Сообщения с тегами ‘бізнес’

Пока Avangardco ведет переговоры с западными кредиторами о реструктуризации огромных долгов, бизнес Бахматюка в Украине рушится

Bahmatuk-Oleg11-1

Национальный банк одержал знаковую победу над своим, пожалуй, самым проблемным должником Олегом Бахматюком. Северный апелляционный суд оставил без удовлетворения апелляционную жалобу ПАО «Агрохолдинг «Авангард» на решение хозяйственного суда Киева от 22.08.2018 в деле №910/17744/17. Полный текст его постановления был составлен 12 февраля 2019 года.

«Обратить взыскание на предмет ипотеки по ипотечному договору от 20.02.2009, заключенному между Национальным банком Украины и ОАО «Кировский» (Кировоградская обл, Кировоградский район, село Вольное), правопреемником которого является публичное акционерное общество «Агрохолдинг Авангард» (Киев)…: комплекс нежилых зданий общей площадью 35255,2 кв. м, который находится по адресу: Кировоградская обл., Кировоградский район, село Вольное, ул. Ленина, д. 1, 1-А, 25, 27, 29, 34, 36 и ул. Родниковая, д. 3, принадлежащее на праве собственности ПАО «Агрохолдинг Авангард» – указано в решении суда, вступившем в законную силу. Таким образом, НБУ получил полное право пустить это имущество с молотка.

Национальный банк требовал взыскать предмет ипотеки за долг в размере 219 млн грн (из них 200 млн – тело кредита) перед банком «Финансовая инициатива», который принадлежал Бахматюку, и в котором летом 2015 г была введена временная администрация из-за невыполнения банком обязательств перед НБУ по рефинансу и огромного дефицита ликвидности.

Актив, взыскания которого Нацбанк добился спустя полтора года разбирательств  – имущественный комплекс птицефабрики «Кировский». До того, как несколько лет назад «Кировский» вошел в состав агрохолдинга «Авангард» на правах структурного подразделения (до этого он принадлежал головной яичной компании Бахматюка Avangardco Investments Public Limited, которая владеет 98% акций ПАО «Агрохолдинг «Авангард»), он показывал внушительные обороты. Его выручка достигала 200 млн грн в год, а объемы производства превышали 200 млн яиц ежегодно. В масштабах всего бизнеса  Бахматюка это весьма существенный вклад – например, в 2017 г. агрохолдинг «Авангард» произвел всего 2,4 млрд. яиц.

Потеря Avangardco одной из крупнейших птицефабрик – лишь она из многих нарастающих проблем Бахматюка, которые грозят накрыть его с головой уже в ближайшие месяцы. «Бахматюк в своем интервью сам признает, что его задолженность перед банками и иностранными инвесторами превышает стоимость компании. А если у вас долгов больше, чем активов, то вы кто? Банкрот! Нашему рынку надо научиться употреблять это слово» – так в свое время описала суть происходящего экс-глава НБУ Валерия Гонтарева. Благодаря ей с рынка были выведены банки Бахматюка – VAB и «Финансовая инициатива», выдавшие структурам из орбиты своего акционера, по данным Гонтаревой, около 28 млрд грн.

Но, будучи фактическим банкротом, должник не просто сохранил хорошую мину при плохой игре – ему несколько лет удавалось связывать руки оппонентам с помощью славящихся своей неподкупностью украинских судов и беспристрастностью – судебных экспертов и государственных исполнителей Министерства юстиции Украины, во главе которого находится хороший друг Бахматюка Павел Петренко. Во многом благодаря этим и другим «контраргументам»хозяину Ukrlandfarming удавалось успешно «оттягивать конец». Но, судя по последним событиям, запас прочности Бахматюка иссяк.

Так, в феврале этого года НБУ добился вердикта о взыскании с ООО «Станиславская торговая компания» Олега Бахматюка его ликеро-водочного завода в Ивано-Франковске. Разбирательства длились почти 4 года благодаря «оперативной» работе Киевского и Днепровского НИИ судебных экспертиз Министерства юстиции Украины во главе с Петренко, которые потратили годы, чтобы определить рыночную стоимость объекта площадью менее 10 тыс. кв м.

До этого в ноябре 2018 г. на малой родине Бахматюка хозяйственный суд Ивано-Франковской области удовлетворил иск VAB Банка, находящегося под управлением ФГВФЛ, к Ивано-Франковскому мясокомбинату – одному из ключевых мясоперерабатывающих активов Ukrlandfarming Бахматюка.

Суд обратил взыскание на целостный имущественный комплекс предприятия, расположенный на ул. Симона Петлюры в Ивано-Франковске, который был передан в ипотеку банку в 2012 году. В этом деле, как и во многих других, было решение о проведении судебной экспертизы по инициативе мясокомбината Бахматюка, который затем отказался ее оплачивать, но в итоге это ему сильно не помогло. Тогда же хозсуд Киевской области по иску НБУ взыскал имущественный комплекс ООО «Птицефабрика Киевская» в Пуховке (Броварской район) площадью 126 тыс. кв. м в счет уже упомянутого  долга неплатежеспособного банка Бахматюка перед НБУ.

Незадолго до этого хозсуд Черкасской области удовлетворил иск НБУ к инвестиционной компании «Агросоюз-РП» и взыскал имущественный комплекс Млиевской птицефабрики, а хозсуд Днепропетровской области по иску все того же Нацбанка взыскал имущественный комплекс Желтоводского мясопродкомбината.

Киевская и Млиевская птицефабрики официально не принадлежали Avangardco, в отличие от «Кировского». Таким образом, речь идет о новом тренде, который каким-то образом Бахматюку придется пояснять кредиторам. И вряд ли они удовлетворятся ставшими уже избитыми фразами Бахматюка о том, что «НБУ использует тактику «тысячи порезов», «отворачивается и закрывает уши», а победы Нацбанка в судах являются «пирровыми».

Еще в прошлом году Avangardco начал очередную фазу переговоров с держателями своих еврооблигаций на $200 млн, и как указывают источники, суть позиции компании сводится, как и ранее, к новой реструктуризации. О результатах очередного раунда переговоров пока нет данных, зато щедрый подарок группе Бахматюка недавно сделал Ощадбанк, подписавший 4 февраля 2019 соглашение о реструктуризации компаниям Avangardco и Ukrlandfarming почти 4,4 млрд грн долга.

Подобная поддержка не выглядит удивительной, учитывая, что во главе Ощадбанка  находится Андрей Пышный – соратник и друг министра юстиции Павла Петренко, который, как и он, входит в ближайшее окружение лидера «Народного фронта» Арсения Яценюка. И особенно это показательно на фоне слабых финпоказателей Ощадбанка, ставшего в 2018 г наименее прибыльным среди всех госбанков Украины.

Владислав Боровиков, Национальное бюро расследований Украины

Нерухомість по всій Україні, валюта, бізнес і елітні авто. Екс-глава СБУ Смешко показав свої статки

sbu7

Колишній глава Служби безпеки України Ігор Смешко, який заявив про намір балотуватися на президентських виборах, тримає на банківських рахунках $121,8 тис., 112,9 тис. євро, 9,3 тис. грн, ще $270 тис. у нього лежить готівкою.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України з посиланням на е-декларацію політика за 2017 рік, яку він подав 24 січня 2019 року на сайт НАЗК.

Згідно з офіційними даними, Смешко є власником 14 земельних ділянок загальною площею понад 7 га, житлового будинку площею 406,6 кв. м у селі Музичі під Києвом, столичної квартири на 37,7 «квадратів» та 25% квартири загальною площею 317,5 кв. м у Києві.

Крім цього, на Смешку зареєстроване незавершене будівництво двох житлових будинків на 143,7 кв. м і 510 кв. м у селі Музичі Києво-Святошинського району.

Має декларант ще одне машономісце у столиці площею 16,3 кв. м.

Його дружині Юлії належить земельні ділянки площами 551 кв. м (Фонтанка Одеська область) і 8750 кв. м (Гореничі під Києвом), 25% квартири загальною площею 317,5 кв. м у Києві, квартира площею 127,8 кв. м у смт Кореїз (Ялта), нежитлове приміщення площею 140,3 кв. м у Києві, три машиномісця у Києві.

Ще сім’я Смешко користується базою відпочинку площею 2269,1 кв.м і землею площею 12960 кв. м у селі Рибаківка Миколаївської області, яке належить фірмі дружини ТОВ «Бізнес Консалтинг Центр».

На дружину Смешка записано три автомобіля марок Lexus RX 350, 2011 року випуску, Lexus ES 250, 2016 року випуску, Nissan Almera, 2008 року випуску.

Ігор Смешко є власником ТОВ «Лагуна», яке спеціалізується на готельному бізнесу.

За 2017 рік серед доходів Смешка задекларована пенсія у розмірі 249,1 тис. грн, зарплата за сумісництвом — 12,5 тис. грн, проценти – 94,9 тис. грн.

Дохід дружини Юлії складався із доходу від відчуження рухомого майна ( крім цінних паперів та корпоративних прав) – 288,8 тис. грн і процентів — 42,9 тис. грн.

На банківських рахунках дружина Смешка зберігає $70,6 тис., 3,6 тис. євро і 5,5 тис. грн.

13 січня Ігор Смешко заявив про намір балотуватися у президенти на виборах-2019.

«Дорогі друзі, рішення, про яке Ви просили, прийнято. Почав оформлення документів для реєстрації в ЦВК кандидатом в президенти України», — зазначив Смешко на своїй сторінці у Facebook.

Нагадаємо, що у вересні 2003 року Ігоря Смешка призначив главою СБУ тодішній президент Леонід Кучма. Смешко очолював правоохоронний орган до лютого 2005 року.

«У мене є 2 бізнеси, 4 з яких в Німеччині», — як #Кличко заробив мільйони

Klichko-dibil1

 

Завдяки власній популярності київський мер Віталій Кличко заробив мільйонні чеки, повідомляє 40ka.info.

Раніше стало відомо, Кличко, який задекларував дохід за минулий рік у 5 мільйонів гривень, заробляє на продажу товарів під своїм брендом.

Згідно з даними німецького торгового реєстру, в Німеччині у сім’ї Кличків є кілька компаній. Компанія Klitschko Management Group заснована в 2007 році Віталієм і Володимиром Кличко та їх менеджером Берндом Бенте.

Фірма Klitschko Management Group GmbH пропонувала консалтингові послуги для західних фірм, які мають намір вийти на український ринок.

Серед партнерів KMG вказані найбільший комерційний телеканал Німеччини RTL, IDermapharm AG, McFIT, S. Oliver, Deutsche Telecom і Porsche.

Також, у 2016 році братом столичного мера Володимиром Кличком зареєстрована компанія KLITSCHKO Ventures GmbH. Вона відповідає за імідж бренду Кличко, а також сприяє «розвитку нових сфер діяльності та дочірніх брендів».

Основний дохід мера це використання особистого бренду.

Торгова марка «Кличко» українською, англійською та німецькою мовами задекларована, і її можна розміщувати на спортивному одязі, продуктах, побутової хімії, в кіно, на машинах, годиннику — всього близько 1000 позицій.

Відомий американський інтернет-магазин amazon.de щосили торгує футболками з брендом Кличка за ціною від €14 до €25, причому на кожній позиції написано, що це офіційна продукція.

На сайті ebay є ще й німецькі джинси «Кличко», і куртки за ціною €20-40. А в інтернет-магазині KLITSCHKO FANSHOP продають чохли для телефонів за ціною $12, спортивні шапки по $11 і спортивні костюми за $70.

За минулий рік чиновник заробив 5 140 932 гривень, з яких 4 942 422 гривень доходів від роялті. У декларації зазначено, що зарплата мера склала 186 668 гривень, подарунок у не грошовій формі від Національного олімпійського комітету — 11 630 гривень, банківські відсотки — 212 гривень.

На рахунках Кличко в «Укрсиббанку» тримає 1 014 євро, 1 265 доларів, 6017 гривень, на банківських рахунках в «Банк Кредит Дніпро» 124 431 гривень і 24 долара.

Українці оголосили бойкот насінню «SEMKI» і горішкам «Macho», — Сергій Рибалка з партії #Ляшко платить податки агресору

Lyashko-kolorad1-500x335

 

Так як сімейний cнековий бізнес нардеп від Радикальної партії Сергія Рибалки платить податки агресору, українці оголосили байкот продукції його компаній – «S. Group», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У соціальних мережах користувачі активно коментуючи факт наявності у Рибалки Липецького заводу, який виробляє аналог українських горішків «Macho» та низку інших снеків.

Дописувачі закликають українців не купувати товари «S. Group», серед яких окрім «Macho»:

насіння «SEMKI»,
горішки «Козачька слава»,
фісташки «Red», чіпси «KartoFan»,
сухарики «Snekkin» тощо.

«Той хто купує снеки від радикалів – спонсорує російську агресію, платить податки окупантам і підтримує лицемірство окремих нардепів», — зазначають користувачі соцмереж.

Імперія «Нашої ряби» проти селян. Німецькі ЗМІ шоковані масштабами курячого геноциду в Україні. Розслідування

nasha-ryaba1-500x334

 

Популярна німецька щоденна газета «Тагесцайтунг» (Die Tageszeitung, taz) відправила свого кореспондента на Вінниччину, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У той час, коли у Німеччині обговорюється можливість запровадження ще більш жорстких стандартів тваринництва, ЄС своїми кредитами сприяє масовому вирощуванню птиці в Україні. Проте селяни, які страждають від цієї діяльності, мусять виходити на протести, повідомляє щоденна газета «Тагесцайтунг». Повний переклад матеріалу видання публікує Національне бюро розслідувань України.

Бригади пана Лещенка

Граючись, Ігор Лещенко раптом повисає на турніку та підтягується 20 разів, а потім продовжує розмову, трохи віддихуючись. Турнік він встановив навпроти письмового столу у власному кабінеті на птахофабриці з вирощування бройлерів на Вінниччині. Лещенко працює тут директором.

У свій вільний час він займається важкою атлетикою, а в 2015 році став чемпіоном Європи з пауерліфтингу у вазі до 110 кілограмів. Його руки вкриті татуюваннями, на тілі кремезного чоловіка ані грама жиру. За його словами, він також займається рукопашним боєм у групі з молодими людьми.

Так само енергійно Лещенко захищає свою роботу тут, у Вінницькій області, – в серці України. Це регіон, де Петро Порошенко, олігарх та «шоколадний король», побудував свою кондитерську фабрику та заробив мільярди до того, як розпочати політичну боротьбу за пост глави держави. «Моя птахофабрика є найбільшою в Європі, – говорить Лещенко. – І вона такою залишиться». Надворі спекотний літній день, але в офісі приємна прохолодна. Бути тут директором птахофабрики означає керувати великим підприємством. Лещенко є начальником для майже 5000 співробітників. За його словами, протягом наступних кількох років потужності вирощування мають подвоїтись, у планах побудувати ще один комплекс для забою птиці. Вже зараз будують ще один виробничий комплекс – «Бригада №13». Затверджено будівництво двох інших виробничих комплексів. До складу так званої бригади входять 38 довгих пташників, пофарбованих у білий колір. У кожній з цих бригад утримується 1,5 млн бройлерів. Для порівняння: на німецькому підприємстві з відгодовування птиці в середньому утримується 21,5 тис. голів. На фабриці Лещенка щорічно забивають 110 мільйонів голів, що перевищує показники усієї Баварії та Баден-Вюртембергу, разом узятих.

Опір з боку сіл

Звідси до держав – членів ЄС постачається 27 тисяч тонн м’яса. Птахофабрика Лещенка є дочірнім підприємством агроконцерну «Миронівський хлібопродукт» (МХП) – найбільшого українського виробника м’яса птиці. Концерн належить олігарху та другу Порошенка Юрію Косюку. Він протягом багатьох років співпрацює з міжнародними фінансовими установами. За останні роки агроконцерн отримав від міжнародних банків розвитку понад півмільярда доларів, зокрема від Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку. Останній є фінансовим інструментом Європейського союзу, призначеним для підтримки політики розвитку у відносинах з країнами-партнерами.

Птиця продається не лише в Україні. Покупцями птиці МХП є Великобританія, Німеччина, Нідерланди і понад десять інших держав – членів ЄС, республіки колишнього Радянського Союзу, понад десять африканських та арабських країн, а також такі держави, як В’єтнам, Лаос та Монголія. У 2015 році МХП експортував 132 тисячі тонн птиці, з яких понад 27 тисяч тонн – до країн Європейського союзу. Таким чином, поставки до ЄС збільшились на 65%  порівняно з показниками попереднього року.

Ще у 2008 році в Україні існував дефіцит м’яса. Як наслідок – розпочалася індустріалізація виробництва птиці. Курка – це дешевий білок, масове виробництво якого не потребує великих зусиль. Лише кілька агрохолдингів встояли в конкурентній боротьбі, перш за все МХП (торгова марка «Наша ряба»). У 2009 році підприємство ще користувалося підтримкою місцевого населення. Люди сподівались на багатотисячні нові робочі місця, вірили обіцянкам щодо покращення стану доріг та інших інфраструктурних об’єктів. Багато хто передав концерну в оренду свою землю за 210 євро за гектар на рік або за одноразову виплату в розмірі 5000 євро за гектар на 49 років.

У населених пунктах, таких як село Оляниця (Тростянецький район Вінницької області) з населенням 1300 жителів, люди з часом зрозуміли, як це на них вплинуло.

Пенсіонерка Людмила Вдовиченко сидить у своєму кухонному фартуху, вкритому квітами, на лавці в її саду під полуденним сонцем. Перед входом до її маленької хатини в Оляниці посаджені троянди, поруч город. Над парканом у задній частині земельної ділянки височіє дах сільського туалету, пофарбований у блакитний колір. Людмила Вдовиченко пропонує яблука із власного саду та качани кукурудзи. У сусідньому саду бігають і кричать кури.

Проте сільську ідилію щохвилини порушують потужні вантажівки. Вони проїжджають вузькою крихкою асфальтованою вулицею села просто перед воротами до саду Вдовиченко та щоразу на мить заглушають розмову. Ці вантажівки відкриті, призначені для перевезення худоби. Кожна з них містить вісім ярусів, щільно заповнених курками, це добре видно навіть з лавки на подвір’ї Людмили Вдовиченко. Коли вантажівки їдуть у зворотному напряму, вони вже пусті.

«Ми тут живемо в епіцентрі аграрної промисловості», – скаржиться Людмила Вдовиченко. Вже зараз перед її селом стоять два комплекси для вирощування птахів, в яких утримується три мільйони курей. Невдовзі їхня кількість має подвоїтися.

Те, що для поважного директора птахофабрики означає комерційний успіх, для Людмили Вдовиченко означає сморід. На додачу до інших проблем.

Бізнес на курках

Споживання пташиного м’яса із розрахунку на душу населення зростає як у Німеччині, так і в усьому світі. Німець за рік з’їдає у середньому 19,6 кг м’яса птиці.

Найбільшою птахофабрикою Європи є Вінницька птахофабрика у Центральній Україні. За рік вона виробляє 440 000 тонн пташиного м’яса. Фабрика є дочірнім підприємством агроконцерну МХП, який належить мільярдеру Юрію Косюку – бізнес-партнеру президента Порошенка. Кредитор: діяльність підприємства в Україні фінансується Європейським союзом за допомогою кредитів, які надаються банками розвитку. МХП отримав 246 млн доларів США від Європейського банку реконструкції та розвитку і 82 млн доларів США від Європейського інвестиційного банку.

Залежно від напрямку вітру сморід у місцевих селах то посилюється, то слабшає. «Ми тут оточені птахофабриками, тому напрям вітру не відіграє великої ролі», – пояснює Вдовиченко. Людмила приносить з кухні повну сумку документів. Як безпартійна в райраді вона входить до фракції «Блок Петра Порошенка». Окрім того, вона є головою громадської організації, яка називається Комітетом порятунку села Оляниця. З пом’ятої сумки, яка колись була блакитного кольору, вона дістає копії підписаних листів організованого нею збору підписів проти подальшої розбудови птахофабрик.

Вона зберігає там також документи щодо підвищеного забруднення води в її селі нітратами та іншими отруйними речовинами. У сумці лежить запрошення на інформаційний захід, організований місцевою владою та птахофабрикою, на якому вони рекламували розбудову комплексів.

Жителі села блокують під’їзні дороги

У 2010 році люди в селі Людмили Вдовиченко під її керівництвом вперше протестували проти проведення будівельних робіт. Тоді також було засновано комітет порятунку села. Один рік потому жителі написали відкритого листа на адресу тодішнього президента Януковича, в якому вони вимагали провести відриті слухання щодо впливу птахофабрики на довкілля. Потім вони вдались до інших заходів: у 2012 році в Оляниці вперше блокуються транзитні дороги. Жителі вимагають побудувати об’їзний шлях, обмежити швидкість руху до 20 кілометрів на годину, відшкодувати збитки через тріщини у будинках, які виникли внаслідок інтенсивного транспортного руху. В листопаді 2015 року жителі сусіднього села на знак протесту проти запланованої розбудови птахофабрики протягом трьох днів блокували під’їзні шляхи до комплексів вирощування птиці.

Однак протест раптом призвів до зовсім неочікуваних наслідків: у 2015-му та 2016 роках чотирьох протестувальників проти розбудови птахофабрик так сильно побили, що їх довелося госпіталізувати. Ще двох активістів було терміново призвано до війська й відправлено на фронт. Улітку цього року Юрій Урбанський, голова всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України», звернувся до міністра внутрішніх справ України. Він повідомив про зростання насилля проти противників птахофабрик. Урбанський звернувся з проханням поставити розслідування справи про останні напади на активістів на контроль міністра внутрішніх справ. Екологічні активісти шукають жителів сіл, які постраждали через комплекси вирощування птиці, пропонують їм консультації і правову допомогу.

Спільно з Міжнародною мережею НУО ЦСЄ «Бенквоч», громадською організацією, яка стежить за діяльністю банків, «Національний екологічний центр України» критикує фінансування масового вирощування птиці європейськими банками, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку і Європейський інвестиційний банк. За словами критично налаштованих активістів, краще б банки витратили півмільярда доларів на інші проекти. Наприклад, на підтримку малого та середнього бізнесу в галузі органічного сільського господарства або туризму.

«Європейський банк реконструкції та розвитку заявляє, що він фінансує лише ті проекти, які сприяють сталому розвитку, розвитку демократії і малого та середнього бізнесу. Мені здається, що фінансування українського сільськогосподарського гіганта МХП не відповідає цим трьом критеріям», – говорить Фіданка Бачева Мак-Грат, Міжнародна мережа НУО ЦСЄ «Бенквоч».

Європейський банк реконструкції та розвитку відкидає цю критику. Підприємство пройшло відповідну перевірку і було отримано висновок про те, що МХП працює за екологічними стандартами ЄС, заявив Жиль Меттеталь (Gilles Mettetal), директор банку з питань сільського господарства. «Ми вважаємо, що ця компанія була спроможна побудувати дуже ефективне та конкурентоспроможне виробництво пташиного м’яса і водночас вона відповідає високим стандартам. Як наслідок – вона приносить країні експортні доходи, обсяг яких зростає, створює значну кількість робочих місць». Україні, за словами Меттеталя, необхідні такі компанії, як МХП.

Екологічні активісти з Києва, Лондона та Брюсселя у кредитах європейських банків перш за все бачать інструмент тиску. Такі активісти, як Людмила Вдовиченко, на місцях у першу чергу бачать місцевого олігарха, який за допомогою птахофабрики стає ще заможнішим. Вони бачать купи посліду, що викидається поруч із полями кукурудзи, та мертвих курок на узбіччі, яких загубили вантажівки без номерів.

Найбільше Людмила Вдовиченко та її сусіди стурбовані якістю води. У селах навколо Ладижина немає централізованого водопостачання. Той, хто не має у своєму дворі власного колодязя, бере воду з колодязя на протилежному боці вулиці. Сусідка Людмили Вдовиченко скаржиться, що рівень води в її колодязі знижується протягом уже кількох років. Вона вказує на одну з великих куп курячого посліду неподалік від її хати перед в’їздом до села. Сусідка прикриває свій ніс. Деякі з цих куп лежать на бетонній підлозі, їх обнесено муром у метр заввишки. Це не захищає від потрапляння небезпечних речовин до ґрунту. Після кожного дощу вода тут стає непридатною для споживання.

Ми запрошуємо всіх охочих відвідати очисні споруди підприємства, говорить директор фабрики у своєму кабінеті з турніком. Ніхто нічого не приховує, навпаки. Лещенко пояснює, що від того часу, як курчата з’являються на світ і до їх забою на птахофабриці минає, як правило, 41 день. Проте є покупці з Азії, які віддають перевагу більш молодим курчатам. «Таких курчат ми забиваємо вже через 30 днів», – говорить він (його перехрещені долоні роблять красномовний жест).

Фабрика Лещенка має власних екологів, які відповідають за екологічні питання. Їх було навіть підвищено за перевиконання екологічних норм,  говорить директор.

Валерій Король, головний еколог фабрики, з гордістю веде відвідувачів подивитися на очисні споруди підприємства. Все повністю автоматизовано, на кожній зміні задіяна лише одна особа. «Споруда відповідає найсучаснішім європейськім стандартам», – розповідає головний еколог та вказує на риб, які плещуться у відстійнику.

Щомісяця незалежна лабораторія у Києві бере проби ґрунтових вод, каже Король. Керівник київської лабораторії у телефонній розмові підтверджує, що вона не залежить від птахофабрики у Вінниці. Проте лабораторія фінансується МХП, материнським концерном, тобто самим агрогігантом.

Крім того, далеко не всі забруднюючі речовини потрапляють до очисних споруд. Очищуються лише стічні води бійні, інкубатора та установок з виробництва комбікормів, стверджує головний еколог Король. Стічні води цехів з вирощування певний час утримуються у відстійних резервуарах, а потім зливаються на поля. Що відбувається з осадом, він сказати не може.

За оцінками місцевих екологічних активістів, Вінницька птахофабрика щорічно викидає у повітря 8400 тонн парникового газу метану. Крім того, вона продукує 250 000 тонн оксиду вуглецю та майже 100 тонн аміаку.

Людмила Вдовиченко йде на інший бік села. Там на неї вже чекають. «Подивіться на мої ноги, на мій живіт. Повсюди плями, висипання. Таких алергічних реакцій у мене раніше не було», – скаржиться жінка похилого віку. Її погляд спрямований на пофарбовані у білий колір пташники на відстані 300 метрів від села. Раніше онуки часто приїздили з Києва подихати сільським свіжим повітрям, каже вона. Зараз жінка їздить до Києва, щоб відпочити.

Текст – Бернгард Клазен (Bernhard Clasen), газета «Тагесцайтунг», Національне бюро розслідувань України

Андрей Веревский. История успеха бывшего регионала и БЮТовца. Расследование

Verevskyi-Andryi3-768x515

 

Одним из самых скрытных и таинственных украинских олигархов является сооснователь крупнейшего аграрного холдинга Украины «Кернел» и бывший народный депутат четырех созывов Андрей Веревский. Он практически не появляется в Украине, руководя бизнесом из Швейцарии. Пробыв народным депутатом более 10 лет, он сумел при этом создать успешный бизнес, лоббированием которого и занимался в Верховной Раде. Его отправили с поста нардепа перед началом революции в Украине. По сути, она его никак и не коснулась – Веревский продолжает «делать деньги» на аграрном потенциале нашей страны.

«Юный аграрий»

Родился Андрей Михайлович в 1974 году в Полтаве. Высшее образование пытался получить в Полтавском инженерно-строительном институте, однако не сложилось – пошел работать. Кроме этого, учился в Оксфордском колледже, а также окончил в 2001 году Национальный аграрный университет. Своим стартовым капиталом обязан своему отцу – Михаилу Веревскому, крупному предпринимателю и владельцу нескольких предприятий, связанных с аграрным сектором. Примечательно, что Михаил Иванович долгое время находился под протекцией руководителя социалистической партии Александра Мороза, и даже был главой его предвыборного штаба на выборах 1998 года. Эти политические связи отлично помогали Веревскому-старшему в ведении бизнеса. Да и на Андрее Веревском это тоже отразилось, ведь никак иначе его стремительную карьеру объяснить невозможно. 19-летнего юношу, проучившегося в институте всего год, сразу же назначили на руководящий пост в Полтавское отделение государственной компании «Хлеб Украины» (занималась закупкой и хранением зерна по госзаказу). Там он проработал почти 5 лет, параллельно занимаясь строительством собственной бизнес-империи.

В 1998 году Андрей Михайлович занял пост заместителя генерального директора фирмы «Зерноэкспорт», а еще через год стал заместителем директора по коммерческим вопросам предприятия «Трансагроинвест». В 2002 году, перед приходом в большую политику, был председателем наблюдательного совета завода «Соняшник», который он по-хитрому «отжал» еще в 2000-году

«Отжим» завода «Соняшник»

В мае 2000 года банк «Аваль» неожиданно отказался продлить с заводом «Соняшник» договор о предоставлении финансовых средств, и потребовало вернуть кредит суммой в 5 млн грн. В перекредитовании заводу отказали. Но тут, как принц на белом коне, появился Андрей Веревский с предложением погасить долги предприятия в обмен на 40% его акций. Руководство, немного поразмыслив, согласилось, однако позже выяснилось, что помимо этих 40% у Веревского сосредоточены еще 11% акций, что давало ему контрольный пакет над всем предприятием. Поднялся скандал, и Андрею Михайловичу пришлось продать «лишние» акции руководству «Соняшника». А еще через пару дней те же акции он передал в залог в «Укрсоцбанк», с целью получить кредит на три месяца. Примечательно, что сумма этого кредита была в 9 раз меньше стоимости заложенных акций. Увидев возможность получить прибыль, руководство «Укрсоцбанка» заблокировало эти акции, оставив их «новых» владельцев ни с чем. В это же время Веревский выдвинул требования к руководству завода: полная смена руководства и получение полного контроля над ним. Андрей Михайлович привел на пост директора завода Викторию Матковскую, жену тогдашнего главы налоговой администрации Полтавы.

В это же время (конечно же, чисто случайно) распределением активов «Соняшника» заинтересовались правоохранители, интересы которых (опять же случайно) совпадали с финансовыми планами Андрея Михайловича. Тогда же начались бесконечные проверки деятельности завода, о результатах которых руководство не извещали. В дело даже включилась Генпрокуратура Украины, за действиями которой отчетливо было видно руку Веревского, ведь после каждой из очередных проверок он приходил к сопротивлявшимся руководителям и убеждал их в том, что пока они не передадут ему контрольный пакет акций – прокуратура не отстанет. Предлагал «по-дружески» решить все их проблемы одним телефонным звонком. И, как мы можем наблюдать сегодня, они таки сдались, а Андрей Михайлович получил под свой контроль еще одно предприятие.

Механизм ограбления Полтавской области, который использует Веревский (по информации издания «Зеркало недели»):

Verevskyi-Andryi-mehanizm1

Политик-перебежчик

Андрей Веревский быстро усвоил, что политика отлично помогает решать вопросы бизнеса, и поэтому в 2002 году пошел на выборы как самовыдвиженец от 146 избирательного округа (Полтавская область). Став народным депутатом, Андрей Михайлович прошел через все партийные «постели», начиная с «Единой Украины» Леонида Кучмы, побывав в «Регионах Украины», в Блоке Юлии Тимошенко, и заканчивая «Партией регионов». То, что звание народного депутата приносит огромную пользу для бизнеса, Веревский ощутил во время финансового кризиса в 2008 году, когда парламент во главе с Юлией Тимошенко ввел квоты на экспорт масла. Несмотря на запреты, фирмы Веревского продолжали экспортировать свою продукцию, да еще и нарастили объемы. А конкурентам в этой ситуации оставалось только кусать локти.

Параллельно с политической карьерой развивался и бизнес Андрея Веревского. В 2004 году, консолидировав все свои активы, он создал Kernel Holdings S.A., в который вошли элеваторы, зерновые терминалы, маслоэкстракционные заводы и хлебокомбинаты. С каждым годом компания «Кернел» становилась все прочнее, а ее прибыль вырастала на глазах. Со временем она стала лидером на украинском рынке подсолнечного масла (Торговые марки «Чумак», «Щедрый дар», «Стожар»).

Одно из немногих публичных выступлений Андрея Веревского:

Со временем Андрей Михайлович понял, что власть в стране скоро поменяется, и вышел из Блока Юлии Тимошенко, вступив в «Партию регионов». И как раз вовремя, ведь те, придя к власти, тоже ввели квоты на продажу зерна за границу. Молниеносное решение Веревского «сменить политические взгляды» принесло ему возможность работать «мимо» этих квот.

Выгнали из Рады «за прогулы»

Весной 2013 года Высший административный суд постановил отобрать у него депутатский мандат, тем самым удовлетворив иск тогдашнего спикера парламента Владимира Рыбака. По официальной версии, Андрей Веревский нарушил закон «О статусе народного депутата», совмещая работу в комитете по земельным вопросам с руководящим постом в холдинге «Кернел». Предполагалось, что он использовал выборную должность в своих интересах. По другой, неофициальной версии, таким образом, регионалы показательно пытались укрепить дисциплину в своих рядах, чтобы члены фракции не прогуливали заседание (Веревский был самым ярым прогульщиком, ведь он фактически жил в Швейцарии, руководя бизнесом оттуда). На самом же деле, Андрей Михайлович хотел расширять свой бизнес, взяв для этого в Европе кредит. Беда в том, что украинским политикам там не очень доверяют, проверяя практически каждый доллар, который они получают или отдают. Фактически, его поставили перед выбором: либо отказаться от мандата и получить кредит, либо остаться нардепом, но не получить необходимый ему кредит. Для него, как для бизнесмена-политика, а не политика-бизнесмена выбор был очевидным.

За время четырех созывов, в которых его избирали народным депутатом, ему удалось взять под свой контроль фактически все элеваторы в Полтавской области. И, по сути, он стал «зерновым» монополистом Украины, ведь лишь у него было право на хранение зерна, он владел правом на первоочередную отгрузку и его бесплатное хранение. Ко всему этому еще следует добавить возможность получить любой банковский кредит под залог элеваторов, которыми он владел, а также дружбу с руководителями области и дирекцией «Укрсоцбанка».

Андрей Веревский – один из умнейших бизнесменов, который создал вокруг себя таинственный ореол успешнейшего аграрного бизнесмена современности.

Дмитрий Самофалов, Национальное бюро расследований Украины

Ukrlandfarming домовився із експортно-імпортним агентством США про реструктуризацію кредиту, – Бахматюк

Bahmatuk-4

 

Найбільший в Євразії агрохолдинг Ukrlandfarming домовився із  експортно-імпортним агентством США про реструктуризацію заборгованості за кредитом на суму майже $60 млн. терміном на 8 років.

Про це заявив голова Ради директорів Ukrlandfarming та основний акціонер холдингу (95% акцій) Олег Бахматюк, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Ukrlandfarming продовжує політику відкритості та прозорості у відносинах із кредиторами та інвесторами.  Наші плани фінансового оздоровлення та відновлення стійкого зростання є зазвичай консервативними і враховують не лише поточні, але й потенційні ризики для подальшого розвитку бізнесу. Це дозволяє нам успішно завершувати переговори про реструктуризацію боргових зобов’язань, а відтак зберігати виробничі потужності, робочі місця і потенціал для відновлення», — відзначив Олег Бахматюк.

«На черзі підписання угоди про реструктуризацію кредиту на суму 90 млн. доларів із експортно-імпортним агентством Канади, всі процедурні моменти вже узгоджено. На завершальній стадії  перемовини із європейськими експортно-імпортними агентствами   До кінця червня загальна сума реструктуризованого боргу сягне 1 млрд. 300 млн. доларів», — додав бізнесмен.

Раніше компанія вже досягла домовленостей про реструктуризацію залишку заборгованості за синдикованим кредитом Deutsche Bank та Sberbank на суму понад $200 млн., а також отримала згоду майже 100 % інвесторів єврооблігації компанії на суму $500 млн. під відсоткову ставку 2,5% річних зі строком погашення у березні 2018 року відстрочку платежів за купоном.

Юрій Луценко веде спільний бізнес зі скандальним екс-регіоналом Володимиром Зубиком. Розслідування

Lucenko-rigi1

 

Стало відомо, що у Юрія Луценка є свої інтереси в бізнесі — мова йде про комерційну нерухомість та телекомунікації.

У біографії лідера фракції БПП та президентського кума цікавий епізод — партнерство з Володимиром Зубиком, екс-регіоналом та представником депутатської групи «Відродження».

Про це пише видання «Новое время», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Зазначається, що у Луценка є свої інтереси в бізнесі — мова йде про комерційну нерухомість та телекомунікації. Компанія «Українські новітні телекомунікації» (УНТК) — давній актив сім’ї Луценка. Заснована в 2005-му, сьогодні ця структура обіцяє підключити клієнтів до інтернету, налаштувати телебачення, відеоспостереження або надати «красивий» номер. Ще в 2006-му, під час його перебування на посаді міністра внутрішніх справ, МВС вимагав від своїх підрозділів перейти на телефонні тарифні плани УНТК.

Зпочатку власником УНТК значився Степан Нарембик, батько Ірини Луценко. Потім власність над активом перейшла до самої дружини лідера фракції БПП. Зараз кінцевим бенефіціаром компанії є Валерій Кулаков — помічник на громадських засадах народного депутата Зубика.

Кулаков працював з регіоналом Зубиком в численних будівельних проектах і скандально відомій компанії «Лівела». Ця фірма, що мала ексклюзивне право на ввезення нафтопродуктів без податків і зборів, діяла на ринку в 2004—2010 роках. Формально «прокладкою» управляли помічники нардепа, але численні журналістські розслідування, в тому числі Української правди, довели — «Лівелу» контролював саме Зубик.

Вітчизняні трейдери закуповували нафтопродукти, наприклад, в Литві, потім продавали їх перед перетином українського кордону «Лівелі». Та розмитнювала паливо за «пільговим тарифом» і продавала його назад трейдерам, беручи при цьому комісію на рівні 70% від заощаджених податків — до $250 на тонні бензину.

Луценко каже, що його родина не має відношення до УНТК з 2012 року, коли його дружина продала цей бізнес.

«Покупець компанії не мав ніякого відношення до Володимира Зубика,— стверджує політик.— В останній раз спілкувався з ним минулої осені в стінах парламенту». У самій УНТК кажуть, що нинішній власник з’явився в капіталі компанії в 2015-му.

«Новое время» пише, що інформація з держреєстрів показує: керівництво компанією не змінилося. Це дозволяє ЗМІ стверджувати, що сім’я Луценка продовжує контролювати актив разом з Зубиком.

Так, у реєстрі юридичних осіб зазначено, що директором УНТК досі числиться Євген Терещенко, який керує компанією з 2011-го, коли їй володіла сім’я глави президентської фракції. Ще кілька тижнів тому, згідно з даними того ж реєстру, право підпису в УНТК також мав близький до сім’ї Луценко Віталій Морозюк. Проте незабаром після того, як «Новое время» зацікавилося цією темою, його ім’я зникло з реєстру.

В 2014 году газодобывающие фирмы Авакова недоплатили налогов в госбюджет 98,2 млн грн. Коррупционные схемы. Расследование

avakov-shema1

 

http://nv.ua/publications/kak-razvivaetsja-biznes-i-drugie-vnutrennie-dela-glavy-mvd-arsena-avakova-91824.html?utm_source=facebook&utm_medium=page&utm_campaign=our_pages

Арсен Аваков, оказавшись в кресле главы МВД, не только сумел вернуть все утраченные ранее бизнес-активы, но и посредством семьи активно зарабатывает на добыче газа, занижая его стоимость и “оптимизируя” налоги
У министра внутренних дел Арсена Авакова есть безобидное хобби: он коллекционирует рисунки земляка — харьковского авангардиста Василия Ермилова. В коллекции главы МВД их уже несколько. Цена каждого может достигать $15 тыс. И это еще недорого: полноценные полотна этого живописца стоят по сотне тысяч долларов. Не исключено, что в ближайшем будущем министр раскошелится и на подобные приобретения — проблем с деньгами у него нет.

Аваков пришел в политику из газового бизнеса, где процветают высокая маржа, политическая коррупция и различные схемы уходов от налогов. Формально сам министр ничем подобным не занимается — но у него есть жена и сын, на которых и оформлены все многочисленные активы главы МВД.

Дела у семейной бизнес-группы идут неплохо — она не только вернула себе все утраченные во времена Виктора Януковича активы, но и отлично работает на ниве налоговой “оптимизации”: за один лишь 2014 год, по данным Национального бюро расследований Украины, близкие к Авакову газодобывающие фирмы недоплатили в госбюджет 98,2 млн грн.

Аромат газа

Ядро бизнеса Аваковых — группа Инвестор, центральный офис которой расположен в пафосном трехэтажном особняке с лепниной в самом центре Харькова. По состоянию на 2013 год Инна Авакова, жена министра, а также его сын Александр были совладельцами данной фирмы. В реестре юридических лиц Инна Авакова до сих пор значится мажоритарным собственником этой компании. Сам же министр заявлял, что активы, принадлежащие ему до прихода на госслужбу, переписаны на сына.

В Инвестор входит компания Энергия-95, которая владеет лицензиями на добычу газа на Денисовском и Марьинском месторождениях в Харьковской области.

Чтобы оценить перспективы заработка на Марьинском месторождении, достаточно сказать, что в 2011 году Энергия-95 заложила в виде обеспечения под обязательства связанных с Аваковым фирм еще не добытый газ с Марьинского на сумму 1 млрд грн. А гривня тогда была существенно дороже нынешней, учитывая ее девальвацию в 2014–2015 годах.

На Денисовском месторождении газодобытчики действуют по традиционной для этой сферы схеме совместной деятельности: Энергия-95 владеет лицензией, на ее партнера — компанию Денисовское — оформлена часть объектов и трубопроводы, а еще одна фирма — Гравелит-21 — занимается продажей добытого газа. Все эти структуры входят в аваковскую группу Инвестор.

В 2014‑м из денисовских недр группа извлекла 171,8 млн куб. м газа. Добывшая примерно столько же в тот период компания мультимиллионера Вадима Новинского Укргазвыдобуток отчиталась о том, что получила на этом более 300 млн грн чистой прибыли. Однако добытчики, работающие на Денисовском месторождении, показали доход в 313,7 млн грн, из которых на прибыль пришлось всего 11 млн грн.

Причиной стали якобы демпинговые цены, по которым денисовский газ отправился на рынок. Все добытое в 2014‑м партнеры продали за 313,7 млн грн, то есть из расчета около 1,8 тыс. грн за тыс/ куб. м. При этом средняя рыночная цена 1 тыс. кубов составляла на тот момент не менее 4 тыс. грн. В результате добытчики недополучили более 373 млн грн. Учитывая средний курс доллара в 2014‑м на уровне 11,9 грн / $1, речь идет примерно о $31 млн.

Виктория Войцицкая, нардеп из фракции Самопоміч, считает, что в случаях с Денисовским месторождением использовалась одна из самых эффективных и распространенных схем по уменьшению налогообложения — создание совместной деятельности. В ней одному из участников вменяют в обязанность реализовывать продукцию по “оптимальным” ценам, которые в большинстве случаев значительно ниже рыночных. За счет этого уменьшаются отчисления налога на прибыль в бюджет.

В случае с Денисовским месторождением компании-посредники скупили весь крайне дешевый энергоноситель. Конечных выгодополучателей проследить невозможно, но разница между ценой закупки и рыночной ценой продажи в подобных схемах, по словам экспертов, достается добытчикам. А посредники получают свой откат.

Госбюджет при этом недополучил 18 % налога на прибыль и взимаемые при выведении прибыли из оборота 5 % налога на дивиденды физических лиц. Для ситуации с Денисовским месторождением эти потери бюджета составили 82,5 млн грн.

Павел Демчук, эксперт аудиторской компании E&Y, полагает, что в этой схеме компании-посредники действуют как конвертационные центры, которые помогают обналичить деньги. Не исключено, что за ними стоят офшорные структуры, которые работают в режиме низких налогов. Если офшоры используются в схеме, то есть большие шансы, что это так или иначе является нарушением украинского законодательства, отмечает эксперт. “Но есть одно но,— говорит Демчук.— Налоговая ходит в гости не к тем, кто при власти, а туда, где можно поживиться”. Сомнительные схемы вокруг газа Денисовского месторождения фискальные органы не заинтересовали.

Фейсбук-министр, как в шутку называют Авакова за его пристрастие к социальным сетям, освещающий на своей странице любые мало-мальски важные события, на просьбу журналистов прокомментировать миллионные “оптимизации” не отреагировал. А пресс-служба подчиненного ему ведомства стала отрицать связь министра и его родственников с бизнесом.

Партнерские отношения

История с Денисовским месторождением в том же 2014‑м повторилась на другом газоносном участке Харьковщины — Сахалинском, крупнейшем по запасам в Украине. С ним связан Игорь Котвицкий, бывший водитель Авакова и его многолетний бизнес-партнер, народный депутат от премьерской фракции Народный фронт (НФ).

Котвицкий до своего депутатства был вице-президентом аваковской фирмы Инвестор, а сейчас остается в ней миноритарным собственником.

Принадлежащая Котвицкому компания Сахалинское работает на Сахалинском месторождении по схеме совместной деятельности с Укрнефтебурением Игоря Коломойского и фирмой Голден Деррик российского бизнесмена Павла Фукса.

Добытые в 2014‑м 35,9 млн куб. м газа партнеры продали за 72,5 млн грн, то есть по цене 2 тыс. грн за 1 тыс. куб. м. В итоге недополучили более 71 млн грн дохода, или $6 млн. А госбюджет недосчитался 15,7 млн грн налогов. Схема напоминает ту, которая была использована на Денисовском месторождении.

В итоге по двум месторождениям — Денисовскому и Сахалинскому — речь идет о выводе из‑под фискальной нагрузки более $37 млн. “По “случайному совпадению” практически такую же сумму Игорь Котвицкий вывел в Панаму летом 2015 года”,— делится своими наблюдениями Войцицкая.

Речь идет о переводе Котвицким из страны $40 млн на счета офшорной фирмы в Панаме. Историю осенью 2015‑го обнародовал депутат Сергей Лещенко, назвав эту операцию незаконной. По его данным, для этой проводки партнер Авакова использовал государственный Ощадбанк, которым руководит Андрей Пышный, соратник премьера Арсения Яценюка. В банке должны были проверить происхождение этих средств, поскольку их владелец является народным депутатом. Кроме того, Котвицкий даже не указал данную сумму в своей декларации.

avakov-shema2

Истории с месторождениями роднит не только одинаковая схема работы и прямые бизнес-связи Авакова и Котвицкого, но и еще один персонаж. Речь идет о некой Анне Мурашовой, девушке с внешностью светской львицы. Она является основательницей торгующей денисовским газом компании Гравелит-21. На странице Мурашовой в Фейсбуке можно найти не только множество персональных снимков из Турции и Франции, но и совместные фото в обнимку как с сыном Авакова Александром, так и с Котвицким. Кроме того, отец Мурашовой числится помощником этого нардепа.

avakov-murashova-kotvitskyi1-500x270

 

Особенности службы

Министерское кресло благотворно повлияло на бизнес Аваковых. Родственникам главы МВД удалось вернуть отобранные во времена Виктора Януковича многочисленные семейные активы. При этом множеству других пострадавших тогда предпринимателей, а также государству Украина, утратившему при предыдущей власти ряд ключевых объектов, сделать подобное не удалось.

Кроме того, сам Аваков обзавелся серьезной группой вооруженной поддержки — с его помощью при МВД создали батальон Азов, впоследствии ставший полком. Этим подразделением руководит еще один харьковчанин — депутат-мажоритарщик Андрей Билецкий. 
Азову повезло не только стать единственным подразделением подобного рода при МВД. Тренировочный лагерь полка, например, находится на территории экскаваторного завода Атек в Киеве. При этом собственники предприятия считают его размещение там незаконным.

Просьбу о комментарии по поводу Азова глава МВД тоже проигнорировал.

Оставляет без внимания министр и вещи посерьезней. Политолог Евгений Магда считает, что обвинений в адрес Котвицкого, партнера Авакова, в цивилизованном мире было бы достаточно для ухода министра в отставку. “Но Аваков туда не собирается, более того — шантажирует общественность беспрецедентным кризисом в случае его увольнения”,— указывает аналитик.

Пока что спровоцировать главу МВД хоть на какой‑то ответ по обвинениям в коррупции сумел лишь Михаил Саакашвили, губернатор Одесской области. Перепалка чиновников на совещании в присутствии президента Петра Порошенко, случившаяся в конце 2015‑го, закончилась тем, что Аваков бросил в оппонента стакан с водой и начал сыпать ругательствами в его адрес.

Впрочем, сам по себе Аваков — отнюдь не уникальное явление для Украины, а лишь плод многолетнего игнорирования в стране проблемы разделения власти и бизнеса. “Аваков — просто один из примеров. И их, увы, много”,— заключает политический эксперт Виктория Подгорная.

Милицейский хеппи-энд

Аваков заработал первые серьезные деньги, основав в 1990‑м в Харькове компанию Инвестор и скупая через нее приватизационные сертификаты. К 2010 году, когда к власти в стране пришел Виктор Янукович, а в Харькове — оппонент Авакова Геннадий Кернес, будущий глава МВД владел энергетическими компаниями, недвижимостью, банком Базис, сетью супермаркетов Восторг, Салтовским хлебозаводом и некоторыми другими активами. В 2011‑м все это хозяйство в рейтинге журнала Фокус оценили в $283 млн.

Под давлением предыдущих властей Аваков вынужденно распрощался со своим бизнесом. В 2011 году в собственность Харькова вернули ТЭЦ-3, а в следующем будущий министр продал газодобывающую компанию Энергия-95, сеть Восторг и Салтовский хлебозавод. Тогда же Нацбанк отобрал лицензию у Базиса, куда Аваков, будучи губернатором Харьковской области, перевел счета госкомпании Турбоатом, местного промышленного гиганта. Кроме того, в 2012‑м городские власти вернули себе отель Киевский, который ранее за 35,5 млн грн приобрела близкая к Авакову фирма, и впоследствии снесли его.

“Решение о продаже активов было принято в результате обсуждения всеми партнерами. Мы четко понимали, что независимые от власти политические взгляды делают бизнес в нашей стране при нынешнем режиме уязвимым, практически невозможным”,— прокомментировал тогда Аваков происходящее в интервью своему интернет-изданию Главное.

Ему самому пришлось скрываться от возможного ареста в Италии, где у будущего министра также был бизнес. Уехать за рубеж его заставили обвинения в незаконном отчуждении 700 га земли в Харьковской области.

Все изменила Революция достоинства. Постоянный гость майдановской сцены, активный блогер Украинской правды и не менее активный голос в социальной сети Фейсбук возглавил министерство, доверие к которому у общества было, как выражаются финансисты, на историческом минимуме.

Аваков взялся за «реформы». Однако эта напряженная работа не помешала другой деятельности: в 2014–2015 годах семья главы МВД вернула практически все, что потеряла во времена Януковича.

avakov-shema3

 

Через суд компания Инвестор признала незаконной отмену лицензии банка Базис, министр вернул Энергию-95 и деньги за отель Киевский, который к тому времени уже снесли. Мэр Харькова Кернес в августе 2014‑го заявил, что Аваков пытается вновь завладеть ТЭЦ-3. А осенью того же года гендиректором Салтовского хлебозавода стал Андрей Перееденко, партнер Авакова по Инвестору.

Иван Верстюк, Национальное бюро расследований Украины

Як родина голови МВС Арсена Авакова заробляє на газі та ухиляється від сплати податків. Розслідування

Avakov-Arsen13-500x333

 

Арсен Аваков в кріслі очільника МВС не тільки зумів повернути всі втрачені раніше бізнес-активи, але й за допомогою сім’ї активно заробляє на видобутку газу, занижуючи його вартість і «оптимізуючи» податки, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У міністра внутрішніх справ Арсена Авакова є невинне хобі: він колекціонує малюнки земляка — харківського авангардиста Василя Єрмілова. У колекції голови МВС їх вже кілька. Ціна кожного може досягати $15 тис. І це ще недорого: повноцінні полотна цього живописця коштують сотні тисяч доларів. Не виключено, що в найближчому майбутньому міністр розщедриться і на подібні придбання — проблем з грошима у нього немає.

Аваков прийшов у політику з газового бізнесу, де процвітають висока маржа, політична корупція і різні схеми ухилення від податків. Формально сам міністр нічим подібним не займається — але у нього є дружина і син, на яких і оформлені всі численні активи очільника МВС.

Справи у сімейної бізнес-групи йдуть непогано — вона не тільки повернула собі всі втрачені за часів Віктора Януковича активи, але й відмінно працює на ниві податкової «оптимізації»: за один лише 2014 рік, за даними НБРУ, близькі до Авакова газовидобувні фірми недоплатили до держбюджету 98,2 млн грн.

Ядро бізнесу Авакових — група Інвестор, центральний офіс якої розташований у пафосному триповерховому маєтку з ліпниною у самому центрі Харкова. Станом на 2013 рік Інна Авакова, дружина міністра, а також його син Олександр були співвласниками цієї фірми. У реєстрі юридичних осіб Інна Авакова досі значиться мажоритарним власником цієї компанії. Сам же міністр заявляв, що активи, які належали йому до приходу на держслужбу, переписані на сина.

У Інвестор входить компанія Енергія-95, яка володіє ліцензіями на видобуток газу на Денисовському і Мар’їнському родовищах в Харківській області.

Щоб оцінити перспективи заробітку на Мар’їнському родовищі, досить сказати, що в 2011 році Енергія-95 заклала у вигляді забезпечення під зобов’язання пов’язаних з Аваковим фірм ще не видобутий газ з Мар’їнського на суму 1 млрд грн. А гривня тоді була істотно дорожчою нинішньої, враховуючи її девальвацію в 2014—2015 роках.

На Денисовському родовищі газодобувачі діють за традиційною для цієї сфери схемою спільної діяльності: Енергія-95 володіє ліцензією, на її партнера — компанію Денисовське — оформлена частина об’єктів і трубопроводи, а ще одна фірма — Гравеліт-21 — займається продажем видобутого газу. Всі ці структури входять в аваковську групу Інвестор.

У 2014‑му з денисовських надр група видобула 171,8 млн куб. м газу. Компанія мультимільйонера Вадима Новинського Укргазвидобуток, яка здобула приблизно стільки ж в той самий період, відзвітувала про те, що отримала на цьому понад 300 млн грн чистого прибутку. Однак добувачі, що працюють на Денисовському родовищі, показали дохід у 313,7 млн грн, з яких на прибуток прийшлося лише 11 млн грн.

Причиною стали демпінгові ціни, за якими денисовський газ відправився на ринок. Все здобуте в 2014‑му партнери продали за 313,7 млн грн, тобто з розрахунку близько 1,8 тис. грн за тис/ куб. м. При цьому середня ринкова ціна 1 тис. кубів становила на той момент не менше 4 тис. грн. В результаті добувачі недоотримали понад 373 млн грн. Враховуючи середній курс долара в 2014‑му на рівні 11,9 грн / $1, мова йде приблизно про $31 млн.

Експерти ринку вважають, що у випадку з Денисовським родовищем використовувалася одна з найбільш ефективних і розповсюджених схем по зменшенню оподаткування.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: