Сообщения с тегами ‘офшор’

Журналісти знайшли активних юзерів офшорів серед друзів Януковича. Розслідування. Прізвища

ofshor-putin-Poroshenko1

 

У “панамських документах” фігурують Азаров-молодший та Іванющенко, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Журналістське розслідування щодо активів світових лідерів у офшорних зонах “Panama Papers” викрило компанії друзів екс-президента України Віктора Януковича.

Як з’ясували журналісти, син екс-прем’єра Миколи Азарова Олексій у 2012 році заснував 26 компаній на Віргінських островах в той час, поки сам Микола Янович прем’єрствував. Серед компаній Азарова-молодшого була компанія-хаб Lazonby Group Holdings Ltd, якою керувала компанія Bridgewaters, що спеціалізується на управлінні фінансами та зареєстрована на Острові Мен, пише The Guardian.

Санкції з Олексія було знято у січні 2015 року, тож його офшорні рахунки, які розміщені у банках Швейцарії та Кіпру, розморожені. The Guardian пише: “Критики кажуть, що Порошенко не квапиться розслідувати справи друзів Януковича, оскільки побоюється, що не виборе другий строк президентства, і союзники Януковича можуть повернутись”.

Інша близька до Януковича особа, яка фігурує у розслідуванні як власник офшорних компаній – Юрій Іванющенко. Євросоюз та Швейцарія наклали арешти на статки екс-регіонала. Та дружина Іванющенка Ірина вказана у документах власником компанії Ireton Commercial Ltd, зареєстрованої на Віргінських островах. А його син Арсен володіє Skyrose Group – компанія, яка має частку у ринку “7 кілометр” під Одесою.

Місцеперебування Іванющенка нині невідоме. В електронних листах департаменту нагляду Mossack Fonseca є дані про негативні відгуки щодо екс-депутата. Зокрема, там є скарги, що Іванющенко був кримінальним босом у 1990-х роках та мав зв’язки з українськими кримінальними угрупуваннями, а також мав стосунок до формування та фінансування “груп молодих людей”, які в 2014 році викрадали, били та вбивали лідерів протестів на Євромайдані.

The Guardian звернулась за офіційними коментарями до Азарова-молодшого та Іванющенка, проте відповіді не було.

Нагадаємо, що з компанії Mossack Fonseca “витекли” документи, які стали основою для гучного міжнародного журналістського розслідування про іменитих власників великих офшорів. Ці документи виявилися в розпорядженні німецької газети Süddeutsche Zeitung, яка передала їх Міжнародному консорціуму журналістських розслідувань (ICIJ) і Центру дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP).

Наразі з 20 причетних українців опубліковані матеріали про трьох – президента Петра Порошенка, екс-прем’єра Павла Лазаренка і підприємця Мохаммеда Захура – британського бізнесмена пакистанського походження, який живе і веде бізнес в Україні.

У #Порошенко назвали журналистов «мразями» за расследование офшоров президента. Фото

Poroshenko-angl1

 

Советник президента Украины Юрий Бирюков назвал «мразями» журналистов, которые подготовили сюжет об офшорах Петра Порошенко.

«Ай, как неудобно получилось… Особенно бесят мрази, которые потанцевали на костях Иловайска. Просто мрази. Бесполезное обращение, но вдруг… Други! Когда вам вешают лапшу на уши — думайте! Просто напрягайте мозг и думайте», — написал он на своей страничке в фейсбук.

Birukov-zhurn1-1

Советник Порошенко также опубликовал подборку скриншотов, в которых показана негативная реакция соцсетей в адрес украинского президента после расследования о его офшорах.

3 апреля 2016 года была обнародована база данных офшоров, счета в которых принадлежат приближенным к власти в ряде стран мира лицам, в т.ч. чиновникам России, Сербии, стран ЕС, Украины, Китая и др.

Среди прочего эксперты нашли у Порошенко масштабную офшорную пирамиду для ухода от налогов. В расследовании идет речь о том, что президент Украины говорил неправду, утверждая, что создал для управления Roshen «слепой траст». Журналисты также обнаружили, что в декларации 2014 год Порошенко не указал офшорную компанию под названием Prime Asset Partners Limited. Ее создали якобы для продажи Roshen.

В Украине НАБУ и Генпрокуратура отказались расследовать панамские офшоры президента.

В 2014 году газодобывающие фирмы Авакова недоплатили налогов в госбюджет 98,2 млн грн. Коррупционные схемы. Расследование

avakov-shema1

 

http://nv.ua/publications/kak-razvivaetsja-biznes-i-drugie-vnutrennie-dela-glavy-mvd-arsena-avakova-91824.html?utm_source=facebook&utm_medium=page&utm_campaign=our_pages

Арсен Аваков, оказавшись в кресле главы МВД, не только сумел вернуть все утраченные ранее бизнес-активы, но и посредством семьи активно зарабатывает на добыче газа, занижая его стоимость и “оптимизируя” налоги
У министра внутренних дел Арсена Авакова есть безобидное хобби: он коллекционирует рисунки земляка — харьковского авангардиста Василия Ермилова. В коллекции главы МВД их уже несколько. Цена каждого может достигать $15 тыс. И это еще недорого: полноценные полотна этого живописца стоят по сотне тысяч долларов. Не исключено, что в ближайшем будущем министр раскошелится и на подобные приобретения — проблем с деньгами у него нет.

Аваков пришел в политику из газового бизнеса, где процветают высокая маржа, политическая коррупция и различные схемы уходов от налогов. Формально сам министр ничем подобным не занимается — но у него есть жена и сын, на которых и оформлены все многочисленные активы главы МВД.

Дела у семейной бизнес-группы идут неплохо — она не только вернула себе все утраченные во времена Виктора Януковича активы, но и отлично работает на ниве налоговой “оптимизации”: за один лишь 2014 год, по данным Национального бюро расследований Украины, близкие к Авакову газодобывающие фирмы недоплатили в госбюджет 98,2 млн грн.

Аромат газа

Ядро бизнеса Аваковых — группа Инвестор, центральный офис которой расположен в пафосном трехэтажном особняке с лепниной в самом центре Харькова. По состоянию на 2013 год Инна Авакова, жена министра, а также его сын Александр были совладельцами данной фирмы. В реестре юридических лиц Инна Авакова до сих пор значится мажоритарным собственником этой компании. Сам же министр заявлял, что активы, принадлежащие ему до прихода на госслужбу, переписаны на сына.

В Инвестор входит компания Энергия-95, которая владеет лицензиями на добычу газа на Денисовском и Марьинском месторождениях в Харьковской области.

Чтобы оценить перспективы заработка на Марьинском месторождении, достаточно сказать, что в 2011 году Энергия-95 заложила в виде обеспечения под обязательства связанных с Аваковым фирм еще не добытый газ с Марьинского на сумму 1 млрд грн. А гривня тогда была существенно дороже нынешней, учитывая ее девальвацию в 2014–2015 годах.

На Денисовском месторождении газодобытчики действуют по традиционной для этой сферы схеме совместной деятельности: Энергия-95 владеет лицензией, на ее партнера — компанию Денисовское — оформлена часть объектов и трубопроводы, а еще одна фирма — Гравелит-21 — занимается продажей добытого газа. Все эти структуры входят в аваковскую группу Инвестор.

В 2014‑м из денисовских недр группа извлекла 171,8 млн куб. м газа. Добывшая примерно столько же в тот период компания мультимиллионера Вадима Новинского Укргазвыдобуток отчиталась о том, что получила на этом более 300 млн грн чистой прибыли. Однако добытчики, работающие на Денисовском месторождении, показали доход в 313,7 млн грн, из которых на прибыль пришлось всего 11 млн грн.

Причиной стали якобы демпинговые цены, по которым денисовский газ отправился на рынок. Все добытое в 2014‑м партнеры продали за 313,7 млн грн, то есть из расчета около 1,8 тыс. грн за тыс/ куб. м. При этом средняя рыночная цена 1 тыс. кубов составляла на тот момент не менее 4 тыс. грн. В результате добытчики недополучили более 373 млн грн. Учитывая средний курс доллара в 2014‑м на уровне 11,9 грн / $1, речь идет примерно о $31 млн.

Виктория Войцицкая, нардеп из фракции Самопоміч, считает, что в случаях с Денисовским месторождением использовалась одна из самых эффективных и распространенных схем по уменьшению налогообложения — создание совместной деятельности. В ней одному из участников вменяют в обязанность реализовывать продукцию по “оптимальным” ценам, которые в большинстве случаев значительно ниже рыночных. За счет этого уменьшаются отчисления налога на прибыль в бюджет.

В случае с Денисовским месторождением компании-посредники скупили весь крайне дешевый энергоноситель. Конечных выгодополучателей проследить невозможно, но разница между ценой закупки и рыночной ценой продажи в подобных схемах, по словам экспертов, достается добытчикам. А посредники получают свой откат.

Госбюджет при этом недополучил 18 % налога на прибыль и взимаемые при выведении прибыли из оборота 5 % налога на дивиденды физических лиц. Для ситуации с Денисовским месторождением эти потери бюджета составили 82,5 млн грн.

Павел Демчук, эксперт аудиторской компании E&Y, полагает, что в этой схеме компании-посредники действуют как конвертационные центры, которые помогают обналичить деньги. Не исключено, что за ними стоят офшорные структуры, которые работают в режиме низких налогов. Если офшоры используются в схеме, то есть большие шансы, что это так или иначе является нарушением украинского законодательства, отмечает эксперт. “Но есть одно но,— говорит Демчук.— Налоговая ходит в гости не к тем, кто при власти, а туда, где можно поживиться”. Сомнительные схемы вокруг газа Денисовского месторождения фискальные органы не заинтересовали.

Фейсбук-министр, как в шутку называют Авакова за его пристрастие к социальным сетям, освещающий на своей странице любые мало-мальски важные события, на просьбу журналистов прокомментировать миллионные “оптимизации” не отреагировал. А пресс-служба подчиненного ему ведомства стала отрицать связь министра и его родственников с бизнесом.

Партнерские отношения

История с Денисовским месторождением в том же 2014‑м повторилась на другом газоносном участке Харьковщины — Сахалинском, крупнейшем по запасам в Украине. С ним связан Игорь Котвицкий, бывший водитель Авакова и его многолетний бизнес-партнер, народный депутат от премьерской фракции Народный фронт (НФ).

Котвицкий до своего депутатства был вице-президентом аваковской фирмы Инвестор, а сейчас остается в ней миноритарным собственником.

Принадлежащая Котвицкому компания Сахалинское работает на Сахалинском месторождении по схеме совместной деятельности с Укрнефтебурением Игоря Коломойского и фирмой Голден Деррик российского бизнесмена Павла Фукса.

Добытые в 2014‑м 35,9 млн куб. м газа партнеры продали за 72,5 млн грн, то есть по цене 2 тыс. грн за 1 тыс. куб. м. В итоге недополучили более 71 млн грн дохода, или $6 млн. А госбюджет недосчитался 15,7 млн грн налогов. Схема напоминает ту, которая была использована на Денисовском месторождении.

В итоге по двум месторождениям — Денисовскому и Сахалинскому — речь идет о выводе из‑под фискальной нагрузки более $37 млн. “По “случайному совпадению” практически такую же сумму Игорь Котвицкий вывел в Панаму летом 2015 года”,— делится своими наблюдениями Войцицкая.

Речь идет о переводе Котвицким из страны $40 млн на счета офшорной фирмы в Панаме. Историю осенью 2015‑го обнародовал депутат Сергей Лещенко, назвав эту операцию незаконной. По его данным, для этой проводки партнер Авакова использовал государственный Ощадбанк, которым руководит Андрей Пышный, соратник премьера Арсения Яценюка. В банке должны были проверить происхождение этих средств, поскольку их владелец является народным депутатом. Кроме того, Котвицкий даже не указал данную сумму в своей декларации.

avakov-shema2

Истории с месторождениями роднит не только одинаковая схема работы и прямые бизнес-связи Авакова и Котвицкого, но и еще один персонаж. Речь идет о некой Анне Мурашовой, девушке с внешностью светской львицы. Она является основательницей торгующей денисовским газом компании Гравелит-21. На странице Мурашовой в Фейсбуке можно найти не только множество персональных снимков из Турции и Франции, но и совместные фото в обнимку как с сыном Авакова Александром, так и с Котвицким. Кроме того, отец Мурашовой числится помощником этого нардепа.

avakov-murashova-kotvitskyi1-500x270

 

Особенности службы

Министерское кресло благотворно повлияло на бизнес Аваковых. Родственникам главы МВД удалось вернуть отобранные во времена Виктора Януковича многочисленные семейные активы. При этом множеству других пострадавших тогда предпринимателей, а также государству Украина, утратившему при предыдущей власти ряд ключевых объектов, сделать подобное не удалось.

Кроме того, сам Аваков обзавелся серьезной группой вооруженной поддержки — с его помощью при МВД создали батальон Азов, впоследствии ставший полком. Этим подразделением руководит еще один харьковчанин — депутат-мажоритарщик Андрей Билецкий. 
Азову повезло не только стать единственным подразделением подобного рода при МВД. Тренировочный лагерь полка, например, находится на территории экскаваторного завода Атек в Киеве. При этом собственники предприятия считают его размещение там незаконным.

Просьбу о комментарии по поводу Азова глава МВД тоже проигнорировал.

Оставляет без внимания министр и вещи посерьезней. Политолог Евгений Магда считает, что обвинений в адрес Котвицкого, партнера Авакова, в цивилизованном мире было бы достаточно для ухода министра в отставку. “Но Аваков туда не собирается, более того — шантажирует общественность беспрецедентным кризисом в случае его увольнения”,— указывает аналитик.

Пока что спровоцировать главу МВД хоть на какой‑то ответ по обвинениям в коррупции сумел лишь Михаил Саакашвили, губернатор Одесской области. Перепалка чиновников на совещании в присутствии президента Петра Порошенко, случившаяся в конце 2015‑го, закончилась тем, что Аваков бросил в оппонента стакан с водой и начал сыпать ругательствами в его адрес.

Впрочем, сам по себе Аваков — отнюдь не уникальное явление для Украины, а лишь плод многолетнего игнорирования в стране проблемы разделения власти и бизнеса. “Аваков — просто один из примеров. И их, увы, много”,— заключает политический эксперт Виктория Подгорная.

Милицейский хеппи-энд

Аваков заработал первые серьезные деньги, основав в 1990‑м в Харькове компанию Инвестор и скупая через нее приватизационные сертификаты. К 2010 году, когда к власти в стране пришел Виктор Янукович, а в Харькове — оппонент Авакова Геннадий Кернес, будущий глава МВД владел энергетическими компаниями, недвижимостью, банком Базис, сетью супермаркетов Восторг, Салтовским хлебозаводом и некоторыми другими активами. В 2011‑м все это хозяйство в рейтинге журнала Фокус оценили в $283 млн.

Под давлением предыдущих властей Аваков вынужденно распрощался со своим бизнесом. В 2011 году в собственность Харькова вернули ТЭЦ-3, а в следующем будущий министр продал газодобывающую компанию Энергия-95, сеть Восторг и Салтовский хлебозавод. Тогда же Нацбанк отобрал лицензию у Базиса, куда Аваков, будучи губернатором Харьковской области, перевел счета госкомпании Турбоатом, местного промышленного гиганта. Кроме того, в 2012‑м городские власти вернули себе отель Киевский, который ранее за 35,5 млн грн приобрела близкая к Авакову фирма, и впоследствии снесли его.

“Решение о продаже активов было принято в результате обсуждения всеми партнерами. Мы четко понимали, что независимые от власти политические взгляды делают бизнес в нашей стране при нынешнем режиме уязвимым, практически невозможным”,— прокомментировал тогда Аваков происходящее в интервью своему интернет-изданию Главное.

Ему самому пришлось скрываться от возможного ареста в Италии, где у будущего министра также был бизнес. Уехать за рубеж его заставили обвинения в незаконном отчуждении 700 га земли в Харьковской области.

Все изменила Революция достоинства. Постоянный гость майдановской сцены, активный блогер Украинской правды и не менее активный голос в социальной сети Фейсбук возглавил министерство, доверие к которому у общества было, как выражаются финансисты, на историческом минимуме.

Аваков взялся за «реформы». Однако эта напряженная работа не помешала другой деятельности: в 2014–2015 годах семья главы МВД вернула практически все, что потеряла во времена Януковича.

avakov-shema3

 

Через суд компания Инвестор признала незаконной отмену лицензии банка Базис, министр вернул Энергию-95 и деньги за отель Киевский, который к тому времени уже снесли. Мэр Харькова Кернес в августе 2014‑го заявил, что Аваков пытается вновь завладеть ТЭЦ-3. А осенью того же года гендиректором Салтовского хлебозавода стал Андрей Перееденко, партнер Авакова по Инвестору.

Иван Верстюк, Национальное бюро расследований Украины

Гроші голови адміністрації президента: злочинні схеми Бориса Ложкіна. Розслідування

Lozkin-Kurchenko1-300x215

 

Заявивши публічно про продаж свого бізнесу за сотні мільйонів доларів, права рука Порошенка не вказав у річній декларації очікуваних доходів від цієї оборудки. Глава адміністрації президента, який закликає усіх жити по-новому, використав, щоб не сплачувати податки в Україні, багатоступеневу схему з офшорних компаній. Отримавши від продажу бізнесу “гроші Курченка”, пан Ложкін мав би тепер довести, що ці гроші не здобуті злочинним шляхом, а купівля-продаж бізнесу не були їх легалізацією.

“Я завжди хотів стати мільярдером. І я ним стану” — ці слова належать теперішньому главі адміністрації президента Борису Ложкіну, правій руці президента Петра Порошенка. Він сказав це в інтерв’ю журналістам 7 червня 2013 року.

Психологи кажуть, що інколи бажання стати багатим штовхає людей на вкрай необдумані вчинки.

Боря, Боря, що ж ти накоїв?

І ось рівно через тринадцять днів, 20 червня 2013 року інформаційний простір України облетіла сенсаційна новина: засновник та власник другого за величиною українського медіахолдингу Борис Ложкін продає справу всього свого життя. Покупець — одіозний олігарх, якому подобалося, коли його називали “вун­деркіндом”, Сергій Курченко. Якою була ціна продажу? Прямих даних немає. Але, зіставляючи свідчення Курченка і Ложкіна, можна зрозуміти, про що йдеться. Ось в одному з інтерв’ю Ложкіна питають:
— У квітні цього року ви говорили, що оцінюєте свій бізнес в 450 — 500 мільйонів доларів…

І він відповість так:

— Можу сказати, що моє уявлення про оцінку компанії виявилось достатньо близьким до того, якою була сума угоди.

Себто, Ложкін натякав, що от­римав від продажу майже 400, а за експертними оцінками, близьку до 340 мільйонів доларів суму.

Інша сторона договору купівлі-продажу, тодішній олігарх “Сі­м’ї” Курченко, у ті дні теж висловився з цього приводу. Розмовляючи з ним, журналіст із здивуванням зазначає, що пан Курченко витратив на придбання у поточ­ному році майже мільярд доларів. Курченко не погоджується, він починає перераховувати свої покупки і називає вголос їх ціну. Коли йдеться про бізнес Лож­кіна, Курченко, описуючи опе­рації з ним, підсумовує: “Отож, Український медіа холдинг — близько 170 мільйонів доларів”.

Зіставивши свідчення покупця і продавця, отримуємо суму від 170 до 340 мільйонів доларів. Угоду про продаж підписано у середині 2013 року і завершено наприкінці цього ж року — це підтвердили обидві сторони.

Таким чином, продаж відбувся, гроші сплачено. І якби це була стандартна угода між двома підприємцями, ми б ніколи не ворушили минулого. Однак Ложкін сьогодні — глава адміністрації президента. Того президента, який оголосив новий курс — на життя в новій країні. Чесній, прозорій, некорумпованій. Де всі платять податки.

Чи заплатив Борис Ложкін, права рука президента, податки із доходів в описаних операціях? Офіційним шляхом отримуємо на підставі запиту декларацію пана Ложкіна. І — подиву немає меж: у декларації не вказано очікуваних доходів із продажу. На наше прохання офіційно прокоментувати угоду із продажу пан Ложкін не відповів, мабуть, не чекав, що у когось таке запитання виникне.

Це дає підстави зробити два при­пущення, і кожне із них, мабуть, буде неприємним для пана Ложкіна. Перше: нинішній глава адміністраціїї президента, використовуючи певну схему, зумів уникнути сплати в Україні сотень мільйонів гривень прибуткового податку. Або… Борис Ложкін не отримував доходів від продажу, а лише напускав туману в очі людям, щоб приховати якусь схему легалізації доходів Курченка, здобутих ним у сумнівний спосіб.

“Это одна из крупнейших и масштабных сделок на украин­ском рынке”, “соглашение с UMH является образцом европейских и даже мировых стандартов”, “публичность сделки говорит о ее прозрачности и честности”. Так розхвалювали угоду Ложкіна і Курченка видання, які ще донедавна належали Ложкіну.

Отже, що ж насправді може критися за цією, на перший погляд, начебто блискучою угодою між Ложкіним і Курченком? Ми спробували розібратися, чи справ­ді ця угода була такою “про­зорою та публічною”, як її описували у матеріалах з ознаками замовності, і яким чином успішне завершення цієї угоди позначилося на майновому стані одного з найвищих посадовців держави та, головне, на сумі сплаченого ним прибуткового податку.

Схеми Бориса Ложкіна

Яке продовження мала історія “блискучої угоди”? Скажемо відверто, не дуже приємне принаймні для однієї її сторони. 23 квіт­ня цього року Курченка оголошено у міжнародний розшук.

19 травня 2014 року СБУ офіційно заявляє, що “викрито факти безпосередньої причетності С. Курченка до реалізації злочинних механізмів придбання на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” (Курченка) медіа-ресурсу “UMH group” (ТзОВ “Ук­раїнський медіа холдинг”)”.

 

Lozkin-Boris-sbu1

Офіційно СБУ пише, що викрила “злочинні механізми” в угоді Курченка — Ложкіна, застосовані “злочинною організацією”.

О, це вже дуже цікаво. Якщо покупець Курченко, на думку слідчих СБУ, використовувв незаконні, дослівно “злочині схеми”, купуючи бізнес Ложкіна, то напрошується запитання: а ким у цій ситуації був сам Ложкін — жертвою Курченка чи його спільником?

СБУ не встигла дати відповідь — 10 червня 2014 року Ложкін застрибує у крісло глави адміністрації президента. Зрозуміло, допитати його і з’ясувати роль в оборудках Курченка слідчим СБУ стає важче — культура у нас, знаєте, така політична, бояться правоохоронці чіпати владоможців з Банкової.

А дарма. Втім, поки СБУ збирається з думками, спробуємо поглиблено проаналізувати угоду Ложкіна — Курченка, пересвідчитися, чи Борис Ложкін, який займає високе крісло в найвищих коридорах влади, має підстави вважати, що він чистий перед законом.

У повідомленні СБУ предмет купівлі-продажу визначено так: товариство з обмеженою відповідальністю “Український медіа холдинг”. Відразу дозволимо собі зазначити — це помилка. Простий аналіз даних державного реєстру засвідчує, що власник 99,9% цього підприємства давненько не змінювався.

Якщо проглянути установчі документи цієї начебто компанії Ложкіна, то його контрольний пакет там знайти годі. На початок 2013-го йому належало аж 0,015% цієї компанії. Хоча сам він стверджував, що контролює підприємства, які видавали на території України злегка адаптовані до місцевих реалій версії великих російських газет, переповнених, за оцінкою медіадослідників, не­офі­ційною політичною рекла­мою людей режиму Януковича. А ще — декілька радіостанцій та інтереси в інтер­неті.

Утім, це деталі. Адже нас цікавить, яким чином Ложкін контролював роботу Українського медіа холдингу, не будучи, згідно з даними держреєстру, його безпосереднім власником? Тижні напруженої роботи — і ми встановили це. Отже, в Україні управління медіаактивами Ложкіна здійснювалось декількома українськими компаніями, які майже стовідсотково належали компанії United Media Holding N.V., зареєстрованій у Нідерландах. Оцю компанію, там, у Нідерландах, очолював сам Ложкін, хоча лише як найманий директор. А єдиним власником голландської компанії було кіпрське підприємство UMH Group Public Limіted.

І тут починаються перші загадки: прізвища справжніх власників кіпрської компанії покриті таємницею. Остання відкрита ін­формація про перелік акціонерів кіпрської компанії датована 22 серпням 2011 року. Тоді основним акціонером з контрольною часткою понад 60% була компанія з Британських Віргінських островів під назвою Integrity International Holding Limited. Решта дрібних пакетів акцій була розділена між іншими компаніями, зареєстрованими на Кіпрі, Британських Віргінських островах та іншими.

Примітно те, що серед акціо­не­рів і цієї кіпрської компанії сам Борис Ложкін не фігурував, що дає підстави припустити: “зас­новник і власник UMH Group” реалізовував свої права власника по-іншому. Як? Дуже просто — через компанію, яка заснована на Британських Віргінських островах. Де це? У Карибському мо­рі, серед тропічної зелені. Чому там? Це елементарно — спе­цифікою цього тропічного архі­пелагу та водночас одного з найбільш популяр­них серед любителів “чорної готівки” офшору є можливість реєструвати компанії з анонімними власниками, з’я­сувати імена яких практично неможливо, якщо ви не американське Федеральне бюро розслідувань (ФБР).

Ложкін і фатум

Усе, мабуть, так і залишилось би таємницею за сімома замками, та Борису Ложкіну трішечки не пощастило — вперше. На початку 2013 року Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив базу даних влас­ників офшорів. За даними сайта offsho­releaks.icij.org , серед власників вір­гінської компанії Integrity Inter­national Holding Limited фігурує саме Борис Ложкін. Себто саме він, майбутній глава адміністрації президента України, зробив гаванню для своїх гроши­ків заморський острів. І мотив тут міг бути лише один — на офшорних островах з прибутків із-за кордону не платять податків.

Отже, хитромудра схема, яку вибудував Ложкін, виглядала так. Він стає співвласником компанії на Британських Віргінських островах, вона встановлює контроль над кіпрським UMH Group, кіпрське підприємство, своєю чергою, заснувало компанію у Нідерландах. А вже нідерландське підприємство контролювало підприємства в Україні.

Навіщо така складна схема? Мовою юристів це називається створенням такої схеми, яка давала змогу “консолідовувати дохід” там, де податки з прибутку були або мінімальні, або їх не потрібно було сплачувати узагалі.

У вересні 2011 року акціонери кіпрської компанії вирішили скористатися улюбленим інструментом українських бізнесменів, чиновників та депутатів, які соромляться афішувати свої імена як власників офшорних компаній. Йдеться про залучення так званих номінальних акціонерів — громадян Кіпру, які за символічну плату фігурують в усіх офіційних реєстрах замість реальних власників, при цьому позбавлені можливості самостійно розпоряджатися акціями чи управляти компанією. Цікаво, що приблизно в той самий час ключова в Україні управляюча компанія холдингу проводить реорганізацію, перетворюючись з акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю — форму ведення бізнесу, яка не вимагає опублікування фінансово-господарської звітності. Ймо­вірно, що зміна організаційної форми в Україні та залучення “підставних” акціонерів на Кіпрі мали ту саму мету – зробити діяльність компаній менш публічною та мінімізувати доступ до фінансового стану компаній.

На той час бізнес Ложкіна починають притискати кредити, час до сплати яких настає.

 

Lozkin-Boris-shema1

 

Ось такого “офшорного спрута”, за інформацією з бази даних offshoreleaks, вибудував глава адміністрації президента Борис Ложкін на екзотичних островах у Карибському морі.

Так от, починаючи з вересня 2011 року, офіційно власниками другої за розмірами медіакомпанії в Україні стали “домогосподарки” та “вчителі” з екзотичними для вуха українця грецькими іменами. За логікою, саме вони мали б отримати гроші від Кур­ченка, якщо Ложкін сказав правду і дійсно все майно Україн­ського медіа холдингу змінило власника.

Але, як можна судити, місцеві кіпріоти в оборудках Ложкіна — лише “для меблів”. І зрозуміло, що Борис Ложкін та його партнери не переставали володіти холдингом аж до моменту його продажу у 2013 році. Інакше він би просто нічого не продав.

І ось червень 2013 року, з’являється офіційна інформація про купівлю холдингу на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” ще тоді олігарха Сергія Курченка.

Які ж зміни відбуваються у персональному складі власників холдингу внаслідок продажу? А ніякі. Майже ніякі. Українські компанії, які здійснюють управління холдингом в Україні, далі на 99% контролює голландська United Media Holding.

Ніяких суттєвих змін не зазнає і структура власності нідерландської компанії. Декоративні акціонери-кіпріоти надалі значаться в реєстрі компаній Кіпру. З цього випливає, що дійсна зміна реальних власників відбулася на рівні “підводної” частини айсберга під назвою УМХ.

Де? А все там-таки, на далеких екзотичних островах.

Як це стало відомо? Мабуть, тому, що Ложкіну в цей час не пощастило вдруге — більше деталей його угоди з Курченком вдалось довідатися через недбалість клерків офісу олігарха. Вони не дуже сумлінно замітали сліди в лютому 2014 року, і людям з “Канцелярської сотні” у дні революції вдалося знайти ці­кавий документ, завдяки якому можна ще краще зрозуміти ха­рактер гучної угоди. Цей документ, який, вочевидь, готували особисто для Курченка, розповідає про те, що ключова операція з продажу бізнесу Ложкіна по­винна відбутися між двома ком­паніями — “Інтегріті” як продавцем і “Тріладо” як покупцем. Обидві зареєстровані на Бри­танських Віргінських островах. Ми не відкидаємо, що назва покупця була лише одним із варіантів в угоді купівлі-продажу, однак інші зібрані нами дані підтверджують, що операція в ці­лому проходила за планом, викладеним у цьому документі.

Таким чином, усе вказує на те, що зміна власників у бізнесі Ложкіна відбулася за класичною схемою, яку використовують для “оптимізації податків”, — один вір­гінський офшор з острова Тро­тола, контрольований Ложкіним та його партнерами, продав ін­шо­му віргінському офшору з острова Тротола, контрольованому Кур­чен­ком, контрольний пакет акцій над усією кіпріотсько-голландсько-українською вертикаллю УМХ.

Lozkin-Boris-shema2

Зіставивши дані з різних джерел, ми спробували реконструювати схему, яка могла допомогти нинішньому главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну не платити податків на сотні мільйонів гривень з угоди з одіозним Курченком. Однак не звільнила від необхідності зазначати в декларації про особисті доходи достовірні дані.

Що приховує Ложкін?

Фінансова частина цієї операції цікавить нас ще більше у світлі цілей, поставлених на початку розслідування. Отже, ціна продажу, за словами Курченка і Ложкіна, коливалася від 170 до 340 мільйонів доларів.

За словами самого Ложкіна, половину цієї суми акціонери отримали наприкінці червня 2013 року, друга половина повин­на була надійти не пізніше як у першому кварталі 2014 року. Однак 5 листопада 2013 року було оголошено про дострокове завершення угоди з продажу і виконання усіх фінансових зобов’язань. Це означало, що фінансові зобов’язання перед попередніми акціонерами на суму з багатьма нулями в доларах виконано повністю і вчасно.

Здавалось би, така безпреце­дентно успішна фінансова операція повинна була істотним чином вплинути на майновий стан людини, яка позиціонувала себе як головний власник та акціонер холдингу. Зробити його нарешті мільярдером, як він мріяв. Однак декларація про доходи за 2013 рік, яку оприлюднив глава адміністрації президента невдовзі після призначення, дає підстави сумніватися, що Ложкін належить до числа тих акціонерів, яким вдалось збагатитися від цієї угоди. Принаймні офіційно. Інакше важко пояснити, чому немає ніяких причинно-наслідкових зв’язків між доходами із продажу бізнесу на сотні мільйонів доларів і матеріальним станом Ложкіна.

На особливу увагу заслуговує те, що декларацію подано за весь 2013 рік, тобто вона мала б охопити період, протягом якого Борис Євгенович був акціонером холдингу, та період, коли він перестав ним бути, а отже, мав би стати власником коштів або іншого майна, отриманих від продажу.

Що ж ми бачимо натомість? На фоні скрупульозного та деталізованого опису корпоративних прав членів сім’ї у статутному капіталі різних товариств виявляється, що у 2013 році теперішній глава адміністрації володів лише часткою в розмірі 2,8 тис. гривень одного із товариств, яка була продана структурам Курченка ще в жовтні минулого року. Жодних інших корпоративних прав Ложкін-чиновник не задекларував, хоча декларація містить для цього спеціальну графу, де повинні бути відображені відомості про усі акції, внески у статутний капітал товариств, у тому числі тих, що містяться за межами України.

А проте у декларації Ложкіна нема навіть згадки про будь-які доходи, отримані за межами Ук­раїни, чи володіння частками закордонних підприємств.

Шукаємо далі слід сотень мільйонів, які мали б надійти за холдинг. Показані в декларації дохід, кошти на банківських рахунках сумарно не перевищують 2,5 мільйона гривень. Звичайно, завжди можна сказати, що гроші, отримані за свою частину акцій, уже були витрачені, але тоді постає питання: на що? Нерухомості в районі Кенсінгтон-Гарден, океанської яхти або приватного суперджета серед задекларованого майна немає.

Журналіст сайту forbеs.ua, який аналізував декларацію Ложкіна, припускає, що грошей від продажу медіахолдингу, мовляв, і не повинно бути в декларації, адже продавцем та отримувачем грошей міг виступати не Ложкін, а котрась із юридичних осіб. Гаразд, версія має право на існування. Але вона містить логічну помилку, неприпустиму для видань типу “Форбс”: якщо гроші отримав не Ложкін безпосередньо, а компанія на островах, яку він заснував, то чому в його декларації як глави адміністрації президента не зазначено найменування цих компаній та їх акціонерів, фінансові зобов’язання перед якими, за словами самого Ложкіна, були виконані повністю ще в листопаді минулого року?

У правовій системі жодної країни світу не передбачено компаній, кінцевими власниками яких не є фізичні особи, незалежно від довжини ланцюжка проміжних власників. Будь-яка компанія не може існувати сама по собі, у повітрі, завжди існують її явні або анонімні кінцеві власники, які повинні бути, так би мовити, живими людьми.

Останні десять років Борис Ложкін позиціонував себе у публічному просторі як засновник та власник холдингу, в тому числі через медіа, якими він управляв як керівник холдингу. Тому логічно припустити, що саме він мав би бути серед акціонерів віргінської компанії-продавця. І офіційні дані сайту offsho­releaks це підтверджують.

Чому ж тоді глава адміністрації президента не вказав усі свої корпоративні права у декларації про майно українського чиновни­ка, якими він мав би володіти до моменту продажу холдингу та, можливо, після цього продажу? Чому не зазначив, що є (був) власником підприємства на екзотичному острові? А мав це зробити обов’язково — тим більше, беручи до уваги вимоги нового антикорупційного законодавства та люстрацію, яка наближається. Чому не вчинив так, як це, до речі, сумлінно зробив його безпосередній керівник, Петро Порошенко?

Ложкін не наважився говорити. Мабуть, боїться, що кожне сказане слово може бути використане слідчими проти нього.

А відповіді тут може бути лише дві. Перша: заповнюючи декларацію, Борис Ложкін свідомо замовчав той факт, що є власником компанії на далеких островах. І це — фатальна помилка чиновника у країні, де діє закон. Навіть в Україні, згідно з новим антикорупційним законодавством, недостовірно заповнена декларація, щоб щось приховати, для чиновника такого рівня — безумовна відставка з ганьбою. Якщо глава Адміністрації Президента приховує свою власність, свої доходи, не сплачує податків — це вирок і йому, і його роботодавцеві, і усім їхнім закликам до чесного життя. Якщо ж Ложкін не помилився, доходу з продажу компанії в Україні не отримував — тоді він просто маленький брехун, а актуальним стає інше запитання: якщо не він, то хто ж є цими казково багатими акціонерами компаній, на рахунки яких було переказано близько 340 мільйонів доларів? Може, карибські аборигени, кіпрські номінали чи українські менеджери вищої ланки управління? І основне, яке походження цих грошей? Чи означає маленька неправда Бориса Ложкіна у його декларації те, що він співучасник “злочинної схеми”, яку, за твердженням слідчих СБУ, реалізував Курченко? І чому СБУ пов’язала угоду Курченка — Ложкіна з махінаціями “злочинної організації” у “банківській сфері”?

Ми знайшли відповіді на частину цих запитань. І вони — приголомшливі.

 

Олексій Малярчук, Ігор Починок, expres.ua, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: