Сообщения с тегами ‘Владислав Криклій’

Транспортний картель: як «Слуга народу» Кісєль і міністр інфраструктури Криклій створили корупційне угруповання. Розслідування

У той час, як половина України навесні задихалася від лісових пожеж, Київ накривало піщаними бурями, а весь світ зупинився від не відомого досі вірусу, українських корупціонерів від влади проблеми з екологією і медициною не хвилювали взагалі. Замість того, щоб терміново ініціювати законопроєкти про поліпшення якості повітря, води, ґрунтів, або кинути всі сили на порятунок людей від коронавірусу, вони пішли прямо протилежним шляхом. Найбрудніше повітря у світі, яким у квітні кілька днів дихала столиця України, може виявитися всього лише квіточками у порівнянні з екологічною катастрофою, на порозі якої стоїть Україна. Журналісти видання «Багнет» в матеріалі «Транспортний картель» розповіли, хто саме готує українцям неприємний «екологічний сюрприз».

Як зазначає видання, одним з найнебезпечніших для майбутнього країни є законопроєкт №1182-1-д “Про внутрішній водний транспорт”. Одним з його ініціаторів став голова транспортного комітету Ради Юрій Кісєль («Слуга народу»). 24 квітня 2020 року на позачерговому засіданні парламенту законопроєкт вже був прийнятий в першому читанні.

Можливо, Кісєль наївно розраховує, що після закінчення депутатської кар’єри йому вдасться виїхати жити за кордон. Але що він залишить тут решті українців? Знищену екологію річок, розкрадені надра, контрабандні схеми і вбиту річкову логістику. Одним з небагатьох, хто відкрито говорить про небезпеку законопроєкту Кісєля, став Герой України Олексій Вадатурський – засновник найбільшого сільськогосподарського підприємства «Нібулон», один з найбільших платників податків і приклад побудови соціально відповідального бізнесу, — пишуть автори матеріалу.

У своєму пості Вадатурський попереджає: документ, по-перше, «знищить український прапор на українських річках» разом з вітчизняним суднобудуванням. А по-друге, містить цілу низку інших ризиків: 1. Знищення екології українських річок через наданої можливості скидати в річки суднові стічні води прямо на ходу. 2. Дозвіл самовільно проводити днопоглиблювальні роботи будь-якими суб’єктами без будь-яких екологічних дозволів. 3. Узаконення розкрадання надр. Наприклад, надаючи можливість будь-якому суб’єкту господарювання вільно продавати вибраний з дна річок пісок. 4. Узаконення схем контрабанди пального іноземним флотом (без сплати податків і мит).

 

У відповідь Вадатурському, провідному українському інвестору, народні депутати Микола Тищенко та Ігор Негулевський записали глузливе відео. Зрештою Миколі Тищенку, власнику незаконно працюючого під час карантину ресторану, вже можна і не дивуватися.

Але, на думку журналістів «Багнета», залишається питання: як можна настільки швидкими темпами проштовхнути у Раді небезпечний для країни законопроєкт? Як можна не прислухатися до думки найбільшого вітчизняного платника податків і навіть насміхатися над ним? Для цього треба ближче придивитися до ініціатора законопроєкту – депутата Юрію Кісєлю і людей, з якими він пов’язаний.

Звідки ноги ростуть?

Поки країна сидить на карантині, корупціонери і не збираються зменшувати апетити. Швидше навпаки — уми співгромадян зайняті виживанням в умовах пандемії, а для них настав найбільш хлібний час. Особливо проявляють активність учасники «транспортного картелю» у владі, в який входять фігуранти, що займають ключові для галузі пости.

Чому така гучна назву — «картель»,задаються питанням автори статті? Справа на їхню думку в тому, що могутність колумбійських і мексиканських наркобаронів ґрунтувалася на корумпованих чиновниках і силовиках не менше, ніж на озброєних до зубів приватних арміях. Сила ж українського «транспортного картелю» в тому, що він сам по собі і є влада. І кожен у цьому корупційному ансамблі грає свою важливу партію.

 

Комусь такі порівняння можуть видатись надмірними. Адже українські корупціонери не ліквідують неугодних за допомогою найманих убивць «сікаріос», не підривають торгові центри і літаки, і не перевозять кокаїн підводними човнами. Але важко навіть підрахувати сумарний збиток від них для воюючої країни, в умовах згубного для економіки локдауна. Поки Україна перебуває у точці «ідеального шторму», будь-яке корупційне навантаження для економіки вкрай болюче. Балансуючи над прірвою, можна впасти від найменшого дотику. Але цих людей такі матерії не цікавлять.

Головними стовпами згаданого «транспортного картелю», пишуть журналісти, можна назвати двох людей. Перший — Юрій Кісєль, депутат від «Слуги народу», голова Комітету ВР з питань транспорту та інфраструктури. Так, ця людина,швидше за все, має дуже віддалений стосунок до транспортної галузі.

«Другий концесіонер — міністр інфраструктури Владислав Криклій. Молодий, але вже досить досвідчений і прославився своїми талантами у схематозі. Два „дони“ транспортного картелю у міцній зв’язці успішно розкрадають транспортну галузь, розставивши на посади потрібних людей, які слухняно виконують роль гвинтиків корупційного механізму. До речі, обидва на початку роботи нинішнього скликання розглядалися на посаду голови транспортного комітету парламенту. Але, очевидно, вирішили розподілити сфери обов’язків. Криклій відправився на посаду глави Мінінфраструктури, Кісєль — у профільний комітет», — зазначає видання.

Глава Комітету кумівства і кришування

Публічної інформації, зазначає «Багнет», про Юрія Кісєля небагато. Раніше він очолював будівельну компанію «Біант» з Кривого Рогу. Працював начальником виробничих цехів у виробничому об’єднанні «Кривбасбудіндустрія», яке було переформатоване у ТОВ «Растро», де обіймав посаду директора. У 2018 році заснував і очолив ТОВ «Растро КР». Обидві компанії працювали з бюджетними грошима і виконували роботи для міських комунальних підприємств.

За даними публічної декларації, Юрій Кісєль далеко не бідна людина (земля, будинок і квартири, мільйони гривень, сотні тисяч доларів і євро на рахунках і готівкою, значний автопарк будівельної техніки, записаний на дружину), але все одно не гребував брати матеріальну допомогу в розмірі 100 і 3000 гривень від департаменту соціальної політики виконкому Криворізької міськради. Від звички постійно годуватися з державних коштів Кісєль не відмовився і після обрання до парламенту. У грудні 2019 року криворізький сайт «0564.uа», помітив, що всі шість криворізьких депутатів-мільйонерів, в тому числі і Юрій Кісєль, отримали бюджетну компенсацію за проживання у столиці.

Як би там не було, Кісєль досить впливовий персонаж. Зокрема, його призначили неофіційними куратором, тобто «смотрящим» по місцевих виборах у Дніпропетровській області. Він буде займатися вирішенням усіх питань, пов’язаних з місцевими виборами, в тому числі підбирати кандидатів і відповідати за остаточний результат.

 

Про те, як Юрій Кісєль будує свої взаємини на місцевому рівні, країна дізналася вже давно. У вересні 2019 року, нагадують автори матеріалу, виплив назовні гучний скандал, які в медіа нарекли «Криворіжгейтом». Тоді Юрій Кісєль разом з однопартійцями з Дніпропетровщини Володимиром Захарченком, Владленом Неклюдовим, Оленою Криворучкіною, В’ячеславом Медяником і Юрієм Корявченковим зустрічалися з претендентом на посаду голови криворізької поліції в одному з місцевих ресторанів. Їх розмова з шефом дніпропетровської поліції Володимиром Огурченком і претендентом на посаду головного поліцейського Кривого Рогу (тоді ще не призначеним) Сергієм Лукашовим крутилась довкола зовсім не державних справ. А довкола цілком прагматичних шкурних питань, які цікавили новоспечених «слуг народу». Про що вся країна дізналася з опублікованої у соцмережах аудіорозмови. Контроль діяльності міської поліції, можливість викупу місцевого телеканалу, комерційна вигода від збору металобрухту і кришування азартних ігор — ось що цікавило народних обранців, серед яких був Юрій Кісєль. Особливо жваво обговорювалися можливості корупційних взаємин з металургійним гігантом «Криворіжсталлю».

«І все це прикриваючись ім’ям мегапопулярного президента Зеленського. Тобто вже тоді Юрій Кісєль явно не приховував, що в парламент пішов не за славою реформатора і державника. Сам Кісєль факт переговорів не заперечував, хоча від намірів підім’яти під себе місцеві грошові потоки всіляко заперечував», — зазанчається у статті.

Міністр-“схемщик”

«Важливою ланкою „транспортного картелю“ є людина, яка, власне кажучи, і відповідає за інфраструктуру всієї країни. Це глава профільного міністерства Владислав Криклій. За даними нардепа Дубінського, саме він є ініціатором та куратором побудови численних корупційних схем у Міністерстві інфраструктури. За короткий час він встиг підім’яти під себе всі підконтрольні Мінінфраструктури напрямки, привівши до держструктури „справжніх професіоналів“ державної корупції, про яких трохи пізніше. До того, як Криклій став депутатом, а потім був призначений міністром інфраструктури, він керував Головним сервісним центром МВС України. Де, очевидно, отримав багато практичних знань, які почав втілювати в життя вже на новій посаді. На публіці — молодий державний менеджер і „нове обличчя“, в реальному житті — мільйонер у 33 роки, який заробив далеко не на стартапах, а на типовій державній корупції», — зазначають автори матеріала.

«Чим відзначився Криклій на посаді міністра, яку він зберіг навіть після відставки Кабміну Гончарука? Для початку, кадровою чехардою в „Укрзалізниці“. Колишній глава правління УЗ Євген Кравцов був звільнений ще в кінці січня 2020 року. Його замінили тимчасовим керівником Желько Марчеком. Навіть для тимчасового Марчек протримався недовго — 15 квітня і він був звільнений з формулюванням „не виправдав довіри“. „Укрзалізниця“ отримала нового ставленика Криклія — Івана Юрика, який у ранзі в.о. повинен керувати держпідприємством як мінімум до кінця карантину і оголошення нового конкурсу на посаду», -пишуть журналісти. — Щоб зрозуміти все лицемірство підходів Криклія до справ «Укрзалізниці», слід процитувати його ж слова. Наприклад, у контексті високих зарплат членів Наглядової ради УЗ. Згідно з фінансовим звітом Укрзалізниці, середньомісячна зарплата члена Наглядової ради в 2019 році становила 588 тисяч гривень на місяць. Криклій з цього приводу сказав: «Мені за це болить не менше, ніж тим, хто задає це питання. У мене як міністра, наприклад, набагато більше відповідальності, ризиків і навантаження на роботі, а заробітна плата в 10 разів менша. Члени Наглядової ради самі зараз приймають рішення і готові зменшити свої заробітні плати. Це правильний крок назустріч викликам, які маємо зараз».

У той же час, нагадує видання, саме Криклій призначив 24-річну Валерію Шкаброву, яка тільки за два роки до призначення закінчила університет, членом Наглядової ради «Укрзалізниці». Із зарплатою 160 тисяч в місяць.

«Невідомо, яку перспективу побачив в юній дівчині міністр, але головне, що ніякого конкурсу вона не проходила. Принаймні, офіційно. Може, це і є той самий „правильний крок назустріч викликам“, про який говорив сам Криклій?», — зазначає видання.

З конвертцентру — на відповідальну посаду

«Новим учасником „транспортного картелю“, а точніше підручним головних дійових осіб, став ще один криворізький „цінний кадр“ з непростою долею — Олексій Осман, якого називають людиною Юрія Кісєля. Нещодавно він отримав важливу і, безумовно, „хлібну“ посаду директора філії УЗ „Центр управління промисловістю“. Раніше Осман працював на керівних посадах у комунальних підприємствах „Кріворожспецтранс“, „Кривбассвітло“, „Кривбаспромводопостачання“. За часів президентства Януковича також обіймав посаду заступника голови Центрально-Міського району Кривого Рогу — до 2014 року. І навіть очолював районну організацію Партії Регіонів», — йдеться в статті.

 

При цьому, зазначає «Багнет», період Майдану в Кривому Розі місцевим активістам запам’ятається назавжди.

«Сімейство Вілкулів, старший з яких, Юрій Вілкул, був мером Кривого Рогу (і залишається ним до сих пір), а молодший, його син Олександр — керував Дніпропетровською ОДА, повністю показало, на що здатна агонізуюча кримінальна влада. Найжорстокіші розгони мирних акцій, придушення активістів, тутішки, які калічили людей — все це є в анамнезі Вілкулів, які відчували себе господарями у рідному місті і області. Осман, як зразковий „регіонал“ і чиновник брав активну участь у спільній справі придушення протесту, і, за деякими даними, курував кримінальні елементи, яких нацьковували потім на мирних демонстрантів. Можливо, саме тоді він і зблизився з Юрієм Кісєлем, і з часом знадобився вже у якості чиновника на відповідальній посаді в УЗ», — пишуть журналісти.

У біографії Османа,підкреслюється в статті, є одна цікава пляма, яку він, після приходу на держслужбу, явно намагається приховати. До недавнього часу він був співвласником ТОВ «Дніпротрубпласт», частка в цій компанії вказана в декларації Османа. Декларацію подавав напередодні конкурсу на посаду глави Держагентства водних ресурсів, який, втім, провалив. На даний момент Осман вже не числиться співвласником компанії, але слід свій залишив.

“Згідно з даними «Опендата», ТОВ «Дніпротрубпласт» прямо зараз фігурує у кримінальній справі, яку розглядає Мелітопольський райсуд Запорізької області. За матеріалами судових засідань, компанія Османа брала участь у відмиванні коштів злочинної групи в 2018—2019 роках, коли він ще був одним із співвласників компанії: “Використовувалася схема перерахування безготівкових коштів підприємствами реального сектора економіки на поточні рахунки підконтрольних транзитно-конвертаційних і фіктивних суб’єктів господарювання, серед яких і ТОВ «Дніпротрубпласт». Виходить, що нинішній глава філії «Укрзалізниці», Центру управління промисловістю, у сфері відповідальності якого сконцентровані значні державні кошти і майно (тільки одних кар’єрів в управлінні — 8), ще не так давно був звичайним співвласником конвертаційного центру. Виходить, саме такі цінні кадри подобаються Кісєлю і Криклію. І для них обов’язково знайдеться робота в рамках «картелю», — пишуть автори «Багнета».

12 друзів Криклія

Окремої згадки у структурі «транспортного картелю», зазначається у статті, вартує команда наближених до Криклія людей.

«Які, як правило, і реалізують всі схеми по відкатах і корупційних зв’язках, пов’язаних з інфраструктурними проєктами в країні. Останнім часом про це все частіше і частіше пишуть медіа, а значить непоміченими всі їхні діяння не залишаються», — пишуть автори статті.

Більш того, у ЗМІ з’явилася інформація про існування певного «тіньового штабу» Криклія, який і вирішує всі корупційні питання.

«Ось тільки деякі сюжети з багатого на події корупційного життя підручних міністра інфраструктури. Як писало видання „Comments.ЮА“, місце розташування тіньового офісу — елітний бізнес-центр „Софія“ поруч із Софійській площею. „Справжнім тіньовим міністром ось уже другу каденцію поспіль (як в уряді Гончарука, так і в уряді Шмигаля) є колишній співробітник Головного сервісного центру МВС України (разом працювали там з Криклієм), юрист Павло Шевченко. Про Шевченка мало відомо широкому загалу, однак у вузьких колах його знають як ключову фігуру в транспортній тематиці. Він набрався досвіду на темі забезпечення потреб сервісних центрів МВС необхідними товарами та послугами і з приходом Криклія у владу розширив свою компетенцію на всі підконтрольні Мінінфраструктури напрямки“, — зазначають журналісти.

Саме Шевченко курує корупційні схеми у скандальній „Укртрансбезпеці“, яка видає ліцензії на міжнародні перевезення, займається Адміністрацією морських портів України, яку на сьогоднішній день очолює „потрібний“ в.о., зберігаючи всі тіньові потоки. Павло Шевченко навіть засвітився у скандальних „плівках Єрмака“, які опублікував нардеп Гео Лерос. Він фігурує у розмовах, зокрема, в епізоді з покупкою за 1 млн. доларів посади глави Адміністрації морських портів України», — пише «Багнет».

Ще один напрямок, за даними автора матеріалу, — клінінгові компанії, які обслуговують територію і будівлі вокзалів, а також напрямок оренди магазинів, кіосків та інших торгових площ. Наприклад, клінінгові компанії формують ціну на неофіційному рівні і їх прибуток обчислюється сотнями мільйонів гривень на рік. Всі ці нечувані гроші стікаються в тіньовий офіс Криклія та його «транспортного картелю».

«Після публікації у ЗМІ інформації про бек-офіс Владислава Криклія за адресою Рильського, 6, з якого нібито ведеться ручне управління міністерством, він оперативно закрився і переїхав у повному складі за новою адресою. Тепер, секретний офіс міністра інфраструктури розташований у бізнес-центр „Панорама“, на вул. Велика Житомирська, 20», — підкреслюють автори статті.

Шевченко, за їхньою інформацією, — “також глибоко занурений у тему закупівель «Укрзалізниці». За деякими даними, саме звільнений у січні Кравцов заважав підручному Криклія розібратися, де і як можна заробити на схемах.

«З усього вищесказаного стає очевидним, що Шевченко користується великою довірою Криклія. Це й не дивно, адже обидва є бізнес-партнерами у двох компаніях — ТОВ „Світлофор“ та ТОВ „Автовінн“ (38675581). Обидві компанії добре заробляють, регулярно виграючи тендери численних сервісних центрів МВС. За даними сервісу YouControl, компанія „Світлофор“ заробила понад 191 млн грн. на постачаннях МВС різних типів автомобільних знаків. А „Автовінн“ заробила майже 100 млн грн. на постачаннях автомобілів державним і комунальним структурам», — пише «Багнет».

Але крім Павла Шевченка, у міністра інфраструктури є ще багато надійних людей.

«Нещодавно Криклій взяв собі в радники одіозного Андрія Батищева, колишнього главу „Укравтодору“, що набив руку на відкатах з підрядників з будівництва доріг ще у 2015—2016 роках. У той час працювала налагоджена система відкатів — 12,5% з кожного підряду. Андрій Батищев на тендерних процедурах „визначав“ переможцем заздалегідь обумовлені компанії, підконтрольні громадянину РФ, члену вірменської діаспори — Вагінаку Аветісяну (засновнику будівельної компанії „Дорлідер“), який фактично контролював виконання дорожніх робіт по всій Україні. При проведенні тендерів Батищев щомісяця отримував від нього „відкати“, як особисто, так і через банківські рахунки в „Укргазбанку“. Про це докладно у своїх блогах розповідав нині депутат від „Слуги народу“ Олександр Дубінський», — йдеться в статті.

Ще на початку листопада 2019 року Криклій звільнив чинного директора порту «Південний» Анатолія Яблуновського і призначив на його місце директора Маріупольського порту Олександра Олійника — ставленика Олександра Смирнова (директор ТОВ «Портінвест»), який є смотрящим від Ріната Ахметова за портовою галуззю.

«За короткий час Олійник організував роботу „Південного“ максимально вигідно для „Метінвесту“ Ахметова. У грудні, коли переукладали контракти на 2020 рік, Олійник відмовився від практики Take-or-Pay (так вигідно для порту), і перейшов до звичайних контрактів з оплатою за фактом, що на руку „Метінвесту“ Ахметова», — зазначається у матеріалі.

Ще один скандал, пов’язаний з недавно опублікованими наказом Криклія про призначення членів наглядової ради у велике інфраструктурне держпідприємство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».

«Його частка у вантажному обороті „УЗ“ — близько 10%. Керує компанією екс-глава Солом’янської райдержадміністрації та фігурант кримінального провадження про службову недбалість ціною в 9 млн грн. Ігор Довбань. За часів градоначальника Києва Олександра Попова Довбань очолював Головне управління економіки та інвестицій Київської міськдержадміністрації, а після Революції гідності був радником глави „Укравтодору“ Андрія Батищева і нібито мав дуже великий вплив на підприємство. У підсумку в Наглядову раду „КДМППЗТ“ увійшов саме Батищев як „права рука“ Криклія», — пише «Багнет».

Команда «12 друзів Криклія», судячи з усього, буде і далі зростати. Ще є багато жирних посад, де потрібно розставити своїх. Таким чином, міністр інфраструктури цементує потрібні корупційні схеми нетільки на рівні керівництва, а й в наглядових радах. І, схоже, стає жертвою типової помилки всіх, кому довго вдавалося залишатися безкарним — перестає відчувати небезпеку і вважає себе всемогутнім. Історія вчить, що подібні помилки завжди закінчувалися кримінальними провадженнями. Питання тільки в тому, коли правоохоронні органи займуться діяльністю Криклія і його спільниками по «транспортному картелю»?.

 

 

Аваковщина. «Євроінтеграційне» шахрайство Криклія з посвідченнями водія. Розслідування

Avakov-vidstavka2-500x375

 

«З 1 січня 2018 року міжнародні українські водійські права припинять діяти на території країн Євросоюзу» — подібні повідомлення рясно розійшлися цими днями українським медіа простором.

З них випливає, що апокаліпсис має статися через виконання Україною своїх зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію. ЗМІ при цьому посилаються на керівника Головного сервісного центру МВС України Владислава Криклія.

Спрощено медіа картина виглядає так: Україна повинна до кінця року перейти на «європейські» посвідчення водія з вимогами до них, закладеними у відповідних законах ЄС — і лише з такими «правами» можна буде їздити до Євросоюзу.

Більше того, за словами Криклія, українські водії уже зараз не можуть в’їздити до ЄС зі старими ламінованими «правами», які не містять терміну дії.

“Вони були безстроковими. Відповідно, такі посвідчення не приймають на стороні ЄС, — стверджував він.

Ну а головний месидж від цієї «кампанії» виглядав так: десь восени має розпочатися видача саме тих нових посвідчень водія, з якими після Нового року і можна буде їздити в ЄС. Треба розуміти, українці вже тепер мали би почати формувати черги на отримання цих «прав». Було названо навіть ціну — 201 грн. за штуку.

Що передбачає асоціація?

Угода про асоціацію справді містить положення щодо приведення Україною водійського посвідчення у відповідність до стандартів Євросоюзу. А саме — впровадження відповідного закону ЄС — Директиви Ради № 91/439/ЄЕС від 1991 року, модернізованої 2006-го іншою директивою, 2006/126/EC.

Вона постановляє, наприклад, що водійські посвідчення для категорії В можуть бути чинними максимум 15 років, для професійних категорій — 5 років. Правда і те, що передбачено електронний чіп як запобіжник від підробки. Йдеться і про необхідність регулярного медогляду, про який також згадують в МВС. І так далі.

На цей документ і посилався Владислав Криклій — що, в результаті, й породило масу недостовірної інформації. Втім, під час спілкування з ЄвроПравдою чиновник зауважив, що ЗМІ його слова перекрутили.

Згодом ми отримали від керівника Головного сервісного центру  МВС письмовий коментар. Він справді дуже відрізняється від масово поширеної медійної версії.

Перше — Україна не зобов’язана запроваджувати норми щодо посвідчення водія, прописані у згаданій директиві.

“Як і усі директиви, вона несе рекомендаційний характер. Тож ми, зі своєї сторони, розглядаємо рекомендовані норми, їх імплементацію та форму введення в Україні, — підкреслив Владислав Криклій.

«Головний сервісний центр МВС працює над пропозиціями щодо відповідних законодавчих змін та запропонує їх на розгляд парламенту вже восени. Як тільки такі пропозиції нами будуть сформовані, ми поіформуємо суспільство, що саме пропонуємо для впровадження в Україні та у якій формі», — обіцяє посадовець.

Друге — навіть якщо «європейського» типу посвідчення водія будуть схвалені для видачі в Україні, це не означатиме неможливості поїздок до ЄС із нинішніми «правами».

“Реалізація положень директиви або можливих нововведень буде стосуватися лише тих, хто у майбутньому буде отримувати посвідчення водія вперше або вже замінювати їх після прийняття таких норм, — каже Криклій.

«В Україні вже видаються національні посвідчення водія, які відповідають частково нормам ЄС. А оскільки закон зворотної дії не має, то у разі прийняття нами нових норм громадяни не повинні будуть міняти посвідчення водія у терміновому порядку», — додає він.

Власне, переконатися в цьому можна й проглянувши згадану директиву, яка в ЄС набула чинності у січні 2013 року. В ній жодним словом не сказано про те, що стають недійсними для руху в Євросоюзі всі попередні водійські посвідчення.

Більше того, у документі записано: «Будь-яке право на керування, надане до 19 січня 2013 року, не може бути скасоване або жодним чином не закріплене положеннями цієї директиви».

Природним є і рекомендаційний характер директиви для України. Адже її призначено насамперед для внутрішнього вжитку країнами ЄС.

«Правила, що стосуються посвідчень водія, є суттєвим елементом спільної транспортної політики, внеском у покращення безпеки на дорогах, полегшення вільного руху осіб, які обирають проживання в іншій державі-члені, аніж та, що видала посвідчення», — так обгрунтовано нововведення.

Тобто, на практиці нововведення стосуються насамперед тих водіїв, які є громадянами країн-членів ЄС і постійно проживають в іншій країні. Угодою про асоціацію між ЄС та Україною не передбачено таких можливостей для українських громадян — а для короткострокових поїздок, знову ж, цілком достатньо нинішніх водійських посвідчень.

«Права» без терміну дії — як бути з ними?

Окреме питання, яке було актуалізоване цією історією — чи можуть їздити до ЄС власники старих ламінованих прав без терміну дії?

На запитання ЄвроПравди щодо цього Владислав Криклій уже не дав прямої відповіді — на відміну від згаданих вище попередніх коментарів для ЗМІ.

«Сьогодні в Україні видають національні посвідчення водія, приведені до міжнародних стандартів та якими можна користуватися в Україні та за кордоном, а також міжнародні посвідчення водія, відповідно до дії Женевської та Віденської конвенцій про дорожній рух», — відповів він.

«Національні посвідчення водія останнього зразка – пластикові, вони містять повну інформацію про власника, дату видачі та термін дії і саме ними можна користуватися на території ЄС», —  лише натякає він на неможливість користуватися за кордоном безстроковими посвідченнями.

Згідно з Міжнародною конвенцією про дорожній рух, посвідчення водія справді повинно мати термін дії. Але обов’язковою ця вимога стала 29 березня 2011 року — і стосується посвідчень, виданих державами-учасницями саме після цієї дати.

Водночас згідно зі статею 43 конвенції видані раніше документи і надалі мають визнаватися. До слова, контроль на кордоні ЄС не передбачає перевірку посвідчень водія — прикордонники та митники дивляться лише техпаспорт на авто.

Про що свідчить ця історія?

По-перше, чиновники в спілкуванні з медіа повинні максимально точно роз’яснювати подібні чутливі питання. Так, щоби гарантовано уникнути невірного трактування і не давати приводів для спекуляцій та підозр щодо певних корисливих мотивів держави — звісно, якщо таких справді немає. Зрештою, щоб не дискредитувати ідею європейської інтеграції загалом та належного виконання Угоди про асоціацію зокрема.

Тим більше, що раніше з боку МВС уже були спроби «стимулювати» водіїв масово міняти «права» та державні номери — і це так само обумовлювалося потребою виконувати міжнародні зобов’язання.

Найгучніша історія мала місце 2011 року — з подачі тодішнього очільника МВС Анатолія Могильова.

Він заявив, що згідно з вимогами згаданої вище Міжнародної конвенції з дорожнього руху водіїв зі старими «правами» без терміну дії з 29 березня 2011-го за кордон не пускатимуть. Відповідно, такі посвідчення треба терміново поміняти.

Однак заява Могильова швидко виявилася примітивною брехнею.

Як уже було сказано вище, найпізніше з 29 березня 2011 року всі держави-учасниці конвенції повинні були почати видавати посвідчення водія з зазначеним у них адмінтерміном — а не міняти чинні.

Зрештою, тоді МВС визнало власну дезінформацію. До речі, попутно офіційно підтвердивши: з ламінованими правами без терміну дії можна продовжувати їздити за кордон. У нинішньому МВС це заперечують, хоча у конвенції відтоді нічого не змінилося.

Наступна спроба «розведення» трапилася 2015 року.

Тоді в Міністерстві внутрішніх справ вигадали нову казку — мовляв, виконання євроінтеграційних зобов’язань передбачає перехід на нові реєстраційні автономери. “Європейська правда ” писала про це у статті «ДержАвтоІмітація: урядове прочитання європейських стандартів».

Батьком скандалу став тодішній заступник міністра внутрішніх прав Сергій Чеботар.

«Нові номерні знаки країн Європи, які використовуються на етапі набуття членства в Європейському Союзі, в Україні будуть введені вже з 31 березня цього року», — заявив він, пішовши у своїх фантазіях навіть далі за асоціацію з ЄС — прямісінько до членства.

«В Угоді про асоціацію немає жодних норм щодо зовнішнього вигляду реєстраційних номерів автомобілів. Навіть в ЄС немає гармонізації з цього приводу», — заявили у тоді у представництві ЄС в Україні.

Хочеться сподіватися, що подібне «євроінтеграційне» шахрайство з боку держорганів в минулому. Хоча, звісно, суспільство повинно лишатися пильним.

Анатолій Марциновський, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: