Сообщения с тегами ‘Спротив’

Статья, ставшая предметом травли Вадима Гладчука

Как известно в народные депутаты решил податься Александр Прогнимак, бывший начальник киевского управления охраны окружающей среды и лидер малоизвестной партии зеленых, пишет dr-jfrost.

О том, как главный блюститель природы ее уничтожал написано было немало, увы так получается, что больше всего окружающей среде достается от ее официальных охранников.

В 2009 году была опубликована статья «Двойные стандарты чиновников ІІ», подписанная Лесей Домащенко из «Обозревателя». Сейчас она там отсутствует, удалена. Возможно за деньги.

Однако эта статья осталась на сайте «Спротив», Вадима Гладчука. Редактор очевидно оказался несговорчивым, за что попал в немилость Прогнимаку, масон начал травлю журналиста.

В 2010 году редактор Интернет-издания «Главком» Виктор Шлинчак подал судебный иск против начальника столичного управления охраны окружающей среды, лидера партии «Зеленые» Александра Прогнимака.

Иск подан на Зоре Фурунджиеву, пресс-секретаря Прогнимака. Причина — кампания по дискредитации журналиста.

Как считает Виктор Шлинчак, за ней стоят люди из окружения этого чиновника, поскольку травля началась сразу после обнародования статьи о коррупционной деятельности главного надзирателя за окружающей средой столицы и письма от Дмитрия Гончарова с требованием уничтожить острую публикацию.

Это был не первый случай, когда за публикации в отношении Александра Прогнимака страдали журналисты.

В частности, свое увольнение с его именем связывает бывший главный редактор «Экономических известий» Юрий Свирко. Свирко в 2007 году отказался печатать заказной панегрик скандально известному чиновнику.

Александр Прогнимак в 2008 году также стремился уволить редактора газеты «Хрещатик» Дениса Жарких за острую публикацию журналиста Петра Щербины «Портрет донецкого киевлянина». Тогда возглавляемая Прогнимаком комиссия Киевсовета по вопросам культуры, информационной политики назвала журналистов Дениса Жарких, Роман Кострица и Петра Щербину профнепригодными и рекомендовала мэру Леониду Черновецкому уволить сразу трех редакторов муниципальных газет.

Главный редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим Гладчук также связывает развернутую против себя «грязную» многомесячную кампанию в сети с рядом критических публикаций в адрес болезненно злопамятного чиновника. Опозиционный журналист призывал коллег проявить солидарность вместе противостоять попыткам давления со стороны Александра Прогнимака и его окружения.

Неизвестные, представившиеся помощниками главы партии «Зеленые» Александра Прогнимака, осуществляли давление на журнал «Власть денег» с требованием не публиковать часть интервью, которое было дано Прогнимаком этому изданию. Об этом сообщил журнал «Власть денег» в номере, информируют «Версии».

В частности, неизвестные пытались договориться об исключении из интервью вопросов, которые касаются связи Александра Прогнимака и ООО «АВ-Медгруп». По данным «Власти денег», в 2006 году эта компания по распоряжении мэра Киева Леонида Черновецкого получила право на вырубку деревьев на Жуковом острове, который является заповедником. Согласно распоряжению, ООО «АВ-Медгруп» получило разрешение на строительство на Жуковом острове спортивно-оздоровительного центра.

 

Статья, ставшая предметом травли Вадима Гладчука.

Александр Прогнимак фигура одиозная, он неоднократно становился героем публикаций и журналистских расследований на тему коррупции в Киевсовете и Главном экологическом ведомстве.

Уроженец Донецка явно не питает пылкой страсти к столичным каштанам, видимо посему без особого волнения говорит о возможности застройки Голосеевского парка, а пара тройка гектарчиков, имеющихся у него в заповедной зоне Жукового острова никак не мешает любителю искусства коллекционировать шедевры, даже наоборот.

Александр Прогнимак тот самый \”предатель\”, который участвовал в грандиозном мега-дерибане 1 октября 2007 года в зале Киеврады. Именно тогда, когда даже старые союзники Черновецкого отказались голосовать за распродажу киевской земли, имею в виду фракцию Партии регионов, трое из ее членов, в числе которых Прогнимак с удовольствием поддержали «черновецких», за что получили хорошее вознаграждение.

На своем персональном сайте господин Прогнимак любит вести диалог с журналистами, говоря об их продажности и безосновательности всех обвинений в свой адрес. Возможно, приводя примеры коррупционных действий, журналисты не имеют прямых доказательств, но существуют факты, говорящие сами за себя, а их расследование, простите это уже компетенция никак не акул пера, а правоохранительных органов, которые также, увы, окутаны коррупционной паутиной снизу доверху.

Мы уже обращали внимание на некоторые аспекты деятельности Александра Прогнимака в качестве депутата Киеврады и начальника Государственного управления охраны окружающей естественной среды, сейчас хотелось обратиться к тяге к искусству, которая никогда не оставляла чиновника.

Еще, будучи депутатом Киеврады, любовь к прекрасному дала о себе знать, тогда господин Прогнимак возглавлял комиссию по вопросам культуры и информполитики. Творчество, как правило, процесс созидательный, но в случае с главой культурной комиссии едва не произошла трагедия государственного масштаба.

Одним из первых масштабных проектов, за которые взялся Прогнимак, была реконструкция Андреевского спуска. Действительно киевский Арбат давно требовал ремонта и реконструкции, которая не проводилась здесь с 1982 года, однако никто и не подозревал, что задумали чиновники на сей раз.

Место, где сконцентрировано большинство творческих мастерских киевских художников, где с давних времен живут ремесленники, а сам Андреевский спуск именно по этим причинам привлекает туристов, Прогнимак задумал превратить в торгово-офисный район, выселив художников, а свободные участки застроить отелями, ресторанами и прочими увесилительно-прибыльными заведениями. Но это еще не все, венец маразма – проект по сносу Андреевской церкви (!!!) и постройке на ее месте огромного стеклянного монстра. Художники и галеристы Андреевсского спуска били тревогу, однако понимали, что вряд ли смогут противостоять наглым желаниям чиновников и депутатов. Не понятно, каким чудом удалось спасти историческое сердце столицы и уберечь его от полнейшего уничтожения. Теперь хоть на некоторое время есть надежда, что у киевлян и гостей города будет возможность прийти и спокойно прогуливаясь, насладится прекрасными видами Андреевского спуска.

Зато совершенно иначе действовал Прогнимак, когда дело коснулось искусства в его личной галерее. Ее открытие состоялось в конце мая на Подоле, на улице Хоровой,25. Alex Art House – это галерея частных коллекций. В ней, теперь уже назовем его меценатом, Александр Прогнимак выставил свои шедевры. Старинные книги и карты, коллекция картин. Некоторые из произведений представлены там впервые. Украшение подборки – коллекция образов. Здесь репрезентовали иконопись как украинскую, так и российскую периода с 15 по начало 20-го века.

Шедевры представленные в галерее действительно представляют большую историческую ценность, стоят они целое состояние. К примеру, в зале с антикварными географическими картами представлен экспонат, тот, где из материков есть только Евразия, Африка и Австралия – его стоимость сравнима сегодня со стоимостью дома в Киеве.

Бесспорно выставка эксклюзивных икон, картин, книг и прочих раритетных экспонатов не может не радовать тем более во время тотального бескультурья, процветающего в наши дни. Однако возмущение вызывает несколько иной факт, невозможно оставаться равнодушным, в то время как чиновники готовы разрушить памятники культуры с многовековой историей ради собственной наживы, при этом считая себя меценатом, коллекционером и высококультурным интеллигентным человеком.

Собственно на этом бы хотелось поставить точку, но, увы, с каждым днем возникает все больше и больше вопросов, появляются новые факты, требующие незамедлительной реакции, так что можно с твердостью утверждать – продолжение следует…

 

Леся Домащенко, Обозреватель

 

Продолжение следует.

 

UAINFO

 

Марвін Хімейєр (Killdozer): останній герой Америки

Марвін Хімейєр (Marvin Heemeyer) (28 жовтня 1951 – 4 червня 2004) – американський зварювальник, власник майстерні з ремонту глушників у Гренбі, штат Колорадо.

Містечно мікроскопічне, 2200 мешканців. Свою земельну ділянку під майстерню і магазин він офіційно викупив за досить великі гроші на аукціоні (щось штибу $42 000, для цього він продав свою частку у великому автосервісі у Денвері). Ще, як хобі, Хімейєр будував снігоходи і зимою катав на них молодят околицями Гренбі. Як на лімузині. У нього навіть була відповідна ліцензія.

Зрештою, «While many people described Heemeyer as a likeable guy, others said he was not someone to cross» (одні казали, що Хімейєр приємний чоловік, інші казали, що краще не ставати перед ним поперек дороги). Відслужив у свій час у ВПС, аеродромним техніком, і з того часу стабільно працював у інженерно-технічній галузі. Дожив до п’ятдесяти двох років, не одружений (якась там в нього сталася сумна історія про кохання).

П’ятдесятидвохрічний зварювальник Хімейєр встиг прожити у Гренбі декілька років, ремонтуючи автомобільні глушники. Його маленька майстерня тісно прилягала до цементного заводу Mountain Park.

Mountain Park вирішив розширюватися, вимушуючи Хімейєра та інших сусідів заводу продавати свої земельні ділянки. Що спричиняло невдоволення. Рано чи пізно відступили всі сусіди заводу, але не Хімейєр.

Його землю фабриканти так і не змогли привласнити, хоча намагалися зробити це всіма правдами і неправдами. Потім, зневірившись вирішити питання цивілізовано, Марвіна просто почали цькувати. Оскільки всі землі довкола майстерні вже належали заводу, йому перекрили всі комунікації та під’їзд до дому. Марвін вирішив прокласти іншу дорогу, і навіть купив для цього списаний бульдозер «Komatsu D355A-3» відновив на ньому двигун у своїй майстерні.

Міська адміністрація відмовила у дозволі на прокладання нової дороги. Банк прискіпалися до оформлення іпотечного кредиту та погрожував відібрати будинок. Хімейєр намагався відновити справедливість, подавши до суду на завод Mountain Park, але судову справу програв.

Декілька разів «наїхала» податкова щодо податків з роздрібної торгівлі, пожежна інспекція, санепіднагляд. Останній виписав штраф на $ 2500 за феєричне «junk cars on the property and not being hooked up to the sewer line» (штибу, в його майстерні «перебував резервуар, що не відповідав санітарним нормам») мова, нагадаємо, йшла про авторемонтну майстерню.

Під’єднатися до каналізації Марвін не міг, оскільки земля, якою слід було прокладати траншею, теж належала заводу, а той не квапився давати Хімейєру такий дозвіл. Марвін заплатив. Приклавши до квитанції при відправленні стислу записку – «Боягузи».

Через деякий час у нього помер батько (31 березня 2004). Марвін поїхав його ховати. А поки був відсутній, йому відключили світло, воду і опечатали майстерню. Після цього він зачинився у майстерні. Відтоді його практично ніхто не бачив.

Нарешті, 4 червня 2004 року, Хімейєр взяв реванш. За все.

На створення Броньованого бульдозера пішло близько двох місяців за одними повідомленнями, і близько півтора року за іншими.

Обшив його дванадцятиміліметровими сталевими листами, прокладеними сантиметровим шаром цементу. Оснастив телекамерами з виведенням зображення на монітори всередині кабіни. Забезпечив камери системами очищення об’єктивів на випадок осліплення їх сміттям та порохом.

Завбачливий Марвін запасся продовольством, водою, набоями і протигазом. (Два «Ругери-223» і один «Ремінгтон-306» з набоями). За допомоги дистанційного керування опустив на шасі броньовий короб, заперши себе всередині.

Для того, щоб опустити цю оболонку на кабіну бульдозера Хімейєр використав саморобний підйомний кран. «Опускаючи її Хімейєр розумів, що після цього з машини йому вже не вилізти», заявили поліцейські експерти.

І о 14:30 виїхав з гаражу.

Виглядало це так: Кілдозер (killdozer) Марвін заздалегідь склав список цілей. Всіх, кому вважав за потрібне «віддячити». Як він висловився у записках «Sometimes reasonable men must do unreasonable things» (іноді розважливі люди мусять робити нерозважливі вчинки).

Вогонь у відповідь Хімейєр вів з двох напівавтоматичних гвинтівок двадцять третього та одної напівавтоматичної гвинтівки п’ятидесятого калібру крізь спеціально зроблені у броні бійниці ліворуч, праворуч та спереду відповідно. Однак, на думку експертів, він зробив все, щоб ніхто з людей не постраждав, стріляючи більше для остраху і не даючи поліцейським висунути носа з-за їхніх машин. Жоден з поліцейських не отримав ані подряпинки.

Для початку Марвін проїхав через територію заводу, ретельно знісши будівлю заводоуправління, виробничі цехи і, взагалі, все до останнього сараю. Руїни адміністрації цементного заводу Mountain Park Inc.

Потім сунув по містечку. Зняв фасади з будинків членів міської ради. Зніс будівлю банку, який намагався тиснути на нього через дочасне повернення іпотечного кредиту. Зруйнував будівлі газової компанії «Іксел енерджи», яка відмовилася після штрафу заправляти його кухонні газові балони. Будівлю мерії, приміщення міської ради, пожежної охорони, товарного складу, декілька жилих будівель, які належали меру міста. До купи розтрощив редакцію місцевої газети і публічну бібліотеку. Коротше кажучи, зніс все, що мало хоч якесь відношення до місцевої влади, включно з їхніми приватними будинками. До того ж проявив неабияку обізнаність у тому, кому і що належить.

Хімейєра намагалися зупинити.

Спочатку місцевий шериф із помічниками.

Нагадаємо, бульдозер було оснащено сантиметровою рознесеною бронею. Місцева поліція використовувала револьвери-дев’ятки і дробовики… Зі зрозумілим результатом… Нульовим. По тривозі підняли місцевий загін SWAT. Потім лісових єгерів. У SWATі знайшлися гранати, у єгерів штурмові гвинтівки. Якийсь особливо хвацький сержант застрибнув з даху на капот бульдозера і спробував кинути світлошумову гранату до вихлопної труби. Важко сказати, чого він хотів досягнути – сякий-такий Хімейєр, як виявилося, вварив туди ґрати, так, що єдине що втратив у результаті бульдозер – це, власне, шмат труби. Сержант, зрозуміло, теж лишився живий.

Сльозогін водія також не брав – монітори було видно і у протигазі. Хімейєр активно відстрілювався через прорізані у броні амбразури. Жодна людина від його вогню не постраждала. Тому що стріляв він суттєво вище голів. Простіше кажучи – в небо. Однак, поліцейські наближатися більше до нього не наважувалися. Загалом, рахуючи єгерів (їх на той час зібралося близько 40 людей), бульдозер прийняв понад 200 потраплянь з усього – від службових револьверів до М-16 і гранат.

Його намагалися зупинити здоровенним скрепером. «Komatsu D355A» без особливих труднощів заштовхав той скрепер задом у фасад магазину і там лишив. Машина напхана вибухівкою на шляху Хімейєра також не дала сподіваного результату. Єдиним досягненням став пробитий рикошетом радіатор – втім, як показує досвід кар’єрних робіт, такі бульдозери далеко не одразу звертають увагу навіть на повну відмову системи охолодження.

Все, що змогла у підсумку зробити поліція – це евакуювати 1,5 тис. мешканців та перекрити всі дороги, включно з федеральним шосе N40, що веде до Денверу (перекриття федеральної траси всіх особливо вразило).

«Війна Хімейєра» скінчилася о 16:23. «За компанію» Марвін вирішив звалити дрібнооптовий магазин «Гемблз». На мою думку, там вже геть не було чого зносити, лишалася ще станція заправляння скрапленим газом, але її вибух розніс би половину містечка не розрізняючи, де будинок мера, а де – сміттяра.

Бульдозер став, припрасовуючи руїни універмагу «Гемблз». У мертвій тиші, що раптово настала скажено свистіла пара, яка виривалася з пробитого радіатора… Бульдозер завалило уламками даху, він застряг і заглух. Спочатку поліцейські довго боялися наблизитися до бульдозера Хімейєра, а тоді довго робили діру в броні, намагаючись дістати зварювальника з його гусеничної фортеці (три пластикові заряди не дали потрібного ефекту).

Побоювалися останньої пастки, яку міг влаштувати для них Марвін. Коли броню, нарешті, пробили автогеном, він був вже півдоби як мертвий. Останній набій Марвін лишив для себе. Живим даватися до лап своїх ворогів він не збирався.

Як влучно зауважив губернатор Колорадо, «місто виглядає так, наче ним пронісся торнадо».

Місту, дійсно, було завдано збитків на $5 000 000, заводу – на $2 000 000. При масштабах містечка це означало практично повне руйнування.

Завод так і не вичухався від нападу і продав територію разом із руїнами.

Бульдозер деякі розумники прагнули поставити на постамент і зробити пам’яткою, але більшість наполягло на його перетопленні.

У мешканців містечка цей випадок викликає, як не важко здогадатися, дуже мішані емоції.

Потім почалося слідство. Виявилося, що «творіння Хімейєра було настільки надійне, що могло витримати те лише вибух гранат, але і не дуже потужний артилерійський снаряд: воно було суціль вкрите броньованими пластинами, кожна з яких складалася з двох листів півдюймової (близько 1,3 см) сталі, скріплених між собою цементною подушкою».

«Це був славний хлопець», – згадують люди, які близько знали Хімейєра. «Не варто було його виводити з себе». «Якщо він ваш друг – то це був кращий друг. Ну а вже якщо ворог – то найнебезпечніший», кажуть товариші Марвіна.

Цей вчинок викликав захоплення у багатьох людей у США та і по всьому світі. Марвіна Хімейєра почали називати «останнім американським героєм». Зараз цей випадок оцінюється як стихійна антиглобалістська акція. Його прозвали «Killdozer».

sprotiv.org

Кивалов незаконно строит особняк на одесском побережье. Фото. Видео

Ради незаконной застройки на одесской набережной в районе 8-й станции Большого Фонтана Сергей Кивалов организовал передачу государственной земли в частную собственность. Детали этой аферы президента двух одесских ВУЗов, академика и депутата сообщаются в документальном фильме студии «Шаг влево» на веб-сайте YouTube. (більше…)



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: