Сообщения с тегами ‘МВС’

МВС опублікувало схему ухилення Льовочкіним від сплати податків. Подробиці

Натисність, щоб збільшити

Натисність, щоб збільшити

 

 

У Міністерстві внутрішніх справ заявляють, що активно розслідують кримінальне провадження щодо співвласника телеканала «Інтер» народного депутата від «Опозиційного блоку» Сергія Льовочкіна, а той дискредитує поліцейського, що розслідує його оборудки. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це йдеться у публікації МВС від 18 жовтня 2017 року на сайті відомства.

Зазначається, що заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції підполковник поліції Дмитро Бут подав судовий позов проти телеканалу «Інтер».

«Його акціонери, зокрема народний депутат Льовочкін, і підконтрольний йому народний депутат Сергій Каплін, ведуть  брудну медіа кампанію проти поліцейського Бута та членів його родини, розповсюджуючи необґрунтовану, недостовірну та непідтверджену інформацію», – йдеться в повідомленні МВС.

«Я хочу щоб вони хоча б сказали: на підставі чого зроблені висновки про те, що я злочинець, що я обманюю, займаюся рейдерством та вимаганням. Якщо у них немає таких підстав, а я навіть в теорії не можу уявити, як вони це будуть мотивувати, на підставі чого вони ці факти взяли, – нехай вони офіційно спростовують цю інформацію», – заявляє сам Бут.

Причиною такої інформаційної атаки в МВС називають активну роботу слідчої групи на чолі із підполковником поліції Бутом із розслідування кримінального провадження за фактом фінансування тероризму та підробки документів за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.258-5 та ч.1 ст.358 КК України.

Відомості про це внесено ще 22 січня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000000056. У червні 2017 року Генеральна прокуратура України визначила підслідність цього кримінального провадження Головному слідчому управлінню Національної поліції.

У МВС зазначають, що під час розслідування встановлено, що Льовочкін С.В. та Фірташ Д.В., яким підконтрольне GDF MEDIA LIMITED, у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер».

В подальшому частину акцій ПрАТ «Телеканал Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED, 100 % акцій якої належить Льовочкіну.

«Вказані обставини також підтверджуються тим, що Льовочкін С.В. у своїй декларації вказав, що він є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED, у загальній кількості 20000 акцій номінальною вартістю 130480 грн., тобто на загальну суму 2609600000 (два мільярди шістсот дев`ять мільйонів шістот тисяч) грн., що складає понад 100 млн. доларів США», – йдеться в повідомленні МВС.

Разом з тим, під час перевірки джерел походження вказаних коштів встановлено, що з 2010 по 2014 рік Льовочкін займав посаду глави адміністрації президента України за часів Януковича В.Ф., а з 2014 року по теперішній час Льовочкін С.В. є народним депутатом України та також не займається будь-якою підприємницькою діяльністю.

В МВС наголошують, що офіційні доходи Льовочкіна як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік склали 334 046,82 грн.

«Тобто, на даний час Льовочкін Сергій Володимирович має у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки», – зазначають в МВС.

Також там стверджують, що під час розслідування отримали інформацію про те, що «Льовочкін С.В. через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об’єктів нерухомості у різних країнах світу».

«Крім того розслідуються інші епізоди можливої протиправної діяльності посадових осіб медіа групи Інтер», – резюмують в МВС.

Сам заступник голови фракції «Опозиційний блок» у Верховній Раді Сергій Льовочкін 18 жовтня оприлюднив заяву, в якій розповів байку, що керівництво МВС «здійснює за ним та його родиною незаконне спостереження та навіть готує замах».

Обшук у Трояна: #Аваков 6 годин захищав свого заступника на засіданні в АП

avakov-poroshenko-kaznokrad1

 

Через липневий обшук будинку замміністра внутрішніх справ Вадима Трояна відбулися шестигодинні збори так званої «стратегічної дев’ятки» в адміністрації президента, повідомляє Національне бюро розслідувань України. У результаті глава МВС Арсен Аваков відстояв свого підлеглого.

Про це йдеться у статті Української правди «Дуалізм влади. Як Порошенко і Аваков дотискають один одного».

За даними УП, перед тим, як провести обшук у Трояна, генпрокурор Юрій Луценко зателефонував Авакову і попросив, аби обшук дали провести без конфліктів. Міністр нібито погодився, але попросив не чіпати родину свого зама.

У той же день Аваков дзвонив в адміністрацію президента. В результаті було скликано засідання «стратегічної дев’ятки».

“Я не можу вам розповісти, як цю історію розрулювали, але це забрало шість годин. Це ненормально, коли в бронежилеті, який в пилу лежить у шафі, знаходять 500 мічених гривень. Ну що це? Але питання вирішене, ми говорили в стилі «хлопці, припиніть дуріти», — говорить співрозмовник в оточенні Авакова, натякаючи, що Трояну підкинули гроші.

Обшук заступника міністра в Авакова сприйняли негативно, як і перевірку Нацагентством з питань запобігання корупції його декларації за 2015 рік.

В оточенні міністра внутрішніх справ вважають, що історія з декларацією підігрівається з Адміністрації президента.

Як повідомлялося, наприкінці липня за місцем проживання заступника міністра внутрішніх справ Вадима Трояна проводили обшук. Шукали 785 тисяч гривень, які нібито відібрали у підприємця начальник відділу комплектування полку «Азов» Бржезинський, помічник заступника голови МВС Іваштенко і якийсь громадянин Ш.

У рамках справи було проведено 13 обшуків, в тому числі і у Трояна, але зазначені кошти виявити не вдалося. У заступника міністра вилучили 60 тисяч гривень, «які не збігаються за номерами з грошима, отриманими вимагачами».

На корупційну закупівлю «рюкзаків Авакова» скаржилися до суду, але позов відхилили. Відео

avakov-poroshenko-kaznokrad1

 

Колегія суддів у складі головуючого Євгена Аблова, суддів Ігоря Смолія та Павла Григоровича відмовилися скасовувати рішення конкурсних торгів, за яким у лютому 2015 року закуповувалися так звані «рюкзаки Авакова».

Про це стало відомо з постанови Окружного адмінсуду міста Києва від 10 липня 2017 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Також судді не захотіли визнавати протиправними дії посадових осіб МВС під час закупівлі.

Судовий позов на МВС подало ТОВ «Ібіс», яке теж було учасником торгів і їх програло.

Заяву до Окружного адмінсуду товариство подало більш ніж через два роки, 8 червня 2017 року. І вже 10 липня суд цю заяву розглянув.

У справі також були залучені третіми особами решта учасників торгів у тендері: переможці  ТОВ «Дніпровенд» та  ФОП Плигачов і ті фірми, що закупівлю програли –  «Таллегпром» та хорватська компанія «Kroko proizvodnia i razvoj».

ТОВ «Ібіс» заявило, що пропозиції «Дніпровенду» та Плигачова мають бути відхилені, тому що, зокрема, на деяких документах відсутні підписи Плигачова або його представника, а «Дніпровенд» не надало документів, що воно зареєстроване платником податку на додану вартість та стоїть на обліку у податковій і пенсійному фонді.

Також у «Дніпровенду» не було документів по фінансовій звітності, протокольне рішення комітету конкурсних торгів підписувала посадова особа, яка не була членом цього комітету, а результати торгів не оприлюднили на сайті МВС протягом трьох днів з дати затвердження звіту про результати торгів.

У позові «Ібіс» послалося на акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності МВС за період з 01.12.2014 по 01.05.2016, складений Держфінінспекцією  у червні 2016 року.

Зазначається, що із третіх осіб до суду ніхто не прийшов, хоча вони й були повідомлені належним чином. Тому суд на чолі з Абловим ухвалив розглядати справу «в порядку письмового провадження», тобто, в закритому режимі, спілкуючись одне з одним листами, — пише видання.

10 липня суд відмовив ТОВ «Ібіс», зауваживши, що відхиляє всі посилання позивача «на виявлені ревізією окремі недоліки» під час закупівлі «рюкзаків Авакова», оскільки «останні загалом не свідчать про допущення МВС України та/або комітетом з конкурсних торгів порушень порядку оприлюднення інформації про застосування переговорної процедури закупівлі та/або порушень, які вплинули на об’єктивність визначення переможців закупівлі».

Як відомо, у лютому 2015 року МВС уклало договори з ТОВ «Дніпровенд» на 5 тис. рюкзаків вартістю 14,49 тис. грн та ФОП Плигачов на 1 тис. рюкзаків вартістю 2, 1 млн грн.

У червні 2015 року вийшло журналістське розслідування про те, що рюкзаки придбано через підприємства, підконтрольні Арсену Авакову.

Кримінальне провадження по «рюкзаках Авакова» відкрито Генпрокуратурою в липні 2015 року, тодішній генпрокурор Шокін передав його за підслідністю військовій прокуратурі, а від квітня 2016 ГПУ передала справу Національному антикорупційному бюро.

Весною 2016 року НАБУ у рамках досудового розслідування отримало доступ до банківських рахунків компанії – постачальника тактичних рюкзаків для МВС «Дніпровенд», яку пов’язують з сином міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи МВС за попередньою змовою з суб’єктами господарської діяльності вчинили розтрату ввіреного їм майна при закупівлі 6000 рюкзаків, для потреб бійців у зоні АТО.

У лютому з’явилося відео з прихованої камери, на якому син міністра внутрішніх справ Олександр Аваков, імовірно, домовлявся з екс-заступником голови МВС Сергієм Чеботарем про поставку рюкзаків для підрозділів міністерства.

Раніше повідомлялося, що фірма-постачальник тактичних рюкзаків для МВС пов’язана з харків’янином Володимиром Литвином, який є другом сина міністра МВС Арсена Авакова.

У лютому 2017 року у НАБУ повідомили, що ця справа перебуває на завершальній стадії розслідування.

Аваковщина. «Євроінтеграційне» шахрайство Криклія з посвідченнями водія. Розслідування

Avakov-vidstavka2-500x375

 

«З 1 січня 2018 року міжнародні українські водійські права припинять діяти на території країн Євросоюзу» — подібні повідомлення рясно розійшлися цими днями українським медіа простором.

З них випливає, що апокаліпсис має статися через виконання Україною своїх зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію. ЗМІ при цьому посилаються на керівника Головного сервісного центру МВС України Владислава Криклія.

Спрощено медіа картина виглядає так: Україна повинна до кінця року перейти на «європейські» посвідчення водія з вимогами до них, закладеними у відповідних законах ЄС — і лише з такими «правами» можна буде їздити до Євросоюзу.

Більше того, за словами Криклія, українські водії уже зараз не можуть в’їздити до ЄС зі старими ламінованими «правами», які не містять терміну дії.

“Вони були безстроковими. Відповідно, такі посвідчення не приймають на стороні ЄС, — стверджував він.

Ну а головний месидж від цієї «кампанії» виглядав так: десь восени має розпочатися видача саме тих нових посвідчень водія, з якими після Нового року і можна буде їздити в ЄС. Треба розуміти, українці вже тепер мали би почати формувати черги на отримання цих «прав». Було названо навіть ціну — 201 грн. за штуку.

Що передбачає асоціація?

Угода про асоціацію справді містить положення щодо приведення Україною водійського посвідчення у відповідність до стандартів Євросоюзу. А саме — впровадження відповідного закону ЄС — Директиви Ради № 91/439/ЄЕС від 1991 року, модернізованої 2006-го іншою директивою, 2006/126/EC.

Вона постановляє, наприклад, що водійські посвідчення для категорії В можуть бути чинними максимум 15 років, для професійних категорій — 5 років. Правда і те, що передбачено електронний чіп як запобіжник від підробки. Йдеться і про необхідність регулярного медогляду, про який також згадують в МВС. І так далі.

На цей документ і посилався Владислав Криклій — що, в результаті, й породило масу недостовірної інформації. Втім, під час спілкування з ЄвроПравдою чиновник зауважив, що ЗМІ його слова перекрутили.

Згодом ми отримали від керівника Головного сервісного центру  МВС письмовий коментар. Він справді дуже відрізняється від масово поширеної медійної версії.

Перше — Україна не зобов’язана запроваджувати норми щодо посвідчення водія, прописані у згаданій директиві.

“Як і усі директиви, вона несе рекомендаційний характер. Тож ми, зі своєї сторони, розглядаємо рекомендовані норми, їх імплементацію та форму введення в Україні, — підкреслив Владислав Криклій.

«Головний сервісний центр МВС працює над пропозиціями щодо відповідних законодавчих змін та запропонує їх на розгляд парламенту вже восени. Як тільки такі пропозиції нами будуть сформовані, ми поіформуємо суспільство, що саме пропонуємо для впровадження в Україні та у якій формі», — обіцяє посадовець.

Друге — навіть якщо «європейського» типу посвідчення водія будуть схвалені для видачі в Україні, це не означатиме неможливості поїздок до ЄС із нинішніми «правами».

“Реалізація положень директиви або можливих нововведень буде стосуватися лише тих, хто у майбутньому буде отримувати посвідчення водія вперше або вже замінювати їх після прийняття таких норм, — каже Криклій.

«В Україні вже видаються національні посвідчення водія, які відповідають частково нормам ЄС. А оскільки закон зворотної дії не має, то у разі прийняття нами нових норм громадяни не повинні будуть міняти посвідчення водія у терміновому порядку», — додає він.

Власне, переконатися в цьому можна й проглянувши згадану директиву, яка в ЄС набула чинності у січні 2013 року. В ній жодним словом не сказано про те, що стають недійсними для руху в Євросоюзі всі попередні водійські посвідчення.

Більше того, у документі записано: «Будь-яке право на керування, надане до 19 січня 2013 року, не може бути скасоване або жодним чином не закріплене положеннями цієї директиви».

Природним є і рекомендаційний характер директиви для України. Адже її призначено насамперед для внутрішнього вжитку країнами ЄС.

«Правила, що стосуються посвідчень водія, є суттєвим елементом спільної транспортної політики, внеском у покращення безпеки на дорогах, полегшення вільного руху осіб, які обирають проживання в іншій державі-члені, аніж та, що видала посвідчення», — так обгрунтовано нововведення.

Тобто, на практиці нововведення стосуються насамперед тих водіїв, які є громадянами країн-членів ЄС і постійно проживають в іншій країні. Угодою про асоціацію між ЄС та Україною не передбачено таких можливостей для українських громадян — а для короткострокових поїздок, знову ж, цілком достатньо нинішніх водійських посвідчень.

«Права» без терміну дії — як бути з ними?

Окреме питання, яке було актуалізоване цією історією — чи можуть їздити до ЄС власники старих ламінованих прав без терміну дії?

На запитання ЄвроПравди щодо цього Владислав Криклій уже не дав прямої відповіді — на відміну від згаданих вище попередніх коментарів для ЗМІ.

«Сьогодні в Україні видають національні посвідчення водія, приведені до міжнародних стандартів та якими можна користуватися в Україні та за кордоном, а також міжнародні посвідчення водія, відповідно до дії Женевської та Віденської конвенцій про дорожній рух», — відповів він.

«Національні посвідчення водія останнього зразка – пластикові, вони містять повну інформацію про власника, дату видачі та термін дії і саме ними можна користуватися на території ЄС», —  лише натякає він на неможливість користуватися за кордоном безстроковими посвідченнями.

Згідно з Міжнародною конвенцією про дорожній рух, посвідчення водія справді повинно мати термін дії. Але обов’язковою ця вимога стала 29 березня 2011 року — і стосується посвідчень, виданих державами-учасницями саме після цієї дати.

Водночас згідно зі статею 43 конвенції видані раніше документи і надалі мають визнаватися. До слова, контроль на кордоні ЄС не передбачає перевірку посвідчень водія — прикордонники та митники дивляться лише техпаспорт на авто.

Про що свідчить ця історія?

По-перше, чиновники в спілкуванні з медіа повинні максимально точно роз’яснювати подібні чутливі питання. Так, щоби гарантовано уникнути невірного трактування і не давати приводів для спекуляцій та підозр щодо певних корисливих мотивів держави — звісно, якщо таких справді немає. Зрештою, щоб не дискредитувати ідею європейської інтеграції загалом та належного виконання Угоди про асоціацію зокрема.

Тим більше, що раніше з боку МВС уже були спроби «стимулювати» водіїв масово міняти «права» та державні номери — і це так само обумовлювалося потребою виконувати міжнародні зобов’язання.

Найгучніша історія мала місце 2011 року — з подачі тодішнього очільника МВС Анатолія Могильова.

Він заявив, що згідно з вимогами згаданої вище Міжнародної конвенції з дорожнього руху водіїв зі старими «правами» без терміну дії з 29 березня 2011-го за кордон не пускатимуть. Відповідно, такі посвідчення треба терміново поміняти.

Однак заява Могильова швидко виявилася примітивною брехнею.

Як уже було сказано вище, найпізніше з 29 березня 2011 року всі держави-учасниці конвенції повинні були почати видавати посвідчення водія з зазначеним у них адмінтерміном — а не міняти чинні.

Зрештою, тоді МВС визнало власну дезінформацію. До речі, попутно офіційно підтвердивши: з ламінованими правами без терміну дії можна продовжувати їздити за кордон. У нинішньому МВС це заперечують, хоча у конвенції відтоді нічого не змінилося.

Наступна спроба «розведення» трапилася 2015 року.

Тоді в Міністерстві внутрішніх справ вигадали нову казку — мовляв, виконання євроінтеграційних зобов’язань передбачає перехід на нові реєстраційні автономери. “Європейська правда ” писала про це у статті «ДержАвтоІмітація: урядове прочитання європейських стандартів».

Батьком скандалу став тодішній заступник міністра внутрішніх прав Сергій Чеботар.

«Нові номерні знаки країн Європи, які використовуються на етапі набуття членства в Європейському Союзі, в Україні будуть введені вже з 31 березня цього року», — заявив він, пішовши у своїх фантазіях навіть далі за асоціацію з ЄС — прямісінько до членства.

«В Угоді про асоціацію немає жодних норм щодо зовнішнього вигляду реєстраційних номерів автомобілів. Навіть в ЄС немає гармонізації з цього приводу», — заявили у тоді у представництві ЄС в Україні.

Хочеться сподіватися, що подібне «євроінтеграційне» шахрайство з боку держорганів в минулому. Хоча, звісно, суспільство повинно лишатися пильним.

Анатолій Марциновський, Національне бюро розслідувань України

Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

gongadze20011-2

 

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи…

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз’яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 – Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював… Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА”

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів “України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком…

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною… А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам’яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв’ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Колишній очільник поліції Києва Олександр Терещук має 3 квартири, а його донька перемагала у тендерах МВС. Відео

Tereshuk-Oleksandr2

 

Колишній очільник поліції Києва, а нині перший заступник голови Одеської облдержадміністрації Олександр Терещук має кілька земельних ділянок та будинків столиці, а його дочка – співвласник новобуду на Печерську.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Серед майна Терещука – три квартири у Києві, 0,4 га та будинок у селі Проців під Києвом, будинок у приватному секторі у столичних Жулянах.

«З приводу процівського будинку. Так, я дійсно купив землі 40 соток. Купив, підготував документи, отримав дозвіл на забудову. Зараз є будівля, невеликий садовий будиночок, збудував я, він не введений в експлуатацію. Ну, і там помічні будівлі. Саджаю там картоплю, полуницю, малину. Зараз не маю часу, а раніше саджав», — пояснив чиновник.

В автопарку родини Терещуків джипи Фольксваген Тігуан і Ауді К’ю7, трицикл і новенький трактор. Серед інших «свіжих» надбань – барокамера вартістю у понад 800 тисяч гривень. А заощаджень у Терещуків – більше мільйона гривень.

Дружина Терещука – Ольга Терещук – підприємцем зареєструвалася лише минулого року.

Але успішною бізнес-вумен виявилася донька Терещуків, дружина інспектора з обігу зброї київської Нацполіції Анатолія Сорочинського – Оксана.

У 2016 році родина Сорочинських задекларувала два позашляховики – Ніссан Кашкай і Ауді К’ю5, дві квартири та поки не завершений маєток під Києвом.

У Голосіївському районі столиці Оксана Сорочинська має 400 квадратних метрів офісних приміщень, а відтак і 400 тисяч гривень щорічного заробітку з оренди.

Ще Сорочинська є співвласницею новобуду на вулиці Верхньогірській, в елітному Печерському районі столиці. Об’єкт на тисячу сто квадратних метрів виставили на продаж за 78,5 мільйонів гривень.

Єдиний партнер Сорочинської у цьому проекті – столичний забудовник Олександр Шихненко. Про співпрацю із донькою Терещука бізнесмен говорити не хоче.

У декларації Сорочинських йдеться також про чималі позики. Одна з них – 2 мільйони гривень – була позичена Оксані Сорочинській власним свекром.

За інформацією з відкритих реєстрів, Володимир Сорочинський зареєстрований як фізична особа підприємець, мешкає у Коростишеві Житомирської області і займається обробкою каменю.

Відзначається, що Оксана Сорочинська почала свою успішну кар’єру лише 3 роки тому у ДП «Розвиток» МВС, де навіть донедавна отримувала матеріальну допомогу коштом платників податків.

Водночас Сорочинська знайшла ще понад 2 мільйони гривень для статутного внеску у ТОВ «Новітнє обладнання», яке у 2016 році активно перемагало у тендерах. Левова частка замовлень надійшла від МВС.

Поговорити про майнові і тендерні з Оксаною Сорочинською журналісти не змогли – генеральської дочки не знайшли ні у квартирах родини, ні у будинку, ні на роботі.

Сумніваючись у законному походженні статків родини Терещуків журналісти подали декларацію Сорочинських до Національного агентства з питань запобігання корупції.

Перевіряти Терещука пообіцяли і нардеп Ігор Гузь, і люстраційний комітет разом з Олександрою Дрік.

Як відомо, у травні 2015 ркоу видання «Наші гроші» повідомило, що Терещук побудував триповерховий особняк на землі, яка заарештована за підозрою в незаконному виділенні.

5 червня прем’єр-міністр Арсеній Яценюк заявив про звільнення начальника ГУ МВС Києва Терещука в порядку люстрації.

Сам Терещук заявляв, що має всі необхідні акти на землю, і будівництво його будинку було повністю законним.

3 липня президент Петро Порошенко скасував люстрацію Терещука.

А 7 липня Терещука повторно призначили начальником ГУМВС у місті Києві.

7 листопада в Україні було створено Національну поліцію й ліквідовано міліцію.

Терещука було призначено тимчасово виконуючим обов’язки начальника ГУ Нацполіції в Києві.

18 листопада МВС призначило Олександра Терещука начальником Головного управління Національної поліції у Києві.

14 грудня 2015 року Терещука звільнили за поданням Хатії Деканоїдзе.

Пане #Аваков, де заява на звільнення? Народ чекає

avakov-vidstavka1-500x349 (1)

 

Минулого тижня я Вас вітала з Новим роком. Через те, що Ви бездієте, Ви стаєте співучасником злочинів, які у нас відбуваються в білий день. Минулого тижня вдень мені порізали шини. Це дріб’язок. Але доказ того, що Ви – некомпетентний міністр. Якщо вдень під Києвом Вас зневажає всяка шпана – то це Вам оцінка Вашої роботи.

Сьогодні зранку зловмисник напав у приватному дворі будинку на голову ТВК Людмилу Демченко. Ось як пjчався ранок в активістки Майдану, яка варила кулеші в 2013—2014 та в активістки селища, яка організовує свята для дітей. Після того, як Інститутську вмили кров’ю, Ви стали міністром.

А це платник податків, який вам платить зарплату і Ваш роботодавець в особі побитої Людмили Демченко.

Demchenko-Ludmila1

Не соромно?

Люди затримали нападника. Не поліція – не Ваші підлеглі. Люди – Ваші роботдавці. Поліця його хотіла швиденько забрати. До проведення слідчих дій. Благо були депутати місцеві, обласні, помічник нардепа (ми, Ваші роботодавці, оперативніші, ніж Ви й Ваші підлеглі, бачте, як виходить), то наші не дали забрати без слідчих дій. Вам і Вашим підлеглим так довіряють, що справу забрали в обласну прокуратуру.

Знаєте, скліьки платять за злочин в білий день? 1000 грн. За побиття літньої жінки. Ірпінь навіть встановив камери для своєї кишенькової муніципальної варти. Тобто Ваші друзі з Ірпеня, яких Ви не перший рік покриваєте бездіяльністю знають все про персування активістів в регіоні та про графік роботи. Тобто вичислити, коли треба проколоти шину або дати по голові їм легше, ніж Вам працювати й виконувати свою роботи.

По інший бік селища машину селищної голови Матюшиної потовкли. Зробили в бусі переворот.

Перед тим хтось в машині Матюшиній підкрутив болти. Вона їхала з дитиною і ледь вписалася в поворот. Не знаєте, хто б це міг бути? І які розцінки? За дитину в машині хоч пару сотень гривень доплачують?

Дивно. Два роки в регіоні таке твориться, а від Вас ККД нема взагалі… Це під Києвом… Боюся, думати, що відбувається по всій Україні, куди загальнонаціональним каналам довше їхати і де не живуть в грмоадх блогери «Української правди».

Побиття члена ТВК і активістки Лесі Петри-Єльникової не розкрите. Два підпали автівок активістки Акьонової з Петропавлівської Борщагівки – не розкриті. Побиття юриста Коцюбинської селищної ради, який захищає інтереси грмоади в судах – не розкрите. Побиття активістів Приірпіння, які мали місце влітку 2015 році не розкриті.

У перші місяці можна було казати, що система гнила. А за пару років – Ви мали зробити кадрові зміни. А їх нема. Тобто Ви як топ-менеджер не можете забезпечити роботу системи правоохоронних органів. При вас нас луплять гірше, ніж до вас.

Виникає логічне питання: НАХІБА нам працівник Аваков?

Правоохоронні органи – основа гарантій безпеки громадян. Так в теорії. А на практиці Ви низите цю підвалину своєю бездіяльністю. Держава утворилася виключно для того, щоб припинити війну всіх проти всіх. Після цього суверен має взяти відповідальність за здоров’я і життя людей.

Я досі не розумію як платник податків: де заява на звільнення? Скількох активістів мають побити, скільки машин мають спалити, щоб Ви це зробили? Може, Ви чекаєте звільнення за статтею?

Так у нас народ звик ротацію в Кабміні проводити без запису в трудову. Ви зрозумійте, що порушення суспільного договору не вимагає звільненя за власним бажанням чи за статтею.

Без поваги.

Законослухняний громадянин.

Ірина Федорів, Український інформаційний портал

Казнокрад #Аваков витратив на суд з нардепом #Лещенко державні гроші

avakov-poroshenko-kaznokrad1

 

Народний депутат БПП Сергій Лещенко повідомив, що оскаржуватиме рішення суду, який став на бік глави МВС Арсена Авакова.

Про це він сказав, коментуючи заяву міністра про те, що Подільський райсуд Києва зобов’язав Лещенка спростувати інформацію про стеження за ним, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

 За словами нардепа, він не був поінформований повісткою про засідання суду, на якому було ухвалене відповідне рішення.

«Вказане рішення суду є не тільки незаконним, але й абсурдним. Аргументи судді нам невідомі та будуть вивчені після отримання повного тексту судового рішення. Показово інше — справа слухалася більше року за попереднього складу суду і, щойно було змінено суддю, як майже миттєво було винесене потрібне Авакову рішення», — написав він на Facebook.

Також, за словами Лещенка, крім Авакова на нього подало позов Міністерство внутрішніх справ України, сплативши при цьому 1 тисячу гривень державних коштів.

«Тобто Аваков за рахунок платників податків займається зведенням особистих рахунків. Поданий проти мене позов — єдиний за три роки, поданий від імені МВС у подібній категорії справ, що вказує на упередженість міністра», — підкреслив політик.

Окрім того, він зазначив, що Аваков у якості доказу надав до суду висновок спеціаліста в експертизі, проведеній Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, який підпорядковується самому міністру.

«Інформація, яку оскаржував Аваков, була поширена на території Німеччини (саме це і підтверджено висновком ДНДЕКЦ МВС України), а дія Цивільного кодексу України на цю державу не поширюється. Хоча суд та Аваков так не вважають», — повідомив депутат.

Лещенко додав, що один з відповідачів – німецька телерадіокомпанія «Дойче Велле», не є юридичною особою, зареєстрованою в Україні.

«Всі співробітники оформлені у німецькій юридичній особі, а на території України ними не було створено представництв або дочірніх компаній. В такий спосіб позов Авакова проти німецької юридичної особи до Подільського суду Києва є абсурдним, а визнання суддею їх належним відповідачем – проявом заангажованості», — написав народний депутат.

«Рішення на користь Авакова не здивувало мене, а лише утвердило в думці про використання судової гілки влади чинною правлячою верхівкою для досягнення своїх особистих політичних та корупційних цілей. Хотілося би, щоб так само колись суд України виніс рішення і по справі рюкзаків Авакова. З огляду на викладене вище, я маю намір оскаржувати винесене на користь Авакова рішення», — додав він.

#Аваков не дасть блокувати торгівлю з окупантом

torg-okup1-2-500x315

 

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков знову підкреслює неприпустимість силових блокадних дій на окупованому Донбасі, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

“Збирається кілька людей, які приймають рішення “будемо блокувати”. Але що, наприклад? “Мені не подобається трамвай, який йде по вулиці, я буду його блокувати”, – заявляє якийсь штаб блокади. Я вам заявляю, що ніхто на території країни не має права на монополію силових дій, крім держави!” – сказав міністр у вівторок, 6 червня2017 року, журналістам у Запоріжжі, коментуючи заяву штабу блокади про намір проводити наступний етап блокади, спрямований на націоналізацію низки українських підприємств.

При цьому колаборант Аваков заявив, що розцінює подібні заяви як “політичні спекуляції”.

“Я вкрай рекомендую таким панам, які беруть на себе таку відповідальність і намагаються отримати для себе політичний капітал, спочатку думати про країну, а потім про свою вагу в суспільстві”, – додав міністр.

“Ми не допустимо ніякої акції цих активістів”, – заявив голова МВС, який нічого не зробив, щоб зупинити окупацію Криму у 2014 році.

Будьте уважні, остерігайтеся підробок, — #Лещенко про #Луценко

leschenko-i-lucenko1-500x375

 

«Був в Україні один міністр внутрішніх справ. Прийшов на гаслах „бандитам — тюрми“ і майже чотири роки керував МВС. Встиг навіть у Януковича в уряді попрацювати міністром. І на всі звинувачення у відсутності покарання корупціонерів говорив, що винна прокуратура.

І ось він став генеральним прокурором. Навіть закон для нього спеціальний прийняли. Я довго думав, кого він буде звинувачувати в цей раз. Тепер виявилося, що у всьому винен… Кримінально-процесуальний кодекс.

Та ось невдача — перед тим, як стати генпрокурором, цей політик півтора року керував найбільшою президентською фракцією в парламенті. І він міг не просто вносити законопроекти, а також наполягати на їх включенні до порядку денного, і міг домовлятися з президентом про експрес-процедуру підписання законів — на все про все за півтори години. Але тоді теж хтось заважав.

На наступних виборах ви побачите його прізвище серед кандидатів у президенти, тому що все життя йому заважали, а тепер він іде „власними руками наводити порядок“. Будьте уважні, остерігайтеся підробок», пише нардеп Сергій Лещенко у своєму фейсбук, повідомляє sprotiv.org



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: