Сообщения с тегами ‘Україна’

Російські товари по-новому заполонили Україну. Як не обдурити себе

boikot-Rus2-500x407

 

За роки російської агресії Україна остаточно так і не відмовилася від торгівлі з північним сусідом – полиці магазинів досі всіяні товарами з РФ.

Відповідну думку на сторінці у Facebook висловив віце-президент Асоціації платників податків України Павло Погиба, повідомляє sprotiv.org.

В якості прикладу він навів ресторанний бізнес, власники якого з невідомих причин не закуповують для клієнтів навіть вітчизняну воду, хоча у нас її виготовляють у достатній кількості.

Нагадав експерт і про те, що філіали російських банків також не припинили роботу в Україні: попри акції протесту з боку суспільства, вони і далі успішно функціонують і отримують прибутки.

«Хоч куди глянь все кричать, що люблять Україну. Давайте будемо менше кричати, а купувати більше українських товарів, щоб розвивалося наше виробництво!», — радить Погиба.

Слід відзначити, що українські супермаркети обмежилися тільки нанесенням позначок на продукцію «товари із Росії», хоча із продажу вони так і не зникли.

Це неодноразово викликало обурення громадських активістів, які влаштовували мовчазні акції протесту: лягали на підлогу посеред магазину та накривалися промовистими плакатами із закликами не купувати товари агресора.

Україна вже Росія?

vlast-zlodeev1-500x291

 

Путін забороняє Facebook. Бо його контролюють «піндоси». І через FB координуються кольорові революції. Звичайно, що координуються та контролюються ЦРУ. На 100%.

Мільйони росіян слухають свого президента, скачують фоточки з FB і переходять у свої соціальні мережі. Мовчки, без галасу та протестів. Бо зрозуміли усю глибину рішення. Бо вони ж на передовій боротьби з «піндосами», США, НАТО, всесвітнім злом…

Нічого не нагадує? У дзеркало давно дивились?

До 20 млн українців користувалися кількома російськими сайтами. Президент заборонив нам це робити. Бо «піндоси» та ЦРУ, ой, росіяни та ФСБ контролюють ВК, ОК, мейл.ру, яндекс.

Як на заборону відреагували волелюбні українці? Створили Інтернет-самооборону? Вийшли на акцію протесту? Підпалили шини на Банковій? Усе як завжди, коли ми боремося за свої свободи?

Ні. Ми спостерігаємо типову російську реакцію.

Одні з піною у роті розповідають про геніальне рішення влади, другі ахають усе, що має ярлик «російське», треті мовчки качають фото і освоюють «незалежні» «безкоштовні» програми для обходу заборони.

А є такі українці, які дивляться на все це і офігівають.

Я серед останніх.

Десь наприкінці 2013-го я максимально обмежив свою присутність в ВК, перевів листування з mail.ru на gmail та ukr.net. Досі з 2014-го закріпленим постом у моєму профілі ВК є запрошення дружити в Facebook. Але навіть після цього я не припинив користуватися Вконтакте. І на це було дві причини.

1) Проект StudMP щодо розвитку студентського самоврядування.

Не секрет, що переважна більшість українських студентів свою активність у соцмережах проявляли саме в ВК. З 2013-го ця тенденція трохи змінилася у бік Facebook.

Але. Саме в ВК найбільшу популярність отримували протестні рухи КПІ, КНУ Шевченка, НАУ, інших найбільших університетів. Це до «якості» українських користувачів ВК. Адепти заборони переконані, що там самі ватники сидять, які піддаються російській пропаганді.

2) Пошук інформації з тієї сторони лінії фронту.

Прихильники заборони переконують, що російські соцмережі на 100% контролюються ФСБ. От тільки чомусь російські солдати продовжують палити свої позиції з «навчань» в районі Донецької та Луганської областей.

Якщо ви шукаєте подібні речі або інформацію про невдоволення українців порядками на окупованих територіях, то де ви будете шукати цю інформацію? У цензурованих російських ЗМІ? Там її немає. А от у ВК була і досі залишається.

Путін – лох, не зміг обмежити доступ до цієї інформації українців з вільних територій. А Порошенко – молодець. Раз, і рішенням РНБО нам перекривають доступ до цієї інформації.

А інформаційну війну на території ворога ми, напевно, будемо вести шляхом розкидування листівок з патріотичного супутника? Бо якось після 17 травня Інформаційні війська Мінстеця засумували. Та й до того свої інформаційні атаки на ворога проводили «співучою» українською. Професійненько…

Якось ми забули, що свобода була однією з найбільших цінностей Революції Гідності. Коли диктаторськими законами вводилися у тому числі обмеження доступу до інтернет-ресурсів влада отримала реакцію у вигляді протистояння на вулиці Грушевського.

Коли цими днями обмеження доступу до інтернет-ресурсів торкнулося до 20 млн українців у відповідь влада отримала тишу. Ну добре, петицію на сайті президента та кілька десятків (сотень?) обурливих дописів в ФБ. Але все це потонуло у переможному ура-патріотичному угарі.

Свобода є у тому, що кожен сам визначає користуватися йому російськими соцмережами чи ні, постити там котиків чи шукати бойовиків, організовувати двірняк проти старих комуняк на чолі КНУ Шевченка чи черговий аукціон побачень в КПІ. Це та свобода вибору, яку я хочу бачити в Україні.

Коли за мене і 20 млн українців подібні итання береться вирішувати РНБО та президент, то це вже не свобода. Коли 20 млн мовчать, коли зазіхають на їхні свободи, це вже не Україна. Це вже Росія.

Духа нет у вас быть свободными… Вас ждут новый указания, а у нас тут огни востания. У вас – «Царь», у нас – демократия. Никогда…

PS А Путін Facebook не забороняв…

Олексій Братущак, журналіст, Український інформаційний портал

Як остання блядь із ескорту Путіна

Europe-movchala1-500x375

 

Наприкінці січня в Авдіївці був армагедон. Безперервні обстріли і замерзаючі люди. Пункти обігріву і гуманітарна допомога з усіх куточків України. Серія трун під мокрим дощем на Майдані Незалежності. Лиш після загибелі молодого командира Андрія Кизила мільйони людей дізнались, що в армію йдуть робити професійну кар’єру талановиті люди. І в 23 командують взводами і полками.

«Ми глибоко стурбовані», — сказав тоді світ. Чужі рани не кровоточать. Чужий біль не вивертає твоє тіло навиворіт.

Але тут підривається автомобіль місії ОБСЄ. Гине медик із США, німкеня і чех отримують поранення — і тут кожен євробюргер згадує про свою сорочку ближче до тіла.

Назвали терактом. Вимагають розслідування. Згадали про небезпечні умови роботи місії ОБСЄ. Вимагають обидві сторони виконувати Мінські домовленості.

Наші найближчі сусіди поляки взагалі похвалилися, що там працює 38 їхніх громадян і їм конче треба безпека. Бо робота тяжка — забезпечення миру в Україні.

Є відчуття, що на нас знову тиснуть і змушують визнати вину.

А насправді деяким членам місій треба менше фоткатись із сєпарами і випивати в луганських барах. Називати речі своїми іменами: окупанта — окупантом, війну — війною. Тоді і свої на мінах не підриватимуться.

Окремо. Нема сенсу говорити про «забезпечення безпеки українською стороною», коли зовнішню агресію в світі досі сприймають за внутрішній конфлікт. Коли дехто ще досі не зрозумів, хто збив малазійський Боїнг. Коли як би світ не висловлював глибоку занепокоєність і обговорював її на Радбезі ООН — Росія, задравши кирпу, усе це вкотре заветує, як було низку разів і по Сирії, і по Україні, і по Боїнгу. І нарешті — коли ПАРЄ і євробюргери тверезо оцінять Педро Аграмунта, який поїхав випивати із депутатами Госдуми Росії до Сирії.

Як остання блядь із ескорту Путіна.

Марина Данилюк-Ярмолаєва, український інформаційний портал

Трамп не буде реагувати у разі відкритого нападу Росії на Україну, — The National Interest

Trump-Donald1-500x332

 

Впливове американське видання The National Interest вважає, що найбільшою міжнародною проблемою США може стати відкритий конфлікт на території України. Про це повідомляє sprotiv.org.

З усіх можливих варіантів, які можуть змусити нового президента США Дональда Трампа робити вибір між неприємними альтернативами, масштабне вторгнення Росії на Україну може виявитися найскладнішим. Скоріше за все, у разі відкритого конфлікту між Росією та Україною США відійде у бік.

«Під час передвиборної кампанії і після неї Трамп щосили прагне показати, що він не має наміру сваритися з Росією загалом і з Володимиром Путіним зокрема. Він жодного разу не критикував Путіна за вторгнення і анексію Криму. Він також нічого не говорив з приводу російського нападу на Україну. Він подає сигнали про те, що може почати співпрацю з Путіним з метою врегулювання існуючих між Америкою і Росією розбіжностей у Сирії. Крім того, на відміну від Барака Обами він жодного разу не виступив за усунення від влади Башара Асада і його режиму, жодного разу не висловив стурбованість з приводу будівництва нових російських авіабаз у Сирії», – пише видання.

Таким чином, Путін може зробити висновок, що з дружньо налаштованим президентом у Білому домі він може посилити свій контроль на сході України і тим самим залякати уряд у Києві. У такому разі адміністрація Трампа зіткнеться із серйозною дилемою. З одного боку, Україна не є натівською союзницею і справжнім партнером Америки в будь-якому сенсі цього слова. Буде перебільшенням сказати, що виживання України як цілісної і незалежної держави належить до життєво важливих інтересів США. А оскільки будь-яка рішуча і серйозна відповідь Америки на дії Москви поставить хрест на перспективах укладення угоди з Путіним щодо Сирії, та й, власне, з будь-якого іншого питання, у Америки виникне дуже сильне спонукання відійти в бік і не втручатися в протистояння, що виникло на пострадянському просторі.

Зазначимо, що прихильники такої позиції можуть вказати на рішення Дуайта Ейзенхауера, який вирішив не реагувати, коли радянська влада в 1956 році придушила повстання в Угорщині, або на аналогічне рішення Ліндона Джонсона в 1968 році, коли війська Варшавського пакту вторглися в Чехословаччину.

Також видання The National Interest допускає інший сценарій розвитку подій – у разі, якщо Трамп злякається прояву слабкості зі свого боку.

«До складу Північноатлантичного альянсу входять багато країн Центральної та Східної Європи, включаючи Угорщину і Чехію, вони будуть надзвичайно налякані російським вторгненням. Союзники США по НАТО зажадають термінових і рішучих американських дій, найімовірніше, у вигляді повітряного мосту з метою поставки оборонної, а потім і наступальної зброї для потреб багатостраждальної української армії. У конгресі активно лунають голоси демократів і республіканців, що вимагатимуть почати масштабні поставки зброї для Києва. На додаток до цього засобу масової інформації почнуть нові шалені атаки на Трампа як всередині країни, так і в усьому світі; а якщо він вагатиметься, не наважуючись на практичні дії, і обмежиться заявами із засудженням Москви, його звинуватять у слабкості і пасивності, як і Барака Обаму», – резюмує The National Interest.

Віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко нажив палац під Києвом у 900 квадратних метрів. Розслідування. Відео

Маєток віце-прем'єра В’ячеслава Кириленка не губиться на тлі сусідів. За розмірами і архітектурою він більше нагадує Палац культури

Маєток віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка не губиться на тлі сусідів. За розмірами і архітектурою він більше нагадує Палац культури

 

600 — 700 тисяч доларів — сама квартира, 200 — 300 тисяч доларів — ремонт та меблі. Разом виходить близько мільйона доларів. Активіст, депутат, міністр, віце-прем’єр і жодного дня в бізнесі — коли Кириленко встиг заробити такі гроші?

Центр «Києва». Готель «Інтерконтиненталь». Важкі люстри, рамки метало-детекторів. Тут відбувається форум «Україна — Ізраїль». Перед розкішно оздобленою залою — юрба міністрів і політиків обох країн. Уперше за 23 роки приїхав спікер Кнесету — ізраїльського парламенту. Але ми чекаємо на людину, що представляє на цьому форумі Україну. На одного із очільників уряду, на віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка. Нарешті він з’являється. Але зупиняється і починає роздивлятися гостей форуму та журналістів. «Якщо почне тікати — будемо гнатися за ним», ” попереджаємо колег.

Олександр Курбатов, журналіст «Слідство.Інфо», «Громадське» розслідував як живеться екс-міністру культури, а тепер віце-прем’єру В’ячеславу Кириленку та його дружині, яку неодноразово звинувачували у плагіаті дисертаційної роботи.

Kirilenko-Slava1

Півтора роки тому віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко відверто поскаржився в інтерв’ю на брак коштів для особистих потреб: «Я чотири місяці їздив на своїй власній Шкоді, дизельній, дволітровій, яка в мене задекларована і яка перебуває в кредиті. Але гроші скінчилися на солярку і я пересів на службову машину. На жаль, інших немає». Саме тому, мовляв, і довелося пересісти на важкий і ненажерливий міністерський «Мерседес» S-класу.

Дивишся запис цього інтерв’ю і здається, що Кириленко такий самий ідеаліст, як і в 1990-му році, коли починав свій політичний шлях під час «Революції на граніті». Тоді, попри холодну погоду, Кириленко оголошував про початок голодування. Студенти почали масову акцію протесту в центрі Києва із політичними вимогами і перемогли, наблизивши отримання незалежності для України.

А один з ватажків студентського протесту – В’ячеслав Кириленко, — обрав кар’єру політика. Спочатку — Голова студентського союзу, потім — Молодий Рух, згодом, — став нардепом від Народного руху. Він всюди опозиціонер. Та після перемоги Помаранчевої Революції, Кириленко йде працювати в уряд і його справи різко пішли вгору.

У 2006-му році він придбав собі чотирикімнатну квартиру на 156,42 кв.м. в елітній багатоповерхівці на вулиці Московській. Це Печерський район. Із вікон будинку відкривається чудовий вид на Київ і його головні символи: Дніпро, Лавра і пам’ятник Матері-Батьківщині. Ціна на такі квартири, як у В’ячеслава Кириленка стартує сьогодні тут від десяти мільйонів гривень.

Із вікон будинку — вид на Київ і його головні символи: Дніпро, Лавра і пам’ятник Матері-Батьківщині. Ціна на такі квартири, стартує сьогодні тут від десяти мільйонів гривень.

Експерт із нерухомості Денис Седаков пояснює, раніше вони коштували ще дорожче: «В 2006-м вообще были другие цены. Эта квартира покупалась, если это новый дом, она была без ремонта. Поэтому без ремонта она стоила 600-700 тысяч долларов, да».

І це винятково за голі стіни, запевняє Денис. А треба ще й зробити ремонт і вмеблювати помешкання: «За ремонт от 300 — 400 долларов за метр квадратный до нескольких тысяч долларов за метр. Соответственно, это может быть ну еще 200 — 300 тысяч для того, чтобы бы в подобного класса квартире ее отремонтировать и жить в ней».

Село Іванковичі Васильківського району — це всього 15 кілометрів від Києва. Дорога сюди в ідеальному стані, тож не дивно, що місцеві «селяни» їздять на люксових іномарках та живуть у міні-палацах. Звісно, будинки корінних мешканців Іванковичів ще зустрічаються де інде, але більшість — дорогі, оточені високими парканами маєтки новоприбулих. У центрі Іванковичів — спортивний майданчик, комерційний дитячий садок, церква, будинок культури.

Заміська резиденція колишнього міністра культури, а нині віце-прем’єра Кириленка всього в трьох-п’яти хвилинах пішки від центру села. З цього боку села живуть ті, в кого грошей вистачило не лише на будинок, але й на чималий шмат землі. Маєток віце-прем’єра не губиться на тлі сусідів. За розмірами і архітектурою він більше нагадує Палац культури.

Записана резиденція на дружину урядовця — Катерину Кириленко. Як зазначається у виписці з реєстру нерухомості у 2013-му році вона отримала в подарунок п’ять ділянок землі у Іванковичах.

Разом ділянки утворюють єдиний масив на майже 80 соток. На цій землі і почали будувати «палац Слави». Він затуляє майже всю ділянку і що там ховається за ним можна розгледіти лише зверху. Тим паче, що маєток охороняє сторож, який нервується через камеру і погрожує спустити собаку на знімальну групу. А подивитися є на що.

Маєток майже готовий, залишилося  закінчити частину робіт.  Площа будинку понад 900 квадратних метрів. За ним — штучна водойма. Далі — ділянка розширюється. Потім її перетинає струмок із двома містками. За ним земля піднімається кількома штучними ярусами зі сходами. І так до самого лісу, межа із яким прикрашена висадженими по периметру ялинками.

Площа будинку понад 900 квадратних метрів. За ним — штучна водойма, ділянка розширюється, її перетинає струмок із двома містками.

Навіть, якщо не рахувати послуги ландшафтного дизайнера — і будинок і земля коштують чимало, каже Денис Седаков, експерт із нерухомості: «Я бы оценил ну тысяч в пять долларов за сотку. В тринадцатом году такое могло стоить. Соответственно там порядка 400 тысяч долларов за участок. Такая ориентировочная цена на 2013-й год».

Земля на 400 тисяч доларів – щедрий подарунок для дружини В’ячеслава Кириленка. Адже згідно реєстру прав на нерухоме майно, всю цю землю вона отримала за договором дарування. Ім’я дарувальника невідоме. За поясненнями щодо походження грошей і подарунків йдемо до самого віце-прем’єра на засідання Уряду. Але почувши від прес-секретаря про наші питання Кириленко залишає будівлю з іншого виходу.

Почувши від прес-секретаря про наші питання, Кириленко залишає будівлю з іншого виходу

Доводиться «ловити» віце-прем’єр-міністра на публічному заході, на форумі «Україна-Ізраїль 2016».
— Добрий день! Пане Кириленко, дозвольте питання. Ми вчора намагалися його задати, про вашу власність в е-декларації…
— Я не коментую це питання, — відповідає урядовець
— Ну ви ж за відкритість…
— Так, я за відкритість. Але я не коментую це питання. Я заповнив декларацію в установленому порядку. Прошу, не заважайте мені працювати — відверто нервується віце-прем’єр.
— Але скажіть, звідки у вас з дружиною 80 соток землі, на 900 квадратів будинок?
— Я ж вам дав відповідь: я не коментую це питання. Будь ласка, не заважайте мені… — ці слова Кириленко каже вже у залі, де проходить форум.

Зазвичай посадовці пояснюють своє численне майно бізнесовими успіхом своїх дружин. От тільки власниця заміських угідь Катерина Кириленко — зовсім не бізнесвумен, а викладачка Київського національного університету культури і мистецтв. Ми тиждень намагалися з нею зв’язатися, залишали телефони, отримували підтвердження, що вона їх таки отримала, навіть чекали під стінами КНУКіМ — усе марно.

Можливо, вона воліє просто писати підручники і вчити студентів. Але саме як науковець дружина Кириленка нещодавно стала героїнею гучного скандалу. Її звинуватила в плагіаті завідувачка кафедри Культурології цього ж університету Тетяна Пархоменко:

«Обґрунтовано можна вести мову про те, що 95% тексту цієї книжки, підручника пані Кириленко, є плагіатом. Тобто він містить тексти без посилань на авторів, які є справжніми авторами цих текстів», – каже Пархоменко.

Тетяна Пархоменко — доктор філософських наук, професор. Каже, плагіат у підручнику дружини Кириленка знайшла випадково: «Все почалося із польського вченого, логіка і філософа Котарбинського, якого тут написали Котрабринський. І я вирішила перевірити. І далі виявилося, що дійсно, цей текст скопійовано із підручника двох авторів українських Подольська і Лихвар „Культурологія“, з цією самою помилкою», — пояснює завкафедрою.

Далі Тетяна Пархоменко почала уважно перечитувати підручник Кириленко і впізнавати цілі розділи, скопійовані з інших посібників, за якими вона сама вчить студентів вже 20 років. Вона показує, що лише перелік першоджерел скопійованих шматків у роботах Катерини Кириленко забрав п’ятдесят сторінок.

Коли Тетяна Пархоменко опублікувала свої висновки, то дисертацію і підручник дружини віце-прем’єра почали вивчати за допомогою спеціальних програм інші вчені. Один із них — Сергій Шарапов, доктор фізико-математичних наук і завідувач лабораторії у Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України.

«Досить багато частини плагіату у Катерини Кириленко не з української, а з російської мови.  З одного боку віце-прем’єр міністр бореться із російськими впливами, а з іншого боку його дружина абсолютно беззастережно списує російські джерела», — іронізує Сергій Шарапов. Він зацікавився роботами Катерини Кириленко після того, як знайшов у її дисертації згадування із царини фізики, де він — безперечний фахівець.

Результатом такої «популярності» наукових робот Катерини Кириленко став лист академіка відділення фізики та астрономії НАН України Вадима Локтєва до Міністерства освіти про «неприпустимий рівень тверджень, якими наповнена дисертація так званого науковця Кириленко”.

Колеги-вчені відповіді від Міністерства освіти і науки не дочекалися. Натомість отримали від дружини урядовця звинувачення у політичному переслідуванні: «Безумовно, ця стаття також є частиною брудної політичної кампанії, яка понад рік ведеться проти мого чоловіка – В’ячеслава Кириленка» – заявила Катерина Кириленко.

Віце-прем’єр Кириленко відповідає в уряді за гуманітарний блок, в тому числі, за освіту. Дивний збіг, але для Тетяни Пархоменко критика дружини віце-прем’єра закінчилася печально. Жінка стверджує, що після цього випадку в неї забрали викладацьку роботу: «Я не отримую зарплати, бо у мене немає навантаження. А якщо не має навантаження у викладача, то не має і зарплати. Ви розумієте? Якщо я навіть звернусь до суду, то що я можу відсудити?» – в розпачі каже Пархоменко.

Тетяна зізнається, що передбачала подібні наслідки. Але не шкодує. Каже, що не могла б інакше після того, що довелося пережити останні роки: «Серед Героїв Небесної сотні, ви це знаєте, є студенти, які вийшли, віддали своє життя, між іншим, щоб жити чесно і справедливо. Я вважаю, що те, що я жива, це, можливо, мій борг перед такими студентами. Вибачте»  (витирає сльози)

Права на дисертацію і підручник Катерини Кириленко записані у тій самій електронній декларації її чоловіка-урядовця. Цікаво, що про сьогоднішнього заможного віце-прем’єра Кириленка з численними статками сказав би вчорашній опозиціонер Кириленко? «Революція на граніті» для якого закінчилася палацом, оздобленим мармуром.

Олександр Курбатов, Слідство.Інфо, Громадське, Національне бюро розслідувань України

Як 6 млн бабусь заповнюватимуть нульові декларації, — Томенко

podatki-kolobok1

 

Заповнення е-декларацій потрібно звести до тих, хто має доступ до державних коштів. Про це заявив лідер громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко, повідомляє sprotiv.org.

«Я критично ставлюся до того, щоб усі українці подавали декларації. Не уявляю, як шість з половиною млн бабусь, які отримують мінімальну пенсію 1300 грн, будуть збирати документи і з електронним кодом будуть заповнювати у комп’ютері. Ці хвилі потрібно синхронізувати до тих, хто має справу з державними коштами — до керівника державного комунального підприємства. У кого є теоретичні можливості», — зазначив Томенко.

Також він додав, що нульові декларації будуть можливими лише тоді, коли Україна стане багатою державою.

П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

zrada-Sirko1

 

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України

Майже 100% інвесторів підтримали план Ukrlandfarming із реструктуризації заборгованості за єврооблігаціями, – Бахматюк

Bahmatuk-4

 

99,95% інвесторів єврооблігацій найбільшого в Євразії агрохолдингу Ukrlandfarming підтримали план компанії із реструктуризації заборгованості за цінними паперами на суму $500 млн під 2,5 відсотки річних. Про це заявив голова Ради директорів Ukrlandfarming та основний акціонер холдингу (95% акцій) Олег Бахматюк, відповідне повідомлення є і на Ірландській фондовій біржі, повідомляєУкраїнський інформаційний портал.

За його словами, йдеться про єврооблігації компанії на суму $500 млн. зі строком погашення у березні 2018 року. Папери торгуються на Ірландській фондовій біржі.

“Наприкінці березня Ukrlandfarming звернувся до інвесторів із пропозицією реструктуризувати виплату купонного доходу за цим боргом. Зокрема, ми запропонували виплатити готівкою 1/5 частину березневого і вересневого купона, а решту сплатити наприкінці строку погашення боргу – в березні 2018 року. На нашу пропозицію пристали майже 100 % інвесторів, які вклали кошти у наші єврооблігації”, – сказав бізнесмен.

“Ukrlandfarming продовжує політику відкритості та прозорості у відносинах із кредиторами та інвесторами. Наші плани фінансового оздоровлення та відновлення стійкого зростання є зазвичай консервативними і враховують не лише поточні, але й потенційні ризики для подальшого розвитку бізнесу. Загалом компанії вдалося реструктуризувати майже мільярд доларів своїх кредитних зобов’язань, що дає можливість відновити операційно-прибуткову діяльність групи і виконати взяті на себе зобов’язання”, – заявив Бахматюк. За  його словами, компанія готується до перемовин із європейськими експортно-імпортними агентствами.

“Сукупний обсяг реструктуризованого боргу до кінця травня може скласти $1,3 млрд. Це матиме величезний вплив на зовнішні ринки, бо дасть сигнал вітчизняному бізнесу, що Україна залишається привабливим економічним партнером для світу. Ми вдячні нашим кредиторам та інвесторам за розуміння ситуації і віру в нас”, – додав він.

Бахматюк також відзначив, що така підтримка інвесторів та кредиторів, а також оптимістичні прогнози розвитку світового аграрного ринку дають компанії упевненість у відновленні зростання ринку, а відтак і української економіки вже у найближчій перспективі.

Голова фракції БПП Луценко заявив, що послу ЕС Томбінському треба менше бухати з Шабуніним. 3 фото

Tombinsky-Yan1-500x333

 

Народний депутат від БПП Сергій Лещенко написав у Facebook, що голова президентської фракції у парламенті Юрій Луценко вкрай недипломатично висловився щодо посла ЄС в Україні Яна Томбінського.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Дискусія розпосалася на сторінці екс-депутата ВР причетного до педофільного скандалу, а нині політолога, близького до адміністрації президента Віктора Уколова.

Порошенківський політтехнолог виклав свою маніпуляційну точку зору на ймовірне відкладання надання Україні безвізового режиму з ЄС:

ukolov-lucenko-tombinskyi1

Допис прокоментував нардеп від БПП Сергій Лещенко, який заявив, що написене Уколовим — цинічна брехня. Більше того, Лещенко звинуватив голову своєї фракції Юрія Луценка у тому, що той нібито заявив, що “Томбінському (посол ЄС в Україні) варто менше бухати з Шабініним (експерт антикорупційної групи Реанімаційного пакету реформ).

До розмови приєднався ще один нардеп від БПП Вадим Денисенко, який заявив, що Ян Томбінський розкритикував закон «Про запобігання корупції» ще до того, як з’явилася його остаточна редакція.

ukolov-lucenko-tombinskyi2-500x419

 

Відзначимо, нещодавно у Facebook народний депутат від БПП Олександр Грановський та депутат Київради від цієї ж політичної сили сперечалися, коли членів партії президента почнуть убивати розлючені громадяни.

Нагадаємо, Єврокомісія подасть Раді ЄС законодавчу ініціативу щодо скасування віз для Грузії вже цього тижня, подача такої ініціативи щодо України відкладається.

При цьому, в грудні Єврокомісія заявила, що Україна і Грузія виконали необхідні для безвізового режиму вимоги. Передбачалося, що країни отримають візову лібералізацію разом.

Однак, виконання Україною низки додаткових умов ЄС опинилося під загрозою зриву.

У зв’язку з цим Грузія домагалася, щоб ситуація з Україною не мала впливу на надання країні безвізового режиму.

Голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський наголошував, що закон про електронне декларування доходів потрібно привести у відповідність до міжнародних стандартів, а Національне агентство із запобігання корупції повинно запрацювати у першому кварталі 2016 року.

Відзначимо, що Ян Томбінський неодноразово відвідував Юрія Луценка в ув’язненні.

Лещенко розповів як працювали схеми Мартиненка з ураном і титаном. Документи. 6 фото

martinenko-yacenuk2

 

Нардеп Сергій Лещенко виклав матеріали щодо скандалу з постачанням в Україну уранового концентрату й титану через австрійські фірми-прокладки, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Як відомо, сьогодні в Україні розслідуються два кримінальні провадження – перше щодо хабарів від чеської „Шкоди“ на швейцарський рахунок панамської компанії Мартиненка Bradcrest.

Але крім цієї гучно анонсованої справи, яку розслідують у трьох європейських країнах – Швейцарії, Чехії та Україні, є ще одна справа щодо Мартиненка. НАБУ розслідує діяльність австрійської прокладки Steuermann, яка постачала за завищеними цінами урановий концентрат з Казахстану на українське державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат“.

Згідно з контрактами, Steuermann („Штойєрманн“) купувала урановий концентрат у Казахстані по 95-100 доларів за кілограм. А на українське державне підприємство концентрат продавався австрійською прокладкою по 129 доларів.

При цьому в контакті було обумовлено, що казахський продавець „за свій рахунок та на власний ризик має організувати все необхідне транспортування та страхування поставки до станції Тополі, Україна“.

Таким чином, за те, що папери перекладалися з однії стопки в іншу, прокладка Steuermann „наварювала“ близько 30 доларів на кілограмі урану. У 2014 році було законтрактовано в Казахстані 400 тонн, в 2015 – 600 тонн.

Хто є кінцевим бенефіціаром Steuermann, досі встановити було неможливо. 100 відсотків акцій цієї компанії належить ще одній прокладці з Ліхтенштейну Nemessis Anstalt. Ця країна в центрі Європи фактично є офшором та не розкриває інформацію про акціонерів.

Однак навіть найбільші секрети стають явними. Зі своїх джерел мені вдалося отримати документи щодо компанії Nemessis Anstalt. Як виявилося, кінцевим бенефіціаром є громадянин Грузії Олександр Іосселіані.

Він вказаний у трастовій угоді, яку підписав керівник ліхтенштенського Bonus Capital Trust Александр Абфальтерер.

Martinenko-Mikola-shema1Martinenko-Mikola-shema2Martinenko-Mikola-shema3Martinenko-Mikola-shema4

Олександр Іосселіані мешкає в Києві та є кузеном Давида Жванії – багаторічного партнера Мартиненка в політиці та бізнесі. Наявність Іосселіані як кінцевого бенефіціара підтверджує також викладену Жванією версію про те, що компанія Steuermann створювалася для торгівлі абразивами, але після Революції гідності Мартиненко вставив її як „прокладку“ в схему постачання урану. При чому розпоряджатися „наваром“, зі слів Жванії, міг тільки Мартиненко.

Таким чином підтверджується версія, що 30 доларів з кожної тонни урану осідають у кишенях клану Мартиненка, а робиться все це на очах в Яценюка, який своєю бездіяльністю щонайменше „кришував схему“, якщо не заробляв на ній – це має встановити слідство.

Але це ще не все. Окрім того, що пан Іосселіані зазначений в ліхтенштейнському реєстрі як секретний власник уранової прокладки, його сліди спливають у ще одному реєстрі.

Так, паралельно з прокладкою на урані Мартиненко „кришує“ схеми на державних підприємствах титанової галузі. Зокрема, для реалізації титанової продукції „Об’єднаної горно-хімічної компанії“ на підприємство було заведено ще одного посередника – австрійську компанію Bollwerk. Як випливає з бази даних Держслужби статистики, Іосселіані очолював… представництво Bollwerk в Україні.

Це – ще один доказ причетності Мартиненка до схем держпідприємств уранової та титанової галузей, додатковий до оприлюднених раніше.

Martinenko-Mikola-shema5

Таким чином, на державних підприємствах за часів Яценюку було розбудовано систему заробітку для фірм-прокладок, пов’язаних з оточенням самого Яценюка. Якщо не це, то які треба шукати ще аргументи для відставки такого прем’єр-міністра?», — риторично запитує Сергій Лещенко у власному блозі.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: