Сообщения с тегами ‘Михаил Волынец’

«Артемсоль»: запрещенная правда о коррупции

Artemsol1

Коррупция, рейдерский захват, откаты, нанесение убытков государству – все это не просто термины Уголовного кодекса. Это сегодняшний день госпредприятия «Артемсоль», которое стремительно катится к банкротству при полном попустительстве покровителей из центральной власти.

КОНЦЛАГЕРЬ «АРТЕМСОЛЬ»

В середине января и. о. гендиректора «Артемсоли» Денис Фоменко собрал общее собрание предприятия. По итогам 2014 года хвалиться ему было нечем: по сравнению с 2013-м падение производства и реализации соли составило более 30% или 1 млн 60 тысяч тонн. При этом на «Артемсоли» всем известно: объективных причин для такого резкого падения продаж нет – потребление соли не снизилось ни в Украине, ни в странах, куда предприятие ее экспортирует, работа предприятия в течение предыдущего года практически не прекращалась, несмотря на непосредственную близость к линии фронта.

Логично было предположить, что в таких условиях руководство «Артемсоли» хотя бы даст понять коллективу, что оно собирается сделать для улучшения ситуации. Но не это было целью Фоменко и его приближенных. Как рассказывают сотрудники предприятия, им был выдвинут ультиматум: любой, кто попытается высказать недовольство происходящим на «Артемсоли», будет уволен сам и подвергнет тому же всех своих родственников. Эта угроза сопровождалась заверением: в Киеве все схвачено, Министерство аграрной политики (в структуре которого находится госпредприятие) – на стороне руководства «Артемсоли». Причем небезвозмездно.

Для небольшого донбасского Соледара, в котором «Артемсоль» является градообразующим предприятием, такая угроза практически равносильна перспективе остаться без работы вообще. Да и угроза увольнения – не единственная опасность. С момента появления Фоменко в руководстве предприятия его постоянно сопровождают шестеро охранников соответствующей внешности, а кроме них имеется бригада тех, кто больше всего соответствует термину «титушки». Так что работники боятся рассказывать о происходящем на Артемсоли» даже в узком кругу. Хотя рассказать им есть что.

«ПРОФФЕСИОНАЛЫ»

До весны 2014 года «Артемсоль» была успешным предприятием. 2013-й принес чистый доход более 1 млрд гривен – даже несмотря на то, что вокруг госкомпании кормились многочисленные фирмочки-«прокладки», связанные с бывшим при Януковиче главой Администрации президента Андреем Клюевым. И когда по требованию общественных активистов Соледара был поставлен вопрос о смене руководства и борьбе с коррупцией времен Януковича, были все основания рассчитывать на то, что прибыль, получаемая государством от «Артемсоли», увеличится.

Однако вместо этого на предприятии начался спад производства. Ситуация не стала лучше и после того, как в июне 2014 года гендиректором «Артемсоли» стал зам по связям с общественностью Александр Степаненко. Бывший директор соледарского спорткомплекса, никогда не имевший дела с добычей и реализацией соли, он не смог восстановить прежние ее объемы. Больше того, оказался очень плохим кадровиком, за что сам и поплатился.

Одним из первых решений Степаненко на посту гендиректора стало назначение Дениса Фоменко на специально под него созданную должность исполнительного директора компании. Неизвестный в Соледаре менеджер донецкого автосалона получил от гендиректора небывалый кредит доверия, чем и воспользовался, приведя на предприятие собственную команду. Принципы, по которым она формировалась, неизвестны, однако ее объединяют две характеристики: все, кого привел Фоменко, имеют прописку и постоянное место жительства на территории, подконтрольной «ДНР» (как правило, в Донецке или Горловке), а также все они никогда не имели отношения к такому специфическому производству как добыча соли. К примеру, коммерческим директором «Артемсоли» стал Андрей Вронский – бывший директор автомойки из того же автосалона, в котором работал Фоменко.

«Достижения» этой команды впечатляющи. Падение добычи и реализации увеличилось, доходы, соответственно, упали. Шахта имени Володарского закрыта вообще. Больше того, появились претензии к качеству продукции: в середине января Роспотребнадзор заявил, что украинская соль не соответствует требованиям пищевой продукции по содержанию различных примесей, и рекомендовал снять ее с реализации. Для предприятия, державшего четверть российского рынка соли, это стало очередным чувствительным ударом.

ПО ДОКЛАДНОЙ ОТ УБОРЩИЦЫ

Все происходящее не случайно. Ведь главное, что сделал и продолжает делать на предприятии Фоменко, – это его зачистка от старых кадров, от тех, кто ранее обеспечивал и объемы добычи, и высокие продажи, и качество продукции. Еще летом был уволен технический директор «Артемсоли» Анатолий Бирюков, который обеспечивал отгрузку соли даже тогда, когда Соледар находился в зоне боевых действий и коммуникации были уничтожены боевиками. Вслед за ним заявления был вынужден написать ряд других специалистов. Несколько дней назад Фоменко предложил уволиться финансовому директору, начальнику отдела сбыта и его заму. Общая «проблема» уволенных в одном: они пытались противостоять нарастающему развалу предприятия, высказывая несогласие с политикой руководства. Да и как с ней согласиться, если потерянные позиции на российском рынке Фоменко предлагает компенсировать завоеванием рынков Турции и Ирана – видимо, даже не зная, что там добывают свою соль и ее цена $5 за тонну.

Дошла очередь и до самого «крестного отца» команды Фоменко – Александра Степаненко. 12 января 205 года он получил подписанный еще 29 декабря приказ о собственном увольнении за… однодневный прогул. Основанием для увольнения стала докладная, написанная уборщицей и охранником предприятия.

Степаненко, правда, еще пытается сопротивляться, однако сопротивление бесполезно – приказ подписан в Киеве, в Минагрополитики, и ездил за ним Фоменко лично. После чего был назначен на должность и. о. гендиректора. Тоже приказом из Киева. И поговаривают, что на праздновании своего назначения Фоменко сказал: с министерством уже согласовано, что гендиректором станет либо он, либо его соратник Вронский.

КИЕВ «КРЫШУЕТ» НАДЕЖНО?

В отличие от налаживания производства, налаживать отношения с киевской властью у Фоменко получается хорошо. Еще летом, несмотря на многочисленные сигналы активистов, он получил поддержку предыдущего министра агрополитики Игоря Швайки. Причем поддержку настолько мощную, что Швайка лично приехал на предприятие – продемонстрировать свою благосклонность к руководству «Артемсоли». Сколько стоила эта поддержка – можно только догадываться.

В декабре Швайку заменил Алексей Павленко, однако позиция Минагрополитики не изменилась. Чем руководствуется новое руководство, понять невозможно. Однако уж точно не критериями профессионализма нынешней команды менеджеров – об их «успехах» в 2014-м мы уже сказали, и причин надеяться на что-то лучшее в 2015-м нет. И явно не критериями патриотизма – 14 января было найдено тело соледарского активиста Ивана Резниченко, боровшегося с коррупцией на «Артемсоли», и председатель Независимого профсоюза шахтеров Михаил Волынец ясно дал понять, что это убийство он связывает с «Артемсолью»: «Человек занимал активную жизненную позицию, поэтому был убит работниками этого же предприятия, откровенными сепаратистами… Нынешние руководители близки к команде Януковича. Они спокойно проживают в Донецке и Горловке».

Если, несмотря на все эти факты, неоднократные сигналы работников предприятия, жителей города, новый министр продолжает линию Швайки на поддержку Фоменко и его команды, напрашивается только один вывод: такая поддержка небезвозмездна. Опять же, никто не знает, какова цена этой поддержки, но можно предположить, что немаленькая – иначе трудно объяснить, ради чего Министерство агрополитики до сих пор не выполняет ноябрьское распоряжение Кабмина о передаче «Артемсоли» в Министерство инфраструктуры. Тем временем ситуация в Соледаре накаляется, настроения людей становятся все более агрессивными, но чиновников, похоже, опыт Майдана ничему не научил…

КАК СОБИРАЕТСЯ ДАНЬ

Что еще хорошо умеют делать Фоменко и его команда – пополнять свой карман. По информации от источников, близких к предприятию, откат на тонне соли при продаже по Украине составляет 10% от отпускной цены, а при продаже за рубеж – от 5 до 15 долларов за тонну. Причем откаты часто сочетаются с продажей по заниженным ценам, чем наносится убыток и «Артемсоли», и государству, недополучающему налоги.

Вот это «частное предприятие», в отличие от официального предприятия «Артемсоль», работает исправно и поставлено на широкую ногу. В Киеве, Москве и Варшаве созданы «торговые дома», которые, по информации источников, и собирают упомянутую дань с фирм-посредников для передачи «учредителям». По последним сведениям, в планах на конец января у Фоменко и Вронского – поездка в Москву. Видимо, дань уже собрана. Кроме того, московский торговый дом “Артемсоль”, директором которого является В. Киселев, успешно налаживает поставки соли в Крым. И в этом Минагрополитики, конечно, никакой политики не видит.

Сергей Березин, Национальное бюро расследований Украины

Профспілковий бос Волинець обирає Маямі

Полум’яний  борець за права шахтарів Михайло Волинець прилаштував своїх дітей в екзотичних країнах. І потрохи збирає кошти на безбідну старість в найтеплішому штаті Америки.

У безупинній боротьбі за права знедолених і втомлених гірників представник об’єднаної опозиції і керівник Конфедерації незалежних профспілок України Михайло Волинець відшліфував собі репутацію в середовищі робочого класу і членів профспілок до стану «і комар носа не підточить»: участі у світських тусовках не бере, нічні клуби не відвідує, засновником комерційних структур не виступає.

Утім шляхи «праведного» заробітку пан Волинець почав шукати вже давно. Працюючи на благо Батьківщини, депутат не забував регулярно «запускати» родичів за кордон, саме там розширюючи мережу своєї нерухомості та бізнесу. І, схоже, таки не даремно, адже, зі зміною влади в Україні, і без того не надто яскрава кар’єра профспілкового лідера пішла на спад. Відтак і плацдарм, який пан Волинець готував собі за кордоном, нині може виявитися, як ніколи, доречним.

Переслідування як прикриття

Готуватися до переїзду і зміцнювати коріння у Сполучених Штатах Америки Михайло Волинець почав ще за часів Помаранчевої революції. Спершу в березні-квітні 2004 року, з ініціативи і за сприяння закордонних зв’язків Михайла Волинця, до США емігрував його молодший брат Павло Якович. Влітку цього ж року слідом за дядьком поспішив і син Волинця – Андрій Михайлович разом з сім’єю. Мотивацію переїзду аполітичні родичі захисника усіх трудящих назвали… політичні переслідування. За словами самого Михайла Волинця, «його рідний брат Павло і син Андрій під «тиском режиму Кучми» разом з сім’єю були просто-таки змушені виїхати на постійне місце проживання до США».

А згодом цей факт дав нагоду дрібному профспілковому босу під час публічних виступів щоразу нагадувати: на непростій долі його рідних та близьких позначився саме активний захист конституційних прав і соціальних гарантій шахтарів, а також непримиренна боротьба за їхній добробут і стабільність. Щоправда, в окремих інтерв’ю БЮТівець плутається: то його син на квартирі в районі станції метро «Шулявка» живе, то раптом опиняється аж в Японії, бо «кредит за куплене самотужки авто Hyundai Tucson сірого кольору виплатити не може».

Знаковим є те, що навіть після перемоги «помаранчевої» команди в 2004 році й відходу Кучми брат нардепа Павло чомусь так і не повернувся на батьківщину. Можливо, тому, що за океаном, окрім статусу емігрантів, їх тримає дещо інше. Наприклад, таємний «запас міцності», про який Михайло Волинець неодноразово згадував сам. При цьому вперто наголошуючи, що живе на одну зарплату: «Інших доходів я не маю, але, як і кожна людина, маю якийсь заздалегідь накопичений запас міцності». Відтак і в цьогорічній його декларації про доходи – ані квартир, ані будинків.

Щоправда, на території нашої держави. Про закордонну нерухомість профспілковий діяч – ані пари з вуст. Інколи складається враження, що, намагаючись не згадувати про статки «за бугром», пан Михайло аж переграє, бо робить це настільки віддано, що… навіть забуває згадати про дітей, які і є власниками майна у США.

Нічого собі – все дітям

Прикметно, що, попри батьківську любов до українських трудяг-шахтарів, Андрій на державу Україна ніколи не працював. У «ОТП Банку» – а згодом у «Креді Агріколь Банк». А ось поруч з тими, чиї права буцімто так самовіддано захищає його батько, – ні. Та й в Японію східні вітри занесли Андрія не тільки «відробляти кредит на машину», а за посадами шанованими і явно високооплачуваними: якраз щоб на запаси американської нерухомості вистачало. Адже в «Країні сонця, що сходить» Андрій Волинець «теплу посаду» у Посольстві України в Японії. Про цей беззаперечний факт свідчить сайт Міністерства закордонних справ України.

 

Дивно, адже усі шляхи ведуть Михайла Волинця і його сім’ю подалі від буденних проблем українського шахтарського люду. Поближче до сонця і розкішного життя.

Ще одне неспростовне підтвердження цьому – донька Софія. Вона теж любить «робити гроші» не на батьківщині. Пошуки дають підстави вважати, що Софія Михайлівна слугує для батька, так би мовити, закордонним бізнесовим відводом. Миронюк (дівоче прізвище – Волинець) Софія Михайлівна разом із чоловіком Миронюком Сергієм Юрійовичем є власниками іноземного підприємства, компанії «Хіллстоу Лімітед» – офшорної фірми, центр управління якої, відповідно до статусу офшора, значиться на території Британських Віргінських островів. Саме їх називають «податковим раєм» і «принадною територією для українських бізнесменів-монстрів».

«Кінці» цієї контори в Україні – зареєстроване в Києві товариством з обмеженою відповідальністю «Ра Сіті Груп», яке займається оптовою торгівлею паперових товарів, книжок, косметичної продукції, реалізацією палива, корисних копалин, хімікатів, металів. Власником його, як не дивно, є теж сімейство Миронюків.

«Закоханий» у Маямі

Сліди практично вже колишнього свого українського життя Михайло Волинець «замітає» із завидною чистотою. Дітей за кордон поступово переселяє, з першою дружиною розлучився, хоча довго і не сумував: нині він проживає у цивільному шлюбі із новою – вже американською, про існування якої ніхто фактично ні сном, ні духом. У Штатах, вочевидь, українського борця-шахтаря дуже любить не тільки нова дружина, а й товариші по бізнесу: у 2004 році, коли пан Волинець почав «освоювати» територію американської нерухомості через своїх дітей, йому було вручено премію Американської федерації праці – Конфедерації виробничих профспілок (АФП-КВП) в галузі прав людини імені Джорджа Міні і Лейна Кіркленда «За самовідданість, хоробрість і лідерство у відстоюванні прав людини».

До речі, з цією заокеанською структурою БЮТівець почав контактувати ще в 1995 році під час стажування там по профспілковій лінії. Протягом останніх років Михайло Якович мав тісні стосунки з колишнім директором українського офісу АФП-КВП Робертом Джоном Філдінгом в контексті надання останньому «інформації тенденційного характеру щодо розвитку суспільно-політичної ситуації в країні». За даними анонімних джерел, за надану інформацію Михайло Волинець періодично отримував від Філдінга готівкові грошові кошти. Упродовж останніх 15 років нардеп контактував і з іншими американськими «шишками»: з директором Інституту вільної праці США, співробітниками агентства з міжнародного розвитку США, державного управління по безпеці і охороні праці гірників штату Пенсільванія, І секретарем посольства США в Україні. У Німеччині та Бельгії друзями теж «про всяк пожежний» встиг обзавестися.

Можливо, тому самого Волинця відтоді частіше бачать закордонні родичі, аніж віддані співвітчизники-шахтарі, які все чекають повної видачі зарплат від свого благочестивого Дон Кіхота. Бо «злі язики» переконані, що чимдалі, тим профспілкові гроші все більше осідають у кишенях нардепа, а не героїв праці. За все це пан Волинець гідно «репрезентує» шахтарську гвардію на міжнародній арені. Йому як члену групи з міжпарламентських зв’язків зі Сполученими Штатами Америки, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Австралією та ще п’ятьма країнами, сам Бог велів брати те, що саме йде до рук. За останні три роки він здійснив більше ста закордонних вояжів по всій земній кулі. Як то кажуть, і за себе, і за того хлопця відпрацьовує.

Щоправда, і відпочиває так само. У становищі Волинця це просто необхідно: соромно було б чиновнику і керівнику кількох профспілок не мати власного триповерхового будинку в Маямі (США). Житло оснащене кілометровим басейном, терасою і розташоване серед екзотичних пальм. От тобі і «запас міцності» – непоганий, як не крути. Подейкують, що цю «хатку» в Маямі пан Волинець прикупив саме за фінансової підтримки Роберта Філдінга та на «чесно зароблені» під час численних виборчих кампаній кошти.

 

Не дарма в кулуарах об’єднаної опозиції побутує думка, що виділені Юлією Тимошенко 2 мільйони гривень на організацію і проведення позачергових парламентських виборів у 2007 році на Донеччині, значною мірою пішли на розбудову офшорних підприємств і маєтків, аніж на популяризацію БЮТу і активізацію виборчої кампанії.

Факти говорять: коли Волинець очолював передвиборчу кампанію в Донецькому регіоні, в результаті його титанічних «зусиль» за БЮТ проголосувало аж 60 тисяч людей. Тоді як за Партію регіонів у цьому окрузі віддали голоси більше 1,8 мільйона чоловік. Вочевидь, нардеп спромігся добитися потрібного результату тільки на своєму «електоральному шматку» – в Незалежній профспілці гірників, яка тоді нараховувала більше 52 тисяч членів. І функціонувала не стільки як плацдарм для захисту прав робочих, а як площина для збільшення кількості голосів, оскільки в роботі з’їздів НПГУ свого часу брала участь і сама Юлія Володимирівна.

Юлія Турбаєвська, для Національного бюро розслідувань України

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: