Архив Січень 23rd, 2020

Тюрма, мільйонні штрафи та «знак якості». Як тоталітарний режим Зеленського хоче контролювати ЗМІ

«Фейки, маніпуляції, інформаційна війна… Раніше це була війна з російськими ЗМІ, тепер це війна ще й всередині нашої країни. Незважаючи на те, що ми декілька разів збиралися з представниками наших медіа, деякі з них не розуміють, що роблять», – скаржився президент Володимир Зеленський у своєму влозі, опублікованому 7 листопада 2019 року.

Вже наступного дня на Банковій опублікували указ “Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави”.

З-поміж іншого президент постановив Кабінету міністрів розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо врегулювання діяльності медіа в Україні.

Зеленський вимагав, аби в документі були положення щодо стандартів новин, механізми запобігання розповсюдженню «фейків», їх спростування.

Трохи зірвавши президентський дедлайн, який добігав кінця 31 грудня, Міністерство культури, молоді та спорту опубліковало чернетку законопроєкту, а згодом і порівняльну таблицю.

Документ пропонує жорстко карати медіа за поширення фейків. Наприклад, за дезінформацію ЗМІ може отримати штраф до 9,5 млн грн, а ті, хто цю дезінформацію розповсюджував, навіть сісти в тюрму на 7 років.

Поява законопроєкту викликала шквал критики й обурення серед журналістів та експертів як українського медіаринку, так і поміж європейських колег. Авторів законопроєкту звинувачують у спробах тиску та залякуванні журналістів в’язницею. Особливо в умовах, коли достеменно невідомо, як конкретна інформація перевірятиметься на фейковість.

А самі методи регулювання ЗМІ, як-от присвоєння «знаку якості» чи введення єдиної прескарти, скидаються на стерилізацію медіапростору радянських часів, коли всі журналісти мали добровільно-примусово входити у спілки, а жодна стаття у газеті не друкувалась без схвалення «зверху».

Подив викликає також те, що одним із ініціаторів такого зашкарублого документу є міністр Володимир Бородянський, який відомий на медіаринку як прогресивний менеджер і новатор.

«Українська правда» проаналізувала документ та розповідає про його основні положення, досвід інших країн щодо регулювання ЗМІ, а також думки експертів про те, до чого може призвести така боротьба з дезінформацією в Україні.

За що критикують законопроєкт?

Олексій Мустафін, медіаексперт:

«Одразу, як тільки з’явилась ця ідея, я сказав, що вона небезпечна. Новели документу не є новелами. Вони нагадують радянське ставлення до медіа з партійним керівництвом і ідеологією, коли були офіційні спілки, і журналістом чи письменником можна було бути через спілки. Така схема пропонується і зараз, вона по-іншому називається, але внутрішньо здається відтворенням того архетипу.

Щодо заяв влади про їхнє бажання спілкуватися без журналістів, я бачу тут суперечливість. З одного боку, кажуть, що медіа не потрібні, а з іншого боку бачимо нестримне бажання взяти медіа під контроль. Інакше це трактувати неможливо.

Дуже розмиті визначення, що таке дезінформація. Ми пам’ятаємо неодноразі спроби попередніх влад, різні ініціативи запровадити якісь дефініції: чи то дезінформація, чи то наклеп. Але головне, що це дозволяло б вимагати від медіа не поширювати інформацію або загрожувало санкціями. Фактично, це той самий законопроєкт Журавського, але просто в іншій упаковці.

Цей законопроєкт є спробую встановити для влади комфортні правила гри, які загрожують медіа і журналістам як професії. Я не хочу підозрювати в ницих мотивах людей, які стоять за цим законопроєктом, але результат є дуже небезпечним. 

Можливе посилення самоцензури серед журналістів – це найнебезпечніший наслідок подібних ініціатив. Якщо медіа знає, що в нього є перспектива санкцій чи тюрми, буде намагатися стримувати себе у виконанні головної функції – критики влади.

Що особливо критично зараз, коли в країні вся влада сконцентрована в одних руках: уряд і парламент перетворені на підрозділи Офісу президента. Дуже мало стримувачів і засобів контролю за владою з боку суспільства. При всіх своїх недоліках, при відсутності справді вільної журналістики в тому обсязі, якого суспільство потребує, наявні медіа є хоча б якимось стримувачем. 

А цей законопроєкт може призвести до того, що і цього стримувача не буде. Ситуація з поганої перетвориться на ще гіршу».

 

Андрій Куликов, журналіст, голова правління «Громадського радіо»

Владі потрібно заявити, потрібно й далі показати своє ставлення до журналістської гільдії, і вони успішно з цим впораються. Це йде в річище того, що ми вже чули: спілкуватись без журналістів.

Журналістам варто брати участь у публічних обговореннях документу, аби як мінімум заявити свою позицію.Треба йти, зустрічати лицем до лиця. Намагатися зробити те, що можна зробити. Так наша аудиторія дізнається, як ми до цього ставимось.

 

Севгіль Мусаєва, головна редакторка УП:

Моє особисте враження від того, що запропоновано в цьому законопроєкті – його писали юристи, які взагалі не мають уявлення про те, як та за якими негласними правилами функціонують медіа. Інше питання – як Володимир Бородянський, який стільки років керував однією з найбільших медіагруп в Україні, не розуміє можливі наслідки таких нововведень. 

Чи потрібна Україні боротьба з фейками? Так, звичайно. Але держава в цій ситуації обрала чи не найгіршу форму реалізації складної задачі. Штрафи, відповідальність. Як адміністративна, так і кримінальна. Все це реінкарнація радянських методів. Натомість кращою стратегією для держави в такій ситуації було б партнерство.

З чого все почалось?

15 листопада очільник Мінкульту Володимир Бородянський та його перший заступник Анатолій Максимчук показали концепцію законопроєкту про протидію дезінформації. В ній представники влади пояснили, як будуть законодавчо забезпечувати свободу слова, захищати журналістів та інформаційну безпеку країни.

Згідно з текстом документу, для протистояння інформаційній війні Росії необхідно створити «ефективні механізми захисту національного інформаційного простору».

Ці механізми обіцяли розробити, базуючись на таких принципах:

  • неможливість використання для тиску на «незручних» журналістів чи медіа;
  • забезпечення умов для поширення достовірної інформації про події та явища, які відбуваються в суспільстві;
  • сувора відповідальність за умисне розповсюдження дезінформації, яка є елементом військової агресії проти України.

Минулого тижня Мінкульт презентував основні положення законопроєкту, а згодом і порівняльну таблицю.

У законопроєкті дають визначення дезінформації?

Так.

Дезінформація – це недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля.

Не будуть вважатись дезінформацією оціночні судження, навіть якщо вони критичні, сатира і пародія, а також недобросовісна реклама.

Також документ пояснює, що таке недостовірна інформація. Це – неправдиві відомості про осіб, факти, події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені.

Що пропонують у законопроєкті?

  • Створити посаду уповноваженого з питань інформації;
  • ввести обов’язкове навчання основам медіаграмотності у школах, вишах, при підвищенні кваліфікації держслужбовців тощо;
  • ввести індекс довіри – «знак якості» для ЗМІ, що підтверджує дотримання медіа принципів журналістської етики та вимог щодо перевірки інформації;
  • створити організації журналістського самоврядування, які будуть стежити за дотриманням стандартів;
  • встановити адміністративну відповідальність за розповсюдження дезінформації та порушення правил її спростування;
  • встановити кримінальну відповідальність за системне та масове розповсюдження дезінформації.

Уповноважений з питань інформації. Хто ним може стати?

Створення цієї посади у законопроєкті пояснюють тим, що «чинне законодавство не передбачає можливості звернення до суду з приводу розповсюдження дезінформації, за відсутності особи, чиї права порушено».

До ключових задач уповноваженого відносять:

  • моніторинг інформпростору та реагування на заяви щодо дезінформації;
  • перевірка достовірності інформації;
  • звернення до ЗМІ про відповідь або про спростування дезінформації;
  • звернення до суду з позовами про спростування та надання права на відповідь;
  • звернення до правоохоронних органів при ознаках кримінального правопорушення.

Вимоги до кандидатів:

  • громадянин України віком не молодше 35 років на день подання;
  • має вищу освіту, володіє українською та англійською мовами;
  • має досвід правозахисної діяльності або діяльності із захисту інформації;
  • здатний за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнями виконувати посадові обов’язки;
  • протягом останніх п’яти років проживає в Україні.

Остаточне рішення про призначення прийматиме Кабмін. Перед цим кожен із кандидатів має право виступити перед урядовцями, далі відбувається відкрите голосування кожного з членів Кабміну особисто.

Уповноваженим буде обраний той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів. Термін повноважень – п’ять років.

Як ЗМІ отримуватимуть «знак якості»?

Спеціальний індекс довіри може бути присвоєно будь-якому медіа. Але лише після добровільної перевірки.

Перевірку проводять «незалежні організації, що мають відповідну компетенцію та досвід і відповідають критеріям, встановленим уповноваженим з питань інформації».

Переліку «незалежних організацій» у документі немає. Також у ньому відсутні критерії для присвоєння індексу довіри – їх має розробити уповноважений.

У разі отримання медіа індексу довіри, держава компенсує витрати на перевірку.

Що за організація журналістського самоврядування?

Для створення організації будуть проведені установчі збори. В них візьмуть участь по три представники від громадських і державних організацій:

  • ГО «Національна асоціація медіа»;
  • Асоціація «Індустріальний телевізійний комітет»;
  • Українська Асоціація медіа-бізнесу;
  • АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України»;
  • ГО «Комісія з журналістської етики»;
  • Національна спілка журналістів України;
  • Підприємства, що входять до системи державного іномовлення.

На установчих зборах затверджується Статут, утворюються Рада Асоціації та Комітет професійної етики, які починають працювати та приймати журналістів до членів Асоціації.

Після проводиться з’їзд, який формує нові органи самоврядування.

 

Одне із завдань організації журналістського самоврядування – введення єдиної прескарти, яка визнається державою як підтвердження професійного статусу журналіста, а також розробка та затвердження Кодексу професійної етики.

Професійним, на думку авторів законопроєкту, є журналіст, який «на постійній, професійній основі збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію та є членом Асоціації професійних журналістів України».

Цей статус може бути призупинено або взагалі припинено через обвинувальний вирок суду, вихід з українського громадянства, внесення до списку осіб, які становлять загрозу нацбезпеці, співпрацю з медіа, до яких застосовуються санкції в Україні тощо.

Мільйонні штрафи та тюремні строки. За що конкретно каратимуть ЗМІ?

Адміністративна відповідальність за:

  • зміну адреси розміщення матеріалу, щодо якого подану заяву уповноваженого, незбереження запису або примірника матеріалу.

Це пояснюється тим, що всі заяви щодо дезінформації реєструватимуться в «електронній системі довіри», а зміна лінку, ймовірно, ускладнить роботу системи.

Штраф у розмірі п’яти мінімальних зарплат (23 615 грн) за кожен випадок порушення;

  • ненадання у встановлений законом строк відповіді на заяву чи запит уповноваженого. Штраф 5 МЗП (23 615 грн);
  • нерозміщення або несвоєчасне розміщення відповіді щодо дезінформації за заявою уповноваженого. Штраф 20 МЗП (94 460 грн);
  • розміщення ЗМІ неправдивої інформації про отримання індексу довіри. Штраф 20 МЗП (94 460 грн);
  • поширення дезінформації, за умови добровільного спростування, починаючи з третього факту порушення протягом року.

Тобто, якщо ЗМІ систематично впродовж року публікують дезінформацію, перші два спростування відбуваються без санкцій, а після третього такого випадку буде стягнено штраф. Штраф 1 000 МЗП (4,723 млн грн)

  • поширення дезінформації, за відсутності спростування. Штраф 2 000 МЗП (9,446 млн грн)

Кримінальна відповідальність за:

  • Систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля у період відсутності повного контролю України за державним кордоном України.

Штраф від 5 000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів (від 85 000 грн до 170 000 грн) або виправні роботи від 1 до 2 років.

  • Перелічені вище дії з використанням комп’ютерних програм, ботів, груп або підробки джерел інформації.

Позбавлення волі від 2 до 5 років.

  • Фінансування дій, передбачених першим та другим пунктом.

Позбавлення волі від 3 до 5 років.

  • Дії, передбачені частинами першою–третьою, вчинені повторно або організованою групою осіб, або якщо вони призвели до тяжких наслідків чи спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі.

Позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Аби захистити журналістів від зловживань з боку влади, законопроєкт передбачає оскарження рішень суду та звернення за висновком до Європейського суду з прав людини.

Що чекає на законопроєкт далі?

28 січня в Києві відбудеться презентація порівняльної таблиці законопроєкту.

Мінкультури запросило до участі в «стратегічному діалозі» представників ЗМІ, громадських організацій, медіаекспертів та медіаюристів. Після цього заплановані інші публічні обговорення та внесення змін до документу.

 

До кінця лютого законопроєкт буде доопрацьовано та винесено на розгляд Кабміну. А вже в березні уряд внесе документ на розгляд Верховної Ради.

Враховуючи монобільшість «Слуги народу» у парламенті, ймовірність прийняття закону про протидію дезінформації досить висока.

Як з дезінформацією борються на Заході?

У Європейському Союзі діє кодекс практики щодо протидії дезінформації. Українські законотворці цитували його у концепції документу. Зокрема, звідти взято тлумачення «дезінформації».

На відміну від українського законопроєкту, який розповсюджується на ЗМІ, кодекс ЄС намагається співпрацювати з онлайн-платформами, соцмережами та рекламною індустрією, щоб боротись з поширенням дезінформації та фейків.

Наприкінці січня 2019 року Європейська Комісія опублікувала перші звіти організацій-підписантів, серед яких Google, Facebook, Twitter і Mozilla, щодо дотримання ними кодексу.

«Відбулися деякі позитивні зміни, наприклад, в області видалення фейковий акаунтів і обмеження видимості сайтів, які поширюють дезінформацію», – звітували у ЄК.

Мінкульт також орієнтується на досвід британського Офісу інформаційного комісара (ICO) та канадського уповноваженого з інформації та конфіденційності (IPC).

ICO – це незалежний орган, який підпорядковується парламенту та спонсорується Міністерством культури, ЗМІ та спорту (DCMS). Свою роль він описує як «відстоювання прав на інформацію в інтересах суспільства».

Офіс інформаційного комісара в різні роки штрафував компанії Sony та Uber, корпорацію Facebook, американське кредитно-рейтингове агентство Equifax, а також вів розслідування у справі консалтингової фірми Cambridge Analytica.

Олександр Іванческул, Українська правда

Що робити із законопроектом про дезінформацію?

Текст законопроекту обліковали цього тижня і досить серйозно здивували майже весь медіа ринок. Мені ставили питання відносно нього як журналісти державних, так і олігархічних, і західних ЗМІ. Основним питанням було: як таке взагалі могло вийти від українського міністерства? Один представник українських спецслужб з посмішкою навіть запитав, – чи не вважаю я тепер «квіточками» законопроект #6688?

Перш за все, те, що турбувало медіаринок ще до публікації – це посадки для журналістів та для цілих редакцій – всі ці пункти залишилися. Так само як і штрафи від 5 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімум або виправні роботи від 1 до 2 років за мінімальні порушення. За систематичне, тобто два і більше порушень (особливо зроблених за допомогою автоматичного масового розповсюдження інформації) вже пропонується покарання від 2 до 5 років, за фінансування – від 3 до 5 років. А якщо ці дії здійснено організованою групою осіб – до 7 років ув’язнення. Хотіла б нагадати, організована група в такому випадку – це може бути, в тому числі, наприклад, редакція, яка випускає антикорупційні розслідування.

Звісно, цей пункт неприйнятний, що було озвучено ще минулого тижня. Але, після того, як був опублікований повний текст законопроекту та змін до попередніх законопроектів, що вносяться Мінкультом, з’явилося ще більше питань.

Наприклад, мене турбують запропоновані зміни по статтям 171, 345, 347 та 348 КК. Мінкульт пропонує захищати тільки «професійних» журналістів, членів запропонованих ним неконституційного органу, який має бути створений. Це так звана «Асоціація професійних журналістів України». І захищати, відповідно до законопроекту, мають виключно членів цієї асоціації – «професійних» журналістів.

Тобто тих журналістів, які не захочуть туди вступити, або які взагалі не хочуть вступати в будь-які журналістські об’єднання в Україні, захищати не планують. Ця норма суперечить Конституції і праву громадян самостійно об’єднуватися в професійні чи профсоюзні об’єднання та творчі спілки. І відповідно, створює кастову систему серед журналістів, які будуть мати різний рівень захисту, забезпечення і гарантій. Це як мінімум юридичний нонсенс або, як вважають медіа юристи, є порушенням ч.4 ст.36 Конституції: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.»

Крім того викликає питання призначення Кабміном уповноваженого, який в багатьох випадках, по цьому законопроекту, буде підміняти собою рішення суду. Він зможе самостійно вирішувати, що є достовірною, а що є недостовірною інформацією, вирішувати питання, кого штрафувати, а кого – ні, та які ЗМІ можуть бути заблоковані. Звісно, це неприйнятно.

Також в мене є невелике, порівняно з попередніми пунктами, питання відносно обов’язкової акредитації західних журналістів. Введення обов’язкової акредитації може зменшити потік іноземних журналістів до України. А, враховуючи той факт, що в нас зараз взагалі закрито іномовлення, для України це також буде великим мінусом в просуванні інтересів України за кордон. Тому що зараз у нас є досить вільний потік інформації від українських реалій та українських можновладців на західну пресу.

Що ж робити з таким законопроектом? На мій погляд, доопрацюванню він в такому вигляді не підлягає. Для провладної партії я бачу єдину можливість виходу з проблеми, яку створило Міністерство культури, – це реєстрація альтернативного законопроекту по протидії дезінформації, який міг би бути, наприклад, аналогом закону по протидії дезінформації у Франції, який вже проголосований, прийнятний і діє там близько року. Посилання на цей законопроект ви можете побачити тут: http://inform-security.com/ua/content/oficiynyy-zhurnal-francuzkoyi-respubliky-no-0297-vid-23-grudnya-2018-roku?fbclid=IwAR3byvlHniGOJbiX8DKI_81M4ApJUZ8E5Vnd3eyPWG-wpCghUJ2goLziDNw.

На жаль, до критики законопроектів, крім Європейської Асоціації журналістів та багатьох українських медіа-організацій і медіа-юристів підключилися ще й російські ЗМІ. Тож я прогнозую, що у вечірніх новинах сьогодні, завтра, можливо навіть весь наступний місяць українській владі будуть пригадувати цю помилку Міністерства культури.

Я впевнена, що законопроект в такому вигляді не пройде, але велике питання, яке в мене і в багатьох інших критиків виникає: навіщо було взагалі цей законопроект подавати в такому вигляді?

 

Тетяна Попова,  експерт з Стратком ГО «Інформаційна безпека», екс-заступник міністра інфорполітікі (2015—2016), радник міністра оборони (2014—2015), блоги Української правди

Європейська федерація журналістів «категорично відкидає» тоталітарний закон Бородянського про політичну цензуру

EFJ категорично відкидає будь-яку пропозицію, відповідно до якої держава буде регулювати журналістську діяльність і накладати будь-які обмеження на журналістів, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Новий законопроєкт Міністерства культури, молоді та спорту України про боротьбу з дезінформацією і регулювання діяльності ЗМІ було «категорично відкинуто» Європейською федерацією журналістів (EFJ). Про це йдеться в заяві, опублікованій на сайті EFJ.

«Уряд повинен строго дотримуватися журналістського саморегулювання і незалежності. Держава повинна створити умови для цього процесу, уникаючи будь-якого державного втручання і не позбавляючи журналістів їх прав. EFJ категорично відкидає будь-яку пропозицію, відповідно до якої держава буде регулювати журналістську діяльність і накладати будь-які обмеження на журналістів», — заявив генеральний секретар Європейської федерації журналістів (ЄФЖ) Рікардо Гутьєррес, коментуючи законопроєкт.

В рамках проєкту закону про протидію дезінформації, в Україні планують створити організації журналістських об’єднань, а також посилити захист «професійних» журналістів на державному рівні.

На днях Міністерство культури, молоді і спорту опублікувало порівняльну таблицю тоталітарного законопроєкту про протидію дезінформації й запросило до її обговорення.

Водночас, міністр культури, молоді і спорту Бородянський заявив, що проєкт закону про дезінформацію потребує краш-тесту.

 

Міністерство культури, молоді та спорту готує урядовий проект закону «Про протидію дезінформації», який планують внести до парламенту до березня 2020 року, який запроваджує адміністративну і кримінальну відповідальність для журналістів, блогерів та пересічних громадян.

Про це йдеться у презентаці на сайті міністерства, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Зокрема пропонується запровадити в Україні інститут уповноваженого з питань інформації, який здійснюватиме моніторинг інформаційного простору, реагуватиме на заяви про дезінформацію, звертатиметься до судів та правоохоронних органів, якщо виявлятиме ознаки дезінформації.

Проєктом закону передбачено встановлення адміністративної відповідальності за розповсюдження дезінформації, порушення правил спростування, надання відповіді та вимог прозорості та встановлення кримінальної відповідальності за системне та умисне масове розповсюдження дезінформації.

Так поширення дезінформації, за умови добровільного спростування, починаючи з третього факту порушення протягом одного року, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 1 000 мінімальних зарплат (з 1 січня МЗП складає 4700 гривень, відповідно – 4,7 млн грн)  за кожен випадок порушення.

В свою чергу поширення дезінформації, за відсутності добровільного спростування, каратиметься накладенням штрафу у розмірі 2 000 МЗП (9,4 млн грн) за кожен випадок.

Наголошується, що штрафи застосовуватимуться виключно судом, за умови задоволення заяви уповноваженого з питань інформації.

Передбачаються також ще низка штрафів, зокрема за зміну адреси матеріалу з дезінформацією (23,5 тисячі грн).

Вказано, що кримінальна відповідальність за систематичну масову дезінформацію запроваджується «на період відсутності повного контролю України за державним кордоном».

Так за систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля пропонують карати штрафом від 5 000 до 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85000-170000 грн) або виправними роботами від 1 до 2 років за місцем роботи засудженого.

За поширення дезінформації з використанням ботів або фейкових акаунтів передбачено позбавлення волі на строк від 2 до 5 років. За фінансування масової дезінформації – ув’язнення від 3 до 5 років.

Повторна масова дезінформація або організована дезінформація, що призвела до тяжких наслідків чи завдала матеріальної шкоди у великому розмірі тягне за собою ув’язнення на термін від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Визначено, що масовим розповсюдженням інформації або розповсюдження за допомогою засобів розповсюдження масової інформації є поширення інформації через медіа або інші засоби з доступом для необмеженого чи невизначеного кола осіб або з можливістю одержання доступу будь-якій особі з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором, в тому числі за згодою чи дозволом відповідного поширювача масової інформації.

Серед іншого пропонується запровадити обов’язкове навчання основам медіаграмотності у школах, вищих навчальних закладах, при підвищенні кваліфікації держслужбовців тощо.

Пропонується ввести індекс довіри як спеціальний «знак якості», що підтверджує дотримання медіа принципів журналістської етики та вимог щодо перевірки інформації, який втім присвоюватиметься ЗМІ після перевірки на підставі його добровільного звернення.

Планується зобов’язати поширювачів масової інформації розміщувати власні ідентифікаційні дані у доступному для отримувачів інформації місці (на головній сторінці власного вебсайту або на початку власної веб-сторінки, в розділі з інформацією про власника облікового запису на платформі спільного доступу до інформації чи в сервісах обміну миттєвими повідомленнями, в інших доступних для отримувача інформації місцях).

Пропонується запровадження у найгірших традиціях тоталітарних держав єдиної прескарти для підтвердження професійного статусу журналіста.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: