Сообщения с тегами ‘Росія’

П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

zrada-Sirko1

 

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України

Їздити туди відпочивати може звичайно тільки повний мудак, — блогер Денис Казанський яскраво описав свої пригоди в окупованому Криму

Krim-rus1-500x350

 

Довгі черги, співбесіди з ФСБшниками, хамство, очікування, довжиною в ніч. В основному таке приниження терплять ті, у кого в Криму залишилися невідкладні справи і родинні зв’язки, але їздити туди відпочивати може звичайно тільки повний мудак, прокоментував російський пропускний режим блогер Денис Казанський. Про це повідомляє sprotiv.org.

За його словами, на щастя, сама Росія робить все, щоб таких мудаків ставало якомога менше. Росія тепер прикладає багато зусиль: відбирає у людей паспорти для багатогодинної перевірки і змушує їх спілкуватися з озброєною людиною лицем до лиця в тісній кімнаті. На таку собі співбесіду, під час якої вам можуть наказати вивернути кишені, дістати всі речі з сумки, продиктувати всі ваші особисті дані (або ваших родичів), оглянути ваш ноутбук або мобільний телефон. І плювати вони хотіли на приватне життя. А через процедури обшуків і допитів людям доводиться стояти на КПП дуже довго. Мінімум 5 годин.

«Права рука» Єфремова — Віктор Тихонов сплив у Криму та патякає, як Росія врятувала Луганськ. Подробиці

Tihonov-Viktor1-500x375

 

Віктор Тихонов, який під час захоплення влади російськими диверсантами під виглядом «ЛНР» перебував у Луганську та приймав участь у сесії облради, заснував Кримське земляцтво луганчан, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Тихонов похвалився, що допомагає луганчанам-біженцям, які опинилися у Криму.

Він заявив, що у 2014 році заворушення у Луганську розпочав Єфремов.

«Я зрозумів, що колишній глава обласної адміністрації Єфремов з певною групою людей намагалися показати, що ми теж щось можемо», — сказав Тихонов.

Він також вважає, що «СБУ здали навмисно».

«Так і мене не залишає думка, що Луганське СБУ здали спеціально… Тобто, центр прийняття рішень був все-таки Київ. А потім провокаційні висловлювання, що тут „треба залишити випалену землю“, що це „сепаратисти“ …» — сказав Тихонов.

На його думку, Росія врятувала Луганськ.

«Я зустрічався з людьми, які мають якийсь вплив на Луганськ, намагаюся довести, що взявши владу в Луганську, треба, перш за все, займатися економікою … Луганськ і Донецьк без Росії явно б задавили, і сталася б різанина. Вирізали б просто донеччан і луганчан. Їх і так багато загинуло, багато людей розбіглося», — сказав Тихонов.

У той же час він визнав, що до Майдану призвів режим «сім’ї» Януковича.

«Працювали без будь-якої оглядки назад, своєю поведінкою вони готували і, по суті справи, виправдовували новий майдан. Обклали даниною всіх, працювали здебільшого виключно на себе. Ми вже бачили, що руйнується економіка, і Азаров це бачив, і люди, які працювали при ньому — відкрито намагалися говорити про це Януковичу, але він уже не чув. Він віддалив всіх, хто говорив йому правду. А далі, я думаю, він — як черговий український президент — потрапив під тиск преса американців, почав віддалятися від Росії, сподіваючись, що Америка нам допоможе», — сказав Тихонов.

Нагадаємо, Віктор Тихонов на Луганщині вважався найближчим бізнес-партнером та соратником Єфремова. У той час, коли Єфремов очолював Луганську ОДА, Тихонов був головою облради. Разом вони пішли у Раду та увесь час свого правління нав’язували на Луганщині ідеї «русского міра».

Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Derkach-Andryi1

 

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов’язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

Derkach-Andryi3-500x311

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

"Помаранчевий" Андрій Деркач після перемоги Ющенка

“Помаранчевий” Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Derkach-Andry5-500x354

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.


Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Після Майдану комуніст Ігор Калетнік по-новому вивів до Росії десятки мільйонів

Kaletnik-Igor3

 

Колишній керівник митниці та екс-віце-спікер парламенту Ігор Калетнік після втечі команди Віктора Януковича вивів з України 7 млн доларів (в еквіваленті — понад 66 млн гривень).

Про це стало відомо з ухвали Печерського суду Києва від 30 вересня 2015 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Згідно з цим рішенням, співробітникам Національного банку України було доручено провести позапланову виїзну перевірку в «Райффайзен Банк Аваль».

Клопотання про проведення цієї ревізії в суд подала Генеральна прокуратура. Представники Головного слідчого управління ГПУ пояснювали, що ці дані допоможуть у розслідуванні про незаконне збагачення колишнього першого заступника глави Верховної Ради Ігоря Калєтніка.

За даними слідства, Калєтнік «в період 2011—2014 років, займаючи посади в державних органах влади, задекларував і отримав загальну суму сукупного доходу, який явно перевищує дохід держслужбовця, а походження значних сум коштів не підтверджується декларантом, що дає підстави говорити про їх незаконне походження».

Як випливає з судових документів, в ході розслідування було встановлено, що Калєтнік і його близькі родичі здійснювали великі фінансові операції через рахунки в банках «Райффайзен Банк Аваль».

Зокрема, з’ясувалося, що після втечі команди Януковича з України, Калєтнік і його близькі перевели до Росії великі суми.

Так 17 березня 2014 року з рахунку Калєтніка в «Райффайзен Банку Аваль» на рахунок його родича (ім’я не вказано) в ZAO RAIFFEISENBANK (Москва) був здійснений переказ на суму 6,923 млн доларів (у гривневому еквіваленті — 66,47 млн гривень). Призначення платежу — допомога родичам.

Гроші перекладала довірена особа Калєтніка (ім’я не вказано) на підставі довіреності, виданої на її ім’я 14 лютого 2014 року.

Слідство встановило, що ця ж довірена особа 14 березня 2014 року перевела зі свого рахунку, відкритого в «Райффайзен Банк Аваль», на рахунок вже згаданого вище “родича Калєтніка ” 957,556 євро (у гривневому еквіваленті — 12,65 млн гривень).

Для з’ясування обставин кримінального злочину, кола осіб, причетних до його скоєння прокуратура попросила провести позапланову виїзну перевірку «Райффайзен Банк Аваль».

Суд визнав за необхідне задовольнити клопотання.

Тепер ревізори повинні з’ясувати, чи було порушено законодавство при здійсненні за дорученням зазначених клієнтів операцій з переказу валютних цінностей за межі України з зазначених рахунків, а також дотримання достовірності та встановленого порядку формування та подання в Нацбанк і його територіальних управлінь звітності про зазначені валютні операції, пише видання.

Проведення перевірки доручено співробітникам Національного банку України.

Раніше повідомлялося, що Генпрокуратура отримала доступ до рахунків Калєтніка. Було встановлено, що сім’я Калєтніка, в 2011—2014 роках отримувала значні суми, походження яких не встановлено.

У листопаді 2014 року Генеральна прокуратура відкрила проти Калєтніка справу за підозрою в отриманні 8 млн доларів хабара.

Вона продала Україну задля Росії, а Росія «нагнула» її в позу рака. Фото

Lorak-rakom1Ось так буває коли батьківщину свою продаєш брехливому агресору.

У відповідь на українські санкції проти російських пропагандистів артистів, Росія хоче заборонити усім українським артистам виступати на їхній сцені.

Більшість артистів це цілком переживуть, оскільки вони розвивають вітчизняний український шоу-бізнес на відміну від Аньки Лорак, яка плювала на війну і навіть на те, що вмирають українські хлопці від куль російських. І навіть на те, що саме в рядах російської армії помер її брат.

Гроші передусім — думала Анька. Але як тепер бути? В Україні їй загрожує в кращому разі сміття в гіршому депортація.

Ось і доспівалась Аня. Залишається їй прийняти громадянство Росії і плюнути на те, що померли тисячі її співгромадян у тому числі і її брат тільки через те, що хтось у Кремлі цього захотів. Так що чекайте нову вже російську зірку Анечку «хуек» …

До речі, сміливу версію про співпрацю Ані Лорак з ФСБ висунув продюсер Євген Рибчинський.

Він не знаходить більше ніякого більш підходящого пояснення тому, що зараз співачка перебуває на вершині популярності в Росії.

Рибчинський вважає, що російські служби безпеки зробили ставку на Ані Лорак через те, що співачка з народу, крім того, виховувалася в дитячому будинку і дуже відома серед українців.

До Майдану Ані Лорак ніяк не вдавалося завоювати російський шоу-бізнес, але зараз концерти Ані Лорак проходять в Росії при переповнених залах.

Раніше на Західній Україні Ані Лорак влаштували бойкот, через що вона відмовилася від концертів, а в Одесі націоналісти побилися з міліцією, намагаючись зірвати її виступ.

Анастасія Марцинюк, sprotiv.org

Комунiсти + Медведчук + ВО Свобода

Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

 

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: