із «Золотого теленка» — Паніковського, який промишляв на чужій території, за що й був побитий. Чорноівана теж уже били і не виключено, що «свої». Класика.

Просто як збірників анекдотів читаються образи цих кадрів один на одного, коли вони відкрито розказують, хто у кого шапку вкрав. Так, наприклад, сайт «Тема» в матеріалі «Тарас Чорноиван с «Тарасовой правды» ворует чужие тексты» скаржиться, що він поцупив статтю про зятя «приватівського» мілліардера Боголюбова: «Чернявский оперативно оплатил снятие материалов с сайтов, да вот с единственным ресурсом номер не прошел: сайт «Тарасова правда» снимать не согласился. Нет-нет, дело тут не в принципиальности. Руководитель сайта Тарас Чорноиван, тихо сидя в провинции, ничего самостоятельно не производит – работает чисто в стиле «копи-паст». Просто с Чернявского потребовали больше денег, чем он хотел заплатить. Тот взял паузу, а «Тарасова правда», дабы поторопить клиента, вывесила на главной странице баннер со ссылкой на статью, ему посвященную».

«Антикорупційний портал» теж скаржиться, що «Cкандальный журналист Тарас Черноиван – вор и преступник!» А чому, бо «копирует материалы наших авторов без ссылки на первоисточник». Один з авторів навіть додумався викласти в інтернет свою переписку з Чорноіваном щодо «підтримки теми, про яку з ним не домовлялись»…

«— Исходное сообщение —
От кого: «Oleksandr Rul»
Кому: [email protected], [email protected]
Дата: 10 января 2013, 12:01:26
Тема: vid Oleksandr Rul
На вашому сайті розміщено матеріал про «конверти», скопійований з мого сайту: www.viky.com.ua До того ж без дозволу. У даний час матеріал втратив свою актуальність, тому прошу видалити його.
———Відповідь1: 10 січня 2013, 12:36:29
Тарасова Правда
1 вариант) http://natribu.org
2 вариант) 1000$».
Якщо хто не знає, natribu.org — це «Официальное представительство НАХ@Й в интернете. Сюда посылают@».

До речі, місцеві герої публікацій — Домбровський, Порошенко, Мовчан, Гройсман – теж відправляли Чорноівана в район все тих же трьох букв. Як у відомому фільмі, — «піратам викупу не платимо».

Це я до того, що не потрібно робити з Чорноівана якогось суперпупермедіакіллера, хоч він і розхвалював себе таким іншим журналістам. Ні разу Чорноіван не Петров-«Люмпен», і навіть не Гладчук.

Тому вражаючі як для Вінниці відкупні у 400 тисяч викликали б запитання у будь-якої міркуючої людини. Чому така сума, якщо на ринку заказух, згідно рейтингу «Продажних ЗМІ та редакторів», одна стаття оцінюється не дорожче 800-2000 доларів. Але Чорноіван вирішив, що це удача – от поперло, так поперло…

За офіційною версією Чорноіван вимагав 400 тисяч гривень за зняття з сайту провокаційних статей щодо ректора одного із вузів (неофіційно називають В.Мороза). Ректору виписали кілька рахунків на зазначену суму нібито за надання рекламних послуг. Під час спроби зняти з рахунку першу проплату в розмірі 100 тисяч Чорноівана й затримали.

Коли дехто каже, що це могла бути дійсно реклама, фахівці не просто сміються, вони пацтолом. Не ті ресурси в Чорноівана для розміщення реклами, і не ті гроші. На таку суму можна надрукувати цілу фуру макулатури і всю Вінницю заклеїти своїм фейсом – на 500 бігбордів по 100-200 доларів оренди з друком вистачить, і я навіть не знаю, чи є в місті така кількість носіїв.

Тому, мабуть, насправді Чорноіван мав справу з «троянським» посередником, який навіть не торгувався. А вінницький «Паніковський», як це часто буває з райцентрівськими провінціалами та бувшими мєнтами, від жадібності розкрив варєжку і подумав, що впіймав за хвіст золоту рибку, яку обдере до останньої луски. Чим це закінчилось – ви вже знаєте.

Далі з деталями схеми шантажу і вимагання розбиратимуться слідчі. Заодне з’ясується, можливо, і хто фінансував «Тарасову правду».

  • А також, хто був замовником безпрецедентної чорнухи під час виборів у Вінниці по 11-му округу і чи не Чорноіван друкував оті лже-газетки.
  • Імена журналістів і копірайтерів, які копіювали та перелицьовували чорнуху, — до речі, декого з цих анонімів я знаю і не дивуюсь, що від них смердить лайном навіть в соцмережах.
  • В якому вузі і чи наймав студентів для інтернет-троллінгу на форумах інших сайтів.
  • Можливо, хоч постфактум висловляться нарешті національні сили щодо намагань Чорноівана порівнювати себе з Тарасом Шевченко, портрет якого він розміщував на логотипах своєї газети та сайту поряд із власним зображенням.
  • І врешті, чи посадять Чорноівана? Порушена кримінальна справа за ч.2 ст. 189 Кримінального кодексу (вимагання, що завдає значної шкоди потерпілому) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. А враховуючи «вертухаївську» кар’єру Чорноівана у Стрижавській колонії, опинитись по той бік колючки для нього вкрай критично.

Чому я пишу це, спитаєте, чого це мене торкає?

Тому, що проблема навіть не в грошах, які Чорноіван намагався вибивати з «багатеньких буратін». Цим займаються, зрештою, і багато структур та установ в законі. Але такі чорноівани, експлуатуючи образ журналіста й прикриваючись ним, підривають своїм інформаційним тероризмом та рекетом рештки довіри до справжніх ЗМІ та місії мас-медіа.

Тому ні я, ні жоден із знайомих журналістів і не говорять наразі про фахову солідарність. Тому що Чорноіван – це псевдожурналіст, який дискредитує саме поняття цієї професії. Він і йому подібні ніколи не займались і не збираються займатись журналістикою, як соціальною комунікацією між людьми та владними й іншими інституціями.

Ви бачили на цих говносайтах приміром скаргу рядової людини на тариф водоканалу і редакційний розбір польотів з тими ж комунальниками, коментарями чиновників. А ось вам фіг! Їх цікавлять виключно відомі персони, що турбуються власним реноме і тому нервово реагують, коли їх починають спеціально обливати брудом, щоб потім, за певну суму, запропонувати послуги по «зачистці» таких статей в інтернеті.

Приведу простішу аналогію. До вас додому приходить сантехнік зробити профілактику унітазу. Але замість чистки труб він просто затикає брудним лантухом нижній стояк і за надцять хвилин з вашого туалету починають фонтанувати «аналізи» сусідів зверху. Ви в шоці, а сантехнік стоїть в закоцяних чоботах на вашому улюбленому килимку в коридорі із слідами євроремонту, чухає такими ж закоцяними руками потилицю й натякає, що є в нього «одна імпортна прокладка», все ще можна поправити. І ви за ту «прокладку» вже готові заплатити, як за італійську душову кабіну, бо ж потік лайна плюскотить уже на порозі вашої спальні…

Сантехнік такий довго на роботі втримався б, скажіть? А от Чорноіван навіть бригадиром став і рулить цілою бригадою «унітазних мастєров», які влаштовують говнопотопи. Яке співчуття може бути до них у професійних журналістів? Після цих «мастєров» люди бояться взагалі мати справу з редакціями, мовляв, ви там усі такі.

Ні, на щастя, не всі. Принаймі поки що. Сподіваюсь, що даний прецедент стане уроком хоча б для тих молодих колег, що подались копірайтерами в деякі новостворені агенції. Хлопці з дівчатами, не пиляйте гіляку, на якій сидить сьогодні вся наша інтернет-спільнота.

 

Юрій Пархомчук, Національне бюро розслідувань України

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Псевдожурналіст та екс-вертухай Тарас Чорноіван може знову потрапити до Стрижавської колонії?

Куда “смотрящий” Аврамов ведет Одессу?

Опубликовано: Вересень 11th, 2013

Одесса опять сотрогнулась от военных действий. На этот раз рейдерской атаке подверглась международная компания «Витмарк» Виталия Виницкого и Игоря Анапольского, специализируется на производстве соков, нектаров, сокосодержащих напитков, детского питания, пюреобразных и концентрированных полуфабрикатов (выпускает продукцию под ТМ Jaffa, Соковита, Наш сок – ОКЗДП, Чудо-Чадо, Aquarte).

И как всегда рейдерская атака происходит по команде «смотрящего» по Одесской области Ивана Аврамова.

Возможно, на моральные устои Аврамова оказывает разрушительное влияние его протеже в правоохранительных органах, деградировавший отморозок и беспредельщик, начальник УБОПа Одесской области Олег Кузьменко. Кстати, именно Кузьменко стал непосредственным исполнителем рейдерской атаки на «Витмарк».

Именно на него поставил Иван Иванович когда пролоббировал назначение в министерстве сразу после президенстких выборов в 2010 году  С именем Кузьменко связаны самые скандальные, бестолковые и наглые, окунающие лицом в грязь всю милицию спецоперации: налеты на «Стальканат», Облпотребсоюз, рынок 7-й километр. Начальник областного милицейского главка вынужден терпеть его выходки, потому что из-за высоких покровителей ничего не может поделать с Кузьменко.

Пресса отмечает, что под началом Кузьменко одесское УБОП превратилось в организованный вооруженный «летучий эскадрон», похищающий людей, избивающий их, вымогающий деньги, ворующий вещественные доказательства при обыске – валюту, художественные ценности, дорогую технику, антиквариат, ценные бумаги.

Кузьменко солидно поднялся на службе «смотрящему» и на разбое под прикрытием государства: живет в особняке стоимостью 5 млн. долларов, имеет автопарк дорогих машин, не держит за людей ни подчиненных, ни даже начальство.

Естественно, все это не добавляет популярности «регионалам» в городе Одессе. Наверняка Юрий Владимирович Иванющенко будет очень растроен вредительской самодеятельностью своих одесских партнеров.А одесситам остается только гадать какое следующее предприятие или гражданин попадет в интересы свего земляка Иван Иваныча.

Надежда Смакович, Хайвей

 

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Куда “смотрящий” Аврамов ведет Одессу?

Янукович выгнал из Нафтогаза коррумпированных людей Фирташа

Опубликовано: Серпень 29th, 2013

Firtash8Кабмин сменил состав наблюдательного совета НАК «Нафтогаз Украины», соответствующее распоряжение N615-р от 1 августа, было обнарордовано 27 августа 2013 года. По мнению экспертов кадровая ротация в наблюдательном совете газового монополиста заключается в замене людей олигарха Дмитрия Фирташа на ставленников так называемой президентской Семьи.

Как пишет КоммерсантЪ-Украина в публикации «Кабмин сменил точку наблюдения», глава правления альянса «Новая энергия Украины» Валерий Боровик обращает внимание на то, что ряд чиновников находятся в прямом подчинении министров — друзей сына президента Януковича. Так, по словам эксперта, Андрей Игнатов находится в прямом подчинении нынешнего главы Миндоходов Александра Клименко, а Сергей Мельниченко подчиняется главе Минфина Юрию Колобову.

“Эдуард Ставицкий, Александр Клименко и Юрий Колобов сегодня представляют одну команду. Все они дружественны сыну президента Александру Януковичу и первому вице-премьеру Сергею Арбузову и потому, скорее всего, будут действовать сообща, координируя свою позицию. Это и было, вероятно, главной причиной смены существующего набсовета«,— считает Валерий Боровик.

При этом, из состава набсовета выведены 11 человек, большинство из которых были назначены по инициативе главы администрации президента Сергея Левочкина и Юрия Бойко в бытность последнего главой Минэнерго. Оба они являются деловыми партнерами олигарха Дмитрия Фирташа.

Напомним, согласно вышеупомянутого распоряжения правительства, главой набсовета «Нафтогаза» вместо Владимира Макухи назначен заместитель министра энергетики и угольной промышленности Андрей Бондаренко (муж нардепа от Партии регионов Елены Бондаренко, — ред.).

На должность заместителя главы набсовета «Нафтогаза» назначен директор департамента организационного обеспечения деятельности министра и документальной работы Министерства энергетики и угольной промышленности Александр Щукин.

Членами набсовета назначены директор департамента обеспечения работы Министерства экономического развития и торговли Александр Атрощенко, замминистра регионального развития строительства и ЖКХ Андрей Белоусов, первый замглавы Фонда государственного имущества Евгений Иванов, замминистра доходов и сборов Андрей Игнатов, директор юридического департамента Минэнергоугля Олег Миргородский, директор юридического департамента Министерства экономического развития и торговли Алексей Перевезенцев, замминистра экологии и природных ресурсов Александр Сушко и директор департамента гражданского, финансового законодательства и законодательства по вопросам земельных отношений Министерства юстиции Елена Ференс.

Свой пост в наблюдательном совете удалось сохранить лишь директору департамента финансов производственной сферы и имущественных отношений Министерства финансов Сергею Мельниченко.

Из состава набсовета «Нафтогаза» выведены Владимир Макуха, Константин Бородин, Марина Гайдай, Инна Емельянова, Роман Жуковский, Сергей Зимин, Евгений Иванов, Виктор Майко, Олег Матвеев, Сергей Савчук, Александр Сухомлин и Олег Терлецкий.

По мнению экспертов, нынешний состав набсовета вряд ли способен оказать значительное содействие в вопросе реформы компании. Для этих целей туда скорее надо было вводить представителей международных консалтинговых компаний и газовых экспертов, считает президент киевского международного энергетического клуба Q-club Александр Тодийчук.

Рубрики Дайджест Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , Коментарі Вимкнено до Янукович выгнал из Нафтогаза коррумпированных людей Фирташа

Загублені в газосховищах. З «Нафтогазу» вивозять три камази стодоларових банкнот

Опубликовано: Серпень 19th, 2013

Приватна фірма Дмитра Фірташа «Укргаз-ЕНЕРГО» забирає у державного «Нафтогазу» «блакитне паливо» вартістю майже 2 млрд. доларів. А все тому, що «Нафтогаз» просто загубив документи, які доводять, що цей його газ і за нього заплачено.
А ось журналіст ці документи знайшов. При чому дуже легко.
Однак навряд чи це зупинить грабунок державної газової компанії, адже схоже, що документи були загублені з умислом.
Це в свою чергу може означати, що «Нафтогаз» свідомо банкротять. І отже прощай вітчизняний видобуток газу, який давав блакитне паливо на потреби населення по пільговим цінам?
Два мільярди доларів це, без скромності, багато
До президенства Віктора Януковича корупційна схема на 100 млн. грн. вважалася верхом зухвалості. Однак лише через рік після інавгурації вже мільярдні суми дерибану державних коштів стали буденністю.
Тому автор прогнозує, що це розслідування про «розкуркулення» «Нафтогазу» на 2 млрд. баксів також не приверне увагу суспільства тим паче, що мова йде про складну для сприйняття газову тему.
Однак такі речі не можна ігнорувати. Тому, що 2 млрд. доларів це ду-у-у-же велика сума. Наприклад, один мільярд коштує будівництво терміналу з прийому скрапленого газу, який потрібен Україні, як аргумент в торгах з Росією. А два мільярди це гарантоване будівництво терміналу навіть за нинішніми правилами гри в країні (тобто з 50%-вими відкатами, але хоча б без сумнівних «лижних інструкторів»).
Все одно не вражає? Так, справді важко уявити, що таке мільярд доларів, якщо, живеш в стилі Віктора Цоя: «если есть в кармане пачка сигарет, значит все не так уж плохо на сегоднешний день». Тому перед тим, як розгортати лінію сюжету автор пропонує читачу хоча б візуально оцінити розмах втрат для державної компанії.
В цьому у пригоді став художник Майкл Марковичі, який колись створив інсталяцію «Один мільярд американських доларів стодоларовими купюрами».
А тепер уявіть з «Нафтогазу» нині витягують дві такі купки, які важко влазять навіть у три переповнені Камази!!!
Це не комариний укус, це нокаутуючий удар не лише по економіці країни, а по самих підвалинах на яких тримається країна.
Газ «РосУкрЕнерго» вже повернений
«Схема» по якій нині з «Нафтогазу» витягають 2 млрд. доларів, схожа на розбій серед білого дня. Однак розрахунок організаторів на те, що навіть мінімального розголосу ця оборудка не отримає. По-перше, тому що газова тематика вже давно набила оскому у споживачів інформації.
По-друге, тому що всім здається, що мова йде про газ «РосУкрЕнерго». Тобто про рішення Стокгольмського арбітражу 2010 року, який постановив повернути Фірташу газ, який прем’єр Юлія Тимошенка 2009-тому році забрала у «РосУкрЕнерго» в рахунок боргу, який «Газпром» переступив «Нафтогазу».
Однак сувора правда полягає в тому, що той газ «Нафтогаз» вже повернув Фірташу, навіть з лишком (11 млрд. кубометрів плюс пеня 1.2 млрд. куб) і це коштувало державному бюджету майже 3 млрд. доларів.
Однак це не має жодного стосунку до сучасної газової «оборудки». Нинішні 2 млрд. доларів, які виводяться з «Нафтогазу» це ще один «подарунок» держави та її громадян приватному капіталу.
Грабунок іменем України
Щоб пояснити новеньку схему автору доведеться трохи заглибитися в історію газових відносин часів «РосУкрЕнерго». Однак не варто лякатися, що це буде заплутана історія. Схема проста, ну як, скажімо, красти шапки.
Почалося все з того, що в 2006-тому році «РосУкрЕнерго» та державний «Нафтогаз» створили газового посередника ЗАТ “УкрГаз-ЕНЕРГО” . І хоча половину акцій трейдера тримала державна компанія, «УкрГаз-ЕНЕРГО» діяло виключно в інтересах своїх приватних власників (Фірташа-Бойка) і при цьому мала повне сприяння влади, адже власники приватної компанії тут саму владу і представляли. Зокрема, Юрій Бойко був міністром Мінпаливенерго. Завдяки усним (і дуже рідко – письмовим) його вказівкам це підприємство стало постачальником газу найбільш платоспроможним промисловим споживачам, тоді як державному “Нафтогазу” залишилися проблемні клієнти з теплокомунальної енергетики та «бюджетники».
В результаті «УкрГаз-ЕНЕРГО» лише за один 2006 рік отримав чистого прибуток 0.8 млрд. грн., а «Нафтогаз» вліз у 1.7 млрд. збитків.
Поступово згорнув свою роботу посередник в 2008 році з приходом уряду Юлії Тимошенко.
Коли з того часу минуло чотири роки, зокрема два роки президенства Януковича в ЗАТ «УкрГаз-ЕНЕРГО» раптом взяли і згадали, що десь в газових сховищах України мусить бути майже 5 млрд. кубометрів власного газу (сучасною вартістю близько 2 млрд.доларів) закачаного переважно в 2007 році.
А як можна пояснити амнезію в попередні роки?
Однак суди такі нюанси не цікавили, всі інстанції визнали право ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» на газ.
Це відбулося тому, що «Укртрансгаз», яким керує близький до Юрія Бойка Сергій Винокуров, та «Нафтогаз», яким керує Євгеній Бакулін (теж ставленик Юрія Бойка) не напружувалися в захисті інтересів державних компаній.
А як могло бути інакше, якщо у позивача ( «Укргаз-Енерго») власник та сама політично-фінансова група під умовною назвою «група «РосУкрЕнерго», що контролює і відповідача (державний «Нафтогаз»)? Тому перемога приватного інтересу групи над державним, нажаль, була очевидна та прогнозована.
Детально судові події розвивалися наступним чином. У вересні 2012 року Господарський суд міста Києва зобов’язав державний «Укртрансгаз» передати з підземних газових сховищ «безпідставно набуте майно», а саме 4 млрд. 862 кубометрів газу на адресу «Укргаз-ЕНЕРГО». В квітні цього року той самий суд зобов’язав НАК «Нафтогаз» передати 4млрд 751 млн. кубометрів «Укртрансгазу» для подальшої передачі ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО». І нарешті, третій суд зобов’язав «Нафтогаз» повернути ЗАО «Укргаз-ЕНЕРГО» 50% акцій ЗАО, яким володів НАК.
Нагадаю, позаяк НАК «Нафтогаз» володів половиною «Укргаз-ЕНЕРГО» відповідно половина відсудженого об’єму газу вартістю майже 1 млрд. доларів могло би знову повернутися йому через дивіденди. Тому авторам схеми було так важливо позбавити «Нафтогаз» акцій у фірмі Фірташа, і це було зроблено.
В результаті «іменем України» ( а саме такими словами починаються судові рішення» пролунав контрольний постріл в скроню НАК «Нафтогазу», що і так ледь дихає. Адже нині весь газ який перебуває у власності НАКу переданий у заставу банківських установ.
Нещодавно кабмін затвердив фінансовий план Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на 2013 рік з дефіцитом близько 18 мільярдів гривень. І то експерти говорять, що ця цифра далека від істини, «дірка» набагато масштабніша.
Тому якщо «Нафтогаз» виконає рішення суду, можна прогнозувати, що нас чекає або підняття цін на газ для населення, або приватизація всіх ласих шматків НАКу, в першу чергу в сфері видобутку вітчизняного газу.
І що принципово важливо НАК «Нафтогаз» не винен ці безумні об’єми газу ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО».
З’ясувати це виявилося просто, в два кроки. Як би сказав Шерлок Холмс: «Все елементарно Ватсон».
Амнезія Фірташа
Крок перший.
Варто зайти в Єдину базу судових рішень в Інтернеті та знайти рішення судів, які «розкуркулюють» «Нафтогаз України» майже на 5 млрд. кубометрів газу.
При уважному ознайомлені з цими рішеннями стає зрозуміло, що левову частину цього об’єму майже 4 млрд. кубометрів газу (3,96 млрд. кубометрів) становить газ, який «Укргаз-ЕНЕРГО» закачало у газові сховища в 2007 році. З приходом уряду Юлії Тимошенко в листопаді – грудні 2007 цей газ було реалізовано споживачам через «Нафтогаз».
Реалізація цих об’ємів відбулася на виконання договору поставки між ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» та НАК «Нафтогаз» №453 від 29.11.2007.
Однак нині суд зобов’язав державну компанію повернути цей газ Фірташу, бо цитую «встановив факт нездійснення ЗАТ «Укргаз-Енерго» поставки природнього газу НАК «Нафтогаз України» за договором поставки № 453 від 29 листопада 2007 року». (Цей важливий договір надалі будемо називати «листопадовим»).
Факт «нездійснення поставки» суд встановив, через відсутність у «Нафтогазу України» актів прийому-передачі газу за «листопадовим договором», які на думку суду, є єдиним підтвердженням того, що «Нафтогаз» купив той газ.
Отже суд вирішив, «що майно ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» було набуте відповідачем безпідставно» і весь об’єм газу, що фігурував у «листопадовому договорі» і який вже давно спалили споживачі «Нафтогазу» мусить нині бути повернутий фірмі Фірташа.
Хоча насправді за цей газ було заплачено.
Навіть у судовому рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 5011-74/9393—2012 можна прочитати, що представники НАК «Нафтогаз» демонстрували суду податкові накладні згідно яких протягом 19 — 27 лютого 2008 року НАК здійснила оплату за 3 858 122 530,74 куб. метрів природного газу, що був поставлений за «листопадовим договором».
Однак суд не прийняв ці документи до уваги, мовляв лише наявність актів-прийому передачі газу підтверджує, що НАК «Нафтогаз» реалізував газ «УкрГаз-ЕНЕРГО» законно.
Отже все впирається в акти прийому-передачі газу.
Є два папірці –«Нафтогаз» з газом. Немає, «Нафтогаз», тобто державний бюджет, тобто суспільство платить Фірташу величезні гроші.
Через відсутність лише цих двох папірців НАК «Нафтогаз» змушений фактично дарувати «блакитне паливо» за яке вже було заплачено в 2008 році. Де ж ті папірці? І чи були взагалі оформлені акти прийому-передачі газу за «листопадовим договором».
Були!!!
Автор не знає чи ці акти існують нині, чи може знищені. Але існували вони ОДНОЗНАЧНО! В 2008-мому операції з тим газом було оформлено згідно закону.
Щоб в цьому переконатися пропоную читачам разом здійснити крок другий. От просто зараз будь-хто може запустити відео, щоб побачити акти-прийому передачі газу, які не були показані суду.
Це відео з архіву ТСН за лютий 2008 року, яке носить назву «Прес-конференція речника «УкрГаз-ЕНЕРГО» Віталія Кисіля».
В підписі під відео зазначено, цитую «за останні два дні НАК перерахувала ЗАТ «УкрГаз Енерго» понад 2,4 млрд. грн. згідно з умовами додаткової угоди від 19 лютого 2008 р. до договору від 29 листопада 2007 р., «Укргаз-Енерго» надало НАК акти прийому-передачі газу». Отже йдеться якраз про ВИКОНАННЯ «листопадового договору», стосовно якого Господарський суд в 2012 році встановив «факт відсутності виконання».
Може проблема в пам’яті, може в «УкрГаз-ЕНЕРГО» за 5 років забули, що з ними розрахувалися. То нехай подивляться свою ж прес-конференцію тих років та згадають.
Тому що їх речник Віталій Кисіль не лише говорив, що акти-прийому передачі газу були підписані, а навіть показував їх на камеру. Спочатку один нині втрачений акт, а потім другий.
Пропоную розшифровку, що при цьому говорив Кисіль: «За вчора та сьогодні, на адресу компанії були перераховані 2,4 млрд. грн. Важливий момент на який нас постійно підштовхує уряд, начебто не оформлення з нашого боку актів прийому-передачі газу, саботаж роботи. Хочу сказати абсолютно офіційно, як мінімум це не відповідає дійсності. Окрім політизації процесу ці заяви не мають під собою основи. Ось я вам демонструю акт прийому-передачі газу по платежу від 19 лютого- 898 млн.грн. Ось підпис представників «Укргаз-ЕНЕРГО», ось Діденка, виконуючого обов’язки керівника «Нафтогазу». А ось акт по перерахуванню 2, 4 млрд. грн. Сьогодні він буде переданий в НАК»…
Отже «листопадовий договір» таки виконувався. Отже ті два акти через відсутність яких «Нафтогаз» нині втрачає мільярди насправді існували в природі. Свідки цьому не лише журналісти каналів чиї мікрофони стояли на столику перед речником фірми Фірташа, а взагалі українське суспільство. Адже та прес-конференція була офіційне та публічне дійство.
І після того, як автор знайшла ті акти прийому-передачі газу, хочеться щоб їх знайшли і посадовці «Нафтогазу» і урядовці -куратори ПЕК і звернулися до суду за нововиявленими обставинами.
Інакше це зрада державних інтересів, інакше у всій цій історії вбачаються ознаки посягання на економічну безпеку держави, що потребує відповідної кваліфікації та розслідування з боку правоохоронних органів.
Борг в обмін на дивіденди
Також автор хоче звернути увагу на ще один факт з відеозапису промови речника «Укргаз-Енерго» Віталія Киселя. На тій же прес-конференції 28 лютого 2008 року речник «Укргаз-Енерго» чітко заявляє, що борг «Нафтогазу» перед «Укргаз-ЕНЕРГО» » за використаний до 1 січня 2008 року газ складає 1,367 млрд. грн.
Не більше не менше! 1.367 млрд. грн. і все, крапка.
Отже на той момент офіційна та публічна позиція «Укргаз-ЕНЕРГО» полягала в тому, що за 2007 рік НАК їм винен (в перерахунку за цінами 2007 року) гроші за близька півтора мільярда кубометрів газу.
Чому ж тоді під час судових розглядів 2012—2013 ріку позивач в особі «Укргаз-ЕНЕРГО» стверджував, що за листопад-грудень 2007-мого НАК «Нафтогаз» «безпідставно привласнив» майже 4 млрд. кубометрів газу?
Знову не стиковка?
Що ж це означає? Що через рік «Укргаз-ЕНЕРГО» згадає про нові 5 млрд. кубометрів загублених в газових сховищах в 2007 році, а «Нафтогаз» знову не знайде акти прийому-передачі газу і програє суд? І так кожний рік? І такою буде ціна президенства Януковича для «Нафтогазу»?
До речі, той борг в 1, 367 млн. грн. про які говорить речник «Нафтогазу» має свою історію. Він не має стосунку до тих 5 млрд. кубометрів газу, які нині витягає з «Нафтогазу» «Укргаз-ЕНЕРГО».
Це окремий борг за 2007 рік, який уряд Юлії Тимошенко принципово не став гасити Фірташу грошима з тих підстав, що на той час 50% «Укргаз-ЕНЕРГО» належало НАК «Нафтогаз», але державна компанія два роки не отримувала належної їй половини прибутку. Тому уряд Тимошенко своїм розпорядженням, дав НАК «Нафтогазу України» завдання «скоригувати суму платежів» для ЗАТ «УкрГаз-ЕНЕРГО» на величину очікуваних дивідендів за два роки діяльності. Девіденди на які справедливо міг розраховувати «Нафтогаз» на той час становили більше 900 млн. грн.
Інша складова згаданого Киселем боргу мала наступну історію. Ця заборгованість створилася в серпні 2007 року при уряді Януковича, коли ЗАТ«УкрГаз-ЕНЕРГО» заднім числом по бухгалтерії оформило газ 2006-го року. Суть «кидка», полягала в тому, що акти приймання-передачі 5,7 млрд. куб. м. спожитого «Нафтогазом» рік тому були оформлені за цінами 2007 року. На різниці в цінах держкомпанія втрачала майже 400 млн. грн.
Таким чином в 2008 році уряд Тимошенко справедливо та враховуючи державні інтереси повністю розплатився з «Укргаз-ЕНЕРГО» за борги 2007-мого року.
А от «Укргаз-ЕНЕРГО» залишився винний країні. Адже за два роки своєї роботи газовий посередник заборгував «Нафтогазу» 580 млн. за послуги транспортування блакитного палива і ця тема на кілька років стала предметом судових розглядів.
Однак варто було Віктору Януковичу прийти до влади, як довелося платити групі «РосУкрЕнерго» повторно за спожитий газ та пробачати борги.
В 2011 «Нафтогаз» припинив боротися в суді за стягнення з «Укргаз-ЕНЕРГО» боргу за транспортування газу. А в 2012 повернув об’єм газу, який був забраний в якості компенсації за дивіденди.
А після того, як нещодавно суд зобов’язав «Нафтогаз» віддати свої акції «РосУкр-ЕНЕРГО» державний бюджет втратив можливість хоч колись отримати належні йому дивіденди за всі роки прибуткової роботи газового посередника.
Хіба це не грабунок?
Кому дістануться три Камази стодоларових банкнот?
Після ознайомлення з усією цією історією перша думка: група «РосУкрЕнерго» повністю втратила почуття міри.
Друга думка – так не може бути. Два ярди «зелені» це занадто велика сума навіть для Фірташа та Бойка і тут не могло обійтися без відмашки Сім’ї.
Адже це на початку ери Януковича НАК був бізнес-полем урядовця Юрія Бойка та його партнера олігарха Дмитра Фірташа. Однак з виникненням нової політично-фінансової групи під умовною назвою Сім’я все змінилося. Згадаємо скандал з «вишкам Бойка»! НБРУ свого часу встановило, що ця назва не зовсім коректна. Адже фірми-посередники з продажу Україні вишок та іншого устаткування для добутку газу і нафти в Чорному морі, які «накрутили» сотні мільйонів доларів прибутку за свої послуги, були підозріло споріднені з фірмою, яка є кінцевим власником приватного палацу Януковича в Криму під назвою «Чайний будиночок». Про це можна прочитати в статті «Вишки Бойка» в тіні «Чайного будиночка» Януковича».
Також можна згадати, що закупівлю вишки під назвою «Юнона» у фіктивної британської компанії Highway Investment Processing LLP за $400 млн. , коли її ринкова ціна складала $250 млн. організовував новопризначений молодий заступник керівника «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба. Братів Кацуб нині називають повіреними Олександра Януковича по «Нафтогазу». Братики з Харькова також близькі до нинішнього младолігарха, що прикриває інтереси Сім’ї, теж харків’янина Сергія Курченка.
Отже якщо «вишки Бойка» це не зовсім «тема» Бойка, то може і «УкрГаз-ЕНЕРГО» на яке сьогодні-завтра впаде «золотий дощ» — майже 2 млрд. доларів чистого прибутку вже не власність виключно групи «РосУкрЕнерго»?
Так, зокрема, вважає експерт по енергетичним питанням Олександр Гудима. В інтерв’ю радіо «Свобода» він припустив, що забрані через суд акції «Нафтогазу» в «Укргаз-ЕНЕРГО» будуть передані Сім’ї. «Певно це буде фірма харківського бізнесмена Серігя Курченка чи хтось інший від Януковича», — заявив Гудима.
І треба сказати слова Гудими мають сенс. Адже Бойко і Фірташ маючи рішення хоч сотні судів, але без благословення Сім’ї не мають технічної можливості отримати з «Нафтогазу» свої/несвої 5 млрд. кубів газу. Адже Бойко вже не може сказати про «Нафтогаз» — це «моя корова і я її дою». Бо хоч люди близькі до Бойка і керують «Нафтогазом» та «Укртрансгазом» віднедавна вони були «укріплені» заступниками, що орієнтовані на сина Януковича. Диктат Сім’ї в ПЕК зокрема проявився в призначення на посаду міністра палива та енергетики Едуарда Ставицького, який отримав привілей працювати на Сім’ю, коли в далекому 2007 довів свою вірність організувавши відчуження резиденції «Міжгір’я».
Зважаючи на все це важко віриться, що газова оборудка на два мільярди чистого прибутку могла обійтися без участі Сім’ї.
Сумніви тут в іншому. Чи 5 млрд. кубометрів газу забиратимуть нині? Чи цей газ вже пішов «наліво». Одне з джерел автора вважає, що ці об’єми вже забрано з «Нафтогазу», а нинішнє рішення судів лише легалізує «дірку».
Якби там не було, треба визнати грабунок обставлений майстерно. Так обман в ній надзвичайно очевидний. Проте «краса» схеми в тому, що організаторам і не треба було плутати сліди.
Наприклад, якщо в «темі» справді Сім’ї, її репутації в будь якому випадку не постраждає.
Адже якщо спалахне публічний скандал всі хвости автоматично повісяться на Фірташа — Бойка, яким не має що втрачати,бо їх імена в газових справах давно демонізовані. А також під удар так зручно, але абсолютно несправедливо потрапляє Юлія Тимошенко, адже почнуться пояснення, що у всьому винні «папередники», мовляв в 2008 році вона так «накерувала», що до сих пір доводиться «розгрібати».
Хоча, автор прогнозує, що публічного скандалу не буде. Операція вивозу з «Нафтогазу» трьох Камазів стодоларових купюр пройде В УСІХ НА ОЧАХ НЕПОМІЧЕНОЮ».

Тетяна Чорновіл, Національне бюро розслідувань України

Рубрики Дайджест Коментарі Вимкнено до Загублені в газосховищах. З «Нафтогазу» вивозять три камази стодоларових банкнот

Кум Януковича Присяжнюк підробляв документи?

Опубликовано: Серпень 13th, 2013

Це – Микола Присяжнюк – міністр агропромислової політики та продовольства.

Микола Присяжнюк вміє справляти враження: бездоганна українська, імпозантний вигляд, з гарними манерами.
Втім, нехай вас не вводить в оману його зовнішність.
Адже багато найбрудніших оборудок часів Януковича пов’язані саме з іменем Присяжнюка. Це і діяльність скандального зернотрейдера «Хліб Інвестбуд». І отримання десятків газових родовищ сумнівною фірмою «Голден Деррік». І розкрадання коштів Кіотського протоколу.
Участь в цих масштабних оборудках не можлива без покровительства президента Януковича. Присяжнюк – не лише давній приятель Віктора Федоровича (вони разом у 80-ті роки працювали в об’єднанні «Орджонікідзевугілля» в м. Єнакієве). Також, медіа неодноразово писали, що президент Янукович хрестив старшого сина Присяжнюка – Романа.

Минулого року ми в агентстві Слідство.Інфо встановили, що Микола Присяжнюк наприкінці 90-х років – на початку 2000-х, був директором британської фірми Reef Holdings Plc.
В 2002-му році, коли Миколу Присяжнюка призначили на посаду заступника Житомирської облдержадміністрації, він вийшов зі складу директорів цієї британської фірми. Оскільки, державним службовцям України вже на той час заборонялося обіймати посади в комерційних структурах, навіть іноземних.
Замість Миколи Присяжнюка, його інтереси в цій британській компанії став представляти його брат – Борис.
Але цікава деталь: вивчаючи звіти цієї британської фірми, ми помітили, що хоч Микола Присяжнюк юридично, більше не мав стосунку до компанії, фактично, він міг продовжувати управляти нею, сидячи в кріслі заступника житомирського губернатора. Просто підписуючи документи, замість свого брата.
Порівняйте ці кілька підписів:
Так розписувався єнакіївський підприємець Микола Присяжнюк в 1998-му році:

Так розписувався в 2003-му році Борис Присяжнюк:

А так розписується сьогодні міністр Микола Присяжнюк:

Як на мене, ці підписи зроблені однією рукою. Чому? Можливо, Микола Володимирович не дуже довіряв навіть рідному брату?
Адже, через цю британську компанію проходили десятки мільйонів доларів. Вона ешелонами ввозила з-за кордону в Україну курятину не сплачуючи податків, про що в своєму розслідуванні раніше писала Катерина Каплюк для Forbes.Україна.
Микола Присяжнюк, боявся, що брат його «кине»?
Для ідентифікації підпису міністра я звернувся до Київського інституту судових експертиз. Втім, експерти відповіли, що офіційно вони працюють лише з оригіналами документів. І для повної переконаності у висновку, експертам, крім оригіналу підпису, потрібні ще кілька оригінальних зразків почерку, чого в мене, на жаль, не було.
Але, неофіційно, експерти сказали, що з високою ймовірністю, підписи зроблені однією людиною.
Шановний Миколо Володимировичу, прошу вас відповісти на питання: чи підписували ви фінансові звіти замість брата, підробляючи таким чином документи?
Чи розумієте ви, що подібні дії є порушенням антикорупційного законодавства в Україні і кримінальним злочином у Великобританії?
Прошу відповісти мені письмово, від руки і направити відповідь листом на адресу:
Київ, вул. Богдана Хмельницького б. 16/22,
Агентство журналістських розслідувань «Слідство.Інфо».
Дякую наперед!

Дмитро Гнап

Рубрики Дайджест, Присяжнюк Николай Коментарі Вимкнено до Кум Януковича Присяжнюк підробляв документи?
« Предыдущие записи
Следующие записи »


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: