З аграрного відомства знову війнуло, мов зі свинарника: на хабарі застукали чергового чиновника. І не якогось там «шнурка» сьомої категорії 15-го рангу, а заступника міністра — керівника апарату. Зухвалого високопосадовця аніскілечки не налякало те, що саме в цей час діяльність МінАП комплексно перевіряла представницька комісія у складі 31 особи. Діяла вона згідно з розпорядженням президента: з’ясувати, як центральні органи виконавчої влади реалізовують завдання, що містяться в актах і дорученнях глави держави? У них, зокрема, йдеться і про «іржу» суспільства — корупцію, хабарництво… А тут така наочність!

Хапкого на руку Михайла Чужмира брали професійно. У кабінеті на п’ятому поверсі міністерства, куди не зайде не те що простий смертний, а навіть працівник відомства, не маючи магнітної картки. Знеструмили ліфти, відключили телефони й увійшли на поверх з обох боків. Як співав Висоцький: «Тут примчались санитары и зафиксировали нас…». Причому на відео.

Не деталізуватиму, кого разом із Чужмирем «накрили» хлопці у шоломах і погонах під майкою. Чи це був «презент» від зернотрейдерів — «долар з тонни»: за безперешкодний експорт зерна? Чи у такий спосіб білоруські виробники молочної продукції намагалися прискорити вхід на український ринок після тримісячної заборони? Слідчі розберуться… Так само не «каркатиму», а що ж світить міністерському хабарникові: від восьми до десяти чи менше? Це вирішуватиме суд.

Скажу єдине: економічний злочин, скоєний бізнесовим компаньйоном, незмінним Санчо Пансою Миколи Присяжнюка, дає підстави стверджувати про системність корупції у відомстві. Бо до цього був гучний арешт Олександра Жука, заступника голови Державного комітету ветеринарної медицини, при отриманні хабара у розмірі 42 тис. дол. Після скандалу схему збору «податей» «модернізували» і замкнули на довірену особу, якою, найвірогідніше, і став Михайло Чужмир, котрий до кінця життя має дякувати своєму патрону за стрімкий кар’єрний злет. І… за таке ж падіння.

Була житомирська сторінка у спільних діяннях. За нею яскравіша — столична, зокрема на стезі державної служби. Спершу «при Присяжнюку», коли Микола Володимирович очолював профільний комітет Верховної Ради. І пізніше «при ньому», але вже у міністерстві. Чужмир, недовго походивши у ранзі «сірого кардинала» — радника міністра, очолив департамент організаційного забезпечення діяльності міністра аграрної політики і продовольства. А в травні минулого року його призначили заступником міністра — керівником апарату міністра.

Корупційна сейсміка відчутно похитнула крісло під Присяжнюком. Те, що його «права рука» всохла, підтверджує і відповідне подання президенту на звільнення Чужмира. Приховати чи якось «причепурити» злочин не допомогли навіть тісні зв’язки зі Службою безпеки України.

Усе це сталося на тлі ітерації міністра: утретє за короткий період Микола Володимирович привселюдно товкмачить про боротьбу з корупцією, вимагаючи від регіональних керівників нищівно викорчовувати її. Але якщо риба гниє з голови, чому її слід чистити з хвоста?!

Знекровлення найближчого оточення керівника МінАП — це ще один сигнал про те, що нова команда «державних менеджерів» поставила за мету консолідувати всі фінансові потоки в одних руках, а не розпорошувати їх по відомствах і міністерствах. І ця фінансова маса має живити виключно Сім’ю, а не клерків, хай навіть довірених, котрі норовлять і собі щось відщипнути.

Не дивуюся, що свіжий факт хабарництва не став надбанням громадськості, засобів масової інформації. А хто мав його оприлюднювати? Міністр? Аграрний медійний ресурс, натхненником і куратором якого є Михайло Чужмир? Чи прес-служба МінАП? Зазвичай про подібне повідомляють силовики. Але й вони мовчать, оскільки в даний момент вирішується питання про відхід фігуранта з посади… за власним бажанням! Та й потім секретаріат Кабінету міністрів у медійному плані інформаційного позиціонування проекту Державної програми активізації
розвитку економіки на 2013–2014 рр. вимагає: «1. Насичення інформаційного поля держави достовірними і позитивними аргументами (виділено авт. — В.Ч.) щодо роботи уряду з розвитку економіки. 2. Усвідомлення населенням відповідальних дій уряду та підтримка у суспільстві реформ, націлених на зростання економіки і добробуту кожного громадянина». Інформувати про зроблене слід щодня до шостої вечора.

У Кабміні зізнаються, що аналіз медійного простору засвідчив недостатність позитивної, іміджевої інформації про діяльність уряду, спрямовану на реалізацію соціально-економічних реформ. Та це очевидно і без аналітичного розуму! Тому-то на початку лютого зі служби першого віце-прем’єр-міністра Сергія Арбузова до міністерств і відомств надійшов «указуйчик» щодо «посилення міністрами та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади роботи структурних підрозділів, відповідальних за взаємодію із засобами масової інформації…». Вимога не просто покуматися, а «визначити відповідальну особу на рівні заступника міністра або заступника керівника центрального органу виконавчої влади за оперативне співробітництво зі ЗМІ».

Про що розповідатиме аграрний міністр? Звісно ж, не про моральну ницість Чужмира. Про успішне освоєння китайського кредиту, стратегію соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село», національний проект «Відроджене скотарство», перепрофілювання спиртових заводів на виробництво біоетанолу, про те, що Україна — надійний гравець на світовому ринку зерна…

У мене — власне мірило трирічного перебування президентського висуванця на посаді аграрного стернового країни. Якщо лаконічно, то «знаменне» воно двома корупційними скандалами і відсутністю реального поступу у сільськогосподарському виробництві. Так, були врожайні роки, за які слід славословити не міністра, а Господа за його милість.

Із приходом нового керівництва із міністерства під різними приводами витурили найкращих фахівців. Декотрим не дали навіть допрацювати до пенсії… На тлі нинішнього контингенту верхівка виглядає справді «професіоналами». Дарма, що не спроможна сама скласти баланси по цукру, молоку… Легше у наказовому порядку підрядити громадські професійні об’єднання — асоціації «Укрцукор», «Укрмолпром»…

Гортаючи особові справи клерків МінАП, на які тільки освіти на наштовхуєшся. Я не про гранувальників алмазів, а про випускників столичного Національного університету культури і мистецтв. Ну, що може порадити «культурист» міністрові, коли виникає проблема зі збутом цукру? «Самі наварили його, самі хай і реалізовують…». А тим часом в Національному університеті харчових технологій другий рік поспіль жодного вступника на спеціальність «цукрове виробництво».

Зате Микола Присяжнюк восени минулого року захистив докторську дисертацію з історії НЕПу. Не думаю, що такі «розвідки» тягнуть на доктора сільськогосподарських чи якихось наук. Більш корисною і повчальною для прийдешніх поколінь стала би оповідь з усіма схемами про сучасних непманів в аграрній сфері. Якщо міністр із таким науковим багажем подумує всістися у допоки вакантне крісло президента Української академії аграрних наук, то зробити це буде непросто. Не лише через плеяду молодих, креативних претендентів на виборну посаду, а й через ще одного претендента-“важковаговика” — Григорія Калетніка, голову комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Через брак кваліфікованого персоналу міністерство так і не спромоглося розробити реальну системно-комплексну стратегію розвитку українського АПК. Цю прогалину навряд чи залатаєш нашвидкуруч зліпленими варіаціями на кшталт «Рідне село», «Відроджене скотарство», подібними, схожими на нісенітні розповіді з фільму «Фантазії Фарятьєва»: «Я мечтатель, у меня так мало действительной жизни».

Ну чому, якщо це «Відроджене скотарство», то обов’язково доларові інвестиції, сучасні молочні ферми, високоудійне стадо, генетичні центри, а «Рідне село», то кооперативний рух? Коли, нарешті, правителі заговорять про тих, кому через байдужість влади рідне село стало чужим? Коли разом з інвестиціями до глибинки проляже добротна дорога, з’явиться у ній фельдшерсько-акушерський пункт, лазня, бібліотекар не на чверть ставки, а на повну? Хто пообіцяє і забезпечить підсліпуватих колишніх колгоспників окулярами, зубними протезами — не порцеляновими, а бодай пластмасовими?

А завтра, не виключаю, міністра осяє чергова спорадична ідея — «Відроджене шовківництво», яке успішно вмертвили свого часу. Її підхоплять у Кабміні, нададуть статус державної програми, визначать наріжною у стратегії «Рідне село». І в цьому вбачатимуть вирішення проблеми зайнятості сільського населення. Бо в кращі часи майже 30 тис. надомників вирощували до 80% коконів тутового шовкопряду. Кормом — листям шовковиці забезпечували 35 тис. га насаджень. Виробництво сирих коконів становило майже 1,5 тис. тонн на рік, що повністю задовольняло попит легкої промисловості для виготовлення натуральних тканин, медицини — операційних ниток, авіаційної — парашутів.

Проте ми не дочекаємося ні вітчизняного шовку, ні крепдешину. Навіть не встигнемо виростити грену — яйця тутового шовкопряда. Знаєте, чому? А чим закінчується будь-яка фінансово непідкріплена балаканина?

Утім, навіть із освоєнням реальних коштів у МінАП не все ладиться. Йдеться не про мізерні видатки з державного бюджету, а про вагомі інвестиції із Піднебесної. Якщо Україна не одержить другого траншу кредиту у розмірі 1,5 млрд дол., Присяжнюка звинуватять у саботажі. Бо саме його відомство визначили основним «споживачем» китайської позики.

Так от, перші 1,5 млрд дол. аграрне відомство запланувало… закопати у землю. Вкласти не у розвиток інфраструктури — дороги, елеватори, зерновози, машинно-тракторний парк, а відновити систему зрошення на півдні України. Вітаю реанімаційний запал міністерства! От тільки із реалізацією новоспеченої програми «Відроджене зрошення» виникає чимало запитань. Хоча чиновники вже встигли розподілити кошти по областях: Херсонщині вділили 630 млн дол., Криму — 450 млн… Хтось реально полічив, у яку копійчину обійдеться державі таке «відродження»? Якщо вона сьогодні неспроможна відшкодовувати аграріям обіцяні витрати за спожиту електроенергію у зрошувальний сезон.

Раніше меліоративна система загальнодержавного значення, зокрема магістральні та міжгосподарські канали, трубопроводи, насосні станції, гідротехнічні споруди, захисні дамби (балансовою вартістю 10,5 млрд грн), живила вологою близько 2,2 млн га. Через недостатню фінансову підтримку ця махина почала чахнути. А тут втрутилася ще й велика деколективізація.

Якщо загальнодержавні меліоративні системи ще мали господаря, то внутрішньогосподарські фактично залишилися бездоглядними. Спритні ділки спершу здали на металобрухт те, що розміщувалося на землі, — дощувальні установки «Фрегат» і «Дніпро». А потім почали діставати з-під землі і труби.

Щоби зберегти технологічну цілісність меліоративних систем, зупинити їх повну руйнацію, уряд прийняв рішення про порядок їх безоплатної передачі у комунальну власність. Технологічні споруди не підлягали паюванню у процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств: їх передавали на баланс підприємств-правонаступників.

Однак через правову та фінансову невизначеність, неврегульованість питань оподаткування операцій із передачі меліоративних систем у комунальну власність вони ще довгий час лишалися нічийними і слугували здобиччю для «металістів». По суті, зрошуване землеробство втратило роль стабілізуючого чинника продовольчого та ресурсного забезпечення держави, особливо в роки з несприятливими погодними умовами. Отака печаль-біда!

Сучасні Базиліо з Алісою напоумили керівництво аграрного відомства закопати 1,5 млрд дол. і в такий спосіб озолотити майже півмільйона гектарів. Зіткані вони із людських паїв і мають конкретних власників. Тобто поява на приватних наділах будь-яких комунікацій, навіть із трактуванням «для суспільних потреб», — це завжди конфлікт інтересів. Та й за мирової угоди хто візьме на баланс гідротехнічні споруди, і чи потрібні вони (разом із відповідальністю) орендареві? Сьогодні — одному, завтра — іншому…

Прем’єр-міністр Микола Азаров тішиться, що реалізація програми зрошення дасть відчутний доважок до зернового валу. По-перше, потенціал сучасного зрошуваного землеробства не розкриється уповні без кваліфікованих кадрів. Ми їх втратили! По-друге, сучасна структура посівних площ на зрошуваних землях не відповідає науковим рекомендаціям. По-третє… Отут ми знову впираємося в ефективність використання китайської позики, її адресність. Виростили, зібрали… А де зберігати (елеватори)? Чим перевозити (рухомий склад)?

Тому Поле Чудес може запросто перетворитися на Поле Дурнів. І головним на ньому маячітиме Міністерство аграрної політики і продовольства, яке розривається між корупційними скандалами й ефемерними програмами.

Володимир Чопенко, Дзеркало тижня. Україна