Архив рубрики: ‘Дайджест’

Татьяна Донец. Кто провел блондинку модельной внешности в парламент?

Некоторые источники уже называют народного депутата с фракции «Батькивщина» Татьяну Донец самой красивой сенсацией парламента нового созыва. То, что госпожа Донец имеет действительно модельную внешность очевидно, а вот в чем сенсация ее появления в Раде, пока вопрос. Не может быть сенсацией то, что Татьяна Донец – красивая женщина попала в ВР. Ведь в парламенте всегда были и остаются красивые женщины, к примеру та же регионалка Ирина Бережная. Сенсационных заявлений Татьяна Донец не делала, не ставила неудобных вопросов Николаю Азарову, как депутат от «Свободы» Ирина Фарион. У Татьяны Донец пока вообще нет ни одного выступления. Она не регистрировала ни одного законопроекта и не вносила поправок к законопроектам коллег. Также не было пока у нее и депутатских запросов. Правда Татьяна Донец пока не пропустила ни одного заседания ВР. Сенсация может быть в том, что Татьяна Донец не просто красивая молодая женщина с достаточно высокими амбициями. Она дочь Натальи Донец, на которую по слухам Павел Лазаренко переписал некоторые свои активы перед арестом. Отец Татьяны Донец крестил детей Лазаренко, а сама Татьяна долгое время была любовницей известного регионала Василия Горбаля. Оппоненты «Батькивщины» даже заявляли, что именно Горбаль купил для своей любимой проходное место в списке так называемой объединенной оппозиции.

Мечта о депутатстве

Татьяна Донец родилась в Днепропетровске в 1980 году. С золотой медалью окончила школу. Имеет два высших образования. Первое – получила в университете имени Шевченко, в 2003 году получила степень магистра правоведения. Через два года получила вторую специальность «международные экономические отношения», окончив Киевский институт международных отношений. Все дипломы у Донец «красные».

Народный депутат рассказывает, что свою трудовую деятельность начала в 18 лет. Нет, Татьяна не продавала мороженое и не работала вожатой в лагере, а сразу же попала в парламент на должность помощника народного депутата Александра Ельяшкевича. Рассказывает, что в это время ее мать была народным депутатом, она ей помогала в парламенте, а также и Ельяшкевичу. По словам Татьяны Донец, она всегда хотела помогать людям, отстаивать их права. И добавляет, что особенно ей нравится налоговое право, на нем можно хорошо заработать.

Кроме этого, рассказывает политик, она занимается предпринимательством с 18 лет. Говорит, что приехав на учебу в столицу, ей стало не хватать родительских денег, поэтому она решила заработать их сама. Вспоминает, что одолжила у родителей 20 тысяч долларов, какую-то суму взяла в банке в кредит и создала свое первое предприятие. До того, как пройти в парламент, Донец возглавляла несколько фирм, которые специализируются на покупке недвижимости, перестройке ее и сдаче в аренду. В частности ей принадлежит фирма «Спектр Б». Рассказывают, что эта фирма «охотится» за подвальными помещениями и квартирами на первых этажах домов, которые находятся в центре города. Эти помещения фирма выкупает, переделывает их, якобы не имея на это разрешительных документов, а потом сдает под офис или магазин. Интересы жильцов при этом никто не учитывает, говорят противники Татьяны Донец.

Работала Татьяна Донец на должности директора по развитию отеля «Астория» (2004—2005 год, якобы ей принадлежат часть акций отеля). В 2005 год образовала еще одно предприятие «Арт энд Фешен». Это сеть магазинов модной одежды, рассказывает Донец. Но не смотря на то, что бизнес Татьяне нравился, она его закрыла в 2010 году.

Официально в политику в качестве депутата Татьяна Донец пришла в 2006 году. Именно в это время она стала депутатом Шевченковского райсовета (Киев, прошла от БЮТ). Трудилась на этой должности до 2010 года. И вот в 2012 году она попала в список так называемой объединенной оппозиции на 55 проходное место и стала народным депутатом.

В одном из интервью Татьяна Донец говорила о том, что ей бы очень хотелось попасть в комитет по налоговым реформам. Определили ее в комитет по вопросам здравоохранения. Татьяна Донец рассказывала, что работа народного депутат ей очень интересна, именно поэтому она будет присутствовать на всех заседаниях парламента, и будет инициировать новые законопроекты, которые будут направлены на защиту интересов простого украинца.

Пока Татьяна Донец действительно присутствовала на всех заседаниях, но не зарегистрировала ни одного законопроекта и ни разу не выступала даже с места. Да, на первый взгляд, прошло слишком мало времени, депутаты работают всего лишь месяц, но для некоторых женщин народных депутатов это не помеха. Например Ирина Геращенко (УДАР) уже умудрилась зарегистрировать 10 законопроектов, а также 15 раз выступить в парламенте. Об этом говорят данные официального сайта Верховной Рады. Ирина Бережная с Партии регионов зарегистрировала пять законопроектов. А Ирина Фарион из «Свободы» – два, плюс имеет три выступления. Похоже, что Татьяна Донец не горит желанием начинать активную деятельность или слишком долго присматривается к тому, как и по какому принципу работает парламент.

В одном из интервью Татьяна Донец поведала, что ей бы хотелось быть похожей на Александру Кужель, которая очень много сделала для малого и среднего бизнеса. Журналист, который общался с госпожой Донец, отметил, что все это для бизнеса Кужель делала, не имея депутатского мандата. Поэтому для того, чтобы делать добрые дела не обязательно иметь депутатскую «корочку». Такая реплика не смутила будущего нардепа, Татьяна Донец отметила, что она будет делать все то же, что и Александра Кужель, только в парламенте.

Чья квота?

Впервые о Татьяне Донец заговорили летом, перед съездом ОО, на котором должны были утверждать партийные списки. Тогда оказалось, что полевые командиры Майдана и близкие соратники Тимошенко не попали в проходную часть списка. А вот 32-летння Татьяна Донец получила проходное 55 место. Как так, удивлялись и соратник по партии и политологи с журналистами. Ведь Донец ничем особым не отличилась, чтобы получить место в парламенте. Многие в то время говорили, что место в списке ОО Татьяне Донец купил ее любовник – регионал Василий Горбаль. Действительно, парочка официально встречалась с 2008 года, их даже называли Ромео и Джульеттой отечественной политики, ведь они принадлежали к двум враждующим между собой партиям. Хотя в интервью Татьяна Донец говорила, что не видит принципиальных различий в программах Партии регионов и «Батькивщины» и созналась, что о политике они говорят часто. Злые языки говорят, что именно Горбаль удовлетворил каприз амбициозной Донец и купил ей депутатский мандат. Сама Донец на вопросы журналистов о том, купила ли она место в списке ОО, заявила, что не покупала так как не имеет таких средств. Политологи отмечают, что проходное место в списке стоит 5 млн. долларов. И добавляет, что если бы у нее были такие деньги, то да, она бы купила место в списке с тем, чтобы потом помогать оппозиции работать во благо своего народа. Кроме этого, Донец заявляет, что в данный момент Горбаль не ее бой-френд.

Еще во время избирательной кампании Донец спрашивали о том, по чьей квоте она попала в проходную часть. Всем было интересно, кто из лидеров ОО стал богаче на несколько миллионов долларов. Так вот, тогда Донец избегала ответов на этот вопрос. В крайнем случае говорила, что она не знает по чьей квоте попала в список. По ее словам, она не была знакома с Александром Туричновым и Юлией Тимошенко. С Яценюком познакомилась практически перед съездом, дескать он проводил собеседование, узнавал, как будет Донец голосовать по ключевым вопросам. Самое интересное то, что Татьяна Донец не видит ничего странного в том, что она никому неизвестный депутат, который не знает персонально лидеров партии, попадает в проходную часть списка, а такие заслуженные партийцы как Шкиль, Доний, Волынец, Грымчак оказываются за бортом.

Кстати, Яценюк даже потрудился объяснить, почему он взял Донец в список. По его словам, она хорошо зарекомендовала себя, когда работала депутатом райсовета, в частности боролась против закрытия детских садов. Сама Донец говорит, что детские сады она не отстаивала, а Яценюк имел ввиду то, что она отстояла 12 га земли детского дома на Саратовской,20. По ее словам, детей с детского дома начали переводить в другие детские дома, а остальных сирот планировали перевести в Ирпень, где панировали построить новый детский дом. На месте детского дома планировали построить жилой комплекс, даже был его проект, говорит Донец. Донец сумела отстоять эту землю. Правда, сирот все таки перевели в другой детский дом, но на освободившихся 12 га пообещали построить что-то для детей, например спортивную школу или спортивный центр.

После того, как Донец прошла в парламент, она приоткрыла тайну своего депутатства. В частности созналась, что она попала в список по квоте Яценюка.

Кстати, Татьяна Донец рассказала, почему она в «Батькивщине», а не в Партии регионов. Во-первых, ей не импонирует идея второго русского языка. Во-вторых, ей не нравиться, что власть говорит монологом и не слушает своих граждан. В-третьих, ей не нравится, что власть переписывает под себя законы. В оппозиции ей понравилась идея с отменой НДС, а также идеи православия, которые есть практически во всех пунктах программы. Донец говорит, что она очень верующий человек, поэтому для нее очень важны постулаты православия. Кстати, она отметила, что в жизни бится двух вещей: мышей и конца света, а вот политические преследования ее не пугают.

И еще одна интересная информация, на вопрос, готова ли она пожертвовать своим мандатом, чтобы спасти от политического преследования кого-то из своих соратников, которые не имеют заветной «корочки», она ответила неопределенно, отметив, что таким способом, проблемы не решаются.

Дружба с Лазаренко

Опальный Лазарено, который отбывал наказание в тюрьме в Штатах оказался не чужим человеком для семьи Донец. Наталия Донец была членом его партии «Громада» и наряду с Юлией Тимошенко и Александром Турчиновым прошла от партии в парламент. Отец Анатолий крестил дочек Лазаренко, об этом рассказывает сама Татьяна. Кроме этого, Донец представлял интересы Лазаренко в компании «Омега». Якобы, перед арестом Лазаренко переписал на Наталью Донец некоторые свои активы для хранения. В частности риелторскую компанию «Дом», гостиницу «Астория» и аграрное предприятие «Добробут». Со временем через суды Наталья Донец сумела переписать эти предприятия на себя, утверждают СМИ.

Тем не менее, Татьяна Донец опровергает информацию о том, что ее родители имели с Лазаренко общий бизнес, а также то что он записал на ее родственников часть своих активов. Но подтверждает информацию о том, что Лазаренко был другом их семьи.

Активы Донец

Татьяна Донец совсем не бедная девушка и очень завидная невеста. В 2011 году официально она заработала почти миллион. На ее счетах находиться больше 11 млн. гривен. У нее семь больших квартир (площадь почти 133 квадрата, 267 квадратов, 158 квадратов, 17 квадратов, почти 71 квадрат и 70,5 квадратов, а также небольшая квартира на 46 квадратных метров). Сама народный депутат говорит, что она поступила честно, задекларировав свое имущество и добавляет, что у нее бизнес есть в разных городах, поэтому логично то, что в каждом таком городе у нее есть квартира.

Кроме квартир у Татьяны Донец есть дом на 405,4 квадрата и нежилая недвижимость – шесть единиц, площадью от 141 квадратного метра до 527 квадратных метров.

Имеет Донец два автомобиля – Порш Каен 2006 года и Бентли Континенталь 2007 года.

 

 

Виктория Ковшун, Национальное бюро расследований Украины

 

Янукович шантажирует Запад Таможенным союзом

Президент Виктор Янукович утверждает, что приоритет — углубление отношений с Евросоюзом, однако заявления его чиновников намекают на поворот в сторону России.

Об этом пишет экс-посол США на Украине Стивен Пайфер в своей статье в Financial Times.

«Воплотятся ли эти намеки в реальности? Вряд ли», — считает дипломат.

«Янукович кокетничает, намекая на вступление в Таможенный союз с Россией, Белоруссией и Казахстаном, чтобы вынудить Запад игнорировать упадок демократии на Украине», — утверждает он.

По мере того, как ухудшались отношения страны с Западом, Москва пыталась вовлечь Киев в Таможенный союз, даже пообещав снизить цены на газ, пишет Пайфер.

Раньше Янукович исключал вступление в Таможенный союз именно по причине того, что это уничтожило бы всякие перспективы для Украины достичь соглашения о свободной торговле с ЕС.

Разворот от Европы к России был бы воспринят противоречиво на Украине — как народом, поскольку опросы отмечают устойчивую поддержку интеграции в ЕС, так и элитой, рассуждает дипломат.

«Президент и другие члены элиты, кажется, преувеличивают значимость Украины, считая, что страна занимает столь важное место в геополитическом перетягивании каната между Западом и Россией, что первый примет Украину такой, какая она есть», — пишет автор статьи.

Скорее всего, этого не произойдет, считает он.

«Во-первых, нет оснований предполагать, что Барак Обама или европейские лидеры мыслят понятиями холодной войны. Во-вторых, Запад понимает, что для Киева вступление в Таможенный союз связано с риском для украинского суверенитета», — пишет дипломат.

ЕС и США должны предельно ясно дать понять Януковичу: он может либо жить согласно демократическим стандартам, либо попасть в еще большую изоляцию, считает автор.
«Он может утверждать, что такой выбор подтолкнет его к России. Но он, почти наверняка, туда не хочет», — заключает Пайфер, сообщает sprotiv.org.

 

Віце-прем’єр Олександр Вілкул: уран, распродажа лікарень та авторитет «Таран»

24 грудня 2012 року указом президента України на посаду віце-прем’єр-міністра України було призначено вихідця з Кривого рогу Олександра Вілкула.

Цим призначенням Партія регіонів в черговий раз продемонструвала, що не збирається очищувати свої ряди, оскільки навпаки просуває по кар’єрній драбині людей, які погрузли в корупції та посадових злочинах.

Вже багато років місто Кривій Ріг є одним з лідерів за рівнем злочинності. Саме з цього міста з сумнівною славою і вийшла династія сучасних політиків від Партії регіонів – родина Вілкулів. Батько Юрій Григорович тривалий час очолював Дніпропетровську обласну раду, а два роки тому здобув перемогу на виборах мера Кривого Рогу. Його син Олександр зробив стрімку кар’єру менеджера на підприємствах регіону, які належать олігарху Ренату Ахметову, тому їх імена завжди ідуть поруч і в сучасній політиці. Коли в цій статті мова буде йти про Вілкула, то я буду мати на увазі саме молодшого члена династії (сина).

Ще в 2006 році Олександр у віці 31 рік вирішив піти в політику та одразу ж став народним депутатом України за партійними списками регіоналів. Можна здогадатись, що тут не обійшлося без впливу його покровителя Ахметова. 18 березня 2010 року молодого, енергійного, а саме головне, начебто перспективного політика, одразу після обрання Віктора Януковича президентом, призначають на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Через півроку в жовтні місяці мене обирають депутатом Дніпродзержинської міської ради, яка по територіальності підпадає у відання Вілкула. Саме з цього моменту розпочались наші офіційні взаємовідносини, які привели мене до висновків про корумпованість та злочинну недбалість обласного керівника. Почну по порядку.

Тривалий час я очолюю правозахисну громадську організацію, яка бореться з корупцією та посадовими злочинами. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ці органи виконавчої влади забезпечують, зокрема законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, а також виконання Конституції, законів України, актів президента України, Кабінету міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, в своїй правозахисній та депутатській діяльності я очікував отримати надійного партнера в особі Олександра Вілкула. Але замість того, щоб активно співпрацювати, я спочатку наштовхнувся на стіну байдужості з боку облдержадміністрації, а потім отримав від неї за свої ініціативи серію болючих ударів. Але про це пізніше.

Я виділив тільки декілька значущих тем, які яскраво демонструють антинародну діяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Провал медичної реформи

Під керівництвом Вілкула відбувся провал у реалізації медичного експерименту на території області відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Всупереч статті 49 Конституції України (КУ) в області була суттєво скорочена мережа закладів охорони здоров’я та кількість койкомісць, що призвело до масових акцій громадського протесту та погіршення якості медичних послуг. Зазначене скорочення вс. Єлизаветівка Петриківського району призвело до загибелі людини, що було широко висвітлено в ЗМІ (зокрема на телеканалі «Інтер»). А в грудні 2012 року так звана «оптимізація» медичних закладів області призвела до звільнення з посад одразу 31 головного лікаря.

Вілкул з перевищенням влади особисто втручався в діяльність місцевих рад та давав їм доручення передавати майно громад (лікарні, обладнання, тощо) на баланс обласної ради без укладення передбачених статтею 142 КУ договорів. В результаті громади Дніпропетровська і Дніпродзержинська безповоротно втратили своє власне майно вартістю сотні мільйонів гривень, на придбання якого витрачались кошти місцевих бюджетів.

В лікарнях до сих пір процвітає корупція, якій сприяє тотальне недофінансування галузі. В порушення конституційного принципу безкоштовності медицини, майже всі операції проводяться за гроші, які через чорні каси перерозподіляються по всій вертикалі влади. Окремо слід зазначити, що Вілкул разом зі своєю підлеглою, керівником управління охорони здоров’я облдержадміністрації Валентиною Гінзбург, покривають злочин – зникнення 26 тіл дітей, які народилися мертвими та померли на першому тижні життя, з пологового відділення 9-ої міської лікарні Дніпродзержинська. Рішенням Баглійського районного суду встановлена вина в цьому злочині заступника головного лікаря Косюри, але врешті решт всі виконавці схеми по торгівлі дітьми та їх органами уникли відповідальності та продовжують працювати на своїх місцях.

Ігнорування уранової проблеми

Починаючи з 2007 року і по теперішній час в Дніпропетровському районі області іде тотальне розкрадання кілометрів радіаційно-забруднених труб великого діаметру та обладнання 4-х насосних станцій колишнього уранового виробництва ВО «Придніпровський хімічний завод». В своєму зверненні від 04 квітня 2011 року я повідомив губернатора Вілкула про те, що в результаті цього розкрадання держава втратила майно вартістю в десятки мільйонів гривень та, що більш важливо, зруйнована система підкачки води в хвостосховище відходів «Сухачівське». В результаті на десятках гектарів земель з’явилися так звані радіаційні пляжі, з яких забруднений пил вітром розноситься на прилеглі сільськогосподарські угіддя агрофірми «Наукової», в результаті чого радіонукліди за харчовим ланцюгом попадають в організм людей. Більш того, викрадені гідротехнічні споруди використовувались раніше державними підприємствами хімічного виробництва «Цирконій» і «Смоли» для скиду небезпечних відходів у хвостосховища.

На теперішній час ці підприємства майже збанкрутіли, оскільки питання утилізації хімічних відходів не вирішено. Не зважаючи на моє звернення, Олександр Вілкул не вжив жодного заходу для вирішення даної проблеми та захисту інтересів держави і громадян.

Оборудки при переселенні мешканців зсувонебезпечної зони

Вже багато років в м.Дніпродзержинську відбувається виселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки, яка за радянські часи була забудована п’ятиповерховими будинками з численними проектними порушеннями. В кінці 2011 року Кабінет міністрів України виділив черговий транш – близько 20 млн. гривень – на придбання 110 квартир для мешканців будинків, які продовжують руйнуватись. Розпорядником цих коштів була Дніпропетровська облдержадміністрація, яку очолював Вілкул. Середня вартість придбаної квартири склала близько 200 000 гривень, в той самий час, коли аналогічні квартири можна було придбати на вторинному ринку житла Дніпродзержинська в 1,5 рази дешевше. В результаті цієї оборудки державний бюджет втратив близько 7 млн. гривень. Також слід зазначити, що більшість мешканців одразу не погоджувалась на запропоновані варіанти переселення та просила виплати їм грошової компенсації, як це було зроблено стосовно попередніх переселенців у 2007 році.

На початку листопада 2011 року за місцем проживання переселенців повул. Онищенко на прохання людей я організував громадські збори, на яких були сформовані відповідні вимоги до облдержадміністрації та Кабміну, та в ці установи направлені делегації. Годі й казати, що влада проігнорувала побажання людей. І невдовзі під погрозами відключити в будинку системи опалення, водо- і газопостачання, люди були змушені переїжджати в куплені облдержадміністрацією квартири в екологічно брудні райони міста (Соцмісто), або взагалі в найближчі села (Єлизаветівка). Я вважаю, що невипадково 10 листопада, вже через декілька днів після організації мною акції протесту проти насильницького переселення, на мене був здійснений замах на вбивство. Двоє невідомих штовхнули мене у 3-метровий бетонний бункер з уламками гострої арматури, який знаходився біля мого офісу. За щасливим випадком мені вдалося вижити, але зламане плече та пальці ступні, струс мозку, чисельні садні сприяли переконанню місцевих жителів, що треба погоджуватись на «пропозицію» влади.

Провал житлової реформи і покривання корупції в ЖКГ

У зв’язку з тим, що широко розрекламована губернатором Вілкулом програма створення та підтримки об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) зазнала краху, житловий фонд Дніпропетровської області почав активно передаватись в управління наближеним до влади приватним фірмам. Так без проведення публічного обговорення і конкурсу майже всі багатоквартирні будинки м.Дніпродзержинська (2 млн. кв. м.) з 01.06.2011 обслуговуються нікому невідомим ТОВ «Компанія по управлінню комунальним житлом» (КУКЖ). Всупереч вимогам «Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді», затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України N 60 від 25.04.2005 – КУКЖ на момент визначення не мало можливості самостійно надавати споживачам послуги належної якості. В активах цієї компанії був всього на всього декількатисячний статутний капітал, сформований застарілими офісною технікою та меблями. Ані штату працівників, ані фахового керівництва, ані досвіду функціонування на ринку житлово-комунальних послуг компанія не мала. Фактично відбулось поглинання цією компанією існуючих комунальних жеків з вимиванням з тарифу 10% (200 тис. грн. на місяць) для оплати заробітної плати всього декількох працівників. Тобто махінатори отримують 2 млн. грн. на місяць від споживачів, не маючи законодавчо визначених підстав, без затвердження тарифів на утримання будинків і прибудинкових територій та укладення передбаченого законодавством нотаріально посвідченого договору управління житловим фондом.

Губернатор Вілкул був повідомлений особисто мною про існування цієї корупційної схеми. Влітку 2011 року прокуратурою м. Дніпродзержинська по даному факту за моєю заявою було навіть порушено кримінальну справу. Але після втручання облдержадміністрації цю справу було не тільки закрито, а і КУКЖ поширила свою діяльність на частину м. Дніпропетровська та продовжує свою експансію.

Корупція у сфері зовнішньої реклами

Тривалий час в місті Дніпродзержинську діє корупційна схема, освячена рішенням міської ради, з привласнення комунальним підприємством «Міська інформаційна служба» бюджетних коштів від власників засобів зовнішньої реклами (бігборди, лайтбокси, банери). На теперішній час за більше ніж 8 років свого існування зазначене підприємство з невеликою перервою очолює депутат Дніпродзержинської міської ради від Партії регіонів Галина Куропятникова. За роки її «плідної» роботи міський бюджет недоотримав близько 8 млн. грн., які були розтрачені з порушенням бюджетного законодавства та правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067. Зокрема на ці (бюджетні) кошти проводилась агітаційна кампанія кандидатів від Партії регіонів на виборах всіх рівнів та фінансується кабельне телебачення, на якому введена жорстка цензура та не допускаються представники опозиції. Аналогічна схема працює в м.Дніпропетровську і в інших містах області.

Я особисто повідомляв губернатора Вілкула про незаконність направлення бюджетних коштів від розповсюджувачів зовнішньої реклами комунальним підприємствам, а не на казначейські рахунки міських рад. Але ці корупційні схеми до сих пір не зупинені, тому що вигідні для влади.

Зловживання в ритуальній сфері

В містах Дніпропетровську та Дніпродзержинську громадяни направляють в органи влади чисельні скарги про те, що працівники ритуальних служб займаються протиправною торгівлею місцями на кладовищах. Зазначені факти навіть висвітлювались на центральних каналах телебачення (1+1). Затверджені тарифи на риття могили свавільно підвищуються в три – п’ять разів, а іноді доходять до 5000 гривень. Убиті горем люди часто не бажають сперечатися з комунальними грабіжниками та платять. Але не кожному по кишені такі витрати, які до речі йдуть не в бюджет, або на рахунки комунальних підприємств, а збагачують вертикаль влади. Особисто я ще в листопаді 2011 року повідомив губернатора Вілкула, що в м.Дніпродзержинську ритуальна сфера знаходиться під контролем бандитського угрупування кримінального авторитета «Тарана», який відбув більше 13 років ув’язнення за масові вбивства в 90-х роках. Також я повідомив про те, що керівництво місцевої міліції покриває цих злочинців. Жодної реакції на мої депутатські звернення не відбулось.

Цікавим є факт, що 02 листопада 2012 року за хабар в 11 000 доларів США (данина від колгоспників за право торгувати на ринку) був затриманий начальник Дніпродзержинської міліції Олег Плачков. Далі під час обшуку на його квартирі були знайдені непередані в суд кримінальні справи, які дозволяли наркоторгівцям уникати відповідальності за скоєні злочини. Саме про злочинні дії головного дніпродзержинського міліціонера та його заступника Ігора Шарана і їх зв’язок з бандою «Тарана» я повідомляв губернатора неодноразово. Ігнорування моїх звернень може лише свідчити про спільну участь облдержадміністрації в міліцейському рекеті та свавіллі.

Порушення прав людини

Про ці і багато інших зловживань я намагався розказати Олександру Вілкулу при особистій зустрічі в стінах Дніпродзержинської міської ради ще в 2011 році. Але після взаємного привітання, у мене на шляху стали два двометрових охоронця, які в порушення Закону України «Про статус місцевих рад» так і не пустили мене в сесійну залу. Зрозуміло, адже Вілкул не звик до публічних дискусій та боїться незручних питань.

Після цього замість діалогу з обласною владою я отримав справжні бойові дії. У зв’язку з моєю принциповою позицією у боротьбі з корупцією, двічі за минулий рік на мене було здійснено замахи на вбивство, які до сих пір не розслідувані. Останній раз у квітні 2012 року серед біла дня біля державної установи виконавчої служби, що знаходиться в центрі міста, невідомий в гумових рукавичках намагався вдарити мене по голові молотком.

Тільки допомога випадкових перехожих врятувала моє життя.

Декілька разів прокуратура намагалась відібрати у мене та моєї родини гроші та нерухомість, подаючи до суду безпідставні позови. В одній цивільній справі про захист ділової репутації у мене було арештоване все майно тільки за те, що я повідомив прокурора про низку корупційних схем влади.

Апогей у моїх відносинах з Вілкулом відбувся в серпні 2012 року, коли я в статусі кандидата в народні депутати Верховної Ради захотів розмістити на своїх бігбордах зображення бабці з котом та надписом «Взнала, що внук проголосував за регіони, переписала хату на кота». Про це я повідомив своїх колег по опозиції. І вже 12 серпня на мій мобільний телефон декілька разів наполегливо дзвонили з приймальні губернатора. Коли я нарешті зміг взяти слухавку, то жіночий голос спитав у мене моє ім’я та чи зможу я переговорити з Олександром Вілкулом з приводу бігбордів. Я погодився, але через 10-15 секунд очікування переді мною вибачився все той же голос та сказав «ваше питання вже вирішено». А вирішено було наступне: в ніч з 14 по 15 серпня всі 15 моїх бігбордів були зрізані та 10 з них вивезені (викрадені) у невідомому напрямку. За даним фактом навіть не була порушена кримінальна справа. Міліція, яка виїжджала на місце злочину за викликом по номеру 102, злочинців не спинила, а дозволила їм продовжувати крадіжку. А коли я на прес-конференції в УНІАН сказав, що підозрюю у вчиненні цього злочину Олександра Вілкула, тоді був наданий наказ про арешт мене та моїх колег по виборчій кампанії.

За мною одразу було встановлено протиправне стеження, яке я зафіксував на відео, а потім 5 вересня відбулась спроба мого арешту з автомобільною погонею по центру Дніпродзержинська. Тільки за збігом обставин я встиг зачинити двері свого офісу прямо перед носом у представників обласного карного розшуку та встиг вийти через запасний вихід. І вже через день мої колеги – відомі депутати міської ради – були арештовані і їх протримали в СІЗО рівно 3 місяці за абсурдним звинуваченням у хуліганських діях 2009 року. Майже 2 місяці я був змушений знаходитись за кордоном, зупинивши виборчу кампанію, в якій мав непогані шанси перемогти. В цей час по сфабрикованій кримінальній справі мені поштою була направлена повістка з погрозою примусовим приводом за неявку до слідчого у якості свідка. А мої родичі отримали цю повістку через 3 дні після дати, на яку мені треба було з’явитись.

Зазначені арешти, стеження та переслідування не можуть відбуватись без відома перших осіб області. Тому я вважаю, що Олександр Вілкул причетний до порушень прав людей, чим знехтував принципами діяльності місцевих державних адміністрацій, визначених в статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Відповідно до статті 39 цього ж закону місцеві державні адміністрації очолюють голови. Саме вони здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень.

На жаль, Партія регіонів вважає покривання Олександром Вілкулом чисельних корупційних схем, порушення ним прав людей та провали у втіленні реформ справним здійсненням ним своїх повноважень і в подяку підвищує його до рівня віце-прем’єр-міністра. Тепер досвід службових зловживань у сфері ЖКГ буде більш справно поширено на територію всієї України. Оборудки з державними коштами продовжать своє існування, але вже під прапором Ахметівсько-Вілкуловської політичної династії. А ситуація з верховенством права погіршить рейтинг України на міжнародній арені.

Отже, на рахунку Вілкула:

1. Зловживання в медичній сфері, які призвели до загибелі людей. Провал медичної реформи з антиконституційним скороченням медичних закладів та койкомісць, звільненням десятків головних лікарів. Покривання викрадення тіл дітей, які начебто померли в перинатальному періоді, з 9-ої міської лікарні м.Дніпродзержинська.

2. Покривання злочинів щодо колишнього уранового виробництва, які призвели до радіаційного забруднення території Дніпропетровської області та зупинення державних хімічних підприємств.

3. Оборудки з державними коштами на переселення мешканців зсувонебезпечної зони Шамишиної балки у м.Дніпродзержинськ. Закупівля квартир за завищеними цінами з нанесенням шкоди державі у розмірі 7 млн. грн.

4. Покривання корупції в ЖКГ. Провал програми підтримки ОСББ та протиправне введення на ринок обслуговування житла кишенькових управляючих компаній.

5. Покривання корупції у сфері зовнішньої реклами. Ігнорування вимог законодавства та направлення мільйонів бюджетних коштів на обслуговування інтересів Партії регіонів.

6. Зловживання в ритуальній сфері та покривання міліцейських злочинів. Завищення оплати за ритуальні послуги, передача ритуального бізнесу кримінальним авторитетам. Замовчування фактів хабарництва та посадових злочинів в органах МВС.

7. Порушення прав людини та переслідування опозиції: протиправне стеження, знищення бізнесу (викрадення бігбордів), спроби відібрати майно, спроба арешту, два замахи на вбивство.

 

Віталій Купрій, депутат Дніпродзержинської міської ради

 

Олександр Черпіцький курує оборонний комплекс без допуску до державної таємниці. Документи

20 лютого 2010 року Юлія Тимошенко в оточенні своїх юристів – тоді ще Андрія Портнова, Володимира Пилипенка та Сергія Власенка – сиділа в залі Вищого адміністративного суду України, очікуючи рішення щодо скасування результатів президентських виборів.

Всі козирі вже були використані. Останньою надією лідера Батьківщини була секретар пленуму ВАСУ – жінка одного з депутатів БЮТ Олега Черпіцького – Людмила Черпіцька. За декілька днів до того Тимошенко за власним підписом призначила брата Олега – Олександра Черпіцького заступником міністра транспорту України і тепер очікувала повернення боргу.

Але у вирішальний момент Людмила Черпіцька в залі суду не з’явилась. Справу було програно. Обурена Тимошенко скасувала своє рішення про призначення Олександра Черпіцького, і через два місяці після інавгурації Віктора Януковича обидва брати опинились в таборі Партії регіонів.

Старший, Олег, став одним з перших перебіжчиків у лави нової коаліції Партії регіонів, Блоку Литвина та комуністів. А Олесандр у березні 2010 року був призначений заступником міністра оборони України з посадою директора Департаменту реалізації надлишкового майна і земель.

Тоді ж в ЗМІ вперше з’явились дані про темні плями в біографії Черпіцького. «Дзеркало тижня» повідомило, що новоспечений заступник міністра не може отримати доступ до державної таємниці адже має судимість.

 

 

Через деякий час Олександр Черпіцький був звільнений з посади заступника міністра оборони та щез з поля зору журналістів.

 

ЧЕРПІЦЬКИЙ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

На початку літа цього року джерело «Української правди» повідомило, що Олександр Черпіцький знов отримав посаду в одному з державних органів, що має відношення до оборонної сфери. Довгий час нам не вдавалось знайти ніяких підтверджень цього факту. Останнє повідомлення про нашого героя у офіційних джерелах датоване квітнем 2011 року – коли Черпіцький він був звільнений з Міноборони.

Нове місце роботи Олександра Черпіцького з’ясувалося випадково. Один з співбесідників редакції розповів, що часто бачить автомобіль колишнього підлеглого Юлії Тимошенко в Києві на вулиці Дмитрівській. На цій вулиці знаходиться лише одне підприємство, що має прямий стосунок до оборонної сфери – Державний концерн «Укроборонпром», яке курує всім оборонно-промислового комплексом країни – від виробництва до реалізації на зовнішніх ринках.

Без особливих надій на успіх ми написали керівництву Укроборонпрому інформаційний запит з проханням вказати, чи дійсно пан Черпіцький працює у підприємстві і якщо так, то чи має він доступ до державної таємниці.

Реакція керівництва Укроборонпрому виявилась більш ніж дивною. Нам повідомили, що підприємство не може надати нам будь-яку відповідь, адже дані про призначення Олександра Черпіцького та його доступ до державної таємниці…не є суспільно необхідними!

 

 

Двомісячна переписка з «Укроборонпрому» ні до яких результатів не призвела. Втім згодом «Українській правді» вдалося знайти ноу-хау у спілкуванні з державними органами. Наступний запит ми направили в Адміністрацію президента. І рівно через п’ять днів в «Укроборонпромі» нам надали чіткої і ясної відповіді. Але вже звичайним листом, без усіляких сентиментів у вигляді бланків чи підписів пана Громова.

 

 

Отже нова посада Олександра Черпіцького – заступник голови Державного Концерну «Укроборонпром».

При цьому, як повідомили «Українській правді» у Службі безпеки України, за весь час роботи заступника Укроборонпрому, керівництво концерну не зверталось щодо надання пану Черпіцькому доступу до державної таємниці.

Згодом через той же маневр з запитом через Адміністрацію президента нам вдалось отримати ще й повний перелік функціональних зобов’язань пана Черпіцького. Виявилось, що тепер він курує питання виробництва зброї, координує фінансово-економічну політику всього оборонно-промислового комплексу країни та бере участь у розвитку військово-технічного співробітництва з іноземними країнами.

І якщо порівняти функціональні обов’язки Олександра Черпіцького з Законом України про державну таємницю, то можна побачити, що принаймні три пункти з цього переліку цілком і повністю можна віднести до інформації, що становить державну таємницю.

 

 

Насправді питання отримання допуску до державної таємниці на таких посадах це лише формальність. Керівництво підприємства звертається до Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ і після стандартної перевірки зазначена особа має повне право працювати з відповідною інформацією. Звісно, вразі якщо відносно чиновника, щодо якого проводиться перевірка, немає певних застережень.

Що цікаво, джерела «Української правди» у МВС та Генеральній прокуратурі стверджують, що в офіційних реєстрах немає відомостей про судимості Олександра Черпіцького. Натомість співбесідник редакції запевняє, що достовірно вдалось підтвердити наявність двох кримінальних справ проти чиновника:

— у 2001 році прокуратурою Житомирської області стосовно братів Олександра та Олега Черпіцьких було порушено кримінальну справу з обвинуваченням у самовільному присвоєнні влади або звання та шахрайстві.

— у 2008 році у відношенні Черпіцького Олександра Зіновійовича (посадова особа облкомзема) був складений протокол про корупцію співробітниками УСБУ Житомирської області. За рішенням суду пан Черпіцький був оштрафований.

Зв’язатися з самим паном Черпіцьким редакції не вдалося – за жодним з офіційних телефонів, вказаних на сайті підприємства, нам не змогли надати контактний номер заступника голови Концерну або його приймальної.

 

Черпицкий Александр – у СБУ нет оснований дать отказ

 

Цікаво, що раніше пан Черппіцький стверджував, що СБУ не надало йому допуску до державної таємниці, адже більш ретельно розглядало його запит у зв’язку з…матеріалами у пресі. «Українська правда» звернулась з відповідним запитом до нового керівника парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони з проханням перевірити наведені редакцією факти та надати відповідь згідно закону про доступ до публічної інформації.

Мустафа Найем, Українська правда

 

Как зарабатывают новые министры

В правительстве своего владельца ждут еще два министерских портфеля: министра культуры, которого обязан подыскать «гуманитарный» вице-премьер Константин Грищенко, и министра промышленной политики, который должен стать креатурой «энергетического» вице-премьера Юрия Бойко. Все остальные – известны. И о них уже можно многое сказать: с кем связаны и как зарабатывают.

Угольная королева — министр социальной политики Наталья Королевская

Наталья Королевская, хотя и не занимала должностей в исполнительной власти, во времена премьерства Юлии Тимошенко курировала ликвидированное сейчас министерство угольной промышленности. Перед самым приходом правительства Азарова Королевская обеспечила назначение менеджеров бизнесмена Рината Ахметова гендиректорами мощных государственных угледобывающих предприятий: «Донецкая угольная энергетическая компания», «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит». Два последних в итоге были переданы в концессию ДТЭКу.

Официально Королевская признает за собой только один актив – предприятие «Луганскхолод», владеющее торговой маркой «Королевское мороженое». Но основной бизнес политика сосредоточен именно в угольной отрасли. Через ряд фирм ее супруг Юрий Солод контролирует «Львовскую угольную компанию». Это предприятие владеет обогатительной фабрикой «Червоноградская», которая занимается переработкой угля, добытого на пока еще государственном объединении «Львовуголь», самом мощном в Западной Украине.

Тень Ставицкого — министр экологии и природных ресурсов Олег Проскуряков

Бывший глава НАК «Надра Украины», советник главы правления НАК «Нафтогаз Украины» Олег Проскуряков – правая рука Эдуарда Ставицкого, который сменил должность министра экологии и природных ресурсов на кресло главы Минэнергоугля.

По информации агентства по развитию инфраструктуры фондового рынка, Олег Проскуряков работал заместителем директора по развитию компании «БРСМ-Нафта». Компания – активно развивающийся оператор АЗС. За два года – с 2010 по 2012-й – она увеличила количество своих заправочных станций с 26 до 75. «БРСМ-Нафта» принадлежит Эдуарду Ставицкому, который контролирует ее через своего отца Анатолия.

Проскуряков был также соучредителем «Западно-региональной инвестиционной компании» вместе с предприятием «Риф» – материнской платой для сборки бизнеса министра агрополитики Николая Присяжнюка.

СКМщик — министр экономического развития и торговли Игорь Прасолов

Игорь Прасолов – квота так называемой группы Ахметова в парламенте. В свое время Прасолов возглавлял принадлежащую самому богатому украинцу группу СКМ, с кресла директора которой и попал в Верховную раду в 2006 году. Был заместителем председателя, а потом и председателем совета Нацбанка.

Еще до СКМ Прасолов создал инвестиционную компанию «Керамет Инвест», позже переименованную в «Юпрас Капитал», а пару лет назад – в «Альтана Капитал». В 2009 г. инвесткомпания официально сменила владельца. Прасолов, якобы, все продал своему менеджеру Анатолию Амелину, который в 2010 г. занял пост одного из руководителей Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (НКЦБФР).

С тех пор у нардепа не было публичного бизнеса, но лишь официально. «Украинское кредитно-рейтинговое агентство», которое в этом году получило от НКЦБФР статус уполномоченного рейтингового агентства, оформлено на дончанина Андрея Мустафу, ведущего совместный бизнес с Натальей Прасоловой – женой новоиспеченного министра.

По другой версии, Прасолов переписал бизнес на жену, которая дистанцировалась от группы Ахметова и имеет общий бизнес с сыном президента Александром Януковичем.

Агрессивный машиностроитель — министр обороны Павел Лебедев

Новый глава Минобороны – железнодорожный магнат, почетный президент промышленно-инвестиционной группы транспортного машиностроения «Интер Кар Групп». В группу входят производители грузовых вагонов, литья, оборудования и комплектующих.

Главный производственный актив – ПАО «Дизельный завод» (Кривой Рог), сервисный – компания «Интерлизинвест», которая, согласно рейтингу Forbes.ua, входит в шестерку крупнейших частных железнодорожных перевозчиков. В наличии у компании парк из более чем 1200 грузовых вагонов. За кредитные средства ЕБРР в размере $75 млн «Интерлизинвест» намерена расширить его еще на 3000 вагонов.

Партнер Лебедева по бизнесу – бизнесмен Леонид Юрушев. До 2006 г. новый военный министр пребывал в должности замначальника управления инвестиционного бизнеса в банке «Форум», главным акционером которого на то время был Юрушев.

Личный юрист — министр Кабинета министров Елена Лукаш

В отличие от некоторых других новых членов Кабмина, Елена Лукаш не может похвастаться крупными бизнес-активами. За свою карьеру она основала лишь юридическое агентство «Именем Закона». На всю страну ее имя стало известно в 2004 г., когда, будучи юристом ООО «Юридическое агентство «Либера», учрежденного сестрой Татьяной, она защищала в Верховном суде интересы кандидата в президенты Виктора Януковича.

Тем не менее многим коллегам по Кабмину Лукаш даст фору по части политического влияния. Встретив 2010 г. в статусе рядового народного депутата от Партии регионов, после инаугурации Виктора Януковича она стала первым замом главы администрации президента – представителем президента в Конституционном суде. С тех пор Лукаш входит в круг людей, особо приближенных к гаранту. Благодаря этому могут не переживать за свои карьеры ее муж, Григорий Ильяшов – председатель Службы внешней разведки, и сестра Татьяна – член Центральной избирательной комиссии.

Мистер «Криворожье» — министр регионального развития, строительства и ЖКХ Геннадий Темник

Карьера Геннадия Темника тесно связана с городом Кривой Рог Днепропетровской области – родиной семьи Вилкулов. Юрий Вилкул на последних местных выборах избран мэром Кривого Рога. С 2010 г. Темник работал заместителем его сына – губернатора Днепропетровской области Александра Вилкула. В Кабмине днепропетровская иерархия сохранится. Темник по-прежнему будет работать под началом Александра Вилкула, который назначен вице-премьером, курирующим, в том числе, и вопросы ЖКХ.

Основной бизнес Темника – агропредприятие «Новолозуватское», совладельцем которого сейчас является его супруга Валентина Темник. Предприятие владеет землей в Днепропетровской области, выращивает и реализует зерно. Пока Темник работал в Днепропетровской облгосадминистрации, выручка «Новолозуватского» увеличилась почти в два раза – до 40 млн грн. в 2011 г.

Локомотив Ахметова — министр инфраструктуры Владимир Козак

Владимир Козак – кадровый железнодорожник. Он возглавлял «Укрзалізницю» два раза. Сначала в 2006—2007 гг., когда премьером был Виктор Янукович, а потом – с 2011 г. Транспортный менеджер, как и его предшественник Борис Колесников, считается близким к бизнесмену Ринату Ахметову.

В 2000—2001 гг. Козак возглавлял одиозного оператора железнодорожных вагонов «Лемтранс», который осуществлял посреднические услуги между грузовладельцами и государственными железными дорогами. Позже Козак возглавлял учрежденный «Лемтрансом» «Межрегиональный промышленный союз». До последнего времени совладельцем «Лемтранса» был товарищ президента Виктора Януковича – Антон Пригодский. Сейчас «Лемтранс» официально входит в группу СКМ Рината Ахметова.

Спец по обогащению — вице-премьер-министр Александр Вилкул

Вилкул начинал помощником экскаваторщика на Южном горно-обогатительном комбинате (ГОК), работал на Центральном и Северном ГОКах (объединенная дирекция), где дослужился до должности генерального директора. ГОКи на тот момент управлялись группой СКМ Рината Ахметова. В 2010 г. Вилкул был назначен губернатором Днепропетровской области.

Ввиду того что Вилкул – наемный менеджер, а не предприниматель, в самостоятельном бизнесе он замечен не был. Но этого нельзя сказать об его отце Юрии Вилкуле, городском главе Кривого Рога и депутате Днепропетровского облсовета. Вилкул-старший имеет отношение к созданию компаний «РудТранс» (грузоперевозки), «Кривбасрудпром» (экспедиторские услуги). Но этот небольшой в масштабах страны бизнес никогда не шел вразрез интересов Рината Ахметова в регионе.

Позитивный лоббист — министр иностранных дел Леонид Кожара

Леонид Кожара на пару с другим дипломатом от Партии регионов Иваном Попеску представляют интересы нынешнего украинского правительства в международных институтах. Кожара – соучредитель неправительственной организации European Centre for a Modern Ukraine (Европейский центр современной Украины), зарегистрированной в Бельгии, которая используется для формирования позитивного имиджа Партии регионов в Европе.

В 2002—2004 гг. Кожара работал послом Украины в Швеции. С тех пор новоназначенного министра иностранных дел называли лоббистом стран Скандинавии – он активно помогал шведским компаниям Tetra Pak и IKEA завоевывать украинский рынок.

Казначей семьи — министр доходов и сборов Александр Клименко

Самый молодой член правительства, 32-летний Александр Клименко объединил под своим началом функции Налоговой службы, которую он раньше возглавлял, и Гостаможни.

Одна из основных вех его жизни – учеба в Донецком государственном университете управления. Этот же вуз окончили в свое время бывший вице-премьер Борис Колесников (29-е место в списке богатейших Forbes), совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута (14-е место), глава совета директоров ФПГ «Альтком» Александр Тисленко (64-е) и другие миллионеры.

В 2005—2010 гг. Клименко работал замом начальника специализированной государственной налоговой инспекции по работе с крупными плательщиками налогов города Донецка. Там он познакомился с нынешними членами правительства и «членами семьи» президента Виктора Януковича.

И хотя публичным бизнесом Клименко пока не обзавелся, в правительстве он получил одну из наиболее ответственных должностей. Бывший глава Налоговой будет отвечать за пополнение государственной казны.

Первый после сына — первый вице-премьер-министр Сергей Арбузов

Бывший руководитель Нацбанка Сергей Арбузов – близкий друг старшего сына президента Александра Януковича. Его мать Валентина Арбузова управляет Всеукраинским банком развития, 100% акций которого принадлежат непосредственно Александру.

В Донецке у Арбузовых есть и собственный бизнес. Компания «Приваттур», совладельцем которой является отец Сергея – Геннадий Арбузов, занимается сдачей в аренду недвижимости. Компания «Дент-Сервис», основанная бывшим главой Нацбанка и его отцом, торгует фармпрепаратами.

 

Сергей Головнев, Алексей Грибановский

 

Гей до стійла, адвокати!

«Нещасні ми овечки. Не боїмося ми вовка. Та хто нас порятує від пастуха?»

Французьке прислів’я.

«Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает…, позволяя… неприличие или полити­ческий оппортунизм …», – саме так буквально по-Лєніну і вирішувався «вопрос об адвокате» в радянській державі.

На момент розвалу Союзу адвокатське середовище (Спілка адвокатів УРСР не могла породити спільноту) репрезентувала людина, яка добре затямила головну вимогу влади до професії адвоката, а тому під час стрімкого сходження на адвокатський олімп, як виглядає, найбільше демонструвала свою політичну лояльність і не надто, м’яко кажучи, переймалась питаннями професійного реноме.

Ось, як 17 грудня 1979 року оцінив в останньому слові роль свого захисника у справі та адвокатури в цілому поет Юрій Литвин: Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумаючих”… Роком пізніше той самий адвокат на процесі Василя Стуса, як стверджували тогочасні самвидавні джерела, і зовсім занапастився, бо вслід за прокурором у дебатах віщав, що всі злочини його підзахисного заслуговують на покарання.

Справедливості ради, слід відзначити, що на зламі епох старе-нове керівництво адвокатурою не стало «збивати» під себе загальнонаціональну централізовану вертикаль органів адвокатського самоврядування і в Законі про адвокатуру від 1992 року зазначені питання не знайшли жодного законодавчого закріплення. Таке становище проіснувало 20 років, впродовж яких мені не довелось чути жодного ремствування з боку жодного мого колеги, що мовляв про нього бідного забули законодавці і залишили напризволяще «несамоврядним»: «Нещасні ми овечки, ніхто нас не пасе…».

Ні, я далебі не ідеалізую ситуацію з адвокатурою у наші дні. Вона, без перебільшення, в катастрофічному стані. Адвокат у кримінальному процесі зведений до ролі статиста. В кожному разі кримінального обвинувачення, посполитий український люд фактично приречений на заклання. Набули неабиякого поширення гидотні практики самої тісної кооперації адвокатів з правоохоронними органами на місцях. Проте ці та інші найбільші ґанджі новітньої адвокатури аж ніяк не можуть бути пояснені лише тільки відсутністю автономного статусу у адвокатської спільноти.

Настільки жалюгідне становище адвокатури стало прямим породженням багаторічної відсутності в країні незалежного правосуддя. Причому, з початком судово-правової реформи, яка стартувала в середині 2010 року і була начебто покликана забезпечити нарешті незалежність суддів та суддівське самоврядування, ситуація тільки погіршилась.

Ніколи за 20 років незалежної історії, українські суди не відважувались брати під варту учасників мирних зібрань за липовим обвинуваченням у пошкодженні покриття на Майдані. Зроду-віку чинний Голова Верховного Суду країни не йшов з привселюдною ганьбою до влади на поклін з чолобитною про звільнення рідного батька своїх внуків, заарештованого за звинуваченням у амністійному злочині. Рідкий фахівець з практики Європейського Суду відразу згадає, коли востаннє і яка європейська держава осуджувалась за ганебною статтею 18 Конвенції, як це мало місце у справі «Луценко проти України». Європейський Суд фактично констатував, що влада цієї країни через людей в мантіях українських суддів відібрала у Заявника свободу з наміром спекатися незручного політичного опонента або ж помститися йому за попередню діяльність на посаді силового міністра.

Ось такою в реальності виявилася пореформеyна суддівська незалежність. А там непомітно дійшла черга дарувати самоврядування й інтелігентній сволоті, щоб не помишляли наодинці з собою всякого паскудства, про що автори прямо вказали у пояснювальній записці до законопроекту: «…подальше існування адвокатури України неможливе без створення єдиної професійної організації». Робочу групу з реформування адвокатури очолив той самий Портнов, якого небезпідставно вважають головним ідеологом всієї судово-правової реформи в країні. Ухвалений 5 липня цього року Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» очікувано передбачив створення Національної асоціації адвокатів України з обов’язковим членством в ній всіх без винятку представників професії. Звершилось!

Відразу мушу уточнити, що я не став би з наскоку демонізувати новий закон, який в цілому нічим не гірший за попередній, а подекуди й справді надає адвокату солідніші інструменти для праці. Інше питання, наскільки вони виявляться плідними у наскрізь облудному правосудді. І якби не те, що обов’язкове членство адвоката у професійній асоціації прямо суперечило статті 36 Конституції України (“ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій”), я не вважав би найбільшу новелу нового закону однозначно неприйнятною. Дійсні причини моїх вагань були куди прозаїчнішими: адже всенькі реформи та вдосконалення абичого за останні роки і всі пов’язані з цим декларації та переможні реляції неминуче закінчувались втратою того малого позитивного, що ще залишалося. А найчастіше й зовсім сходило на пси.

Реформування адвокатури не стало винятком. Приблизно за два місяці до запланованого на 17 листопада з’їзду адвокатів у ЗМІ було опубліковано інтерв’ю з Президентом Асоціації правників України Валентином Загарією. Якщо коротко, то Президент АПУ покритикував новий Закон, який чомусь бездумно застеріг за всіма адвокатами регіону право на участь в підготовчих конференціях, покартав всіх адвокатів гамузом за відсутність волі та бажання об’єднуватися, назвавши їх найбільшою загрозою адвокатському самоврядуванню, висловив сподівання на те, що  стара ВККА (Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури) осилить покладений Законом обов’язок у організації з’їзду, а щоб, треба так розуміти, ВККА таки впоралась з цим почесним завданням? виступив ініціатором створення окремої робочої групи з підготовки установчого з’їзду.  Найнесподіванішим у всьому цьому потоці свідомості були острахи, що очікуваний з’їзд адвокатів може закінчитися дискусією в судах. Так і сталося – висловлені п. Загарією побоювання виявилися пророчими.

Вже зранку у місці планованого проведення установчого з’їзду адвокатів в готелі «Русь» кимсь було виставлено невідомого походження охорону, яка пропускала делегатів по невідомо ким складених списках. Це стало повною несподіванкою для Голови ВККА Володимира Висоцького, на руках в якого логічно перебували всі документи, списки та протоколи, підготовлені ВККА для проведення з’їзду. Не знайшовши контакту з опонентами, Голова ВККА та частина делегатів, яких не виявилось у списках, змушені були ретируватися, заявивши наостанок про рейдерське захоплення адвокатури.

Таким чином, 17 листопада 2012 року відбулися відразу два відокремлені збори двох адвокатських груп, кожна з яких називала себе установчим з’їздом. Із повідомлень в пресі відомо, що по основному місцю в готелі «Русь» були присутні 217 адвокатів. В іншому місці, в залі кінотеатру «Кінопанорама» – адвокатський цех був представлений 207 делегатами.

Не дивлячись не те, що більш щасливих перших вітали і Президент України, і Голова парламентського комітету з питань правосуддя Ківалов, зрозуміло, що жодне із цих поважних зібрань не було і не могло бути Установчим з’їздом адвокатів України в розумінні закону і права. Тим не менше, вже 19 листопада було проведено державну реєстрацію органів адвокатського самоврядування, а саме тих із них, які були проголосовані в готелі «Русь». Так, головою Національної асоціації адвокатів та Ради адвокатів України стала Лідія Ізовітова. А Головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) – той самий «віщий» Загарія.

Апофеоз адвокатського самоврядування по-українськи доповнюється наступною дуже показовою ілюстрацією. Делегатам, що засідали в «Русі» буцім спонтанно, «з голосу», запропонували відкликати з Вищої Ради Юстиції Висоцького. Всі розуміли, що це якось трохи непорядно і ще більше незаконно, але логіка війни перемогла. Проте кого ж шановна самоврядна адвокатська спільнота обрала за своєю квотою до цього надпрестижного конституційного колегіального органу суддівської влади? Немислимо, але цим достойником виявився Голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев. Як кажуть, нічого особистого не маю проти останнього, але більшого позорища спільноті годі й придумати. Ну хіба що, може, вступитися квотою прокурорам. А може нема тут ніякого парадоксу, раз завершення дискусії з самого початку планувалось в судах!?

Говорячи про перспективи адвокатської професії в країні, не можу не зупинитись на постаті «новообраного» Голови ВКДКА. Повірте на слово, мене аж ніяк не обходить той факт, що пан Загарія не має базової юридичної освіти. Насправді, мені зовсім байдуже, що на сайті компанії «Спенсер і Кауфманн» його названо фахівцем з питань злиття і поглинання. Одначе, що мене, рядового адвоката, безпосередньо стосується і відверто непокоїть? так це те, що меч адвокатської дисциплінарки опинився в руках людини, яка або немає елементарного поняття про основоположні права людини, або, що набагато сумніше, розмахує ввіреним мечем на догоду тим іншим, що стоять за всією цією вакханалією з судово-правовою реформою.

А йдеться ось про що. Ледь не в першому публічному коментарі у новій якості Голови ВКДКА, пан Загарія ні сіло ні впало поінформував суспільство про те, що до Комісії надійшла скарга на адвоката Миколу Сірого і що якийсь міфічний скаржник просить притягнути М.Сірого до дисциплінарної  відповідальності за критичну оцінку нового Кримінального процесуального Кодексу України. Далі Голова ВКДКА розмірковує про види можливого стягнення і навіть не виключає можливості позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю в разі грубого одноразового порушення правил адвокатської етики…

Що це було? Реальна погроза адвокату-захиснику Ю.Тимошенко, невігластво, тимчасовий розлад чи якась особиста ревність до провідного вченого з питань кримінального процесу і просто громадянина, – не відомо. Проте насмілююсь без ризику помилитись припустити, що ще ніколи в історії людства жоден адвокат не втратив право на адвокатську професію з причини вираження свого власного погляду на якість закону, здійсненого поза юридичними процедурами і не у зв’язку з наданням правової допомоги клієнту.

Отже, зі святом вас, дорогі колеги, з адвокатським вас самоврядуванням!

 

Олег Левицький, адвокат

 

Дон Чувырло. Тёмное настоящее Александра Мельника

Скелеты в шкафу крымского депутата-регионала, брутально обматерившего журналиста Шевкета Ганиева, не ограничиваются криминальными проделками в 1990-х. Де-юре не являясь собственником какой-либо фирмы, Александр Мельник, когда-то с лёгкой руки подельников-уголовников ласково прозванный «Мелей», контролирует внушительную бизнес-империю.

Насколько можно судить, вряд ли высокопоставленные однопартийцы Мели увидели в его выходке нечто зазорное, чтобы его за это наказывать. Разбить журналисту аппаратуру и лицо, спустить его с лестницы – это, стоит полагать, никак не противоречит кодексу строителей «покращення». Давно прошли те времена, когда Калашникова выгоняли из «регионов» за нападение на съёмочную групп СТБ, и целая Анна Герман из-за него посыпала себе голову пеплом. Власть поменялась, отношение к прессе тоже. По крайней мере, главный дирижёр «кнопкодавов» Михаил Чечетов заявил, что вожди Партии регионов никак не намерены карать своего хамоватого соратника.

 

Скандал с депутатом ВР Крыма А. Мельником

Вскоре после скандала Мельник организовал на крымском канале ИТВ нечто похожее на телемарафон, посвященный скандалу. Трудно было заподозрить, что Александр Иосифович извинялся за недостойное поведение перед «биомассой», или, как её когда-то было принято называть, общественностью. И уж тем более, не перед тружениками СМИ, одного из которых он так позорно унизил. Об этом говорит тон и форма «покаяний», суть которых сводилась к 1) «он первый начал»; 2) «я никого не хотел обидеть»; 3) и вообще это была провокация Меджилиса.

Мысль г-на Мельника развил прикормленный им «правозащитник» Марк Бен-Наим (то, что он на самом деле никакой не правозащитник, да и уголовным прошлым может потягаться со своим «патроном», мы опустим). Бен-Наим договорился до того, что на самом деле Мельник и не унижал-то журналиста, а так, немного журил, используя безобидные нежные словечки. «Чувырло (это словцо Меля чаще всего употреблял в «дискуссии» с Ганиевым – Авт.) — это действительно детское выражение, и многих так когда-то называли. В принципе, уменьшительно-ласкательное какое-то слово», — заверил Бен-Наим в эфире ИТВ.

Что ж, если слово «чувырло», как заверяет прикормленный Мельником «правозащитник», несёт позитивную смысловую нагрузку, значит, его вполне приемлемо употреблять и к Александру Иосифовичу. Что я и сделал в заголовке статьи.

Подпольная империя

Выходка Александра Мельника заставила моих коллег вспомнить, что это за «фрукт»: ранее судим, подозреваемый в организации серии убийств, вымогательстве и т.д. и т.п. Лишний раз не буду останавливаться на «подвигах» Мели, совершённых в лихие 1990-е – ещё недавно ими пестрил весь Интернет. Лично мне стало интересно, что представляет из себя Александр Иосифович сейчас.

Сразу оговорюсь, провести полномасштабное расследование у меня не было не сил не времени. Однако интересные детали таки найти удалось.

Первое, что мне бросилось в глаза: официально, де-юре Александр Иосифович не имеет долей ни в одном бизнесе. Даже в тех фирмах и компаниях, свою причастность к которым он не отрицает. Не числится в реестре совладельцев крымских комструктур и его родственники, в частности, дражайшая супруга Оксана. Между тем, деловая пресса упрямо называет Александра Мельника основным деловым партнёром семейств бизнесменов Файнгольдов и Беймов, а также народного депутата Украины Бориса Дейча. Речь идёт о многих десятках коммерческих структур – строительных и риелторских компаниях, сети АЗС, гостиницах, СМИ, рекламных агентствах, торговых объектах и т.п. Но фамилия Мельник нигде не фигурирует.

К примеру, возьмём телеканал ИТВ, в эфире которого Александр Иосифович вещал о происках крымско-татарского Меджлиса. Местная пресса относит этот канал к «медиа-империи Мельника», что сам Меля никогда не отрицал. Я навёл справки: официально учредителем ООО «Телерадиокомпания ИТВ» является ООО «Полиграфический центр «Новая эра», собственниками которого указаны гражданки Алла Хмельницкая и Нелли Тарасенко.

Или вот компания «Старстрой», успевшая «засветиться» в ряде строительных скандалов в Крыму. Мельник как-то проговорился журналистам, что таки-да, он к «Старстрою» отношение имеет. Но де-юре основателями компании являются две турецкие фирмы с длинными труднопроизносимыми названиями – «Атфиншаат ве тиджарет лимитед ширкети» и «Чакан инша ат иншаат мальземелери санаи ве ти».

То есть, получается, что Александр Мельник аки сицилийские «доны» в США и как криминальные «авторитеты» в бывшем СССР, использует подпольную систему контроля над собственностью: на бумаге «акционеру» ничего не принадлежит, но дивиденды он получает исправно. Такая схема держится на страхе физического уничтожения.

Турецкий след

В качестве руководителя и публичного собственника «Старстроя» выступает турок Али Кылынч, в 2005-м оформивший себе украинский паспорт. Перед тем, как направить свои стопы в наши гостеприимные края, Кылынч развернул было строительный бизнес в регионах Российской Федерации, но его попросила убраться ФСБ. Клевещут, что из-за связей то ли с турецкой разведкой, то ли с турецкой же мафией.

В Украине Али Кылынч открыл на себя также фирму «АТФ Компани» с офисом на Печерске в Киеве, но активность его сосредоточена в Крыму. В том числе и политическая.

На недавних парламентских выборах Кылынч испытал парламентское счастье (безуспешно, конечно же) в качестве лидера партии «Рідна Вітчизна». На протяжении всей избирательной кампании со всех биг-бордов, принадлежащим структурам Мели, на крымчан взирал сей политический деятель и призывал за него голосовать. Карманный «правозащитник» Мельника Марк Бен-Наим, обычно захлёбывавшийся ксенофобской желчью в адрес крымских мусульман, стал расшаркиваться перед Кылынчем. Призвала одноплеменников голосовать за турка татарская организация «Милли Фирка». (Кстати сказать, «Милли Фирка» после 2009 года обласкана «бело-голубыми» властями. Была замечена в попытках установить контроль над Меджлисом. Но по-настоящему прославилась в году так 2008-м, когда обратилась к Владимиру Путину и лидерам европейских государств с призывом «защитить крымских татар от украинских националистов»).

Исходя из перечисленных фактов, можно предположить, что Александр Мельник посильно поддерживает сепаратистские крымско-татарские «проекты». По крайней мере, финансово.

И напоследок.

В 2007 году высокопоставленный источник в правоохранительных органах рассказал мне о досье Bundes Criminal Polizei (Криминальной полиции Германии), собранном на преступные синдикаты, причастные к торговле людьми в Европе. Особое внимание там уделялось нашей мафии: украинские группировки якобы тесно контактирует с турецкими бизнесменами с сомнительной репутацией, причастными к туристскому и гостиничному бизнесу, которые также обеспечивают посетителей курортов интимными услугами. Никакие имена не указывались, только клички: Челентано, Нурик, Франц, Молдаванин, Меля и Ангел. Тот ли Меля имелся ввиду, я не знаю. Может, немцы что-то напутали, или мой источник соврал, но всё же интересно…

 

 

Андрей Лаврик, специально для Ні корупції!

 

Сплетня о том, что у Медведчука рак подтвердилась

Подтвердилась сплетня о том, что у Медведчука рак. Врачи дают ему год примерно, даже меньше. Теперь понятно, почему его кампания была такая скомканная — знал, что в забеге участвовать нет никакого смысла.

Могу себе представить, как радуется Янукович. Могу себе представить, что в Кремле происходит — то ли Витренчиху призвать наконец-то, то ли сделать ставку на сидящего в тюрьме Волгу (отрезанный ломоть, как по мне, хотя есть такие, кто его до сих пор тянет наверх — в России).

 

 

Если кратко и матом, то это пипец. Вся движуха в российско-украинских отношениях в последний год строилась на том, что Медведчук — следующий президент Украины. Путин, думаю, в шоке. Жалко, что так получилось. Непруха.

 

http://pohabij-oplueff.livejournal.com/

 

Регионал Мельник купил втридорога копировальные аппараты для своего ВУЗа

Национальный университет Государственной налоговой службы Украины 2 ноября 2012 года по результатам тендера заключил соглашение с ООО «ВС Инвест» на приобретение двух многофункциональных устройств за 2,00 млн грн.

Об этом сообщается в «Вестнике государственных закупок».

Полноцветная высокопроизводительная система Gestetner МРС6501SP формата А3 + для выполнения заданий печати, копирования, сканирования большого объема 300000 копий в месяц стоила 917 650 грн.

В открытых источниках есть инфоромация о таком устройство за 263 577 грн.

С учетом НДС этот аппарат стоит 316 тыс. грн., Что втрое дешевле тендерной цены налогового вуза.

Монохромная высокопроизводительная цифровая система Gestetner PRO1107EXР для выполнения заданий печати, копирования, сканирования большого объема 1,5 млн копий в месяц стоила вузу 1 082 210 грн.

На рынке такой аппарат стоит 456 993 грн, или 548 тыс грн. с учетом НДС. Это вдвое дешевле цены, по которой вуз купил устройство.

Национальный университет ГНС возглавляет экс-нардеп от Партии регионов Петр Мельник, который недавно проиграл мажоритарные выборы в Киевской области.

Кстати, в октябре Ирпенский горисполком Киевской области заключил соглашение с ЗАО «Киевское специализированное ремонтно-строительное общество» на капитальный ремонт дороги по улице Тищенко (бывшая ул. Совнаркома) стоимостью 2,25 млн грн. На улице Тищенко, 19/1 зарегистрирована одна из городских первичных партийных организаций Партии регионов.

Основными акционерами ОАО «Киевское специализированное ремонтно-строительное общество» является Александр Мельник и сын экс-нардепа Максим Мельник.

Ранее Национальный университет Государственной налоговой службы Украины, который возглавляет Петр Мельник, заказал рекламы и закупил услуги связи за государственный счет почти на 3 млн грн. А в марте заключил ряд соглашений с ООО «Межрегиональная финансово-юридическая академия» на аренду помещений для обучения и проживания студентов в марте-декабре 2012 года на общую сумму 3,71 млн грн. Основателем «Межрегиональной финансово-юридической академии» также является Максим Мельник.

 

«Человек и пистолет» – московский PR-проект в степях Украины. Рецидив

Наш институт не первый год наблюдает за провинциальными PR-кампаниями в разных уголках Украины и работами различных PR-команд, при этом отслеживая не только период выборов, но и, так сказать, «мирное время».

Есть общие тенденции и закономерности для всей Украины, есть некоторые региональные особенности для разных областей и территорий. Но есть регионы с удивительным колоритом и ослепительно яркими личностями.

Я уже рассказывал об особенностях выборных и политических процессов в Марганце и Умани. На очереди еще один дивный город.

В небольшом южном городке Мелитополе, гордо называющем себя «воротами в Крым», на каждые выборы мэра происходят красивейшие события. Накал политических страстей, непредсказуемость PR-завихрений и мощь компроматных потоков ставят этот городишко на один уровень если не с Киевом, то с Днепропетровском точно.

История. «Проект» против «легенды». 2006

Прошлые выборы мэра, как ни странно, прошли в Мелитополе довольно спокойно и почти предсказуемо. Почти. Ушлый и не в меру «резвый» действующий мэр Василий Ефименко еще на заре своего правления лихо раскидал (от жаргонного слова «кидать») свою команду и принялся за распродажу коммунального имущества. К окончанию своей первой каденции он был противен почти всем.

Неудивительно, что располагая админресурсом и коммунальными медиа, Вася (а именно так его называет большинство мелитопольцев) пришел к финалу выборов с пятым результатом и кефирным рейтингом — 3,2%.

Главная интрига разгоралась между двумя кандидатами: опытнейшим и популярным Анатолием Мангулом (бывшим председателем горисполкома, а затем народным депутатом) и молодым и неопытным Дмитрием Сычевым (в его активе была фамилия отца, который руководил городом до прихода Василия Ефименко, и поддержка Партии регионов, очень любимой мелитопольцами).

В принципе, PR-кампанию Дмитрия Сычева можно было бы ограничить одним лишь массовым тиражированием фотографии кандидата вместе с Виктором Януковичем — а ля рабочий и колхозница. Подобные фотографии Виктор Федорович продуцировал по многим городам в период своего тура по Украине накануне выборов для поддержки «своих» кандидатов. И их реально и эффективно эксплуатировали местные пиарщики. В Мелитополе с Сычевым (по приглашению Партии регионов и за деньги местных партийных лидеров) работала команда опытных московских технологов — прожженных профессионалов, которые провели не одну кампанию как на российских просторах, так и в нашем государстве…

Дмитрий Сычев обогнал Анатолия Мангула на два с небольшим процента. Парадоксальный результат с точки зрения ортодоксальной политологии. Но логичный с точки зрения современных политтехнологий. «Человек-проект» победил «человека-легенду».

История. Анти-Харьков. 2006-2010

Мало кто тогда сомневался, что реально городом будет управлять не молодой человек, о котором до выборов мало кто слышал и которого мало кто видел, а те самые партийные воротилы, которые и «сделали» его мэром… Одним из них был Сергей Вальтер — секретарь горсовета, избранный на эту должность еще весной 2002 года. Бывший «железячник-мичуринец», а ныне бизнесмен, имеющий собственное литейное производство и темное криминальное прошлое.

Ко всеобщему удивлению, Дмитрий Сычев показал всем зубы и принялся рулить городом по-своему. Первое время конфликт между городским головой и секретарем совета носил латентный характер, затем обострился и, конец, выплеснулся наружу. Одним словом, Добкина с Кернесом из Сычева с Вальтером не получилось.

В принципе, ничего необычного в этом нет — противостояний «мэр – секретарь совета» по Украине немало. Правда, зачастую противостоят фигуры из разных политических сила, а не из одной, тем более из Партии регионов. Но встречается и такое.

В итоге: горсовет расколот, внутри местной партячейки полыхают страсти, из партийной верхушки доносится зубной скрежет, старшие товарищи из областной организации ПР регулярно ездят в Мелитополь тушить локальные пожары…

История. Битва за Януковича. 2010

До момента президентских выборов позиции сторон можно было расценивать как «фифти-фифти» с ситуативным преимуществом Вальтера. Но уже на следующий день после народного волеизъявления ситуация начала меняться.

И вот почему. Мелитополь отдал Виктору Федоровичу 83% голосов — результат на уровне некоторых округов Донбасса. Руководил избирательным штабом кандидата Януковича Дмитрий Сычев.

Последующее назначение губернатором области Бориса Петрова (а Сычев считается его креатурой) еще больше укрепило позиции действующего головы. И озлобило Сергея Вальтера. Равновесие в горсовете нарушилось — депутаты Вальтера потекли к Сычеву. Стало очевидным, что Партия снова поддержит молодого мэра на местных выборах.

Фатальное решение

С этого момента начинается самое интересное. Сергей Вальтер принимает, на мой взгляд, фатальное решение — баллотироваться в мэры самовыдвиженцем. Правда, широкой общественности он об этом пока не признается, но вовсю формирует избирательный штаб и PR-команду. Понятно, что те самые московские политтехнологи, которые в 2006 году работали по заказу Вальтера на Сычева, теперь будут работать непосредственно на Вальтера. Скажу больше, ребята искренне довольны — они работают эффективно, креативно, дорого. Последнее слово ключевое.

В чем фатальность решения Вальтера? В его прошлом. В том прошлом, которое он тщательно пытается ото всех скрыть, но которое, как вода из ржавеющей бочки, просачивается наружу в его настоящее, и грозит превратиться в очаги гниения в его будущем. На мой взгляд, обычные технологи должны отдавать себе отчет в том, за какой материал они берутся. Я не имею ввиду хлопчато-льняную структуру северо-американских долларов. Но москвичи и персонально Гриша (фамилию по понятным причинам не называю) — специалисты высшего класса…

Я знаю, что у этих ребят есть схема отработки криминального прошлого Вальтера по аналогии с криминальным прошлым президента Януковича. Но это, скорее схема для успокоения клиента, а не инструмент для победы. Во-первых, судимости Виктора Януковича реально и законно с него сняты еще в советское время. Во-вторых, грешил против закона будущий украинский президент по ранней голодной юности в неблагополучном Донбассе. В-третьих, хоть Виктор Федорович о своих судимостях говорить не любит, но ни от кого их и не скрывает. И наконец, в-четвертых, Януковичу хватило ума расстаться с уголовным образом еще на заре своей хозяйственной деятельности. А вот у Вальтера все наоборот.

Итак, смотрим, с чем ребятам придется работать. Исходные данные жуткие. Сразу оговорюсь, что вся информация взята из открытых или доступных источников.

А был ли мальчик?

Если рассмотреть три официальных варианта биографии Сергея Вальтера— для местных выборов 2002 (март), для промежуточных выборов в Верховную Раду 2002 (декабрь) и нынешнюю с официального веб-портала Мелитополя, – то может сложится ощущение, что перед нами жизнеописания трех разных людей, которые кое-где кое-когда друг с другом пересекались.

Школа-армия

Версия март-2002: «В 1975 году закончил среднюю школу №11 и был вскоре призван на воинскую службу. После увольнения из армии пошел работать на завод им. 23 Октября водителем»

Версия декабрь-2002: « В 1975 году закончил среднюю школу №11. После окончания автошколы с 1976 г. работал в «Сельхозтехнике» и на заводе им. 23 Октября водителем»

В первой версии отсутствует автошкола и «Сельхозтехника», во второй – куда-то исчезла служба в армии. Раз!

Предвыборная листовка С.Вальтера, март 2002

Высшее образование

Версия март-2002: «В 1980 году поступил в Сургутский политехнический институт по специальности «Технология металлов», который успешно закончил в 1985 году, получил специальность инженер-металлург»

Версия декабрь-2002: «С 1980 г. по 1986 г. без отрыва от производства учился в Уральском политехническом институте».

Версия-2010: В новейшей биографии Сергея Вальтера – ни слова ни о Сургутском политехе, ни об Уральском. Зато появилась скромная запись: «Образование — высшее (Мелитопольский государственный педагогический университет в 2004 году)».

На лицо явная путаница с вузами, годами учебы да и вообще образованием — то ли металлург то ли педагог… Два!

Предвыборная программа С.Вальтера, декабрь 2002, газета «Новый день»

Трудовая деятельность

Версия март-2002: С 1985 продолжал работать на заводе им. 23 Октября до 1996 года.

Версия декабрь-2002: С 1991 г. – заместитель директора частного предприятия «ВАКУ».

В версии-2010 еще лаконичнее: С 1991 г. – заместитель директора «ВАКУ».

Итак, завод им.23 Октября (государственный до 2009 года) или частное предприятие «ВАКУ»? Три! Но и это не все. Неразбериха с местами работы и датами продолжается

Версия март-2002: «В 1996 году уволился с завода, и работал в ООО «Мрия» заместителем директора до 1999 года, а с 1999 года по настоящее время — генеральным директором ООО «Агропромышленная компания «Валком-Трейд»

Версия декабрь-2002: «В 1996 году назаначен на должность заместителя директора ООО «Мрия». С 2000 года — генеральный директор ООО «Мрия». С 2001 года возглавил ООО «Агропромышленная компания «Валком-Трейд»

Так был ли Вальтер директором «Мрии»? И когда он на самом деле возглавил «Валком-Трейд» – в 1999 или в 2001? Четыре! (запомните это число).

Согласитесь, очень подозрительная путаница в событиях максимум десятилетней давности.

Усложняем московской команде задание (Гриша, прости) – помогаем оппонентам будущего кандидата в мэры Вальтера. Сначала разберемся с образованием нашего «героя».

Сургутский политехнический институт. Что это за учебное заведение нам выяснить так и не удалось. По нашей информации, такого вуза не существовало ни в советские времена, ни в настоящее время.

Уральский политехнический институт. А вот это – известное и уважаемое учебное заведение. Сейчас оно называется Уральский государственный технический университет — УПИ имени первого Президента России Б. Н. Ельцина. Направляем в ректорат запрос о бывшем студенте Сергее Вальтере. И получаем почти прогнозированный ответ:

«Вальтер Сергей Георгиевич в ГОУ ВПО «Уральский государственный технический университет — УПИ имени первого Президента России Б. Н. Ельцина» не обучался, диплом о высшем образовании серии НВ №322035 никому из выпускников не выдавался, регистрационный номер 108348 (уникален) присвоен выпускнику 1985 года Некрасову А.Н.»

Будущий компромат на кандидата Вальтера. СССР

Если человек сильно путается в своей биографии, значит ему есть, что скрывать. Скорее всего, что-то криминальное. Делаем ряд запросов в правоохранительные органы (как и куда — не расписываю, дабы слишком не облегчить работу оппонентам Григория).

И теперь представляем криминальную биографию Сергея Георгиевича Вальтера, будущего кандидата в мэры г. Мелитополя, четырежды судимого.

Первая ходка. Сразу после окончания школы осужден (13 января 1976 года) за хищение государственного имущества (ст.81 ч.1 УК УССР) — исправительные работы на 1 год.

Вторая ходка. В период отбывания наказания за первое преступление Сергей Вальтер совершил новое преступление (15 октября 1976 года). И снова по той же статье 81 УК УССР, только теперь он пошел по части 2 (рецидив). Осужден нарсудом г. Мелитополя на 3 года лишения свободы. Отбывал срок в Бердянской колонии. Освобожден 15 ноября 1979 года.

Третья ходка. 22 июля 1981 года осужден на 2 года лишения свободы Красногвардейским народным судом АРК за кражу личного имущества ( ст.140 ч.2 УК УССР).

Четвертая ходка. 18 апреля 1985 года арестован Тамбовской прокуратурой и осужден Тамбовским областным судом по статьям 208 ч.3 и ст.154 ч.2 УК РСФСР (Приобретение или сбыт имущества, заведомо приобретенного преступным путем и спекуляция). Приговорен к 1 году лишения свободы. Освободился 18 апреля 1986 года из мест лишения свободы Тамбовской области.

Таким образом, общий срок отбывания наказания за четыре ходки (помните четверку?)в виде лишения свободы у Сергея Вальтера составляет 6 лет, в виде исправительных работ — 1 год.

Выписка МВД УССР

Будущий компромат на кандидата Вальтера. Лихие 90-ые

Не будем вдаваться в подробности полулегального и полуподпольного бизнеса нашего «героя» в период лихих 90-ых. Говорят, что занимался он производством и продажей сельскохозяйственных запчастей сомнительного качества. В последствии Вальтер легализовал свой бизнес, создав ООО «Мрия».

Еще один интересный момент, почерпнутый из публикаций местных СМИ. В 2002 на Сергея Вальтера совершили неудачное покушение. Взрыв возле дома тогда уже секретаря горсовета организовал вроде бы бывший партнер Вальтера по бизнесу некто Гараев. Примечательно, что через два месяца Гараев был застрелен неустановленными лицами. Контролировали ход расследования обоих уголовных дел начальник горотдела милиции С.Коломиец и оперуполномоченный уголовного розыска А.Мусатов. Сейчас они уже не сотрудники правоохранительных органов, депутаты горсовета от Партии регионов и наиболее приближенные к Вальтеру люди.

И напоследок. В конце апреля этого года следователь по особо важным делам Запорожской областной прокуратуры возбудил уголовное дело по факту подделки того самого диплома Уральского политеха на имя Вальтера С.Г. Прокуратура получила достаточно подтверждений фальшивости этого документа.

 

Good luck!

Вот с такими исходными данными придется работать московской группе технологов в Мелитополе на выборах мэра. Уверен, что даже еcли ребята не выведут своего кандидата в победители, а просто «отработают деньги», они продемонстрируют яркую и техничную кампанию. Понаблюдаем с интересом…

Орест Троцкий, Хайвей

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: